НЕ 2.5.

Правовий режим земель житлової та громадської забудови; земель промисловості, транспорту, зв’язку,
енергетики, оборони та іншого призначення

1. Дайте визначення та охарактеризуйте склад земель житлової та громадської забудови.

Правовий режим земель - це особливий порядок правового регулювання поведінки учасників суспільних відносин у
галузі використання та охорони земель, а також управління земельними ресурсами, що виражається в поєднанні
юридичних засобів, спрямованих на забезпечення раціонального використання та охорони земель в інтересах всього
суспільства і конкретних землевласників та землекористувачів.

Види правового режиму земель:

- загальний правовий режим (правовий режим земельного фонду, земель України);

- спеціальний правовий режим (правовий режим категорії земель);

- специфічний (особливий) правовий режим (правовий режим виду земель певної категорії).

Категорія «землі житлової та громадської забудови» з’явилася замість категорії «землі населених пунктів», до яких усі
раніше діючи земельні кодекси (починаючи з 1970 року) відносили землі міст, селищ міського типу та сільських
населених пунктів.

Стаття 38. Визначення земель житлової та громадської забудови

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення
житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

 Наказу Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010 року «Про затвердження Класифікації
видів цільового призначення земель»: Землі житлової забудови - це землі, які використовуються для розміщення
житлової забудови (житлові будинки, гуртожитки, господарські будівлі та інше); землі, які використовуються для
розміщення гаражного будівництва). До них належать землі:

02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)

02.02 Для колективного житлового будівництва

02.03 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку

02.04 Для будівництва і обслуговування будівель тимчасового проживання

02.05 Для будівництва індивідуальних гаражів

02.06 Для колективного гаражного будівництва

02.07 Для іншої житлової забудови

Для цілей підрозділів 02.01-02.07, 02.09, 02.10 та для збереження та використання земель природно-заповідного
02.08
фонду
 02.09 Для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови

Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об’єктами торгово-розважальної та

02.10
ринкової інфраструктури

Землі громадської забудови - це землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів,
офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних
закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об'єктів загального користування. Вони включають наступні види
земель:

03.01 Для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування

03.02 Для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти

03.03 Для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров'я та соціальної допомоги

03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій

03.05 Для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування

03.06 Для будівництва та обслуговування будівель екстериторіальних організацій та органів

03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі

03.08 Для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування

03.09 Для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ

Для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних

03.10 приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та
іншої діяльності, пов’язаної з отриманням прибутку)

03.11 Для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки

03.12 Для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування

03.13 Для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування

03.14 Для розміщення та постійної діяльності органів і підрозділів ДСНС

 03.15 Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови

Для цілей підрозділів 03.01-03.15, 03.17 та для збереження та використання земель природно-заповідного
03.16
фонду

03.17 Для розміщення та експлуатації закладів з обслуговування відвідувачів об’єктів рекреаційного призначення

Діючий ЗКУ (на відміну від чинних раніше кодексів) не виділяє землі населених пунктів як окрему категорію земель.
Натомість, в окрему категорію виділені землі житлової та громадської забудови (ст. 38 ЗКУ):

Землі житлової та громадської забудови займають 1,7 млн га .

Отже, поняття «землі населених пунктів» та «землі житлової та громадської забудови» співвідносяться як ціле та
частина.

Мотивом законодавчої «заміни» категорії «землі населених пунктів» на «землі житлової та громадської забудови» стало
те, що категорія земель населених пунктів виділялася, на думку багатьох вчених, не за критерієм цільового призначення,
а за критерієм територіального розміщення. Відзначимо, що виділення земель в окрему категорію – не самоціль, а
визнання їх однорідного і усталеного правового режиму, відмінного від режиму інших земель. На наш погляд, у земель
населених пунктів такий режим є, а в земель житлової та громадської забудови – немає, адже все, що сказано у ст. 39

«Використання земель житлової та громадської забудови» ЗКУ, повною мірою стосується всіх земель населених пунктів:
«Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного
пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм,
державних стандартів і норм.»

У складі земель житлової та громадської забудови закон окремо виділяє:

• земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель (такі земельні ділянки
також називаються присадибними – див. ст. 121 ЗКУ) і гаражного будівництва (ст. 40 ЗКУ). Детальних положень з
приводу режиму присадибних та гаражних земельних ділянок закон не містить. Натомість, такі положення вміщені у
низці ДБН – насамперед, ДБН 360–92** «Планування і забудова міських і сільських поселень», ДБН В.2.2–15–2005
«Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення», та ін. Рішеннями органів місцевого самоврядування може
обмежуватися або заборонятися надання у власність земельних ділянок для гаражного будівництва в районах
багатоповерхової забудови;

• земельні ділянки житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів (ст. 41 ЗКУ) та земельні ділянки
багатоквартирних жилих будинків (ст. 42 ЗКУ), що часто позначаються разом як прибудинкові земельні ділянки
(території). Питання, пов’язані із можливістю приватизації таких земельних ділянок, у т. ч. об’єднаннями співвласників
житлових будинків (щодо ділянок багатоквартирних житлових будинків), розглядалися у темі «Набуття, перехід та
припинення права власності на земельні ділянки». Конфігурація та режим ділянок визначаються на підставі
нормативних документів у галузі будівництва (ДБН 360–92**, ДБН В.2.2–15–2005 та ін.) містобудівною документацією.

Проблема. Законодавство є суперечливим у вирішенні питання про те, хто є суб’єктом права власності на земельну
ділянку під багатоквартирним житловим будинком. Ч.2 ст. 42 ЗКУ, деякі акти органів місцевого самоврядування
(рішення Київради від 15.07.2004 № 457/1867 «Про порядок передачі (надання) земельних ділянок в користування або у
власність у місті Києві») виходять з того, що земельна ділянка може перебувати у власності об’єднання співвласників
багатоквартирного будинку як юридичної особи; у той же час положення ч.3 ст. 42, ст. 89 ЗКУ, ст. 382 ЦКУ, ст. 19 ЗУ «Про
об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» вказують (прямо чи опосередковано) на те, що земельна ділянка
перебуває у спільній сумісній власності власників житлових приміщень. У будь-якому випадку, чинне земельне
законодавство не встановлює процедури передачі земельної ділянки ні у власність об’єднань власників, ні у спільну
власність цих осіб. Описані проблеми у правовому регулюванні призводять до того, що для переважної більшості
багатоквартирних житлових будинків прибудинкові території не виділені та не надані. Поділяємо точку зору П. Ф.
Кулинича, за якою земельні ділянки повинні повністю поділяти юридичну долю будинку . Лише такий підхід дозволить
покращити існуючу ситуацію.

• земельні ділянки вулиць і доріг населених пунктів. Деякі особливості правового режиму таких земельних ділянок
визначаються ЗУ «Про автомобільні дороги» (див. насамперед розд.ІІІ) та прийнятими на його розвиток підзаконними
актами, насамперед, ПКМ від 30.03.1994 № 198 «Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних
доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони», Технічні правила ремонту і утримання
міських вулиць і доріг КТМ 204 України 010–94, затверджені Держжитлокомунгоспом України 27.12.1994 тощо. Згідно із
ст. 19 ЗУ «Про автомобільні дороги» (покладає на органи місцевого самоврядування обов’язок із «статистичного обліку
та паспортизації вулиць і доріг міст та інших населених пунктів» – п.5 статті) проводиться інвентаризація вулиць і доріг
населених пунктів, ці матеріали затверджується місцевою радою, яка бере комунальні вулиці і дороги на баланс та
ставить їх на облік

Закон не містить спеціальних положень щодо режиму земельних ділянок, наданих для розміщення інших об’єктів:
будинків державної влади та місцевого самоврядування, об’єктів соціальної, культурно-побутової та інженерної
інфраструктури, земель загального користування тощо. Режим таких ділянок визначається містобудівною документацією
на підставі чинних нормативних документів (див. Додаток 2), насамперед, у галузі будівництва.

2. Охарактеризуйте правове регулювання використання земель житлової та громадської забудови.

Стаття 39. Використання земель житлової та громадської забудови

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану

населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням
будівельних норм.

Основи правового регулювання закладено в Законах України:

- «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року

- «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 року

- «Про Генеральну схему планування території України» від 7 лютого 2002 року

- «Про благоустрій населених пунктів» від 06 вересня 2005 року

Містобудівна документація являє собою затверджені текстові та графічні матеріали, якими регулюється планування,
забудова та інше використання територій (ст. 11 ЗУ «Про основи містобудування»).

Планування територій здійснюється на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами

виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів
населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них (ст. 16
ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»)

На його підставі визначаються межі міст, селищ та сіл як умовна замкнута лінія на поверхні землі, що відокремлює їх
території від інших територій. Ним передбачаються співвідношення забудованих та незабудованих частин міських та
сільських поселень.

Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада. Строк дії
генерального плану не обмежується, а зміни до нього можуть вноситися не частіше, ніж один раз на п’ять років.

Строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується.

Основним містобудівним документом, що визначає порядок використання земель житлової та громадської забудови, є
генеральний план населеного пункту. Він є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні,
призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з
урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Для населених пунктів з чисельністю населення до 50 тисяч осіб генеральні плани можуть поєднуватися з детальними
планами всієї території таких населених пунктів

Для населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, в межах визначених історичних ареалів
у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-
архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об’єкти культурної спадщини.

Закон «Про регулювання містобудівної діяльності» визначає, що окрім розроблення та затвердження генеральних
планів населених пунктів, - планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження
планів зонування територій і детальних планів території.

Згідно ст. 180 Земельного кодексу, зонування земель здійснюється у межах населених пунктів. Воно являє собою поділ
території міста на зони при містобудівному плануванні розвитку територій з метою встановлення в них вимог щодо
допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон.

Відповідно до ст. 18 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності», план зонування території розробляється на
основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ), плану земельно-господарського
устрою та містобудівного кадастру з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних
потреб у межах визначених зон.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій
(функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Детальний план території

- розробляється на підставі генерального плану;

- уточнює положення генерального плану населенного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини
території;

- має на меті визначити планувальну організацію і функціональне призначення, просторову композицію і параметри
забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для
комплексної забудови чи реконструкції;

- на підставі детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для
містобудівних потреб, який після його затвердження стає невід’ємною частиною детального плану території.

У разі відсутності плану зонування або детального плану території передача (надання) земельних ділянок із земель
державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних
потреб забороняється, крім випадків

Зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану
території забороняється (ст. 27 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»)

ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування і забудова територій"

1.1 Ці державні будівельні норми поширюються на планування і забудову територій населених пунктів та міжселенних
територій на державному, регіональному та місцевому рівні.
1.2 Ці норми обов’язкові для органів державного управління, місцевого самоврядування, підприємств і установ
незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об’ єднань і громадян, які здійснюють
проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських населених пунктів та інших територіях

1.3 Ці норми не поширюються на планування та забудову територій стратегічних об’єктів, об'єктів військово-
промислового комплексу, пенітенціарних об’єктів, специфічних та вузькоспеціалізованих виробництв (у тому числі
вугільних розрізів і шахт, газосховищ і газоперекачувальних станцій, кар’єрів відкритого видобутку корисних копалин).

Стаття 5. Основні вимоги до містобудівної діяльності

При здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені:

розробка містобудівної документації, проектів конкретних об’єктів згідно з вихідними даними на проектування, з
дотриманням норм і правил;

розміщення і будівництво об’єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної

документації та проектів цих об’єктів;

раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та
іншого використання земельних ділянок;

охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів;

урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій;

урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують
місце будівництва;

інформування через засоби масової інформації громадян про плани перспективного розвитку територій і
населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об’єктів;

участь громадян, об’єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об’єктів і
внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і
організацій;

захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством.

Розділ 3 БУДІВЕЛЬНІ НОРМИ, НОРМИ І ПРАВИЛА У СФЕРІ МІСТОБУДУВАННЯ. МІСТОБУДІВНА ДОКУМЕНТАЦІЯ

Стаття 16. Будівельні норми, норми і правила

Будівельні норми, норми і правила встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які
регламентують розробку і реалізацію містобудівної документації, проектів конкретних об’єктів з урахуванням
соціальних, природно-кліматичних, гідрогеологічних, екологічних та інших умов і спрямовані на забезпечення
формування повноцінного життєвого середовища та якнайкращих умов життєдіяльності людини.

Будівельні норми, норми і правила щодо планування, забудови та іншого використання територій, проектування і
будівництва об’єктів містобудування розробляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, іншими центральними органами виконавчої влади
в порядку, визначеному законом.

Фінансування робіт з розроблення будівельних норм, норм і правил здійснюється за рахунок коштів Державного
бюджету України.

Стаття 17. Містобудівна документація

Містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та
інше використання територій.

Містобудівна документація є основою для:

вирішення питань раціонального використання територій, регулювання розселення;

підготовки обгрунтованих пропозицій щодо встановлення та зміни меж населених пунктів;

підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації;

вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації,
капітального ремонту об’єктів містобудування та упорядкування територій;

вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування
громадян та юридичних осіб.
 Розробка містобудівної документації здійснюється проектними організаціями, іншими юридичними особами, які
мають ліцензії на виконання відповідних робіт, що видаються в порядку, встановленому законодавством.

Види, склад, порядок розробки та затвердження містобудівної документації визначаються

законодавством. Порядок проведення експертизи містобудівної документації визначається Кабінетом Міністрів України.

Зміни до містобудівної документації вносяться рішенням органу, який затвердив містобудівну документацію, за
поданням відповідного спеціально уповноваженого органу з питань містобудування та архітектури.

Стаття 18. Реалізація містобудівної документації

Реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади,
органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій,
комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об’єктів житлово-цивільного і
виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрої територій.

Стаття 19. Забезпечення сталого розвитку населених пунктів та екологічної безпеки територій при здійсненні
планування і забудови територій

При розробці та реалізації містобудівної документації суб’єкти містобудівної діяльності зобов’язані дотримуватись
основних завдань та заходів щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів та екологічної безпеки територій.

Сталий розвиток населених пунктів передбачає соціально, економічно і екологічно збалансований їх розвиток,
спрямований на створення економічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища для сучасного та наступних
поколінь на основі раціонального використання ресурсів, технологічного переоснащення і реструктуризації підприємств,
удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, комунікаційно-інформаційної, інженерної інфраструктури.

Екологічна безпека територій передбачає дотримання встановлених природоохоронним законодавством вимог

щодо охорони навколишнього природного середовища, збереження та раціонального використання природних
ресурсів, санітарно-гігієнічних вимог щодо охорони здоров’я людини, здійснення заходів для нейтралізації, утилізації,
знищення або переробки всіх шкідливих речовин і відходів.

ПОРЯДОК проведення експертизи містобудівної документації

1. Цей Порядок визначає механізм проведення експертизи проектів містобудівної документації (далі - експертиза).

2. Експертизі підлягають проекти такої містобудівної документації:

Генеральної схеми планування території України;

схеми планування окремих частин території України;

схеми планування території Автономної Республіки Крим, областей, районів;

комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад;

генеральних планів міст.

Зміни до зазначеної містобудівної документації підлягають експертизі згідно з цим Порядком.

3. За рішенням замовників може проводитися також експертиза проектів генеральних планів селищ, сіл, детальних
планів територій та змін до них.

4. Експертиза проводиться експертними організаціями незалежно від форми власності, що мають у своєму складі
сертифікованих експертів за відповідними напрямами професійної діяльності, архітекторів, які отримали відповідний
кваліфікаційний сертифікат, та сертифікованих інженерів-землевпорядників.

5. Визначення експертної організації, яка проводить експертизу, здійснюється відповідно до Закону України “Про
публічні закупівлі”.

Фізичні та юридичні особи, які беруть участь у розробленні проектів містобудівної документації, не мають права
проводити експертизу зазначених проектів.

6. Відносини між замовником та експертною організацією регулюються договором, укладеним відповідно до

вимог Цивільного кодексу України та інших нормативно-правових актів, з урахуванням положень,
передбачених Законом України “Про публічні закупівлі”.

7. Експертиза проводиться за рахунок коштів замовника.

Тендерні закупівлі щодо проведення експертизи проектів містобудівної документації здійснюються відповідно
до Закону України “Про публічні закупівлі”.
 8. Для проведення експертизи замовник подає експертній організації заяву, до якої додаються:

проект містобудівної документації (зокрема розділи, що можуть розроблятися за окремим завданням у випадках,
передбачених законодавством) у формі електронного документа, на який накладені кваліфіковані електронні підписи
відповідальних осіб. Надання документів, що мають гриф обмеження доступу, здійснюється з урахуванням
особливостей, визначених законодавством;

матеріали про результати проведення громадського обговорення щодо врахування громадських інтересів у
проекті містобудівної документації на місцевому рівні;

матеріали про результати розгляду проекту містобудівної документації відповідною архітектурно-містобудівною

радою, зокрема висновки (за відповідним напрямом) органів земельних, водних, лісових ресурсів, дорожнього
господарства, охорони культурної спадщини, ядерної та радіаційної безпеки, цивільного захисту (зокрема з питань
інженерно-технічних заходів цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки), природоохоронного та інших
органів, яким відповідно до закону належать повноваження щодо розгляду містобудівної документації.

9. Строк проведення експертизи встановлюється договором і становить не більш як:

60 календарних днів - для проектів містобудівної документації на державному та регіональному рівні;

45 календарних днів - для проектів містобудівної документації на місцевому рівні.

Строк проведення експертизи починається з дня реєстрації заяви з пакетом документів, визначеним пунктом
8 цього Порядку.

10. За результатами проведеної експертизи у строки, визначені у пункті 9 цього Порядку, експертна організація
надає замовнику експертний висновок в електронній формі, на який накладені кваліфіковані електронні підписи
відповідальних осіб:

позитивний - у разі відповідності проекту містобудівної документації вимогам законодавства, рішенням органів
виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань планування і забудови територій, завданню на
розроблення містобудівної документації, порядку її розроблення, будівельним нормам, вимогам щодо її складу та
змісту;

негативний - у разі невідповідності проекту містобудівної документації вимогам законодавства, рішенням органів
виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань планування і забудови територій, завданню на
розроблення містобудівної документації, порядку її розроблення, будівельним нормам, вимогам щодо її складу та
змісту.

Надання негативного висновку здійснюється з обґрунтуванням причин та посиланням на відповідні норми

законодавства, рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в частині невідповідності
проекту містобудівної документації їх положенням чи порушення порядку розроблення містобудівної документації,
включаючи процедуру стратегічної екологічної оцінки.

Виправлення помилок і невідповідностей, не пов’язаних із зміною проектних рішень, здійснюється замовником

експертизи у робочому порядку під час проведення експертизи в межах строків, визначених пунктом 9 цього Порядку.

11. Затвердження проектів містобудівної документації, визначеної пунктом 2 цього Порядку, та внесення змін до
неї за відсутності позитивного висновку не допускається.

12. Експертні висновки, крім інформації, яка відповідно до закону становить державну таємницю або належить до
інформації з обмеженим доступом, оприлюднюються на офіційному веб-сайті замовника.

13. Експертні організації зобов’язані забезпечувати належну якість проведення експертизи та несуть
відповідальність згідно із законом за:

об’єктивність та обґрунтованість зауважень експертизи;

дотримання встановлених строків проведення експертизи і надання висновку.

Вимагати під час проведення експертизи документи, не передбачені законодавством, не допускається.

14. Замовник експертизи несе відповідальність згідно із законом за достовірність документів, поданих для
проведення експертизи.

Експертна організація несе відповідальність згідно із законом за належну якість проведення експертизи.

