МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КАФЕДРА КРИМІНАЛІСТИКИ ТА СУДОВОЇ МЕДИЦИНИ

"ЗАТВЕРДЖУЮ"
Завідувач кафедри криміналістики
та судової медицини
підполковник поліції
Самодін А.В.

14 квітня 2016 року

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ
З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «КРИМІНАЛІСТИКА»

ТЕМА: КРИМІНАЛІСТИЧНА ФОТОГРАФІЯ І ВІДЕОЗЙОМКА

Навчальний час - 2 години

Для слухачів, курсантів, студентів

Національної академії внутрішніх
справ

Обговорено та ухвалено
на засіданні кафедри
14 квітня 2016 року, протокол № 18

Київ-2016
 2

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

Вступ
1. Короткий нарис історії фотографії. Поняття криміналістичної
фотографії, її система і значення.
2. Судово-оперативна фотографія. Фотографічні методи і зйомочні
прийоми, які використовуються при збиранні і фіксації доказів і провадженні
негласних слідчих (розшукових) діях.
3. Судово-експертна фотографія: фотографічні методи, які
використовуються при дослідженні об’єктів криміналістичної експертизи.
4. Криміналістичний відеозапис: відеографічні засоби і методи, які
використовуються при проведенні слідчих (розшукових) дій.
5. Процесуальні і технічні правила оформлення фотознімків і
відеофільмів, які додаються до процесуальних документів.
6. Фотографування загального виду типових криміналістичних
об'єктів.
Висновки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ І РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

Законодавчі акти
1. Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про
внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку прийняттям
Кримінального процесуального кодексу України»: чинне законодавство з 19
листопада 2012 року: (офіц. текст). – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2012. – 382 с.
2. Закон України «Про судову експертизу» (Відомості Верховної Ради
України, 1994р., № 28, ст.232; 2003 р., № 27, ст. 209. Із змінами, внесеними
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судову
експертизу" від 9 вересня 2004р. № 1992-IV) \\ "Урядовий кур'єр" від 5
жовтня 2004 року, № 188
 3

Підручники і навчальні посібники

3. Алєксєєв О.О. Розслідування окремих видів злочинів : навч. посіб.
2-ге вид. перероб. та доп. / О. О. Алєксєєв, В. К. Весельський,
В. В. Пясковський – К. : «Центр учбової літератури», 2014. – 320 с.
4. Біленчук П.Д. Криміналістична тактика і методика розслідування
окремих видів злочинів : Навч. посіб. для студ.ВНЗ // МАУП; П.Д. Біленчук,
А.П. Гель, Г.С. Семаков. – Київ, 2007. – 510 с.
5. Гора І.В. Криміналістика : Навч. посіб. // І.В. Гора, А.В. Іщенко,
В.А. Колесник. – К. : Вид. Паливода А.В., 2007. – 233 с.
6. Гора І.В., Колесник В.А. Криміналістика Ч.1. : Навч. посіб. // Мін-во
освіти і науки України. Нац. акад. служб безпеки України. – Київ : Алерта,
2005. – 316 с.
7. Когутич І.І. Криміналістика : Курс лекцій. – Київ : Атіка, 2008. –
887 с.
8. Криміналістика (криміналістична техніка) : Курс лекцій // МАУП;
П.Д. Біленчук, А.П. Гель, М.В. Салтевський, Г.С. Семаков. – Київ :
МАУП, 2001. – 215 с.
9. Криміналістика : Мультимедійний підручник // В.І. Перкін,
П.Д. Біленчук, В.К. Весельський та ін. – Київ, 2008.
10. Криміналістика : Навч. посіб. // Авт. кол. : Р.І. Благута,
Р.І. Сибірина, В.М. Бараняк та ін.; за заг. ред.
Є.В. Пряхіна. – Львів : ЛьвівДУВС, 2010. – 539 с.
11. Криміналістика : навч. посіб. // Мін. освіти і науки, молоді та
спорту України, рекоменд. Мін. освіти і науки, молоді та спорту України. –
Київ : Атіка, 2012. – 495 с.
12. Криміналістика : підручник / В. В. Пясковський, Ю. М. Чорноус,
А. В. Іщенко, О. О. Алєксєєв та ін. – К. : «Центр учбової літератури», 2015. –
544 с.
 4

13. Криміналістика : Підручник // МОН України. Нац. юрид.

академія ім. Я. Мудрого; За ред. В.Ю. Шепітька. – Харків : Право, 2008. – 462
с.
14. Криміналістика : Підручник // П.Д. Біленчук, В.К. Лисиченко,
Н.І. Клименко та ін.; за ред. П.Д. Біленчука. – Київ: Атіка, 2001. – 543 с.
15. Криміналістика : Підручник для студ. юрид. спец. ВЗО. Доп. М-
вом освіти і науки України // Нац. юрид. академія ім. Я. Мудрого; Ред.:
В.Ю. Шепітько. – Київ: Ін-Юре, 2004. – 725 с.
16. Криміналістика : Підручник для студентів юридичних
спеціальностей вузів // Нац. юрид. академія України ім. Я. Мудрого; За ред.
В.Ю. Шепітька; Авт. кол.: В.М. Глібко, А.Л. Дудніков та ін. – Київ: Ін-
Юре, 2001. – 682 с.
17. Криміналістика. Академічний курс : Підручник // Мін-во освіти і
науки України. Акад. адвокатури України; Т.В. Варфоломеєв,
В.Г. Гончаренко, В.І. Бояров, С.В. Гончаренко, В.О. Попелюшко. – Київ :
ЮрІнком Інтер, 2011. – 495 с.
18. Криміналістика: питання і відповіді : навч. посіб. для студ.
ВНЗ. // А.В. Кофанов, О.Л. Кобилянський, Я.В. Кузьмічов, Ж.В. Удовенко,
С.В. Хільченко; МОН України, НАВС. – Київ : ЦУЛ, 2011 р. – 276 с.
19. Кузьмічов В.С., Прокопенко Г.І. Криміналістика : Навч.
посібник // МО України. НАВСУ; За заг. ред. В.Г. Гончаренка,
Є.М. Моісеєва. – Київ : ЮрІнком Інтер, 2001. – 368 с.
20. Маркусь В.О. Криміналістика. Курс лекцій : Навч. посіб. – Київ :
Кондор, 2007. – 558 с.
21. Салтевський М.В. Криміналістика (у сучасному викладі) :
Підручник // МВС України. НАВСУ. МОН України. – Київ : Кондор, 2008. –
586 с.
22. Салтевський М.В. Криміналістика. У 2-х частинах. Ч. 2. :
Підручник для студентів юридичних ВНЗ. – Харків : Консум, 2001. – 527 с.
 5

23. Скригонюк М.І. Криміналістика : Підручник // МОН України. –

К. : Атіка, 2009. – 496 с.
24. Шеремет А.П. Криміналістика. 2-ге вид. : Навч. посіб.для
студ.ВНЗ // МОН України. – Київ : "Центр учбової літератури", 2009. – 471 с.
 6

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ:

ВСТУП

Фотографія та відеозапис в роботі органів внутрішніх справ посідає

видне місце і широко застосовується як засіб фіксації доказової інформації
при виконанні слідчих (розшукових) дій. Згідно кримінально-процесуального
закону обов’язковим способом фіксації ходу і результатів любої
процесуальної дії є протоколювання. Протокол надає унікальні можливості
для реєстрації часу, місця, умов проведення процесуальної дії, її учасників,
констатації факту вилучення слідів і предметів–речових доказів. Що ж
стосується зовнішнього виду криміналістично значущих об’єктів, то цей
спосіб уступає способам, які основані на застосуванні оптико-фотохімічних і
оптико-електронних засобів відображення. Маються на увазі фотографування
та відеозапис. Фотографічні знімки і відеозображення дозволяють сприймати
відображені об’єкти в предметно-просторовій формі і в більшому об’ємі,
аніж це дозволяє їх словесний опис в протоколі слідчої дії.
По повноті і точності відображення обстановки місця події ніякий
словесний опис не може зрівнятися з добре виготовленими фотознімками чи
відеофільмом. В слідчій практиці неодноразово мали місце випадки, коли по
недогляду слідчого той чи інший речовий доказ не знаходив відображення в
протоколі огляду і по волі зацікавленої особи зникав з місця події. Але
становище рятував відображаючий цей доказ фотознімок чи відеокадр.
Важливими перевагами відображених об’єктів за допомогою
оптикограм в прівнянні із словесно-описовими є їх наглядність і детальність,
які сприяють ідентифікації слідів і предметів, запобіганню їх заміни. Хоча
застосування оптикографічних методів в роботі органів внутрішніх справ не
повністю виключають елементів суб’єктивізму осіб, які їх застосовують, в
значній мірі вони служать об’єктивізації кримінальної процесуальної
діяльності.
 7

1. КОРОТКИЙ НАРИС ІСТОРІЇ ФОТОГРАФІЇ. ПОНЯТТЯ

КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ФОТОГРАФІЇ, ЇЇ СИСТЕМА І ЗНАЧЕННЯ.

