Тема 4. Судження.

Умовиводи
1. Загальна характеристика суджень. Структура суджень.
2. Види простих суджень.
3. Види складних суджень.
4. Умовивід як форма мислення. Типи умовиводів. Силогізм як дедуктивний
умовивід.
1. Загальна характеристика суджень. Структура суджень. Прості і
складні судження.
Судженням називається форма думки, у якій стверджується або
заперечується щось про предмети та явища об'єктивної дійсності.
Судження – це якась завершена думка, яка базується на певних
поняттях. Наприклад, речення «Журналістика – це творча професія» є
судженням, бо за формою це завершена думка, яка стверджує основну якість
цього фаху. Це судження базується на двох поняттях: 1) журналістика,
2) творча професія.
У судженні ми виражаємо наше знання про існування предмета,
ознаки цього предмета, всі різноманітні зв'язки його з іншими
предметами.
Усі судження можуть виражати істинність або хибність думки.
Істинним називається таке судження, яке правильно відображає
дійсність. Хибне судження, навпаки, відтворює дійсність неправильно.
Наприклад: Судження «Київ більший за Луцьк» – істинне, а
судження «Луцьк старіший за Київ» – хибне.
Ще приклад: Судження «Народ творить історію» – істинне, а
судження «Мистецтво ніяк не відображає дійсність» – хибне.

Судження складається із суб'єкта, предиката і зв'язки.

Суб'єкт – це предмет думки, тобто це те, про що ми повідомляємо в
судженні, те, що ми характеризуємо.

1
 Предикат – це те, що ми дізнаємося про суб’єкт судження;
характеристика суб’єкта судження.
У граматиці суб’єкт судження – це підмет, а предикат – це присудок.
Суб'єкт і предикат судження називаються термінами судження.
Зв'язка відображає відношення, яке існує між предметом думки і
певною його властивістю, інакше кажучи, між суб’єктом і предикатом.
Зв'язка найчастіше виражається словами «є» або «не є» та подібними, але
вона може цілком пропускатися (тоді в реченні ми ставимо тире між
суб’єктом і предикатом). Наприклад, в судженні «Газета є періодичним
виданням» суб’єкт – це газета, предикат – періодичним виданням, а слово
є – це зв’язка. Зв’язку можна опустити, поставивши тире: «Газета –
періодичне видання».
Граматичною формою судження є речення. Але не будь-яке речення
містить у собі судження. Ми знаємо такі різновиди речень: розповідні,
спонукальні, питальні. Судження висловлюються тільки у формі розповідних
речень. Наприклад, речення «Газета є періодичним виданням» розповідне,
містить і суб’єкт, і предикат, отже, це речення виражає судження.
Спонукальні речення на зразок «Зачиніть двері!», «Не запізнюйтеся!»,
«Проходьте!» не можуть бути судженнями. У їхньому складі нема суб’єкта і
предиката. Спонукальне речення нічого не стверджує і нічого не заперечує.
Таке речення просто виражає прохання, наказ чи спонукання до певної дії.
Так само нема суб’єкта і предиката в питальних реченнях «Котра
година?» або «Коли зустріч?». Запитання так само нічого не стверджують і
не заперечують, отже, вони не є судженнями. Запитання просто спрямовані
на одержання певної інформації, тобто відповіді.
Окремо треба виділити риторичні запитання, які відповіді не
потребують: або вона є очевидною і всім відомою, або такої відповіді просто
не існує. Наприклад: «Хто зі студентів не вміє читати?» або «Хто зможе
випити Дніпро?». Раз відповідь відома, то й риторичне запитання можна
подати у формі речення: «Кожен студент уміє читати», «Ніхто не зможе