РЕАЛІЗАЦІЯ ГЕНЕРАЛЬНОЇ СХЕМИ 1. Етапи реалізації

Реалізація Генеральної схеми розрахована на два етапи: 2001-2010 та 2011-2020 роки.
На першому етапі передбачається:
удосконалення законодавчого, наукового, інформаційного, проектного, організаційного забезпечення
планування території на загальнодержавному рівні;
 організація проведення моніторингу реалізації Генеральної схеми;
здійснення першочергових заходів щодо планування території відповідно до вирішень Генеральної схеми, які
забезпечуватимуть досягнення найбільшого економічного, соціального та екологічного ефекту.
На другому етапі передбачається здійснення заходів щодо планування території відповідно до вирішень
Генеральної схеми та проведення моніторингу її реалізації.
2. Механізми забезпечення реалізації Генеральної схеми
Реалізація Генеральної схеми забезпечується органами державної влади та органами місцевого
самоврядування в порядку, визначеному законодавством.
З метою забезпечення реалізації Генеральної схеми:
Кабінет Міністрів України:
готує та подає на затвердження Верховній Раді України проекти законодавчих актів, пов'язаних з використанням
території України;
враховує вирішення Генеральної схеми у процесі підготовки прогнозів і державних програм економічного і
соціального розвитку України, схем розвитку окремих галузей економіки, інших державних програм з питань охорони
земель, охорони здоров'я населення, охорони природи, розвитку інженерно-транспортної інфраструктури,
збереження історико-культурної спадщини, розвитку туризму, прийняття рішень щодо регулювання
використання територій загальнодержавного значення;
організовує проведення моніторингу реалізації Генеральної схеми та здійснення аналізу змін у пріоритетних
напрямах використання території України;
приймає рішення про розроблення схем планування окремих частин території України.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування:
проводить моніторинг реалізації Генеральної схеми;
забезпечує підготовку проекту щорічної доповіді про стан реалізації Генеральної схеми та пропозицій про
внесення до цієї схеми необхідних змін та подає їх Кабінету Міністрів України для прийняття відповідних рішень;
визначає першочергові заходи щодо планування території з проведенням оцінки результатів їх виконання і
вартості та необхідні кошти при підготовці проекту Державного бюджету України на наступний рік;
вносить Кабінету Міністрів України пропозиції щодо вдосконалення законодавчого, наукового,
інформаційного, проектного, організаційного забезпечення реалізації Генеральної схеми;
надає Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним
адміністраціям вимоги щодо врахування загальнодержавних інтересів під час планування територій цих
адміністративно-територіальних одиниць, а також висновки щодо врахування зазначених вимог у складі
розробленої містобудівної документації;
готує пропозиції щодо розроблення схем планування окремих частин території України і подає їх на розгляд
Кабінету Міністрів України;
погоджує в установленому порядку нормативно-правові акти, що приймаються іншими центральними органами
виконавчої влади, з питань, що стосуються планування та регулювання використання територій.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації
подають до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері
містобудування, пропозиції щодо коригування Генеральної схеми та інформують цей орган про результати
моніторингу її реалізації в частині, що стосується відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
ПОРЯДОК розроблення містобудівної документації
Цей Порядок визначає механізм розроблення або внесення змін до містобудівної документації з планування
території на державному рівні в частині схем планування окремих частин території України та містобудівної
документації з планування території на регіональному і місцевому рівнях (далі - містобудівна документація).
1.2. У цьому Порядку терміни вживаються у значенні, наведеному в Законі України "Про регулювання
містобудівної діяльності"
1.3. Відносини між замовником та розробником містобудівної документації в процесі розроблення, затвердження
або внесення до неї змін регулюються договором, складеним відповідно до вимог Цивільного кодексу України та
інших нормативно-правових актів.
1.4. Організація розроблення містобудівної документації або внесення змін до неї здійснюється шляхом
забезпечення:
оприлюднення рішення про розроблення містобудівної документації або внесення змін до неї;
визначення розробника містобудівної документації або внесення змін до неї та укладання договору з
урахуванням положень, встановлених Законом України "Про публічні закупівлі";
складання разом із розробником та затвердження проекту завдання на розроблення містобудівної документації
або внесення змін до неї;
надання розробнику вихідних даних, а також вимог щодо розміщення об'єктів державного й регіонального
значення або доручення щодо їх збирання;
фінансування розроблення містобудівної документації або внесення змін до неї відповідно до укладеного
договору;
надання розробнику оновленої картографічної основи, складеної відповідно до вимог законодавства;
здійснення контролю за розробленням або внесенням змін до містобудівної документації;
узгодження проекту містобудівної документації з органами місцевого самоврядування, що представляють
інтереси суміжних територіальних громад, в частині врегулювання питань щодо територій спільних інтересів;
розгляду проекту містобудівної документації архітектурно-містобудівною радою згідно зі статтею 20
Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності";
 подання проекту містобудівної документації з планування території на державному рівні в частині схем
планування окремих частин території України, містобудівної документації з планування територій на регіональному
рівні, генерального плану міст експертній організації для проведення експертизи в порядку, визначеному
постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011
N 548 "Про затвердження Порядку проведення
експертизи містобудівної документації";
подання на затвердження завершеного проекту містобудівної документації.
1.5. Розробник містобудівної документації:
готує проект договору на розроблення або внесення змін до містобудівної документації;
бере участь у складанні проекту завдання на розроблення або внесення змін до містобудівної документації;
збирає вихідні дані за дорученням замовника;
розробляє містобудівну документацію або вносить до неї зміни відповідно до вимог державних будівельних норм;
{ Абзац п'ятий пункту 1.5 розділу I із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства регіонального розвитку,
будівництва та житлово-комунального господарства N 213 від 14.08.2018 }
бере участь у розгляді архітектурно-містобудівною радою відповідного рівня та сесією відповідної ради
розробленої ним містобудівної документації;
пропонує замовнику у разі необхідності залучити інші науково-дослідні та проектні організації до проведення
додаткових досліджень, розроблення окремих розділів містобудівної документації.
1.6. Інженерно-технічні заходи цивільного захисту (цивільної оборони) у містобудівній документації
розробляються і затверджуються як окремий документ згідно з ДБН Б.1.1-5:2007 "Склад, зміст, порядок
розроблення, погодження та затвердження розділу інженерно-технічних заходів цивільного захисту (цивільної
оборони) у містобудівній документації".
1.7. Оригінал розробленої містобудівної документації, зміни до неї зберігаються в архіві розробника на паперових і
електронних носіях в порядку, встановленому наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року N
578/5 ( z0571-12 ) "Про затвердження Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних
органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків
зберігання документів", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 квітня 2012 року за N 571/20884. При
зберіганні містобудівної документації, що містить службову інформацію, необхідно також дотримуватись вимог,
визначених постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 N 736 ( 736-2016-п ) «Про затвердження Типової
інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних
носіїв інформації, що містять службову інформацію».
1.8. Примірники текстових і графічних матеріалів містобудівної документації або змін до неї на паперових і
електронних носіях передаються розробником замовнику у кількості, зазначеній у договорі на її розроблення.
1.9. При розробленні, затвердженні, внесенні змін до містобудівної документації, проведенні громадських
слухань щодо врахування громадських інтересів замовник і розробник вживають заходів з нерозголошення
спеціальної інформації, передбаченої Зводом відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженим наказом
Служби безпеки України від 12.08.2005 N 440 зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17.08.2005 за N
902/11182.
1.10. Під час розроблення містобудівної документації пропозиції замовника щодо використання територій
вносяться ним на розгляд розробника для визначення можливості їх врахування в проекті містобудівної документації.
II.Розроблення містобудівної документаці з планування території на державному рівні в частині схем планування
окремих частин території України
2.1. Замовником розроблення схем планування окремих частин території України є Верховна Рада Автономної
Республіки Крим, відповідні обласні ради.
2.2. Організація розроблення та внесення змін до схем планування окремих частин території України
здійснюються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, відповідними обласними (районними) державними
адміністраціями згідно з пунктом 1.4 розділу I цього Порядку.
2.3. Схеми планування окремих частин території України розробляються суб'єктами господарювання, які мають в
своєму складі архітектора, що має кваліфікаційний сертифікат.
2.4. Схеми планування окремих частин території України затверджуються рішенням замовників за умови
отримання позитивного висновку державної експертизи.
III. Розроблення містобудівної документації з планування території на регіональному рівні
3.1. Рішення про розроблення містобудівної документації з планування території на регіональному рівні або про
внесення змін до неї чи окремих її розділів та джерела фінансування приймає Верховна Рада Автономної Республіки
Крим, відповідні обласні та районні ради.
3.2. Замовником розроблення містобудівної документації з планування території на регіональному рівні або
внесення змін до неї є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідні обласні та районні ради.
3.3. Організація розроблення та внесення змін до містобудівної документації з планування території на
регіональному рівні або внесення змін до неї здійснюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим,
обласними та районними державними адміністраціями згідно з пунктом 1.4 розділу I цього Порядку.
3.4. Містобудівна документація на регіональному рівні розробляється суб'єктами господарювання, які мають в
своєму складі архітектора, що має кваліфікаційний сертифікат.
3.5. Містобудівна документація з планування території на регіональному рівні або внесення змін до неї
затверджується рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної обласної або районної ради за
умови отримання позитивного висновку державної експертизи.
IV.Розроблення містобудівної документації з планування території на місцевому рівні
 4.1. Рішення про розроблення генерального плану, плану зонування території, детального плану території, яка
розташована в межах населеного пункту, а також внесення змін до цієї містобудівної документації приймає
відповідна сільська, селищна, міська рада.
4.2. Рішення про розроблення детального плану території, яка розташована за межами населеного пункту, або
внесення змін до нього приймає відповідна районна державна адміністрація, а в разі відсутності адміністративного
району - відповідно Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Київська та Севастопольська міські державні
адміністрації.
4.3. Замовником розроблення містобудівної документації з планування території на місцевому рівні або внесення
змін до неї є:
при розробленні генерального плану населеного пункту, плану зонування території, а також детального плану
території, яка розташована в межах населеного пункту, - виконавчий орган сільської, селищної, міської ради,
Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;
при розробленні детального плану території, яка розташована за межами населеного пункту, - районна державна
адміністрація, а в разі відсутності адміністративного району - відповідно Рада міністрів Автономної Республіки
Крим, обласна, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
4.4. Замовник розроблення містобудівної документації з планування території на місцевому рівні та внесення
змін до неї визначає джерела фінансування розроблення містобудівної документації та організовує її розроблення.
4.5. Генеральний план населеного пункту, план зонування території та детальний план території розробляються
суб’єктами господарювання, у складі яких є архітектор, що має кваліфікаційний сертифікат.
4.6. План зонування території може розроблятися у складі генерального плану населеного пункту або як окрема
містобудівна документація після затвердження генерального плану.
Для населених пунктів з чисельністю населення до 50 тисяч осіб генеральні плани можуть поєднуватися з
детальними планами всієї території таких населених пунктів.
4.7. План зонування території як окрема містобудівна документація розробляється для всієї території
населеного пункту або для її частини (кварталу, мікрорайону, іншого планувального утворення), першочергово - для
історичних ареалів; інвестиційно привабливих територій; сформованих сельбищних територій існуючої забудови, де
передбачаються окремі локальні перетворення, можлива реконструкція або розміщення окремих будівель і
споруд. Послідовність розроблення та площі територій населеного пункту, для яких розробляються плани зонування,
визначає відповідний уповноважений орган містобудування та архітектури згідно з
генеральним планом населеного пункту.
4.8. Детальний план території як окрема містобудівна документація розробляється для територій житлових
районів, мікрорайонів, кварталів нової забудови, комплексної реконструкції кварталів, мікрорайонів застарілого
житлового фонду, територій виробничої, рекреаційної та іншої забудови. Послідовність розроблення та площі
територій, для яких розробляються детальні плани, визначає відповідний уповноважений орган містобудування та
архітектури відповідно до генерального плану населеного пункту, а якщо територія розташована за межами населеного
пункту, відповідно до схеми планування території району (в разі відсутності адміністративного району -
відповідно до схеми планування території Автономної Республіки Крим, області).
4.9. Крім функцій, визначених у пункті 1.4 розділу I цього Порядку, замовник розроблення містобудівної
документації з планування території на місцевому рівні:
звертається до обласної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим (для міст
обласного та республіканського Автономної Республіки Крим значення), Мінрегіону України (для міст Києва та
Севастополя) щодо визначення державних інтересів для їх урахування під час розроблення генерального плану
населеного пункту;
забезпечує проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів у проекті містобудівної
документації на місцевому рівні в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 N
555 "Про затвердження Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під
час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні".
4.10. Крім функцій, передбачених у пункті 1.5 розділу I цього Порядку, розробник містобудівної документації на
місцевому рівні:
бере участь у розгляді пропозицій громадськості до проекту генерального плану, плану зонування території,
детального плану території в процесі проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів;
доопрацьовує в разі необхідності проект містобудівної документації за результатами розгляду на
архітектурно-містобудівній раді та громадських слухань щодо врахування громадських інтересів.
4.11. Генеральні плани населених пунктів, плани зонування території та зміни до них затверджуються відповідними
сільськими, селищними, міськими радами.
4.12. Детальний план території, яка розташована в межах населеного пункту, розглядається і затверджується
виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, а за відсутності затвердженого в установленому порядку
плану зонування території - відповідною сільською, селищною, міською радою протягом 30 днів з дня його подання
Детальний план території, розташованої за межами населеного пункту, розглядається і затверджується
відповідною районною державною адміністрацією протягом 30 днів з дня його подання, а в разі відсутності
адміністративного району - відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та
Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, відповідна місцева державна адміністрація
забезпечують оприлюднення містобудівної документації на місцевому рівні протягом 10 робочих днів з дня її
затвердження.
 Графічні матеріали містобудівної документації оприлюднюються у форматах файлів, які підтримують векторну
графіку та дозволяють
їх копіювання.
4.13. Експертизі містобудівної документації на місцевому рівні підлягають генеральні плани міст.
V. Підстави для внесення змін у містобудівну документацію
5.1. Рішення щодо внесення змін у містобудівну документацію приймається на підставі:
результатів моніторингу її реалізації, який проводиться відповідно до Порядку проведення містобудівного
моніторингу, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального
господарства України від 01.09.2011 N 170, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.11.2005 за N
1268/20006;
виникнення умов для зміни масштабів та характеру розвитку населеного пункту;
змін у видах функціонального використання окремих територій;
необхідності вирішення екологічних та інженерних питань;
виникнення потреби у розміщенні об'єктів державного, регіонального значення, а також таких, що забезпечують
громадські інтереси;
необхідності реалізації інвестиційних програм і проектів.
5.2. Необхідність та параметри внесення змін до містобудівної документації обґрунтовуються відповідним
уповноваженим органом містобудування та архітектури.
5.3. Внесення змін до містобудівної документації чи окремих її розділів здійснюється шляхом розроблення проекту
змін до такої містобудівної документації, який після затвердження стає її невід’ємною частиною.
Стаття 6. Органи, що здійснюють управління у сфері містобудівної діяльності, архітектурно-будівельного контролю
та нагляду

1. Управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів
України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним
органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним
органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої
влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами
державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури,
місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

2. До уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у статті 13 Закону України
"Про архітектурну діяльність".

3. До органів державного архітектурно-будівельного контролю належать:

1) структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської

міських державних адміністрацій;

2) виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

Органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що

реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Примірне положення про органи державного архітектурно-будівельного контролю затверджується Кабінетом

Міністрів України.

Стаття 7. Зміст управління у сфері містобудівної діяльності, державного архітектурно-будівельного контролю та

нагляду

1. Управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється шляхом:

1) планування територій на державному, регіональному та місцевому рівнях;

2) моніторингу стану розроблення та реалізації містобудівної документації на всіх рівнях;

3) визначення державних інтересів для їх врахування під час розроблення містобудівної документації;

4) проведення ліцензування і професійної атестації;

5) розроблення і затвердження будівельних норм, кошторисних норм, нормативів і правил, запровадження

одночасної дії застосування будівельних норм, розроблених на основі національних технологічних традицій, та
будівельних норм, приведених у відповідність до вимог Європейського Союзу;

6) контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог будівельних норм і правил,
положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об’єктів містобудування (далі -
вихідні дані), проектної документації;

7) надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на
виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів (крім
анулювання (скасування) документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів):
 виконавчими органами з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських
рад (крім міських рад населених пунктів, які є адміністративними центрами областей, та міських рад населених пунктів з
чисельністю населення понад 50 тисяч) - щодо об’єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з
незначними наслідками (СС1), розташованих у межах відповідних населених пунктів;

виконавчими органами з питань державного архітектурно-будівельного контролю міських рад населених пунктів,
які є адміністративними центрами областей, міських рад населених пунктів з чисельністю населення понад 50 тисяч,
структурними підрозділами з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської
міських державних адміністрацій - щодо об’єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з
незначними (СС1) та середніми (СС2) наслідками, розташованих у межах відповідних населених пунктів;

центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-
будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду - щодо об’єктів, що за класом
наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з незначними (СС1), середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками,
розташованих за межами населених пунктів і на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, щодо
об’єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з середніми наслідками (СС2), розташованих у
межах сіл, селищ та міст (крім міст, які є адміністративними центрами областей, міст з чисельністю населення понад 50
тисяч, міст Києва та Севастополя), а також щодо всіх об’єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до
об’єктів із значними наслідками (СС3), розташованих у межах населених пунктів;

8) здійснення державного архітектурно-будівельного контролю щодо об’єктів, розташованих в межах та за

межами населених пунктів, на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, зазначених у пункті 7 частини
першої цієї статті.

2. У разі якщо сільські, селищні, міські ради не утворили виконавчі органи з питань державного архітектурно-
будівельного контролю, повноваження таких органів виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує
державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через відповідних головних
інспекторів будівельного нагляду.

4. Керівники структурних підрозділів з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та

Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів сільських, селищних, міських рад призначаються
на посади та звільняються з посад у порядку, встановленому законом. Такі керівники мають відповідати кваліфікаційним
вимогам, встановленим законодавством України. Протягом трьох днів після призначення керівника структурного
підрозділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київська та Севастопольська міські державні
адміністрації і виконавчі органи сільських, селищних, міських рад зобов’язані поінформувати про це центральний орган
виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

5. Структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської

міських державних адміністрацій та виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю
сільських, селищних, міських рад у межах делегованих цим Законом державних повноважень є підконтрольними
центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного
контролю та нагляду, а їхні рішення можуть бути розглянуті у порядку державного архітектурно-будівельного нагляду
або оскаржені до суду.

6. Органам, що здійснюють управління у сфері містобудівної діяльності, архітектурно-будівельного контролю та

нагляду, забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, матеріальних або
нематеріальних активів, у тому числі здійснення будівництва об’єктів.

Стаття 8. Організація планування та забудови територій

1. Планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами

виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та
органами місцевого самоврядування.

2. Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому

законодавством порядку.

3. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та
їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними
адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Розділ III ПЛАНУВАННЯ ТЕРИТОРІЙ

Стаття 10. Фінансування робіт з планування територій

1. Фінансування робіт з планування територій на державному рівні, розроблення нормативних актів з питань
планування і забудови територій, проведення пріоритетних науково-дослідних робіт здійснюється за рахунок коштів
Державного бюджету України, коштів міжнародної технічної та фінансової допомоги (у тому числі у вигляді грантів).

2. Фінансування робіт з планування території Автономної Республіки Крим, областей, районів, територій
територіальних громад (у тому числі населених пунктів), районів у містах, кварталів, інших частин території відповідної
територіальної громади, проведення містобудівного моніторингу здійснюється за рахунок коштів відповідних місцевих
бюджетів, коштів міжнародної технічної та/або фінансової допомоги, у тому числі у вигляді грантів.

Розроблення детального плану території щодо земельної ділянки (групи земельних ділянок), яка перебуває у
власності або користуванні фізичних чи юридичних осіб або на якій розташована будівля, споруда, що перебуває у
приватній власності, може здійснюватися за рахунок коштів землевласника, землекористувача або власника будівлі,
споруди, за умови виконання функцій замовника відповідним органом місцевого самоврядування.

3. Фінансування робіт з розроблення необхідної проектної документації щодо забудови окремих земельних
ділянок, на яких їх власники або користувачі мають намір здійснити будівництво, здійснюється за рахунок коштів таких
осіб або інших джерел, не заборонених законом.

Стаття 11. Планування територій на державному рівні

1. Планування територій на державному рівні здійснюється шляхом розроблення відповідно до

закону Генеральної схеми планування території України, схем планування окремих частин території України, а також
внесення змін до них.

2. Містобудівна документація на державному рівні підлягає експертизі та стратегічній екологічній оцінці.

Стаття 12. Розроблення та затвердження схем планування окремих частин території України

1. За рішенням Кабінету Міністрів України розробляються схеми планування окремих частин території України:
кількох областей, узбережжя Чорного та Азовського морів, гірських територій Карпат, територій, що зазнали
радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших територій з підвищеним техногенним
навантаженням чи ризиком виникнення надзвичайних ситуацій.

2. Замовниками схем планування окремих частин території України є Верховна Рада Автономної Республіки Крим,
відповідні обласні ради.

3. Схеми планування окремих частин території України затверджуються рішенням замовників таких схем.

4. Склад, зміст, порядок розроблення схем планування окремих частин території України визначаються
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Стаття 13. Планування територій на регіональному рівні

1. Планування територій на регіональному рівні здійснюється шляхом розроблення схем планування території
Автономної Республіки Крим, областей та районів.

2. За рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних (районних) державних адміністрацій можуть
розроблятися схеми планування окремих частин Автономної Республіки Крим, областей (районів).

Стаття 14. Розроблення та затвердження схем планування території Автономної Республіки Крим, областей та
районів

1. Рішення про розроблення схем планування території Автономної Республіки Крим, областей, районів або про
внесення змін до них чи окремих їх розділів приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідна обласна
або районна рада.

2. Організація розроблення та внесення змін до схем планування території Автономної Республіки Крим, областей
та районів здійснюється відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними та районними державними
адміністраціями.

3. Замовником схем планування території Автономної Республіки Крим, областей та районів є Верховна Рада
Автономної Республіки Крим, відповідні обласні та районні ради.

4. Схеми планування території Автономної Республіки Крим, областей та районів затверджуються рішенням
відповідних рад за умови здійснення стратегічної екологічної оцінки та отримання позитивного висновку державної
експертизи.

5. Склад, зміст, порядок розроблення містобудівної документації на регіональному рівні визначаються

центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Стаття 15. Реалізація схем планування території Автономної Республіки Крим, областей та районів

1. Реалізація схем планування території Автономної Республіки Крим, областей та районів здійснюється шляхом
розроблення, затвердження і виконання відповідних програм економічного і соціального розвитку.

2. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та районні державні адміністрації забезпечують проведення
моніторингу реалізації схем планування території Автономної Республіки Крим, областей та районів.
 3. У разі зміни соціально-економічних показників, на основі яких розроблено схеми планування території
Автономної Республіки Крим, області, району, або виникнення потреби у розміщенні об’єктів державного, регіонального
значення Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласна або районна рада приймають рішення про розроблення
чи про внесення змін до схеми планування відповідної території.

Стаття 16. Планування територій на місцевому рівні

1. Планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних

планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних
планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням відомостей Державного земельного

кадастру на актуалізованій картографічній основі у цифровій формі в державній системі координат у формі електронних
документів, що містять базові і тематичні геопросторові дані.

Порядок обміну інформацією між містобудівним кадастром та Державним земельним кадастром встановлюється
Кабінетом Міністрів України.

2. Містобудівна документація на місцевому рівні може бути оновлена за рішенням місцевих рад.

Оновлення містобудівної документації передбачає:

1) актуалізацію картографо-геодезичної основи;

2) перенесення з паперових носіїв у векторну цифрову форму;

3) приведення містобудівної документації у відповідність із вимогами законодавства в частині формату зберігання

та оброблення даних.

Затвердження оновленої містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється згідно із статтями 16-
1
, 17, 18 та 19 цього Закону. При цьому затвердження оновленої містобудівної документації на місцевому рівні, що не
пов’язано із внесенням змін до неї, не потребує звернення до відповідних органів виконавчої влади для визначення
державних інтересів, проведення громадського обговорення. Стратегічна екологічна оцінка такої документації не
здійснюється, крім випадку, якщо замовником відповідно до законодавства прийнято рішення про здійснення
стратегічної екологічної оцінки незначних змін до документа державного планування.

3. Внесення змін до містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється у порядку, визначеному

законодавством для її розроблення та затвердження.

4. Склад, зміст, порядок розроблення та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні встановлюються
Кабінетом Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної
документації.

5. Обмеження у використанні земель (територій), визначені комплексним планом просторового розвитку території
територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, детальним планом території, підлягають внесенню до
містобудівного кадастру, а також Державного земельного кадастру в порядку, встановленому  Законом України "Про
Державний земельний кадастр".

Класифікація обмежень у використанні земель, що можуть встановлюватися комплексним планом просторового

розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, детальним планом території,
затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 16-1. Комплексний план просторового розвитку території територіальної громади

1. Комплексний план просторового розвитку території територіальної громади (далі - комплексний план)
розробляється на всю територію територіальної громади.

Комплексний план не розробляється, якщо територія громади включає лише територію населеного пункту.

2. Комплексний план передбачає узгоджене прийняття рішень щодо цілісного (комплексного) просторового
розвитку населених пунктів як єдиної системи розселення і території за їх межами.

Комплексний план розробляється та затверджується з метою забезпечення сталого розвитку територіальної

громади з додержанням принципу збалансованості державних, громадських та приватних інтересів та з урахуванням
концепції інтегрованого розвитку території територіальної громади (за наявності).

При реалізації комплексного плану суб’єкти містобудування зобов’язані дотримуватися його положень.

Стаття 17. Генеральний план населеного пункту

1. Генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та
документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови
території населеного пункту.
 2. У разі якщо територія територіальної громади не обмежується територією одного населеного пункту, генеральні
плани населених пунктів у межах такої громади розробляються у складі комплексного плану або включаються до нього
як складові відповідно до статті 16-1 цього Закону. Положення генеральних планів таких населених пунктів мають
узгоджуватися з іншими положеннями комплексного плану.

Генеральні плани населених пунктів, включення до складу комплексного плану або необхідність розроблення яких
не встановлена рішенням про затвердження комплексного плану, не розробляються. Планувальні рішення генеральних
планів таких населених пунктів включаються до складу комплексного плану. Обсяг таких планувальних рішень
затверджується Кабінетом Міністрів України.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту визначається Кабінетом
Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації та
завданням на розроблення (внесення змін, оновлення), яке складається і затверджується замовником за погодженням з
розробником.

