Яковенко Валерія АНП-19

Практичне заняття 5. Англійська література ІІ пол. ХХ століття (Е.

Берджес, У. Голдінг).

1. Cуспільно-політичне становище Англії в другій половині ХХ століття.

Економічні й політичні позиції Великої Британії у світі внаслідок Другої світової війни
виявилися значно підірваними. Розпад колоніальної системи в повоєнний період
призвів до того, що Велика Британія перестала бути центром величезної імперії, в якій
не так давно проживала четверта частина людства. У війні Велика Британія зазнала
суттєвих економічних втрат. Однак післявоєнна відбудова йшла досить швидко.
Уже в 1947 р. Велика Британія досягла довоєнного рівня виробництва. У повоєнний
період при владі у Великій Британії почергово знаходилися Лейбористська та
Консервативна партії. Незважаючи на великий авторитет Консервативної партії
Уїнстона Черчілля, на парламентських виборах у липні 1945 р. його партія зазнала
поразки.
До влади прийшла Лейбористська партія. Прем'єр-міністром став К. Еттлі. Новий уряд
здійснив важливі економічні реформи, зокрема націоналізацію ключових галузей
економіки. Було передано державі Англійський банк, вугільну, газову, металургійну
промисловість, електроенергетику, залізниці - близько 20% промислових потужностей
країни. Лейбористи здійснювали також програму соціальних реформ: скасування
законів проти профспілок, розширення безкоштовної системи охорони здоров'я та
розширення житлового будівництва. У сфері зовнішньої політики лейбористи
повністю поділяли побоювання відносно радянської загрози, що були висловлені
Черчіллем у Фултоні. 1949 р. Велика Британія стала членом НАТО, перед цим - 1947 р.
- надала незалежність Індії.
Реформи лейбористів не привели до поліпшення економічного становища: в країні
непомірно зросли державні витрати і різко збільшився дефіцит бюджету. На
позачергових парламентських виборах 1951 р. консерватори здобули перемогу.
Прем'єр-міністром знову став У. Черчілль, який був при владі до 1955 р. З наступних
консервативних прем'єрів найпомітнішою фігурою вважався Гарольд Макміллан, який
очолював кабінет у 1957-1963 рр. Консерватори зберегли систему соціального
забезпечення і медичного обслуговування, але денаціоналізували сталеварну
промисловість і транспорт. 1952 р. Велика Британія придбала за допомогою
американців ядерну зброю. 1952 р. помер король Георг VII, королевою стала його
дочка Єлизавета II. Вона на троні й донині.
Консерватори прагнули зберегти вплив Англії у світі. 1956 р. Англія разом з Францією
та Ізраїлем зробили спробу силою повернути контроль над Суецьким каналом, що був
націоналізований Єгиптом. Після Суецької кризи розпад англійської колоніальної
системи різко прискорився.
2. Риси англійської літератури ІІ пол. ХХ століття (провідні жанри, тематика та
проблематика). Література «молодих розгніваних» («Angry young men»). Англійський
постмодернізм та його представники. Інтелектуальний (філософський) роман.

Постмодернізм (фр. postmodernisme — після модернізму) — світоглядно-мистецький

напрям, що виник та існує за епохи постмодерну. Відлік його існування зазвичай
ведеться від 1960-70 років, коли він виникає в США та Західній Європі. Передумовами
появи постмодернізму стало розчарування в ідеалах модернізму: безповоротності
прогресу, вирішенні наукою й технікою глобальних проблем людства, цілісності світу,
існуванні загальнолюдських цінностей. Для постмодернізму характерні розмиття меж
мистецьких жанрів і напрямів, усунення відокремленості масової культури від
елітарної, автора від глядача (читача), проголошення відносності істини та цінностей,
недовіра до авторитетів, деконструкція, гра та іронія.

«Сердиті молоді люди» (англ. Angry young men) — назва групи англійських
письменників (та інші), які виступили Вони ввели в літературу тип молодої людини,
що пробилася «нагору», зіткнулася з ворожим середовищем і зазнала розчарування
через своє банальне життя. Одна з головних тем «сердитих молодих людей» —
нонконформізм.

Термін, який виник завдяки автобіографічній книзі Л. А. Пола «Сердита молода

людина» (1951 p.), об'єднав митців «покоління 50-х років» (або, як назвали їх пізніше,
«дітей війни»).

