Питання місця жінки у сучасному суспільстві є досить

актуальним, що, перш за все, пов’язано з роллю, яку вона відіграє  у

родинних відносинах, на роботі, навчанні, службі тощо. На даному
етапі функціонування суспільних відносин особливої уваги привертає
до себе проблема гендерної рівності, яка, у свою чергу, є показником
цивілізованості соціуму. Зокрема, досить гостро стоїть питання
гендерного насильства, що останнім часом привертає до себе
особливо велику увагу, що пов’язано із винесенням цього питанням
на світовий рівень.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64/2022
через акт військової агресії рф на території України був
запроваджений воєнний стан. Водночас війна, що триває, не
позбавила необхідності боротися з домашнім насильством і
запобігати йому.
Обрана тема наукового дослідження є злободенною як в мирний,
так і у воєнний час. Кожен день виборюючи своє право на життя та
гідне існування, українці та українки стикнулися з ненормалізованою
кількістю насильства у 2022 році. Серед факторів, що сприяють
збільшенню домашнього насильства під час війни, є страх,
невпевненість, відчуття безпорадності та розгубленості; соціально-
економічна нестабільність та втрата роботи; вимушене переселення та
втрата безпечного оточення й усталеного міжособистісного простору;
порушення сімейної динаміки та стосунків; підвищене вживання
алкоголю та наркотиків; легкий доступ до різних видів зброї;
виникнення посттравматичного стресового синдрому тощо.
Згідно з офіційними даними Національної поліції України у 2022
році надійшло 244 381 звернення з приводу фактів домашнього
насильства, що є на 40% більше, ніж у попередньому році (144 394) та
на 15% більше, ніж у 2020 році (208 748) і на 41% більше, ніж у 2019
році (141 814). Вбачається, що збройний конфлікт загострив цю
проблему, адже дії окупанта змінили життя кожного з нас, змушуючи
пристосуватись до нових реалій, що не оминуло й законодавство.
Вищевикладені тези засвідчують існуючу на сьогодні потребу в
здійсненні дослідження проблеми протидії домашньому насильству в
умовах воєнного стану.
На початку XXI сторіччя Україна стала однією з перших країн
Східної Європи, яка визнала домашнє насильство важливою
суспільною проблемою, позбавивши кривдників можливості ховатись
за ширмою невтручання у приватне життя. Поштовхом до здійснення
реформ у даному напрямку став остаточний вибір українським
суспільством європейського вектора свого розвитку, який означає
неухильний рух держави назустріч міжнародним стандартам та
прагнення до виконання своїх зобов’язань у сфері прав людини. Так,
ми крок за кроком впевнено прямуємо до подолання цієї проблеми,
ухваливши Закон України «Про запобігання та протидію домашньому
насильству», Закон України «Про забезпечення рівних прав та
можливостей жінок і чоловіків», ратифікувавши Конвенції Ради
Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому
насильству та боротьбу з цими явищами 20 червня 2022 року,
прийнявши Закону України «Про внесення змін до Кримінального та
Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації
положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству над
жінками та домашнього насильства і боротьбу з цими явищами», до
Кримінального кодексу внесено статті: 91-1 (Обмежувальні заходи,
що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство); 126-1
(Домашнє насильство); 390-1 (Невиконання обмежувальних заходів,
обмежувальних приписів або
непроходження програми для кривдників); 153 (Сексуальне
насильство).
Загалом, насильство в умовах війни набирає нових форм прояву,
стає ще більш жорстокішим, але через наявність інших завдань,
пов’язаних з війною, таке явище як домашнє насильство стає менш
помітним, а потерпілі залишаються незахищеними.
Такий вид насильства слід розрізняти як окремий тип
насильницьких дій під час воєнного стану, оскільки він як і будь-яка
стресова ситуація впливає на світосприйняття, як зловмисника, так і
жертви – що є обтяжуючою обставиною справи, яка впливає на вид та
розмір покарання, яке може буде призначено в межах санкції, яка
встановлює максимальний розмір за відповідне кримінальне
правопорушення.
 Водночас станом на сьогоднішній час в законодавстві України
відсутня вироблена судова практика щодо застосування такої
обтяжуючої обставини як вчинення злочину з використанням умов
воєнного стану для кваліфікації кримінальних правопорушень,
зважаючи на те, що Україна вперше після незалежності опинилася у
повноцінній війні, тому це створює великі практичні проблеми зі
сферою дій такої норми, що свідчить про необхідність внесення змін у
національне кримінальне законодавство, тобто посилити кримінальну
відповідальність за злочини та розширення кваліфікації обставин
заподіяння домашнього насильства з використання умов воєнного
стану. При цьому за жодних обставин насильство не може бути
виправданим, а тому існує потреба ефективно реагувати на таке
явище, вчасно надавати потерпілим допомогу, попри активну фазу
бойових дій в державі.