2
випити Дніпро». Отже, риторичні запитання виражають судження, бо їх
легко можна переробити у звичайні стверджувальні або заперечні речення.
У граматиці існують також такі речення, які складаються тільки з
одного слова, наприклад: «Дощить», «Вечоріє» (це так звані безособові
речення; вони називають дію, яку не виконує ніяка особа). Такі речення
можна легко перетворити на звичайні судження. Наприклад, речення
«Вечоріє» можна перетворити на судження «Вечір настає», а тут уже є і
суб’єкт (вечір), і предикат (настає). Речення «Дощить» можна замінити на
судження «Дощ іде». Отже, безособові речення на зразок «Вечоріє»,
«Дощить» є судженнями, бо їх легко замінити на звичайні стверджувальні
речення, де є суб’єк і предикат: «Вечір настає», «Дощ іде».
Судження може складатися з одного суб'єкта і одного предиката
або з кількох суб'єктів і кількох предикатів. За цією ознакою судження
поділяють на прості й складні.
Простим називається судження, яке складається з одного суб'єкта і
одного предиката. Наприклад: «Журналістика – творча професія».
Складним називається судження, в якому наявні кілька предикатів
чи кілька суб'єктів.
Наприклад:
«Іван, Марія і Остап – мої ровесники» (тут є кілька суб’єктів: Іван,
Марія, Остап, а предикат один: мої ровесники).
«Її мати їй і сестра, і подруга» (тут є один суб’єкт: її мати, але
кілька предикатів: сестра, подруга).
Отже, судження – це завершена думка, яка має форму розповідного
речення і складається з суб’єкта та предиката. Якщо взяти до уваги
мовознавчу термінологію, то суб’єкт схожий на підмет, а предикат на
присудок.

3
 2. Види простих суджень.
Прості судження, залежно від того, що вони відображають –
властивість чи відношення, поділяються на такі види:
а) атрибутивні судження (характеристика явища);
б) судження про відношення (порівняння явища з іншим);
в) судження існування (ствердження факту існування явища або
його заперечення).
Атрибутивним називають таке судження, в якому стверджується
або заперечується наявність у предмета певної властивості чи ознаки.
Приклади атрибутивних суджень: «Цукор солодкий» (стверджується
основна ознака цукру); «Суспільство розвивається» (стверджується
ознака суспільства – здатність його розвиватися); «Київ – столиця
України» тощо.
Судження про відношення відображає порівняння між окремими
предметами або їхніми ознаками. Приклади: «Луцьк західніший від
Києва»; «Луцьк менший за Київ».
Судження існування просто стверджує або заперечує сам факт
існування предмета. Наприклад: «Мій народ існує», «Безпричинних явищ
не буває», «Столиця не існує без держави», «Існує незакінчена будівля»
тощо. У таких судженнях вживаються слова: існує – не існує, буває – не
буває, є – немає.

4
 Судження про відношення, і судження існування можуть бути
переведені у форму атрибутивного судження.
Наприклад, судження існування «Існує велика кількість публікацій про
творчість Шевченка» можна легко переробити в атрибутивне судження:
«Творчість Шевченка відображена у великій кількості публікацій». Перше
судження, тобто судження існування, просто стверджує факт існування
публікацій про Шевченка. Друге судження вже інше за змістом, тобто воно
характеризує творчість Шевченка як таку, яка відображена в багатьох
публікаціях.
Ще приклад: Судження про відношення «Дециметр більший за
сантиметр» можна переробити на атрибутивне судження: «Дециметр –
це одиниця виміру, більша за сантиметр». У першому випадку виражено
відношення між двома одиницями виміру – сантиметром і дециметром.
Друге судження містить характеристику суб’єкта дециметр (ми
дізнаємося, що дециметр – це одиниця виміру).
Конкретний вид судження треба обирати відповідно до того, що ми
хочемо повідомити. Якщо ми хочемо просто констатувати якесь явище, тоді
це судження існування. Якщо ми хочемо це явище охарактеризувати, тоді це
атрибутивне судження. Якщо ми хочемо це явище порівняти з іншим
явищем, тоді це судження про відношення.
Від того, що саме ви хочете повідомити, залежить вибір типу судження.
Якщо зміст повідомлення не збігається з типом судження, то можна говорити
про логічну помилку.
Наприклад, якщо ви хочете суто повідомити про якусь подію (тобто
написати замітку), то варто використати судження існування, а не судження
відношення чи атрибутивне. Наприклад: Сьогодні в Луцьку перебуває
президент. А не: Нинішній президент буває в Луцьку частіше, ніж попередні
(судження відношення), чи: Президент в Луцьку виступав роздратовано
(атрибутивне судження).

5
 Звичайно, всі три типи суджень можливі, просто вибір того чи того
типу залежить від мети повідомлення. Щоб констатувати певний факт, варто
використати судження існування. Щоб охарактеризувати цей факт, потрібне
судження атрибутивне чи відношення.

Усі прості судження є категоричними.

Категоричним називають таке просте судження, в якому щось
стверджується чи заперечується без додаткових умов, наприклад:
«Петренко – студент», «Знання – сила» тощо.
Прості (або категоричні) судження поділяються на види за якістю та
кількістю.
За якістю прості судження бувають стверджувальні й
заперечувальні.
Стверджувальним називають таке судження, яке підкреслює
наявність у предмета якоїсь ознаки, наприклад: «Знання – це сила»,
«Студент Іваненко відмінник», «Ця дошка біла», «Дорослі громадяни
України платять податки».
Заперечувальним називають таке судження, в якому йдеться про
відсутність у предмета якоїсь ознаки. Наприклад: «Студент Петренко
не відмінник», «Ця дошка не є чорною», «Риби не можуть жити без води»,
«Держава не має права втручатися в особисте життя людини».
За кількістю прості судження бувають одиничні, часткові й загальні.
Одиничним називають таке судження, в якому йдеться про один
предмет думки, наприклад: «Київ – столиця України», «Петренко не
студент».
Частковим називають таке судження, в якому йдеться про якусь
частину предметів думки певного класу, наприклад: «Деякі студенти –
відмінники», «Частину коштів уже знайдено», «Деякі українці не
патріоти», «Деякі люди не знають правил етикету». Суб'єкт часткового
судження при собі має ключові слова деякі, більшість, частина,

6
половина, чверть, кілька, іноді тощо. Зовсім банальна логічна помилка в
частковому судженні можлива тоді, коли загальновідому ознаку,
характерну для всіх предметів певного класу, приписують лише якійсь
частині предметів. Наприклад: Більшість президентів України були
особами чоловічої статі.
Загальним називають таке судження, в якому йдеться про всі
предмети думки певного класу. Наприклад: «Усі громадяни зобов'язані
дотримуватися законів»; «Ніхто зі студентів не має права ігнорувати
сесію» тощо. Суб’єкт загального судження має при собі ключові слова
всі, всякі, ніякі, ніхто тощо. Слова всі, всякі можуть опускатися, але їх
легко вставити: Рукописи не горять = Усі рукописи не горять. Саме у
таких судженнях роблять логічні помилки, коли щось узагальнюють.
Наприклад: Українці нехтують правилами дорожнього руху. Не
потрібно узагальнювати, бо не всі українці, нехтують ПДР. Краще
використати часткове судження: Деякі українці нехтують ПДР або
Більшість українців нехтує ПДР.

