2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ "ПОЛТАВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА
ІМЕНІ ЮРІЯ КОНДРАТЮКА"

Кафедра психології та педагогіки 

Вплив соціальних інститутів та фізіологічних особливостей на

розвиток індивіда

Курсова робота студента 2-го курсу факультету психології 

групи 201-ФП 
Ганіченко Данила Вячеславовича

                           Науковий керівник:

Яланська Світлана Павлівна 
 3

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………...…….3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНИХ
ІНСТИТУТІВ ТА ФІЗІОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ІНДИВІДА………...5
1.1. Сутність поняття соціальні інститути та фізіологічні особливості
індивіда……………………………………………………………………...5
1.2. Вплив соціальних інститутів
……………………………………...12
РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЕННЯ ПРОБЛЕМИ……………….16
2.1.  Огляд та обґрунтування методів дослідження…………………….16
2.2.  Підбір та опис методик дослідження даної проблеми. …………...20
ВИСНОВКИ…………………………………………………………….…27
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...29
 4

ВСТУП
Актуальність теми. Практична діяльність людей у суспільстві має
двоїсту природу. З одного боку, ми знаходимося в рамках повсякденності,
тобто контакти, соціальні взаємодії та відносини, у разі, носять особистісний
і неформальний характер. Іншими словами, наша повсякденність
організується з урахуванням первинних відносин членів неформальних
малих груп, і навіть сімейних відносин.
Багато дослідників вважають, що повсякденність становить основу для
формування природного, багато в чому емоційного характеру відносин між
людьми. Справа в тому, що повсякденність передбачає «свободу
волевиявлення , взаємодії ґрунтуються на виборі індивідом поведінки, що
відповідає його потребам та системі цінностей.
Звичайно, ситуації взаємодії та відносини з членами малих груп
обмежують рамки поведінки індивідів, однак у членів груп існує набір
ресурсів для задоволення потреб у межах малих груп. Отже, повсякденність
можна розглядати як основу особистого життя особистості та можливість
реалізації цього повсякденності з погляду освоєння та виконання групових
ролей.
Одна зі сторін життя людини в суспільстві має характер відчуження від
волі волевиявлення. Індивід потрапляє у сферу жорстких загальноприйнятих
і установ, які мають формальний характер, не «підстроєних» під задоволення
його особистих потреб. У цьому середовищі характер цінностей, що
схвалюються, різко змінюється. Егоїстичні прагнення до особистої вигоді,
любові, щастю, дружбі, симпатії виключаються зі сфери діяльності
особистостей.
 5

Ця сторона може бути названа інституційною сферою діяльності.

Інститути є системою надіндивідуальних обмежень, систему офіційних
відносин і санкцій, створюваних на користь великих соціальних груп.
Інституційна сфера діяльності людей створюється ними з метою
кристалізації відносин між особистостями та соціальними групами.
Вочевидь, що повсякденна сфера спочатку базується на конвенційних
нормах. Це означає угоду між членами соціальних груп щодо характеру
майбутніх дій та порядку їх вчинення.
Об’єкт дослідження – соціальні інститути та фізіологічні особливості.
Предмет дослідження – вплив соціальних інститутів та фізіологічних
особливостей на розвиток індивіда.
Мета роботи – обґрунтувати особливості дослідження впливу
соціальних інститутів та фізіологічних особливостей на розвиток індивіда.
Завдання:
1. Дати визначення сутність поняття соціальні інститути та
фізіологічні особливості індивіда.
2. Охарактеризувати вплив соціальних інститутів.
3. Розглянути огляд та обґрунтування методів дослідження.
4. Підібрати методики дослідження даної проблеми.
Методи дослідження: аналіз та систематизація, класифікація та
конкретизація літератури, узагальнення та порівняння теоретичних і
експериментальних даних, формулювання висновків.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів,
висновку та списку використаних джерел.
 6

РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНИХ ІНСТИТУТІВ
ТА ФІЗІОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ІНДИВІДА

1.1. Сутність поняття соціальні інститути та фізіологічні особливості

індивіда
Інститути у найзагальнішому вигляді можна визначити як систему
соціальних відносин та соціальних практик, створюваних членами
суспільства для забезпечення порядку у певній галузі людської діяльності. У
цьому інституційні відносини розглядаються переважно як негативні. Це
означає, що основою найбільше істотних інституційних відносин є
відносини, побудовані на блокаді значимих особистістю потреб.
Наприклад, коли формуються відносини дружби чи любові (що
стосуються сфери повсякденності), механізм їх функціонування грунтується
на простому обміні цінностями. Дружба побудована на тій підставі, що одна
сторона соціального обміну має потребу в цінності (при бажанні вступати в
соціальні відносини), а з іншого боку – володіння цієї цінністю. Індивід може
орієнтуватися на хорошу людину (особистісні цінності), на цінності
міжособистісного спілкування і т. д. Одночасно з іншого боку обов'язково
повинні бути саме ці цінності. У результаті обміну формуються все позитивні
відносини.
Негативні відносини будуються на зовсім іншій основі. Суть побудови
подібних відносин полягає в наявності потреби в одній зі сторін та
можливості блокувати цю потребу – в іншої сторони. Наприклад, індивід має
 7

