Проблеми вищої освіти України спричинені війною.

Україна та український народ без перебільшення, зіткнулися з цивілізаційною

загрозою для незалежності, Військова агресія російської федерації проти України,
стала викликом самому існуванню нашої держави, її суверенітету та соборності.
Система освіти України з 24 лютого 2022 р., як і вся країна, функціонує в
екстремальних умовах. Практично щодня агресор завдає по території нашої держави
нищівних і жорстоких ударів, руйнуючи в тому числі й освітню інфраструктуру: дитячі
садочки, школи, заклади професійної та вищої освіти.
Особливістю цього періоду є необхідність поєднання важливих завдань, що
тягнуться з минулого та потребують свого логічного завершення, з актуальними
завданнями, спричиненими війною, й завданнями, які визначатимуть перспективу
подальшого розвитку системи вищої освіти. Глобальні виклики, зумовлені розвитком
технологій, змінами структури економіки, ринку праці та сфери зайнятості,
демографічними й соціальними проблемами, пов’язаними з поширенням гострої
респіраторної хвороби COVID-19, наразі багаторазово підсилені повномасштабною
військовою агресією російської федерації.
Перед системою освіти постали завдання, що потребують негайного розв’язання
та які в мирний час ніколи не були б такими нагальними, а саме: безпека
функціонування закладів освіти, організація освітнього процесу в умовах воєнного
стану.
Не дивлячись на всі обставини, система освіти достатньо гарно адаптувалась до
війни. Covid-19 допоміг швидко перейти до онлайн навчання. Досвід війни 2014 року
дозволив розв’язати проблему з переміщенням закладів вищої освіти та забезпеченням
виплат викладачам і студентам. Цього разу вдалося перемістити ще й заклади фахової
передвищої освіти, у 2014 ми такі заклади втратили. Маса закладів, які працюють у
тилових регіонах, включились у програми внутрішньої мобільності, запросили на
навчання студентів до себе.
Проаналізувавши різні джерела, виділила наступні проблеми з якими зіткнулися
заклади вищої освіти (ЗВО) та заклади фахової передвищої освіти (ЗФПВО) в 2022
році:
1. По-перше - загроза життю та здоров’ю учасників освітнього процесу,
обмеження доступу до базових потреб людини.
 2. По-друге, масштабні руйнування освітньої інфраструктури: пошкодження
приміщень закладів вищої освіти, закладів фахової передвищої освіти, втрата ними
освітнього й дослідницького обладнання, матеріально-технічної бази.
3. Вимушене масштабне переміщення учасників освітнього процесу (студентів і
викладачів) в межах України та за кордон. Це призвело до значних втрат контингенту
абітурієнтів/студентів здобувачів освіти, педагогічного й викладацького складу.
4. Загострення проблеми забезпечення доступу до освіти українським
студентам, порушення безперервності освітнього процесу.
5. Втрата управлінського освітнього контролю на територіях, що потрапили під
тимчасову окупацію або перебувають у зоні активних військових дій. Насильницька
переорієнтація українських здобувачів освіти на російські навчальні програми,
підручники, примусовий перехід на російську мову навчання.
6. Зниження потенціалу для формування державного замовлення найближчими
роками через істотне скорочення контингенту здобувачів освіти, оскільки у повоєнний
період велика частина студентської/учнівської молоді, старшокласників, викладачів
можуть не повернутися до України, залишившись за її межами.
7. Звуження бази для проведення навчальної практики внаслідок згортання
роботи навчально-виробничих комбінатів (центрів, комплексів) й провідних
українських підприємств.
Окремо хочу виділити фінансові проблеми вищих навчальних закладів освіти
спричиненні війною:
1. Зменшення видатків державного та місцевих бюджетів на освіту. Державний
бюджет був скорочений, а обсяг роботи при цьому не змінився.
Спеціальний фонд бюджету, який наповнюється через оплату студентів за
навчання та співпрацю з підприємствами, також скоротився.
2. Низькі ціни на навчання створюють замкнене коло, бо без грошей неможливо
гарантувати якісну освіту. Університет повинен максимально диверсифікувати
надходження, запроваджувати різні платні послуги. Спецкошти, які отримують лише
шляхом контрактників – це неефективно.
