МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. М.І. ПИРОГОВА

“Затверджено”
на методичній нараді кафедри
шкірних та венеричних хвороб
з курсом ПО
протокол №_1_
Завідувач кафедри
професор ЗВО
Сергій БОНДАР
«_29_» серпня_2022_р.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

для самостійної роботи студентів при підготовці

до практичного заняття

Навчальна дисципліна Дерматологія та венерологія

Тема заняття № 1 Методика обстеження дерматологічного хворого.

Деонтологія в практиці дерматовенеролога.

Курс 4

Факультет медичний факультет №1

Вінниця
 Вінницький національний медичний університет імені М.І.Пирогова

Кафедра шкірних та венеричних хвороб з курсом ПО

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ ЗІ СТУДЕНТАМИ

4-ГО КУРСУ МЕДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ

МОДУЛЬ 1

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 1

Тема: Методика обстеження дерматологічного хворого. Деонтологія в

практиці дерматовенеролога.

Кількість навчальних годин: 2.

І. Актуальність теми.
Головною метою обстеження хворого є встановлення правильного діагнозу з
подальшим призначенням раціональної та ефективної терапії.
В дерматології застосовують як загальномедичні методи обстеження, так і
специфічні, дерматологічні. Діагностика окремих хвороб шкіри не рівнозначна: за
умови одних діагноз можливо встановити під час першого огляду хворого
(наприклад типовий псоріаз, короста, кропив’янка), у разі інших це пов’язано з
суттєвими труднощами. Рекомендується спочатку оглянути хворого, а вже потім
цілеспрямовано, дотримуючись певних умов і схеми, проводити обстеження
хворого.
Одне з основних завдань лікарів – полегшити страждання хворих. Успіх у
здійсненні цієї гуманної місії медичних працівників залежить не тільки від
своєчасної діагностики і призначення ліків, а й від характеру взаємин, які
складаються між лікарем і його колегами, між медичним персоналом всіх рангів і
пацієнтами, їхніми родичами. Цим визначається виключне значення деонтології в
усіх галузях медицини, в тому числі і в дерматовенерології.
 Хвороба змінює особистість людини, створюючи своєрідний світ хвороби, який
забезпечує певну адаптацію до навколишніх умов. Тому зрозуміла необхідність
зміцнення ланки „пацієнт - лікар” шляхом реалізації принципів деонтології. Вони
повинні ґрунтуватися не тільки на об’єктивній оцінці патологічних змін, а й на
глибокому розумінні суб’єктивного світу пацієнта – його переживання, обумовлені
втратою або обмеженням працездатності, частковим відривом від суспільства.
Зміни особи під впливом психогенних ситуацій створюють патологічне підґрунтя
для виникнення невротичних станів. Необхідно особливу увагу приділяти
психоемоційному стану людей похилого віку, дітей, підлітків. Урахування вікових
особливостей має важливе практичне значення для вибору найефективніших
методів психотерапії.
Важливою складовою деонтології є відповідне інформування хворих та їхніх
родичів про результати обстеження, про кінцевий діагноз і прогноз. Залежно від
характеру хвороби, її перебігу, причин виникнення і способів лікування визначають
зміст бесід з хворими та їхніми родичами.
Відомості стосовно хворих, що страждають на хвороби, які передаються
статевим шляхом, є лікарською таємницею і не підлягають розголошенню. Бесіди з
такими хворими стосовно виявлення джерел зараження необхідно проводити у
спокійній обстановці віч-на-віч у довірливій атмосфері. Пояснювати необхідність
обстеження статевих контактів у період обстеження, лікування і диспансерного
нагляду.
В будь якому випадку лікар має дуже прискіпливо та зважено, уважно та
обережно ставитись до тої інформації, що становить її предмет і якого, в силу
специфіки свого фаху, він володіє. Головним принципом при цьому є – не зашкодь
хворій людині.

ІІ. Навчальні цілі заняття.