потребу в безпеці, а інший індивід має зброю, яка дає можливість блокувати
цю потребу. Очевидно, що в даному випадку можна спостерігати появу
цілого комплексу негативних відносин: ненависті, диктату, залежності, влади
т. д. Саме відносини залежності та влади становлять основу діяльності
соціальних інститутів. Людина, що потрапляє у поле діяльності соціального
інституту і входить до нього своєю роллю, обов'язково потрапляє у сферу
відносин залежності та влади. Ці два види відносин цементують соціальні
інститути у суспільстві. Кожен член суспільства переслідує особисті цілі, які
можуть збігатися з цілями соціального інституту як цілого. Однак залежність
від інших представників соціальних інститутів та вплив владних інстанцій
спрямовує його поведінку на досягнення спільних цілей.
Але інституційна сфера не обмежується лише соціальними
відносинами. Потрапляючи до цієї сфери, люди змушені діяти відповідно до
правил, прийнятих у цьому соціальному інституті. Ці дії мають бути
односпрямованими, узгодженими та передбачуваними. Саме такі дії
сприяють створенню ладу у певній сфері людської діяльності. Дії людей у
рамках інституційної сфери, а також умови здійснення таких дій називаються
"соціальні практики".
Умови, включені до соціальних практики складаються з наступних
компонентів:
1. Стимули, що являють собою систему мотивуючих впливів на
поведінку членів соціальних інститутів. Основним призначенням
інституційних стимулів слід вважати приведення поведінки членів
соціальних інститутів до конформного стану. Ці стимули, за своєю
внутрішньою природою можуть бути спрямовуючими, обмежувальними та
мотивуючими. Влада дає можливості для здійснення подібних впливів за
наявності певних ресурсів (матеріальних, статусних, інформаційних,
силових, нормативних тощо).
Основними вимогами до застосовуваних стимулів вважаються
збалансованість (Ефективне одночасне поєднання застосування багатьох
 8

стимулів), своєчасність і дієвість (тобто наявність потрібної реакції у

відповідь із боку членів соціальних інститутів). Інституційні стимули
повинні вводитися в соціальні практики з урахуванням суспільної думки,
культури різних соціальних груп, ситуації в суспільстві, загального
психологічного настрою членів соціальних інститутів
У практиці функціонування соціальних інститутів стимули можуть
брати участь санкцій. Цей різновид стимулів безпосередньо пов'язаний із
здійсненням соціального контролю, тобто сукупності дій, що гарантують
конформну поведінку членів соціальних груп. Санкції здійснюються через
відносини влади та можуть бути позитивними (винагороди) та негативні
(покарання).
Застосування санкцій в інститутах сучасного суспільства сильно
відрізняється залежно від виду соціального інституту та інституційної ролі
кожної особистості, яка представляє цей соціальний інститут. Необхідно,
щоб санкції у соціальному інституті впливали попри всі без винятку статуси,
що у сфері їх дії. Звісно, санкції стосовно рядових членів соціальних груп та
тих, хто здійснює владний вплив, мають відрізнятися, але відповідальність та
розуміння
Залежно від рядових представників соціального інституту не може
ігноруватися. Відповідальність за виконання рольових функцій (і відповідно
за застосування санкцій) повинна охоплювати всі статусні посадові рівні
будь-якого розвиненого соціального інституту сучасного суспільства
незалежно від того, що це – держава, бізнес чи освіта.
Основними складнощами у застосуванні інституційних санкцій слід
вважати відсутність мотиву влади (політичної волі), мотиву підпорядкування
у членів соціальних інститутів, стан невизначеності щодо досягнення цілей
та відсутність ресурсів для здійснення владного впливу. Дійсно, у кожному
значущому інституті влада має бути реалізована на основі прагнення
керуючих органів інституту для досягнення поставлених цілей та мобілізації
членів )соціальних груп на спільні дії. Будь-яка невизначеність (політична,
 9

культурна, економічна) призводить до відсутності здійснення необхідних

санкцій та втрати можливостей владного впливу через відсутність контролю
у цій ситуації.
Крім того, владне вплив не може бути здійснений, якщо у керівних
органів соціального інституту не буде необхідних ресурсів влади. На жаль,
часто спостерігаються ситуації, коли є воля до управління та зміни ситуації, є
бажання членів соціальних груп підкорятися керівним вказівкам, проте
владні органи не мають відповідних матеріальних, ідеологічних,
психологічних ресурсів або інформаційної підтримки.
2. Цінності – другий найважливіший компонент соціальних практик. У
цьому випадку під цінністю розуміються ті об'єкти навколишньої дійсності,
щодо яких індивіди займають позицію оцінки у відповідність до своїх
потреб. Значення цінностей у процесі функціонування соціальних інститутів
сучасного суспільства визначається необхідністю членів товариства мати
досить чіткі пріоритети у здійсненні дій у рамках досягнення інституційних
цілей. Кожен людини формується власна індивідуальна матриця цінностей.
Вона містить, зокрема, ранжований ряд.
Він включає в себе: високі цінності (честь, гідність, любов до
Батьківщини, любов до близьких тощо);
середні цінності (наприклад, вітальні цінності, що визначаються через
потреби в їжі, питві, сексі тощо);
нижчі цінності (визначені через потреби, від яких легко можна
відмовитись).
Крім того, у кожного члена соціального інституту існує набір ряд
цінностей, що являють собою альтернативи, вибір.
Наприклад, у особи може бути альтернатива: сімейне (або особисте)
благополуччя чи почуття обов'язку. Він не в змозі вибрати одну з
альтернатив і практично не може приймати чітких, обґрунтованих рішень та
дотримуватися цілей соціального інституту. Порядок цінності є негативним
явищем, яке має бути нейтралізовано через актуалізацію рядоположенних
 10

