УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР ПРОЦЕСІВ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ:

(Есе)
 2

ВСТУП
Актуальність роботи. Євроінтеграційні процеси і членство України в
Європейському Союзі є основним інструментом реалізації національних
інтересів, розбудови в Україні правової та демократичної держави, зміцнення
вже існуючих та впровадження нових механізмів функціонування
громадянського суспільства в Україні відповідно до європейського зразку.
Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн
світу до нового якісного стану, нового типу цивілізації. Сучасна політична
кон’юнктура ставить перед Україною нові виклики та потребує від молодої
держави активної участі в їх вирішенні та виборі напрямку цивілізаційного
розвитку. Входження України до Європейського Союзу – це, однозначно,
запорука подальшого змінення вітчизняних позицій на міжнародній арені. У
цьому контексті є особливо важливим правовий аналіз здобутків та
напрацювань, а також моніторинг наступних кроків української держави у
процесі зближення з Європейським Союзом, а значить і зміцнення
демократичних засад та верховенства права.
Перебування України на межі двох великих цивілізаційних просторів –
європейського та євразійського є визначальним чинником її політичної долі,
який існував від самого початку зародження української державності.
Вирішення складної політичної ситуації, яка виникла в нашій державі,
залежить не лише від обрання вектору зовнішньої політики, а й від
налагодження відносин між Російською Федерацією та самим Європейським
Союзом. Важко не погодитись, що європейська інтеграція України може
використовуватись як засіб вирішення власних інтересів цих двох
геополітичних центрів сили.
Сьогодні ефективна інтеграція України до світового економічного
простору є важливим завданням розбудови державності й економіки.
Подальший євроінтеграційний процес передбачає серйозні виклики,
пов’язані з проведенням глибинних соціально-економічних реформ та
радикальних інституційних перетворень в Україні.
 3

Об’єкт дослідження. Стратегія євроінтеграції, механізми, інструменти

і засоби реалізації входження України до Європейського Союзу.
Предмет дослідження. Напрямки співпраці і шляхи інтеграції України
до Європейського Союзу, процес взаємодії суб’єктів політичної та
зовнішньоекономічної діяльності України та країн ЄС. Позитивні та
негативні аспекти реалізації європейської інтеграції України.
Мета дослідження. Ретроспективна оцінка євроінтеграційних кроків
України та аналіз можливих позитивних та негативних наслідків
євроінтеграційної політики в контексті реалій сьогодення. Реалізація
завдання полягає у дослідженні стану, перспектив та правових наслідків
членства України в Європейському Союзі як запоруки розбудови
громадянського суспільства, а також подолання проблем, що виявляються
під час реалізації процесу євроінтеграції.
Хронологічні рамки роботи. В суспільстві міцно утвердилась думка,
що євроінтеграційні процеси в Україні активізувалися після підписання
угоди про Асоціацію України з Європейським Союзом в червні 2014 року,
однак сучасним історикам не слід скидати з рахунків важкий дипломатичний
та зовнішньоекономічний шлях України, який цьому передував. Зважаючи на
це, дослідження охоплює період від 2004 року – «Помаранчевої революції»
до сьогоднішніх днів.
Географічні рамки дослідження охоплюють територію незалежної
України та Європейського Союзу.
Ступінь наукової розробленості. Питанням євроінтеграційного
курсу України, його проблемам, протиріччям та перспективам присвячено
праці вітчизняних учених: І.Артьомова, Ю.Борисова, В.Горячук,
В.Баштанника, О.Деменко, А.Лобанова, І.Лук’янової, О.Резніченка,
Г.Ситника, Н.Степаненка, Х.Машталір, С.Череватого, К.Сіренко,
І. Рафальського, А. Обозної, М. Клімової та ін. Водночас, у працях названих
авторів розглядаються політичні переваги та недоліки інтеграції України до
ЄС, механізми формування та реалізації державної політики України у сфері
 4

європейської інтеграції. Перелік вище названих науковців, що досліджували

дану проблематику не є вичерпним, оскільки науковий інтерес до питання
переваг та недоліків процесу європейської інтеграції України не згасає.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що в роботі
детально проаналізовано особливості реалізації процесу європейської
інтеграції України, що дозволить в майбутньому врахувати позитивні та
негативні сторони даного явища з метою вдалої трансформації українського
суспільства та глобалізаційних змін.

УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР ПРОЦЕСІВ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Після Другої світової війни об’єднання Європейського континенту, що

призвело до створення Євросоюзу у його сучасній формі, можна назвати
найбільш успішною та найбільш реалізованою спробою європейської
консолідації. З огляду на те, що починаючи з перших років ХХІ століття
почалося формування державної євроінтеграційної політики України,
актуальною є характеристика довготривалого процесу інтеграції до єдиної
Європи, що призвела до створення сучасного Європейського Союзу. Слід
зауважити, що хоча процес розширення й інтеграції держав після Другої
світової війни і до сьогодення мав еволюційне спрямування, але враховуючи
виклики ЄС на сучасному етапі внаслідок спроб подолання результатів
економічної та політичної кризи, потрібно звернути увагу на однозначно
невизначені перспективи його розвитку у найближчому майбутньому.
 5

Я вважаю, що саме після «Помаранчевої революції» перед Україною як

суверенною державою постала проблема пошуку формули інтеграційних
процесів в європейські та світові структури, насамперед, з погляду
осмислення того місця, яке вона має посісти в сучасному глобалізованому
світі.
На мою думку, реалізація завдань європейської інтеграції України є не
самоціллю, а засобом якісної трансформації українського суспільства у
загальному руслі розвитку європейської цивілізації. Цей процес повинен
органічно поєднувати три основні напрямки діяльності державних і
недержавних закладів та установ: організаційну, інформаційну та практичну.
Європейська інтеграція сьогодні включає широкомасштабні процеси, що
залучають до їх реалізації державний, регіональний та місцевий рівні
управління. Різностороннє співробітництво з Європейським Союзом на
сьогоднішній день в повній мірі відповідає природному геополітичному
напрямку інтеграційної стратегії України і є одним із основних
практичних засобів формування ефективної відкритої економіки.
Я вважаю, що головними факторами, які перешкоджали і сьогодні
стримують швидкий вступ України до ЄС є: величезний розрив у рівнях
економічного розвитку України і європейських держав; все ще незадовільний
обсяг взаємної торгівлі; значна відмінність рівня життя населення;
невідповідність правових систем.
В галузі економіки важливою стала угода 2016 року про вільну
торгівлю між Україною та ЄС. Проте, тимчасовий характер
угоди не дозволяв розраховувати на притік європейських інвестицій –
потенційні інвестори побоюються політичного майбутнього України та
фактору безпеки їхнього капіталу. Для України інтеграція до
Європейського Союзу – це шлях створення робочих місць, повернення
додому українських заробітчан, підвищення рівня життя населення,
модернізація економіки, вихід на міжнародні торгівельні ринки. Зрозуміло,
що європейський вектор вітчизняної економіки мав наслідком скорочення
 6

