Образ Марії-Манюсі найбільш повно виявляється у її емоційній сповіді.

Марія – життєрадісна,
передбачувана, примхлива, прагне до пізнання світу й отримує це пізнання до жахливих глибин. Її
приваблюють яскраві натури. Романтична, розуміє справжність свого почуття лише пройшовши важкі
випробування. Дівчина злегковажила коханням та спричинила смерть батька, який після втечі дочки пішов
із життя. Героїню докорінно змінив її страдницький досвід, навчив по-справжньому цінувати близьких
людей. Тому в листі вона благає Массіно не засуджувати, а вислухати і зрозуміти. У листі вона пояснює,
чому саме вони розійшлися. «Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене, ти не вірив у мене, в мою
щирість, у мою любов. Ти приймав мої пестощі, всі вияви мойого розбурханого молодого чуття з
пасивністю сибарита — нехай і так, що ніжно, вдячно, але не виходячи з-поза заборола свого успокою,
свого егоїзму. І я відчула се».
Чоловіки, з якими її зводила доля, не лишили жодного сліду в її серці. У своїй сповіді героїня розповідає й
про спроби самогубства, пише про страх, зневіру й байдужість до життя. “А я жию і, як кажуть мої аматори,
виглядаю нічого собі”. “А я все те витерпіла, Массіно. І навіть… мої адоратори кажуть, що й досі виглядаю
непогано”. Здається, лише спогади про кохання надавали їй сил у скрутні часи й живили її надію на
повернення. «Я ж сконцентрувала всю силу своєї любові, весь огонь своєї пристрасті, всі чари своєї душі в
твою тямку». Таке признання з вуст закоханої дівчини ми чуємо вперше в українській прозі.
Романтичне бажання жити, а не існувати, не просто бути, а стати – це прагнення і визначило її подальшу
долю. «Віриш у бачення там? Я вірю. Здається, що якби на хвилю перестала вірити, здуріла б, руку
наложила б на себе. А може, ся сама віра – симптом божевілля?». Як кожна жінка вона мріяла про щастя,
достаток, мріяла побувати у різних місцях світу. Вона жила покликом серця, прагнула почуватися
особистістю, жадала повноцінного життя.
Психологічний портрет Марії вражає багатством її внутрішнього світу, своєрідним баченням смислу буття і
гармонії з природою, поетичним мовленням. Маня постійно вимагає до себе уваги, прихильності, зокрема,
на словах. Її романтичне розуміння життя штовхнуло на найскладніші випробування, через які вона
проходить, не зламавшись духовно. Ні дві спроби самогубства, ні психічні й фізичні знущання чоловіків,
для яких жінка – це втілення зовнішньої краси та плотської любові, не вбили її сили духу.