цінностей і поміщено в ранжований ряд. У цьому випадку у представників

соціального інституту немає сумнівів у правильності прийнятих рішень та
необхідності відповідних дій. Наприклад, індивід займає позицію, відповідно
до якої єдино правильним рішенням є служіння державі. При цьому інші
потреби він вважає вторинними, т. е. вибудовує чіткий ранжований ряд
цінностей.
Цінності соціальних інститутів мають дві особливості:
Про це слід пам'ятати представникам органів управління цими
інституціями.
По-перше, у ході функціонування соціального інституту багато базових
цінностей стають схожими з цінностями представників певних соціальних
груп. Це є основою для успішних взаємодій між членами соціального
інституту. У зв'язку з цим однією з основними цілями управління цінностями
є досягнення схожості ціннісних орієнтацій у процесі соціалізації членів
соціального інституту.
По-друге, цінності у процесі інституціоналізації стають
кристалізованими. Це означає, перш за все, що цінності набувають стійкість
та незмінність протягом досить великого проміжку часу. Іншими словами, у
людей складаються стійкі уявлення про «потрібну» правильну поведінку в
різних ситуаціях взаємодії, характер їх інституційних ролей, системі
пріоритетів у житті сучасного суспільства.
Кристалізацію цінностей не можна однозначно оцінити з погляду
досягнення цілей соціальних інституцій. З одного боку, постійна відданість
проголошеним ідеям та ідеологічним принципам має задовольняти вимогам
органів влади та офіційним структур державних інститутів. У той же час слід
пам'ятати, що при такій структурі ціннісних орієнтацій будь-яка зміна,
нововведення або просто відхилення від звичних стандартів поведінки
неминуче зустрічатиме опір.
Очевидно, що органам влади у державних інститутах доцільно
застосовувати гнучку політику для збереження сталої системи цінностей. Це
 11

має виражатися у позначенні характеру наступності щодо будь-яких

інновацій, що проводяться щодо розвитку та вдосконалення діяльності
державних інститутів сучасного суспільства.
3. Норми як компонент соціальних практик є загальноприйнятими
стандартами поведінки членів соціальних інститутів щодо виконання
інституційних ролей. Нормативні вимоги видаються як деякі рамки
поведінки представників соціальних інститутів. Як тільки індивід чи
соціальна група переходить кордон нормативних вимог повинен негайно
включатися механізм соціального контролю, тобто застосування санкцій для
забезпечення потрібного поведінки. Дотримання нормативних вказівок
становлять основу порядку, створюваного з допомогою соціальних
інститутів.
Керівництву державних соціальних інститутів необхідно пам'ятати, що
нормативний компонент включає як формальний, так і неформальні кодекси
поведінки. Формальний кодекс включає в себе комплекс фіксованих (тобто
виражених у відповідних документах) законодавчих чи розпорядчих актів та
коментар до них, які можуть мати загальний характер (закони російського
суспільства) та інституційні норми (статути та укладання конкретних
соціальних інститутів). Це найважливіша і передбачувана частина норм
інститутів влади у суспільстві.
Проте соціальні практики що неспроможні здійснюватися лише з
урахуванням офіційно закріплених норм. У зв'язку з цим формується
неформальний кодекс соціального інституту, який включає неформальні
норми взаємодії між представниками соціального інституту інституту. Ці
норми ґрунтуються на конвенційності чи традиціях.
Особливого значення у діяльності інститутів державної служби мають
конвенційні норми. Інакше кажучи, у разі основою соціального порядку
служать міжособистісні чи між групові домовленості між членами
соціального інституту. Окремі особи чи організації укладають між собою
неофіційний договір про вчинення чи (або не вчинення) певних дій у рамках
 12

інституційної сфери. Наприклад, представники державних установ можуть

домовитися про спільні дії що належать до сфери розподілу влади. Те саме
можна сказати про два керівників, які укладають негласні угоди щодо
проведення цінової політики. Дуже часто такий вид соціальних взаємодій
називається «життям за поняттями». З одного боку, конвенційні норми у
соціальних інститутах відрізняються простотою та ясністю задля досягнення
цілей між окремими особами та організаціями. З іншого – норми подібного
роду різко відокремлені від формального кодексу соціального інституту, його
цілей та завдань.
Це відбувається за рахунок високого ступеня скритності конвенційних
відносин офіційних органів контролю з боку держави. Високий ступінь
значущості конвенційних норм означає, що з'являється можливість для
переслідування членами державних держав інститутів особистих чи вузько
корпоративних цілей. Дотримання конвенційних норм контролюється в
основному за рахунок контролю через груповий тиск. Інакше кажучи,
контроль здійснюється через вплив малих груп, за допомогою використання
фактора почуття провини та прагнення виконати групові зобов'язання. Іноді
як неформального контролю застосовуються різні види силового
неформального впливу.
Різновидом неформального інституційного кодексу є традиції. Це дуже
сильні та стійкі неформальні норми, що включають комплекс вдач і традицій,
які прийняті в даному суспільстві та охоплюють сферу діяльності державних
інститутів. Досвід функціонування соціальних інститутів показує, що
керівництву державних установ слід підтримувати та розвивати моральну
основу державного служіння, проводити соціалізацію членів соціальних
інститутів у напрямку дотримання традицій честі, корпоративної
прихильності, професійної гідності та професіоналізму. Якщо такі
неформальні норми будуть інтерналізовані, то соціальні інститути державної
служби матимуть серйозну внутрішню підтримку своєї діяльності з боку
рядових представників соціальних інститутів.
 13

Слід зазначити, що між формальним та неформальним кодексами має

підтримуватися постійний баланс. Його порушення призводить до дефектів
контролю з боку соціального інституту щодо до поведінки членів соціальних
груп. Особливо небезпечна ситуація за недостатньої формалізації соціальних
норм усередині соціального інституту. Такий стан справ призводить до того,
що цей інститут вважається нерозвиненим. Це відноситься як до державних,
так і до інших соціальних інститутів сучасного суспільства. Наприклад,
інститут корупції, який завдає серйозного удару по підтримці порядку в
суспільстві, збудований майже виключно на неформальній основі.

