стор 384 - Глава 1.

НЕЗМІННА ОСНОВА МУСУЛЬМАНСЬКОГО ПРАВА

Мусульманське право має чотири джерела права. Це перш за все Коран - священна
книга ісламу, потім сунна, або традиції, пов'язані з посланцем бога, по-третє, іджма,
або єдина угода мусульманського суспільства, і, нарешті, по-четверте, кіяс, або
судження за аналогією.

Слайд
Коран та сунна.
Основою мусульманського права, як і всієї мусульманської цивілізації, є священна
книга ісламу - Коран, що складається з висловлювань Аллаха останньому з його
пророків та посланців Магомету. Коран - безперечно, перше джерело
мусульманського права.

Сунна розповідає про буття та поведінку пророка, прикладом якого повинні

керуватися віруючі.

Слайд
Іджма.
Третє джерело мусульманського права - іджма, складена за одностайною згодою
докторів ісламу. Для того, щоб норма права була допущена іджмою, необов'язково,
щоб маса віруючих визнала її або щоб ця норма відповідала єдиному почуттю всіх
членів суспільства. Іджма не має нічого спільного із «звичаєм» європейського права.

Слайд

Мусульманські чутки (рити).

Існує чотири ортодоксальні штибу, або «сунніт»: ханефітський толк визнаний
найбільшою кількістю віруючих; він поширений у Туреччині, колишньому СРСР,
Йорданії, Сирії, Афганістані, Пакистані, Індії та Бангладеш. Малекітський толк діє
серед мусульманського населення Північної та Західної Африки. Шафеїтський толк
панує у курдів, Малайзії, Індонезії і східному узбережжі Африки, він поширений й у
Пакистані. Ханбалітський толк переважає в Аравії. Основним серед несунітських
толків є шиїтський пануючий в Ірані та Іраку. Шиїти відрізняються від сунітів своєю
концепцією халіфату, яка пов'язана з монархічною традицією, яка існувала ще до
утворення Персії. Крім того, вахабітський толк діє в Саудівській Аравії, зейдузький
толк - в Ємені, абадитський, або харигітський, толк - в Джербі, на східному узбережжі
Африки та в Занзібарі.

Ст 398 - Глава 3. ПРАВО МУСУЛЬМАНСЬКИХ КРАЇН

Жодна з мусульманських держав не керується виключно мусульманським правом.

Усюди звичай чи законодавство вносять або доповнення, або виправлення на це
право, хоча у принципі його авторитет і є безперечним.
З мусульманським (релігійним) правом слід змішувати позитивні правові системи
мусульманських країн, необхідно розрізняти поняття «мусульманське право» і «право
мусульманської країни».

Слайд

Особистий статус та інші питання.

Теоретично всі галузі мусульманського права однаково пов'язані з релігією ісламу,

але практично між ними було встановлено відмінності. Особисте та сімейне право, які
містили норми ритуальної та релігійної поведінки, завжди вважалися найбільш
важливими у шаріаті. У свідомості мусульман дуже тісний зв'язок існує між
частинами права, що утворюють «особистий статус», та релігією; саме цьому
питанню присвячено найбільшу кількість розпоряджень Корану.

Навпаки, щодо інших питань «світалізація» чи певний її ступінь було допущено

досить легко. Конституційне право у тому вигляді, як воно розуміється
мусульманським правом, завжди було лише побожною мрією. Кримінальне право
дуже рано віддалилося від ортодоксального мусульманства, як і фіскальне право.

Слайд

Судова організація.

Мусульманський ідеал — встановити єдність спільноти віруючих та громадянського

суспільства — ніколи не було здійснено. Про це свідчить, наприклад, дуалізм судової
організації.
Поряд із судами каді, що виникли при Оммейядах (династія) і колишніми, згідно з
мусульманським правом, єдиними законними судовими органами, завжди існували й
інші типи судів, які застосовували примітивні звичаї, встановлені владою. Діяльність
цих судів завжди більшою чи меншою мірою відступала від суворих норм
мусульманського права: поліцейська юрисдикція, юрисдикція інспектора ринків,
юрисдикція справедливості халіфа чи його представників.

Слайд

Характеристика сучасного розвитку.

Три значних феномена мали місце у XIX та XX століттях у праві мусульманських

країн. Перший — вестернізація цього права, що торкнулася багато його розділи.
Другий - кодифікація розділів, яких не торкнулася вестернізація. Третій – скасування
спеціальних судів, покликаних застосовувати мусульманське право.
Слайд

Вестернізація права. Мусульманське право завжди визнавало за владою право

приймати рішення, спрямовані на охорону суспільного ладу. Інше становище
склалося останньому столітті у низці мусульманських держав. Це повноваження
стало застосовуватися настільки інтенсивно, що призвело до утворення нових
галузей. Неважливо, як це сталося: шляхом ухвалення кодексів в одних країнах,
законів — в інших або за допомогою судової практики. Результат скрізь однаковий, а
саме: за межами персонального статусу, у сферах, які не торкаються «священних
засад», застосування норм мусульманського права поступилося місцем застосування
норм, запозичених у романо-германської сім'ї чи сім'ї загального права. У багатьох
мусульманських країнах в результаті вестернізовано конституційне право,
адміністративне право, цивільне і торгове право, процесуальне право, кримінальне
право, трудове право. Всі ці галузі зберегли лише невелику кількість норм, що
сходять до мусульманського права.

Слайд
Кодифікація індивідуального статусу. Кодифікація розпоряджень, які стосуються
особистого статусу, породила складну проблему. Не викликало сумніву, що у цій
сфері правителі не повноважні змінювати норми мусульманського права.

