Філософія свободи

Григорій Сковорода

Ревтій Камілла Олексіївна

1 курс ФІФ УжНУ
СО англ мова та література. зарубіжна література
Викладач: Свищо В.Ю.
Григорія Сковороди – видатний
український філософ, просвітитель-
гуманіст, поет, педагог. Він був
енциклопедично освіченою людиною,
досконало знав багато давніх і нових
європейських мов, твори найвидатніших
представників духовної культури
античного світу і нового часу. Григорій
Савич Сковорода став першим
українським філософом. За життя йому
пропонували багато різних посад, але
мандрівний філософ понад усе цінував
свою волю, право самому визначати
своє життя, жити так, як йому до
вподоби, спілкуватися з людьми різного
віку та професій – це він вважав
найбільшим щастям для себе.
 Григорій Сковорода

1 Не міг довго сидіти на одному місці. Мав постійно

бути чимось зайнятий, був у русі.

2 На одній роботі довго не затримувався, оскільки не

зраджував своїм принципам і переконанням.

Їв 1 раз на день - після заходу сонця. Не їв м'яса і риби.

3

Спав по 4 години на добу.

4

"Ні кола, ні двора" адже завжди мандрував і мав з

5
собою лише торбинку з Біблією, власними
рукописами, сопілкою або флейтою і потім, на
старість вже ходив з пасохом, як пророк.
"Добрий розум робить легким будь-який
спосіб життя" - Григорій Сковорода

Майже все життя він подорожував, особливо

другу його половину. Був "безсріберником",
свідомо бідував, але залишався щасливим.

Батько Григорія торгував вином і мав справи Григорія Сковороду хвилювала тема Бога і
з горілкою. Любов до вина виявилася у справжньої віри. Коли подорожував, то часто
філософа, коли він поїхав працювати до зупинявся у монастирях.
"Токійської комісії" в Угорщину, вона
закуповувала вино для російського
імператорського двору.

Ясно, що класно філософствувати після літра

токайського вина!
 "Щоб пізнати Бога, треба
пізнати самого себе"
Григорій Сковорода

Сковорода цікавився такими Стрижень його філософії -

темами, як Бог, знання, дружба, самопізнання, внутрішній світ людини,
любов, душевний спокій, гріхи, її внутрішній космос, всесвіт. Сковорода
людські вади і сили... вчив - "Пізнай себе".

Сковорода - це філософ свободи і життєтворчості. Він - для кожної людини. У нього є поради, як бути
нещасливим і як бути щасливим, який шлях обирати. Він завжди говорив про "видиме" і "невидиме".
Зараз це актуально, бо зараз суспільство - це суспільство селфі. Сковорода вчив пізнавати СЕБЕ, а не своє
селфі.
 Отже, Г.Сковорода, поділяє світ на дві частини — світ видимий, який ми сприймаємо своїми чуттями, і світ невидимий,
ідеальний.

Світ невидимий трактується в християнському дусі. Це — Бог. Правда, із деяких віршів Г.Сковороди складається
враження, що невидимий світ — не лише Бог; це також інші духовні сутності — ангели, наближені до Бога душі і т.п.
Тобто тут можна побачити відголоски ідеї ієрархічної будови світу, притаманної неоплатонікам. Але тільки відголоски —
не більше. Загалом у Г.Сковороди ідея ієрархічності майже не проглядається. Можливо, тут давалася взнаки українська
ментальність. Адже для українців характерні егалітаризм і демократизм, що межують з анархізмом. Тому ідея
ієрархічності погано сприймається ними.
У онтології Г.Сковороди невидимий світ (Бог) є первинним. Бог не лише створив видимий світ, він його пронизує і
утримує. У таких міркуваннях дехто з дослідників ладний вбачати пантеїзм — ототожнення Бога й природи. Але якщо
це й можна вважати пантеїзмом, то пантеїзмом з вираженою печаттю ідеалістичного платонізму. Ось як говорить
Г.Сковорода про постійну підтримку божественною натурою натури створеної:
«Ця то блаженнійша натура, чи дух, весь світ, немов машинна вмілість годинникову на вежі машину в рух приводить і,
за прикладом отця-опікуна, сама є буттям всьому створеному. Сама одушевлює, годує, розпоряджається, налагоджує,
захищає і по своїй волі, яка є всезагальним законом, або статутом, зоветься, знову в грубу матерію, або в багно,
перетворює, а ми це називаємо смертю».
Отже, блаженну, чи то невидиму натуру Г.Сковорода іменує духом і навіть «усім світом», водночас він називає її «буттям
всьому створеному». Саме ця невидима натура визначає перетворення у видимому світі. Привертає увагу також
негативне ставлення Г.Сковороди до матерії. Якщо дух пов’язує філософ із життям, то матерію — зі смертю. Власне,
перетворення в грубу матерію є смертю.