1.2. Вплив соціальних інститутів

Соціальна практика показує, що для людського суспільства життєво
необхідно закріпити деякі типи соціальних відносин, зробити їх
обов'язковими для членів певного товариства або певної соціальної групи. Це
насамперед стосується соціальним відносинам, вступаючи до яких, члени
соціальної групи забезпечують задоволення найбільш важливих потреб,
необхідних для успішного функціонування групи як цілісної соціальної
одиниці.
Так, потреба у відтворенні матеріальних благ змушує людей
закріплювати та підтримувати виробничі відносини; потреба соціалізувати
підростаюче покоління та виховувати молодь на зразках культури групи
змушує закріплювати та підтримувати сімейні стосунки, відносини навчання
молодих людей.
Практика закріплення відносин, спрямованих на задоволення насущних
потреб, полягає у створенні жорстко закріпленої системи ролей та статусів,
що наказують індивідам правила поведінки в соціальних відносинах, а також
у визначенні системи санкцій для того, щоб досягти неухильного виконання
цих правил поведінки.
Системи ролей, статусів та санкцій створюються у вигляді соціальних
інститутів, які є найбільш складними та важливими для суспільства видами
 14

соціальних зв'язків. Саме соціальні інститути підтримують спільну

кооперативну діяльність в організаціях, визначають стійкі зразки поведінки,
ідеї та стимули. Соціальний інститут постає перед нами гігантською
соціальною системою, що існує історично тривалий час, що задовольняє
фундаментальні потреби суспільства, що має рішучу силу і моральним
авторитетом, що охоплює велику сукупність явищ, виражених за допомогою
статусів та ролей, соціальних норм та санкцій, соціальних організацій
(підприємств, університетів, фірм, агенцій тощо) які, у свою чергу, мають
персонал, апарат управління, особливі процедури прийому, закріплення та
звільнення, численні механізми соціального контролю тощо. Соціальний
інститут - це пристосувальне улаштування суспільства, створене для
задоволення його найважливіших потреб та регульоване зведенням
соціальних норм.
Розвиток соціальних інститутів здійснюється шляхом виникнення
нових соціальних інститутів та завдяки вдосконаленню сформованих
інститутів. Це означає, що система соціальних інститутів, існуючих у
суспільстві, постійно перебувають у зміні та самооновлення.
Сім'я як осередок суспільства є невіддільною складовою товариства. І
життя суспільства характеризується тими ж духовними та матеріальними
процесами, як і сім'ї. Чим вища культура сім'ї, отже, то вище культура всього
суспільства. Сім'я - це один з механізмів самоорганізації суспільства, з
роботою якого пов'язане затвердження цілого ряду загальнолюдських
цінностей. Тому сім'я сама має ціннісне значення і вбудована у суспільний
прогрес.
Основними функціями сім'ї у традиційному суспільстві, крім
відтворення населення, є економічна, господарсько-побутова та соціально
статусна. Інститут сім'ї виконує дуже значні функції у житті товариства.
Вихідним пунктом об'єктивного соціологічного аналізу релігії має бути
розуміння її як соціокультурного інституту. Такий підхід до вивченню
релігії, яка поєднує у собі риси культурної системи, тобто визначає сферу
 15

значень, символів та цінностей, що належать до фундаментальним аспектам

людського буття, і водночас функціонує у суспільстві як самостійний
соціальний інститут (соціальний підсистеми) у тісному зв'язку з іншими
соціальними інститутами, що дозволяє з максимальною повнотою та
об'єктивністю з'ясувати та проаналізувати унікальну роль релігії в людській
історії, у житті сучасного товариства.
Соціальні інститути - це системи, що постійно розвиваються. Більше
того, в суспільстві постійно йде процес формування нових соціальних
інститутів, коли певні соціальні відносини вимагають надання їм більш чіткої
структурованості, закріпленості. Такий процес називається
інституціоналізація.
Цей процес складається з декількох послідовних етапів:
- виникнення соціально значимої потреби, задоволення якої вимагає
спільних організованих дій певної кількості індивідів;
- усвідомлення загальних цілей, досягнення яких має призводити до
задоволенню основної потреби;
- Вироблення в ході стихійної соціальної взаємодії, часто
здійснюваного методом спроб і помилок, соціальних норм, правил;
- поява та закріплення процедур, пов'язаних з нормами та правилами;
- встановлення системи санкцій для підтримки виконання норм та
правил, регулювання спільної діяльності;
- створення та удосконалення системи статусів та ролей, які охоплюють
всіх без винятку членів інституту.
У процесі свого формування, яке може продовжуватися тривалі періоди
часу, як це було, наприклад, з інститутом освіти, будь-який соціальний
інститут набуває певної структури, яка складається з таких основних
складових:
- набір соціальних ролей та статусів;
- соціальні норми та санкції, що регулюють функціонування даної
соціальної структури;
 16

- сукупність організацій та установ, що функціонують у рамках даного

соціального інституту;
- необхідні матеріальні та культурні ресурси, які забезпечують
функціонування цього соціального інституту.
Крім того, до структури, певною мірою, можна віднести і специфічну
функцію інституту, яка задовольняє одну з базових потреб суспільства.
 17

РОЗДІЛ 2.
ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЕННЯ ПРОБЛЕМИ

2.1.  Огляд та обґрунтування методів дослідження

Метод спостереження. Цей метод найбільш розповсюджений.