7
 Окремо розрізняють й інші типи суджень:
а) судження, що виділяють,
б) судження, що виключають.
Судження, які виділяють, – це судження з виділеним суб'єктом або
виділеним предикатом. Вказівка на виділення досягається за допомогою
ключових слів тільки, лише.
Наприклад: у судженні «Тільки студент-відмінник отримує диплом
із відзнакою» стверджується, що можливість отримати диплом із
відзнакою має тільки відмінник. Біля суб’єкта відмінник є ключове слово
тільки, яке виділяє цей суб’єкт. Тобто слово тільки показує, що інші
суб’єкти (наприклад, студенти з низькими балами) такої можливості не
мають.
Судження, яке виділяє, дає змогу висловити думку максимально
виразно і чітко, не дозволяє вільно тлумачити зміст речення.
Судження, які виключають, – це такі судження, що виражають
загальне правило, з якого є винятки. Вказівка на винятковість досягається
за допомогою таких ключових слів: окрім, за винятком, якщо не брати до
уваги і т. д.
Наприклад: «Усі студенти, окрім платників, можуть
претендувати на соціальну стипендію».
Отже, судження, яке виділяє, – виокремлює один предмет думки з усіх:
Тільки Петренко запізнився.
Судження, яке виключає, навпаки, говорить про всі предмети думки,
але подає виняток: Усі, крім Петренка, прийшли вчасно.
У таких судженнях часто допускають логічні помилки. Наприклад,
таке речення: Петренко любить не тільки читати книги, але й журнали.
Ключове слово не тільки стоїть перед дієсловом читати, отже,
виділятися далі має також дія.
Тобто правильно було б так: Петренко любить не тільки читати
книги, але й переглядати журнали.

8
 Або: Ключове слово не тільки треба ставити перед іменником. Тоді
буде так: Петренко любить читати не тільки книги, але й журнали.
Тобто складений сполучник не тільки… але й повинен стосуватися
однорідних членів речення і однієї частини мови – чи то дієслів, чи то
іменників:
не тільки читати, але й переглядати
не тільки журнали, але й книги

У поділі простих суджень розрізняють дві модальності:

1) об'єктивна модальність;
2) логічна модальність.
Об'єктивна модальність відображає можливий, дійсний чи необхідний
зв’язок судження з реальністю. За ознакою об’єктивної модальності
розрізняють судження можливості, дійсності й необхідності.
Судження можливості – це судження, яке відображає реальну, але ще
не реалізовану можливість. Такі судження мають ключові слова можуть,
зможуть, можливий. Приклади: «Українці скоро можуть знайти шлях до
примирення», «Між нами можливі непорозуміння».
Судження дійсності – це таке судження, яке відображає вже наявне,
цілком реальне явище. Такі судження мають ключові слова є, став, стає,
робиться (при цьому слово є часто опускають). Приклади: «Приватбанк
став державним банком», «Петренко – студент видавничої справи», «Весна
цього року тепла».
Судження необхідності – це судження, яке відображає неминучість
існування якогось предмета думки або неминучість певного зв'язку між
предметами. Такі судження мають ключові слова обов’язково, неминуче,
конче; або такі слова опущені, але їх легко вставити. Наприклад: «Після ночі
(обов’язково) настане день»; «Ніхто не може позбавити людину життя».
Логічна модальність відображає достовірність судження.

9
 За логічною модальністю судження поділяють на проблематичні й
достовірні.
Проблематичним називають таке судження, в якому щось
стверджується чи заперечується з певним припущенням, сумнівом. Тут
вживають ключові вставні слова мабуть, імовірно, напевно тощо. Таке
судження робить припущення, що щось було, є або буде.
Наприклад: «Причина неврожаю – це, мабуть, дощове літо»; «Цей
злочин здійснив, імовірно, Петренко».
Достовірним називають таке судження, яке містить такі знання, які
обґрунтовані, перевірені практикою, доведені. Такі судження виражають
точну впевненість мовця в тому, про що він говорить. Наприклад: «Люди
дихають киснем», «Земля обертається навколо Сонця».

3. Види складних суджень. Типи логічних зв’язок у складних судженнях.

Складні судження утворюються з простих суджень за допомогою
сполучників і, та, або, якщо… то тощо. Наприклад, складне судження
«Її мати їй і сестра, і подруга» утворене з двох простих: «Її мати їй
сестра», «Її мати їй подруга».
Складні судження поділяються на безумовні та умовні.
Безумовні судження поділяються на єднальні та розділові.
У єднальних судженнях ідеться про наявність у предмета відразу двох
чи більше ознак. Такі судження мають два предикати, які поєднані
єднальними сполучниками і, й, та, протиставним сполучником а, але і
подібними. Замість сполучника може стояти просто кома.
Наприклад: «Шевченко – талановитий поет і геніальний художник».
У цьому судженні є два предикати: поет, художник, їх поєднує єднальний
сполучник і.
Ще приклади: «Ганна прийшла на іспит вчасно й отримала
п’ятірку»; «Петренко запізнився на іспит, але отримав п’ятірку».

