До П’ятого апеляційного адміністративного суду

65039 м. Одеса, проспект Гагаріна, 19-21

Через Одеський окружний адміністративний суд

Позивачі (скаржники): Романюк Руслан Володимирович,

Романюк Лілія Василівна,

Романюк Олена Русланівна

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби

в Одеській області
65044 м. Одеса вул. Семінарська, 5
код ЄДРПОУ 44069166
Номери засобів зв’язку: тел.:(0482) 300-220
e-mail: od.official@tax.gov.ua

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА
на рішення Одеського окружного адміністративного суду
від 15.06.2021 р. по справі № 420/1715/21

Ми, Романюк Руслан Володимирович, Романюк Лілія Василівна та Романюк Олена

Русланівна звернулися до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним
позовом до відповідача з приводу зобов’язання його вчинити певні дії.
Спочатку судом було відкрите по справі спрощене позовне провадження, але протокольною
Ухвалою суду від 15.04.2021 р. суд перейшов до розгляду нашої справи в порядку загального
позовного провадження (про це зазначається в абзаці 2 сторінки 2 оскаржуваного рішення від
15.06.2021 р.) Ч.3 ст.12 КАСУ передбачає, що загальне позовне провадження призначене для
розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у
спрощеному позовному провадженні. Тож законодавець акцентує увагу і прямо вказує на
те,що таким справам притаманна складність та ін. обставини, в зв'язку з чим суд повинен
був особливо уважно підійти до з’ясування всіх фактичних обставин справи, ретельно
оцінити докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також
дослідити інші матеріали, які містилися у справі. Тому суд хибно вказує в абзаці 2 на сторінці 3
оскаржуваного рішення, що він ніби то заслухав пояснення сторін, дослідив матеріали справи і
докази, якими обґрунтовувалися наші позовні вимоги, і це є вирішальним і принципово важливим,
адже на підставі оцінки всього вищепереліченого суд дійшов до висновку, що наш позов не
підлягає задоволенню. Зокрема, на судовому засіданні, ми хотіли долучити до матеріалів справи
відповідні експертні висновки та судові рішення ( посилання на які ми робили у тексті своєї
позовної заяви), які є для нас вкрай важливими, бо вони є доказами, які підтверджують законність
та обгрунтованість наших позовних вимог і мали б пряме значення для розгляду справи і
вирішення спору по суті. Тим більше, що ч.2 ст. 166 КАСУ передбачає усну форму подання до
суду заяв чи клопотань. Та суддя в усній формі відмовив нам у задоволенні такої заяви з
процесуальних питань та долученні цих доказів до справи.
Тож, 15.06.2021 року судом було винесено Рішення про повну відмову в задоволенні наших
позовних вимог. Ми отримали це судове рішення лише 18.08.2021 року. З прийтятим рішенням
ми повністю не згодні, і вважаємо, що воно прийняте всупереч засадам верховенства права, на
яких воно обов’язково повинно ґрунтуватися, як то передбачено п. 1 ч. 3 ст. 2 та ч.1 ст.241 КАСУ,
а тому воно є і незаконним, і необґрунтованим і потребує відміни.
 На нашу думку, це рішення є незаконним тому, що воно ухвалене судом з неправильним
застосуванням норм матеріального права, а його необґрунтованість обумовлена тим, що суд
ухвалив це рішення при неповному та невсебічному з’ясуванні обставин в нашій
адміністративній справі, які були підтверджені нами відповідними доказами, які повинні були
бути ретельно досліджені в судовому засіданні, з необхідністю надання оцінки всім аргументам
учасників справи. В нашому випадку, суд однобоко дослідив, оцінив і врахував лише аргументи
відповідача, правдивість яких при цьому не була відповідачем доведена у суді, чим грубо
порушується ч.2 ст. 77 КАСУ: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи
бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого
рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Але його посилання на використання
норм Податкового кодексу та Положення 822 не були підтверджені жодним доказом в
обґрунтування своїх заперечень, що, в свою чергу, суперечить приписам ст. 77 КАСУ, згідно якої
суб'єкт владних повноважень повинен був подати суду всі наявні у нього документи та матеріали,
які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд повинен
був витребувати названі документи та матеріали. Жодного доказу з боку відповідачів не було
надано до матеріалів справи. Але не зважаючи на це, при цьому суд вказує на правомірність
відмов відповідача в останньому абзаці сторінки 4 свого рішення, оскільки ця відмова
обґрунтована відповідачем тим, що релігійні переконання особи не звільняють її від виконання
конституційного обов’язку сплачувати податки та збори. Хочемо звернути увагу апеляційного
суду на те, що ми не відмовляємося від обліку та контролю, як платників податків та не
увільнюємося від конституційного обов’язку сплачувати податки та збори, а навпаки – і в наших
неодноразових заявах до відповідача, і в позовній заяві, міститься прохання про зміну форми
обліку з наданням права обліковуватися без цифрового або літерно-цифрового ідентифікатора,
яким є серія та номер паспорта. До того ж, у Святому Письмі записано: " отдайте кесарю –
кесарево, а Богове - Богове " (Євангеліє від Луки, гл. 20, 25) . Тому за своїми релігійними
переконаннями скаржники не можуть не погоджуватися з виплатою податків та
обов’язкових платежів, а також ухилятися від своїх обов’язків перед державою, але при
цьому вони повинні зберегти і мати можливість використовувати власне ім’я, дане їм у
Святому Хрещенні.
Така наша позиція підтверджується наступним:
Ч. 4 ст. 242 КАСУ вказує на те, що судове рішення має відповідати завданню
адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. В свою чергу, завданням
адміністративного судочинства є справедливе і неупереджене вирішення судом спорів у сфері
публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних
осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, - ч. 1 ст. 2 КАСУ. Саме з метою судового
захисту наших прав, як громадян України та віруючих людей, на використання власного імені у
всіх сферах своєї діяльності, в тому числі і при податковому обліку, ми і звернулися до
Одеського окружного адміністративного суду з відповідним позовом. Наша позиція щодо
неприйнятності податкового обліку за серією та номером паспорту, а за власним ПІБ обумовлена
тим, що власне ім’я було надано нам від самого народження відповідно до закону, під яким ми
гарантовано повинні набувати прав та обов’язків, і які ми здійснюємо під своїм ім’ям в силу ч.1, 3
ст.28, ст. 294 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ). Відповідно, ім’я фізичної особи, яка є
громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не
випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Згідно ст.ст. 269,
294, 296, 297 ЦКУ, невідчужуваним немайновим правом на ім’я людина володіє довічно і не може
бути позбавлена його.
Таким чином, ЦКУ встановлено необмежене право особи на використання для ідентифікації
своєї особи виключно прізвища, імені, по батькові. Але своєю відмовою у позові суд не тільки
порушує це теоретично необмежене право, а й створює неможливість виконання конституційного
обов’язку громадянина зі сплати податків і зборів, закріпленого ст.67 Конституції України. При
цьому, якщо уважно вивчити оскаржуване рішення суду від 15.06.2021 року, то можна впевнено
стверджувати, що суд повністю проігнорував один із таких наших аргументів, як доведення
гарантованого права громадянина на використання власного ПІБ у всіх сферах своєї
діяльності, яке, доречі, закріплене також і у міжнародному законодавстві: щодо позивача
Романюк Олени Русланівни: у ст. 7 п.1 і ст.8 п.1 Конвенції про права дитини від 20 листопада
1989 року (в редакції із змінами, схваленими резолюцією 50 /155 Генеральної Асамблеї ООН від
21 грудня 1995 року), яка ратифікована Постановою ВРУ за № 789-XII від 27.02.1991 року, чітко
прописано про те, що дитина має право на ім’я і держави-учасниці зобов’язуються його поважати.
Обов’язок мати ім’я і зареєструвати дитину одразу після народження міститься також і в п.2 ст. 24
Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права, ратифікованого Указом Президії
Верховної Ради Української РСР за № 2148 - 08I від 19.10.1973 року. І оскільки ім’я, прізвище та
по батькові стосується тільки приватного та сімейного життя особи (право на повагу до якого
