полковника. Мати вчила сина французької мови, вишуканим манерам і танцям. Почав навчання у 2-й Харківській гімназії. Підліток швидко став популярним у місті піаністом, якого запрошували на вечори і бали. Закінчивши гімназію, вступив до Харківського університету. Але через матеріальні труднощі родина Лисенків переїхала до Києва, і Микола перевівся до Київського університету, який закінчив з відзнакою. Лисенко належав до «Київської Громади», викладанням у недільних школах, заснував і провадив студентський хор, організовував концерти. Згодом Лисенко вирішує отримати вищу музичну освіту. Вчився у кращих педагогів, відвідував оперний театр. 28 грудня 1867 у Празі відбувся надзвичайно успішний концерт Лисенка. Влітку 1868 одружується з Ольгою О’Коннор, спільно вони прожили 12 років, але дітей у них не було. У 1869 завершив навчання у консерваторії. Під час навчання написав декілька інструментальних творів. 1869 повернувшись до Києва займався творчою, викладацькою та громадською діяльністю. 1878 — займав посаду педагога з фортепіано в інституті шляхетних дівчат. Тоді ж настають зміни і в особистому житті — Микола взяв другий шлюб з Ольгою Липською, яка була піаністкою і його ученицею. Від цього шлюбу мав 5 дітей У 1890-і роки, М. Лисенко працював ще й у музичних школах С. Блуменфельда і Н. Тутковського. В 1904 відкрив власну музично-драматичну школу. У 1907 він був на деякий час заарештований. Лисенко провів чотири великих гастрольних турне. Разом з Олександрем Кошицем був організатором музичного товариства «Боян». 1908–1912 — голова ради правління «Українського Клубу». Лисенко писав твори у різних жанрах: оперному, хоровому, вокальному, інструментальному, а обробці української народної пісні надавав величезного значення. Започаткувавши свідомий національний напрям в українській музиці, Микола Лисенко ще за життя заслужив собі епітет «батько української музики». Помер 6 листопада 1912 у Києві, похований на Байковому кладовищі