Lebedieva Iug Istoriia Ukrayini Dovidnik Dlia Pidgotovki Do

Ю .Г.
Лебедєва
Історія України
Довідник для підготовки до ЗНО
П овний ш к іл ь н и й кур с
Рекомендовано
Міністерством освіти і науки,
молоді та спорту України
Київ
«Генеза»
2013
www.testosvit.com
УДК 94(477X 075.3:076.1)
ББК 63.3(4Укр)я721-4
ЛЗЗ
Рекомендовано М ініст ерст вом освіти і науки, молоді та спорту України

(Лист МОНмолодьспорту України від 08 .1 1 .1 2 р. № 1 /1 1 -1 7 1 9 6 )
Лебедєва Ю.Г.
ЛЗЗ Історія України: довід, для підготов, до ЗНО : повний
шк. курс / Ю.Г. Лебедєва. - К. : Генеза, 2013. - 296 с. :
іл.
ISBN 97 8-96 6-11 -020 3-2.
Пропонований довідник призначений для ґрунтовної та ефек
тивної підготовки абітурієнтів до зовнішнього незалежного оці
нювання з метою вступу до вищих навчальних закладів України.
Зміст теоретичного матеріалу відповідає основним розділам
програми з історії України для ЗНО, що допоможе системно
повторити та засвоїти ключові теми курсу від первісних часів до
сьогодення.
Для самоконтролю за рівнем підготовки в довіднику пропо
нуються стандартизовані тестові завдання, аналогічні до тих, які
випускники виконуватимуть під час ЗНО, та ключі (відповіді) до
них.
УДК 94(477X075.3:076.1)
ББК 63.3(4Укр)я721-4
© Лебедєва Ю.Г., 2013

© Видавництво «Генеза»,
ISBN 9 7 8 -9 6 6 -1 1 -0 2 0 3 -2 оригінал-макет, 2013
www.testosvit.com
я к КОРИСТУВАТИСЯ ДОВІДНИКОМ
Матеріали довідника з історії України призначені для ґрунтовної та ефективної підготов
ки абітурієнтів до зовнішнього незалежного оцінювання з метою вступу до вищих навчаль
них закладів України.
Зовнішнє незалежне оцінювання передбачає стандартизовану перевірку знань, умінь і на
вичок випускників на державному рівні. У ньому беруть участь випускники, що мають ба
жання продовжити навчання у вищих навчальних закладах. Відповідно до програми зо
внішнього незалежного оцінювання з історії України абітурієнти повинні мати рівень
підготовки, який перевищує обсяг шкільного курсу.
Обсяг запропонованого матеріалу довідника і щотижневе двогодинне опрацювання його
гарантують отримання максимально високого бала під час зовнішнього незалежного оціню
вання. Текст структурований відповідно до основних розділів програми з історії України для
ЗНО, що допоможе системно повторити та засвоїти ключові теми курсу історії України від
первісних часів до сучасності. Для кращого орієнтування у загальному масиві тексту головні
думки виділено жирним шрифтом.
Довідник містить необхідний інформаційний мінімум хронологічних, картографічних
знань, відомості про історичних діячів, культурні пам’ятки, пояснення окремих понять і
термінів, науковий коментар з ряду питань.
Довідковий матеріал посібника створено на основі підручників з історії України, рекомен
дованих Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, та посібників з історії, зо
крема: В. Литвин. Історія України: Підручник. НВП «Видавництво “Наукова думка” НАН
України», 2009; Історія України / Керівник авт. колективу Ю. Зайцев. Львів: Світ, 1998; Іс
торія України: Навчальний посібник/В.І. Гусєв, Ю.О. Калінцев, С.В. Кульчицький. - К.:
Вища школа, 20 03 та інші.
З метою самоконтролю за рівнем засвоєння матеріалу у довіднику пропонуються стандар
тизовані тестові завдання, аналогічні до тих, які випускники виконуватимуть під час ЗНО,
та ключі (відповіді) до них.
Відповідно до вимог програми ЗНО тести складено у чотирьох формах:
- завдання з вибором однієї правильної відповіді із чотирьох запропонованих варіантів;
- завдання на встановлення відповідності поданого переліку подій, термінів (позначе
них цифрами) до наявної логічної інформації (позначеної буквами);
- завдання на встановлення правильної послідовності поданого переліку подій (позна
чених буквами) щодо їхнього логічного розташування (позначити цифрами);
- завдання з вибором трьох правильних відповідей із шести запропонованих варіантів.
Під час виконання тестових завдань необхідно виявити:
- знання історичних фактів, подій, явищ, процесів, понять, термінів, хронології, карто
графії, історичних особистостей та пам’яток культури;
- уміння аналізувати, узагальнювати, визначати причини й наслідки історичних подій та
явищ, оцінювати їхнє значення;
- уміння встановлювати відповідність і послідовність між подіями, явищами, процесами
та періодами;
- уміння працювати з різноманітними історичними джерелами: документами, картами,
схемами, фотоматеріалами, плакатами тощо.
ПРИКЛАДИ ТЕ С ТО В И Х З А В Д А Н Ь
Завдання № 1, з вибором однієї правильної відповіді з чотирьох варіантів

Позначте рік підписання Кревської унії.
А 1389 р.
Б 1385 р. Б В Г
А
В 1387 р.
Г 1396 р.
Подане завдання вимагає хронологічних та географічних знань, уміння вільно орієнтува
тися в історичному часі й просторі. Ключовим словом для початку міркувань може слугувати
термін «унія» - угода, союз.
www.testosvit.com
З
ЗНО з іст орії України. Повний ш кільний курс
Йдеться про Велике князівство Литовське X IV ст., коли син Ольгерда, князь Ягайло,
в умовах боротьби за владу шукав союзу з Королівством Польським. Сторони дійшли згоди, і
14 серпня 1385 р. у м. Крево (Шлорусь) між державами була укладена унія, яка увійшла в іс
торію як Кревська. Вона передбачала приєднання Литовського князівства до Польщі, повер
нення захоплених у неї земель, прийняття литовцями католицизму. Наступного року Ягайло
одружився з польською королевою Ядвігою і коронувався як «володар і король Королівства
Польського». Отже, правильна відповідь - «Б».
Завдання № 2, спрямоване на перевірку уміння працювати з текстовим джерелом

Про якого київського князя пише літописець: «Коли ж почули деревляни, ш;о він знову іде,
порадилися деревляни з князем своїм Малом і сказали: „Якщо внадиться вовк до овець, то
виносить по одній все стадо, якщо не уб’ють його. Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він нас
усіх погубить”»?
А Олега
Б Святослава А Б В Г
В Ігоря
Г Аскольда
Завдання вимагає усвідомлених знань про події, факти, історичних осіб та умінь працю
вати з історичними джерелами. Мета завдання - за наявними фактами визначати історичну
особу. Розв’язати запропоноване завдання та ідентифікувати подію допоможуть ключові слова:
назва слов’янського племінного союзу - деревляни, ім’я їхнього князя Мала та інформація
про часті відвідини київським князем деревлян.
Зіставивши та проаналізувавши отриману інформацію, можна прийти до висновку, що в
джерелі йдеться про Київську Русь періоду X ст. У цей час київський князь щорічно збирав
данину з населення підлеглих йому територій (полюддя). Розбудова Києва, здійснення похо
дів та утримання великої дружини потребували чималих коштів, нестача яких спонукала
київського князя до збільшення розмірів данини.
З історії широко відомий факт, коли в 945 р. для частини дружинників не вистачило зібраного
майна й коштів і київський князь Ігор прийняв рішення щодо позачергового збору данини з дерев
лян. Похід супроводжувався насильством, що призвело до повстання деревлян і вбивства Ігоря.
Історичні джерела говорять про те, що повстання не носило стихійного характеру, а було
організоване князем деревлян Малом з метою усунути від влади Рюриковичів й утвердити в
Києві династію Мала.
Співставивши наявні в джерелі факти із загальними знаннями з історії цього періоду,
можна прийти до висновку, що в уривку із джерела йдеться про повстання деревлян 945 р.
Значить, правильна відповідь - «Б».
Частина тестових завдань із вибором однієї правильної відповіді з чотирьох наявних міс
тить фотографії, картосхеми, плакати, карикатури тощо.
Завдання № З, спрямоване на перевірку уміння працювати з фотодокументами

До культури якого народу належала давня прикраса, знайдена в 1971 р. під час розкопок кур
гану Товста Могила (Дніпропетровська обл.)?
А сарматів
Б гунів А Б В pf
В скіфів
Г кіммерійців
На фотографії - загальновідома нагрудна прикраса:
пектораль.
З історії відомо, що в 1971 p., під час дослідження
скіфського кургану Товста Могила (Дніпропетровська
область), було виявлено дві гробниці. У центральній зна
ходилося поховання знатного воїна. Серед більш як 600
прикрас особливу художню та історичну цінність має
пектораль, на якій зображені сцени із скіфського побуту.
Отже, правильна відповідь - «В».
www.testosvit.com
4
Я к користуватися довідником
Завдання № 4 і № 5 досить складні і потребують більшої концентрації уваги.
Завдання № 4, на встановлення правильної відповідності

Установіть відповідність між подіями і фактами, які мали місце
в 1940-1950 pp. X X ст., та датами, коли вони відбувалися. 1 А Б В Г
А початок четвертої п’ятирічки в УРСР 1 1956 р. 2
Б грошова реформа 2 1946 р. 3
В X X з’їзд КПРС З 1947 р. 4
Г початок освоєння цілинних 4 1954 р.
і перелогових земель 5 1953 р. 5
Завдання вимагає співвіднести події й факти з роками, в яких вони відбувалися.

Розв’язання потребує хронологічних знань, уміння вільно орієнтуватися в історичному часі,
співставляти та синхронізувати події, факти і дати.
У лівій частині дається перелік подій та фактів, які відбувалися в другій половині 1940 -
першій половині 1950-х pp. X X ст., а в правій - конкретні дати. Для виконання завдання не
обхідно пригадати, ш;о четверта п’ятирічка була першою повоєнною, а отже, мала розпочина
тись не раніше і не пізніше 1946 р.
Друге завдання передбачає розуміння того, ш;о грошова реформа як інструмент фінансової
стабілізації теж не могла бути досить віддаленою від дати закінчення світової війни - поста
нову про її проведення було прийнято у грудні 1947 р. Одночасно була скасована карткова
система постачання продовольчих і промислових товарів.
Стосовно третього завдання, важливо пам’ятати, що X X з’їзд КПРС (1956 р.) відбувся че
рез три роки по смерті Й. Сталіна. Він розпочав лібералізацію суспільно-політичного життя
в Радянському Союзі та поступовий розклад тоталітарної системи в СРСР і країнах
Центрально-Східної Європи.
Але ш;е до цього починаючи з 1954 р. керівництвом держави, з метою збільшення виробни
цтва продовольства, прийнято було рішення про освоєння цілинних і перелогових земель.
Отже, правильною відповіддю на четверте запитання буде 1954 р.
Завдання № 5, на встановлення правильної послідовності

Установіть послідовність договорів, ш;о були укладені в період X V II-X V III ст.
А Білоцерківський договір
Б Бахчисарайський договір
А Б В Г
В Зборівський договір
Г Гадяцький договір
Завдання має на меті виявлення усвідомлених знань про події, факти та історичні персо-
налії, уміння визначати послідовність історичних подій, явиш;, діяльності осіб тощо.
Зазначені договори були укладені в XVII-XVIII ст. Перш за все необхідно визначитися із кон
кретною датою щодо кожного з договорів та згадати основні умови, за яких вони були підписані.
Зборівський договір було укладено в серпні 1648 р. Він передбачав перехід під владу геть
мана Богдана Хмельницького Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств, у яких
польський уряд позбавлявся права розміщувати свої війська, а державні посади могли обій
мати лише православні. Реєстр складав 40 тис. козаків. Усім учасникам війни оголошувала
ся амністія. Шляхта поверталася до своїх володінь, а селяни - до виконання повинностей в
маєтках своїх власників.
Білоцерківський договір було укладено у вересні 1651 р. Він обмежив територію гетьман
ського врядування лише Київським воєводством. До Брацлавського і Чернігівського воє
водств поверталася польська адміністрація. Магнати і шляхта отримували маєтки, якими
вони володіли до початку війни.
Гадяцький договір було підписано у вересні 1658 р. між Україною і Польщею. Договір перед
бачав утворення князівства Руського в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воє
водств у складі польсько-литовської держави. Виконавча влада у князівстві належала пожиттє-
во обраному гетьману. Князівство Руське повинно було мати скарбницю, карбувати монету.
www.testosvit.com
Бахчисарайський договір укладений між Московською державою і Туреччиною в 1681 р.

За договором Лівобережна Україна з Києвом і Запоріжжям залишалися під владою Росії,
а Туреччина поширювала свою владу на Брацлавщину, Південну Київщину і Поділля. Тери
торія між Дніпром і Південним Бугом мала бути нейтральною і впродовж 20 років залишати
ся незаселеною.
Зазначений порядок і є правильною відповіддю.
Завдання № 6, з вибором трьох правильних відповідей з шести варіантів

Основними методами діяльності, притаманними українським дисидентам у 1970-1980-х pp.
X X ст., були:
1 письмові звернення до керівників СРСР і УРСР
2 організація страйків
3 розповсюдження друкованої продукції через «самвидав» і «тамвидав»
4 терористична діяльність
5 щорічне вшанування пам’яті Т. Шевченка
6 організація демонстрацій
Під час пошуків відповідей знадобляться усвідомлені знання про події та факти, уміння
аналізувати, узагальнювати, визначати причини й наслідки історичних подій та явищ, оці
нювати їхнє значення.
У завданні йдеться про дисидентський рух - український національно-визвольний рух
доби «застою», направлений проти русифікації та переслідування української інтелігенції.
Дисиденти обстоювали право на інакомислення в УРСР. Незважаючи на свою нечисленність,
вони становили загрозу для існуючого ладу.
Необхідно згадати про основні методи боротьби дисидентів: нелегальне розповсюдження
матеріалів антирадянського та іншого характеру («самвидав», «тамвидав»), письмові звер
нення до керівників СРСР та УРСР, щорічне вшанування пам’яті Т. Шевченка біля пам’ятника
поету поблизу Київського університету. Пізніше дисидентський рух трансформувався у пра-
возахисну діяльність.
Отже, правильні відповіді - «1, З, 5».
www.testosvit.com
Вступ
Періодизація історії України
Періоди Назва періоду Хронологічні межі
I Давня історія України з найдавніших часів до IX ст.

II Україна в період Середньовіччя IX - перша половина XVII ст.
III Нова історія України перша половина XVII ст. - початок X X ст.
IV Україна в новітній час початок X X ст. - початок X X I ст.
Історія - наука, яка досліджує історичні джерела з метою відтворення минулого життя людей.
Джерела вивчення іст орії - речові, писемні (документальні та розповідні), усні історичні пам’ятки.
Археологія - наука, яка за речовими знахідками відтворює минуле людства.
Археологічна культура - спільність археологічних пам’яток, що належать до одного часу, певної
території та мають свої особливості.
Культурний шар - шар ґрунту, в якому виявлено сліди діяльності людини.
Етнографія (етнологія) - наука, яка досліджує походження, розселення, особливості побуту та
культури різних народів.
Антропологія - галузь історичної науки, яка досліджує людину, її історичні типи.
Тема 1. Стародавня історія України

Археологічна періодизація давньої історії України
(назва періоду залежить від матеріалу, з якого, в основному, виготовлялися знаряддя праці)
Назва періоду Хронологічні межі (умовно)
палеоліт I млн - X тис. років до н.е.

мезоліт X -V I тис. років до н.е.
неоліт VI-IV тис. років до н.е.
енеоліт IV-III тис. років до н.е.
доба бронзи II - І тис. років до н.е.
доба заліза І тис. років до н.е.
Словник
Палеоліт (з грецької «палайос» - давній; «літос» - камінь) - давній кам’яний вік.
Мезоліт (з грецької «мезос» - середній; «літос» - камінь) - середній кам’яний вік.
Неоліт (з грецької «неос» - новий; «літос» - камінь) - новий кам’яний вік.
Поява первісної людини на території України. Ранній палеоліт

На українських землях первісна людина (архантроп) з’явилася близько 1 мли років тому.
Початкове розселення людства, на думку більшості вчених, почалося з Африки приблизно
3,5 млн років тому. На територію України перші люди прийшли через Балкани й Центральну
Європу. Це був ранній вид людини - Ношо erectus (людина прямостояча).
Найдавніші сліди діяльності архантропів виявлено поблизу селища Королеве (Закарпат
тя) 1 млн років до н.е. Крім Закарпаття архантропи мешкали у передгір’ї Криму, Північно-
Східному Приазов’ї, пізніше на землях сучасної Житомирщини. Виявлено кілька десятків
стоянок архантропів: поблизу сіл Королеве і Рокосове на Закарпатті, Кирилівська стоянка в
Києві, Лука-Врублевецька на Дністрі (Хмельницька обл.), Амвросіївка в Донбасі тощо.
Проживали архантропи невеликими групами - стадами. Застосовували знаряддя праці з
каменю, винайшли ручне рубило. На місцях стоянок споруджували житла з переплетених
гілок, усередині яких горіли вогнища. Ношо erectus першим почав використовувати вогонь
для захисту від хижаків, приготування їжі та зігрівання.
Неандертальці (палеоантропи) з’явилися в Україні близько 150 тис. років до н.е. Відомо
майже 200 стоянок, зокрема Молодове на Дністрі (Чернівецька обл.), печера Киїк-Коба
(Крим), Мізинська стоянка на Десні тощо.
www.testosvit.com
Неандертальці жили під час найбільших зледенінь (останнє відбулося 35—40 тис. років
тому), що змушувало їх селитися в печерах або споруджувати наземні будівлі. Одяг шили із
хутра. '
Знаряддя праці, в основному, виготовляли з кремнію. Неандертальці були вмілими мис
ливцями, полювали на мамонтів, носорогів, зубрів тош;о; займалися рибальством, збираль
ництвом.
Під час археологічних розкопок на стоянці Молодове (Чернівецька обл.) та Пронятин
(поблизу Тернополя) вчені виявили лопатку мамонта з різьбленим орнаментом та кістки бі
зона із зображенням тварин, ш;о свідчить про зародження у неандертальців образотворчої
діяльності.
у гроті Киїк-Коба (Крим) були знайдені поховання із заупокійними приношеннями - свід
чення релігійних вірувань.
Пізній палеоліт
Людина розумна (Ношо sapiens), людина сучасного типу, сформувалася наприкінці пале
оліту близько 35 тис. років тому. Вчені назвали її кроманьйонцем за назвою грота Кро-
маньйон у французьких Альпах, де вперше було знайдено останки людей цього типу. На те
риторії України найбільше стоянок кроманьйонців виявлено в долинах річок - Дністра,
Південного Бугу, Дніпра, Десни та Сіверського Дінця.
Вони будували наземні житла, напівземлянки та землянки. Для будівництва житла ви
користовували кістки й шкури великих тварин, дерево.
Основне заняття кроманьйонців - мисливство (на мамонтів, північних оленів, носорогів
тощо). Використовували кам’яні наконечники для списів, дротики, ножі, сокири, скребачки,
проколки тощо. Техніка виготовлення знарядь праці з каменю у кроманьйонців була вищою,
ніж у неандертальців.
Кроманьйонці займалися рибальством та збиральництвом. Для обробки продуктів зби
ральництва користувалися плитами-зернотерками, пестами-терочниками.
Під час археологічних розкопок знайдені зразки первісного мистецтва: скульптура, граві
рування, живопис.
Мезоліт
Перехідною добою від палеоліту до неоліту був мезоліт, в Україні відомі майже 1000 ме
золітичних пам’яток, знайдених на території Волині, Полісся, Прикарпаття, Наддніпрянщи
ни, Криму.
За часів мезоліту щезли мамонти. Зникнення великих стадних тварин спричинило пошу
ки нових знарядь праці. Провідним знаряддям стає лук із стрілами. Мисливство набуває пе
реважно індивідуального характеру. Більшого значення набуває рибальство, про що свідчать
знайдені рибальські гачки і човни, видовбані із стовбурів дерев.
Наприкінці доби мезоліту в Криму і степах Північного Причорномор’я склалися перед
умови для виникнення скотарства. Собака став домашньою твариною.
На початку мезоліту формуються первісні громади, які складалися з 3 -4 малих патріар
хальних сімей (4 -6 осіб).
Археологічні знахідки цого періоду свідчать про початки образотворчого (печера поблизу
с. Баламутівка на Буковині, де стіни розмальовані зображенням тварин, людей, мисливців,
чаклунів) та музичного (Мізинська стоянка на Дністрі, де знайдено кістяні флейти, ударні
інструменти) мистецтв.
Розкопки багатьох могильників свідчать, що за первісних часів існували різні форми пер
вісної релігії: анімізм, магія, тотемізм, фетишизм.
Висновки
Палеоліт та мезоліт були найтривалішими періодами в історії людства, за яких відбуло
ся становлення сучасного фізичного типу людей, розвивалася господарська діяльність. Гос
подарство найдавніших людей було привласнюючим — все необхідне для життя людини
бралося від природи. У цей час виникли перші людські об’єднання: на кінець мезолітичної
www.testosvit.com
доби сформувалися первісні громади, які складалися з малих патріархальних сімей.
8
Неоліт
Екологічні зміни, удосконалення знарядь йращ, зокрема винайдення лука і стріл, збіль
шення кількості населення та ін. поступово сприяли заміні привласнювальних форм госпо
дарювання відтворювальними.
Перехід від привласнювального господарювання до його відтворювальних форм у другій
половині V I тис. до н.е. в науці розглядається як аграрна, або неолітична, революція.
Уведення землеробсько-скотарської форми господарювання розпочалося спочатку в За
карпатті, лісостеповій зоні Прикарпаття та на Волині. Пізніше - у лісостеповій і лісових
зонах та Криму.
Поширюються примітивні землеробство та скотарство. Землю обробляли дерев’яними
мотиками з наконечниками з рогу чи кістки. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо, горох тощо.
Приручаються всі основні види домашніх тварин.
Винайдення керамічного посуду — одне із важливих досягнень цього періоду. Випалена
глина - кераміка — перший штучний матеріал, який створила людина. Поширюється тка
цтво, плетіння.
Суспільний устрій. За часів неоліту найважливішою соціальною одиницею був рід. На
ступною ланкою суспільства була громада, яка складалася з декількох родів. Роди об’єдну
валися в племена. Сім’я ще не виокремилася як соціально-економічна одиниця.
У духовному житті важливу роль відігравали господарські обряди, пов’язані із сівбою,
збором урожаю, відгоном худоби на пасовисько тощо. Виникнення кераміки привело до по
ширення орнаментації. Важливу роль у житті людини неолітичної доби відігравали похо
вальні культи.
На території України існував ряд неолітичних культур, серед яких трипільська, середньо-
стогівська, ямна та ін.
Висновки
Перехід від привласнювального господарювання до його відтворювальних форм у другій
половині V I тис. до н.е. в науці розглядається як аграрна, або неолітична, революція. У цю
добу в Україні поширюються примітивні землеробство і скотарство, приручаються всі
основні види домашніх тварин.
Доба енеоліту
На початку IV тис. до н.е. люди
відкрили для себе перший метал —
мідь. Розпочався період енеоліту
.......
(мідно-кам’яний вік), який тривав
упродовж IV—III тис. до н.е. Від
криття міді не призвело до перево
роту в господарюванні, однак спри
яло новим способам обробки дере
вини, каменю, шкіри, появі цвяхів,
дроту тощо. Мідні вироби активі
зували міжплемінний обмін і ста
ли речами престижу. Плавлення
та оброблення міді сприяли виді
ленню перших ремісників, що жи
ли за рахунок громади. ^ Р » е'-.. ' КиїІХоба J
За часів енеоліту землеробство і
скотарство стали основними засоба І __
ми здобуття харчів, хоча привлас-
Початок людського життя в Україні
нювальне господарство охоплювало Найдавніші землероби і скотарі
доволі значну територію. У цей час 1 район розселення трипільських племен;
вчені виділяють два господарських 2 - район розселення племен з переважанням
світи — землеробів і скотарів, ко скотарського способу ведення господарства.
жен з яких мав власний спосіб
життя та порядок господарювання. www.testosvit.com
ЗНО з іст орії України. Повний шкільний курс
Трипільська культура
На території України найбільш раннім суспільно-культурним утворенням доби енеоліту
були землеробсько-скотарські племена трипільської культури - I V -V I ст. до н.е. (назва по
ходить від с. Трипілля, Київської області). Вона була відкрита і досліджена археологом
В. Хвойкою.
Хвойка Вікентій В’ячеславович (1850-1914) - український археолог. До

сліджував Кирилівську стоянку пізнього палеоліту на Старокиївській горі в
Києві. Відкрив перші поселення трипільської, зарубинецької, черняхівської
культур. Вивчав пам’ятки часів Київської Русі.
Дотримувався концепції автохтонності слов’янського населення Серед
нього Подніпров’я. Був одним із засновників Київського міського музею ста
ровини і мистецтва (тепер Національний історичний музей), в якому працю
вав завідувачем археологічного відділу.
СЛ9ВНИК
Автохтон - місцевий, корінний.
Трипільська культура з’явилася на початку IV тис. до н. е. Вона поширилася з Покуття,

Наддніпрянщини й Буковини до Дніпра та Чорного моря. Особливо густо були заселені тери
торії Верхньої Наддніпрянщини, землі між річками Дніпро й Рось, Південний Буг і Синюха.
Жили трипільці в поселеннях, які забудовувалися переважно наземними дерев’яно-
глиняними будинками або землянками чи напівземлянками. Як правило, вони мали кругове
планування і розміщувалися в укріплених місцях. Великі поселення утворювали протоміс-
та (прототипи міст до 25 тис. осіб.) з одно- і двоповерховими будинками.
Головне заняття трипільців - землеробство (пшениця, ячмінь, просо, бобові). Трипільці
застосовували соху, яку тягли бики, дерев’яні рала, суковатки. Збирали урожай за допомо
гою кремінних серпів.
Важливу роль у господарстві відігравало тваринництво (розведення корів, коней, овець,
кіз, свиней).
Крім того, населення займалося мисливством, полюванням та збиральництвом.
Розвивалося ремесло. Головними матеріалами для виготовлення знарядь праці були ка
мінь, кістка, ріг. Поступово трипільці освоювали плавлення та лиття металу, що привело до
зростання частки мідних речей. У побуті провідним матеріалом стала глина. Трипільці були
майстрами гончарного ремесла. Археологічною ознакою трипільської культури стали ке
рамічні вироби, прикрашені розписом. Трипільська культура — культура мальованої кера
міки.
Суспільний устрій. За часів раннього трипілля зміцнюється сім’я як господарський осе
редок. Вчені припускають, що кожна сім’я володіла ділянкою землі та частиною худоби і
вела самостійне господарство. Сім’ї об’єднувалися в громади, а громади - в племена. Архео
логічні знахідки дають підстави вважати, що серед трипільців існувала майнова нерівність.
Вчені припускають існування племінної верхівки та рядових членів громади.
Багато інформації про культуру трипільців дає їхня кераміка. Часто зустрічаються стату
етки із зображенням бика, голів тварин.
Релігійні уявлення трипільців знайшли відбиток у багаточисельних знахідках глиняних
фігурок, які здебільшого передають образи жінок. Культові місця зустрічаються як у звичай
них житлах, так і в спеціальних святилищах. У Сабатинівці досліджено житло з жертовни
ком, жіночими статуетками та кріслом-троном для головної жриці.
Однією з причин зникнення трипільської культури стала навала скотарських племен з
Північного Причорномор’я — носіїв курганних культур українських степів. Вірогідно, що
була не одна, а декілька причин занепаду трипільської культури.
Серед інших причин зникнення трипільців були:
- похолодання;
- спроба перебудувати землеробське господарство на скотарське;
- порушення екологічного балансу;
- експансія степовиків.
www.testosvit.com
10
Довготривале проживання населення трипільської культури на значній території Східної

та Південно-Східної Європи на заключному етапі привело до її розчинення в наявному тоді
багатокультурному світі, народи якого засвоїли господарські, культурні та ідеологічні досяг
нення трипільців.
Археологи та антропологи встановили, що носії трипільської культури належали до се
редземноморської раси, поширеної у Південно-Східній Європі.
CnQBHHK
Експансія - поширення сфери панування, захоплення.
Етногенез - походження народів.
Висновки
Трипільська культура була вершиною розвитку енеолітичних землеробських культур у
Європі. Багато дослідників вважає, що культура і традиції трипільців у видозміненому ви
гляді продовжили існування в наступні часи й збереглися в традиційній народній культурі
українців.
Трипільці заклали основи нашого родоводу. Протягом наступних тисячоліть до нашого
етногенезу прилучалися багато племен і народів.
Скотарі Степу
Крім землеробсько-скотарських племен трипільців на території Причорноморських сте
пів і Криму мешкали племена з переважанням скотарського способу ведення господарства.
Скотарсько-землеробські племена Степу утримували велику кількість худоби, що змушу
вало їх постійно змінювати пасовища. Залежно від відгінного або перегінного способу ор
ганізації праці у скотарів сформувався своєрідний рухливо-осідлий спосіб життя.
Основи господарства. У лісостепу переважно розводили коней, у південній смузі степів -
овець, у північній та долині Дніпра - велику рогату худобу. Дослідники вважають, що ско
тарі періоду неоліту першими на території України одомашнили коня. Знайдені археологами
рештки воза у похованнях дають підстави говорити про розвиток колісного транспорту на
території України.
У скотарських племен значного поширення набули обробляння кістки, шкур, розвиток
плетива, пізніше — ткацтва.
Суспільний устрій. Провідною ланкою суспільства є велика патріархальна сім’я (до 300
осіб), яка складала первісну сусідську громаду. Рід виступав як підпорядкована структура.
Духовний світ скотарів був пов’язаний з худобою. Худоба стояла в центрі уявлень про нав
колишній світ та виступала посередником у спілкуванні з богами. Останнім надавали рис
найбільш шанованих тварин.
Для скотарів притаманне курганне будівництво, яке вчені пов’язують з культом Сонця.
Племена скотарів
Археологічна культура Територія розселення Господарство Суспільне життя Духовний світ
С ередньостогів- Степове Подні Відгінне скотарст Рід, громада, пле Поховання в кур
ська культура пров’я, басейн Сі- во, рільництво, м’я, союз племен. ганах. Культ Сон
(IV-III тис. до н.е.) верського Дінця, ремесло. Приру Велика сім’я ця, вогню
періоду енеоліту Нижній Донбас чення коня
Ямна культура Нижній Дніпро Скотарство, земле Рід, громада, пле Поховання в ямах.
(ІІІ-ІІ тис. до н.е.) робство, общинне м’я, союз племен. Культ Сонця, вог
періоду енеоліту - ремесло, викорис Велика патріар ню, коня
бронзової доби тання колісного хальна сім’я
транспорту
www.testosvit.com
11
Висновки
у період IV—III тис. до н.е. відбулося формування народу, якиіі дослідники називають
індоєвропейцями. Прабатьківщина індоєвропейців — східноєвропейські степи. До них від
носили: нрагерманців, прабалтів і праслов’ян. Руйнація середньостогівської та ямної куль
тур позначається терміном «розселення індоєвропейців з прабатьківщини», або «індоєвро-
пеїзація».
Вважається, що в історичному розвитку індоєвропейців знаходяться корені багатьох єв
ропейських народів, у тому числі й українського.
Українська мова відноситься до індоєвропейських мов. Питання походження індоєвро
пейців складне і суперечливе.
Словник
Кургани - поховальні насипи різної величини.
Індоєвропеїзація - розселення індоєвропейців з прабатьківщини.
Доба бронзи
Від II до І тис. до н.е. тривала доба бронзи. Назву доба отримала від першого штучного
металу, отриманого людиною, - бронзи.
До середини II тис. до н.е. завершилося розселення більшості індоєвропейських племен.
На думку багатьох вчених, приблизно з X V I ст. до н.е. землі, розташовані на північ від
Карпат, були заселені спорідненими між собою племенами, яких можна вважати
праслов’янами. Цей період характеризується великою кількістю археологічних культур:
шнурова, тшинецько-комарівська, білогрудівська, чорноліська, катакомбна, зрубна тощо
(близько 20). Дослідники помітили як певну спільність, так і відособленість культур пле
мен цього періоду.
Господарство. Розвивається скотарство, землеробство, обробка металів. З’являються уп
ряжні тварини - воли. Головними знаряддями обробляння землі залишаються мотика і
дерев’яний плуг.
Суспільне життя. Суспільну структуру доби бронзи складають сім’я, громада, плем’я,
союз племен. Вчені припускають, що в добу бронзи з’являється мала сім’я. Панівне станови
ще у суспільстві посідала племінна знать.
Духовне життя. Має місце особливе поклоніння Сонцю, виникає солярна символіка: коло,
хрест, свастика. Ними прикрашають посуд ритуального змісту, зброю, атрибути влади, аму
лети тощо.
Висновки
У добу бронзи (від II до І тис. до н.е.) на землях України існували три «світи»: Полісся,
Лісостеп та Степ. У північно-східній частині України і на Поліссі серед інших жили праугро-
фінські племена. У степах від Дону до Дунаю жили кочові та напівкочові племена, з яких на
території між Дніпром та Південною Волгою сформувався індо-іранський етнос.
У Наддніпрянщині, на Волині та Поділлі жили індоєвропейські племена.
Ранній залізний вік

(скіфо-сарматський світ)
На початку І тис. до н.е. на теренах України відбувається перехід до виробництва заліза.
Його утвердження як найпоширенішого металу відбулося в VII ст. до н.е. Поява залізних зна
рядь праці спричинила бурхливий розвиток господарства, військової справи і, в кінцевому
підсумку, соціальне розшарування за майновою ознакою.
На початку І тис. до н.е. на теренах України жили племена і народи, які належали до різ
них археологічних культур (лужицька, висоцька та ін.). Однією з найсамобутніших культур
праслов’янського світу була чорноліська культура.
www.testosvit.com
12
Чорноліська культура
Археологічна Територія розсе Господарське Суспільний Духовний

Житло
культура лення племен життя устрій світ
Ч о р н о л іс ь к а Правобережна Орне землеробство Побудова систе Існування вели Поховання

культура (X - Україна між (ячмінь, жито, пше ми фортець-го- кої патріархаль в могиль
VII ст. до н. е.). Дніпром і До ниця) родищ. Городи ної сім’ї, пізні никах, по
Городища Чор- ном Скотарство(корови, ще ставало цен ше - малої сім’ї. ховальні
ноліське, Субо- коні, вівці, кози). тром політично Рід, плем’я, союз обряди
тівське Ремесла: прядіння, го і культурного племен.
ткацтво, чинбарство життя племін Майнова і соціа
(кожевництво), об них об’єднань льна нерівність.
робка дерева, виго Слабка влада
товлення посуду, вождів
знарядь праці із
бронзи та заліза
Висновки
у VIII ст. до н.е. частина племен чорноліської культури переселилася на схід і оселилася
на берегах р. Ворскли. Племена чорноліської культури були предками землеробських пле
мен, яких Геродот називав скіфами-орачами.
Кіммерійці
У І тис. до н.е. на сучасних українських землях жили кочові племена - кіммерійці (перші
відомості про них дає «Одіссея» Гомера, найдостовірніші - Геродот). Походження кіммерій
ців остаточно не з’ясовано. За мовою вони, вірогідно, були іранцями.
Господарство. Основним заняттям кіммерійців було кочове скотарство, провідне місце за
ймало конярство.
Кіммерійці постійних поселень не мали, жили в тимчасових таборах і зимовниках. Всі
давні згадки про кіммерійців пов’язані з їх військовими походами. Озброєння кіммерійсько
го воїна складали меч, спис, лук, кинджал. Вчені вважають, ш;о кіммерійці уміли виробляти
залізну і стальну зброю.
Суспільне життя. Кіммерійці об’єднувалися в племена, племена - в союзи на чолі з
царями-вождями. Археологічні знахідки засвідчують існування майнової та соціальної не
рівності.
У V II ст. до н.е. в українських степах з’явилися скіфи. Більшість розрізнених кіммерій
ських племен відступила на схід, а незначна частина розчинилася серед скіфів.
Висновки
Кіммерійці були першим народом, який цілком прилаштувався до екологічних умов
східноєвропейських степів. На початку V II ст. до н.е. навала скіфів припинила існування
кіммерійців на українських землях.
Скіфи
Вчені називають багато версій походження скіфів. Серед інших прабатьківщиною скіфів
називають і землі Північного Причорномор’я, куди вони повернулися наприкінці V II — на
початку VI ст. до н.е.
За свідченням давньогрецького історика Геродота, Скіфію населяли кочові й осілі
племена.
www.testosvit.com
13
ЗНО 3 історії України. Повний шкільний курс
Племена Територія розселення
Скіфи-кочівники Причорноморські степи Правобережжя, частина Лівобережжя до р. Молочної
Царські скіфи Степовий Крим, Приазов’я до р. Дону
Скіфи-орачі Між р. Дніпро й Дністер, від Синюхи до Півн. Київщини й Півд. Волині
Скіфи-землероби Лісостепове Лівобережжя
Панівною групою були царські скіфи. Спираючись на військовий примус, вони збирали з
решти племен данину.
Господарство скіфів. Лісостепові племена займалися орним землеробством (вирощуван
ням пшениці, ячменю, жита, вівса, гороху, сочевиці), скотарством (розведенням великої і
малої рогатої худоби, коней, свиней), садівництвом, ремеслом (виготовленням знарядь пра
ці, одягу, предметів побуту тощо), промислами. Вважають, що скіфи винайшли складний
далекобійний лук.
У VI ст. до н.е. зафіксовано існування Царства Скіфів. Найзначнішою подією в його історії
стала війна з Персією.
ІС Т 9 Р И Ч Н И Й ф д к т
У 514-510 pp. до и. 6. Персія напала на Царство Скіфів. Скіфи вдалися до тактики виснаження і
перемогли величезне військо Дарія І, чим заслужили славу непереможних воїнів.
У IV ст. до н.е. склалася Велика Скіфія, яка досягла розквіту за правителя Атея. Він
карбував монету. Йому підлягала більшість населення Скіфії. Однак в 339 р. до н.е. 90-річ-
ний Атей зазнав поразки від Філіппа II Македонського (батька Александра Македонського).
У 331 р. до н. е. намісник Александра Македонського був розбитий скіфами.
Суспільне життя. У суспільстві скіфів мало місце розшарування за майновою ознакою.
Духовне життя. Релігія скіфів була політеїстичною. Вони поклонялися багатьом богам,
серед яких були: Таргітай - родоначальник скіфів; Гойтосір - бог сонця; Папай - володар
неба; Апі - богиня землі; Фагімасад - покровитель конярства і бог водяної стихії; Агрімпа-
са - богиня родючості. Хліборобське населення Лісостепу запозичило багато елементів скіф
ської міфології. Зокрема, слов’янське слово «бог» - скіфського походження.
Скіфи мали самобутнє мистецтво, основою якого був звіриний стиль. Найбільш відомою
пам’яткою того часу є золота прикраса —пектораль, знайдена археологом Б. Мозолевським у
1971 р. під час розкопок кургану Товста Могила. Письма племена Великої Скіфії не мали.
Найвідоміші скіфські могили-кургани: Товста Могила, Гайманова Могила, Солоха, Чортом-
лик та ін.
У IV ст, до н.е. розпочався занепад скіфської держави, а в кінці III ст. до н.е. Велика Скі
фія припинила своє існування. Певний час в степах Кримського півострова існувала Мала
Скіфія - столиця Неаполь Скіфський (сучасний Сімферополь), яка була підкорена боспор-
ськими царями в III ст. до н. е.
Висновки
Першим суб’єктом писемної історії на території України виступає протодержавне утво
рення іраномовних племен — Скіфське царство (V I-III ст. до н. е.). У своєму розвитку скіф
ське суспільство досягло стадії переходу від варварства до цивілізації.
Сармати
Сучасні археологічні дослідження вказують на те, що після зникнення скіфів у II ст. до н.е.
у причорноморських степах масово з’являються нові іраномовні кочові сарматські племена.
Відомості про життя та побут сарматів залишили грецькі історики. Так, Страбон у праці
«Географія» називає окремі сарматські племінні об’єднання: язигі, роксолани, аорси, алани,
сіраки, відзначаючи їх войовничість та агресивність. Племена сарматів освоїли степи між
Доном і Дніпром, іноді проникали до Дністра і Південного Бугу.
www.testosvit.com
14
Тема 1. Стародавня історія Україїіни
Розквіт сарматського суспільства припадає на І от. н. е.

Господарство сарматів в основному мало риси господарства скіфів.
Сармати були войовничими племенами. їхні кінні загони користувалися в бою арканами,
мечами і списами. Як писав римський історик Тацит, «ніхто їм не може чинити опору».
Суспільство було диференційоване за майновою ознакою і перебувало на перехідному ета
пі від докласових відносин. На відміну від скіфів сармати не змогли подолати родоплемінну
відособленість і об’єднатися.
Наприкінці І ст. н.е. у Причорномор’ї утворилося нове об’єднання сарматських племен, на
чолі яких стали войовничі алани. Край сарматському пануванню поклали германські племе
на готів - з півночі та тюркомовних гуків — зі сходу. Завершила історію сарматів навала
гунів у 375 р. н. е. Певна частина сарматських племен увійшла до черняхівської культури.
Висновки
Після зникнення скіфів на територію причорноморських степів із сходу проникають во
йовничі іраномовні сармати. На рубежі нашої ери вони освоюють степи між Доном і Дні
пром, пізніше проникають на береги Південного Бугу і Дунаю. У Причорномор’я сарматські
угруповання приходили декілька разів, останній - в другій половині III - першій половині
IV ст. н.е. Навала гунів поклала край їхньому пануванню.
Античні поліси-держави (міста-держави) Північного Причорномор’я

Від середини V II ст. до н.е. починається колонізація Північного Причорномор’я греками -
в основному, вихідцями з Мілета. Вона була викликана перенаселенням і нестачею вільних
земель в Греції, внутрішньою політичною боротьбою, пошуками порятунку від бідності, не
врожаїв та голоду. Освоєння греками Північного Причорномор’я відбувалося мирно.
Першою колонією вважають поселення на острові Березань неподалік сучасного міста
Очаків. Згодом у Північному Причорномор’ї утворилися три основні центри: Ольвія (на
Дніпрово-Бузькому лимані), Пантикапей (сучасна Керч), Херсонес (околиці сучасного Сева
стополя). Біля річки Тірас (Дністер) виникла Тіра.
У період IV —І ст. до н.е. міста-держави були незалежними утвореннями, а в І ст. до
н.е. - І ст. н.е. — підкорялися Риму. За формою правління вони були рабовласницькими
республіками (демократичними, аристократичними) або монархіями (Боспорське царст
во). Найвищу владу мали народні збори, в яких брали участь чоловіки - громадяни поліса.
Господарське життя. Жителі полісів-держав займалися сільськогосподарським виробниц
твом: вирощували зерно, виноград. Значну роль відігравали скотарство, рибний промисел.
Високого рівня досягло ремесло: металообробка, ткацтво, вироби із скла, кераміки, ювелірні
вироби. Розвивалася торгівля. Кожне міс
то карбувало власну монету.
Суспільне життя. Як правило, грецькі
міста-поліси були рабовласницькими рес
публіками: демократичними (Херсонес)
або аристократичними (Ольвія).
Розвиток культури. У містах розви
валися музика, література, мистецтво.
Поширеними були театральні видо
вища, спортивні змагання. За рівнем
освіченості населення полісів не посту
палося грекам Середземномор’я. Працю
вали вчені-історики, філософи. Культура
міст-держав Північного Причорномор’я
не була однорідною і сприяла подальшо
му розвитку власних народів Північного
Причорномор’я .
www.testosvit.com
15
Жителі міст-полісів сповідували політеїстичну релігію. Культи відправлялися у капи

щах, храмах, вівтарях тощо.
Близько 480 р. до н.е. виникло Боспорське царство (об’єднувало понад 20 міст: Феодосія,
Тірітака, Фанагорія, Німфей тощо). Столиця - Пантикапей. Територія царства обіймала
Керченський і Таманський півострови, Східне Приазов’я, пониззя Кубані, дельту Дону. У Бос-
порському царстві розвивалися землеробство, ремесла (особливо архітектура та ювелірна
справа), широка торгівля з Афінами. Міста мали водопостачання та каналізаційні мережі.
Найбільш відомі боспорські царі: Левкой І, Перісад V, Митридат V I Євпатор. За часів Ми-
тридата VI в 107 р. до н.е. відбулося повстання рабів під проводом Совмака, якому на деякий
час вдалося захопити владу. Згодом повстання було придушене.
У I V ст. майже всі античні держави Північного Причорномор’я (за виключенням Херсоне-
са і Пантикапея, які опинилися під владою Візантії) занепали.
СЛ9РНИі^
Колонізація (від латинського «колоніа» - заселення) - заселення незайманих земель або захоплен
ня чужих територій з подальшим їх заселенням.
Велике переселення народів

У IV -V I ст. в Європі прийшли в рух германські, слов’янські, угро-фінські та тюркські пле
мена. Цей період отримав в історії назву Великого переселення народів. Основними його
причинами були перенаселеність територій, бажання завоювати Римську імперію і збагати
тися, схильність варварських племен до завоювань тощо.
Під час Великого переселення народів готські племена з Прибалтики просунулися до
узбережжя Чорного і Азовського морів й осіли в пониззі Дніпра (остготи) та між Дністром і
Дунаєм (вестготи).
Близько 370 р. з Азії в Північне Причорномор’я вторглися тюркські племена гунів, які
разом з аланами почали тіснити готів на захід. У середині V ст. гуни на чолі з Аттілою втор
глися в Галлію, але були розбиті. Невдовзі Аттіла загинув, а гуни перекочували в Північне
Причорномор’я, де розчинилися серед місцевих племен.
У Велике переселення народів активно включилися слов’яни: венеди, склавіни й анти.
До кінця V ст. вони зайняли землі на північ від Дунаю і Чорного моря. У V ст, анти рушили
до Візантії, започаткувавши Велике розселення слов’ян. У V I-V II ст. склавіни й анти коло
нізували Балканський півострів, заселили територію між річками Лаба й Одра, крайнє
Верхнє Подніпров’я та землі на захід від нього, де раніше проживали племена балтів та
угро-фінів.
Розселившись на величезній території, єдина слов’янська спільнота поступово розпада
ється на східно-, західно-, південно- і північнослов’янські племінні утворення.
С л о вник
Велике переселення народів - величезні етнічні міграції, які відбувалися в Європі в IV-VI ст. н. е.
Дати
IV -III тис. до н.е. - розселення племен трипільської культури.
V -V I I ст. - Велике розселення слов’ян.
Висновки
Під час Великого переселення народів із IV по V I ст. Західна Римська імперія перестала
існувати. На її руїнах в Європі утворилося кілька варварських королівств.
Скориставшись підтримкою навали гунів, анти рушили до Візантії, започаткувавши Ве
лике розселення слов’ян у V -V I I ст. Розселившись на величезній території, єдина слов’янська
спільнота розпалася на етнічні групи, які заклали основи формування сучасних слов’ян
ських народів.
www.testosvit.com
16
Тема 2. Виникнення та розквіт Київської Русі
Походження слов’ян
Писемні джерела перших століть нашої ери містять суперечливі відомості про слов’ян.
Найдавніші писемні джерела про слов’ян належать римським історикам І -П ст. (Пліній
Старший, Тацит, александрійський географ Птолемей), які називали слов’ян венедами.
Більш широкі відомості про слов’ян дійшли до нас з V I ст. Автор історії готів Йордан у
своїй книзі «Гетика» (інша назва «Про походження та діяння гетів») поряд із назвою венеди
вживає назви анти та склавіни. Про войовничі походи слов’янських племен та спосіб їхнього
життя розповідає візантійський історик Прокопій Кесарійський у своїй праці «Війни».
На середину І тис. на історичних теренах України існували Склавінський і Антський сою
зи слов’янських племен. Останній у V ст. почав відігравати помітну роль на території Східної
і Південно-Східної Європи.
На початку V II ст. Антський союз було розгромлено аварами, що дещо загальмувало
суспільний і господарський розвиток цієї гілки слов’ян, яка в майбутньому стала основою
формування українського етносу. З цього процесу не можна також виключати і склавінів.
Вони мешкали на більшій частині території українського Правобережжя в V -VII ст. Україн
ські вчені вважають, що склавіни - видозмінена самоназва «слов’яни». Назва «слов’яни»
вживається в джерелах з V I ст. Давні слов’яни — предки українського народу.
Велике розселення слов’ян на територіях Східної і Південно-Східної Європи завершилося
до кінця VII ст. Про це свідчать речові пам’ятки черняхівської (III ст.) та зарубинецької
(V ст.) археологічних культур.
За даними літописів у східних слов’ян перед утворенням Київської Русі існувало 14 вели
ких племінних об’єднань, з яких на етнічних теренах України жило сім союзів. Назви пле
мінних союзів зберіг літопис «Повість минулих літ». Майже всі племінні об’єднання мешка
ли в смугах лісостепу й лісу.
Територію проживання окремих союзів дослідники визначають по-різному.
Східнослов’янські племінні союзи
Назва союзу Територія розселення
поляни Середнє Подніпров’я від р. Тетерів до річок Ірпінь і Рось

деревляни Від р. Случ до Дніпра, від річок Уборті та Прип’яті до р. Тетерів
сіверяни На лівих притоках Дніпра: Десна, Сейм, Сула
уличі Між річками Оріль, Дніпро й Самара та в лісостеповій частині Південного Бугу
тиверці Дністровсько-Прутське межиріччя до Південного Бугу

хорвати Верхня Наддніпрянщина (західніше р. Збруч), межиріччя Верхнього Пруту й
Дністра, Північна Буковина, Прикарпаття й частина Закарпаття
дуліби (волиняни, Від Західного Бугу до р. Горинь; від Прип’яті до Верхнього Дністра
бужани)
Господарське життя. Давні слов’яни займалися землеробством (вирощували просо, яч

мінь, жито, пшеницю, овес, льон, коноплі), осілим скотарством (розводили велику і дрібну
рогату худобу, овець, свиней), мисливством, рибальством, бортництвом. Розвивалися ремес
ла: ливарна справа, ковальство, ювелірна справа, гончарство. Слов’яни активно торгували з
населенням Подунав’я, Центральної Європи, Прибалтики (хутро, віск, мед, шкури, зерно).
Суспільний лад. Спочатку у слов’ян виникали тимчасові об’єднання племен, потім -
сусідські племена. В умовах становлення союзів племен відбулося соціальне розшарування,
результатом якого було утворення прошарку племінної верхівки (князі, бояри, дружинники).
Дружинники, озброєні професійні воїни, служили вождям і князям за винагороду.
Помітну роль в житті слов’янських союзів племен відігравали збори чоловіків-воїнів або
народні збори (віча).
www.testosvit.com
17
Релігійні погляди, в основі релігії слов’ян лежав культ природи. Для відправлення об
рядів слов’яни-язичники будували святилища, в центрі яких знаходився ідол. Приносили
в жертву тварин, зерно, різноманітні вироби. Здійснювалися й людські жертвоприношення.
У V -V I I от. слов’яни колонізують нові території. Утворюються спочатку нові союзи, а зго
дом територіальні об’єднання протодержавного типу (землі, княжіння), які стали зародком
майбутньої слов’янської держави.
www.testosvit.com
18
З кінця VIII ст. процес утворення княжінь активізувався. їх очолювали князі місцевих
династій. Особливо активно цей процес відбувався на теренах Полянського племінного кня
жіння із столицею в Києві.
С л о вн ик
Протодержавні утворення (від грецького слова «протос» - первинність, першооснова) - у розу
мінні зародок держави.
Висновки
Майже всі слов’янські об’єднання мешкали в смугах степу і лісостепу, що сприяло розвит
ку господарства і безпечним умовам життя.
В умовах становлення союзів племен зростала їх роль як військово-політичної сили.
Утворення держави - Київська Русь
У V II I -I X ст. склалися реальні політичні передумови для утворення на основі Полян