зазначено у ст. 8 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
від 04.11.1950 р.), то ми не бажаємо за можливе цифрову ідентифікацію (яка формується на
підставі серії та номеру паспорту при реєстрації особи в окремому реєстрі). Аналогічна правова
позиція викладена суддями Великої Палати Верховного Суду України (Постанова від 19.09.2018 р.
по зразковій справі №806/3265/17): «неможливість реалізації права на власне ім’я допускає
свавільне втручання у право на приватне життя і, відповідно, становить порушення статті 8
Європейської Конвенції з прав людини від 04.11.1950 р.» Постанова є остаточною та
оскарженню не підлягає і повинна бути взята до уваги всіма суб’єктами владних повноважень.
Податкове законодавство України, окрім спеціальних законів, складається, зокрема, з
Конституції України та чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України, - п. 3.1. ст. 3 Податкового кодексу України. Але суд, чомусь, взагалі
не взяв до уваги і не дослідив ці документи, посилання на які ми робили у своїх заявах по суті.
Майже увесь текст оскаржуваного судового рішення присвячений викладенню однобокої
деталізованої позиції суду щодо мети, процедури (порядку) реєстрації або взяттю на облік у
податкових контролюючих органах платників податків та фізичних осіб, які через свої релігійні
переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номеру облікової картки платника
податків з посиланням на відповідні норми податкового законодавства, зокрема, на Податковий
кодекс України та Наказ Мінфіну «Про затвердження Положення про реєстрацію фізичних осіб у
Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків» за № 822.
Що стосується посилання суду в оскаржуваному рішенні на ст.35 (право на свободу
світогляду і віросповідання) Конституції України та на ст.9 Конвенції про захист прав людини та
основоположних свобод, то ми вважаємо, що це посилання є суто символічним і поверхневим,
адже суд сам далі зазначає, що здійснення цих прав може бути обмежене законом лише в
інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або захисту
прав і свобод інших людей.
Так, в судовому засіданні представник відповідача не надав суду жодних доказів, що
права позивача через свої релігійні переконання перебувати на податковому обліку за ПІБ,
роком народження та за місцем реєстрації, підлягає переліченим вище обмеженням саме в
інтересах національної безпеки,територіальної цілісності або громадського порядку з метою
запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я і моральності населення або
захисту репутації, прав і свобод інших людей, для запобігання розголошенню конфіденційної
інформації або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Тому знову має
місце пряме порушення норми ч.1 ст.77 КАСУ щодо обов’язку відповідача довести ті обставини,
на яких ґрунтуються його заперечення, і посилання на яку робить сам суд в абзаці 6 сторінки 9
оскаржуваного рішення.
Відповідно, ствердження суду в абзаці 5 на сторінці 9 рішення « що суд дійшов висновку
щодо правомірності дій відповідача, що має наслідком відмову в задоволенні позову», - є
недоведеним та безпідставним, а значить і незаконним, адже в матеріалах справи відсутні будь які
докази відповідача щодо наявності хоча б з однієї із зазначених підстав для застосування
обмеження прав позивачів,що, в свою чергу, є порушенням припису ч.2 ст. 77 КАСУ стосовно
покладення саме на відповідача обов’язку щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи
бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності
суб’єкта владних повноважень.
 Такими діями, на нашу думку, суд порушує такі з основних принципів
адміністративного судочинства, як:
- рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом з офіційним
з’ясуванням всіх обставин у справі, - п. 2 ч. 3 ст. 2, ч.1 ст.8 КАСУ. При цьому, не може
бути обмежень прав учасників судового процесу за релігійними та іншими переконаннями,
- ч.2 ст.8 КАСУ.
- диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі, - п.4 ч.3 ст. 2 КАСУ: суд
повинен вжити визначені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі,
у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, - ч.4 ст.9 КАСУ.
Як суд може стверджувати, що він з’ясував фактичні обставини справи, заслухав пояснення
сторін, дослідив матеріали справи і докази, коли поза його увагою лишилися офіційні висновки
відповідних спеціалістів з п’яти різних та незалежних інститутів України (Інститут
електродинаміки Національної Академії Наук України, Національна Юридична Академія України
імені Ярослава Мудрого, Вінницький Національний Аграрний Університет, Вінницький Інститут
Міжрегіональної Академії Управління Персоналом, Львівський Регіональний Інститут
Державного Управління Національної Академії Державного Управління при Президентові
України), які були зроблені у відповідь на депутатський запит депутата В.Колесніченко щодо
занепокоєння підступністю і небезпекою податкового номеру та інших ідентифікаторів
(реєстраторів) особистості (в тому числі – за серією та номером паспорту), і які підтвержували,
що податковий облік за серією та номером паспорту є абсолютно тотожнім обліку за
реєстраційними номерами платників податків, адже формує той самий ідентифікаційний
номер, тільки по іншому принципу, що нівелюю саму ідею не використовувати цифровий
ідентифікатор.
Зокрема:
1. Інститут електродинаміки Національної Академії Наук України – Експертиза 67/5 -
506 від 01.11.2010 р.: кодування інформації у якості базового коду містить у собі число «666» (код
EAN). Недивлячись на те, що це питання підіймається вже на протязі останніх 10 років, ніхто це
число не відміняє і не змінює, що повинно насторожувати не тільки віручих, але й невіруючих
людей, - пункт 2;
Взяття на облік супроводжується обов’язковим присвоєнням ідентифікаційного номеру
платника податку, що унеможливлює зняття з обліку живої людини за її бажанням і даною
автоматизованою системою не передбачено, - пункт 8;
Для ідентифікації платника податку немає необхідності використовувати ідентифікаційний
номер, а застосування штрихового кодування на нинішньому етапі розвитку обчислювальної
техніки не є важливою необхідністю. Для повної ідентифікації людини достатньо використовувати
персональні паспортні дані без використання номеру паспорта, - пункти 4 і 12
(посилання на ці висновки експертизи у мережі інтернет: http://pochaev.org.ua/?pid=1440
2.Національна Юридична Академія України імені Ярослава Мудрого – Експертиза від
03.11.2010 р.: « …норму альтернативної форми податкового обліку, передбаченого проектом
Податкового кодексу України можна поставити під сумнів в контексті дотримання ч.3 ст. 22
Конституції України про неможливість звуження змісту права на свободу совісті (а точніше такої
його складової, як право на відмову від застосування ідентифікаційного коду платника податків),
адже це правило є однією з ключових гарантій конституційного статусу людини, а доктринальне
тлумачення цього конституційного припису було здійснено Конституційним судом України у
справі про постійне користування земельними ділянками: « Звуження змісту та обсягу прав і
свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав
людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її
існування та розвитку.
Обсяг прав людини – це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками
можливостей людини, які відображені відповідним правами, що не є однорідними і загальними.
Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не
може бути порушена» - рішення від 22.09.2005 р № 5-рп/2005. Ця принципова позиція органу
конституційної юрисдикції була ним неодноразово продемонстрована і застосована в інших
рішеннях, які стосуються прав громадян, що обмежуються при прийнятті нових законів.
Оскільки в даному випадку, незважаючи на альтернативність правила, все одно
передбачається застосування цифрової ідентифікації особи, що є фактичним нівелюванням права
здійснювати будь які платежі без ідентифікаційного номера. Таким чином, обмеження права
відмови від включення інформації про особу до Державного реєстру фізичних осіб – платників
податків та ін. обов’язкових платежів призведе до порушення інших прав, гарантованих
Конституцією України у статтях 41, 42 та 43.