Об'єктивні дані дослідник може отримати, якщо враховуватиме наступні
особливості:
1. Психічні явища вивчаються у нормальних їм умовах. У їх природне
протягом не вносяться будь-які зміни.
2. Спостереження необхідно проводити в умовах, які найбільш
характерні для феномена, що вивчається, тобто в оптимальних, де те чи інше
психічне явище виглядає більш рельєфно.
3. Збір матеріалу шляхом спостереження проводиться попередньо
складеному плану відповідно з метою, завданнями. Іншими словами,
необхідна програма спостереження, тобто вичленування того, що ми хочемо
спостерігати.
4. Спостереження має проводитися систематично, кількість
спостережень і спостережень залежить від конкретної мети та конкретної
задачі.
5. Досліджувані явища повинні спостерігатися у різних, закономірно
мінливих умов; у процесі спостереження необхідно враховувати широке коло
обставин, що супроводжують основне явище, подію, психічного процесу,
стану або властивості.
6.Результати спостереження треба чітко фіксувати, причому
здебільшого випадків застосовується точна апаратура. Слід пам'ятати про те,
що спостерігається (випробуваний) не повинен знати, що застосовується
апаратура (ведеться щоденник спостереження)
 18

Метод бесіди (опитувальний метод). При необхідності зібрати дані,

характеризуючі психологічні особливості досліджуваних може
використовуватися метод розмови, який за своєю суттю є спрямованим
спостереженням (концентрується навколо невеликої кількості
найважливіших питань).
Ефективність розмови багато в чому залежить від ступеня її
підготовленості з боку дослідника, а також від щирості відповідей, що
даються випробуваним.
Наукове застосування вказаного методу передбачає:
1) наявність у особистого, що розмовляє, контакту з випробуваним,
причому цей контакт має бути зараз, тобто перед розмовою (якщо
випробуваний не хоче розмовляти зараз, потрібно відкласти розмову на
пізніший термін, оскільки така розмова не дасть позитивного
результату);
2) наявність ретельно продуманого плану бесіди, причому питання слід
ставити не прямо, а побічно, щоб виявити потрібне. Значно більшого можна
домогтися, якщо організувати розмову про якусь життєву ситуацію, близьку
до тієї, яка справді була, вислухати думка випробуваного (их), а потім уже
зробити певні висновки;
3) вміння уточнювати що цікавлять питання, факти, вносити до них
ясність, не вдаючись до запису, стенографії, протоколу;
4) з'ясування достовірності отриманих під час бесіди відомосте шляхом
спостережень, збору та аналізу продуктів діяльності (виробів щоденників), а
також біографічних даних про особистості досліджуваного
Експеримент (природний та
лабораторний). Суть методу полягає в наступному: якщо за допомогою
спостереження, бесіди, вивчення продуктів
діяльності ми можемо описати психічні явища людини, то за
допомогою експерименту – пояснити їх
та зробити відповідні висновки,
 19

часто мають практичне значення. Під час проведення експерименту

так само, як і при використанні в практиці інших методів, треба
дотримуватись
такі умови:
1. Експериментатор (психолог) навмисно створює, викликає до життя
цікавить його явище, подія, психічний стан, а не чекає і не шукає, коли
станеться чи повториться досліджуване.
2. Створюється спеціальна експериментальна обстановка, яка дозволяє
викликати необхідне явище «у чистому вигляді», виключивши вплив
випадкових умов.
3. Умови, за яких протікає явище, що вивчається (подія, процес),
змінюються закономірно, експериментатор може проникнути в його сутність,
зрозуміти закони його розвитку, визначити її зв'язки з іншими явищами.
4. Якщо йдеться про лабораторне експерименті, то він вимагає
спеціальної апаратури та спеціального місця – лабораторії.
Відмінність лабораторного експерименту від природного, тобто
проведеного в природних (звичайних) умовах, полягає ще й у тому, що
випробуваний відповідно готує себе. Це негативна сторона лабораторного
експерименту, хоча він має ряд переваг перед природним, так як дозволяє
проводити його багато разів, будь-який час та отримувати (за приладами)
більш точні дані.
Метод тестів (тестування).
Психологічний тест – вимірювальна процедура для встановлення
окремих індивідуальних психологічних особливостей людини
(психологічних якостей, здібностей, можливостей, нахилів та навичок).
В даний час широко використовуються різні варіанти тестів. Їх цінність
залежить від їхньої стандартизації як під час проведення методики, а й під
час обробки результатів.
З метою впровадження у практику професійного консультування
діагностичних інструментів, що дозволяють виявляти особливості оптанту не
 20