ського племінного княжіння першої східнослов’янської держави. Верховна влада в ній на
лежала нащадкам полянського князя Кия.
Держава — політично-територіальне утворення, яке, спираючись на органи влади й за
кони, обов’язкові для всього населення, регулює суспільне життя, зберігає його цілісність,
забезпечує розвиток, захищає кордони.
Серед істориків побутує декілька теорій щодо назви «Русь», «Руська земля». У широкому
значенні термін охоплює всі східнослов’янські землі. У вузькому - тільки територію Півден
ної Русі - Київщини, Чернігівщини, Переяславщини.
Терміни «Русь» і «Руська земля» швидко поширилися серед слов’янства і закріпилися за
назвами деяких річок (Рось, Росава, Роставиця). На думку окремих учених, дружина одного
з вождів Полянського союзу за назвою свого племені почала іменувати себе русами.
ІСТО РИ Ч Н И Й Факт
У IX ст. назва «Русь» закріпилася за новоутвореною державою. Оскільки столицею нової держави
був Київ, то історики X IX —X X ст. почали називати п Київська Русь.
Княжили в Русі представники династії Києвичів —князі Дір і Аскольд. Дружина князя Аскольда
здійснила декілька походів на Візантію. Перебуваючи у Візантії в 860 p., Аскольд прийняв хрещення
(як і руський князь Бравлін у VIII ст.), проте більшість населення дотримувалася язичництва.
У 882 р. внаслідок перевороту влада переходить від династії Києвичів до Рюриковичів - князя
Олега. З приходом Олега Рюриковича до влади практично завершилося об’єднання північних та пів
денних руських земель. Рюриковичі продовжили політику попередніх князів.
Про причини утворення Київської Русі існує багато теорій. Серед істориків, що притримуються
так званої норманської теорії, існує думка, що норманська династія Рюриковичів відіграла виняткову
роль у створенні Київської Русі.
Проте всім відомі факти з історії східнослов’янської державності свідчать, що держава Київська
Русь почала формуватися задовго до приходу варягів у процесі органічного розвитку східного
слов’янства. Олег та його дружинники фактично почали служити Київській державі, яка до IX ст,
вже пройшла довгий шлях розвитку.
Висновки
Утворення в V I I I -I X ст. Руської держави започаткувало нову епоху в історії східних
слов’ян — епоху повноцінного державно-політичного життя. Суспільно-політичний та еко
номічний розвиток Руської держави був подібним до середньовічних європейських держав.
Основні теорії щодо етнічної приналежності Київської Русі

та їх автори ( X I X —X X ст.)
• Руську державу заснували росіяни, а українці і білоруси відгалузилися від них пізніше
(історики X I X ст. М. Карамзін, М. Погодін та ін.);
• давньоруська народність сформувалася у IX ст., яка вже в X IV -X V ст. розпалася на ро
сійську, білоруську і українську народності (радянські вчені, X X ст.);
www.testosvit.com
19
• формування українського, російського і білоруського етносів розпочалося до виникнен

ня Руської держави (українські вчені X I X ст. М. Максимович, М. Грушевський, А . Крим
ський та ін.);
• початки етнокультурного розвитку пращурів українців пов’язуються з розпадом великої
слов’янської спільноти і появою племінних союзів. Цей процес супроводжувався асиміля
цією місцевих етнічних груп неслов’янського походження (більшість сучасних українських
істориків, археологів, мовознавців). Початок розвитку російського, українського і білорусь
кого народів бере від середини XII ст.
Князювання Олега
У період раннього Середньовіччя війна була головним засобом проведення зовнішньої
політики. За князювання Олега територія Русі розширювалася за рахунок деревлян, сі
верян, радимичів, словен, кривичів, мері, чуді, весі тощо. Київ перетворюється на «матір
городам руським».
У 907 р. Олег здійснив морський похід на Константинополь, де уклав вигідний для Русі
договір (перший договір Русі, текст якого зберігся), який передбачав значні пільги для
руських купців, у 911 р. було укладено новий договір між Руссю і Візантією. Договори 907 і
911 pp. стали першими дипломатичними і правовими актами Давньоруської держави.
За своїм суспільно-політичним та економічним розвитком Руська держава VIII — IX ст.
була подібна до середньовічних європейських держав.
У 912 р. князь Олег помирає і до влади приходить князь Ігор. Його владу відмовилися ви
знавати уличі, взялися за зброю деревляни. Ігор жорстоко придушив виступи і доклав зусиль
для зміцнення центральної влади. Він домігся послаблення ролі місцевих князів та наклав
на них більшу данину (щорічний збір князем данини з підвладних йому територій - полюддя).
У 945 р. під час позачергового збору данини з деревлян князя Ігоря було вбито. Одночасно
деревлянська знать зробила спробу усунути від влади Рюриковичів і утвердити в Києві ди
настію деревлянського князя Мала.
Княгиня Ольга
У 945 р. на чолі держави стає Ольга - дружина князя Ігоря, яка провела
низку реформ.
Ольга (бл. 910-969 ) - київська княгиня. Посіла стіл по загибелі свого чоловіка
і правила Руссю до змужніння сина Святослава.
Придушила повстання деревлян, провела державну реформу, впорядкувала
збирання данини, організувала опорні пункти центральної влади на місцях, чим
зробила важливий крок у складанні давньоруської державності.
Проводила мирну політику щодо Візантії та Германії.
Прийняла християнство. Канонізована православною церквою.
Провела ряд реформ.
- ліквідовується місцеве княжіння;
- реформується система збору данини (встановлюються норми податків і порядок стягнен
ня повинностей; устави, уроки, оброки);
- збір данини здійснювався в адміністративно-господарських осередках - погостах;
- погости ставали опорними пунктами верховної влади на місцях, де її представники ви
конували адміністративні й судові функції;
- з метою поповнення скарбниці встановлювалися знаки князівської власності (позначен
ня певних територій з метою полювання, бортництва, добування хутра тощо).
Ольга була християнкою і мала намір запровадити християнство на Русі. За її сприяння
на могилі Аскольда було побудовано церкву Святого Миколи та церкву Святої Софії. Па дум
ку істориків, не пізніше XIII ст. Ольгу почали вшановувати як святу.
Реформи княгині Ольги відіграли важливу роль у підпорядкуванні племінних княжінь
безпосередньо владі великих руських князів, включенні їхніх земель у межі Руської держа
ви, започаткували нові принципи збирання податків.
www.testosvit.com
20
Тема 2. Виникнення та рознвіт Київської Русі
Князь Святослав
У 964 р. до влади прийшов князь Святослав (964—972) —князь-воїн.
Його зовнішня політика була направлена на розширення теренів
Русі шляхом приєднання завоііованих території!.
Святослав Хоробрий (бл. 9 3 9 -9 7 2 або 973) - великий київський князь,
видатний полководець. У 960-х pp. звільнив в’ятичів від панування хозар.
Розгромив Хозарський каганах. Здійснив походи на Болгарію і Візантію.
Уклав мир із Візантією. Вбитий печенігами.
Походи Святослава. У 964 р. - початок походів до Оки й Волги (за
хопив в’ятичів, буртасів (мордва), завдав нищівної поразки військам
Хозарського каганату, оволодів столицею Ітілем). Балканські походи
Святослава: 1-й почався в 9 6 8 p., 2-й - 9 6 9 -9 7 1 pp.
Наслідки походів сприяли:
- забезпеченню сприятливих умов для торгівлі Русі на Сході і Півдні;
- появі загрози для Русі з боку печенігів (стримувалися Хозарією);
- втягненню Русі у війну з Болгарією.
Внутрішня політика Святослава була направлена на:
- зосередження влади на місцях у руках єдиної династії - розсадив синів по головних
центрах Давньоруської держави, розпочавши творення на Русі князівських столів (адміні
стративна реформа);
- посилення позицій язичництва;
- погроми християнських храмів і громад.
Суспільний устрій Київської Русі у І Х - Х ст.

За своїм етнічним складом Київська Русь не була єдиною державою, що потребувало силь
ного апарату влади. Верховним носієм влади був князь. У X ст. відбувається окняжіння зе
мель (підпорядкування території племінних вождів владі київського князя). Влада на міс
цях зосереджується в руках Рюриковичів. З другої половини X ст. зароджується ідея
старшинства (влада передається тільки одному з князів роду разом з правом на київський
(«старший») стіл.
Великий князь здійснював законодавчо-судову діяльність. На початку X ст. існував «За
кон Руський» — перший збірник норм звичаєвого права.
При князеві існував дорадчий орган - рада старшин (старійшини, дружинники, бояри),
згодом — князівська рада, яка вирішувала найважливіші питання в житті країни. Часто
Русь цього періоду історики називають дружинною державою.
Найчисельнішу групу населення Русі в період становлення ранньофеодального суспіль
ства складали:
- смерди - вільні особи (володіли землею, вели господарство, сплачували данину);
- ремісники, торгівці, купці (жили в містах);
- челядь (різні групи залежного населення, яких можна було дарувати, продавати);
- холопи (їх становище практично не відрізнялося від рабства).
Переважна більшість селян мешкала в селах (неукріплених поселеннях). Жили малими
і великими (на Поліссі) сім’ями на одному дворищі. Сім’ї кількох сіл об’єднувалися в селян
ську общину (суспільно-територіальну одиницю), яка називалася верв. Побутові умови від
значалися суворістю; хата - курна, стіни - дерев’яні.
Селяни займалися рільництвом, городництвом, тваринництвом, ремеслами. Вони дотри
мувалися культу роду. Селянство виступало носієм традицій, духовної і побутової культури,
поклонялося явищам природи.
У І Х - Х ст. на Русі налічувалося понад 20 міст. У центрі міста був укріплений дитинець, де
знаходилися органи влади та управління. Поза дитинцем розташовувався посад - місце зо
середження ремісничо-торгового населення. Побут міських низів нагадував селянський спо
сіб життя. Князі і бояри жили в хоромах.
www.testosvit.com
21
Переважна більшість городян були язичниками, хоча в деяких містах існували християн
ські громади. Релігійні обряди відправлялися у святилищах, в центрі яких споруджувалося
капище. Служителями культу були жерці-волхви.
Через Київ проходив «шлях із варягів у греки» - основна водна торговельна магістраль
Київської Русі. Вона з’єднувала Скандинавські країни і Візантію, північні й південні райони
Русі періоду IX—XII ст. Опис шляху є в «Повісті минулих літ». Використовувався й торговель
ний шлях суходолом уздовж Дніпра.
«Грецький шлях» виник у кінці IX - на початку X ст. Починався в околицях сучасного
Стокгольма, проходив Балтійським морем, по Неві, Ладозькому й Ільменському озерах річ
ками до Дніпра, а з Дніпра - вздовж західного узбережжя Чорного моря до Константинополя.
www.testosvit.com
22
Руські купці з Києва до Константинополя діставалися за 3 0 -4 0 днів. Возили хліб, реміс

ничі вироби, срібло в монетах, хутро, віск, мед та товари із Скандинавії й Прибалтики - зброю,
бурштин. Із Півдня везли вино, скляні вироби, фрукти, тканини, ювелірні вироби.
«Шлях із варягів у греки» мав велике значення не лише для розвитку зовнішньої, а іі
внутрішньої торгівлі. Він сприяв налагодженню зв’язків між східнослов’янськими племе
нами та прискоренню їхнього державного об’єднання навколо Києва. У Х І-Х П ст. шлях
втратив своє значення через хрестові походи, які сприяли встановленню зв’язків зі Сходом
через Середземне море.
Висновки
Прихід до влади Рюриковичів не перервав політичного розвитку Русі, хоча й не позначив
ся значущими змінами. Зміцнювалася влада великого князя, зародилася ідея старшинства
одного з князів роду, рада старійшин перетворювалася на князівську раду, важливу роль
відігравала дружина.
За правління Рюриковичів оформився «Закон руський», було врегульовано систему збо
ру данини і податків, розпочато адміністративну реформу. У сфері соціальних відносин за
початковано процес формування соціальних верств.
У І Х -Х ст. Русь розвивалася як монархія з родовою формою володарювання. Політика
окняження земель породжувала систему васальної залежності місцевої знаті.
Володимир Великий
Після смерті Святослава почалася жорстока боротьба його синів за владу. Вона закінчила
ся з приходом Володимира (98 0-10 15 ) до влади, який, за словами літописця, «став княжити
у Києві один», тобто став володарем Русі.
Володимир, як і його попередники, доклав багато зусиль для зміцнення центральної вла
ди і розширення територіальних меж Русі. Він приєднав волинян, хорватів, тиверців, ули
чів, в’ятичів, радимичів. Територія Русі простягалася від Дністра, Закарпаття, річок Захід
ного Бугу, Німану, Західної Двіни на заході та межиріччя Волги й Оки на сході; від Чудського,
Ладозького, Онезького озер Фінської затоки на півночі до Причорномор’я і Приазов’я на
півдні.
Для захисту кордонів держави за Володимира будувалися міста-фортеці, споруджувалися
сотні кілометрів захисних валів і ровів, що складали єдину систему оборони, яку ще називають
Змієві вали.
Володимир Великий (?-1015). У 978 р. у боротьбі за батькову спадщину став

київським князем і єдиновладним правителем Русі. У загальних рисах завершив
формування Давньоруської держави.
Володимир був видатним політиком і реформатором. Він позбавив влади міс
цеву племінну знать, замінивши її своїми синами-посадниками. У 988 р. запро
вадив на Русі християнство.
У XIII ст. був канонізований Руською православною церквою.
Внутрішня політика. Володимир почав зміцнювати центральну владу,
усунув з провідних ролей у дружині варязьких найманців, що сприяло
формуванню верхівки військової знаті з місцевого населення, провів ряд
реформ.
Адміністративна реформа започаткувала систему формування князівств-намісництв (де
правили сини Володимира) - адміністративно-політичних одиниць імперії, що привело до
заміни родоплемінного поділу держави на територіальний.
Судова реформа, яка ліквідувала дію звичаєвого права, передбачала:
- розмежування княжого і церковного судочинства;
- запровадження, а потім скасування смертної кари;
- прийняття закону «Устав земляний».
За Володимира розпочалося карбування монет (златників і срібляків, або срібників), на
деяких з них було викарбовано тризуб як герб Володимира.
www.testosvit.com
23
Запровадження християнства. У 988 р. Володимир запровадив християнство як держав

ну релігію. Сам він охрестився у Херсонесі (Корсуні) і взяв ім’я Василій (у перекладі з грець
кої - «царський»).
Володимир Великий заснував церковну організацію, в якій діяло п’ять єпископств (у Ки
єві, Чернігові, Білгороді, Володимирі-Волинському і Новгороді). Церковний статут передба
чав виділення на утримання церкви десятої частини з різних доходів - десятини. Зводилися
нові церкви: Св. Василія, Десятинна (966 p.). Князя Володимира зараховано до лику святих
Руської православної церкви й названо Великим.
Зовнішня політика. Володимир Великий доклав багато зусиль до зміцнення міжнародного
становища Русі. Він укріпив відносини з Візантією, Германією, країнами Центральної і
Північно-Західної Європи. Охрестившись, Володимир взяв шлюб із візантійською принце
сою Анною, що дозволило йому зайняти почесне місце у «християнській сім’ї європейських
правителів». Він започаткував дипломатичні відносини з Вірменією, Чехією, Угорщиною,
Польщею, що сприяло політичному й економічному розвитку Русі.
Висновки
Укріплення південних рубежів і налагодження добросусідських відносин з європейськи
ми державами створили сприятливі умови для політичного й економічного розвитку Русі.
Введення християнства зміцнювало центральну владу та забезпечувало ідеологічну,
політичну і культурну єдність Русі. За правління Володимира завершився процес перетво
рення Руської держави на імперію — найбільшу державу тогочасної Європи.
Ярослав Мудрий
Після смерті Володимира почалася жорстока боротьба за владу в Києві між його синами
Святополком і Ярославом, під час якої були вбиті наймолодші брати Борис, Гліб і Святослав.
У 1019 р. в Києві почав правити Ярослав, який визнав самостійність полоцького князя
Брячеслава (1021 p.). У 1024 р. молодший брат Ярослава Мстислав, тмутараканський князь,
переміг у бою Ярослава, але відмовився від Києва. У 1026 р. брати уклали договір про поділ
Руської землі по Дніпру. До Ярослава відійшло Правобережжя з Києвом, до Мстислава —
Лівобережжя з Черніговом.
Фактично сформувалося три самостійні утворення; Київське, Чернігівське, Полоцьке.
У 1036 р. Ярослав стає єдиновладним володарем Русі (після смерті Мстислава і визнання
Брячеславом влади Ярослава). Роки правління Ярослава Володимировича стали часом
найбільшого розвитку і піднесення Київської Русі.
Ярослав Мудрий (978—1004) - князь новгородський і київський. Прагнучи

незалежності від Києва, відмовився виплачувати батькові щорічну данину.
У 1036 р. зробився «самовладцем Руської землі». Доклав багато зусиль до
централізації, зміцнення держави та захисту її рубежів. Розбудував Київ,
побудував місто Ярослава, головною окрасою якого стали Золоті ворота та
Софійський собор.
З його ім ’ям пов’язані створення першого літописного зводу (1037-1039) та
першого писаного зводу законів «Руська правда».
За сприяння розвитку культури, освіти, писемності й архітектури Ярослава
прозвали Мудрим.
Внутрішня політика. Ярослав зміцнив князівську владу всередині Київської Русі, по
долав сепаратизм місцевої родоплемінної верхівки. Після смерті бездітного брата чернігів
ського князя Мстислава Ярослав утвердив монархічну форму правління.
З метою запобігання боротьбі за владу Ярослав склав заповіт про порядок успадкування
своїми синами великокнязівської влади й розподілу між ними території на окремі володін
ня - уділи. Київський стіл за принципом старшинства мав послідовно переходити до старшого
за віком брата, який посідав би вище місце на щаблях ієрархічної драбини. Запроваджувана
система успадкування влади передбачала належність верховної влади групі князів-родичів,
пов’язаних між собою васально-ієрархічними стосунками.
Ярослав розпочав в Києві грандіозне будівництво, яке докорінно змінило зовнішній ви
гляд міста. За Ярослава територія Києва зросла в сім разів. Окрасою міста стали Золоті во
www.testosvit.com
24
Тема 2, Виникнення та розквіт Київської Русі
рота з надбрамною церквою Благовіщення Богородиці.

У 1037 р. постав Софіііськиіі собор, прикрашений на
стінними фресками і мозаїками.
Закладення собору Святої Софії демонструвало рів

ність Київської Русі з Візантійською імперією, релігій
не та духовне правонаступництво. Ярослав запросив
константинопольського ієрарха очолити давньоруську
церкву, що підвищило її престиж. Після зміцнення
держави за розпорядженням Ярослава митрополитом
«Київським та всієя Русі» у 1051 р. обирається русич
Іларіон. Продовжується процес формування нової вер
стви суспільства —духовенства. Сучасний вигляд Софійського собору
Для утвердження християнської віри Ярослав за- (Київ)
клав великокняжий монастир Св. Георгія і Св. Ірини.
У середині 1050-х pp. засновується Києво-Печерський монастир. З утворенням монастирів
з’являються монахи.
З іменем Ярослава пов’язують створення першого писемного зведення законів Київської

Русі - «Руської правди». Хоча серед істориків немає єдності щодо цього факту, однак у
ХНІ ст. всю «Руську правду» історичні джерела називали «Судом Ярославим Володимирица».
Більш достовірним є факт авторства Ярослава Церковного статуту, який регулював головним
чином питання родинного права і злочинів проти моралі.
ІСТОРИЧНИЙ Ф акт
«Руська правда» - найвідоміша пам’ятка давньоруського княжого законодавства. Відомо понад
100 списків «Руської правди», які прийнято поділяти на З редакції - коротку, розширену та скорочену
(окремі дослідники виділяють 5 і більше редакцій).
Основним джерелом «Руської правди» були норми звичаєвого права.
Коротка редакція включає:
- «Правду Ярослава», або «Найдавнішу правду» (автором її вважається Ярослав Мудрий);
- «Правду Ярославичів», або «Статут Ярославичів» (цей текст приписується синам Ярослава Муд
рого);
- так звані «Покон вірний» та «Урок мостникам», щодо походження яких точних відомостей немає.
За часів Ярослава розвивалися освіта, писемність і література. При Софійському соборі
було створено скрипторій - майстерню по переписуванню книжок. У 1039 р. завершилося
створення літописного Київського зводу, Іларіон написав свій знаменитий твір «Слово про
закон і благодать». Поруч з Ярославом діяли книжники, всебічно освічені особи, які спри
яли комплектуванню заснованої Ярославом першої державної бібліотеки. Відкривалися
державні, церковні і приватні школи. Свідченням поширення писемності є графіті - написи
і подряпини на стінах Софійського собору.
За сприяння розвитку культури, освіти, писемності, архітектури Ярослава прозвали Мудрим.
Зовнішня політика. Ярослав продовжував зовнішню політику свого батька, Володимира
Великого, успішно використовуючи як воєнні дії, так і дипломатію. Князь зміцнив західні
кордони Русі. Організував успішні походи на півночі і північному сході проти чуді, ятвягів,
литовців, мазовша, остаточно розгромив печенігів.
Ярослав встановив дружні відносини з Польщею, Францією, Угорщиною, Германією,
Візантією, Норвегією, Швецією, контакти з Англією. Скріпленню союзів слугували динас
тичні шлюби (так звана шлюбна дипломатія), які дозволили київській династії стати повно
правним членом християнської родини народів Європи.
У другій половині Х І-Х ІІ ст. суспільні відносини в Русі оформлюються в цілісну систему
і, на відміну від західноєвропейських, мають свої особливості:
- панування державної власності на землю;
- уповільнений розвиток приватного землеволодіння;
- нерозвинутість системи васальної залежності.
www.testosvit.com
25
Дати
882 р. - об’єднання північних та південних руських земель Олегом.
988 р. - запровадження християнства як державної релігії.
1019—1054 pp. - князювання Ярослава Мудрого в Києві.
Висновки
У X I от. Ярослав стає єдиновладним володарем Русі. Розбудова столиці, упорядкування
законодавства, могутнє піднесення культури і освіти свідчили про намагання Ярослава Му
дрого поставити Русь на рівень найрозвинутіших країн Європи. Його зовнішня політика
відзначалася послідовністю і миролюбністю. Роки правління Ярослава Мудрого стали ча
сом найбільшого розвитку і піднесення Київської Русі.
Правління Ярославичів
По смерті Ярослава Мудрого у 1054 р. у Київській Русі встановилася влада старших дітей
Ярослава Мудрого - Ізяслава, Святослава і Всеволода. Історики назвали таку форму прав
ління тріумвіратом Ярославичів, який існував майже 20 років (хоча формально київським
князем був Ізяслав). У такий спосіб держава залишалася неподільною, зберігаючись у формі
спільної власності роду.
Найпомітнішою подією періоду правління тріумвірату Ярославичів було утвердження но
вого збірника законів під назвою «Правда Ярославичів» у 1072 p., що разом із статтями Яро
слава Мудрого становили «Руську правду».
Вона посилювала відповідальність за порушення законів, скасовувала кровну помсту за
вбивство, збільшувала розмір штрафів за нанесення збитків власності тош;о. «Правда Ярос
лавичів» засвідчувала перетворення князівської влади на вищий орган нагляду за дотри
манням норм соціального життя різних груп населення.
У 1078 р. єдиновладним володарем Києва стає Всеволод (1078-1093). Його основна увага
була зосереджена на збереженні єдності Русі та захисті від набігів половців.
Після смерті Всеволода до влади в Києві прийшов Святополк Ізяславич, а з 1096 по 1113 р.
Руссю правив дуумвірат князів (союз двох) Святополка і Володимира. Проте боротьба проти
половців потребувала об’єднання зусиль всіх князів.
У 1097 р. у Любечі відбувся князівський з’їзд, який сприяв зміцненню центральної влади
шляхом проголошення нового порядку успадкування власності, увівши поняття отчини (або
вотчини - володіння, яке колись належало батькам). Таких отчин було визначено три; Київ,
Чернігів, Переяславль.
Любецький з’їзд та його рішення
Подія Мета прийнятих ухвал Новизна принципу отчинності
Любецький уведення поняття отчини; уперше в історії Русі офіційно утверджувався прин
з’їзд 1097 р. обмеження кількості спад цип спадкового володіння (від батька до сина) під
коємців роду Рюриковичів на владними територіями (уділами), який закріплював
володіння трьома отчинами їх за певними родинами роду Рюриковичів;
(Київ, Чернігів, Переяславль); право отчинності закріплювалося лише за сім’ями
зміцнення центральної влади; трьох старших синів Ярослава Мудрого - Святопол-
запобігання усобицям. ком, Святославичами та Володимиром Мономахом.
Київский стіл перетворювався на спадкове володіння.
Рішення князів у Любечі, як і під Києвом (1100, 1101, 1111 pp.), не припинили міжусо
биць.
Поняття
Отчина - володіння, яке свого часу належало батькам.
Висновки
Правління Ярославичів характеризувалося послабленням єдиновладдя, посиленням міжусо
биць та зростанням політичної ролі місцевих князів.
www.testosvit.com
26
Піднесення могутності Київської Русі

Володимир Мономах
Загроза нападу половців посилилася. Провідну роль в організації відсічі половцям
відіграв Володимир Мономах, син Всеволода. Після смерті київського князя Святополка у
1113 р. почалося повстання киян проти бояр, і останні запросили на київський стіл Володи
мира Мономаха, який княжив у Чернігові. Його іменували Мономахом, оскільки його мати
була візантійська царівна Анна Мономах.
Володимир Мономах (1053—1125). Онук візантійського імператора і Яро

слава Мудрого. Князь смоленський, переяславський, чернігівський, великий
київський князь (з 1113). Організатор і активний учасник з’їздів князів (1097
у Любечі, 1103 поблизу Києва).
Пристосував чинне законодавство до нових умов.
Здійснив декілька успішних походів на половців. Виявив себе майстром
дипломатичних переговорів.
У «Повчанні дітям» зробив спробу викласти автобіографію та бачення ба
гатьох моральних проблем.
Володимир Мономах був мудрим політиком, провадив активну
зовнішню політику, опікувався законодавством, був високоосвіченою
людиною (знав 5 мов).
У 1113 р. у с. Берестовому на раді знаті було затверджено новий «Устав» — збірник право
вих норм, який увійшов до «Руської правди». Його статті підтверджували права земле
власників, давали поступки міській бідноті, обмежували лихварство. Вперше визначалися
права й обов’язки закупів (селян, які потрапляли в кабалу до землевласників через невід-
працьований борг - купу).
Володимир Мономах, усвідомлюючи небезпеку розпаду Русі, прагнув зміцнити велико
князівську владу. У стосунках з підвладними князями він дотримувався принципу сюзе-
ренітету-васалітету: переміщував їх з одного столу на інший, інколи відбирав вотчини кня
зів. На кінець життя Володимир Мономах зосередив у своїх руках три чверті території Русі.
Володимир Мономах мав літературний хист, написав «Повчання дітям», в якому повчав
синів піклуватися про рідну землю, дотримуватися християнських чеснот, постійно збагачу
вати власні знання.
У 1125 р. на київському престолі утвердився старший з Мономаховичів - Мстислав. За
часів Мстислава на Русі припинилися усобиці, було забезпечено спокій на південних рубе
жах держави. Він підтримував союзницькі відносини з Візантією, Польщею та Угорщиною.
Виснрвки
Правління Володимира Мономаха характеризувалося зміцненням одноосібної влади ве
ликого князя, централізацією держави і було спрямоване на правове врегулювання сус
пільних відносин, запобігання міжусобиць. Недарма його прозвали Великим.
www.testosvit.com
27
Тема 3. Київська Русь за часів роздробленості.
Галицько-Волинська держава
Утворення трьох отчин сприяло подальшому політичному та соціально-економічному роз
витку Київського, Переяславського і Чернігівського князівств, але привело до поліцент-
ралізації Київської Русі.
Київська земля залишалася спільною спад псиною роду Рюриковичів, а Київ - стольним
градом, одним з наіібільших і найбагатших міст Європи. У другій половині XII ст. відбувалося
економічне піднесення Києва та Київської землі. У місті розвивалися ремесла (обробка заліза,
каменю, дерева, скла; ювелірна справа, гончарство), торгівля. Позитивні зрушення відбува
лися в сільському господарстві (поширення плуга), розвивалися скотарство, промисли (мис
ливство, бортництво). Землеробство і скотарство виробляли продукти на експорт. На території
князівства розташовувалися близько 8 0 міст і містечок.
Князі вели жорстоку боротьбу за оволодіння Києвом. Протягом 1146-1246 pp. 24 князі
47 раз займали київський стіл. Київському князівству не вдалося відіграти роль об’єднавчого
центру для роздробленої Русі.
Щитом для Києва й решти руських територій від набігів половців служило Переяславське
князівство. Переяслав був могутньою фортецею, якою жодного разу не змогли оволодіти
кочівники. Однак Переяславське князівство не мало помітного впливу на політичний розви
ток Русі, оскільки залежало від Києва. На території князівства розвивалися зернове господар
ство, торгівля, тваринництво, промисли. В умовах роздробленості Русі Переяславське князів
ство досягло піднесення за князювання Володимира Глібовича. Коли він помер (1187), «за ним
же Україна багато потужила». Так уперше в літописі було вжито термін «Україна».
ІСТРРичний фдкт
Перша письмова згадка про Україну міститься в Іпатіївському списку «Повісті минулих літ».
За свідченням літописця, коли переяславський князь Володимир Глібович, який успішно боронив
руські землі від половецьких нападів, помер в літо 1187 p., то «плакашасА по немь вси^ Переаеславци.
. W нам же Оукраина много постона,..». Так у 1187 р. у літописі було вперше вжито термін «Україна».
Найбільшим за плош;ею серед трьох князівств було Чернігівське князівство. У 1130-х pp.
X II ст. до складу князівства увійшла територія по р. Сейм з головним містом Курськом. Чер
нігів був знаним ремісничим і торговим центром. Серед міст найбільшими були Тмутаракань,
Путивль, Стародуб. Селяни займалися тваринництвом, зерновим господарством, промислами.
Першим чернігівським князем був Святослав Ярославич, сини якого започаткували династії
Олеговичів та Давидовичів.
З Чернігівщиною пов’язана подія, яку увічнено в найвизначнішому творі давньої україн
ської літератури - поемі «Слово о полку Ігоревім». Невідомий автор описав невдалий похід
новгород-сіверського князя Ігоря на половців. Докоряючи князям за розбрат, автор закликає
русичів до єдності.
Наприкінці X I ст. за ухвалою Любецького з’їзду утворилося Новгород-Сіверське князівство.
Формально воно було залежним від Чернігівського князя, а фактично - проводило самостійну
політику. З початку XIII ст. Чернігівське і Новгород-Сіверське князівства діляться на уділи.
Головні причини роздробленості Київської Русі:

- розвиток феодального землеволодіння в центрі і на місцях;
- зміцнення вотчинної форми феодального землеволодіння;
- розвиток та зміни в економіці (виникнення нових міст як економічних центрів, зміна
торгових шляхів топ^о);
- процес розшарування в суспільстві;
- різний етнічний склад території Русі.
Висновки
Жодне з князівств Київської Русі у середині X II - першій половині X III ст. не зуміло до
могтися зміцнення центральної влади й запобігти політичному занепаду держави. Князів
ські усобиці заважали політичній єдності та економічному розвитку князівств, наближали
Русь до удільної роздробленості, характерної згодом для всієї середньовічної Європи.
www.testosvit.com
28
______________________________ Тема 3. Київська Русь за часів роздробленості. ГалицькоВ от інська держава
Галицько-Волинська держава
Волинська земля утворилася на заході Руської держави і до кінця X I от. підпорядковува
лася київському князю. Формування територіальних меж Волинської землі тривало майже
до кінця XII от. Її політичним і духовним центром було місто Володимир-Волинський. у
80-х pp. X I ст. відбувся поділ Волинської землі на волинську і прикарпатську. У 1135 р. Ізя-
слав Мстиславич, онук Володимира Мономаха, започатковує місцеву династію. На 1170 р.
Західна Волинь складалася з Велзького, Берестейського, Червенського і Володимирського
удільних князівств, Східна - з Луцького князівства. У середині XII ст. Волинська земля ви
окремлюється в напівсамостійне князівство, яке веде боротьбу з Галицьким князівством.
Серед князів собливими здібностями державотворця і полководця вирізнявся Роман
Мстиславич. Він намагався:
- обмежити боярське свавілля;
- створити сильне військо;
- заручитися підтримкою володимирського єпископа;
- спиратися у своїй діяльності на городян.
Утворення Волинського князівства стало наслідком політичного розвитку волинських земель.
Наприкінці X I ст. на прикарпатській частині Волині почало формуватися Галицьке кня
зівство. Його центром стала Перемишльська земля. Засновником місцевої династії став онук
Ярослава Мудрого - Ростислав Володимирович. У 1084 р. Галичина ділиться на три князів
ства: Перемишльське, Теребовлянське і Звенигородське. Любецький з’їзд узаконив вотчин
ний порядок володіння ними.
у 1097 р. Галицька земля виходить з-під влади Києва. У середині 20-х pp. X II ст. постає
Галицьке князівство із столицею містом Галич. У формування єдиного Галицького князів
ства чималий внесок зробив перемишльський князь Володимирко Володаревич, який пере
творюється у володаря майже всієї Галицької землі. Володимирко вів жорстоку боротьбу з
київськими князями і приєднав до своїх володінь м. Бузьк і Погорину (міста Шумськ, Ти-
хомль, Вигош;ів і Гнійницю). Деякий час до складу князівства входила Закарпатська Русь.
Об’єднання князівств сприяло розвитку Галицької землі.
/
П о л о ііь кв
tr I
IfcMonejhcn^ev
'
П РУССИ Ч
к н я OJ. у і К з . J '
Нові ■
’'Cjyuuc ЬБрянськ
Ц і Г і в ^ Ь К :'Є
«VIM' К Н я яґ.
> 11^туфово-
1-Сіверсьшй{
аг; 'л - Л І liiiHcuice

фінське \ (
• '« . ж / '
МО
^ЛІ’йЛИЧ ■ о ■■■•'Ч
А ,
Ч о Р Н L й
' <1 1Галацько-Волииське
алацько-волш квязшство
Ї Т ’А галицько-волинське КНЯЗІВСТВО в 1199 р. ^ Резиденція Данила Романовича
: ’ & ^ ? г7 о “? їя з = з ^ п Т а а Г °- галицько-волинське князівство

Данила Романовича н
www.testosvit.com
29
У 1153 р. галицький стіл перейшов до Ярослава. Князь намагався уникати конфліктів

у внутрішній і зовнішній політиці, витримуючи жорстку протидію з боку свавільних бояр.
Багато уваги приділив боротьбі за незалежність від Києва. За Ярослава Галицьке князівство
переживало розквіт: розширилася територія, розрослися й умножилися міста, розвинулося
землеробство і скотарство, ремесла і промисли, пожвавилася внутрішня і зовнішня торгівля,
припинилися князівські міжусобиці. Ярослав підтримував стосунки з Візантією і Римською
імперією, установив відносини з угорцями і поляками, запобігав нападам половців.
На середину 80-х pp. XII ст. Ярослав став найвпливовішим князем Русі й мав прізвисько
Осмомисл. У 1199 p., після смерті його сина Володимира, династія Ростиславичів перервалася.
Ярослав Осмомисл (1130-ті pp. — 1187). Князь галицький на прізвисько

Осмомисл (той, хто має «вісім смислів», розумний, мудрий) вів боротьбу з бо
ярською верхівкою проти відокремлення своїх земель. На кордонах галицької
землі будував укріплені міста.
Приєднав землі в пониззі Дунаю. Воював із половцями.
За Ярослава Галицьке князівство перетворилося на одне з наймо-
гутніших на Русі. Швидкий політичний та економічний розвиток Во
линського й Галицького князівств створювали сприятливі умови для їх
об’єднання в єдину державу.
У 1199 р. волинський князь Роман Мстиславич оволодів Галичем,
об’єднав Волинське і Галицьке князівства. Він наполегливо утверджував одноосібну владу і
вів жорстку боротьбу з боярами. У 1201 р. Роман захопив Київ і фактично став володарем
всієї Південно-Західної Русі (за винятком Чернігівщини).
Роман Мстиславич (7-1205). У 1199 р. об’єднав Галицьке й Волинське кня

зівства. За час короткого князювання в Галичі придушив боярську опозицію.
Встановив рівноправні відносини з краківським князем та угорським королем.
Галицько-Волинський літопис уперше називає саме Романа Мстиславича
«самодержцем всієї Русі».
ІСТО РИ Ч Н И Й Ф акт
«В лето 6709 (1199). Начало княжения великого князя Романа, самодержца
бьівша всей Руской земли, князя Галичкого» (текст Хлєбниковського списку Галицько-Волинського
літопису).
Після смерті Романа у 1205 р. боярство знову підняло голову, посилилися усобиці. Сини
Романа - Данило і Василько - змушені були залишити Галич. З’являються удільні князівства,
між онуками Ярослава Осмомисла - Володимиром, Романом і Святославом Ігоревичами
спалахує боротьба за владу. Одночасно посилюється вплив іноземців (поляків, угорців). Ону
ки Ярослава втрачають владу.
Завдяки повстанню галичан Ігоревичі повертаються до влади, зламують опір бояр (полі
тичну опозицію) і запрошують на стіл Данила Романовича, який стає галицьким князем.
Через малолітство Данила князівством правила його мати Ганна, ш;о викликало невдоволен
ня бояр. Знову спалахує боротьба за владу. Цим скористалися угорський королевич Коломан
і польський князь Лєшко, які відповідно поділили між собою Галицьке князівство та Пере
мишль, Берестейш;ину й частину Холмш;ини. Данилу й Васильку дісталася лише Володи-
мирська волость. Узимку 1215 р. Коломана коронували «королем Галичини».
Міжусобиці та втручання в них володарів Угорщини й Польщі зумовили розпад держави
і створили реальну загрозу втрати незалежності Волинню та Галичиною.
Утиски з боку угорців (спроби запровадження католицизму) спричинили масові протести
галичан. Одночасно загострилися польсько-угорські відносини. Польський князь Лєшко за
пропонував новгородському князю Мстиславу Мстиславичу (Удатному) сісти на галицький
стіл, у 1218 р. Мстислав оволодів Галичем.
Князь Данило, оженившись на його доньці, розпочинає боротьбу за повернення своїх воло
дінь і возз’єднання Галицько-Волинського князівства. У цій боротьбі Данила підтримують
брат Василько, волинські бояри та міщани. Князь зумів відібрати у поляків Берестейщину й
волості за Західним Бугом. Проте Мстислав підпав під вплив угорського короля і пообіцяв
галицький стіл угорському королевичу.
www.testosvit.com
ЗО
______________________________ Тема 3. Київська Русь за часів роздробленості. Галицько-Волинська держава
У 1223 р. Данило бере згчасть у битві з монгольськими полчищами на р. Калці. Після по
ходу він продовжує боротьбу за об’єднання князівства. Данило приєднує до своїх земель
Луцьку, Пересопницьку, Чорторийську волості, Белзьку землю. Він реформує військо, впер
ше на Русі створює регулярну піхоту. У 1238 р. Данило розгромив хрестоносців Добжин-
ського ордену під Дорогочином, відвоював Перемишль і увійшов до Галича. Це поклало
край зазіханням німецьких хрестоносців на західноукраїнські землі. Столицю князівства
Данило переніс до м. Холм. Галицько-Волинська держава попри тривалу громадянську ві
йну та постійне втручання Угорщини й Польщі довела свою життєздатність і зберегла
військово-політичну силу.
Боротьба з монгольською навалою
У той час, як на кінець Х П ст. захід Русі роздирали міжусобні чвари, скотарські племена
в Монголії об’єдналися в єдину державу, яку в 1206 р. очолив Чингізхан. Створивши надзви
чайно рухливу і боєздатну армію, він до 1222 р. захопив Південний Сибір, Північний Китай,
Середню Азію і Закавказзя. Через усобиці руських князів перша битва з монголами закінчи
лася поразкою русичів (1223 p., р. Калка),
Науковий коментар
У XII ст. у китайських, давньоруських та західноєвропейських джерелах нападників називали та
тарами, а пізніше - татаро-монголами. Однак історично татарські племена становили лише незначну
частину племен, що були покорені монголами і йшли разом з ними на захід. У часи зміцнення монго
лів татари виявилися чи не найзапеклішими супротивниками монголів.
Це дає підстави для назви завойовників монгольськими ордами.
У 1237 р. онук Чингізхана, Батий, очолив похід на Русь і розорив її Північно-Східну час
тину. У 1239 р. монголи підкорили Переяславське та Чернігівське князівства. 5 вересня
1240 р. Батий підійшов до Києва. Захист Києва тривав 93 доби. Найслабкішим місцем обо
рони були Лядські ворота. Батий взяв місто, знищивши 49 з 50 тис. жителів Києва.
Захист Києва — одна з найбільших оборонних битв середньовічної Європи. У 1241 р.
монгольські орди захопили Галичину і Волинь і вийшли на західні рубежі Русі. Частина
монгольського війська пішла на Польщу, Угорщину, Чехію. Прийнявши на себе основний
удар монголів, руські князівства послабили його руйнівні наслідки для народів Централь
ної та Західної Європи.
Землі Русі опинилися під тривалим монгольським гнітом. Влада князів зберігалася, але її
треба було підтвердити ярликом (грамотою хана, що давала право на князювання). У 1243 р.
Батий проголосив старшим князем на Русі володимиро-суздальського князя Ярослава Все
володовича, а потім - його сина Олександра Невського, хоча вони й не поселилися в Києві.
В обмін князі надавали хану військо й платили данину (десяту частину продуктами, гріш
ми і людьми). Золотоординські правителі постійно втручалися у внутрішнє життя князівств,
свідомо підтримуючи міжусобиці, у 1240-х pp. хан Батий заснував власну державу (улус),
яка з другої половини X IV ст. стала називатися Золота Орда. Столицею було місто Сарай-Ба-
ту (на р. Волзі).
Перебуваючи під ігом Золотої Орди, Русь втратила політичну незалежність, зазнала ве
личезних людських та матеріальних збитків, ослабла і стала відносно легкою здобиччю
західних сусідів.
Золотоординські правителі цілеспрямовано проводили політику нівелювання ролі Києва
як політичного і духовного ядра Русі, можливого центру антиординської боротьби.
Порівняно меншого спустошення зазнало Галицько-Волинське князівство. З початку
1240-х pp. у князівстві активізувалася боротьба за владу. Частина бояр, спираючись на під
тримку Угорщини і Польщі, виступила проти Данила і Василька. їхні об’єднані сили були
розбиті князем Данилом у 1245 р. під Ярославом ( на р. Сян). У 1245 р. Данило відвідав
Золоту Орду і визнав свою васальну залежність. Віддаленість від Золотої Орди дозволяла
галицьким князям лише сплачувати монгольським ханам щорічну данину та періодично ви
ставляти військові підрозділи для походів на захід.
www.testosvit.com
31
Внутрішня політика Данила характеризувалася відбудовою розорених міст, споруджен

ням нових фортець. Він заснував м. Львів, розбудовував м. Холм, куди запрошував пересе
ленців з різних земель і країн.
У зовнішнііі політиці Данило прагнув замиритися із сусідніми державами: порозумівся з
угорським королем, вступив у переговори з римським папою, польськими князями та хресто
носцями Тевтонського ордену.
у 1253 р. римський папа прислав Данилові королівські регалії — корону, скіпетр і держа
ву. Отримавши титул короля Русі, Данило коронувався у м. Дорогочині. Він зміцнив північ
ні кордони, закріпив за собою Пониззя і Болохівські (верхів’я Південного Бугу, Случі й Тете
рева) землі, продовжив боротьбу з монголами, однак не зміг домогтися незалежності від
Золотої Орди. Політика Данила та його коронація створювали умови для перетворення
Руського королівства на політичне ядро об’єднання руських земель у межах єдиної держави.
Після смерті Данила Галицького (1264) королівство розпалося. Його наступники - брат
Василько та сини Лев, Мстислав і Шварно - не змогли зберегти централізовану систему
управління. Князівський стіл у Володимирі посідали по черзі Шварно та Володимир Василь-
кович, у Луцьку - Мстислав, у Холмі - Лев. Найактивнішим з-поміж них був Лев. Проте і
йому не вдалося об’єднати галицькі землі. Поступово поновилася удільна система.
Після смерті Лева у 1301 р. до влади приходить онук Данила Юрій І Львович, який
відновив єдність королівства. Він мав титул короля Русі, домігся утворення Галицької пра
вославної митрополії, сприяв піднесенню економіки держави. У зовнішній політиці шукав
порозуміння з сусідніми державами.
Після смерті Юрія І у 1301 р. влада перейшла до його синів Андрія та Лева II («з Божої
ласки князі всієї Руської землі, Галичини й Володимирії»). За роки їхнього правління держава
втратила частину земель. Брати загинули в одному з боїв проти Орди в 1323 p., не залишив
ши нащадків. Династія Романовичів припинила своє існування.
У 1325 р. стіл перейшов до сина їхньої сестри й мазовецького князя - Болеслава, який
правив під іменем Юрія II. Він обмежив склад боярської думи, став призначати своїх наміс
ників у найбільших містах, підтримував католицьке духовенство, через ш;о викликав невдо
волення бояр і був отруєний у 1340 р. Загибель Юрія II Болеслава призвела до занепаду Га-
лицько-Волинської держави, яку в 1349 р. захопив польський король Казимир III.
Відродити цілісність Галицько-Волинської держави намагався литовський князь Любарт
Гедимінович. У 1352 р. Литва й Польща уклали угоду про розподіл земель Руського королів
ства: Галичина відходила до Польщі, а Волинь - до Литви.
У 1387 р. Галицько-Волинське князівство припинило своє існування. Через міжусобиці,
боярське свавілля й агресивну політику сусідніх країн нащадкам Данила Галицького не
вдалося зберегти єдність держави.
Дати
1097 р. р . - Любецький
« / x r u w c ; 4j,x>ivirxiri з’їзд князів.
о ХОД X V £ l.n 0 1 C f
1187 р. - перша згадка назви «Україна» в писемних джерелах.

1199 р. - утворення Галицько-Волинської держави.
1 2 3 8 -1 2 6 4 pp. - правління Данила Романовича.
1240 р. - захоплення Києва монголами.
Висновки
у середині X II — першій половині X III ст. жодне з князівств не зуміло домогтися зміц
нення центральної влади й запобігти політичному занепаду держави. Князівські усобиці
заважали політичній єдності та економічному розвитку князівств.
32
www.testosvit.com
Тема 4. Політичний устрій,
соціально-економічний, культурний розвиток Київської Русі та
Галицько-Волинської держави в IX -XiV ст.
Політичний устрій Київської Русі та Галицько-Волинського князівства дослідники ви
значають як монархо-федеративний. Найбільшу владу мали князі. Князівська влада була
спадковою. Найбільшу роль серед князів відігравав київський князь, решта корилася йому
як найстаршому. Такі міжкнязівські відносини називають васалітетом, а форму державного
правління — монархією.
Крім князів, державну владу в руських землях здійснювали князівські з’їзди, віча, ради
при князях. Ради при князях були дорадчими органами, до складу яких з давніх часів на
лежали старійшини племен, а згодом - найвпливовіші дружинники, вище духівництво.
Найчисленніше в раді були представлені бояри, тому вона й називалася — боярська рада.
Загальнодержавні питання розглядалися на з’їзді князів. Існували також збори можно
владців - віча, на які збиралися бояри, заможне купецтво, дружинники.
Соціальний устрій окреслював відносини між членами суспільства Київської Русі та Га
лицько-Волинського князівства. Населення через спільну діяльність формувалося у спіль
ноти - стани (або верстви). Займаючи певне місце в тогочасному суспільстві, стани мали різні
права і різний вплив на державотворчі процеси. Уявно їх можна розташувати в певній по
слідовності залежно від сили в суспільстві. Така уявна побудова суспільства носить назву
суспільної (або соціальної) піраміди.
Верхівку соціальної піраміди займали князі, нижче стояли бояри, дружинники, духівни
цтво. Вони створювали привілейовані стани суспільства.
Середню ланку соціальної піраміди посідали міська заможна верхівка, купці, ремісники.
На нижніх щаблях знаходилися смерди, люди, закупи, рядовичі, челядь, холопи, ізгої.
Найбільшу групу населення складали особисто вільні селяни-смерди, які вели своє госпо
дарство і платили князеві данину.
Селянин, що працював за позичену «купу» (гроші), звався закупом. Виплативши борг, се
лянин знову міг стати вільним. Різновидом закупів були рядовичі (ті, хто укладав договір —
ряд). В умовах найму працювали наймити. Челядь і холопи були особисто залежними від
пана людьми. Особливу групу становили ізгої. Вони були особисто вільними, але з певних
причин втрачали зв’язок із суспільством.
Форми землеволодіння. Стани відрізнялися поміж собою правом на землю. Основними
землевласниками були князі (великий князь київський та удільні). З часом формується вот
чинне землеволодіння, коли окремі території закріплюються за певною гілкою князівського
роду. До землевласників належали і бояри. У Галицькій землі бояри фактично володіли
всією землею, що становило постійну загрозу для княжої влади.
Феодальні повинності. Основні повинності несли селяни. Вони працювали на феодала
або віддавали йому частину продуктів (данину), сплачували грошовий податок. Фіксований
розмір данини називався уроком. Існувала данина від кожного двору (диму) - подимне та
від кожного земельного наділу - від рала. Крім того, існували відробітки (залежні селяни
відробляли на землях власників великих господарств), повоз (постачання транспорту та коней
для потреб князя).
Господарське життя. У сільському господарстві розвивалися рільництво (застосовували
плуг), городництво, садівництво, тваринництво, промисли.
Серед ремесел набули поширення видобуток заліза, залізоробне ремесло (виготовляли
150 різних виробів), склоробство, гончарство, обробка кістки, дерева, каменю, шкур, ткацтво,
шевство тощо. Організація ремісничого виробництва була вотчинною (залежні ремісники
працювали в маєтках землевласників) і вільною, державною (ремісники працювали на
князівську владу).
Торгівля. Поділялася на внутрішню (поміж князівствами) і зовнішню (з іншими держа
вами). Торгівлю вели купці — гості. Важливі міжнародні торгові шляхи: по воді «із варяг у
www.testosvit.com
греки», суходольний Грецький та Залозний, із Києва до верхньодунайських міст.
2 Повний шкільний курс. ЗНО з історії України 33

Гроші. Спочатку на Русі в обігу були арабські та візантійські монети. Першим почав
карбувати власну монету Володимир Великий (срібники та златники). Від середини XI ст.
з’явилися гривні (зливки срібла усталеної маси). Використовувалося вагове срібло, шкіряні
гроші (шкурки білки, куниці).
Осередками ремесла й торгівлі були міста. Русь називали країною міст. У містах жили від
50 тис. (Київ) до 3 - 5 тис. чоловік (Луцьк, Перемишль, Любеч). Більшість міст налічувала від
300 до 1 тис. жителів. Виникали міста переважно з городищ. Вони були центрами державної
влади і осередками господарського життя. Найбільше значення міста мали для розвитку
духовної культури.
Спільні риси політичного й соціально-економічного розвитку

Київської Русі й Галицько-Волинського князівства:
- розвиток сільського господарства, промислів, ремесел, торгівлі (темпи розвитку різні);

- швидке зростання кількості міст, значна частина яких перетворювалася на місцеві цен
три економічного життя;
- зміцнення приватного землеволодіння бояр;
- зростання залежності селянства;
- розвиток васальних відносин;
- прагнення (за винятком Переяславського князівства) до незалежності від Києва;
- роздроблення князівств на уділи й міжусобна боротьба.
Відмінні риси:
- різні темпи економічного розвитку князівств (найвищі - у Волинському і Галицькому);
- прагнення знаті до політичної самостійності (окрім Переяславського князівства);
- перетворення боярства в Галицькому князівстві (на відміну від інших князівств) на
впливову політичну силу;
- наявність тенденцій до об’єднання у Волинського і Галицького князівств (на відміну від
решти князівств).
Культура Київської Русі
Витоки українського народу сягають іще перед державних часів. Тоді ж почала формува
тися й українська мова, яка відрізнялася від сучасної. Дослідники історії називають її пра-
українською. Вони стверджують, що вже в другій половині IX - на початку X ст. у наших
предків існувало письмо. На стінах Софійського собору в X I ст. була написана абетка, яка
відрізнялася від кириличної кількістю і написанням окремих букв. З прийняттям християн
ства на наших землях поширилась старослов’янська, або староболгарська, книжна мова -
мова православної церкви, яка суттєво відрізнялася від живої народної розмовної мови.
Вчені вважають, що в Київській Русі існувало два варіанти писемної літературної мови:
церковнослов’янська та старослов’янська із значним вкрапленням живої мови (Гї ще нази
вають книжною староукраїнською). Обидві мови суттєво відрізнялися від живої мови, якою
користувалися в усному мовленні. У народів Європи на той час жива усна мова теж відрізня
лася від літературної (книжної) мови, якою була латина.
Від середини X I ст. в Русі активно розвивається освіта. Найдавнішими пам’ятками є на
писи на стінах храмів (графіті), на зброї, побутових речах, берестяні грамоти. їх називають
епіграфічними пам’ятками.
При церквах і монастирях відкриваються школи, в тому числі для дівчаток, яку заснува
ла у 1086 р. княгиня Анна Всеволодівна. Зароджується приватне навчання. Наприклад, Фе-
одосій Печерський здобув освіту в одного вчителя у Курську. Із шкіл при Софійському соборі
і Печерському монастирі вийшли: митрополити Іларіон і Клим Смолятич, єпископ Кирило
Туровський, літописці Никон Великий, Нестор, Сильвестр, математик Кирик та інші.
Поширення освіти й писемності мало місце не тільки серед привілейованих верств, а й
серед міщан. Писемність поширювалася серед ремісників і торгівців, про що свідчать епігра
фічні пам’ятки (написи на виробах). www.testosvit.com
34
_________ Тема 4. Політичний устрій і розвит ок Київської Русі та Галицько-Волинської держави в IX -X IV cm.
Зародження гуманітарних і науково-природничих знань. На Русі книги з філософії,

богослов’я, граматики, світової історії, географії, права, астрономії, математики, метало
знавства спочатку перекладалися. Найбільш відомими були «Хроніка» Георгія Амартола,
«Історія Іудейської війни» Йосифа Флавія, «Джерело знання» Іоанна Дамаскіна. Перекла
далися і твори на біблійну тематику - апокрифи.
У цей час почали формуватися медичні знання (відомим цілителем був чепець Печерської
лаври Агапіт). Онука Володимира Мономаха Євпраксія склала перший медичний трактат
«Мазі».
Згодом виникали книгописні майстерні, в яких виготовлялися книги на рівні кращих
європейських зразків. Осередком творення книжок були скрипторії. Найбільша майстерня
існувала при Софійському соборі.
Книжкові пам’ятки X I —X I I от.

