Professional Documents
Culture Documents
І Світова документи
І Світова документи
Український Народе!
Надходить важна історична хвиля. Важиться доля держав і народів. Нічого не вдіяли всі
зусиля дипльоматії, щоб удержати в Европі мир. Буря війни суне на Европу, і ніщо її не
спинить.
Суне отся буря передовсім на держави, в склад яких входить український нарід.
Український нарід належить до тих народів, на які війна і її наслідки наляжуть найбільше.
В таку хвилю нарід, що хоче жити, мусить мати одну думку і одну волю і ту свою волю
перемінити в діло, яке заважило би в історії держав і народів.
І тому в сій хвилі представники українського народу в Галичині всіх політичних напрямів,
які лучить один національний ідеал, зібралися в Головну Українську Раду, яка має бути
висловом одної думки і одного діла, яке жде його в теперішній хвилі.
Так і теперішня хвиля кличе український нарід стати однодушне проти царської імперії,
при тій державі, в якій українське національне життя знайшло свободу розвитку.
Побіда австро-угорської монархії буде нашою побідою. І чим більше буде поражение
Росії, тим швидше виб’є година визволення України.
Українці добре розуміють, що у війні сій ходить головно о їх долю, ходить о те, чи в
результаті війни український Піємонт в Австрії буде знищений, чи українське житє
розцвіте також по той бік Збруча, аж за Дніпро і над Чорне море, і тому не можуть
зоставатися німими свідками теперішних подій, а голосно і рішучо підносять свої
неоспоримі права на національну самостійність.
Б теперішній важній історичній хвилі, коли всесвітна війна, що рішає про судьбу держав і
народів, доходить до кульмінаційного пункту; коли наближається остаточне вирішення
конфліктів, які війну викликали, — в хвилі, котра рішає про дальшу долю людскости,
«Загальна Українська Рада», що повстала як розширення дотеперішньої «Головної
Української Ради», — яка обіймала виключно галицькі українські політичні партії, — на
всі українські землі, — заявляє перед цілим світом прилюдно і святочно іменем усього
українського народу:
З.Нашою метою що до цілої нашої нації є повна національна свобода розвою і тому
український народ, що в теперішній крівавій всесвітній війні тут на сході поніс найбільші
жертви, тепер, коли на наші українські землі звалилась повінь московського варварства;
коли українському народови хоче завдати смертельний удар його відвічний ворог —
царат; тепер, коли українська країна є охоронним валом для Австрії; тепер український
нарід для запоруки своєї національної свободи розвою домагається в межах Австро-
Угорщини територіяльно-національної автономії, з’єдинення українських областей в одну
автономну, на основах свободи і демократії збудовану територію, — при чім так само, як
ми для українського населення на тих територіях, де воно становить меншість,
домагаємось культурно-національної автономії, так само стоїмо за повну культурно-
національну автономію для всіх національних меншостей на українській автономній
території.
Німці нам не страшні; кацапи страшніші, але не через те, що вони нас обрусять; коли не
обрусили нас за 250 років, то не зможуть обрусити й далі. Вони страшні нам своєю
некультурністю: під московським пануванням наш народ не розвинувся, а понизився
культурно, навіть став менше грамотним, як про це свідчить «Румянцевская опись», з якої
видно, що в 17 столітті на Україні було більше шкіл, як при заведенні земств, в 19
столітті. А коли порівняти культурний стан фінсько-литовських народів під російським та
німецьким пануванням, то ще яскравіше побачимо, що німців нам не боятися треба, а
прагнути
Вже другий раз у часі сеї війни насувається на українські землі АвстроУгорщини
російська інвазія. Другий раз українське население Галичини, Буковини та північно-
східної Угорщини попадає в огонь національного й релігійного переслідування з боку
Росії.
І тепер в часі другої інвазії всі ті вчинки повторюються! Що гірше! українське население
масово вивозиться в глибину Росії з наміром, на випадок забору Галичини й Буковини,
скольонізувати сі краї родовитими Москалями. [...]
Українська справа мусить бути справою всіх культурних народів світа й тому Українці
виносять свою справу перед суд цивілізованого світа.
Всі Українці без огляду на політичні границі стоять на становищі своєї окремішности від
сусідніх народів і змагають до визволення, опираючи сі свої змагання не тільки на
внутрішній потребі національного розвитку, але також на історичнім праві й незабутній
традиції своєї визвольної боротьби.
Хочемо бути самостійними господарями своєї землі, в сім’ї вільних і рівних народів мати
повну спромогу розвивати свої духові сили й матеріальні багатства свого краю для себе та
для людства!
Зі спогадів М. Грушевського