Обов’язковою складовою генерального плану населеного пункту є план зонування території цього населеного
пункту.

3. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної

громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Розробником генерального плану населеного пункту може бути суб’єкт господарювання, який має право
здійснювати розроблення містобудівної документації відповідно до Закону України "Про архітектурну діяльність" та
документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій".

Генеральні плани населених пунктів можуть поєднуватися з детальними планами всієї території населених пунктів
або її частин.

4. Для населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, у межах визначених історичних
ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється
історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об’єкти культурної спадщини та зони їх
охорони.

5. Склад, зміст та порядок розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту визначаються
Кабінетом Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної
документації.

Відомості про зазначені в історико-архітектурному опорному плані: об’єкти всесвітньої спадщини, їх території та
буферні зони; пам’ятки культурної спадщини, у тому числі археологічні, їх території та зони охорони; межі та правові
режими використання історичних ареалів населених місць; історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні
території та їх зони охорони; охоронювані археологічні території вносяться до Державного земельного кадастру в
порядку, встановленому відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр" як обмеження у
використанні земель у сфері забудови.

6. Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

7. Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є
замовниками, які організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на
розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.

8. Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у
встановлений строк:

1) подають пропозиції до проекту відповідного місцевого бюджету на наступний рік або про внесення змін до
бюджету на поточний рік щодо потреби у розробленні генерального плану населеного пункту;

2) визначають у встановленому законодавством порядку розробника генерального плану населеного пункту,

встановлюють строки розроблення та джерела його фінансування;

3) звертаються до обласної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, центрального
органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування
та архітектури (для міст Києва та Севастополя, обласних центрів, міст обласного значення), щодо визначення державних
інтересів для їх врахування під час розроблення генерального плану населеного пункту;

4) повідомляють через місцеві засоби масової інформації про початок розроблення генерального плану
населеного пункту та визначають порядок і строк внесення пропозицій до нього фізичними та юридичними особами;

5) організовують проведення громадського обговорення проекту генерального плану;

6) забезпечують попередній розгляд проекту генерального плану населеного пункту архітектурно-містобудівною

радою відповідного рівня;
 7) узгоджують проект генерального плану населеного пункту з органами місцевого самоврядування, що
представляють інтереси суміжних територіальних громад;

8) забезпечують розроблення проекту генерального плану населеного пункту з урахуванням обмежень у

використанні земель, у тому числі обмежень використання приаеродромної території, встановлених відповідно
до Повітряного кодексу України;

9) забезпечують здійснення стратегічної екологічної оцінки.

9. Строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується.

10. До складу генерального плану населеного пункту обов’язково включаються планувальні рішення детальних
планів територій (у тому числі формування земельних ділянок), на яких планується розміщення:

за рахунок державного або місцевого бюджету: об’єктів соціальної інфраструктури (освіти, охорони здоров’я,
культури, житлово-комунального господарства); об’єктів, передбачених Генеральною схемою планування території
України та схемою планування області; об’єктів, для розташування яких відповідно до закону може здійснюватися
примусове відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності (якщо розташування таких об’єктів
передбачено генеральним планом населеного пункту);

інших об’єктів, визначених замовником у завданні на проектування.

Після затвердження генерального плану населеного пункту відомості про такі земельні ділянки підлягають
внесенню до Державного земельного кадастру.

Проектні рішення генерального плану населеного пункту повинні включати межі та правові режими всіх
режимоутворюючих об’єктів та всіх обмежень у використанні земель (у тому числі обмежень у використанні земель у
сфері забудови), встановлених до або під час розроблення проекту генерального плану (у тому числі межі та правові
режими територій і об’єктів природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого,
рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду, прибережних захисних
смуг, водоохоронних зон, пляжних зон, інших охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон
особливого режиму використання земель).

11. Склад просторових даних, метаданих та інших елементів генерального плану населеного пункту
встановлюється Кабінетом Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження
містобудівної документації.

Склад відомостей генерального плану населеного пункту про об’єкти Державного земельного кадастру повинен
відповідати вимогам Закону України "Про Державний земельний кадастр".

12. Генеральний план населеного пункту розробляється у формі електронного документа, формат якого
визначається Кабінетом Міністрів України, та підписується кваліфікованими електронними підписами відповідальними
особами, які його розробили, - архітектором, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат, та сертифікованим
інженером-землевпорядником.

13. Зміни до генерального плану населеного пункту можуть вноситися за результатами містобудівного моніторингу
не частіше одного разу на рік.

Такі зміни розробляються, узгоджуються та затверджуються в порядку, визначеному цим Законом для
розроблення, узгодження та затвердження генерального плану населеного пункту та Законом України "Про
землеустрій", а якщо територія територіальної громади не обмежується територією одного населеного пункту, - у
порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про землеустрій" для розроблення, узгодження та
затвердження комплексного плану.

У разі виникнення державної необхідності рішення про розроблення змін до генерального плану населеного
пункту приймається за ініціативою Кабінету Міністрів України, який у такому разі забезпечує фінансування розроблення
таких змін.

14. Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими,
селищними, міськими радами протягом трьох місяців з дня їх подання.

15. Доступ до матеріалів генерального плану населеного пункту, крім інформації, яка відповідно до закону
становить державну таємницю або належить до інформації з обмеженим доступом, не може обмежуватися. Загальна
доступність матеріалів генерального плану населеного пункту забезпечується відповідно до вимог Закону України "Про
доступ до публічної інформації" шляхом надання їх за запитом на інформацію, оприлюднення, у тому числі у формі
відкритих даних, на єдиному державному веб-порталі відкритих даних, на офіційному веб-сайті центрального органу
виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та
архітектури, веб-сайті відповідного органу місцевого самоврядування, внесення відповідних даних до Державного
земельного кадастру та містобудівного кадастру.
 У разі наявності в генеральному плані населеного пункту інформації, яка відповідно до закону становить державну
таємницю або належить до інформації з обмеженим доступом, така інформація подається у вигляді окремого файлу,
формат якого визначається Кабінетом Міністрів України, та підписується кваліфікованими електронними підписами
відповідальними особами, які розробили генеральний план.

Візуалізація даних генерального плану населеного пункту здійснюється також за допомогою програмно-апаратних
засобів Державного земельного кадастру, містобудівного кадастру, інших геоінформаційних систем, а також шляхом їх
відтворення на паперових та/або інших твердих носіях у вигляді текстових, графічних та інших зручних для візуального
сприйняття матеріалів.

16. Генеральні плани міст підлягають обов’язковій експертизі містобудівної документації. Проведення експертизи
містобудівної документації генеральних планів сіл та селищ може здійснюватися за рішенням замовників.

Порядок проведення експертизи містобудівної документації визначається Кабінетом Міністрів України.

17. Генеральні плани населених пунктів підлягають стратегічній екологічній оцінці.

18. У разі затвердження у встановленому цим Законом порядку генерального плану населеного пункту не
розробляються:

схема землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-

територіальної одиниці на територію відповідного населеного пункту;

проект землеустрою щодо впорядкування території відповідного населеного пункту;

плани земельно-господарського устрою території відповідного населеного пункту;

проекти землеустрою щодо впорядкування територій для містобудівних потреб (для територій, на які затверджено
детальні плани території, або для яких генеральний план населеного пункту містить планувальні рішення детальних
планів територій);

проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого
природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення,
земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об’єктів (щодо
обмежень у використанні земель, відомості про які підлягають внесенню до Державного земельного кадастру на
підставі цього генерального плану населеного пункту).

Стаття 18. План зонування території

1. План зонування території розробляється у складі комплексного плану, генерального плану населеного пункту з
метою визначення умов та обмежень використання території у межах визначених функціональних зон. До затвердження
генерального плану населеного пункту в межах території територіальної громади, щодо якої затверджено комплексний
план (якщо обов’язковість розроблення генерального плану населеного пункту визначена рішенням про затвердження
комплексного плану), межі функціональних зон та функціональне призначення територій у такому населеному пункті
визначаються комплексним планом.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини,
забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання
надмірній концентрації населення і об’єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного
середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об’єктів історико-
культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній
оцінці.

2. План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій
(функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

3. Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог:

1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території;

2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності;

3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних

елементів планувальної структури територій;

4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон;

5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних
потреб, умов та обмежень щодо їх забудови;

6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних,
охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями;
 7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об’єктів;

8) відображення обмежень (у тому числі меж) використання приаеродромної території, встановлених відповідно
до Повітряного кодексу України.

4. Параметри використання території та будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних
ділянок або окремої земельної ділянки, зокрема функціональне призначення, граничні поверховість та площа забудови,
можливе розміщення на ділянці, є обов’язковими для врахування під час зонування відповідної території.

5. Внесення змін до плану зонування території допускається за умови їх відповідності іншим положенням
генерального плану населеного пункту, комплексного плану (за наявності).

Такі зміни розробляються, узгоджуються та затверджуються в порядку, визначеному цим Законом для
розроблення, узгодження та затвердження комплексного плану, генерального плану населеного пункту.

7. За порушення вимог, встановлених планом зонування території, фізичні та юридичні особи несуть
відповідальність відповідно до закону.

Стаття 19. Детальний план території

1. Детальний план території деталізує положення генерального плану населеного пункту або комплексного плану
та визначає планувальну організацію і розвиток частини території населеного пункту або території за його межами без
зміни функціонального призначення цієї території. Детальний план території розробляється з урахуванням обмежень у
використанні земель, у тому числі обмежень використання приаеродромної території, встановлених відповідно
до Повітряного кодексу України.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації, просторової композиції і параметрів
забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території, призначених для комплексної
забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

Детальні плани територій одночасно з їх затвердженням стають невід’ємними складовими генерального плану
населеного пункту та/або комплексного плану.

2. Детальний план території може передбачати також формування земельних ділянок комунальної власності
територіальної громади, на території якої вони розташовані. Формування таких земельних ділянок є обов’язковим, якщо
на зазначених земельних ділянках розташовані або передбачається спорудження:

за кошти державного або місцевого бюджету: об’єктів соціальної інфраструктури (освіти, охорони здоров’я,
культури, житлово-комунального господарства); об’єктів, передбачених Генеральною схемою планування території
України та/або схемою планування області; об’єктів, для розміщення яких відповідно до цього Закону може
здійснюватися примусове відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності;

інших об’єктів, визначених замовником у завданні на проектування.

Формування земельних ділянок для розміщення об’єктів, визначених цією частиною, на підставі детального плану
території не здійснюється, якщо такі земельні ділянки вже сформовані.

Детальний план території має передбачати внесення до Державного земельного кадастру відомостей про
земельні ділянки, які є сформованими, але відомості про них не внесені до Державного земельного кадастру, і на яких
розташовані об’єкти соціальної інфраструктури (освіти, охорони здоров’я, культури, житлово-комунального
господарства), які перебувають у комунальній власності територіальної громади, на територію якої розробляється
детальний план.

Після затвердження детального плану території відомості про земельні ділянки, зазначені в цій частині, підлягають
внесенню до Державного земельного кадастру.

Детальний план території повинен містити відомості про межі та правові режими всіх режимоутворюючих об’єктів
та всіх обмежень у використанні земель (у тому числі обмежень у використанні земель у сфері забудови), встановлених
до або під час розроблення проекту.

Розробником детального плану території може бути суб’єкт господарювання, який має право здійснювати
розроблення містобудівної документації відповідно до Закону України "Про архітектурну діяльність" та документації із
землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій".

3. Детальний план території повинен містити відомості, передбачені статтею 45-1 Закону України "Про
землеустрій".

4. Детальний план території визначає:

1) принципи планувально-просторової організації забудови;

2) червоні лінії та лінії регулювання забудови;

 3) у межах визначеного комплексним планом, генеральним планом населеного пункту функціонального
призначення режим та параметри забудови території, розподіл територій згідно з будівельними нормами;

4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних
умов та обмежень згідно із планом зонування території;

5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування;

6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови;

7) черговість та обсяги інженерної підготовки території;

8) систему інженерних мереж;

9) порядок організації транспортного і пішохідного руху;

10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі;

11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об’єктів (у разі відсутності плану зонування території).

5. Детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів.

6. Склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються Кабінетом
Міністрів України.

7. Доступ до матеріалів детального плану території, крім інформації, яка відповідно до закону становить державну
таємницю або належить до інформації з обмеженим доступом, не може обмежуватися. Загальна доступність матеріалів
детального плану території забезпечується відповідно до вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації"
шляхом надання їх за запитом на інформацію, оприлюднення, у тому числі у формі відкритих даних, на єдиному
державному веб-порталі відкритих даних, офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує
формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури, веб-сайті відповідного
органу місцевого самоврядування, внесення відповідних даних до Державного земельного кадастру та містобудівного
кадастру.

У разі наявності в детальному плані території інформації, яка відповідно до закону становить державну таємницю
або належить до інформації з обмеженим доступом, така інформація подається у вигляді окремого файлу, формат якого
визначається Кабінетом Міністрів України, та підписується кваліфікованими електронними підписами відповідальними
особами, які розробили детальний план території.

8. Детальний план території розглядається і затверджується сільською, селищною, міською радою протягом 30
днів з дня його подання.

9. Детальний план території не підлягає експертизі.

10. Внесення змін до детального плану території допускається за умови їх відповідності комплексному плану (за
наявності), генеральному плану населеного пункту та плану зонування території.

Такі зміни розробляються, узгоджуються та затверджуються в порядку, визначеному цим Законом для
розроблення, узгодження та затвердження детального плану території та Законом України "Про землеустрій".

11. У разі розроблення детального плану території відповідно до вимог цього Закону на цю територію не
розробляється проект землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, а також проект
землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого
природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення,
земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об’єктів (щодо
обмежень у використанні земель, відомості про які підлягають внесенню до Державного земельного кадастру на
підставі цього детального плану території).

Стаття 21. Громадське обговорення щодо врахування громадських інтересів

1. Громадському обговоренню підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної

документації на місцевому рівні: комплексні плани, генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій,
детальні плани територій.

2. Затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, зазначеної у частині першій цієї статті, без
проведення громадського обговорення проектів такої документації забороняється.

При вирішенні відповідно до Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого
майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної
необхідності" питань відчуження для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності земельних ділянок, інших
об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадські
слухання не проводяться.
 5. Пропозиції громадськості подаються у строк, визначений для проведення процедури громадського
обговорення, який не може становити менш як 30 днів з дня оприлюднення проекту містобудівної документації на
місцевому рівні.

Пропозиції, подані після встановленого строку, не розглядаються.

6. Громадські слухання щодо проектів містобудівної документації на місцевому рівні проводяться у строк,
визначений для проведення процедури громадського обговорення, але не раніше 10 днів з дня оприлюднення проекту
містобудівної документації на місцевому рівні.

Стаття 22. Містобудівний кадастр

1. Містобудівний кадастр - державна або комунальна система зберігання і використання геопросторових даних
про територію, адміністративно-територіальні одиниці, екологічні, інженерно-геологічні умови, будівельну діяльність,
інформаційних ресурсів будівельних норм і правил для задоволення інформаційних потреб у плануванні територій та
будівництві, формування галузевої складової державних геоінформаційних ресурсів. Складовою частиною
містобудівного кадастру є Єдина державна електронна система у сфері будівництва.

Містобудівний кадастр ведеться з урахуванням даних державного земельного кадастру на державному рівні, на
рівні Автономної Республіки Крим, обласному та районному рівнях, рівні обласних центрів та міст обласного
(республіканського Автономної Республіки Крим) значення.

2. Містобудівний кадастр ведеться уповноваженими органами містобудування та архітектури, які можуть

утворювати для цього служби містобудівного кадастру, та іншими суб’єктами, визначеними цим Законом.

Типове положення про службу містобудівного кадастру затверджується Кабінетом Міністрів України.

Містобудівний кадастр включає геопросторові дані, метадані та сервіси, оприлюднення, інша діяльність з якими та
доступ до яких здійснюються у мережі Інтернет згідно із Законом України "Про національну інфраструктуру
геопросторових даних".

3. Формування містобудівного кадастру здійснюється з використанням таких джерел:

1) державні геоінформаційні ресурси;

2) цифрові масиви профільних геопросторових даних, які містяться у затвердженій містобудівній та проектній
документації, матеріалах завершеного будівництва;

3) бази даних юридичних і фізичних осіб, порядок використання яких визначається законом.

4. Профільні геопросторові дані не пізніше 30 робочих днів після затвердження містобудівної документації
вносяться до містобудівного кадастру відповідного рівня.

5. Дані містобудівного кадастру, необхідні для провадження містобудівної діяльності, проведення

землевпорядних робіт, забезпечення роботи геоінформаційних систем, використовуються для задоволення
інформаційних потреб державних органів, органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

6. Інформація, яка міститься у містобудівному кадастрі, є відкритою та загальнодоступною, крім відомостей, що

належать до інформації з обмеженим доступом.

Захист інформації, яка міститься у містобудівному кадастрі, здійснюється відповідними суб’єктами інформаційних
відносин відповідно до законодавства.

7. Порядок ведення та структура містобудівного кадастру, порядок надання інформації з містобудівного кадастру
визначаються Кабінетом Міністрів України.

8. Фінансування робіт із створення та ведення містобудівного кадастру здійснюється за рахунок відповідних

бюджетів, міжнародної технічної та/або поворотної або безповоротної фінансової допомоги міжнародних організацій.

Стаття 22-1. Єдина державна електронна система у сфері будівництва

1. Єдина державна електронна система у сфері будівництва (далі - електронна система) - єдина інформаційно-
телекомунікаційна система у складі містобудівного кадастру, що забезпечує створення, перегляд, відправлення,
прийняття, збирання, внесення, накопичення, обробку, використання, розгляд, зберігання, захист, облік та надання
інформації у сфері будівництва, а також електронну взаємодію між фізичними та юридичними особами, державними
органами, органами місцевого самоврядування, центрами надання адміністративних послуг, з метою отримання
визначених цим Законом послуг у сфері будівництва.

2. Електронна система складається з:

1) Реєстру будівельної діяльності;

2) електронного кабінету користувача електронної системи (далі - електронний кабінет);

 3) порталу електронної системи.

Стаття 22-2. Реєстр будівельної діяльності

1. Реєстр будівельної діяльності є компонентом електронної системи, який забезпечує створення, збирання,
накопичення, обробку, захист, облік такої інформації:

1) містобудівних умов та обмежень;

2) завдання на проектування та технічних умов (у тому числі договорів про надання технічних умов, укладених
відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги", у разі їх укладення через електронний кабінет);

3) інформації про ліцензування господарської діяльності з будівництва об’єктів, що за класом наслідків

(відповідальності) належать до об’єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками;

4) інформації про професійну атестацію виконавців окремих видів робіт (послуг), пов’язаних із створенням об’єктів
архітектури, енергоаудиторів та фахівців з обстеження інженерних систем;

5) інформації про експертні організації, що здійснюють експертизу проектної документації на будівництво об’єктів;

6) інформації про об’єкти будівництва та закінчені будівництвом об’єкти, у тому числі:

будівельні паспорти забудови земельної ділянки;

проектну документацію на будівництво об’єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з

середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, затверджену в установленому порядку;

відомості про присвоєння, зміну, коригування, анулювання адрес об’єктам будівництва та закінченим
будівництвом об’єктам;

Стаття 23. Містобудівний моніторинг

1. Містобудівний моніторинг - система спостережень, аналіз реалізації містобудівної документації, оцінки та

прогнозу стану і змін об’єктів містобудування, які проводяться відповідно до вимог містобудівної документації та
спрямовані на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних і громадських інтересів.

2. Результати містобудівного моніторингу постійно вносяться до містобудівного кадастру та оформляються у

вигляді аналітичного звіту, який враховується під час розроблення програм соціально-економічного розвитку та
внесення змін до містобудівної документації.

3. Під час проведення містобудівного моніторингу використовуються аерокосмічні матеріали, просторово

орієнтовані дані наземного лазерного сканування, матеріали виконавчої зйомки результатів завершеного будівництва.

4. Порядок проведення містобудівного моніторингу встановлюється центральним органом виконавчої влади, що

забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Стаття 24. Особливості регулювання земельних відносин при здійсненні містобудівної діяльності

2. Зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення обмежень у використанні земель,
а також припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у
власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій, а також не тягне за собою
обов’язковості зміни виду цільового призначення земельної ділянки незалежно від того, чи належить цей вид до
переліку видів цільового призначення, встановлення яких є можливим у межах такої зони.

Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до

законодавства.

3. Передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи
користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб допускається за умови, що відповідні
земельні ділянки розташовані в межах території, щодо якої затверджено принаймні один із таких видів містобудівної
документації на місцевому рівні:

комплексний план, складовою частиною якого є план зонування території;

генеральний план населеного пункту, складовою якого є план зонування території;

план зонування території як окремий вид містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений до
набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування
використання земель";

детальний план території.

Обмеження щодо передачі (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у
власність чи користування фізичним або юридичним особам, визначені цією частиною, не поширюються на випадки:
 розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи;

приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону;

надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов’язкового)
відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

надання земельної ділянки для розміщення лінійних об’єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг,
мостів, естакад, ліній електропередачі, зв’язку);

буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів;

будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об’єктів.

Передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у випадках, визначених
абзацами сьомим - дванадцятим цієї частини, за відсутності принаймні одного виду містобудівної документації,
визначеного абзацами другим - п’ятим цієї частини, не допускається, якщо земельна ділянка:

розташована в межах зелених зон населених пунктів, внутрішньоквартальних територій (територій міжрайонного
озеленення, елементів благоустрою, спортивних майданчиків, майданчиків відпочинку та соціального обслуговування
населення);

віднесена до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-

культурного призначення, рекреаційного призначення (крім земельних ділянок для дачного будівництва),
лісогосподарського призначення.

4. Зміна цільового призначення земельної ділянки допускається виключно за умови дотримання правил
співвідношення між новим видом цільового призначення земельної ділянки та видом функціонального призначення
території, визначеного відповідною містобудівною документацією на місцевому рівні, крім випадків,
визначених частиною третьою статті 20 Земельного кодексу України.

Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та
співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового
призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються
Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного
кадастру і містобудівного кадастру.

5. Уповноважені органи з питань містобудування та архітектури і центральний орган виконавчої влади, що реалізує
державну політику у сфері земельних відносин, забезпечують відкритість, доступність та повноту інформації про
наявність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці земель державної та комунальної власності,
не наданих у користування, що можуть бути використані під забудову, про наявність обмежень і обтяжень земельних
ділянок, містобудівні умови та обмеження в містобудівному і державному земельному кадастрах.

До моменту внесення відповідної інформації до містобудівного та державного земельного кадастрів виконавчий

орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації або відповідний
місцевий орган виконавчої влади зобов’язані надавати за запитами фізичних та юридичних осіб письмову інформацію
про наявність земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову.

3. Визначте правові вимоги щодо використання земельних ділянок для індивідуального житлового,
господарського і гаражного будівництва.