Відповідно до ч.1 ст. 28 ЦК України, фізична особа набуває прав і обов’язків і здійснює їх під
своїм ім’ям. Встановлення імені є одним із способів ідентифікації фізичної особи.»
(посилання на ці висновки експертизи у мережі інтернет: http://pochaev.org.ua/?pid=1442 )
3. Вінницький Національний Аграрний Університет –
Експертиза від 11.11.2010 р. : ІНПП для системи контролю є іменем предмета обліку.
Прізвищє, ім’я та по-батькові чи інші дані людини залишаються вторинною інформацією (п.1), а
роль ідентифікатора (ІНПП) може виконувати серія та номер паспорта, що, принципово,
нічого не змінює,- п.6. Ідентифікаційний номер, записаний в стандарті EAN-13 UPC у вигляді
штрих-коду містить ключову послідовність 666. Тобто, комп’ютер три пари тонких продовжених
ліній однозначно читає саме як три шістки. У системі EAN, ідентифікаційний номер, крім
штрихового, текстового та електронного способу запису, передбачає радіочастотний варіант, що
«вигідно» відрізняється тим, що номер можна нанести на руку або чоло людини у вигляді мітки
(мікрочіпа) – п.4, 5.
Мічений об’єкт – людина- повністю контролюється …присвоєння номера передбачає
створення Єдиної бази даних і автоматичне накопичення інформації, доступ до якої може
впливати на політико-економічний стан у державі (адже при збоях в системі із за комп’ютерних
вірусів, стихійних лих, навмисних втручань зацікавлених осіб тощо це може призвести до краху
економіки та військово-промислового комплексу країни) і ,врешті, - до міжнародного доступу до
бази, що вплине на суверенітет країни, - п.7, 8.
Нова система призведе до порушення основних принципів побудови суспільства значно
обмежуючи права і свободи громадян, , - п.9
Поєднання системи ідентифікації та психотроніки відкривають перспективу перетворення
людини на біоробота: об’єкт із дистанційним управлінням, - п.11, перетворює людину на об’єкт
управління в системі тотального контролю, як результату існування Єдиної бази даних, - п.15, яка
суттєво спрощує доступ до будь-якої конфеденційної чи секретної інформації (для зловмисників) і
дозволяє збирати інформацію про конкретні дії людини , що заборонено законодавством про збір і
використання інформації про особисте життя громадян, - п.14.
Загальний висновок: ІНПП – унікальне, універсальне, довічне (посмертне) ім’я людини у
новій тотальній глобальній системі обліку, контролю та управління фізичними об’єктами
(людьми), -п.16, але облік платників податків можливий без використання ІНПП і без створення
Єдиної бази даних.
Рекомендації експертизи: повернутися до раніше прийнятої форми ведення обліку
сплати податків без обов’язкового присвоєння громадянам України будь-яких спеціальних
ідентифікаторів.
(посилання на ці висновки експертизи у мережі інтернет: http://pochaev.org.ua/?pid=1439)
4. Вінницький Інститут Міжрегіональної Академії Управління Персоналом –
Експертиза від 10.12.2010 р. – аналітична експертна оцінка соціаль-політичних, правових та
економічних наслідків впровадження обов’язкової кодифікації населення та створення Єдиної
бази даних для громадян демократичного суспільства і державного суверенітету та інформаційної
безпеки незалежної країни в сучасному світі:
Головним технологічним принципом побудови глобального мережевого інформаційного
суспільства є присвоєння кожній людині замість імені незмінного, довічного і посмертного
цифрового ідентифікатора особистості. Ідентифікатор – це ім’я керованого об’єкта кібернетичної
інформаційно-керуючої системи і, одночасно,ключ доступу (ключове поле) до його електронного
досьє в базі даних,де, в режимі реального часу, автоматично збирається, зберігається і аналізується
вся інформація про цей об’єкт (в даному випадку- про людину). Таким чином, один і той самий
код (номер) присвоюється і людині, і його електронному досьє в базі даних, - п.4.
Також ототожнює людину з номером і комп’ютерна система і відбувається заміна імені
людського, християнського на номер – цифровий код, -п.5. Цифровий код замінює в системі не
тільки словесне ім’я, але і всі персональні дані людини, - п.6.
Серія і номер паспорту – це такий самий набір символів, як і ІНПП. Тому пропозиція
використовувати ідентифікацію по серії та номеру паспорта, принципово, нічого не змінює –
проблема залишається. Це тимчасовий тактичний хід, покликаний змусити людей
«добровільно» згодити із запропонованою системою обліку. А, незабаром, можна прийняти
незначні зміни, і, замість серії і номеру паспорта у картці з ’явиться ІНН та вмонтований
чіп. Іншими словами, не слід використовувати серію і номер паспорта як різновид
унікального ідентифікатора. Створення системи абсолютного контролю та управління – це
явище негативне, бо носить відверто антилюдський, антидержавний, Богоборческий
характер.
Облік платників податків слід вести без присвоєння спеціального ідентифікатора, лише з
урахуванням традиційних персональних даних, таких як: ім’я, прізвище та по батькові, дати
народження, місця проживання та роботи.
Слід заборонити збір та накопичення інформації у Єдину комп’ютерну базу даних, оскільки
сам факт існування такої бази говорить про небезпеку можливих зловживань у сфері інформації,
що може мати вкрай негативні наслідки для економіко-політичної ситуації у державі, - п.7.
Тотальне присвоєння населенню ідентифікаторів та створення Єдиної бази даних – вводить
людину в абсолютну нову історичну формацію, яка знищує традиційну уяву про закон і право, -
п. 13.
У традиційній інформаційній системі не використовуються автоматизовані (електронні та
наноелектронні) засоби і методи, засновані на цифровій, буквено-цифровій ідентифікації, не
використовується штрихове кодування, радіочастотні (мікрочіпи), біометричні та інші способи
автоматичної ідентифікації людини та її документів. Адже будь-яка інформація, що міститься в
документах, повинна бути доступна для прочитання власником документів без спеціальних знань і
пристроїв.
Отже, слід забезпечити використання традиційної форми обліку громадян України по трьом
інформаційним полям (без застосування спеціальних ідентифікаторів):
- ім’я, прізвище та по – батькові;
- дата народження (прописом, наприклад, «28 серпня 1972 року»);
- місце проживання
Забороняється будь-яка дискримінація чи санкції до людей з приводу того, що вони
відмовляються приймати цифрові ідентифікатори, - п.18.
(посилання на ці висновки експертизи у мережі інтернет: http://pochaev.org.ua/?pid=1438 )
5. Львівський Регіональний Інститут Державного Управління Національної Академії
Державного Управління при Президентові України Експертиза від 15.12.2010 р.: дуже
важливо також розуміти, що цифрове ім’я людини (правильніше – антиім’я) використовується не
тільки всередині комп’ютерної системи для автоматичної ідентифікації ( тобто для адресації,
пошуку та інших автоматичних операцій без участі людини), але обов’язково фігурує і в
зовнішньому представленні як сукупність знаків, що записується на папері (свідоцтво про
присвоєння ІНН, пенсійні та інші документи), які повідомляються усно і в інших формах ( на
зовнішній поверхні пластикової смарт – карти або в мікрочіпі) для ототожнення персональної
інформації з конкретною людиною.
 При цьому людину ставлять до відома про присвоєння їй ідентифікаційного коду і видають
про це відповідний документ під особистий підпис. Таким чином, цифровий ідентифікатор
особистості стає повним функціональним аналогом людського імені. При взаємодії громадянина з
електронним урядом, унікальний номер стає електронним або інакше – комп’ютерним ім’ям
людини. Використання цифрового ідентифікатора особи нав’язується людям як
найголовніша умова їх фізичного існування в інформаційному суспільстві .Людину
змушують постійно і всюди представляти цей цифровий код,замість свого імені, для
отримання матеріальних благі послуг та відкликатися на нього, - п.5.
Приймаючи нове ім’я і використовуючи його, людина вільно чи мимоволі погоджується
перейти у нову якість – перетворити себе в пронумеровану річ, на подобу товару, - п.6.
Використовувати ідентифікацію по серії і номеру паспорта – принципово нічого не
змінює, проблему не вирішує, бо вони є різновидом унікального ідентифікатора. Людина
повинна залишатись людиною – не товаром, не підконтрольним елементом електронних
систем, не об’єктом для експериментів, не напівприродним організмом, а релігійна
