91. Роль братств у підтримці сиріт та бідних.

Підтримка Петром Могилою незаможних

студентів
У створених братствами шпиталях запроваджувалося самоврядування. Обрані
мешканцями цих закладів старости займалися питаннями внутрішнього життя
шпиталів. Вони, зокрема, складали кошториси, вирішували, як краще розпорядитися
різними доходами. Братства відкривали особливі «старечі» шинки, доходи від яких
направлялись на утримання шпиталів. Велику увагу братства приділяли соціальній
підтримці найменш захищених представників суспільства – старих, інвалідів,
бездомних, сиріт.
Керівником Київської Братської колегії, її протектором і опікуном став Петро Могила.
Реформи, проведені ним, перетворили Києво-Братську колегію на навчальний заклад,
орієнтований на «латинську» західноєвропейську систему освіти. У колегію приймали
дітей усіх станів. Студенти мали право вчитися в ній, скільки бажали, без вікового
обмеження. Їх не карали й не відраховували за навчання, беручи до уваги їхнє важке
матеріальне становище та хвороби. Надавалася можливість залишатися на другий,
навіть третій рік у тому ж класі. Петро Могила забезпечував викладачів і незаможних
студентів засобами для існування та навчання.
92. Доброчинність Івана Мазепи
Мазепа постійно опікувався Києво-Могилянською академією. З його допомогою Києво –
Могилянський колегіум отримав 1658р. статус академії. Його коштом було споруджено
один із великих корпусів Могилянки.
На прохання Лазаря Барановича, архиєпископа Чернігівського і Новгород-Сіверського,
гетьман Мазепа 1700р. власним коштом звів будівлю Чернігівького колегіуму, вихованці
якого отримували гуманітарну освіту. Коштом Мазепи будувалися численні церковні
школи, де могли навчатися й діти з бідних родин.
Мазепа зробив церковну та благодійну діяльність однією з важливих складових свого
гетьманства. Дослідники з’ясували, що з ініціативи та власними коштами гетьмана
побудовано 28 соборів та церков.Іван Мазепа щедро фінансував видання
богослужебних книг. За його підтримки було видано книгу «Вінець Христовий», у якій
містяться тексти, що славлять Христа, Богородицю, та дають приклади їхнього життя.
Також – «Псалтир», «Октоїх», кілька видань Євангелія, коментар Григорія Двоєслова на
книгу Йова та багато інших.
93. Меценат Г. Г. Маразлі (створення нічних притулків, дешевих їдалень, богаділень)
За час його керування містом відбулися такі події: відкриття першої лінії
кінки (кінного трамвая) в Одесі (1881), закладення і спорудження будівлі
міського театру і Павловської будівлі дешевих квартир (на кошти,
пожертвувані П.З. Ямчитським), відкрита школа садівництва на його власній
дачі (де на його кошти було побудовано дві двоповерхові будівлі з домовою
церквою в одній з них і одна одноповерхова), новий нічліжний притулок і дві
столові (для будівництва яких Маразлі вніс 30 тис. рублів), відкрито
пам’ятник О.С. Пушкіну і пам’ятник-колона імператору Олександру II,
споруджено комплекс лікувального закладу на Куяльницькому лимані (де на
кошти Маразлі був побудований барак для бідних хворих), будинок притулку
відбулих покарання, відкритий притулок для сиріт, психіатричне відділення
міської лікарні, лінія парового трамваю на Хаджибейському лимані. На його
кошти було збудовано: будівля першої в Росії бактеріологічної станції, міська
народна аудиторія, міська безкоштовна народна читальня із народним
училищем, кілька богаділень, дешевих їдалень, притулків, народних училищ
в місті і передмісті. Ним була придбана одна з найкрасивіших будівель в
Одесі на Софіївській вулиці і подарована місту для розміщення музею
витончених мистецтв (зараз тут Одеський художній музей). За його ініціативи
було покладено початок Олександрівському парку під час відвідування Одеси
імператором Олександром II. У нагороду заслуг Г.Г. Маразлі ще за життя його
ім’ям була названа одна з вулиць, що примикає до цього парку.
94. Традиції українського благодійництва і меценатства
Українське меценатство, благодійність та філантропія сягають коренями тих
далеких часів, коли ще київські князі будували церкви, притулки та лікарні.«Золота
доба» українського меценатства та благодійності припала на кінець ХІХ – початок
ХХ століття, коли заможні люди жертвували свої статки, писали заповіти, віддавали
у власність музеям приватні колекції, опікувались окремими талановитими
митцями, створювали та фінансували навчальні заклади, книгозбірні, картинні
галереї, оркестри тощо. Почало розвиватися соціальне благодійництво – допомога
сиротам, хворим, бездомним. Було засновано безліч стипендій та фондів підтримки
українських письменників, малярів, музикантів, акторів, науковців. Хтось хотів
визнання і слави, інший – купував індульгенцію й замолював колишні гріхи, дехто
керувався правдивими благородними поривами. Потім прийшла радянська влада і
роль благодійника взяла на себе держава.
