(Робоча назва) Віртуальний квест «Порятунок Забутого лісу»

Ведуча: Добрий день, діти! Сьогодні я пропоную вам відволіктися від

повсякденних клопотів: відпочити й пограти. Разом ми помандруємо до
Забутого лісу.

Скажіть, вам подобаються ігри, де треба розгадувати загадки, виконувати

завдання і шукати предмети? [відповіді дітей]. Саме в таку гру ми сьогодні
пограємо.

Ви станете учасниками чарівної історії. Як вона закінчиться – добре чи погано –

залежатиме тільки від вас. А щоб було весело, давайте уявимо, що вся ця
історія – справжня, добре? Вмикайте свою фантазію, і розпочнімо.

Наша сьогоднішня гостя, Ярина – чаклунка з Забутого лісу. Ось і вона!

[заходить чаклунка]

Чаклунка: Здрастуйте… і рятуйте! До Забутого лісу завітала Віхола.

Це зимова відьма, лютюча аж дрижаки хапають! Як прилетіла – такого

накоїла… Морозу нагнала, снігу насипала. Мавок поморозила, русалок у лід
закувала, лісовика посікла крупою … Лихо! Я з нею билася чарами, не на
життя, а на смерть. Але програла. Молода я ще битися з відьмами сам на сам.

Ви ж допоможете, правда? От як добре! Я ж вас обдарую всіма лісовими

чарами, тільки поможіть.

Ведуча: Ви – команда. Ви будете допомагати Ярині разом. Хай кожен з вас

робить те, що вміє найкраще. Слухайте уважно, думайте. Говоріть і робіть те,
що вважаєте за потрібне. Якщо щось незрозуміло, запитуйте.

Чаклунка: Щоб побороти Віхолу, нам знадобляться чарівні яблуневі палички, і,

крім того, кремінь та кресало. Ви знаєте, що це таке?

За потреби, відьма пояснює: Кремінь – це особливий камінь. По ньому били

металевою смужкою – кресалом – щоб висікти іскри. З іскор запалювали
вогонь. Так робили, коли ще не було сірників та запальничок.
Моє кресало не просте. Воно зачароване так, щоб будь-яке багаття розпалити з
першого разу. Тепер ви зрозуміли мій план? Чарівний хмиз у чаклунському
полум’ї так розгориться, що Віхола розтане. Треба лише зібрати це все.

Я вже й яблуньку майже вмовила, щоби дала мені хмизу, аж тут налетіла
відьма! Закрутила, заморозила… Тепер мені боязно знову до яблуньки йти. Але
разом з вами вже якось наважуся.

Відео: чарівний портал

Ведуча: Ви опинилися в Забутому лісі. Довкола вас – дерева, укриті снігом. Під
ногами – замети. В лісі холодно, аж руки болять. Перед вами – яблунька. На її
гілках немає листя, зате залишилися золотаві яблука.

Яблунька (озвучено): Дівонько-голубонько, прибери мене! Прикрась мене!

Чаклунка: Ти знову за своє… Тут Віхола лютує, а тобі прикрашатися треба?

Яблунька (озвучено): Ялинку ти прикрасила. А я що, гірша? Годі! Поки мене не

прикрасите, я вам нічого не дам.

Чаклунка: Просто баран, а не яблунька. Вперлася рогом… [Наступне до

дітей:] Може, ви її якось прикрасите? Я би й рада, та магії мало лишилося.
Прибережу, а то мало що. Ось вам папір, ось ножиці. Вигадайте щось!

Чаклунка роздає дітям аркуші паперу й ножиці. За потреби, підказує, що

можна зробити: наприклад, вирізати сніжинки. Діти прикрашають яблуньку,
намальовану на ватмані.

Яблунька (озвучено): Добре-добре, вмовили… тримайте свої прутики, вони все

одно сухі. Та не забудьте подякувати!

Чаклунка: Дякую! [тихше] …капосне дерево. І вам дуже дякую, діти. Чорта б я
вмовила, якби не ви. [після паузи:] Ну, далі вже буде легше. Кремінь нам
подарує Кощій – мій учитель, і давній друг. Не знаю, що це має статися, щоб
він мені відмовив. Летімо до нього хутко!

Відео: чарівний портал

Ведуча: ви опинилися в печері. Там темно. [За можливості, вимкнути світло]
Посеред печери стоїть крижана скульптура старого, худорлявого чоловіка у
довгій мантії. Біля нього на підлозі лежить обморожена скриня.

Чаклунка: Та як же ж так… Кощію… І його здолала клята Віхола.

Безсмертного! Що нам тепер робити? Крім Кощія ніхто не знає, де лежить той
кремінь.

Ведуча: Може, Безсмертного можна оживити? Діти, ви знаєте, чому він

Безсмертний? [відповіді дітей].