мотивація має право на існування і присвоєння людині цифрового ідентифікатора є кроком
проти людини і проти Бога – п.7.
Відсутність реєстраційного номера не може впливати на набуття цивільних прав та
обов’язків громадянином України, бо ч.1 ст.28 ЦК України гарантує людині право на ім’я і
цілком можливий облік платників податків без використання цифрових ідентифікаторів і
створення Єдиної бази даних,- п.9.
(посилання на ці висновки експертизи у мережі інтернет: http://pochaev.org.ua/?pid=1441 )
(копії цих доказів будуть надані суду)
Існує ще одне експертне заключення 2018 року, зроблене інститутом кібернетики
ім. В.Глушкова Національної академії наук України відповідно до адвокатського запиту
стосовно електронної ідентифікації осіб ( на момент розгляду справи у суді першої інстанції ми не
володіли інформацією стосовно цієї експертизи, яку нам надав до відома адвокат, що складав цю
апеляційну скаргу і копія якої буде надана суду): «Будь-який цифровий ідентифікатор в реєстрі
складається виключно із цифр тому, що одна цифра займає менше пам’яті комп’ютера, ніж
одна буква. Букви все одно необхідно перекодовувати на цифри, як це нині відбувається в
Україні при електронній ідентифікації платників податків, які обліковуються за серією та
номером паспорта», - останній абзац відповіді на 2 питання. « З іншого боку, слід зауважити,
що будь-який цифровий ідентифікатор особи за своєю функцією у сфері інформаційних
технологій є іменем об’єкта в системі», - останній абзац відповіді на 7 питання. « Використання
цифрового ідентифікатора особи в інформаційних системах є необхідною умовою для
електронної ідентифікації та не потребує використання громадянського імені. Натомість,
прізвище, власне ім’я та по батькові особи, що містять етнічні елементи, в глобалізованому
світі перестають бути необхідним елементом посвідчення особи та втрачають своє провідне
значення індивідуалізуючого атрибуту людини», - 1 і 2 абзац відповіді на 8 питання.
Також хочемо звернути увагу апеляційного суду на звернення нашої Української
Православної Церкви до колишнього Президента України Януковича В.Ф., Прем’єр-міністра
Азарова, Голови ВРУ – Літвіна, та Уповноваженої ВРУ з прав людини – Карпачьової щодо
неприпустимості реєстраційної форми податкового обліку за номером та серією паспорту, які
підтверджують, що відмова та неприпустимість реєстраційної форми податкового обліку є не
тільки нашою окремою думкою та релігійними міркуваннями, а це є загальна позиція Української
Православної Церкви, членами якої ми є (відповідні довідки маються в матеріалах справи):
1. Президента України Януковича В.Ф. від 30.12.2011 року за № 140/С щодо констатації
факту того, що «… законодавці вже не вперше при прийнятті нових Законів порушують
Конституцію України, позбавляють людей прав і свобод, гарантованих Основним Законом »
зокрема тим, що «…Податковий Кодекс зобов’язує подати заяву про присвоєння цифрового
ідентифікатора. Нас переконують, що нам дали альтернативу – облік за серією та номером
паспорта. Фактично це не є альтернативою, тому що формується той самий цифровий
ідентифікатор (десятизначний номер) тільки за іншим принципом. При присвоєнні
ідентифікатора відбувається заміна Богом даного імені на комбінацію цифр. Ці питання
стосуються духовного життя людини та її релігійних переконань». Тому досить закономірно
виникає питання « … Держава дійсно поважає наші права, чи Конституція являється тільки
фікцією?» ???
( посилання на звернення у мережі інтернет: http://pochaev.org.ua/?pid=1507)
2. Президента України Януковича В.Ф., Прем’єр-міністра Азарова, Голови ВРУ – Літвіна, та
Уповноваженої ВРУ з прав людини – Карпачьової за № 80/С від 05.09.2011 року щодо « …
запропонованої податковим кодексом України альтернативної форми обліку людей за серією та
номером паспорту, яка зовсім не є альтернативою, адже формує той самий ідентифікаційний
номер, тільки по іншому принципу» в зв’язку з чім « …православні віруючі України, які
відмовились від такої альтернативи, вже зараз відчувають притиснення: людей не приймають на
роботу, звільняють, позбавляють пенсій, медичної допомоги, соціальних пільг, можливості
розпоряджатися своєю власністю, сплачувати комунальні послуги…тощо ». ( посилання на
звернення у мережі інтернет: http://pochaev.org.ua/?pid=1499 )
Відношення церкви до цифрових кодифікаторів та обробки персональних даних також
прослідковується у затвердженому Архієрейським Собором Православної Церкви, що відбувся 2–
5 лютого 2013 року документі
- "Позиция Церкви в связи с развитием технологий учета и обработки персональных данных", в
якому зазначено, що: "… Церковь убеждена, что упомянутые технологии не должны быть
безальтернативными и принудительными. Те, кто отказывается принимать эти технологии,
должны иметь альтернативу — использование традиционных методов идентификации
личности… Церковь считает недопустимыми любые формы принуждения граждан к
использованию электронных идентификаторов, автоматизированных средств сбора, обработки
и учета персональных данных и личной конфиденциальной информации… Церковь разделяет
опасения граждан и считает недопустимым ограничение их прав в случае отказа человека дать
согласие на обработку персональных данных."
Ці докази підтверджують той факт, що духовний аспект ситуації дуже тісно
взаємопов’язаний з існуючими і гарантованими громадянсько-конституційними правами людини
на власне прізвищє, і’я та по батькові, а наша позиція, викладена в обґрунтування позовних вимог
і апеляційної скарги не є суб’єктивною і єдиною думкою позивачів, а є загальна позицією
Української Православної Церкви, членами якої ми є. І хоч в Україні церква і релігійні організації
в Україні і відокремлені від держави, але при цьому на сьогодні безспірним є той факт, що саме
нашою державою релігійні свята саме Української Православної Церкви віднесені до
офіційних державних свят, які не лише святкуються на державному рівні, а і зазначені як
святкові та неробочі дні. Такими релігійними світами є Різдво Христове, Пасха Христова та День
Святої Трійці (ст. 73 Кодексу законів про працю України), а робота у зазначені дні компенсується
згідно КЗпП України. Крім цього, при складанні присяги, новообраний Президент України, кладе
праву руку на Конституцію України і, за бажанням, на Євангеліє і проголошує присягу
українському народові.
В оскаржуваному рішенні суд встановив, що згідно відповідних норм Податкового кодексу
України та Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб –
платників податків за № 822, затвердженого наказом Мінфіна від 29.09.2017 р., облік фізичних
осіб-платників податків, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття
реєстраційного номеру облікової картки платника податків, здійснюється на підставі особистого
подання до відповідного контролюючого органу Повідомлення за формою № 1П, яке є водночас
заявою для обліку в окремому реєстрі Державного реєстру, та пред’явити паспорт або документ,
на підставі якого оформлюється паспорт вперше. Подальший облік таких осіб ведеться в окремому
реєстрі, який є складовою частиною Державного реєстру за прізвищем, ім’ям, по батькові (за
наявності), серією та/або номером паспорта. До паспортів зазначених осіб вноситься відмітка,
яка свідчить про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та/або номером
паспорта. І от тут ми хочемо звернути особливу увагу апеляційного суду на те, що законодавець
чітко перераховує всі п’ять критерії, за якими здійснюється податковий облік осіб, це:
прізвищє, ім'я, по батькові, серія та/або номер паспорта. Але тут же слідом вказується, що до
паспорту вноситься відмітка, яка свідчить про наявність права здійснювати будь-які платежі
тільки за серією та/або номером паспорта, - тобто при цьому вже вищезазначені прізвищє, ім'я,
по батькові кудись зникають і у відмітці вже більше не фігурують…Така незрозуміла відверта
розбіжність (теорії з практикою) п’яти прописаних у положенні № 822 персональних даних
стосовно податкового обліку за прізвищем, ім’ям, по батькові, серією та/або номером паспорту, і
затвердженого зразка відмітки тільки за серією та паспортом, де випадає навіть частка «або», а
також і прізвищє, і ім’я, і по батькові), прямо прослідковується і підтверджується в Додатку 9
до Положення № 822, яким, власне, і затверджена форма такої відмітки:
Розмір 70 х 40 мм