Фотографія з’явилась більш як півтора століття тому назад і саме

слово походить від грецького photos – світло і drapho – пишу. Заслуга
віддкриття її належить французам Ж. Н’єпсу і Ж.Дагеру, які отримали
зображення на срібній пластинці, закріпивши її в розчині кухонної солі.
Зразу ж після відкриття фотографії були вжиті заходи для
використання її для реєстрації злочинців і розслідування злочинів. Для цього
почали розробляться спеціальні фотоапаратура, способи і прийоми
фотозйомки.
У 70-х роках Х1Х ст. поліцією різних країн створюються колекції
фотознімків злочинців. Наприклад, у царській Росії така колекція була
створена у 1867 році, а в Англії – у 1870 році. З 1859 року фотографію
починають використовувати з метою фіксації обстановки місця скоєння
злочину. Об’єктами фотозйомки стають також трупи, сліди та інші речові
докази. З 1891 року у Прусії було введено обов’язкове фотографування
кожного невпізнаного трупу.
У 1864 році в Німеччині була видана брошюра К.Одебрехта “Про
використання фотографії у кримінальному процесі”, де автор рекомендував
використовувати фотографію для наступних цілей: закарбування живих
осіб(включаючи злочинців), трупів, місць скоєння злочину, атакож
документів та речових доказів.
Фотографію починають використовувати також як засіб
попередження злочинів. Наприклад, з 1887 року деякі американські банки
забезпечуються фотоаппаратами з фотоспалахом, який автоматично
фотографує злочинців, котрі проникли в банківське приміщення.
Формування судової фотографії як одного з розділів криміналістичної
техніки було тісно пов’язано з розробкою спеціальної фотоапаратури та
особливих правил(способів і прийомів) фотозйомки, котрі
 8

використовувались для розкриття та розслідування злочинів злочинів.

Замітних успіхів у цьому відношенні здобув французький криміналіст
Альфонс Бертильон. Він сконструював декілька фотокамер і розробив
правила (рекомендації) для розпізнавальної (сигналетичної) фотозйомки і
фотозйомки на місці події.
Початок використання фотографії як засобу дослідження, зокрема,
документів було положено в Росії. Велика заслуга в цьому по праву належить
піонеру вітчизняної криміналістики Євгену Федоровичу Буринському. Ним у
1889 році з допомогою фотографії була проведена перша експертиза.
Є.Ф.Буринський по-праву вважається батьком російської судової
фотографії. Він винайшов кольоророзподільний спосіб фотозйомки. За це в
1898 році Російська академія наук відзначила його премією ім.Ломоносова,
відзначивши у дипломі, що премію присуджено “за метод дослідження, який
дорівнює значенню мікроскопа”.
Значний внесок в розвиток судової фотографії на Україні внесли
В.М.Фаворський та С.М.Потапов, які на початку ХХ ст. очолювали
Київський державний інститут судової фотографії. Зокрема,В.М.Фаворським
у 1909 році був розроблений так званий озобромний спосіб посилення
контрасту, а професором С.М.Потаповім ретельно викладені теоретичні
положення судової фотографії. В своїй книзі “Судова фотографія”(1926 р.,
1936 р., 1948 р.), останній сформулював поняття судової фотографії, надав
класифікацію її видів, охарактеризував значення фотографічних способів
фіксації дослідження в кримінальному процесі, виклав правила фотзйомки,
які використовуються слідчим та експертом-криміналістом.
В подальші роки на основі досягнень науки і техніки в нашій країні,
судова фотографія отримала свій якісний розвиток. Були запроваджені та
засвоєні нові методи дослідження; створені більш удосконалені технічні
засоби і фотоапаратура. Зокрема, М.М.Зюськін розробив метод підсилення
контрасту, а професор М.В.Салтевський розробив фотоапарат для метричної
фотозйомки.
 9

Як було зазначено вище, першою працею з питань використання

фотографії в боротьбі із злочинністю була книга С.М.Потапова “Судова
фотографія” (1926 р.) в якій він дав визначення судової фотографії як
системи “науково вироблених методів фотографічної зйомки, яка
застосовувалась з метою розкриття злочинів і представлення суду наочного
доказового матеріалу”. Праця витримала три видання. В останньому виданні
цієї праці(1948 р.) С.М.Потапов розділив систему судової фотографії на:
- судово-оперативну фотографію і
- судово-фотографічну експертизу.
Перша, на його думку, вміщує методи закарбовуючої фотозйомки –
сигналетичної, метричної, масштабної і репродукційної. Друга охвачує три
види експертизи: для встановлення тотожності, для виявлення недоступних
звичайному зору деталей і для виявлення невидимого. Такий розподіл
фотографії є відносним тому, що одні й ті ж методи і прийоми фотозйомки в
принципі бути застосовані як слідчим, так і експертом-криміналістом.
Визначення судової фотографії, запропоноване С.М.Потаповим, по
суті збереглось до нинішнього часу. Його лише конкретизували і в деякій
мірі модернизували. На сьогоднішній день це визначення має такий вигляд:
Судова фотографія – галузь криміналістичної техніки, яка являє
собою систему наукових положень, а також рекомендацій щодо
застосування технічних засобів зйомки з метою розслідування злочинів.
Під фотогафічними засобами розуміють: апаратуру для зйомки,
приладдя до неї, фотоматеріали і хімічні реактиви для їх обробки.
Завдання судової фотографії:
1) забезпечувати технічними засобами та практичними прийомами
виявлення, фіксацію та дослідження матеріальних джерел доказової
інформації;
2) здійснювати об'єктивну фіксацію слідчих (розшукових) дій та їх
результатів;
3) вдосконалювати існуючі та розробляти нові технічні засоби
 10

збирання, фіксації й дослідження доказів;

4) забезпечувати принцип наочності в доказуванні та профілактичній
діяльності прокурора, слідчого.
Суб'єкти застосування судової фотографії:
— слідчий у процесі розкриття та розслідування злочинів;
— співробітник оперативного підрозділу в ході провадження
оперативно-розшукових заходів;
— прокурор-криміналіст при участі у слідчих (розшукових) діях;
— експерт при проведенні експертизи та участі у слідчих
(розшукових) діях як спеціаліст;
— представники громадських організацій та окремі особи, які
здійснюють свої права з охорони громадського порядку та суспільної
безпеки.
Останні не знають прийомів судової фотографії і тому
використовують звичайну закарбовуючу зйомку подій, об'єктів, документів,
осіб. Судову фотографію, від звичайної, відрізняють:
— спеціальні галузі застосування(оперативна, слідча і експертна практика);
— визначені об’єкти фотозйомки (пов’язані із злочинами);
— спеціальна мета фотозйомки (лише для кримінальних проваджень);
— специфічні методи і способи зйомки;
— спеціальна апаратура і пристрої;
— визначене коло осіб, які проводять зйомку (слідчий, співробітник
оперативного підрозділу, експерт-криміналіст чи спеціаліст, прокурор);
— особливі правила оформлення фотознімків (у вигляді фототаблиць-додатків
до процесуальних документів).
Судову фотографію прийнято поділяти на фіксуючу(С. М, Потапов) та
експертну. Фіксуючу називають ще судово-оперативною або "польовою" (Р. С.
Бєлкін), адже її використовують слідчий, орган дізнання, спеціаліст у ході
розслідування злочину для фіксації слідчих (розшукових) дій негласних
слідчих (розшукових) дій та їхніх результатів, а експертну – дослідною.
 11

2. СУДОВО - ОПЕРАТИВНА ФОТОГРАФІЯ. ФОТОГРАФІЧНІ

МЕТОДИ І ЗЙОМОЧНІ ПРИЙОМИ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ
ПРИ ЗБИРАННІ І ФІКСАЦІЇ ДОКАЗІВ.

