Психічнохворі люди схожі на дітей.

Беззахисні, безпорадні, розгублені й

привертають до себе увагу. Через біль, який пережили, вони повертаються
до крайнього стану, де відчували себе комфортно і без жодних загроз. Це
абсолютно оголена щирість вразливої душі. Рене, мати Джонатана, на піку
чергового розладу носиться з маленьким гарбузом і називає його дитинчам
гарбуза. Вона грається з ним, розглядає, сміється, але в очах інших бачить
лише неприйняття.

Мені не хочеться називати когось психічнохворим. Скоріше, це людина, в

якої зламалась зовнішня функція захисту від суворо унормованого
суспільства. Зламалась настільки, що відремонтувати неможливо. Саме це
дозволяло особистості співіснувати з іншими. Але, коли така можливість
зникла, решта суспільства її травмовану не прийняла.

Дотепер нічого подібного до “Tarnation” я не бачила. Стереотипно

розмірковуючи, сподівалась побачити щось огидне, неприйнятне й разюче.
Але цей фільм став найбільш комфортним документальним кіно за увесь
курс. Попри описи насильства, наркотики, сцени сексу, бліки, світлотіні,
рекурсію та інше, я ніби спостерігала за сповіддю. Без жодних прикрас чи
ефектів. Направду, значну роль відіграв музичний супровід, який створював
дещо, здавалось би, штучну атмосферу. Втім, звуки сприймались як стан
головного героя, мелодія психіки Джонатана.

“Tarnation” стало для мене відкриттям. Люди використовують безліч

способів, аби описати багатогранність своїх відчуттів і, що важливіше, свого
болю. Джонатан обрав документальне кіно, як реконструкцію травматичного
досвіду. Він зняв усе, аби зупинитись, передивитись і знайти місце, де щось
пішло не так з його матір’ю. “Вона в мене у волоссі, в очах, під шкірою, вона
скрізь”, - каже Джонатан. І так боїться колись бути нею поглинутим, але не
може кинути матір. Чому? Тому що любить.

Люди з розладами психіки благають про любов. Рене не відчувала

розуміння, її батьки обрали найлегший шлях лікування, який призвів до
знищення захисної частини особистості їхньої дочки. Тоді як Рене не
потребувала ліків чи шокової терапії, вона благала про любов і розуміння.
Врешті, це дав їй власний син, як наслідок її власної любові, яка колись
залишилась в надлишку, адже не була непотрібна батькам жінки.