Студент повинен ознайомитись:

- з захворюваннями, що відносяться до групи шкірних та венеричних
захворювань; ( - І)

Студент повинен знати:

- анатомію, гістологію і фізіологію нормальної шкіри;

- властивості сечі та крові;
- патогенез основних синдромів та симптомів, що зустрічаються при шкірних
та венеричних хворобах;
- послідовність обстеження хворого;
- методику використання загальних та спеціальних методів обстеження
хворих;
- основні умови обстеження дерматологічних хворих;
- основні клінічні прояви дерматозів, венеричних хвороб;
 - структуру та організацію роботи дерматовенерологічної служби;
- основні параметри спілкування при лікуванні дерматологічних хворих.
( - ІІ)

Студент повинен оволодіти:

- Оволодіти методикою обстеження дерматологічного хворого;

- Оволодіти методикою заповнення відповідної медичної документації;

- Оволодіти методикою використання загальних та спеціальних методів

обстеження хворих на шкірні та венеричні хвороби;

- Оволодіти навиками спілкування з хворими та їх родичами.

( - ІІІ)

Студент повинен вміти:

- зібрати скарги та анамнез захворювання, враховуючи особливості, характерні

для хворих на шкірні хвороби;
- провести огляд хворого та виявити основні клінічні симптоми захворювання;
- відобразити результати огляду в історії хвороби;
- провести інтерпретацію отриманих даних лабораторних досліджень
- призначити загальні та спеціальні методи обстеження (клінічні, біохімічні,
імунологічні, гістологічні, шкірні алергологічні проби) хворих;
- встановити психологічний контакт з хворими і його родиною;
- обрати вірну тактику спілкування з хворими
- поставити алергологічні шкірні проби та інтерпретувати їх результати;
- провести інтерпретацію отриманих даних лабораторних досліджень;
( - ІІІ)

ІІІ. Цілі розвитку особистості.