10
 Логічний зв’язок між простими судженнями у складному єднальному
судженні називається кон’юнкція (лат. сonjunctio «продовження»).
У розділових судженнях теж є два предикати, але вони поєднані
розділовими сполучниками або, чи. Розділове судження каже, що суб’єктові
характерна лише одна з двох чи більше ознак або принаймні одна ознака.
Наприклад: «Кут може бути або гострим, або прямим, або тупим».
Логічний зв’язок між простими судженнями у складному розділовому
судженні називається диз’юнкція (лат. disjunctio «розділення»).
Диз’юнкція буває двох видів:
а) слабка диз’юнкція;
б) сильна диз’юнкція.
Сильна диз’юнкція вказує на можливість із двох або кількох варіантів
обрати тільки один. Наприклад: «Виходячи на вулицю, я одягну або пальто,
або плащ». Ідеться про вибір одного з двох.
Слабка диз’юнкція пропонує більше варіантів вибору. Наприклад:
«Під час розмови я буду або пити каву, або говорити по телефону, або
робитиму і одне, і друге».
Умовним називається таке судження, у складі якого прості
судження перебувають у відношенні умови і наслідку. Прості судження
поєднані за допомогою сполучника якщо ... то.
Приклади:
«Якщо предмет нагріти, то він розшириться».
«Якщо йде дощ, то асфальт мокрий».
Логічний зв’язок між простими судженнями у складному умовному
судженні називається імплікація (лат. implicatio «зв’язка»).
Отже, ми розглянули структуру і типологію складних суджень,
побачили різницю між умовними та безумовними судженнями, назвали
види зв’язку в судженнях різних типів.

11
 У складних безумовних єднальних судженнях бувають помилки, коли
два предикати між собою поєднані протиставним сполучником але.
Наприклад, у таких судженнях як однорідні предикати часом подано
такі дієслова, які, в принципі, заперечують або виключають один одного:
Нарешті після тривалої спеки протягом цілого дня ішов дощ, але землю не
зволожив. У такому варіанті судження має логічну помилку, бо якщо дощ
ішов весь день, то він точно зволожив землю. Можливо, автор цього
судження мав на увазі, що земля недостатньо зволожена. Тоді саме так треба
будувати судження: Нарешті після тривалої спеки протягом цілого дня ішов
дощ, але землю ще недостатньо зволожив.
Часом у єднальних судженнях використовують сполучник але там, де
жодного протиставлення немає: Українська влада оголосила локдаун, але
закрила заклади освіти. Таке єднальне судження треба будувати зі
сполучником і: Українська влада оголосила локдаун і закрила заклади освіти.
Можлива помилка і в єднальних судженнях із розділовим сполучником
або. Таке трапляється, наприклад, тоді, коли однорідні предикати
характеризують суб’єкт судження зовсім за різними ознаками: Меблі мені в
офіс потрібні або коричневі, або дерев’яні. Предикати коричневі, дерев’яні не
можуть бути організовані як однорідні, бо в першому випадку застосовано
ознаку кольору, а в другому – ознаку матеріалу.
Можливі помилки і в складних умовних судженнях, наприклад, тоді,
коли між їхніми частинами порушено причинно-наслідковий зв’язок: Якщо я
залишуся на роботі, то піде дощ. Факт у другій частині судження зовсім не є
наслідком із першої частини.

4. Умовиводи як форма мислення. Індукція, дедукція, традукція як

типи умовиводів.
Умовиводи (від «умом виводити висновок») – це така форма мислення,
за допомогою якої з одних думок (засновків) одержують нові думки
(висновки). Отже, кожен умовивід складається з засновку і висновку.