- Реймське євангеліє (Апна Ярославпа привезла його до Парижа як посаг);
- Остромирове євангеліє (1056—1057);
- Ізборник Святослава (збірник статей та уривків з різних книг, 1073 p.);
- Мстиславове євангеліє (бл. 1115);
- Галицьке євангеліє (1114);
- Києво-Печерський патерик (збірник оповідань про життя святих).
Найбільш відоме Мстиславове євангеліє.
Зародження оригінальної світської літератури було започатковано літописами, в яких
найголовніші події записувалися по роках. Першим твором, можливо, був «Літопис Асколь-
да». До наших днів дійшли «Найдавніший Київський звід» (1073), «Повість минулих літ»
(1113) Нестора, Київський літопис X II ст. Мойсея.
Нестор (бл. 1055 - бл. 1113) - видатний український письменник, філо

соф, літописець, з 1074 р. - чернець, ієродиякон Києво-Печерського монас
тиря. Закликав князів боротися за єдність земель.
На думку українських істориків, був автором і упорядником «Повісті
минулих літ».
Похований у Печерському монастирі.
Крім Києва, літописи створювалися також у Чернігові, Переясла
ві, Володимир-Волинському та інших містах, наприклад «Повість
про осліплення Василька» галичанина Василя. З’явилися перші ме
муари - «Повчання» Володимира Мономаха, дорожні нотатки «Х о
діння Даниїла Затворника». Перлиною давньоруської літератури є
«Слово о полку Ігоревім». Ця пам’ятка стоїть в одному ряду із таки
ми західноєвропейськими літературними шедеврами, як «Пісня про
Роланда», «Пісня про Нібелунгів».
До оригінальної літератури належать і церковні проповіді. Найвизначнішим автором про
повідей був один із засновників Києво-Печерської лаври Феодосій Печерський. Чудовим зраз
ком проповіді є «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона.
Іларіон (бл. 1088) - митрополит київський, церковний діяч, філософ,

оратор, письменник, автор твору «Слово про закон і благодать», написаного
між 1037 і 1050 pp. Основним змістом «Слова» було прославлення Володи
мира Великого за запровадження християнства, возвеличення рідної землі
й церкви. Був прихильником політичної й культурної самостійності Київ
ської держави.
Розвивалася музична творчість. У ті часи улюбленим інструмен
том були гуслі. Існували струнні щипкові, смичкові, духові, ударні
інструменти, на яких грали професійні музиканти й артисти. Осо
бливою популярністю користувалися співці билин і переказів (Боян,
Митус). Містами й селами мандрували скоморохи, які виступали на
торгах і святах.
www.testosvit.com
35
Збагачується усна народна творчість. Розвивався дружинний епос, поширюються епічні

нісні-билини про Іллю Муромця, Добриню Микитича, Альошу Поповича, Минулу СелянИ'‘
новича.
Важливе місце посідають пісні: календарно-обрядові, сімейно-обрядові, родинно-побутові.
З другої половини X I ст. в багатьох містах Русі розпочалося церковне будівництво (собори
Михайлівський Золотоверхий і Михайлівський Видубицький, монастирі Печерський і
Кловський, П ’ятницька церква в Чернігові (кінець X II ст.).
Формуються різні архітектурні школи. У монастирському бу

дівництві з’являється новий тип храмів - шестистовпна будівля з
одним куполом (Успенський храм Печерського монастиря). На
прикінці X II - на початку X III ст. зовнішні форми монументаль
них споруд ускладнюються, характерним стає злет конструкцій у
височінь. Споруджуючи храми, руські майстри застосовували ві
зантійські прийоми, успадковані від архітектури Давнього Риму.
Прикладом використання давньоримської техніки може слугувати
плінфа - тонка цегла. Також застосовували на Русі тесаний та ла
маний камінь.
У цей період переживає розквіт монументальний живопис (оздо
блення Михайлівського Золотоверхого монастиря. Кирилівської
церкви. Софійського собору). Найбільше вражають мозаїки (на мо
П’ятницька церква кру штукатурку викладалися шматочки смальти - сплаву свинцю
в Чернігові та скла) та самобутні руські фрески (малюнки мінеральними фарба
ми по мокрому тиньку (штукатурці).
Храми оздоблювалися іконами. Найвідомішою іконописною майстернею була Печорська,

в якій творив видатний художник Алімпій. Він навчався у візантійських майстрів, брав
участь у розписі Успенського собору в Києво-Печерській лаврі, малював ікони, які до нашого
часу не збереглися. Розвивається художня різьба по каменю. Одним з найпоширеніших ви
дів мистецтва було золотарство. Найдивовижнішим витвором руських золотарів були пере-
городчасті емалі. Високого мистецтва досягло художнє ремесло у техніці черні.
Рукописні книги оздоблювалися книжковими мініатюрами. Шедевром світового мистец
тва є мініатюри Остромирового євангелія (1056-1057). Іншим прикладом мистецтва книж
кової мініатюри є «Ізборник Святослава» (1073).
Культура Київської Русі другої половини X I - пер
шої половини X III ст. переживала піднесення і в бага
тьох сферах вийшла на європейський рівень.
Відзначалася самобутністю і культура Галицько-
Волинської держави. Під час монгольської навали
вона активно розвивалася і мала свої особливості.
При княжих дворах виникали освітні центри (Га
лич, Холм, Володимир-Волинський), які давали ви
щий, ніж тогочасні школи, рівень освіти. Знайдені
бронзові і кістяні «писала» для письма на воскових та
бличках (Галич, Перемишль, Звенигород). Існували
освітні заклади виш,ого ступеня. Дехто здобував освіту
за кордоном.
Розвивалося літописання. На відміну від традицій
ного літописання Галицько-Волинський літопис ство
рено як цілісну оповідь без дотримання суворої хроно
логічної послідовності при висвітленні подій.
Архітектура Галицько-Волинської держави відзна
чалася яскравою самобутністю. Розбудовуються старі і
засновуються нові міста. Вони зводилися на основі по Мозаїчна композиція «Євхаристія» із
єднання місцевих традицій із здобутками західноєвро Михайлівського Золотоверхого храму
пейської військової науки (Холм, Данилів, Стовп та www.testosvit.com
(1110-1113)
36
_________ Тема 4. Політичний устрій і розвит ок Київської Русі та Гапицько-Волинсько'і держави в IX -X IV cm.
інші). Для оздоблення часто використовували білий камінь. Облицьовувалися стіни кераміч
ними рельєфними плитками із зображенням птахів, рослинного та геометричного орнаменту.
Особливістю галицької архітектури була надзвичайна різноманітність типів споруд. Зво
дилися храми і монастирі (Успенський собор у Галичі (1157), Успенський собор 1160 р. Воло-
димира-Волинського, Холмський собор Св. Іоанна Златоуста, церква Богородиці у Дорого-
чині, храм апостола Петра у Бересті та ін.). Єдиною спорудою давнього Галича, що
збереглася до наших часів, є церква Св. Пантелеймона, побудована у другій половині XII ст.
Муроване церковне будівництво поступалося дере

в’яному церковному зодчеству. Велику славу мав архі
тектор Олекса.
Образотворче мистецтво, зокрема монументальне
малярство, відзначалося високим рівнем розвитку,
зароджувалася скульптура.
Інтер’єри Успенського собору, собору Св. Дмитрія у
Володимирі-Волинському, церкви Св. Онуфрія у Льво
ві, монастирська печерська церква на Бакоті були
оздоблені фресками. Існувала галицько-волинська
іконописна школа. Про майстрів скульптури відомос
тей майже не збереглося, окрім згадки про Овдія —
різьбяра церкви Богородиці у Холмі.
Культура Руського королівства спиралася на
багату спадщину та місцеві особливості кожної
землі. У X I - першій половині X III ст. вона пережи
вала піднесення, що сприяло і"і подальшому посту Церква Св. Пантелеймона в Галичі
(середина XII ст.)
пальному розвитку. І
Місце Київської Русі та Галицько-Волинської держави

в історії українського народу
Узагальнюючи теорії вчених-істориків щодо причин роздробленості Київської Русі,
можна сказати, що, з одного боку, це сталося через винятковий збіг несприятливих обста
вин, з іншого - закономірний результат розвитку країни.
Розвиток середньовічних суспільних відносин неминуче зумовлював постійне наростання
економічної, політичної і військової сили удільних князівств, формування у них політичної
еліти, яка прагнула незалежності від Києва.
Дати
1056-1 057 pp. - створення Остромирового євангелія.
1113 р. - укладення «Повісті минулих літ».
1187 р. - створення «Слова о полку Ігоревім».
Висновки
Виникнення Руської держави як наступниці Київської Русі було закономірним результа
том історичного розвитку князівств. Коронація князя Данила «королем Русі», а не Галичи
ни й Волині, означала визнання європейською «сім’єю правителів» Руського королівства
законним спадкоємцем Київської Русі, який продовжив її політичні й культурні традиції.
www.testosvit.com
37
Тема 5. Українські землі
у складі Великого князівства Литовського та інших держав
(друга половина XIV - перша половина XVI ст.)
Після смерті в 1340 р. останнього представника династії Романовичів князя Юрія II дер
жавна влада в Галицько-Волинській Русі почала занепадати. Одночасно її найближчі сусіди
(Польща й Угорщина) переживали піднесення. Особливої ваги набирає Литовське князівство.
На початку X III ст. литовські племена ще сплачували данину Русі. Але близько
1240 р. один з литовських племінних вождів - Міндовг — проголосив одноосібну владу і
почав приєднувати слов’янські землі, що входили до складу Київської Русі (Середнє
Понімання).
Зростання могутності Литовського князівства відбувається за часів Гедиміна (1 3 1 6 -
1341) — засновника нової князівської династії. Він першим з литовських князів називає
свою державу Литовським і Руським королівством, а себе — володарем литовців і русинів.
Спочатку він відвоював у галицько-волинських князів Берестейську землю, а згодом майже
всі землі сучасної Білорусії.
Одруживши сина Любарта (1341-1377) з донькою волинського князя, Гедимін здобув
спадкові права на Волинь. До Литовського князівства були приєднані також Поділля,
Київщина, Переяславщина, Чернігівщина й Сіверщина. Територія між Дністром і Півден
ним Бугом ( у середній течії) належала у той час Золотій Орді.
Після смерті Гедиміна влада опинилася в руках його старшого сина Ольгерда (1345—1377).
На новоприєднаних землях литовські правителі проводили зважену політику. Ольгерд за
www.testosvit.com
позичив у Русі принцип володарювання, за яким право на нього визнавалося лише за од-
38
____________________ Тема 5. Українські зем лі у складі Великого князівства Литовського та інших держав....
ним князівським родом, чиї представники підкорялися старшому в роду.

Руська мова стає державною.
Ольгерд, великий князь литовський (бл. 1296-1377). Правив разом із своїм
молодшим братом. Вів боротьбу проти Золотої Орди, відвоював у монголів
Чернігівсько-Сіверську землю. У битві на р. Сині Води розбив монгольське вій
сько і приєднав до Литви Київщину, Поділля, Переяславщину. Посадив у Києві
удільним князем свого сина Володимира Ольгердовича, який започаткував
литовсько-український князівський рід Олельковичів.
Зробив руську мову державною.
У 1362 р. неподалік р. Сині Води (тепер р. Синюха на території
Кіровоградської обл.) військо Ольгерда розгромило монголів. Як
наслідок. Київська, Чернігівська, Переяславська, Сіверська, Подільська й Волинська
землі закріпилися у складі Литви, хоча й продовжували платити данину Золотій Орді.
Наприкінці X IV ст. золотоординці передали ці землі до складу Литовського князівства.
Ольгерд відновив їхній удільний устрій, але на чолі князівств поставив представників
литовської династії. Удільні князі перебували у васальній залежності від великого князя
і, в разі потреби, виставляли своє військо в його розпорядження та щорічно виплачували
данину.
Упродовж 6 0 -9 0 -х pp. X IV ст. у Київському князівстві завдяки успішній діяльності сина
Ольгерда, князя Володимира Ольгердовича, швидко відновлюється політичне життя.
Одночасно з приєднанням українських земель до Великого князівства Литовського в 1349 р.
на Галицько-Волинське князівство організували похід польський король Казимир III та
угорський король Лайош (Людвік). За його результатами Галицьке та Перемишльське
князівства були приєднані до Польщі, а польський король Казимир III проголосив себе
«правителем Королівства Русі» (Галичини). Після його смерті в 1370 р. угорський король
Людвік став одночасно і польським королем. Галицьке князівство опинилося під владою
Угорщини.
Молодший син Ольгерда Ягайло в умовах боротьби за владу змінив зовнішні пріоритети
держави. Він уклав з Польщею Кревську унію (1385 p.), яка передбачала запрошення Ягай-
ла на польський престол та одруження з Ядвігою. Ягайло брав на себе зобов’язання: «на
завжди приєднати свої Литовські та Руські землі до Королівства Польського», прийняти
християнство за греко-католицьким обрядом і привести до нього не похрещених співвіт
чизників, повернути захоплені у Польщі землі. Ягайло охрестився під ім’ям Владислава,
одружився з польською королевою Ядвігою і коронувався в 1386 р. як «володар і король
Королівства Польського».
У 1387 р. польсько-литовське військо вступило в Галицькі землі, які увійшли до складу
Польщі. Польський уряд примусово ополячував українців, насаджував католицизм, нада
вав привілеї католикам, що обурювало українську й білоруську знать.
В и сн ов ки
Постійна боротьба литовських князів за владу призвела до підпорядкування Литви Поль
щі. З точки зору права Кревська унія означала входження Литовсько-Руської держави до
складу Польської Корони. Реально Литовсько-Руська держава продовжила існувати як
окрема держава.
Проти Кревської унії виступила знать Литви й Чорної Русі (землі Середнього Поніман-
ня), яку очолив двоюрідний брат Ягайла - Вітовт. У 1391 р. брати досягли домовленостей, за
якими, серед іншого, Вітовт проголошувався пожиттєвим правителем Литви та Русі під па
тронатом Ягайла. Наступного року Вітовт проголосив себе повновладним великим князем
литовським, чим фактично розірвав Кревську унію.
У внутрішній політиці Вітовт намагався укріпити єдність держави, дбав про відроджен
ня Литви. У 1399 р. князь розпочав похід проти монгольського хана Тамерлана, але був
розбитий на р. Ворскла. Після поразки Вітовт у 1401 р. підписав з Ягайлом акти нової унії,
відповідно до яких він визнавався довічним правителем Литви. Після його смерті підвладні
Вітовту території мали бути повернені до Польщі.
www.testosvit.com
39
Перемога над хрестоносцями в битві під Грюнвальдом у 1410 р. сприяла перегляду по
станов останньої унії. У 1413 р. було укладено польсько-литовську Городельську унію, яка
визнавала право Литви на політичну самостіііність. Король Ягайло визнав право Велико
го князівства і після смерті Вітовта зберігати автономію. На його території утворювалися
воєводства. До новоутворених воєводств і державної ради допускалися лише вірні римо-
католицької церкви. Заможні литовські роди були допущені до польських шляхетних
гербів.
Для українців Городельська унія мала небажаний результат, оскільки передбачала при
значення на вищі урядові посади виключно католиків-литовців.
Висновки
Велике князівство Литовське являло собою слабкоцентралізовану русько-литовську
державу. Постійна боротьба князів за владу призвела у X I V ст. до його підпорядкування
Польщі.
Особливістю входження українських земель до Литви було приєднання без насильства,
зі збереженням існуючих віри, мови, судочинства та традицій на фоні звільнення від золо-
тоординської залежності.
У 1430 p., після смерті Вітовта, литовська знать проголосила великим князем литовським
Свидригайла, сина Ольгерда, який хотів здобути незалежність Литви від Польщі. Але Ягай
ло через два роки призначає великим князем брата Вітовта - Сигізмунда. Українська і біло
руська знать не визнала його влади і проголосила утворення Великого князівства Руського
на чолі із Свидригайлом. До складу князівства увійшли Київщина, Чернігівщина, Сіверщи-
на, Волинь, Поділля, Смоленщина, Вітебщина, Полоцька земля. Протистояння обох сторін
завершилося битвою під Вількомиром (зараз м. Укмерге, Литва) в 1435 p., де Свидригайло
зазнав поразки, а 53 руських князі загинули або потрапили в полон.
Після битви під Вількомиром осередок руської державності в Литві в середині 30-х pp.
X V ст. фактично припинив своє існування.
У 1440 р. великим князем литовським обирається син Ягайла Казимир. На українських
землях відразу спалахує повстання проти Литви. Це сприяло відновленню удільних Київ
ського і Волинського князівств. їхніми князями стали Олелько (Олександр) та Свидригайло
відповідно. Після Олелька в Києві утвердився його син Семен Олелькович. Проте зміцнення
українських князівств суперечило політиці Литви і Польщі. У 1452 р. було ліквідовано
Волинське князівство, а в 1471 р. - Київське. Після цього «на Києві князі перестали бути,
а замість князів воєводи стали».
Великі литовські князі
Гедимін (невідомо - 1341) іменував себе «королем литовців і руських»

Ольгерд(1296-1377) великий князь литовський (1345-1377)
Владислав II Ягайло (1348-1434) великий литовський князь (з 1377) і польський король (1386-
1434)
Вітовт (Витовт) (1350-1430) великий князь литовський, довічний правитель Литви (з 1392)
Свидригайло (невідомо -1 4 5 2 ) великий князь литовський (1430-1432)
Останньою спробою відновити незалежність українських земель було повстання Михайла

Глинського. Виходець з Полтавщини, він, маючи європейську освіту, наблизився до тодіш
нього володаря Литви Олександра. За його сприяння українська знать отримувала посади і
маєтки. Після несподіваної смерті Олександра ситуація різко змінилася. Литовські вельможі
почали переслідувати Глинського та його висуванців. Глинський, спираючись на підтримку
Москви та Криму, очолив у 1508 р. повстання української та білоруської знаті. Очевидно, він
хотів частину українських земель від’єднати від Литви, створити незалежне князівство під
зверхністю Москви. Але союзники не виконали своїх обіцянок, і повстання, яке не мало гли
боких соціальних коренів, закінчилося поразкою. www.testosvit.com
40
____________________ Тема 5. Українські зем лі у складі Великого князівства Лит овського та інших держав....
Українські землі у складі інш их держав

Чернігівщина і Сіверщина. Протягом другої половини X V от. Московське князівство пе
ретворюється на могутню державу. Великий князь Іван I I I почав титулуватися «государем і
великим князем усієї Русі», у середині 1480-х pp. московські князі намагаються поширити
владу на всі землі, що раніше входили до складу Київської Русі. Поступово «під государеву
руку» перейшли й руські князі, яким належали землі Чернігівщини та Сіверщини. Литва у
1508 р. підтвердила відмову від цих земель.
Приєднання Чернігівщини і Сіверщини до Московського князівства сприяло утвердженню
в них соціально-політичного устрою, притаманного Великому князівству Московському.
Закарпаття увійшло до складу Русі в X ст. У другій половині X I ст. воно було завойоване
угорцями, королі яких почали титулуватися «князями русинів». У другій половині X III ст.
Руське королівство поширило свою владу на Мукачівщину. Українські землі були поділені
на угорські територіально-адміністративні одиниці, очолювані королівськими намісниками.
Зростали податки, запроваджувалася панщина, руське населення насильно витіснялося в
гірські необжиті райони. Руська знать починає переймати угорську мову, католицьку віру,
звичаї, побут, культуру. З середини ХНІ ст. край колонізують румуни (волохи) та німецько-
словацькі поселенці. Утворюються союзи самоврядних міст. Берегове, Пряшів, Хуст та інші
міста отримують магдебурзьке право.
Помітний слід в історії краю залишив подільський князь Федір Коріатович, який пересе
лився до Закарпаття у 1394 р. після невдалої битви з Вітовтом. Угорський король призначив
його управителем Мукачівського королівського володіння і намісником Березького коміте
ту. За його князювання пожвавилося господарське життя краю, запрацював ш;орічний мука
чівський ярмарок. Князь захиш;ав національно-релігійні інтереси місцевого руського насе
лення, заснував православний монастир Св. Миколи на Чернечій горі біля Мукачевого, якому
судилося стати головним культурно-освітнім центром Закарпаття.
Після поразки, якої угорці зазнали від турецької армії під м. Мохачем у 1526 p.. Угорська
держава припинила своє існування. Західна частина Закарпаття (Пряшівщина і Ужгород-
щина) відійшли до Австрії, Східна — до Трансільванії.
Утвердження угорського панування прискорило розвиток середньовічних суспільних
відносин. Разом з тим відбувався процес асиміляції руського населення, витіснення його в
гірські необжиті райони.
С л о вн ик
А сим іляція - злиття одного народу з іншим, втрата своєї мови, культури, національної свідомості.
Буковина (землі, розташовані між середньою течією Дністра і Головним Карпатським

хребтом у верхніх течіях Пруту й Серету) з X ст. входила до складу Русі, а з виникненням
Галицького князівства стає його невід’ємною частиною. У першій половині X IV ст. Буковина
входить до Золотої Орди, в середині століття - до Угорщини. До Польщі відійшли гірські
райони лівобережжя р. Черемошу.
У 1359 р. угорцями було створено Молдавське воєводство, в якому захопив владу марамо-
роський воєвода Богдан і створив Молдавське князівство. До його складу потрапляє Північна
Буковина (земля, ш;о поділялася тоді на три волості: Цецинську, Хотинську і Хмелівську).
Поряд з румунською більшістю значну частину населення Молдавського князівства стано
вили українці. Навіть грамоти господарів (князів) Молдавії тривалий час видавалися
українською мовою.
У 1457 р. господар (князь) Петро Арон перетворив Цецинську волость на Чернівецьку,
Хмелівську ліквідував і розширив територію Хотинської. Керували територіями старости з
місцевого боярства. У 1498 р. Молдавія приєднала до себе і частину Галицького Покуття («кут»,
який утворює територія між річками Дністер, Черемош та Карпатами). Основне населення про
живало в селах, які мали свої межі (хотарі). Займалося землеробством і тваринництвом. Влас
никами землі були держава, бояри і церква. До початку XVI ст. селяни були особисто вільними.
З XVII ст. населення краю потерпає від нападів поляків та турків. У 1485 р. Молдовський
господар визнає васальну залежність від турецького султана.
Входження Буковини до складу Молдавії створило сприятливі умови для її колонізації
волохами (румунами).
www.testosvit.com
41
Українські землі, приєднані до інш их держав
Держави Українські території
Московське князівство Чернігівщина, Сіверщина
Угорське королівство Закарпаття
Молдавське князівство, XIV ст. Північна Буковина, частина Галицького Покуття
В и с н о в ки
Перебування українських земель у складі Московського князівства, Угорщини і Молда
вії позбавило їх самостійного політичного життя, призвело до змін у соціально-економічно
му розвитку і створило загрозу асиміляції їхнього населення.
Утворення Кримського ханства

З IX ст. Кримський півострів підпадає під вплив Русі, і наприкінці XII ст. тут виникає
Тмутараканське князівство, в якому правили чернігівські князі. На початку X II ст. половці
виокремлюють це князівство від Русі, і згодом воно припиняє існування.
Монгольське завоювання (з 1223 р.) завершилося створенням у Криму окремого улусу
(намісництва), до складу якого потрапили лише степові терени півострова. Гірські і півден-
нобережні райони з містами Судак і Херсонес перебували в залежності від Візантії.
Протягом XIII ст. відбувалися помітні зміни в національному складі населення півострова.
Сюди переселялися турки-сельджуки, вірмени, італійці. Монголи, перемішуючись з полов
цями, започаткували формування кримськотатарського етносу.
Захоплення монголами Криму й Південного Причорномор’я не призвело до економічного
занепаду краю, а започаткувало процес формування кримськотатарського народу.
До X IV ст. Кримський півострів називався Тавридою (Таврією). У кінці X IV ст. Крим
ське намісництво стає опорним пунктом хана Золотої Орди Тохтамиша. Впливова татарська
знать мала на меті створити окрему державу. Виразник її інтересів Хаджі-Гірей протягом
1 4 28-1 430 pp. заснував на Кримському півострові Кримський улус.
Хаджі-Гірей (? - 1466) - татарський хан, родоначальник династії
Гіреїв. Засновник Кримського ханства. Проголосив незалежність Крим
ського ханства від Золотої Орди. У зовнішній політиці орієнтувався на
Польщу, допомагав їй у боротьбі з Московською державою.
Після смерті Хаджі-Гірея починається боротьба за владу між
його синами, до якої приєднується турецький султан Мехмед II.
У 1475 р. турецьке військо захоплює міста Південного узбережжя,
де утворюється турецька провінція із центром у Кафі.
У 1478 р. син Хаджі-Гірея Менглі-Гірей призначається волода
рем Кримського улусу і визнає васальну залежність від Османів.
Після розгрому Великої Орди Менглі-Гірей отримує титул хана,
а Кримський улус стає ханатом.
За формою правління ханат був монархією. Формувалися адмі
ністративні й судові органи влади. Існувала державна рада —диван.
Найголовніші питання розв’язував з’їзд шести родів - курултай.
Кримське ханство (XII—XVI ст.)
Улус (намісництво) Золотої Орди (1239 р.)
Кримський улус (Хаджі-Гірей, 1328-1430 pp.) Хаджі-Гірей проголошує себе правителем Криму
(1449)
Великий улус (Хаджі-Гірей, 1455 р.) самостійність держави
www.testosvit.com
42
Тема 5. Українські зем лі у складі Великого князівства Лит овського та інших держав....
Визнання васальної залежності від Менглі-Гірей - володар Кримського улусу

турецького султана (Менглі-Гірей, 1478 р.)
Кримський ханат (1502 р.) Менглі-Гірей - хан
Господарство. До X V I ст. татари займалися кочовим скотарством та примітивним земле

робством. Стан господарства був архаїчний і, як правило, не забезпечував матеріальних по
треб більшості населення. Кримськотатарське суспільство було ранньодержавним, у якому
почали зароджуватися ранньофеодальні відносини.
Значна увага приділялася військовій справі. Татари часто нападали на сусідні землі, на
самперед на українські, масово забирали людей у полон для продажу на навільницьких рин
ках. Перший напад кримські татари вчинили у 1474 р. на Поділля й Галичину.
На ситуацію в причорноморських степах прагнуло впливати і Московське царство. Вели
кий московський князь Іван III заохочував походи Менглі-Гірея на київські землі. Останній
1 вересня 1482 р. напав на Київ і розгромив його. Золоту чашу й таріль з храму Св. Софії
Менглі-Гірей надіслав у подарунок московському князю. Наступного року відбувся новий на
пад на Київ. У цілому з 1450 р. по 1556 р. татари вторгалися в Україну не менше 86 разів.
Вони руйнували і обезлюднювали поселення, захоплювали ясир (полонених), гальмували
розвиток економіки і культури.
До середини X V I ст. до ханату входили землі від гирла Дніпра до гирла Дону й р. Кубані
аж до Грузії. Столицею спочатку було м. Кирим, а потім - Бахчисарай.
Створення Кримського ханату мало важливе значення для формування кримськота
тарського народу. Проте агресивність його еліти обернулася жахливою трагедією для
українських земель.
Формування й розвиток привілейованих верств українського суспільства

Соціальна структура суспільства
Упродовж другої половини X IV -X V ст. на українських етнічних землях прискорилися
процеси формування суспільної структури. У різних регіонах соціальна драбина мала свої
особливості, що пояснювалося різними формами суспільного і політичного розвитку країн,
до складу яких входили українські землі.
Панівне становище займали князі, бояри та рицарі, яких із середини X V ст. стали нази
вали шляхтичами. Привілейоване становище займало і духівництво. З розвитком міст
збільшується чисельність міщан. Найчисельнішою верствою залишалося селянство.
Наприкінці X V ст. зароджується новий суспільний стан - козацтво.
У Литві серед панівної верстви з часом формується поділ княжих родів на «княжат голов
них» (Острозькі, Заславські й ін.) та «княжат-повітників». Перші не підлягали підпорядку
ванню місцевій адміністрації, брали участь у засіданнях великокнязівської ради. Більшість
знаті володіла землею лише за умови виконання військових обов’язків перед державою, хоча
й існувало отчинне (спадкове) землеволодіння.
Нижчу «сходинку» суспільної драбини займали пани. Вони відрізнялися від інших пред
ставників шляхти давністю роду та певними правами, були багатими землевласниками. Се
редній прошарок шляхти займала основна маса бояр-рицарів. Вони відбували військову по
винність, прагнули розширити право на землю й позбавитися залежності від князів і панів.
Найнижчий прошарок складали дрібні шляхтичі - службовці (зем’яни). Основним заняттям
зем’ян була служба у представників вищої шляхти.
Польська шляхта наприкінці X IV ст. мала власне самоврядування й виборне судочинст
во, не сплачувала податків. Українська шляхта урівнялася з польською лише в 1434-1447 pp.,
що прискорило її перетворення в соціальну верству.
Наприкінці X V - у першій половині XVI ст. наймогутнішим родом був рід Острозьких -
«некоронованих королів Русі». З-поміж них виділявся Костянтин Іванович Острозький
(бл. 1460-1530 pp.). Завдяки військовим здібностям він був призначений першим гетьманом
(головнокомандувачем) Великого князівства Литовського. Отримав ряд блискучих перемог
у боях з московською армією і татарами (переміг у 31 битві з проведених 33). Виступав ревним
захисником православ’я. Витрачав величезні кошти на ремонт і спорудження храмів.
www.testosvit.com
43
Костянтин Іванович Острозький (бл. 1460-1530), онук Василя Острозького,
брацлавський і луцький староста, маршалок волинський, київський воєвода,
великий гетьман литовський. Зажив слави видатного полководця. Похований в
Києво-Печерській лаврі.
У Галичині й Західному Поділлі відмінності у формуванні панівного
стану полягали в тому, що князі не становили окремої групи. Бояри-ри-
царі до середини X V ст. перебували на становищі «особистих слуг коро
ля» і змушені були нести кінну службу на користь короля. Вони не мали
права без дозволу короля продавати чи дарувати свою землю, сплачували
окремі податки.
Українські землі перебували в країнах з різним віросповіданням, що
позначилося на їхньому релігійному житті. Візантійські патріархи намагалися зберегти
єдину церковну організацію на теренах, що раніше входили до Руської держави. Однак в
1458 р. Київська митрополія була поділена на дві з центрами у Києві та Москві.
За підтримки польського уряду поширював свій вплив на українські землі й Ватикан. На
прикінці XIV ст. була закрита Галицька митрополія. З другої половини X V ст. засновуються
католицькі єпископства у Перемишлі, Галичині, Холмі, Володимирі й Кам’япці-Поділь-
ському. Активізується діяльність чернечих орденів. Католицьке духовенство та місцева вла
да утискували православну церкву та її священиків. Відбулися негативні зміни й у самій
православній церкві: падав авторитет духовенства, знижувався його освітній і культурний
рівень.
Становище українських селян

Більшість сіл були невеликими, в них існувала сільська громада. Вона складалася з дво
рищ, або димів, - окремих господарств. Орна земля перебувала у володінні індивідуальних
господарств, луками, випасами, водоймищами користувалися спільно. Очолював громаду
отаман. Громада обирала «копний суд» - суд селянського сходу. Села об’єднувалися у волос
ті, які очолювали виборні «старці».
Групи селян за правовим станом
похожі (вільні) мали право відходу від свого володаря
непохожі (отчинні) не мали права відходу від свого володаря
слуги заможні селяни, які перебували на службі, отримували землю, звільнялися

від повинностей
данники виплачували данину державі
тяглові селяни за користування землею виконували відробіткову повинність зі своєю тягло

вою силою
сусіди й підсусідки селилися при дворах заможних селян
коморники не мали свого житла і наймали комори
городники володіли лише городами
халупники мали лише хати
Раби, челядь та холопи поступово перетворювалися на залежних селян. Селяни сплачува

ли податки й відбували повинності на користь держави та великих землевласників. Праця в
господарстві свого володаря називалася панщиною.
Протягом X V - першої половини XV I ст. продовжує розвиватися велике феодальне (кня
зівське, пансько-боярсько-шляхетське) землеволодіння - магнатське.
З середини X V ст. право селян на переходи від одного володаря до іншого обмежується, а
з 1505 р. забороняється (в Польщі). Створення фільваркового господарства (особливо в Гали
чині, Західному Поділлі й Західній Волині), в якому використовувалася www.testosvit.com
праця залежних
44
____________________ Тема 5. Українські зем лі у складі Великого князівства Лит овського та інших держав....
селян, мало своїм наслідком їхнє закріпачення. Закріпачення основної маси селян було
стверджено у тогочасних кодексах законів - Литовських статутах (відомі їх редакції від
1 5 2 9 ,1 5 6 6 ,1 5 8 8 pp.)
Словник
Копа - схід сільської общини у XV-XVIII от. для вирішення громадських справ, зокрема пов’язаних
із копним судом.
Копний суд - суди сільської громади в Україні, Білорусі й Литві, що виникли у ранньому Середньо
віччі. Збиралися у визначеному місці - копищі й діяли у складі обраних населенням копного округу
суддів (копних мужів). Копні судді поєднували слідчі й судові функції.
Висновки
з розвитком середньовічних суспільних відносин все більша частина селян втрачала свободу і по
трапляла в залежність від шляхти. Зростали податки і повинності.
Зростання міст. Магдебурзьке право

Міста, зруйновані монголами, відроджувалися повільно. На кінець X V ст. на теренах Ки
ївщини, Брацлавщини й Волині їх нараховувалося лише 40. Найшвидше розвивалися Київ,
Львів, Кам’янець-Подільський, Луцьк. Зростала роль міст як центрів розвитку ремесел і
торгівлі. Виникали міста і в приватних маєтках.
У XIV ст. почав формуватися новий тип міської організації, заснований на магдебурзько
му праві. Магдебурзьке право - це міське право, що виникло в X III ст. у німецькому м. Маг
дебург, яке передбачало звільнення міста від управління судової та адміністративної влади
місцевих феодалів - власників міст і створення місцевого самоврядування. За магдебурзь
ким правом містом керував магістрат.
Інколи магістрат поділявся на колегії. Засідав магістрат у спеціальному приміщенні - ра

туші. Очолював міську адміністрацію війт, посада якого могла бути виборною, персонально
наданою чи спадковою. Магдебурзьке право в українських містах мало обмежений характер.
Київ почав користуватися магдебурзьким правом із середини X I V ст.
Запровадження й поширення магдебурзького права надавало українським містам само
врядування і сприяло їхньому розвитку.
Особливістю міст Галичини, Західного Поділля, Закарпаття, Західної Волині була етнічна
строкатість їхнього населення. У містах проживало багато німців, вірмен, поляків, євреїв.
На відміну від українців, чужоземці мали пільги від королівської та князівської влади. Пов
поправними міщанами вважалися власники будинків в межах міста. Верхівку міщан скла
дав патриціат, середній прошарок - ремісники, торгівці, купці, низи - наймані працівники.
На відміну від селян у самоврядних містах міщанин вважався вільною особою. Міщани
сплачували податки. Спосіб їхнього життя залежав від становища в суспільстві.
Міщани несли повинності (зокрема, військову, ремонту шляхів, укріплень), сплачували
податки - шос (залежно від розмірів нерухомого майна) та від прибутків цехів, крамниць,
торгівлі тощо.
У багатьох містах і містечках ремісники і торгівці становили меншість населення, біль
шість займалася сільськогосподарськими роботами.
Словник
Ц ехи (спілка, гільдія) - корпоративні союзи особисто вільних міських ремісників однієї чи кількох
споріднених спеціальностей.
www.testosvit.com
45
Висновки
Упродовж другої половини X IV —X V ст. мали місце позитивні зрушення в економіці й
торгівлі. Відбулися зміни в соціальній сфері, започаткувалося місцеве самоврядування.
Культурне життя в другій половині XIV-XV ст.

у другій половині X IV —X V ст. культурний розвиток відбувався в складних умовах. Укра
їнські землі, поділені між державами, опинилися під різними культурними впливами. Упо
вільнилися темпи формування самосвідомості українців.
Спостерігалося відставання рівня розвитку української культури від рівня розвитку
культури країн Західної і Центральної Європи. Ідеологічним підґрунтям європейського Від
родження був гуманізм як утілення нового розуміння сутності людини - господаря світу,
досконалого творіння за образом і подобою Бога. Гуманізм зародився в Італії в X I V ст. Багато
молодих українців від’їжджало до країн Європи, здобувало освіту й поверталося в рідні краї,
поширюючи моральні та світоглядні цінності гуманізму.
Етнічна строкатість західних регіонів створила сприятливі умови для зближення куль
тури українців з культурою поляків, німців, вірмен, євреїв тощо.
Населення Півдня зазнавало впливів золотоординської культурної спадщини та культур
сусідніх християнських народів.
Традиційні форми культури зберігалися та розвивалися переважно в середніх та нижніх
прошарках суспільства.
Протягом другої половини X IV -X V ст. збільшується кількість шкіл при церквах і монас
тирях, де вчителями були дяки, у містах при католицьких кафедральних костьолах засно
вуються латинські (кафедральні) школи (Львові, Перемишлі, Красноставі, Києві). У Празь
кому і Краківському університетах засновуються бурси для українських і білоруських
студентів. Окремі вихідці з України досягали значних успіхів. Так, Юрій Котермак (Дрого
бич) із Дрогобича закінчив Краківський університет, де здобув ступінь магістра. Продовжив
навчання у Болонському університеті, отримав диплом доктора медицини, а згодом був об
раний ректором цього університету.
Дрогобич Юрій (Котермак) (бл. 1450—1490). Український учений, доктор фі

лософії і медицини. Викладав медицину, філософію та астрономію в Болонсько
му університеті, був ректором цього університету (1481-1482), пізніше - про
фесором Краківського університету. У 1483 р. в Римі вийшла книга Дрогобича
«Прогностичні судження...» - перший друкований твір українця, виданий за
кордоном.
Розвивалося друкарство. У 1491 р. у Кракові німецький друкар і
ювелір Швайпольт Фіоль опублікував кирилицею перші чотири книги
церковнослов’янського письма (Часослов, Осьмигласник, Тріодь пісна.
Тріодь увітна). Його книги мали поширюватися в Україні. У перших
двох відчувався помітний вплив розмовної української мови. Фахівці-
книгознавці по-різному називають пам’ятки давнього друкарства. Кни
ги, видані від середини X V ст. і до 1500 p., називають інкунабулами, від
1501 до 1551 р. - палеотипами, від 1551 до 1800 p .- стародруками. Автором однієї з перших
друкованих книжок «Прогностичні судження поточного 1483 р.» був Юрій Дрогобич. На по
чатку XVI ст. з’явилися книгодруки білоруса Франциска (Георгія) Скорини.
Від часів Київської Русі тривала традиція застосування двох літературних мов: книжної ста
роукраїнської мови та українського різновиду церковнослов’янської мови - мови слов’яноруської.
Староукраїнська мова була наближена до мови розмовної. Нею писалися найрізноманітніші судо
ві та урядові документи. Церковні книжки писалися церковнослов’янською мовою.
Усна народна творчість розвивалася на основі давньоукраїнських традицій. Становлення
уснопоетичного жанру історичної пісні та балади припали на X IV —X V ст. Найдавніший за
пис української пісні-балади «Дунаю, Дунаю, чом смутен течеш?» зберігся у рукописній
«Граматиці чеській» Яна Богослова 1571 р. Найціннішим мистецьким надбанням народу
тих часів стали думи — уснопоетичні героїчні твори про важливі події та видатних діячів
української історії. Думи творилися в козацькому середовищі й звалися козацьким епосом.
www.testosvit.com
46
____________________ Тема 5. Українські зем лі у складі Великого князівства Литовського та інших держав....
Про розвиток літератури свідчать і тогочасні літописи. До нашого часу збереглися списки
літопису Великого князівства Литовського. В ньому викладено історію Литви від найдавні
ших часів до середини XV I ст. Відомі також літописи «Похвала великому князеві Вітовту»,
«Про подільську землю». Помітне місце в українському літописанні належало Волинському
літопису (Короткий Київськиіі).
Архітектура та містобудування. У другій половині X IV ст. у міській забудові почали
з’являтися ознаки регулярного планування. Територія міста поділялася на квартали. Голов
ні вулиці вели до ринкового майдану, який ставав центром адміністративного, економічного
і духовного життя. Тут розміщувалися ратуша й головний храм. Найбільш виразно нові фор
ми містобудування позначилися на зовнішньому вигляді Львова й Кам’янця-Подільського.
Нові тенденції з’явилися у спорудженні храмів і монастирів. Пам’ятками мурованого будів
ництва виступають вірменський кафедральний собор Успіння Богородиці у Львові, церква
Різдва Христового у Галичі та інші.
Церква Різдва Христового у Галичі Вірменський кафедральний собор у Львові
На середину X V ст. поряд з традиційними кам’яними спорудами поширюються дерев’яні.

Місцеві традиції мурованого церковного будівництва поєднуються з європейською готикою.
Найраніший зразок - церква Різдва Богородиці у Рогатині, пізніше - Успенський собор у
Києво-Печерській лаврі.
Розбудова міст і замків, спорудження храмів здійснювалися на основі національних тра
дицій з використанням здобутків європейського містобудування та архітектури.
Малярство залишалося провідним жанром тогочасного образотворчого мистецтва. Най-
відомішим малярським осередком був Перемишль. Багато малярів жило у Львові та Києві.
Митці з українських земель уславилися своїми роботами в Польщ,і, розписували храми й па
лаци у Кракові, Любліні та інших містах. До нашого часу дійшло небагато фресок. Найстар
шою пам’яткою іконопису цього періоду є ікона Богородиці Одигітрії (матері-Провидиці) з
Волині. У зовнішності святих з’являються риси звичайних людей.
з X V ст. виникає український іконостас. З поширенням католицизму починає розвивати
ся скульптура. Мало ш;о відомо про книжкові мініатюри. Найвідомішою пам’яткою є Київ
ський псалтир (1397), в якому вміщено 301 ілюстрацію, виконану Спиридонієм.
Попри утрату незалежності й розподіл українських земель між сусідніми державами,
українська культура, хоча й повільно, продовжувала розвиватися, зберігаючи яскраво ви
ражений національний характер.
Формування української народності, що почалося в глибині віків, тривало в X IV -X V ст.
Умови цього процесу надто ускладнилися, оскільки українські землі були захоплені різними
державами. Проте між окремими частинами Південно-Західної Русі-України розвивалися
економічні, політичні й культурні зв’язки. Українська народність формувалася на землях
www.testosvit.com
47
Київського, Переяславського, Чернігово-Сіверського князівств, Буковини й Закарпаття.

