Семінарське заняття № 

1
Французький соціально-психологічний роман.
Ф. Стендаль «Червоне та чорне»

Питання:

1. Національна специфіка французького реалізму. Етапи становлення та

розвитку……………………………………………………………..…….……1

2. Історія створення роману Ф. Стендаля «Червоне та чорне».

Відображення естетичних поглядів Стендаля у творі…….
………………………………………………………………..….…..1

3. Історична епоха, відтворена письменником. Авторські оцінки

зображуваного. Наполеон як «образ-тінь» у творі, його роль у розкритті
ідейного задуму Ф. Стендаля………………………………………………….4

4. «Червоне та чорне» – «роман кар’єри». Особливості сюжетно-

композиційної побудови твору……………………………………………….5

5. Образ Жульєна Сореля як реалістичний варіант «сина віку»……………6

а) походження героя;
б) портретна характеристика;
в) життєве кредо Сореля;
г) еволюція характеру героя в романі;
д) роль внутрішніх монологів у створенні психологічного портрету
Жульєна;

7. Проаналізуйте жіночі образи в романі: Луїза де Реналь і Матильда де

Лямоль……………………………………………………………………….….9

8. Розкрийте зміст назви роману. Символічна роль колоративів у

творі…………………………………………………………………...……….10

1. Національна специфіка французького реалізму. Етапи

становлення та розвитку.
1
 Літературний процес у Франції XIX ст. відзначався співіснуванням і
взаємодією різних літературних напрямів, стилів, жанрів. У середині XIX
ст. розквітло ціле сузір´я всесвітньовідомих письменників-реалістів.
(Стендаль, Бальзак, Флобер та ін.), а в 1860-70 роки з´явилися натуралізм,
імпресіонізм, символізм.

Французький реалізм XIX ст. пройшов у своєму розвитку 2

етапи:

1 етап - кінець 20-40-ві роки - становлення і утвердження реалізму

як провідного напрямку в літературі. Цей етап представлений творчістю
П.Періме, Ф.Стендаля, О. де Бальзака.

2 етап - 50-70-ті рр. Цей етап пов'язаний із творчістю Г.Флобера -

послідовника реалізму бальзаківсько-стендалівського типу і попередника
"натуралістичного реалізму" Е.Золя.

Становлення реалізму як методу відбувалося у другій половині 20-х

років, тобто в період, коли домінуючу роль у літературі відігравали
романтики. Поряд з ними творчу діяльність розпочали Меріме, Стендаль,
Бальзак. Протягом 1-ї половини XIX ст. майже всіх їх незмінно називали
романтиками. Лише у 50-ті рр. - вже після смерті Стендаля і Бальзака -
французькі письменники Шанфлері і Дюранті у спеціальних деклараціях
запропонували термін "реалізм".

Із теоретичних праць, які присвячені обґрунтуванню принципів

реалістичного мистецтва, слід виділити памфлет Стендаля "Расін і
Шекспір" та праці Бальзака 40-х рр. - "Листи про літературу, театр і
мистецтво".

2. Історія створення роману Ф. Стендаля «Червоне та чорне».

Відображення естетичних поглядів Стендаля у творі (зверніть увагу
над підзаголовок роману).

Підзаголовком роману “Червоне і чорне” – є Хроніка ХІХ ст.

Роман видатного французького письменника ХІХст. Стендаля

можна без перебільшення назвати центральним як у творчості самого
Стендаля, так і в процесі становлення французької літератури минулого
століття в її поглиблених соціально-реалістично-психологічних зразках.
Провідну роль в плані сюжетному тут відіграє біографія головного героя –
Жюльєна Сореля, однак, згаданий твір далеко виходить за біографічні
2
межі лише одного персонажа, а стає романом широкої соціальної
замальовки у реалістичному дусі з доби Реставрації у Франції. Тут
особиста біографія Сореля, як героя головного, значно розширилася за
рахунок показу багатьох інших типових постатей і взагалі влучних
замальовок побуту, звичок і соціально-моральної боротьби у
французькому суспільстві тієї доби.

Тут фігурує й французька провінція, і духовна семінарія в Безансоні,

і аристократичні кола в Парижі.