Студент повинен:
- розвинути деонтологічні уявлення та вміти здійснювати деонтологічний
підхід до хворих на шкірні та венеричні хвороби;
- на матеріалі теми розвинути почуття відповідальності за своєчасність і
правильність професійних дій на етапі обстеження хворих;
- розвинути навички щодо психотерапевтичного підходу до спілкування з
хворими на шкірні та венеричні хвороби;
- сформувати систему сучасних правових понять, норм у контексті теми;
- оволодіти вмінням встановлювати психологічний контакт з хворими і його
родиною, ґрунтуючись на принципах деонтології та медичної етики.
 ІV. Міждисциплінарна інтеграція.
№ Дисципліни
1. Попередні (забезпечуючі)
1) нормальна анатомія
2) гістологія
3) нормальна фізіологія
4) біохімія
5) патологічна фізіологія
6) патологічна анатомія
2. Наступні (забезпечувані)
1) педіатрія
2) терапія
3) імунологія та алергологія
3. Внутрішньопредметна
інтеграція
1) методика обстеження
шкіри (скарги, анамнез,
об’єктивні та додаткові
методи)
Знати Вміти
- анатомію, гістологію і
фізіологію нормальної
шкіри;
- властивості сечі та крові;
- патогенез основних
синдромів та симптомів,
що зустрічаються при
шкірних хворобах;
- послідовність обстеження - зібрати скарги та анамнез захворювання, враховуючи
хворого; особливості, характерні для хворих на шкірні хвороби;
- основні клінічні прояви - провести огляд хворого та виявити основні клінічні симптоми
дерматозів; захворювання;
- методику використання - відобразити результати огляду в історії хвороби;
загальних та спеціальних - провести інтерпретацію отриманих даних лабораторних
методів обстеження досліджень
хворих.
- основні умови
- призначити загальні та спеціальні методи обстеження (клінічні,
обстеження
біохімічні, імунологічні, гістологічні, шкірні алергологічні
дерматологічних хворих;
проби) хворих;
- структуру та організацію
- встановити психологічний контакт з хворими і його родиною;
роботи
дерматовенерологічної - обрати вірну тактику спілкування з хворими
служби;
- основні параметри
спілкування при
лікуванні
дерматологічних хворих.
V. Зміст теми заняття
Практикуючий лікар повинен володіти методикою обстеження
дермато-венерологічного хворого. Так, треба звернути увагу на
особливості деонтологічного підходу до хворих зі шкірними та венеричними
хворобами. При огляді хворих слід враховувати їх почуття сором'язливості,
особливо жінок, не примушуючи їх роздягатися повністю, а оголювати по
черзі ділянки шкірного покриву. До хворого необхідно ставитися привітно,
уважно, з почуттям жалю і співчуття. Разом з тим лікар завжди повинен
вселяти хворому впевненість в ефективності лікування, вивести хворого з
депресивного стану. Як ніде в іншій спеціальності, лікар дерматовенеролог
повинен дотримуватися таємниці діагнозу.
Враховується необхідність повного обстеження хворого, незалежно від
скарг; прийняття до уваги можливість зв'язку між ураженнями шкіри і
загальним станом внутрішніх органів та систем в організмі хворого.
Головною метою обстеження хворого є встановлення діагнозу та
призначення найраціональнішої терапії. Діагностика окремих хвороб шкіри
не рівнозначна: за умови одних діагноз можливо встановити під час першого
огляду хворого (наприклад, типовий псоріаз, короста, кропив'янка), у разі
інших – це пов'язано з суттєвими труднощами.
Частими суб'єктивними скаргами у хворих на дерматози є свербіж,
печіння, біль, парестезії та ін. Відомо також, що ступінь вираженості
суб'єктивних симптомів хвороби далеко не завжди корелює з об'єктивними
проявами дерматозу.
Для встановлення діагнозу велике значення має старанно зібраний
анамнез. Після вислуховування скарг хворого належить спочатку оглянути
його зовні — це дає можливість інколи відразу встановити або передбачити
діагноз, а для підтвердження його лікар проводить із хворим цілеспрямовану
бесіду.
Необхідно з'ясувати давність захворювання шкіри, пору року його
виникнення (весна, зима, літо), як починалася хвороба і як вона розвивалася,
можливу причину її виникнення, наявність або відсутність такої чи подібної
хвороби у близьких родичів.
Треба звернути увагу на умови побуту й характер праці хворого, щоб
з'ясувати роль зовнішніх, зокрема професійних, чинників виникнення
захворювання.
Методика обстеження осіб, хворих на дерматози та венеричні хвороби,
має свою специфіку. Вона полягає насамперед у тому, що в
дерматовенерологічній практиці досить часто перевага надається
візуальному огляду. Існує ряд головних правил проведення візуального
огляду хворих. Огляд осіб із шкірними захворюваннями належить проводити
в теплому приміщенні (18—20 °С) при достатньому, краще денному,
освітленні без прямих сонячних променів.
Необхідно також оглядати весь шкірний покрив та слизові оболонкі,
оскільки хворі часто фіксують увагу лікаря на ураженнях, що їх найбільше
турбують, не помічаючи інших змін шкіри, які можуть мати суттєве чи навіть
вирішальне значення для встановлення діагнозу. Ознаками свербежу є
численні розчухування на шкірі, зточеність вільних країв нігтів рук, а також
особливий блиск нігтів на руках, що виникає від постійного тертя.
Під час загального огляду звертають увагу на колір шкіри (блідий — у
разі анемії, жовтий — у разі гепатиту тощо), характер її малюнка, тургор,
вологість (потовиділення), масність (саловиділення), стан придатків шкіри та
ознаки раніше перенесених хвороб (рубці, пігментні плями тощо).
З метою з’ясування дерматологічного статусу використовують такі
методи дослідження: огляд, пальпацію, спеціальні дерматологічні та
допоміжні методи обстеження хворих.
При огляді визначають:
 Рельєф шкіри, наявність вираженого (підкресленого) малюнка
шкіри.
 Колір висипки.
 Поверхня висипки: рівна, нерівна, блискуча, часточкова тощо.
 Ураження шкіри має локальний чи розповсюджений
(дисемінований) характер, що має певне діагностичне значення.
У випадках обмежених (локальних) процесів визначають анатомічну
ділянку.
Для окремих дерматозів характерна певна (вибіркова) локалізація
(атопічний дерматит — ліктьові, підколінні складки; дискоїдний червоний,
псоріаз — лікті, коліна тощо).
Характеризують вогнище ураження: величина, площа, контури, краї,
(чіткі, нечіткі, рівні, фестончасті); форма (кругла, овальна, у вигляді смуг,
дуг, неправильна тощо); схильність до периферійного росту і злиття; висипка
симетрична чи ні (для псоріазу, червоного плоского лишаю, рожевого
пітиріазу характерна симетричність висипки); згрупована (герпетиформне
розміщення — простий герпес), розміщення за ходом нервів (оперізувальний
герпес); блискуча чи ні (при боковому освітленні); малюнок шкіри
У випадках дисемінованої висипки визначають її кількість (мало, багато,
