Сонячний годинник

Еволюція приладів для вимірювання часу розпочалася в Єгипті. Стародавні

єгиптяни використовували прості сонячні годинники і ділили дні на менші частини.
Вважається, що вже в 1500 н.е. вони розділили інтервал між сходом і заходом сонця на
12 частин.
Сонячний годинник (звичайно, ефективний інструмент лише тоді, коли світить
сонце), був доопрацьований греками та вдосконаленій ще римлянами через кілька
століть.
Водяний годинник (клепсидра)
Римляни також використовували водяні годинники, які вони відкалібровували від
сонячного годинника, і тому вони могли вимірювати час, навіть коли сонце не світило,
вночі або в туманні дні. Відомий як клепсидра, він використовував потік води для
вимірювання часу. Зазвичай ємність наповнюється водою, і вода стікає повільно і
рівномірно з ємності – маркування використовується для показу проходження часу.
Маятник
у 18 столітті годинник з’явився як науковий інструмент сам по собі.
Це відбулося завдяки маятникові, – вдосконалення Галілея, який помітив
регулярність руху підвісної лампи, що коливалася взад і вперед в соборі Пізи, коли він
ще був студентом.
Пісочний
Пристрій для вимірювання часу, що складається з двох посудин, сполучених вузькою
горлоподібною трубкою. Трубка пропускає певний об'єм піску за певний проміжок
часу. Час, за який пісок пересипається з однієї половини годинника в іншу, може
становити від кількох секунд до майже доби.
Смарт
комп'ютеризований наручний пристрій, який окрім вимірювання часу виконує
додаткові функції: