Особливості історичного розвитку земель Боснії і Герцеговини

● У складі Римської імперії:

У центральній частині Боснії вже в неоліті з'явилося мистецтво кераміки,

що свідчить про розвиток місцевого населення в ті століття. Неолітичну
культуру Боснії прийнято називати Бутмірською, оскільки її сліди вперше
були виявлені неподалік від Сараєво. Культура була знищена племенами,
що вторглися до Боснії в III тисячолітті до н. е.. Ці племена вміли
добувати залізо і робити з нього вироби і зброю, завдяки чому перемогли
представників бутмірської культури.

На рубежі I і II тисячоліття до н. е. в Боснію прийшли іллірійці. Вони

стали основними жителями країни. Через півстоліття в регіон з півночі
стали переселятись кельти. В I столітті до н. е. територія Боснії була
завойована римлянами. У складі Римської імперії вона отримала статус
провінції і назву Іллірик (за назвою племені, що населяло цю територію).

З того часу і до V століття провінція належала римлянам. У V столітті

Римська імперія розпалася, утворивши дві нові — Західну Римську
імперію і Східну Римську імперію, або Візантію. Іллірик відійшов до
Візантії. До того часу через Дунай на Балканський півострів потрапило
безліч різних племен і народів, серед яких були й слов'яни. Слов'янські
племена почали активне розселення на всьому півострові, і до VII століття
зайняли боснійську територію. Населення західної частини Балкан
слов'янізувалося, зайнявши більшу частину території і залишивши
візантійськими тільки укріплені міста, які важко було взяти.

● Середньовіччя:

У середні віки Боснія останньою, з областей заселених південними

слов'янами, створила власну державу і останньою навернулася в
християнську віру, оскільки вона географічно була ізольована від своїх
сусідів, що дозволяло її культурі розвиватися самобутнім шляхом. У
ранньому Середньовіччі територія Боснії належала державі Рашка
(Сербія). В 960 р. територія добилася самоврядування. В 1018 номінально
потрапила під владу Візантії. На початку XII століття частина Боснії
внаслідок воєн потрапила до складу Угорщини. Угорський король отримав
титул «Ramae rex» (король Рами, тобто Боснії), оскільки держава лежала в
основному в долині річки Рама. Король Угорщини також призначав своїх
намісників (банів) для керування Боснією. Потім на деякий час Боснія
знову потрапила під візантійський вплив, але бан Кулін Боснійський
наприкінці XII століття знову визнав себе васалом короля Угорщини, хоча
поводив себе як цілком незалежний правитель. Він надав торговельні
привілеї купцям з Дубровника, заохочував переселення майстрів та
ремісників з Хорватії, підтримував видобуток залізної руди і т. д.

У 1203 р. Папа римський закликав Куліна і боснійські старші релігійні

громади прийняти католицтво. В 1250, після ряду хрестових походів у
Боснії, Угорщина перепідпорядкувала собі ці землі. Сто років Боснія була
католицькою державою, підпорядкованою Угорщині, поки в 1377
Котроманич I не оголосив себе боснійським королем. До кінця XIV
століття Боснія, будучи розширеною за рахунок сусідніх земель, стала
великою слов'янською державою з виходом до Адріатичного моря. Тепер
до складу Боснії входили Хорватія, Далмація і Герцеговина (Хум), через
що населення країни сильно зросло і стало багатонаціональним.

Однак після смерті Котроманича І держава розорилися і занепала. Угорці

знову почали напади на Боснію, віднявши північну і центральну частини
Далмації. У XV столітті ситуація ускладнилася тим, що феодали
відмовилися підкорятися королю. У Хумі місцевий феодал Степан Вукчич
в 1449 році самовільно став герцогом, через що на підвладні йому
території поширилася назва «Герцеговина», яка й досі використовується.

● У складі Османської імперії:

У 1463 році більша частина Боснії потрапила під турецьку владу, а в 1482
р. і Герцеговина підкорилися туркам. У складі Османської імперії ці два
регіони були об'єднані під владою єдиної місцевої адміністрації, і був
утворений єдиний вілаят Боснія. У 1528 році, після перемоги турків над
угорцями у битві при Мохачі, Боснійський район Яйце теж потрапив до
турків. Так, об'єднані Боснія і Герцеговина, до 1718 року належали
Османській імперії. У 1718 році, на два десятиліття, частина цих територій
потрапила до Габсбургів, але потім знову була повернута до складу
Османської імперії.

Під владою турків Боснія і Герцеговина отримала особливий статус

успадкованого дворянства, а її територія була розширена за рахунок
Хорватії. У Боснії почалося масове навернення до ісламу, але деякі місцеві
мешканці зважилися залишитися католиками. Згодом релігійна картина
Боснії та Герцеговини ускладнилася: після того, як православні валахи з
Дунаю прибули до Сербії для охорони кордонів з Австро-Угорщиною,
величезна частина католиків Герцеговини перейшла у православ'я.

В 1849 році стався заколот у зв'язку з введенням в 1839 році закону «про
рівність всіх підданих султана Османської імперії перед законом» та
скасуванням в Боснії в 1848 році обов'язкової феодальної праці. Його
влаштували колишні великі землевласники, яким цей закон був не
вигідний через те, що селяни тепер не зобов'язані були працювати на них
безкоштовно. В 1851 році заколот був придушений.

