Сліди катастрофічних повеней голоценового періоду на

лівобережжі середнього Дніпра

Закінчена чотири роки тому робота «Комплексна реконструкція

постгляціальних подій Становлення басейну Дніпра»1 містила розділ
присвячений слідам катастрофічних повеней різного масштабу на лівих
притоках середнього Дніпра. За час, що минув були отримані нові факти, які
дещо розширюють географію цього явища. Зокрема, виявилося, що долина
Снову також зазнала ударів потужних повеней. В його руслі, принаймні на
відрізку між містечками Щорс та Макишин, залилися сліди потужних потоків
ширина яких в багато разів перевищую сучасну ширину русла (рис. А, Б, В).

Відразу сплили в пам’яті аерофотознімки долини Сожу, з якими

довелося працювати ще в середині 70-х років м..с. Ними зафіксовані значні
зміни водності пічки, яка сталася відносно недавно, бо сліди перебудови
знаходяться на одному рівні з заплавою, але дещо змінені т затерті сучасним
руслом (рис. Г). Пригадалися і візуалізовані цифрові моделі цієї ділянки
басейну Дніпра (рис. Д), які відображали інтенсивну перебудову річкової
системи між Сожем та Сновом. ця інформація, на жаль, багато років
залишалася не задіяною.

Нестача такої інформації відчувалася як при написанні першої редакції

цього розділу, так і пізніше, зокрема при роботі над «Условия соотношения
культурных слоев средне- и верхнепалеолитических стоянок с валунным
суглинком в бассейнах Десны и среднего Днепра» (2011) та розділ «Давня
людина і палеогеографічні умови України» (з книжки: "Природна та
етнокультурна спадщина України").

1
www.academia.edu/11219641/Reconstruction_of_postglacial_events_in_Dnipro-
river_basin_Реконструкція_постгляціальних_подій_в_басейні_Дніпра_
www.academia.edu/9617267/Соотношения_культурных_слоев_средне-
_и_верхнепалеолитических_стоянок_и_палеонтологических_находок_с_валунным_суглинком_в_бассейнах_Десны_и_с
реднего_Днепра
www.academia.edu/9256720/_Ukr_Розділ_ІІ._Давня_людина_і_палеогеографічні_умови_України
 Відчуття незавершеності роботи було викликане тим, що наявні на той
час дані дозволяли пояснити постійно в продовж кількох десятків тисяч років
низьку заселеність лівобережжя середнього Дніпра ті межиріччя Дніпра та
Десни. Ця особливість заселення України добре видима на картах
Історичного атласу України, який вийшов у 2010 року за редакцією Ю. Лози.
Карти реконструкцій заселення з атласу вміщені в кінці. Цей факт також
відображений на добірці картах з сайту «Доісторична Україна»2.

Рис. А.

2
uk.wikipedia.org/wiki/Доісторична_Україн
Рис. Б.

Рис. В.
 Рис. Г.

Якщо для долин Ворскли3, Псла та Сейму на той час були дані, в тому
числі і радіо вуглецеві датування, які вказували на проходження потужних
потоків по їх долинам 5-6 тисяч р.т., то праві притоки Десни, як і її долина
нижче Новгород-Сіверського, залишалися німими.

Фактично з першого знайомства з Висотними цифровими моделями,

десь в другій половині 2003 року, в пам’яті зберігалося зображення
межиріччя Дніпра, Десни, Сожу та Снову. Зараз це зображення представлена
на рис. Д. З нього видно, що в свій час потужній потік пройшов по Сожу, а
далі по річці Іпуць та Цата дійшов до Снову, але інших доказів не було. Не
було ні польових фотографій, ні потрібної тематики публікацій. Виглядало
так, що долину річки взагалі ніхто і ніколи не вивчав.

Дуже сумно констатувати, але якщо порівнювати стан вивчення

природних об’єктів та різних природних явищ, то українське
природознавство залишає дуже негативне враження. Особливо це стосується
3
Слід відзначити, що в долині Ворскли були використані також дані археологічних
досліджень. Результати цих досліджень викладені далі в тексті.
використання дослідниками сучасних методів датування. Підходи
залишаються ті ж, що й п’ятдесят і сто років тому. Прийшов пальцем ткнув,
це витачів. Ще раз пальцем ткнув – це кодаки. І т.д. При цьому, йде
посилання на авторитетів. Наче вони визначали вік цих ґрунтів. Сьогодні, це
не просто «ретро», це посміховище.

Рис. Д.
 Рис.Ж.
Щоб не бути голослівним, приведу такий приклад. В збірнику
публікацій з конференції присвяченій 155 річчю П.А. Тутковського в розділі
(Палеонтологія, палеогеографія, стратиграфія, четвертинні відклади) з п’яти
палеогеографічних робіт тільки в одній присвячені стратиграфії голоцену
Чорного моря результати опираються на радіокарбонове датування
(Одеський національний університет). При цьому незабуті і авторитети. В
решті робіт посилання на авторитетів є, але результати аж ніяк не
опираються на сучасні методи. На питання чому це так, завжди звучить
стандартна відповідь – мало грошей. Але це половина правди, просто інша
половина, - це деребан.
Тут можна нагадати приклад кодацького грунту. Завжди вік цього
похованого грунту рахувався від Дніпровського зледеніння. За різними
авторами його вік визначений ТЛ-методом коливається в інтервалі 240-130
тис. років. Але його датування за даними радіовуглецевого аналізу виявилося
всього 37600±1500 років.4 З попередніх результатів наймолодший вік
козацького грунту був у В.П. Гересаменко, але як вона цього досягла
показано в коментарі до вказаної статті. І це теж метод роботи українських
природознавців.

Сучасні публікації українських дослідників по всім параметрам програють

закордоннім причому не тільки по наявності датувань, але й по змісту та по
оформленню. Причому програють не тільки європейським та
північноамериканським, але й нашим найближчим сусідам. Зовсім недавно
вдалося ознайомитися з роботою А.С. Лаврова, Л.М. Потапенка
Неоплейстоцен северо-востока Русской равнины. (Москва, 2005,
ознайомитися можна тут http://www.evgengusev.narod.ru/lavrov/lavrov-
2005.pdf ). Було сумно. Чудова змістовна робота, чудові результати і чудово
представлені. Я не зміг пригадати жодної роботи українських природознавців
останніх десятиріч такого рівня.

По Україні, як мені здається, є тільки одна робота такого, або й вищого

рівня. Виконана вона німцем Mirko Huhmann, 
Landschaftsentwicklung und gegenwärtige Bodendegradation ausgewählter
Gebiete am oberen Dnister. ( Westukraine ) і виконана за німецькі гроші. Роботу
по назві можна знайти на платних сторінках Інтернету. Але ознайомитися та
прийняти за взірець, наполегливо рекомендую. При зверненні роботу можу
переслати.

По великому рахунку, ця робота плювок у бік наших природознавців.

Не забудьте витертись.
Після такого вступу перейдемо до розгляду нових матеріалів. На рис. Д
вміщено візуалізовану висотну модель, яка по простому називається DEM
(digital elevation model). Про маршрут потоку йшла мова вище. Джерело води
невідоме, але, скоріш за все, це був прорив одного з післяльодовикових озер.
Для визначення де воно було розташоване потрібно виконувати додаткові
4
http://geografica.net.ua/publ/sattti/statti_ukrajinskikh_naukovciv/
novejshie_dannye_o_vozraste_kodakskoj_pogrebennoj_pochvy_i_dneprovskogo_valunnogo_suglinka/82-1-0-1072
дослідження, але наразі в цьому не має потреби. Факт великої руйнівної сили
попереднього катастрофічного потоку зафіксований в будові
верхньопалеолітичної стоянки Бердиж. За данними датувань (23,4 т.р.) він
відповідає у часі потоку відомому і в долині середнього Дніпра. Її детальний
опис можна знайти у роботі А. Калечиць Первоначальное заселение
территории Белоруссии // Минск, Наука и техника, 1984. – 159 с.
До результатів діяльності цього потоку відносяться рештки
велетенських меандр в долині Снову. Дерева ж, що стирчать з сучасних
берегів річки це є результатом більш пізнього і більш слабкого потоку. На
жаль, визначити їх вік, у тих, хто б, хотів це зробити, не має матеріальних
можливостей. А у тих, хто міг би Інститут географії та Інститут геологічних
наук, традиційно гроші є тільки на дерибан. Вони навіть не знають, що там є
такі дерева. Тому ця згадка, ще мабуть довгий час залишиться не розгаданою,
до наступного Mirko Huhmann. Зараз ми можемо тальки переглянути
фотографії надані водними туристами, вони якось, на відміну віл
«природознавців-професіонвлів» звернули увагу, що тут є якась дивина.
З урахуванням нових даних сьогодні можна більш впевнено зробити
висновки, що перешкодою до заселення лівобережжя середнього Дніпра
були післяльодовикові повені різного масштабу, від загально басейнових до
окремо взятої долини. При цьому слід врахувати, що такі
післяльодовикові катастрофи відбувалися після кожного зледеніння, хоча
не одне з них не досягло території України. Чи мали місце такі
катастрофи на решті лівих приток без проведення спеціальних
досліджень сьогодні неможливо. Але, існує велика ймовірність, що вони
були. Що стали їх причиною теж визначити не можливо. Але все це
треба вивчати, а не робити вигляд, що все вже вивчене.
На питання, - чи було заселене Лівобережжя в міжльодовикові
періоди можна відповісти позитивно. Про це свідчать поодинокі знахідки
на всій його території. А знахідки в долині Снову мають принципове
значення. Так в селі Клюсів в середині 60-х років м.с. була відкрита та
верхньопалеолітична стоянка, вік якої Ш.Г. Шовкопляс оцінив у 20 т.р.
Вона була, і здається залишається і сьогодні, єдиною в цій частині
межиріччя Дніпра та Десни. Знімки водних туристів пояснюють чому.
Тогочасна поверхня на якій жила людина, на знімках це похований грунт
до якого прив’язані повалені дерева, зараз вкрита піском, шар якого
перешкоджає їх пошуку. Такі ж умови існують і в долинах інших річок.
Говорячи чи період катастроф 5-6 т.р.т. допускає припущення, що
він став на перешкоді освоєнню трипільцями Лівобережжя. Можливо,
що такі спроби й були, але мали вони трагічні наслідки. Сліди спроб ми
бачина на відрізку від Броварів до Переяслава.
 http://promingazeta.blogspot.com/2013/10/blog-post_24.html Долина
Ворскли

Комплексний аналіз різних матеріалів в ході роботи на книгою

"Геоморфологічний літопис …" показав, що за четвертинний період в долині
Дніпра сталися, щонайменше три грандіозні катастрофи, пов’язані з
постанням та спуском польодовикових озер на теренах Білорусі та півночі
України [Пазинич, 2007]. Окрім того в долинах приток Дніпра також мали
місце катастрофічні явища, які у часі не завжди співпадали з подіями на
головній артерії, що пояснюється приуроченість їх витоків до різних
орографічних елементів – Білоруської, Валдайської та Середньоруської
височин. Використання в дослідженнях виключно геолого-геоморфологічних
даних не дозволило визначити вік кожної з катастроф і достовірно виявити їх
сліди на притоках Дніпра. З метою усунення цього недоліку продовження
розвідок було сконцентроване на долучені даних археології та
радіовуглецевого аналізу.
Першим досвідом такого комплексно підходу стала оцінка впливу
прориву решток польодовикового Поліського озера, яке знаходилося на захід
від Мозирського кінцевоморенного пасма на заселення Прип’ятського
Полісся у верхньому палеоліті [Залізняк, 2005, 2008]. Наступним етапом
стало дослідження долин Ворскли, Псла, Говтви, Тагамлика та Орілі. Ці
дослідження проводилися у співпраці з Полтавським краєзнавчим музеєм (О.
Супруненко, В. Мокляк) в долині Ворскли в місцях розміщення неолітичних
стоянок [Мокляк, Звід пам’яток історії, 2007]. Обстеження відрізку долини
Старі Санжари – Нові Санжари – Білики показало, що в уступі русла знизу
вгору відслонюються: 1 - алювіальна товща (2-3м); 2 – викопний ґрунт (0,3 м)
з добре збереженими рештками рослин, кістками гілками дерев та
стовбурами дубів, які звисають до русла (рис. 128).
До цього ґрунту прив’язані усі неолітичні стоянки цього відрізку
долини Ворскли ; 3 – різнозернистий пісок, частково перероблений еоловими
процесами (2-4м). За даними геологічного та геоморфологічного
картографування, ця поверхня віднесена до першої тераси
верхньочетвертинного віку [Веклич, 1976; Соколовський, 1979] та перевіяних
пісків. Факт наявності похованих поверхонь зафіксований в "Атласі
природних умов …" 1978р.видання [1978]. Але через відсутність необхідних даних ці
поверхні помилково були ідентифіковані як верхньочетвертинні тераси, що перекривають більш давні
геоморфологічні рівні.
 Рис. 128. Знімок уступу лівого берега Ворскли (м. Нові Санжари)
Радіовуглецевий аналіз гілляки дуба показав, що її консервація
відбулася 4930±90 років тому. Ця дата практично ідеально співпадає з
визначеннями кінця періоду існування неолітичних поселень. Усі неолітичні
стоянки цього відрізку долин Ворскли та Тагамлика припинили своє
існування 3 тис. років до н. е. [Мокляк, Звід пам’яток історії, 2007]. З
геоморфологічних наслідків того потоку є засипання піском відрізку долини
Тагамлика. У даний час Тагамлик впадає у Ворсклу навпроти м. Старі
Санжари, а на місті старої долини виник ланцюжок ізольованих боліт, який
простягається до м. Білики.
Слід звернути увагу на те, що у часі трагедія, що сталася в долині
Ворскли, а можливо і в долинах Псла та Орелі, співпадає з трагедією у
Месопотамії, де катастрофічна повінь в долині Євфрату залишила по собі
більше ніж триметровий шар піску, який поховав під собою місто Ур.Ця
подія була зафіксована під час розкопок королівського цвинтаря британським
археологом Сером Леонардо Вуллі [Sir Leonard Woolley, 1938, 1982;
Матюшин Г.Н., 1996. с. 188-192]. За літописними матеріалами
катастрофа сталася близько 3100 років до н.е. Довжина потоку вздовж
долини становила 400 миль, а його ширина досягала 100 милям. Ним
було зруйновано ще кілька міст давньої Месопотамії.
Результати геолого-геоморфологічних розвідок наводять на думку, що
зникнення неолітичних стоянок на цьому відрізку Ворскли прямо пов’язане з
катастрофічним потоком, який повалив дерева та відклав поверх ґрунту та
культурного шару досить потужну товщу піску. Наступний етап заселення
долини Ворскли пов'язаний з поширенням скіфської та черняхівської
культур, поселення яких у більшості випадків розміщені на піщаній товщі.

Долина Псла
Вивчення співвідношення залишків викопних ґрунтів та кротовин з
горішніми верствами були також виконані в долині Псла в глинищі біля с.
Каленики на ділянці злиття з Удаєм (рис. 129). Їх взаємовідношення дозволяє
говорити, як мінімум, про два катастрофічні потоки, молодший з яких стався
біля 6,3 тис. р.т. (визначено по ґрунту замитому у кротовину). Вік більш
давнього потоку залишився не визначеним. Під час першого вивчення
глинища (2004 р.) на верхньому контакті нижньої зрізаної товщі було
зафіксовано дві зрізані та законсервовані кротовини, дослідження матеріалу з
яких могло вказати на час їх руйнування. На жаль, навесні 2008 р.було
встановлено, що в ході експлуатації кар’єру кротовини були знищені. З цієї
причини вік нижнього контакту залишився не визначеним.
За даними радіовуглецевого аналізу гілки мореного дуба відібраної зі
стінки русла Псла біля м. Шишаки (рис. 130), вік ще одного катастрофічного
потоку становить 5. 5 тис. р., але судити про те наскільки катастрофічні
потоки по притоках середнього Дніпра були синхронними чи асинхронними
сьогодні є завчасним. Не виключено, що повінь на Пслі, яка сталася біля 6. 3
тис. р.т. була синхронною з повінню в басейні Говтви. Зразок відібраний з
нижньої частини сучасного ґрунту з заплави Говтви Вільшаної показав, що
його утворення почалося близько 5,9 тис. р.т. Така дата не суперечить
припущенню про синхронність повеней на обох річках. Оскільки це могло
статися в інтервалі між 6,3 – 5,9 тис. р.т. Загалом же проблема визначення
хронології та причин катастрофічних потоків поки що не є пріоритетною.
Сьогодні головним є те, що незаперечно доведено існування проблеми
катастрофічних потоків в басейні Дніпра в недалекому минулому.