Подібні розбіжності та невідповідність зустрічаються у надалі у нормах Положення 822,

зокрема: П.4 Розділу 1, П.5 Розділу 1, П.2 Розділу 2, П.1 Розділу 4, П. 9 Розділу 7, П. 5 Розділу 8,
П. 6 Розділу 8, П.7 Розділу 8, П.8 Розділу 8 і т.д.
Після внесення до паспорта відмітки відповідний контролюючий орган формує та надсилає
повідомлення щодо дати внесення до паспорта такої відмітки (із зазначенням серії та/або номера
паспорта) для взяття особи на облік в окремому реєстрі Державного реєстру. Датою взяття на
облік в окремому реєстрі Державного реєстру вважається дата внесення відмітки до паспорта.
ДПС у разі надходження такого повідомлення вносить до окремого реєстру Державного реєстру
запис із зазначенням дати внесення відмітки та дати внесення запису до цього реєстру. Таким
чином суд приходить до висновку, що для осіб, які через свої релігійні переконання
відмовляються від прийняття реєстраційного номеру облікової картки платника податків,
передбачено їх облік в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім’ям, по батькові та
серією і номером паспорта,без використання реєстраційного номеру облікової картки. Тобто суд
погоджується і зазначає, що облік осіб за релігійними переконаннями всерівно призводить до їх
включення до окремого реєстру Державного реєстру (тобто людина всеодно потрапляє у
реєстр), тільки при цьому людиною не використовується цей самий реєстраційний номер
облікової картки платника податків.
Виходить така от лукава та завуальована псевдо альтернатива для віруючих людей з прямим
звуженням їх прав з огляду на те, що діючий порядок податкового обліку осіб за їх релігійними
переконаннями, введений діючими Податковим кодексом та Положенням № 822, повністю
скасував:
1. Право громадян на податковий облік взагалі без присвоєння їм будь яких номерів: при
обліку за серією та номером паспорту людині все рівно присвоюється десятизначний номер
(ідентифікатор), причому дві букви серії паспорту переводяться в чотири цифри по певному
алгоритму і потім додають шість цифр номеру паспорта і виходить той же десятизначний
номер, як і реєстраційний номер, саме для цього податковій і необхідні наші серія та номер
паспорту, тільки реєстраційний номер облікової картки платника податків – це порядковий номер
серед народжених у цей день, тобто йде прив’язка до дати народження, а так звана
«альтернатива за серією та номером паспорта» прив’язується до даних самого паспорту і
виходить, що один ідентифікатор особистості просто замінюється на інший, що в реальності
нівелюю саму ідею не використовувати цифровий ідентифікатор. Цей факт підтверджується
листом ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі від 21.03.08 р. з посиланням на ЗУ № 755 від
15.05.2003 р. (що є чинним на даний момент) як підтвердження самою податковою
(відповідачем) того, що облік платників податків за серією та номером паспорту у зв’язку з
відсутністю в базі даних обліку платників податків буквених значень, здійснюється в
числовому значенні зі складенням десятизначного номеру (цей доказ був в нас відсутній на
момент розгляду справи у суді першої інстанції та наданий адвокатом під час подання апеляційної
скарги і надається суду): вищевказаний лист видавався хоч і не на наше ім’я, але органами
державної податкової служби, до яких належить відповідач, а вказана у ньому процедура обліку
платників податків за серією та номером паспорту з перетворенням їх у десятизначний номер не
лише добре відома відповідачу, а і застосовується абсолютно до всіх платників, облік яких за
релігійними переконаннями здійснюється за серією та номером паспорту.
Тому цілком зрозуміло, що поряд з формуванням за серією та номером паспорту і
присвоєнням віруючій людині такого десятизначного номеру в окремому реєстрі Державного
реєстра, акцентування судом уваги на незастосування реєстраційного номеру облікової картки
платника податків втрачає будь який сенс.
2. Право на невнесення особистої конфіденційної інформації в окремий реєстр Державного
реєстру фізичних осіб — платників податків, і як наслідок – неможливість податкового обліку без
використання будь-яких цифрових ідентифікаторів (кодифікаторів), а тільки за власним ПІБ,
роком народження та місцем реєстрації, тобто має місце пряме звуження права людини з
релігійними переконаннями на власне ім’я.
Є рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 р. № 3-р/2020 щодо відповідності
Конституції України певних положень Бюджетного кодексу України, яким визначено, що
кодексом не можна вводити інше правове регулювання відносин, чим в законі (що якраз і було
зроблено у Податковому кодексі) і також не можна кодексом відміняти дію закону. І в даному
випадку не має значення, що це стосуються Бюджетного кодексу, адже такі висновки
Конституційний Суд України зробив саме у мотиваційній частині свого рішення, узагальнюючи
застосування кодексів, адже кодекс – це кодифікований акт, що складається із зводу законів, але
сам по собі він не є законом. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України, виключно законами
України встановлюються система оподаткування, податки і збори. Це означає, що предмет
регулювання кодексу є спеціальним, обумовленим положеннями п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції
України . Тому суд дійшов висновку, що кодексом не можна вносити зміни до інших законів
України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове)
законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання
іншими законами України, - абзац 6, 8 п. 2.2 Рішення.
Конституційний Суд України сформулював юридичну позицію, за якою "зміст прав і свобод
людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні
для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники
відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і
ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає
зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються
відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу
прав і свобод - це зменшення кола суб’єктів, розміру території, часу, розміру або кількості
благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод,
тобто їх кількісної характеристики (абзаци п’ятий, шостий пункту 4 мотивувальної частини
Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005). Крім того, Конституційний Суд України вказав,
що звуження змісту та обсягу конституційних прав і свобод є їх обмеженням (абзац четвертий
підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005).
Отже, звернімося до головного і основного закону нашої держави – Конституції України,
норми якої є нормами прямої дії і мають найвищу юридичну силу, а тому всі закони та інші
нормативно-правові акти повинні прийматися на основі Конституції України і повинні відповідати
їй, -ч. 2 ст.8. При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не
допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, - ч. 3 ст. 22 КУ. Враховуючи
це, ми вважаємо, що прийнятий Податковий кодекс України, як і Положення № 822 від 29.09.2017
р. значно звужують наші права, в тому числі, і на власне ім’я в тій частині їх норм, які
стосуються регулювання і запровадження існуючого порядку податкового обліку осіб, які через
свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номеру облікової картки
платника податків, а тому суд не повинен був керуватися цими нормами, на яких базується його
рішення і як результат – відмова нам в позові. Більше того, у разі невідповідності правового акта
Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого
надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд повинен застосувати той
правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору
України, - ч.3 ст. 7 КАСУ. Адміністративне судочинство наділяє навіть суд правом не
застосовувати закон чи інший правовий акт, якщо суд дійде висновку, що цей закон або інший
правовий акт суперечить Конституції України, і в такому випадку суд застосовує норми
Конституції України як норми прямої дії, - ч.4 ст.7 КАСУ.
Отже, Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є
нормами прямої дії, тому суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого
закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх
необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають
грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй, - п.2
Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 01.11.96 р. Рішенням Європейського суду з прав людини від 19
квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого
розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті
аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути
«почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов’язок провести
ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються
права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише
розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх
здійснення. Отже, положення ч.3 ст. 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при
ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження
змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження
призводить до порушення їх сутності, - п.п. 9, 10 п.2.2 Рішення Конституційного суду від
22.05.18 р. по справі № 1-4/2018(2792/15).
Згідно ст. 21, ч.1 ст.22 Конституції України, права і свободи людини є невідчужуваними та
непорушними, не є вичерпними, а усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ч. 2 ст. 22).
Конституційний Суд України вказав, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна
(юридична або фактична) ліквідація, - абзац четвертий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної
частини Рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005). Отже, за своїм змістом положення ч.2 ст.
22 Конституції України передбачають, з одного боку, обов'язок держави гарантувати
конституційні права і свободи, як права на використання свого імені у всіх сферах своєї
діяльності, а з другого - утримуватись від прийняття будь - яких актів, які призводили б до
скасування конституційних прав і свобод, зокрема - права на використання свого імені у всіх
сферах своєї діяльності. Виходячи з положень ч. 2 ст. 8 Конституції України, норма ч.2 ст.22 має
враховуватись при прийнятті законів та інших нормативно-правових актів, спрямованих на
регулювання відповідних суспільних відносин.
Відповідно, права позивачів щодо обліку державою як платників податків за власним ПІБ не
можуть бути обмежені порівняно з іншими особами, інакше буде мати місце пряма податкова
дискримінація за релігійною приналежністю, що прямо заборонено тим же Податковим Кодексом
(п. 4.1.2. ст.4): податкове законодавство України ґрунтується на принципах рівності всіх платників
перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, тобто забезпечення
однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної,
релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи,
місця походження капіталу. А наявність такої штучної дискридитованої ідентифікації населення, в
свою чергу, порушує правило недоторканості приватного та сімейного життя, втручається до цієї
сфери без обґрунтованих передбачуваних на те підстав, порушує принцип приналежності особи до
громадянина України, встановлений ст. 4 Конституції України , оскільки, нав’язуючи ту форму
ідентифікації особи, яке є для неї неприйнятною, формує розкол у суспільстві, де будуть
громадяни, які мають доступ до всіх прав і свобод, та інші громадяни, які через невизнання
державою їхніх поглядів та переконань щодо відмови від цифрового ідентифікатора, не матимуть
відповідних прав та свобод у найбільш важливих сферах суспільного життя.
У п.п. 2.1. п. 2 Рішення Конституційного суду від 22.05.18 р. по справі № 1-4/2018(2792/15)
зазначено, що у Конституції України також визначено, що Україна є соціальною, правовою
державою (ст. 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість
діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і
забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ч. 2 ст. 3), а "додержання
конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права (ст.1, ч.1 ст.8
Основного Закону України) обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних
відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов’язку держави
забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України" (абзац восьмий підпункту 2.1
пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011). В свою чергу,
одним основних принципів адміністративного судочинства є саме верховенство права,
відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та
визначають зміст і спрямованість діяльності держави, - п.1 ч.3 ст. 2 та ч.1 ст. 6 КАСУ. Ця норма
кореспондується зі ст. 3 Конституції України, яка поряд з КАСУ і міжнародними договорами
встановлює порядок здійснення адміністративного судочинства України, - ч. 1 ст.3 КАСУ.
Незалежний суд є основою вільної, демократичної та правової держави. І для судді немає і не
може бути ніякої іншої мети, окрім верховенства права та захисту прав людини, - із заяви Пленуму
ВСУ від 19.09.2020 р.
Отже, згідно ч.1 ст. 6 КАСУ, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства
права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими
цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. А звернення до
адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі
Конституції України гарантується, - ч.3 ст.6 КАСУ, адже суд повинен вирішувати справи, перш за
все, відповідно до Конституції, а вже потім законів України, а також міжнародних договорів,
згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - ч.1 ст.7 КАСУ.
Враховуючи та аналізуючи вищевикладене, в нас є всі підстави стверджувати, що прийняте
Одеським адмінсудом рішення від 15.06.2021 р. суд є незаконним, адже воно ухвалене всупереч
засадам верховенства права, хоча згідно ч.1 ст.242 КАСУ воно повинно ґрунтуватися саме на
засадах верховенства права. Крім цього, має місце неправильне застосування судом норм
матеріального права через неправильне тлумачення та застосування закону, який не підлягає
застосуванню, та незастосування закону, який підлягав застосуванню (зокрема, Конституції
України, ЦКУ), - ч.2 ст.317 КАСУ. Неправильне застосування судом норм матеріального права є
підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю, - п.4 ч.1 ст.317
КАСУ.
Крім цього, ми вважаємо, що суд не вирішив всі питання, які повинні ставитись під час
ухвалення рішення, зокрема, він належним чином та у повному обсязі не з’ясував:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими
доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх
підтвердження, - п.1, 2 ч.1 ст. 244 КАСУ.
 Ч.4 ст.6 КАСУ забороняє відмову в розгляді та вирішенні адміністративної справи з
мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні
відносини. Тобто наші права щодо обліку державою як платників податків не можуть бути
обмежені порівняно з іншими особами, в тому числі по причині відсутності законодавства,
яке регулює спірні відносини.
Даний адміністративний спір повинен вирішуватися на підставі аналогії права виходячи з
його конституційних принципів і загальних засад: у разі відсутності закону, що регулює відповідні
правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за
відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права
(аналогія права), - ч.6 ст. 7 КАСУ.
Також поза увагою суду лишився один з таких важливих аргументів, як примушення особи
до наданні своєї згоди на обробку власних персональних даних, яке має місце при здійсненні
податкового обліку осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття
реєстраційного номеру платника податку.
У відповідності зі п.2.ч.1 ст.11 ЗУ « Про захист персональних даних»: - « дозвіл на обробку
персональних даних, наданий володільцю персональних даних (тобто відповідачу) відповідно до
закону виключно для здійснення його повноважень, є самостійною підставою для обробки
персональних даних та не потребує отримання окремої формальної згоди від суб’єкта
персональних даних на здійснення такої обробки». Та у випадку обліку осіб за релігійними
переконаннями чомусь відповідачу не вистачає цієї норми, адже при поданні Повідомлення за
формою № 1П, яке є водночас заявою для обліку за релігійними переконаннями в окремому
реєстрі Державного реєстру, йде пряме примушення особи до наданні своєї згоди на обробку
власних персональних даних, адже вона обов’язково повинна підписати згоду на збір та
обробку її персональних даних, про що прямо вказується у тексті самого Повідомлення за
формою № 1П: « Інформація, наведена у Повідомленні, є повною і достовірною, повідомлення
про склад та мету збору персональних даних у Державному реєстрі фізичних осіб - платників
