Загальні результати групи IV визначаються вчителем / вчителькою

на основі спостережень за повсякденною поведінкою учня / учениці в закладі

освіти й за результатами виконання ним / нею домашніх і практичних завдань.
Під час виконання тесту учень / учениця має працювати самостійно,
не підказувати, не списувати, поводитися так, щоб не заважати працювати
однокласникам / однокласницям.

Варіант 1
1. Юлія Філіпович стала студенткою у вересні 2013 року. Вона сама згадує, що
стала студенткою того року, «коли розпочався Майдан», а Революція гідності
розпочалася в листопаді 2013 року.
2. Юлія Філіпович — львів’янка, отже, вона з Галичини. Воювала на теренах
Донеччини, зокрема в с. Широкіне Донецької області.
3. Юлія Філіпович — громадська активістка, оскільки, по-перше, брала участь
у Революції гідності, а по-друге, повернувшись додому, «вирішила присвятити
себе громадським активностям» і взялася допомагати бійцям, волонтерам,
«влаштовувати різні заходи».
4. Юлія Філіпович опанувала професію гранатометника. Вона добровільно
вступила до лав ЗСУ, бо, як сама пояснює, вірила, що може «бути корисною
для своєї держави», «хотіла просто допомагати якось тим, хто воює».
5. Юлія Філіпович — патріотка України. За її свідченням, вона вірить, що може
«бути корисною для своєї держави». Свій патріотизм вона довела справами
як учасниця Революції гідності й воячка-доброволиця ЗСУ. Юлія також
переконана демократка. На Майдані вона обстоювала демократичні свободи
українців, захищала незалежність і демократичний устрій Української держави.
Юлія — мужня і витривала дівчина. З ризиком для життя вона брала участь
у бойових діях на Донбасі, не виявляючи слабкості, захищала українців.
Юлія дуже товариська. У неї, за її словами, багато друзів у різних куточках
України. Вона досі підтримує товариські стосунки з побратимами по зброї.
Юлія Філіпович — справжня лідерка. Вона ініціативна, з власної волі стала
учасницею Революції гідності та воячкою ЗСУ. Завжди зорієнтована на важливі
цілі: захистити українців, відстояти демократичні цінності, незалежність
України. Юлія завжди в перших лавах: на Майдані, на передовій, у громадському
житті львівської молоді. Вона відповідально ставиться до справ, за які береться.
Наприклад, із власної ініціативи читала про зброю та стала гранатометницею.
Дівчина не боїться новизни, активно береться за те, чого не робила раніше,
як у війську, так і в цивільному житті, присвятивши себе «громадським
активностям». Вона розуміє інтереси інших людей і допомагає бійцям,
волонтерам, влаштовує різні громадські заходи. Юлія прагне самостійно
керувати своїм життям, уважає, що потрібно «розвиватись усебічно», і каже:
«навіть на війні я намагалася не лише вдосконалювати навички вояка,
а й розвиватися інтелектуально».

7
 Варіант 2
1. Максим Осадчук вимушено покинув Крим 2014 року, дев’ять років тому,
одразу після того, як росіяни окупували півострів.
2. Максим Осадчук боровся проти диктатури Януковича в Криму (Таврія),
а воював на Луганщині, зокрема поблизу м. Щастя (Донбас).
3. Максим Осадчук небезпідставно називає себе громадським активістом.
З мегафоном і плакатами він намагався «протидіяти спочатку диктаторському
режиму Януковича, який віддавав накази стріляти в людей, а потім російській
армії». Максим також «волонтерив, допомагав збирати необхідні речі для наших
військових».
4. Максим Осадчук волонтерив, допомагав військовим, як громадський активіст
переконував інших у необхідності захищати Україну. Він вирішив, що не може
закликати інших стати на захист Батьківщини, якщо сам не береться за зброю.
«Я усвідомив, що не маю права говорити про потребу захищати Україну, коли
сам цього не роблю», — каже Максим у своїх спогадах. На фронті як боєць
опанував різну стрілецьку зброю, за фахом історик, закінчив Таврійський
університет у Сімферополі, навчався в аспірантурі Українського католицького
університету (Львів), щоб стати науковцем.
5. Максим Осадчук ініціативний та рішучий. Ще за часів студентства брав участь
у русі опору диктатурі Януковича в Криму, волонтерив, добровольцем пішов
на фронт, із власної ініціативи вступив в УКУ. Максим — мужня людина. Він
не побоявся взяти до рук «мегафон і плакат», щоб протистояти озброєним
російським окупантам. Максим дуже совісний. Сумління не дозволило йому
говорити іншим про потребу збройно захищати Україну, якщо він сам цього
не робить, тож Осадчук став бійцем ЗСУ. Максим товариський. Він добре розуміє,
що на передовій треба діяти «як одна родина», підтримувати одне одного,
допомагати, «прикривати спину».
Максим Осадчук — справжній лідер. Він зорієнтований на те, що є важливим
не лише для нього, а й для інших: свободу, демократію, суверенітет своєї
держави. Щоб захищати такі цінності, Максим став активістом руху опору
диктатурі Януковича, бійцем-добровольцем. Він відчуває відповідальність
за сказане, прагне власним прикладом довести, що його слова не розходяться
зі справами. Саме тому, як стверджує Осадчук, він вирішив добровільно стати
до лав ЗСУ. Максим відкритий до спілкування, готовий вислухати, підтримати
й розрадити інших. Він це робив на фронті: «є хлопці й трохи дівчат, які
прикривають тобі спину, а ти прикриваєш їм. Ви дієте як одне ціле. Увечері
за чаєм або під час чищення зброї ви розповідаєте одне одному анекдоти,
спілкуєтесь про життя та всяку бувальщину». Він готовий це робити й тепер:
«створювати для хлопців і дівчат, які звідти повертаються, відповідні умови
з розумінням того, через що вони пройшли». Максим сам керує власним життям.
Коли ще був студентом, він обрав шлях борця з режимом, добровільно вступив
до лав ЗСУ, повернувшись, став аспірантом УКУ, бо має намір стати істориком-
науковцем. Він також готовий «ділитися всім», що знає та вміє, з громадськими
активістами в Україні.