Міністерство освіти і науки України

ВСП «Стрийський фаховий коледж

Львівського національного університету природокористування»

РЕФЕРАТ

Роль Версальсько-Вашингтонської системи

у розвитку міжнародних відносин

Підготував
здобувач освіти
гр. К-11 СФК
ЛНУП
Ярослав Іванченко
Керівник
Суділовська М.М

Стрий 2022

ПЛАН
ВСТУП.....................................................................................................................3
1.ВЕРСАЛЬСКО-ВАШИНГТОНСЬКА СИСТЕМА..........................................4

2.СУПЕРЕЧНОСТІ ВЕРСАЛЬСКО-ВАШИНГТОНСЬКОГЇ СИСТЕМИ.......6

3.ПРИЧИНИ НЕСТІЙКОСТІ ВЕРСАЛЬКОГО ПОРЯДКУ..............................8

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................10

 ВСТУП
Версальсько-Вашингтонська система мирних договорів — світовий
порядок, основи якого були встановлені державами-переможцями, головним
чином,Велико Британією, Французькою республікою, США і Японською
імперією, після закінчення Першої Світової Війни. Основним питанням
конференції у Версалі була підготовка мирного договору з Німеччиною.
Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яту роковину сараєвського
вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир).
Версальська система була також розрахована на закріплення післявоєнного
переділу світу і спрямована не тільки проти переможених держав, але і проти
національно-визвольного руху в колоніях і залежних країнах
Основу Версальської системи в Європі заклали:
• Версальський договір (1919)
• Сен-Жерменський мирний договір (1919).
Пізніше система була розвинена такими міжнародними угодами:
• Нейїський мирний договір
• Тріанонський договір
• Севрський мирний договір
• угодами, прийнятими на Вашингтонській конференції 1921–1922.
|
|

|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|

1.ВЕРСАЛЬСКО-ВАШИНГТОНСЬКА СИСТЕМА
 Версальсько-Вашингтонську систему міжнародних відносин було
встановлено після закінчення Першої світової війни та перегрупування сил на
міжнародній арені. Створена на Паризькій (1919-1920 рр.) та Вашингтонській
(1921-1922 рр.) мирних конференціях система міжнародних договорів
закладає підвалини Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних
відносин, що зафіксувала та оформила результати Першої світової війни,
визначила нове співвідношення сил на світовій арені.
28 червня 1919 р. у Версальському Великому палаці було підписано
мирний договір з Німеччиною (Версальський мир). Мирні договори із
союзниками Німеччини були укладені за зразком Версальського мирного
договору. Сен-Жерменський договір з Австрією було підписано 10 вересня
1919 р., Нейський з Болгарією – 27 листопада 1919 р., Тріанонський з
Угорщиною – 4 червня 1920 р. та Севрський з Туреччиною – 10 серпня 1920р.
Версальська система мирних договорів закріплювала територіальні зміни,
які відбулися внаслідок Першої світової війни й розпаду Німецької,
Османської та Австро-Угорської імперій.
Після Паризької мирної конференції основним завданням стало
врегулювання суперечностей на Далекому Сході та в басейні Тихого океану.