Здійснення ЖИТЛОВОЇ ЗАБУДОВИ передбачає здійснення нового будівництва, реконструкцію, реставрацію, капітальний
ремонт та благоустрій будівель та споруд, що складають існуючий житловий фонд.

Житловою забудовою як самостійним різновидом забудови конкретної території вважається земельний масив, у межах
якого розташований житловий фонд.

Житловий фонд (державний, комунальний, приватний, громадський) уявляє собою сукупність житлових будинків і
житлових приміщень всіх форм власності, що визнані у встановленому порядку житлом, придатним для проживання
громадян.

Згідно зі ст. 121 ЗКУ присадибні земельні ділянки у містах, селищах та селах можуть передаватися у встановлених
розмірах лише громадянам і тільки для цілей будівництва та обслуговування житлового будинку, а також зведення
господарських будівель та інших споруд.
Така забудова в основному характерна для сільської та селищної місцевості, де жилі будинки й господарські споруди
зводяться на землях приватної власності. У свою чергу, несадибне розташування об’єктів житлової забудови має місце
при спорудженні багатоквартирних будинків, що характерно для міст.

До ГРОМАДСЬКОЇ ЗАБУДОВИ належать заклади освіти, установи охорони здоров’я і соціального забезпечення, установи
відпочинку, фізкультурно-спортивні споруди, культурно-освітні, мистецькі установи, підприємства торгівлі, громадського
харчування та побутового і комунального обслуговування тощо.

Умови передачі чи надання земельних ділянок громадянам та юридичним особам (житлово-будівельним (житловим),
гаражно-будівельним кооперативам) для житлового, господарського чи гаражного будівництва:

По-перше, земельні ділянки для зазначених цілей можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду
із земель житлової та громадської забудови в межах населених пунктів.

По-друге, вони можуть передаватися чи надаватися за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого
самоврядування. Наділення зазначених органів компетенцією про прийняття рішень щодо їх передачі або надання
дозволяє говорити про те, що ці земельні ділянки знаходяться у державній або комунальній власності.

По-третє, їх передача або надання громадянам здійснюється в межах встановлених норм. Розміри ділянок, що
передаються або надаються

кооперативам під забудову або для експлуатації зведених будівель, встановлюється відповідно до затвердженої
містобудівної документації.

По-четверте, суб’єкти-власники таких земельних ділянок можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених
потреб за цивільно-правовими угодами.

Стаття 40. Земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і
гаражного будівництва

Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть
передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування
жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад
норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за
цивільно-правовими угодами.

Наведена земельно-правова норма передбачає низку умов передачі або надання земельних ділянок. По-перше, їх

власниками можуть бути лише громадяни. По-друге, вони можуть передаватися чи надаватися за рішенням органів

виконавчої влади або місцевого самоврядування. По-третє, ділянки повинні передаватися або надаватися для

будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і гаражного будівництва. По-четверте, їх переда-

ча або надання мають здійснюватись у межах встановлених норм. Деякі з цих умов розглядалися у попередніх розділах і

тому немає необхідності повторювати їх. Проте на особливостях реалізації окремих з них варто зупинитися.

Оскільки наведена земельно-правова норма вказує на громадян, можна говорити про індивідуальне житлове,

господарське і гаражне будівництво. При цьому громадяни виступають індивідуальними забудовниками переданих або

наданих їм земельних ділянок. Пріоритетним для них є зведення індивідуального жилого будинку.
Водночас земельні ділянки можуть використовуватися для зведення господарських споруд, наприклад, сараїв, погрібів,
навісів тощо. Такі будівлі і споруди призначені для обслуговування жилого будинку, є підсобними і не можуть
розглядатися як самостійні об'єкти індивідуального будівництва, під які мають надаватися відособлені ділянки. Таким
чином, жилий будинок, господарські будівлі та допоміжні споруди у комплексі утворюють єдине домобудівництво чи
домоволодіння.

Інакше вирішуються питання, пов'язані з індивідуальним гаражним будівництвом. Якщо гараж зводиться поряд з

господарськими будівлями в межах єдиного проекту забудови земельної ділянки, виділеної для домобудівництва, його

обслуговуюче призначення нічим не відрізняється від інших підсобних будівель та споруд. Однак індивідуальне гаражне
будівництво може здійснюватися громадянином на спеціально наданій для цієї мети земельній ділянці. У такому разі

остання є самостійним об'єктом права власності або права користування, а гараж — самостійним об'єктом будівництва.

Безумовно, земельні ділянки передаються у власність або надаються у користування громадянам із земель житлової

та громадської забудови. Наділення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування компетенцією щодо

прийняття рішень про їх передачу або надання дозволяє говорити про те, що ці ділянки знаходяться у державній або

комунальній власності. Прийняттю рішення про передачу ділянок у власність чи надання в користування передують

звернення громадян з відповідними заявами, які підлягають розгляду та задоволенню у встановленому законом

порядку.

Проте для набуття громадянами відповідних прав на земельні ділянки недостатньо прийняття рішень

уповноваженими органами, їх рішення є лише підставою для передачі або надання громадянам ділянок. Для реалізації

таких рішень необхідні юридичне значущі дії, аж до виділення ділянок в натурі (на місцевості), визначення їх меж, видачі

відповідних правовстановлюючих документів та державної реєстрації ділянок.

Після передачі громадянам земельних ділянок у власність для зазначених цілей вони набувають статусу об'єктів

права приватної власності. Отже, індивідуальне будівництво на землях житлової та громадської забудови здійснюється

на ділянках, які належать громадянам на праві приватної власності. Крім того, у даному разі має місце садибне

будівництво, а земельна ділянка набуває присадибного режиму використання.

Громадяни можуть придбавати земельні ділянки у власність шляхом приватизації площ, які знаходяться в їх

користуванні, одержання їх внаслідок приватизації державних чи комунальних сільськогосподарських підприємств або

передачі їм нових ділянок у межах встановлених норм безоплатної приватизації землі та на інших підставах,

передбачених законом. Наприклад, норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам передбачені ст. 121 ЗК.

Згідно з п. "г" цієї статті для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна

ділянка) їм можуть передаватися ділянки у таких розмірах: у селах — не більше 0,25 гектара, в селищах — не більше 0,15

гектара, в містах — не більше 0,10 гектара.

Для будівництва жилого будинку і господарських будівель громадяни можуть придбавати земельні ділянки у

власність понад норму їх безоплатної передачі за цивільно-правовими угодами, що передбачено главами 20 та 21 ЗК. До

таких угод належать договори купівлі-продажу, в тому числі на земельних торгах на конкурентних засадах чи шляхом

проведення аукціону, договори міни і дарування, спадкування за законом або за заповітом, а також інші цивільно-

правові угоди. До останніх треба віднести, наприклад, договір довічного утримання. Законодавче закріплення умови

цього договору дістали у ті часи, коли у громадян на праві власності не було інших нерухомих об'єктів, крім жилих

будинків і господарських будівель. За умов же існування повноцінного права власності громадян на землю такий договір

можна розглядати як підставу набуття прав на земельні ділянки.

Значному розширенню можливостей громадян щодо придбання земельних ділянок для ведення будівництва на

підставі цивільно-правових угод сприяли укази Президента України від 19 січня 1999 р. № 32/99 "Про продаж земельних

ділянок несільськогосподарського призначення"', від 28 червня 1999 р. № 765/99 "Про додаткові заходи щодо

задоволення потреб громадян у земельних ділянках"2 та від 4 лютого 2000 р. № 168/2000 "Про заходи щодо розвитку та

регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення". Водночас треба

звернути увагу на те, що земельним законом розміри понаднормативного придбання земельних ділянок, розташованих

на землях житлової та громадської забудови, за цивільно-правовими угодами не встановлені. Зрозуміло, що їх

мінімальні розміри перевищують розміри ділянок, які передаються громадянам безоплатно. Проте максимальні

розміри таких ділянок не можуть бути надмірними, що пов'язано з дефіцитом земельних площ в умовах інтенсивного

міського житлового будівництва. Тому їх розміри, що визначаються, наприклад, договорами купівлі-продажу, не повинні

перевищувати розмірів, передбачених містобудівною документацією для індивідуального будівництва жилих будинків

та господарських будівель і споруд.

Розглядувана земельно-правова норма передбачає можливість використання земель житлової та громадської

забудови для індивідуального будівництва і на орендованих ділянках. У таких випадках забудова здійснюється на

землях державної або комунальної власності відповідно до укладеного та належним чином оформлено го договору

оренди землі і є тимчасовим видом землекористування. При цьому зводяться тимчасові будівлі та споруди, наприклад,

складські приміщення, гаражі тощо. Якщо на земельній ділянці, наданій у довгострокову оренду, ще може мати місце

зведення жилого будинку та господарських споруд, призначених для його обслуговування, то на ділянці, наданій на

умовах короткострокової оренди, громадяни навряд чи будуть зводити капітальні будівлі.

Згідно з вимогами ст. 22 Закону "Про основи містобудування" забудова земельних ділянок здійснюється після

виникнення прав на них та одержання права на забудову цих ділянок і ведення будівель них робіт. Отже, передача або

надання земельної ділянки передує будівництву зазначених об'єктів. Такий висновок випливає з вимог земельного

закону, відповідно до якого до завершення оформлення прав на землю використання земельної ділянки забороняється.

Право на забудову полягає у наданні власнику або користувачу земельної ділянки можливості здійснювати на ній у

встановленому законом порядку будівництво об'єктів містобудування, а також їх перебудову або знесення. Воно

надається за рішенням відповідних органів виконавчої влади або місцевого самоврядування. Ухвалення рішення про

забудову ділянки надає громадянину статусу забудовника, у якого виникають певні суб'єктивні права та юридичні

обов'язки, наприклад, право на замовлення проекту будівництва, здійснення його погодження тощо.

Однак реалізація права на забудову залежить від одержання дозволу на виконання будівельних робіт. Це, зокрема,

передбачено, Положенням про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженим наказом

Держбуду України від 5 грудня 2000 р. № 273'.

Дозвіл на виконання робіт, пов'язаних з новим будівництвом, реконструкцією, реставрацією, капітальним ремонтом,

розширенням і технічним переоснащенням будинків, споруд та інших об'єктів, являє собою документ, що засвідчує

відповідність проектної документації нормам містобудівних вимог. Він дає забудовнику та його підрядникам право на

виконання земляних робіт, підключення до інженерних мереж, енергетичних джерел, комунікацій тощо. Зазначений

дозвіл видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів на

увесь строк будівництва.

Виконання будівельних робіт без дозволу забороняється, а їх продовження з простроченим дозволом вважається
самовільним будівництвом.

Для одержання дозволу на виконання будівельних робіт зазначеним Положенням передбачене подання відповідних

документів. Індивідуальним забудовникам дозволи видаються на підставі їх заяв, до яких мають додаватись документи,

що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою, рішення про надання права на її

забудову, належним чином погоджена і затверджена проектна документація та інші документи. У разі зведення

індивідуального жилого будинку на земельній ділянці зі складними інженерно-геологічними умовами або спорудження

будинку у два і більше поверхів забудовник повинен подавати зобов'язання про здійснення технічного та авторського
нагляду за реалізацією проекту будівництва в порядку, передбаченому Законом України від 20 травня 1999 р. "Про

архітектурну діяльність".

Будівельні роботи, які виконуються на підставі дозволу, мають бути завершені протягом зазначеного в ньому строку.

Якщо забудовник не завершив ці роботи протягом визначеного строку, дію дозволу може бути продовжено, але не

більше ніж на один календарний рік. У тих випадках, коли забудовник не приступив до виконання будівельних робіт

протягом двох років після одержання дозволу, останній втрачає чинність. Згідно зі ст. 18 Закону "Про ос нови

містобудування" завершені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію у встановленому порядку. Тому

користуватися жилими й господарськими спорудами, не прийнятими в експлуатацію, забороняється. Крім того, такі

споруди не можуть бути зареєстровані бюро технічної інвентаризації як нерухомі об'єкти.

4. Вкажіть в чому полягають особливості використання земельних ділянок для кооперативного житлового і
гаражного будівництва.

Стаття 41. Земельні ділянки житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів

1. Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади

або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються
безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої
містобудівної документації.

2. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність

за цивільно-правовими угодами.

Більш складним є питання про природу права власності на земельні ділянки, які передаються житлово-будівельним

(житловим) і гаражно-будівельним кооперативам. Земельний закон закріплює передачу ділянок зазначеним

юридичним особам на праві приватної власності. Однак положення статутів вказаних кооперативів щодо здійснення

прав володіння, користування і розпорядження об'єктами їх власності, у тому числі земельними ділянками, перед -

бачають колективне і колегіальне прийняття рішень членами цих кооперативів та їх органами управління. Інше

вирішення питань реалізації права власності суперечило б юридичній природі кооперативів1. Звідси випливає, що

земельні ділянки, як й інші об'єкти, належать зазначеним кооперативам на праві кооперативної власності.

Проте ЗК не передбачає існування кооперативного, акціонерного, корпоративного або якогось іншого різновиду

колективної форми земельної власності. Це ускладнює вибір способів і засобів забезпечення охорони та захисту прав на

земельні ділянки, передані у власність зазначеним кооперативам.

Як вже зазначалось, нині за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування житлово-будівельним

(житловим) і гаражно-будівельним кооперативам земельні ділянки зі складу земель житлової та громадської забудови

передаються у власність або надаються в оренду. Порівняння цієї норми ст. 41 ЗК з іншими земельно-правовими

нормами дозволяє дійти висновку, що передача зазначених земельних ділянок кооперативам під забудову може

здійснюватися лише шляхом їх відведення.

Згідно з вимогами ч. З ст. 124 ЗК надання земельних ділянок під забудову на орендних умовах може здійснюватися як за
договорами оренди, наприклад для організації тимчасової автостоянки, так і за проектами їх відведення, наприклад, для
спорудження довгострокових гаражних будівель на землях житлової та громадської забудови, що знаходяться в запасі.
Орендне землекористування у таких випадках може бути відповідно короткостроковим і довгостроковим.

Кооперативи ж, створені до набрання чинності новим ЗК, відповідно до вимог п. 6 його Перехідних положень

повинні до 1 січня 2005 р. переоформити право постійного землекористування, яке виникло у них раніше, на право

власності або право оренди на земельні ділянки. Це залежить від волевиявлення кооперати-ву-землекористувача та

рішення компетентного органу, який передає земельну ділянку у власність або в оренду. У даному разі не потрібне
здійснення відведення. Адже раніше земельна ділянка вже відводилася кооперативу для відповідного використання.

Таким чином, здійснення зазначеного переоформлення є достатньою підставою для використання земельних ділянок на

нових правових засадах без зміни їх цільового призначення.

Об'єктом права власності або права оренди кооперативу є конкретна земельна ділянка. Розміри ділянок, що

передаються або надаються кооперативам під забудову або для експлуатації зведених будівель, встановлюється згідно з

затвердженою містобудівною документацією. Вони передбачаються у рішеннях органів виконавчої влади або місцевого

самоврядування і закріплюються у правовста-новлюючих документах.

Суб'єктами права власності на землю або права тимчасового землекористування на умовах оренди є житлово-

будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи як юридичні особи. Це означає, що вони самостійно реалізують

надані їм земельні права, виконують покладені на них обов'язки і несуть юридичну відповідальність за їх невиконання.
Члени кооперативів не несуть відповідальності за земельно-правовими, як і за іншими, зобов'язаннями цих організацій.

Використання земельних ділянок житлово-будівельними (житловими) і гаражно-будівельними кооперативами в

основному здійснюється на підставі права власності. Це обумовлено необхідністю ведення капітального житлового або

гаражного будівництва на землях житлової та громадської забудови. Водночас ділянки нерідко використовуються

кооперативами на орендних умовах. Це може мати місце, наприклад, при будівництві кооперативного жилого будинку

(для складування та збереження будівельних матеріалів), під час експлуатації комплексу жилих будинків та інших

кооперативних споруд (для створення складських приміщень, ремонтно-експлуатаційної бази та розміщення відпо-

відних служб), при експлуатації авто гаражів і автостоянок (для ремонту і обслуговування автотранспортних засобів,

тимчасового користування земельними ділянками для розбирання автомобілів тощо).

Земельні ділянки для житлового або гаражного будівництва із земель житлової та громадської забудови надаються

безоплатно. Однак треба підкреслити, що це має місце лише при їх передачі у власність. Подальше використання таких

ділянок здійснюється за плату. Інше суперечило б принципу платності спеціального вико ристання землі. Крім того,

земельна ділянка не може використовуватися з однією й тією самою метою на підставі безстрокового права власності

безкоштовно, а під час її оренди — за плату. Відмінність платного використання земельних ділянок на підставі права

власності на них від їх використання на умовах оренди полягає в тому, що кооперативи — власники землі сплачують

земельний податок відповідно до Закону "Про плату за землю", а кооперативи — орендарі земельних ділянок —

орендну плату згідно з договором оренди.

Земельний закон надає житлово-будівельним (житловим) і гаражно-будівельним кооперативам можливість

набувати право власності на земельні ділянки за цивільно-правовими угодами.

Найпоширенішою такою угодою є договір купівлі-продажу державних або комунальних земель, який може передбачати
й придбання ділянок на земельних торгах. Земельні ділянки можуть також придбаватись кооперативами за договорами
дарування, під час прийняття спадщини та за іншими цивільно-правовими угодами. На підставі таких угод житлово-
будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть придбавати земельні ділянки, які знаходяться у при-
ватній власності.

Важливим положенням земельного законодавства є вимога використання як переданих і наданих, так і придбаних

земель за їх цільовим призначенням. Зокрема, цільовим призначенням ділянок, що знаходяться у власності або

користуванні житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів, є здійснення житлового і гаражного

будівництва та експлуатація зведених об'єктів. Забудова зазначених ділянок регулюється нормами і правилами

містобудівного законодавства, а експлуатація споруджених жилих будівель і гаражних споруд здійснюється з додержан-

ням правового режиму використання земель житлової та громадської забудови.

 5. Вкажіть в чому полягають особливості використання земельних ділянок державного та комунального
житлового фонду.

Розміщення на земельних площах багатоквартирних будинків є несадибним, але з виділенням прибудинкових територій
для їх обслуговування.

Не тільки багатоквартирні будинки з належними до них будівлями і спорудами, а й займані ними земельні ділянки з
прибудинковими територіями є об’єктами права державної або комунальної власності

Прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної

містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний
будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та
задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також
нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку

Для передачі земельної ділянки об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку на праві власності або на праві
постійного користування воно має набути статус юридичної особи, яка створюється власниками квартир та/або
нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління,
утримання і використання спільного майна.

Розподіл прибудинкової земельної ділянки між співвласниками будинку, а також виділення частки земельної ділянки
прибудинкової території власникам квартир і нежитлових приміщень в натурі та їх окреме відчуження не допускається.

Стаття 42. Земельні ділянки багатоквартирних будинків

1. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та
прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам,
установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

2. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та
прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у
будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в
порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до
них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

4. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до
них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

5. У разі знищення (руйнування) багатоквартирного будинку майнові права на земельну ділянку, на якій
розташовано такий будинок, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, зберігаються за
співвласниками багатоквартирного будинку.

Згідно з ч. 1 ст. 42 ЗК земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них

будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування

підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. З цієї норми випливає, що не

тільки багатоквартирні жилі будинки з належними до них будівлями і спорудами, а й займані ними земельні ділянки з

прибудинковими територіями є об'єктами права державної або комунальної власності.

Державні організації та комунальні підприємства як юридичні особи, здійснюючи управління цими будинками,
одночасно користуються зайнятими ними земельними ділянками. Вони здійснюють їх забудову, благоустрій, охорону
від негативних впливів природного і техногенного характеру тощо.

Умови і порядок надання земельних ділянок під забудову багатоквартирними будинками передбачені земельним

законодавством. Сама ж забудова регулюється містобудівним законодавством. Розміри ділянок визначаються

затвердженою містобудівною документацією, проектами забудови територій та будівництва конкретного об'єкта або

комплексу об'єктів.
 Значний інтерес становлять правовий статус та режим використання прибудинкової території, призначеної для

обслуговування багатоквартирного будинку. Відповідно до технічних критеріїв прибудинкова територія являє собою

встановлену проектом поділу території мікрорайону або кварталу та проектом забудови земель ну ділянку

багатоквартирної безсадибної забудови, необхідну для розміщення та обслуговування жилого будинку чи жилих бу -

динків, і не може виділятися для частини будинку (блоку, поверху, секції, квартири). Однак найбільш лаконічне

визначення прибудинкової території закріплене у Законі України від 29 листопада 2001 р. "Про об'єднання співвласників

багатоквартирного будинку"1. У ньому вона розглядається як територія навколо багатоквартирного будинку, визначена

актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування цього будинку (ст. 1).

З цього визначення випливає, що земельна ділянка, на якій розміщений багатоквартирний будинок, не належить до

прибудинкової території. Остання охоплює проїзди, проходи, тротуари, прогулянкові маршрути, дитячі ігрові

майданчики та майданчики для відпочинку, заняття фізичною культурою, проведення культурного дозвілля, під'їзду

комунального автотранспорту і паркування приватних автомобілів, вигулювання собак та інших домашніх тварин тощо.

Незважаючи на те, що прибудинкові території знаходяться у постійному спеціальному користуванні державних

організацій або комунальних підприємств, мешканці будинків здійснюють загальне користування ними.
У даному разі спеціальне землекористування юридичних осіб не виключає, а навпаки, допускає загальне
землекористування фізичних осіб.

Прибудинкові території використовуються також підприємствами зв'язку, газового господарства, зеленого

будівництва. І це не суперечить праву постійного землекористування державних або комунальних підприємств,

оскільки, по-перше, використання цих територій зазначеними підприємствами здійснюється за згодою зем-

лекористувачів або за договорами з ними, а, по-друге, у цьому полягає призначення прибудинкових територій.

Згідно з ч. 2 ст. 42 ЗК у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна

ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

Проте з цієї норми випливають, принаймні, два важливі положення, що впливають на правовий режим використання

земель житлової та громадської забудови. Оскільки сфера застосування постійного землекористування є обмеженою, а

тимчасове землекористування передбачене лише у формі оренди, уявляється, що земельна ділянка приватизованого

жилого будинку у зазначених випадках надається в орендне користування з усіма наслідками платного

землекористування. З іншого боку, багатоквартирний будинок може визнаватися приватизованим, а передача

земельної ділянки у власність або надання її у користування можливі лише після приватизації усіх або більшості його

квартир.

Умови і порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також

належних до них будівель, споруд і прибудинкових територій визначаються співвласниками цих будинків. Розміри та

конфігурація ділянок, переданих на праві власності або наданих на умовах орендного землекористу вання, визначаються

на підставі проектів поділу території кварталу або мікрорайону та землевпорядної документації. Наведені вимоги

земельного закону пов'язані з тим, що на землях житлової та громадської забудови розташована велика кількість

багатоквартирних будинків із загальною інфраструктурою та єдиною системою обслуговування. Тому при приватизації

квартир жилих будинків, що становлять певний комплекс у межах кварталу чи мікрорайону, може виникнути кілька

об'єднань співвласників будинків, перед якими постане необхідність здійснення відповідного поділу земельної ділянки,

визначення її конфігурації, порядку використання тощо.