Назва «Україна» поширювалася з Наддніпрянщини на всі українські землі, витісняючи по
передню назву - «Русь». З X I V ст. з’явилася назва «Мала Русь» («Russia Minor»). Уперше її
вжито в грамотах останнього галицько-волинського князя Юрія-Болеслава II. Згодом «Мала
Русь» вживається переважно в офіційних документах. Народ називав себе русинами. (Так
само називали себе й білоруси. Росіян у ті часи називали московитами). Однією з найважли
віших ознак народності є мова. З X I V ст. вона по суті стає сучасною українською мовою.
Дахи
1362 р. - битва на р. Сині Води.
1385 р. - укладення Кревської унії.
1449 р. - утворення Кримського ханства.
1471 р. - остаточна ліквідація Київського князівства.
1489 р. - перша згадка про українських козаків у писемних джерелах.
Висновки
Середньовічна доба є важливим етапом в цивілізаційному поступі України. Тут відбуло
ся тісне переплетення загальноєвропейських закономірностей і національних особливос
тей, які взаємно доповнювалися і взаємозбагачувалися.
Незважаючи на політичні та місцеві відмінності регіонів, всі вони розвивалися як єдине
ціле. Ця єдність забезпечувалася насамперед через культуру й духовність народу, об’єднавчі
тенденції в яких виявилися найбільш стійкими.
www.testosvit.com
48
Тема 6. Українські землі в другій половині XVI ст.
Люблінська унія та п вплив на українські землі
У XVI ст. склалися несприятливі міжнародні умови для Литви. На початковому етапі Лі
вонської війни (1558-1583) вона зазнала поразки від Московської держави. Втрата Полоцька
та окупація білоруських земель поставили перед Литовським князівством питання про тери
торіальну цілісність держави. Вихід вбачався у новій унії Литви з Польщею.
Сторони мали принципово різне бачення майбутнього об’єднання. Литовсько-руська сто
рона виступала за рівноправний союз двох держав. Польська шляхта вимагала беззастереж
ного включення Литовського князівства до складу Польського королівства без надання будь-
яких ознак самостійності.
Найдовше унії противилися українські князі. Але їхні вимоги: збереження всіх існуючих
привілеїв української шляхти, свободи віросповідання, руської мови в офіційному діловод
стві - не були враховані. Політично українські князі (Острозькі, Вишневецькі, Корецькі,
Збаразькі, Чарторийські), ш;о уособлювали незалежність українських земель, були безправ
ними. Противилася унії й середня та дрібна українська шляхта.
Острозький Василь (Костянтин) (бл. 1526 - 1608) - князь, магнат, культур
ний діяч. Володимирський староста (1550) та маршалок волинської шляхти, ки
ївський воєвода (1559). Найбільший після короля землевласник Речі Посполитої.
Князь бойкотував Люблінську унію, підписав Гі лише під загрозою втрати майна.
Заснував багато шкіл, у тому числі в Острозі та монастирі Києво-Печер
ської лаври. Був прихильником української та білоруської автономії.
У 1560-х pp. скликання спільних сеймів представників Польської
Корони та Великого князівства Литовського відбувалося неодноразо
во. Але непримиренні протиріччя сторін перешкоджали прийняттю
унії. У березні 1569 p., на знак протесту проти тиску польської сторони,
українські представники полишили сейм. У відповідь польський ко
роль Сигізмунд II Август прийняв акт про входження Підляшшя й Волині до складу Поль
ської Корони. Наступним кроком стало приєднання Київщини та Брацлавщини.
Українську знать запросили до м. Люблін з метою складання присяги на вірність Короні й
об’єднання в «єдину спільну Річ Посполиту». У випадку відмови вони залишалися без посад
і маєтностей. Це змусило українських магнатів присягти на вірність Польщі.
Люблінська унія була укладена 1 липня 1569 р. За її результатами спільними в новоутво
реній державі стали володар, сейм, сенат, зовнішня політика і монета. Литва зберігала за
собою право на державний герб, печатку, законодавство, власне військо, фінанси й адміні
страцію. Поляки дістали право володіти землями в Литві, а литовці - в Польщі.
Руські князі домоглися гарантування цілісності території українських воєводств та не
порушності місцевих традицій. Руська мова проголошувалася мовою публічного і держав
ного спілкування «на вічні часи».
Щоб схилити на свій бік шляхту Волині, Київщини і Поділля, Сигізмунд II Август надав
їй певні привілеї. На територіях українських воєводств усі місцеві посади та почесні титули
могли надаватися лише мешканцям відповідних земель. Православна шляхта отримала га
рантії рівності з католиками. Проте Україна не стала рівноправним партнером Корони
Польської та Великого князівства Литовського.
Українські землі у складі інших держав (X V I ст.)
Польща Галичина, Поділля, Волинь, Холмщина, Підляшшя, Київщина, Брацлавщина

Литва Берестейське воєводство, Пінщина
Молдова Буковина (з 1564 р. Молдова визнала протекторат Туреччини)
Угорщина Закарпаття
Московська держава Чернігово-Сіверщина
www.testosvit.com
49
Люблінська унія погіршила загальну ситуацію в Україні, яка не стала рівноправним парт
нером Корони Польської та Великого князівства Литовського. Однак, за словами І. Крип’я-
кевича, «при всіх негативних наслідках дала принаймні одну користь, що всі українські
землі були залучені в одну цілісність».
Соціально-економічний розвиток українських земель

в другій половині X V I - на початку X V I I от.
Прийняття Люблінської унії спричинило значні зміни в суспільно-економічному житті

українських земель. Протягом XV I ст. зростала кількість фільварків (великих шляхетських
господарств, в яких використовувалася праця покріпачених селян). Серед причин зростан
ня фільварків були становлення буржуазних відносин в Європі та наповнення ринку величез
ною кількістю золота й коштовностей, привезених з колоній. Після падіння Візантійської
імперії, основного постачальника зерна і худоби на європейські ринки, ціни на зерно зросли
в 3 -5 разів. Європа почала пошуки нових сільськогосподарських ринків. Фільваркове госпо
дарство орієнтувалося на розвиток товарно-грошових відносин та зовнішній ринок, а не на
внутрішні потреби.
Поширення фільваркового типу господарювання вело до збільшення днів панш,ини —
обов’язкової праці селянина на полі свого пана та обмеження його права на перехід від одного
пана до іншого. Початок цього процесу було покладено прийняттям «Устави на волоки» (1557).
Словник
Волока - земельна міра, яка дорівнювала ЗО моргам, або 21,3 га.
Почалася реформа, яка передбачала переміряння селянських наділів та закріплення нор

мованих селянських повинностей залежно від кількості земельних одиниць та якості землі,
у процесі переміряння у селян відбирали «зайві» землі, особливо ті, які перебували в корис
туванні обнцини, і віддавали у фільварковий фонд.
На українських землях швидкими темпами поширювалося кріпосне право. Процес юри
дичного оформлення кріпосного права закріпили «артикули» польського короля Генріха
Валуа (1573) і Третій Литовський статут (1588). В них зазначалося, що селяни повністю вві
рялися своєму панові, який визначав розміри панщини, вершив суд, проводив його вироки
(аж до смертної кари включно), був розпорядником селянського майна, розшукував збіглих
селян протягом 20 років.
На землях Південної Київщини та Брацлавщини кріпацтво не набуло значних розмірів.
Це було пов’язано із слабкою заселеністю земель, сусідством із Диким полем, куди шляхта
почала проникати доволі пізно, та близькістю до Запорізької Січі.
Процес розвитку фільваркового господарства та закріпачення селян мав свої регіональні
особливості. Вони були викликані: міцністю державної влади в різних регіонах, усталеністю
традицій землеволодіння шляхтою, можливістю виходу на свободу селян, близькістю козаць
ких осередків, необхідністю залучення селянства до виконання певних військових функцій
тощо.
Українські міста посідали важливе місце в господарському і політичному житті Речі По
сполитої. Найбільшим містом залишався Львів. Важливою умовою розвитку українських
міст стало поширення на них дії магдебурзького права, яке закріплювало за міською грома
дою права самоврядування. У багатьох українських містах самоврядування мало обмеже
ний характер, а структура цехової організації ремісничого населення не набула довершенос
ті. Частина цехів підпорядковувалася воєводам і старостам.
Із зростанням міст пожвавилася внутрішня торгівля, а збільшення виробництва сіль
ськогосподарської продукції сприяло інтенсивному розвитку зовнішньої торгівлі, з україн
ських земель до Західної Європи експортувалися зерно, худоба, вовна тощо.
У сільській місцевості переважну більшість населення українських земель становили
українці. У містах проживало більше поляків, німців, вірменів, євреїв, греків, татар, турків,
волохів, значно менше - сербів, угорців, циган. Польський уряд надавав привілеї іноземцям,
50 www.testosvit.com
Тема 6. Українські зем лі в другій половині XVI сіп.
які займалися торгівлею, промислами, орендою маєтності тощо. Разом з тим ополячена місь
ка верхівка перешкоджала українцям у розвитку торгівлі і ремесел.
Особливий уклад міського життя мали міста на кордоні із Степом — Чигирин, Черкаси,
Біла Церква, Брацлав та інші, для яких головними залишалися оборонні функції. Тут сфор
мувалася особлива соціальна структура, яка складалася з військово-служилих людей.
Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

У X V I ст. у багатьох європейських країнах поширювалася Реформація (суспільно-
політичний та ідеологічний рух, спрямований на реформування римо-католицької церкви).
Заперечувалися зверхність папи римського, культ святих, чернецтво та ін., вимагалися ство
рення національних церков, проведення церковних відправ рідною мовою, спрощення
обрядовості тощо.
Реформаційний рух підірвав єдність католицької церкви і привів до утворення нової
течії в християнстві — протестантизму, у середині XV I ст. ідеї протестантизму почали поши
рюватися в різних європейських країнах, в тому числі - в Речі Посполитій.
На українських землях Реформація не мала масового характеру. Деякого поширення на
була одна з течій протестантизму - соціанство (від імені Фауста Социна).
www.testosvit.com
51
Социн Фауст (1539—1604) - теолог, філософ, гуманіст, засновник соціанства.
Брав активну участь у реформаційному русі в Польщі та Великому князівстві
Литовському. Вважав, що в житті людини вирішальне значення мають моральні
принципи, а не релігійні переконання.
Вчення визнавало істинним із Святої Трійці лише Бога-Отця. Воно
проголошувало свободу думок, віротерпимість, заперечувало ікони та
зовнішню обрядовість. Нове віровчення привертало увагу частини пред
ставників шляхти іі магнатів (особливо на Волині). Міських мешканців
до ідей протестантизму спонукали власники окремих міст. Для основної маси селян протес
тантизм був чужим і незрозумілим.
Найголовнішим здобутком протестантських ідей в Україні були переклади Святого Пи
сьма живою мовою народу. Впродовж 1556-1561 pp. на руську мову було перекладене Пересоп-
ницьке євангеліє.
Одночасно з Реформацією в Європі спостерігався рух Контрреформації (католицька ре
форма церковного життя, якій сприяв Тридентський собор у 1545—1563 pp.). Ідеї реформу
вання католицької церкви поширювалися й українськими землями. Вони зводилися, в
основному, до цілковитого заперечення реформаційних віровчень. Методи боротьби з Ре
формацією були мирними і полягали в запровадженні власного шкільництва, розвитку кни-
годрукарства, піднесенні значення проповідей під час богослужіння.
Джерелом гострих конфліктів між православними і католицькою церквою стала так звана
календарна реформа папи Григорія X III (1582). Запровадження нового стилю супроводжу
валося закриттям православних церков, забороною православним відзначати свята за старим
стилем тощо. Це викликало хвилю обурення, і король змушений був дозволити православ
ним жити за старим календарем. Ця перемога заохотила православних до подальшої бороть
би за свої права.
На захист православ’я виступили братства - національно-релігійні організації міш;ан,
які створювалися при православних церквах. Найдавнішим (1453) і найвідомішим було
львівське Успенське братство. Діяльність братств спочатку мала благодійницький характер.
Однак в період поширення реформаційних ідей вони почали претендувати на право контро
лю за діяльністю духовенства. Цьому сприяло і надання в 1586 р. Успенському братству Кон
стантинопольським патріархом права патріаршої ставропігії (незалежності від влади єпис
копа). Це відразу призвело до конфлікту між владиками і братством.
У той час православна церква не мала достатнього авторитету. Митрополит не міг призна
чати єпископів, а самих митрополитів часто призначали князі. Серед свяш;еників було багато
таких, хто розглядав церкву як джерело прибутків, траплялися й відверто аморальні люди.
Православна церква не могла в повній мірі підтримувати давні духовні традиції українського
народу, зберігати українську мову й освіту, противитися полонізації та окатоличенню.
Польська влада неодноразово порушувала питання про об’єднання католицької і право
славної церков. Це прискорило б колонізацію українських земель та призупинило вплив
Московського патріархату.
Зважаючи на ситуацію, виш;е православне духовенство вирішило об’єднати християнські
церкви під керівництвом Рима. У такий спосіб православні ієрархи сподівалися порозуміти
ся зі світською владою, отримати підтримку з боку короля, забезпечити православній церкві
гідне місце в суспільстві.
ІСТОРИЧНИЙ Факт
Чотири православні єпископи - луцький Кирило Терлецький, львівський Гедеон Балабан, пін
ський Лев Пелчицький та холмський Діонісій Збируйський - на синоді в Бресті 589 р. таємно від ре
шти духовенства склали лист-проект до папи римського, у якому виявили готовність визнати його
верховенство за умови збереження традиційного церковного устрою Русі та незмінності грецького по
рядку богослужінь.
Однак серед української світської еліти та нижчого духовенства ідеї унії отримали негатив
ну оцінку. Князь В.-К. Острозький гостро поставив питання про відкрите обговорення питання
унії не лише серед духовенства, а й шляхти.
Одцим з організаторів унії був Потій Іпатій, якого разом із луцьким єпископом Кирилом
Терлецьким собор у Бресті уповноважив до римського папи.
www.testosvit.com
52
Тема 6. Українські зем лі в другій половині XVI cm.
Потій Іпатій (1541-1613) - український письменник-полеміст, греко-като-

лицький митрополит Київський і Галицький (1599-1613), один із засновників
Української греко-католицької церкви. Потій намагався утверджувати право
ве становище уніатської церкви. Автор публіцистичних творів, спрямованих
на захист унії.
У грудні 1595 р. папа формально прийняв українську православну
церкву під свою зверхність, але численні протести православних зму
сили короля 6 жовтня 1596 р. скликати собор у Бересті (Бресті). Однак
провести повноважний собор православної церкви не вдалося. Фактично було скликано два
собори: католицький (уніатський) і православний, які не змогли порозумітися. Під час під
писання унії прихильники православ’я (більшість православного кліру, князь Василь-Кос-
тянтин Острозький, міщанські депутати, українська шляхта), з одного боку, та прихильники
унії - з іншого, прокляли одне одного.
Проте прихильники унії склали офіційний акт про визнання влади папи і прилучення до
римо-католицької церкви. Князь Острозький, який вважався одним з можливих претенден
тів на польський престол, звернувся до короля, кваліфікуючи прилучення до римо-католиць-
кої церкви як порушення прав і привілеїв руського народу. Однак король Сигізмунд ПІ
15 грудня 1596 р. видав універсал, яким проголосив рішення Берестейського унійного со
бору обов’язковими до виконання всіма віруючими Руської церкви.
Дискусії щодо значення Берестейської унії точаться і донині. З одного боку, унія відкрила
шлях до поширення європейських загальнокультурних надбань на українських землях. З
іншого - на українських землях посилився наступ на православ’я. Чинилися перепони як в
релігійному, так і економічному житті (обійманні посад в міському самоуправлінні, торгівлі
тощо). Часто мали місце випадки насильницького навернення міст і сіл до уніатства чи като
лицизму. Унія не відповідала інтересам українців і призвела до розколу суспільства та во
рожнечі православних, уніатів і римо-католиків.
Висновки
Берестейська церковна унія 1596 р. поклала початок утворенню нової української греко-
католицької церкви. Задумана як засіб порозуміння та об’єднання, унія на тривалий час
стала символом ворожнечі і розбрату, розколовши українське суспільство.
Українське козацтво кінця XVI - першої половини XVII ст.

Виникнення Запорізької Січі
Посилення феодального, релігійного та національного гніту спонукало селян, міщан та
інші верстви українського населення Польсько-Литовської держави тікати в порубіжні сте
пи - незаселені території України. На цій території з середини X V I ст. розгорнулася козаць
ка колонізація.
Перша згадка про дії козаків-християн датується 1492 p., коли вони в гирлі Дніпра, під
фортецею Тягинь, напали на турецьке судно.
Термін «козак» має тюркське походження. Уперше його появу фіксує Початкова монгольська хро
ніка під 1240 р. Наприкінці наступного століття згадується в латино-персидсько-кипчацькому руко-
писі «Кодексі Куманікус» та в додатку до грецького збірника житій святих - Синаксарі.
У 1492 р. з’являється згадка про черкаського старосту князя Богдана Глинського, який на чолі заго
ну козаків здійснив штурм татарської фортеці Езі (Очаков). Після цього повідомлення про присутність
козаків-християн на порубіжжі з мусульманським світом стають регулярними.
Упродовж перших десятиліть XV I ст. чисельність козаків стрімко зростає. У той час тер
мін «козак» означав не стільки соціальний стан, скільки спосіб життя - незалежний, воле
любний, із своїми звичаями та традиціями.
Із середини X V I ст. починається новий етап розвитку українського козацтва. Форми гос
подарювання козаків та їхнє світосприйняття швидко поширюються на українські внутріш
ні землі. Зливаючись з жителями міст, козаки долучають їх до боротьби з урядниками. Ще
активніше нова верства формується після прийняття Люблінської унії.
www.testosvit.com
53
Підтримує козацтво і частина шляхти Литовського князівства, яка не змогла підтверди

ти права на власні землеволодіння відповідними документами. На думку окремих вчених,
саме під впливом боярства козацтво утверджується як соціально визначена верства, основ
ною функцією якої є захист південних кордонів від іноземних нападів.
Господарська діяльність козаків була пов’язана з активним освоєнням нових земель. На
зиму більшість козаків поверталася до рідних осель, а навесні знову йшла в пониззя Дніпра
й степові річки. Ті, хто залишався, будували зимівники (господарський осередок і житло за
порозьких козаків).
Наукррий KgiyigMTgp
Перші зимівники з’являються в X V от. як перші бази козацької колонізації. Зимівник завжди був
основою господарської діяльності козаків. Поступово помешкання землянкового та напівземлянково-
го типу замінилися звичайними хатами із значною садибою. В економічному плані з осередку ватаги
рибалок і мисливців зимівники перетворилися в багатогалузеве господарство скотарсько-землероб
ського типу.
ВИНИКН£НиЯ.УК£ЛІНСЬКОГО
КОЗАЦТВА. ЗАПОРІЗЬКА С ІЧ
. Територія ОсмаиськоТ імперії

І та залежних від неї держав
Морські походи запорожців
Битва під Хотином J
І
СТАМБУЛ’
На освоєних землях козаки сіяли хліб, займалися скотарством, городництвом, ремеслом,

степовими промислами. Серед зимівчан було багато купців, які не лише торгували, а й зби
рали розвідувальну інформацію на території супротивника.
За часів Нової Січі (X V H I ст.) розміри зимівників та кількість найманих робітників за
лежали від господарської спеціалізації та заможності господарів. Поруч із невеликими
зимівниками існували господарства поміщицького типу, які належали козацькій стар
шині.
Кожної весни до зимівників на заробітки приходили тисячі найманців не лише із Січі, а й
з Центральної України. Стосунки між господарем і найманим працівником базувалися на
ринкових засадах. Використовувалася вільна праця. Кріпацтва не існувало, що забезпечу
вало високу продуктивність праці. По суті зимівники являлися багатопрофільними фер
мерськими господарствами.
www.testosvit.com
54
Тема 6. Українські зем лі в другій половині XV! cm.
Висновки
Економічна самостійність зимівників стала підґрунтям для народження заможного се
реднього прошарку козацтва, яке мало заявити про свої інтереси та поставити питання про
політичну самостійність.
Історія козацтва пов’язана із наддніпрянським районом -
Диким Полем (степи Південної України, не заселені осілим на
селенням), Середнім Подніпров’ям та територією на південь за
Дніпровськими порогами. Цей край запорожці називали Дні
провським Низом. Саме сюди з усіх регіонів через запровадження
кріпацтва масово втікали українські селяни.
!CT^pичний Факт
Дніпровські пороги слугували природним захистом запорозького ко
зацтва від утисків польської адміністрації. Вони дали й назву козацтву -
«запорозьке», тобто те, що перебувало «за порогами».
Заселяючи землі Запорожжя, козаки починають будувати
укріплення для захисту своїх поселень від нападів Кримського
ханства та Османської імперії. Прикордонні старости Великого
князівства Литовського теж спиралися на козаків у боротьбі з та
тарами. Зростання чисельності козаків у середині XVI ст. сприяло
виникненню центру, який об’єднав козацькі сили у боротьбі проти нашестя татарських орд.
Першу спробу створення такого центру здійснив Дмитро Вишневецький (Байда). Він був
людиною непересічних здібностей, видатним вояком та організатором.
Вишневецький (Байда) Дмитро (?—1563) - походив із князівського роду Ви-

шневецьких. Один з організаторів запорозького козацтва, засновник першої ві
домої Запорозької Січі (Хортицької). Обіймав посаду черкаського і канівського
старости. Здійснив ряд потужних походів проти Османської імперії та Крим
ського ханства. Під час одного із походів був поранений, потрапив у полон, від
мовився перейти на турецьку службу і був страчений.
У 1556 р. Д. Вишневецький на о. Мала Хортиця (сучасний о. Бай
да) збудував перший «городок» - Хортицьку Січ, яка, через відсутність
допомоги з боку урядових кіл, наступного року була зруйнована крим
ським ханом. Пізніше козаки засновували невеликі січі в багатьох ін
ших містах.
Слрвник
Січ - первісно означала територію, очищену від лісу та чагарника; пізніше «січчю» стали називати
розташування укріплень козацького осередку та козацьку військову організацію взагалі.
В історії відомі Хортицька, Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька,
Кам’янська, Олешківська, Нова (вона ж Підпільненська, Покровська) січі, які розташову
валися на правому березі Дніпра у плавнях Великого Лугу (зараз дно Каховського водосхо
вища) й нижче.
Козацькі Січі
Хортицька - розта 1553-1557 pp. Укріплений Із Запорізької Січі відбувалися вдалі походи на
шовувалася в північ «городок» у північній час турецькі фортеці. У 1557 р. об’єднані сили Крим
ній частині 0. Мала тині 0. Мала Хортиця, спо ського ханства і Османської імперії підступили
Хортиця. руджений Д. Вишневець- до Січі, яку козаки змушені були покинути.
ким.
Томаківська - розта Із кінця 60-х років XVI ст. Козаки вели постійну боротьбу з набігами крим
шовувалася на півд- до 1593 р. - військово- ських татар. Із Січчю пов’язана діяльність С. Кіш
адміністративний центр ки, І. Підкови.
www.testosvit.com
55
ні о. Томаківка (Дні Війська Запорізького. З кінця 1580-х pp. козаки вели активну боротьбу
пропетровська обл.). за визнання станових прав козацтва урядом Речі
Нині затоплена вода Посполитої, яка в 1591 р. переросла в повстання
ми Каховського мо К. Косинського. У 1593 р. татари захопили і
ря. зруйнували укріплення Січі.
Базавлуцька - роз 1593-1638 pp. - військово- Козаки Січі брали участь у всіх козацьких по
ташована на о. Ба- адміністративний центр встання з кінця XVI і до кінця 30-х pp. XVH ст.
завлук у гирлі річок Війська Запорізького. Із Базавлуцькою Січчю пов’язана діяльність
Чортомлика, Під С. Кішки, І. Сулими, М. Жмайла, Я. Острянина.
пільної і Скарбної. Тут починав свою діяльність П. Сагайдачний.
Нині затоплена вода Польське військо штурмом взяло Січ. Зруйнова
ми Каховського моря. на в 1638 р.
Микитинська - роз 1639-1652 pp. - військово- Козаки брали активну участь в обороні фортеці
ташована на право адміністративний центр Азов від турків і татар. Козацька рада Січі обра
му березі Дніпра на Війська Запорізького. ла Б. Хмельницького гетьманом Війська Запо
Микитинському Ро різького, а запорожці Січі стали кістяком
зі (тепер м. Нікополь, Національно-визвольної війни XVII ст., здобува
Д н іпропетровська ли перемоги в Жовтоводській та Корсунській
обл.) битвах.
Нині затоплена вода У лютому 1652 р. тут вибухнуло антигетьман-
ми Каховського мо ське повстання, яке було жорстоко придушено.
ря. У 1652 р. Січ перенесли на Чортомлик через лег-
кодоступність з татарського боку.
Чортомлицька, Ста 1652-1709 pp. та 1728- Козаки Січі брали активну участь у Національно-
ра Січ - розташову 1730 pp. - військово-адмі визвольній війні XVII ст. (битви під Жванцем,
валася на правому ністративний центр Вій Городком, облога Львова). Запорізька Січ не ви
березі Дніпра біля ська Запорізького. знала Переяславського договору (1654), Гадяць-
гирла р. Чортомлик кого договору (1658), Андрусівського миру (1667)
на річковому півост та «Вічного миру» (1686), які поділили Україну
рові, який омивали між Московською та Польською державами. Під
річки Чортомлик, проводом «гетьмана низового» І. Сірка здійсни
Скарбна, Павлюк, ли ряд успішних походів на Кримське ханство,
Підпільна. Перекоп, Очаків та ін.
Січ стала на бік гетьмана І. Мазепи.
У 1709 р. за наказом Петра І Чортомлицька Січ
була зруйнована, а запорожці заснували Кам’ян-
ську Січ.
Кам’янська - розта 1709-1711 pp. та 1730- Заснована в 1709 р. після знищення Чортом-
шована на правому 1734 pp. - військово-адмі лицької Січі. Після смерті І. Мазепи Запорізька
березі Дніпра біля ністративний центр Вій Січ на чолі з К. Гордієнком визнала гетьманом
гирла р. Кам’янки ська Запорізького. України П. Орлика. У 1711 р. 6-тисячне військо
та річища Дніпра Ко запорозьких козаків приєдналося до походу
зацьке. П. Орлика на Правобережну Україну. Російські
Тепер у Берислав- війська, скориставшись малочисельністю зало
ському районі Хер ги, примусили козаків відступити і перенести
сонської обл. Січ в Олешки.
Через короткочасність існування не мала укрі
плень і була невеликою.
Повторно заселена козаками у 1730-1734 pp.
Олешківська Січ роз 1711-1728 pp. - військово- Заснована після знищення Кам’янської Січі.
ташовувалася на лі адміністративний центр
вому березі Дніпра в Війська Запорізького.
урочищі Олешково-
го ханства, непода
лік Кардашинського
лиману на землях
Криму.
www.testosvit.com
56
Нова Січ, Підпіль- 1734-1775 pp.- військово- Січ підтримувала антифеодальну та націо
ненська - розташо адміністративний центр нально-визвольну боротьбу. З нею пов’язана бо
вувалася на право Війська Запорізького. ротьба ватажків гайдамаччини - М. Гонти,
му березі Дніпра, на М. Швачки, А. Журби та ін.
річковому мисі, який За часів Нової Січі козаки досягли значного роз
омиває р. Підпільна. витку хліборобства, скотарства, рибальства, со
Закладена за 5 -6 ледобування, торгівлі. Звідси товари з Криму,
верст нижче городи Туреччини і Греції розходилися Гетьманщиною,
ща Чортомлицької Слобідською Україною, Росією.
Січі. Із часом Січ втрачала роль охоронця від Крим
Нині затоплена во ського ханства та Османської імперії. А її ви
дами Каховського звольні традиції загрожували інтересам Росій
моря. ської імперії.
За розпорядженням уряду Катерини П Січ було
ліквідовано.
Упродовж існування Запорізькі Січі різнилися плануванням, системою укріплень, кон

струкцією куренів та інших будівель. Але принцип їхнього облаштування був усталеним.
Запорізька Січ являла собою добре укріплену фортецю з ровом, земляним валом, на якому
встановлювався частокіл із загострених паль. Оточували фортецю вартові вежі з охороною і гар
матами. У центрі фортеці був майдан, на якому відбувалися козацькі ради. Довкола майдану
стояли курені, в яких мешкали козаки. Крім того, тут знаходилися пушкарня, січова школа,
будинки кошового отамана, січової старшини, канцелярія писаря. Кожний курінь мав назву
місцевості, з якої прийшли козаки. З кінця X V I ст. в кожній Січі існувала церква Св. Покрови.
Чортомлицька та Нова Січ були значними економічними центрами, при яких існувало
торговельно-ремісниче передмістя, де розташовувалися заїжджі двори, ремісничі майстерні,
шинки тош;о.
Вищим органом влади Запорізької Січі була козацька рада, яка вирішувала найважливі
ші питання - вибори кошового отамана та козацької старшини, оголошення війни та під
писання мирних угод, встановлення дипломатичних зносин тощо.
У ході Визвольної війни козацька рада перетворюється у вищий законодавчий орган - Ге
неральну військову раду.
Центральним адміністративним органом управління був Кіш на чолі з кошовим отаманом.
Важливу роль в житті козацької громади відігравало звичаєве право. Упродовж століть
склався своєрідний судовий устрій. Суд був виокремлений від адміністрації. Верховним суд
дею був кошовий отаман. Він затверджував рішення військового судді і призначав покарання
злочинцям. Військовий суддя розглядав кримінальні та цивільні справи. Судді мали судити
винних швидко, правдиво і неупереджено.
Реалізацію рішень, ухвалених кошовим чи радою, здійснював осавул, а в разі війни й
обозний (відав боєприпасами та провіантом).
Запорізька Січ поділялася на курені — адміністративно-господарські та військово-
організаційні одиниці. В адміністративному плані територія Січі поділялася на паланки.
Словник
П ал анка - адміністративно-територіальна одиниця Січі. У буквальному перекладі з турецької
мови означає невелику фортецю, в якій розміщувався нечисленний гарнізон. Уся територія Нової Січі
поділялася на 8 паланок. На чолі кожної з них стояв паланковий полковник. Його повноваження під
тверджувалися перначем. Кожна паланка мала свою печатку.
Українське козацтво мало свої клейноди (символи-відзнаки). Це були корогва (прапор),
булава (ознака влади отамана), бунчук (древко з маковицею), пернач, військова печатка
(з гербом), срібний каламар, литаври.
Висновки
Січ стала центром формування Запорізького війська. Дослідники вважають Запорізьку
Січ християнсько-православною демократичною республікою. Із зростанням значення ко
зацької старшини (нової української аристократії) демократичні традиції козацтва ставали
дещо обмеженими.
www.testosvit.com
57
Організація реєстрового козацтва

Перша згадка про прийняття загону козаків для несення прикордонної служби відноситься
до 1524 р. Через брак коштів ця ідея не була втілена в життя. У 1568 р. польський король пе
редав на Запорожжя грамоту, в якій були пропозиції про перехід козаків на військову служ
бу (для участі в походах та забезпечення спокою в державі). Однак правове закріплення за
козаками окремого соціального стану відбулося в червні 1572 p., коли Сигізмунд II Август
своєю грамотою підтвердив набір 3 0 0 козаків на державну службу. При цьому він вилучив
судочинство й адміністративну владу над козаками з повноважень місцевої влади. ^
Усі козаки на чолі з Михайлом Вишневецьким були записані в реєстр (список), звідки й
виникла назва реєстрові козаки. У 1578 р. польський король здійснив так звану козацьку
реформу, коли до реєстру було внесено 500 козаків. Мінімальне число найнятих козаків не
могло розв’язати проблему поповнення армії Речі Посполитої. Реально права реєстровців по
ширювалися і на тих козаків, хто не потрапив до списку, але брав участь у бойових діях.
Реєстрові козаки підпорядковувалися тільки своїм старшинам, були звільнені від подат
ків, мали право вільно розпоряджатися своїм майном й одержували платню грошима.
З кінця X V I ст. реєстрове козацтво стали називати Запорозьким.
З другої половини XV I ст. запорожці, крім походів суходолом, почали організовувати й
морські походи Чорним морем, використовуючи для цього чайки (невеликі судна). На них
козацькі флотилії вступали у відкритий бій з турецькими ескадрами. Використовували
можливість чайок і для висадки десанту та вогневої підтримки сухопутних військ. Вихід ко
зацького флоту у Чорне море мав велике історичне значення, про яке І. Крип’якевич сказав:
«Україна пробила турецько-татарську морську блокаду, що замикала їй шлях до Європи,
і знову починала період морської експансії».
Повстання 90 -х pp. X V I ст.

У 1590 р. польський сейм виніс ухвалу щодо козацтва, якою передбачалося збільшити
козацький реєстр до 20 тис., частина з них негайно прибула на Поділля. Це викликало нега
тивну реакцію з боку Туреччини, яка зажадала від польського короля виведення козаків із
Дніпровського Низу та заборони їм виходу в Чорне море. Керівництво Речі Посполитої пого
дилося і, щоб упокорити українське козацтво, вдалося до грубої сили.
Одночасно загострилися соціально-економічні суперечності. За рахунок українських зе
мель стрімко розширювалися землеволодіння шляхти. Король, з метою поширення фільвар
кової системи, отримав право роздавати шляхті й магнатам землі за Білою Церквою. Поси
лилося релігійне гноблення. Ці та інші кроки вилилися у внутрішньополітичну напруже
ність в Україні.
Перше значне козацьке повстання відбулося в 1591—1593 pp., його очолив Криштоф Ко-
синський. Приводом до повстання стала суперечка за землю, надану козацькому гетьману
Косинському королем, із князем К. Острозьким. Дуже швидко в руках повстанців опинилася
Київщина. Згодом повстанський рух поширився на Брацлавщину, Поділля і Волинь.
Проникнення козаків на Волинь загострило ситуацію. Волинська шляхта почала вимагати
від короля приборкати повстання. Варшавський сейм оголосив козаків ворогами вітчизни.
У січні 1593 р. шляхетське ополчення на чолі з К. Острозьким завдало поразки повстанцям
під П’яткою (нині Житомирська обл.).
Проте у повстанців залишалося достатньо сил, щоб продовжувати боротьбу. Тому між сто
ронами в лютому 1593 р. була укладена угода, за якою Косинський мусив здатися і повернути
захоплене майно, а козаки не мали права ходити самовільно в походи на сусідні землі. Однак
уже в травні 1593 р. Косинський знову пішов на Черкаси, але був підступно вбитий.
Улітку повстанці розгорнули активні дії, які змусили поляків укласти новий договір,
який став значною поступкою козакам. Вони отримали право вільного виходу на Дніпров
ський Низ, повернення на волость, учасники повстання - амністію. Місцева адміністрація
зобов’язувалася повернути козакам відібране майно.
Восени 1593 р. розпочалася війна між Туреччиною та Австрією. В Європі виникає ідея
створення антитурецької коаліції. Європейські країни вбачали в козацтві потужну силу, яка
здатна була протистояти наступу Османської імперії. Переговори з козаками дали позитив
ний результат.
www.testosvit.com
58
Весною 1594 р. загони відставного сотника Северина Наливайка починають битися з тата
рами на південних кордонах України. Одночасно вони вчиняють напади на маєтки магнатів
і шляхти в Західному Поділлі.
Восени 1594 р. С. Наливайко об’єднався із запорожцями на чолі з гетьманом реєстровців
Григорієм Лободою і здійснив декілька успішних походів до Молдавії.
Восени 1595 р. війська Наливайка контролювали територію Брацлавщини, Волині, біль
шу частину України і Білорусь. До козаків приєднувалися загони селян і міщан. У Білорусі
загони Наливайка поповнилися запорізькими козаками Лободи та його наступника Матвія
Шаули.
Польська адміністрація не могла приборкати повстанців і в лютому 1596 р. створила регу
лярну польську армію на чолі з гетьманом Станіславом Жолкевським, яка поступово витіс
нила повсталих з Волині та Брацлавщини і прорвалася на Лівобережжя. У травні 1596 р.
польські війська розпочали двотижневу облогу повсталих поблизу Лубен. У таборі перебува
ло багато поранених, жінок і дітей, що змусило повсталих вдатися до переговорів. Польська
сторона вела їх із Лободою, якого козаки безпідставно звинуватили в зраді і стратили.
Застосування гарматного обстрілу, повна відсутність води та спека змусили повсталих
прийняти ультимативні вимоги польської сторони.
С. Наливайка полонили, піддали жорстоким тортурам і стратили. Польський сейм 1597 р.
оголосив козаків ворогами держави, їхні землі і майно конфісковувалися.
Дати
1556-1561 pp. - створення Пересопницького євангелія.
1556 р. - заснування князем Д. Вишневецьким на о. Мала Хортиця першої Січі.
1569 р. - Люблінська унія.
1596 р. - Берестейська церковна унія. Утворення греко-католицької церкви.
Висновки
Події 1591—1596 pp. стали першим потужним виступом народних мас, очолюваних коза
цтвом. Він започаткував новий етап формування козацького стану, в ході якого відбувалося
масове покозачення селян та міщан, їхнє переселення в південний регіон України.
Повстання виявили можливість спільних дій козацтва, селянства, міщан і дрібної шлях
ти. Разом з тим вони були неорганізовані й роз’єднані.
www.testosvit.com
59
Тема 7. Українські землі в першій половині XVii ст.
На початку XVII ст. Польща вела ряд воєн з Туреччиною, Кримським ханством та Москов
ською державою і мусила звертатися по допомогу до козаків.
Одним з найвидатніших козацьких ватажків того часу був Петро Конашевич-Сагай-
дачний - талановитий полководець, дипломат і державний діяч. Він зумів поєднати інте
реси козацтва, міщан і духовенства та реформувати збройні сили в регулярну армію із суво
рою дисципліною.
Перебуваючи на службі у польського короля, гетьман часто йшов на компроміси, але не
ухильно обстоював права козаків, зберігаючи козацьке військо.
Сагайдачний Петро Кононович (7—1622) - гетьман реєстрового коза

цтва. Народився на Львівщині, навчався в Острозі, а потім подався на Запо
ріжжя. З 1616 р. його декілька разів обирали гетьманом Війська Запорізь
кого. Очолив ряд вдалих походів проти Туреччини та Кримського ханства.
У 1621 р. очолив козацьке військо у битві під Хотином. Один із засновни
ків Київської братської школи, її покровитель та благодійник.
Похований у Братському монастирі в Києві.
Під час морських походів 1614 р. козаки на чолі із Сагайдачним
перетнули Чорне море, здобули турецьке місто Синоп. У 1616 р. за
вдали нищівної поразки турецькому флоту й захопили головний не
вільничий ринок Кафу, визволивши тисячі бранців. Пізніше розгро
мили турецьку ескадру, захопивши в полон адмірала султанського
флоту, увійшли в Азовське море і малими річками, перетягаючи чайки суходолом, поверну
лися до Запоріжжя.
Після вдалих морських походів козаків турецька влада поставила перед Річчю Посполи
тою питання про знищення запорожців. Успіхи козацького війська викликали тривогу і в са
мій Польщі. Польський уряд за Вільшанською угодою (1617) скоротив кількість реєстровців
до 1 тисячі, а козакам заборонив організовувати походи на турецькі володіння. Сагайдачний,
розуміючи, що польський уряд в умовах війни з Російською державою знову піде на союз із
запорожцями, на тат.1 умови погодився.
Уже наступного року польський король за
жадав допомоги Сагайдачного, щоб визволи
ти королевича Владислава, який перебував в
оточенні російських військ. Похід 20-тисяч-
ного козацького війська був успішним. Між
Річчю Посполитою і Російською державою
було укладено Деулінське перемир’я (1618),
за яким до Польщі відійшли Чернігівщина,
Новгород-Сіверщина та Смоленськ.
Після успішного походу на Москву козаки
знову опанували Подніпров’я. Польський
уряд вирішив силою приборкати козаків.
Війську цього зробити не вдалося, і після на
пружених переговорів була укладена угода,
за якою козацьку старшину призначав поль
ський король, козаки мали право мешкати KitfKh**
Межа територій, охоплених
лише в державних маєтках та зобов’язувалися Центри ■оеводста
Густота населення ушаі'нських
f козацькими повстаннями
16 25 -Іб Звр р.
знищити всі човни й не виходити в Чорне у складі Речі посполитої (жителів

| п о н а д 10 З3-5
•«------ Основні напрями козацьких походів
►Дй польських військ
|5 -1 0 £ П доЗ
море. Реєстр козаків визначити не змогли. УкреТнсмеІ міста, які отримали магдебурзьке пра
® Наі)важливіші
позначено:
битви. Цифрами
1 Курукове озеро (жовтень 1625 p.),
Серед частини козаків виникло невдоволен • до початку 17 ст. в у першій полоеині 17
К о м о н між Річчю П осполито» і Московським
4 ІСутіїгш (гр у «««. 1ЙГ р.|.
ня, і замість Сагайдачного гетьманом обрали UepCTVOM
иа початку 17 ст.
'— - за Двулгнсмим перемир'ям 1618 р.
Якова Бородавку (Нероду), інші - присягну за Полянівським миром 1634 р полків реестровс
іською угодою
ли на вірність Сагайдачному. Аіста, у яких коз
а королівською Ординацією 1638 р.
^ Важливі турецькі фортеці
Українське козацтво відіграло важливу

роль у відновленні православної ієрархії. Козацькі повстання 1596-1630 pp.
www.testosvit.com
60
Тема 7. Українські зем лі в перш ій половині XVII cm.
Хоча православна церква формально була ліквідована, в 1616 p., без дозволу короля, було за
сновано Київське Богоявленське братство, колективним членом якого стали запорожці разом
із гетьманом Сагайдачним. Цей крок був серйозною підтримкою православної церкви.
Під час візиту в Україну Єрусалимського патріарха Феофана в 1620 р. Військо Запорозьке
на чолі із Сагайдачним ріпіуче втрутилося у церковні справи. Розуміючи роль віри і церкви
та спираючись на підтримку різних станів тогочасного суспільства. Сагайдачний умовив па
тріарха висвятити православного митрополити Іона Борецького та декількох православних
єпископів. Восени 1620 р. православний єпископат був повністю відновлений.
Борецький Іон (Іван) (?—1631) - церковний і культурно-освітній діяч. Один з

організаторів і перший ректор Київської братської школи, обирався ігуменом ки
ївського Михайлівського монастиря. Пізніше і до кінця життя - Київський пра
вославний митрополит.
Одночасно козацтво вимагало від королівської влади визнання повнова
жень висвячених митрополита і єпископів та повернення захопленого уні
атами церковного майна і культових споруд, в тому числі Софії Київської.
У 1620 р. розпочинається польсько-турецька війна. Осман II прагнув зни
щити Польщу, щоб відкрити Туреччині шлях до Європи. У Цецорській бит
ві (Молдавія) військо поляків зазнало нищівної поразки. Польський король
знову звертається по допомогу до козаків, пообіцявши натомість задовольнити їхні вимоги.
У червні 1621 р. під Хотином відбулася спільна рада реєстрового і нереєстрового козацтва.
Було вирішено виступити спільно з поляками за умови виконання козацьких умов. Гетьма
ном знову обрали Сагайдачного.
Під Хотинською фортецею (тепер Чернівецька область) 2 вересня 1621 р. зустрілися май
же 250-тисячне турецько-татарське військо і 35-тисячна польська армія разом із 40-тисяч-
ним козацьким військом під проводом Сагайдачного. Під час боїв турки втратили близько
третини війська. У жовтні 1621 р. між Річчю Посполитою і Туреччиною було укладено мир
ний договір. Для Польщі загроза з півдня була усунута. Туреччина на тривалий час відмо
вилася від наміру завоювати Європу.
Хоча вирішальну роль у перемозі під Хотином відіграли козаки. Річ Посполита
зобов’язувалася утримувати козаків від походів на татарські й турецькі володіння. Хотин
ська перемога стала поразкою для козаків.
Висновки
За часів гетьманування Конашевича-Сагайдачного відбулося остаточне організаційне
оформлення суспільно-політичної та військової структури Війська Запорозького, закрі
плення норм поведінки та принципів козацького життя. Козаки перебрали на себе функції
захисників православної церкви, усвідомивши себе виразниками політичної волі україн
ського народу.
Козацько-селянські повстання 1620 — 16 30-х pp.

Значна частина козаків була невдоволена мирним договором із Туреччиною та поведінкою
старшини. Між поміркованими силами й радикально налаштованими козаками почалася
гостра боротьба. Тисячі учасників Хотинської війни продовжували брати участь у військо
вих походах. Особливу тривогу польського уряду викликали втручання Війська Запорозького
у внутрішні справи Кримського ханства та укладення між ними першої союзної угоди. Вона
передбачала надання взаємних військових послуг проти третьої сторони, зокрема проти
Туреччини.
Для приборкання козаків польський король у серпні 1625 р. спрямував на Україну поль
ське військо (до ЗО тис.) під проводом польного гетьмана Конєцпольського.
Гетьман - командир, командувач. В Україні XVI-XVIII от. - керівник козацького війська, з 1648 р. -
правитель держави Гетьманщини. У Польщі, Литві, Чехії так називали головнокомандувачів.
У польсько-литовській державі було четверо гетьманів: двоє польські (коронні) і двоє - литовські.
Один із гетьманів був головним (великим), а другий - його заступником (польним гетьманом).
www.testosvit.com
61
У розпорядженні гетьмана Марка Жмайла було близько 20 тис. козаків. Розрахунок на

допомогу татар згідно з угодою не справдився. Вирішальні бої відбулися біля Крилова (не
подалік Курукового озера, сучасна Кременчуччина). Жодна із сторін не досягла перемоги і
вони змушені були піти на компроміс. Замість Жмайла, який не погодився на підписання
угоди, козаки обрали гетьманом Михайла Дорошенка.
У жовтні 1625 р. було укладено Куруківську угоду. Реєстрове військо збільшувалося до
6 тис. і ділилося на 6 полків: Черкаський, Канівський, Корсунський, Чигиринський, Біло
церківський та Переяславський. Реєстровим козакам підвиш;или платню, і вони отримали
право обирати старшину. Для проживання тих козаків, які не потрапили до реєстру, виділи
ли шість староств у Південній Київш;ині. Вже наступного року спільними зусиллями корон
ного війська й козаків під Білою Церквою була розбита кримська орда.
В Україні на кілька років запанував відносний спокій. Однак в 1628 р. козаки, втягнуті в
міжусобну боротьбу в Кримському ханстві, пішли на Бахчисарай (де загинув Дорошенко),
що відразу загострило відносини із Варшавою. Крім того, коронне військо, розташоване в
Києві, почало чинити звичні для того часу насильство та грабунки щодо місцевого населення.
Загострюється проблема конфесійних відносин.
За таких умов нереєстровці проголошують гетьманом Тараса Федоровича (Трясила), який
на початку 1630 р. очолює повстання в Подніпров’ї.
Повстання мало ряд особливостей. Дослідники відзначають, що Федорович уперше звер
нувся з універсалами до всього українського народу та «до іншої Русі всієї». Уперше було
сформовано програму дій, яка містила вимоги соціального, національного та релігійного
характеру. Виступи повсталих підтримали митрополит та православне духовенство.
Повстанці оволоділи низкою населених пунктів і зупинилися в Переяславлі, куди
підійшли й польські війська під проводом Конєцпольського. Бої з перервами тривали три
тижні. Зазнавши значних втрат, сторони змушені були піти на переговори.
Була укладена Переяславська угода, яка збільшувала реєстр до 8 тис., але залишала в силі
Куруківську угоду (в тому числі заборону щодо морських походів козаків на турецькі володіння).
Учасникам виступу гарантувалася амністія. Врегулювання конфесійних відносин угода не
передбачала. Гетьман Трясило, незгодний з політикою компромісів, відійшов на Січ.
З метою приборкання козаків та запобігання втечам селян на Запорожжя в 1635 р.
польський сейм ухвалив рішення про будівництво фортеці біля першого Кодацького по
рога на нижньому Дніпрі. Спорудженням фортеці Кодак керував французький інженер
Гійом Левассер де Воплан, який перебував на польській службі. Через два місяці козаки
на чолі з гетьманом Сулимою захопили кодацький гарнізон, а фортецю зруйнували. Загін
повсталих приборкали козаки-реєстровці.
На початку травня 1637 р. спалахнуло нове повстання, на чолі якого став Павло Бут (Пав-
люк). До нього приєдналися багато селян та частина реєстровців. Народний рух охопив всю
Україну.
У ході повстання суперечності між запорозьким і реєстровим козацтвом загострилися.
Павлюк захопив артилерію реєстрових у Корсуні й закликав козаків розправитися із стар
шиною. У грудні 1637 р. під Кумейками (Черкащина) відбувся вирішальний бій між повста
лими та польською армією Потоцького, де козацько-селянське військо зазнало поразки. За
результатами придушення повстання польський сейм весною 1638 р. прийняв «Ординацію
Війська Запорозького реєстрового» — постанову, яка встановлювала значно жорсткіший по
рядок урядового нагляду за козацтвом. Реєстр було скорочено до 6 тис., замість гетьмана вво
дилася посада королівського комісара, якому підпорядковувалося козацьке військо разом із
старшинами. Скасовувався козацький суд. Запорізькі козаки оголошувалися поза законом.
Відновлений Кодак мав перекривати втікачам шлях на Дніпровий Низ.
Спроба запровадити в життя положення «Ординації» призвела до повстання, центром якого
став лівий берег Дніпра. Запорізька Січ швидко поповнювалася нереєстровими козаками.
Гетьманом обрали Якова Острянина (Остряницю). Із весни до серпня 1638 р. повстанці вели
запеклі бої. Спочатку їх очолював Яків Острянин (Остряниця), а згодом - Дмитро Гуня та
Карно Скидан. Восени, зважаючи на величезні людські і матеріальні втрати, сторони пішли
на укладення миру. Зазнавши поразки, козаки змушені були прийняти умови «Ординації».
www.testosvit.com
62
Тема 7. Українські зем лі в перш ій половині XVII сіп.
Наступний період увійшов в історію як десятиліття «золотого спокою».