рясна), схильна до злиття чи ні, переважну її локалізацію.
 Методом пальпації можна з'ясувати консистенцію елементів,
підвищеність над рівнем шкіри, глибину залягання; торкаючись поверхні
елемента пучкою вказівного пальця, визначають стан поверхні елемента і
вогнища ураження.
Метод вітропресії (діаскопії) — під час притискання до елементів
предметного скла або шпателя з оргскла можна відрізнити еритематозне
забарвлення від геморагічного, виявити телеангіектазії, викликати симптом
«яблучного желе» — характерної ознаки туберкульозного вовчака тощо.
Діаскопія з’ясовує, запального характеру висипка чи ні. Коли на
елементи висипки натискують предметним склом і таким чином витискують
кров із капілярів, з’ясовуючи справжній колір висипки. Якщо при проведенні
діаскопії майже повністю тимчасово бліднуть плями чи папули, то вважають,
що вони запального походження.
Не змінюють кольору при діаскопії крововиливи та різні пігментні
утворення. Діаскопію також використовують для визначення феномену
яблучного желе у хворих на туберкульозний вовчак: після витискування
крові внаслідок діаскопії туберкульозні горбики набувають жовто-
коричневого кольору, як яблучне желе.
Процеси лущення вивчають шляхом зшкрябування лусочок нігтем або
скальпелем — це дає можливість уточнити характер лущення (пухке — за
умови паракератозу, важке відокремлення лусочок — у разі гіперкератозу), а
також виявити невидимі під час звичайного огляду зміни в епідермісі
(наявність прихованих пухирців у глибині епідермісу). Методом
зшкрябування предметним склом у вогнищі ураження можливо виявити
підвищену ламкість капілярних судин у поверхневих шарах дерми, що
проявляється крапковими або дифузними кровотечами. Зшкрябуванням
визначають також болісне чи безболісне відокремлення лусочок, що теж
важливо для встановлення діагнозу (біль у разі дискоїдної форми червоного
вовчака, відсутність болю у разі псоріазу тощо).
Інфекційну природу дерматозів можна уточнити, використовуючи
бактеріологічні дослідження (посіви) патологічного матеріалу. Залежно від
характеру інфекційного процесу у шкірі, матеріалом можуть служити
волосся, нігті, лусочки, вміст пухирців, гноячків, секрет з ерозій, виразок,
кроу хворих. У складних випадках, коли діагноз установити досить важко
через значну схожість висипів за умови багатьох дерматозів, доводиться
вирішувати питання діагнозу методом гістологічного дослідження шматочка
ураженої шкіри (біопсія).
Під час діагностики ряду дерматозів, у патогенезі яких важливу роль
відіграють аутоімунні механізми, в останній час використовують імунологічні
методи дослідження (пряма й непряма реакція імунофлюоресценції, титр
комплементу тощо).
Для уточнення діагнозу дерматозу, у разі якого передбачається алергічна
природа виникнення останнього, закономірно скористатися методом тестів
(шкірних проб), що дозволяють виявити підвищену чутливість шкіри до
певних алергенів (хімічних речовин, бактеріальних алергенів, продуктів
харчування тощо), а також реакціями бластної трансформації лімфоцитів,
реакції дегрануляції базофілів тощо.
Розрізняють аплікаційні (нашкірні), скарифікаційні (у разі яких
порушується епідерміс) та інтрадермальні (внутрішньошкірні) тести. У
дерматологічній практиці найчастіше використовують аплікаційний тест
із застосуванням крапельного та компресного методів. При постановці
проби крапельним методом на здорову зовні шкіру, як правило, на шкіру
живота, наносять по одній краплі розчину досліджуваної речовини в
етиловому спирті в різних концентраціях. Спирт згодом випаровується, а
розчинена в ньому речовина залишається. Реакцію оцінюють через 24 - 48
год. Компресний метод полягає у тому, що передбачуваний алерген,
розчинений або розмішаний у воді в мінімальній кількості й концентрації,
накладають на шкіру у вигляді компресу. З цією метою складений у декілька
шарів шматочок марлі розміром 2 х 2 см, змочений відповідним алергеном,
прикладають до шкіри згинальної поверхні передпліччя або плеча. Марлю
накривають тонким целофаном трохи більшого розміру, фіксують на шкірі
липким пластирем і прибинтовують. Реакцію оцінюють через 24 год., іноді
— через 48 год. У разі застосування як крапельного, так і компресного
методу позитивна реакція у різних хворих характеризується різною
інтенсивністю — від почервоніння шкіри до почервоніння з набряком і
навіть утворенням пухирців і пузирів.
Для визначення дермографізму тупим гладеньким предметом або
пальцем проводять по шкірі грудей або спини і спостерігають за реакцією
судин.
 Червоний дермографізм — на місці тиску виникає червона смуга — це
нормальний дермографізм, інколи ця червона смуга дуже виражена і
значно виходить за межі тиску — розлитий червоний дермографізм,
який свідчить про тенденцію до розширення судин, трапляється у
хворих на екзему, кропив’янку тощо.
 Білий дермографізм — на місці тиску з’являється біла смуга як свід-
чення наявності у хворого схильності до спазму судин шкіри (у хворих
на атопічний дерматит), в цих випадках до комплексної терапії
 доцільно додавати препарати, що розширюють судини шкіри
(нікотинова кислота, ксантинолу нікотинат тощо).
 Підвищений (уртикарний) дермографізм — на місці тиску виникає
підвищена червона смуга, як опік кропивою. Цей дермографізм часто
трапляється у хворих на кропив’янку, іноді може свідчити про
наявність у хворого тиреотоксикозу.
В окремих хворих дермографізм може бути змішаним (біла і червона
смуга) або не викликається.
Інколи використовують метод дослідження реактивності шкіри, що
має назву м'язово-волоскового рефлексу. Для цього до шкіри торкаються
холодним шпателем, і на лінії цього подразнення виникає своєрідна
шорсткість шкіри, зумовлена її підвищенням через 5 — 10 с. Характерно, що
даний рефлекс відсутній у разі іхтіозу.
Важливо зазначити, що під час обстеження хворих на дерматози
необхідно досліджувати не тільки шкіру й слизову оболонку, але й весь
організм у цілому: центральну та периферичну нервову систему, внутрішні
органи, серцево-судинну, ендокринну й кровотворну системи, обмінні
процеси тощо, патологія яких відіграє важливу роль у патогенезі дерматозів.
У зв'язку з цим у дерматовенерологічній практиці, крім клініко-
морфологічного обстеження хворого, широко застосовують загальні й
спеціальні лабораторні дослідження. До загальних відносять дослідження
крові (гемограма, ШОЕ), аналіз сечі, шлункового вмісту, жовчі, калу тощо.
Залежно від показань проводять також біохімічні, серологічні,
бактеріологічні та бактеріоскопічні дослідження, тобто використовується
великий арсенал сучасних методів дослідження.
 Структурно-логічні схеми