Аналізуючи думки науковців та спираючись на кримінальне
законодавство, ми виділили таку кримінологічну класифікацію
гендерно-обумовленому насильству, пов’язаному із будь-якими
проявами домашнього насильства, в тому числі й вчинене в умовах
війни:
1. Ступінь суспільної небезпеки: кримінальні проступки та
кримінальні злочини, що пов’язані із домашнім насильством.
2. Форми співучасті: вчинення кримінальних правопорушень
пов’язаних із домашнім насильством у співучасті та одноосібно.
 3. Особа зловмисника: особа-кривдник, якою вчинені
кримінальні проступки та злочини; вчинення кримінальних
проступків та злочинів особою жертви домашнього насильства до
самого злочинця; вчинення щодо кривдника кримінальних проступків
чи злочинів третьою особою для захисту жертви постраждалої від
домашнього насильства.
4. Особа потерпілого: малолітня або неповнолітня особа;
жінки/чоловіки; особи похилого віку; особи з інвалідністю; особи з
психічними вадами; внутрішньо переміщенні особи.
5. Взаємозв’язок потерпілого та злочинця: вчинення насильства
співмешканцями чи одним із подружжя; між батьками та малолітніми
або неповнолітніми дітьми; між батьками та повнолітніми дітьми, у
такому випадку жертвами можуть бути, як батьки або один із батьків,
так і дитина; між дітьми однієї сім’ї; між опікунами та підопічними;
насильство між сім’ями різного ступеня родинності.
6. Мотиви: кримінальне правопорушення, вчинене через ворожі
мотиви в емоційному збуджені; кримінальні правопорушення, що
вчинялись заради збереження сім’ї; кримінальні правопорушення
вчинені через ревнощі; кримінальні правопорушення вчиненні з
корисливих мотивів.
7. Способи вчинення та форми прояву: заподіяння фізичної
шкоди життю та здоров’ю людини; заподіяння шкоди психічному
здоров’ю; посягання на статеву свободу та статеву недоторканість;
вчинення економічного насильства, що може позбавляти особу
постраждалого житла, їжі, одягу тощо; позбавлення можливості
комунікації з дітьми (кіднепінг в сім’ї).
8. Методи приховування злочинних діянь: інсценування
нещасних випадків вбивства, самогубства чи зникнення фізичної
особи; приховування систематичного вчинення домашнього
насильства маскуючи його; заперечення будь-якого прояву вчинення
домашнього насильства.
Підрозділи Національної поліції України активно працюють з
подоланням його проявів користуючись чинною нормативно-
правовою базою. Проте, ст. 126-1 КК не можуть повністю гарантувати
необхідний суспільний порядок, оскільки має певні недоліки: 1) не
чітко визначена диспозиція, що може по різному трактуватись; 2)
вона не охоплює переважну більшість випадків домашнього
насильства, яке криміналізоване в інших статтях закону про
кримінальну відповідальність; 3) наявність поняття «систематичності
вчинення» що не дає можливість цій кримінально-правовій нормі
ефективно запобігати таким правопорушенням; 4) за сукупністю
злочинів є вірогідність порушення такого принципу, як заборони
притягнення до відповідальності або покарання двічі за одне й те саме
діяння.
Вище викладене, дає підстави вважати за необхідне унормувати
ознаки такого кримінального правопорушення, як домашнє
насильство за правовими, логічними, лінгвістичними та структурними
вимогами. Щодо поняттчя «систематичне вчинення домашнього
насильства», ми підтримуємо погляди науковців про необхідність
стислого логічного правового визначення ознаки «систематичності» в
межах чіткого відмежування «систематичності» від повторності.
Наголошуємо, що враховуючи назву розділу II Особливої
частини КК України, слід дійти висновку, що предметом суспільних
відносин, які забезпечують життя, недоторканність і здоров’я людини
є її «природним» правом. Таким чином, назва розділу II Особливої
частини КК України «Кримінальні злочини проти життя та здоров’я
людини» не відповідає групам суспільних відносин, які охороняються
у КК для визначення кримінальної відповідальності за вчинення
домашнього насильства, оскільки основним безпосереднім об’єктом
конкретного кримінального правопорушення є сімейні відносини, а
додатковими об’єктами можуть бути відносини власності, належного
рівня життя, праці, освіти. Тому, ми переконані, що більш
логічним видається норми кримінального права, які визначають
відповідальність за насильство в сім’ї, винести в окремий, додатково
створений розділ Особливої частини Кримінального кодексу України,
щодо посягання на сімейні правовідносини, до якого варто відносити
статті 91-1, 150-1, 151-2, 164-169 КК України, безперечно додавши
туди положення, щодо особливостей вчинення домашнього
насильства в умовах воєнного стану.