Судово-оперативна(фіксуюча) фотографія — вид судової

фотографії, що являє собою систему прийомів застосування
фототехнічних засобів і методів фотографічної фіксації об'єктів, осіб,
трупів, слідчих (розшукових) дій та оперативно-розшукових заходів при
розслідуванні злочинів. Слідчий, як правило, використовує відкриті методи й
способи криміналістичної техніки згідно з нормами кримінально-
процесуального закону. Оперативні підрозділи застосовують як
криміналістичну, так і спеціальну техніку, головним чином таємним
способом під час провадження негласних слідчих (розшукових) дій. Однак
останнє не суперечить принципам законності та етичності, оскільки
спеціальні засоби у більшості своїй безконтактні (фото-, кінозйомка, звуко-,
відеозапис) і не викликають фізичних страждань.
Методи судово-оперативної фотографії: панорамний,
стереоскопічний, вимірювальний, репродукційний, сигналетичний та
макроскопічний. Методи судової фотографії не слід змішувати з видами
судової зйомки, до яких належать: орієнтуюча, оглядова, вузлова, детальна.
Метод — це спосіб зйомки, а вид — реалізація мети зйомки. Наприклад,
оглядову зйомку можна виконати панорамним способом, чи
стереоскопічним. Вид зйомки залежить від завдання фіксації.
Панорамний метод — прийом фотографування протяжних об'єктів
частинами, на декількох взаємопов’язаних кадрах, оскільки зображення
таких об’єктів при даному масштабі не може поміститись у звичайному
кадрі. Потім декілька кадрів з’єднуються в загальний знімок-панораму. На
практиці панорамну зйомку проводять шляхом переміщення звичайного
фотоапарата паралельно об'єкту. Такий метод називають лінійною
панорамою. Лінійною панорамою зручно фотографувати доріжку слідів ніг
 12

людини, сліди транспортних засобів, розміщення п’ятен крові на полу і т.ін.

Якщо об'єкт високий, використовується метод вертикальної панорами.
Панорамну зйомку можна виконати із однієї точки, повертаючи фотоапарат
навкруги. Такий прийом називають круговою панорамою. Кругову панораму
найчастіше застосовують при зйомці багатопланових об’єктів як на відкритій
місцевості, так і в приміщенні.
Окремі знімки зклеюють по загальних точках. Одержана панорама
може мати три, чотири і більше фотознімків.
Протяжні об'єкти можна фотографувати і іншими способами,
використовуючи ширококутну оптику (МИР-1, МИР-10, МИР-26Б, Зодіак та
інші), або ж за допомогою спеціальних фотокамер(“Горизонт”, ФТ-1, ФТ-2).
Стереоскопічна фотографія – це метод отримання фотозображень,
де об’єкти сприймаються у трьох вимірах, об’ємно, із стереоскопічним
ефектом. В слідчій і експертній практиці стереофотографія може бути
застосована в тих випадках, коли на фотознімках необхідно показати форму
об’єктів або розміщення їх у просторі. Наприклад, при фіксації місця
автодорожньої пригоди.
Стереоскопічні зображення можна отримати з допомогою
спеціальних фотокамер, обладнаних двома об’єктивами, які дають
можливість отримати стереопару. Розглятаючи стереопару в стереоскопі,
спостерігають стереоскопічний ефект.
Суть вимірювального методу полягає у фотографуванні об'єкта
(сліди, документи, знаряддя злому) з розташованим поруч масштабом, що
дозволяє на одержаному знімку визначити його дійсні розміри порівнянням з
одиницею масштабу. Цей метод ще називають масштабним, а процес —
масштабною зйомкою.
Вимірювальний метод був розроблений в кінці минулого століття
французьким криміналістом А.Бертільоном, який з цією метою створив
серію фотоапаратів. Значний вклад в розвиток вимірювального методу
внесли наші співвітчизники С.М.Потапов і М.В Салтевський.
 13

Для проведення масштабної зйомки фотоапарат необхідно розмістити

таким чином, щоб його оптична вісь була перпендикулярна площині
розташування об'єкта, поряд з предметом покласти масштабну лінійку і лише
після цього провести фотографування.
Масштабний метод застосовується головним чином при детальній
зйомці, фіксації документів, зброї та знаряддя, ушкоджень на тілі трупа,
слідів знарядь зламу тощо.
Для виконання оглядової зйомки вимірювальним методом,коли
необхідно відобразити на знімку значну за розмірами ділянку місцевості чи
закритого приміщення, користуються стрічковими або квадратними
глибинними масштабами, фішками, або ж спеціальними фотоустановками
(стереофотограмметрична установка “ЗМК-120", фотоапарат “ФСМ-1”).
При зйомці із стрічковим(глибинним) масштабом необхідно також
дотримуватись вироблених криміналістикою правил: фотоапарат
розміщують таким чином, щоб його оптична вісь була паралельна поверхні
місцевості чи підлозі, а саму стрічку викладують у глибину від фотоапарата
паралельно оптичній осі об’єктива. При цьому початок стрічки повинен бути
розташований строго під об’єктивом – для цього використовують висок.
Вимірювальна фотозйомка з квадратним масштабом є різновидністю
фотозйомки з глибинним масштабом і відрізняється від останньої тим, що
замість стрічки в кадрі розміщують квадратний масштаб з розмірами сторін
кратними фокусній відстані об’єктива – 25, 50, 100 см.
Суть репродукційного методу зйомки полягає у застосуванні
фотографічних засобів та прийомів для репродукції плоских об'єктів,
головним чином документів. У таких випадках використовують звичайний
фотоапарат, штатив, видовжувальні кільця, тросик, або спеціальні пристрої
типу “С-64”, “C-112”, “Білорусь”, “РДУ”, “МРК”.
Репродукція документа (штрихового) може бути виконана без
фотоапарата контактним (якщо текст розміщений тільки з одного боку) або
рефлексним методом, із використанням висококонтрастного фотопаперу. На
 14

документ слід покласти лист фотопаперу, притиснути прозорим склом та

здійснити експонування (засвічування); потім проявити папір і одержати
негатив. З останнього контактним методом друкують позитиви звичайним
способом. На основі рефлексного способу сконструйовані спеціальні
прилади для оперативного фотографування документів в розшуковій роботі.
Суть сигналетичного методу полягає у фотографуванні як живих осіб,
так і трупів з дотриманням визначених правил. Сигналетична зйомка інколи
іменується пізнавальною. Жива людина фотографується з відстані 1 м, по
черзі в анфас і правий профіль, при друкуванні знімка обличчя доводиться до
масштабу 1/7 натуральної величини. Це досягається застосуванням
масштабної лінійки, а при її відсутності – по відстані між зрачками очей
фотографуємого. У дорослої людини вона на фотознімку дорівнює
приблизно 10 мм. При пізнавальній зйомці трупа разом із знімком у анфас
виготовляють знімки як у правий, так і лівий профіль.
Макрофотографією називається зйомка дрібних об'єктів (кулі,
штрихи букви, цифри, сліди підчистки, вставки, дописки у тексті) із
збільшенням без використання мікроскопа. Здійснюється дзеркальними
фотоаппаратоми із застосуванням видовжувальних кілець. Можливе
збільшення — до п'яти разів. Макрофотозйомка межує з детальною, адже,
наприклад, куля або відбиток сліда папілярного узору — це деталь, як і вміст
нігтьового ложа або волокон. Тому розмежовуються ці види зйомки тільки за
ступенем збільшення.
Під час фіксації процесу та результатів слідчих (розшукових) дій
виконують такі види зйомки: орієнтуючу, оглядову, вузлову та детальну.
Орієнтуюча зйомка використовується для прив'язки загального виду
місця події із навколишньою обстановкою. Якщо ділянка, об'єкт протяжні,
зйомку виконують панорамним методом або з використанням ширококутної
оптики.
Оглядова зйомка проводиться для фіксування безпосереднього місця
пригоди ізольовано від навколишньої обстановки. Точка зйомки вибирається
 15

так, щоб у кадрі було зображення виключно об'єкта (наприклад, магазина), у

якому була вчинена крадіжка. Оглядових знімків виготовляють кілька,
фотографуючи місце пригоди з різних боків.
Вузлова зйомка фіксує окремі частини (вузли) місця пригоди,
наприклад групу слідів ніг, знарядь злому, зброї біля руки трупа тощо.
Вузлову зйомку рекомендується виконувати масштабним способом.
Наявність лінійного масштабу на фотозйомці дозволить визначити,
наприклад, елементи ходи, відстань між слідами, знаряддя злому, а також
розташування взагалі. Вузлова зйомка доріжки слідів ніг і транспортних
засобів здійснюється панорамним способом (лінійна панорама).
Детальна зйомка виконується для фіксування окремих предметів або
їхніх ознак великим планом обов'язково масштабним способом. Мікрооб'єкти
та мікрочастини (наприклад, волокна, порошинки, частки наркотичної
сировини, вміст нігтьового ложа тощо) фотографують, використовуючи
великомасштабний або мікроскопічний метод. Якщо об'єкт знаходиться у
важко-доступному місці (наприклад, на висоті), використовуються
телеоб'єктиви МТО-500, МТО-1000.
 16

3. СУДОВО - ЕКСПЕРТНА ФОТОГРАФІЯ: ФОТОГРАФІЧНІ

МЕТОДИ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ПРИ ДОСЛІДЖЕННІ
ОБ’ЄКТІВ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ.