3. Є велика проблема з тим, що університети не можуть розпоряджатися тими
коштами, які заробляють. Університет має статус бюджетної установи, і має у зв’язку з
цим певні обмеження. Важливо, щоб університети могли самостійно використовувати
те, що вони заробляють, у тому числі за грантовими програмами, угодами з
підприємствами, від контрактників, освіти дорослих. 
 4. Втрата іноземних студентів, які давали 25% надходжень до бюджету.
5. 40% людей, які закінчили заклад вищої освіти, – немає у податковій системі
України, вони працюють неофіційно. Те, що держава витратила на освіту цих людей,
не повернеться у державу.
Мережа університетів сьогодні надмірна і непосильна для України. У 1991 було
менше ніж 150 закладів вищої освіти, а студентів було більше, ніж зараз. Станом на
початок 2021 у нас був 281 заклад. Що є критерієм оптимізації та ефективності мережі
– поки незрозуміло. Можна використовувати підходи, які є у світі. Наприклад,
структуризація закладів: дослідницькі університети, вищі школи та інше. Це різні типи
закладів, які мають різні умови, різне фінансування, вимоги тощо. Треба не просто
скорочувати кількість закладів, а структурувати систему.
В Європі виникла ідея створення університетських альянсів. Ми можемо 
створювати їх як всередині країни, так і в партнерстві з іноземними університетами.
Можна створювати спільні освітні програми, центри колективного використання
обладнання.
З метою збереження й примноження потенціалу національної системи вищої
освіти, спроможності формувати якісний людський капітал і забезпечувати
інноваційний характер процесів у суспільстві маємо докласти максимальних зусиль
для:
– створення ефективної системи управління у фаховій передвищій та вищій
освіті, перетворення їх на соціально відповідальні ланки підготовки фахівців;
– формування довіри громадян, держави й бізнесу до освітньої, наукової,
інноваційної діяльності закладів освіти;
– забезпечення належної якості освітньої та наукової діяльності закладів освіти,
конкурентоспроможності зазначених ланок освіти, їх доступності для різних верств
населення.
Досягнення окреслених цілей передбачає виконання низки конкретних завдань
щодо забезпечення фінансової автономії закладів вищої освіти, їх інтеграції до
світового освітньо-наукового простору, оснащення навчальних і науководослідних
лабораторій сучасним обладнанням, забезпечення гармонізації структури вищої освіти
України відповідно до зобов’язань країн-членів Європейського простору вищої освіти,
посилення зв’язків освіти з наукою й бізнесом, розширення освітніх послуг у сфері
освіти дорослих, посилення інноваційної діяльності. Маємо створити підґрунтя для
подальшого розвитку фахової передвищої та вищої освіти.
 Першочергової уваги потребують наступні проблемні питання:
– відновлення й розвиток інфраструктури закладів фахової передвищої та вищої
освіти, що зазнали руйнувань і пошкоджень унаслідок збройної агресії російської
федерації;
– відновлення кадрового потенціалу закладів освіти через значний відтік
конкурентоспроможних педагогічних та науково-педагогічних працівників за кордон
або в інші регіони країни, втрату зв’язку зі своїми закладами освіти;
– функціонування системи освіти в умовах обмеженого фінансування через
зменшення обсягів бюджетних видатків у зв’язку з руйнацією економіки.
– переорієнтації в підготовці кадрів через кардинальні зміни в кадрових
потребах національної економіки та суспільного життя, які динамічно виникли у
воєнний і виникатимуть у повоєнний час, будуть зумовлені подальшими урядовими
рішеннями й діями.
– подолання наявних недоліків (управлінських, законодавчонормативних,
фінансово-матеріальних, методологічних, інституційних тощо) реформування ЗВО та
ЗФПВО, пов’язаних із відсутністю належної координації у сфері освіти дорослих,
потребою в покращенні результатів підготовки кадрів ЗФПВО за рахунок посилення
координації теоретичної складової підготовки з вимогами ринку праці.