Знаменною є й сама назва твору “Червоне і чорне”, тобто зіткнення

сил прогресу і реакції, світського і релігійного, традиційно застарілого,
практично вже віджилого і динамічного, новітнього, яке знаходиться у
становленні й постійному пошукові. Характерно, що хоча у творі й
розповідається про численні конкретні події, все одно сюжет твору
“рухається” й динамізується не за рахунок авантюрно-пригодницької
фабули а на основі духовного життя головного героя, становлення й
розвитку його енергійного характеру, в його складних взаєминах із своїм
оточенням.

Саме це й визначає усю поетику роману й робить його одним з

найяскравіших взірців соціально-психологічного роману XІX століття у
світовій літературі. В цьому творі є чимало і викривально-переконливих
сцен в плані соціальному, суспільному, і сцен символічних, наприклад, та,
коли Жульєн, стоячи на скелі, стежить за летом, шуліки і, заздрячи
вільному летові птаха, хоче й собі стати подібним до нього, щоб піднятися
вгору над світом.

Згадаємо дещо подібні узагальнення і в творах Бальзака: останній

епізод у романі “Батько Горіо”, де Растіньяк дивиться на величезний
Париж перед ним і розмірковує над тим, хто кого переможе у “двобої”,
коли він “візьме курс” на найбагатші квартали французької столиці; або
прямий алегоризм, пряму символіку у романі “Шагренева шкіра”). Певне
узагальнення щодо “Червоного й чорного” Стендаля можна зробити й
зіставивши його назву із конкретними подіями твору: головний герой
фізично загинув, отже, нібито перемогли “чорні” сили, а тимчасом він
залишився морально нескореним – і в цьому розумінні перемога
залишилася на боці сил прогресивних, тобто “червоного”.

3. Історична епоха, відтворена письменником. Авторські оцінки

зображуваного. Наполеон як «образ-тінь» у творі, його роль у
розкритті ідейного задуму Ф. Стендаля.
3
 XIX ст. остаточно утвердило владу буржуазії (капіталізм) у
більшості європейських країн. Аристократія сходила зі сцени. Проте цей
процес не був і не міг бути безболісним, оскільки ламався порядок,
усталений віками. Дехто з дослідників вважає, що агресивне неприйняття
романтизмом доктрини класицизму й особливо Просвітництва мало не
лише естетичне, а й ідеологічне підгрунтя. Адже герой літератури
романтизму – переважно одинак, який ставить себе “вищим над оточення”
(І. Франко), над натовпом. Тобто він поводить себе як справжній
аристократ. А рафіновані, добре освічені аристократи здебільшого
ставилися до невихованих буржуа з підкресленим чи прихованим
презирством. Вони не хотіли визнавати за рівних із собою якихось міщан,
буржуа, а тим більше селян. Отже, “рівність усіх людей від народження”
була тоді радше декларацією, аніж реальністю.

Образ Наполеона в романі Стендаля “Червоне і чорне” нерозривно

пов’язаний з образом яструба. Саме цей хижий птах здається Жюльєну
Сорелю втіленням самотності і сили. І він заздрить цьому яструбові, в
якому бачить самого Наполеона. Щоб якось вирватися з тісної клітки
жалюгідного існування, щоб перемогти реальних ворогів героя роману –
столичну аристократію і провінційних буржуа, щоб завоювати гідне місце
і успіх в суспільстві, людина, на думку Жюльєна, повинна бути такою ж
сильною і гордою, як цей птах. При цьому потрібно бути пильним і в
кожну секунду готовим до атаки.

Жюльєн Сорель, син простого тесляра, знаходить у собі сили кинути

виклик вищому суспільству, відмовляється від захисту на суді і виступає з
палкою промовою, розкриваючи всі пороки того суспільства, в яке зовсім
недавно так прагнув потрапити. Він – вольова людина, яка змогла
пожертвувати собою в потрібному місці і в потрібний час, але не дозволив
розтоптати свою людську гідність.

Своє захоплення Наполеоном Бонапартом Стендаль зумів передати в

образі головного героя роману “Червоне і чорне” Жюльєна Сореля. Однак
при цьому автор прекрасно усвідомлював його подвійну сутність – з
одного боку Бонапарт – генерал революційної армії і національний герой,
з іншого боку він – честолюбний завойовник, імператор і тиран. Тому в
романі “Червоне і чорне”, як і в інших своїх творах, Стендаль намагався
показати обидві сторони цієї суперечливої особистості, роблячи це через
сприйняття світу своїми героями.