Найбільш визначними й типовими представниками «сердитих молодих людей»

вважаються романісти Кінґслі Еміс, Джон Вейн, Дж. Брейн, Дж. Осборн, Колін Вілсон
та інші. Із «сердитим» героєм англійський читач уперше познайомився в 1953 році,
коли друкуються романи «Щасливчик Джим» К. Еміса та «Поспішай донизу» Дж.
Вейна. Свого найбільшого поширення термін «сердиті молоді люди» набув у 1956
році, після прем'єри п'єси Дж. Осборна «Озирнись у гніві», цієї «сердитої п'єси
сердитого молодого автора» (за словами її рецензента), чи не найбільш характерного й
відомого твору всієї течії. «Сердиті» не складали організованої літературної школи, як
і представники американського «бітництва», французького «нового роману» або
«театру абсурду». Проте їхні прозаїчні й драматичні твори мають цілий ряд
типологічно спільних художніх рис.

Спільним для романів і драм «сердитих молодих людей» є місце дії — англійська
провінція, авторська настроєність та інтонація твору — завжди особиста, іронічна,
навіть цинічна, прагнення до найповнішої вірогідності, підкреслена особистісна основа
твору.

Але головним, що об'єднує «сердитих» письменників, є їхній герой, що став новим

літературним типом. Це тип молодої людини (найчастіше за все — плебея), яка
здобула освіту і «пробилася» до нового середовища, ворожого для неї. Герой
«сердитих» розчарований своїм сірим буденним життям, незадоволений своєю
роботою, «повстає» проти суспільства, в якому йому не знаходиться місця. Він
роздратований інтересами та ідеалами людей, що оточують його, ненавидить
істеблішмент, накидається на систему моральних та інтелектуальних цінностей,
роблячи це то з гнівом і сарказмом, то з іронією, а то й з інфантильними наївними
бешкетуваннями.

Саме такими рисами наділені Джим Діксон («Щасливчик Джим»), Чарльз Ламлі
(«Поспішай донизу»), Джиммі Портер («Озирнись у гніві»), Джо Лемптон («Шлях
нагору» Джона Брейна). Утім, нонконформістський бунт «сердитого» героя нерідко
завершується конформізмом, сімейним і суспільним благополуччям, життєвими
компромісами, примиренням із соціумом, проти якого повставав.
3. Е. Берджес – музикант, що писав романи. Основні біографічні факти.

"Ідеальний читач моїх романів − колишній католик, невдалий музикант, короткозорий,

дальтонік, упереджений слухач − ось, хто читає книги, які я пишу", − жартував в
одному зі своїх інтерв'ю Ентоні Берджес. Цього року виповнилося б 100 років одному з
найцікавіших британських письменників другої половини XX століття. Почуття
гумору, класичне англійське з притаманним йому елегантним песимізмом, ставало для
письменника сховком від нагальних проблем і особистих драм. Інтелектуал-універсал,
Берджес знав понад сім мов і досі у Британії вважається одним з найкращих
дослідників творчості Шекспіра. На його власну прозу вплинули Лоренс Стерн, Івлін
Во, Джеймс Джойс. Берджес за своє насичене життя встиг побувати соціалістом та
анархістом, втікачем від сплати податків, двічі одруженим чоловіком, викладачем і
скандальним літературним критиком, сусідом Грема Гріна та другом по чарці Вільяма
Берроуза.

4. Антиутопія Е. Берджеса «Механічний апельсин»: між мораллю та примусом.

Біхевіористська теорія та молодіжні субкультури. Символіка назви роману.
Особливості ідіостилю письменника на прикладі даного роману.

Для розуміння роману-антиутопії Е. Берджеса «Механічний апельсин» необхідно

розглянути особливості світогляду і естетичної позиції письменника. «Е. Берджес був
впевнений, що світом керує неправий бог, а справжній пішов під землю. Письменник
бачить світ як єдність протилежностей, які неможливо вирішити. ˂...˃ Берджес вважає
що поняття добра знаходиться поза етикою, поза мораллю, знаходить більше доброго
та доброго, в природніх проявах людської сутності, ніж часто лицемірних проявах
християнського милосердя. Письменник вважає що кожен має зробити свій вибір…».
Роман «Механічний апельсин» пов’язаний з проблемою підліткової злочинності
актуальною в 60-і роки. Автор розглядає питання вибору і можливість змінити людину
за допомогою досягнень в науці, таких як «вчення про умовний рефлекс Павлова, та
біхейвіоризм Скіннера.

5. Загальна характеристика життєвого та творчого шляху У. Голдінга.

Про життя письменника, його характер, смаки та звички відома зовсім мало. Хоча
Голдінг був не таким відлюдником, як його американський колега Джером Селінджер,
проте він не любив давати інтерв'ю, а якщо і робив це, то дуже рідко і не розкривався у
них. Швидше він вступав з читачем у своєрідну іронічну гру.