обсягу експорту до країн СНД і переорієнтацію на ринок ЄС, що, на мій

погляд, поки не виправдало очікувань, адже проблема економічних наслідків
цього процесу залишається дискусійним питанням. Якщо взяти до уваги дані
по експорту України протягом 2014-2020 років Державної служби
статистики, то можна констатувати, що зростання частки ЄС таки не
дозволило за останні роки досягти показників на рівні 2013 року.
На мій погляд, однією з ключових проблем євроінтеграції України
варто відмітити високий рівень корупції, який відлякує потенційних
інвесторів та іноземний капітал загалом. Разом із тим, проблема корупції є
актуальною і для країн ЄС – як для ряду країн-членів так і для об’єднаної
Європи в цілому, цей феномен завдає значних соціально-економічних
збитків.
Однозначно, що реалізація курсу на інтеграцію до Європейського
Союзу має багато позитивних аспектів. Вона сприятиме забезпеченню
гарантій верховенства права, плюралістичної демократії, дотримання прав
людини, розвитку в Україні громадянського суспільства, побудові соціально
орієнтованої ринкової економіки. Державна політика інтеграції України до
ЄС впливає на всі сфери суспільного життя. На національному рівні
поступальний розвиток євроінтеграційних процесів в Україні пов’язаний з
адекватним реагуванням у багатьох напрямах на рівні реалізації державної
політики України відповідно до тактичних завдань держави у сфері
європейської та євроатлантичної інтеграції. Українським громадянам
необхідно самостійно будувати модель вітчизняного громадянського
суспільства з усіма його супутніми ознаками та елементами, тим самим
практично доводити свою прихильність до базових цінностей Європи,
демонструючи готовність до реальних змін та реформ усередині нашої
держави. Кожен член громадянського суспільства повинен відчувати і
проявляти свою відповідальність за дотримання основоположних прав і
свобод людини, а також за утвердження злагоди і взаємодопомоги в державі.
 7

На мою думку, сучасний стан європейської інтеграції є наслідком

тривалої історії. Об’єднання народів Європи пов’язане не тільки з
економічними й політичними чинниками, а й з культурними, ідеологічними
та релігійними факторами, в основі яких – формування європейської ідеї, що
знаходила своє відображення в різноманітних концепціях у різні історичні
періоди розвитку Європи. В умовах біполярного світу Європейське
співтовариство на момент свого започаткування було задумане як об’єднання
більш-менш подібних національних держав, що мали сформувати нове
потужне економічно й політично об’єднання, яке було б здатне виступати
рівноправним партнером у відносинах зі США та СРСР. Однак після розпаду
Радянського Союзу геополітична мета такого утворення зазнала
переосмислення. Я вважаю, що саме спільні з Європою цінності й прагнення
до миру та економічного зростання спонукали Україну обрати шлях на
інтеграцію до Європейського Союзу. Історію відносин незалежної України та
ЄС можна умовно поділити на декілька етапів, які відображають поступове
формування та розвиток євроінтеграційної стратегії України. Загалом, ґенеза
євроінтеграційної стратегії України є складним і довготривалим процесом.
Незважаючи на позитивні результати на шляху інтеграції України до ЄС,
повноправне членство в Європейському Союзі наразі не отримано і в
короткотривалій перспективні поки що не очікується. Не слід скидати з
рахунків в цьому контексті й політичну кризу в самому Євросоюзі, який
останнім часом має багато внутрішніх проблем, на вирішенні яких
сконцентровані його зусилля. Економічні, соціальні проблеми, Brexit (вихід
Великої Британії з ЄС), пандемія COVID-19, постійний наплив емігрантів –
все це неабияк розхитує європейську стабільність і єдність та значно
послаблює ЄС, особливо в останні роки.
На мою думку, позитивним є те, що Україна в процесі інтеграції до ЄС
зобов’язалась забезпечити протягом 7-10 років поступове наближення до
стандартів та практики ЄС у сфері зайнятості населення та мобільності
працівників, підвищення якості робочих місць та умов праці, інформування
 8

