Persy Bysshe Shelley
OZYMADIAS 3. Переклад Яра Славyтича:
I met a traveller from an antique land
Who said: Two vast and trunkless legs of stone
Stand in the desert. Near them on the sand,
Half sunk, a shattered visage lies, whose frown,
And wrinkled lip, and sneer of cold command,
Tell that its sculptor well those passions read
Which yet survive, stamped on these lifeless things,
The hand that moked them and the heart that fed:
And on the pedestal these words appear:
“My name is Ozymandias, king of kings:
Look on my works, ye Mighty, and despair!”
Nothing beside remains. Round the decay
Of that colossal wreck, boundless and bare
The lone and level sands stretch far away.
1. Переклад Івана Франка
З країв далеких путник повертає
І каже: “Велет кам’яний стоїть
В пустині; ніг вже, ані рук немає,
І збоку голова в піску лежить.
Та на лиці гордий безмірно вид
Залізна воля і погорда злая,
Що топче скутий невільницький світ, –
Усе те в рисах кам’яних триває.
А всподі напис вкований в граніт:
“Я Озимандіас, цар всіх царів, –
Глядіть, раби, на мене і тремтіть!”
Нічого більш. Мертва, суха, німая
Пустиня грає хвилями пісків
І звільна, стиха камінь заливає”.
2. Переклад Освальда Бургардта:
Я стрів мандрівника з країн чужих,
І він сказав: серед пісків пустині
Уламок статуї лежить донині –
Без торсу дві ноги, а біля них
Обличчя стерте; в складці уст німих
Презирства вираз гордий і камінний
І розказу холодного печать.
Різьбяр умів ті пристрасті читать,
Що в мертвім камені перетривали
І майстра, що потрапив їх віддать,
І серце владаря, що їх плекало.
Зберіг нам давній камінь кілька слів:
“Я – Озимандія, я – цар царів.
І це – діла мої. Тремтіть, хоробрі!”
Навколо – пусто все, і в далечінь
Ген-ген заходять аж під самий обрій
Безмежно золоті піски пустинь.
Я стрів мандрівця – і слова лунали
Про давній край: “Дві кам’яні ноги
Стоять самі. Пустеля навкруги.
Лише лице, надщерблене, запале
В пісок, являє глузування суть.
Воно вістить: умів різьбар читати
І владу, й глум, що в камені живyrь,
Що ними серце хтось натлив, багатий.
Ще п’єдестал зберіг потугу слів:
“Я Озимандія. Я цар царів!
Поглянь на труд мій, вічносте, й корися!”
Навколо пусто. Мандрівні піски
В руїни дмуть. Ні дому, ні узлісся –
Порожній простір віє крізь віки”.
4. Переклад Василя Мисика:
Я стрів мандрівника – й такі слова
Він мовив: “Статуя серед пустині
Стоїть розбита. Поряд – голова
Пощерблена, і з уст її донині
Не cтерся усміх владної гордині.
Як видно, добре скульптору були
Ті риси знані, що пережили
І руку майстра, й серце, що до зброї
Та ґвалту прагло. Нижче – кілька слів:
“Я – Озимандія, я цар царів,
А це – діла мої. Тремтіть, герої!”
Навколо – пустка, та руїни тінь,
Німі уламки статуї старої,
Та безконечна мертва далечінь”.
5. Переклад Григорія Кочура:
Стрів подорожнього я з дальньої країни.
Казав він: двоє ніг без тулуба стирчать,
Камінні, й побіч них, в піску, – лице камінне.
У стертих рисах ще лишилася печать
Жорстокості, страшна зневага й лють зухвала.
Як добре відтворитъ зумів те все різь6ар
У брилі, що й його в віках перетривала,
І серце, де палав цих пристрастей пожар.
Помітні ще й слова пихаті та недобрі:
“Я Озимандія, я над царями цар.
Дивуйтеся мені, могутні і хоробрі,
Жахайтесь і тремтіть: оце мої діла!”
Навколо порожньо. І тільки ген під обрій
Пустеля смугою німих пісків лягла.
6. Переклад Святослава Караванськоrо:

Я чув від тих, хто їздив за моря:

– В пустелі біля двох уламків ніг
Лежить в піску rpaнітний лик царя,
Чий усміх злий та брів недобрий збіг
Засвідчують, що примхи владаря
Прадавній скульптор добре розумів,
Сміявся з них, відбивши в правді рис,
І написом на підмурку довів
Свій глум, свою зневагу і відчай:
“Тут цар царів лежить – Озимандис, –
Гляди, мудрець, на твір мій і ридай!”
І більш ні слова. А округ руїн
Простерся німо неозорий край
Пісками запорошених рівнин.

7. Переклад Biктopa Коптілова:

Мандрівника в пустелі я зустрів.

Він мовив: “Там лежать в піску сипкому
Уламки постаті. Погорду й гнів
Незгаслий зір несе всім і нікому.
Розколина розбила вигин брів,
Та посмішка зневажлива й велична
Пережила і скульптора, й того,
Хто всім жадав погрожувати вічно.
На постаменті кілька слів стоїть:
“Я Озимандія, я цар всього.
До ніг моїх схиляйтесь і тремтіть!”
Оце й усе. Навкруг самі руїни,
В піску колос повержений лежить,
І звідусіль пісок на нього рине”.

8. Переклад Олександра Мокровольського:

Я чув од мандрівця: в пустелі голій

Дві кам’яні, без тулуба, ноги
Стримлять у небо, а обличчя – долі,
По рот гордливий в море пилюги
Зарилося – по вираз злий сваволі,
Що вдало прочитав його різьбар
Й навіки вкарбував у цю мертвоту,
Впоївши серцем свій мистецький дар...
Підмурок ще й слова рече безрото:
“Я – Озимандія! Царів я цар!
Тремтіть! Тут все – мій подвиг незрівнянний...”
Нічоrо ж не зосталось. Лиш колос
Знай кришиться у вічнім руйнуванні,
Та все піски, байдужі до погроз.