 Земельний закон не передбачає можливості розподілу прибу-динкової земельної ділянки між співвласниками

будинку та закріплення її частин за власниками квартир або нежилих будівель і споруд. Земельна ділянка, яка належить

до багатоквартирного жилого будинку, використовується за рішенням органів управління об'єднання співвласників

квартир такого будинку. Тому зміна суб'єктного складу права власності або права користування земельною ділянкою не

веде до зміни правового режиму її використання.

Метою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку є не набуття ними права власності на земельну ділянку

чи права користування нею, а вжиття заходів, спрямованих на його належне обслуговування. Такі заходи передбачають

підвищення рівня благоустрою прибудинкової території, підтримання у належному стані різних майданчиків, створення

та розширення торговельних точок, зведення об'єктів сервісу тощо. Проте при цьому основне цільове призначення

земельної ділянки, яка належить до земель житлової та громадської забудови, та характер використання прибудинкової

ділянки, призначеної для обслуговування жилого будинку, не змінюються.

6. Дайте характеристику правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та
іншого призначення

Стаття 65. Визначення земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення

1. Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні
ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної
діяльності.

2. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення
встановлюється законом.

Земельні ділянки, що належать до даної категорії земель, характеризуються різноманітним цільовим призначенням та
правовим режимом. Між тим, на підставі законодавства у правовій доктрині прийнято виділяти загальні риси правового
режиму земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення (земель «спеціального
несільськогосподарського призначення»)

Загальні риси правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого
призначення:

- спеціальне несільськогосподарське призначення, тобто використання таких земельних ділянок спрямоване на

обслуговування несільськогосподарських потреб (переважно у ролі просторово-операційного базису для
розміщення об’єктів).
- нормування розмірів земельних ділянок, що передбачає використання земель промисловості, транспорту,
зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення згідно із затвердженими у встановленому порядку
нормами та проектами. Нормування розмірів земельних ділянок диференціюється у залежності від об’єкту, що
буде на них розміщуватися;
- зонування, яке може бути внутрішнім та зовнішнім, та передбачає встановлення спеціальних зон всередині
та/або навколо об’єктів. Призначення відповідних зон може бути спрямованим на охорону або самого об’єкту
(охоронні зони), або навколишнього середовища (санітарно-захисні зони). Специфіка діяльності, яка
здійснюється на землях промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення
обумовлює часту необхідність у відповідному зонуванні території;
- необов’язковість відведення окремих земельних ділянок. Зазначену правову особливість обумовлює значна
питома вага земель під лінійними об’єктами (трубопроводами, лініями зв’язку тощо) у рамках даної категорії. У
ряді випадків земельні ділянки фактично використовуються для цілей, передбачених даною категорією
земель, однак не відводяться спеціально для цих цілей. При цьому розміщення відповідних об’єктів
(наприклад, підземного трубопроводу) впливає на правовий режим конкретної земельної ділянки, дозволені
способи її використання, права і обов’язки власників та користувачів тощо;
- складна внутрішня структура, яка полягає у тому, що деякі з видів цих земель можуть поділятися на підвиди.
Наприклад, землі залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового,
авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту є підвидами земель транспорту.
Правовий режим кожного підвиду земель має власні специфічні особливості.
 7. Проаналізуйте правовий режим земель промисловості.

Стаття 66. Землі промисловості

1. До земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і
допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів,
інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

2. Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

3. Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в
установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з
урахуванням черговості їх освоєння.

4. Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в
установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим
проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються власникам спеціальних дозволів на дослідно-
промислову розробку родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування
бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з
межами та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами (із автоматичним продовженням
строку дії сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами) без
зміни цільового призначення цих земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого
призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення та водного фонду.

Функціональне призначення цих земель полягає в їх використанні як просторово-територіального базису, тобто в ролі
місця розташування відповідних промислових об’єктів.

Розміри та внутрішнє зонування земельних ділянок промислових підприємств визначаються проектною документацією
на підставі СНиП ІІ-89–80 «Генеральні плани промислових підприємств» , де, зокр., визначаються нормативи мінімальної
щільності забудови, що впливає на площу необхідної земельної ділянки, передбачається функціональне зонування
території «з урахуванням технологічних зв’язків, санітарно-гігієнічних та протипожежних вимог, вантажообігу та видів
транспорту» (п.3.3 та ін.), визначаються конфігурація забудови (п.3.22), відстані між будівлями (п. п.3.25,3.26, табл. 1–4 та
ін.) тощо.

Зокр., п.3.8 норм і правил передбачено виділення на майданчику підприємства таких зон: (а) передзаводської (за
межами огорожі чи умовної межі підприємства), (б) виробничої, (в) підсобної, (г) складської. На території промислового
вузла виділяються зони (д) громадського центра, (е) майданчиків підприємств, (є) загальних об’єктів допоміжних
виробництв і господарств. Поділ на зони допускається уточнювати з урахуванням конкретних умов підприємства.

Зовнішнє зонування земель, прилеглих до ділянок промислових підприємств, а саме, встановлення навколо
підприємств санітарно-захисних зон, здійснюється на підставі Державних санітарних правил планування та забудови
населених пунктів, затверджених наказом МОЗ України від 19.06.1996 № 173 (замінили СН 245–71 «Санітарні норми
проектування промислових підприємств»1 , затверджені Державним комітетом РМ СРСР у справах будівництва ще
05.11.1971).

Відповідно до санітарної класифікації підприємств, виробництв та споруд (Додаток 4 до Правил), встановлюється 5

класів небезпечності підприємств (І клас – найбільш небезпечні підприємства, виробництва та споруди), відповідно до
яких санітарно-захисна зона складає від 50 до 3000 м.

Закон не передбачає обмежень щодо кола суб’єктів, що можуть мати на праві власності або праві користування землі
промисловості

8. Визначте особливості правового режиму земель індустріальних парків

Стаття 66-1. Землі індустріальних парків

1. Землі індустріальних парків належать до земель промисловості.

2. Індустріальні парки створюються на земельних ділянках площею не менше 10 гектарів і не більше однієї тисячі
гектарів. Допускається розташування між земельними ділянками індустріального парку земельних ділянок, на яких
розташовано або передбачається розташувати відповідно до містобудівної документації виключно об’єкти інженерно-
транспортної інфраструктури.
Індустріальний (промисловий) парк – це визначена ініціатором створення індустріального парку відповідно до
містобудівної документації облаштована відповідною інфраструктурою територія, у межах якої учасники індустріального
парку можуть здійснювати господарську діяльність у сфері переробної промисловості, а також науково-дослідну
діяльність, діяльність у сфері інформації і телекомунікацій на умовах, визначених законом та договором про здійснення
господарської діяльності у межах індустріального парку.

Земельна ділянка, використання якої планується для створення та функціонування індустріального парку, може
розташовуватися у межах або за межами населених пунктів і повинна відповідати таким вимогам:

- належати до земель промисловості;

- бути придатною для промислового використання з урахуванням умов та обмежень, встановлених відповідною
містобудівною документацією;
- площа земельної ділянки або сукупна площа суміжних земельних ділянок повинна становити не менше 15
гектарів та не більше 700 гектарів.

Використання земельних ділянок у межах індустріального парку на землях державної чи комунальної власності
здійснюється з додержанням таких умов:

- строк використання земельної ділянки у межах індустріального парку повинен бути не менше 30 років з дня
прийняття рішення про створення індустріального парку;
- використання земельних ділянок у межах індустріальних парків повинно відповідати санітарно-
епідеміологічним та екологічним вимогам.

Стаття 4. Основні засади створення і функціонування індустріальних парків

1. Створення і функціонування індустріальних парків на території України здійснюються на таких засадах:

1) вільного доступу до інформації про можливість використання земель для створення індустріальних парків;

2) конкурентності у виборі керуючої компанії на землях державної та комунальної власності;

3) гарантування прав на земельні ділянки у межах індустріального парку;

4) державного стимулювання створення індустріальних парків;

5) державного стимулювання залучення інвестицій в індустріальні парки.

2. Функціональне призначення індустріального парку визначається концепцією відповідного індустріального

парку.

3. Особливості правового регулювання залежно від функціонального призначення індустріального парку та

відповідні зобов’язання ініціатора створення та керуючої компанії індустріального парку визначаються договором про
створення та функціонування індустріального парку.

4. Функціонування індустріальних парків спрямоване на:

1) залучення інвестицій та розвиток економіки України;

2) вирівнювання економічного розвитку регіонів та підвищення якості життя населення України;

3) запровадження інноваційних та енергозберігаючих технологій;

4) створення нових робочих місць;

5) сталий розвиток та захист навколишнього природного середовища.

Стаття 4-1. Державне управління у сфері створення та функціонування індустріальних парків на території України

1. Державне управління у сфері створення та функціонування індустріальних парків на території України

здійснюється в межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства України:

1) Кабінетом Міністрів України;

2) центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну інвестиційну

політику;

3) центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику щодо створення і функціонування
індустріальних парків на території України (уповноважений державний орган);
 4) місцевими органами виконавчої влади;

5) органами місцевого самоврядування.

Стаття 5. Право на створення індустріальних парків на землях державної і комунальної власності

1. Право на створення індустріальних парків на землях державної і комунальної власності мають органи державної
влади, органи місцевого самоврядування, які згідно з Конституцією України здійснюють право власника на землю від
імені Українського народу і відповідно до закону наділені повноваженнями розпорядження земельними ділянками, а
також орендарі земельних ділянок, які згідно з цим Законом відповідають вимогам щодо використання їх для
індустріального парку.

Стаття 6. Право на створення індустріальних парків на землях приватної власності

1. Право на створення індустріальних парків на землях приватної власності мають власники чи орендарі земельних
ділянок, які згідно з цим Законом відповідають вимогам щодо використання їх для індустріального парку.

Стаття 7. Особливості створення індустріальних парків на орендованих землях

1. На земельних ділянках, які передані в оренду, індустріальні парки можуть створюватися з ініціативи орендарів
після внесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки та прийняття орендодавцем рішення про
погодження концепції індустріального парку.

Стаття 7-1. Обмеження щодо створення індустріальних парків

1. Ініціатор створення, керуюча компанія не можуть бути створені/засновані фізичними особами - громадянами
держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, або юридичними чи
пов’язаними з ними особами, зареєстрованими у державі, визнаній Верховною Радою України державою-агресором або
державою-окупантом, або щодо яких застосовано санкції відповідно до законодавства України або міжнародного права,
або юридичними особами - власниками 10 відсотків і більше акцій (часток) та/або кінцевим бенефіціарним власником
(контролером) яких є резидент держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-
окупантом, чи держава, визнана Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом.

2. Учасниками або іншими суб’єктами індустріального парку не можуть бути суб’єкти господарювання будь-якої
форми власності, створені фізичними особами - громадянами держави, визнаної Верховною Радою України державою-
агресором або державою-окупантом, або юридичними чи пов’язаними з ними особами, зареєстрованими у державі,
визнаній Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, або щодо яких застосовано санкції
відповідно до законодавства України або міжнародного права, є юридичними особами - власниками 10 відсотків і
більше акцій (часток) та/або кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є резидент держави, визнаної
Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, чи держава, визнана Верховною Радою
України державою-агресором або державою-окупантом.

Стаття 11-1. Об’єкти, що можуть розміщуватися на території індустріального парку

1. До об’єктів, що можуть розміщуватися на території індустріального парку належать:

1) офіси керуючої компанії, учасників та інших суб’єктів індустріального парку, фінансові установи, об’єкти
маркетингу та реклами;

2) заклади дошкільної освіти, заклади загальної середньої освіти, заклади вищої, фахової передвищої та
професійної (професійно-технічної) освіти;

3) наукові парки, акселератори, лабораторії з розвитку інноваційних технологій;

4) багатоцільові зали для проведення наукових конференцій та інших заходів;

5) пожежні частини;

6) озеленені території;

7) виробничі, складські будівлі та споруди, об’єкти логістичної інфраструктури;

8) інженерні будівлі та споруди;

9) об’єкти поводження з відходами (крім захоронення відходів);

10) інші об’єкти, не заборонені законодавством.

Стаття 12. Джерела фінансування облаштування індустріального парку

1. Джерелами фінансування облаштування індустріального парку можуть бути кошти державного та місцевих
бюджетів, виділені в порядку та обсягах, передбачених законодавством, кошти приватних інвесторів, у тому числі
залучені за моделлю державно-приватного партнерства, залучені кошти, включаючи кредити банків та інших фінансово-
кредитних установ, кошти з інших джерел, не заборонених законодавством.

Стаття 13. Ініціатори створення індустріальних парків

1. Ініціаторами створення індустріальних парків можуть бути органи державної влади, органи місцевого
самоврядування, юридичні або фізичні особи, які мають право на створення індустріальних парків на землях державної,
комунальної чи приватної власності згідно з цим Законом.

Стаття 25. Права та обов’язки ініціатора створення індустріального парку

1. Ініціатор створення має право:

1) здійснювати контроль за дотриманням керуючою компанією умов укладених договорів;

2) надавати керуючій компанії право на облаштування індустріального парку та/або управління (експлуатацію)
об’єктами, що розміщені у межах індустріального парку;

3) вимагати від керуючої компанії дотримання концепції індустріального парку та виконання умов договорів,
укладених з ініціатором створення;

4) щопівроку отримувати від керуючої компанії звіти про функціонування індустріального парку;

2. Ініціатор створення зобов’язаний:

1) здійснити облаштування індустріального парку відповідно до умов договору про створення та функціонування
індустріального парку;

2) надати керуючій компанії та/або учасникам права на земельні ділянки, наявні об’єкти інженерно-транспортної
інфраструктури та інші об’єкти, розміщені у межах індустріального парку;

3) зберігати комерційну таємницю керуючої компанії;

4) не втручатися в поточну господарську діяльність керуючої компанії та учасників;

5) розглядати пропозиції керуючої компанії щодо надання згоди на здійснення невід’ємних поліпшень його майна,
переданого у користування керуючій компанії;

6) здійснювати контроль за дотриманням концепції індустріального парку;

Стаття 26. Права та обов’язки керуючої компанії індустріального парку

1. Керуюча компанія має право:

1) здійснювати господарську діяльність відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, передбачених

цим Законом;

2) з урахуванням вимог земельного законодавства передавати учасникам у суборенду надану їй в оренду

земельну ділянку або її частини у межах індустріального парку з правом забудови;

2-1) передавати учасникам в оренду (суборенду), відчужувати рухоме та нерухоме майно для використання у
межах індустріального парку відповідно до законодавства;

3) створити умови для підключення (приєднання) учасників до інженерних мереж та комунікацій;

4) вимагати розірвання договору у разі порушення ініціатором створення умов договору і відшкодування збитків,
завданих невиконанням умов договору;

5) на продовження строку договору у разі виконання його умов;

6) на отримання плати за вироблені товари (роботи, послуги) згідно з умовами договору;

2. Керуюча компанія зобов’язана:

1) виконувати умови договору про створення та функціонування індустріального парку;

2) здійснити облаштування індустріального парку відповідно до умов договору про створення та функціонування
індустріального парку;

3) забезпечувати виконання бізнес-плану індустріального парку;

4) залучати учасників індустріального парку та укладати з ними необхідні договори;

6) звертатися за узгодженням невід’ємних поліпшень майна, переданого ініціатором створення у користування

керуючій компанії;
 7) утримувати у належному стані передані за відповідними договорами земельну ділянку, інженерно-транспортну
інфраструктуру та інші об’єкти, розміщені у межах індустріального парку, та забезпечувати належні умови їх
використання;

Стаття 27. Повноваження уповноваженого державного органу

1. Уповноважений державний орган:

1) щопівроку отримує від керуючої компанії та оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті звіти про результати
функціонування індустріального парку в порядку та за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади,
що забезпечує формування та реалізує державну інвестиційну політику;

2) звертається до органів державної влади, підприємств, установ та організацій щодо вирішення питань,
пов’язаних із створенням та функціонуванням індустріальних парків;

3) забезпечує сприятливі умови для створення та функціонування індустріальних парків;

4) веде Реєстр індустріальних парків;

5) здійснює моніторинг функціонування індустріальних парків, розробляє Стратегію розвитку індустріальних

парків;

6) забезпечує інформаційну та консультаційну підтримку ініціаторів створення і керуючих компаній та в інший

спосіб сприяє залученню учасників;

2. Уповноважений державний орган здійснює також інші повноваження, передбачені законом.

Уповноважений державний орган має право утворювати постійні або тимчасові консультативні, дорадчі та інші
допоміжні органи та/або залучати в установленому порядку підприємства, установи, організації для здійснення
підтримки ініціаторів створення, керуючих компаній та учасників індустріальних парків за такими напрямами:

1) розробка короткострокових та довгострокових планів розвитку індустріальних парків;

3) сприяння у розробці (внесенні змін до) концепції індустріального парку;

4) сприяння ініціаторам створення індустріальних парків та керуючим компаніям у залученні потенційних

учасників індустріальних парків;

5) надання ініціаторам створення індустріальних парків, керуючим компаніям, учасникам індустріальних парків
консультаційної підтримки у сфері розробки бізнес-плану та залучення джерел фінансування;

Стаття 37. Підстави для ліквідації індустріальних парків

1. Індустріальний парк ліквідується у разі, якщо:

1) протягом двох років з дня прийняття рішення про його створення не укладено договір про створення та
функціонування індустріального парку, крім випадків, визначених законом;

2) протягом трьох років у межах індустріального парку не здійснюється господарська діяльність його учасниками.

9. Охарактеризуйте правове регулювання використання земель транспорту.

Стаття 67. Землі транспорту

1. До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного,

автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту
та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів
транспорту.

2. Землі транспорту можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Розміщення споруд та інших об'єктів транспорту на землях, наданих у користування підприємствам транспорту,
здійснюється за погодженням з місцевими органами влади і самоврядування з урахуванням особливостей,
передбачених спеціальними законами

Стаття 11. Землі транспорту ( зу «про транспорт»)

Землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно
із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і
розвитку об’єктів транспорту.
 Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у
встановленому порядку норм або проектно-технічної документації.

Розміщення споруд та інших об’єктів транспорту на землях, наданих в користування підприємствам транспорту,
здійснюється за погодженням з місцевими органами влади і самоврядування з урахуванням особливостей,
передбачених спеціальними законами.

Підприємства транспорту зобов’язані раціонально використовувати надані їм земельні ділянки, не порушувати

інтереси інших землекористувачів (у тому числі орендарів), не допускати заболочення, погіршення якості земель і
забруднення їх промисловими та іншими відходами, неочищеними стоками, вживати заходів для захисту грунтів від
ерозії, здійснювати укріплення ярів, крутих схилів, пісків, а також додержувати інших вимог щодо охорони земель.

Відповідальність за утримання в належному стані земель, наданих у користування підприємствам і організаціям

транспорту, і використання їх за цільовим призначенням покладається на керівників (власників) цих підприємств,
установ і організацій.

З метою забезпечення належної експлуатації споруд та інших об’єктів транспорту, а також охорони земель від
негативного впливу зазначених об’єктів на землях, наданих у користування підприємствам транспорту, можуть
встановлюватися охоронні зони з особливими умовами землекористування.

Стаття 68. Землі залізничного транспорту

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його
облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного,
вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та
укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними
для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Для забезпечення у межах смуги відведення нормальної експлуатації залізничних колій, ліній електропостачання
та зв’язку, інших пристроїв та об’єктів залізничного транспорту загального користування, а також у місцях, де є небезпека
зсувів, обвалів, розмивів, селей, снігозанесень та інших небезпечних впливів, встановлюються охоронні зони.

Охоронні зони - ділянки землі, прилеглі до земель залізничного транспорту загального користування і необхідні
для забезпечення збереження, міцності та стійкості споруд, пристроїв та інших об’єктів залізничного транспорту.

Порядок встановлення охоронних зон, їх розміри і режим користування визначаються Кабінетом Міністрів України.
(ст..6 зу про залізничний транспорт)

Розміри та внутрішня структура земельних ділянок лінійної частини залізничного транспорту визначаються
відповідно до спеціальних норм відведення – СН 468–74 «Норми відведення земель для залізниць», затверджених
Держбудом СРСР 19.12.1974. Норми встановлюють ширину смуг земель, які відводяться для залізниць колії 1520 мм
загальної мережі і колії 1520 і 750 мм зовнішніх під’їзних шляхів промислових сільськогосподарських і лісозаготівельних
підприємств. Ширина смуг відведення визначається в залежності від висоти насипу для залізниць колії 1520 мм і 750 мм.
Розміри та внутрішня структура земельних ділянок площадних об’єктів залізничного транспорту визначається відповідно
до проектної документації.

Навколо певних об’єктів залізничного транспорту можуть встановлюватися санітарно-захисні зони. Відповідно до
Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом МОЗ України від
19.06.1996 № 173, санітарно-захисні зони влаштовуються навколо пасажирських вокзалів та залізничних колій (п.5.19–
5.20, Додаток № 9 до Правил).

Стаття 69. Землі морського транспорту

1. До земель морського транспорту належать землі під:

а) морськими портами з набережними, майданчиками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами,

устаткуванням, об'єктами загальнопортового і комплексного обслуговування флоту;

б) гідротехнічними спорудами і засобами навігаційної обстановки, судноремонтними заводами, майстернями,

базами, складами, радіоцентрами, службовими та культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, що
обслуговують морський транспорт.

2. На підходах до портів (каналів), мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та інших об'єктів
відповідно до закону можуть встановлюватись обмеження у використанні земель.

До земель морського транспорту не належать території, насипані або намиті в акваторії за кошти портів – вони
віднесені до земель водного фонду. Спорудження на підходах до портів (каналів) мостових, кабельних і повітряних
переходів, водозабірних та інших об’єктів, а також спорудження радіосистем у зоні радіонавігаційних об’єктів
погоджується з адміністрацією портів. (ст. 25 зу про транспорт)
 16) територія морського порту - частина сухопутної території України з визначеними межами, у тому числі штучно
створені земельні ділянки; 17) штучно створена земельна ділянка - земельна ділянка, створена (намита, насипана,
створена із застосуванням інших технологій) в межах акваторії морського порту; (ст..1 зу про морські порти)

Стаття 8. Межі морського порту

1. Межами морського порту є межі його території та акваторії.

2. Межі території морського порту визначаються і змінюються Кабінетом Міністрів України, виходячи з
положень Земельного кодексу України.

3. Межі акваторій морських портів визначаються і змінюються Кабінетом Міністрів України без порушення меж
акваторій суміжних морських рибних портів та річкових портів. Відведення акваторії морського порту (надання в
користування) адміністрації морських портів України здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України
відповідно до закону.

4. Збільшення території морського порту може відбуватися за рахунок штучно створених земельних ділянок та
земельних ділянок, які відведені в установленому законодавством порядку для розміщення, обслуговування та
будівництва об’єктів портової інфраструктури, підприємств, основні продукція та/або сировина яких є об’єктами
експортно-імпортних операцій і обслуговуються як вантажі у морському порту.

Власники (користувачі) земельних ділянок, включених до території морського порту, зобов’язані дотримуватися
зводу звичаїв морського порту та обов’язкових постанов по порту.