та консультування працівників, боротьби з бідністю, модернізації системи

соціального захисту – все це дасть можливість в майбутньому приєднатись
до відповідного простору ЄС, створеного політикою зайнятості та рівних
можливостей, що призведе, у свою чергу, до підвищення стандартів життя
людей з ціллю досягнення сталого розвитку.
Я вважаю, що також важливою складовою європейської інтеграції
України та її включення в європейську та світову політичну, безпекову й
економічну систему є розвиток партнерських відносин з
Північноатлантичним Альянсом. Розширення всебічного співробітництва з
НАТО є додатковим фактором інтеграції у світове співтовариство, а для
Альянсу – одним із засобів пошуку нової ролі в європейській та світовій
політиці.
Попри всі наші недопрацювання у сфері європейської інтеграції,
впевнено можна сказати, що в найближчі роки Україна та ЄС відкриють нові
перспективи для партнерства, економічної інтеграції, співробітництва та
проведення економічних і соціальних реформ, направлених на розвиток
функціонуючої ринкової економіки, монетарної та фіскальної політики,
політики обмінного курсу, соціальної сфери, зменшення рівня бідності
населення, регіонального розвитку, сталого розвитку держави та суспільства.
Сучасна Європа об’єктивно є безпечною, вільною, заможною, комфортною і
гуманною частиною світу. В підсумку реалізації процесів європейської
інтеграції в Україні укріпляться демократичні цінності, положення
Європейської конвенції з прав людини, де повага до особистості є найвищою
цінністю. Майбутній вступ до ринку ЄС відкриє нові можливості для ведення
бізнесу, зменшить рівень корупції, покращить інвестиційний клімат через
збільшення довіри до України і відповідно забезпечить належні умови для
ведення бізнесу в Україні.
Стрімкий розвиток співробітництва з ЄС неминуче означатиме
необхідність запроваджувати відповідні правила та стандарти економічної
політики. Поглиблення економічних зв’язків з ЄС безпосередньо впливає на
 9

більш раціональний розподіл ресурсів, підвищення ефективності

економічних процесів, тобто має позитивні наслідки в довготривалій
перспективі. Я вважаю, що саме на європейському фінансовому ринку, який
сьогодні є найбільшим у світі, Україна може мобілізувати кошти, необхідні
для забезпечення макроекономічної стабільності, диверсифікуючи тим самим
джерела зовнішніх запозичень.
Однак, формула «Інтеграція без збереження національної ідентичності»
Україні не підходить. Ми ще не пройшли шлях її остаточного утвердження,
робимо лише перші кроки. Україні насамперед необхідно виконати обов’язок
перед собою, реалізувати місію остаточного самоутвердження як суверенної
держави. Ще Іван Франко підкреслював, що консолідування якихось вільних
міжнародних союзів для досягнення вищих міжнародних цілей може статися
аж тоді, коли всі національні змагання будуть завершені. Будь-яке намагання
пропустити цей етап, рівнозначне збідненню, порушенню «органічності
історії». Для українців ще не до кінця відбулося освоєння поняття
«національного буття» як основи виокремлення й входження у контекст
світової цивілізації. На жаль, на тридцятому році незалежності Україна досі
ще не самоокреслилась для самої себе, а відтак і для світу як самостійна
держава. На відміну, наприклад, від польської та інших еліт Східної Європи,
різною мірою, але все ж проєвропейських, вітчизняна інтелектуальна еліта в
цілому не висловила своєї концепції національної ідентичності України. На
мій погляд, Україна скоріше обрала шлях «багатовекторної» риторики, а
сьогодні – європейського романтизму. А якщо європейська перспектива не
існує в культурній ментальності суспільства та його еліт, то й на
інституційному рівні не може постати жодної системної стратегії,
спрямованої на розширення знань про себе в світі. Наслідком цього є «м’яка»
ізоляція України від об’єднавчого європейського та євроатлантичного
процесів. Без розробки і послідовної реалізації національної стратегії,
орієнтованої на глобальні виклики, переваги й небезпеки, Україна не зможе
відстояти своє геостратегічне місце і роль в розвитку сучасної і світової
 10

