У 50-ті – на початку 70-х років ХІХ століття відбувалась важлива період в

історії Європи, коли багато провідних європейських держав активно

займалися зовнішньою політикою. Основні події цього періоду включали
революції 1848-1849 років, Кримську війну (1853-1856) та наслідки цих
подій.
У цей період провідні європейські держави, такі як Велика Британія,
Франція, Російська імперія, Австрійська імперія та Прусія, стали боротися за
свої національні імперські інтереси та встановлювати свою геополітичну
владу.
Велика Британія зосереджувалась на збереженні свого глобального
колоніального імперіалізму, підтримці вільної торгівлі та боротьбі проти
російського впливу на Близькому Сході та в Центральній Азії.
Франція, яка тоді була Другою Французькою імперією під керівництвом
Наполеона III, також прагнула зберегти свої колонії та вплив у Європі. Вона
співпрацювала з Британією у боротьбі проти російської експансії та
займалася політичними втручаннями у сусідніх державах, зокрема в Італії.
Російська імперія прагнула розширити свої території та вплив у Східній
Європі, особливо в Криму та Балканах. Кримська війна була результатом
конфлікту між Росією та її союзниками (Францією, Великою Британією та
Османською імперією), які прагнули обмежити російський вплив у регіоні.
Австрійська імперія була зайнята боротьбою з націоналістичними рухами у
своїх внутрішніх провінціях та створенням панславістського союзу з Росією
для збереження свого впливу на Балканах.
Прусія, яка очолювала процес німецької єдності, була активна в політичній
грі Європи, спираючись на свою економічну силу та військову потужність.
Вона використовувала дипломатію та військову силу для досягнення своїх
цілей, включаючи отримання контролю над Північною Німеччиною та
домінування над іншими німецькими державами.
Також, важливою характеристикою зовнішньої політики провідних
європейських держав у цей період була балансування між силовими
методами та дипломатією. З одного боку, держави використовували
військову силу та війни для досягнення своїх цілей, зокрема у випадку
Кримської війни. З іншого боку, дипломатичні переговори та укладання
союзів були важливими засобами впливу і забезпечення стабільності в
регіоні.
Крім того, у цей період зростала конкуренція між провідними державами за
контроль над ресурсами, ринками та територіями. Це призводило до
військових конфліктів, розширення колоніального володіння та
геополітичних протистоянь.
У сфері колоніальної політики багато європейських держав створювали та
розширювали свої колоніальні імперії, особливо у Африці та Азії. Британська
імперія, наприклад, зосереджувалась на забезпеченні свого контролю над
Індією та іншими колоніями, тоді як Франція та Росія активно просувалися у
регіональних суперництвах та поширювали свої володіння.
Загалом, цей період характеризувався конкуренцією між провідними
європейськими державами за вплив у світі, а також боротьбою за збереження
чи розширення своїх колоніальних імперій. Такі події, як революції 1848-
1849 років та Кримська війна, вплинули на політичну карту Європи та стали
передвісниками подальших змін у світі.

Використані джерела:
1. Матеріали лекції
2. Історія міжнародних відносин і зовнішньої політики : XX-початок XXI ст. :
Навчальний посібник / [В.Ф. Салабай, І.Д. Дудко, В.Борисенко, М.П.Чуб]. – К.:
КНЕУ, 2006. – 368 с.

3. Марущак М. Й. Історія дипломатичних відносин у XX сторіччі / М.Й. Марущак. −

Вінниця: Нова Книга, 2008. −365 с.  
4. Яровий В. І. Новітня історія центральноєвропейських та Балканських країн XX
століття : Підручник для ВУЗів / В.І. Яровий.  Київ : Генеза, 2005.  814 с.