1.

Традиція «чорного гумору» в американській літературі другої половини

XX ст. Творчість К.Кізі.
60-ті роки XX ст. — доба розквіту школи «чорного гумору». Хоча формально
такого об’єднання не існувало, своєрідна спорідненість таких письменників,
як У. Берроуз, Д. Барт, Д. Донліві, Д. Бартельм, С. Елкін, К. Кізі, К. Воннегут,
Д. Хеллер, У. Геддіс та інших сьогодні загальновизнана і базується вона на
самоіронічному висміюванні хворого світу.

Раніше соціальний реалістичний роман і есе відображали реальний стан

суспільства. Це було в той час, коли поступальний розвиток ні в кого не
викликав сумніву, коли людина вважалася повністю підвладною силі розуму,
а не первісним інстинктам. В другій половині ХХ ст. ці категорії не
відбивають справжній стан людини у світі.
Після Першої і особливо Другої світових воєн, коли людина зазнала на собі
страхіть фашизму, тоталітаризму, для великої частини західної інтелігенції
стала нереальною віра в розумне влаштування світу, у здатність людини
перебудувати його за законами справедливості і добра, втративши орієнтири
у соціальному структуруванні суспільства. Митці сприймають світ як хаос,
не підвладний людському розуму. Таким є світосприйняття «чорних
гумористів».
Є ціла низка письменників, котрі віддають перевагу жорстокому сміху над
доброзичливою усмішкою: Террі Саузерн викриває шахрайство, приховане
під маскою благочинності; Джон Данліві висміює основи шлюбу; Уоррен
Міллер закликає до свободи Гарлему; Томас Пінчон, Джон Барт, Дональд
Бартельм і багато талановитих молодих авторів, кожен по-своєму
розправляються з американськими фетишами.
В основі «чорного гумору» лежить неприйняття внутрішньої і зовнішньої
політики уряду. Водночас митці зневірилися в лібералізмі і в інших
прогресивних суспільно-політичних течіях. А звідси — всезагальне
висміювання, всезаперечення. Виникнення і розквіт «чорного гумору»
пов’язані з контркультурою — їхньою світоглядною і естетичною
платормою.
Роман Кiна Кiзi «Полiт над гнiздом зозулi» — один з кращих творiв «чорного
гумору». У ньому наявна велика кількість смішних моментів: риболовля,
вечірка у божевільні, епізод на бензоколонці та інші. Але, під здавалося б
цинічною поверхнею комічних сцен і страхітливих комедійних ситуацій,
автор виражає серйозні пошуки простих, але суттєвих вартостей, вагомих
людських комунікацій в дезінтегрованому світі.
Гротеск, фантасмагорія, самовисміювання співіснують з точністю деталей, з
натуралістичністю описів, з імплікованою соціальністю. Варiативнiсть стає
домiнантою авторської позицiї, що характерно не лише для Кiзi, а й для
iнших «чорних гумористiв».