За потреби, ведуча й чаклунка підказують учасникам. Наприклад, пропонують

книгу з казкою про Кощія або переказують історію про скриню, зайця, качку,
яйце і голку.

Чаклунка: Звичайно, це були не справжні звірі, а зачакловані речі. Але це не

завадило їм розбігтися. Доведеться тепер шукати.

Діти шукають скриньку, зайця, качку, яйце і голку. Потім складають їх у

правильному порядку.

Ведуча: Щойно ви складаєте все докупи, статуя починає тріщати. Кощій ламає
кригу на собі, і поступово обтрушує шматки.

Кощій (озвучено): Ох, старі мої кості... Уклінно дякую!

Чаклунка: Кощію, нам треба кремінь.

Кощій: Бери.

Чаклунка: От і кремінь є, а кресало в мене. Можемо летіти до Віхоли.

Відео: чарівний портал

Ведуча: ви знову стоїте посеред лісу, але тепер – густого. Темно й холодно.

Чаклунка: Там за деревами – хата. Там поселилася Віхола. Вікна поморозила,

піч застудила… кота мого вигнала. Кіт їй що зробив? Ну, нічого. Скоро вже ми
її розтопимо. Треба лише зарядити кресало.

Ви, звичайно, чаклувати не вмієте. Але нічого, я вам підкажу. Уважно слухайте.
Чаклунка пояснює правила гри. Діти мають вчасно виконати дії (наприклад,
нахилитися, підняти руки догори, плеснути в долоні тощо), коли зазвучить
певна нота: висока, низька або середня.

Коли почуєте таке [висока нота] – треба підняти руки і потягтися. Коли таке
[низька нота] – тупнути ногою. А якщо таке [середня нота] – плеснути в долоні.

Чаклунка грає з дітьми, поступово збільшуючи темп. Також можна грати

декілька однакових або різних нот підряд.

Чаклунка: От і кресало готове. Можемо йти. Але дивіться під ноги: по дорозі
Віхола наставила нам пасток. Бачу її закляття! По-перше, йти доведеться в
темряві. Збоку там наче видно, а як зайдете – то зовсім темно, хоч в око
встрель. А на землі лежать сніжинки не прості, а чаклунські. На них наступати
не можна, бо зразу примерзнете.

Будемо діяти так: один іде, а всі інші йому підказують, щоб раптом не
наступив. Коли пройде двоє чи троє, закляття зламається.

Темний ліс та тривожна музика

Завдання-гра 4. На підлозі хаотично розкладені сніжинки. Один із гравців має

пройти поміж ними із зав’язаними очима, не наступаючи. Інші мають йому
підказувати. За бажання, можна задіювати декілька гравців.

Чаклунка, тихо: От ми й біля хати. Зараз як зайдемо, розходьтеся на всі боки.

Віхола спробує вас заморозити. Я, звичайно, захищу вас від чар. Але ви все
одно замріть. Вдайте, наче ви замерзли. А коли вона відвернеться, швидко
передавайте прутики, кресало й кремінь одне одному, аж до печі. Коли ви
покладете їх у піч, запалає вогонь, і Віхола вмить розтане.

Але коли вона дивиться й світить на вас, не ворушіться! Я зможу захистити вас
тільки раз. Удруге вже точно заморозить. Зрозуміли? Тоді пішли.

Хата з піччю, тривожна музика

Завдання-гра 5. За командою, діти завмирають у різних частинах залу.

Ведуча, яка зображає Віхолу, ходить між дітей (або світить ліхтариком,
якщо не зображає Віхолу). Діти мають, не сходячи з місця, доправити до
певної точки в залі три речі. Ворушитися можна лише тоді, коли «Віхола» на
них не дивиться (або коли на них не світять ліхтариком, якщо «Віхоли» немає,
але є змога вимкнути світло).

Лунає злий сміх, вимикається світло (або заходить Віхола). Діти виконують
завдання. Коли речі опиняються у визначеному місці, «запалюється вогонь».

Відео: полум’я

Чаклунка: От і все. Ми здолали Віхолу. Я можу знову повернутися додому. Як і

обіцяла, за перемогу я подарую вам дещо.

Дістає скриньку з цукерками.

Це не прості солодощі, а зачаровані на щастя. З’їжте одну, коли вам

знадобиться удача. Мої чари вам обов’язково допоможуть.

Чаклунка роздає дітям цукерки.

Чаклунка, роздавши: Ну, все: час прощатися.

Ведуча: От і закінчилася наша пригода. Вам сподобалося? [відповіді дітей]

Скажіть, діти, що допомагало вам уявляти те, про що ми вам розповідали?
[відповіді дітей: картинки, відео, музика] Саме так, мистецтво переносить
глядача в інші світи, допомагає відпочити й розважитись. Тож ми, бібліотекарі
мистецтв, завжди запропонуємо вам щось цікаве. До нових зустрічей!