"Усе минає, тільки любов після всього зостається. Усе минає, але не Бог і не любов".
Г. Сковорода – вільний митець, він створював ні від
кого не залежну та власну філософію, випробовував її
своєю долею, з часом вносив деякі корективи, як,
наприклад, щодо ідеї щастя. Спочатку він вважав, що
воно важко дається, а потім дійшов до думки, що
насправді воно лежить на поверхні і тому щасливим
бути легко. Він не боявся помилятися, змінювати свої
погляди, був вільним від усього. Головне в житті й
філософії Г. Сковороди – "не позірна відмова від усіх
світських цінностей і пов'язань, а зухвала незалежність
особистості, яка сама обирає собі своє призначення та
майбутнє".

Філософія свободи
Філософія Г. Сковороди – це філософія гідності
як основної засади існування людини. Цю ідею
він втілив і продемонстрував на прикладі
власного життя. Вчений-філософ "відстоював
свою творчу індивідуальність, особисту свободу,
не піддаючись спокусам світу" : багатству, владі,
високому соціальному стану, світськості.
 це слова з пісні4 "Саду божественних пісень"

"ДУХ СВОБОДИ НАС

В НАС РОДИТЬ"
це означає, що народження внутрішньої людини в оболонці плоті,
тіла, і в серці зумовлює не що інше, як "дух свободи". І у світі, в якому
"в думках одного у людей нема" (Пісня9), мислителю "свобода лиш
одна вабна і безпечальна, препроста путь" . Г. Сковорода
переконаний, що кожна людина все своє життя має дбати про свою
індивідуальну, внутрішню свободу, що для нього перш за все є спокій
та душевний мир
Г. СКОВОРОДИ "DE LIBERTATE
(ПРО СВОБОДУ)",
Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнивши
все злото,
Проти свободи воно лиш болото.
О, якби в дурні мені не пошитись,
Щоб без свободи не міг я
лишитись.
Слава навіки буде з тобою,
Вольності отче, Богдане герою!
Свобода тут оцінюється як
найвище благо. Якщо раніше він
прирівнював її до золота, то тут
ставить вище за нього, тобто
філософ вважає свободу
найдорожчим скарбом.
Лишившись без свободи,
людина, відтак, пошивається в
дурні.
Ідея свободи (волі) в моральному вченні
Г. Сковороди посіла своє належне місце.

Свобода у мислителя – поняття загальне –

це воля взагалі. Воля ж подається
різнозначно – це
і свобода, і воля політична та
індивідуальна. Окремо виступає й неволя,
антагоністична до волі доброї та
політичної, в образах тюрмитемниці,
ярма, пекла. "Загалом воля – це силовий
рух душі, стрім;

Свобода – поняття статичніше, її антиподи

– рабство, неволя, що
позбавляє людину та соціум, зокрема й
етнос, природного, визначеного Божею
волею життя й закону"

Філософія свободи
 Якщо ж звернутися до вчення Г. Сковороди про самопізнання,
воно не було оригінальним, а повторювало концепції інших античних
та європейських філософів. Але його значення – в тому, що, спроектувавши їх на український ґрунт,
філософ шукав хоч якийсь вихід із
того становища, в якому опинилося українське суспільство у 18 ст.
"Поширена на суспільно-політичні, етичні і педагогічні погляди автора, теорія самопізнання Г.
Сковороди мала певний вплив на суспільний розвиток країни, заперечувала існуючі порядки і погляди,
вибивалася з імперського розуміння людських цінностей"
 З ідеєю про самопізнання філософ пов'язує й поняття свободи. У часи
його усамітнення десь на пасіці чи в монастирі свобода ("О діброво!
О свободо!") осмислюється як синонім душевного спокою, найвища
мудрість, осягання Божих істин, зосередженість на самопізнанні і
самовдосконаленні.