Судово-експертна (дослідна) фотографія — це сукупність засобів

криміналістичної техніки та спеціальних засобів і методів зйомки речових
доказів з метою одержання доказової інформації, яку важко одержати
шляхом звичайної фотозйомки.
Використання методів дослідної фотографії при дослідженні речових
доказів дозволяє відкривати нові ознаки і якості об’єктів, недосяжних для
візуального спостереження. Вони розширюють пізнавальні можливості
людини і тим самим відрізняють її від інших методів судової фотографії. За
їх допомогою, наприклад, виявляються невидимі, підсилюються слабовидимі
деталі об’єктів, а також фіксуються ознаки, які використовуються при
порівняльному дослідженні різних об’єктів. Самі ж фотознімки потрібні для
ілюстрації ходу експертного дослідження і отриманих результатів, а також
для забезпечення наочності висновків експерта.
Серед методів судово-дослідної фотографії назвемо лише деякі.
Найпоширеніші з них є:: мікрофотографічні, зміни контрастів( яскравого і
кольорового), фотозйомка в невидимих променях спектра(інфрачервоних,
ультрафіолетових і рентгенівських) та інші. У дослідній фотографії нерідко
технічний засіб, що використовується, та методика його застосування дають
назву самому методу, однак спосіб фотографічного фіксування тут
вважається головним.
Мікрофотозйомка — це фотографування об'єкта через мікроскоп,
завдяки чому фіксується картина, яку можна спостерігати в окуляр. Сучасні
мікроскопианалітичні прилади (спектрографи, спектрометри, біологічні,
металографічні, поляризаційні, скануючі, тунельні, а також електронні
мікроскопи), як правило, з'єднані з фото-, кіно-, відеокамерою(МСК-1, МІМ-
 17

8). Умови зйомки вибираються оптимальним шляхом, а в останніх моделях

— навіть автоматично.
Для мікрозйомки за допомогою звичайного мікроскопа (МБІ, МВС-1)
використовують мікрофотоустаноеки (ФМН-2, ФМН-1) або
мікрофотонасадки (МФН-1). Можливе фотографування за допомогою
перехідних кілець, які з'єднують фотоапарат з окуляром мікроскопа.
Звичайний знімок можна при друкуванні збільшити в кілька десятків
разів. Мікрозйомкою, наприклад, фіксують ознаки слідів підчисток, дописок,
вставок, підроблених відбитків печаток, мікрослідів знарядь злому на
металах, слідів зброї на гільзах і кулях і т. ін.
Фотографічні методи зміни контрастів – це спеціальні засоби і
прийоми, що використовуються у процесі зйомки і дозволяють змінювати
пороги контрастності. Як відомо, однією із ознак, яка дозволяє відрізнити
предмети один від одного, є їх контраст – яскравий і кольоровий.
Яскравий контраст — це різниця двох суміжних ділянок або зон,
різних за освітленістю. Яскравістю називається співвідношення
освітленостей суміжних поверхонь. Межа між ними може бути чіткою,
розмитою або погано розрізнювальною. Фотографічні методи дослідження
дозволяють змінювати яскравість суміжних поверхонь, робити межі між
ними добре розрізнюваними та чіткими. У цьому, власне, й полягає суть
дослідної фотографії — невидиме зробити видимим, а погано розрізнюване
— чітким. Для виявлення підчисток, дописок, відновлення слабовидимих і
згаслих текстів застосовуються такі, фотографічні методи підсилення
контрастів: підбір негативного матеріалу і освітлення; вибір умов проявлення
і наступної хімічної обробки негативів; використання технічних засобів
фотодруку.
Підбираючи негативні матеріали різного ступеня контрасності, можна
збільшити яскравий контраст зображення. Наприклад, малопомітні на фоні
паперу штрихи тексту, написані олівцем, слід фотографувати на контрастні
фотопластинки типу “ФТ”, проявити їх у контрастному проявнику, а
 18

позитиви друкувати на контрастному фотопапері і ми отримаємо значне

збільшення контрасту зображення штрихів тексту.
Вибір умов проявлення і наступної хімічної обробки негативів
полягає у спеціальній обробці негативного матеріалу. Наприклад,
підсилення, або навпаки, послаблення контрасту негативного зображення.
Для цього існують хімічні засоби, які називаються підсилювачами чи
послаблювачами.
Використання технічних засобів фотодруку, наприклад,
контратипування – збільшення контрасту зображення, отриманого на
негативі. З цією метою на контрастну фотоплівку з негативу друкують
позотив, а з останнього – знову позитив. Цей процес “негатив – позитив –
негатив” повторюється до отримання необхідного ступеня контрастності. З
отриманого в такий спосіб останнього негативу(контратипу) друкують
звичайним способом фотознімки на контрастному папері. Інший метод
технічного фотодруку шляхом друку з суміщенням негативів розроблений
дореволюційним російським криміналістом Є.Ф.Буринським. Суть його
полягає в тому, що з досліджуваного об’єкта виготовляють два однакових
негативи, суміщують їх шляхом накладання один на другий і друкують два
дублі-негативи. Ця процедура повторюється до тих пір, доки не буде
досягнуто бажаного контрасту. Є.Ф Буринський відновив таким чином згаслі
тексти на рукописах, що належать до епохи князювання Дмитра Донського.
Д.І.Менделєєв назвав цей метод другим зором людини, а Є.Ф Буринський
був удостоєний великої золотої медалі ім.М.В.Ломоносова за це наукове
відкриття.
Кольоровий контраст являє собою різницю двох суміжних ділянок
або зон фотозображення за кольором. Наприклад, бризги крові чітко
виділяються на білому фоні, але погано видимі на червоному, оскільки
кольоровий контраст між ними незначний. Для збільшення останнього
застосовують методи: кольороподілу і кольорову трансформацію.
Кольороподіл є процес збільшення кольорового контрасту шляхом
 19

спостереження чи фотографування об’єкта через спеціальний світлофільтр.

Залитий фіолетовим чорнилом текст, написаний олівцем, можна прочитати,
роздивляючись або фотографуючи його крізь фіолетовий світлофільтр.
Методом кольороподілу дізнаються про дописки, вставки, виправлення,
групову належність об’єктів за кольором. Окрім того, кольороподіл
рекомендується застосовувати при огляді документів і слідів близького
пострілу, залитих кров’ю. При підборі світлофільтрів користуються
загальним правилом: якщо необхідно зняти чи послабити пляму, що закриває
текст, використовують світлофільтр такого самого кольору, як і пляма, а при
підсиленні – додаткового(додатковими називають два кольори, які при
змішуванні утворюють білий, тобто синій – жовтий, голубий – жовтогарячий,
зелений – червоний).
Кольорова трансформація – це процес посилення кольорового
контрасту шляхом передачі на фотознімку одних кольорів іншими.
Найпростішим способом кольорової трансформації є фотографування
досліджувальних об’єктів безпосередньо на папір “Фотоколір”.
Від яскравого і кольорового контрастів слід вірізняти тіньовий
контраст, що виникає за рахунок тіней, які утворюються від нерівності
рельєфу поверхні об’єкта при спрямованому освітленні. Міняючи напрямок
джерела світла на досліджувану поверхню, можна змінювати тіньовий
контраст. До цього вдаються при виявленні слідів підчистки, читання слідів
вдавленого тексту, його можна застосувати слідчому чи спеціалістові в ході
огляду і фотографування об’єктів.
Методи фотозйомки в невидимих променях спектра – це фотозйомка
в інфрачервоних, ультрафіолетових і рентгенівських променях. Зйомка в цих
променях дозволяє виявити залиті барвниками ознаки підчистки і травлення,
змивання текстів, а також згаслі від часу тексти, тощо. Названі промені
збуджують люмінесценцію, яку можна візуально спостерігати або
фотографувати і таким чином диференціювати барвники.
Фотозйомка в інфрачервоних променях поділяється на зйомку у
 20

відбитих променях і фотографування інфрачервоної люмінесценції.

