А.

Прочитавши статтю, я все більше впевнилась у своєму погляді. Доволі складно впровадити шкільний
дресс-код для учнів не створивши проблем. Тому я переконана, що однакова для всіх форма – не
обов’язкова, й навіть непотрібна.

Б.
Так як, це підручник з української мови, то вся інформація подана лаконічно і точно. З цього я роблю
висновок, що всі аргументи вдосталь переконливі.
В.

Чи потрібна в школі форма?

Я навчалась у школі дев’ять років, за цей час я регулярно була спостерігачем та учасником
дискусій на рахунок шкільної форми, її актуальності та необхідності. В кожній школі є власна збірка
правил, де вказано який зовнішній вигляд зобов’язані мати учні та вчителі. Та й навіть офіційна
позиція МОН – ми це питання не регулюємо, рішення ухвалює кожна школа. Так як, одне з моїх
положень в натальній карті – асцедент в близнюках, мені притаманно своєрідне бунтарство. Люди
народженні під такими зірками почувають себе комфортно в оверсайз одязі, який показує
індивідуальність та надає свободу. Тому весь твір я буду відстоювати свою думку, а саме
непотрібність шкільної форми.
Чому я вважаю, що дресс-код є зайвий? Перш за все, форма не впливає на рівень знань. Не думаю,
що учень побачивши себе та інших в однаковому одязі отримає заряд сили та натхення для навчання.
Чому все обов’язково має бути “прописано”? Одяг, думки, рухи, погляди… Наше покоління має
похідний вузол в овні, а низхідний – в терезах, для нас будь-які прописи і приписи – неволя.. Чому ми
не можемо в власнообраному одязі прийти на навчання? Це жодним чином не впливає на засвоєння
таблиць множення і розмір літер. Другий аргумент про індивідуальність. Хіба не школа має якомога
сильніше розкрити таланти, здібності вихованця? А форма тільки приховує та уповільнює процес.
Доволі часто батьки забороняють своїм дітям якось змінювати зовнішній вигляд: фарбувати волосся,
робити пірсинг та татуювання. Проте не обмежують стиль та вибір одягу. Наприклад, моя мати не
дозволяє мені відрізати волосся до рівня вух й коротше, але позволяє самій вибирати одяг. Тому
тільки завдяки вбранню можу хоч якось проявити своє «я».
Думаю, що на мої аргументи можна звести нанівець, фразою: «Форма може бути зручна, красива
та в декількох варіаціях». Легко здогадатись – не всі матимуть змоги позволити дитині купити таку
форму, та й ще пару комплектів. Не всі школи мають змогу надати дитині спеціальний одяг.
Вихвалятись «багатством батьків», можна багатьма способами. Фанфаронити дитина буде не тільки
одягом. Якщо мова йде про булінг на основі одягу, то за цим зобов’язаний слідкувати класний
керівник. Та й люба вихована дитина незважаючи на своє матеріальне положення не стане цькувати
однокласника.
В розумінні багатьох, шкільна форма це брючний костюм для хлопчиків, спідничка для дівчат.
Беручи приклад з себе, можу розказати, що в моєму гардеробі є чотири костюми та одна спідниця,
мені з самого дитинства було незручно носити плаття, сарафани. Всю молодшу школу я проходила в
спідниці, мені не було комфортно. Зараз, шкільна форма в НУШ недоречна у вигляді чоловічого
костюма. Діти постійно рухаються, граються на килимку, складають лего, активно граються. Моя
молодша сестра з третього класу приходить до школи в джинсах. Мені таке позволили тільки у
сьомому. Ходячи в моєму місті, я б не хотіла щоб мене ідентифікували по формі
Хотілось би привернути увагу до дресс-коду вчителів. Особисто мені, без різниці вчителька в
джинсах чи в платті. Від моїх педагогів я не рідко чула про невдоволеність від заборони джинс. Я б
хотіла, щоб вони теж вдягались як їм зручно. Адже головне матеріал і знання які вони нам надають.
До сих пір пам’ятаю ситуацію коли моя вчителька перевзувалась в балетки з кросівок, бо не хотіла
отримати зауваження від директорки.

Тому, я твердо впевнена, що шкільна форма- непотрібна. Однаковою формою дисциплінують в

місцях позбавлення волі. Для ідентифікації та утворення відчуття «однієї команди», достатньо
металічного значка з гербом школи.