В 1875 році спалахнуло нове повстання. Приводом до нього став

неврожай, а причини були як економічними, так і політичними. Великі
землевласники були незадоволені вкрай низькою рентою і, знову таки,
законами 1839 і 1848 років, а люди бажали широкої автономії краю або
об'єднання з Сербією або Хорватією. В 1878 році відбувся Берлінський
конгрес, на якому було вирішено передати Боснію і Герцеговину під
управління Австро-Угорщини.

● У складі Австро-Угорщини:

У перші десятиліття під владою австро-угорського імператора Боснія і

Герцеговина активно розвивалися. Збудована залізниця, засновано банки,
відкривалися фабрики і заводи — у країні проходила індустріалізація.
Попри це, в провінції встановився напівколоніальний режим. Місцеві
вихідці не могли працювати в адміністрації краю, оскільки там працювали
тільки австро-угорці. Посилилося політичне протистояння хорватів і
сербів, так як і ті, і інші бажали приєднання цих територій, відповідно, до
Хорватії та Сербії.

В 1903 році на сербський трон зійшов Петро I Карагеоргієвич. У Сербії

відбувся сплеск націоналізму. Розпочалася Боснійська криза, що
закінчилася в 1908 році приєднанням Боснії та Герцеговини до Австро-
Угорщини. Це поставило всю Європу на межу Першої світової війни.

Протягом десяти років в Боснії та Герцеговині відбувалося нагнітання

сербського націоналізму. Тепер боснійські серби бажали повного
об'єднання з Сербією. Боснією та Герцеговиною прокотилася хвиля
терактів, учинених молодими місцевими сербами за підтримки сербської
розвідки. В 1914 році сталося вбивство австрійського ерцгерцога Франца
Фердинанда, яке й поклало початок Першій світовій війні.

● У складі Королівства Югославія та СФРЮ

Коли Перша світова війна закінчилася, то Австро-Угорщина розпалася.

Боснія і Герцеговина потрапила до складу Королівства сербів, хорватів і
словенців (королівство СХС). Боснійські мусульмани в особі організації
ЮМО (Югославська мусульманська організація) почали боротьбу за
надання автономії Боснії та Герцеговини. В 1929 р. Александр
Карагеоргійович оголосив королівський диктат і перетворив Королівство
СХС на королівство Югославія. Боснія і Герцеговина були розділені на
кілька бановин. В 1939 р. з бановин з переважним хорватським
населенням було створено автономну Бановину Хорватія.

Коли під час Другої світової війни Німеччина і її союзники окупували

Королівство Югославії, то розділили його на кілька областей, при цьому
Боснія і Герцеговина стали частиною незалежної хорватської держави.
Цей німецький сателіт очолив фашистський режим усташів. Період
окупації характеризувався тим, що в Боснії та Герцеговині усташі
переслідували і вбивали сербське населення, а сербські підпільні
організації навпаки, убивали мусульман.

Після закінчення війни Боснія і Герцеговина отримала статус республіки у

складі Югославській федерації, яку за радянським зразком створив Йосип
Броз Тіто. До 1966 р. в керівних структурах переважали серби,
переслідувати хорватських та мусульманських націоналістів, однак, після
1966 року Броз Тіто став покладатися в основному на комуністів.
Одночасно він створював умови для розвитку і процвітання
мусульманських громад Боснії та Герцеговини як плату за поступливість
перед його режимом.

● Незалежність. Громадянська війна.

У процесі дезінтеграції Югославії, після багатопартійних виборів у 1990

році та внаслідок громадянського референдуму, який був проведений у
період від 28 лютого до 1 березня 1992 року, Боснія та Герцеговина
оголосила незалежність згідно із своїми історичними кордонами, що були
визнані у світі. На основі резолюції № 755 Ради безпеки ООН 20 травня
1992 року незалежність БіГ була офіційно визнана у світі.

Боснійська громадянська війна відбувалася в період з 1992 до 1995 року на

території Боснії та Герцеговини. Вона виникла після розпаду колишньої
Югославії та включала у себе конфлікт між сербами, хорватами та
мусульманами. Основними причинами боснійської громадянської війни
були етнічні, релігійні та політичні конфлікти між національними
групами, що проживали на території Боснії та Герцеговини. Крім того,
було багато глибоких історичних протиріччя між різними етнічними
групами та прагнення до контролю над територією та ресурсами, які
загострювали конфлікт.

Крім того, війна спричинилася й економічними проблемами, такими як

високий рівень безробіття та зменшення виробництва, що погіршувало
життя людей у регіоні. Всі ці причини сприяли загостренню конфлікту та
переросли в громадянську війну.

У війні загинуло більше 100 тисяч осіб, понад 2 мільйони були змушені
покинути свої домівки. Конфлікт закінчився підписанням Деньтонського
мирного договору 1995 року, який був підписаний у Дейтоні 21 листопада
1995 р. всі сторони, які приймали участь у тих військових діях, підписали
мирний договір, після чого і закінчилася трирічна війна у Боснії та
Герцеговині.

Остаточно вступив в силу цей договір після його перепідписання у Парижі

14 грудня 1995 р. Дейтонський договір розділив БіГ на частини —
Федерацію БіГ та Республіку Сербську — і зберіг її міжнародні кордони,
сформував спільну, мультиетнічну та демократичну владу, яка займається
зовнішньою, дипломатичною та економічною політикою.

25 листопада 2005 року Боснія та Герцеговина почала переговори про

приєднання до Європейської Унії. Угода про стабілізацію та приєднання
була підписана 16 червня 2008 року в Люксембурзі між країнами
Європейського товариства та БіГ.