Мацуо́ Басьо́, (1644 — 28 листопада, 1694) — японський поет.

За життя
Мацуо Басьо отримав визнання через свої твори у жанрі спільної творчості
хайкай но ренґа; нині, після століть досліджень і коментарів, він є визнаним
як найвеличніший майстер коротких та чітких хайку, або, як вони звались у
минулому, хокку. Він говорив «Багато хто з моїх послідовників можуть
написати хокку так само добре, як і я сам. Але тільки у складанні строф
хайкай я показую себе — справжнього». Творчість Басьо відома у багатьох
країнах світу і перекладена на багато мов, а в Японії його поезія відтворена на
пам'ятниках і у визначних місцях.
Басьо почав писати у ранньому віці. Спочатку поет заробляв собі на життя
вчителюванням, але згодом він надавав перевагу довгим подорожам всією
Японією, вирушаючи на схід, захід і в далекі дикі північні місця, де шукав
натхнення для творчості. Поезія Мацуо Басьо знаходиться під безпосереднім
впливом навколишнього світу.
В сорокарічному віці, Мацуо Басьо разом зі своїм учнем відправляється
в свою першу подорож. В ті часи подорожувати по Японії було дуже важко:
численні застави і нескінченні перевірки паспортів завдавали подорожнім
чимало клопоту та метикуватість Басьо і його відомість сприяли проходженню
тих перепон. Його дорожнє вбрання було таким: великий плетений капелюх
(якого, зазвичай, носили священики) і світло-коричневий бавовняний плащ, на
шиї висіла сумка, а в руці посох і чотки зі ста вісьмома намистинами. У
сумці лежали дві-три китайські і японські антології, флейта і крихітний
дерев'яний гонг.
Після багатоденної подорожі вони опинилися на батьківщині Басьо, в
Уедо, де поет побачив брата і дізнався про смерть батьків. Потім Тірі
повернувся додому, а Басьо, після мандрів по провінціях Ямато, Міно і Оварі,
знову прибуває в Уено, де зустрічає новий рік. Згодом він знову рушає,цього
разу відвідує провінції Ямато, Ямасиро, Омі, Оварі і Каї, а в квітні
повертається в свою бананову хатинку.
Подорож Басьо, окрім пізнавальності ще й служила поширенню його
поетичному стилю.
Поет перебував у постійному неспокої. Він подався в найтривалішу свою
подорож, разом з його учнем. Мандрівка почалася в березні 1689 року і
тривала сто шістдесять днів. Повернувшись в Едо (нині Токіо), взимку 1691
року, Басьо поселився у своїй третій «банановій хатинці. Однак цього разу він
був не самотній, а взяв з собою племінника і його подругу, які щойно
оговталася від хвороби.
У 1691 році він ненадовго подався до Кіото. Трьома роками пізніше знову
відвідав рідний край, а потім прийшов в Осаку. Старий поет сподівався ще
продовжити свої мандрівки далеко на північ, де живуть айни, щоб побачити
всю Японію.
 Останні дні Мацуо Басьо були трагічні. У 1694 році він в останній раз
відвідав рідний край і повернувся в Осаку. Басьо був дуже хворим. Звістка
про хворобу вчителя рознеслася швидше вітру, і до дому Нідзаемона,
власника квіткової лавки, де в задній кімнаті лежав вмираючий поет, стали
стікатися натовпу його шанувальників. Самі наближені учні охороняли спокій
Басьо, і нікого не пускали до нього, висловлюючи глибоку вдячність за увагу.
Він продиктував своїм друзям докладний заповіт про те, як розпорядитися
його майном, а також залишив послання своїм учням і слузі в Едо про те, як
розпорядитися його рукописами та інше. Записку своєму братові Хандзаемону
в Уено він написав сам. Висловивши все, що йому хотілося, він склав руки і,
пошепки прочитавши щось, що нагадує уривок з сутри Каннон, незабаром
після чотирьох годин дня, у віці п'ятдесяти одного року, видав останній
подих.
Хайку— жанр традиційної японськой ліричної поезії,у дослівному
перекладі -“початкова фраза” .Це первісно колективна гра в ланцюгову
риму, а точніше відсутність рими та чіткої структури.
17 складів розподілені між 3-ма рядками за схемою: 5-7-5.В
самостійний жанр відокремилася уXVII ,ст;
 Мистецтво хайку популяризував Мацуо Басьо, який досяг у
цьому жанрі найвищіх висот

Обов'язково складовою хайку є образ природи – пори року, за

якою закріплений спеціальний набір слів – “ сезонні “ слова ( весна –
квітки сливи, персика, сакури ). Це миттєве переживання природного
явища без будь якого коментаря, але з певним філософським
підтекстом.
Теми хайку : праця і відпочинок, самотність і дружба, подорожі й
мистецтво …
Принцип “сабі” – настрій плідної самотністі, який пробуджує
почуття неймовірної краси й повноти життя. Думки поета повинні
налаштовувати читача на зосереджене спостереження зображеної
картини.
Хайку вимагає співтворчості читача й поета. Діє на читацьку
свідомість. Загадковий стиль хайку залишає уяві читача велике поле для
діяльності і натякає на певний глибинний зміст. Саме тому хайку завжди
має підтекст.