Звертаємо увагу, що тенденція до підвищення гнучкості
кримінального законодавства, яке, окрім кримінальної
відповідальності, може передбачати й інші інструменти захисту прав
людини та запобігання злочинам, набирає обертів. Саме обмежувальні
заходи є яскравим проявом подальшого розвитку сучасного
кримінального права. Вони є безпековими, призначеними для захисту
жертви та запобігання від повторного вчинення домашнього
насильства, які передбачаються ст. 91-1 КК. Метою цих заходів є
примирення з потерпілим та недопущення вчинення кривдником
нових кримінальних правопорушень, пов’язаних із насильством у
сім’ї щодо потерпілого, а суть обмежувальних заходів – забезпечити
або захистити потерпілого від кривдника, а також звести до мінімуму
ризик того, що жертва та кривдник будуть взаємодіяти. Відзначимо,
що при забезпеченні їх ефективності слід керуватись такими
правилами: спроможністю досягнути відповідної мети, яка закладена
в інституті певно заходу кримінально-правового характеру та рівнем
витрат, які покладаються на їх реалізацію.
Позаяк, згідно зі світовою статистикою 1 з 3 жінок світу
потерпає від домашнього насильства, тому ми вважаємо за доцільне
звернути увагу на міжнародний досвід протидії цьому явищу. Ми
проаналізували особливості діяльності у цьому напрямку таких країн:
Іспанія, Данія, Великобританія, Канада, а також Киргизька
Республіка, Республіка Бенін. Адже саме такі держави достатньо
довго та продуктивно працюють у напрямку запобігання та протидії
домашньому насильству, окремо приділяючи увагу питанням
постраждалих, а тому мають накопичений досвід.
 З аналізу ми прийшли до такого висновку, що на сучасному
етапі формування чинного законодавства нашої країни, система
кримінальних покарань у цій сфері знаходиться в динамічному
розвитку й безперечно має гарні результати у протидії та своєчасно
запобігати такому діянню, ураховуючи міжнародний досвід. Тому
Україні доцільно надалі запозичувати методи та способи боротьби з
домашнім насильством, які використовуються іншими країнами світу,
враховуючи, що боротьба з домашнім насильством має бути
комплексною.
Слід зазначити, що в червні 2022 року Верховною Радою
України нарешті відбулась ратифікація Конвенція Ради Європи про
запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та
боротьбу з цими явищами. Змістове навантаження цього документу
спрямоване запобігати випадкам насильства, а також сприяти
розслідуванням таких злочинів для покарання винних. Саме вона
може забезпечити доступність юридичної, психологічної допомоги,
послуг з подолання наслідків психологічних травм для людей, які
пережили насильство, зокрема яке пов’язане з військовим
конфліктом.
Зауважимо, що ефективний механізм протидії та запобігання
домашньому та гендерно зумовленому насильству затверджено
Державною програмою запобігання та протидії домашньому
насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року. Це
один із найважливіших кроків для подолання домашнього насильства,
оскільки не дивлячись на такі складні часи, держава готова виділити з
бюджету кошти на це.
Цей перелік не є вичерпним, але він свідчить про те, що Україна
працює у напрямку євроінтеграції, адже чинні закони які регулюють
захист, протидію, запобіганню й профілактику насильства в родинах є
динамічними та змінюються згідно з викликами сьогодення.
Таким чином, можна зробити висновок, що домашнє насильство
є актуальною проблемою нашого часу. Воно не є локальним, оскільки
не проявляється в окремих країна, що пов’язується зі звичаями й
традиціями певних держав, воно має повномасштабний характер,
оскільки існує в усьому світі, незалежно від географічних ознак,
порушуючи право людини на життя, честь та гідність. Тому кожна
країна має власні методи протидії цьому і взявши курс на
євроінтеграцію Україна зобов’язана дотримуватись міжнародних
практик, встановлювати більш жорстокі системи покарань і займатись
підготовкою висококваліфікованих робочих кадрів, діяльність яких
має бути спрямована на подолання та розв’язання цих проблем, а
вищезазначений досвід зарубіжних країн дозволить запровадити
додаткові механізми захисту прав жертв ґендерно зумовленого
насильства, що заповнить наявні прогалини в українському
законодавстві та надасть можливість нашій країні співпрацювати з
міжнародною спільнотою, стосовно захисту українських громадян, а
особливо біженців, як в Україні, так і за кордоном.