Professional Documents
Culture Documents
Модуль 5 патфиза
Модуль 5 патфиза
Їх
поділяють на:
а) інфекційні й неінфекційні;
б) природні й штучні;
в) екзогенні й ендогенні;
г) первинні й вторинні.
До інфекційних пірогенів відносять:
1) ендотоксини грамнегативних бактерій (пірогенну дію має фрагмент токсину–ліпоїд
А);
2) екзотоксини грампозитивних бактерій (дифтерійний, правцевий);
3) продукти діяльності патогенних грибків;
4) рикетсії;
5) віруси.
Неінфекційними пірогенами є:
1) компоненти несумісної за групами перелитої крові (трансфузійна гарячка);
2) екзогенні білки (білки молока при парентеральному його введенні);
3) продукти розпаду тканин.
Природними називають пірогени, які існують у природі або утворюються природно
з непірогенних речовин.
Штучні пірогени отримують шляхом обробки нативних бактеріальних токсинів і
використовують з лікувальною метою (піротерапія). Найвідомішими є пірогенал,
отриманий із Pseudomonas aeruginosa, і пірексаль, виділений із Salmonella abortus equi.
Екзогенні пірогени надходять або їх вводять ззовні. При введенні екзогенного
пірогену парентерально гарячка виникає через 45 90 хв.
Ендогенні пірогени утворюються в самому організмі. До них відносять:
1) продукти первинної і вторинної альтерації, що утворилися у вогнищі запалення;
2) продукти, які надходять у кров з осередків некрозу (наприклад, при інфаркті
міокарда);
3) метаболіти стероїдних гормонів;
4) комплекси антиген–антитіло;
5) лейкоцитарні пірогени – продукти діяльності нейтрофілів і макрофагів.
Екзогенні пірогени – це токсини бактерій, деяких паразитів, чужорідні білки,
продукти розпаду власних клітин, деякі лікарські засоби. Під впливом екзогенних
пірогенів в організмі утворюються ендогенні пірогени. Вони синтезуються в нейтрофілах
і макрофагах. Спеціальними експериментами це доведено. Якщо тварині, наприклад,
щуру чи кролю ввести внутрішньовенно туш, яка блокує нейтрофіли і макрофаги, то
введення після цього екзогенного пірогену, наприклад, якогось бактеріального токсину,
гарячки вже не викликає.
Первинними називають пірогени, які безпосередньо не впливають на центр
терморегуляції. Їх пірогенна дія опосередковується утворенням і вивільненням так
званих лейкоцитарних пірогенів.
Вторинними називають лейкоцитарні пірогени, які утворюються і вивільнюються
лейкоцитами під впливом первинних пірогенів. Вторинні пірогени мають здатність
безпосередньо впливати на центр терморегуляції й викликати розвиток гарячки.
Сьогодні відомо, що одним із вторинних лейкоцитарних пірогенів є інтерлейкін.
Ця речовина утворюється і вивільнюється лейкоцитами (нейтрофілами й макрофагами) у
процесі активації фагоцитозу. Поряд з дією на центр терморегуляції інтерлейкін-1
виявляє цілу низку інших ефектів, що визначають клінічні прояви гарячки.
Які існують докази того, що дія первинних пірогенів пов’язана з утворенням
вторинних?
1. Первинні пірогени мають досить високий латентний період дії (у людини 45хв.
більше), у той час як латентний період дії вторинних пірогенів – 10 хв. і менше
2. До дії первинних пірогенів розвивається толерантність (звикання), тобто для
отримання гарячки треба збільшувати дозу пірогену з кожним наступним введенням. У
той же час при повторних введеннях вторинних пірогенів толерантність не виникає.
3. Якщо фагоцитарна функція нейтрофілів і макрофагів порушена (наприклад,
лейкопенії, наповненні фагоцитів тушшю), то при введенні первинних пірогенів гарячка
не виникає.