Організація роботи
дерматовенерологічно
ї служби в Україні

При МОЗ України – головний Український науково-

дерматовенеролог України –
організовує і контролює
роботу обласних диспансерів,
проводить аналіз
захворюваності в країні, готує
відповідні рекомендації для
МОЗ
В обласних центрах, районах є
обласні, районні чи
міжрайонні шкірно-
венерологічні
диспансери, які здійснюють
лікування хворих,
диспансеризацію, облік, аналіз
захворюваності,
профілактику, санітарно-
освітню роботу, роботу з
підвищення
кваліфікації (курси,
стажування, засідання
дерматологічних товариств
тощо)
дослідний інститут
дерматології та венерології
(м.Харків) є державним
науковим центром стосовно
хвороб шкіри та хвороб, що
передаються статевим шляхом,
проводить науково-дослідну
роботу та координує наукові
дослідження у цій галузі в
масштабах держави, є
методичним центром
У районних центрах, де немає
диспансерів, організовані
спеціалізовані кабінети, в яких
дерматовенерологи проводять
щоденний прийом хворих;
вони звітують перед
райдерматологами про свою
роботу
 Умови обстеження
дерматологічного хворого

Денне освітлення Кімнатна температура Огляд всього шкірног

Чистий шкірний покрив

Методи вивчення хворого, що застосовуються в

дерматовенерології

1. Клінічні .
5. Біохімічні.

6. Імунологічні (серологічні).
2. Гістологічні.