5. Будівельні роботи на території та в акваторії морського порту проводяться в порядку, встановленому законом.

6. Територія та акваторія морського порту можуть включати відокремлені від основної території та акваторії
земельні ділянки та водні об’єкти (їх частини), які мають однаковий з основною територією та акваторією правовий
режим використання.

7. Інформація про межі морського порту публікується в Повідомленнях мореплавцям України.

Стаття 24. Правовий режим земель морського порту

1. Земельні ділянки в межах території морських портів можуть перебувати у державній, комунальній та приватній
власності.

2. Штучно створені земельні ділянки перебувають у державній власності та можуть надаватися у користування, у
тому числі в довгострокову оренду. Штучно створені земельні ділянки належать до земель водного фонду.

3. Територія морського порту може складатися із земель морського транспорту, земель промисловості та земель
водного фонду.

4. Земельні ділянки, на яких розташовані стратегічні об’єкти портової інфраструктури, та земельні ділянки, які
забезпечують діяльність адміністрації морських портів України, не підлягають приватизації та/або відчуженню у будь-
який спосіб.

Земельні ділянки, на яких розташовані об’єкти портової інфраструктури, можуть передаватися в користування
приватному партнеру (концесіонеру) відповідно до положень Земельного кодексу України.

5. Під час здійснення своїх повноважень посадові особи адміністрації морських портів України та капітан
морського порту мають право безперешкодного доступу до об’єктів портової інфраструктури, розташованих на
земельних ділянках, що перебувають у власності (користуванні) суб’єктів господарювання, які провадять свою діяльність
у морському порту.

6. Земельні ділянки, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, можуть бути відчужені у їх
власників для задоволення потреб розвитку морських портів чи будівництва нових морських портів у порядку,
визначеному законом.

Передбачено, що при приватизації об’єктів портової інфраструктури та приватному інвестуванні в них земельні
ділянки під причалами та єдиним майновим комплексом передаються в оренду на строк до 49 років (ч. ч.4 та 5 ст. 25, ч.2
ст. 26), що є далеко не оптимальним рішенням, оскільки призводить до розриву юридичної долі нерухомого майна та
земельних ділянок, на яких майно розташоване. Закон передбачає цілу низку положень, що встановлюють специфічний
правовий режим земель, прилеглих до земель морського транспорту. Так, згідно із ч.2 ст. 69 ЗКУ, « [н] а підходах до
портів (каналів), мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та інших об’єктів відповідно до закону
можуть встановлюватись обмеження у використанні земель.» Такі обмеження передбачені ч.3 ст. 25 ЗУ «Про
транспорт»: «Спорудження на підходах до портів (каналів) мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та
інших об’єктів, а також спорудження радіосистем у зоні радіонавігаційних об’єктів погоджується з адміністрацією
портів.» Ч.1 ст. 12 Кодексу торговельного мореплавства України передбачає особливий порядок відведення земельних
ділянок для потреб торгового мореплавства: «Відведення землі та водного простору для торговельного мореплавства, а
також будівництва або будь-якої роботи в зоні дії навігаційного обладнання і морських шляхів повинно бути погоджено
з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, та
відповідними місцевими державними адміністраціями і місцевими радами.»

Стаття 70. Землі річкового транспорту

До земель річкового транспорту належать землі під:

а) портами, спеціалізованими причалами, пристанями і затонами з усіма технічними спорудами та устаткуванням,

що обслуговують річковий транспорт;

б) пасажирськими вокзалами, павільйонами і причалами;

в) судноплавними каналами, судноплавними, енергетичними та гідротехнічними спорудами, службово-

технічними будівлями;

г) берегоукріплювальними спорудами й насадженнями;

ґ) вузлами зв'язку, радіоцентрами і радіостанціями;

д) будівлями, береговими навігаційними знаками та іншими спорудами для обслуговування водних шляхів,
судноремонтними заводами, ремонтно-експлуатаційними базами, майстернями, судноверф'ями, відстійно-ремонтними
пунктами, складами, матеріально-технічними базами, інженерними мережами, службовими та культурно-побутовими
будівлями, іншими об'єктами, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Для робіт, пов’язаних із судноплавством і сплавом на внутрішніх водних шляхах, поза населеними пунктами
виділяється у встановленому порядку берегова смуга. Землі берегової смуги не вилучаються у землекористувачів і
використовуються відповідно до чинного законодавства України. (ст. 28 зу про транспорт)

Стаття 71. Землі автомобільного транспорту та дорожнього господарства

1. До земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного,

гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами,
службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними,
транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами,
майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими
об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

2. До земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном,
декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними
спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та
обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що
забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:

а) паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові
споруди, вловлюючі з'їзди;

б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу;

в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами;

г) захисні насадження.

придорожні лісосмуги для захисту доріг і вирощування деревини, в тому числі ділової. Землі, що знаходяться під
автомобільними дорогами загального користування та їх спорудами, надаються дорожнім організаціям у користування
відповідно до чинного законодавства. (ст. 31 зу про транспорт)

Основними користувачами земельних ділянок автомобільного транспорту та дорожнього господарства є служби

автомобільних доріг в областях та АРК (т.зв. «облавтодори»). Розміри, конфігурація та правовий режим земельних
ділянок, що відводяться для лінійної частини автомобільних доріг, визначаються ДБН В.2.3–16–2007 «Споруди
транспорту. Норми відведення земельних ділянок для будівництв (реконструкції) автомобільних доріг» (наказ
Мінрегіонбуду від 17.07.2007 № 102). Структура та правовий режим земельних ділянок автомобільних доріг також
певною мірою визначаються ДБН В.2.3–4–2000 «Споруди транспорту. Автомобільні дороги» . Певні особливості
правового режиму земель автомобільного транспорту та дорожнього господарства встановлені Єдиними правилами
ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затв.
ПКМ від 30.03.1994 № 198. Зокр., специфічні обов’язки землевласників та землекористувачів з утримання земельних
ділянок в межах смуги відведення (відчуження) автомобільних доріг передбачені п. п.24, 25 Правил

Стаття 72. Землі авіаційного транспорту

1. До земель авіаційного транспорту належать землі під:

 а) аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами (об'єктами управління повітряним рухом,
радіонавігації та посадки, очисними та іншими спорудами), службово-технічними територіями з будівлями та
спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту;

б) вертольотними станціями, включаючи вертольотодроми, службово-технічними територіями з усіма будівлями

та спорудами;

в) ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами, вертольотодромами, гідроаеродромами та іншими

майданчиками для експлуатації повітряних суден;

г) службовими об'єктами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

2. На приаеродромній території відповідно до закону запроваджується особливий режим використання земель.

Розміри та структура земельних ділянок, що відводяться для аеропортів, визначаються відповідно до  СН 457–74
«Норми відводу земель для аеропортів», затверджених Держбудом СРСР 16.01.1974. Згідно із п.3 норм, земельна
ділянка для аеропорту включає ділянки для аеродрому, відособлених споруд (управління повітряним рухом,
радіонавігації і посадки, очисних споруд та службово-технічні території). Щодо земель авіаційного транспорту
здійснюється зовнішнє зонування території – відповідно до ч.2 ст. 72 ЗКУ, для приаеродромної території
«запроваджується особливий режим використання земель». Визначення приаеродромної території наводиться у ст. 41
Повітряного кодексу України: «Приаеродромна територія (прилегла до аеродрому зона контролю і обліку об’єктів та
перешкод) – обмежена встановленими розмірами місцевість навколо аеродрому, над якою здійснюється маневрування
повітряних суден.» Відповідно до ч.2 та 3 ст. 41 Повітряного кодексу, «Розміри приаеродромної території повинні бути
доведені власником аеродрому (аеропорту) чи уповноваженою на те особою до відповідних Рад народних депутатів,
підвідомча територія яких повністю чи частково підпадає під приаеродромну територію. На приаеродромній території
запроваджується особливий режим одержання дозволу на будівництво (реконструкцію) та іншу діяльність тільки за
узгодженням з органом державного регулювання діяльності авіації та відповідною Радою народних депутатів.»
Положення про використання повітряного простору України, затв. ПКМ від 29.03.2002 № 401, передбачає встановлення
навколо аеродромів зон обмеження житлово-громадського, культурно-побутового та промислового будівництва (п.25).
Спеціальний розділ Положення (розд.ХІ) присвячено порядку розташування, будівництва, реконструкції та маркування
об’єктів, що можуть створити загрозу безпеці повітряного руху. Зокрема, передбачено цілу низку погоджень розміщення
об’єктів. Спеціальні вимоги до розміщення аеродромів містяться у СНиП 2.05.08–85 «Аэродромы».

Стаття 73. Землі трубопровідного транспорту

1. До земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи
та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів.

2. Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів встановлюються охоронні зони.

технічний коридор - земельна ділянка, в межах якої прокладено систему трубопроводів і комунікацій; (зу про
трубопровідний транспорт ст. 1)

Уздовж трубопроводів встановлюються охоронні зони. Земля в межах охоронних зон не вилучається, а
використовується з обмеженнями (обтяженнями) відповідно до закону або договору. Порядок встановлення, розмір та
режим використання охоронної зони об’єкта трубопровідного транспорту визначаються законодавством України. ( ст.
11) Розміри та режим охоронних зон були визначені Правилами охорони магістральних трубопроводів, затв. ПКМ від
16.11.2002 № 1747. На даний час положення Правил фактично заміщені нормами ЗУ «Про правовий режим земель
охоронних зон об’єктів магістральних трубопроводів».

Ст. 1 ЗУ «Про трубопровідний транспорт» визначає поняття трубопроводів та запроваджує їх поділ на магістральні
та промислові: «магістральний трубопровід – технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого
входить окремий трубопровід з усіма об’єктами і спорудами, зв’язаними з ним єдиним технологічним процесом, або
кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування
споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо
магістральних трубопроводів; промислові трубопроводи (приєднані мережі) – всі інші немагістральні трубопроводи в
межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газопровідні,
водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи
тощо;» Слід зазначити, що для розміщення промислових трубопроводів окремі земельні ділянки здебільшого не
відводяться. Розмір земельних ділянок, що відводяться для магістральних трубопроводів, визначаються СН 452–73
«Норми відводу земель для магістральних трубопроводів», затв. Держбудом СРСР 30.03.19731 . Норми встановлюють
ширину смуг відведення земель для магістральних підземних трубопроводів і розміри земельних ділянок для
розміщення запірної арматури вказаних трубопроводів. Ширина смуг відведення для наземних і надземних
магістральних трубопроводів встановлюється проектною документацією.

Стаття 74. Землі міського електротранспорту

До земель міського електротранспорту належать землі під відокремленими трамвайними коліями та їх

облаштуванням, метрополітеном, коліями і станціями фунікулерів, канатними дорогами, ескалаторами, трамвайно-
тролейбусними депо, вагоноремонтними заводами, спорудами енергетичного і колійного господарства, сигналізації і
зв'язку, службовими і культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи
міського електротранспорту.

Слід зазначити, що землі електротранспорту належать до земель населених пунктів, що і визначає їх правовий
режим

10. Охарактеризуйте правовий режим земель енергетичної системи та зв'язку.

Стаття 75. Землі зв'язку

1. До земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та
супутникові засоби зв'язку.

2. Землі зв'язку можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

3. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній зв'язку, що проходять поза населеними пунктами, а також
навколо випромінювальних споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній встановлюються охоронні зони.

Стаття 10. Землі телекомунікацій ( зу про телекомунікації)

1. До земель телекомунікацій як складової частини земель зв’язку належать земельні ділянки, що надаються в
установленому порядку у власність або передаються їх власниками в постійне або тимчасове користування, у тому числі
в оренду, фізичним особам - суб’єктам підприємницької діяльності та юридичним особам для розташування лінійних,
станційних споруд, антен, веж, інших технічних засобів телекомунікацій.

2. Уздовж повітряних, кабельних ліній електрозв’язку та навколо випромінюючих споруд електрозв’язку

встановлюються охоронні зони, а в разі необхідності утворюються просіки. Порядок надання та використання земельних
ділянок, установлення охоронних зон і утворення просік визначається законодавством України.

3. У разі припинення діяльності у сфері телекомунікацій осіб, зазначених у частині першій цієї статті, припинення
прав на земельну ділянку здійснюється на підставах і в порядку, які встановлені земельним законодавством України.

4. Розміри земельних ділянок, у тому числі охоронних зон та просік, що надаються особам, зазначеним у частині
першій цієї статті, визначаються відповідно до норм відведення земель для цього виду діяльності та проектно-
кошторисною документацією, затверджених в установленому порядку.

5. У разі вилучення земельної ділянки або виникнення права обмеженого користування чужою земельною
ділянкою та іншою нерухомістю викупна ціна, а також плата за користування земельною ділянкою та іншою нерухомістю
встановлюються відповідно до законодавства.

6. Оператори телекомунікацій, які відповідно до цього Закону внесені до реєстру операторів, провайдерів
телекомунікацій, телекомунікацій, мають право вимагати від власників земельних ділянок або землекористувачів
установлення сервітутів до категорії земель, визначених Земельним кодексом України, для прокладання під землею
телекомунікаційних мереж та/або усунення їх пошкоджень. Розмір плати (тарифи) за встановлення земельного сервітуту
для прокладання під землею та/або усунення пошкоджень телекомунікаційних мереж для власників або
землекористувачів установлює Кабінет Міністрів України.

Розміри та конфігурація земельних ділянок для потреб зв’язку визначаються СН 461–74 «Норми відведення земель
для ліній зв’язку», а також ДБН Д.2.2–34–99 «Споруди зв’язку, телебачення та радіомовлення», що опосередковано
регулюють питання надання земельних ділянок для об’єктів зв’язку

Стаття 76. Землі енергетичної системи

1. Землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об'єкти (атомні, теплові,
гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об'єкти транспортування
електроенергії до користувача, крім визначених законом випадків розміщення таких об’єктів на землях іншого цільового
призначення.

2. Землі енергетичної системи можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

3. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони.

4. Лінійні об’єкти енергетичної інфраструктури можуть розміщуватися на земельних ділянках усіх категорій земель
без зміни їх цільового призначення, у тому числі за договорами сервітуту.

До земель енергетики відносяться землі, надані в установленому законом порядку у власність та користування для
розміщення, будівництва і експлуатації об'єктів з виробництва і передачі електричної та теплової енергії, об'єктів
альтернативної енергетики, об'єктів технологічної інфраструктури об'єктів енергетики, в тому числі адміністративних та
виробничих будівель підприємств, що здійснюють таку діяльність.
Землі енергетики включають у себе:

- землі енергогенеруючих підприємств

- землі під виробничими об'єктами енергетики
- землі міждержавної та магістральної електричної мережі
- землі місцевої (локальної) електричної мережі
- землі під об'єктами магістральної теплової мережі

Для захисту особливо важливих об'єктів енергетики встановлюються режимні зони:

- заборонена зона ядерної установки і об'єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами;
- захищена зона ядерної установки і об'єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами;
- заборонена зона гідроелектротехнічних споруд;
- контрольована зона гідроелектротехнічних споруд.

Для забезпечення надійної експлуатації та охорони енергогенеруючих об'єктів і об'єктів передачі електричної та
теплової енергії, а також безпеки населення і охорони навколишнього природного середовища встановлюються
спеціальні зони об'єктів енергетики:

- санітарно-захисні зони атомних електростанцій;

- зони спостереження атомних електростанцій;
- охоронні зони об'єктів енергетики;
- санітарно-захисні зони об'єктів енергетики;
- охоронні зони магістральних теплових мереж.

Об'єкти передачі електричної енергії можуть розміщуватися на земельних ділянках усіх категорій земель без зміни їх
цільового призначення

Для будівництва, розміщення та експлуатації об'єктів передачі електричної або теплової енергії земельні ділянки всіх
форм власності, за договором з власником чи користувачем земельної ділянки, можуть використовуватися також
шляхом встановлення постійних або строкових земельних сервітутів без зміни цільового призначення цих земельних
ділянок.

Стаття 7. Землі енергогенеруючих підприємств ЗУ «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон
енергетичних об’єктів»,

До земель енергогенеруючих підприємств відносяться земельні ділянки, надані для розміщення, будівництва та
експлуатації об'єктів з виробництва електричної та теплової енергії - ядерних установок і об'єктів, призначених для
поводження з радіоактивними відходами, теплових електростанцій, теплоелектроцентралей, гідроелектростанцій,
гідроакумулюючих електростанцій, вітроелектростанцій, електростанцій з використанням енергії сонця, геотермальних
електростанцій, біоелектростанцій та електростанцій з використанням інших відновлювальних джерел отримання
електроенергії.

Стаття 8. Землі під виробничими об'єктами енергетики

До земель під виробничими об'єктами енергетики відносяться земельні ділянки підприємств, установ і
організацій, надані для розміщення, будівництва та експлуатації підприємств з виробництва електротехнічного
обладнання, пристроїв, матеріалів, будівельних конструкцій, дільниць з ремонту електротехнічного обладнання,
промислових і ремонтних баз, службових, адміністративних та виробничих будівель суб'єктів енергетики та інших
підприємств, що забезпечують експлуатацію об'єктів енергетики.

Стаття 9. Землі міждержавної та магістральної електричної мережі

До земель міждержавної та магістральної електричної мережі відносяться земельні ділянки, надані для
розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів передачі електричної енергії між державами, а також
від електрогенеруючих підприємств до об'єктів місцевої (локальної) електричної мережі:

земельні ділянки під міждержавними і магістральними лініями електропередачі високої напруги;

земельні ділянки під електричними підстанціями та розподільними пунктами різних типів високої напруги;

земельні ділянки під струмопроводами, пристроями і спорудами, які належать до цих електричних мереж.

Стаття 10. Землі місцевої (локальної) електричної мережі

 До земель місцевої (локальної) електричної мережі відносяться земельні ділянки, надані для розміщення,
будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів передачі електричної енергії від магістральної електричної мережі
до споживачів електричної енергії: повітряні і кабельні лінії електропередачі, трансформаторні підстанції та розподільні
пункти, струмопроводи, пристрої і споруди диспетчерсько-технологічного управління процесом електропередачі,
повітряні або кабельні вводи до житлових або нежитлових споруд.

Стаття 11. Землі під об'єктами магістральної теплової мережі

До земель під об'єктами магістральної теплової мережі відносяться земельні ділянки, надані для розміщення,
будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів теплоенергетики: котелень, підключених до теплової мережі,
наземних, надземних та підземних трубопроводів, павільйонів і теплових камер з відповідним обладнанням, насосних
станцій, центральних теплових пунктів, комунікаційних тунелів, пристроїв та обладнання, необхідних для управління
централізованим теплозабезпеченням.

Стаття 12. Режимні зони об'єктів енергетики

Для захисту особливо важливих об'єктів енергетики встановлюються режимні зони:

заборонена зона ядерної установки і об'єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами;

захищена зона ядерної установки і об'єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами;

заборонена зона гідроелектротехнічних споруд;

контрольована зона гідроелектротехнічних споруд.

Розміри і межі режимних зон об'єктів енергетики визначаються на підставі проектної документації на їх
будівництво за проектами землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Земельні ділянки режимних зон об'єктів енергетики надаються в користування лише підприємствам, які
експлуатують відповідні об'єкти енергетики.

Правовий режим та порядок використання земель в межах режимних зон об'єктів енергетики встановлюються
законодавством України.

Стаття 19. Санітарно-захисні зони атомних електростанцій

Санітарно-захисні зони атомних електростанцій встановлюються навколо їх території для забезпечення захисту
населення та навколишнього середовища від можливого перевищення ліміту дози іонізуючого опромінення.

Ліміт дози іонізуючого опромінення встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Розмір і межі санітарно-захисної зони визначаються проектом спорудження атомної електростанції.

Межі санітарно-захисних зон атомних електростанцій встановлюються на місцевості за проектами землеустрою та

позначаються попереджувальними знаками встановленого зразка.

Стаття 20. Зона спостережень ядерної установки і об'єкта, призначеного для поводження з радіоактивними
відходами

Зона спостережень ядерної установки і об'єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами,
встановлюється поза межами санітарно-захисної зони для здійснення моніторингу технологічних процесів з метою
забезпечення радіаційної безпеки.

Необхідність встановлення зони спостереження, її розмір і межі визначаються проектом будівництва ядерної
установки і об'єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами, на підставі характеристик безпеки
використання атомної енергії органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки.

В межах зони спостереження ведеться постійний радіаційний контроль.

Стаття 21. Санітарно-захисна зона об'єктів енергетики

Санітарно-захисна зона об'єктів енергетики встановлюється для захисту населення від шкідливого впливу
електричних полів, спричиненого певною їх напругою.

Санітарно-захисна зона вздовж повітряних та кабельних ліній електропередачі залежно від їх напруги
встановлюється у вигляді території, межі якої регламентуються по обидва боки ліній на певній відстані від проекції
крайніх фазних проводів чи/або кабелів на землю в перпендикулярному до електролінії напрямку.

Санітарно-захисні зони електричних станцій і підстанцій, струмопроводів та пристроїв встановлюються на певній

відстані за периметром земельної ділянки, на якій ці об'єкти розміщені.
 Санітарно-захисною зоною зазначених об'єктів вважається територія, на якій напруга електричного поля
перевищує допустимі норми.

Допустимі норми напруги електричного поля та розміри санітарно-захисних зон об'єктів енергетики
встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері
охорони здоров'я.

Стаття 22. Охоронні зони об'єктів енергетики

Охоронні зони об'єктів енергетики встановлюються вздовж повітряних та кабельних ліній електропередачі та
навколо електростанцій, електропідстанцій, струмопроводів і пристроїв, для забезпечення нормальних умов
експлуатації об'єктів енергетики, запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та
довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.

Охоронні зони уздовж повітряних ліній електропередачі встановлюються у вигляді земельної ділянки і повітряного
простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидва боки ліній від крайніх проводів за умови
невідхиленого їх положення на певній відстані залежно від напруги ліній електропередачі.

Охоронні зони уздовж підземних кабельних ліній електропередачі встановлюються у вигляді земельної ділянки,
обмеженої вертикальними площинами, що віддалені по обидва боки від крайніх кабелів лінії на певній відстані залежно
від місця розміщення цих ліній.

Охоронні зони уздовж підводних кабельних ліній електропередачі встановлюються у вигляді водного простору від
поверхні води до дна, обмеженого вертикальними площинами, віддаленими по обидва боки від крайніх кабелів лінії на
певній відстані залежно від місця розміщення цих ліній.

Охоронні зони електричних станцій і підстанцій, струмопроводів та пристроїв встановлюються на певній відстані за
периметром земельної ділянки, на якій ці об'єкти розміщені.

Стаття 23. Охоронні зони магістральних теплових мереж

Охоронні зони магістральних теплових мереж встановлюються уздовж наземних, надземних і підземних
трубопроводів у вигляді території, що віддалена на певну відстань по обидва боки від крайніх елементів конструкції
теплових мереж та по периметру наземних споруд на визначеній відстані.

У межах охоронних зон магістральних теплових мереж забороняється виконувати будь-які дії, що можуть
порушити стабільну роботу об'єктів теплових мереж, спричинити їх пошкодження, нещасні випадки або перешкоджають
виконанню планових, аварійно-рятувальних та відновлювальних робіт.