Рис. 129. Стінка глинища та зрізані нори на контактах товщ різних потоків
Позатим, наявність поверх викопного ґрунту відкладів піску, лесу та
крейди (мергелю), говорить про те, що ця товща були сформована, скоріш за
все, потоками розірваними у часі, або одним потоком, який мав кілька
вихідних пунктів. Зокрема присутність крейди (мергелю) мо же пов’язуватися з
потоками, які йшли з ділянок, розташованих значно північніше, де ці породи лежать близько до
поверхні.
 Рис. 130. Стовбури дерев в руслі Псла (м. Шишаки)
На відміну від долини Ворскли, руйнівна роль катастрофічних потоків
у заселенні долини Псла потребує подальших розвідок. Присутність на
поверхні більш стійких до водної та вітрової ерозії гірських порід (супісків та
суглинків) перешкоджає виявленню археологічних об’єктів, але разом з тим і
сприяє їх подальшому зберіганню.
Долини річок Говтв та Полузери є цікавими тим, що їхній спільний
басейн, площа якого ледь перевищую 2 тис. км 2. впродовж усієї історії
розвитку Дніпра був автономних і не мав зв’язку з іншими річками. При
цьому значна ширина палеорусла (місцями більше 100 м), яка перевищує
сучасну ширину Десни, та слабка його замуленість підтверджують висновки
про недавній час значної водності цих річок (рис. 131). На відміну від долин
Ворскли та Псла в басейні Говтв та Полузери поховані ґрунти, ймовірно,
відсутні. І через їх відсутність важко сподіватися на збереженість слідів їх
заселення у стародавні часи.
Відсутність зв’язку з іншими річками, мала площа водозбору та
морфологія долин змушують шукати джерело такої величезної кількості води
слід безпосередньо в межах басейну річок Говтв та Полузери [Пазинич,
2004]. Одним з варіантів пояснення виникнення великих, але більш давніх
потоків є існування на цій території в періоди похолодань стаціонарних,
малопотужних льодовиків. Їхнім інтенсивним таненням можуть бути
пояснені морфологія долин, типова для річок арктичних зон, та широкі
палеорусла, що формувалися в умовах льодово-снігового живлення.
Голоценові ж катастрофічні повені цього регіону можуть мати тільки дві
причини – метеорологічну (тривалі інтенсивні атмосферні опади) та прориви
тимчасових водойм, які поставали за льодовими заторами

Рис. 131. Знімок русла Говтви Вільшаної (схід. околиця с. Шкурупіївка)

.

Долина Орелі
В одній з попередніх публікацій [Пазинич, 2008] був наведений
фрагмент знімка 1952 року піщаного масиву в долині Орелі біля с. Ряське
(рис. 132). Зі стану поверхні піщаного масиву видно, що він утворився досить
давно і потім був заліснений. У той час із поля зору випав інший піщаний
масив, розміщений у південній частині села. Цей масив стометровою смугою
перетинає село. Видно, що масив свіжий, і піском засипана частина вулиць
разом з будівлями та русло Орелі. Обстеження показало, що сьогодні масив
штучно заліснений. Складається він з окремих кучугур заввишки 3-4 м (рис.
6). На жаль, знайти в цій майже покинутій ч астині села людей, які б пам’ятали про потік,
не вдалося. Так само не знайшлося відомостей про це і в сільській раді.
 Рис. 132. Знімки піщаного масиву села Ряське (1952 р.та 2006 р.)
Розміщене на веб-сайті www. Google Earth. com детальне зображення
цієї ділянки (рис. 132) дозволило оцінити зміни, які сталися в цій частині
села за 56 років. До них належать: відновлення русла Орелі, заростання
травою східного кінця піщаного масиву (рис. 133), часткове відновлення
сільських вулиць. У той же час, одна з вулиць залишилася не відновленою і
сьогодні її можна вгадати по слабкому сліду на лузі. Зображення та
швидкість змін, які сталися в період між двома зйомками, говорять про те,
що потік пройшов селом незадовго (до 100 років) перед зйомкою 1952 року.
Для басейну Дніпра ця локальна подія була непомітним явищем, але для
мешканців с. Ряське вона була значною і, не виключено, що трагічною. На
жаль, ми не в змозі дати відповідь на питання про причини, які спонукали
цей потік. І це повинно насторожити, позаяк такі потоки, слабкіші або
сильніші, можуть повторитися в будь-який час і в будь-якому місці.
У долині Орелі можна бачити сліди і більш давніх катастрофічних
повеней, у тому числі і тих, що блокували стік води і перетворювали деякі
ділянки долини річки на озера. За інформацією, наданою полтавським
археологом В. Мокляком, у районі с. Ливенське в долині Орелі є шар
похованого ґрунту зі значним умістом молюсків, до якого приурочені
знахідки неолітичного періоду (рис. 134). Спільна подорож на цю ділянку
показала, що в похованому ґрунті містяться рештки Viva Parus та Draissena,
двох типових представників слабо проточних водойм. Тобто потік, що
сформував нижню товщу, заблокував стік води і долина Орелі на деякий час
перетворилася на озеро.