цивілізації. Необхідна кардинальна програма реформ та модернізації

суспільства, яка б дозволила через 15-20 років говорити про «українське
диво» і вивести Україну на якісно новий рівень розвитку.
На мою думку, важливо переконати громадськість, що європейська
інтеграція України не спрямована безпосередньо проти Росії. Україна
повинна розробити власну стратегію, щоб Росія не могла впливати на процес
інтеграції України до ЄС, адже цей процес неминучий. Бачити в росіян
«інших» – ще не означає не любити чи не поважати їх, навпаки, це –
можливість для самостійного розвитку двох незалежних держав та народів,
адже росіяни сьогодні надто залежні від політики своєї нинішньої влади.
Окрім всього вище сказаного, на мою думку, дуже важливою є
трансформація засад регіонального управління в контексті
євроінтеграційної політики України. З огляду на стратегічний вибір
євроінтеграції, реформування регіонального управління має відповідати
європейським нормам і стандартам. Такий підхід дозволить задіяти нові
апробовані світовою практикою організаційні та інституційні механізми й
інструменти реалізації регіональної політики, запровадити нові підходи до
надання бюджетних коштів і фінансування регіонального розвитку,
розширити можливості регіонів щодо залучення приватного капіталу, коштів
міжнародних фондів для фінансування регіональних і міжрегіональних
проектів. Напрацювання нової моделі регіонального управління передбачає
оптимальне поєднання самостійності регіонів, насамперед у сфері вирішення
повсякденних питань місцевого розвитку та координуючої, стимулюючої
ролі центру. Особливого значення набуває властивість управлінської системи
адаптуватися до динамічних змін суспільно-політичної ситуації, врахування
реальних потреб та перспектив регіонального розвитку.
Важливим, на мій погляд, є і вдосконалення соціальних стандартів
оплати праці в контексті розвитку відносин з ЄС. Реалізація стратегії
подолання бідності передбачає такий комплексний напрям як зменшення
економічно необґрунтованої нерівності та сприяння утвердженню принципу
 11

соціальної справедливості в системі розподілу доходів. Даний напрям

передбачатиме внесення змін до методології визначення прожиткового
мінімуму з урахуванням досвіду європейських країн, проведення
консультацій зі сторонами соціального діалогу щодо розроблення галузевих
стандартів оплати праці та вдосконалення оплати праці працівників
бюджетної сфери. Вагоме значення повинно надаватись скороченню ризиків
і масштабів прояву бідності серед працюючого населення, утвердженню
принципів соціальної справедливості в питаннях оплати праці.
Ще одним важливим питанням, на мій погляд, є і ефективність
публічного управління, яку Україні слід підвищити для реалізації своїх
євроінтеграційних прагнень. Процеси реформування державної влади в
напрямку децентралізації, зміцнення організаційної, правової та фінансово-
економічної самостійності місцевого самоврядування, формування
самодостатніх, дієздатних територіальних громад були зумовлені не тільки
внутрішніми, а й зовнішніми факторами. Я вважаю, що впровадження
адміністративної реформи має бути реалізовано саме на рівні громади, як
базової ланки місцевого самоврядування в Україні.
Слід констатувати, що зі зміною влади зовнішньополітичний курс
України залишився загалом прогнозованим, послідовним на основних
стратегічних напрямках, зокрема – у відносинах з ЄС. Нова влада
задекларувала наміри щодо поглиблення європейської інтеграції, зробила
ряд кроків. Символічно, що після обрання Президентом, перший візит
Володимира Зеленського відбувся до Брюсселя, де гарант зустрівся з
керівництвом Європейської ради, Єврокомісії, Генсеком НАТО та
Президентом Польщі. За підсумками цього візиту Володимир Зеленський
заявив, що «Європейський союз залишатиметься надійним партнером
України…». Європейська інтеграція – це, насамперед, забезпечення
системних внутрішніх змін у державі та імплементація реформ і зобов’язань,
передбачених Угодою про асоціацію між Україною та ЄС. Проте, перші дії
нової влади на європейському напрямі відзначились як намаганням
 12