Підприємства, установи та організації, а також громадяни в межах охоронних зон магістральних теплових мереж
зобов'язані виконувати вимоги підприємства, що експлуатує магістральні теплові мережі, спрямовані на забезпечення їх
захисту і запобігання нещасним випадкам.

Підприємство, що експлуатує магістральні теплові мережі, несе відповідальність за забруднення земель

небезпечними речовинами, що транспортуються тепловими мережами, та відшкодовує шкоду, завдану власникам чи
користувачам земельних ділянок, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Підприємство, що експлуатує магістральні теплові мережі, в установленому порядку видає підприємствам,

установам та організаціям, а також громадянам письмові дозволи на використання земель або виконання дозволених
видів робіт у межах охоронних зон теплових мереж.

Роботи з ліквідації аварій теплових мереж виконуються будь-якої пори року і в будь-який час без погодження з
власниками або користувачами земельних ділянок з повідомленням їх у дводенний термін після початку ремонтних
робіт.

Стаття 24. Розміри охоронних та санітарно-захисних зон об'єктів енергетики

Розміри охоронних та санітарно-захисних зон об'єктів енергетики залежно від їх конструкції та напруги
встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Межі охоронних та санітарно-захисних зон об'єктів енергетики зазначаються в містобудівній документації,

документації із землеустрою та кадастрових планах.

Розмір охоронних та санітарно-захисних зон уздовж повітряних ліній електропередачі визначається паралельними
прямими по обидва боки ліній від крайніх проводів на відстані від 2,0 до 40,0 метра залежно від напруги.

Розмір охоронних зон уздовж підземних кабельних ліній електропередачі визначається паралельними прямими
по обидва боки ліній від крайніх кабелів на відстані від 0,6 до 1,0 метра.

Розмір охоронних зон уздовж переходів повітряних ліній електропередачі через судноплавні водні об'єкти та для
підводних кабельних ліній електропередачі визначається паралельними прямими по обидва боки лінії від крайніх
проводів та кабелів на відстані 100,0 метра.
 Розмір охоронних зон магістральних теплових мереж визначається паралельними прямими по обидва боки від
крайніх елементів трубопроводів та навколо інших об'єктів магістральної тепломережі на відстані від 3,0 до 5,0 метра.

Таким чином, у заборонних зонах обмежується право загального землекористування. На підставі процитованої норми
видано ПКМ від 31.03.2004 № 416 «Про затвердження Порядку встановлення особливого режиму охорони на території
забороненої зони та контрольованої зони гідроелектротехнічних споруд». Законодавство також передбачає особливості
процедури надання земельних ділянок для розміщення певних об’єктів енергетичної системи. Так, наданню земельної
ділянки для розміщення ядерних установок та об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами,
повинно передувати прийняття за спеціальною процедурою рішення про розміщення відповідного об’єкту відповідно
до ЗУ «Про порядок прийняття рішень про розміщення, проектування, будівництво ядерних установок і об’єктів,
призначених для поводження з радіоактивними відходами, які мають загальнодержавне значення». Таке рішення
приймається ВРУ у формі закону за поданням КМУ «тільки в разі погодження їх розміщення на своїй території місцевими
органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування» (ст. 2 Закону). Спроба встановити особливості
надання земельних ділянок для розміщення об’єктів енергетики зроблена у розд.ІІІ ЗУ «Про землі енергетики та
правовий режим спеціальних зон енергетичних об’єктів».

11. Охарактеризуйте особливості використання земельних ділянок для розміщення об'єктів альтернативної
енергетики.

Стаття 10. Особливості використання альтернативних джерел енергії

Використання альтернативних джерел енергії має особливості, зокрема зумовлені природними умовами, а саме:

залежністю від атмосферних та інших умов довкілля;

наявністю водних ресурсів малих річок, необхідних для роботи гідроенергетичного обладнання;

наявністю біомаси, кількість якої залежить від обсягів щорічних урожаїв;

наявністю геотермальних джерел та свердловин, придатних для виробництва та використання геотермальної

енергії;

наявністю теплових викидів, обсяги яких залежать від функціонування підприємств промисловості;

періодичністю природних циклів, внаслідок чого виникає незбалансованість виробництва енергії;

необхідністю узгодження та збалансування періодичності передачі обсягів енергії, виробленої з альтернативних

джерел, зокрема передачі електричної енергії в об’єднану енергетичну систему України.

Отриману за допомогою теплових насосів аеротермальну, гідротермальну або геотермальну теплову енергію слід
вважати видобутою з відновлюваних джерел енергії за умови, що кінцевий вихід енергії значно перевищує первинне
споживання енергії, потрібної для приведення в дію теплових насосів. Обчислення частки енергії, виробленої тепловими
насосами, з метою формування звіту для Енергетичного Співтовариства про досягнутий прогрес у сприянні та
використанні енергії з відновлюваних джерел, здійснюється відповідно до методики, розробленої центральним органом
виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері енергозбереження, відновлюваних
джерел енергії та альтернативних видів палива.

Стаття 11. Порядок експлуатації альтернативних джерел енергії

Експлуатація альтернативних джерел енергії на об’єктах альтернативної енергетики провадиться за умов:

безпечного проведення робіт, здійснення державного нагляду за режимами споживання енергії;

енергетичної безпеки, що гарантує технічне та економічне задоволення періодичних, поточних і перспективних

потреб споживачів енергії;

виконання технологічних вимог щодо виробництва, акумулювання, передачі, постачання та споживання енергії;

додержання єдиних державних норм, правил усіма суб’єктами відносин, пов’язаних з будівництвом (створенням),
експлуатацією, виведенням з експлуатації об’єктів альтернативної енергетики, систем диспетчерського (оперативно-
технологічного) управління;

додержання правил експлуатації об’єктів альтернативної енергетики, що регламентуються нормативно-правовими

актами, обов’язковими для виконання всіма суб’єктами підприємницької діяльності.

Порядок експлуатації альтернативних джерел енергії встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 12. Протиаварійний захист та екологічна безпека при використанні альтернативних джерел енергії
 Протиаварійний захист та забезпечення екологічної безпеки при використанні альтернативних джерел енергії
здійснюються шляхом:

запобігання аварійним ситуаціям і ліквідації їх наслідків на об’єктах альтернативної енергетики за рахунок

додержання вимог та правил;

створення умов для розвитку, підвищення технічного рівня, безпечної експлуатації та охорони об’єктів
альтернативної енергетики згідно із законодавством;

підтримки необхідного балансу потужності та якості енергії, виробленої з альтернативних джерел, для
забезпечення надійного і безаварійного функціонування з об’єднаною енергетичною системою України;

здійснення нагляду за впровадженням нових систем протиаварійної автоматики та захисту об’єктів альтернативної
енергетики, а також засобів зв’язку і диспетчерського (оперативно-технологічного) управління з енергетичними
мережами України;

здійснення нагляду за експлуатацією систем протиаварійної автоматики та захисту об’єктів альтернативної

енергетики від несанкціонованого втручання.

Стаття 14. Порядок надання та використання земельних ділянок для розміщення об'єктів енергетики

Земельні ділянки державної та комунальної власності надаються у власність і користування (у тому числі в оренду
або користування на умовах сервітуту) для потреб енергетики, у тому числі для будівництва, розміщення та експлуатації
лінійних об’єктів енергетичної інфраструктури, за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого
самоврядування відповідно до їх повноважень та в порядку, встановленому Земельним кодексом України з
урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Лінійні об’єкти енергетичної інфраструктури розміщуються на земельних ділянках усіх категорій земель без зміни
їх цільового призначення. На землях, віднесених до категорії земель, визначених пунктом "ж" частини першої статті 19
Земельного кодексу України, можуть розміщуватися об’єкти альтернативної енергетики, що використовують
відновлювані джерела енергії (енергія сонячна, вітрова, аеротермальна, геотермальна, гідротермальна, енергія хвиль та
припливів, гідроенергія, енергія біомаси, газу з органічних відходів, газу каналізаційно-очисних станцій, біогазів),
незалежно від цільового призначення таких земельних ділянок.

Для будівництва, розміщення та експлуатації лінійних об’єктів енергетичної інфраструктури земельні ділянки всіх
форм власності, за договором з власником чи користувачем земельної ділянки, можуть використовуватися також
шляхом встановлення постійних або строкових земельних сервітутів без зміни цільового призначення цих земельних
ділянок.

Відчуження земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для будівництва об'єктів
енергетики здійснюється в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про відчуження земельних ділянок,
інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи
з мотивів суспільної необхідності".

Стаття 15. Визначення розмірів і конфігурації земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування
об'єктів енергетики

Розмір площі, що надається у власність чи користування для розміщення енергогенеруючих об'єктів, визначається
за проектами їх будівництва відповідно до проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Конфігурація і розміри площ земельних ділянок, що надаються для розміщення лінійних об’єктів енергетичної
інфраструктури, визначаються за відповідною документацією із землеустрою з урахуванням державних будівельних
норм, охоронних зон та проектів щодо будівництва таких об’єктів.

Конфігурація і розміри площ, що відводяться для розміщення опор повітряних ліній електропередачі, а також
прокладання кабельних ліній електропередачі, визначаються за проектами їх будівництва відповідно до проектів
землеустрою щодо відведення земельних ділянок залежно від конструкції опор та напруги електричної лінії. Для
окремих конструкцій опор розміри площ встановлюються державними будівельними нормами на підставі документації
із землеустрою.

Ширина смуги земельної ділянки, яка надається в тимчасове користування для проведення будівельно-монтажних
робіт, встановлюється відповідно до державних будівельних норм залежно від напруги електричної лінії, розмірів
конструкцій магістральних теплових мереж на підставі документації із землеустрою.

Ширина розчищення просік під трасами повітряних ліній електропередачі, які проходять через земельні лісові
ділянки, встановлюється за проектами будівництва ліній електропередачі залежно від висоти лісового масиву з
урахуванням їх перспективного росту для усіх груп лісів.

Стаття 16. Встановлення земельних сервітутів для розміщення об'єктів енергетики та передачі електроенергії
 Підприємства, які будують чи експлуатують об'єкти енергетики та передачі електричної енергії, мають право
використовувати земельні ділянки за договором про встановлення земельного сервітуту з власником чи користувачем
земельної ділянки або за рішенням суду для розміщення об’єктів, зазначених у частинах другій та четвертій цієї статті, на
праві постійних або строкових земельних сервітутів.

Постійні земельні сервітути можуть встановлюватися для розміщення споруд опорних конструкцій повітряних ліній
електропередачі, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів, пристроїв і споруд.

Строкові земельні сервітути можуть встановлюватися на період будівництва чи проведення планових ремонтних
робіт лінійних об’єктів енергетичної інфраструктури.

Постійні або строкові земельні сервітути можуть встановлюватися для:

будівництва, реконструкції, капітального ремонту, розміщення експлуатації лінійних об’єктів енергетичної

інфраструктури;

проходу, проїзду, а також перевезення будівельних та інших матеріалів через земельну ділянку для будівництва і
експлуатації лінійних об’єктів енергетичної інфраструктури;

розміщення на земельній ділянці інформаційних щитів, попереджувальних знаків, які стосуються будівництва та
експлуатації лінійних об’єктів енергетичної інфраструктури;

проведення вишукувальних, дослідних та інших робіт для будівництва лінійних об’єктів енергетичної
інфраструктури.

Строк дії земельного сервітуту визначається у договорі про встановлення земельного сервітуту.

У разі недосягнення згоди щодо встановлення земельного сервітуту земельна ділянка може бути відчужена в
порядку, встановленому Законом України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на
них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".

Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації.

У разі якщо встановлення земельного сервітуту призводить до неможливості використання земельної ділянки (її
частини), власник чи користувач земельної ділянки має право вимагати вилучення (викупу) земельної ділянки (її
частини) для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а орендар такої ділянки має право вимагати
розірвання договору оренди земельної ділянки.

Стаття 17. Особливості погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом) земельних ділянок для розміщення
об'єктів енергетики, та розробки проектів відведення земельних ділянок під об'єкти енергетики

Місця розташування енергогенеруючих підприємств і виробничих об'єктів енергетики у разі необхідності

вилучення земельних ділянок державної чи комунальної власності або викупу земельних ділянок приватної власності до
початку проведення проектних робіт погоджуються у встановленому порядку виключно з власниками і користувачами
земельних ділянок та органами державної влади або органами місцевого самоврядування, до повноваження яких
віднесено вилучення (викуп) цих земельних ділянок, крім випадків, передбачених частинами другою і третьою цієї
статті.

Розташування об'єктів магістральної, міждержавної, місцевої (локальної) електричних мереж погоджується лише з
відповідними сільськими, селищними, міськими радами або місцевими державними адміністраціями, Кабінетом
Міністрів України, а у випадках, визначених законом України, - з Верховною Радою України.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення об'єкта енергетики, для якого
встановлюється спеціальна зона, погоджується лише із власниками чи постійними користувачами земельних ділянок,
що знаходяться в межах зазначеної зони.

Право постійного користування на земельні ділянки, надані для обслуговування об'єктів передачі електричної
енергії, може посвідчуватися одним державним актом у межах населеного пункту, території району, області, Автономної
Республіки Крим.

Надання в оренду декількох земельних ділянок, які знаходяться у власності одного орендодавця (а щодо земель
державної чи комунальної власності - земельних ділянок, які перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої
влади чи органу місцевого самоврядування), може посвідчуватися одним договором оренди.

12. Охарактеризуйте правовий режим земель, наданих для потреб оборони та іншого призначення.

Стаття 77. Землі оборони

1. Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ,
військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань,
утворених відповідно до законодавства України.
 2. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

3. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з
особливими умовами користування.

У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму
державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та
утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік,
комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного
кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми.

4. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

5. Особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого військового майна, що
підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України,
Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом.

Кошти, отримані від відчуження таких земельних ділянок, зараховуються до Державного бюджету України та
використовуються виключно на потреби оборони відповідно до кошторису Міністерства оборони України у порядку,
визначеному Бюджетним кодексом України.

Стаття 2. Правовий режим земель оборони ( зу Про використання земель оборони)

Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне
користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти визначаються
Кабінетом Міністрів України.

Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної
діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної
документації.

Військові частини зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і
природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі
проведення ними постійної діяльності.

При проходженні на землях оборони ліній електропередачі і зв'язку та інших комунікацій умови їх використання
визначаються договором між військовою частиною і відповідним підприємством, установою та організацією.

Власники або користувачі земельних ділянок, які межують із земельними ділянками, наданими військовим
частинам, можуть вимагати встановлення земельних сервітутів відповідно до закону.

Стаття 3. Зони особливого режиму використання земель

Уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє
особливий режим використання земель.

Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних
споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне
користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Навколо військових частин та оборонних об'єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання
земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об'єктів, збереження озброєння, військової
техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об'єктів і
довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Стаття 4. Використання земель оборони в господарських цілях

Військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої
влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам
вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне
користування.

Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для
військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Землі оборони, призначені для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних
закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, можуть використовуватися для розміщення засобів зв’язку,
навігації та спостереження (радіотехнічного забезпечення), що належать підрозділам об’єднаної цивільно-військової
системи організації повітряного руху України, з погодженням умов розміщення та експлуатації зазначених об’єктів з
Міністерством оборони України.

Відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого військового майна, що підлягають
реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної
спеціальної служби транспорту, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та у відповідності
до цього закону.

Забороняється відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого військового майна, що
підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України,
Державної спеціальної служби транспорту, іноземним державам, іноземним юридичним особам та іноземцям.

Стаття 5. Охорона навколишнього природного середовища та екологічна безпека на землях оборони

Розміщення, проектування, будівництво, реконструкція, введення в експлуатацію, експлуатація, консервація і

ліквідація будівель, споруд та інших оборонних об'єктів, які можуть справляти прямий або опосередкований негативний
вплив на земельні ресурси, здійснюються в порядку, визначеному законом.

На землях оборони встановлюються природоохоронні та інші обмеження щодо використання земель відповідно
до закону.

14. Назвіть особливості юридичної відповідальності за порушення вимог законодавства щодо цих категорій
земель.

Легальне визначення даного різновиду земель та його складу відсутнє. За логікою побудови ЗКУ, т. з. «землі іншого
призначення» – це землі, що не охоплюються визначеннями інших категорій земель та інших видів земель в межах
категорії земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення. На наш погляд,
виділення таких земель свідчить про принципову нежиттєздатність ідеї про тотальний поділ усіх земель на категорії та
використання всіх земель відповідно до цільового призначення. У ЗКУ положення про землі «іншого призначення»
відсутні. На наш погляд, правовий режим земель «іншого призначення» має загальні риси, притаманні режиму земель
промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення (див. вище питання 2 даної теми).
Специфічні положення щодо окремих земель «іншого призначення» розкидані по численним нормативно-правовим
актам. Напр., відповідно до ч.3 ст. 4 ЗУ «Про державний матеріальний резерв», земельні ділянки, на яких розміщені
об’єкти системи державного резерву, «є державною власністю і не підлягають приватизації та іншим видам
відчуження». Вважаємо, що до земель «іншого призначення» можуть бути віднесені, напр., земельні ділянки, відведені
для розміщення полігонів твердих побутових відходів. На сьогодні земельні відносини, що виникають при влаштуванні
та експлуатації полігонів, регулюються головним чином на підзаконному рівні – насамперед, ДБН В.2.4–2–2005
«Полігони твердих побутових відходів. Основні положення проектування»1 , де передбачені детальні правила
розміщення полігонів (розд. 2), внутрішня структура та зонування території полігону (п. п.3.10–3.56), вимоги до
санітарно-захисної зони полігону (п. п.3.57–6.58), спеціальні вимоги до рекультивації земель після закриття полігону (п. 
п.3.115– 3.133). Зокр., встановлено, що територія полігону поділяється на такі елементи: (1) під’їзну дорогу, (2) ділянку
складування твердих побутових відходів, (3) господарську зону, (4) інженерні споруди і комунікації; детально
визначається режим території кожного з елементів.

13. Проаналізуйте практику Верховного Суду в частині вирішення спрів щодо використання цих категорій земель
(постанова КАС ВС від 31.07.2019 р. у справі № 806/5308/15, провадження К/9901/12305/18; постанова ВС від 12.06.2018
у справі № 905/1552/16, провадження № 12-124гс18).

постанова КАС ВС від 31.07.2019 р. у справі № 806/5308/15, провадження К/9901/12305/18;

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до
Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області. Позивач просила

- визнати протиправними та скасувати припис Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у

Житомирській області №63/4/15 від 24.07.2015 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної
діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та Рішення про скасування декларації ЖТ №143151820435
від 02.07.2015 про прийняття завершеного будівництвом об`єкту до експлуатації;

- визнати протиправним та скасувати наказ Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у

Житомирській області № 57 від 28.07.2015 «Про скасування реєстрації декларації».
 2. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 18.05.2016, залишеною без змін ухвалою
Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2016, у задоволенні позову відмовлено.

3. 17.11.2016 ОСОБА_1 подала до Вищого адміністративного Суду України касаційну скаргу. Просить скасувати
рішення судів першої та апеляційної інстанції, прийняти нове про задоволення позову.

4. Ухвалою Вищого адміністративного Суду України від 27.12.2016 відкрито касаційне провадження.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. ОСОБА_1 є власником частини житлового будинку в АДРЕСА_1 , що підтверджується рішенням Овруцького

районного суду від 03.02.2009 та договором про поділ в натурі часток житлового будинку від 05.06.2009.

7. Рішенням міської ради №177 від 26.06.2012 затверджено ОСОБА_1 технічну документацію із землеустрою щодо
складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою площею 0,0331 га та надано земельну
ділянку в оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна
ділянка).

8. 23.07.2012 між ОСОБА_1 та Овруцькою міською радою укладено договір оренди землі, за умовами якого
ОСОБА_1 приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0331 га для будівництва і
обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться в
АДРЕСА_1 .

9. Рішенням Овруцької міської ради №188 від 22.08.2012 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проектної
документації на будівництво добудови до частини житлового будинку на орендованій земельній ділянці при умові
дотримання ДБН.

10. На виконання зазначеного рішення ОСОБА_1 виготовила проектну документацію, отримала містобудівні умови
і обмеження забудови земельної ділянки (реконструкція частини житлового будинку під магазин непродовольчих
товарів), будівельний паспорт.

11. До початку будівельних робіт ОСОБА_1 подано до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у
Житомирській області повідомлення про початок будівельних робіт, декларацію про початок будівельних робіт та в
подальшому декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, що не відповідала вимогам чинного законодавства, та
після усунення недоліків подано повторно, прийнята і зареєстрована 26.06.2015 за № 3297/15.

12. Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області в період з 20.07.2015 по

24.07.2015 провело позапланову перевірку за адресою

АДРЕСА_1. 13 . На час перевірки магазин був зданий в експлуатацію та зареєстрована декларація про готовність
об`єкта до експлуатації серія ЖТ№ 143151820435 від 02.07.2015.

14. Перевіркою встановлено, що у пункті 11-1 декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 02.07.2015
ОСОБА_1 зазначила договір оренди земельної ділянки №б/н від 23.07.2012. При вивченні вищевказаного договору, а
також беручи до уваги відомості, зазначені у листі Овруцької міської ради від 15.06.2015 № 02-16/620, перевіряючими
було встановлено, що згідно умов договору земельна ділянка надана ОСОБА_1 на умовах оренди для будівництва та
обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). Відповідно до
генерального плану м. Овруча земельна ділянка розташована на території садибної житлової забудови. Пунктом 19
договору оренди передбачено заборону на зміну цільового призначення земельної ділянки. Незважаючи на умови
договору, ОСОБА_1 виконані будівельні роботи з реконструкції частини житлового будинку під магазин, що зумовило
фактичне використання орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням.

15. 24.07.2015 складений відповідний акт, протокол про адміністративне правопорушення від 24.07.2015 та
припис № 63/4/15 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм,
державних стандартів і правил.

16. Зазначеним приписом вимагається надати достовірні дані щодо документу, який надає ОСОБА_1 право
власності чи користування земельною ділянкою під об`єктом «Реконструкція частини житлового будинку під магазин
АДРЕСА_1 » з метою комерційного використання у термін до 01.10.2015 р.
 17. 05.08.2015 ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на громадський будинок (магазин) в АДРЕСА_1 ,
площею 389,2 кв. м.

18. Крім того, в матеріалах справи наявні докази, які свідчать, що ОСОБА_1 зверталась до відповідача з заявою про
надання дозволу на зміну цільового призначення земельної ділянки ( АДРЕСА_1 ). Рішенням Овруцької міської ради
№89 від 23.04.2015 їй було відмовлено у наданні дозволу на зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки.

ОСОБА_1 оскаржувала в судовому порядку зазначене рішення.

Постановою від 18.06.2015 суд першої інстанції відмовив їй в позові (справа № 286/1869/15-а). Постановою
Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2015 визнано нечинним зазначене рішення та
зобов`язано Овруцьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання дозволу на зміну цільового
призначення земельної ділянки, наданої для обслуговування частини житлового будинку. Ухвалою Вищого
адміністративного суду України від 15.03.2017 постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду
скасовано та залишено в силі постанову Овруцького районного суду Житомирської області.