Рис. 133. Знімок піщаного масиву (2009 р.)

Рис. 134. Русло Орелі біля с. Ливенське (2. 05. 2009 р.)

Зі знімку видно, що цей ґрунт перекритий шаруватою товщею, поверх

якої йде формування сучасного ґрунту. За даними радіовуглецевого аналізу,
вік молюсків становив 6200±110 років. Тобто нижня товща утворилася
приблизно в цей період. Але ми не знаємо часу виникнення горішньої
верстви. З її положення в розрізі, можна стверджувати, що потік, який її
сформував, був сильнішим від попереднього, а з того, що під нею лежать
артефакти з неоліту, можна зробити висновок, що у часі він близький до
катастрофічного потоку на Ворсклі [Пазинич, 2008, 2009].
Приклади з долини Орелі безпосередньо стосуються як археології, так і
нашої сучасності. Для басейну Дніпра цей потік став незначним епізодом,
для села – значною подією, а для мешканців засипаних будівель – великою
трагедією, подібною до тієї, що сталася на Ворсклі 5000 років тому. Цей та
подальші приклади показують, що катастрофічні потоки різних масштабів у
басейні Дніпра були, є і будуть у майбутньому. Матеріал, який був
похований під товщею наносів, рано чи пізно стає об’єктом археологічних
пошуків. Проблема лише полягає в тому, де проводити розкопки. На Ворсклі
неолітичні поселення були частково розкриті самою річкою і це стало
приводом для широких пошуків. На Орелі через значну заболоченість та
незначну силу потоку такі місця поки що не відкриті, відомі лише окремі
знахідки [Лугова, Мельникова, 2004]. Але як на Ворсклі, так і на Орелі, а
також у долинах інших річок середнього Дніпра існує можливість знайти
сліди більш давніх культур, які були поховані як останніми, так і більш
ранніми катастрофічними потоками.
Не виключено, що знахідки озерних мушель в долині Орелі зв’язані з
виникненням особливих умов в долині Дніпра, коли відбувається тимчасова
зміна річкового режиму на озерний. Це могло статися у наслідок виникнення
льодових заторів, або блокування стоку води наносами, зсувами. Під час
розкопок на Ігренському півострові (гирло Самари) виявлено, що поверх
мезолітичного культурного шару залягає верства піску, збагачена озерною
мушлею Vivi Parus [Тєлегін, 1982]. Визначення абсолютних дат показало, що
є шість вікових інтервалів їх існування: 6130±120; 4980±130; 5350±180;
7340±110; 6625±70 р.т., у той час як період існування стоянки відноситься до
8 тис. р.т. Ці факти вказують на те, що кілька тисяч років тому на вході
Дніпра до кристалічного масиву неодноразово виникали льодові затори, які
на деякий час встановлювали озерний режим. З умов залягання верстви,
збагаченої мушлями, випливає, що підйом води був не меншим за 5 м.
До висновку про тимчасове затоплення Ігренського півострова дійшов
також Г. Швець [1960]. Підставою для цього була наявність глинистої кірки,
яка перекривала алювіальні піски

