Professional Documents
Culture Documents
07 Pilivs
07 Pilivs
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Київ – 2007
Дисертацією є рукопис.
Захист відбудеться „12” квітня 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д
26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук у
Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар
Тараса Шевченка, 14.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.О.Ткаченко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, окреслено мету та завдання роботи, визначено
об’єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано наукову новизну, теоретичне та практичне
значення дисертації.
Перший розділ – „Системотворчі чинники прози Валерія Шевчука” – присвячений дослідженню
особливостей функціонування у творах письменника універсальних категорій змісту і форми, які
відіграють роль системотворчих чинників прози митця та репрезентують його ідіографію.
У підрозділі 1.1. – „Художні моделі онтологічної реальності у прозі Валерія Шевчука” –
досліджуються особливості художньої трансформації реальності у творах письменника.
Відповідно до власного світосприйняття Валерій Шевчук моделює дійсність у своїх творах,
формуючи тим самим їхній структурно-семантичний простір. З’ясовано, що знаковими для
ідіографії митця є такі моделі онтологічної реальності, як „світ-сон”, „світ-театр”, „світ-гра”, „світ-
коло”. Художня трансформація дійсності у різноманітних її формах найчастіше здійснюється
письменником, по-перше, через створення особливого часопростору, в якому руйнується
традиційний хронотоп перемежуванням у текстуальному просторі елементів реального та
ірреального, сну і дійсності, життя та гри; по-друге, крізь призму свідомості своїх героїв, через
їхнє сприйняття, відчуття і розуміння світу та життя, що, в свою чергу, зумовлює ускладнення
наративної техніки (використання першоособової нарації, внутрішнього монологу тощо).
Виявлено, що зображення світу як сну створюється через введення у художній простір текстів
сновидних візій, марень, снів, через послаблення причинно-наслідкових зв’язків. Сприйняття
буття як сну та ілюзії, а, отже, існування в ірреальному просторі, забезпечує героям повістей
„Сповідь”, „Птахи з невидимого острова”, „Мор”, „У пащу Дракона” можливість пізнати таємне,
відкрити невідомий до того сенс власного життя. Сни у творах виконують подвійну функцію: вони
водночас є рефлексією над дійсністю та реалізацією підсвідомості. Численні сни-візії, введені у
текст роману „Око Прірви”, є не лише способом створення нової реальності, а й можливістю
глибинного занурення у психологію героїв: сновидна образність одного зі снів головного героя є
складним переплетінням міфологічної пам’яті та релігійних уявлень, що виринають із
підсвідомості. Модель „світ-сон” у романі „Срібне молоко” створюється через двопланове
зображення письменником художнього простору: паралельно реальній дійсності (пригоди дяка
Григорія Комарницького, його мандри) існує сфера фантастичних та сновидних подій, в якій діють
тіні героїв, образи-символи срібного молока, Змія-дороги, тут також відбуваються численні
метаморфози. Сфери реального та сновидного не лише співіснують, а й активно взаємодіють.
Звідси – втрата героями відчуття межі між сном та дійсністю.
Зображення світу та життя як ірреальних, умовно-алегоричних сутностей, де всі події нагадують
театральну гру, є основою художніх моделей „світ-театр” та „світ-гра”. Дослідження творів „Ілля
Турчиновський” (роман-триптих „Три листки за вікном”), „Мор”, „Сповідь”, „Око Прірви”,
„Срібне молоко” та „Початок жаху” показало, що особливість зображення світу та життя як театру
полягає в тому, що письменник не протиставляє життя і театр, світ і гру, а поєднує їх, перемежовує,
в результаті чого й утворюються художні моделі „світ-театр”, „світ-гра”, а також формується
розуміння життя як гри. Звідси – елемент гри у творах, побудова текстів за принципом гри, котра є
органічною складовою їх структури й семантики, одним із механізмів формування письменницької
ідіографії.
Моделюючи художню дійсність як своєрідне коло через світосприйняття героїв, через особливий
часопростір Валерій Шевчук у такий спосіб висловлює своє розуміння буття як певної
циклічності, як кола, що сплітається з причин і наслідків людських вчинків та думок. У повісті
„Сповідь” все, що відбувається з головним героєм зображене як безперервний біг по колу.