4. При безпосередньому введенні первинних пірогенів у терморегуляторні центри
гіпоталамуса гарячка не розвивається, у той час як введення в ці центри вторинних
лейкоцитарних пірогенів закономірно супроводжується підвищенням температури тіла.
Патогенез гарячки.
У патогенезі гарячки можна виділити кілька етапів.
І. Індукція утворення й вивільнення вторинного лейкоцитарного пірогену.
II. Вплив інтерлейкіну-1 на центр терморегуляції й перебудова його роботи,
III. Етап клінічних проявів гарячки (зміїні температури тіла).
Механізм розвитку гарячки наступний. Для виникнення гарячки має бути дія
екзогенних (зовнішніх) і ендогенних (внутрішніх) пірогенів.
Подальший механізм розвитку гарячки такий. Ендогенні пірогени діють на
гіпоталамічний центр терморегуляції, збуджують його і знижують поріг чутливості
центра терморегуляції до холодового подразнення і підвищують – до теплового. Центр
терморегуляції переходить на більш високий рівень функціонування, він, начебто,
помиляється і нормальну температуру сприймає як нижче норми.
Те, що центр терморегуляції знаходиться у збудженому, нестійкому стані
підтверджується і тим, що жарознижуючі засоби (антипіретики) знижують температуру
тіла, коли вона підвищена, і майже не знижують її, коли вона в нормі.
Під час гарячки порушується баланс між утворенням тепла (хімічна терморегуляція) і
віддачею тепла (фізична терморегуляція).
Модуль з фізіології
Тема 5 Порушення терморегуляції та водно-сольового
обміну
Тепловий гомеостаз необхідний для оптимального функціонування всіх
життєво важливих процесів в організмі людини і тварин. Особливо чутливі до
порушення його ферментні системи клітини. Теплокровні тварини
характеризуються відносною сталістю температури тіла, яка підтримується
процесами регуляції – фізичною та хімічною теплорегуляцією. Ці процеси
тісно пов’язані між собою і взаємно доповнюють один одного та
координуються нервовою і ендокринною системами. До порушень теплової
регуляції відносять гіпотермію, гіпертермію і гарячку.
Постійна динамічна рівновага між кількістю води, що надходить в
організм і виділяється з нього, є необхідною умовою життя. Співвідношення
між кількістю спожитої і виділеної води називають водним балансом. Якщо
води виділяється менше, ніж надійшло в організм, то це характеризується як
позитивний баланс. Він супроводжує виникнення набряків, зокрема, при
значному ослабленні серцевої діяльності, голодуванні. Якщо води виділяється
більше, ніж поступило в організм, виникає від’ємний баланс. Цей стан може
бути наслідком порушення функції нирок, деяких захворювань гіпофізу,
зокрема, при нестачі виділення антидіуретичного гормону. Усі види порушень
водного обміну можна об’єднати в дві групи – дегідратація та гіпергідратація
Один з таких механізмів полягає в тому, що IL-1 діє безпосередньо на гіпоталамус, який є
основним центром терморегуляції в організмі. Гіпоталамус має два підрозділи - гіпоталамус
холоду та гіпоталамус тепла. При запаленні або інфекції IL-1 виробляється в організмі і діє на
гіпоталамус , зменшуючи активність нейронів, які знижують температуру тіла. Це призводить до
збільшення температури тіла, що спричиняє гарячку.
Крім того, IL-1 може впливати на перебудову роботи центру терморегуляції. Зокрема, IL-1 може
збільшувати чутливість гіпоталамуса до терморегуляторних сигналів, що призводить до
збільшення відповіді організму на зміни температури навколишнього середовища. Це може
сприяти більш ефективній терморегуляції при різних умовах навколишнього середовища.