Для розв'язання далекосхідних проблем було скликано конференцію у
Вашингтоні з 12 листопада 1921 р. по 6 лютого 1922 р. У ній брали участь
дев'ять держав – США, Велика Британія, Японія, Франція, Італія, Бельгія,
Португалія, Голландія, Китай.
Унаслідок роботи конференції було укладено низку договорів:
"Договір чотирьох держав" (Велика Британія, США, Франція та Японія),
укладений 13 грудня 1921 р., стосувалася взаємних гарантій недоторканості
острівних володінь її учасників у басейні Тихого океану;
"Договір п'яти держав" (Велика Британія, США, Японія, Франція й Італія),
підписаний 6 лютого 1922 р., забороняв будівництво військових кораблів,
тоннажність яких перевищувала 35 тис. т., встановлювала співвідношення між
флотами цих країн за класом лінкорів у пропорції 10:10:6:3.5:3.5.
"Договір дев'яти держав" (США, Велика Британія, Франція, Японія, Італія,
Бельгія, Голландія, Португалія й Китай), підписали 6 лютого 1922 р., в ньому
проголошувався принцип поваги суверенітету, територіальної й
адміністративної недоторканості Китаю. Він зобов'язував усіх учасників
дотримуватися принципів "відкритих дверей" та "рівних можливостей" у
торгівлі й розвитку промисловості на всій території Китаю. Формально
держави відмовлялися від політики розподілу Китаю на "сфери впливу".
Проте, він не скасовував системи нерівноправних угод цих країн з Китаєм.
Договори, укладені на Вашингтонській конференції, доповнювали систему
договорів, підписаних у 1919-1920 рр. між країнами-переможницями та
країнами, які програли світову війну.
 Створена система міжнародних договорів заклала підвалини Версальсько-
Вашингтонської системи міжнародних відносин, що зафіксувала та оформила
результати Першої світової війни, визначила нове співвідношення сил на
світовій арені. Вона стала спробою розв'язати незліченні проблеми, об'єднати
й гармонізувати суперечливі інтереси народів та держав.
Версальсько-Вашингтонська система, як і будь-яка система, пройшла
кілька етапів свого існування. Серед них умовно можна виділити п'ять
основних:
- становлення Версальсько-Вашингтонської системи – 1919-1922 рр.;
- відносна стабілізація Версальсько-Вашингтонської системи – 1922-
1929рр.;
- криза Вашингтонського порядку – 1929-1933 рр.;
- криза Версальського порядку – 1933-1937рр.;
- ліквідація Версальського порядку і встановлення германської гегемонії в
Європі – 1938-1939 рр.
Версальсько-Вашингтонська система повоєнного устрою світу мала низку
суттєвих недоліків:
- не розв'язала протиріччя між державами-переможницями й державами,
які зазнали поразки;
- не ліквідувала протиріччя між великими й малими країнами;
- не запобігла можливості виникнення реваншизму, перш за все внаслідок
відсутності дійового контролю за виконанням укладених угод;
- викликала значні територіальні зміни в Європі, друге "велике переселення
народів", започаткувала основи національних конфліктів.
Версальсько-Вашингтонська система закріпила новий розклад сил у
повоєнному світі, але внаслідок своїх вад не могла бути стійкою й тривалою.
2.СУПЕРЕЧНОСТІ ВЕРСАЛЬСКО-ВАШИНГТОНСЬКОГЇ СИСТЕМИ