З’ясовано, що в контексті повісті модель „світ-коло” трансформується в іншу модель, у якій світ
представлений не лише як замкнене коло, що асоціюється з відчаєм та несвободою, а й як ланцюг
безмежностей, як певна циклічність, що передбачає звільнення і відчуття власної причетності до
вічності. У повісті „Ілля Турчиновський” письменник моделює онтологічну реальність у такий
спосіб, що світ постає як велике коло, що складається з менших кілець. Модель „світ-коло” у
повісті „Розсічене коло” зазнає певної трансформації завдяки вирішальній ролі у змістовому
наповненні твору символічного образу розсіченого кола.
Підрозділ 1.2. – „Від ідеї до образу: художні механізми ідіографії письменника” – присвячений
дослідженню знакових для творчості Валерія Шевчука ідей, тем і мотивів у їхній єдності з
художніми образами.
Увага до певного кола тем, ідей, мотивів, образів, оригінальність їхнього художнього втілення є
важливими механізмами творення ідіографії митця. Однією з провідних у прозі Валерія Шевчука є
ідея необхідності самопізнання та пошуку істини. В результаті аналізу конкретних творів
виявлено, що письменник схильний зображувати своїх героїв шукачами істини – індивідуальної чи
універсальної, майже всі вони проходять складний шлях самопізнання, що осмислюється митцем
як один із головних етапів у процесі пошуку сенсу буття. Складний діалектичний зв’язок, який
простежується між героями повісті „Сповідь”, їхнє існування в іншому вимірі (у часопросторі
своєї сповіді, свого життя у вовчій шкурі) породжує відчуття зв’язку між власним внутрішнім
простором і вічністю, наближує їх до пізнання істини. Усвідомлення існування загальної істини-
мудрості доповнюється пізнанням героями циклічності людського буття та безмежної суті
Всесвіту. На відміну від героїв повісті „Сповідь”, герої роману „Око Прірви” приходять до
висновку про те, що не існує єдиної загальної істини, а, натомість, у кожного є своя власна
індивідуальна істина. Ідея необхідності самопізнання та пошуку істини у романі розкривається у
контексті мотивації дій героїв, а також через декодування семантичного наповнення образу Ока
Прірви. Якщо у повісті „Сповідь” актуальною є ідея-застереження про перетворення істини на
„служку”, то в романі „Око Прірви” Прірва виникає тоді, коли людина перетворює себе на раба
своєї ж істини. З’ясовано, що самопізнання та пошук істини Валерій Шевчук у багатьох своїх
творах зображує як взаємопов’язані та зворотні процеси.
З ідеєю необхідності самопізнання та пошуку істини у творах митця пов’язана тема обов’язку та
призначення людини, адже усвідомлення свого обов’язку та призначення осмислюється
письменником як наслідок процесу самопізнання. У повісті „Мор” Валерій Шевчук так моделює
художню ситуацію, що пошук героєм своєї втраченої суті стає водночас пошуком свого обов’язку
та призначення. Дослідження символічних образів Дракона та Храму дозволило з’ясувати, що саме
вони є засобами розкриття теми обов’язку та призначення людини у повісті „У пащу Дракона”.
Призначення головного героя твору полягає у творенні добра через знищення зла, саме ж
усвідомлення свого обов’язку і є відбудовою храму власної душі.