прискорити євроінтеграційні процеси, так і неоднозначними суперечливими

заявами та рішеннями.
Нині, станом на першу половину 2021 року прийнято низку законів у
сфері євроінтеграції, зокрема, у сфері інтелектуальної власності, сфері
транспорту, інфраструктури, безпеки перевезень, захисту прав громадян,
соціальній сфері, захисту бізнесу, митниці, боротьбі з корупцією, захисту
довкілля та енергетики. Проте, на мій погляд, так званий «турборежим»
прийняття законів лише показав недосвідченість українських народних
депутатів, адже численні прийняті зміни викликали занепокоєння,
суперечливу та неоднозначну реакцію на Заході. Фактор залучення
європейських інвестицій для модернізації української економіки був одним з
головних аргументів на користь євроінтеграції. Проте, статистика нині
засвідчує помилковість первісних оцінок і прогнозів щодо вирішального
впливу укладання Угоди про асоціацію на ситуацію з інвестиціями в Україні.
Істотне зниження цієї динаміки зумовлене рядом чинників. З одного боку, –
це проблеми з інвестиційним кліматом, обумовлені суттєвим зростанням
ризиків в умовах бойових дій на Сході з невизначеними наслідками та
загрозою подальшої ескалації та проваленою стратегією боротьби з
поширенням COVID-19 в Україні. З іншого – загальні процеси
макроекономічної дестабілізації та хаотизації внаслідок очевидного
перевантаження процесу зламу старих інституційних форматів над
створенням ефективних нових. На мій погляд, у макроекономічному аспекті
найбільш руйнівним чинником виступили слабко контрольовані інфляційні
процеси та обвальна девальвація гривні, що враз знецінила оцінку в
іноземній валюті капіталу, що належить нерезидентам. Фактично, якщо не
враховувати інвестицій з Кіпру, які переважно є офшорними інвестиціями
українських юридичних чи фізичних осіб, ми маємо справу зі справжнім
обвалом прямих інвестицій в акціонерний капітал з ЄС. При цьому значна
девальвація української гривні має довготривалу дію і стала, поряд із
корупцією, одним з вирішальних чинників, які відлякують європейських
 13

інвесторів. Таким чином, я вважаю, що Україна дещо заплуталась в своєму

глобалізаційному русі, залишаючись поки що для Європейського Союзу –
джерелом дешевої робочої сили, а для Росії – буферною зоною постійного
політичного впливу.
В цьому контексті зростаюче проникнення українських трудових
мігрантів на ринок ЄС навряд чи має винятково позитивні наслідки, адже
вирішуючи певні проблеми для самих мігрантів в аспекті підвищення їх
доходів та професійної самореалізації, воно веде до зростаючого
знекровлення української економіки в аспекті забезпечення робочою силою
та фахівцями високої кваліфікації. А це, в свою чергу, дестимулює інвестиції
у технологічні сфери економічної діяльності: процес євроінтеграції може
опинитися перед непереборною перешкодою зростаючого структурного
спрощення економіки України.
Якщо ж розглядати глобальніше питання європейської інтеграції
України, то слід констатувати, що рух до Європейського Союзу та НАТО є
окресленим цивілізаційним вибором українського народу, головною
причиною і мотивом гібридної агресії Кремля. Контроль і домінування в
«зоні» привілейованих інтересів, реінтеграція за російським сценарієм –
одна з складових стратегії Москви в зовнішньополітичній сфері. Дрейф
України в західному напрямі є викликом і «сакральною» загрозою для
нинішнього керівництва Російської Федерації. Москва нині використовує всі
можливі інструменти і засоби з арсеналу «гібридної війни» для того, щоб, з
одного боку, блокувати та унеможливити рух Києва до європейської
спільноти, а з іншого, – послабити та дезінтегрувати ЄС з метою
переформатування геополітичного устрою на європейському континенті на
умовах Російської Федерації. Російський тиск на Україну з метою
блокування євроінтеграційного курсу Києва здійснювався роками послідовно
та комплексно, з використанням усього наявного арсеналу засобів та
інструментів «гібридної війни».
 14

На мою думку, Кремль задіяв проти України потужну

пропагандистську машину, яка охоплює телебачення, інтернет, друковані та
електронні ЗМІ, кіно, театр і книговидання, концертну діяльність, молодіжні
субкультури та соціальні мережі, різноманітні громадські та релігійні
організації. Важливим об’єктом російського впливу сьогодні є
внутрішньополітична ситуація в Україні, а також окремі політичні й
громадські інститути: система влади, місцеве самоврядування, політичні
партії та громадські рухи, релігійні організації, ЗМІ. Однією з цілей
російської інформаційної війни є «деєвропеїзація» України, компрометація і
дискримінація її євроінтеграційного курсу.
Я вважаю, що російська пропаганда зорієнтована на руйнацію
українського суспільства «зсередини» – через дискредитацію діючої влади,
інспірування соціального незадоволення і сепаратистських настроїв у
регіонах, просування в українському культурно-інформаційному просторі
доктрини «руського мира» і правомірності захисту «співвітчизників» на
українській території. Виходячи з усіх прикрих факторів і майбутніх
труднощів України, – наше головне завдання сьогодні – багато працювати,
надіятись лише на себе, ставитись відповідально до своїх обов’язків, бути
гідними громадянами, підтримувати одне одного, боротись із корупцією та
свавіллям олігархів. Все це дозволить збудувати міцну та процвітаючу
Україну, у співпраці з якою буде зацікавлений ЄС та з якою рахуватиметься
Російська Федерація у своїй зовнішній політиці. Тільки такий шлях в
контексті європейської інтеграції буде успішним, все залежить тільки від нас.
 15