3. Мікробіологічні.
7. Експериментальні.

4.Фізіологічні
(функціональні). 8. Статистичні.
 Методи об’єктивного обстеження
дерматологічного хворого

Загальні Спеціальні

огляд пальпація
визначення чутливості шкіри

тактильна больова температурна

визначення дермографізму

пошароване зішкрябування
червоний білий змішаний

проба зондом
діаскопія

симптом Беньє-Мещерського
проба Бальцера

дослідження мазків відбитків за симптом Нікольского

Тцанком

люмінесценція

шкірні тести відбір патологічного матеріалу

для мікроскопічного
дослідження
аплікаційні
скарифікаційні

гістологічне дослідження
крапельні
внутрішньошкірні
 Основні параметри спілкування
при лікуванні дерматологічних
хворих

Хвороби з легким клінічним Тяжка, невиліковна

перебігом дерматологічна патологія

Хвороби, що не Злоякісні хвороби шкіри

обумовлюють розвиток
загальних розладів, а є
косметичним дефектом
Генетично успадковані хвороби

Хвороби з хронічно-
рецидивуючим перебігом Лікарська таємниця
 Тактика лікаря-клініциста при спілкуванні з хворою людиною
та її родичами
1. При розвитку хвороб із легким клінічним перебігом, що повністю та досить швидко
виліковуються (короста, гострі піодермії, контактні дерматити) хворих в
категоричній формі запевняють, що за умови виконання ними всіх настанов та
рекомендацій лікаря, хвороба у них повністю виліковується і не матиме в
майбутньому ніяких наслідків для їхнього здоров'я та працездатності.
2. При хворобах, що не обумовлюють розвиток загальних розладів, а є переважно лише
косметичним дефектом (юнацькі вугрі, різнокольоровий лишай, вітіліго) хворих
доцільно інформувати, що, незважаючи на певні труднощі у лікуванні, їхня
патологія має доброякісний характер і що в результаті тривалої терапії можна
досягнути помітних успіхів у лікуванні.
3. При хворобах з хронічно-рецидивуючим перебігом (екзема, псоріаз, червоний
дискоїдний вовчак) бажано наголошувати на необхідності всебічного обстеження
для виявлення (уточнення) можливих чинників, які обумовлюють хронічний перебіг
хвороби; на тому, що при виконанні всіх порад лікаря та проведенні
протирецидивної терапії можна сподіватися на тривалі ремісії.
4. При спілкуванні з хворими на тяжку, невиліковну дерматологічну патологію
(пемфігус) їх увагу треба намагатись зосередити на інформації про нові наукові
досягнення у лікуванні даної патологи, що призводять до настання тривалих ремісій
і поновлення працездатності такою мірою, що хворий навіть може повернутись на
попереднє місце своєї роботи.
5. При злоякісних хворобах шкіри (лімфоми, карциноми) родичів слід відверто, але дуже
тактовно та обережно інформувати стосовно серйозності такої патології, щоб вони
потім не мали підстав звинувачувати лікаря в неправильному лікуванні, а у самого
хворого з допомогою близьких слід підтримувати надію на сприятливий перебіг та
не відмовляти в консультаціях будь яких суміжних фахівців.
6. При генетично успадкованих хворобах (іхтіоз, бульозний епідермоліз) бажано
наголошувати, що при систематичному диспансерному спостереженні та лікуванні
цілком можливим є збереження працездатності, разом з тим також не варто
приховувати труднощі у лікуванні цієї патології, та сумнівність прогнозу щодо
повного одужання.
7. Лікарська таємниця. Майже в будь-якому випадку лікар має дуже прискіпливо та
деонтологічно зважено, уважно та обережно ставитись до тієї інформації, що
становить її предмет і якою, в силу специфіки свого фаху, він володіє. В лікарняному
 листку при потребі слід писати інший діагноз, пам'ятаючи, що він, в основному, є
юридичним документом, який засвідчує лише наявність поважної причини -
хвороби, через яку людина тимчасово втратила працездатність. Особливого значення
набуває це положення в роботі медиків, що працюють в кабінетах анонімного
обстеження та лікування венеричних хвороб при ШВД.

VІ. План та організаційна структура заняття.