податків, права та обов’язки фізичної особи - платника податків отримав(ла), з його
положеннями ознайомлений(а)» про що ставиться дата заповнення та особистий підпис фізичної
особи ( такаж вказівка стосовно необхідності особистого підпису про ознайомлення і згоду зі
збором персональних даних міститься на зворотному боці Повідомлення за формою № 1П, що
називається Пам’яткою для заповнення Повідомлення фізичної особи, яка через свої релігійні
переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника
податків - додаток 8 до Положення № 822) – бланк форми 1П додається. Таким чином,
обґрунтовуючи свою позицію, ми наголошували, що таке примушування до обробки
персональних і конфіденційних даних є неправомірним втручанням в особисте життя з боку
держави та порушенням вимог ст. 8 Закону України від 01 червня 2010 року № 2297-VI «Про
захист персональних даних»(далі — Закон № 2297-VI). Такий чинний порядок, встановлений
Податковим кодексом і Положенням № 822 однозначно суперечить праву позивачів на збір,
зберігання, використання і розповсюдження конфіденційної інформації про особу без її згоди,
визначеної ст. 32 Конституції України та є за своїм змістом звуженням прав людини, що, в свою
чергу, заборонено ст.22 Конституції України. Згідно із офіційним тлумаченням ст. 32 Конституції
України Рішенням Конституційного суду №2 – РП /2012 від 20.01.2012 року зазначено, що до
конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність,
освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце
народження (ч. 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію»). Конституційний Суд України в абзаці
першому пункту 1 резолютивної частини Рішення від 30 жовтня 1997 року № 5-зп також відніс до
конфіденційної інформації про фізичну особу, крім вказаної, ще й відомості про її майновий стан
та інші персональні дані. Конфіденційна інформація може надаватися в об’ємі, який вирішує сам
носій цієї інформації. Згідно ч. 2 ст. 21 ЗУ «Про інформацію» конфіденційна інформація може
поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до
передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
 Інформація, що збирається, використовується та формується контролюючими органами у
зв’язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних, - п. 63.12. ст. 63
ПКУ. Тож недарма існує навіть спеціальний Порядок обробки персональних даних у базі
персональних даних - Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затверджений
Мінфіном України від 24.02.2015  за № 210, у п.2 Розділу 2 якого зазначається, що обробка
персональних даних суб’єктів персональних даних є необхідною умовою для забезпечення
використання реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера
паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку у паспорті про право здійснювати будь-які
платежі за серією та номером паспорта) у документах, пов’язаних з проведенням операцій,
передбачених пунктами 70.12 - 70.16 статті 70 розділу ІІ Податкового Кодексу, а також у інших
випадках, визначених законодавством, органами державної влади та органами місцевого
самоврядування, юридичними особами, у тому числі банками та іншими фінансовими установами,
фізичними особами, у тому числі підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну
діяльність. При цьому, під обробкою персональних даних фізичної особи - платника податків
розуміється будь-яка дія або сукупність дій, здійснюваних в інформаційно-телекомунікаційній
системі ДРФО, які пов’язані із збиранням, реєстрацією, накопиченням, зберіганням,
адаптуванням, зміною, відновленням, використанням та поширенням, знеособленням, знищенням
відомостей про фізичну особу, - п.8 розд.1 Порядку № 210. Але на цьому збір та обробка
персональних даних не закінчується, оскільки вся інформація (дані) з Державного реєстру
фізичних осіб - платників податків (а окремий реєстр є його частиною) після проходження
варіфікації, буде передана до ЄДДР згідно Постанови КМУ від 04.12.2019 р за № 1078.
При цьому, ч. 1 ст.7 ЗУ «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 р. чітко вказує на
заборону обробки персональних даних про релігійні або світоглядні переконання, тоді як в
реальності така обробка здійснюється, оскільки спеціально формується окремий реєстр (який є
складовою частиною Державного реєстру фізичних осіб – платників податків), куди вносяться
персональні дані виключно осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття
реєстраційного номера облікової картки платника податків. Та керуючись п. 3 ч. 1 ст.6 Закону
України «Про захист персональних даних», за яким «обсяг персональних даних, які можуть бути
включені до бази персональних даних, визначається умовами згоди суб’єкта персональних даних
або відповідно до закону», можна не надавати згоду на автоматизовану обробку персональних
даних, що також регламентується Міжнародною Конвенцією «Про захист осіб у зв’язку з
автоматизованою обробкою персональних даних». Це право закріплене не лише нормами
вищевказаного міжнародного законодавства та нормами Конституції України і ЗУ «Про захист
персональних даних», а і правовою позицією суддів Великої Палати Верховного Суду України
(Постанова від 19.09.2018 р. по зразковій справі №806/3265/17), які підтвердили право людей, які
не дають згоду на обробку їх персональних даних, на альтернативну форму обліку по ПІБ без
номерів та входження в електронні реєстри: «реалізація державних функцій має
здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх
обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-
правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та
державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і
примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати
альтернативу — використання традиційних методів ідентифікації особи. Висновки Великої
Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних
справах у зв’язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних данних».
Аналізуючи все вищевикладене, можна стверджувати, що оскаржуване судове рішення від
15.06.2021 р. є ще і не обґрунтованим, оскільки не відповідає вимогам обґрунтованого рішення,
встановленим ч.3 ст.242 КАСУ: воно ухвалене судом на підставі неповно і невсебічно з’ясованих
обставин в адміністративній справі, що мають значення для справи, на яких ґрунтувалися наші
позовні вимоги і підтверджених тими доказами, які не були достатньо і належним чином
досліджені судом, як і всі наші аргументи, як учасників справи, які лишилися без надання їм
об’єктивної і справедливої оцінки. В свою чергу, підставою для скасування судового рішення
повністю та ухвалення нового рішення є: ( п.1,2,3 ч.1 ст.317 КАСУ):
1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав
встановленими;
3)невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
Всі зазначені у цій скарзі факти свідчать про порушення відповічем також і приписів норм
ЗУ «Про державну службу», згідно з якими одним з принципів державної служби є саме
верховенство права, а присяга державного службовця містить обіцяння « вірно служити
Українському народу, додержуватися Конституції….. втілювати її у життя, поважати та
охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з
гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої службові
обов'язки…"
Згідно п.6 ч.3 ст.2 КАСУ основними засадами (принципами) адміністративного судочинства
є забезпечення права на апеляційний перегляд справи, який також передбачений і п.5 ч.3 ст.44,
ст.293 КАСУ.
У відповідності до п.2 ч.1 ст. 315 КАСУ за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове
рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення
повністю і ухвалити нове судове рішення.
На підставі вищевикладеного, керуючись Конституцією України, Законом України « Про
інформацію», Законом України «Про захист персональних даних», ст. 28, 269, 294, 296, 297
Цивільного кодексу України, Конвенцією про права дитини, Міжнародним Пактом про
громадянські і політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод,
Міжнародною Конвенцією про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних
даних, Європейською Конвенцією з прав людини, Кодексом адміністративного судочинства
України,
ПРОШУ:
1. Поновити строк для подання апеляйної скарги (згідно заяви) та прийняти апеляційну скаргу до
розгляду.