Важливою системотворчою моделлю ідіографії письменника є тема осмислення суті людської
природи. У центрі уваги митця – складні та суперечливі моменти буття людини, її душа,
діалектика її характеру. Дослідження образів героїв творів „Сповідь”, „Мор”, „Ілля
Турчиновський”, „Початок жаху”, „Око Прірви”, „На полі смиренному” показало, що вони є
носіями ідеї двоїстості та мінливості людської душі, в їхніх образах втілюється ідея поєднання
суперечностей, відсутності чітких меж між протилежними явищами. У цьому сенсі актуалізуються
такі ідеї та проблеми, як роздвоєння людської особистості, пізнання себе через іншого,
співвідношення у духовному світі добра і зла, взаємини людини зі світом, з іншими людьми, з
самою собою. Ідею про єдність протилежних начал у людині несе образ героя-вовкулаки (повість
„Сповідь”). Відчуття роздвоєння, яке переживає герой, пояснюється специфікою самого образу,
адже тут в одній істоті поєдналися світ людини і світ звіра. Ідея двоїстості та мінливості людської
душі у повісті „Мор” розкривається у контексті проблеми роздвоєння особистості. Відтворюючи
свідомі й підсвідомі рефлексії людини, котра втратила пам’ять, Валерій Шевчук у такий спосіб
художньо досліджує одну із граней психології особистості, а також створює відчуття іншого
виміру людського буття. У повісті викристалізовується проблема двійництва, йдеться про
двійництво психологічне, про впізнавання себе в іншому, пізнання себе через іншого. Тема
осмислення природи людини у повісті „Початок жаху” моделюється письменником через показ
складних взаємовідносин головного героя із світом та людьми, а також через символічний образ
жаху. Особливість образу Михайла Вовчанського розкривається у зображенні рідкісної
неспівмірності героя зі світом та оточуючими людьми, через відтворення його складних почуттів,
головним з яких є відчуття власної непричетності до навколишнього світу. Якщо, з одного боку,
герой вже усвідомив давню істину про те, що жити у світі і бути вільним від нього неможливо, то з
іншого – невирішеним для нього залишається питання про те, чи можна жити у світі без зла.
Розмірковуючи над своєю несумісністю зі світом, Михайло Вовчанський приходить до
парадоксального висновку, що його непричетність до зла, намагання жити без гріха і є причиною
відчуження від світу та людей. Виявлено, що в образах героїв роману „На полі смиренному” –
ченців Києво-Печерського монастиря – втілюється ідея неможливості однозначного розуміння
таких понять, як „добро” і „зло”, „святість” та „грішність”, „любов” і „ненависть”. Цей роман
Валерія Шевчука, окрім інших значень які він в собі концентрує, є ще й твором-дослідженням
різних рис людського характеру.
Особливу роль у формуванні ідіографії письменника відіграє мотив мандрів. З’ясовано, що у
творах „Око Прірви” та „У пащу Дракона” цей мотив є основою формування їхніх сюжетних і
образних особливостей. Подорож у творах має також символічне значення, яке розкривається
через асоціацію мандрів із життєвим шляхом людини, із шляхом-пошуком свого призначення.
Виконуючи роль сюжетної основи, мотив подорожі у повісті „Ілля Турчиновський” та в романі
„Срібне молоко” реалізується у контексті тісного взаємозв’язку образів дороги та героя-
мандрівника.
У підрозділі 1.3. – „Жанрологічний дискурс у прозі Валерія Шевчука” – досліджено жанрову
специфіку прози митця. Функціонування у творчості Валерія Шевчука більшості епічних
жанрових видів, таких як оповідання, новела, літературна казка, притча, повість, роман
розглядається як один із факторів формування особливої ідіографії митця. Зберігаючи усталені
ознаки того чи іншого жанру, письменник водночас змінює, модифікує їх відповідно до змістового
наповнення певного твору, його стильового спрямування. З’ясовано, що у творчості Валерія
Шевчука відбулася еволюція від малих до великих епічних форм: розпочавши свою творчість з
новел та оповідань, надалі письменник звертається переважно до жанру повісті та роману. Ідейно-
тематичний поліфонізм, семантична багатоплановість романів Валерія Шевчука зумовили
зближення та взаємодію в одному творі елементів декількох жанрових різновидів роману:
соціально-побутового, психологічного та філософського („Дзиґар одвічний”, „Стежка в траві”),
філософського, соціально-побутового та фантастичного („Дім на горі”), історичного,
фантастичного, філософського, детективного та пригодницького („Три листки за вікном”, „На полі
смиренному”, „Око Прірви”, „Срібне молоко”, „Темна музика сосон”). Досліджені такі
скомпліковані жанри, як роман-балада („Дім на горі”), роман-сага („Стежка в траві”), роман-есе
(„Мисленне дерево”), роман-триптих („Три листки за вікном”). З’ясовано, що вони виникли в
результаті жанрової дифузії – яскравого явища жанрологічного дискурсу Валерія Шевчука. У
результаті жанрової дифузії розширюються можливості жанру роману, що відбувається через
інтеграцію в нього елементів інших жанрів, а також через зближення і взаємодію в одному творі
структурно-семантичних елементів декількох різних жанрів. Трансформацію жанру житія на
змістовому, наративному та формотворчому рівнях простежено на матеріалі роману „На полі
смиренному”. У творі „Срібне молоко” модифікація жанру роману відбувається на
композиційному рівні, адже письменник вибудовує свій текст у формі барокової трагікомедії.
