Космі́чні про́мені — заряджені частинки високих енергій з космічного простору. Майже 90 % від загальної кількості частинок складають протони, 9 % — ядра гелію (альфа- частинки) та близько 1 % — електрони (бета-мінус частинки). Наявність частинок з різними енергіями відображає розмаїття джерел цих частинок. Існування космічних променів довів 1912 року Віктор Франц Гесс. Під час затемнення сонця на висоту 5300 м на повітряній кулі було піднято три електрометри. Швидкість їх розрядки виявилася вчетверо більшою, ніж на поверхні. Оскільки випромінювання Сонця було усунено, Гесс зробив висновок про існування в космосі променів, які мають велику іонізаційну здатність. За ці дослідження він отримав Нобелівську премію з фізики 1936 року. В даний час використовуються, кілька наземних методів реєстрації космічних променів. пряме виявлення: Пряме виявлення можливе за допомогою всіх видів детекторів частинок на МКС, на супутниках або на висотних кулях. Непряме виявлення: Наразі існує декілька наземних методів виявлення космічних променів: Перший метод виявлення називається повітряним телескопом Черенкова, призначений для виявлення низько енергетичних (<200 ГеВ) космічних променів за допомогою аналізу їх випромінювання Черенковського, який передбачає дослідження гамма-променів, що випромінювались з швидкістю більшою ніж швидкість світла у їх середній атмосфері. Широкі атмосферні зливи (ШАЗ), один з методів виявлення, вимірювання заряджених частинок, які проходять через них. Детектування ШАЗ дозволяє вимірювати значно вищі енергетичні космічні промені, ніж повітряні черенковсковські телескопи, і в них можна спостерігати широку ділянку неба, і може бути активним близько 90 % часу. Тим не менш, вони меншою мірою здатні відокремити фонові ефекти від космічних променів. Ще один метод виявляє світло від флуоресценції атомів азоту, що рухаються по атмосфері. Цей метод є найбільш точним для космічних променів з найвищими енергіями