2. Скасувати повністю як незаконне і необґрунтоване рішення Одеського окружного

адміністративного суду від 15 червня 2021 року по справі № 420/1715/21 за позовом Романюк
Руслана Володимировича, Романюк Лілії Василівни та Романюк Олени Русланівни до відповідача
- Головного управління Державної податкової служби в Одеській області і ухвалити по справі
нове судове рішення, яким:
1. Зобов’язати Головне управління Державної податкової служби в Одеській області не
вносити інформацію про Романюка Руслана Володимировича до Державного реєстру
фізичних осіб- платників податків, використовуючи цифрові ідентифікатори
(ідентифікаційний номер, серія та номер паспорту, номер облікової картки платника
податків або інші форми з використанням літерно-цифрової ідентифікації) та зберегти за
особоюформу обліку платників податків за: прізвищем, іменем та по батькові, роком
народження та за місцем реєстрації;
2. Зобов’язати Головне управління Державної податкової служби в Одеській області вести
облік Романюка Руслана Володимировича, як платника податків без застосування
цифрового ідентифікатора ( ідентифікаційного номера, серії та номера паспорту, номера
облікової картки платника податків або інші форми з використанням літерно-цифрової
ідентифікації), а саме: за прізвищем іменем та по батькові, роком народження і за місцем
реєстрації та знищити інформацію про Романюка Руслана Володимировича у Державному
реєстрі фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів, яка була надана
інспекції під час реєстрації даних податковими органами.
3. Зобов’язати Головне управління Державної податкової служби в Одеській області зробити
у паспорті Романюка Руслана Володимировича запис про наявність права здійснювати
 будь-які платежі без цифрового ідентифікатора та завірити підпис відповідальної особи
круглою гербовою печаткою;
4. Зобов’язати Головне управління Державної податкової служби в Одеській області не
вносити інформацію про Романюк Лілію Василівну до Державного реєстру фізичних осіб-
платників податків, використовуючи цифрові ідентифікатори (ідентифікаційний номер,
серія та номер паспорту, номер облікової картки платника податків або інші форми з
використанням літерно-цифрової ідентифікації) та зберегти за особою форму обліку
платників податків за: прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та за місцем
реєстрації;
5. Зобов’язати Головне управління Державної податкової служби в Одеській області вести
облік Романюк Лілії Василівни, як платника податків без застосування цифрового
ідентифікатора ( ідентифікаційного номера, серії та номера паспорту, номера облікової
картки платника податків або інші форми з використанням літерно-цифрової
ідентифікації), а саме: за прізвищем іменем та по батькові, роком народження і за місцем
реєстрації та знищити інформацію про Романюк Лілію Василівну у Державному реєстрі
фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів, яка була надана інспекції
під час реєстрації даних податковими органами.
6. Зобов’язати Головне управління Державної податкової служби в Одеській області зробити
у паспорті Романюк Лілії Василівни запис про наявність права здійснювати будь-які
платежі без цифрового ідентифікатора та завірити підпис відповідальної особи круглою
гербовою печаткою;
7. Зобов’язати Головне управління Державної податкової служби в Одеській області не
вносити інформацію про Романюк Олену Русланівну до Державного реєстру фізичних осіб-
платників податків, використовуючи цифрові ідентифікатори (ідентифікаційний номер,
серія та номер паспорту, номер облікової картки платника податків або інші форми з
використанням літерно-цифрової ідентифікації) та зберегти за особою форму обліку
платників податків за: прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та за місцем
реєстрації;
8. Зобов’язати Головне управління Державної податкової служби в Одеській області вести
облік Романюк Олени Русланівни, як платника податків без застосування цифрового
ідентифікатора (ідентифікаційного номера, серії та номера паспорту, номера облікової
картки платника податків або інші форми з використанням літерно-цифрової
ідентифікації), а саме: за прізвищем іменем та по батькові, роком народження і за місцем
реєстрації.
9. Зобов’язати Головне управління Державної податкової служби в Одеській області зробити
у паспорті Романюк Олени Русланівни запис про наявність права здійснювати будь-які
платежі без цифрового ідентифікатора та завірити підпис відповідальної особи круглою
гербовою печаткою;

3. В порядку ч.3 ст. 296 КАС України здійснювати апеляційний розгляд справи у відкритому
судовому засіданні за нашою участю з письмовим повідомленням та викликом сторін, про що
направити відповідний документ процесуального характеру, засвідчений належним чином.

4. Звільнити від сплати судового сбору на підставі поданої заяви.

Додатки в копіях:

1. Експертиза 67/5 - 506 від 01.11.2010 р. Інституту електродинаміки Національної Академії

Наук України
2. Експертиза від 03.11.2010 р. Національної Юридичної Академії України імені Ярослава
Мудрого
3. Експертиза від 11.11.2010 р. Вінницького Національного Аграрного Університета
4. Експертиза від 10.12.2010 р. Вінницького Інституту Міжрегіональної Академії Управління
Персоналом
 5. Експертиза від 15.12.2010 р. Львівського Регіонального Інституту Державного Управління
Національної Академії Державного Управління при Президентові України
6. Експертне заключення 2018 року, зроблене інститутом кібернетики ім. В.Глушкова
Національної академії наук України
7. Лист ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі від 21.03.08 р.
8. Бланк Повідомлення за формою № 1П
9. Сторінка паспорту з відміткою громадянки Кирячок В.В.
10. Сторінка паспорту з відміткою громадянки Тельник Ю.О.
11. Лист ГУ ДПС в Одеській області від 12.03.2021 року за № 4935/6/15-32-51-09

« 16 » вересня 2021 рік Скаржники: ________________ Романюк Р.В.

________________ Романюк Л.В.

________________ Романюк О.Р.