№ Основні етапи заняття, їх функції Рівень Методики Матеріали методичного Розподіл

з/п та зміст засвоєння контролю і забезпечення часу
навчання (хв.)
1 2 3 4 5 6
Підготовчий етап
1. Організаційні заходи. П.1“Актуальність теми” 1-3
2. Постановка начальних 5
ІІ П.2“Навчальні цілі”
цілей та мотивація.
ІІ
3. Контроль вихідного рівня Фронтальне 30
ІІ Таблиці, атлас,
знань, навичок, умінь експрес-
опитування мікроскоп з
1. Анатомія шкіри
ІІ (теоретично- гістологічними
2. Гістологічна будова
ІІ усне). препаратами,
епідермісу
Тестовий предметне скельце,
3. Гістологічна будова
ІІ контроль ІІ пуговчастий зонд,
дерми і гіподерми
рівня. шпатель.
4. Придатки шкіри Практичний
5.Фізіологія шкіри тренінг
6. Патоморфологічні (формування
зміни шкіри при навичок).
дерматозах.

Основний етап
4. 1.Самостійна робота ІІІ Професійний Хворі на дерматози в 20
студентів з хворими на тренінг. палатах,
дерматози. маніпуляційних,
Практичний навчальних кімнатах .
Тренінг.

2.Клінічний розбір хворих ІІІ 20

в групі.

Заключний етап
5. Контроль та корекція ІІІ Індивідуальний Ситуаційні задачі. 12
 рівня професійних вмінь контроль
та навичок. навичок.
Тестовий
контроль ІІІ
рівня.

6. Підведення підсумків
заняття.
Домашнє завдання “Короткі” методичні
вказівки до роботи на
I.Oсновна література: практичному занятті.
1. Кравченко В.Г. Шкірні та
венеричні хвороби. – Київ:
Здоров’я, 1995 стор.12-27.
2. Савчак В.І., Галникіна С.О.
Хвороби шкіри. – Тернопіль:
Укрмедкнига, 2001. стор.11-
26.
3. Кожные и венерические
болезни / Под ред. О.Л.
Иванова – М., Шико, 2002.
стр. 14-42.

II. Додаткова література:

1. Кожные и венерические
болезни: Руководство для
врачей / Под ред.
Ю.К.Скрипкина. В 4-х томах.
– М.: Медицина, 1995.
2. Луцик О.Д., Іванова А.Й.,
Кабак К.С., Чайковський Ю.
Гістологія людини. – Київ:
Книга плюс, 2003.
3. Цветкова Г.М.,
Колантаевская К.А., Сыч
Л.И. Справочник по
гистологической
диагностике кожных
заболеваний. Киев: Здоров’я,
1981.
VІІ. Матеріали методичного забезпечення заняття

VІІ.1. Матеріали контролю для підготовчого етапу заняття:

Тести (- ІІ)

VІІ.2. Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття:

Професійний алгоритм щодо оволодіння навичками та вміннями

№ Завдання Вказівки Примітки

1. Оволодіти методикою Виконувати у наступній послідовності:
обстеження хворого з 1. Збір скарг. Звернути увагу на
шкірними хворобами. 2. Збір анамнезу захворювання. анамнез, фактори,
3. Збір анамнезу життя. що сприяли
Оволодіти методикою 4. Огляд. виникненню
заповнення 5. Пальпація шкіри. даного
відповідної медичної 6. Визначення дермографізму. захворювання.
документації. 7. Визначення клінічних симптомів
хворого.
Оволодіти методикою 8. Провести загальне лабораторне
використання обстеження.
загальних та 9. Провести спеціальне лабораторне
спеціальних методів обстеження.
обстеження хворих на 10. Інтерпретувати дані додаткових
шкірні хвороби. методів дослідження, дати їм
оцінку.
Оволодіти навиками
спілкування з
хворими та їх В ході обстеження:
родичами. 1. Застосувати деонтологічний підхід до
хворих на шкірні та венеричні хвороби.
2. Своєчасно і правильно провести Звернути особливу
обстеження хворих. увагу на зміни в
3. З’ясувати відповідність скарг та даних аналізах крові і
об’єктивного обстеження даним сечі.
додаткових методів.
4. Знайти необхідний
психотерапевтичний підхід у
спілкуванні з хворими на шкірні та
венеричні хвороби.
5. Під час обстеження встановити
психологічний контакт з хворим та
його родиною, ґрунтуючись на
принципах деонтології та медичної
етики.
 VІІ.3. Матеріали контролю для заключного етапу заняття:
Тести (-ІІІ)

А. Питання для самоконтролю

1. Яка методика збору анамнезу у хворих на шкірні хвороби?