Другий розділ – „Стильові пошуки Валерія Шевчука” – присвячений з’ясуванню найістотніших
для ідіографії письменника явищ на рівні стильової системи його творів.
Підрозділ 2.1. – „Синкретичний стильовий код прозових творів митця” – має на меті дешифрувати
стильовий код прози Валерія Шевчука через виокремлення елементів різних стилів та простеження
специфіки їх функціонування у межах творчості письменника.
Розпочавши свою творчість з реалізму та неореалізму (йдеться про оповідання, що ввійшли до
збірок „Серед тижня”, „Вечір святої осені”, „Долина Джерел”, про повісті „Середохрестя”, „Крик
півня на світанку”, „Маленьке вечірнє інтермецо”, а також про романи „Набережна, 12”, „Дзиґар
одвічний”), і не зрікаючись їх надалі, Валерій Шевчук з кожним новим твором видозмінює своє
стильове „обличчя”. З’ясовано, що проза митця є полістилічною, вона не обмежується рамками
якогось одного стилю, а поєднує в собі процеси синтезу та еволюції багатьох стильових елементів.
У творах письменника наявні ознаки імпресіонізму, експресіонізму, сюрреалізму, символізму,
неореалізму – вони є характерними для всієї творчості митця. Стильову ж еволюцію спостерігаємо
від реалізму ранніх творів до необароко пізніших і найпоказовіших для творчості Валерія Шевчука
текстів.
Дослідження проблеми функціонування у творах письменника стильових елементів
постмодернізму дозволило з’ясувати, що у прозі Валерія Шевчука відсутні такі характерні для
постмодернізму риси, як стилізація, самокоментування, карнавалізація, відсутність
самозаглибленості та будь-яких цінностей, відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва;
письменник у своїх творах не руйнує форму, сюжет, а ускладнює їх, модифікує, урізноманітнює.
Доведено, що розгляд творчості Валерія Шевчука в контексті постмодернізму лише тому, що в
його прозі є яскраво виражені елементи необароко (як це робить, наприклад, Н.Городнюк1) є
недоцільним, адже постмодернізм і необароко є двома окремими стилями, на що вказує те, що
вони виникли у різні епохи, на різних філософсько-естетичних основах.
Окремо розглянуто проблему приналежності творів Валерія Шевчука до „химерної прози”. Перед
цим у підрозділі наведено найпоказовіші тлумачення явища „химерної прози”, зокрема, такими
літературознавцями, як А.Кравченко, М.Ільницький, В.Брюховецький, А.Погрібний, А.Горнятко-
Шумилович, М.Павлишин, які показали, що „химерна проза” не здобулася на чітку дефініцію та
належне вивчення, про що свідчить не лише відсутність одностайності серед літературознавців
щодо природи цього явища, а й те, що у працях одного й того ж дослідника зустрічаються різні
трактування „химерної прози”. Не претендуючи на вирішення суто теоретичних питань, у
дисертації все ж зроблена спроба з’ясування визначальних рис „химерної прози” та простеження
генези цього явища, яке найдоцільніше вважати окремою художньою системою, уникаючи таких
термінів, як „стильова течія”, „напрям” чи „жанр”. Доведено, що твердження окремих
літературознавців (А.Кравченка, А.Горнятко-Шумилович, М.Павлишина, Т.Блєдних) про те, що
твори Валерія Шевчука належать до „химерної прози” є безпідставними, адже, по-перше, такі
визначальні риси цієї художньої системи, як гумор, комічність, стилізація фольклорних жанрів,
лірико-гумористична нарація, настанова на розважальність у творах письменника відсутні; по-
друге, окремі ознаки „химерної прози”, зокрема іронія, бурлеск, фантастика, фольклорні сюжети
АНОТАЦІЯ
Приліпко І.Л. Системотворчі моделі ідіографії Валерія Шевчука. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01
– українська література. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2006.