Для зйомки у відбитих променях об’єкт освітлюють звичайною
лампою розжарення, а фотографують на спеціальну фотоплівку “Інфрахром”
крізь інфрачервоний світлофільтр ІЧС-1 чи ІЧС-2
Інфрачервона люмінесценція потребує освітлення об’єкта
інфрачервоними променями певної зони та повного відсікання їх перед
об’єктивом. Інфрачервона люмінесценція лежить за межами видимого
спектра, тому для її спостереження застосовують електронно-оптичні
перетворювачі(ЕОП).
Методом дослідження об’єктів у інфрачервоних променях
відновлюють забруднені, залиті, згаслі, витравлені, змиті записи, визначають
послідовність штрихів, що перехрещуються.
Фотозйомка в ультрафіолетових променях включає також зйомку у
відбитих променях і фотографування ультрафіолетової люмінесценції.
Для зйомки у відбитих променях достатньо об’єкт освітити ртутно-
кварцевою лампою, а перед об’єктивом фотоапарата помістити
ультрафіолетовий світлофільтр(УФС-1, УФС-2 чи УФС-3).
Для збудження люмінесценції об’єкт освітлюють ультрафіолетовим
світлом ртутно-кварцевої лампи, екранованої світлофільтром(УФЛ-1).
Оскільки люмінесценція у більшості випадків видима, то фотографування
здійснюють на звичайні фотоматеріали будь-яким фотоапаратом крізь
жовтий корегуючий світлофільтр(ЖС-17).
Фотозйомкою в ультрафіолетових променях відновлюють витравлені,
вицвілі і написані невидимими чорнилами тексти, розпізнають барвники,
речовини, виявляють сліди горючих рідин, збільшують яскравий і
кольоровий контрасти при біологічних дослідженнях тощо.
Фотозйомка в рентгенівських променях дозволяє досліджувати
структуру предметів без пошкодження їх цілісності. Рентгенівські промені
мають велику проникаючу здатність і оптичними об’єктивами не фіксуються
і тому фотозйомка виконується без фотоапарата. В даному випадку
 21

фотографується не об’єкт, а його тінь. Для цього джерело рентгенівських

променів розміщують перед об’єктом, а за ним – рентгенівську плівку.
Рентгенівські промені, проникаючи крізь об’єкт, створюють тіньове
зображення його внутрішньої . Методом дослідження об’єктів у
інфрачервоних променях відновлюють забруднені, залиті, згаслі, витравлені,
змиті записи, визначають послідовність штрихів, що перехрещуються.
Методом дослідження об’єктів у інфрачервоних променях відновлюють
забруднені, залиті, згаслі, витравлені, змиті записи, визначають послідовність
штрихів, що перехрещуються, що й фіксується на плівці.
 22

4. КРИМІНАЛІСТИЧНИЙ ВІДЕОЗАПИС: ВІДЕОГРАФІЧНІ ЗАСОБИ І

МЕТОДИ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ПРИ ПРОВЕДЕННІ
СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ.

Відеозапис — процес фіксації динамічних властивостей об'єктів,

подій, явищ, слідчих (розшукових) дій за допомогою кіно- або відеокамери.
Кінозйомка проводиться на фотоматеріалах, а відеозапис — на магнітних
носіях. У зв'язку з тим, що принципи фіксації сигналів різні, способи
одержання зображення (позитива) теж неоднакові. Кіноплівка повинна бути
відповідним чином оброблена і тільки після цього можна переглянути
результати зйомки. Проте відеозапис дозволяє безпосередньо після зйомки
або ще під час її спостерігати й контролювати процес фіксації. Відеозапис,
безумовно, має перевагу перед кінозйомкою. Разом з тим, як перший, так і
другий процеси мають і свої позитивні риси та недоліки.
Відеозапис сприяє вирішенню таких завдань:
а) з документальною точністю фіксувати та досліджувати динамічні
події, процеси, слідчі дії (експеримент, пізнання, допит, особливо коли той,
кого допитують, відмовляється визнавати свою вину або щось приховує);
б) зберігати інформацію про динамічні ознаки об'єктів та
відтворювати її в суді, у ході слідчих (розшукових) дій, при експертизі;
в) фіксувати та вивчати недоступні для людського зору швидкоплинні
процеси (наприклад, політ кулі, руйнування перепон, момент зіткнення
транспортних засобів);
г) фіксувати події одночасно в динаміці та за часом, що дозволяє
вирахувати момент конкретних дій, швидкість руху або кількість подій за
одиницю часу.
З названих завдань випливають основні напрямки використання
відеозапису в боротьбі зі злочинністю:
— в попереджувально-профілактичній роботі, наприклад, для
документування фактів безгосподарського зберігання матеріальних
 23

цінностей, фіксації антигромадських дій та поведінки окремих осіб,

порушень правил безпеки руху і т. ін.;
— при розслідуванні злочинів для фіксації слідчих (розшукових) дій
та отримання зразків функціональних ознак людини (наприклад, ходи,
звичних жестів і т. ін.);
— в судовій експертизі для дослідження речових доказів та їх
динамічних ознак, наприклад, з метою вивчення процесу утворення слідів
пострілу з близької відстані з вогнепальної зброї, причин мимовільного
пострілу – без натиску на спусковий крючок і т. ін.;
— в оперативно-розшуковій діяльності для документування заходів,
що виконуються, фіксації реалізації вкраденого, способів створення залишків
продукції, прихованої від обліку тощо.
Перелічені напрямки є основними, вони не виключають можливості
використовувати відеозапис і в інших аспектах діяльності органів внутрішніх
справ. Широке впровадження відеозапису в слідчу практику дозволяє значно
підвищити рівень слідства, більш ефективно вести профілактичну роботу.
 24

5. ПРОЦЕСУАЛЬНІ І ТЕХНІЧНІ ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ

ФОТОЗНІМКІВ І ВІДЕОФІЛЬМІВ, ЯКІ ДОДАЮТЬСЯ ДО
ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДОКУМЕНТІВ

Фотознімки, які відображують процес і результати слідчих

(розшукових) дій, оформляються у вигляді фототаблиць, служать додатком
до протоколів огляду місця події чи іншої слідчої дії. Їх призначення —
наглядно і послідовно показувати виявлені в процесі слідчих (розшукових)
дій факти.
Фототаблиці виготовляються особою, яка проводили фотозйомку з
дотриманням слідуючих загальних правил:
— Знімки у фототаблиці розміщуються у відповідному порядку в
залежності від відображених у протоколі фактів (орієнтуючі, оглядові,
вузлові, детальні). При проведенні складних слідчих (розшукових) дій,
наприклад, із застосуванням вузлового методу огляду місця події, серії
повтору слідчого експерименту і т. ін., у фототаблиці піся загальних
орієнтуючих і оглядових знімків розміщуються вузлові і детальні знімки
кожного фрагменту слідчої дії. Всі знімки у фототаблиці повинні мати єдину,
послідовну нумерацію;
— Підписи під знімками повинні розкривати їх зміст, конкретизувати
об’єкт і місце зйомки. Наприклад, у фототаблиці до протоколу огляду місця
квартирної крадіжки підписи знімків виконуються такм чином:
“Фото №1. Ділянка вул. Вишневої, де в будинку №10 (вказ. 1), під’їзду
№3 (вказ. 2) вчинена крадіжка із квартири №75”.
“Фото №2.Будинок №10 по вул. Вишневій, Вид з боку під’їзду №3”.
“Фото №3. Вхідні двері квартири №75 з слідами злому (вказ.1)”.
“Фото №4. Сліди злому на вхідних дверях і правої частини її коробки
квартири №75” і т. ін. Вказувати в підписах методи і види зйомки
(орієнтуюча, вузлова і т. ін.) недоцільно, якщо це не несе якоїсь доповнюючої
інформації;
 25

— Знімки у фототаблиці повинні бути взаємопов’язані. Тобто, об’єкт

на детальному знімку фіксується на і на вузловому; обстановка, яка
відображена на вузловому знімку, показується на оглядовому. При цьому на
орієнтуючих і оглядових знімках стрілками вказуються місця розміщення
об’єктів, зафіксованих на вузлових і детальних знімках. Стрілки – вказівники
нумеруються, а в підписах під знімками робиться пояснення, на що вони
вказують;
— Знімки рекомендується виготовляти форматом 13х18 см за
виключенням орієнтуючих (фрагментів чи панорамних) і детальних, які
можуть бути і менших форматів. Їх наклеюють на стандартні бланки
фототаблиць чи на окремі аркуші цупкого паперу будь-яким клеєм, окрім
силікатного (від нього з часом втрачається якість зображення). Пояснюючі
підписи бажано виконувати друкарською машинкою до наклейки знімків.
Кожний знімок скріплюється відбитком печатки таким чином, щоб частина її
була відображена на бланку фототаблиці. Незалежно від кількості знімків
фототаблиця повинна мати один загальний заголовок, наприклад,
“Фототаблиця – додаток до протоколу огляду місця події по факту
крадіжки із квартири №75 будинку №10 по вул. Вишневій, вчиненій 17
березня 1999 року”. Фототаблиця скріплюється підписом особи, яка її
виготовила і слідчим. На останньому аркуші розміщуються в спеціально
наклеєному конверті негативи, а при необхідності – контрольні фотознімки.
Конверт також скріплюється печаткою.
 26