Щастя у Г. Сковороди полягає "в знайденні душевного спокою. А це

можливо лише коли людство зрозуміє своє духовне призначення".
Умовою досягнення свободи, за Г. Сковородою, виступає
усвідомлення в собі Бога (Божественної природи, Духа Божого),
"істинної", "невидимої" природи, яке у свою чергу пов'язане з
розумінням мислителем свободи як особливого душевного стану.
"ПІЗНАЙ
САМОГО
Прагнення до свободи в ученні Г. Сковороди, – прагнення цілком
природне, божественне. Таким же природним і божественним

СЕБЕ!" виступає й прагнення до національної свободи. Потреба свободи

усвідомлюється тим більше, чим більше пізнає себе народ, чим
більша його самосвідомість. Народ, який не пізнав, не усвідомив
себе, не зрозумів свою божественну суть, свою вартісність і високе
призначення, залишається нещасним і нежиттєздатним, навіть коли
здобуде зовнішню свободу, бо такий народ не бачить своїх
історичних перспектив, не бачить свого шляху.
"Світ ловив
Г. Сковорода – прихильник особистої свободи, його втеча від світу,
автоепітафія "світ ловив мене, та не спіймав" є беззаперечним

мене, та не
доказом цього. Для нього найвищою метою людського існування є
свобода людини, яка полягає у свідомому подоланні тяжіння
до чуттєвих насолод заради досягнення внутрішньої свободи

спіймав" (аскеза). Його творчість має загальнолюдський зміст, у творах

зустрічаємо боротьбу з бездуховністю і відстоювання внутрішньої
свободи. Але основою концептуальності філософської системи Г.
Сковороди є духовна свобода та способи досягнення
її окремою людиною:

"Пріоритет морального начала в його концепції людини й світу, її,

цієї концепції, антропоцентрична спрямованість. Міра пізнання
самого себе є мірою пізнання людини як такої, а людина – міра всіх
речей".

Більше за все його хвилювало те, що люди цілковито байдужі до

того, що стосується світу внутрішнього, недосліджених глибин
власного серця. Ось чому філософ шукав відповіді у самій людині.
Для нього в основі філософії – серце, "вільне від усякого рабства
світу, суєти, пристрастей", сприйняття свободи як тихого і
мирного існування.
Філософія Г. Сковорода відстоював внутрішню свободу, яка була для
нього

свободи основою життя людини, тому й не відбилися у його

творчості теми
закріпачення чи гайдамацтва. Причому зовнішня
свобода була для поета не менш важлива,
ніж внутрішня. Тут потрібно зважати на те, що будь-яка
творчість у
суті своїй неодмінно автобіографічна. Людина не може
глибоко відчути те, що не пережила на власному досвіді,
наприклад так, як Т. Шевченко. Він народився і жив у
неволі, тому не міг бути до неї байдужим, співпереживав і
боровся проти неволі все життя, пройшовши всі кола
пекла, важкі
життєві випробування, він знав ціну зовнішньої свободи.
Усвідомлював, що вона така ж важлива у житті людини,
як і духовна свобода, і що вони тісно взаємопов'язані.

Г. Сковорода більш за все цінував

свободу як найдорожче у своєму житті.
Висновки, зроблені самостійно:
Свобода - це найкраще, що може мати людина. Нам
лише потрібно бачити ту свободу. Свобода
приносить радість тому, хто її має. Людина може
мати щастя, навіть тоді, коли здавалося б його бути
не може, в дуже важкі моменти. Саме тому важливо
читати книги, вірити в видиме й невидиме,
продовжувати пізнавати себе і здобувати, захищати
та найголовніше - відстоювати свою свободу, як
фізичну, політичну, так і що найважливіше -
індивідуальну.

Філософія свободи Григорія Сковороди

 Використані джерела:

1. «Філософ свободи». Григорій Сковорода і в 300 років є дуже сучасним https://www.radiosvoboda.org/a/ukrayina-filosof-

hryhoriy-skovoroda-300-rokiv/32145420.html

2. «Незвична» філософія Григорія Сковороди

https://www.oa.edu.ua/ua/info/news/2012/11-22-1

3. Філософські погляди Г.Сковороди.

http://kimo.univ.kiev.ua/Phil/31.htm

4. Філософія всеохопної свободи – діячі культури про Сковороду

https://chytomo.com/filosofiia-vseokhopnoi-svobody-diiachi-kultury-pro-skovorodu/

5. ТВОРЧІСТЬ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ТА ФІЛОСОФІЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ: ДВА ВИМІРИ СВОБОДИ

http://www.univ.kiev.ua/pdfs/shevstud-16/24_Shapovalova_A.pdf
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!