Рішення Паризької та Вашингтонської конференцій містили низку положень,

які засвідчували розуміння лідерами тогочасних держав необхідності
запровадження змін у міжнародних відносинах: визнання за народами права
на самовизначення, відмова від війни як засобу розв’язання конфліктів,
скорочення озброєнь тощо. Важливим кроком стало створення для розвитку
співробітництва між народами й гарантій безпеки післявоєнного світу Ліги
Націй — першої міжнародної організації. Було визнано незалежність ряду
нових європейських держав, народи яких тривалий час боролися за своє
право на самостійний розвиток.
Одним із важливих недоліків цієї системи стала невідповідність
встановлених державами-переможницями репарацій реальним можливостям
країн, які програли війну. Це, зокрема, сприяло тому, що хвиля шовінізму й
націоналізму, яку підняла Перша світова війна, не припинилася після її
завершення. Ще одним недоліком Версальсько-Вашингтонської системи
було те, що, проголосивши принцип самовизначення народів основою
повоєнного національно-державного розмежування, лідери держав-
переможниць не раз порушували його самі й робили вигляд, що не
помічають, коли так робили інші, якщо це відповідало їхнім інтересам.
У багатьох державах з’явилися райони компактного проживання
національних меншин, які в більшості випадків потрапили туди не з власної
волі: німці — у Чехословаччині, Франції, Бельгії та Польщі, угорці — у
Чехословаччині, Югославії та Румунії, українці — у Польщі, Румунії,
Чехословаччині тощо. На підтримку цими народами та їхніми лідерами
рішень Версальсько-Вашингтонської системи навряд чи можна було
сподіватися.
Значним дестабілізуючим чинником стало те, що поза системою залишалася
радянська Росія. Для держав-переможниць вона була насамперед зрадницею,
яка уклала сепаратний Брестський мир із ворогом. До того ж сам більшовизм
і прихід його прибічників до влади в Росії шляхом державного перевороту
викликав несприйняття в країнах Антанти. Це призвело до їхньої інтервенції
в 1918—1922 рр. у Росію, а після її провалу — до ізоляції останньої на
міжнародній арені.
Суттєвим недоліком Версальсько-Вашингтонської системи стали гарантії
збереження домовленостей. Нові політичні лідери, що прийшли до влади в
США, Великій Британії, а згодом і Франції, прагнули відмежуватися від
закладеної їхніми попередниками несправедливості. Так, США, Конгрес яких
відмовився ратифікувати Версальський договір, у 1921 р. підписали окрему
угоду з Німеччиною, що виключала положення договору, підписаного у
Версалі. Водночас Конгрес США анулював франко-американський договір.
Велика Британія за прикладом США також визнала недійсним британо-
французький договір. У цих умовах Франція, щоб зберегти своє домінування
над Німеччиною, пішла на створення союзу східноєвропейських держав,
зацікавлених у збереженні Версальських домовленостей. До того ж ці
держави мали відігравати роль санітарного кордону проти СРСР. Так, у 1921
р. Франція уклала політичний пакт і військову конвенцію з Польщею. У
1920—1921 рр. за підтримки Франції Чехословаччина, Румунія та Югославія
утворили так звану Малу Антанту. Гарантами збереження Версальської
системи в Європі на деякий час стали Франція, Польща та Мала Антанта.
Вашингтонська конференція, залишаючись складовою Версальсько-
Вашингтонської системи, стала й початком ревізії Версаля. Її ініціатор —
США, — не домігшись у Парижі миру, відповідного до своїх уявлень та
інтересів, розпочали новий етап боротьби за лідерство у світі. Однак
реалізувати свої наміри через протидію Великої Британії та Японії вони
змогли лише частково.
Версальсько-Вашингтонська система замість початку нової епохи без війн і
насильства лише закріпила розподіл світу на переможців і переможених, а
тому виявилася надзвичайно хиткою та недовговічною.
 3.ПРИЧИНИ НЕСТІЙКОСТІ ВЕРСАЛЬКОГО ПОРЯДКУ

Післявоєнне врегулювання страждало двома головними вадами.

По-перше, Версальський порядок не був усеосяжним. З нього "випадали"
Росія і США - дві найбільші держави, без яких забезпечення стабільності в
Європі до середини ХХ століття було вже неможливе. Великі європейські
держави - Франція і Великобританія - змогли відновити багатополярну
структуру європейських стосунків приблизно в тій формі, яка здавалася ним
ідеальною. У дусі європейської рівноваги XIX століття вони потурбувалися
про те, щоб на континенті не було жодної країни, яка б занадто явно
виривалася вперед по своїх геополітичних і іншими можливостям.
Тому зусиллями Франції була розділена на частини, штучно зменшена в
розмірах і поставлена в украй скрутне економічне становище Германію. Але
тому ж зусиллями Британії сама Франція не отримала переважання на
материку і не змогла реалізувати повною мірою плани розширення свого
впливу. Зовні це було схоже на політику "балансу сил" в дусі До.Меттерниха
і Р. С. Кестльри. Але це був старий європейський баланс без старої Європи.
Та європейська рівновага була можлива за участю Пруссії, що знаходилася
на місці єдиної Німеччини, і Росії. Нову європейську безпеку належало
будувати в умовах Німеччини, що об'єдналася, і що зменшилася в розмірах,
Росії, що ізолювалася від європейських справ. Перше з цих нових обставин
було враховано, і Німеччину роздрібнили. Це дозволяло відстрочити
конфлікт між європейськими країнами і природним тяжінням німців до
об'єднання. Друге - не було відразу навіть осмислено. Частково через те, що
участь США в європейських справах здавалася достатнім відшкодуванням за
відхід з європейської політики Росії. Зрив розрахунків на співпрацю із
Сполученими Штатами в цій ситуації підривав основи Версальського
порядку в тому виді, як він був задуманий початково.