6. ФОТОГРАФУВАННЯ ЗАГАЛЬНОГО ВИДУ ТИПОВИХ

КРИМІНАЛІСТИЧНИХ ОБ'ЄКТІВ

Дослідження отриманих на експертизу об'єктів починають із

фотографування їхнього загального виду. Доповнюючи словесний опис, ці
знімки дають загальне поняття про властивості об'єктів. У необхідних
випадках по фотознімку визначаються дійсні розміри предмета і його
деталей, їхнє взаємне розташування, установлюється тотожність предмета,
вилученого з місця події й отриманого на експертизу.
Типові об'єкти і їхні характеристики. Об'єктами експертного
дослідження нерідко бувають знаряддя злому й інструменти, замки, холодна
й вогнепальна зброя, документи й інші предмети, що мають всілякі
властивості, зокрема по тональності. Однак градація тональності в таких
об'єктів, як правило, невелика, тому зйомка не викликає особливих
складнощів. У той же час холодна й вогнепальна зброя, замки й інші об'єкти
мають хромовані й поліровані поверхні, які виблискують, а інтервал
яскравості при використанні спрямованого висвітлення доходить до 1:10 000
і більше.
У число криміналістичних об'єктів входять об'єкти із всілякими
просторовими властивостями: об'ємні й плоскі; із чітко вираженим і дуже
незначним рельєфом.
Для фотографування об'єктів з настільки різними властивостями
необхідні й різні умови зйомки, що передбачають вибір оптимальних умов
висвітлення, експонування й лабораторної обробки підходящих
фотоматеріалів, облік ряду інших факторів. Так, на фотознімках загального
виду досліджуваного об'єкта повинне бути передане реальне співвідношення
тонів і колірних відтінків, просторові розміри, особливості будови, фактура
поверхні. Крім цього, на знімках повинні відтворюватися важливі в
криміналістичному відношенні особливості, виникнення яких пов'язане з
подією злочину: сліди, плями крові й т.п. Щоб не спотворювалися просторові
 27

розміри об'єктів, фотографування виконується за правилами масштабної

зйомки з дотриманням нейтральності тла. Обрізання країв предмета
границями кадру не допускається.
Розміщення об'єктів при зйомці. Оптимально таке положення, при
якому найбільше вдало відтворюються форма й характерні риси об'єкта.
Розташовують його перед камерою в положенні, звичному для
спостереження. Невеликі предмети розміщають на предметному склі
стаціонарних фотоустановок у горизонтальному положенні, більші,
наприклад рушниці, вимагають однорідного тла.
При порушенні цілісності впакування спочатку фотографують стан
останньої, а потім і сам предмет. Необхідно запам'ятати такі особливості, як
видимі дефекти, ушкодження, написи, клейма, сліди (наприклад, пляшку
звичайно фотографують із боку етикетки, а вогнепальна зброя з боку
номера). Якщо важливі для об'єкта особливості є на його протилежних
сторонах, то зйомку загального виду провадять двічі.
Різні по розмірах предмети поєднують для зйомки в однорідні групи.
Так, кулі й гільзи групуються для одного знімка, а пістолет й обойма - для
іншого. Щоб запам'ятати великогабаритні предмети (фомку, лом) у великому
масштабі, доцільно виготовити фотопанораму або відтворити їхні окремі
частини з необхідним збільшенням. Складні об'єкти, що складаються з
декількох частин, фотографують у тому стані, у якому вони надійшли на
дослідження. При необхідності відображають їхній внутрішній устрій,
фотографуючи в розібраному виді.
Розміщуючи в кадрі об'єкт і масштабну лінійку, слід дотримуватися
композиції майбутнього зображення. Предмети розташовуються в центрі
кадру симетрично його границям, а протяжні - уздовж довгої сторони.
Допоміжні елементи (масштабна лінійка, стрільці-покажчики)
установлюються у вільному просторі кадру, не порушуючи його симетрії.
Лінійку розміщають паралельно однієї зі сторін предмета, як правило,
більшої.
 28

При фотозйомці тонких предметів, зокрема документів, лінійку

кладуть в одній площині з об'єктом. Коли фотографують об'ємні предмети,
вона перебуває або на рівні площини з найбільш характерними деталями, або
в площині, де об'єкт має максимальні розміри. Біля циліндричних предметів
(пляшок, куль, гільз і т.п.) масштабна лінійка розташовується на рівні
центральної осі, а при фотографуванні холодної зброї - у площині клинка.
Щоб установити лінійку на необхідній висоті, як підставки
використають різні дрібні предмети (коробки, бруски й тощо). Лінійка
повинна повністю маскувати підставку, щоб вона не проглядалася на знімку.
Щоб масштабна лінійка не закривала частину фотографованого об'єкта, її
встановлюють на відстані 2-5 мм від нього.
Тональність лінійки повинна відповідати тону об'єкта й не
контрастувати з ним. Розподілу її шкали повинні бути звернені до предмета й
погоджені з його розмірами: для зйомки дрібних предметів беруть лінійку з
міліметровими розподілами, для середніх - із сантиметровими, а для великих
- з дециметровими.
Особливості фотографування загального виду об'єктів. Ці особливості
містять у собі правильний вибір знімальних апаратур, висвітлення, тла й
фотоматеріалів. Зйомка невеликих предметів (куль, гільз, пломб, слідів
пальців і т.п.) провадиться на установках СБ-2 й Уларус. При фотографуванні
складних по конфігурації предметів відображення їхніх властивостей
оцінюють за матовим склом візира, що дає площинне зображення.
Великоформатні камери названих фотоустановок з подвійним і потрійним
розтяганням хутра дозволяють одержувати зображення в масштабі,
достатньому для вивчення особливостей предмета на матовому склі візира.
Малоформатні камери тут менш зручні, тому їх використають при зйомці
великих об'єктів - предметів одягу з вогнепальними ушкодженнями, зліпків
слідів транспортних засобів, рушниць тощо.
Необхідний масштаб зйомки визначають розміри самого об'єкта: на
фотознімках загального виду його зображення повинне займати весь кадр.
 29

При більших збільшеннях спотворюється форма предмета, при малих

знижується чіткість деталей.
Фотографування проводять із дотриманням правил масштабної
зйомки: оптична вісь об'єктива перпендикулярна предметної площини й
проходить через центр об'єкта; у кадрі обов'язково присутній масштабна
лінійка.
Висвітлення. При зйомці загального виду об'єктів використовуються
всі види висвітлення: неуважне, спрямоване й змішане. Зйомка може
проводитися у відбитому світлі, а також у минаючих променях, характерні
риси виявляються за рахунок оптимального розподілу світлотіні по поверхні
об'єкта.
Неуважне висвітлення створює зображення без різких тіней зі слабко
вираженим обсягом. Воно найбільш придатно для фотографування
вогнепальної й холодної зброї, інших об'єктів із широким інтервалом
яскравості, оскільки не створює відблисків на металевих і полірованих
поверхнях. Наприклад, дрібні кулясті предмети (дріб, картеч) фотографують
у відбитому світлі з малими кільцевими освітлювачами, а металеві об'єкти
середньої величини - з більшим кільцевим освітлювачем, розміщаючи їх на
матовому екрані усередині шахти поблизу ламп донного освітлювача.
Спрямоване висвітлення створює на об'єкті контрастний
світлотіньовий малюнок, передаючи його обсяг й особливості рельєфу.
Використовується вертикальне (опакове), лобове, бічне й косо-направлене
висвітлення. При зйомці великогабаритних об'єктів застосовують
освітлювальні прилади «Світло-500», «Світло-1000», імпульсні лампи й інші
джерела. При змішаному варіанті недоліки одного виду висвітлення
послабляються або усуваються іншим.
Оптимальне висвітлення при фотографуванні, навіть нескладних по
конфігурації об'єктів, можна одержати тільки за допомогою декількох
джерел. Наприклад, при зйомці документів застосовують рівномірне
висвітлення від двох джерел, встановлюваних із протилежних сторін. Для
 30