Дисертацію присвячено дослідженню особливостей ідіографізму Валерія Шевчука, його
системотворчих моделей і способів художнього вияву на ідейно-тематичному, образному,
жанровому, стильовому та інтертекстуальному рівнях конкретних творів письменника. Вперше
зроблено спробу виявити і дослідити ті явища й процеси в творчості Валерія Шевчука, які
формують особливий тип письма, творчий почерк (ідіографізм) письменника, вирізняючи тим
самим його прозу в контексті української літератури. Досліджено характерні для творів Валерія
Шевчука художні моделі онтологічної реальності. З’ясовано найпоказовіші для ідіографії митця
ідеї, теми та мотиви в їхній єдності з художніми образами. Через вивчення процесів видозміни
жанрових ознак роману та синтезування в одному творі елементів декількох різних жанрів вперше
досліджено явище жанрової дифузії у прозі Валерія Шевчука. Стильова специфіка творів
письменника розкривається через аналіз таких явищ, як стильовий синкретизм, стильова еволюція
та стильова домінанта. Вивчено та розв’язано проблему приналежності творів Валерія Шевчука до
постмодернізму та „химерної прози”. Вперше здійснено класифікацію й аналіз типів взаємодії
текстів та форм інтертекстуальності у творах митця.
Ключові слова: ідіографізм, художні моделі онтологічної реальності, жанрова дифузія, стильовий
синкретизм, стильова еволюція, стильова домінанта, „химерна проза”, типи взаємодії текстів,
форми інтертекстуальності.
АННОТАЦИЯ
Прилипко И.Л. Системоформирующие модели идиографии Валерия Шевчука. – Рукопись.
Диссертация представлена на соискание научной степени кандидата филологических наук по
специальности 10.01.01 – украинская литература. – Киевский национальный университет имени
Тараса Шевченко, Киев, 2006.
Диссертация посвящена исследованию особенностей идиографизма современного украинского
прозаика Валерия Шевчука, его системоформирующих моделей и специфики художественной
реализации на идейно-тематическом, образном, жанровом, стилевом и интертекстуальном уровнях
конкретных произведений писателя. Впервые сделана попытка исследования тех явлений и
процессов в творчестве Валерия Шевчука, которые формируют особенный тип письма, творческий
почерк (идиографизм) писателя, выделяя тем самым его прозу в контексте украинской литературы.
Исследовано характерные для творчества Валерия Шевчука художественные модели
онтологической реальности: „мир-сон”, „мир-театр”, „мир-игра”. Выяснено, что
предопределяющими для идиографии писателя являются следующие идеи и темы: идея
необходимости самопознания и поиска истины, тема обязанности и назначения человека, тема
осмысления сути человеческой природы, идея отсутствия четких границ между
противоположными явлениями и чувствами. Идейно-тематическая система произведений писателя
тесно связана с системой художественных образов (образов-персонажей и образов-символов).
Функционирование в прозе Валерия Шевчука большинства эпических жанров, таких как рассказ,
литературная сказка, притча, повесть, роман свидетельствует о широте эпического мышления
писателя и является одной из ярких особенностей его жанрологического дискурса. Писатель не
только использует ресурсы того или иного жанра, но и трансформирует их в соответствии со
смысловым наполнением своих текстов, их стилевой направленностью. Сближение и
взаимодействие в одном произведении элементов нескольких жанровых видов романа является
одной из характерных особенностей идиографии Валерия Шевчука. Выяснено, что в прозе
писателя функционируют такие конструкции, как роман-баллада, роман-сага, роман-эссе. Они
появились в результате жанровой диффузии, которая происходит через изменения особенностей
жанра романа, а также путем соединения в одном произведении элементов нескольких различных
жанров.
Стилевая специфика произведений писателя раскрывается через анализ таких явлений, как
стилевой синкретизм, стилевая эволюция и стилевая доминанта. Доведено, что в творчестве
Валерия Шевчука взаимодействуют элементы нескольких стилей: реализма, неореализма,
импрессионизма, экспрессионизма, сюрреализма, символизма и необарокко. Стилевая эволюция в
творчестве писателя наблюдается от реализма ранних произведений до необарокко зрелых
повестей и романов. Именно необарокко исполняет роль стилевой доминанты у самых ярких для
идиографии писателя произведениях. Анализ конкретных текстов Валерия Шевчука показал, что
писатель формирует образы своих героев в соответствии с „барокковым характером”, использует
характерные для стиля барокко сюжетно-композиционные конструкции, темы и мотивы. В
контексте необарокко очень сильными являются мотивы и идеи философии экзистенциализма, что
объясняется, во-первых, близостью поэтики необарокко и эстетики экзистенциализма, во-вторых,
индивидуально-личностным мироощущением автора. Идеи экзистенциализма в прозе Валерия
Шевчука рассматриваются в диссертации как компонент стиля необарокко.