у Галичині, на Закарпатті та Буковині антифеодальний національно-визвольний рух
відбувався у формі оприпіківства. Уперше в документах опришки згадуються в 1529 р. їхнім
опорним пунктом були Карпати, куди тікали селяни, міш;ани. Опришки створювали невеликі
збройні загони, розправлялися з шляхтою, католицькими священиками та уніатами.
Опришківський рух тривав із XV I по X IX ст.
Розвиток культури і освіти

(друга половина X V I — перша половина X V I I ст.)
У X V I - першій половині X V II ст. продовжує розвиватися українська культура. Її своє
рідність зумовлювалася тим, що український народ був позбавлений власної державності,
а українські землі знаходилися у складі кількох країн. В різних регіонах умови для розвит
ку культури були різними.
Важливі зрушення відбувалися в розвиткові мови, перш за все літературної. В урядових
документах, судах, в літературі широко використовувалася книжна староукраїнська мова
(проста мова), яка була наближена до розмовної мови. У другій половині XVI ст. почали
з’являтися переклади церковних текстів простою мовою: Пересопницьке євангеліє, Волин
ське євангеліє тощо.
Церковні книжки й надалі писалися церковнослов’янською мовою (слов’яноруською).
При церквах і монастирях діяли школи, в яких дяки навчали дітей письма, основ ариф
метики, молитов, співу.
З метою навернення українців до католицтва з’являються протестантські школи. Це спо
нукало українців подбати про становлення власної освіти.
Не пізніше 1578 р. князь Василь-Костянтин Острозький створив у своєму маєтку школу,
де давні слов’янські традиції були поєднані з надбанням тогочасного європейського шкільни
цтва. Шкільна програма Острозької школи передбачала отримання початкової й середньої
освіти з елементами вищої. То була перша в Україні вища школа на східнослов’янських зем
лях. Її першим ректором був Герасим Смотрицький — головний перекладач і редактор Ост
розької біблії.
Освітянські й виховні ідеї Острозької академії були підхоплені братствами. Братські шко
ли були слов’яно-греко-латинськими. Перша братська школа виникла у Львові в 1586 р.
Київська братська школа (1615) дуже скоро перетворилася в найавторитетніший навчаль
ний заклад України.
Вищим навчальним закладом була Києво-Могилянська академія, де повний курс навчан
ня тривав 12 років. Усі вищі науки, як і в Західній Європі, викладалися латиною. Києво-
Могилянська академія довгий час була єдиним безстановим вищим навчальним закладом
України, Східної Європи та православного світу.
Разом із навчальними закладами створювалися друкарні. Наприкінці X V ст. Швай-
польт (Святополк) Фіоль заклав друкарню в Кракові. У 1491 р. він надрукував чотири бого
службові книги церковнослов’янською мовою з численними вкрапленнями тогочасної роз
мовної української. Польські власті зруйнували друкарню, а ПІ. Фіоль зазнав переслідувань.
На початку XVI ст. з’являються книгодруки Георгія (Франциска) Скорини.
Поширенню книгодрукування в Україні сприяла й діяльність Івана Федоровича (Федо-
рова). Він прибув до Львова із Московської держави на початку 70-х pp. XV I ст. Коштом львів
ських міщан Іван Федорович 1574 р. надрукував «Апостол» та «Буквар». В Острозі він видав
Новий заповіт і Острозьку біблію, яка була першим повним друкованим виданням Біблії
церковнослов’янською мовою.
У першій половині XVII ст. найбільшим центром книгодрукування України стала дру
карня Києво-Печерської лаври (заснована у 1615 р. Єлисеєм Плетенецьким). Серед перших
друкованих українських книжок були «Требник» Петра Могили, граматики — «Адельфо-
тес» та «Граматика словенська» Лаврентія Зизанія.
На XII ст. випав розквіт українського епосу. Великого значення набувають думи, які ви
никли в козацькому середовищі. Авторами дум та історичних пісень були мандрівні кобзарі,
які виконували свої твори в супроводі бандури, кобзи чи ліри. За переказами, талановитою
пісняркою була Маруся Чурай.
www.testosvit.com
63
Розвивалася книжна література. Усна народна творчість суттєво вплинула на розвиток

української літератури, що сприяло виникненню драми й лірики. Важливою особливістю
розвитку української літератури була поява латиномовних і польськомовних творів. Відо
мими були поет Себастьян Кленович, письменник Станіслав Оріховський-Роксолан.
Суспільно-політичні події зумовили появу полемічної літератури - публіцистичних тво
рів, що стосувалися церковно-релігійного життя. Відомими полемістами були Герасим Смо-
трицький, Мелетій Смотрицький (син Герасима) та Іван Вишенський. Останній виступив з
ідеями національної ізоляції та «культурного старовірства». Проте вони практично не зна
йшли широких послідовників. Традиційному церковно-схоластичному вихованню, яке об
стоював Вишенський, було протиставлено викладання в школах «семи вільних мистецтв» -
граматики, діалектики, риторики, арифметики, геометрії, музики та астрономії (які Вишен
ський розглядав як «поганські хитрощі»).
Особливим видом літературно-наукової творчості українського народу першої половини
XVII от. були літописи. Першим узагальнюючим твором з історії козацької доби був Густин-
ський літопис, створений в першій чверті XVII ст.
Почала формуватися й українська драматургія. Набула поширення так звана шкільна дра
ма (писалася книжною мовою на релігійні теми). Оскільки вона мала великий обсяг, в антрак
тах почали ставитися інтермедії (писалися українською мовою на матеріалі народного побу
ту). Одночасно розвивався український мандрівний ляльковий театр - вертеп. Авторами й
виконавцями вертепних драм були школярі та студенти Києво-Могилянської академії.
Музичні твори цієї доби позначені тісним зв’язком професійної музики з народною. Підне
сенню української музичної культури сприяла й музична освіта. Виникли нові жанри світ
ської музики, зокрема побутова пісня для триголосного ансамблю або хору, сольна пісня з
супроводом. Удосконалювалася інструментальна музика. Музиканти, як і кобзарі, об’єдну
валися в цехи. Особливо шанувалася інструментальна музика на Запорожжі. Військові му
зиканти грали під час походів та святкувань перемог.
Архітектура та містобудування. Пе
ріод XVI - першої половини XVII ст. став
часом великих змін в українському місто
будуванні. Більш сприятливими для по
яви нових міст були західноукраїнські
землі. Старі міста набували нових рис,
виникали нові міста, багато з яких за
кладалися як фортеці-резиденції магна
Меджибізька фортеця Острозький замок
тів. Міста обносилися мурами, ровами й
валами, які мали захисну функцію. На
містобудування вплинуло європейське
Відродження.
у центрі кожного міста знаходилася
площа. Провідне місце належало світ
ським будівлям — ратушам, замкам-па-
лацам, житлам міщан. Найголовнішим
досягненням тієї епохи була регулярність
та щільність забудови міст. Будинки роз
ташовувалися впритул один до одного і
Святогірський (Успенський) монастир-фортеця
в селі Зимному на Волині були кількаповерховими.
Унікальним зразком ренесансного бу
дівництва став ансамбль львівських споруд. Автором цих проектів були Павло Римлянин,
Войтех Капінос, Петро Барбон та інші.
Образотворче мистецтво. Архітектурні споруди прикрашала монументальна скульптура,
що стала досягненням доби. Розвивався живопис, який тяжів до відображення реального сві
ту. Зображення на образах дедалі частіше набуває портретних рис конкретних людей. Ви
няткової майстерності досягли українські митці у створенні іконостасів. Поряд із церковним
www.testosvit.com
64
Тема 7. Українські зем лі в першій половині XVII cm.
живописом розвивалися і світські жанри: портретний живопис, історична та батальна карти

ни, пейзаж.
Досконалим видом тогочасного мистецтва були книжкова мініатюра і гравюра.
Церковне життя
Берестейська церковна унія 1596 р. фактично розколола суспільство і призвела до втра
ти православною церквою вищої ієрархії (керівництва). Обидві сторони повели між собою
завзяту боротьбу на всіх напрямках: в сеймі, серед духовенства, шляхти, міщан. Пересліду
вання польською владою православних мимоволі відбивалося й на греко-католиках. Як на
слідок в Україні на 1620 р. залишився єдиний православний владика (у Львові). Ситуація
покращилася після висвячення Єрусалимським патріархом православних митрополита та
єпископів. Тим часом в обох таборах визрівало бажання прийти до порозуміння.
У 1632 р. помер Сигізмунд III (прихильник католицтва) і королем було обрано більш толе
рантного Владислава IV Вазу. Між церквами було знайдено компроміс, і король підписав
«Статті для заспокоєння руського народу». Згідно з документом, православна церква в Укра
їні діставала право мати свою ієрархію на чолі з митрополитом та єпископами, православній
церкві поверталися монастирі та церкви, визначалися умови розв’язання суперечок відносно
земель тощо. Навесні 1633 р. у Львові православним митрополитом галицьким і київським
урочисто обрали Петра Могилу (київський митрополит з 1632 p.).
Петро Могила (1596/1597—1647) - визначний український церковний і
культурний діяч. Київський митрополит. Обстоював права української право
славної церкви. Здійснив реформу церковного життя. Відкрив Лаврську школу
(1631), яка, об’єднавшись з Київською братською школою, дістала назву Киє-
во-Могилянського колегіуму. Реставрував Софійський собор і будинки Києво-
Печерського монастиря. Сприяв діяльності письменників і художників. Діяль
ність П. Могили сприяла формуванню національної свідомості українського
суспільства. Канонізований Українською православною церквою в 1996 р.
Петро Могила доклав багато зусиль для обмеження права магнатів
втручатися в церковне життя. Налагодив сувору дисципліну серед свя
щеників і ченців, збільшив кількість церковних книг, оновивши їхній
зміст.
Основним осередком друкарства стала друкарня Києво-Печерської лаври. Замість
церковнослов’янської Могила запровадив у богослужінні українську мову.
Православним було повернено багато храмів і церков, серед яких Софійський собор. Ми
хайлівська церква.
Реформи Могили сприяли створенню цілісної шкільної системи навчання. На зміну брат
ським приходять нові школи, де створюються умови для освіти й виховання духовенства,
вчителів, проповідників, ораторів, письменників-полемістів. з 1632 р. Петро Могила об’єднав
київську братську школу на Подолі з Лаврською школою і цим поклав початок Києво-Моги-
лянській академії, де отримувало освіту духівництво.
Дати
1621 р, - Хотинська війна.
1625 р. - Куруківська угода.
1632 р. - утворення Києво-Могилянського колегіуму.
1637-1638 pp. - повстання під проводом Павла Бута, Якова Острянина, Дмитра Гуні.
Висновки
Незважаючи на утиски в X V I — першій половині X V II ст., відбувався процес розвитку
української культури.
Наступ католицизму на «руську віру» активізував національну свідомість українців, ви
кликавши пошуки своїх етнічних коренів, інтерес до минулого.
За результатами приборкання ко^іацьких виступів 1620 — 1630-х pp. була схвалена «Орди
нація Війська Запорозького реєстрового». Вона практично передбачала ліквідацію козацтва
як стану та перетворення козаків на одну із складових військових формувань Речі Посполитої.
Однак спокій був нетривалим, а величезні людські і матеріальні втрати козаків вели до
Національно-визвольної війни.
www.testosvit.com
з П овний ш кільний курс. ЗН О з історії України. 65
Тема 8. Початок Національно-визвольної війни
українського народу середини XVII ст.
Після оголошення «Ординації Війська Запорозького реєстрового» в українському суспіль
стві наростали гострі протиріччя між місцем і роллю, яку відігравала Україна, перебуваю
чи в складі Речі Посполитої, та політикою польського уряду щодо українського питання та
українців. Ці протиріччя й спричинили вибух народного гніву 1648 р.
Сучасні історики не мають одностайного погляду на події, які почалися в 1648 р. Частина
вчених розглядає їх як повстання (козацьке, селянське, народне, українське, національне
тощо). Інші - як війну (козацьку, селянську, громадянську, польсько-козацьку, визвольну,
національно-визвольну тощо). Треті - як революцію (козацьку, буржуазну, національно-
визвольну, українську тощо). У даному посібнику вживається термін «Національно-виз
вольна війна».
Основні передумови та причини Національно-визвольної війни

Політична сфера. Упродовж другої половини X V I - початку XV II ст. козацтво зазнало
якісних змін. Воно усвідомило себе виразником національно-релігійних інтересів україн
ського народу, у той час як українська шляхта свої позиції втрачала. Політично козацтво
неминуче мало висунути на порядок денний питання про юридичне закріплення свого ста
ну. Активна боротьба проти ополячення та католицизму перетворює його на носія україн
ської державності, інтереси якого зайшли в непримиренну суперечність з політикою Поль
щі щодо українців.
Соціально-економічна сфера. Чисельне зростання козацтва та зміцнення його економіч
них можливостей внаслідок розвитку хуторського господарства (по суті, господарства фер
мерського типу) приводить до загострення конфлікту із фільварковою системою господарства
магнатів та шляхти. Становлення фільваркового господарства породжувало експлуатацію
селянства, збільшення кількості панщини, поширення кріпосницьких порядків на регіони
пристепової України. Це викликало спротив українського населення, який пришвидшували
існування вільного козацького господарства та необхідність боронити свою волю від півден
них сусідів.
Непомірне зростання фільваркового господарства гальмувало розвиток міст, зародження
мануфактурного виробництва та формування міської буржуазії. Домінування поляків і пред
ставників інших національностей в економічному житті міст несло загрозу перетворення
українців на «селянську націю».
Національно-релігійна сфера. Релігійна нетерпимість, яка існувала в Речі Посполитій,
змушувала козаків активно втручатися в міжконфесійну боротьбу. Вона не обмежувалася
боротьбою шляхти в сеймі, а набирала активних та більш жорстких форм.
Курс польського уряду та шляхти на ліквідацію козацтва як стану, переслідування пра
вославної віри, зловживання з боку місцевої влади не могли не викликати збройного спро-
тиву. Він вилився у Національно-визвольну війну, яку очолив Богдан Хмельницький.
Хмельницький Богдан (Зіновій) Михайлович (бл. 1595-1657) - видатний

український політичний і державний діяч, полководець, гетьман України
(1648-1657). Засновник Української держави (Гетьманщини). Під час Цецор-
ської битви потрапив у турецький полон, де оволодів турецькою мовою. Був
учасником повстань під проводом Т. Федоровича, П. Павлюка, Я. Острянина та
Д. Гуні. У вересні 1647 р. отримав гетьманські клейноди. У січні 1648 р. очолив
Національно-визвольну війну. Проявив себе як дипломат, визнаний Європою.
Приводом до загострення кризової ситуації слугувала поява планів
польського короля щодо організації великого походу проти Туреччини,
де серйозна роль відводилася українським козакам. Владислав IV (під
тиском опозиції) хотів зупинити підготовку козаків до морського похо
ду. Але можливість згуртувати козацтво, поліпшити матеріальне становище під час походу
на Туреччину, суспільне невдоволення через наступ магнатів і шляхти на козацькі землі
www.testosvit.com
66
______________________Тема 8. Почат ок Національно-визвольної війни українського народу середини X VII cm.
дали підстави Хмельницькому та однодумцям (Д. Гиря, М. Нестеренко, М. Кривоніс, брати

Нечаї та ін.) продовжити військові приготування.
Хмельницький почав формувати військо і встановив зв’язки із запорожцями. Заручив
шись їхньою підтримкою, він у січні 1648 р. оволодів Січчю. На його бік перейшла і значна
частина реєстровців. Через декілька днів Б. Хмельницький обирається гетьманом Війська
Запорізького.
Захоплення Запорізької Січі, перемога над реєстровиками й обрання гетьманом
Б. Хмельницього поклали початок Національно-визвольній війні українського народу про
ти Речі Посполитої. У цей час Б. Хмельницький та його прибічники висували для козаць
кого регіону ідею автономії.
Хмельницький почав укріплювати військо, розіслав у південні райони Київщини і Брац-
лавщини універсали до українського народу із закликами підніматися на боротьбу. У березні
1648 р. йому вдалося укласти угоду з Іслам-Гіреєм ПІ про військову допомогу у війні проти
Речі Посполитої.
Для придушення козацького повстання до Черкащини прибули польські війська на чолі з
М. Потоцьким та М. Калиновським. Переговори між сторонами не мали результату, розпоча
лися бойові дії. Козакам надавали допомогу татари.
Війна за незалежність української держави. 1648 р.
Основні битви Дата Наслідки
Під Ж овтими Водами травень 1648 р. Коронні війська зазнали нищівної поразки.
Корсунська битва травень 1648 р. 20-тисячне польське військо було розгромлене, а вели
кий коронний і великий польний гетьмани потрапили в
полон.
Повстання поширилося на Лівобережне й Правобереж
не Подніпров’я, Волинь і Поділля. У ньому взяли участь
козаки, селянство та міщани. Повстання переросло в
Національну війну.
Під Пилявцями вересень 1648 р. Поразка польського війська. Повстанцям відкрився

шлях на землі Західної України.
Облога Львова вересень 1648 р. Майже всі українські землі було визволено від поль
ського панування.
Складне становище в армії спонукало гетьмана до припинення воєнних дій. У листопаді

старшинська рада ухвалила рішення про припинення воєнних дій і заявила про свою вірність
новообраному королю Яну Казимиру. У відповідь польський король гарантував козацькі
привілеї. Окрім того, сили повстанців були виснажені, а Іслам-Гірей відмовився взяти участь
у подальшому наступі.
У кінці грудня відбувся урочистий в’їзд Б. Хмельницького в Київ. У Софії Київській єру
салимський патріарх Паїсій у присутності українського духовенства провів урочисте бого
служіння, під час якого виказав Хмельницькому почесті володаря країни. Духовенство бла
гословило гетьмана на переможну війну і підтримало намір зміцнювати відроджену
українську державу. Патріарх Паїсій надав Хмельницькому титул «князя Русі», гетьман за
явив про себе як про «єдиновладця і самодержця руського». Окреслив процес відродження
ідеї українського монархізму.
У політичному житті відбувається заміна «генеральної» (Чорної) ради на старшинську.
Словник
Чорна рада - рада, скликана рядовим козацтвом («черню», «голотою»). Рішення Чорної ради були
обв’язковими для старшини, і у випадку невиконання її рішень «чернь» мала право на непокору і
збройний виступ. В останній період існування Запорізької Січі роль Чорної ради занепадає. У цілому
Чорна рада була надійною гарантією козацької демократії, не даючи можливості перетворити Січ в
олігархічну республіку. www.testosvit.com
з* 67
Генеральна військова рада - найвищий орган управління часів Гетьманщини. У ній могли брати
участь ті, хто належав до козацького стану, запорожці, іноді делегації від міщан, в окремих випад
ках - селяни. Генеральна військова рада обирала гетьмана, козацьку старшину, розглядала питання
війни і миру тощо. Поступово Генеральна військова рада перетворюється в державний орган Гетьман
щини. У XVIII ст. Генеральна рада стає формою урочистого військового параду при обранні нового
гетьмана.
25 лютого 1649 р. було укладено Переяславське перемир’я. Одночасно Хмельницький по
чинає дипломатичні переговори з семиградським князем, московським царем, трансільван
ським правителем, османським султаном та польським королем про подальшу долю україн
ського народу. В ході зустрічі з польською делегацією Хмельницький неодноразово зазначає,
що український народ має право на створення своєї держави в межах його проживання, і за
являє, що має намір звільнити від неволі «весь народ руський». Гетьман чітко сформулював
основні принципи національної ідеї:
- право українського народу на створення держави в межах етнічного проживання;
- незалежність української держави від влади польського короля;
- соборність майбутньої української держави;
- українська держава - спадкоємиця Київської Русі.
Висновки
Історики наголошують, що в першій половині 1649 р. в історії української суспільно-
політичної думки була сформульована національна державна ідея, яка стала визначаль
ною у подальших визвольних змаганнях українського народу.
Весною 1649 р. хвиля національно-визвольної боротьби почала наростати. За умови не
бажання польської сторони йти на поступки, гетьман провів широку мобілізацію в Україні.
У відповідь польське військо наприкінці травня порушило умови Переяславського перемир’я
і розпочало воєнні дії у Південно-Східній Волині. На початку липня 1649 р. гетьман
об’єднався з військом Іслам-Гірея, розпочалася облога Збаразької фортеці.
Битви Дати Наслідки
Облога Збаража червень-серпень 1649 р. Тривала облога фортеці виснажила сили польських
захисників фортеці.
Зборівська битва серпень 1649 р. Перебуваючи під загрозою повного зниіцення, поль
ський король схилив на свій бік союзника Хмель
ницького Іслам-Гірея і уникнув поразки.
Хан Іслам-Гірей був принциповим противником розгрому Речі Посполитої й утворення

незалежної української держави. Політика «рівноваги сил» між Польщею і Запорізькою
Січчю була направлена на їхнє взаємне виснаження і давала можливість Криму відіграва
ти провідну роль у Південно-Східній Європі.
Переговори сторін завершилися укладенням Зборівського мирного договору (серпень
1649 p.). За його умовами Польща визнавала 40-тисячний козацький реєстр. Територія Київ
ського, Чернігівського і Брацлавського воєводств переходила виключно під управління геть
мана і його адміністрації, проголошувалася амністія для всіх учасників повстання. Київ
ський митрополит отримував місце в сенаті. Питання скасування унії відкладалося до
рішення сейму.
Польща мала виплатити Криму грошову компенсацію. Хан наполіг також на включенні
таємної статті про дозвіл татарам «вільно спустошувати край, повертаючись назад», тобто
здійснювати грабіжницькі набіги на українські землі.
Зборівська угода 1649 р. не задовольнила ні польську шляхту, ні українських повстанців,
показала ненадійність воєнно-політичного союзу Січі з Кримським ханством. Проте дозво
лила Хмельницькому зберегти якомога більшу автономію для козацької України та продо
вжити боротьбу за реалізацію державницької ідеї. www.testosvit.com
68
Тема 8. Почат ок Національно-визвольної війни українського народу середини XVII от.
\ У і Т№ів мозйр S ^
/ V Люблін
п \ o ’"” в о л и н ь ' 'о ГлухівГ 4
п _ / Чернігів ^ О____ ^
Замостя* _о' / Ніжи5 Конотої

лечко _6ЕЛГОРОД
Перемишль
Ч Гострог Житомир ш і ' прилукио Гі , ^ ^
^^ш ивец ь ° _.(гоФ астІ8. оПереяслав V
^^ородо — біііаТіеаійнц,. оМиргород
окроливна ополтава
ВДіїКвіні ' ■
Бар^<
,м ’ янець Кал ьні
^ ^ З А П О Р ^О Ж Ж Я /
^ . 1 - :. ^икитинська
t в
Коложвар
о
л Бендери ^ ^
ТРАНСІЛЬВАНІЯ
О *
• 'Л'-'
■ Керч.
Національно-визвольна боротьба під проводом Б. Хмельницького
Розбудова української держави наприкінці 1640-х — на початку 1650-х pp.
Мирна передищка, яку отримав Хмельницький після укладення Зборівського договору,

дозволила йому рдзпочати перебудову політико-адміністративного устрою новоутвореної
української держав^^
Адміністративно-територіальний устрій. На початок 1650 р. важливе місце посідала про
блема реорганізаі^ії адміністративно-територіального устрою України. На визволених зем
лях польський адміністративний устрій скасовувався (ліквідовувалися воєводства й повіти).
Натомість було сформовано 16 полків (Правобережжя - 9, Лівобережжя - 7). Кожен полк
очолював полковник, в руках якого зосереджувалася вся військова, судова та адміністратив
на влада. Полки поділялися на 272 сотні. Владу в них здійснювали сотники.
Містами, що мали магдебурзьке право, керував магістрат на чолі з війтом.
Справами селян відали виборні старости, а козаків - обрані отамани.
Запорізька Січ ставала окремою адміністративною одиницею в Польській державі.
Органи державної влади. Найвищим законодавчим органом козаків була Генеральна вій
ськова рада - загальна військова рада. Згодом вона перетворилася у старшинську раду, що
складалася з полковників і генеральної старшини. Ухвала ради з політичних, економічних і
військових питань була обов’язковою для гетьмана. Гетьман був головнокомандувачем, очо
лював уряд, скликав раду, видавав нормативні акти (універсали), відав фінансами, керував
зовнішньою політикою. Інші керівні військово-адміністративні посади обіймала генеральна
старшина, яка виконувала функції кабінету міністрів і одночасно - генерального військового
штабу.
Створення армії. Гетьманська держава мала одну з найсильніших армій тогочасної Європи
(понад 100 тис. чол.). Ядром армії було реєстрове і запорізьке козацтво. Більшість становили
покозачене селянство та міщани. Армія була організована за полково-сотенним територіаль
ним принципом. Основу козацьких полків становила піхота. Під час Національно-визвольної
війни було створено кінноту. Існували й спеціальні загони та підрозділи (постачання зброї,
продовольства, підрозділи розвідки, прикордонної служби тощо).
Судочинство. На місці польської станово-шляхетської системи судів виросла мережа ко
зацьких судів. Незмінним залишився міський судоустрій. При гетьмані існував Генеральний
суд. Хмельницький неухильно провадив курс зосередження в своїх руках усієї повноти влади.
Фінансова система. Фінансами в козацькій державі відав безпосередньо Богдан Хмель
www.testosvit.com
ницький. До скарбниці надходили кошти від землі, оренди, торгівлі та сільськогосподар-
69
ських промислів. Існували в державі й загальні податки. За одиницю оподаткування брався

двір (господарство). В обігу були польські, московські та турецькі грошові знаки.
Соціально-економічна політика. За невеликим винятком були ліквідовані велике іі середнє
феодальне землеволодіння, фільварково-панщинна система господарювання іі кріпацтво. Од
нак скасування феодальних відносин не було закріплене на законодавчому рівні. Нова модель
соціально-економічних відносин мала свої особливості. Більшість земель перейшла у власність
державного скарбу. Започатковується гетьманське й старшинне землеволодіння. Зросло земле
володіння православних монастирів. Значна частина земель перейшла до рук селян.
Відбулися істотні зміни в соціальній структурі. Провідна роль перейшла до козацького
стану. Було ліквідовано стан великих і середніх світських землевласників. Зменшилася кіль
кість дрібної шляхти, але різко зросла її роль у політичному житті. Селянство здобуло осо
бисту свободу, власницькі права на землю, право вступати до козацького стану. Вирішальна
роль у житті міст перейшла до українців. Зміцнився статус православного духовенства.
Міжнародне становище та зовнішня політика. Політика гетьмана була направлена на
зміцнення міжнародного становища. Укладається угода з Туреччиною (1650) про надання
українським купцям права вільно плавати Чорним морем, безмитної торгівлі в портах імпе
рії. Вдалося уникнути загострення відносин з Московією. Гетьман підтримував дружні сто
сунки з Валахією, Венецією. Ішов пошук порозуміння із Швецією.
Висновки
Національно-визвольна війна сприяла відновленню Української держави. На визволе
них землях було запроваджено новий адміністративно-територіальний устрій, утворені
українські органи центральної та місцевої влади. До участі в розбудові держави були долу
чені різні стани тогочасного українського суспільства. Особливістю козйцької держави був
і'ї військовий характер.
Українсько-польські відносини першої половини 1650-х pp.

У кінці 1650 р. під час ратифікації Зборівського договору польський сейм скасував ряд
пунктів (не відбулося відміни унії, надання митрополитові місця в сеймі, обмеження амністії
шляхти), що стало поворотним пунктом у польсько-українських відносинах. У лютому 1651 р.
польські війська розпочали воєнні дії і вторглися на територію Брацлавщини.
Містечко Красне (на Поділлі) лютий 1651 р. Загинули майже всі козаки Брацлавського пол
ку разом 3 полковником Данилом Нечаєм.
Битва під Берестечком (на Во червень 1651 р. Втеча Іслам-Гірея з поля бою, взяття ним в полон
лині) Хмельницького. Поразка козацького війська.
Трагедія під Берестечком була закономірним результатом зовнішньої політики Кримсько

го ханства, інтереси якого суперечили утворенню незалежної української держави.
Данило Нечай (?—1651) - козацький полководець, один із найближчих со
ратників Б. Хмельницького, брацлавський полковник (з 1649). Відзначився у
Зборівській битві. Молдавському поході, за дорученням Хмельницького охо
роняв південно-західне прикордоння.
На початку липня 1651 р. Хмельницький повернувся до війська,
відновив боєздатну армію і через два місяці біля Білої Церкви зупи
нив просування польсько-литовських військ. Пересвідчившись у
неприступності табору запорожців, польська сторона розпочала пе
реговори. У вересні 1651 р. було укладено Білоцерківський мирний
договір, який зводив нанівець автономію держави. Територія геть
манського врядування обмежувалася Київським www.testosvit.com
воєводством, кіль
70
______________________Тема 8. Почат ок Національно-визвольної війни українського народу середини XVII cm.
кість реєстрових козаків зменшилася до 20 тис. чоловік. Хмельницький підпорядковував

ся владі коронного гетьмана, а пани мали право повертатися до маєтків.
Результати Білоцерківського мирного договору не задовольнили населення козацької
України. Почалися масові виступи козаків, селян і міщан. Спалахують повстання в Чернігів
ському і Брацлавському воєводствах, на Лівобережній Україні з’являються самозвані геть
мани. На початку березня 1652 р. на Лівобережжі постало польське військо, що вкрай заго
стрює ситуацію.
Війна за незалежність української держави. 1652-1653 pp.

Битва під Батогом травень 1652 р. Польське військо зазнало розгрому. Білоцерківський
(гора поблизу договір втратив чинність. Козацька республіка знову
м. Тростянець) здобула незалежність, відновилася влада гетьмансько
го уряду.
Битва під Жванцем жовтень- Зрада кримських татар. Польські дипломати уклали з
грудень 1653 р. татарами сепаратну угоду й уникли поразки. Поразка
козацького війська.
Іван Богун (7—1664) - козацький полководець. Учасник боротьби проти

татар і турок. Кальницький полковник (з 1650). Виявив військовий талант
у битвах під Вінницею, Жванцем, у Молдавському поході. У ході Берестець
кої битви за відсутності Б. Хмельницького був обраний наказним гетьманом,
організував вихід козаків з оточення. Виступив проти союзу з російським ца
рем (1654). Розстріляний поляками (1664).
С ловник
Н аказний гетьман - урядова особа в Україні в XVII-XVIII ст., що тимча
сово обіймала посаду гетьмана. Наказного гетьмана призначав або сам геть
ман, або обирала старшина (з генеральних старшин або полковників). Наказ
ний гетьман керував військом за умови відсутності гетьмана. У випадку смерті останнього виконував
обов’язки до обрання нового гетьмана.
Молдавські походи. Після Берестецької битви молдавський господар Василь Лупул відмо
вився виконувати українсько-молдавський договір. Гетьман Хмельницький у травні 1652 р.
організував похід проти Молдавії. У травні—червні 1652 р. українські війська вступили в
Молдавію. Цей похід примусив В. Лупула виконати свої зобов’язання перед українським
гетьманом. Син Хмельницького, Тимофій, взяв шлюб з донькою В. Лупула - Розандою.
Б. Хмельницький хотів прилучити Молдавію до антипольського союзу, включивши її в сферу
політичних інтересів України.
Молдавські плани гетьмана спричинили створення антиукраїнської коаліції (Польща,
Валахія, Трансільванія). Учасники коаліції захопили Ясси, усунули Лупула й посадили на
молдавський престол свого ставленика. Виконуючи свої зобов’язання, українське військо,
на чолі з Тимофієм, у квітні 1653 р. відновило владу В. Лупула. Невдовзі ситуація повтори
лася, але новий похід для українців виявився невдалим. У жовтні 1653 р. козаки капітулю
вали, Тимофій був смертельно поранений. Політика гетьмана щодо Молдавії виявилася не
вдалою.
Наприкінці 1653 р. внутрішнє становище Гетьманщини погіршилося. Давалися взнаки
тривалі воєнні дії на території українських земель. На Правобережжі було знищено понад
100 міст і містечок. Голод та епідемії чуми й холери обезлюднили цілі райони. Серед частини
населення посилювалися промосковські настрої. Наростало невдоволення селян і рядових
козаків політикою гетьманського уряду.
Погіршувалося й міжнародне становище. Україна не могла покластися на Кримське хан
ство. Річ Посполита, Молдавія, Валахія і Трансільванія об’єдналися в антиукраїнський союз.
Трагедія Української козацької держави полягала в тому, що вона могла виникнути й іс
нувати лише під протекторатом (захистом) однієї з сусідніх держав. Найбільш вірогідними
з них були Російська держава і Туреччина. www.testosvit.com
71
У 1653 р. Б. Хмельницький остаточно розриває з Річчю Посполитою і постає перед вибо

ром: укласти союз з Туреччиною чи з Московською державою. Більшість старшини віддавала
перевагу Москві. Надії на збереження Україною більш повної державної самостійності геть
ману давали близькість російської мови, культури й релігії.
У Москві розпочалися тривалі переговори, які завершилися 1 жовтня 1653 р. рішенням
Земського собору про прийняття Війська Запорізького під «государеву високу руку».
Укладення українсько-російського договору 1654 р.
8 (18 за новим стилем) січня 1654 р. відбулася Переяславська рада, на якій гетьман і стар
шина, представники козацтва і міщанства склали присягу на вірність союзу з Московським
царством. Відмовилися від присяги частина соратників Хмельницького та верхівки духовен
ства з митрополитом С. Косівом.
У Москві 14 березня 1654 р. було укладено договір, відомий під назвою «Березневих ста
тей». Договір передбачав: збереження за Гетьманщиною військово-адміністративної системи,
форми правління, органів влади, судочинства, фінансової системи, армії (60 тис. реєстровців).
Підтверджувалися всі права і привілеї козацтва, шляхти, духівництва та міщан. Була реалі
зована ідея нежиттєвого гетьманства.
За визначенням В. Смолія і В. Степанкова, договір:
— засвідчував юридичну форму відокремлення й незалежності козацької України від
Речі Посполитої;
— слугував правовим визнанням Москвою внутрішньополітичного суверенітету Україн
ської держави, системи соціально-політичних відносин;
—відкривав можливість у союзі з Москвою довести війну з Річчю Посполитою до перемож
ного кінця й завершити об’єднання етнічних українських земель в межах національної держави.
Українсько-російський договір встановлював стосунки гетьманської влади з царем, які
не виходили за межі васалітету. Українська держава й надалі продовжувала існувати на
політичній карті Європи.
Боротьба за соборність українських земель в другій половині 1650-х pp.
Навесні 1654 р. Московська держава розпочинає війну проти Польщі і Білорусі. їй допо
магав 20-тисячний корпус І. Золотаренка.
Улітку 1654 р. між Кримом і Річчю Посполитою укладається «Вічний договір». Восени
1654 р. польська армія, заручившись підтримкою кримського хана, пішла на Україну. У січ
ні 1655 р. проти поляків разом з московським військом виступив Б, Хмельницький.
Воєнні дії 1654—1655 pp.
Битва під Охматовом (нині січень 1655 р. Битва практично не виявила переможця,
Черкаська область) польсько-татарське військо відступило на
Брацлавщину, яка була повністю зруйно
вана;
армія Хмельницького вийшла з оточення.
Облога Кам’янця-Подільського серпень 1655 р. Облога міста козацько-московським військом.
Битва під Городком вересень 1655 р. Поразка польського війська у битві з ко-
зацько-московським військом.
У квітні, коли татари повернулися до Криму, Хмельницький послав полки на Брацлавщи-

ну, які звільнили її від поляків. У липні 1655 р. він виступив у похід на Галичину, а в серпні
взяв в облогу Кам’янець-Подільський. Тут гетьман прийняв шведського посла, з яким пого
див спільні дії проти поляків.
у вересні 1655 р. українська армія підійшла до Львова і взяла місто в облогу. Він мав
плани поширити свою владу й на Правобережжя. Реалізація планів створення соборної
Української держави на чолі з гетьманом була близькою.
www.testosvit.com
72
Тема 8. Початок Національно-визвольної війни українського народу середини XVII сіп
Однак шведський король, який прагнув захопити Річ Посполиту, висунув гетьману вимо
гу залишити Галичину. Російська сторона теж прагнула затвердитися на польських землях
Кримський хан Мехмед-Гірей вирушив в Україну.
За таких умов українська армія змушена була покинути західноукраїнські землі. Повер
таючись на Лівобережжя, українсько-московське військо було атаковане татарами під Озер
нею, але вони зазнали поразки. Після цього кримський хан і Хмельницький уклали угоду,
що передбачала нейтралітет Кримського ханства у війні України й Московської держави з
Польщею.
Перебіг воєнних дій 1654—1655 pp. та їхні наслідки були великим ударом для гетьмана,
який почав втрачати надії на можливість одержання від Москви дієвої допомоги.
Спроби Івана Нечая поширити гетьманську адміністрацію на землі Білорусі та будівництво
царськими воєводами фортеці в Києві погіршили стосунки гетьмана з Москвою. Успіхи
шведів у Прибалтиці налякали московського царя, і Москва пішла на зближення з Польщею.
У 1656 р. у Вільно відбулися переговори Московії з Польщею, на які українську делегацію не
допустили. 24 жовтня 1656 р. було укладене Віленське перемир’я, за яким воєнні дії між
Річчю Посполитою і Московією припинялися. Передбачалися спільні дії проти Швеції і об
рання московського царя на польський трон.
У січні 1657 р. розпочинається похід українського війська на землі Речі Посполитої.
Об'єднання з військом трансільванського князя дозволило захопити Краків і Варшаву. Але в
цілому військовий похід союзників (1657) проти поляків закінчився поразкою.
Хмельницький вважав, що зміцненню української державності й централізованої влади
буде сприяти запровадження спадкоємного гетьманату. У квітні 1657 р. старшинська рада в
Чигирині обрала гетьманом сина Богдана Хмельницького - 16-літнього Юрія. Після тяжкої
хвороби гетьман Богдан Хмельницький помер 27 липня (6 серпня за н. ст.) 1657 р.
Історичне значення діяльності Богдана Хмельницького полягає в тому, що він:

• об’єднав усі патріотичні сили навколо національного визволення;
• сформулював основні принципи національної державної ідеї, які стали визначальни
ми впродовж наступних сторіч;
• спрямував енергію мас на розбудову соборної, незалежної держави;
• запобіг громадянській війні, яка могла зруйнувати державу;
• проводив курс на централізацію влади;
• виявив себе блискучим полководцем, створив боєздатну армію;
• збагатив українське військове мистецтво;
• забезпечив визнання козацької України як суб’єкта міжнародних відносин, створив
дипломатичну службу.
Дати
1648 р. - Жовтоводська, Корсунська та Пилявецька битви.
1649 р. - Зборівська битва, укладення Зборівського договору.
1651 р. - Берестецька битва, укладення Берестецького договору.
1652 р. - Батозька битва.
1654 р. - укладення українсько-російського договору.
1656 р. - Віленське російсько-польське перемир’я.
Висновки
Під час Національно-визвольної війни почався процес руйнації польської і встановлен
ня української влади. Провідна роль у ньому належала козацтву. Козацтво перетворилося
на окремий стан, з якого формувалася державна еліта.
Було започатковано відновлення колишнього станового ладу, але вже на національному
ґрунті.
Смерть Б. Хмельницького стала певним рубежем в історії Української держави. Серед
козацької старшини розгорнулася боротьба за владу, що й стало однією з причин поступо
вого занепаду гетьманської держави.
www.testosvit.com
73
Тема 9. Українські землі наприкінці 50-х - у 80-ті
роки XVII ст.
Після смерті Б. Хмельницького розпочалася боротьба за владу. До повноліття 16-річного
Юрія Хмельницького гетьманом України було обрано Івана Виговського. У жовтні 1657 р.
Корсунська розширена старшинська рада вручила Виговському булаву, бунчук і шаблю
Б. Хмельницького, усунувши від влади династію Хмельницьких.
Порушення принципу спадкоємності викликало боротьбу за гетьманську булаву, що
спричинило руйнацію Української держави.
Гетьмани України Історичні факти
Прихід до влади Виговського співпав з ускладненням міжнародної си

туації. Гетьман уклав мирний договір із Швецією та домовився з Річ
чю Посполитою про припинення воєнних дій. У відносинах з Москвою
наполягав на рівності обох держав. У березні 1658 р. відновив союз з
Кримом, який зміцнив становище гетьмана, але став приводом для по
дальших іноземних інтервенцій.
У внутрішній політиці в управлінні державою й суспільством спирав
ся на шляхту, відмовився від провідної ролі козацтва, що викликало
невдоволення останнього. Козацька старшина на чолі з кошовим ота
маном М. Пушкарем об’єдналася з полтавським полковником Я. Бара-
башем і підняла антигетьманське повстання.
У червні 1658 р. Виговський у союзі з татарами розбив повстанців під
Полтавою, зруйнував і пограбував Полтавщину (загинуло 50 тис. жи
Іван Виговський (7-1664) - телів). Ж орстока розправа відвернула населення від гетьмана і сприя
український державний, ла зближенню Лівобережжя з Москвою.
політичний і військовий Виговський змінив зовнішній курс держави. Він прагнув входження
діяч, сподвижник Б. Хмель України до складу Польщі на засадах автономії і уклав Гадяцький до
ницького. у 1648 р. призна говір (вересень 1658 p.), який передбачав утворення на землях Київ
чений Генеральним писа ського, Брацлавського і Чернігівського воєводств Великого князівства
рем. Руського у складі Речі Посполитої. Верховна влада належала гетьма
Виявив блискучі диплома нові, якого обирали пожиттєво. Законодавчу владу представляли на
тичні здібності. Після смер ціональні збори депутатів від усіх земель, судочинство й фінанси мали
ті Б. Хмельницького на Кор- бути самостійними. Збройні сили обмежувалися (ЗО тис. козаків і
сунській раді (1657) обра 10 тис. найманців). Передбачалося рівноправ’я церков. Руське князів
ний гетьманом України. ство позбавлялося права на міжнародні відносини. Однак сейм під час
На посаді гетьмана здійс ратифікації угоди вилучив ряд положень, урізаючи права України.
нював антимосковську по Частина істориків вважає, що Гадяцький договір «став вищою полі
літику. У жовтні 1659 р. тичною ідеєю українців, котрі змагалися за свою державність». Інші -
усунутий від гетьманства. що він був відмовою від ідеї незалежності України, відновлював попе
Звинувачений у зраді поль редні соціально-економічні відносини, які неминуче призвели б до
ського короля і розстріля чергового спалаху боротьби.
ний за наказом П. Тетері. Московський цар оголосив Виговського зрадником і розпочав воєнні
дії (московсько-українська війна 1658-1659 pp.). Наприкінці жовтня
1658 р. московські війська розпочали наступ на Лівобережжя, який
продовжився весною 1659 р. Однак у червні 1659 р. під Конотопом ар
мія на чолі з О. Трубецьким була розгромлена Виговським у союзі з
кримськими татарами.
Виговський не зміг скористатися перемогою. Через терор гетьмана та
розорення від ординців значна частина населення Лівобережжя ви
ступала проти Виговського, як і козацька старшина Правобережжя.
Впливові козацькі старшини (Т. Цицюра, В. Золотаренко, О. Силич)
звернулися до російської сторони по допомогу.
www.testosvit.com
74
Тема 9. Українські зем лі наприкінці 50-х - у 80-ті роки XVII cm.
У кінці вересня 1659 р. військова рада проголосила гетьманом Юрія

Хмельницького. У цей час на Лівобережжі перебували російські вій
ська, а на Правобережжі - польські.
Наприкінці жовтня 1659 р. у Переяславі Ю. Хмельницький підписав
угоду з Московською державою, так звані Переяславські статті. Вони
суттєво урізали права України: лише з дозволу царя переобирався геть
ман та призначалася старшина, розв’язувалися питання війни й миру;
старшина і гетьман складали присягу на вірність московському царю.
Київського митрополита підпорядковували Московському патріархові.
Фактично Українська держава не отримала політичної автономії.
Підписання Переяславського договору викликало глибоке розчару
вання в оточенні гетьмана та посилило пропольські настрої. Уряд
Ю. Хмельницького йде на переговори з польською стороною. Було під
писано Слободищенську (Чуднівську) угоду (1660), яка передбачала
Юрій Хмельницький (бл. відновлення статей Гадяцької угоди (крім Великого князівства Русь
1641-1685) - гетьман Пра кого) та припинення будь-яких контактів з російською стороною.
вобережної України, мо Українська держава ставала автономною частиною Речі Посполитої.
лодший син Б. Хмельниць Лівобережжя виступило проти союзу з Польщею. У 1662 р. наказний
кого. Слабовільний, нері гетьман Я. Сомко відмовився визнавати повноваження Ю. Хмель
шучий, без політичного та ницького і разом із козацькою старшиною Лівобережжя підтвердив
військового досвіду, він вірність присяги цареві. Таку ж заяву зробив і кошовий отаман Запо
постійно потрапляв у за розької Січі Іван Брюховецький. Так склався розкол України за тери
лежність від Москви, Поль торіальною ознакою.
щі та Туреччини. У 1663 р. У 1661-1662 pp. Ю. Хмельницький (у союзі з татарами та поляками)
відмовився від гетьманст почав об’єднувати під своєю владою всю Україну, але зазнав невдачі.
ва і на деякий час постриг На початку 1663 р. гетьманом Правобережжя було обрано Павла Тете
ся у ченці. У 1677 р. як ту рю, колишнього секретаря польського короля.
рецький підданий знову Наприкінці 1670-х pp. Туреччина відновила свою владу на території
був проголошений гетьма Південної Київщини й Поділля. Гетьманом поставила Ю. Хмельниць
ном, але не виправдав спо кого (1677), який обрав своєю столицею Немирів. Його правління ви
дівань султана і був стра кликало численні нарікання з боку населення, і він був страчений.
чений турками в 1685 р.
Вийндвки
Наслідком громадянської війни 1661-1663 pp. був поділ державної
території України на Правобережну й Лівобережну Гетьманщини.
На Правобережну Україну намагалася впливати Польща, на Ліво
бережну - Москва.
Гетьман Правобережжя Павло Тетеря орієнтувався на Річ Посполиту і

теж сподівався об’єднати всю Україну. У 1663-1664 pp. він, виступаю
чи на боці польського короля, розпочав новий похід на Лівобережну
Україну. У цей час на Брацлавщині розпочалося могутнє антигеть-
манське й антипольське повстання.
Жорстокі покарання повсталих не змогли зняти напругу в регіоні. Си
туація ускладнювалася громадянським протистоянням у самій Поль
щі. Король змушений був вивести більшість коронних військ з Брац-
лавщини. В середині червня 1665 p., не знаходячи підтримки старши
ни, Тетеря зрікся гетьманства і виїхав до Польщі.
Павло Тетеря (бл. 1620/22

- 1671) - гетьман Правобе
режної України (1663-
1665).
Був переяславським пол
ковником (1653 p.), нама
гався об’єднати Україну
під зверхністю польського
короля. Зрікся гетьманст
ва в 1665 р.
www.testosvit.com
75
ЗНО з історії’ України. Повний ш кільний курс
На Лівобережжі завдяки підтримці Москви на «чорній раді» в Ніжині

гетьманом був обраний Іван Брюховецький (1663). Виконуючи вимоги
царської влади, у 1665 р. він підписав «Московські статті», які істотно
обмежували автономію Лівобережної Гетьманщини. Угода забороняла
вибори гетьмана без згоди царя, в усіх великих містах передбачалося
перебування царських воєвод та московської залоги, збирання податків
зосереджувалося в руках царських чиновників. Гетьманщина не могла
вести зовнішньополітичну діяльність.
Брюховецький прагнув обмежити міське самоврядування, почав зби
рати податок на власну користь і хотів поширити свою владу на Право
бережжя.
Збільшення московського впливу та внутрішня політика гетьмана ви
кликали величезне незадоволення на Лівобережжі. Після підписання
Іван Брюховецький (? - Андрусівського перемир’я в 1667 р. між Московською державою і Річчю
1668) - гетьман Лівобе Посполитою воно досягло апогею. За угодою Лівобережна Україна, Сі-
режної України. Проводив верщина та Київ (на 2 роки) входили до складу Московської держави,
промосковську політику, а Запорізька Січ переходила під спільне управління двох держав.
отримав титул боярина. Тоді Брюховецький у 1668 р. виступив на старшинській раді з пропо
Пізніше оголосив про роз зицією про ліквідацію московської влади в Гетьманщині та перехід
рив із Москвою. Загинув у України під турецький протекторат.
1668 р. На початку літа на Лівобережну Україну вступили полки П. Доро
шенка і почали просуватися назустріч І. Брюховецькому. Дізнавшись
про це, лівобережні козаки в липні 1668 р. під Опішнею вбили геть
мана.
Зовнішня політика Дорошенка не була успішною, хоча він намагався

уникнути воєнних дій з Річчю Посполитою і Московською державою
та порозумітися з гетьманом Лівобережжя Многогрішним.
Укладення договору з Туреччиною (березень 1669 р.) знижує його авто
ритет. У союзі з Туреччиною він розпочав війну з Польщею та Ханен-
ком (1671), яка закінчилася укладенням Бучацького миру (жовтень
1672 p.). Польща віддала Туреччині Поділля, заплатила контрибуцію.
Брацлавщина і Південна Київщина визнавалися козацькою терито
рією. Присутність татар і турок на Правобережжі призвела до пограбу
вання багатьох міст і сіл.
Узимку 1674 р. війну з Дорошенком починає Московська держава.
Московсько-козацькі сили (Лівобережжя) перейшли Дніпро і до по
Петро Дорошенко (1627- чатку березня 1674 р. оволоділи основними містами Правобережної
1698) - український дер України. Одночасно в Переяславі відбулася рада, на якій Дорошенка
жавний, політичний та вій формально було усунуто від влади. Гетьманом Лівобережжя і Право
ськовий діяч, гетьман Ук бережжя було обрано Самойловича (він став гетьманом Лівобережжя
раїни. замість Многогрішного в 1672 p.).
Виконував важливі дору На початку літа 1674 р. Самойлович підійшов до Чигирина, але взяти
чення Б. Хмельницького, місто не зміг.
вів переговори з польським Прихід турецької армії змусив московсько-українські сили відступи
і шведським урядом. Про ти від Чигирина на Лівобережжя. П. Дорошенко повернув собі владу
тивник союзу з Москвою. на Правобережжі, але турецькі війська поводилися тут як господарі,
Проводив політику колоні руйнуючи і спалюючи міста та містечка. Населення почало масово пе
зації незалежних земель. реселятися в Лівобережну Україну та Слобожанщину. Дорошенко не
Розгорнув широку зовніш зміг зупинити цей потік і почав втрачати підтримку.
ню діяльність. Виступав У вересні 1676 р. під Чигирин підійшли російсько-українські війська.
проти українського регіо Уникаючи зайвого кровопролиття, Дорошенко здав гетьманські клей-
нального сепаратизму. Ос ноди Самойловичу і присягнув на вірність московському цареві.
танні роки життя провів
під Москвою.
Наказний гетьман Лівобережжя Д. Многогрішний проводив лінію на

підпорядкування московському цареві і вступив у переговори з пред
ставниками Москви.
У січні 1669 р. був підписаний договір - так звані Глухівські статті, що
підтверджували основні положення «Березневих статей» (1654).
Договір до певної міри відновлював автономію Лівобережної України.
Гетьманові була повернута функція збирання податків, царським воє
водам заборонялося втручатися у зовнішньополітичну діяльність геть
манської адміністрації та внутрішні справи українського населення.
Реєстрове військо становило ЗО тис. козаків. Гетьман прагнув
об’єднати українські землі і добився, щоб Київ залишився у складі Лі
вобережжя.
Дем’ян Многогрішний (бл. Однак він надто багато уваги приділяв особистому збагаченню та ото
1630 - ?) - гетьман Лівобе чував себе ріднею. Крім того, у Многогрішного з’явилося багато воро
режної України з 1668 по гів серед царських чиновників та старшини. У березні 1672 р. стався
1672 pp. Уклав договір з переворот, Многогрішного заарештували, відправили до Москви і на
царем Олексієм, прагнув 15 р. заслали до Сибіру. Після відбуття покарання він брав активну
об’єднати українські землі. участь у заселенні та освоєнні Сибіру.
Зміщений з посади геть
мана внаслідок старшин
ської змови і ув’язнений в
Іркутській в’язниці. Піз
ніше перебував на військо
вій службі в Забайкаллі. У
1696 р. постригся в ченці.
У червні 1672 р. Генеральна військова рада обрала гетьманом Лівобе

режжя Івана Самойловича. Між гетьманським і московським уряда
ми було укладено угоду - Конотопські статті (10 статей), які ще більше
обмежували владу гетьмана. Після підписання угоди Самойлович
припинив скликати Генеральну військову раду, а всі державні справи
вирішував із старшинською радою.
Гетьман обстоював старшинські інтереси та сприяв зростанню стар
шинського землеволодіння. Він прагнув створити аристократичну
державу з міцною гетьманською владою, закріпити спадковість геть
манату та прилучити до Лівобережжя Правобережну Україну.
За 15-річне гетьманування Самойлович дещо стабілізував життя на
Лівобережній Україні. Найбільші зрушення сталися в культурному
Іван Самойлович (7-1690) житті. У зовнішній політиці він був прихильником Москви і вороже
- генеральний суддя Ліво ставився до Польщі і Туреччини. Узимку 1674 р. на бік Самойловича
бережного козацького вій перейшли Канівський і Черкаський полки.
ська (1669), гетьман Ліво У березні 1674 р. Рада в Переяславі проголосила Самойловича гетьма
бережної України з 1672 р. ном Лівобережної і Правобережної України. Проте Туреччина не по
Виступав проти засилля годилася з таким рішенням і поставила гетьманом Правобережжя
московських воєвод. У Юрія Хмельницького. Центром військового протистояння двох геть
1674 р. обраний гетьманом манів став Чигирин. Саме туди й відбувся перший турецький похід у
Лівобережної та Правобе 1677 р. Але до міста підійшли українсько-московські сили, й турки
режної України. Був зви відступили. У липні 1678 р. турецько-татарська армія вдруге почала
нувачений у невдачі Крим штурмувати Чигирин. У результаті неузгоджених дій турецькі вій
ського походу 1687 р. і за ська вдерлися в місто і перетворили його на руїни. Середня й Південна
сланий до Тобольська, де Київщина перетворилися на пустку.
й помер. Після укладення «Вічного миру» Московська держава приєдналася до
держав антитурецької коаліції (Австрія, Венеція та Річ Посполита) і
розпочала Кримський похід (травень 1687 p.), який очолив Василь Го-
ліцин. Його підтримали козаки Самойловича. Похід виявився невда
лим, що погіршило становище гетьмана. У липні 1687 р. Самойловича
було заарештовано й відправлено до Сибіру. Гетьманом обрали Івана
Мазепу.
www.testosvit.com77
Період історії України 1660—1680-х pp. X V II ст., який відзначався загальним занепадом
та розпадом української державності, називають Руїною. Частина істориків обмежує Руїну
хронологічно 1663-1687'pp. і територіально - Лівобережною Україною за часів правління
гетьманів І. Брюховецького, Д. Многогрішного та І. Самойловича. Інші історики вважають,
ш;о Руїна мала місце і в Лівобережній, і в Правобережній Україні та тривала від смерті
Б. Хмельницького до початку правління І. Мазепи - 1654-1687 pp.
Висновки
Під час Руїни Україну було поділено по Дніпру на дві ворогуючі частини: Лівобережжя й
Правобережжя. Втручання сусідніх держав у внутрішні справи Української держави та
жорстока боротьба між гетьманами за владу спричинили занепад і знелюднення україн
ських земель. Українська православна церква в 1686 р. була підпорядкована Московському
патріархату.
Занепад Правобережної України

Тривалі військові змагання іноземних держав за Україну та постійна внутрішня боротьба
за гетьманську булаву між козацькою старшиною призвели до економічного занепаду укра
їнських земель Правобережжя. Окремі регіони, зазнавши величезних матеріальних і люд
ських втрат, перетворилися на пустку. У 1680-ті роки було укладено ряд угод, які ділили те
риторію Української держави між країнами-завойовницями.
Після зречення Дорошенка Росія, Туреччина, Польща та Крим протягом 1676-1681 pp. не
припиняли спроби приєднати Правобережжя до своїх територій. У 1681 р. Росія і Туреччина
уклали Бахчисарайський договір, за яким Лівобережна Україна разом з Києвом та Запорізь
ка Січ переходили під контроль російського царя. Поділля та Південна Київщина стали під
владні султану. Кримські татари отримали право кочувати в південноукраїнських степах.
Землі між Південним Бугом і Дніпром не повинні були заселятися козаками.
_ . Б ^с А О
^ Я? Пінсько
Люблін ^
BopOH6!(to
Е Р І Я
і ї
ОСандамир о ^ о во ж да м и р ^
“4 ї-
У м -п гА
УжгороДч. Ч’..f* О _ „Вар V Ковмеичи
Кременчук ■ ОІЗЮМ
'v ° '■ оПеретояочна ;,Бахму,
БоашЛв о ® ■ •Павлоград слов'ї«ЮСЕРБі
е ..™ , .•кгаї™..
% ш
94
%тт\,
© ч і Ши|в ЄДИСАН ^
Д Мииміаів, , ^
■ -Ч
Акермано Кіибда ЧОРНОМОРСЬІ
і БУД^ЖАК
* ' ЄнІші8 „і*«іиг>
БреїлаЯГ
А Л А X І я Б«хчис«раЯ® (Феодосія) А іа та Х ._ _
аВххаййсі- ’ ■ •Сеаастопаль м -
Українські землі і Крим наприкінці XVII - у XVIII ст.
Восени 1683 p., після розгрому польськими військами турок під Віднем, Польща повернула
собі Правобережну Україну. Це спричинило нові переговори між Московською державою і
Польщею щодо контролю над українськими землями. У 1686 р. між Росією і Річчю Поспо
литою був підписаний «Вічний мир» — договір, в основу якого було покладено статті
Андрусівського перемир’я (1667). «Вічний мир» закріплював право Москви володіти Лівобе
режною Україною з Києвом включно та Чернігово-Сіверщиною. Запоріжжя переходило під
владу царя. Польський король відмовлявся від Києва з навколишніми землями. Значна час
тина придніпровських земель не підлягала заселенню, залишаючись нейтральною зоною.
Висновки
Бахчисарайський договір та «Вічний мир» розчленували українські землі між сусідніми
державами. Правобережний Гетьманат припинив своє існування.
Насильницький поділ українських земель між декількома державами загальмував
національно-визвольний рух в Україні.
Запорозька Січ у складі Гетьманщини

