Риторика – нова навчальна дисципліна в системі середньої освіти в

Україні. Як наука, покликана сформувати в учнів уміння й навички

будувати розгорнуті висловлювання, переконувати слухача в
правильності своїх міркувань
Мета включення цього розділу до програми з української мови –
посилення практичного спрямування мовного курсу, щоб
задовольнити суспільний інтерес до риторики як науки й мистецтва
слова, а також нагальну потребу піднесення мовленнєвої культури
учнів.
Актуальність цього курсу пояснюється всезростаючою потребою
суспільства в умінні вправно володіти словом.
Мета шкільної риторики – формування риторичної особистості
учнів, їх риторичної компетентності, підвищення мовної й
мовленнєвої культури, формування й розвиток умінь і навичок
ефективної комунікації у всіх сферах життєдіяльності.

1.
Відповідно до програми формування риторичних умінь і навичок
учнів здійснюється у двох напрямах:
1. Теоретичні основи риторики як науки.
Головна мета - ознайомити учнів з найдавнішою філологічною
наукою. Звернути увагу на те, що риторика спирається на вміння й
навички, набуті учнями з розвитку мовлення, виразного читання,
теорії літератури, стилістики, культури мовлення.
2. Практична риторика.
Головна мета — досягти гармонічного поєднання роботи над
змістом висловлювання та його формою.
Практичні форми роботи передбачають приділяти увагу таким
видам писемного мовлення, як діловий лист, ведення щоденників,
написання доповідей, рефератів, конспектів, публіцистичних статей,
що сприятиме формуванню творчих здібностей учнів.

2.
Основні шляхи формування риторичних умінь і навичок
І лінія Ознайомлення з історією риторики. Засвоєння понять,
термінів риторики, законів, закономірностей розвитку риторики як
науки, зв’язків, структур, моделей.
ІІ лінія Читання, аудіювання, риторичний аналіз тексту. Визначення
жанрових особливостей тексту, урахування мовного оформлення й
комунікативного завдання висловлювання. Вивчення риторичного
аспекту тексту.
ІІІ лінія Вивчення практичних засобів риторики, правил, прийомів,
моделей, фігур, типів мовлення, видів зв’язку, виражальних
риторичних засобів (тропів, риторичних фігур), дикції, інтонації.
ІV лінія Створення учнями власних висловлювань (конструювання
монологів, діалогів, усних і писемних висловлювань з урахуванням
завдаваних ситуацій). Формування риторичних умінь.
V лінія Вільна творчість, саморозкриття особистості (створення
власних висловлювань з урахуванням типу, стилю, жанру, форми
(усна, писемна) мовлення).
Умови ефективності:
Збудження інтересу учнів до проблем риторики. Розвиток творчих
здібностей учнів. Уміння раціонально поєднувати роботу над усним
і писемним мовленням. Урізноманітнення видів робіт та їх тематики.
Створення ситуацій, наближених до реальних умов життєдіяльності
школярів.
3.
Принципи навчання риторики – це основні орієнтири перебудови
навчальновиховного процесу, як запорука високих результатів
навчальної діяльності (Н. Голуб)
Принципи
загальнодидактичні, ключові і спеціфічні
Принципи
ключові: гуманізація, демократизація, гуманітаризація, національне
спрямування, безперервність;
загальнодидактичні: науковості, систематичності й послідовності,
наступності й перспективності, зв'язку теорії з практикою,
наочності, доступності, свідомості;
спеціфічні: культуровідповідності, ціннісний, стимулювання
самостійності й творчості, гармонізуючого діалогу, активізування
взаємовпливу навчання риторики й української мови.
Для формування практичних умінь і навичок з риторики необхідно
враховувати здобуті учнями знання зі стилістики, лінгвістики
тексту, теорії літератури тощо. Вивчаючи шкільний курс риторики,
старшокласники знайомляться з технікою підготовки публічного
виступу, особливостями його структури, способами виголошення
промови, виражальними засобами риторики.
Ефективність цього процесу залежить від реалізації методичного
принципу нерозривного зв'язку мови й мислення, який випливає із
закономірностей мовленнєвої діяльності, що відбувається лише з
опорою на мисленнєві операції.
Методи навчання – це система цілеспрямованих дій вчителя та
учнів, що організовує пізнавальну і практичну діяльність учнів
спрямовану на розв'язання навчально-виховних завдань.
Методи
за О.Біляєвим: викладу вчителем матеріалу, бесіди, спостереження
й аналіз мовних явищ, робота з підручником, метод вправ,
проблемні методи;
за Н.Голуб, О.Пометун: дискусія, діалог, тренінги (спеціально
організоване спілкування, де вирішуються питання розвитку
особистості), формування комунікативних навичок), рефлексія
(сприяє розвитку критичного мислення), ігри, мікрофон, мозковий
штурм, акваріум, метод прес.
специфічні:
за О.Біляєвим: історична довідка, хвилинка задоволення;
за Н.Голуб, О.Пометун: незакінчені речення, переказ текстів,
виразне читання.

