Professional Documents
Culture Documents
Лексикологія
Лексикологія
Лексика будь-якої мови складається зі слів, які пов’язані між собою смисловими зв’язками й
утворюють цілісну систему. Пошуки системності у лексиці привели до створення теорії
семантичного поля, лексико-семантичних груп та синонімічних рядів, що є елементами
системної організації лексичного рівня. Семантичні зв’язки між словами виявляються, зокрема,
в існуванні лексико-семантичних груп, ядром яких є синонімічні ряди; окрім цього важливими
семантичними зв’язками є зв’язки протилежності, що виявляються в існуванні явища антонімії,
меронімічні зв’язки (співвідношення «частина - ціле») тощо.
Лексичний склад мови неоднорідний. У ньому на основі різних критеріїв виділяють різні
категорії лексичних одиниць:
О.А. Пашковський виділяє такі особливості японської лексики: синтаксичність слів (яка полягає
у здатності слів виражати складні «словосполучні» поняття); подільність понять, що
виражаються; легкість словотворення; велику кількість синонімів.
Слово характеризується наявністю значення, яке буває лексичним і граматичним.
Зупинимося детальніше на лексичному значенні слова у сучасній японській мові.
1 ) прості (лінійні);
2) комплексні (багаторівневі).
味/аджі/ смак
酸味/саммі/ 甘み/амамі/ солодк 苦味/ніґамі/ 塩分/ембун/
е
кисле гірке солоне
У багаторівневі ієрархічні зв’язки вступає, наприклад, слово 音楽/ онґаку/ музика, яке є
родовим поняттям до великої кількості музичних жанрів. Його ієрархічні зв’язки можна
представити такою таблицею:
音楽/ онґаку/ музика
クラシック/ курашікку/ ポップス/ поппусу/
Гіпероніми здебільшого виражені простими одиницями, оскільки велика кількість простих слів
виражає загальні та збірні поняття. Гіпоніми ж, виражаючи конкретні поняття більшого змісту
та малого обсягу, представлені не лише простими, а часто складними одиницями.
Отже, гіпоніми можуть як мати спільний із гіперонімом корінь (у цьому разі гіпонім є
складнішим за судовою, ніж гіперонім, оскільки містить у собі додаткові атрибутивні
компоненти), так і не мати його.
Визначення синонімії ґрунтуються на варіантності плану вираження; на близькості, спільності
значення лексичних одиниць, наявності у них інтегральних сем. Синонімію (同義生/ до:ґісей/)
визначають як тип семантичних зв’язків мовних одиниць, який полягає у повному або
частковому збігові їхніх значень.
1 ) фонетична синонімія;
2) лексична синонімія;
3) словотвірна синонімія;
4) фразеологічна синонімія;
5) граматична синонімія (морфологічна, синтаксична).
Через співіснування у японській лексиці слів різних типів (канґо, ваґо, ґайрайґо) в японській
мові нерідко спостерігаємо цілі синонімічні ряди. Синонімічний ряд – це сукупність одиниць
мови, співвідносних між собою при позначенні тих самих явищ, предметів, ознак, дій.
Наприклад:
1) абсолютні синоніми;
2) часткові синоніми:
Часткова синонімія, за якої дві лексеми поділяють одне або кілька семантичних значень, є
явищем, дуже поширеним у мові. До часткових синонімів належать ідеографічні, стилістичні та
контекстуальні.
21世紀においては、グローバリゼーションは益々不可逆的な大きな流れとなり、あらゆる分野で
国境を越えた相互依存関係は探まると考えられる。この様な流れの中で、国際社会の安定と繁栄を
確保をしていくために「グローバル・プレーヤ」として、構想し、提案し、行動していくことがわ
が国の国益を実現する途である。
Омофони (同音異綴語/до:он ’ітецуґо/) – це слова, що звучать однаково, проте мають різне
написання. Лінгвісти вказують на поширеність явища омофонії у японській мові, яка
притаманна насамперед лексичним одиницям типу канґо, і пояснюють це явище простотою
фонетичної структури японських слів. Процес запозичення японською мовою слів канґо був
тривалим та складним, китайські слова пристосовувалися до японської вимови, від чого і
виникали омофони. Як пише В.М. Алпатов, проста фонетична структура таких слів не може не
викликати омонімію, особливо у японській мові, де при запозиченні зникли тонові відмінності,
які допомагають розрізняти слова у китайській мові.