Пониззя Сейму

Під час частих подорожей у весняний період Лівобережжям звернули

увагу на те, що вода у річках під час повені не піднімається вище за край
русла. Населення долин приток Лівобережжя пристосувалося до їх поведінки
і поселяється на найнижчих рівнях долин. Це видно з рис. 135, де
представлено знімок с. Нові Млини (верх) в долині Сейму. Знімок зроблено
01. 05. 2009 року під час весняної повені. З нижнього знімка видно, що берег
має двочленну будову. На висоті трохи більше ніж 1 метр над рівнем води
видно похований ґрунт, який перекритий витриманою алювіальною товщею
(низ рис. 8).
Датування зразків молюсків з нижнього алювіального горизонту,
відібраних у с. Обманів, за даними аналізу С 14 показали, що приблизний його
вік становить 10930±160 років, а середній вік ґрунту, що його перекриває –
6080±120 років. Ці дані говорять про те, що в часи, ближчі до нас ніж 6000
років, долиною Сейму пройшов потік, який створив верхню алювіальну
товщу, яка підвищила загальний рівень долини приблизно на 2 м. Сьогодні
цей рівень займає значні площі пониззя Сейму. Ширина смуг цього рівня
вздовж обох берегів річки сягає 10 км. На цій території сьогодні розміщена
значна кількість сіл. Сучасні середні витрати води у Сеймі (пост у с. Мутин)
становлять 98,4 м3/с, а максимальні – 3580 м3/с (25. 04. 1942) [Вишневський,
Косовець, 2003]. Максимальний підйом води у 1942 році досяг 855 см, що на
350 см вище за середній рівень.
 Порівнюючи ці дані із зображенням на рис. 135, яке зафіксувало
повеневий рівень води, можна припускати, що навіть під час сучасних
максимальних повеней вода піднімається значно вище берега і заливає великі
площі. Але на попередньому етапі (6000 років тому. ), коли рівень поверхні
був приблизно на 2 м нижчим, її затоплення були звичними, а значні площі
вздовж Сейму та Десни навряд чи були постійно заселені. Підтвердженням
такого припущення могли б стати артефакти, які, безсумнівно, залишилися
на поверхні похованого ґрунту, але сьогодні вони лежать під товщею алювію.

Рис. 135. Знімки берега Сейму біля с. Н. Млини (фото О. Дмитрика, 01. 05. 09)
 Рис. 136. Знімок лівого берега Десни біля с. Бутівка (фото О. Дмитрика, 17. 07. 09)
Береги долини Десни на ділянці злиття з Сеймом мають подібну
будову (рис. 136), але місцями в будові берегів спостерігається два
горизонти похованих ґрунтів. Датування молюсків з нижньої
алювіальної товщі показало, що вона утворилася дещо раніше, ніж
нижня алювіальна товща Сейму. Її вік становить 11700±180 років. Вік
похованих ґрунтів тут не досліджувався. Асинхронність у виникненні
нижніх алювіальних товщ є цілком зрозумілою, оскільки річки мають
різні зони живлення. Верхів’я Десни прив’язане до Валдайської, а Сейму
– до Середньоруської височини.
 Рис. 2. 10. Українські та суміжні землі за мустьєрської доби [Лоза, 2010].

Рис. 2. 14. Українські та суміжні землі на ранньому етапі пізнього палеоліту

[Лоза, 2010].

Рис. 2. 15. Українські та суміжні землі на середньому етапі пізнього палеоліту

[Лоза, 2010].
 Рис. 2. 21. Українські та суміжні землі на пізньому етапі пізнього палеоліту
[Лоза, 2010].

Рис. 2. 27. Українські та суміжні землі на фінальному етапі пізнього палеоліту

[Лоза, 2010].
 Рис. 2. 28. Українські та суміжні землі за раннього мезоліту [Лоза, 2010].

Рис. 2. 29. Українські та суміжні землі за пізнього мезоліту [Лоза, 2010].

Ситуація суттєво змінилася у пізньому неоліті (рис. 2. 30) і долина

Дніпра була густо заселеною аж до початку енеоліту (рис. 2. 31). Цей період
тривав менше 2000 років.
Рис. 2. 30. Українські та суміжні землі на пізньому етапі неоліту [Лоза, 2010].

Рис. 2. 31. Українські та суміжні землі на середньому етапі енеоліту [Лоза, 2010].
Рис. 2. 32. Українські та суміжні землі на фінальному етапі енеоліту [Лоза, 2010 ].