У другій половині X V II ст. територія Запорозької Січі охоплювала Південь України (су
часні Запорізька, Дніпропетровська та Кіровоградська області). Центром Запорожжя того
часу була Чортомлицька Січ (поблизу Нікополя).
Після завершення Національно-визвольної війни державотворчі процеси із Запорозької
Січі перемістилися в Українську гетьманську державу. Проте Січ активно втручалася в між
народні відносини в регіоні та справи Гетьманщини, часто впливаючи на розвиток політич
них подій.
У господарському житті Січі ніколи не було кріпацтва, використовувалася вільнонайма
на праця. У зимівниках вирощували різну худобу, розвивалися промисли - рибальство, мис
ливство, бджільництво.
Значного розвитку набуло ремісниче виробництво, важливе місце посідала торгівля. Гос
подарська діяльність козаків була тісно пов’язана із внутрішнім та зовнішнім ринками.
Численною верствою населення були селяни, які зберігали особисту свободу. До приві
лейованого стану належало православне духовенство.
У другій половині XVII ст. у козацькому суспільстві поглибилися майнова нерівність та
соціальні суперечки. Мали місце заколоти та повстання козацької голоти.
Широкого розмаху набули виступи козацької голоти в 1692-1694 pp. під проводом Петра
Іваненка (Петрика). Він закликав виступити проти панів та за визволення Лівобережної
України від московських військ і навіть заручився підтримкою кримського хана. Кіш не дав
згоди на участь козаків у поході. Однак голота підтримала Іваненка і проголосила його геть
маном. Населення Лівобережжя не підтримало повсталих, і виступ поступово згас.
Січ відігравала велику роль у боротьбі проти Кримського ханства та Османської імперії.
Керівником і організатором більшості походів був отаман Іван Сірко. Він провів понад 50
битв проти військ Туреччини і тільки одного разу зазнав поразки. 3 1663 до 1680 р. був майже
незмінним кошовим запорізьких козаків. Коли цар заслав І. Сірка до Сибіру, про його визво
лення клопотався сам польський король Ян III Собеський. Головною метою свого життя Сір
ко бачив незалежність Запорожжя.
Висновки
Запорозька Січ була головним осередком, який підтримував народні виступи і повстання,
спрямовані проти іноземних загарбників та української шляхти.
Розвиток Слобідської України

На північний схід від Гетьманщини знаходився край, який відділяв Москву від татар.
Знелюднений ще в XIII ст., він виконував своєрідну роль кордону. Від 1630-х pp. відбувається
масова колонізація цих земель українцями. Переселення здійснювалися цілими родинами, а
то й селами. У 1654 р. було засновано Харків.
Поселення, засновані українськими селянами й козаками, були звільнені від податків і
називалися слободами. Від назви поселень походить назва краю — Слобожанщина, або Сло
бідська Україна. Нині її землі входять до сучасних Харківської, Сумської, північної Доне
цької, Луганської областей та частини Воронезької, Курської, Білгородської областей Росій
ської Федерації.
Іфтрр^інниЙ Фзкт
Після поразки повстання в 1638 р. Я. Острянин привів 865 сімей на берег Сіверського Дінця поблизу
р. Чугуєвки, де виникло поселення Чугуїв.
www.testosvit.com
79
У 1651 р. переселенці з містечка Ставищі заснували м. Суми. У 1654 р. сотник Харко разом з 37
родинами заснував м. Харків.
Царський уряд за ох оч у в ав п ересел ен ців: надав їм право безоплатно володіти певного кіль
к істю вільної зем лі, звільнив від податків, зберіг к озац ькі привілеї та самоврядування. Але
переселенці обов’я зково мали відбувати вій ськову служ бу. Права україн ськ и х переселенців
закріплю валися царським и грамотам и.
В останній чверті X V II ст. осн овою госп од ар ськ ого ж и ття було х л іб ор об ст в о, активно роз
вивається тварин н и ц тво. Значну вагу мало гор од н и ц тво й ви р ощ ува н н я техн ічн и х культур.
Ш ироко розвивалися торгівл я , рем есл а й п ром и сл и . В исока п родук ти вн ість праці забезпе
чувалася працею найм аних робітн и ків.
У другій пол ови н і X V II ст. на тери торії Слобідської У країни було сф ормовано п’ять к о
зац ьки х полків: О строзький , Х а р к івсь к и й , Ізю м ськи й , О хти рськи й та С ум ський, які явля
лися й ад м ін істрати вн о-тери тор іал ьн и м и одиницям и.
На чолі нових ф орм увань стоя л и полковн и ки , посада я к и х була в и бор н ою (довічно). Од
нак мало місце й успадкуван н я посади. С лобідські п ол ковн и ки п ід п ор я д к ову в ал и ся бєл го
родськом у в оєводі, щ о п ри зн а чався царем. П осади гетьм ан а й ген ер ал ьн ої старш ини тут не
існувало.
П ровідним стан ом у С лобідській У країні було к озац тво. Н ай чи сленн іш у груп у становили
городові козаки, я к і меш кали в м істах, м істечк ах, селах і хуторах.
Словник
Городові козаки - назва українських козаків, які проживали в «городах» (в Україні). Найчастіше
так називали реєстрових козаків. Січовиків, що проживали на Запорожжі, називали «низовими ко
заками».
Становищ е м іщ ан визначалося царським и грамотам и та нормами м агдебурзького права.
Зберігалася й ук раїн ськ а ш л я х та, як а мала певні п рава та привілеї.
Дати
1667 р. - А н д русівськ и й договір.
1681 р. - Б ахчисарайський договір.
1686 р. - «Вічний м ир».
Висновки
Слобідська У країн а вин и кл а в перш ій половині X V II ст. для ек он ом іч н ого освоєн н я к р аю
та охорони п івден ни х корд он ів М о ск о в сь к ої держ ави від к р и м ськ и х і н огай ськ и х татар. За
сприяння м оск ов сь к о го у р я д у перетвор и л ася на ек он ом ічн о розви н ен ий регіон.
www.testosvit.com
80
Тема 10. Українські землі наприкінці XVII -
в першій половині XVIII ст.
Після обрання гетьманом І. Мазепа в липн і 1687 р. підписав К ол ом ац ьк і статті, я к і п оси
лю вали вл аду ро сій сь к о го ц аря на ук ра їн ськ и х зем лях.
Іван Мазепа (1687-1709) - гетьман України. З 1659 р. служив при дворі

польського короля, з 1663 р. був генеральним писарем у гетьмана Правобереж
жя П. Дорошенка. Володів 10-ма мовами, знав військову справу, дипломатію.
Обраний гетьманом в 1687 р. Опікувався розвитком освіти, науки й культури.
Поступово відмовився від промосковського курсу. У 1708 р. перейшов на бік
шведського короля.
Плани гетьмана не були підтримані основною масою козаків. Після поразки
під Полтавою (1709) відступив у турецькі володіння. Помер поблизу Бендер.
У внутріш ній п ол іти ц і гетьман спирався на старш ину. Було прий
нято ряд законів, я к і розш и ри л и п рава і п ри віл еї старш ин и, в ід о со
бивши її від козацтва. На початку Х У ІП ст. гетьман укріпи в станови
ще старш инської молоді (бун чукові, значкові та значні вій ськові товариш і). Й ого метою було
створення національної аристократії, спираю чись на я к у м ож на було бор оти ся за повну авто
номію України.
Одночасно І. Мазепа д ба в і п р о інтереси селян. Встановив м а к си м ал ьн у панщ ину в два
дні, провів реф орм и в га л узі судочи н ства й податків. На загал гетьм ан дбав про інтереси
всього україн ського народу.
Одним з н ай важ л и віш и х н апрям ів вн утріш н ьої пол іти ки М азепи була культурно-
просвітн иц ька дія л ьн ість. Багато уваги він приділяв розви тк у освіти , книгодрукарства, на
уки, мистецтва. П ідтвердив статус академії К иєво-М оги лян ськом у колегіуму. О пікувався
церквами й монастирями.
Основне завдання в н у тр іш н ь ої пол іти ки І. М азепи п ол ягал о в п рагнен ні о б ’єднати П ра
вобереж ну, Л івобер еж н у Україну, С л обож анщ и н у та З ап ор ож ж я в єд и н у держ аву.
У зовн іш н ій п ол іти ці гетьм ан відм овився від орієн тац ії на П ольщ у, Т уреччи ну й Крим.
Пов’язаний угод ою з М оск овськ ою держ авою , гетьман п ідтри м ував зовніш ньополітичну ді
яльність царя П етра І. Тривалий час п родовж ував п ол іти ку І. Самойловича, сп ря м ован у на
забезпечення м а кси м ал ьн о м ож л и в о ї автон ом ії.
Козацькі загони брали участь у походах проти К рим у (1689-16 95). За їхн ім и наслідками у
Стамбулі в 1700 р. було укладено мир, як и й залиш ив за Р о сією здобуті А зов і Приазов’я, але
позбавляв У к раїн у д о сту п у д о Ч орн ого моря.
Н априкінці X V I I ст. си ту а ц ія на П равобереж ж і з а г о ст р ю єт ь ся . З аохочую чи розселення
козаків, польський уряд у 1685 р. приймає ріш ення про «прадавні привілеї та вольності» к о
зацтва й утворення власного п ол ково-сотенн ого устр ою на П равобереж ж і. В ідродж ую ться
чотири полки: Б огусл авський , К орсун ський , Брацлавський та Ф астівський (Білоцерків
ський), які очолю вали С амусь, Іскра, А базин та П алій відповідно.
Однак уж е в 1699 р. польський сей м у х в а л ю є ріш ення п р о р озф ор м у в а н н я козац ьких
полків. Це означало л ік в ід а ц ію к оза ц ь к ого стан у та к о за ц ь к о го держ авн ого у стр ою на
П равобереж ж і. У відповідь р озп оч и н а єть ся козац ьки й в и звол ьн и й рух, який набув най
більш ого розм аху в 1702 р. П овстанці на чолі з наказним гетьм аном С. П алієм пош ирили
свою владу на К иївське, Брацлавське, Волинське, П одільське та південну частину Волинсь
к ого воєводств, взяли Б ілу Ц еркву й Н емирів. Л ідери р у х у н агол ош увал и на об'єднанні
к оза ц ь к ої У країни в одній держ аві.
П овсталі звернулися до М азепи з проханням взяти їх під свій протекторат. Однак договори
м іж П ольщ ею й М осквою не давали м ож л и вості здійснити ц ю ідею . Х оч а навесні 1703 р. рух
було придуш ено, наступного р ок у він розгорн увся з новою силою .
Через П івн ічн у в ій н у та вн утр іш н і проблем и п ол ьсь к и й к о р о л ь зв ер н у вся п о доп ом огу
до П етра І, я к и й наказав М азепі навесні 1704 р. йти на П равобер еж ж я . Г етьм ан овол одів
К и ївщ и н ою та В ол и н н ю і всту п и в у кон ф лікт з П алієм . О стан н ього у в ’язнили і вислали до
Сибіру.
www.testosvit.com
81
Під час перебування Правобережжя під владою Мазепи (1704-1708) було утворено три
козацькі полки: Уманський, Чигиринський, Могилівський.
У Північній війні брали участь і українські полки. Козаки воювали в Литві, Лівонії,
Саксонії, Польщі. Часто їхня праця використовувалася для канальних, землерийних робіт,
будівництва доріг, фортець тощ;о.
У 1707 р. Петро І повідомляє Мазепу про намір реорганізувати козацьку службу на
Лівобережжі за зразком слобідських полків. Це означало ліквідацію автономної Українсь
кої держави.
Україна опинилася в скрутному міжнародному становищі. За умови перемоги Петра І в
Північній війні автономія України ліквідовувалася. За умови перемоги шведів - українські
землі могли відійти Польщі. Перемога будь-якої із сторін була невигідна для України.
Українській еліті необхідно було обирати майбутній шлях зовнішньополітичного роз
витку.
У 1708 р. Мазепа укладає угоду з польським королем про об'єднання Української держави
з Річчю Посполитою. Україна об'єднувалася з Польщею як Велике князівство Руське, до
складу якого мало увійти й Правобережжя.
Тим часом шведський король Карл X II розпочав похід на Москву через територію України.
Мазепа розпочав переговори із шведським королем.
У кінці жовтня 1708 р. гетьман прибув до табору шведського короля і підписав українсько-
шведський договір. Він передбачав, що Укра'їна буде вільною, а всі українські землі відійдуть
від Москви до Українського князівства. Швеція, для стратегічних потреб свого війська, мала
право займати п’ять українських міст (Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч).
Петро І оголосив Мазепу та його прибічників зрадниками. У церквах ім’я І. Мазепи під
дали анафемі. Переважна більшість українського населення не підтримала гетьмана і стар
шину. Війська О. Меншикова захопили гетьманську столицю Батурин.
6 листопада 1708 р. у Глухові на старшинській раді гетьманом було обрано Івана Скоро
падського. Багато козацьких старшин покаялося перед Петром І.
Мазепа продовжував пошуки однодумців. Наприкінці березня 1709 р. біля Диканьки до
нього приєднався Кость Гордієнко - кошовий отаман Запорозької Січі. Довідавшись про це,
цар віддав наказ російським військам штурмувати Січ, і вже 14 травня 1709 р. Чортомлиць-
ка Січ була зруйнована.
Вирішальна битва у Північній війні відбулася 27 червня 1709 р. під Полтавою. Чисельна
перевага сил була на боці російських військ. Карл XII припустився помилок, а поранення не
дало йому можливості взяти участь у бойових діях. Петро І виявив себе гарним полководцем.
Українські полки Мазепи безпосередньої участі в битві не брали. Шведи зазнали поразки й
відступили. ЗО червня 1709 р. армія Карла XII капітулювала. Іван Мазепа дістався міста Бен
дери, де й помер 22 серпня 1709 р.
Оцінки діяльності Івана Мазепи неоднозначні. Одні вважають її спробою боротьби за
незалежність українського народу. Інші вважають дії І. Мазепи зрадою.
Висновки
Перемога російської армії під Полтавою стала одним із поворотних моментів в історії
Центрально-Східної Європи. Вона не лише забезпечила Російській державі перевагу в регі
оні, а й спрямувала на завоювання нових територій.
На подальшій долі України поразка під Полтавою позначилася негативно.
Конституція Пилипа Орлика

Після смерті Мазепи старшинська рада у Бендерах у квітні 1710 р. обрала гетьманом Пи
липа Орлика. Козацька старшина в Бендерах була першим осередком української політичної
еміграції.
Під час виборів гетьмана старшина уклала з П. Орликом «договір і постанову», відомі як
«Пакти і конституції прав і вольностей Війська Запорозького». Цей документ став компромісом
між трьома політичними силами - гетьманом, старшиною і Запорозькою Січчю, які трива
лий час змагалися за домінуюче місце в українському суспільстві.
82
www.testosvit.com
Тема 10. Українські землі наприкінці X V II - в перш ій половині XVIII cm.
Документ був написаний П илипом О рликом і відом ий в історичн ій літературі як

«Конституція Пилипа Орлика» (1710).
Пилип Орлик (1672—1742) - сподвижник І. Мазепи, гетьман в еміграції (1710-
1742). Намагався організувати власне військо і підняти запорожців проти Мо
скви. Шукав підтримки провідних європейських країн у відновленні самостійної
Української держави. Через несприятливу міжнародну ситуацію його дії не мали
успіху.
Автор «Конституції П. Орлика» («Пакти і конституції прав і вольностей Вій
ська Запорозького»). Помер у Яссах.
В основній частині К он сти ту ц ії гарантувалися права православної
церкви і віри. Пануючою релігією в У країні п роголош увалася православна віра. Україн
ській церкві гарантувалися належність до Константинопольської патріархії та автоке
фалія.
Запорукою існування майбутньої політичної системи мала стати система законних об
межень гетьманського авторитаризму.
У документі:
- проголош увалася незалеж ність У країни від Р осії та Речі П осполи тої;
- визнавався протекторат Ш вец ії та н еобхідн ість сою зу з К ри м ськи м ханством ;
- проголош увалася недоторканність кордонів;
- найвищ,им органом мала бути Генеральна рада - своєрідн и й козац ьки й парламент
(обов'язкове скл икан н я три чі на рік);
- обговорення всіх держ авни х справ із генеральною старш иною та представниками Запо
різької Січі;
- скасування обтя ж л и ви х податків;
- відновлення посади генерального підскарбія, як и й відав ф інансами у згоді з гетьманом;
- затвердження прав та привілеїв м іст;
- встановлення виборн ості п ол ковн и ків, сотн и к ів, отам анів та у рядн и ків;
- захист прав к оза ц ь к и х вдів та дітей-сиріт тош;о.
Для того щ об втіл и ти к он сти туц ію в ж и ття , козаки -ем ігран ти могли розраховувати на ре
альну допомогу лиш е з бок у К рим ського ханства. На п очатку 1711 р. відповідна українсько-
кримська угода була підписана в Бахчисараї.
Під час росій сь к о-тур ец ьк ої війни К рим ська орда на чол і з Д евлет-Гіреєм на початку
1711 р. вируш ила на С лобож анщ ину. На П равобереж ж я ви ступи л и к озак и П. Орлика разом
з татарами та пол ьськи м загоном прибічників Л єщ и н ського. С початку д ії козак ів були
успіш ними, але через розбіж н ості із сою зн икам и к озак и від ступ и л и до Бендер.
Восени 1713 — на початку 1714 р. козацький устрій на Правобережжі було остаточно
ліквідовано.
Пилип Орлик виїхав до Ш вец ії, де присвятив себе дип лом ати чн ом у л и стуванн ю з євро
пейськими держ авами з м етою створення к оа л іц ії для боротьби за відродж ен ня У країнської
держави. Помер у Бендерах у 1742 р.
Висновки
Конституція залишилася в історії як видатна пам’ятка української правничої та суспіль
но-політичної думки. Вона узагальнила весь попередній історичний досвід існування укра
їнської державності та намітила шляхи об’єднання різних соціальних верств з метою звіль
нення від іноземного поневолення та розбудови Української держави.
Гетьманат після російсько-шведської війни
Гетьмани Історичні факти
Після перемоги під Полтавою політика Росії відносно України зна

чно зміцнилася. Було поставлено завдання щодо недопущення по
вторення ситуації 3 1. Мазепою та залучення ресурсів гетьманату на
російські потреби.
www.testosvit.com
83
Російське керівництво перенесло резиденцію гетьмана І. Скоропад

ського з Батурина до Глухова. При гетьманському уряді цар запро
вадив спеціальних резидентів, які виконували функції нагляду.
Змінилася кадрова політика. На посади старшини призначалися від
дані цареві люди, в тому числі православні вихідці з Балкан.
Започаткувалася практика надання царським вельможам земель
них пожалувань на території Лівобережної України. Українським
купцям заборонялося вивозити товари в Західну Європу та Прибал
тику. Дозвіл торгувати лише із Санкт-Петербургом завдавав значних
економічних збитків.
Продовжувалася практика залучення українців до будівництва Пе
тербурга та різних фортифікаційних споруд. Під час цих робіт гинув
практично кожен третій українець.
У 1721 р. Росія була проголошена імперією. Користуючись нагодою,
Іван Скоропадський (1646- гетьман Скоропадський подав клопотання щодо скасування ряду об
1722) - гетьман Лівобереж межень і повинностей, накладених на українське суспільство. Однак
ної України (1708-1722). Під звертання мало зворотний ефект. Цар посилив контроль над держав
час Полтавської битви очо ним життям в Україні. З цією метою була створена Малоросійська
лив козацькі полки на боці колегія, яка мала діяти паралельно з гетьманською владою.
російського уряду. На початку липня 1722 р. гетьман Скоропадський передчасно помер.
Гетьман марно намагався Вища старшинська рада передала управління гетьманатом наказно
послабити царський тиск на му гетьману, чернігівському полковнику Павлу Полуботку.
Україну.
Обстоював інтереси старши
ни і великих землевласників.
Дозволу на проведення виборів гетьмана цар не дав. Натомість до

Глухова прибув президент Малоросійської колегії Вельямінов, який
мав перебрати на себе управління фінансами гетьманату та постави
ти під свій контроль діяльність старшини.
Наказний гетьман Павло Полуботок добивався від Петербурга вибо
рів гетьмана та розгляду справ щодо зловживань Вельямінова.
Навесні 1723 р. цар видав указ про розширення повноважень Мало
російської колегії, яка перетворилася з контролюючого органа на ке
руючий.
У травні 1723 р. Полуботок спорядив делегацію старшин до царя з
метою «відстояти права і вольності» України. У відповідь цар викли
кав до столиці самого гетьмана. Полуботок і 15 козацьких старшин
опинилися за ґратами Петропавловської фортеці. їхнє майно конфіс
кували, а їх звинуватили у зв’язках з Орликом. У грудні 1724 р. По
луботок помер. Після смерті Петра І старшин звільнили, конфіскова
Павло Полуботок (бл. 1660- не майно повернули. Однак Малоросійська колегія залишилася єди
1724) - гетьман Лівобереж ним керівним органом у Гетьманщині.
ної України (1722-1724). На Арешти опозиційно налаштованої старшини і кардинальні кадрові
магався протидіяти курсу зміни завершили етап утвердження Малоросійської колегії при владі.
Петра І на ліквідацію укра Реформи Петра І остаточно ліквідували договірний характер росій
їнської автономії. За органі сько-українських відносин. Відбулося істотне обмеження автономії
зацію опозиційної діяльнос гетьманату та фактичне підпорядкування Лівобережжя Росії, пере
ті був заарештований і несення російських державних порядків, норм судочинства та діло
ув’язнений (1723). Помер у водства на український ґрунт.
Петропавловській фортеці.
У 1727 р. російський уряд скасував Малоросійську колегію і дозво
лив вибори гетьмана. У жовтні 1727 р. у Глухові гетьманом було об
рано миргородського полковника Данила Апостола.
Апостол намагався відновити практику підписання російсько-
українських договорів, щоб скерувати українсько-російські відноси
ни в правове поле. На початку 1728 р. гетьман подав на розгляд росій
ському уряду так звані «статейні пункти». Вони повинні були врегу
лювати взаємини української й російської сторін у політичній, еко
номічній та духовній сферах. На основі «пунктів» у серпні 1728 р.
цар підписав «Рішительні статті», які, зокрема, передбачали:
84
www.testosvit.com
Тема 10: Українські землі наприкінці X V II - в перш ій половині XVIII cm.
- збереження козацьких прав і вольностей;

- збереження права обирати гетьмана (з дозволу імператора і в при
сутності його представника);
- позбавлення права гетьмана вести переговори з іншими державами;
- підпорядкування гетьмана російському головнокомандувачу у
військових питаннях тощо.
«Рішительні статті» суттєво обмежували політичні й військові права
Гетьманщини, але стали правовим підґрунтям для російсько-
українських відносин.
Зважаючи на обмеження права здійснення міжнародних відносин,
Д. Апостол розгорнув господарську діяльність з розвитку Лівобе
І . режжя. Він провів ревізію земельного фонду і повернув гетьмансько
-- V му уряду та міським ратушам самовільно захоплені землі. Гетьман
-//ivv ? упорядкував бюджет, зазначивши не лише статті прибутку, а й ви
датки Гетьманщини. Домігся дозволу українським купцям торгува
Данило Апостол (1654- ти з країнами Центральної і Західної Європи.
1734) - гетьман Лівобереж У сфері судочинства було розпочато упорядкування українського за
ної України. У 1708 р. пе конодавства, наслідком якого став звід правових норм, відомих під
рейшов на бік шведського назвою «Права, за якими судиться український народ».
короля, але невдовзі повер У 1734 р. Данило Апостол помер.
нувся до Петра І.
Обстоював автономні права
Гетьманщини, захищав ко
зацькі права й вольності. У
1724 р. заарештований і ув’яз
нений в Петербурзі.
У жовтні 1727 р. обраний
гетьманом Лівобережної Ук
раїни.
Багато зробив для розвитку
України.
Нова Січ. Обмеження автономії

Після зруйнування за наказом Петра І Чортомлицької Січі (1711) козаки заснували на
р. Кам’янці (права притока Дніпра) Кам’янську Січ. Однак того ж року були витіснені
військами Скоропадського та Бутурліна з Січі. Козаки змупіені були відійти на територію
кримського хана, де виникла Олешківська Січ. Кам’янська та Олешківська Січі постали на
території Кримського ханства. Рішення хана обмежували православну віру та боєздатність
козаків.
Припинення діяльності Малоросійської колегії (1727) та відновлення гетьманства на Ліво
бережжі дали можливість запорозьким козакам, які близько двох десятиліть перебували за
межами українських земель, повернутися в Україну.
У 1728 р. вони прибули до Кам’янської Січі, а вже в 1734 р. понад ЗО тис. запорожців на
чолі з отаманом Іваном Білицьким повернулися на Запорожжя. З дозволу царя недалеко від
Чортомлицької (Старої) Січі вони заклали Нову Січ, або Підпільненську (від р. Підпільної).
Козацьке господарство за період існування Нової Січі пережило суттєві зміни, стало добре
організованим прибутковим господарством, пов’язаним з ринком. Зросло значення
хліборобства. Здебільшого землеробством займалися ті, хто жив у зимівниках — багатогалу
зевих хуторських господарствах фермерського типу. Наприкінці існування Запорізької Січі
налічувалося понад 4 тис. зимівників. Серед козацтва росло майнове розшарування. Напри
клад, останній кошовий отаман Петро Калнишевський мав 6 тис. голів худоби.
Значне місце відводилося розведенню великої рогатої худоби. Козаки займалися промис
лами - рибальством, бджільництвом, полюванням. На Запорожжі розвивалися ремесла.
Хліб, худобу, рибу, сіль, сир, віск тош;о продавали на зовнішньому і внутрішньому ринках.
Завозили залізо, прядиво, смолу, тютюн, горілку. Поступово сформувався особливий проша
рок людей, які займалися торгівлею, — чумаки.
www.testosvit.com85
Крім козаків, на Січі проживали й селяни (посполиті люди), на яких поширювалася вла
да козацької адміністрації.
У 1752 р. на північно-західному кордоні Запорозької Січі царський уряд розмістив право
славних переселенців з Балкан, де виникло нове утворення — Нова Сербія. Поруч із Новою
Сербією закладається фортеця Св. Єлизавети (нині м. Кіровоград). У 1753 р. з’являється ще
одна сербська колонія - Слов’яносербія.
Вищим органом влади Запорозької Січі була січова рада, на якій розглядалися важливі
питання життя Січі. Для розв’язання питань певного куреня існували ради куренів (сходки).
Виконавча влада належала кошовому отаманові, який управляв за допомогою обраної вій
ськової старшини. Паланкова старшина (полковник, осавул, підосавул, писар, підписар, хо
рунжий) була нижча за січову. Набувала сили козацька старшина і зменшувався реальний
вплив рядового козацтва.
Суспільно-політичний устрій запорозької козацької республіки базувався на дії звичає
вого права (козацького права), яке охоплювало всі сфери життя і діяльності козаків.
Особливістю Запорозької Січі була відсутність зовнішньополітичних відносин.
Дати
1708-1709 pp. - повстання гетьмана І. Мазепи.
1709 р. - Полтавська битва.
1710 р. - ухвалення Конституції Пилипа Орлика.
1714 р. - заснування Нової (Підпільненської) Січі
Висновки
На відміну від попередниць. Нова Січ являла собою не лише військово-політичну органі
зацію, а й ефективний господарський механізм.
Тема 11. Українські землі в другій половині XVIII ст.
П ісля смерті Данила А п остол а вибори н ового гетьм ан а не відбул и ся. В ладу в Л івобереж
ній Україні зд ій сн ю ва л о П равлін ня гетьм ан ськ ого уряду, до ск л ад у я к ого входили три р о
сійські чиновники й три у к раїн ськ і генеральні старш ини. Ф актичн о у ря д очолював р осій
ський князь О. Ш аховський . У своїй д іял ьн ості він керувався «Р іш ительн им и статтями».
Правління у р я д у тривало до 1750 р.
О сновним завдан н ям П равл ін ня гетьм а н ськ ого у р я д у було в и к ор и стан н я вій ськови х і
матеріальних ресурсів Г етьм анщ ини, С л обож анщ ини та З а п ор ізьк ої Січі на потреби війни
з Т уреччи н ою , яка р озп о ч а л а ся в 1735 р.
Через Гетьм анщ ину я к приф ронтову зону п остійно проходили р осій сь к і війська. Тисячі
к озаків змуш ені були брати участь у воєн н их дія х. М атеріальне забезпечення армій важ ким
тягарем лягло на плечі у к раїн ськ ого народу. Край був сп устош ен и й.
Війна закін чи л ася в 1739 p., так і не виріш ивш и чор н ом ор сь к і п робл ем и Р осій ськ ої ім
перії.
Зміни в росій ськ ій п ол іти ці щ одо У країни почалися з приходом до влади росій ськ ої імпе
ратриці Єлизавети. П ід час її п одорож і по У країні (1744) козац ька старш ина звернулася до
цариці з п роханням про відновлення гетьманства. У л ю т о м у 1750 р. гетьм ан ом У країни став
молодший брат її чоловіка - гр аф К и ри ло Р озум овськ и й , як и й на той час був президентом
А кадем ії наук.
Кирило Розумовський (1728-1803) - останній гетьман України, граф, генерал-

фельдмаршал. Учився в університетах Берліна, Страсбурга, Кенігсберга, Геттін
гена, підтримував наукові дослідження Ломоносова. У 1750 р. обраний гетьманом
України. Намагався зміцнити автономний устрій Січі. Удосконалив діючу систему
судочинства, запровадив обов’язкове навчання козацьких дітей. Помер у Батурині.
Гетьманування Р озум овськ ого п ротікал о досить спокій н о. Гетьм ану
було передано З апорізьку Січ та К иїв. Зносини з Л івобереж ною У країн ою
знову покладалися на К олегію закордонних справ. Р озум овський більш е
перебував у П етербурзі, а право управління Гетьм анщ иною доручив козац ькій старш ині. За
вдяки своєм у впливові при дворі Р озум овський зум ів доби ти ся виведення царських військ з
України та відновлення К и ївськ ої м и троп ол ії (1742).
К озацька старш и н а о тр и м а л а м ож л и вість п ом ітн о вп л и вати на п ол іти ку У країни.
У відновленні са м о ст ій н и х зовн іш н ьоп ол іти чн и х від н оси н гетьм а н у було відм овлено,
митна сл уж ба л іквід ован а. П ід о собл и ви м кон тр ол ем р о сій сь к о г о у р я д у зн аходили ся ф і
нанси Гетьм анщ ини.
Розумовський р еор га н ізував д ія л ьн ість ад м ін істра ти вн и х орган ів. Р еф орм а судочинства
(розроблена в продовж ення реф орми А п остол а) наблизила у к р а їн сь к у судову систем у до ді
яльності п ол ьсько-л и товськи х судів, л іквідован и х за часів Х м ел ьн и ц ького. Було зменшено
кількість судових ін стр у к ц ій , почал и оби рати возн их.
Судова реф орм а щ е більш е зм іц н и л а при віл ей оване стан ови щ е старш ини. Одночасно
було обм еж ено п ерехід сел я н ства, щ о при звело д о й ого ф ор м а л ь н ого закріпачення.
Спроба відновити к ол и ш н ю си стем у судочин ства Речі П осп ол и т ої свід чи л а п р о намаган
ня гетьм ана перетворити Г етьм анщ и ну з в ій ськ ової на ц и віл ьн у ш л я х етсь к у державу.
П роведені реф орм и в а р м ії перетворили к озац ьк і п олки на регулярні. В еликі плани мав
гетьман щ одо культури й освіти .
У 1762 р. росій ськи й п рестол посіла ім п ератри ц я К атерина II. П рохання старш ини щ одо
спадковості гетьманства цариця розцінила я к сп робу до відокрем лення У країни від Росії. К а
терина П запропонувала Р озум овськом у добровільно зректи ся гетьм анства. Замість посади
гетьмана він отрим ав чин генерал-фельдмарш ала і ряд нових володінь. У 1764 р. К. Р озум ов
ський п ідп исав зречення.
Імператриця видала маніф ест, за яким влада в Г етьм анщ и ні п ереходи л а до д р у гої М ал о
росій ськ ої к ол егії на чолі з відом им полководцем і пол іти ком П. Р у м ’янцевим . Й ом у р ек о
мендувалося зн и щ и ти зал и ш к и у к р аїн ськ ої автон ом ії, за п р ов а д и ти к р іп осн и ц тво та к он т
ролю вати розви ток госп од а р ства .
www.testosvit.com
87
За часів своєї діяльності на Україні Рум’янцев реорганізував п’ять слобідських полків у

регулярні військові частини (згодом перетворені на гусарські), підпорядкувавши їх білгород-
ському воєводі.
у липні 1765 р. полково-сотенниіі устрііі на Слобожанщині було скасовано і натомість
створено Слобідсько-Українську губернію (пізніше Харківське намісництво).
Рум’янцев провів Генеральний опис України (1765-1767), який став основою для запро
вадження системи оподаткування. Замінив натуральні повинності грошовим податком. У
1780 р. надходження до царської скарбниці з України сягнули 2 млн карбованців - величез
ної на той час суми. Заможній старшині запропонували привабливі урядові посади, і вона
сприйняла ліквідацію полкового устрою.
Зміни, запроваджені Малоросійською колегією, свідчили про перетворення України на
об’єкт колоніального пограбування Російською імперією.
Реформи Рум’янцева перервала чергова російсько-турецька війна (1769—1774), активну
участь в якій взяли запорозькі й гетьманські козаки. Війна закінчилася перемогою Росії.
У 1774 р. було підписано Кючук-Кайнарджійський мирний договір, за яким Росія отримала
вихід до Чорного моря, а Крим опинився під її протекторатом.
Л іквідація Запорозької Січі.

Адміністративно-територіальний поділ українських земель
Після завершення російсько-турецької війни для царизму склалися сприятливі обстави

ни для знищення запорозького козацтва. Російське військо на чолі з генералом Текелієм,
яке 4 - 5 червня 1775 р. поверталося з турецького фронту, несподівано оточило й захопило
Січ. Були зруйновані всі січові укріплення та будівлі. Частина козаків втекла на турецькі
землі. Архів коша, козацькі військові прапори, печатки, скарбницю та коштовності вивезли
до Петербурга. Січову старшину заарештували.
Петро Калнишевський (1690—1803) - останній кошовий отаман Запорозької

Січі (1762,1765-1775), талановитий полководець і дипломат. Дбав про розширен
ня запорозьких земель, розвиток хліборобства й торгівлі. Відстоював військові
та адміністративно-територіальні права Запорожжя.
Після зруйнування Січі 85-річний кошовий був ув’язнений в Соловецькому
монастирі. У 1801 р. цар Олександр дарував йому прощення. Помер у 113 років.
Катерина IIЗ серпня 1775 р. видала спеціальний маніфест, яким офі
ційно сповістила, що Запорозька Січ зруйнована і відновленню не під
лягає. Вживання «самої назви запорозьких козаків» було заборонено.
Лівобережна Україна була включена до складу Російської імперії.
Гетьмани всієї України
Богдан Зиновій Хмельницький (1648-1657)
Юрій Хмельницький (1657)
Іван Виговський (1657-1659)
Юрій Хмельницький (удруге) (1659-1663)
Іван Сомко (наказний) (1663)
Петро Дорошенко (1668-1676)
Гетьмани Лівобережної України Гетьмани Правобережної України
Брюховецький Іван (1 6 6 3 -1 6 6 6 ) Тетеря Павло (1 6 6 3 -1 6 6 5 )
Многогрішний Іван (1 6 6 9 -1 6 7 2 ) Дорошенко Петро (1 6 6 5 -1 6 7 6 )
www.testosvit.com
88
Тема 11. Українські зем лі в другій половині XVIII cm.
Самойлович Іван (1672-1687) Опара Степан (самопроголошений, 1665)
Мазепа Іван (1687-1709) Суховієнко Петро (1668-1669)
Скоропадський Іван (1709-1722) Ханенко Михайло (1670-1675)
Полуботок Павло (наказний) (1722-1724) Орлик Пилип (з 1714 р. в еміграції)
Апостол Данило (1727-1734)
Розумовський Кирило (1750-1768)
У 1780-х роках імператриця видала низку указів, які докорінно змінили життя українців.
Лівобережна Україна стала називатися Малоросією, Правобережжя — Південно-Західним
краєм, а Південна частина України — Новоросією.
Було скасовано поділ на полки й запроваджено повнії адміністративниіі устрііі (1781):
створено три намісництва - Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське. Пізніше - Х ар
ківське та Катеринославське.
У травні 1783 р. вийшов указ про остаточне прикріплення селян до місця їхнього майбут
нього проживання на час останньої ревізії (перепису).
Знищення Запорожжя як осередку демократизму й антифеодального руху дозволило ца
ризмові узаконити кріпацтво в Україні.
Замість лівобережних козацьких полків російський уряд створив десять кінних карабі
нерних полків регулярної армії з 6-річним строком служби (червень 1783). Козаки військо
вих підрозділів стали називатися казенними хліборобами, або державними селянами.
Словник
Д ержавні селяни у Росії та Україні у XVIII-XIX от. вважалися особисто вільними, а за користуван
ня землею платили ренту та виконували натуральні повинності. У 1886 р. отримали право на земельну
власність за викуп.
У 1785 р. Катерина П оприлюднила так звану «Жалувану грамоту дворянству», якою

українській шляхті та старшині дарувалися дворянські права.
Висновки
Українська козацька держава - Гетьманщина — існувала на українських землях з се
редини X V II по другу третину X V III ст. Під керівництвом гетьмана Богдана Хмельниць
кого творцями держави були козаки, селяни, міщани та частина православної шляхти.
Українська держава стала знаною в світі й суттєво впливала на політичні процеси в Схід
ній Європі.
Український народ відчув себе державною нацією.
За дорученням російського уряду з метою укріплення південних районів створювалися
козацькі війська. 1785 р. між Бугом і Дністром було створене Бузьке козацьке військо, в яко
му налічувалося близько 9,5 тис. чол. У 1817 р. воно було ліквідоване.
Бузьке козацьке військо (над Південним Бугом) 1769-1817 pp.

Задунайська Січ (дельта Дунаю) 1775-1828 pp.
Азовське козацьке військо (розселено в Катеринославі між сучасними Бердян 1828-1864 pp.
ськом і Маріуполем)
Чорноморське козацьке військо (між Бугом і Дністром), отримало козацькі атрибу 1787-1792 pp.
ти Запорозької Січі
Кубанське козацьке військо (правий берег р. Кубані до Азовського моря), єдине ко 1792-1920 pp.
зацтво, яке проіснувало до X X ст.
www.testosvit.com
89
П ісля знищ ення Н ової Січі близько 5 тис. к озак ів втекли в пониззя Д унаю на турецьку
тери торію . Т ут вони засн ували З адун ай ську Січ, устрій я к ої нагадував зруйновану Нову.
Зовніш ньополітична си ту а ц ія була дуж е несприятлива для к озак ів. З одного боку, султан
вимагав військової сл уж би на його боці, з ін ш ого —це створю вало м ож л и вість боротьби укра
їнців проти козаків.
У 1787 р. Т уреччи на починає чергову вій н у п роти Р осії. Головноком андую чий росій ськи
ми військами князь П отьом к ін запропонував козац ьким старш инам Задунайської Січі Голо
ватому, Білому й Ч епізі сф ор м ув ати козацьке вій сько у складі 12 тис. чол., яке згодом отри
мало назву Ч орн ом ор ськ ого к оза ц ь к ого війська. Ч орноморські к озак и підпорядковувалися
особи сто О. Суворову.
У 1791 р. було підписано Я сськи й м ирний договір, за я к и м до Р осії відійш л и землі, р оз
таш овані м іж П івденним Б угом і Д ністром . Спочатку тут розташ овувал ося Чорноморське
військо. А ле в 1792 р. к оза к ів переселили на Кубань, чим зап очатк увал и К убанське к озац ь
ке військо (25 тис. к ол и ш н іх запорож ців). В ійськово-адм іністративн им центром чорномор
ських козаків став Краснодар.
Р осійсько-турец ька війна 182 8 —1829 pp. п ризвела до р озк ол у З адун ай ськ ої Січі. К ош о
вий Й. Гладкий і 500 його одн одум ц ів, забравш и клейноди, перейш ли на бік Росії. У відпо
відь турки зруйнували З адунайську Січ. Частина козаків втекла і на чолі з Гладким заснувала
так зване А зов сь к е вій ськ о, яке осіл о м іж Бердянськом і М аріуполем. П ізніш е козаків пере
вели на Кубань.
Висновки
П ротягом т р ь ох сотл ітн ь ого існ уван н я к оза ц тво від ігр а ва л о в іс т о р ії У країн и надзвичай
ну роль. Воно вин и кл о я к н овий сусп іл ьни й стан і п еренесл о с в о ю ід еол огію на весь народ.
Запорозька Січ стал а важ л и ви м осеред ком соц іал ьн ого і н ац іон ал ьн о-ви звол ьн ого руху.
У країнська держ ава чи н и л а п остій н и й сп роти в п ол он ізац ії й ока тол и ч ен н ю україн ського
народу, вела війни п р оти П ол ьщ і, Т уреччи н и й М оскви.
Лідери к озаччи ни П. С агайдачний, Б. Х м ел ьн и ц ьки й , П. Д орош ен ко, І. М азепа та ін. б о
рол и ся за інтереси у к р а їн сь к ого народу. Гетьм ан П. Орлик у е м ігр а ц ії став творцем од н ієї з
перш их у світі к он сти туц ій . У кін ц і X V III ст. тери тор ія У країни оп и н и л ася у скл аді Р осій
ськ ої та А в стр о -У го р сь к о ї ім перій.
Д емократичні тр а д и ц ії к оза ц тва, д освід са м остій н ого ек он ом іч н ого ж и ття в Гетьм анщ и
ні та висока культура стал и п ер ед ум ов ою н ац іон ал ьн ого від род ж ен н я ук р аїн ськ ого народу.
С оц іа л ь н і й н а ц іо н а л ь н о -в и зв о л ь н і р у х и н а П р а в о б е р е ж ж і т а в З а х ід н ій У к р а їн і
(га й д а м а ц ь к и й , о п р и ш к ів сь к и й р у х )
Від кін ц я X V II до к ін ц я X V III ст. зем лі П равобер еж н ої У країн и були м алозаселени м и й
виснаж еним и. П ольський уряд уж и вав заходів до активного заселення краю та відновлення
польських порядків. Там з ’я вл я ю ться нащ адки к ол и ш н іх власників м аєтків - п ольські м а г
нати і ш л я хта, які п очал и від род ж увати власні госп од ар ства . З аохочували й переселенців,
надаючи їм певні пільги на визначений термін. По закінченню пільг панщ ина відновлювалася.
З поверненням п ол ьськ ої влади на п равобер еж н и х зем л ях н а р ост а л а р ел ігій н а нетерпи
м ість, в ід н ов и л а ся п о л іти к а н а си л ь н и ц ьк ого н аверн ен ня п р а в о сл а в н и х д о к атол и ц и зм у
або ун ії, л а ти н іза ц ія г р е к о -к а т о л и ц ь к о ї ц еркви, щ о ви к л и к ал о п р отести ук р а їн сь к ого на
селення.
Внутріш ня п ол іти чн а н естабіл ьн ість в країні - боротьба за владу м іж родинами Потоць-
ки х і Ч арторийських, к ри зови й стан екон ом іки: занепад рем есл а, тор гів л і, знецінення гр о
шей - стали п ри чи н а м и сти х ій н и х в и ступ ів селян і м іщ ан. В ел и ке значення для розгортан
ня га йдам ацького р у х у м али бл и зьк ість зап ор ож ц ів, сл абк ість к о р о л ів сь к о ї адм ін істрації
та незначна за сел ен ість регіону. Н евеликими загонами повстанці нападали на панські маєт
ки, знищ ували докум ен ти на власність польськи х панів.
Боротьба п роти соц іал ьн ого і національного гноблення на П равобереж ній У країні набула
ф орм и гай дам а ц ьк ого руху. Він тривав м айж е 70 років, періодично переростаю чи в могутні
повстання.
П овстанцям давали різн і н азви - гайдам аки , кол ії, левенці, дейнеки. www.testosvit.com
90
рлрвник
Гайдамацький рух - український національно-визвольний рух проти польського гніту на Право
бережній Україні.
Гайдамаки (від турецького слова «гайда» - гнати, переслідувати, турбувати) - учасники гайда
мацького руху.
Коліївщ ина - велике повстання проти польського гніту в Правобережній Україні, яке стало найви
щим етапом гайдамацького руху.
Основною рушійною силою гайдамацького руху були селяни й міщани Правобережжя та
козацька біднота Запорожжя. Тактика ведення боротьби - партизанська.
Перше значне гайдамацьке повстання відбулося в 1734 р. на Брацлавщині. Його очолив
сотник І. Верлан з Поділля, якому активно допомагали загони М. Гриви, С. Чалого, І. Жили
та ін. Боротьба не припинялася й після жорстокої розправи над повсталими. У 1750 р. гайда
мацьке повстання охопило Київи^ину та Поділля.
Польський король Станіслав Понятовський у 1768 p., щоб зняти напругу, під тиском
царського уряду підписав трактат про зрівняння в політичних правах протестантів та
православних з католиками. Однак це привело до спротиву частини польської шляхти,
Незадоволені католики почали хрестовий похід «проти єретиків» й утворили Барську кон
федерацію.
Польський король звернувся по допомогу до Росії. Загони конфедератів розгорнули бойові
дії проти польських і царських військ. Вступ росіян на Правобережну Україну українці
сприйняли як сигнал до боротьби з панами.
Улітку 1768 р. на Правобережжі діяло близько ЗО повстанських загонів. Кульмінацією
гайдамацького руху стало повстання, яке отримало назву Коліївщина (1768 p.). На чолі пов
стання став Максим Залізняк.
Максим Залізняк (початок 1640-х pp.—?). З 13 років був у Запорозькій Січі.

Потім наймитував, був послушником у монастирях. Навесні 1768 р. розпочав
боротьбу проти польської шляхти, потрапив у полон, засуджений і відправле
ний до Нерчинська. Здійснив втечу і знову був засланий до Нерчинська.
Почалося повстання поблизу Чигирина і незабаром охопило всю те
риторію Київського й Брацлавського воєводств, поширилося на Во
линь, Поділля та Галичину. До повстанців приєднувалися селяни й
міщани. Активну участь брали росіяни, білоруси, молдавани.
На бік повсталих перейшли й надвірні козаки графа Потоцького на чолі з І. Гонтою, які
охороняли місто Умань.
Іван Гонта (?-1768). Служив козаком, пізніше сотником надвірного вій

ська у графа Потоцького в Умані. Перейшов на бік гайдамаків. Був захопле
ний в полон і страчений.
Катерина П віддала наказ почати рішучу боротьбу з повстанцями.
У липні 1768 р. повстання було придушене. Підданих Польщі покарала
польська адміністрація, Гонту було четвертовано. Російських підданих
судив царський суд. Залізняка після тортур було відправлено до Сибіру.
Опришківський рух. Рух повстанців у Східній Галичині, Підкар-
патті й на Буковині був відомий з XV I ст. Його учасників звали опри
шками (латинською мовою - винищувач). Опришками ставали селяни
та міщани. Вони створювали невеликі загони й переховувалися в Кар
патах.
Найбільшого розмаху набув рух опришків у 1738—1759 pp., коли
його очолили гуцули Олекса Довбуш, Василь Баюрак та Іван Бойчук.
Найхоробрішим з опришків був Олекса Довбуш.
Олекса Довбуш (1700-1745) - керівник руху карпатських опришків у

1730-1740-х pp. Перші відомості про його боротьбу зустрічаються в докумен
тах 1738 р. Спроби знищити Довбуша протягом семи років не мали успіху. За
гинув від руки зрадника.
www.testosvit.com
91
Він спускався з гір і нападав на маєтки панів, купців, лихварів, а добуте майно роздавав
бідним людям. У 1745 р. його було вбито. Причини оприпіківського руху аналогічні гайда
мацьким. Опришки мали тісні зв’язки з гайдамаками і часто діяли спільно. Як і гайдамаки,
опришки використовували тактику партизанської боротьби. Опришківський рух тривав у
Галичині, на Закарпатті й Буковині до середини X IX ст.
Поділи Польщі
Із другої половини XVII ст. Польш;а почала втрачати колишню могутність. Її послаблення
дозволило сусіднім державам - Прусії, Росії й Австрії - активно втручатися у внутрішню по
літику польської держави.
«Золоті вольності» забезпечили необмежені права польській шляхті, але призвели до де
централізації влади й політичної анархії в країні. Боротьба магнатів між собою, народні
повстання, утиски православних до краю загострили ситуацію й поставили Річ Посполиту
перед загрозою втрати самостійності.
У 1772 р. відбувся перший поділ Польщі, коли Пруссія, Росія та Австрія захопили значну
частину польських земель. До складу Росії відійшла більша частина Білорусії, а до Австрії -
Східна Галичина. Через два роки Австрія захопила Буковину.
Українське населення опинилося під подвійним гнітом — польським та австрійським.
Під впливом французької революції в Польщі посилився національно-визвольний рух.
Патріотично налаштована частина польської шляхти намагалася зміцнити державний лад в
країні та здійснити ряд реформ.
Однак в 1793 р. Росія і Пруссія здійснили другий поділ Польщі. До Пруссії відійшли поль
ські землі — Гданськ, Торунь, Познань. До Росії — Київщина, Волинь, Поділля, Брацлавщи-
на та центральна частина Білорусії.
Другий поділ Польщі викликав піднесення національно-визвольного руху, який очолив
генерал Тадеуш Костюшко. Спільні зусилля Росії та Пруссії придушили повстання.
У 1795 р. відбувся третій поділ Польщі. Пруссія, Австрія і Росія поділили решту земель.
Українські землі опинилися в складі Росії та Австрії. Правобережна, Лівобережна та Пів
денна Україна були під владою Російської імперії, а Східна Галичина, Закарпаття й Букови
на — Австрії. Річ Посполита перестала існувати.
Самодержавство розглядало землі України як складову частину Російської імперії. Про
це свідчила медаль на честь Катерини II (1793 p.), де було викарбувано напис: «Я повернула
те, що було відірване».
Культура України в другій половині X V II I ст.

