ТЕМА.

БЕЗРОБІТТЯ ТА ПОЛІТИКА ЗАЙНЯТОСТІ

План лекції 2

1. Економічні та соціальні наслідки безробіття. Закон А. Оукена

2. Державне регулювання зайнятості

1. Економічні та соціальні наслідки безробіття. Закон А. Оукена

Основна «плата» за безробіття – це невироблений ВВП. Якщо

економіка не спроможна створювати достатню кількість робочих місць для
всіх, хто може і хоче працювати, то неможливо досягти потенційного обсягу
виробництва товарів і послуг. Відомо, що безробіття перешкоджає
переміщенню праворуч кривої виробничих можливостей. Економісти
визначають цей втрачений обсяг продукції як ВВП-розрив. Цей розрив є
різницею між потенційним ВВП і фактичним ВВП.
ВВП-розрив зі знаком «плюс» показує обсяг продукції, який економіка
недовиробила через неповне використання свого виробничого потенціалу.
Високий рівень безробіття означає значний ВВП-розрив. Артур Оукен
виразив математичну залежність між рівнем безробіття та відставанням у
зростанні ВВП.
Закон Оукена пов’язує коливання рівня безробіття з коливаннями
ВВП, оскільки зі зростанням рівня безробіття на 1% вище природного рівня
безробіття недовиробництво ВВП становитиме 2,5%. Відповідно до закону
А. Оукена відбувається відставання фактичного обсягу ВВП порівняно з тим
обсягом, якого б можна було досягти за умов повної зайнятості.
У формалізованому вигляді закон А. Оукена можна записати так:

Y пр−Y факт ' '

=β (U факт −U пр
)
Y пр (1)

де: Yфакт – фактичний обсяг ВВП;

 Yпр – природний (потенційний) ВВП;
U’факт – фактичний рівень безробіття;
U’пр – природний рівень безробіття;
β – коефіцієнт А. Оукена, емпіричний коефіцієнт чутливості ВВП до
динаміки циклічного безробіття (β= 2,5%, або β=0,025).
Якщо фактичний рівень безробіття вище природного на 1%, то
фактичний об’єм виробництва буде нижчий потенційного на β % (2,5%).
Коефіцієнт β встановлюється емпіричним шляхом і є різним у різних
країнах. Нерідко його значення потрапляють в інтервал від 2% до 3%, що
свідчить про значні втрати ВВП, викликані циклічним безробіттям.
Безробіття – це не тільки економічна проблема, а й соціальна, яка може
призводити до таких явищ:
 нерівномірності розподілу втрат від безробіття серед різних
соціальних верств населення;
 втрати кваліфікації працівників, що може зумовити значне
зниження заробітної плати або нові звільнення;
 зниження життєвого рівня тих, хто втратив роботу;
 погіршення фізичного і психологічного стану людей;
 соціальної та політичної напруженості у суспільстві.

2. Державне регулювання зайнятості

Державне регулювання зайнятості – це система державних заходів

впливу на попит і пропозицію робочої сили, її ціну, що забезпечує соціальну
стабільність у суспільстві. Структурна складність, багатофакторність та
соціальна значущість ринку праці потребують поєднання ринкового
механізму з державним регулюванням зайнятості. Державне регулювання
ринку праці охоплює такі напрями:
 - нормативно-правове забезпечення ринку праці;
- стимулювання більшої гнучкості ринку праці;
- працевлаштування безробітних і організація системи підготовки та
перепідготовки кадрів;
- соціальний захист безробітних.
Заходи держави із регулювання ринку праці покликані реалізовувати
державну політику зайнятості. Державне регулювання зайнятості передбачає
співпрацю профспілок, об’єднань роботодавців і органів державної влади на
основі узгодження їх інтересів і партнерських відносин. Прямі заходи
державного регулювання зайнятості передбачають:
- формування правового поля функціонування ринку праці, націленого
на нормативне регулювання умов найму працівників та використання праці;
- стимулювання процесів створення нових робочих місць та заходи із
збереження та підвищенню рівня зайнятості;
- створення державної служби зайнятості, яка сприяє безробітним у
пошуках роботи, а роботодавцям – у пошуку працівників з відповідною
кваліфікацією для зайняття вакансій.
Непрямі заходи державного регулювання зайнятості включають
заходи із підтримки зайнятості засобами монетарної та фіскальної політики.
За кейнсіанською теорією попит на робочу силу є похідною величиною від
сукупного попиту. Тому реалізація завдання підвищення рівня зайнятості
вимагає заходів щодо стимулювання сукупного попиту. Однак, поступове
підвищення сукупного попиту супроводжується не тільки зростанням попиту
на робочу силу і заробітної плати, а й зростанням питомих витрат
виробництва і, як наслідок, загального рівня цін. Залежність між безробіттям
та інфляцією була досліджена на реальних статистичних даних
австралійським економістом Р. Філіпсом, який дійшов висновку, що інфляція
і безробіття пов’язані оберненою залежністю. Графічна інтерпретація цієї
залежності отримала назву кривої Філіпса (рис. 1).
 π
U’пр- природний рівень безробіття
πА - рівень інфляції в умовах повної зайнятості