Анализ проблемы принадлежности творчества писателя к „химерой прозе” показал, что к этой
художественной системе произведения Валерия Шевчука не принадлежат, так как, с одной
стороны, в них отсутствуют главные черты „химерой прозы” (стилизация фольклорных жанров,
комичность, лирико-комическая нарация, направленность на развлекательность), с другой – такие
черты „химерой прозы”, как ирония, бурлеск, фантастичность, фольклорные сюжеты и образы
выполняют в текстах писателя другие функции: ирония является интеллектуальной, бурлеск
выступает элементом стиля необарокко, фантастика служит механизмом углубления в психологию
персонажей, фольклорные сюжеты и образы формируют интертекстуальное поле произведений
Валерия Шевчука.
Важные факторы формирования идиографии писателя выявлено в процессе исследования
интертекстуального пространства его текстов. Впервые классифицировано и проанализировано
типы взаимодействия текстов и формы интертекстуальности в произведениях Валерия Шевчука.
Выяснено, что в текстах писателя функционируют такие типы интертекстуальности, как
метатекстуальность, архитекстуальность и паратекстуальность. На материале конкретных
произведений раскрыто особенности таких форм интертекстуальности, как цитаты,
реминисценции и аллюзии. Доведено, что явные и неявные цитаты в текстах писателя являются
семантическими элементами и делятся на две группы: цитаты с Библии и цитаты с произведений
литературы Барокко. Самыми яркими реминисценциями в произведениях Валерия Шевчука
являются реминисценции на сюжеты с Библии и реминисценции на мифические сюжеты и
сказочные образы. Аллюзия как форма интертекстуальности в текстах писателя функционирует на
уровне образной и идейно-тематической систем. Выяснено, что знаковыми для произведений
Валерия Шевчука являются аллюзии на философские идеи Г.Сковороды.
Ключевые слова: идиографизм, художественные модели онтологической реальности, жанровая
диффузия, стилевой синкретизм, стилевая эволюция, стилевая доминанта, „химерна проза”, типы
взаимодействия текстов, формы интертекстуальности.
SUMMARY
Prylipko I.L. The system-creative models Valeriy Shevchuk`s ideographical. – Manuscript.
A thesis for a Candidate of Philological Science’s degree in speciality 10.01.01 – Ukrainian Literature. –
Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2006.
The thesis is devoted to the examinations of the specific features of Valeriy Shevchuk`s ideographizm, the
system-creative models and the methods of his artistic revelation in the Valeriy Shevchuk`s texts. It is the
first attempt to reveal and study the phenomenon and processes which are formed the peculiar type of
writing, the creative hand-writing (ideographizm) of Valeriy Shevchuk. In the thesis describes the artistic
models of ontological reality. It is the analyzes the themes, ideas, motives and characters, which are the
important for Valeriy Shevchuk`s ideographizm. The phenomenon of genre’s diffusion in Valeriy
Shevchuk`s prose are examines as one of the important factors his ideographical; the peculiarity of such
genre’s forms as novel-saga, novel-essay, novel-ballad are analyzes on the material of Valeriy Shevchuk`s
works. The styles peculiarity Valeriy Shevchuk`s prose is describes over the analysis such notions as the
”styles syncretism”, ”styles evolution”, ”styles dominate”. The author analyzes also such problems as the
correlation Valeriy Shevchuk`s prose to the ”chimerical prose”. An important role in the Valeriy
Shevchuk`s ideographizm are played type of text’s interaction (metatext, architext, paratext) and forms of
intertextuality (quotation, allusion).
Key words: ideographizm, artistic models of ontological reality, genre’s diffusion, styles syncretism,
styles evolution, styles dominate, ”chimerical prose”, type of text’s interaction, forms of intertextuality.