Незважаючи на тривалі війни й розорення, українська культура другої половини XVIII ст.
переживала період розквіту. Його основою була боротьба за національне й соціальне визво
лення народу. Разом з тим розвиток української культури стримувався входженням україн
ських земель до складу різних країн з неоднаковими умовами розвитку.
Цензурні утиски, контроль над українською освітою, заохочення відпливу діячів укра
їнської культури, мовна асиміляція, намагання контролювати культурне життя україн
ців - характерні риси колоніальної політики будь-якої держави, що володіла українськи
ми землями.
Освіта. Значного поширення на українських землях набула початкова освіта. Заснування
шкіл початкового рівня здійснювалося переважно за ініціативи місцевого населення при іс
нуючих парафіяльних церквах. На середину XVIII ст. лише на території Гетьманщини існу
вало майже півтори тисячі сільських та міських початкових шкіл. Невпинно зростала їхня
кількість на Лівобережжі та Слобожанщині.
Для дітей старшини та чиновництва створюються спеціальні закриті заклади — пансіони,
інтернати тощо.
Реформа в Російській імперії змінила систему освіти на лівобережних українських зем
лях. Були створені чотирирічні головні народні училища для дворянських дітей (Київ, Чер
нігів, Новгород-Сіверський, Харків, Катеринослав) і малі народні училища у повітових міс
тах, які давали знання з історії та мов. www.testosvit.com
92
Українські землі наприкінці XVIII ст.

ТериторГі й кордони держав у 1768 p.: Територія Гетьманщини
Російська імперія ' Запоріжжя на 1764 р.
Австрійська монархія Габсбургів ▲ Останнє місцеположення Запорізької Січі
~ ~ | Османська імперія (Нова Січ, 1 7 3 4 -1 7 7 5 )
І І Річ Посполита ^ Етапи поділів Речі Посполитої
Території, приєднані до Російської імперії внаслідок російсько-турецьких війн:
І І за Кючук-Кайнарджійським миром 1774 р. Ц за Ясським миром 1791 р.
територія Кримського ханства, торі Буковини, приєднана до
анексована 1783 р. с ри 1
Середню о св іту м ож н а було здобути в кол егіум ах. Н айбільш відом им и були колегіуми в
Чернігові, Х аркові, П ереяславі. Н авчання в них було д оступ н и м і в сестан ови м . Вищ им на
вчальним зак л ад ом являлася К и єво-М оги л ян ська а кадем ія, яка перетворилася в один із ав
торитетних закл адів С хідн ої Європи. А к ад ем ія була в сеста н ов и м зак л ад ом . Її випускники
часто продовж ували н авчан н я в у н іверси тета х З ахід н ої Є вропи. Багато вип ускн и ків працю
вали в ш колах У країни, Р осії, Б ілорусії та балкан ських країн ах. А к а д ем ія готувала й кадри
для православного духовен ства.
На зах ід н оу к р а їн сь к и х зе м л я х теж існ у в а л и п оч а тк ов і ш к ол и , я к и м и здебільш ого о п і
к увал и ся бр атства. П ісл я припинення існуван ня бр атськ и х ш к іл у X V H I ст. набуваю ть
розви тку ун іатські ш к ол и п ри м о н а сти р я х . За часів ав стр ій сь к ого п ануван н я з’я вляю ться
держ авні ш коли. Н авчання в н и х від бувал ося н ім ец ькою м овою , але ви вчався й к у р с ук ра
їн ськ ої мови.
Виїца освіта на західн оук раїн ськи х зем лях була представлена Л ьвівськ и м ун іверси тетом
(німецькою та л атинською м овам и навчання). В ун іверси теті ф ун кц іон ував ф іл ософ ськ о-бо-
гословський ф акультет (Студіум Р утенум ). Г реко-католицьке д уховен ство отрим увало вищ у
освіту у Відні в К ор ол івській гр ек о-к а тол и ц ьк ій генеральній сем ін ар ії.
Розвиток освіти потребував к н игодрукуван н я. Н ай більш и м видавничим центром зали
шалася друкарн я К и єво-П ечерськ ої лаври. Д іяли друкарні в Ч ер н ігов і, Л ьвові, Луцьку, К ре
менці, У мані, П очаєві. Крім богосл уж бови х к н и ж ок , видавалися п ід руч н и ки та твори того
часних ук раїн ськ и х письменників.
Важливою подією в книгодрукуванні стало впровадж ення «гра ж д ан ського» шрифту, що
збільшило кількість світських видань. К ниж ки друкувалися українською , церковнослов’ян
ською, латинською, польською мовами. Однак у другій половині Х У ІП ст. через www.testosvit.com
національні та
93
ЗНО з Іст орії України. Повний ш кільний курс
мовні обмеження друк кн иг скоротився в обох частинах У країни. П родукція друкарень була
взята під строгий к он трол ь Синоду і представлена практично лиш е церковними книгами.
У країнська наука бере п очаток від творчості викладачів К и єво-М оги лян ської академії.
У другій половині X V III ст. з ф іл ософ ської науки виокремилися природознавство і математика.
У країнські вчені зробили серйозний внесок у розви ток науки Р осій сь к ої імперії. Н естор
А м бодик перш им з у к ра їн ц ів одерж ав у Л ейденському ун іверси теті звання доктора медици
ни. У П етербурзі у м ор ськом у госп італ і працю вав доктор м едицини П етро П огребецький, у
Страсбурзі - доктор медицини М артин Т ереховськи й , у К ельнській академ ії - професор Іван
П олетика.
Почесним членом 12 європ ей ськи х академій був військовий лікар, доктор-епідем іолог Да
нило С амойлович. Мав диплом и медицини, права, ф ілософ ії О панас Ш аф онськи й , праці з
математики, географ ії, а строн ом ії, істор ії та ф орти ф ікац ії мав викладач Києво-М огилянської
академії Іван Ф ал ьковськи й.
П одальш ого розви тк у набуває ф іл ософ ія , найвизначніш ими представникам и якої були
Григорій С коворода та Г ри горій К ониський.
Григорій Сковорода (1722-1794) - видатний український просвітитель, філо
соф, поет, композитор. Служив у придворній хоровій капелі імператриці Єлизаве
ти в Петербурзі. У 1745 р. повернувся в Україну.
Побував в Угорщині, Австрії, Словаччині тощо. Писав вірші українською та
латинською мовами (збірка «Сад божественних песней»). Останні 25 років життя
мандрував Україною та проповідував свої філософські погляди.
Г ри горій С к овор ода знав кільк а м ов, ан ти ч н у та су ч асн у йом у ф іл осо
фію. Він п рац ю вав викладачем ети к и та п оети ки в Х а р к ів сь к ом у і П ереяс
л а вськ ом у к ол егіум ах, К и єво-М оги л ян ській ак адем ії, чверть в ік у провів
як мандрівний ф ілософ . У ф іл ософ ськ ій си стем і Г. С ковороди важ ли ве місце займала теорія
пізнання як матеріального, так і духовн ого світу. Й ого вчення базувал ося на гли боки х тра
д и ц ія х ук р а їн сь к ого д у х о в н о го ж иття.
Н аукову й літературну спадш;ину збагатив ректор К и єво-М оги лянської академ ії Ф еоф ан
П рокопович.
Феофан Прокопович (1681-1736) - відомий в Україні церковний і громадський
діяч, письменник, вчений-енциклопедист. у 1716 р. за викликом царя переїхав до
Петербурга, став радником Петра І. Допоміг ліквідувати патріархію і створити
підконтрольний цареві Синод. Розвивав ідеї освіченого абсолютизму. Брав участь
у створенні Академії наук. Одним з перших в Росії вів наукові спостереження,
використовуючи мікроскоп і телескоп. Знавець історії, богослов’я, написав ряд
праць з історії, педагогіки й літератури.
Р озм а їття м ж ан рів відзначалася л ітература. Серед багатомовних кни
ж ок п ереваж ал и твори , н ап исан і у к р а їн ськ ою м ов ою . Зростала кількість
к н иж ок, написаних м овою , наближ еною до розмовної.
Книж ною м овою писав видатний у той час поет - ченець К л и м ен тій Зиновіїв. Він перш ий
з україн ськи х поетів о сп ів а в п р а ц ю і ж иття трударів то го часу. Знаним він був і як ф ол ькл о
рист (дослідник творів усної народної творчості). П исав староук раїн ськ ою м овою й Іван Ве-
л ичковський. Він захоп л ю вався літературною форм ою і складав так звані курй озн і вірш і
(акровірш і, хроновірш і тощ о).
Л ітература другої половини X V III ст. представлена творам и Г. С ковороди . Вони відобра
ж аю ть його ф ілософ ські погляди та осп ів у ю ть красу рідної природи. Одночасно Сковорода
виступає і я к кри ти к сусп іл ьства.
Зачинателем так званої п ал ом н и ц ь к ої у к р а їн сь к ої л ітератури був В асиль Григорович-
Барський. Результатом його м андрівок став твір «С тран ствован ія ».
О собливим ж ан ром літератури були щ оденники та мем уари. Ч оти ри том и «Щ оденника»
Я кова М аркевича, як и й він вів 50 рок ів, були видані в к ін ц і X I X - на початку X X ст.
У другій половині X V III ст. продовжувала розвиватися літературна полеміка. В ідгуком на
скасування Гетьманщ ини стала полемічна п оем а Семена Д івовича «Р озм ова В ели коросії з Ма
л оросією », в якій доводилося право на існування України. П убліцистично-богословські твори
на захист православ’я писали Л азар Баранович, Йоаникій Галятовський, www.testosvit.com
Д м и тро Туптало.
94
На другу половину X V II ст. - перш у половину X V III ст. припадає р озк в іт у країн ськ ої л іто
п исн ої та істор и ч н ої п рози . У цей період було заверш ено «Х р о н ік у з л ітоп и сів держ ав ста р о
давн іх» Ф еод осія С оф он ови ча. Видатним явиш;ем історичної літератури були козац ькі літо
писи. Н айдавніш им з них є «Л ітоп и с С ам овидця». В важ ається, ш;о його написав Роман
Ракуш ка-Романовський. Н айвизначніш им літописом того часу був рукопис С амійла Величка.
В аж ливе значення в р о зв и тк у у к р а їн сь к ої культури мала усн а народ н а твор ч ість. Д уми,
істор и ч н і п існ і осп ів у ва л и народн их м есн и ків: гайдам аків та оп р и ш к ів, п ош ирені були
п існ і про ч у м ак ів . П ід к ін ец ь X V III ст. н абуваю ть пош и рен н я д у м и п ро зруй н уванн я З апо
розької Січі.
В ідбуваю ться зруш ення у м узи чн ом у м истецтві. П род овж ую ться тр а д и ц ії кобзарства,
створю ю ться х о р о в і к ап ел и при ц арськ ом у дворі, у п ом іщ и ц ьк и х м а єтк ах , при колегіумах.
У Глухові створ ю ється сп івац ьк а ш кола. За часів Кирила Р озум овського Глухів став музич
ним центром У країни. З’я в л я єть ся п роф есій н а м узи ка. Визначними к ом п ози тор ам и того
часу були М ак си м Б ерезовськи й, Д м и тр о Б ортн ян ськи й , А р т ем Ведель. їх н я м узика зву
чить і в наш і дні.
З’являю ться перш і збірни ки із зап и сам и народн их м елодій (І. Т рутовськ и й , І. Прач).
На західн оук раїн ськи х зем л ях центрами м узи чн ого м и стецтва були Л ьвів, Перемиш ль.
В останньом у єп ископ І. С н ігурськи й заснував ш к ол у для п ід готовк и свящ ен иків-ком п о-
зиторів.
Заборона театральних видовищ у К и єво-М огилянській академ ії у X V III ст. призводить до
занепаду д рам а тургічн ого ж анру. Я к і в попередні часи, були популярні інтерм едії.
Архітектура. Для архітектури другої половини X V II - перш ої половини X V III ст. був харак
терним стиль бароко. До архітектурних споруд, щ о постали в Гетьманщ ині та на Слобож анщ и
ні, вж ивається термін к озац ьке бароко, однією з ознак якого є розкіш н а ліпнина.
К ош ти в будівництво храм ів вкладали козацька старш ина та гетьм ани (гетьмани І. М азе
па, Д. А п о сто л , полковник М. М ікл аш евськи й та інш і). Б арокови х рис сповнилися С офій
ський та М и хай л івськи й З ол отоверхи й собор и , У спенський со б о р . Т роїц ьк а надбрамна
церква К и єво-П ечерськ ої лаври, Г еоргіївськи й со б о р у К и єві, Х рестовозд в и ж ен сь к и й собор
у П олтаві, П окровськи й со б о р у Х а р к о в і, ц ерква К атерини в Ч ерн ігові та ін.
Михайлівський Золотоверхий Успенський собор

собор (Київ) Києво-Печерської лаври
У другій половині X V III ст. бароко п оступ ається місцем ст и л ю р ок ок о, як и й представле

ний спорудами І. К овн іра, І. Г ри горови ча-Б арського. О станній є творцем архітектурного о б
личчя Києва X V III ст.
Крім ук раїн ськ и х архітекторів, в У країні п рацю вали й інозем ні зодчі — Й. Ш едель, В. Ста-
ров, в. Р астрел л і, А. К в асов , Д. К варен гі, Ч. К ам ерон , Ж. Д ел ам он т та ін.
Д осконалість та монументальність притаманні А н д р іїв сь к ій церкві у К иєві, Преображен-
ській у В еликих С орочинцах, собор у Св. Ю ра у Л ьвові, У спенськом у собор у в П очаєві та ін.
Доверш еністю відзначається дерев’яна культова а рхітек тура в сієї У країни. Ш и р око
відомими були ук раїн ськ и й майстер П ан ас Ш елудько та росій сь к и й С исой Ш ахм атов.
Дев’ятиверхий Т роїц ьк и й со б о р у Н овом осковську, створений народним архітектором коза
ком Я ким ом П огрібн яком , був найвищ ою дерев’яною спорудою . www.testosvit.com
95
Андріївська церква Собор Святого Юра Успенський собор

(Київ) (Львів) (Почаїв)
Зростає увага д о св іт сь к и х (цивільних) споруд. Б уд ую ться р озк іш н і пал ац и та палацово-

паркові ансам блі (К иїв, Батурин, Біла Ц ерква, Тульчин, «С оф іївка» в Умані та ін.). Ш ироко
постаю ть будівлі кол егіум ів, м агістратів, ж итлових будинків.
У другій половині X V III ст. У країн а сл а ви л ася своїм и скул ьп торам и . їх н і роботи , викона
ні в мармурі, на дереві й металі, прикраш али монастирі, собори, д звін и ц і, оправи книж ок.
Н айвідоміш ими були: С. Ш ал м ан ов; на західн оукраїн ськи х зем лях - Ф есіп гер, О сіпський,
П інзель, Ф ілевич, П ол ейовський , О броцький; на З акарпатті - І. Р авич.
Розвивається обр а зотвор ч е м и стец тво, зокрем а граф іка. Видатними українським и
худож никам и-граф ікам и були О лександр та Л еонтій Т арасеви чі. Л. Тарасевич у 1702 р. при
красив своїм и гравю рами знаменитий «К иєво-П ечерський п атерик». Ш и р ок у славу майстра
гравюри мав І. ІЦ ирський. П ізніш е працю вали видатні м айстри Г. Л евицький, О. К озачків-
ський, І. П илипович.
Особливого розви тку набуває ж и воп ис, ф орм ується нова ікон оп и сн а традиц ія. У кож ном у
регіоні України ст в о р ю ю т ь с я с в о ї варіан ти зображ ен н я Б о ж о ї М атері. В еликого пош ирення
набула ікона П окрови. На ік он а х к озац ьк ої доби у н и ж н іх ч асти нах ік он подавалися портре
ти козацької старш ини, гетьманів.
П опулярними були к ти тор сь к і п ортрети — портрети д оброчин н и ків, меценатів храмів.
Розвивався світськ и й п ортретн и й ж и воп ис, де основне місце посідав п ортрет. Великою по
пулярністю кори стувал ися зображ ен н я к оза к а М ам ая. Н айвизначніш им и майстрам и ж и в о
пису були о. А н тр оп ов , Д. Л евицький, В. Б орови ковськи й.
Поряд із творами п роф есій н и х м и тців ш и рокого розповсю дж ен н я н абуваю ть різні види
д екорати вн о-уж и ткового м и стец тва : худож н є ткацтво, виш ивка, керам іка, худож н є різьб
лення, килим арство, народний розпи с тош;о. У різних регіонах У країни існували оригіналь
на технологія та особл и вості оздоблення так и х творів.
Дати
1764 р. - остаточна ліквід ац ія гетьманства.
1768 р. - Коліївш;ина.
1775 р. - остаточна л іквід ац ія царським урядом З апорозької Січі.
1783 р. - царський ук аз про закріплення селян Л івобереж ної та С лобідської України.
Висновки
Українські культурні надбання другої половини X V III ст. стали вагомим внеском до скарбниці
європеііської культури.
www.testosvit.com
96
Тестові завдання
Завдання 1 -1 8 мають по чотири варіанти відповідей,
із яких лише один правильний. Виберіть правильну відповідь
1. Існування трипільської культури (IV—III тис. до н. е.) пов’язано з археологічним періодом
А палеоліту
Б неоліту А Б В Г
В енеоліту
Г мезоліту
2. Серед іншого наслідком князювання Олега в IX —X ст. було
А зміцнення монархічної форми правління Русі
Б зміцнення влади князя деревлян А Б В Г
В знищення влади князя сіверян
Г укріплення влади всіх місцевих князів
3. Вільні селяни, які мали своє господарство, володіли землею, виконували на користь
держави певні повинності й виплачували їй данину, це —
А закупи
Б смерди А Б В Г
В рядовичі
Г холопи
4. Про якого князя пише літописець: «Коли... був у Києві, йому прийшла звістка, що пече
ніги оточують Київ... Зібравши багато війська з варягів і слов’ян, прийшов до Києва і
вступив у свій город... І сталася жорстока січа... І розбіглися печеніги в різні боки, і самі
не знали, куди вони бігли...»?
А Святослава Ігоревича
Б Володимира Великого А Б В Г
В Ярослава Мудрого
Г Володимира Мономаха
5. Подивіться на гравюру X I X ст. і позначте рік, у якому князь Данило Романович вів пе
реговори у ставці хана Батия.
А 1223 р.
Б 1240 р. А Б В Г
В 1246 р.
Г 1242 р.
6 . Основною причиною роздробленості Русі слід вважати

А відсутність закону про порядок успадкування влади князями
Б неспроможність князів утримувати владу
В наявність величезної території, якою важко було управляти з єдиного
центру
Г розвиток середньовічних суспільних відносин неминуче призводив А Б В Г
до підсилення удільних князівств, які прагнули незалежності
від Києва
www.testosvit.com
4 Повний шкільний курс. ЗНО з іст ор ії України.
97
ЗНО з історп України. Повний шкільний курс
7. На малюнку зображено герб історичної особи, яка, за словами М. Грушевського, дала

початок «ідеї Запорожжя як постійної твердині серед степового моря». Це...
А Вишневецький Д. 1Р™
Б Виговський І. А ''Б.. В Т і
В Косинський К.
Г Острозький В.
8. У серпні 1649 р. Б. Хмельницький підписав договір з Річчю Посполитою, наслідком

якого стало утворення Української гетьманської держави. Це...
А Гадяцький договір
Б Березневі статті А Б В Г
В Зборівський мир
Г Бахчисарайський мир
9. Про якого литовського князя пише джерело: «У 1386 р. поєднався шлюбом з польською
королевою Ядвігою. Унаслідок цього він прийняв католицтво... і, потураючи полякам,
сприяв як поширенню католицької віри в руських землях, так і вкоріненню польської
народності в Русі»?
А Свидригайла
.-R
Б Ягайла
ас- А ■Ж'- 'В? г
В Ольгерда
Г Гедиміна
10. Написання в 1556—1561 pp. Пересопницького євангелія книжною українською мовою

стало наслідком поширення в Україні
А реформації
Б контрреформації
А 'В,' В .Г':і
В католицизму
Г православ’я
11. Літописець пише, що в 1470 р. «на Києві князі перестали бути, а замість князів воєводи
настали» після княжіння
А Володимира Ольгердовича
Б Олелька Володимировича
А .Б:. В Гі'\
В Семена Олельковича
Г Свидригайла
12. Вища адміністративно-політична влада Української держави в 1654 р. належала

А Генеральній раді
Б виборному гетьману А 6 В Г
В Військовій раді
Г Раді старшин
13. Історик відзначає, що «особливість приєднання українських земель до Литви в X IV ст,

полягала в тому, що воно відбувалося...»
А під тиском Тевтонського ордену
Б без насильства з боку Литви
А гЕ;: в ті.
В насильницькими методами з боку Литви
Г за договором з Московським князівством
www.testosvit.com
98
14. Упізнайте особу, про яку йдеться в уривку: «Перший Київський митрополит, українець
за походженням, талановитий письменник, оратор, філософ та історик... Його перу на
лежить видатний церковно-богословський твір „Слово про закон і благодать”... Він пи
шається Руссю, виступає за і"і самостійний політичний і культурний розвиток». Це...
А Іон Борецький
Б Іларіон А Б В Г
В Феофан
Г Іпатій Потій
15. Наслідком захоплення монголами Криму й Північного Причорномор’я у X II ст. став

процес
А формування кримськотатарського народу
Б занепаду краю
А Б В Г
В різкого зростання землеробства
Г занепаду скотарства
16. Про яку дату пише джерело: «Далі саме Острозькій академії довелося розпочати ту ви
давничу роботу, яка зародила вивчення біблійних текстів... Так було розпочато вивчен
ня Біблії як тексту, і першим результатом стала „Острозька біблія”. Це — видатна дата в
історії української культури»
А 1581р.
Б 1569 р.
А Б В Г
В 1572 р.
Г 1615 р.
17. У 1638 р. сейм Речі Посполитої затвердив документ, в якому зазначалося, що «...ми на
вічні часи позбавляємо козаків старшинства, всяких старовинних судових установ,
права, доходів і інших відзнак... і бажаємо тих, кого в живих зберегло воєнне щастя,
мати в стані простого народу, оберненого в хлопів... Реєстровим же козакам, число
яких Річ Посполита визначила на своїй службі тільки 6 тисяч... На місце старшого,
який більше не буде [обиратися] з-посеред козаків, ми будемо ставити старшого комі
сара...». Це...
А «Звернення до Війська Запорозького»
Б «Ординація Війська Запорозького реєстрового»
А Б В г
В «Жалувана грамота дворянству»
Г «Маніфест до Війська Запорозького реєстрового»
18. Одним із наслідків руйнування Запорозької Січі для Лівобережної України було
А розширення полково-сотенної системи
Б поширення вільнонайманої праці А Б В Г
В встановлення кріпосного права на Лівобережжі
Г початок промислового перевороту
У завданнях 1 9 -2 3 до кожного із чотирьох завдань,

позначених БУКВОЮ, виберіть варіант відповіді, позначений ЦИФРОЮ.
Цифри запишіть у таблицю
19. Установіть відповідність між історичними особами, які жили

в період Київської Русі, та сферою їхньої діяльності: А Б В Г д
1 Агапіт А живопис 1
2 Алімпій Б медицина 2
3 Нестор В церковні проповіді 3
4 Феодосій Печорський Г літописання
4
д архітектура
www.testosvit.com
99
20. У становіть від п овід н ість м іж істор и ч н и м и п одіям и та датами: А Б В Г д

1 Битва п ід Ж овти м и Водами А 1654 р. 1
2 Укладення «В ічного м иру» Б 1648 р.
В 1686 р.
2
3 П ереяславська рада
4 Г л ухівськ і статті Г 1665 р. 3
Д 1669 р. 4
21. У становіть від п овід н ість м іж істор и ч н и м и п одіям и та їх н ім и н асл ідк ам и :
1 П рохання К. Р озум овськ ого і Л іквідац ія П ольської
козац ької старш ини до К атерини II держ ави
«про відновлення бувш и х Б Л іквідац ія гетьм ан ської
прав М алоросії» влади в У країні
2 Третій поділ П ольщ і, 1795 р. В Д арування у к р аїн ськ ій ш ляхті
3 Складення гетьм ан ськи х та к озац ьк ій старш ині
повноважень К. Р озум овським дворян ських прав
f:;- А .Б''^ В г Д
4 Оприлюднення «Ж ал уван ої грам оти Остаточне
дворянству» прикріплення селян 1
до м ісць їхн ього 2
прож ивання 3
Д Утворення другої
М алоросійської колегії
4
22. Установіть в ід п овід н ість м іж археол огічн и м и періодам и та х арактерн и м и для них іст о
ричними ф актам и :
1 Палеоліт А П оява ц вя х ів, дроту, виділення скотарів і зем леробів,
глина - провідний побутовий матеріал,
антропоморф ні та зоом орф ні глиняні вироби
2 М езоліт Б А рхан троп и , відокремлення лю дини від тваринного
світу, поява неандертальців, кром ан ьйон ців, полювання
на м ам онтів, виготовлення к а м ’я н и х знарядь праці переважно
з крем еню
3 Енеоліт В Зникнення мамонтів, полювання на п івн ічн ого оленя,
виготовлення вкладиш евих знарядь п рац і, використання
л ука , стріл , гол ки , зразки перш ого посуду, поява човнів,
ри бал ьського гачка
4 Неоліт Г З астосування заліза, розви ток майнової
А Б В Г Д
та соц іал ьн ої н ерівності, розви ток к очового
господарства 1
Д П ерехід до відтворю ю чи х форм господарства, 2
розповсю дж ен н я глиняного посуду, 3
отрим ання надлиш кового продукту,
рід - основна соціальна одиниця 4
23. У «П овісті м и н ул их л іт» (X I ст.) л ітоп и сец ь зап и сав: «...Ті ж сл ов ’яни п ри йш овш и сіли...
і н ази вали ся п ол ян ам и , а ін ш і... — деревлянам и , а д ругі сіл и ... і н ази вали ся дреговича-
ми. А другі ж сіл и ... і н ази ва л и ся сіверянам и . І так р озій ш ов ся сл ов’янський народ, а
від й ого [імені] д істал и [св ою ] н азву сл ов’ян ські племена ...Д уліби тоді ж или...». У стано
віть відп овідн ість м іж те р и то р ією розсел ен н я сл ов ’я н ськ и х племен та їх н ім и назвами:
1 «по Б угу» А деревляни
А Б В Г д
2 «по Д ніпру» Б дуліби
3 «осіл и в лісах» В дреговичі 1
4 «на Д есні, і по Сейму, і по Сулі» Г поляни 2
д сіверяни 3
4»
www.testosvit.com
100
У завданнях 2 4 - 2 6 розташуйте історичні події в хронологічній послідовності. Перша

подія має відповідати цифрі 1, друга - цифрі 2 і т. д. Букви запишіть у таблицю
24. Установіть послідовність побудови архітектурних споруд в Україні в період X I—X V III ст.
В
П’ятницька церква Андріївська церква Софійський собор
в Чернігові у Києві у Києві
А Б В Г
Святогірський монастир-фортеця в с. Зимному

на Волині
25. Установіть послідовність укладення договорів між Запорізькою Січчю та Річчю Поспо
литою в 16 49 -1 6 6 0 -х pp.
А Слободищинська угода
Б Зборівський договір А .Б В Г
В Гадяцький договір
Г Переяславське перемир’я
26. Установіть послідовність перебування при владі українських гетьманів
А Полуботок П.
Б Хмельницький Б. А Б В Г
В Дорошенко П.
Г Скоропадський І.
www.testosvit.com
101
Завдання 27-30 мають по сім варіантів відповідей, із яких лише три правильні.
Виберіть правильну відповідь.
27. Характерними рисами розвитку культури періоду Київської Русі були

1 Поширення бароко
2 Розвиток полемічної літератури
3 Заснування монастиря Києво-Печерської лаври
4 Оздоблення храмів мозаїками та фресками
5 Створення першої державної бібліотеки
6 Заснування Слов’яно-греко-латинської академії
7 Поширення готичного стилю
28. Наслідками з’їзду князів в Любечі в 1097 р. стали
1 Припинення міжусобиць
2 Уведення порядку визначення володаря Русі
3 Зростання міжусобиць
4 Установлення династії Маловичів
5 Установлення порядку успадкування отчин
6 Проведення судової реформи
7 Проведення військової реформи
29. Основними причинами народних повстань на території Лівобережжя в X V II ст. були
1 Переселення у к ра їн ц ів на північні землі Речі П осполитої
2 Зростання рел ігій н ого гн іту
3 М асове захоплення селянам и земель Брацлавщ ини
4 Кризовий стан м агн атського господарства
5 Загострення суперечностей м іж козакам и і магнатами порубіж них земель
6 П огірш ення екон ом ічн ого становищ а селян
7 Зростання к іл ь к о сті р обітн и ків
30. Основними причинами Руїни вважаються
1 П іднесення рол і старш ини та зменш ення впливу к озаків на справи в Січі
2 Намагання Польш;і переманити на свій бік селян
3 Боротьба за гетьм ан ську булаву
4 Занепад п ром и сл овості
5 Звертання гетьм ан ів по допом огу до інозем них країн
6 Д омінування правосл ав’я
7 Збільш ення к іл ь к о ст і р еєстрови х козаків
www.testosvit.com
102
Тема 12. Українські землі у складі Російської імперії
наприкінці XVIII - в першій половині XIX ст.
Після скасування Гетьманщини та зруйнування Запорізької Січі російський уряд Катери
ни II провів ряд адміністративно-територіальних реформ, направлених на посилення влади
Петербурга.
Словник
Адміністративно-територіальний устрій - поділ території країни на частини з метою побудови
державних органів влади та управління на місцях.
У кінці 1770-х pp. на території Гетьманщини утворилися три малоросійські намісництва
(Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське) з новим політичним і культурним центром -
містечком Новгород-Сіверським.
Після двох останніх поділів Польщі до складу Російської імперії увійшли Київщина, Брац-
лавщина і Волинь, на яких було утворено Волинську, Брацлавську й Подільську губернії.
Павло І скасував намісництва, і замість них була утворена Малоросійська губернія із
центром у Чернігові.
На початку 1802 р. цар Олександр І поділив Малоросійську губернію на дві: Полтавську і
Чернігівську. Культурно-політичним центром стала Полтава. Восени Новоросійська губер
нія була реорганізована в Катеринославську, Таврійську та Миколаївську губернії.
Українські землі наприкінці XV1I1 ст.

Території й кордони держав у 1768 p.: Територія Гетьманщини
! Російська імперія І Запоріжжя на 1764 р.
Австрійська монархія Габсбургів ▲ Останнє місцеположення Запорізької Січі
] Османська імперія (Нова Січ, 1734-1775)
1 Річ Посполита ^ Етапи поділів Речі Посполитої
Території, приєднані до Російської імперії внаслідок російсько-турецьких війн:
П за Кючук-Кайнарджійським миром 1774 р. І " І за Ясським миром 1791 р,
територія Кримського ханства, — І територія ^ к о в и н и , приєднана до
г— ^
анексована 1783 р. І ' Австрії 1775 р.
З метою придушення національно-визвольного руху в першій половині X IX ст. російський

уряд сформував систему військово-адміністративних одиниць - генерал-губернаторств. їх
очолювали генерал-губернатори, які поєднували адміністративні, судові й фінансові функ
ції. Губернатор призначався російським імператором, мав практично необмежені повно-
www.testosvit.com
103
важ ення і був одночасно к ом а н д у ю ч и м вій ськови м ок ругом . Г убер н ії д іл и л и ся на п овіти на

чол і з к а п іта н ом -сп р а в н и к ом .
К іл ькість генерал-губернаторств п остій н о зм іню валася, наприклад. Х ар к івськ е генерал-
губер н атор ство п р оісн у в а л о з 1775 по 1796 p., о б ’єд н у ю ч и Х а р к ів сь к у і В орон езьку гу
бернії.
На П равобереж ж і з к ін ц я X V III ст. були створ ен і Б рацл авське, В оли нське і П одільське
намісництва. П ізніш е зам ість н их постали П одільська й В ол и н ська губерн ії. У м істах було
підтвердж ено м агдебурзьке п раво.
У П івденній У країн і (оф іційна назва П оворосія) в д ругій п ол ови н і X V I I I - на початку
X I X ст. було проведено ряд реф орм, я к і визначили адм іністративний устрій П івденної Укра
їни. Від 1764 р. р осій сь к і уряди неодноразово зм іню вали адм іністративний устрій краю і на
кінець X V III ст. заверш или о б ’єднання Н овор осій ськ ого та В озн есен ського п ам існ иц тв із
Т аврій ською гу бер н ією у твор ен н я м Н ов ор осій сь к ої гу бер н ії з ц ен тр ом у Н оворосійську. До
ш и рокого в ж и тк у увій ш ов терм ін Н оворосія.
у перш ій п ол ови н і X I X ст. д о ск л аду Р осій ськ ої ім п ер ії входи ли Л івобереж н а Україна,
П равобереж на У к раїн а, П івденна (Степова) У країна й Слобож анш ;ина, на тери тор ії яких
постал и З ген ер ал -губерн аторства і 9 губерній.
Адміністративно-територіальний поділ
українських земель у складі Російської імперії
Територія Генерал-губернаторство Губернії та область
Лівобережна Україна Малоросійське генерал-губер Харківська, Чернігівська, Полтавська

наторство
Правобережна Україна іа Київське генерал-губернатор- Київська, Подільська, Волинська

ство
Південна (Степова) Україна Новоросійсько-Бессарабське Катеринославська, Херсонська, Таврій

генерал-губернаторство ська та Бессарабська область
Висновки
Т ери торіал ьн о-адм ін істрати вн і зм ін и , які з кін ц я X V I I I ст. п р ов од и в росій ськи й уряд на
україн ськи х зем л ях, були нап равл ен і на зм іц н ен ня влади центру.
Одночасно із зм ін а м и а д м ін істр а ти вн ої си стем и п р ов од и л ася в ій ськ ова реф орм а. Вона
передбачала перетворення п ол кової к озац ьк ої сл уж би на регулярну армійську. Козацька
старш ина (після відповідної процедури) отримала права на р осій ськ е дворянство.
На кінець X V III ст. к іл ь к ість ук ра їн ського дворянства становила близько 2 3 -2 5 тис. осіб,
ш;о свідчило про он овлен н я со ц іа л ь н о ї структури ук р а їн ськ ого сусп іл ьств а . З україн ського
дворянства ф орм увал а ся м ісц ева еліта, як а станови л а осн ову б ю р о к р а т ії Л івобереж ж я.
Словник
Бюрократія - прошарок вищих чиновників; система політичного, економічного й соціального
управління, виконавча влада не залежить від волі членів суспільства.
У країнська знать сл уж и л а в багатьох держ авних органах і устан овах П етербурга. Однак
серед чи н овн и ків та оф іц ерів вій ськ ови х частин переваж али р осія н и . Тим козакам , я к і не
зум іли підтвердити свій дворян ськи й стан, уряд, ш;об у н и к н ути соц іал ьн и х потрясін ь, за
пропонував переселитися на П івдень та Кубань. У 1811 р. були п ідтвердж ен і осн овн і ек он о
м ічні права к оза к ів: на землеволодіння, винокуріння і продаж алкогольн и х напоїв.
Основна маса населення Л івобер еж ж я зай м ал а ся сіл ьськ и м госп од а р ст в ом і ж ила в се
лах. У регіоні було багато м іст і м істечок , але за характером зай н я тості ж и тел і мало відріз
нялися від сіл. Ч астина м іщ ан за й м а л и ся р ем есл ом і к уп ец твом . До середини X I X ст. укра
їн ці стали м ен ш істю серед купецтва, п осту п а ю ч и сь чи сел ьн істю єв р ей ськ и м та росій ськи м
купцям . Гостру к он к ур ен ц ію доводилося витримувати й рем існикам . С л обідська У країна за
соціальним складом нагадувала Л івобереж ж я.
www.testosvit.com
104
_____________ Тема 12. Українські зем лі у складі Російської ім перії наприкінці XVIII - в перш ій половині X IX cm.
Р еф орм увал ася й судова си стем а. С касовувалися гродські, зем ські та підком орські суди,
їх н і повноваж ення передавалися повітовим судам. М ал оросійська колегія як вищ ий апеля
ційний трибунал л іквідовувалася (1786).
Словник
Гродський суд - суд, який діяв у кожному повіті, очолювався повітовим (гродським) старостою,
відав адміністративними, судовими, іноді - військовими справами.
Земський суд - виборний суд земства, який головним чином обслуговував шляхту (насамперед зем
левласницьку).
Підкоморський суд - становий шляхетський суд, який діяв у Правобережній Україні згідно з Ли
товським статутом для розгляду межових земельних справ. Справи вирішував один суддя-підкоморій.
Припинив свою діяльність після входження України до складу Російської імперії. У 1763-1796 pp.
декілька разів ліквідовувався та відновлювався.
За Павла І в У країні ча стк ово відн овил ася д ія зем ськ ого, п ід к ом ор сь к ого судів та Гене
рального - суду н айвищ ої ін стан ц ії у розгляді цивільни х і карн и х справ. С елян-кріпаків су
дили дворяни.
У містах Л івобереж ної У країни та К иєві (1834) було л ік в ід ован о м агдебурзьке право. За
м ість Л и товськ ого ста ту ту набули ч и н н ості норм и р осій сь к ого зак он од ав ств а (1843 p.).
У країнських орган ів са м оу п р а в л ін н я на Н аддн іп рян щ и н і не існ увал о. Н азва «М алоро
сія » зникла з оф іц ій н и х док ум ен тів.
На україн ськи х зем л ях П равобереж ної У країни ш л я х ту ур івн я л и в п р ав ах з росій ськи м
дворянством (1793 p.), звільн и л и від сп л а ти п одатків й в ій сь к ов ої сл уж би , надали п раво д в о
рян ського сам оврядування і вол одін н я селянам и.
Довгий час у м ісц евом у ур я д і м айж е всі посади зай м али пол яки . Однак після придуш ення
повстання 1830 р. п оч а л а ся руси ф ікац ія. Ц ентром к р а ю став К и їв. У 1839 р. було л іквідо
вано церковну у н ію , закрили катол и ц ьк і м онастирі. Через р ік в ід б у в ся п ерехід від норм
Л и товськ ого ста ту ту до р о сій сь к о го закон одавства.
З а н еп а д к р іп о сн и ц ь к и х та
за р о д ж е н н я р и н к о в и х в ід н о си н
До середини X I X ст. на ук р а їн сь к и х зем л ях Л ів обер еж ж я існ увал о кріп ац тво та
зберігал ося натуральне госп од а р ство. С еляни були економ ічно та ю ридичн о безправними,
панщ ина сягала 2—4 дн ів на тиж день.
Повинності селян на середину X IX ст.
Залежні селяни Повинності селян
кріпаки грошовий та натуральний оброк, панщина, ремонт шляхів, будівельні роботи

тощо
«оброчні» зобов’язані були сплачувати поміщику певну суму грішми (оброк), мали право
самостійно оселятися в обраному місці
«місячники» не мали наділів і перебували на утриманні у свого поміщика
монастирські були прикріплені до монастирів і церков
державні працювали на мануфактурах
Існували також вій ськ ові п оселен н я, де солдати п ри м усово п оєднувал и військову сл уж бу
з веденням сіл ьського господарства (Х арк івськ а, Х ерсон ська, К атеринославська губернії).
П осилення к ріп осн и ц ьки х п ор я д к ів активізувал о ан тикріп осн иц ький рух. Основними
п ри чи н ам и сел я н ськи х в и ступ ів були: від су тн ість вл а сн ої зем лі, особ и ста зал еж н ість від
п ом іщ и к ів, непосильні пан щ и н а та п ови н н ості, п овн а в ід су тн ість п р ав і свобод.
Селяни відм овлялися виконувати непосильні повинності, захоплю вали зем лю , п ідп ал ю
вали маєтки, вбивали п ом іщ и к ів, тікал и на Південь. На початку 1830-х pp. україн ськи м и
землями п рокотил ася хви л я сел ян ськи х повстань: у селах Ж ук ов е та С тасівка П олтавської
www.testosvit.com
105
губернії, П исарівка на С лобож анщ ині, де 1,5 тис. кріп аків відм овилися працю вати на сукон
ній мануф актурі, селяни 250 сіл П івденної України, поселенці Ч угуєва Х ар к івсь к ої губернії
тощ о. Однак всі в и ступ и носил и сти х ій н и й характер і зазнали поразки.
Значну територію П равобереж ної У країни охопило повстання У сти м а К арм ел ю ка. Він ор
ганізував повстанський загін , з я к и м у 1813-1835 pp. здійснив понад ти ся ч у нападів на п о
міщ ицькі маєтки. П овстанці діяли на значній території, яка охоплю вала П оділля, Київщину,
Волинь та Бессарабію. У різні роки до загону Кармелюка приєднувалися до 20 тис. повсталих.
Із см ертю К армелюка повстання п іш л о на спад.
Кармалюк (Кармелюк) Устим (1787-1835) - у 1812 р. очолив ватагу кріпаків-

утікачів, що здійснювали напади на панські маєтки. Награбоване роздавав бідно
ті. У 1830-х pp. повстанський рух з Поділля поширився на Київщину, Волинь та
Бессарабію. Чотири рази Кармалюка засуджували до каторжних робіт у Сибіру,
але він тікав. Вбитий із засідки.
Значну к іл ь к ість сел ян ськи х виступів породила так звана «інвентарна
реформа». Ц е була система заходів, я к і р осій ськ и й уряд проводив у 1847-
1848 р о к а х з м етою ун іф ікац ії повинностей та розм ірів земельних наділів
зал еж н их селян. Її результатами були незадоволені я к п ом іщ и ки, так і се
ляни. Тільки від п ом іщ и к ів К и ївськ ої губерн ії втекли близько з о ти с. селян. Щ об придуш и
ти повстання, царська влада вдавалася до вій ськової сили.
Селян п ідтри м увал и і робітн и ки . П овставал и р обітн и к и ц у к р ов ого заводу Х арк івськ ої
губернії, К иєво-П ечерської друкарні (1805) та ін.
n'V
Висновки
Існую че натуральн е го сп о д а р ст в о ор ієн тув а л ося лиш е на п отр еби п ом іщ и ц ьк и х го сп о
дарств. В нутріш ній ри н ок був м а л о розви н ути м . Н асадж енн я к р іп ац тв а ун ем ож л и вл ю вал о
запровадж ення н ових ф ор м госп од арю ван н я.
Період кінц я X V III - п очатк у X I X ст. став ч а сом істо т н и х п ол іти ч н и х та соц іал ьн и х п е
ретворень в У країні.
О с в о єн н я зе м ел ь П ів д е н н о ї У к р а їн и
П оступово в у сіх сф ерах сусп іл ьно-екон ом ічного ж и ття відбувається зародж ення ри нко
вих відносин. О собливо активно ц і процеси проходять в П івденній У країні.
Із другої половини X V III ст. російський уряд розпочав ц іл есп рям ован и й держ авний процес
господарчого і культурного осв оєн н я Н оворосійської губернії — кол он ізац ію . Вона мала свої
особливості й зд ій сн ю вал ася я к пом іщ и ц ька, іноземна та народна. У регіоні розпочалися:
• планомірна роздача земель високопосадовцям, вищ им і середнім чинам російського вій
ська;
• організоване пересел ен н я ін озем н и х кол он істів (датчан, н ім ц ів, вірмен, болгар тощ о);
• народна к ол он ізац ія .
П ершими оселилися в к ра ї р я д ов і к озаки , але н айчислен ніш ою груп ою поселенців були
селяни-втікачі. Родинам ін озем ц ів надавалося право на 60 десяти н землі та звільнення на
5-1 0 років від сплати податків. Переселенцям була обіцяна віротерпимість. На початок X IX ст.
населення регіону збіл ьш и л ося до 1 млн осіб. За етнічним складом біл ьш ість серед к ол он іс
тів складали ук раїн ц і та р осія н и .
Під контролем росій сь к ого ур я д у від бувал ася й ур ба н іза ц ія к р аю . Ш ви дки м и темпами
відбудовувал и ся м іста А зов і Таганрог, виникали нові - К атеринослав, Єлисаветград, Н ік о
поль, О лександрівськ, М аріуполь, М иколаїв та ін. У 1794 р. була засн ован а Одеса, яка ш вид
к о перетворилася у центр зовн іш н ьої торгівлі. М істу було надано п р а в о п ор то-ф р а н к о (віль
ної безмитної торгівлі).
П оступово відбувалася п ереорієн тац ія торгівл і Н аддніпрянщ ини у п івден ном у напрямі.
Основою госп одарської дія л ьн ості П івдня У країни було зем л ер обств о та ск ота рство. Зерно
експортувалося до А н гл ії, Ф ран ц ії, країн П івнічної Європи, Т уреччи ни . На другом у місці за
обсягом експорту знаходилася ви сок оя к існ а овеча вовна.
www.testosvit.com
106
_____________ Тема 12. Українські зем лі у складі Російської ім перії наприкінці XVIII - в першій половині X IX cm.
Висновки
Південь відіграв особливу роль у зародженні ринкової економіки на українських землях.
Родючі степи сприяли розвитку землеробства й тваринництва, а близькість моря пов’язу
вала його із європейським ринком.
Швидкому економічному розвитку сприяли й потреби внутрішнього ринку в сільськогос
подарських продуктах. Особливістю соціально-економічних відносин Півдня була наяв
ність вільнонайманої праці (до 75 %).
Промисловий переворот у Н аддніпрянській Україні

Інтенсивний процес оновлення суспільного життя починається з промислового переворо
ту - процесу переходу від ручної праці до машинної.
У Наддніпрянській Україні він проходив у два етапи. На першому, в 1840-х — 1850-х p p ., -
найпомітніші зрушення відбувалися в легкій промисловості. Ініціювали зміни вихідці з різ
них соціальних груп — «знизу». На другому, в 1860-х — 1880-х p p ., — в галузях важкої про
мисловості та транспорті. Його ініціатором виступив російський уряд — «зверху».
Початок промислових змін був пов’язаний з діяльністю сім’ї Яхненків і Симиренка.
ІС Т О Р И Ч Н И Й Ф акт
Колишні кріпаки, брати Кіндрат, Терентій, Степан Яхненки та їхній зять Федір Симиренко, опи
нившись на волі, почали займатися торгівлею зерна, худоби, орендою землі тош;о. На початок 1820-х pp.
вони розбагатіли. Через падіння цін на зерно у 1840-ві pp. перейшли на торгівлю цукром.
Провідною галуззю харчової промисловості стала цукрова. Дуже швидко в ній було ство
рено конкуретне середовище, яке привело до технічного оновлення. Почало запроваджувати
ся парове обладнання. Лише за 4 роки кількість цукрових заводів на Київщйні збільшилася
вдвічі і на 1847 р. складала 56 заводів. Регіон перетворився на лідера цукрової промисловості
Європи. Бурхливо розвивалися борошномельна, суконна, горілчана та тютюнова галузі.
Поступово складається спеціалізація аграрної економіки регіонів. Центром товарного
виробництва зерна стає Південь, Правобережжя - цукрових буряків. Лівобережжя — тютю
ну і м’яса.
Промисловість у містах орієнтувалася на виробництво товарів повсякденного вжитку.
Часті війни підвищували попит на військову продукцію. Російська армія потребувала
продукції київського заводу «Арсенал», луганського чавуноливарного, шосткінського поро
хового, миколаївського канатного та суднобудівного заводів.
Поклади кам’яного вугілля та залізної руди сприяли виникненню залізоробних підпри
ємств, зростанню міського населення й формуванню міської промислово-торговельної бур
жуазії. З’являється національна буржуазія, представниками якої були Яхненки, Симирен-
ки, Терещенки, Харитоненки.
Виникають елементи біржової торгівлі та ярмарки — Контрактовий у Києві, Петропав-
лівський у Катеринославі, Покровський у Харкові, Георгіївський у Єлисаветграді.
Між окремими регіонами встановлюються тісні економічні зв’язки - формується всеро
сійський ринок. Однак українські товари були дорожчі за російські й часто не витримували
конкуренції. Основною формою торговельних перевезень в Україні стало чумацтво. Близько
75 % зерна із українських центральних губерній в Одеський порт доставляли чумаки. Вони
ж забезпечували ринок сіллю.
Із розвитком судноплавства зовнішньоторговельні зв’язки розширювалися. У X I X ст.
у господарстві Російської імперії частка України сягає 12 % .
Міжнародні відносини
Від початку XVIII ст. Росія прагнула закріпитися на Чорному та Азовському морях. Ту
реччина теж мала намір посилити вплив на Балканах. Південноукраїнські землі опинилися
в центрі складних міжнародних подій.
У війні між Росією й Туреччиною (1806—1812 p p .) взяли участь і українці - «народне опол
чення» та чорноморські козаки. Воєнна кампанія завершилася перемогою Росії. За умовами
Бухарестського мирного договору до Російської імперії було приєднано Бессарабію, фортеці
Аккерман, Бендери, Ізмаїл, Кілію, Хотин.
www.testosvit.com
107
У червні 1812 р. на тери торію Р осії вторгл и ся вій ська Н аполеона. Серед деяких
представників україн ської гром адськ ості (В. Л укаш евич, В. Капніст, Ч айковський , Мочуль-
ський - так звані «автон ом істи») п ан увал а дум ка, щ о Н аполеон є визвол и тел ем від росій
ської тиранії. Вони м али н ад ію , щ о У країна отримає від Ф ранц ії а в тон ом ію , а за сприятли
вих умов - незалеж ність. На погляди «автон ом істів» значний вплив справили ідеї французь
к ого П росвітництва.
«К онсерватори» (С. Кочубей, І. Котляревський, І. Ковінько), навпаки, вваж али російського
царя захи сни ком гр ом адян ського сп окою та ладу і сп одівал и ся на послабл ен ня соціально-
екон ом ічн ого гніту. В они організували в україн ськи х губерн іях збір п ож ертв для росій ської
армії, проводили м обіл ізац ію баж аю чи х взяти участь у вій ськ ови х д ія х . На П олтавщ ині й
Чернігівщ ині було сф орм овано 15 кавалерійських к озац ьк и х п ол ків, один з я к и х власним
кош том спорядив І. К отляревський.
Під час війни в У країні перебувало 200 тис. р осій ськ и х вій ськ. До народного ополчення та
козацьких полків добровільно вступ и л и близько 70 тис. осіб. У бой ових д ія х проти французів
узяли участь два бузьк и х, два п олтавських і три к и ївські козац ьк і полки. Багато українців
билися в партизанських загонах (Ф. П отапов, Є. Четвертак).
Після Бородинської битви (серпень 1812 р.) Наполеон почав відступ . За ріш енням Віден
ськ ого к он гр есу (1814—1815 pp.) д о Р о сії відійш л а тери тор ія Ц арства П ол ьського (у том у
числі Х олм щ ина, П ідл я ш ш я , Н адсяння), як а отри м ал а ш и р ок у а в тон ом ію і п р аво на в л ас
не військо. У країн ці, дол учивш и сь до перемоги над ф ранцузьким и вій ськам и , не отрим али
скасування к ріп а ц тва та відн овл енн я автоном ії.
У 1 8 2 8 -1 8 2 9 pp. виник новий конф лікт інтересів Т урц ії й Р осії. Р озп очал ася війна, яка
закін чи лася А д р іа н оп ол ь сь к и м м и ром . До Р осії відійш л и острови гирла Д унаю , східний бе
рег Чорного моря. Дардан^ййи стали вільними для п роходж ен н я р осій сь к и х суден.
яог,
Висновки
Ч астина У країни була ві¥ягнута в ак ти вн у зов н іш н ю п ол іти ку Р осій сь к ої ім п ерії, гаран
тую чи безпеку Ті п івден ний к ордон ів. Р осія закріп и ла св оє м іж н ародн е станови щ е, але пра
ва автон ом ії У країни не відн овил а.
Зародження національного руху