2) омофони, які мають збіг на семантичному рівні, але відрізняються відтінками чи обсягом
значення:
3) омофонічні одиниці з тотожним значенням. Інакше кажучи, у межах цієї групи ми маємо
справу з явищем омофоно-синонімії (同音類義語/до:онруйґіґо/), яке полягає в
існуванні словоформ, що мають однакове звучання, дуже близьке значення, одначе різне
написання:
Значення слів кожної з цих пар, як бачимо, не пов'язані між собою. Однак у письмовому
варіанті японської мови виділяють також омографо-синоніми – слова, які мають однакове
написання, різне звучання і близькі або однакові значення:
ü 払う/ харау/ платити і 払う/ харау/ чистити;
ü プロ/ пуро/ професіонал, プロ/ пуро/ пропаганда, プロ/ пуро/ програма.
2) комплексні (багаторівневі).
味/аджі/ смак
酸味/саммі/ 甘み/амамі/ солодк 苦味/ніґамі/ 塩分/ембун/
е
кисле гірке солоне
音楽/ онґаку/ музика
クラシック/ курашікку/ ポップス/ поппусу/
Гіпероніми здебільшого виражені простими одиницями, оскільки велика кількість простих слів
виражає загальні та збірні поняття. Гіпоніми ж, виражаючи конкретні поняття більшого змісту
та малого обсягу, представлені не лише простими, а часто складними одиницями.
Отже, гіпоніми можуть як мати спільний із гіперонімом корінь (у цьому разі гіпонім є
складнішим за судовою, ніж гіперонім, оскільки містить у собі додаткові атрибутивні
компоненти), так і не мати його.
1 ) фонетична синонімія;
2) лексична синонімія;
3) словотвірна синонімія;
4) фразеологічна синонімія;
5) граматична синонімія (морфологічна, синтаксична).
Через співіснування у японській лексиці слів різних типів (канґо, ваґо, ґайрайґо) в японській
мові нерідко спостерігаємо цілі синонімічні ряди. Синонімічний ряд – це сукупність одиниць
мови, співвідносних між собою при позначенні тих самих явищ, предметів, ознак, дій.
Наприклад:
1) абсолютні синоніми;
2) часткові синоніми:
Часткова синонімія, за якої дві лексеми поділяють одне або кілька семантичних значень, є
явищем, дуже поширеним у мові. До часткових синонімів належать ідеографічні, стилістичні та
контекстуальні.
2) омофони, які мають збіг на семантичному рівні, але відрізняються відтінками чи обсягом
значення:
3) омофонічні одиниці з тотожним значенням. Інакше кажучи, у межах цієї групи ми маємо
справу з явищем омофоно-синонімії (同音類義語/до:онруйґіґо/), яке полягає в
існуванні словоформ, що мають однакове звучання, дуже близьке значення, одначе різне
написання:
Значення слів кожної з цих пар, як бачимо, не пов'язані між собою. Однак у письмовому
варіанті японської мови виділяють також омографо-синоніми – слова, які мають однакове
написання, різне звучання і близькі або однакові значення:
ü 払う/ харау/ платити і 払う/ харау/ чистити;
ü プロ/ пуро/ професіонал, プロ/ пуро/ пропаганда, プロ/ пуро/ програма.
3) походження слова.
Така класифікація є дещо незвичною з огляду на традиційний поділ лексики лише на два шари
(лексику питому та запозичену), який здійснюють на матеріалі європейських мов. У японській
же мові, як бачимо, склався особливий підхід до класифікації лексичних одиниць відповідно до
їхнього походження.
Окрім цього японісти вказують також на наявність у японській мові одиниць мішаного типу
(складу), слова такого складу ще називають «гібридними» . Одиниці мішаного типу
представлені складними словами, частинами яких є два або більше простих слів різних
лексичних шарів.
С.В. Невєров наводить такі квантитативні дані щодо лексики японської мови: частка слів канґо
у ній становить 47,5%, слів ваґо — 36,7%, ґайраиґо – 9,8% , а мішаних - 6%. При цьому в
різних сферах функціонування японської мови співвідношення цих шарів істотно відрізняється.
Так, наприклад, у письмових текстах, особливо суспільно-політичного чи наукового характеру,
частка канґо буде значно більшою; в усному мовленні на перше місце вийдуть одиниці ваґо,
оскільки вони легші для сприйняття на слух; у текстах, орієнтованих на молодь, вагому частку
складатимуть слова ґайрайґо.
Японісти вказують на велику роль одиниць канґо у словотворі та відповідно їхню велику
кількість у японській мові. Частку канґо в японській мові оцінюють від 40 до 60%, при цьому в
деяких текстах (економічних, наукових тощо) вона може сягати 70-80%. У повсякденному ж
мовленні (насамперед, усному) частка канґо зменшується до 25-35%. Основою канґо є т.зв.