19. Рішенням від 26.11.2015 № 40 судове рішення взято до відома, запропоновано ОСОБА_1 представити робочий
проект на реконструкцію, запропонувати розглянути питання придбання у власність даної земельної ділянки.

20. На підставу договору купівлі-продажу від 16.06.2016 ОСОБА_1 придбала у власність зазначену земельну
ділянку.

ІІІ . АРГУМЕНТИ СТОРІН

21. ОСОБА_1 позовні вимоги обґрунтовувала тим, що є власником житлового будинку. Їй було надано дозвіл на
виготовлення проектної документації на будівництво добудови до частини житлового будинку (магазину). Виготовлено
проектну документацію, отримано містобудівні умови, будівельний паспорт та 05.08.2015 позивач отримала свідоцтво
про право власності на магазин. Зазначає, що нею не було допущено жодних правопорушень, оскільки із заявою про
зміну цільового призначення вона зверталась до міської ради. На підставі судового рішення зобов`язано розглянути цю
заяву. Вважає, що після подання декларації про готовність об`єкта до експлуатації слід змінювати цільове призначення
земельної ділянки. У декларацію внесено правдиві дані про будівництво на земельній ділянці, що перебувала в оренді,
оскільки іншого договору не було.

22. Відповідач проти позову заперечував з тих підстав, що у разі виявлення Інспекцією недостовірних даних,
наведених у зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він
збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, реєстрація такої декларації підлягає скасуванню.
Під метою надання земельної ділянки слід розуміти той вид, що визначений у відповідному рішенні. Земельна ділянка
надана позивачеві для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна
ділянка). У декларації від 02.07.2015 позивач задекларувала, що об`єкт (магазин) збудовано на земельній ділянці з
цільовим призначенням вказаним у договорі оренди, що не давало їй право на його зведення на ділянці з таким
цільовим призначенням.

І V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

23. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що
відповідно до статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забудова земельної ділянки
здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства. Класифікацію видів
цільового призначення земель затверджено наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010
№548. Класифікатором передбачено, що земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків і
господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) віднесені до земель житлової забудови та мають код КВЦП 02.01,
а земельні ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі віднесені до земель громадської забудови і
мають код КВЦП 03.07. Підрозділом 03.07 розділу 3 секції В "Землі громадської забудови" Класифікатора встановлено,
що землі з цільовим призначенням "Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі" можуть використовуватися
для розміщення громадських будівель і споруд, готелів, торгівельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та
бібліотек, для навчальних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів, інших об`єктів загального користування.

24. Таким чином, позивачем наведено недостовірні дані у п. 11-1 декларації про готовність до експлуатації об`єкта,
адже задекларовано, що вказаний об`єкт (магазин) збудовано на земельній ділянці, яку відведено для цієї мети.
Натомість призначення об`єкта не відповідає цільовому призначенню земельної ділянки: "для будівництва
індивідуальних житлових будинків (присадибна ділянка)".
 V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

25. Доводи касаційної скарги позивача, якими обґрунтовується незаконність рішень судів попередніх інстанцій,
фактично є аналогічними до тих, якими ОСОБА_1 обґрунтовувала позов. Додатково позивач зазначила, що суди не взяли
до уваги, що її не було повідомлено про розгляд питання про скасування декларації, не викликали для надання
пояснень.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

27. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та
процесуального права і дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

28. Предметом спору є достовірність відомостей, внесених до декларації про готовність об`єкта до експлуатації в
частині документа, що дає право на використання земельної ділянки під забудову магазину.

29. У цьому спорі недостовірними даними відповідач вважає зазначення у декларації про готовність об`єкта до
експлуатації від 02.07.2015 договору оренди земельної ділянки від 23.07.2012, який, на думку відповідача, не дає права
використовувати земельну ділянку під комерційне призначення.

30. Перевіряючи правильність застосування судами норм матеріального права під час оцінки ними відомостей, що
внесені позивачем до декларації, суди дійшли висновку, що позивач побудувала об`єкт на земельній ділянці, не
відведеній для цієї мети.

31. Верховний Суд з цим висновком не погоджується.

38. Відповідно до генерального плану м. Овруча земельна ділянка розташована на території садибної житлової
забудови. На підставі договору оренди від 23.07.2012 земельна ділянка, яка знаходиться в АДРЕСА_1 для будівництва і
обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) перебувала в користуванні
ОСОБА_1 . На підставі договору купівлі-продажу від 16.06.2016 ОСОБА_1 отримала у власність зазначену земельну
ділянку.

39. ОСОБА_1 зверталась до міської ради як власника земельної ділянки щодо надання дозволу на зміну цільового
призначення земельної ділянки, наданої для обслуговування частини житлового будинку. Рішенням ради №89 від
23.04.2015 їй було відмовлено, а відмова оскаржена до суду. Зазначений судовий спір було вирішено не на користь
ОСОБА_1

42. Суд враховує, що зводячи магазин, позивачка діяла з дотриманням вимог містобудівної документації. У
містобудівних умовах, проектній документації, будівельному паспорті та деклараціях вона зазначала про будівництво
саме магазину і зазначала відомості про земельну ділянку, якою володіла і користувалася на законних підставах. Усі
державні органи та органи місцевого самоврядування знали про спорудження магазину і з цим погоджувалися.

43. Зазначені дії свідчать про те, що до декларації ЖТ №143151820435 від 02.07.2015 про прийняття завершеного
будівництвом об`єкту до експлуатації внесено достовірні відомості. Відтак, її скасування є протиправним.

44. Інші доводи касаційної скарги, зокрема щодо порушення порядку проведення перевірки, не мають
самостійного значення, оскільки не впливають на загальний висновок суду щодо вирішення спору. Тому Суд вважає, що
їх докладний аналіз є зайвим.

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року та ухвалу Житомирського
апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року у справі №806/5308/15 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати припис Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у

Житомирській області №63/4/15 від 24.07.2015 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної
діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та Рішення про скасування декларації ЖТ №143151820435
від 02.07.2015 про прийняття завершеного будівництвом об`єкту до експлуатації.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у

Житомирській області № 57 від 28.07.2015 «Про скасування реєстрації декларації».

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у

Житомирській області (м. Житомир, майдан С.П. Корольова, 12) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 )
судові витрати у розмірі 1 684,56 (одна тисяча шістсот вісімдесят чотири) гривні 56 (п`ятдесят шість) копійок.

постанова ВС від 12.06.2018 у справі № 905/1552/16, провадження № 12-124гс18

У квітні 2016 року Волноваська місцева прокуратура (далі - прокуратура) звернулася до господарського суду з позовом
до Волноваської міської ради

та Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Ветрова Олександра Анатолійовича про:

1.1 визнання недійсним рішення Волноваської міської ради від 19 грудня

2014 року № 6/47-1283 «Про надання дозволу на розміщення нового торгового об'єкту на території міста Волноваха»
(далі - Рішення ради № 6/47-1283);

1.2 визнання недійсним договору від 29 грудня 2014 року про встановлення земельного сервітуту, укладеного між
Волноваською міською радою та

ФОП Ветровим О. А.;

1.3 зобов'язання ФОП Ветрова О. А. звільнити та повернути до земель Волноваської міської ради земельну ділянку на
вул. Леніна (біля автовокзалу), площею 54 м2, вартістю 27491,4 грн.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що спірне Рішення ради № 6/47-1283 прийнято з
порушенням вимог статті 401 Цивільного кодексу України, статті 98 Земельного кодексу України, оскільки сторони,
уклавши договір про встановлення земельного сервітуту, оформили відносини з оренди земельної ділянки, у зв'язку із
чим позивач просив визнати спірне Рішення № 6/47-1283 недійсним у судовому порядку.

3. 30 травня 2016 року на адресу Господарського суду Донецької області від Волноваської місцевої прокуратури
надійшла заява від 20 травня 2016 року

№ 05-81-2632вих16 про припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору. На обґрунтування
зазначеного клопотання прокурор послався на те, що 13 травня 2016 року між Волноваською міською радою та ФОП
Ветровим О. А. укладено договір про встановлення земельного сервітуту, який було зареєстровано 13 травня 2016 року
згідно з інформаційною довідкою № 59211675, а отже, негативні наслідки щодо допущених відповідачами порушень
вимог чинного земельного законодавства відсутні, а прокурор досягнув мети захисту інтересів держави, оскільки спірні
правовідносини вирішено, а тому загрози для порушення інтересів держави немає.

4. 23 червня 2016 року на адресу Господарського суду Донецької області від Волноваської місцевої прокуратури
надійшли письмові пояснення у справі, у яких прокурор просить про:

4.1. залишення без розгляду заяви від 20 травня 2016 року № 05-81-2632вих16 про припинення провадження у справі у
зв'язку з відсутністю предмета спору;

4.2. визнання недійсним Рішення ради № 6/47-1283;

4.3. визнання недійсним договору від 13 травня 2016 року про встановлення земельного сервітуту, укладеного між
Волноваською міською радою та ФОП Ветровим О. А.;

4.4. зобов'язання ФОП Ветрова О. А. звільнити земельну ділянку на вул. Леніна (нині Центральна) біля автовокзалу,
площею 54 м2, вартістю 27491,4 грн.

5. Суд задовольнив заяву прокуратури щодо залишення без розгляду заяви

від 20 травня 2016 року № 05-81-2632вих16 про припинення провадження у справі.

6. Таким чином, суд розглянув первісні позовні вимоги, заявлені прокуратурою, а саме: про визнання недійсним
Рішення ради № 6/47-1283, визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 29 грудня 2014
року, укладеного між Волноваською міською радою та ФОП Ветровим О. А., і зобов'язання ФОП Ветрова О. А. звільнити
та повернути до земель Волноваської міської ради земельну ділянку на вул. Леніна (біля автовокзалу), площею 54 м2,
вартістю 27491,4 грн.

7. Суд першої інстанції звернув увагу, що договір від 13 травня 2016 року про встановлення земельного сервітуту, який
був укладений між Волноваською міською радою та ФОП Ветровим О. А. протягом розгляду справи, не є предметом
позову. Однак, частиною першою статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право
господарського суду при прийнятті рішення визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом
спору договір, який суперечить законодавству.

Фактичні обставини справи, установлені судами

8. Як установлено судами попередніх інстанцій, 16 грудня 2014 року до Волноваської міської ради надійшла заява ФОП
Ветрова О. А. про надання згоди на розміщення нового торгового об'єкта.

9. 19 грудня 2014 року Волноваська міська рада прийняла рішення № 6/47-1283 «Про надання дозволу на розміщення
нового торгового об'єкту на території міста Волноваха», відповідно до пункту 1.1 якого ФОП Ветрову О. А. надано згоду
на розміщення на території м. Волноваха на вул. Леніна (біля автовокзалу) нового торгового об'єкта - тимчасової
споруди (павільйону) для ведення підприємницької діяльності. Це рішення в установленому порядку не скасоване та є
чинним.

10. 29 грудня 2014 року ФОП Ветрову О. А. видано паспорт прив'язки тимчасової споруди (далі - ТС) на ведення
підприємницької діяльності. Згідно з указаним паспортом прив'язки визначено назву та кількість ТС: торговельний
павільйон

(4,0х7,0 м), адреса місця розташування ТС: біля автовокзалу на вул. Леніна в

м. Волноваха; паспорт прив'язки дійсний до 29 грудня 2019 року.

11. 29 грудня 2014 року між Волноваською міською радою та ФОП Ветровим О. А. було укладено договір про
встановлення земельного сервітуту. Цим договором установлюється земельний сервітут строком до 5 років, а саме до 29
грудня

2019 року, з моменту видачі 29 грудня 2014 року паспорту прив'язки ТС. Плата відповідно до договору розрахована в
розмірі 9% нормативної грошової оцінки землі, що становить 2474,22 грн на рік, щомісячна плата становить 206,18 грн, з
огляду на те, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 27491,40 грн.

12. Протягом розгляду справи щодо тієї ж самої земельної ділянки 13 травня

2016 року між Волноваською міською радою та ФОП Ветровим О. А. було укладено договір про встановлення
земельного сервітуту. За пунктом 1 цього договору відповідно до Рішення ради № 6/47-1283 власником встановлюється
земельний сервітут щодо земельної ділянки площею 1,219 га, кадастровий номер 1421510100:01:006:0486, із земель
житлової та громадської забудови Волноваської міської ради, яка розташована за адресою: біля автовокзалу на вул.
Центральній (колишня Леніна) у м. Волноваха в інтересах сервітуарія згідно з кадастровим планом земельної ділянки із
зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту (додаток до договору,
який є його невід'ємною частиною). Площа земельного сервітуту становить 0,0054 га. Вид земельного сервітуту - право
на розміщення ТС (малих архітектурних форм). Відповідно до пункту 2.1 договору встановлюється земельний сервітут на
строк дії паспорта прив'язки ТС - до 29 грудня 2019 року.

13. Посилаючись на недійсність оспорюваних правочинів (Рішення ради № 6/47-1283 та договору від 29 грудня 2014
року про встановлення земельного сервітуту) позивач вважає, що у ФОП Ветрова О. А. відсутні належні правові підстави
для зайняття земельної ділянки. Водночас на обґрунтування вимоги про зобов'язання

ФОП Ветрова О. А. звільнити земельну ділянку на вул. Леніна (нині Центральна) біля автовокзалу, площею 54 м2 у м.
Волноваха Донецької області позивач посилається на норми статті 216 Цивільного кодексу України, якою встановлено
правові наслідки недійсності правочину, та статті 212 Земельного кодексу України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

14. Господарський суд Донецької області рішенням від 21 липня 2016 року, залишеним без змін постановою Донецького
апеляційного господарського суду

від 20 грудня 2016 року, позовні вимоги прокуратури до Волноваської міської ради та ФОП Ветрова О. А. задовольнив
частково: визнав недійсним договір про встановлення земельного сервітуту, укладений 29 грудня 2014 року; визнав
недійсним договір про встановлення земельного сервітуту, укладений 13 травня

2016 року; зобов'язав ФОП Ветрова О. А. звільнити земельну ділянку на вул. Леніна (нині вул. Центральна) біля
автовокзалу, площею 54 м2 у м. Волноваха Донецької області. У задоволенні позовної вимоги щодо визнання недійсним
Рішення ради

№ 6/47-1283 судом відмовив.

15. Суди зазначили, що уклавши договори від 29 грудня 2014 року та 13 травня

2016 року про встановлення земельного сервітуту, сторони оформили відносини оренди земельної ділянки, а
відповідачу фактично було надано в користування земельну ділянку поза процедурою торгів. Також суди вказали на
відсутність у договорах ознак користування чужим майном (сервітуту), а тому ці договори земельного сервітуту
суперечать вимогам законодавства та підлягають визнанню недійсними відповідно до статті 215 Цивільного кодексу
України.

16. Вищий господарський суд України постановою від 25 квітня 2017 року скасував постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 20 грудня 2016 року та рішення Господарського суду Донецької області від 21 липня 2016 року в
частині задоволення позову про звільнення та повернення земельної ділянки на вул. Леніна (нині вул. Центральна) біля
автовокзалу, площею 54 м2 у м. Волноваха Донецької області, у цій частині справу направив на новий розгляд до
Господарського суду Донецької області, в решті вказані судові акти залишив у силі.

17. Суд касаційної інстанції зазначив, що за наявності чинного рішення міськради про надання дозволу на розміщення
малої архітектурної форми (далі - МАФ) та невстановленого факту анулювання паспорта прив'язки в суду відсутні
підстави для зобов'язання ФОП Ветрова О. А. звільнити спірну земельну ділянку від належного йому МАФу.

18. Господарський суд Донецької області рішенням від 01 серпня 2017 року позовні вимоги прокуратури до
Волноваської міської ради та ФОП Ветрова О. А. про зобов'язання останнього звільнити земельну ділянку на вул. Леніна
(нині вул. Центральна) біля автовокзалу, площею 54 м2 у м. Волноваха Донецької області, вартістю 27491,4 грн
задовольнив повністю: зобов'язав ФОП Ветрова О. А. протягом 10 днів з моменту набрання рішенням суду законної сили
звільнити спірну земельну ділянку.

19. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що розміщення ТС і оформлення земельних ділянок у
користування є різними за змістом питаннями, які регулюються різними нормативно-правовими актами. Рішенням ради
№ 6/47-1283 було вирішено питання щодо надання ФОП Ветрову О. А. дозволу на розміщення ТС, однак суду не надано
доказів виникнення права користування земельною ділянкою на вул. Леніна (нині вул. Центральна) біля автовокзалу,
площею 54 м2 у м. Волноваха Донецької області.

20. Донецький апеляційний господарський суд постановою від 30 жовтня

2017 року рішення Господарського суду Донецької області від 01 серпня 2017 року скасував. У задоволенні вказаних
позовних вимог прокуратури до Волноваської міської ради та ФОП Ветрова О. А. відмовив.

21. Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до вимог статті 15 Закону України «Про
благоустрій населених пунктів» між ФОП Ветровим О. А. як замовником та Волноваською міською радою як виконавцем
укладено договір від 29 червня 2017 року щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою на території м.
Волноваха № 1 за умовами якого замовник зобов'язується оплачувати пайову участь в утриманні об'єкта благоустрою -
асфальтного покриття на

вул. Центральній (біля автовокзалу), на території якого розташовано ТС - торговельний павільйон площею 28 м2,
власником якого є замовник, а виконавець зобов'язується забезпечити належне утримання прилеглої території. Суд
зазначив, що за наявності чинних паспорта прив'язки ТС, Рішення ради № 6/47-1283 та дійсного договору, предметом
якого є оплата пайової участі ФОП Ветрова О. А. в утриманні об'єкта благоустрою, відсутні підстави для задоволення
позовної вимоги прокурора про зобов'язання ФОП Ветрова О. А. звільнити спірну земельну ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22. У листопаді 2017 року заступник прокурора Харківської області подав до Вищого господарського суду України
касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2017 року, у якій просив
зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Донецької області від 01 серпня
2017 року в цій справі.

23. Скаржник указує, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на підстави позову, який подано у сфері земельних
правовідносин, а не у зв'язку з порушенням законодавства про благоустрій. Прокурор зазначає, що згідно із Порядком
розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства
регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 листопада 2011 року № 244

(далі - Порядок), визначено механізм розміщення ТС, реалізація якого можлива на підставі документів на право
користування земельною ділянкою. Проте ФОП Ветров О. А. правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на
якій ним розміщено ТС для здійснення підприємницької діяльності, у встановленому земельним законодавством
порядку не отримав.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

33. Заступник прокурора Харківської області вказує на помилковість рішення суду апеляційної інстанції, яке винесено з
порушенням статей 1, 13, 16, 23 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», статті 28 Закону України «Про
регулювання містобудівної діяльності», оскільки відповідно до Порядку складовою комплекту документів для
отримання паспорту прив'язка ТС є схема її розміщення, яка включає в себе інформацію про площу земельної ділянки
згідно із документами на землекористування. Водночас ФОП Ветров О. А. правовстановлюючих документів на земельну
ділянку, на якій розміщено ТС, у встановленому законодавством порядку не отримав.

(2) Позиція інших учасників справи

34. ФОП Ветров О. А. у відзиві на касаційну скаргу від 27 березня 2018 року зазначає, що Прокуратура Харківської області
порушує його право на здійснення підприємницької діяльності, яке закріплене в статті 42 Конституції України, вимагаючи
демонтувати ТС за наявності таких чинних документів: рішення органу місцевого самоврядування про дозвіл на
розміщення на території міста нового торгового об'єкта; діючий паспорт прив'язки ТС, виданий на підставі цього
рішення, та договір щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою.

35. У своєму відзиві на касаційну скаргу Волноваська міська рада зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції є
законною та обґрунтованою, адже підставою для розміщення ТС законодавець указує саме паспорт прив'язки (який є
чинним та не анульований, не скасований) та волевиявлення власника об'єкта благоустрою (Волноваська міська рада),
отже, ТС ФОП Ветрова О. А. розміщено на об'єкті благоустрою комунальної власності на законних підставах.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

36. Відмовляючи в задоволенні касаційної скарги заступника прокурора Харківської області, Велика Палата Верховного
Суду керується таким.

37. Як установлено судами попередніх інстанцій, 19 грудня 2014 року Волноваська міська рада рішенням № 6/47-1283
«Про надання дозволу на розміщення нового торгового об'єкту на території міста Волноваха» надала ФОП Ветрову О. А.
згоду на розміщення на території м. Волноваха по вул. Леніна біля автовокзалу нового торгового об'єкту - ТС для
ведення підприємницької діяльності. 29 грудня 2014 року ФОП Ветрову О. А. видано паспорт прив'язки ТС для ведення
підприємницької діяльності. Відповідно до вказаного паспорта прив'язки визначено назву та кількість ТС: торговельний
павільйон (4,0х7,0 м), адреса місце розташування ТС: біля автовокзалу на вул. Леніна у м. Волноваха; паспорт прив'язки
дійсний до 29 грудня 2019 року.

58. Суд апеляційної інстанції встановив, що ФОП Ветров О. А. посилається на те, що ТС, яка відповідає паспорту прив'язки
зі строком дії до 29 грудня 2019 року, виданого відділом архітектури і землевпорядкування Волноваської міської ради,
розміщена не на земельній ділянці, а на асфальтному покритті, що, на його думку, є об'єктом благоустрою, тому
земельна ділянка як об'єкт цивільного права в даному випадку відсутня.
61. Суд апеляційної інстанції встановив, що ФОП Ветров О. А. додав до матеріалів справи копію договору від 29 червня
2017 року № 1 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою на території міста Волноваха, укладеного між ним
як замовником та Волноваською міською радою як виконавцем за умовами якого замовник зобов'язується оплачувати
пайову участь в утриманні об'єкта благоустрою - асфальтного покриття на вул. Центральна (біля автовокзалу), на
території якого розташовано ТС - торговельний павільйон площею 28 м2, власником якого є замовник, а виконавець
зобов'язується забезпечити належне утримання прилеглої території.

63. Також суд установив, що договір від 29 червня 2017 року № 1 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою
на території міста Волноваха укладено раніше за прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення в
цій справі -01 серпня 2017 року, тобто станом на 01 серпня 2017 року між відповідачами вже було укладено договір
стосовно об'єкта благоустрою - асфальтного покриття за вказаною вище адресою, на якому розміщено ТС ФОП Ветрова
О. А.

64. З аналізу статей 13, 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» убачається, що асфальтне покриття на
території автовокзалу, де розташована ТС ФОП Ветрова О. А., належить до об'єкта благоустрою м. Волноваха, тому
доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

65. Крім того, згідно з умов пункту 1.2 договору щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою на території м.
Волноваха сторони погодили, що замовник за період дії паспорта прив'язки ТС щомісячно з 28 числа поточного місяця
сплачує виконавцю пайову участь в утриманні об'єкта благоустрою в розмірі 556,78 грн. Доказів розірвання або
визнання недійсним цього договору матеріали справи не містять.

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення, а постанову Донецького
апеляційного господарського суду

від 30 жовтня 2017 року у справі № 905/1552/16 - без змін.