фотографування більше складних предметів необхідні такі види висвітлення,

які дозволяють створити необхідний світловий баланс між освітленими й
тіньовими ділянками об'єкта. Це основний напрямок (малюючий), що
вирівнює й моделює види висвітлення.
Основне спрямоване світло необхідне для одержання загальної
світлотіньової картини поверхні предмета, виявлення його обсягу й
особливостей рельєфу. На макрофотографічних установках його створюють
софіти загального світла, спрямовані під кутом 30-70° до предметної
площини.
Світло, що вирівнює підсвічуючи тіньові ділянки об'єкта, забезпечує
необхідний інтервал яскравості та виключає втрату істотних деталей.
Джерела цього світла встановлюють із боку, протилежного основному.
Моделююче світло дозволяє виявляти особливості окремих ділянок
об'єкта, номерні знаки, сліди, рельєф поверхні й т.п. Функції цього виду
висвітлення виконують, як правило, мікроосвітлювачі ОЙ-19.
Будь-яке висвітлення, крім опакового й кільцевого, дає при
фотографуванні у відбитих променях тіні. На зображенні загального виду
вони будуть перешкодами, що ускладнюють сприйняття елементів форми.
Тому при зйомці загального виду непрозорих об'єктів висвітлення повинне
поєднувати в собі світло, відбите від предмета й ідуть через тло. Така
комбінація усуває тіні й окреслює контури об'єкта.
Безтіньове висвітлення крім основних видів містить у собі фонове
контрове світло. Вони необхідні для виявлення форми предмета й одержання
необхідної щільності тла.
Вибір тла. Тло на фотознімках загального виду служить важливим
композиційним елементом. Від його тональності залежить чіткість передачі
форми предмета й ліній його контуру. Тло повинне бути однорідним (без
відволікаючих деталей) і нейтральним стосовно об'єкта. У цій якості
використають аркуші чистого рівного паперу, білого або чорного.
Однорідність тла досягається його рівномірним висвітленням,
 31

застосуванням безтіньової зйомки. Нейтральним вважається тло, тональність

якого відрізняється від периферійних ділянок предмета, що забезпечує
розрізнення його контурів. Темні об'єкти фотографують на світлому тлі, а
світлі – на темному. Для об'єктів із широким інтервалом яскравостей тло
повинно бути темніше найяснішої ділянки й світліше самого темного.
Особливості фотофіксації слідів рук.
Високе криміналістичне значення слідів пальців рук і ділянок долонь
визначаються особливостями морфологічної будови шкірного покриву рук
людини, їхньою індивідуальністю, високою стабільністю й частою
зустрічальністю на місцях події. Це спонукає до використання даних слідів
для реєстрації, розшуку й ототожнення особистості злочинців.
Об'єкти фотографування й характеристика їхніх властивостей. Сліди
пальців рук й інших ділянок шкірного покриву залишаються в результаті
активних дій по підготовці, здійсненню й прихованню злочинів. Вони
являють собою візерунки різної форми, утворені нерівностями на шкірі -
папілярними лініями, ширина яких у дорослої людини становить 0,4-0,6 мм, а
висота - 0,2-0,4 мм. На папілярних лініях є отвори - пори, що мають розміри
від 0,08 до 0,25 мм.
При дактилоскопічних дослідженнях об'єктами фотографування є самі
сліди рук, виявлені на різних предметах-слідоносіях, а також їхньої копії на
спеціальних плівках і зліпках. Об’єктами-слідоносіями можуть бути склянки,
пляшки, столовий посуд, ділянки дверей, вікон тощо, що мають
найрізноманітніші властивості. Вони можуть бути прозорими,
непросвічуючими, напівпрозорими; плоскими, циліндричними, сферичними.
Їхнє фарбування теж може бути різним: однотонним або строкатим,
одноколірним або поліхромним, а фотографуванню слідів будуть заважати
всілякі перешкоди: наклейки, етикетки, рельєф тощо. Залежно від фізичних
властивостей предмет може бути термостійким і легкоплавким, твердим або
пластичним. При зйомці слідів на пластичних, легкоплавких об'єктах варто
проявляти обережність, щоб тепловим випромінюванням не зіпсувати сліди
 32

рук.
По просторових властивостях розрізняють об'ємні й поверхневі сліди
рук. Об'ємні сліди залишаються на пластичних в момент слідоутворення
речовинах і матеріалах (воску, парафіні, пластиліні, замазці, маслі тощо). У
цьому випадку сліди мають зворотне відображення: папілярні лінії
передаються поглибленнями, а борозенки між ними - піднесеннями.
Поверхневі сліди утворюються в результаті зіткнення пальця або
долоні із твердим предметом. При цьому відбувається нашарування
потожирової речовини, яким покрита шкіра, внаслідок чого утвориться точна
копія шкірного рельєфу відповідної ділянки долоні.
По оптичних властивостях сліди рук на різних предметах можуть бути
ахроматичними й кольоровими, видимими, слабовидимими й невидимими. Їх
різниця залежить від властивостей потожирової речовини, матеріалу,
фактури предмета, на якому вони залишені.
Видимі сліди утворюються, як правило, барвником, що покриває
долоню в момент слідоутворення (кров, фарба тощо). Саме потожировое
речовина, з фотографічної точки зору, являє собою безбарвну, що диффузно
розсіює світло середовище. Утворені ним сліди на полірованій та
пофарбованій олійною фарбою поверхнях слабковидимі, а на всіх інших
поверхнях - невидимі. Невидимі й слабковидимі сліди перед
фотографуванням офарблюються (запилюються) порошками, контрастними
до поверхні предмета-носія.
Вимоги, пропоновані до фотознімків слідів рук. Виявлення
слабковидиму слідів проводиться в першу чергу фотографічними методами,
без їхнього фарбування, щоб одержати максимально повний обсяг інформації
про їхні особливості, виключити можливість зіпсувати деталі сліду або
взагалі втратити його. Із цією метою використовують контрастну,
ультрафіолетову, інфрачервону, макро-, мікро- і репродукційну зйомку.
Спосіб фотографування слідів залежить від оптичних і просторових
властивостей поверхонь, на яких вони розташовані, їхньої форми, фактури,
 33

кольори, від властивостей самого сліду. Так, дактилокарти фотографують за

правилами репродукційної фотографії. Фотографування слідів рук на інших
об'єктах має свої особливості. Відрізняються, наприклад, зйомка видимих і
слабовидимих слідів, плоских й об'ємних, розташованих на непрозорих і
прозорих об'єктах, пофарбованих у світлі й темні тони. І проте фотозйомка
будь-якого контрастного сліду повинна дати результат, порівнянний з
відбитками пальців на дактилокартах. Тому до фотознімків пред'являються
досить високі вимоги.
Основне завдання фотографування слідів - чітко передати на знімку
візерунки, що відобразилися, шкірного покриву і їхні деталі. Разом з тим
необхідно передати папілярні лінії темними, а тло світлим незалежно від
фарбування поверхні предмета й самого сліду. Між папілярними лініями й
тлом повинен бути контраст, достатній для вивчення особливостей будови
сліду.
Для порівняльного дослідження зйомку рекомендується проводити в
масштабі близько 3:1, а при пороскопічних дослідженнях - 15:1-20:1.
Особливості фотографування слідів рук на прозорих предметах. На
поверхні шибки, целофану й інших аналогічних предметів сліди рук являють
собою незабарвлені, слабковидимі нашарування потожирової речовини. Вони
малоконтрастні, тому для їхнього посилення застосовують темнопільне
висвітлення в минаючому світлі.
При цьому висвітленні зображення сліду формується променями,
розсіюванням потожировою речовиною. У цьому випадку папілярні лінії при
фотографуванні виглядають світлими, а тло - темним. Після лабораторної
обробки фотоматеріалу виходить зворотне співвідношення тонів. Зйомка
ведеться безпосередньо на фотопапір, що прискорює та здешевлює процес.
Дзеркальність зображення при зйомці слідів на плоских предметах
усувається поворотом сліду убік, протилежну об'єктиву. Сліди на об'ємних
предметах фотографуються через системи, що обертають (дзеркала або
призми).
 34

Фотоматеріали. Для фіксації загального виду досліджуваних об'єктів

підбирають м'які або нормальні фотоматеріали, що дозволяють відтворювати
широкі інтервали яскравості. Ахроматичні об'єкти знімають на фототехнічні
плівки ФТ-10, ФТ-11, ФТ-20; хроматичні - на ФТ-12, ФТ-22, ФН-64. При
роботі з малоформатними камерами застосовують 35-мм фотоплівки ФН-32,
ФН-64, ФН-125 або кіноплівки НК-1, НК-2, НК-3. Для передачі тонкої
структури об'єктів використають дрібнозернисті фотокіноплівки з високою
розв'язною здатністю ФН-32, НК-1, обробляючи останні в дрібнозернистих
проявниках, що вирівнюють.
Особливості фотографування загального виду виробів зі скла. Вироби
зі скла (пляшки, колби, склянки, електричні лампочки та ін.) розміщають на
предметному склі шахти або притискному екрані паралельно більшій стороні
кадру. Якщо конфігурація об'єкта не забезпечує горизонтального
розміщення, то в потрібному положенні його встановлюють за допомогою
відповідних засобів кріплення. Останні розміщають під такими ділянками
об'єктів, з-під яких вони на знімку не проглядаються.
На фотознімках загального виду скляного об'єкта важливо передати
його об'ємність і прозорість. Це завдання можна вирішити, якщо в якості
основного спрямованого світла використати контрове висвітлення,
наприклад від донного освітлювача фотоустановки «Уларус». Ефект
об'ємності дає бічне неуважне висвітлення. Джерела світла встановлюють
навпроти довгої сторони предмета, направляючи світловий потік
перпендикулярно його осі під кутом 35°-50°. Невеликі предмети зручніше
фотографувати, коли одне джерело висвітлює тло, а інше - об'єкт. Коли
окремі частини виробу зливаються із тлом, то їх виділяють за допомогою
моделюючого світла, що направляється в торцеву частину об'єкта, наприклад
з боку горлечка або дна пляшки.
Загальний вид осколків прозорого скла (кришталю, фарних
розсіювачів тощо) фотографують із темнопільним висвітленням. Об'єкт на
предметному склі встановлюють на штативі й висвітлюють знизу
 35