Ідея, яка насилу пробивала собі шлях, зрештою перемогла в різних країнах. Першою
кодифікацією мусульманського права, яка набула чинності закону і в галузі сімейного
права і спадкування, був іранський Цивільний кодекс, промульгований у 1927-1935
роках. Кодекси особистого статусу було прийнято у Сирії, Тунісі, Марокко, Єгипті,
Йорданії, Іраку, Південному Ємені. В Алжирі законодавець реформував режим опіки
та інститут невідомої відсутності. Реформи сімейного та спадкового права проведено
у Пакистані.
У багатьох мусульманських країнах, як ми бачимо, колись відкинута тенденція
зміцнюється в наш час.

Сладй

Занепад традиційних судів. Традиційні мусульманські суди, ліквідовані в Туреччині

з 1924 року, припинили своє існування в Єгипті, Тунісі, Пакистані, Алжирі, Марокко,
Гвінеї та Малі. Для застосування норм шаріату, як і для застосування сучасних
кодексів, тепер і в цих країнах доводиться звертатися до юристів, які здобули освіту
західного зразка. Мусульманському праву ця нова ситуація загрожує ще більшою
мірою, ніж загроза, що виникла з ухваленням кодексів. Звернувшись, наприклад, до
Індії, ми побачимо, що в результаті діяльності суддів, які пройшли школу загального
права, мусульманське право в цій країні стало незалежною системою, яка істотно
відрізняється від чистого мусульманського права і тому часто називається англо-
мусульманським правом.

Слайд

Відмінність сучасних правових систем.

Позитивні правові системи мусульманських країн у їхньому сучасному вигляді різні
між собою, оскільки суспільний розвиток цих країн дуже різноманітний, а традиції
також далеко не однакові. Загальну картину правових систем мусульманських країн у
зв'язку з цим дуже важко дати. Проте деякі спільні риси слід встановити, виділивши у
своїй три групи країн.

Слвйд
Першу групу становлять країни з мусульманським населенням, які стали
соціалістичними республіками: Радянські республіки Середньої Азії, і навіть Албанія.
У цих державах, що ґрунтуються на принципах марксизму-ленінізму, іслам не
визнається державою; тут не прагнуть зберегти мусульманське право, яке
розглядається як прояв обскурантизму. Право цих республік, отже,— світське право,
прагне установити суспільство нового типу, засноване на інших принципах, ніж
принципи ісламу. Мусульманське право тут не застосовується судами.

Слайд

Другу групу становлять, навпаки, держави, найменш торкнуті сучасними ідеями.

Саудівська Аравія, ЙАР, Аден, емірати Перської затоки - ось найбільш типові
представники цієї групи. Ці країни теоретично живуть за нормами мусульманського
права, а фактично за нормами звичайного права, яке визнає перевагу і досконалість
мусульманського права, але часто з ним розходиться.

Слайд

Третю групу становлять держави, в яких мусульманське право, більш-менш зведене

прецедентами до звичаю, збереглося лише для регулювання окремих сторін
суспільного життя, що зачіпають особистий статус та релігійні установи, іноді
земельний режим, тоді як є «сучасне» право, яке регулює нові сфери суспільних
відносин.
Ця група у свою чергу поділяється на дві підгрупи залежно від того, чи було
зазначене сучасне право вироблено на зразок загального права (Пакистан, Індія,
Малайзія, Нігерія) або на зразок французького права (африканські держави з
французькою мовою, ряд арабських держав) або права голландського (Індонезія).

Слайд

Особливий випадок – Судан. У цій країні ще в 1900 році Ордонанс (указ) про
правосуддя у цивільних справах наказав судам заповнювати прогалини права,
ґрунтуючись на «справедливості та свідомості». Під прикриттям цієї формули було
сприйнято багато норм англійського права. Однак, прагнучи зблизитися з іншими
країнами французького впливу, Судан спробував змінити ситуацію, прийнявши в
1971-1972 роках кодекси, побудовані на моделі єгипетських. Однак ця реформа
погано реалізувалась і проблема потребує нового рішення.

Слайд

Інший особливий випадок – Туреччина. Країна неарабська, політично та економічно

тісно пов'язана із Західною Європою. Туреччина посідає особливе місце серед країн із
мусульманським населенням. Найбільш дивним було прийняття Туреччиною в 1926
особистого статусу, сімейного права і права успадкування європейського зразка, яке
поривало з традиційними мусульманськими поняттями. Турки тоді засудили
багатошлюбність, одностороннє розірвання шлюбу чоловіком, нерівний поділ
спадщини між синами та дочками покійного. З того часу всі ці реформи були
здійснені або здійснюються в багатьох мусульманських країнах, і тут Туреччина була
першою, але не єдиною країною.

Багато країн із мусульманським населенням висловлюють нині прагнення побудувати

соціалізм. Питання лише тому, який соціалізм мають на увазі і якою мірою виявиться
сумісним створювана держава соціалістичного типу з принципами ісламської
цивілізації і права

Слайд

Засноване на Корані (книзі одкровень) мусульманське право слід розглядати як

систему, абсолютно незалежну від усіх інших правових систем, що не мають джерела.
Подібність з іншими системами, яка може спостерігатися в рішеннях з того чи іншого
питання, можна пояснити з мусульманської ортодоксальної точки зору лише простим
збігом. У жодному разі не можна говорити про якісь запозичення мусульманським
правом іноземних ідей та положень. Вплив мусульманського права на європейські
правові системи настільки незначний, що їх можна знехтувати.