95. Перспективи волонтерського руху в Україні
Імовірними можливими сценаріями подальшого розгортання діяльності волонтерів
можуть стати: 1. Громадська залученість. Частина волонтерів (насамперед ті, хто
має досвід громадської діяльності до залучення до волонтерського руху, а також ті,
хто знайшов у цій сфері своє покликання) залишаться громадськими активістами і
будуть продовжувати свою діяльність у сфері надання допомоги, захисту прав і
представлення інтересів певних соціальних груп. 2. Підприємництво або
професійна діяльність. Частина волонтерів знайдуть для себе більш прийнятним
участь у економічній діяльності у формі підприємницької діяльності або найманої
праці. 3. Входження до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Ще
частина обере для себе шлях зміни системи через вступ чи обрання до органів
державної влади або місцевого самоврядування, реалізовуючи отриманий досвід
діяльності заради високих моральних цінностей. Саме на такому сценарії роблять
наголос як українські громадські активісти, так і відомий американський філософ і
соціолог Ф. Фукуяма у своєму інтерв'ю з приводу Революції гідності в Україні: «Я
розумію, що у громадянського суспільства існує стійке переконання, що всі політики
погані, що уряд поганий, і ми єдині, хто має зберігати нашу чистоту, щоб наглядати
за ними. Але з таким підходом ви ніколи не отримаєте успішний уряд. І якщо є
люди, які хочуть щось змінити, вони мають піти у політику і зробити це самі. Люди
мають бути готовими взяти на себе цей ризик, тому що цього вимагає їхнє
покоління, яке їм довіряє. Ви повинні розуміти, що якщо у політиці не з'явиться нове
покоління, шансів на зміни немає взагалі. Це призведе до чергового провалу». Тож
необхідно поширювати практики входження волонтерів до державних структур, що
сприятиме комунікації й координації зусиль різних груп та організацій волонтерів.
96. Сучасний стан благодійності в Україні
В умовах сучасних викликів державній безпеці України трансформація
ставлення суспільства до благодійності стала важливим чинником
національної єдності у подоланні кризових явищ в політичній, економічній,
військовій, соціальній, медичній, транспортній галузях. Волонтерські й
благодійні організації відіграють вагому роль в акумуляції фінансових і
людських ресурсів, спрямованих на допомогу соціально незахищених верств
населення, військовослужбовцям ЗСУ, учасникам АТО, переселенцям та іншим
постраждалим внаслідок збройного конфлікту. Нові можливості
доброчинності потребують від держави впровадження сучасних
політико-правових та організаційно-фінансових інструментів підтримки й
розвитку інституту благодійництва.
97. Вплив культурних чинників на розвиток соціальної роботи в Україні
Багато теоретиків і практиків у сфері соціальної роботи вважають її професією,
орієнтованою на конкретний національно-культурний контекст, сьогодні все
більше зростає розуміння того, що вона є частиною міжнародної професії, яка
виконує у суспільстві схожі завдання, розвивається у тих самих напрямах,
використовує однакові методи втручання та шукає шляхи вирішення спільних
проблем. Вивчення та врахування світових тенденцій розвитку соціальної
роботи, враховуючи при цьому історичні, соціально-економічні та культурні
чинники їх формування, є важливим не лише з точки зору підвищення якості
надання соціальних послуг, але й у контексті реформування всієї системи
вищої освіти та її інтеграції у європейський та світовий освітній простір.
98. Вплив соціально-економічних чинників на розвиток соціальної роботи в
Україні
99. Роль соціально-психологічний та етнокультурних чинників у розвитку
соціальної роботи в Україні
100. Поява спеціальностей соціальна педагогіка і соціальна робота в Україні
Як свідчить аналіз наукових джерел, терміни “соціальна педагогіка” і “соціальна робота
у більш вузькому розумінні” мають спільне походження, оскільки причиною їх
виникнення у Німеччині була необхідність надання допомоги та підтримки
малозабезпеченим прошаркам населення, сім’ям у важких життєвих ситуаціях,
встановлення опіки над бідними дітьми та мо- лоддю, їх соціальної інтеграції. Згодом
початок інституціоналізації та виок- ремлення певних сфер соціальної діяльності,
зорієнтованих на різні цільові групи, привели до тимчасового розмежування цих двох
напрямів, що сприяло також появі різних навчальних закладів для професійної
підготовки соціальних фахівців. Проте з одночасним введенням у 70-х роках соціальної
педагогіки і соціальної роботи у вищі фахові школи спостерігається їх неухильне
зближення. З метою об’єднання понять “соціальна педагогіка” і “со- ціальна робота у
більш вузькому розумінні” штучно запроваджують термін “соціальне забезпечення”,
який, проте, не зміг утвердитися і на сьогодні ви- користовується для позначення
соціально-педагогічних факультетів лише у декількох вищих фахових школах
Німеччини. Поняття “соціальна педагогіка” і “соціальна робота у більш вузькому
розумінні” слід розглядати у їх нерозривному взає- мозв’язку, не зважаючи на те, що
перше з’явилося ще у 40-х роках ХІХ сто- ліття і було більш традиційним для
Німеччини, а друге було введене в нау- ковий обіг у 20-х роках ХХ ст. як переклад з
англійського “Social Work”. Обидва терміни використовуються як разом, так і
паралельно для позначен- ня спеціальних способів діяльності у сфері соціальної
роботи