тільки з погляду його інтересів, схильностей, здібностей та типу нервової

системи, але і як активного діяча та суб'єкта, що володіє вольовими
якостями, І. І. Купцовим та Ю. Л. Єрьомкіним був розроблений тест-
опитувач для вимірювання вольових якостей оптанта-старшокласника
[Методика «Вольові якості особистості» (ВКЛ)].
Як і інші вимірювальні методики, що вивчають професійно значущі
якості оптанту, пропонований тест-опитувач звернений до самосвідомості
особистості. У ході тестування випробуваний оцінює у себе рівень розвитку
тих чи інших вольових якостей, представлених у опитувальнику (у формі
ситуацій). Отримуваний під час тестування результат стає предметом
обговорення з оптантом і сприяє усвідомленню себе, своїх можливостей як
суб'єкта своєї життєдіяльності.
Контент-аналіз – спеціалізований, досить суворий метод якісно-
кількісного аналізу змісту продуктів діяльності з метою виявлення або
виміру соціальних фактів та тенденцій, відображених даними продуктів
діяльності (документи, листи, протоколи, (розпорядження, відомості з
вільних інтерв'ю, відкриті питання анкет, об'єкти творчості тощо).
Особливість зазначеного методу полягає в тому, що він дає змогу
вивчити продукти діяльності у їхньому соціальному контексті. Так, у нашому
дослідженні неповнолітніх засуджених, які утримуються у виправних
установах, він застосовувався з метою складання соціального портрета
вихованок.
Для проведення контент-аналізу нами використовувалися такі
документи: особисті справи вибраних нами для спостереження неповнолітніх
засуджених, твори вихованок, звітні документи, психологічні та педагогічні
характеристики, зошити психологів та начальників загону з індивідуально-
виховної роботи.
Розглянутий метод допоміг уточнити, обробити та перетворити
інформацію, яка була отримана в ході розмов, інтерв'ю, відкритих питань
 21

анкети. Усе це дозволило простежити динаміку розвитку неповнолітніх

засуджених під час експериментального дослідження.
Твір. На наш погляд, даний метод відіграє важливу роль у вивченні
особистості випробуваного. Написання випробуваних творів є одним із
різновидів контент-аналізу.

2.2.  Підбір та опис методик дослідження даної проблеми

Стандартизований багатофакторний метод дослідження особистості

(ЗМІЛ)
Minnesota Multiphasic Personality Inventory
(MMPI)
(Адаптація: Л.М.Собчик)

Методика призначена для діагностики особистісних особливостей,

а також можливі психопатологічні розлади. Опитувальник MMPI
запропонований С. Хатуеєм та Дж. Маккінлі і є реалізацією типологічного
підходу до вивченню особистості. Для складання тверджень автори
використали скарги хворих, описи симптоматики тих чи інших психічних
захворювань у клінічних посібниках, раніше розроблені опитувальники.
Спочатку твердження були пред'явлені значній групі здорових людей,
що дозволило визначити їх нормативні показники. Потім ці показники були
поставлені з даними, отриманими при обстеженні різних клінічних груп.
Так було відібрано твердження, які достовірно диференціювали здорових і
кожну та кожну з вивчених груп хворих. Ці твердження об'єднали в шкали,
названі відповідно до клінічної групи, за якою та чи інша шкала була
валідизована.
При інтерпретації даних виходять з того, що будь-який показник,
рівний 70Т або вище (пік "профілю"), приймається як нормативний для
виявлення патологічних відхилень. У той же час необхідно враховувати, що
 22

значення того самого показника як "патологічного" може змінюватися від

шкали до шкали. Слід уникати буквальної інтерпретації шкал
MMPI; зокрема, не можна вважати, що високий показник за шкалою
депресії свідчить про її наявність. Автори наголошують, що за допомогою
шкал MMPI "вимірюється" не, скажімо, депресія, а симптоми, властиві
людям з цим психічним розладом. Будь-яка гіпотеза, що виходить із
інтерпретації провідних піків профілю, має бути підтверджена показниками
інших шкал (і насамперед незалежними від результатів, отриманих за
допомогою MMPI), даними про особу обстежуваного.
Крім основних та оціночних шкал на базі тверджень MMPI
створено безліч додаткових шкал (близько 500). Важливу роль при
інтерпретації "Профілю особистості" грають ті додаткові шкали, за
допомогою яких конкретизуються, уточнюються результати основних. В
даний варіант включені 120 додаткових шкал.
Методика ЗМІЛ є адаптованим варіантом MMPI і представляє собою
квантифікований метод вивчення особистісних властивостей та ступеня
адаптованості обстежуваного. В оригінальному варіанті назви шкал
відображали клінічну специфіку тих репрезентативних груп клінічної
психопатології, з яким порівнювалися групи норми.
Однак, тривалий досвід застосування методики, в тому числі і в клініці,
показав відносну придатність цих назв. При використанні методики з метою
диференціальної діагностики психологічне дослідження допомагає виявити в
першу чергу складну структуру психологічних проблем хворого Навіть у
хворих з тяжкими психічними порушеннями дані психодіагностичного
дослідження виявляють переважно ті переживання, які мають особистісний
відтінок.
Застосування методики ЗМІЛ при вивченні особистісних особливостей
у різних професійної зайнятості групах населення, у студентських та
виробничих колективах показало її великі можливості при вирішенні
складних питань профвідбору та профконсультації, комплектування
 23