Спираючись па позитивний досвід учителів у набутті учнями

навичок риторичної майстерності визначилися такі методичні
прийоми:
- виразне читання тексту;
- спостереження над мовленнєвою поведінкою;
- самоконтроль та самокорекція, саморецензування власного
виступу;
- редагування текстів;
- порівняльний аналіз відредагованих текстів;
- створення текстів різних мовленнєвих жанрів (доповідей,
повідомлень, виступів, рефератів, діалогів, промов та ін.).

Засоби навчання риторики – це матеріальний чи ідеальний об'єкт,

що використовується учителем чи учнем для засвоєння знань.
Засоби навчання
друковані: посібник, картки, словники, схеми, зразки, тексти для
аналізу, система вправ, підручник;
звукові: диктофон;
екранні: комп’ютер;
ігрові: мікрофон, репродукції картин, макети предметів;
екранно-звукові: відеофільми, відеофрагменти, телевізійні передачі.
4.
У вивченні риторики доцільно застосовувати різні форми занять:
практикуми, дискусії, диспути, рольові і ділові ігри (ділові ігри,
прес-конференції, «круглі столи», конкурси, тренінги, пов'язані з
аналізом і наслідуванням кращих зразків мовлення) тощо. Такий
підхід до навчання риторики створює творчу атмосферу, розвиває
комунікативні вміння учнів, сприяє формуванню риторичної
особистості.
5.
В основі формування риторичних умінь лежить текст. Риторичний
текст є одним із засобів формування риторичних умінь школярів.
Він виступає засобом відтворення зв’язного мовлення, тобто
висловлювання, частини якого пов’язані між собою темою,
основною думкою і структурою.
Як свідчить педагогічна практика, для формування риторичних
умінь необхідно пробуджувати в учнів інтерес до самостійної
роботи над текстами відомих ораторів.
На уроках української мови під час роботи з риторичними текстами
необхідно враховувати різницю між письмовим і усним мовленням.
Структура письмового тексту вибудована у визначеному порядку,
що й забезпечує зв’язність, цільність, завершеність речень. В усному
мовленні унаслідок використання таких прийомів, як інверсія,
синтаксична конструкція втрачає свою цілісність і порушується
навіть очевидний зв’язок.
Щоб спілкування було повноцінним потрібно мати необхідний
словниковий запас та вміти правильно будувати висловлювання.
Культура мовлення кожної особистості залежить від свідомого
ставлення до написаного та виголошеного тексту.

Висока риторична культура залежить не лише від дотримання

стандартів і правил літературної мови, а й від уміння користуватися
виражальними засобами, від звички брати до уваги мовленнєву
ситуацію.
Формування навичок культури спілкування не повинно
обмежуватись виконанням вправ і завдань під час уроків практичної
риторики, розвивати і вдосконалювати культуру мовлення
старшокласників потрібно протягом вивчення всього курсу
української мови.
Робота над правильною вимовою, чіткістю й виразністю мовлення,
над збагаченням словникового запасу, правильним і доречним
вживанням слів, над створеням зв’язного висловлювання має стати
основою кожного урок. Мовленнєвий розвиток, потребує
систематичного вправляння.
Робота з розвитку мовлення учнів включає такі напрями:
– вдосконалення учнями вимови звуків і підвищення їхніх
риторичних умінь;
– збагачення словникового запасу учнів;
– уміння користуватися виражальними засобами мови з урахуванням
ситуації і мети висловлювання;
– оволодіння нормами української літературної мови;
– уміння логічно викладати свої думки;
– засвоєння етикету спілкування.
Ці напрями роботи з розвитку мовлення є основними для
формування в учнів мовленнєвої компетентності протягом всього
періоду навчання у школі.

Виховання культури мови – це розвиток чуття мови у процесі

пізнання найкращих художньо-естетичних зразків, засвоєння
культурно-мовних традицій народу. У навчальних закладах культура
мови оцінюється з урахуванням точності, виразності, стилістичної
правильності висловлювання, майстерності мовця у використанні
афоризмів, лексичних та граматичних синонімів.
Для покращення ораторської промови, діалогу чи бесіди існують
синтаксичні засоби увиразнення мови ‒ риторичні питання,
різноманітні форми діалогізації мови, звертання до аудиторії, які
додають емоційності, жвавості, невимушеності, підсилюють інтерес
слухачів.
Низькій культурі мови притаманні порушення правил
слововживання, вимови, наголошення та написання слів.
Наприклад, помилково вживають вислови добро пожалувати
замість ласкаво просимо, підписка газет замість передплата
газет, дякувати його замість дякувати йому; неправильно
наголошують слова: ро́блю, пи́шу, піде́мо замість роблю́ , пишу́ ,
пі́демо. Ознакою низької культури мови є оглушення дзвінких
приголосних у кінці слів і складів, м’яка вимова шиплячих, коли
вимовляють дуп замість дуб або чьому, шчьо замість чому, що.
Для високого рівня культури мови характерними є оволодіння
стилістичним багатством мови, уникнення газетних штампів,
канцеляризмів, діалектизмів, досягнення такої усної і писемної
форми спілкування, яка б найповніше передавала зміст думки.
Основи культури мови закладаються у дошкільному та шкільному
вихованні. В цей період формується мовний етикет, засвоюються
зразки мовної поведінки.