онні читання (音読み,/онйомі/),які прийшли до японської мови разом із китайськими
ієрогліфами. Серед слів канґо лише невелика кількість являє собою безпосередні запозичення
з китайської мови, більшість же канґо були створені вже у Японії з китайських коренів.
В Японії китайську лексику почали запозичувати з VII ст., хоча перші канґо потрапили до
японської мови ще у V ст.. Японська мова, перебуваючи під значним впливом китайської
протягом багатьох століть, активно запозичувала і відповідну лексику. Велика кількість канґо
ввійшла до лексичного складу японської мови в історичний період Токуґава (1603-1867 рр.), на
який припадає запозичення політичної, економічної та філософської лексики. Пізніше кількість
канґо у японській мові різко зростає у період засвоєння європейської культури, яке почалося у
кінці XIX ст. У цей час засвоювали велику кількість нових понять, активно калькували лексику
європейських мов, і китайські морфеми відігравали у словотворі ту роль, яку грають грецькі й
латинські компоненти у європейських мовах. Одиниці канґо є зручними для носіїв мови,
оскільки мають прозору внутрішню структуру та продуктивні у словотворі. Китаїзми активно
функціонують у письмовому мовленні, бо їхня структура куди зрозуміліша для японців
порівняно зі словами, запозиченими з європейських мов, у тому числі інтернаціоналізмів греко-
латинського походження. В усному мовленні, однак, канґо стають справжньою проблемою,
оскільки серед цих одиниць велика кількість омонімів, що може ставати на перешкоді
правильному розумінню висловлювання.
Часто канґо є єдиним позначенням якогось поняття, напр., 空気 / ку:кі/ повітря, проте нерідко є
стилістичним синонімом до слова ваґо: 青い /аой/ і 青色の /сейшьоку-но/ блакитний, ためらう/
тамерау/ і 躊曙する/ чю:чьо-суру/ вагатися.
Більшість канґо входять до складу японської мови у вигляді іменників. Інші частини мови
утворюються шляхом додавання відповідних формантів:
構 成/ ко:сей/ склад – 構成する/ко:сейсуру/ складати,
Зазвичай ґайрайґо явно відрізняються від інших слів японської мови, оскільки їх записують
катаканою, – тому в літературі на позначення таких лексем також зустрічається термін
«катаканаґо» (カタカナ語). Так само і в усному мовленні велика кількість ґайрайґо
відрізняються від інших шарів японської лексики незвичною фонетичною оболонкою.
За часом появи в японській мові сходознавці пропонують поділяти ґайраиґо на три класи.
Перший, представлений на сьогодні лише невеликою кількістю слів, утворився у період ранніх
контактів із європейцями, у XVI-XVIII ст. Це зазвичай запозичення з португальської та
голландської мов, що пояснюється особливостями історичного розвитку: так, у кін. XVI–поч.
XVIIст. японці контактували з португальськими місіонерами й торговцями, а у період «закриття
Японії» (鎖国 /сакоку/), що припав на поч. XVII-XIX ст., Японія з-поміж європейських країн мала
обмежені контакти лише з Нідерландами. Ці ранні запозичення складають конкретну лексику
на позначення нових для японців елементів матеріальної культури: パン/ пан/ хліб (з
португальської), たばこ/ табако/ тютюн (порт, tabaco), シャボン/ шябон/ мило (порт,
sabão), ビール/ бі:ру/ пиво (з голландської), コーヒー/ ко:хі:/ кава (з голландської), ガラ
ス /ґарасу/ скло (з голландської).
Поява другого класу запозичень ґайрайґо також пов’язана з історичним розвитком Японії.
Після реставрації Мейджі 1868 р. і відкриття країни до японської мови потрапляє велика
кількість іноземних слів, які були особливо активно запозичені в період кінця XIX-початку XX
ст. Характерною особливістю процесу запозичень у цей період є велика кількість мов, з яких
слова приходять у японську: американський варіант англійської, британський варіант
англійської, німецька, французька, італійська мови. Наприклад, з німецької мови у той період
було запозичено слова: プノレス/ пурусу/ пульс, (нім. Puls), イデオロギー/
ідеороґі:/ ідеологія (нім. Ideologie), アルバイト/ арубайто/ підробіток (нім. Arbeit). Із
французької мови в японську потрапили слова: ズボン/ дзубон/ брюки (фр. jupon), ローブ/
ро:бу/ сукня (фр. robe), クーデタ/ ку:дета/ державний переворот (фр. coup d’état), カンカン/
канкан/ канкан (фр. cancan). З британського варіанту англійської до японської мови
потрапило слово ポスト/ посуто/ поштова скринька (англ. post). З італійської мови було
запозичено слова: カルボナーラ/ карубон:ра/ спагеті карбонара (італ. carbonara), ディベルティ
メント/ діберутіменто/ дивертисмент (італ. devertimento). Існують і паралельні запозичення з
двох мов: マイスター/ майсута:/ (нім. Meister) і マエストロ/ маесуторо/ (італ. maestro) маестро.