Народився Вільям Джеральд Голдінг 19 вересня 1911 р. у містечку Сент-Колам-

Майнер (графство Корнуал) у родині провінційного вчителя середньої школи Алека
Голдінга, блискучого ерудита, який сповідував раціоналізм. Мати була ерудованою та
емансипованою жінкою, навіть феміністкою. Хлопець зростав в атмосфері
інтелектуальних дискусій, у зацікавленості мистецтвом, у тому числі і стародавнім.

Закінчив мальборську середню школу та Оксфордський університет, де його батько

довгий час учителював. За бажанням батьків протягом перших двох років під час
навчання вивчав природничі науки, а потім зайнявся англійською філософією. У 1934
році, за рік до одержання ступеня бакалавра, видав збірку віршів. Після закінчення
Оксфорду Вільям працював у соціальній сфері, а у вільний час писав п'єси, які сам же і
ставив у невеликому лондонському театрі. Проте успіху вони не мали, хоч і були
доброю школою лікарю-початківцю. У 1939 році він одружився з Анн Брукфілд,
фахівцем з аналітичної хімії, а сам почав викладати англійську мову і філософію у
школі єпископа Водсворта у Солсбері.

Життя письменника або розміреними, позбавленими яскравих зовнішніх ефектів. У

1955 році його обрали у Королівське товариство літератури, у 1966 - посвятили у
рицарі. У 1983 році він став лауреатом Нобелівської премії. Разом з дружиною Голдінг
виростив і виховав двох дітей: сина Девіда і дочку Джудіт.

Перерва у викладацькій діяльності була викликана Другою світовою війною. Під час
війни служив у британських військово-морських силах. Під кінець командував
ракетоносцем і взяв участь у висадці союзників у Нормандії. Досвід війни став
найголовнішим імпульсом для створення "Володаря мух", роману-застереження й
тривоги за долю людства. Війна стала головним чинником, який сформував його
світогляд. Він говорив: "Людина, яка повернула з війни, скалічена духовно, навіть коли
ця війна сприймалася як справедлива та патріотична. Коли людина змушена знищувати
собі подібних, хай і заради найвищих ідеалів, вона переступила інстинкт
самозбереження роду, стала нижче тварини, котра, незважаючи на всі суворі закони
виживання, все ж таки ніколи не знище собі подібних".

Голдінг продовжив національні традиції англійської прози Але безперечно й те, що

саме в нетрадиційності головна прикмета його манери.

6. Змалювання суперечливості людської натури в дебютному алегоричному романі-

пересторозі У. Голдінга «Володар мух». 

Роман вважають антиробінзонадою, антиутопією, філософсько-алегоричним романом.

У своєму романі Голдінг показав позачасову сутність людської натури — гріховною,
страшною. На думку англійського письменника, зло сидить в середині кожної
особистості і штовхає на страшні, абсурдні вчинки і за умов відсутності контролю в
людині виявляються інстинктивні сили, що можуть призвести до трагічних наслідків.
У «Володарі мух» природа людини зображається як результат роз’єднаності основних
її іпостасей: тваринного начала, раціоналізму, ірраціоналізму та моралі. Цей трагічний
конфлікт був покладений в основу системи алегоричних персонажів.

Роман насичений символами — острів у вигляді корабля як традиційний символ

держави, пожежа в останній главі твору як руйнування, в якому горить не тільки
острів, але моральні та духовні цінності людини, мушля — символ порядку,
буржуазної демократії та парламенту. у творі зображення природи змінюється в
залежності від ситуації та поведінки дітей. Образ Володаря мух - визначальний. Звір -
Це втілення інстинктивного страху дітей перед невідомим і темного, звірячого начала у
людині.

Безлюдний острів у «Володарі мух» стає символічним зображенням Землі, на якій

створюються (громада Ральфа і Хрюші) і руйнуються цивілізації (плем’я Джека),
утворюються нові держави (поділ хлопчиків на два табори), починаються
дипломатичні переговори (Ральф — Джек), відбуваються війни (Джек, Моріс і Роджер
нападають на Ральфа і Хрюшу), формуються нові релігійні погляди (поклоніння
«Володаря мух»).

Загальний намір "Володаря мух" автор пояснив так: "У цьому творі осмислено
трагічний історичний досвід людства XX століття - Другу світову війну з її небувалою
жорстокістю ядерних бомбардувань та винищення народів, тоталітарні режими, за яких
людину було скинуто з п'єдесталу творця і зведено до ролі "гвинтика" в соціальному
механізмі.

Висновки письменника з роману близькі до філософії екзистенціалізму: всі трагедії

існування людини у світі невідворотні, їхні причини крилися у споконвічній
меншовартості людської природи.