12
 Наприклад, перше судження: Видавнича справа – це різновид
бізнесу. Це судження є засновком. Із цього судження-засновку можна
вивести висновок: Отже, видавнича справа дає можливість заробляти
гроші. Оці два судження разом і складають умовивід.

Інший приклад. Візьмемо два судження, які будуть засновками:

1) Кожен банк видає кредити.
2) «Приватбанк» – це банк.
Із цих двох засновків можна вивести висновок: «Приватбанк» видає
кредити. От саме так ми складаємо умовивід: з одного, двох засновків
виводимо висновок.
Є три типи умовиводів:
– Дедукція – від латинського дедуктіо «виведення»;
– Індукція – від латинського індуктіо «наведення»;
– Традукція – від латинського традуктіо «переміщення».

У дедукції висновок виводиться з якогось загального положення. Отже,

хід міркування йде від загального до конкретного.
Наприклад:
Всі квіти – це рослини. ЦЕ ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ВСІ КВІТИ.
Троянда – це квітка. ЦЕ ВЖЕ КОНКРЕТНІШИЙ ЗАСНОВОК.

Отже, троянда – це рослина. ЦЕ КОНКРЕТНИЙ ВИСНОВОК ПРО ОДНУ КВІТКУ.

В індукції хід міркування йде від конкретного до загального.

Наприклад:
Мідь при нагріванні розширюється. ПЕРШІ ТРИ РЯДКИ –

Алюміній при нагріванні розширюється. ЦЕ ДАНІ ПРО

Залізо при нагріванні розширюється. КОНКРЕТНІ МЕТАЛИ.

Отже, всі метали при нагріванні розширюються. – ЦЕ ЗАГАЛЬНИЙ

ВИСНОВОК ПРО МЕТАЛИ.

13
 Традукція (аналогія) – це коли хід міркування йде від конкретного до
конкретного.
Наприклад:
Земля має атмосферу. ЦЕ КОНКРЕТНИЙ ФАКТ ПРО ПЛАНЕТУ.

Венера має атмосферу. ЦЕ КОНКРЕТНИЙ ФАКТ ПРО ПЛАНЕТУ.

На Землі є життя. ЦЕ КОНКРЕТНИЙ ФАКТ ПРО ПЛАНЕТУ.

Отже, на Венері, можливо, є життя. – ЦЕ ТЕЖ КОНКРЕТНИЙ ВИСНОВОК

ПРО ОДНУ З ПЛАНЕТ.

Існують ще опосередковані умовиводи. Опосередкованим

називається такий умовивід, в якому висновок робиться з двох і більше
засновків. Приклади таких умовиводів:
Будь-яка книга є джерелом інформації. - Перший засновок
Підручник – це книга. - Другий засновок
Отже, підручник є джерелом інформації. - Висновок

За спрямованістю процесу міркування опосередковані умовиводи

поділяються на дедуктивні й індуктивні. Про індукцію і дедукцію ми
вже сьогодні говорили. Наш останній приклад – це дедукція, отже,
умовивід є дедуктивним.

Опосередковані дедуктивні умовиводи, які містять категоричні,

тобто безсумнівні судження, називаються силогізмами.
Приклад силогізму:
Усі українці – європейці. – 1-ше судження, інформація достовірна.
Петренко – українець. – 2-ге судження, інформація достовірна.
Отже, Петренко – європеєць. – висновок, який сумніву не викликає,
бо він логічно випливає з перших
двохсуджень.

14
 Загалом, аналізуючи логічну структуру тексту, редактор мусить бачити
логічні зв’язки між його частинами, наприклад, між реченнями або абзацами.
По суті, кожен текст – це той самий умовивід. Адже інформація будується за
принципом або індукції, або дедукції, або традукції. Розуміння схеми
умовиводу дозволить бачити в тексті логічні недоліки.

15