Інфляція, %

А
πА

U’

U’пр Рівень безробіття, %

Рис. 1. Крива Філіпса у короткостроковому періоді

Наведений графік свідчить про те, що висока інфляція виключає

значний рівень безробіття, тобто суспільство за зниження безробіття платить
ціною підвищення цін, а отже, повинно вибрати або те, або інше. При
вирішенні цього питання уряд має зробити оптимальний для конкретної
ситуації вибір між інфляцією і безробіттям.
Крива Філіпса не може пояснити стагфляцію, яка реально має місце і
свідчить про ускладнення взаємозв’язку між зайнятістю та інфляцією. Це
вимагає нових підходів до теоретичного аналізу цього зв’язку. Такий підхід
був знайдений у межах концепції природної норми безробіття та
розмежування коротко- і довгострокової кривої Філіпса з використанням
теорій адаптивних та раціональних очікувань. Ці теорії є неокласичними за
своєю сутністю і спираються на положення про те, що в довгостроковому
періоді економіка перебуває у стані повної зайнятості, що передбачає
наявність природного безробіття. Якщо з часом рівень природного безробіття
зростає, а уряд розцінює підвищення безробіття як циклічне і вживає
стимулювальних заходів, то це викликає інфляцію.
Теорія адаптивних очікувань була розроблена американським
економістом М. Фрідменом. Ця теорія відображає той факт, що люди
оцінюють можливий рівень інфляції в майбутньому, виходячи з поточних і
попередніх тенденцій у динаміці цін, і використовують цю оцінку при
формуванні вимог до номінальної заробітної плати з метою збереження
існуючого рівня своїх реальних доходів. Відхилення реального рівня інфляції
від очікуваного створює умови збереження альтернативи між інфляцією та
безробіттям у короткостроковому періоді. Це пояснюється тим, що економіка
повертається до природного рівня безробіття, але за вищого рівня цін у
зв’язку з тим, що саме очікування викликають інерційну інфляцію.
Згідно з теорією раціональних очікувань, інфляційні очікування
макроекономічних суб’єктів ґрунтуються на реалістичному розумінні
механізмів функціонування економіки, чинників інфляції, насамперед,
заходів державного регулювання. Вимоги до номінальної заробітної плати,
що ґрунтуються на раціональних, а тому реалістичних очікуваннях, дають
змогу утримувати досягнутий рівень реальної заробітної плати (рис. 2).

π
Рівень інфляції, %

E
D
C

B
A

U’
U’пр Рівень безробіття, %

Рис. 2. Графічна інтерпретація адаптивних та раціональних очікувань

Графічна інтерпретація адаптивних та раціональних очікувань виявляє

довгострокову криву Філіпса як вертикальну лінію, що показує відсутність
впливу інфляції на рівень безробіття. Отже, за останні десятиліття
тлумачення кривої Філіпса докорінно змінилося. Початкова ідея про
усталений компромісний вибір між безробіттям та інфляцією поступилася
місцем підходу адаптивних очікувань. Згідно з цим підходом, вибір між
інфляцією та безробіттям можливий лише у короткостроковому періоді, а у
довгостроковому його не існує. Теорія раціональних очікувань підкреслює,
що макроекономічна політика неефективна, бо працівники передбачають і
враховують її наслідки. За цією теорією, немає навіть короткострокового
вибору між інфляцією та безробіттям.