4
 4. «Червоне та чорне» – «роман кар’єри». Особливості сюжетно-
композиційної побудови твору.

Композиція і сюжет “Червоне і чорне”

Елементи сюжету Сюжетні перипетії Зміст і характер

конфлікту
Експозиція Розповідь про життя Жульєна Між освіченістю та
Сореля в домі батька. Нездатність неуцтвом, невіглаством;
хлопця до фізичної праці, тонкою організацією душі
захоплення книгами викликають та грубою фізичною
вороже ставлення до нього з боку силою
батька-теслі та братів
Зав’язка Мер міста пан де Реналь запрошує Між бажаннями,
Жульєна гувернером до своїх дітей можливостями Сореля і
його низьким
походженням; між
захопленням високими
ідеями, жагою
наслідування кумирові
Наполеону й становищем
гувернера
Розвиток дії Кохання пані де Реналь; навчання в Між справжніми
Безансонській семінарії; знайомство почуттями та бажанням
з маркізом де Ла-Моль, кохання самоствердитися у
Матильди. Просування Жульєна по відповідному суспільстві;
службі. Питання про одруження з між духовними,
Матильдою. Лист пані де Реналь у інтелектуальними
відповідь на запит маркіза де Ла- запитами Сореля та
Моля про особу Жульєна Сореля пануванням культу
задоволення фізичних
потреб у семінарії; між
презирливим ставленням
представників вищого
класу до «плебеїв» і
прагненням Сореля стати
з ними на один щабель
завдяки своєму розуму,
здібностям і таланту
Кульмінація Постріл у церкві в пані де Реналь. Між честолюбними
Бажання Сореля з гідністю піти з уявленнями та реальними
життя діями, між мріями та
дійсністю
Розв’язка Роздуми Жульєна Сореля у в’язниці. Між бажаннями
Поведінка пані де Реналь та підвищити свій статус та
5
 Матильди де Ла-Моль. Страта звести рахунки з огидним
головного героя. Смерть пані де йому світом; між
Реналь і глибоке горе та захоплення справжнім коханням і
Матильди коханням заради
досягнення корисливої
мети; між провиною та
покарання

5. Образ Жульєна Сореля як реалістичний варіант «сина віку»:

а) походження героя;

За походженням Жульєн Сорель був сином колишнього селянина,

сином теслі. Саме низьке походження завадило Жульєну посісти гідне
становище в суспільстві.

Герой живе в маленькому провінційному містечку Вер’єрі з братами

та батьком і мріє вирватися звідси у великий світ. Батько не розумів сина,
який захоплювався читанням.

б) портретна характеристика;

«Це був тендітний, невисокий на зріст 18-19 років, з неправильними,

але тонкими рисами обличчя і орлиним носом. Великі чорні очі, які в
хвилини спокою виблискували думкою з вогнем, тепер палали
найлютішою зненавистю. Темно-каштанове волосся росло так низько, що
майже закривало лоб, а коли він гнівався, лице його набирало
неприємного виразу. Ще з малку його надзвичайно бліде й задумливе
обличчя викликало в батька передчуття, що син його недовго протягне на
цьому світі, а якщо й виживе, то буде тягарем для його сім’ї. Усі домашні
ненавиділи його, а він ненавидів своїх братів і батька». «Крім полум’яної
душі, Жульєн мав надзвичайну пам’ять. Юнак назубок вивчив увесь
Новий завіт по-латині, так само вивчив книгу «Про папу» Жозефа де
Местра чим і здивував спочатку родину де Реналь, де працював
гувернером, а потім чутка розійшлась по всьому Вер’єру, коли Жульєн дає
в руки Адольфу, старшому сину мера, Новий завіт, відкриває його на
будь-якій сторінці і Жульєн продовжує напам’ять. Діти його надзвичайно
полюбили, а він їх зовсім не любив. Та навіть і любов до пані де Реналь
була сповнена честолюбства. Першим кроком до їх стосунків пані просила
гроші на його білизну у чоловіка, записала одного із слуг до бібліотеки,
щоб брати коханому книжки, які він не міг читати в присутності
господаря.
6
 в) життєве кредо Сореля;