Отже, IL-1 має важливу роль в розвитку гарячки та терморегуляції організму. Він може впливати
на центр терморегуляції безпосередньо, збільшуючи температуру тіла, а також перебудовувати
роботу гіпоталамуса, щоб забезпечити ефективну терморегуляцію при різних умовах
навколишнь ого середовища. Також, IL-1 виконує різноманітні імунологічні функції, такі як
стимулювання синтезу інших цитокінів та мобілізація імунних клітин для боротьби з інфекцією. В
цілому, IL-1 є важливим гормоном-медіатором в запальному процесі та імунній відповіді, який
грає важливу роль в регуляції функцій організму.
Стадії лихоманки:
Ці зміни мають два наслідки. З одного боку, різке обмеження тепловіддачі саме по собі веде до
підвищення температури ядра. З другого боку, зменшується температура шкіри, що викликає збудження
холодових терморецепторів. Інформація про зниження температури “оболонки” надходить у центр
терморегуляції, а звідти в кору головного мозку – у людини виникає відчуття холоду. Крім того,
відбувається збудження підкіркових рухових центрів, у результаті чого підвищується тонус скелетних
м’язів, розвивається тремтіння (озноб). Збільшується скоротливий термогенез.
Поряд із цим відбувається активація нескоротливого термогенезу, пов’язаного з підвищенням
швидкості окисних процесів. Велике значення при цьому має підвищення інтенсивності клітинного
дихання в бурій жировій тканині під дією катехоламінів. Таким чином, підвищення температури тіла
спочатку обумовлене зменшенням тепловіддачі, а потім збільшенням теплопродукції.
Найбільше значення при цьому мають дві фізіологічні реакції: розширення кровоносних судин шкіри
й кінцівок та збільшення потоутворення і потовиділення. Ці реакції ведуть до збільшення тепловіддачі і, як
наслідок, до зменшення температури тіла.
Види гіпергідратації:
1 ступінь (субклінічна форма) – втрата 4% рідини від маси тіла тварини. Клінічні
ознаки не виражені. Такий ступінь дегідратації має визначається майже у всіх хворих
тварин особливо у випадках коли з анамнезу відомо, що тварина недостатньо споживала
чи втрачала (блювота, діарея, крововтрата, посилений діурез тощо) воду.
2 ступінь (легка форма) – втрата 5% рідини від маси тіла тварини. Шкіра стає
менш еластичною (складка випрямляється за 2-3 сек), слизова оболонка ротової
порожнини липка, відновлення її рожевого кольору після натискання пальцем
відбувається через 2-3 сек. Гематокрит – 40-45%, загальний білок – 70-80 г/л.
3 ступінь (середня форма) – втрата 6-7% рідини від маси тіла тварини (середня
форма) - складка шкіри випрямляється за 3-4 сек, слизова оболонка ротової порожнини
суха, відновлення її кольору після натискання пальцем відбувається впродовж 3-4 сек.
Сечі мало, вона концентрована і з різким запахом. Гематокрит – 50%, загальний білок –
80-90 г/л.
4 ступінь (важка форма) – втрата 8-9% рідини від маси тіла тварини (важка
форма) – складка випрямляється за 4-6 сек, слизова оболонка ротової порожнини суха,
синюшного кольору відновлення її кольору після натискання пальцем відбувається
впродовж 4-6 сек. Очні яблука запалі. Пульс слабкий. Виражена олігурія. Загальний стан
тварини пригнічений. Гематокрит – 55-60%, загальний білок – 90-100 г/л.
5 ступінь (надважка форма) – втрата 10-12% рідини від маси тіла тварини
(надважка форма, шок) – шкірна складка не випрямляється, слизова оболонка ротової
порожнини бліда, її колір після натискання пальцем не змінюється. Усі слизові оболонки
сухі. Очні яблука сильно запалі. Виражені інші клінічні ознаки шокового стану (тварина
лежить, сильно пригнічена, не реагує на подразнення, дихання поверхневе, пульс дуже
слабкий). Гематокрит – 60-65%, загальний білок – 110-120 г/л.