виробничих колективів, розстановки кадрів, щодо і корекції соціального мік-

роклімату на промислових підприємствах та інших.
Особистісний опитувальник
(ВІДКЛЕ)
(Н.І. Рейнвальд)
Пропонований опитувальник дозволяє досліджувати п'ять
основних властивостей особистості, що найбільш компактно виражають
структуру особистості з точки зору її суспільної сутності та головних
індивідуально-психологічних особливостей: Організованість, працьовитість,
колективізм, допитливість, естетичний розвиток (ОТКЛЕ).
Організованість.
Перша шкала включає питання про рівень потреби спрямовувати
свої інтереси на реалізацію цілей, на досягнення ефективності діяльності,
схильності організовувати режим дня, робоче місце, про легкість (трудність)
своєчасного перемикання з одного виду діяльності на інший, про схильність
планувати працю та відпочинок.
Працьовитість.
Друга шкала включає питання, що виявляють ставлення
особистості до процесу трудової діяльності, про активність, ініціативність,
сумлінність, захопленість і задоволеність самим процесом праці, про
відповідальне ставлення до праці, творчий підхід, зацікавленість у досягненні
найкращого результату, про усвідомлення краси суспільної корисності своєї
діяльності.
Колективізм.
Третя шкала включає питання щодо рівня потреби організовувати
взаємовідносини та спільну діяльність з іншими людьми, що проявляється в
усвідомленому підпорядкуванні особистих інтересів суспільним інтересам, у
товариській співпраці, готовності до взаємодії та взаєморозуміння,
взаємодопомоги, доброзичливості та тактовності, інтересу до проблем та
потреб один одного.
 24

Допитливість.
Четверта шкала включає питання про потребу пізнання, інтерес до
навколишньому світу, до нових знань, про активне пізнавальне ставлення до
окремим фактам, прагненні пізнати взаємозв'язки навколишнього світу.
Естетичний розвиток.
П'ята шкала включає питання про естетичний смак та естетичне
ставлення до дійсності, про рівень потреби людини знаходити, відчувати,
створювати прекрасне в житті та мистецтві, оцінювати явища та факти
навколишнього світу за законами гармонії та краси.
Особистісний опитувальник
Eysenck Personality Inventory (EPI)
Форма "А" та "B".
(Г. Айзенк)
Методика призначена для діагностики двох найбільш узагальнених
особистісних факторів та є реалізацією типологічного підходу до вивчення
особи.
Особистісні виміри, запропоновані Г.Айзенком, слід розглядати як
деякі поведінкові характеристики, значення яких визначається їх
ставленням до досить широкого кола життєвих ситуацій.
Опитувальник EPI призначений для діагностики екстра-інроверсії та
нейротизму, а також має шкалу достовірності інформації, що виявляє
тенденцію обстежуваного представляти себе у "краще".
1. Екстраверсія – інтроверсія. Характеризуючи типового екстраверта,
автор зазначає його товариськість і зверненість індивіда зовні, широке коло
знайомств, необхідність контактів. Він діє під впливом моменту,
імпульсивний, запальний, безтурботний, оптимістичний, добродушний,
веселий. Віддає перевагу руху і дії, має тенденцію до агресивності. Почуття
та емоції не мають суворого контролю, схильний до ризикованих вчинків.
На нього не завжди можна покластися.
 25

Типовий інтроверт - це спокійна, сором'язлива, інтроективна

людина, схильна до самоаналізу. Стриманий і віддалений від усіх, окрім
близьких друзів. Планує та обмірковує свої дії заздалегідь, не довіряє
раптовим спонукань, серйозно ставиться до прийняття рішень, любить у
всьому порядок. Контролює свої почуття, його нелегко вивести із себе. Має
песимістичність, високо цінує моральні норми.
2. Нейротизм.
Характеризує емоційну стійкість чи нестійкість (емоційна
стабільність чи нестабільність). Нейротизм, за деякими даними, пов'язаний
із показниками лабільності нервової системи.
Емоційна стійкість - характеристика, що виражає збереження
організованої поведінки, ситуативної цілеспрямованості у звичайних та
стресових ситуаціях. Характеризується зрілістю, відмінною адаптацією,
відсутністю великої напруженості, занепокоєння, а також схильністю до
лідерства, комунікабельності.
Нейротизм виявляється у надзвичайній нервовості, нестійкості,
поганий адаптації, схильності до швидкої зміни настроїв (лабільності),
почуття винності та занепокоєння, стурбованості, депресивних реакцій,
розсіяності уваги, нестійкості у стресових ситуаціях. Нейротизм відповідає
емоційність, імпульсивність; нерівність у контактах з людьми, мінливість
інтересів, невпевненість у собі, виражена чутливість, вразливість, схильність
до дратівливості. Нейротична особистість характеризується неадекватно
сильними реакціями щодо викликаючи їх стимулам. У осіб із високими
показниками за шкалою нейротизму у несприятливих стресових ситуаціях
може розвинутися невроз.
"Чистий" сангвінік швидко пристосовується до нових умов, швидко
сходиться з людьми, товариський. Почуття легко виникають і змінюються,
емоційні переживання зазвичай неглибокі. Міміка багата, рухлива, виразна.
Дещо непосидючий, потребує нових вражень, недостатньо регулює свої
імпульси, не вміє суворо дотримуватися виробленого порядку життя,
 26