ВИСНОВОК
Протягом останніх років відбувається процес осмислення
концептуальних і тактичних прорахунків, допущених Україною на
євроінтеграційному шляху. Ейфоричні настрої минулих років змінилися
реалістичним усвідомленням того, що період адаптації України до політико-
економічних вимог Європейського Союзу буде довготривалим процесом.
Становлення та розвиток відносин Україна – ЄС це явище багатоаспектне.
Приєднання до європейської спільноти гарантує високі стандарти в економіці
й суспільному житті, але поряд з цим вимагає від України здатності взяти на
себе юридичні зобов’язання, що випливають з членства в ЄС. Своє головне
завдання Україна на сьогоднішньому етапі вбачає в утвердженні
європейських цінностей і стандартів у політиці, економіці, соціальній сфері.
У цьому – запорука суспільної стабільності і сталого розвитку нашої
держави.
Незважаючи на те, що європейська інтеграція сьогодні передбачає
широкомасштабні процеси, ще не зовсім досконало досліджено плюси та
мінуси можливого майбутнього вступу в європейський простір для
економіки взагалі. Цей процес є набагато складнішим, ніж здається на
перший погляд і пояснюється це тим, що зараз існують чимало аргументів
проти вступу нашої країни до ЄС, які ґрунтуються на економічних,
геополітичних та соціальних наслідках відповідного процесу для України.
Зокрема, Україні потенційно доведеться «ділитися» своїм суверенітетом з
єдиним регулюючим органом Європейського Союзу, якому на основі
міжнародних договорів делегують частину своїх повноважень. Проте,
євроінтеграційний курс України сьогодні є безальтернативним, хоча на
цьому шляху нас чекає безліч труднощів, випробувань, розчарувань,
усвідомлення необхідності здорового національного егоїзму та
прогнозування наслідків зовнішньополітичних та економічних рішень, а
також позбавлення від ілюзій отримання вагомої зовнішньої допомоги та
швидкого вирішення внутрішніх проблем. Членство в Європейському Союзі
 16

є стратегічним орієнтиром українських прагнень до перетворень і ключовою

метою, заради якої й проводяться внутрішні реформи, воно відкриває нові
політичні та економічні можливості й перспективи, знижує рівень
фінансових ризиків, поліпшує інвестиційний клімат, а це у свою чергу,
сприятиме активізації всіх напрямків державного розвитку України.
На даному етапі розвитку євроінтеграційної політики Україні доведеться
стикатися з такою проблемою як відсутність її офіційного сприйняття як
реального кандидата на вступ до ЄС у самій Європі. Однак вирішення
завдань підготовки широкого ментального сприйняття всіма верствами
українського населення, безальтернативності курсу на європейську
інтеграцію та успішне проведення політичних реформ має сприяти зміні
позиції самого Євросоюзу щодо України та перспектив її вступу до Союзу,
тим більше за умов, коли сам Євросоюз розширюється і ставить за мету
створення простору безпеки і процвітання у всій Європі, невід’ємною
частиною якого є Україна.
Унаслідок істотних економічних ускладнень, спричинених згаданими
зовнішніми чинниками та значно посилених негативними чинниками
внутрішнього походження (корупція, низький рівень правопорядку та
високий рівень економічної злочинності, спотворення середовища
конкуренції, колосальні соціальні розшарування тощо), Україна має
обмежені можливості ефективно рухатися курсом євроінтеграції, адже значна
частина її критично обмежених ресурсів відволікається на цілі, малосумісні
або зовсім несумісні з цілями інтеграції в європейський простір. Економічні
здобутки України на європейському напрямі в період з 2014 року є
обмеженими і такими, що поки що лише частково компенсують втрати,
понесені Україною на російському напрямі. Загалом необхідна певна
корекція моделі інтеграції України в економічний простір ЄС у контексті
укладання Угоди про асоціацію, яка має створити реальні умови для
виправлення наведених проблемних моментів в євроінтеграціному русі
України. Нині найголовнішим завданням для України є швидка і практична
 17

