зарубіжної літератури» Божественна комедія Данте Аліг'єрі “Кожен повинен брати на свої плечі працю, відповідну його силам, оскільки якщо тягар його виявиться випадково надмірним, то він може мимоволі впасти в багнюку.” (Данте Аліг'єрі) Сила людського духу поєднана з прагненням рятування дорогої людини може створити неймовірне. Данте, чоловік 45 років що так безбожно закоханий у Беатріче. Хоча їх кохання є втіленням надії що у реальному житті ще залишилися такі люди, люди які готові пройти усі кола пеклі ради любові. Але будемо реалістами, те що є поемі мало пов’язане з реальним життям, я навіть вже не кажу про міфічність. Гуманізм пов'язаний з релігійною основою являю собою найяскравіший приклад поєднання не поєднаного. Хоча у “Фауста” був схожий мотив, проводячи паралель можна зрозуміти що вони не тільки діаметрально протилежні, а й за духом написання. Те, що моя надія у кохання вже згасла дає змогу відчути що таке нормалізованість урбаністичних стосунків. Як говорив Данте “Немає страждання сильнішого, ніж згадувати щасливі дні у дні нещастя.” Ми живемо досвідом та висновками з досвіду. М'яко кажучи, мій життєвий шлях проілюстрований у поемі, усі перепітії які я все пройшла, проходжу та мою пройти прокладають мені шлях у майбутнє. “Часто люди пливуть за течією часу! А тим часом вутлий човник наш забезпечений кермом; чому ж людина несеться по хвилях, а не підпорядковується власним прагненням?”. Я людина прагматична, маю власне бачення світу, свої устої як і характер є реакцією на суспільство, а ось чи зможе людина великих нравів прогнутися під тяжкі ситуації? Тут вже скоріш риторичне питання. Питання підняті у поемі та головна проблематика поринули мене у пізнання міфічного світу який взагалі не відрізняється від реального. Велика кількість протидійних вражень по сей день бурлять в мені. Прочитавши додаткову літературу я пізналася настільки, що може сказати тільки одне - усі ми як і головний герой, прагнемо щось зробити у житті, багато хто починає, але так і не завершує свій шлях.