Перед смертю Жульєн Сорель своє життєве кредо визначає так: «я

жив на землі не самотньо, мене запалювала могутня ідея обов'язку. 1 цей
обов'язок, який я сам собі приписав, — помилявся я чи ні, — був для мене
наче стовбуром міцного дерева, на який я спирався в бурю; я хитався, я
метався, адже зрештою я тільки людина ... та все ж таки я вистояв».
Останнє, що вимагає від нього цей суворий обов'язок, — триматися
мужньо, щоб ніхто не помітив його слабкості, в день страти. І мужність
його не покинула...

г) еволюція характеру героя в романі;

Він – постать незвичайна, виходець з селянства, з народних “низів”,

ніби живе втілення того народу з його енергією, сміливістю й
непохитністю у прагненні своєї життєвої мети. Сорель позбавлений
користолюбства, але сповнений честолюбних мрій, бажання піднятися
вгору, діяти, посісти вище місце у суспільстві, яке йому відмовляє в
цьому, бо за становими передсудами, за становою традицією – він
“плейбой” і тому, незважаючи на свої природні здібності, повинен
назавжи залишитися “в темряві”. Звідси походить потенційна
революційність, потенційний протест в душі і діях Жульєна, його
готовність протистояти “традиційній” долі.

Реальне навколишнє життя розчаровує Сорєля. За зовнішнім

блиском і за зовнішньою лише привабливістю розкривається поступово
справжня низість існування “вищих” кіл Франції доби Реставрації:
спочатку в особі мера Бар’єра та його оточення, потім духовних кіл
Безансона, багато в чому дуже далеких від суто релігійних інтересів і
проблем, а потім на прикладі життя в розкішному домі маркіза де ля Моля.
Сорелеві досить швидко розкривається справжній його сенс, вірніше, його
нескладний “механізм”, дуже далекий від справжніх державних та
суспільних інтересів.

Жульєн прекрасно розуміє, за що насправді його засуджено до

страти: звичайно ж, не за постріл у церкві і не за любовний зв’язок з пані
де Реналь та Матільдою де ля Моль, а за протест “плебея” проти станових
“законів” суспільства, за його намагання піднятися відповідно до своїх
природних здібностей і прагнень вгору по станових сходах. Тому, чекаючи
на страту, Жюльєн відмовляється від будь-якої допомоги “сильних світу

7
цього”, які б можливо, й добилися, в разі його покаяння, наказу про його
помилування.

Двобій із суспільством, із “запрограмованою” долею кінчаються

фізичною поразкою і водночас моральною перемогою головного героя
твору, перемогою усього прогресивного над косним, консервативним,
тобто поверненням героя до його незалежного й сильного духовного єства.
Майстерність Стендаля як письменника і полягає в цьому вмінні дати (на
конкретній хронологічній і соціальній підставі), перш за все,
психологічний портрет свого героя з його позитивними й негативними
рисами, в органічній, живій єдності цих суперечностей.

д) роль внутрішніх монологів у створенні психологічного

портрету Жульєна;

Стендаль розкриває світ думок і переживань Жульєна Сореля,

роблячи читача свідком його внутрішніх монологів, сповнених надії,
болю, сумнівів, любові, ненависті, та над усе нестримного бажання
досягти мети.

Герой постає у всій сукупності й суперечливості своїх чеснот і вад.

Пафос роману й полягає у перипетіях трагічного єдиноборства Жульєна із
самим собою, у протиріччі між високим (натура Жульєна) і ницим (його
тактикою, продиктованою суспільними відносинами).

Останні сторінки життя Жульєна – це ідейна і художня кульмінація

роману. З великою реалістичною силою автор розкриває душевні й
моральні переживання героя, який на порозі смерті, підсумовуючи своє
життя, робить остаточний вибір. Жульєн скинув маску – і ось він віч-на-
віч із власним сумлінням і перед лицем суддів такий, як є насправді.

У реальному світлі постає перед ним усе те, заради чого він,
силкуючи себе, намагався видертися вгору.