реалізація проголошених реформ у різних галузях, доведення їх до логічного

завершення, виконання взятих на себе відповідних зобов’язань, оскільки
визнання європейських прагнень України з боку Європейського Союзу не
означає, що українська сторона може зупинитися на стадії очікування певних
позитивних для неї кроків від своїх європейських партнерів. Українській
владі та українцям належить багато попрацювати задля реалізації
європейської інтеграції України в найближчому майбутньому. Багаторічний
досвід Євросоюзу має вагоме значення для України, особливо в сучасних
умовах, коли виникає гостра потреба у стабілізації розвитку держави в
цілому.
 18

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Борисова Ю. Удосконалення соціальних стандартів оплати праці в

контексті розвитку відносин Україна-ЄС//Актуальні проблеми європейської
та євроатлантичної інтеграції. – Дніпро, 2019. – С.107-108.
2. Горячук В. Зона вільної торгівлі Україна-ЄС: проблеми та шляхи їх
вирішення/ Одеський регіон. ін-тут. держ. управл. – Одеса, 2017 – 7 – С. 10-
12.
3. Даниленко Л., Поліщук І. Перспективи та виклики євро інтеграційних
процесів для України: навч.-метод. матеріали. – К.: НАДУ, 2013. – 132 с.
4. Деменко О.Ф., Лобанов А.А. Європейська інтеграція України: проблеми та
перспективи реалізації інституційного та адміністративного
потенціалу//Вісник національного університету оборони України. – К., 2013.
– Вип.5. – С.354-356.
5. Кравченко П., Мельник А. Вітчизняний культурно-історичний досвід як
основа інтеграції України в європейський простір// Історична пам’ять. – 2014
- № 30-31. – С. 14-24.
6. Лук’янова І. Правові аспекти зовнішньополітичного курсу: м-ли науково-
практ. конф. Європейська інтеграція в контексті світових глобалізацій них
процесів/ Одеський регіон. Ін.-тут держ. управл. – Одеса, 2017. – С. 49-54.
7. Машталір Х., Леськів С. Інтеграція України до Європейського Союзу як
основа для розбудови громадянського суспільства// Теорія держави і права. –
К., 2017. – 6. С. – 163-166.
8. Пашков М., Гончар М., Сіденко В. Політична асоціація та економічна
інтеграція з ЄС//Національна безпека і оборона: Український центр
економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова. – К.,
2020. – Вип.181-182. – С.10-12.
9. Сіренко К.Ю. Євроінтеграційна політика України: позитивні та негативні
аспекти//Науковий вісник УжНУ, – Ужгород, 2018. – Вип. 22 Ч.3. – С.66-69
 19

10. Снігир О. Тенденції та пріоритети розвитку безпекової та

оборонної політики ЄС. Офіційний сайт НІСД/
http://www.niss.gov.ua/Monitor/desember08/9.htm
11. Степаненко Н.О. Інтеграція України до Європейського союзу: переваги і
недоліки// Вісник економіки транспорту і промисловості /ХНЕУ ім. С.
Кузнеця. – Харків, 2018 . – Вип.61 – С. 62-68.
12. Цятковська А.М. Євроінтеграційна стратегія України: ґенеза та
особливості реалізації//Теорія і практика правознавства. – К.,2019 – Вип
2(16). – С.12-14.