По-друге, фундаментальною слабкістю Версаля була закладена ним схема

економічної взаємодії європейських країн. Нове державне розмежування
повністю зруйнувало економічні зв'язки в Центральній і Східній Європі.
Замість місткого, великого, проникного і досить відкритого ринку Європи
"небагатьох великих просторів" - Франції, Австро-Угорщини, Німеччини і
Росії - Європа після Версаля виявилася територією, розбитою на декілька
десятків маленьких, таких, що відгородилися один від одного митними
стінами ринків і риночків. Часто політично неприязні один одному нові малі
держави гостро змагалися і в економічній області, повністю зосередившись
на власних господарських труднощах і не намагаючись компенсуватися для
їх подолання спільними зусиллями. Самовизначення породило економічний
розкол, здолати який європейські країни не могли, що створювало постійну
нестійкість економічної ситуації в Старому Світі. Як прозорливо помітив
відразу після Паризької конференції Дж.Кейнс, у версальських
основоположеннях було надто багато політики і занадто мало турбота про
економічний порядок. Для спільних рішень по фінансових і економічних
проблемах Європа не була готова. Проблемою, у вирішальній мірі що
посилювала ситуацію, було економічне розорення Німеччини, задавленої
тяжкістю накладених на неї репараційних виплат і нездатною тому вийти із
стану депресії зі швидкістю, необхідною для економічного підйому в усій
Європі. Завершення створення Версальсько-Вашинпонської системи, її
сильні і слабкі сторони Фундамент післявоєнної стабільності.
Версальсько-Вашингтонська система заклала фундамент післявоєнних
міжнародних відносин, її створення забезпечило вихід із війни, дозволило
розрядити післявоєнну напруженість і закласти фундамент для відносно
стабільних міжнародних відносин у 20-ті роки.
Рішення Паризької і Вашингтонської конференцій включали прин­ципово
нові положення в міждержавних відносинах, - це і визнання права на
самовизначення народів, і відмова від війни як засобу вирішення конфліктів.
Важливою подією стало створення Ліги Націй -першої міжнародної
організації для координації
відносин між державами. Були прийняті позитивні рішення стосовно Китаю,
які дозволили зберегти цілісність цієї країни.
Деякі європейські країни отримали незалежність і суверенітет.
Слабкість і суперечливість Версальсько-Вашингтонської системи. І все ж
Версальсько-Вашингтонська система післявоєнних відносин виявилась
слабкою і суперечливою. Економічні наслідки післявоєнних договорів
багато в чому
зруйнували стару систему господарських зв'язків, різко загострилась
боротьба за нові джерела сировини та ринки збуту між вчорашніми
союзниками.
Створена країнами-переможницями нова система міжнародних
відносин, поява в Європі цілої низки нових держав із взаємними претензіями
одна до одної створювали обстановку нестабільності й напруженості.
Поза рамками нової системи міжнародних відносин були дві впливові країни-
Німеччина, де робила перші кроки демократія, і Радянський Союз, де при
владі був більшовицький режим.
Версальський договір фактично принижував державну й національну гідність
нової Німецької держави, створюючи таким чином передумови для
внутрішньої дестабілізації та зростання настроїв реваншизму, перегляду умов
договору. СРСР, який тривалий час не був дипломатичне визнаний
впливовими країнами світу, вірний більшовицьким ідеологічним принципам,
взяв курс на досягнення своєї стратегічної мети - здійснення світової
соціалістичної революції, що істотно вплинуло на розвиток міжнародних
відносин у 20-30-ті роки.
Версальсько-Вашингтонська система затвердила культ сили в
міжнародних відносинах і багато в чому зумовила розв'язання нової світової
війни.
СПИСКИ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. // Большая советская энциклопедия / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е
изд. — Тома 1–30. —М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978.(рос.).
2. О. С. Пархомчук. Версальсько-Вашингтонська система міжнародних
відносин // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л.
В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с.
ISBN 966-316-039-X
3. О. Пархомчук. Версальсько-Вашингтонська система міжнародних
відносин //Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю.
Шаповал (заст. голови). —К. : Парламентське видавництво, 2011. — С.
93. — ISBN 978-966-611-818-2.
4. І. М. Кулинич. //Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А.
Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. —К. :
Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 486. — 688 с. : іл. — ISBN
966-00-0734-5.
5. //Юридична енциклопедія :[у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп.
ред.)[та ін.]. —К. : Українська енциклопедія ім.М. П. Бажана, 1998—
2004. — ISBN 966-749-200-1.