мікроосвітлювачем ОЙ-19. Світловий потік направляють під кутом 30°-40°

до оптичної осі об'єктива. Через прозорість стекол одержуваний контраст
недостатньо високий. Для його збільшення фотографований осколок
розташовують на склі з матовою поверхнею, що сприяє передачі характерних
рис рельєфу. Підсвічування непрозорих ділянок, наприклад наклейок,
номерів, а також масштабної лінійки, здійснюють мікроосвітлювачами ОИ-
19.
Особливості фотографування зліпків зі слідів взуття. Зліпки зі слідів
взуття й протекторів автомашин звичайно відливають із гіпсу, одержуючи
предмети зі світлою матовою поверхнею. Важливими параметрами служать
не тільки розміри й форма підошвенної частини взуття, але й ознаки, що
індивідуалізують сам об'єкт. Деталі рельєфу виявляють світлом, що малює,
яке направляють звичайно під кутом 15°-30° до поверхні зліпка. У той же
час, чим деталі, що виявляють дрібніше, тим під меншим кутом
направляється світло. У глибоких ділянках рельєфу тіні послабляються
світлом, що вирівнює, джерела якого розміщають із протилежної сторони
зліпка під кутом 30°-50° до об'єкта. Окремі ділянки зліпка підсвічують
мікроосвітлювачами ОІ-19.
Гіпсові зліпки знімають на чорному тлі, розміщаючи в центрі
притискного екрана уздовж більшої сторони кадру. Площини сліду й
фотоматеріали повинні бути паралельні, на цьому рівні розташовують і
масштабну лінійку.
Особливості фотографування загального виду об'єктів з металу. Від
спрямованого висвітлення на знаряддях злому, інструментах, замках й інших
металевих об'єктах часто утворяться відблиски. У місцях виникнення вони
маскують деталі, але одночасно є важливим композиційним елементом, що
підкреслює об'ємність об'єкта. Відблиски перед зйомкою намагаються
послабити різними способами. Це досягається зміною положення джерел
світла: знаходять такий напрямок світлового потоку, при якому
спостережувані відблиски грають тільки позитивну роль.
 36

Однак на сферичних і циліндричних об'єктах зміна напрямку

світлового потоку приводить тільки до переміщення відблисків з одних
ділянок на інші. У таких випадках підбирають положення освітлювачів, при
якому відблиски переміщуються на ділянки, що не мають криміналістичних
особливостей.
Досліджувані замки висвітлюють декількома джерелами світла,
направляючи з однієї сторони світло, що малює, а з іншого боку - що
вирівнює. Якщо замок має дужку або циліндричні напливи на корпусі, то що
малює й вирівнює світло орієнтують перпендикулярно до даних деталей.
Спостерігаючи за зображенням на матовому склі візира, підбирають таке
положення освітлювачів, при якому рельєф замка передається найбільше
чітко. У деяких випадках можуть знадобитися й додаткові джерела світла.
Наприклад, деталі на замках - номерні знаки, подряпини й тощо висвітлюють
мікроосвітлювачами ОІ-19.
Перед зйомкою замок розташовують горизонтально на предметному
склі, дотримуючи паралельності до фотоматеріалу. У горизонтальному
положенні встановлюють і дужку висячого замку, якщо вона не зафіксована.
Масштабну лінійку розміщають у будь-якій вільній частині кадру на різній
висоті: при зйомці висячих замків у площині осі дужки, а урізних і накладних
- на рівні короба замка.
При фотографуванні холодної зброї й інструментів типу викруток
використовують аналогічне висвітлення. Разом з тим при спрямованому
світлі лезо ножа й жало викрутки виблискують, тоді як рукоятки, виготовлені
з деревини або пластмаси, добре поглинають світло. Необхідний світловий
баланс тоді одержують за рахунок додаткового підсвічування рукоятки
уздовж її осі. Об'ємність рукояток циліндричної форми підкреслює
висвітлення, що йде перпендикулярно до їхньої осі. Однак у цьому випадку
складніше підібрати оптимальне співвідношення світлотіні, тому для зйомки
таких об'єктів використають сіре тло. Як і замки, викрутки й ножі
розташовують на предметному столі горизонтально, закріплюючи в
 37

потрібнім положенні пластиліном. Масштабну лінійку встановлюють

симетрично на рівні клинка.
Особливості фотографування загального виду куль і гільз. Кулі й
гільзи звичайно мають циліндричну форму. Іноді на дослідження надходять і
деформовані кулі. Перед зйомкою їх закріплюють на предметному склі в
горизонтальному положенні, симетрично границям кадру. Для
фотографування вибирають положення, при якому видні сліди, наприклад від
каналу стовбура. Масштабну лінійку встановлюють поруч на рівні осі.
Для висвітлення використаються мікроосвітлювачі ОЙ-19. Щоб
послабити відблиски, світло від одного з них направляють під кутом 30°-45°
до предметної площини й осі кулі або гільзи. Світло від іншого,
протилежного джерела має напрямок, близький до вертикального.
Інтенсивність відблисків знижують і за допомогою розсіяного висвітлення.
Форма куль і гільз добре передається на ясно-сірому тлі.
Особливості фотографування загального виду документів. Документи
- плоскі об'єкти, що полегшує зображення їхнього загального виду, оскільки
не виникає складнощів ні з вибором висвітлення, ні з розміщенням масштабу.
При зйомці їх розташовують на предметному столі установки в одній
площині з масштабною лінійкою.
Разом з тим на знімку повинні бути відображені всі значимі деталі:
текст, відбитки печатки, захисна сітка або лановка, складки, розриви, плями
забруднень і т.п. Співвідношення щільності почорніння на зображенні
повинне відповідати співвідношенню яскравості об'єкта.
зображення загального виду документів пов'язане з дотриманням
правил репродукційної зйомки. Зйомку переважно здійснюють на нормальні
по контрасту матеріали, чутливі до тієї зони спектра, випромінювання якої
відображають барвники деталей документа. Документи, виконані чорними й
синіми барвниками, фотографують на несенсибілізовані фотоматеріали;
жовтими й зеленими – на ізоортохроматичні; фіолетовими й червоними – на
ізопанхроматичні. Оптимальним є рівномірне висвітлення, спрямоване або
 38

розсіяне. Джерела світла встановлюють із двох протилежних сторін. Світло

направляють під кутом 30°-45° до площини документа. Щоб запам'ятати
зовнішній вигляд зім'ятих документів, світло одного із джерел направляють
під меншим кутом. До тла пред'являються ті ж вимоги, що й при
фотографуванні інших об'єктів, воно повиненне підкреслити форму
документа. Для цього його вибирають так, щоб воно контрастувало з
документом.
 39

ВИСНОВКИ

На сьогодні традиційні технічні засоби судової фотографії завдяки

науково-технічному прогресу все більш витісняються сучасними
фотографічними засобами. Мова йде про принципово нові фотоапарати, які
не потребують використання світочутливих матеріалів. Це — цифрові
фотокамери, котрі вже з’являються в слідчій практиці, наприклад, модель
фотокамери “Casio QV – 10A”. Вона поєднує в собі простоту роботи,
портативність, достатній об’єм пам’яті. Після введення в пам’ять фотокамери
указаної кількості кадрів, відповідні сигнали вводяться в комп’ютер, після
чого камера знову готова для нових зйомок.
Знімки печатаються на підключеному до комп’ютера принтері. В
слідчій практиці мають місце випадки виготовлення знімків з допомогою
малогабаритного принтера, підключеного безпосередньо до відеокамери. Це
дає можливість виготовляти знімки прямо на місці події і засвідчувати їх
підписами понятих та інших учасників слідчої дії.
Комп’ютерна обробка відеозображення застосовується і в експертній
практиці. Вона забезпечує оперативне отримання ілюстративного матеріалу
для експертних висновків.

Укладач:
Доцент кафедри криміналістики
та судової медицини НАВС
кандидат юридичних наук О.О. Вакулик