Заключним акордом лунає промова Жульєна на суді. Це сміливий

обвинувальний акт проти суспільства, заснованого на фальші й брехні.
Довгий внутрішній монолог героя за гратами є ніби продовженням
виступу на суді.

Врешті-решт Жульєн доходить філософського висновку: правди в

суспільстві не існує. Він розчарувався в усьому, навіть у релігії. Єдине, що
тримає його,- це кохання до пані де Реналь. Усі моральні й фізичні сили
8
героя спрямовані на те, щоб не втратити сили духу, бути гідним, коли піде
на страту. І в цей страшний день він почуває себе сильним і мужнім.

Але Жульєн Сорель не революціонер, такий, як наприклад П’єтро

Міссіріллі, герой новели “Ваніна Ваніні”. Для нього найголовнішим є
“слава для себе”, а не свобода для всіх. Жульєн зміг пристосуватися до
суспільних відносин, які скалічили його натуру.

6. Проаналізуйте жіночі образи в романі: Луїза де Реналь і

Матильда де Лямоль.

Обидві Луїза де Реналь таМатільда Де ла Моль були коханими

жінками Жульєна Сореля, та це здається єдина їхня спільна риса. На
цьому їхня схожість закінчується. Вони є абсолютно різними (дод. 1, ст.
29). Починаючи від зовнішності та закінчуючи баченням сенсу життя.

Тож, пані де Реналь це маловидна жінка років тридцяти, висока та

статна, в той час як Матильда це дев'ятнадцятирічна красуня з рудим
волоссям. Пані де Реналь була розумною, кмітливою, емоційною, боязкою,
сором'язливою, простою, трохи наївною та вільною від кокетства. А
Матільда Де ла Моль гордою і холодною, екстравагантною, дотепною та
вищою свого оточення.

Так само було різним і ставлення до оточуючої дійсності. Пані де

Реналь любить самостійність, не має ніякого впливу на чоловіка,
ухиляється від пліток та пересудів, присвячує своє життя дітям. А
Матільда пристрасно віддана романтично-монархічним ідеалам. Вона
зневажає суспільний шар, до якого належить сама, за те, що його
переконання недостатньо чесні та гарячі. Сучасна дійсність не викликає
ніякого інтересу. Особа буденна, сіра і зовсім не героїчна. За її поняттям
все купується та продається. Живе минулим. Поняття віри також
різниться. Пані де Реналь богобоязлива, виховувалась в єзуїтському
монастирі. А Матильда прихильниця трону та церкви. Сліпо наслідує
обряди і традиції без віри та переконання в душі.

Щодо сприйняття кохання, то воно сильно вплинуло на світогляд

пані де Реналь. Вона немов прокинулася від сну, почала всім цікавитися,
стає енергійною та рішучою. Перебуває весь час у душевній напрузі, у ній
ведуть бій дві сили - природне почуття, прагнення до щастя і почуття
обов'язку по відношенню до сім'ї, чоловіка, нав'язане суспільством. Впадає
в крайнощі. А от любов Матільди важка. Як і пані де Реналь, - у постійній
душевній напрузі. У неї теж точиться боротьба між природним
9
прагненням до щастя і "цивілізацією", тими поглядами, які нав'язувало
суспільство із самого її народження. Але в її душі борються любов і
ненависть до Жульєна, на відміну від Реналь, яка любить і Жідьєна, і
сім'ю, і Бога. Бачення сенсу життя теж різне. Для пані де Реналь сенс
заключається у житті з коханим проявивши любов-пристрасть, найвищу і
благородну форму любові, доступну лише тим, кому чужі користь і
честолюбство, лицемірство і егоїзм. У Матільди ж є постійне прагнення до
щастя, постійна потреба вразити світ своєю незвичайною любов'ю,
величчю своїх дій.

7. Розкрийте зміст назви роману. Символічна роль колоративів у

творі:
червоне – жага, любов, пристрасть; чорне – символ зла, жалоби,
смерті;
червоне – символ гільйотини, агресії, колір крові; чорне – колір
повсякденного одягу Жульєна;
червоне – душевна чистота та щирість Жульєна Сореля; чорне –
його честолюбство та холодний розрахунок;
червоне – колір мундира військовика армії Наполеона; чорне – колір
сутани священика;
червоне – революція; чорне – реакція.

10