Більшість лексем ґайрайґо, так само, як і канґо, представлені іменниками. Велику кількість
ґайрайґо застосовують у мові технічних і промислових галузей, оскільки тут іноземні слова, як
правило, були запозичені разом із реаліями, які вони позначають. У промисловості й торгівлі,
пов’язаних із європейським та американським ринками, широкого поширення набула
англійська комерційна термінологія: LC /еру-ші:/ акредитив (англ. Letter of Credit), インヴォイ
ス/ інвойсу/ фактура (англ, invoice) тощо.
Окремим пластом лексики ґайрайґо є абревіатури, які записують латиницею. Серед них є як
одиниці, запозичені з мови оригіналу вже у вигляді абревіатури (EU/ і:ю/ Європейський
Союз – від англ. European Union; NPO/ енпіо:/ неприбуткова організація – від англ, non-profit
organization), так і одиниці, створені вже у самій японській мові і невідомі мові оригіналу (СМ
/шіему/ реклама – від англ, commercial).
Активна лексика – це ті слова, які мовець і розуміє, і вживає, тобто слова повсякденного
вжитку. Основу активної лексики складають слова основного словникового фонду. При цьому,
однак, у кожної окремої групи людей є специфічні слова й вислови, які входять до активного
словника цієї групи, проте для інших груп не є активною лексикою. Головна ознака активної
лексики – це регулярне використання її у певній сфері діяльності людини.
Пасивна лексика – це ті слова, які мовець розуміє, однак не вживає; це слова, які ще не
ввійшли до активного вжитку (неологізми), а також ті, які виходять із мови, стаючи
застарілими. У японській мові існують цілком і частково пасивізовані лексеми. До цілком
пасивізованих сходознавці відносять лексеми, сфера функціонування яких обмежена лише
словниковими статтями і розділами спеціалізованих видань. Частково пасивізованими ж є такі
лексеми, ступінь функціонування яких у різних функціональних стилях відносно високий.
Відповідно, рідше зазнають архаїзації слова, які відіграють важливу номінативну роль,
поширені і тривалий час активно функціонували у мові, часто вступають у семантико-
словотворчі зв'язки з іншими словами.
Отже, на відміну від історизмів, які вийшли з активного вжитку разом із відповідними
поняттями, архаїзми потрапили до розряду пасивної лексики внаслідок появи більш вдалих
слів на позначення відповідних понять.
Окрім застарілої лексики в японській мові існує також застаріле написання тих чи інших слів
(здебільшого це стосується ієрогліфічного написання, яке у низці випадків уже стало
неактуальним). Наприклад, застарілим написанням запозиченого слова バター/ бата:/ масло є
ієрогліфічне аписання 牛酪 /бата/, яке нині не вживають. Так само і лексема コップ/
коппу/ склянка у застарілому варіанті написання має вигляд 洋盃/ коппу/.
Іншим дуже цікавим явищем японської мови є існування омонімії серед імен, яка
зумовлена омонімічністю ієрогліфів, які входять до складу імені, наприклад: 明子, 晶子,
章子, 昭子 /Акіко/ Акіко. Незважаючи на те, що всі ці імена читаються однаково, це все
різні імена, хоча це і неможливо передати засобами української мови, так що для
українського читача, очевидно. це все буде одним іменем.
До Другої світової війни в Японії не було ніяких обмежень у використання знаків у іменах
та прізвищах, що вже тоді створювало чимало труднощів. Бували випадки, коли батьки,
прагнучи створити унікальне ім’я для своєї дитини, робили помилку в читанні рідкісного
ієрогліфа і часом доводилося так і записувати дитину, що потім створювало дуже багато
проблем.
Тому починаючи з 1947 року почали писатися закони щодо обмеження кількості
ієрогліфів, які можуть вживатися у записі власного імені. Зараз японці мають 2435 знаків,
які можуть бути використані у іменах та прізвищах, включаючи не лише ієрогліфи,
хіріґану та катакану, але й хентайґану, ман’йонґану та ромаджі.