2. В чому полягає її особливість?

3. Яка методика огляду шкірних покривів?

4. Назвіть характеристики висипки.

5. Які спеціальні дерматологічні методи обстеження ви знаєте?

6. Назвіть загальні та лабораторні методи дослідження дерматологічних хворих.

7. Перерахуйте додаткові методи дослідження, необхідні для встановлення дерматологічного

діагнозу.

VІІ.4. Матеріали методичного забезпечення самопідготовки студентів

Орієнтовна картка для організації самостійної роботи студентів з
навчальною літературою.

Навчальні завдання Вказівки до завдання Відпові

дь
Вивчити: Назвати основні провокуючі
1. Збір анамнезу. фактори.
2. Огляд шкірних покривів. Провести.
3. Оцінка кількості висипань. Провести оцінку.
4. Оцінити локалізацію
ураження, розмір та площу. Провести оцінку.
5. Оцінити симетричність та Провести оцінку.
форму ураження.
6. Оцінити обриси, межі та
колір висипань. Провести оцінку.
7. Оцінити поверхню, Провести оцінку.
консистенцію та інші ознаки
висипань.
8. Опис первинних та Описати.
вторинних елементів.
9. Оцінити розташування
елементів висипки. Провести оцінку.
10. Оцінити стан сальних та Провести оцінку.
 потових залоз, волосся та
нігтів, дермографізм. Провести огляд.
11. Огляд слизових оболонок.
12. Огляд здорової шкіри. Провести огляд.
13.Оволодіти загальними та Перелічити загальні та
лабораторними методами лабораторні методи
дослідження. дослідження.
Перелічити спеціальні
14.Оволодіти спеціальними
дерматологічні методи
дерматологічними методами
дослідження.
дослідження.

VІІІ. Література

Навчальна
Основна:

1. Дерматологія і венерологія: підручник / В.І. Степаненко, А.І. Чоботарь, С.О.

Бондарь та ін. — 2-е видання, «Медицина» 2020. - 336 с.
2. Сімейна медицина: у 3 кн. : підручник. Книга 3. Спеціальна частина.
Поліпрофільність загальної лікарської практики: підручник (ВНЗ IV р. а.) / Л.С.
Бабінець, О.М. Барна, С.А. Бондар та ін. ; за ред. О.М. Гиріної, Л.М. Пасієшвілі. —
К. : ВСВ «Медицина», 2017. — 680 с.
3. Дерматологія та венерологія під редакцією проф. В.І.Степаненко, Київ, 2012.-
видавництво КІМ., С. 79-80, 833-846.
4. Кравченко В.Г. Шкірні та венеричні хвороби. – Київ: Здоров’я, 1995.
5. Савчак В.І., Галникіна С.О. Хвороби шкіри. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2001.
6. Кожные и венерические болезни / Под ред. О.Л. Иванова – М., Шико, 2002.
Додаткова:

1. Family Medicine: textbook: in 3 books. – Book 3: . Multidisciplinary General Medical

Practice Special part / L.S. Babinets, P.A. Bezditko, S.A. Bondar and et al. – Кyiv: AUS
Medicine Publishing, 2020. – 616 p. (in English)
2. Dermatology, Venereology. Textbook / [Stepanenko V.I, Shupenko M.M., Mikheiev
O.G. et al.];under edit. of V.I.Stepаnenko. – Kyiv: KIM, 2013.–560 p.Д
3. Кожные и венерические болезни: Руководство для врачей / Под
ред. Ю.К.Скрипкина. В 4-х томах. – М.: Медицина, 1995.
4. Коляденко В.Г., Федоренко А.Е., Головченко Д.Я. Медицинская деонтология в
дерматологии и венерологии. – Киев: Здоровье, 1989.
5. Задорожный Б.А., Петров Б.Р. Работа медицинской сестры и уход за больными
кожными и венерическими заболеваниями. – Киев: Здоровье, 1983.
Методична

- методичні розробки для практичних занять з шкірних та венеричних хвороб для

студентів 4-го курсу медичного факультету.