системи в роботі. У зв'язку з цим не може успішно виконувати справу, що

вимагає рівної витрати сил, тривалої та методичної напруги, посидючості,
стійкості уваги, терпіння. За відсутності серйозних цілей, глибоких думок,
творчої діяльності виробляються поверховість та непостійність.
Холерик відрізняється підвищеною збудливістю, дії уривчасті.
Йому властиві різкість і стрімкість рухів, сила, імпульсивність,
яскрава виразність емоційних переживань. Внаслідок неврівноваженості,
захопившись справою, схильний діяти щосили, виснажуватися більше, чим
слід. Маючи суспільні інтереси, темперамент виявляє в ініціативності,
енергійності, принциповості. За відсутності духовного життя холеричний
темперамент часто проявляється у дратівливості, афективності,
нестриманості, запальності, нездатності до самоконтролю при емоційні
обставини.
Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем активності
поведінки, нові форми якого виробляються повільно, але є стійкими. Має
повільність і спокій у діях, міміці та мовленні, рівності, сталості, глибини
почуттів і настроїв. Наполегливий і завзятий "трудівник життя", він рідко
виходить із себе, несхильний до афектів, розрахувавши свої сили, доводить
справу до кінця, рівний у відносинах, в міру товариський, не любить даремно
базікати. Економить сили, марно їх не витрачає. У залежно від умов одних
випадках флегматик може характеризуватися "позитивними" рисами -
витримкою, глибиною думок, сталістю, обґрунтованістю і т. д., в інших -
млявістю, байдужістю до навколишнього, лінню і без волі, бідністю і
слабкістю емоцій, схильністю до виконання одних лише звичних дій.
Меланхолік. У нього реакція часто не відповідає силі подразника,
присутня глибина і стійкість почуттів при їх слабкому вираженні. Йому
важко довго на чомусь зосередитись. Сильні дії часто викликають у
меланхоліку тривалу гальмівну реакцію (опускаються руки). Йому властиві
стриманість і приглушеність моторики та мови, сором'язливість, боязкість,
нерішучість. У нормальних умовах меланхолік - людина глибока, змістовна,
 27

може бути хорошим трудівником, успішно справлятися із життєвими

завданнями. За несприятливих умов може перетворитися на замкнутої,
боязкої, тривожної, ранимої людини, схильної до тяжких внутрішнім
переживанням таких життєвих обставин, які цього не заслуговують.
 28

ВИСНОВКИ
Отже, в ході дослідження можна стверджувати, що соціальні інститути
це системи, що постійно розвиваються. Більше того, в суспільстві постійно
йде процес формування нових соціальних інститутів, коли певні соціальні
відносини вимагають надання їм більш чіткої структурованості,
закріпленості. Такий процес називається інституціоналізація.
Цей процес складається з декількох послідовних етапів:
- виникнення соціально значимої потреби, задоволення якої вимагає
спільних організованих дій певної кількості індивідів;
- усвідомлення загальних цілей, досягнення яких має призводити до
задоволенню основної потреби;
- Вироблення в ході стихійної соціальної взаємодії, часто
здійснюваного методом спроб і помилок, соціальних норм, правил;
- поява та закріплення процедур, пов'язаних з нормами та правилами;
- встановлення системи санкцій для підтримки виконання норм та
правил, регулювання спільної діяльності;
- створення та удосконалення системи статусів та ролей, які охоплюють
всіх без винятку членів інституту.
У процесі свого формування, яке може продовжуватися тривалі періоди
часу, як це було, наприклад, з інститутом освіти, будь-який соціальний
інститут набуває певної структури, яка складається з таких основних
складових:
- набір соціальних ролей та статусів;
- соціальні норми та санкції, що регулюють функціонування даної
соціальної структури;
- сукупність організацій та установ, що функціонують у рамках даного
соціального інституту;
 29

- необхідні матеріальні та культурні ресурси, які забезпечують

функціонування цього соціального інституту.
Крім того, до структури, певною мірою, можна віднести і специфічну
функцію інституту, яка задовольняє одну з базових потреб суспільства.
Розвиток соціальних інститутів здійснюється шляхом виникнення
нових соціальних інститутів та завдяки вдосконаленню сформованих
інститутів. Це означає, що система соціальних інститутів, існуючих у
суспільстві, постійно перебувають у зміні та самооновлення.
Сім'я як осередок суспільства є невіддільною складовою товариства. І
життя суспільства характеризується тими ж духовними та матеріальними
процесами, як і сім'ї. Чим вища культура сім'ї, отже, то вище культура всього
суспільства. Сім'я - це один з механізмів самоорганізації суспільства, з
роботою якого пов'язане затвердження цілого ряду загальнолюдських
цінностей. Тому сім'я сама має ціннісне значення і вбудована у суспільний
прогрес.
Основними функціями сім'ї у традиційному суспільстві, крім
відтворення населення, є економічна, господарсько-побутова та соціально
статусна. Інститут сім'ї виконує дуже значні функції у житті товариства.
Вихідним пунктом об'єктивного соціологічного аналізу релігії має бути
розуміння її як соціокультурного інституту.
Такий підхід до вивченню релігії, яка поєднує у собі риси культурної
системи, тобто визначає сферу значень, символів та цінностей, що належать
до фундаментальним аспектам людського буття, і водночас функціонує у
суспільстві як самостійний соціальний інститут (соціальний підсистеми) у
тісному зв'язку з іншими соціальними інститутами, що дозволяє з
максимальною повнотою та об'єктивністю з'ясувати та проаналізувати
унікальну роль релігії в людській історії, у житті сучасного товариства.
 30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Білоус В. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях:

Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ,
2002. — 140с.
2. Брегеда А. Соціологія: Навч. метод. посіб. для самостійного
вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К.,
1999. — 123с.
3. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-
метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005.
— 202с.
4. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-
симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є
вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.
5. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний
економічний ун-т. — 2-ге вид., перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.
6. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих
навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому
національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.
7. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. —
К. : Либідь, 2005. — 440с.
8.Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/
Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.
9. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв
(ред.). — 2.вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2003. — 454с.
 31

10. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ.

вузів/ Ірина Попова,; Пер. з рос. В.П.Недашківський. -2-е вид.. -К.: Тандем,
1998. -270 с.