П ерш у х в и л ю н ац іон а л ьн ого відродж ен н я умовно пов’я зу ю ть з виходом у світ першої час
тини «Енеїди» І. К отляревського (1798). Це було нове явищ е в україн ській літературі - перший
твір, написаний ж и вою народною у к раїн ськ ою мовою , повязаний з п ам ’я ттю про козацтво.
Іван Котляревський (1769—1838) - український письменник. Автор поеми

«Енеїда», у якій в сатиричній формі зобразив різні верстви суспільства, п’єси
«Наталка Полтавка». Сформував на Полтавщині український козачий полк
(1812). Директор Полтавського театру.
Значення «Енеїди» полягає у п робудж енн і ін тер есу д о ук раїн ської
мови, п обуту та ф орм уван н і осн ов у к р а їн сь к ої са м осв ід ом ості.
Н а д ії н а відновлення автон ом н и х прав не полиш али україн ськ у гр о
м адськість. У 18 8 0 -1 8 9 0 -х pp. у Н овгород-С іверськом у, неоф іційному
центрі М алоросії, виникає гурток автон ом істів, членами як ого були Г. До-
линський, І. Х алан ськи й , В. К ап н іст та ін. Ч лени гуртк а п ов’я зу ю т ь м а й бутн ю автон ом ію
України із п ід тр и м к ою си л ьн и х держ ав. У 1791 р. В. К ап н іст за дорученням гу р тк івц ів їде
до Берліна з таєм н ою м ісією : за ум ови війн и з П руссією відновити автон ом ію У країн и з п о
дальшим вклю ченням її в м еж і П русської держ ави.
Однак інш і а в тон ом істи Н овгород-С іверщ ини вваж али , щ о визволен н я У країни є сп ра
вою рук са м и х у к р аїн ц ів . В аж л иву роль у формуванні історичної та національної свідомості
українців відіграла історично-політичн а праця «Істор ія Р у сів » (автор невідомий), знайдена в
одному з архівів (1828). Вона м істила виклад історії ук раїн ськ ого народу від найдавніш их
часів до 1769 р. і розповідала про боротьбу за незалеж ність та соц іал ьн у справедливість. Го
ловна ідея твор у п ол ягал а в утвердж ен н і п рава у к р аїн ськ ого н ароду на сам остій н и й дер
жавний розви ток .
www.testosvit.com
108
_____________ Тема 12. Українські зем лі у складі Російської ім перії наприкінці XVIII - в першій половині X IX cm.
Пош ирення західн и х п ол іти чн их течій сприяло вин и кн ен н ю в У країн і м асон ськ и х лож.
Це були опозиційно налаш товані таємні організації, я к і д отрим ували ся ід еї удосконалення
сусп іл ьства через удоскон ал ен н я лю дини. До їхн ього ск л аду входили представн и ки різних
національностей і п р оф есій .
Перш у м асон ську л ож у в У країні (1742 р.) утворилЯ п ол ьські ш л я х ти ч і Волині. П ізніш е
вони з’являю ться в К и єві (1784), Одесі, П олтаві, Ж и том и р і, К ам ’янці-П одільському. М етою
масонських лож на Л ів обер еж ж і були ідеї п ан славізм у (об’єднання в сіх слов’янських наро
дів у складі Р осії), на П р а в обер еж ж і - відродж ен н я Речі П осп ол и т ої (більш ість масонських
лож складали поляки). М асон ські лож і п ід готувал и ґр у н т дл я виникнення перш их політич
н их організацій. У 1822 р. вони були заборон ені царським у казом .
Невдоволення са м од ер ж а в ством п оступ ово п ош ирю валося на всі прош арки суспільства.
У 1821 р. у Тульчині на В олині виникає таємний гу р ток оф іц ерів - П івденне товариство на
чолі з П. П естелем . Разом з П івденним товариством у П етербурзі вони м али на м еті повален
ня сам одерж авства ш л я х ом в ій сь к ового п еревороту й в ід м ін у к р іп осн ого права.
У 1823 р. у Н овогра ді-В ол и н ськ ом у офіцерами, братами Борисовим и, було засновано Т ова
ри ство о б’єд н ан и х сл о в ’ян, о сн овн ою м етою я к ого була боротьба п роти самодерж авства, крі
пацтва і деспотизм у та створення со ю зу слов’ян ськи х держ ав (хоча У країна і не називалася
серед майбутнів членів сою зу). У 1825 р. «Товариство» о б ’єдн ал ося із В аси л ьківською упра
вою Південного товариства. П овстання декабристів 1825 р. в П етербурзі було придуш ено, д ер
жавний п ереворот не від бу в ся , організатори - заареш товані й засудж ені.
Через два ти ж н і після в и ступ у в П етербурзі, 29 грудн я 1825 p ., повстав Ч ернігівський п і
хотний полк, розта ш ова н и й на Київш;ині. П овстанці захоп ил и В асильків, були підтримані
селянами, але зазнали поразки.
Д екабристський р у х не в и я ви в а к ти в н ої п ози ц ії щ одо п ол іти ч н ого м а й бутн ього України.
Однак ук раїн ськ і д екабри сти, зок рем а Т овари ство о б ’єд н ан и х сл ов ’ян, залиш или помітний
слід у розви тк у н ац іон ал ьн ого ру х у У країни.
У першій половині X I X ст. на П равобереж ній У країні розп очався пол ьськи й опозиційний
рух. Його учасн и ки створил и «П атріотичне товариство» (1821) і м али на м еті відновлення
Речі П осп ол и тої в м еж ах до перш ого поділу Польш;і (1772). До ск л ад у відновленої держави
мала увійти більш ість ук р а їн сь к и х земель. П ісля розгром у п овстання в 1826 р. діяльність
«П атріотичного товариства» відновилася, і в 1830-1831 pp. відбулося нове повстання офіце
рів у Варшаві. А л е пол ьські загони зазнали поразки, р осій сь к і вій ськ а зайняли Варшаву.
Р ух поляків за незалеж ність не був єдиним . Р евол ю ц ій н а ч а сти н а о б ’єд н ал ася навколо
«П атріоти чн ого това р и ств а », а кон сервати вн а - схил ял ася до у год и з царем за умови дотри
мання ним К о н сти ту ц ії 1815 р.
Висновки
Відкрита б о р оть б а п р оти ц ари зм у засвідч и л а невдоволення н ародів Р о с ії національною
п ол іти кою сам од ер ж ав ства та зр оста н н я рівн я їх н ь о ї н ац іон ал ьн ої св ід ом ості.
Перша сп роба повал ен н я сам од ер ж авства в и я ви л а ся н евдал ою , х оч а залиш ила помітний
сл ід у розви тку п ол іти ч н ої д ум к и У країни.
Початок національного відродження

К інець X V III — п о ч а т о к X I X ст. в ва ж а ю ть п оч а т к ом у к р а їн сь к о г о н ац іон ал ьн ого в ід
родж ення. Вчені п оділ яю ть цей період на три етапи:
«академ ічний» - кінець X V III - середина X I X ст.;
«культурний» - середина X I X ст.;
«політичний» ^ друга половина X I X - початок X X ст.
П оділ умовний, оск іл ьк и всі його складові переплітаю ться і доповн ю ю ть один одного.
К ультурно-національне відродж ен н я зум ови л и п ричин и:
соц іал ьн і:
• ускладнення п роц есу перетворення козац ької старш ини на дворянство в Н аддніпрян
ській У країні викликало автон ом істичн і настрої;
• протистояння п ольськом у, рум ун ськ ом у та австр о-угорськ ом у п ануванню на західн о
україн ськи х зем лях;
www.testosvit.com
109
політ ичні:
• бурхливі події в Європі X V I I I -X I X ст., зокрема Ф ранцузька револ ю ція (1789-1893 pp.),
щ о пош ирили ідеї рівн ості та свободи;
• знайомство з Європою та сп особом ж и ття європейських країн, я к і к озац ьк і полки з Укра-
^ їни побачили п ід час закордонного походу р осій ськ ої арм ії п роти Наполеона;
• пош ирення м асонства, вплив декабристського р у х у та таєм н их п ол ьськи х організацій;
к ульт урні:
• вплив нім ецьких і ан гл ій ськи х письм енників-ром антиків, я к і гаслам и «народ», «народ
н ість» і «національна н езалеж ність» п ідкреслю вали, щ о осн овн и м багатством народу та
й ого ж иття є рідна м ова.
П роцес н ац іон ал ьн о-культурн ого відродж ен н я в Н аддн іп ря н ській та С лобідській У кра
їн і був зап очаткован ий «зн и зу», за ін іціативи освіченої у к р аїн ськ ої ш л яхти . У Галичині,
Закарпатті та на Б укови н і він в ід бувався «зверху» ш л я хом реф орм імператорів А встро-
Угорщини.
Основна м а са ук р а їн сь к ого д вор я н ства ототож н ю в а л а ін тер еси У країн и із св о єю верст
вою , а не з ін тер еса м и закріпаченого к озац тва і сел я н ства. У к ін ц і X V III ст. Ф ранцузька ре
волюція пош ирила п он яття н а ц ії й на ін ш і верстви су сп іл ь ств а . Н ац іонал ьн и й характер
огол ош увався п ри родн и м і н евід ’єм н и м атри бутом усього народу, а не ок р ем ої верстви. Цей
характер проявлявся насамперед у культурі й мові.
У 1840-х р ок а х р у ш ій н о ю си л о ю н ац іон ал ьн о-ви звол ьн ого р у х у в и сту п а є ін телігенц ія.
У К иївськом у ун іверси теті вин икає таємний гу р ток «К и ївська м ол од а» (1843), який ставив
за мету національне відрод ж ен н я та звільнення від к ріп ац тва.
Після його розпуску, у січн і 1846 p., була створена таємна орган ізац ія - Кирило-М еф о-
діївське бр атство, я к а стал а значним явищ ем у п роц есі у к р а їн ськ ого нац іон альн ого в ід р о
дж ення. Братство було названо в честь слов’янськи х п росвітителів Кирила і М ефодія. Його
організаторами стали письменник П антелеймон Куліш , проф есор М икола К остом аров, учи
тель Василь Б єлозерський, урядовець М икола Гулак, поет і х уд ож н и к Тарас Ш евченко.
Михайло Костомаров Пантелеймон Куліш Микола Гулак Василь Бєлозерський

(1817-1885) - громад (1819-1897) - громад (1821-1899) - суспіль (1825-1899) - громад
сько-політичний діяч, ський діяч, письмен но-політичний діяч, пе сько-політичний діяч,
історик, письменник і ник, історик, етнограф, дагог, учений. Учасник журналіст. Член Ки
публіцист, фолькло фольклорист. Учасник Кирило-Мефодіївсько- рило-М ефодіївського
рист, етнограф. Один із Кирило-Мефодіївсько- го братства. Противник братства. Розвинув ідеї
засновників Кирило- го братства. Мав власну самодержавства і крі християнського соціа
Мефодіївського брат друкарню, редагував пацтва. Обстоював пра лізму. У республікан
ства, автор програмних журнал «Основа», автор во України на націо ській федерації наро
документів, пропагу першого українського нальну незалежність та дів провідну роль від
вав державний прин роману «Чорна рада», пропагував ідею феде водив Україні.
цип державотворення. створив українську рації слов’янських дер
абетку, склав грамати жав.
ку української мови.
www.testosvit.com
110
_____________ Тема 12. Українські зем лі у складі Російської імперії наприкінці XVIII - в першій половині X IX cm.
Б ратство м ало д ва п р огр а м н і докум ен ти : «С татут сл ов’я н ськ ого бр атств а св. Кирила і
М еф одія» (складений Б ілозерським) та «К нига буття у к р а їн сь к ого н ароду («З акон Бож ий»)»
(складена К остомаровим). Головною м е т о ю д ія л ьн ості гу р тк ів ц ів було:
• о б ’єднання сл ов ’я н ськ и х н ародів на за са д а х ф едерал ізм у;
• л іквідац ія сам од ер ж авства;
• встановлення ре сп у бл ік а н сь к о ї ф орм и правління;
• утвердж ення н а ц іон а л ьн ої н езал еж н ості;
• скасування к ріп а ц тва;
• скасування со ц іа л ь н о ї н ерівності.
У новому слов’янськом у об’єднанні Україна мала стати на чолі незалеж них держ ав, Київ —
центром м айбутньої сл о в ’я н ськ о ї ф едерації.
За зразок м ай бутн ьої держ ави було взя то політичний устр ій С Ш А та Ф ранції.
Але серед «братчиків» існували й певні розбіж н ості з питань щ одо:
• перш очерговості реалізац ії к он к ретн и х ідей розви тк у єд н ості та братства слов’ян (К осто
маров);
• розвитку ук раїн ськ ої культури (Куліш );
• скасування кріпацтва й досягнення політичної свободи (Ш евченко).
Ідеологія бр атства п оєд н а л а три рухи: україн ськи й автон ом істи ч н и й , польський д ем о
кратичний і росій сь к и й д екабри стськи й . Громадська д іял ьн ість кирило-м еф одіївців зосе
редж увалася навколо осв іти н ароду та п ош ук у ш л я х ів п ідн есен н я ек он ом іки У країни.
На початку 1847 р. членів братства було заареш товано, орган ізац ію ліквідовано, а її
учасників - засудж ено, Т. Ш евченка віддали в солдати. В ирок к ож н ом у засудж еном у затвер
дж ував сам М икола І. С проба К и рило-М еф одіївського братства утверди ти україн ську іден
тичність, окрем у від р осій сь к ої, сприйм алася росій ськи м су сп іл ьством я к сепаратизм .
Н айвизначніш ою п о ста т т ю в україн ськом у гром адсько-політичном у русі середини X IX ст.
став Т.Г. Ш евченко. о,,,
Шевченко Тарас Григорович (1814—1861) - видатний український поет

і прозаїк, художник. Ідеолог та символ українського націоналізму. Гостро
протестував проти російського панування в Україні та кріпосництва. Нале
жав до революційного крила Кирило-Мефодіївського братства.
Геніальна творчість та мученицьке життя зробили поета одним з найпо
тужніших символів українського національного руху.
Тяж ке ж и ття народу породж увал о в н ьом у п ротест і баж ан н я б о
ротися п роти царської тиран ії. Геніальний поет і х уд ож н и к зум ів у
своїй творчості поєднати т р а д и ц ії старш ини і п р о ст и х к оза к ів в одну
течію , розш и ри вш и п он яття н ац ії. Т в ор ч ість Ш евченка за к л ал а о с
нови п еретворен ня етн іч н ої сп іл ьн оти в п ол іти чн о св ід ом у н ац ію .
Дати
1798 р. - вихід друком «Енеїди» І. Котляревського.
1812 р. - російсько-французька війна (Вітчизняна війна).
Грудень 1825 — січень 1826 р. - повстання Чернігівського полку.
1830-1831 pp. - Польське повстання.
1840 р. - вихід збірки поезій «Кобзар» Т. Шевченка.
1 8 46-1 847 pp. - діяльність Кирило-Мефодіївського братства.
Висновки
На рубежі X V III—X I X ст. на теренах України розпочинається процес культурно-
національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства була першою
успішною спробою об’єднання української інтелігенції та селянства на національних прин
ципах, яка сприяла розгортанню українського національного руху. За словами С. Єфремова,
діяльність Кирило-Мефодіївського братства — це «перший голосний крик збудженої до жит
тя української нації».
www.testosvit.com
111
Тема 13. Західноукраїнські землі наприкінці XVIII -
у першій половині XIX ст.
З ахідноукраїнські зем л і були ч а сти н ою А в стр ій сь к ої ім п ер ії і складалися із С хідної Га
личини, П івнічної Б уковини та Закарпаття. М али традиц ій ну для А в стр ії централізовану
систем у управління.
Адміністративно-територіальний устрій
Коронний край - Королівство Галіції і Лодомерії Вищим державним органом управління була
(Володимирі!) з центром у Львові. Поділявся на 18 Галицька придворна канцелярія, яка підпо
округів (12 становили українську частину краю), рядковувалася імператорові. Вся повнота вла
що ділилися на дистрикти (згодом повіти). ди належала губернатору, який призначався
цісарем (імператором). Існували й органи само
управління: становий (до 1885 р.) та крайовий
сейм у Галичині.
Буковина - один з округів «Королівства Галіції і Адміністративний апарат «королівства» очолю

Лодомерії». Північна Буковина разом з румунською вав губернатор, якого призначав імператор.
Південною Буковиною складали Королівство Бу Вищим представницьким органом був сейм.
ковину з центром у Чернівцях. Входило до корон
ного краю на правах автономної округи. З 1849 р.
стала окремим від Галичини коронним краєм.
Закарпаття належало до складу Братиславського Закарпаття поділялося на чотири жупи (комі-

намісництва і підпорядковувалося Угорському тати), які очолювалися великими землевлас
королівству. никами і призначалися королем. Періодично
скликалися комітатські збори дворянства.
П олітичне ж иття к ор он н ого к р а ю п еребувал о п ід к он тр ол ем а в стр ій сь к и х урядовців. Се

ред служ бовців біл ьш ість складали поляки. У спіш но п росувати ся по сл уж бі у Східній
Галичині м ож на було лиш е володію чи нім ецькою і п ол ьською мовами.
У П івнічній Б укови н і на керівних посадах перебували рум ун и та нім ці.
На Закарпатті відбувався процес «м адяризації» місцевого населення.
Етнічний склад населення західн оук раїн ськи х земель був доволі строкатим . Однак п осту
пово зростала питома вага у С хідн ій Галичині - п оляків, у П івнічній Б укови ні - рум унів, у
Закарпатті - угорц ів.
Висновки
П еребуваю чи у м е ж а х о д н ієї держ ави, західн оук раїн ські зем лі зал и ш ал и ся ад м ін істра
тивн о р оз’єднаним и. В н асл ідок п ол іти ки а си м іл я ц ії відн осн а к іл ьк ість ук раїн ц ів у загал ь
ній м асі населення п о сту п о в о зм ен ш увал ася.
В у сіх трьох р егіон ах у к р а їн ц і становили переваж но сел я н ськ у н а ц ію з нечисленними
представникам и д у х о в н о ї та св іт сь к о ї ін тел іген ц ії.
У 1830-18 40-х pp. біл ьш ість населення західн оук раїн ського краю зай м ал а ся сіл ь
ським госп од арством , яке м а л о екстен си вн и й характер. П ром и сл ов ість залиш алася на
рівні рем існ и чо-м ан уф ак турн ого ви р обн и ц тва, де були зай н яті від 6 % до 11 % населення.
Порівняно із західн и м и і центральними провінціям и А в стр ії, п ідприєм ства мали низький
рівень м еханізації та продукти вн ості.
Р е ф о р м и М а р ії-Т ер езії та Й о си ф а II
У період правління імператриці М арії-Т ерезії та ї ї сина Й осиф а II було здійснено ряд ре
ф орм в аграрній, рел ігій н ій та культурн о-освітн ій сф ерах.
Головним напрям ом дія л ьн ості М арії-Терезії в Галичині було ослаблення п озиц ії поль
ської ш ляхти. А л е найбільш е значення для краю мали реформи Й осифа II.
Його указам и було п роголош ено звільнення селян від кріп ац ьк ої залеж ності і встановлен
ня чітких розм ірів панщ ини (до ЗО днів на рік). О бм еж увалися додаткові повинності селян на
www.testosvit.com
112
_______________________________ Тема 13. Західноукраїнські землі наприкінці XVIII - у першій половині X IX cm.
користь п ом іщ и ків, у 1787 р. було складено перш ий земельний кадастр, за яким землі се
лянського користуван н я були відділені від панських. С еляни одерж ували п раво сп адк ового
користуван н я своїм и н аділ ам и. У 1789 р. було проголош ено скасув ан н я панш,ини та заміну
її чиншем. П ередбачалося, ni;o селянинові буде залиш атися 70 % й ого прибутку. Селяни о т
римували право ск арж и ти ся на панів і суди тися спеціально призначеним чиновником.
Ш ляхта чинила сп ротив нововведенням, і багато указів, виданих Віднем, були скасовані або
не виконувалися. Р еф орм и Й осиф а II не л іквідувал и п р оти стоя н н я м іж сел ян ам и й п ом і
щ иками, але перевели й ого в п л ощ и н у закону.
Серед ін ш ого реформи п роголош ували рел ігій н у терп и м ість. Г реко-катол и ц ькі свящ ен
нослуж ителі становили значний прош арок населення Галичини. Щ об заручитися їхн ьою
підтримкою , уряд п ри рівн яв свящ ен и к ів до держ авни х сл у ж б ов ц ів , заборонив їм виконува
ти панщ ину і двірські роботи . Д ерж ава взяла на себе п ід готов к у й утрим ан н я свящ еннослу
жителів. Г реко-католицьке д уховен ство було зрівняне в правах із рим о-католицьким .
Важливі зм ін и відбулися в си стем і освіти . У 1774 р. було запровадж ено закон про обов’яз
кову ш кільну осв іту для дітей 5 -1 2 років. П очали створю ватися п очатк ові ш коли (одно-, три-
й чотирикласні). Ш к іл ьн а освіта здійсню валася д ерж авни м к ош том . О світні заклади п ра
цю вали за держ авни м и п рогр а м а м и та о б о в ’я зк ови м и п ідручн и кам и .
У 1784 р. було від к ри то перш ий на ук раїн ськ и х зем лях світський ун іверси тет з німецькою
та латинською м овам и навчання. Через три роки при ун іверси теті почав д ія ти Руський ін
ститут (Студіум Р утенум ), де богосл овські й ф ілософ ські дисциплін и викладалися
слов’янською м овою .
Висновки
Реформи й о с и ф а II не м али н ац іон ал ьн ого виміру, але н ай біл ьш е з н и х ск ори стал ося
українське населен ня. М ісцеві ж ителі отри м ал и п раво на о св іт у й к ори стуван н я україн
ською м овою .
Національно-культурне відродження
Кінець X V III — п очаток X I X ст. став періодом н асичен ого сусп іл ьн о-п ол іти чн ого ж иття в
західн оукраїн ськи х зем л ях. Вони зазнали суттєвого впливу ф іл ософ ськ и х і політичних ідей
Заходу та визвольних р у х ів . На початку це були ід еї П росвітн и ц тва.
У Закарпатській У країні культурно-національне відродж ен н я відбувалося під впливом
так званих «буди тел ів» (від слова «пробудж ення»). О середком п р осв ітн и ц тва в 1770-х pp.
став Уж город. За п ід три м к и гр ек о-к атол и ц ьк ого єп и ск оп а А . Б ач и н ськ ого в м істі активно
розвивалися навчальні заклади, здобули освіту чим ало закарпатських учен и х і письменни
ків. Його духовне керівни ц тво краєм сприяло ін тел ектуал ьн ом у р озви тк у руси нського на
селення та п ідн есен н ю ста ту су у к р а їн ськ ої мови. П ісля В іденського к он гр есу австрійський
уряд згорнув п ол іти ку у к р а їн іза ц ії й розпочав м а д я р и за ц ію к р аю .
Н аступний етап н ац іон ал ьн ого відродж ен н я був пов’язаний із бор отьбою двох протилеж
них течій: м о ск в оф іл ьсь к ої та а встр оф іл ьськ ої. М оск воф іл и баж али культурної ф едерації
З акарпаття із сл ов’я н ськи м и н ародам и під егід ою Р осії. А в стр о ф іл ь сь к і «буди тел і» вваж а
ли за доцільне о б ’єднання руси н ів із сл ова ка м и або п ри єднанн я З акарп аття до Галичини й
Буковини та утворен н я н ов ої обл а сті на заса д а х а в тон ом ії у ск л ад і А в стр ії. Третя частина
«будителів» пропонувала о б ’єдн ан н я З акарпаття і С хідн ої Гал ичин и в окрем ий коронний
край «Р уське в оєв од ств о», щ о викликало спротив п ол ьськи х аристократів.
П оступ ово центр п р осв ітн и ц ь к ої д ія л ьн ості на за х ідн оук р аїн ськ и х зем л ях п ерем істився
до Галичини. Від 1790-х pp. т у т стал и п ош и р ю ва ти ся ід еї В ел и к ої ф ранц узької револ ю ції.
Провідні вчені виступали за л ік в ід а ц ію н ерівності м іж л ю дьм и , п ош и рен н я освіти , орієн ту
валися на сусп іл ьн о-к ор и сн у д іял ьн ість.
Після поразки збройного повстання Т. К остю ш к а в П ольщ і (1830-18 31) з ініціативи його
учасників у С хідн ій Галичині було створ ен о ряд п ол ьськ и х т а єм н и х п ол іти чн и х організа
цій. До цього п ідп іл ьн ого р у х у при єдналася значна ча сти н а у к р а їн сь к ої м олоді. Вони за
кликали народ до бор оть б и п р оти а в стр ій ськ ого абсол ю ти зм у , за відновлення незалеж ності
Польщ і, л іквідац ію соц іал ьн ого і національного гноблення. www.testosvit.com
113
З кінц я X V III ст. у Галичині п очи н ає ф орм увати ся ук раїн ськ а ін тел іген ц ія, яка, зазви
чай, виходила із гр ек о-к а тол и ц ьк ого середовищ а. Було створено релігій ний фонд підтримки
сіл ьськи х свящ еників та засновано д уховн і семінарії для у н іатів у Відні й Львові.
Г реко-католи ц ькі свящ ен и к и були найбільш освіч ен ою су сп іл ь н ою в ер ствою , з я к ої ви
йш ли представники, щ о розбуди л и нац іон альн у св ід ом ість за х ід н и х україн ців.
На початку X I X ст. відбувається нова хви л я культурн о-н ац іон альн ого відродж ення
краю . В ідн овл ю ється Гал иц ька м и тр оп ол ія , я к у очолив М и хай л о Л евицький (1816 p.). Серед
інш ого він розпочав освітн ю діял ьн ість по відновленню парафіяльних ш к іл з народною м о
вою навчання. Було створено Т ова ри ство гали ц ьки х гр ек о-к а тол и ц ьк и х свящ ен иків (1816),
яке опікувалося виданням ш к іл ьн ої та популярної літератури ук р а їн сь к ою м овою.
Зусиллями освітн ьо-п росвітн и ц ької діял ьн ості єп и ск оп ів І. С н ігур ов ськ ого й І. М огиль-
ницького л иш е за 1832 р. у регіоні було відкрито понад 400 п очаткови х ш кіл.
Іван Могильницький (1777-1831) - культурно-освітній та церковний діяч.

Разом з митрополитом М. Левицьким організував «Товариство греко-католиць-
ких священиків для поширення письма, просвіти і культури серед вірних на
основі християнської релігії» (1816). Домігся від австрійського уряду заснуван
ня у Східній Галичині початкових шкіл з українською мовою навчання.
З ім ’ям І. С н ігур овського пов’язана д іял ьн ість П ерем иського куль-
тур н о-освітн ього осередку, й о г о учасни ки виявляли великий інтерес
до ж и ття народу, розви тку у країн ської мови, національної історії, усної
народної творчості.
На п очатку 1830-х pp. Л ьвів стає ц ен тр ом н ац іон ал ьн ого відродж ен н я. У Л ьвівськом у
ун іверситеті розпочинає д ія ти гром адсько-культурне о б ’єднання «Р уськ а трій ц я » (1 8 3 3 -
1837) — дем ократично-просвітницький гурток , заснований вип ускн и кам и Л ьвівської греко-
католицької семінарії М. Ш аш кевичем , Я . Головацьким , І. В агилевичем (слово «руська» тоді
означало «українська»). їм вдалося налагодити зв’язок з одн одум ц ям и Н аддніпрянської
України.
Шашкевич Маркіян Головацький Яків Вагилевич Іван

(1811-1843) - громадський та (1814-1888) - письменник, істо (1811-1866) - громадський ді
культурно-освітній діяч, пи рик, літературознавець, лінг яч, учений, письменник. Один
сьменник. Активний діяч «Русь віст, етнограф, педагог. Один із із організаторів «Руської трій
кої трійці», ініціатор і автор зачинателів нової української ці» та упорядників «Русалки
«Русалки Дністрової». Виступав літератури в Галичині. Один з Дністрової», брав участь у ви
проти спроб латинізувати ук організаторів «Руської трійці» данні словника польської мови,
раїнську абетку. Склав читанку та упорядників «Русалки Дні який і донині вважається ше
для дітей. стрової». девром слов’янської лексико
графії.
Засновники о б ’єднання вбачали головну м ету в ш и р ок ом у вп р овад ж ен н і рід н ої мови в усі

сфери сусп іл ьного ж иття. За допом огою літературної діял ьн ості вони намагалися «підн яти
дух народний», «п р освіти ти народ», доп ом огти усвід ом и ти «гід н ість св о ю і силу». Члени
«Трійці» «ходили в народ», записували народні пісні й перекази, слова і вирази, вж ивані п р о
стим и лю дьми, агітувал и сел ян п ід н ім а ти ся на бор оть бу п р оти н ац іон ал ьн ого і соц іал ьн ого
www.testosvit.com
114
_______________________________ Тема 13. Західноукраїнські зем лі наприкінці XVIII - у першій половині X IX cm.
гніту. Визвольні мотиви «Руської тріііці» знайшли своє відображення в підготовлених аль
манахах «Зоря» (через цензуру не побачив світу) і «Русалка Дністровая» (1836). Останню
І. Франко назвав «явищем революційним».
Висновки
«Русалка Дністровая» на західноукраїнських землях була першою народною книжкою,
написаною живою українською мовою. Поряд з «Кобзарем» Т. Шевченка вона стала духов
ним орієнтиром національно-патріотичних сил західноукраїнських земель.
Революційні події 1 8 4 8 —1849 pp.

і український національно-визвольний рух
Протягом 1848—1849 pp. Європою прокотилася хвиля революцій, які дістали назву «вес
ни народів». Відбулися повстання у Відні, Будапешті, Львові. В умовах революції українська
громадськість стала вимагати від австрійського уряду поділу Галичини на Східну (україн
ську) й Західну (польську), приєднання Північної Буковини до Східної Галичини та надан
ня об’єднанню права автономії.
З метою захисту прав українського населення 2 травня 1848 р. у Львові була створена пер
ша українська політична організація у Галичині - Головна руська рада (ГРР). Вона:
• проголосила галицьких українців частиною всього 15-мільйонного (на той час) україн
ського населення;
• вимагала поділити Галичину на дві адміністративні одиниці: східну — українську й
західну - польську та об’єднати Галичину, Закарпаття й Буковину в одну провінцію;
• створила національну гвардію та народну самооборону для боротьби з угорцями на
Підкарпатті;
• заснувала культурно-освітнє товариство Галицько-Руську матицю (для видання популяр
них книжок для народу) та першу українську газету «Зоря Галицька»;
• відкрила Народний дім у Львові.
Головою ГРР було обрано єпископа Г. Яхимовича, пізніше - М. Куземського. Головна русь
ка рада була розпуш;ена в 1851 р. Після придушення революції австрійський уряд заборонив
діяльність будь-яких політичних організацій, проведення зборів та публікацію періодич
них видань.
Події 1848-1849 pp. виявили в українців Буковини «перші ознаки національної думки».
Активізувався селянський рух. Важливу роль в ньому відіграли депутати рейхстагу, обрані
від селянських округів. Особливо відзначився Лук’ян Кобилиця, який відмовився коритися
місцевим органам і очолив повстання гірських сіл Вижицької та Сторожинецької дільниць.
Повсталі домагалися об’єднання Буковини з українською частиною Галичини й виділення
їх в окрему автономну адміністративну одиницю. Виступи селян тривали до літа 1849 р. і
були придушені за допомогою військ.
У цілому український рух був стихійним та слабким і не дав вагомих результатів, але він
змусив суспільство повернутися до селянського питання, у квітні 1848 р. уряд оголосив про
скасування панщини та інших повинностей на користь шляхти у Галичині, у липні 1848 р. -
на Буковині, в березні 1853 р. - на Закарпатті. Скасування панщини остаточно ліквідувало
юридичну залежність селян.
Дати
1816 р, - створення освітнього товариства галицьких греко-католицьких священиків.
1833-1837 pp. - діяльність «Руської трійці».
1848 р. - скасування панщини на західноукраїнських землях (селянська реформа).
Висновки
Революція 1 8 4 8 -1 8 4 9 pp. дала поштовх національному самовизначенню західних
українців. Діяльність Головної руської ради сприяла формуванню ідеології українського
національного руху в Галичині. Вимога поділу Галичини на дві частини й утворення з укра
їнських земель окремої провінції Австрійської імперії від цього часу розглядалася як полі
тична програма галицьких українців.
www.testosvit.com
115
Тема 14. Культура і освіта України кінця XVIII -
першої половини XIX ст.
Розвиток освіти
у першій половині X I X ст. імператор Олександр І провів реформи в системі освіти. Було
утворено відповідне міністерство, передбачалося існування різних освітніх навчальних
закладів:
• парафіяльні ніколи для початкової освіти (для найнижчих станів);
• повітові училища (для дітей дворян, духовенства, купців, чиновників, багатих
ремісників та інших мінчан);
• гімназії та інші спеціальні навчальні заклади для середньої освіти;
• ліцеї, вииці гімназії та університети для вищої освіти;
• військові училища: офіцерські кадетські корпуси (в Києві та Полтаві), морське (в Мико
лаєві), внутрішніх справ.
Існуюча платня за навчання у повітових училищах ускладнювала можливість навчання
сільської та міської бідноти. Царизм підтримував становий характер освіти.
З початку X IX ст. набули поширення школи кантоністів (для синів солдатів). Набувають
поширення ремісничі училища, перше з них з’явилося в Чернігові. Працювали землемірні,
агрономічні, ветеринарні, садівничі, виноробні, рільничі, торговельного мореплавства учи
лища та фельдшерські й бджільницькі школи. У Полтаві та Херсоні відкрилися училища
для підготовки службовців державних установ.
Поряд з державними навчальними закладами діяли приватні пансіони для підготовки до
вступу у вищі навчальні заклади. Приватні школи існували окремо для дівчат і хлопців.
Дітей дворян, як правило, навчали дома.
З’являється перша жіноча гімназія в Києві (1850 p.). Жінки могли здобувати освіту лише
в інститутах шляхетних дівчат.
Після європейських революцій 1848—1849 pp. російський уряд обмежив доступ незамож
них верств суспільства до середньої освіти.
У кінці X V III ст. початкова освіта в Галичині стала знаряддям денаціоналізації: в освіт
ніх закладах навчання велося польською мовою, греко-католикам заборонили читати Закон
Божий українською мовою, а нагляд за навчанням доручили римо-католицькому духовен
ству. Однак зусиллями греко-католицьких священиків у школах, де переважали українці,
відбулося переведення навчання на українську мову.
У першій половині X I X ст. діяли реальні школи та школи-гімназії, які стали важливим
засобом національного впливу. До 1830-х років на Правобережжі спочатку було створено
мережу польських шкіл, але після поразки польського повстання розпочалася русифікація
освіти.
На Буковині перші середні школи виникли в Чернівцях і Сучаві. Пізніше тут були засно
вані гімназія й Богословський інститут, в якому готували священнослужителів. Навчання
здійснювалося румунською та німецькою мовами. Під опікою церкви діяли клерикальні
школи, що згодом перетворилися на семінарії, де готували вчителів. Викладання предметів
велося румунською та українською мовами.
На Закарпатті у першій половині X IX ст. діяли переважно католицькі гімназії, в яких на
вчалося не більше 20 % українських учнів.
Висновки
у першій половині X I X ст. освіта в українських землях Правобережжя і Лівобережжя
носила становий характер і була знаряддям національного пригнічення.
Розвиток науки
Прискорення економічного розвитку суспільства дало поштовх до наукових досліджень.
Особливо інтенсивно розвивалися галузі природничих і точних наук, результати яких від
разу застосовувалися на практиці.
www.testosvit.com
116
Тема 14. Культура і освіта України кінця X V III - перш ої половини X IX cm.
Максимович Михайло Каразін Василь Остроградський Михайло

(1804-1873) - учений, природо (1773-1842) - вчений, просвіт (1801-1862) - видатний україн
знавець, історик, фольклорист, ник, громадський діяч. З його ський математик і педагог, ака
літературознавець, громадсь ініціативи засновано Харків демік Петербурзької, Паризь
кий діяч, у 31 рік став першим ський університет (1805), був кої, Римської та Туринської
ректором Київського універси його ректором. Винахідник па академій наук. Основні роботи
тету. У своїх творах висловив рового опалення, сушильних присвятив математичному ана
думку про спільні корені укра апаратів, технології добування лізу, аналітичній механіці, ма
їнського, російського та біло селітри та ін. Заснував перші тематичній фізиці.
руського народів, піддавав кри метеорологічні станції на Хар Відомі його праці з теорії чисел,
тиці норманську теорію похо ківщині та в Миколаєві. алгебри та теорії ймовірності.
дження давньоруської держави.
Досягнення українських учених
Галузі наук Учені Наслідки діяльності
Природничі науки Н. Борисяк Складено прогнозну карту погоди Слобожанщини

та Півдня України;
М. Максимович двотомна праця «Основи ботаніки».
Медицина П. Шумлянський, Анатомія;

І. Конигін, 0. Вальтер^
Н. Єллінський; хірургія;
В. Караваєв офтальмологія.
Математика М. Остроградський Математичний аналіз, аналітична механіка, мате

матична фізика;
Т. Осиповський тритомна праця «Основи математики» для вищих
навчальних закладів.
Історія України Д. Вантиш-Каменський Чотиритомна праця «Історія Малої Росії» (1822);

М. Маркевич п’ятитомна «Історія Малоросії» (1842-1843);
А. Скальковський тритомна «Історія Нової Січі»;
Д. Зубрицький Історія Західної України ранньофеодальної доби;
М. Берлінський «Короткий літопис Києва»;
М. Закревський праця «Опис Києва»;
Ю. Оссолінський заснував науково-дослідний інститут «Оссолінеум»
(1817) у Львові, що містив бібліотеку та музей рід
кісних пам’яток історії.
Економічна теорія С. Степанов Тритомна праця «Записки з політичної економії».
П облизу Я л ти було засн ован о Н ікітськи й ботан ічни й сад (1812), як и й став центром р оз
витку агрономії, ботан іки і садівництва. П роводилася велика д осл ід н и ц ь к а р об ота в бота
н ічних са д а х К и єва, К рем енця, Одеси, Х а р к ов а. Д іяльність науковців О деського сіл ьськ о
www.testosvit.com
госп од арськ ого това р и ства сприяла розви ткові лісівництва, агроном ії, зооветеринарії.
117
Н ауковим и д осл ід ж ен н я м и гол овн и м чи н ом за й м а л и ся ви к л ад ачі у н ів ер си тетів та лі

ц еїв. А вторитетним и науковим и установами були Х а р к ів ськ и й , К и ївськ и й та Л ьвівський
університети.
Р о з в и т о к л ітер а ту р и
У к інц і X V III — на п очатк у X I X ст. ф орм уван н я н ац іон ал ьн ої л ітератури та у к раїн ськ ої
літературної м ови ста л о в а ж л и ви м ф а к тором культурн о-н ац іон ал ьн ого відродж ення.
Творц ем у к р а їн сь к ої л ітер атурн ої мови вваж ається І. К отл яревськ и й . Й ого «Енеїда» п р о
будила інтерес до у к раїн ськ ої мови, гум ору та сприяла ф орм уванню ук раїн ськ ої сам освідо
мості. Разом з І. К отляревськи м підвалини ук раїн ськ ої літератури закладали П. Гулак-Арте-
м овський, Г. К вітка-О сн ов’яненко. О станній в ва ж а єть ся «батьк ом ук р а їн сь к ої прози».
В ідображ аю чи м алоросій ський побут, він перш им змалював селяпина-кріпака, який розмов
ляє україн ською м овою . Г. К вітка ш ироковідом ий як драматург, автор ком едій «Сватання на
Гончарівці», «Ш ельм енко-ден щ ик» та ін.
Гулак-Артемовський Петро Квітка-Основ’яненко Григорій

(1790-1865) - український поет і (1878-1843) - видатний прозаїк нової
культурно-освітній діяч. Ректор Харків української літератури, громадський
ського університету. Його кращі твори діяч. Був прихильником ідеї вдоскона
українською мовою написані в дусі есте лення суспільства шляхом реформ та
тики просвітительського реалізму. На впливу на нього засобами літературного і
лежав до числа фундаторів «Українсько театрального мистецтва. Г. Квітка вва
го часопису». Ввів до української літера жається «батьком української прози».
тури жанр романтичної балади.
Помітний слід в у к р аїн ськ ом у відродж енні залиш ив Є. Г ребін к а, як и й увій ш ов в україн
ськ у літературу як відом ий байкар. Брав участь у звільненні Т. Ш евченка з кріпацтва та ви
данні «К обзаря» 1840 р.
Новий етап у р озви тк у у к р а їн сь к о ї л ітератури пов’язаний з твор ч істю Т.Г. Ш евченка. Його
перша поетична збірка «К обзар» була видана в 1840 р. й відразу засвідчила п ояву українського
талановитого поета. Твори Т. Ш евченка проникнені пристрасним патріотизм ом , полемічною
гостротою , новаторським поети чн и м стилем. На історичном у тлі змальована героїка і трагедія
визвольної боротьби у к р а їн ськ ого народу. П оеми «Сон», «К авказ», «Є рети к», «І мертвим, і
ж ивим...» направлені п роти к ріп осн и ц ького гніту. Т. Ш евченко був тон ки м ліриком , який
зум ів розкрити безм еж ний творчий потенціал україн ської мови, її образн ість та мелодій
ність. Геніальний поет зум ів переосм ислити досвід кращ и х зразків європ ей ської та росій
ської літератур, органічно поєднати тради ц ії усної народної твор чості із сучасн істю .
На західн оук раїн ськи х зем л ях плідно працю вали Я. Г ол овац ький , М. Ш аш кевич, І. Ваги-
левич, М. У сти ян ови ч, О. Д ух н ов и ч та багато ін ш и х письменників і поетів.
П ош иренню знань з різн и х н аукови х галузей сприяла й д іяльн ість бібл іотек , я к і спочатку
виникали при навчальних закладах (найбільш і - Х ар к івськ ого та К и ївськ ого університетів).
Перша загальнодоступна бібліотека була відкрита в Одесі. П роте ж ор ст к а ц ензура обм еж ува
ла м ож л и вості п оп ул я р и зац ії у к р а їн сь к ої літератури й культури.
www.testosvit.com
118
__________________________________ Тема 14. Культура і освіта України кінця X V! 11- перш ої половини X IX cm.
М и ст е ц тв о
У країнське м узичне м и стец тв о ж иви л ося народною пісен ною творчістю . Календарні
зем леробські пісні, к ол я дк и , щ едрівки, веснянки, історичні д ум и стали м іц н им фундамен
том , на я ком у ф орм увалася проф есійна музична культура. В ідом им представником укра
їнської ком п ози торської ш кол и , у творчості я к ого заверш ився процес становлення україн
ськ ої музики к ін ц я X V III - п очатку X I X ст., був С. Г ул ак -А р тем овськ и й (автор опери
«Запорож ець за Д унаєм»).
З’являю ться перш і м узи чн і о б ’єднання: Ф ілармонічне товариство (Одеса) та Симфонічне
товариство л ю би тел ів м узи к и та співу. М узичні твори п и ш уть я к п роф есійн і композитори
(Й. В итвицький, С. Гул ак-А ртем овський ), так і аматори (І. В ітк овськи й , О. Ш умак). Н айвідо-
міш им ком п ози тором Галичини став М. В ербицький - автор хорів, м узи к и до театральних
вистав й гім н у У країни. На західн оук раїн ськи х зем лях розви вал ося х ор ов е м и стецтво.
П очатковий етап ста н овл ен н я у к р а їн сь к ого театр у п ов’язаний з д ом аш н ім и театрами
вел и к и х п о м іщ и к ів , в я к и х гр а л и а к т о р и -к р іп а к и . Ш и р о к о в ід о м и м и на той час були т е
атр Д. Т рощ и н ськ ого в с. К иби н ці на П олтавщ ині (з 1812 р. й ого керівни ком був батько
М. Гоголя - В. Гоголь-Я новський) та театри Ч ернігівщ ини, Волині. Існували театральні
аматорські колективи при в и щ и х навчальних закладах. З часом до театрального ж иття д о
лучалися сл уж бовц і, гім назисти, вчителі, селяни, робітн и ки . П ерш і п р оф есій н і театральні
колективи з’я в л я ю т ь ся у Х а р к о в і та П олтаві. І. К отляревський, який стояв на чолі
проф есійного театру в Х арк ові, організував збір к ош тів, за я к і викупили з кріпацтва
М. Щ епкіна. В ідом им и на той час були актриса Т, П ря ж ен к івська, актор К. Соленик.
На зах ід н оу к р аїн ськ и х зем л я х діяли ам аторськи й театр Л ьвівськ ої семінарії, аматор
ський гурток у К ол ом иї (І. О заркевич), на базі я к ого виникла театральна трупа з українським
репертуаром.
Н а Закарпатті початок театральном у р у х у поклали ш кол ярі с. Земплинь.
Зміни, щ о в ід бу в а л и ся в су сп іл ьств і, знайш ли від обр аж ен н я у ф ол ьклорі. У народних
піснях, легендах, переказах ук раїн ц і оспівували героїчне минуле україн ського народу, б о
ротьбу за своє національне й соціальне визволення. З пісням и і дум ам и У країною мандрува
ли бандуристи, кобзарі, л ірники (А н дрій Ш ут, Іван К р ю к овськи й , Ф едір Гриценко). Найви-
датніш им серед н их був кобзар О стап В ересай.
Н айбільш п ом ітним явищ ем у галузі ф ольклору був збірник «Р уса л к а Д н істровая », мате
ріал як ого яскраво свідчив про духовн у єдність двох гіл ок у к р аїн ськ ого народу, близькість та
спорідненість слов’я н ськ и х культур. Ф ольклор був ж и ви м відображ ен ням повсякденного
ж иття україн ців.
Відзначалося ори гін ал ьн істю й українське декоративно-уж иткове мистецтво. Національне
вбрання к ож н ого регіон у відрізн ял ося техн ік ою виготовлення ок р ем и х елементів та я кістю
виробів народних ум іл ьц ів. Я скравим и і оригінальним и були обряди , звичаї й традиції укра
їнців. Н ародна твор ч ість о б ’єдн увал а п редставн и ків р ізн и х су сп іл ьн и х верств, різних п о
колінь і стала п ід ґр у н тя м дл я розви тк у в и сок ого м и стец тва.
А рхітектура та м істобудува н н я . У цей період від буваю ться зм ін и в характері забудови на
селених пунктів. У к о ж н о м у губерн ськом у та повітовом у м істі передбачалося спорудження
адміністративного центру, в сел ах - майдану. У м істах з’я в л я ю ться споруди у класичном у
стил і, вулиці вим ощ увал ися бр ук івк ою . А рхітектори отри м ували замовлення від держ авних
органів та приватних осіб.
У Києві за проектам и архітектора А . М еленського було збудовано п ам ’ятник на честь п о
новлення магдебурзького права, церкву-мавзолей на А ск ол ьдовій м огилі.
А к а д ем ік В. Б еретті був автором будин ків У н іверси тету Св. В олодим ира та Ін сти туту
ш л яхетн и х дівчат. У Х а рк ові за проектам и Є. В аси льєва і О. Т она на честь перемоги у війні
1812 р. збудовано дзвіницю У спенського собору. Р озбуд овую ться південні міста: Катерино
слав, Одеса, Севастополь, Сімферополь, Х ерсон. В Одесі в д усі античної архітектури збудова
но приміщ ення театру (архітектор Т. де Том он), П отьом к ін ські сходи і В оронцовський палац
(Ф. Боф ф о). У Л ьвові м істо прикраш али ратуш а на площ і Р и н ок, будинок театру. У стилі
к ласицизм у зведено ряд споруд у Д рогобичі, У ж городі, Ч ернівц ях. Уяву сучасн иків враж ав
д екоративн о-пей заж н и й п арк «О лександрія» у Білій Ц еркві.
www.testosvit.com
119
У тісн ом у зв’я зк у з архітектурою розвивалися скульп тура й м и стец тво. Традиції народної
скульптури та різьблення використовувалися для оздоблення м аєтків і держ авних установ,
церков, м онастирів, площ і вулиць. Загальновизнаними народним и м и тц я м и були В. Деш,
Г. Гальченко, К. О рловський.
Одеський оперний театр, архітектор Т. де Томон Університет Св. Володимира (Київ)
Львівський оперний театр

Розвивається м он ум ен тал ьн а скул ьп тура. Ш и р оковід ом и м и були скульп тури: «Самсон
роздирає пащ у лева» (К иїв, автор невідомий), п ам ’ятни к к н я зю В олодим иру (автори п р о
екту В. Д ем ут-М алиновський, П. К лодт, О. Тон), п ам ’я тн и к А .-Є . Р іш ел ьє (Одеса, скульптор
І. М артос, архітектор А . М ельников).
У Галичині ск ул ьп тур ам и і барельєф ами І. К р а суц ь к ого було п ри краш ен о багато будин
ків Львова. Реалістичним и рисам и позначені твори Л. Д ол ин ського, як и й виконав ікони для
собору Св. Юра, брав участь у оформленні Успенського собор у в П очаєві.
В обр а зотвор ч ом у м и стец тв і розвивалися істор и чни й , п ейзаж н и й та п обутови й жанри.
Значний вплив на ж ивоп ис мала росій ськ а худож ня ш кола. П ровідн и кам и реал істичного
н апрям у стали К. П авлов, А . М окри ц ьки й , І. Сош енко, Г. В асько. Б лизько 20 років на П оділлі
працював В. Т роп ін ін . В агом ий внесок у становлення ук раїн ського реал істичного ж ивопису
зробив Т. Ш евченко, я к и м було створено понад 130 полотен.
Дати
1805 р. - відкри ття ун іверси тету в Х аркові.
1834 р. - відкри ття ун іверси тету в Києві.
Висновки
З береж ення м овн и х і к ул ьтурн и х традиц ій , вивчення н а ц іон ал ьн ої істор и ч н ої сп адщ ини
сприяли в к інц і X V n i — на п оча тк у X I X ст. п оп ул яри зац ії у к р а їн сь к ої л ітератури й культу
ри, стали важ л и ви м ф а к тор ом культурн о-н ац іон альн ого відродж ен ня.
www.testosvit.com
120
Тема 15. Наддніпрянська Україна
в другій половині XIX ст.
Аграрна реформа 1861 року
На середину X IX ст. особливої гостроти в Російській імперії набуло селянське питання.
Низька продуктивність праці в поміщицьких маєтках, зубожіння основної маси селян та
антифеодальні виступи становили серйозну загрозу державі. Після поразки у Кримській ві
йні (1853-1856), яка виявила економічну й військово-технічну відсталість Росії, суттєво по
гіршилося її міжнародне й внутрішнє становище.
Значна частина воєнних дій відбувалася на території України. Забезпечення армії люд
ськими ресурсами, транспортними засобами, фуражем, продуктами харчування та зростан
ня повинностей призводили до занепаду як селянських, так і поміщицьких господарств. По
глиблення економічної кризи потягло за собою соціальну кризу.
Навесні 1855 р. розпочалися масові виступи селян, які увійшли в історію як Київська ко
заччина. Під час війни селяни записувалися «у козаки», щоб після її закінчення звільнити
ся від кріпацької залежності. Не отримавши обіцяної волі, 180 тис. селян повстали. Вони
оголосили себе козаками, відмовилися працювати на поміщиків і почали вимагати скасуван
ня кріпацтва.
Окрім селян, протестну діяльність розпочало студентство. У 1850-1860-х pp. утворилося
Харківсько-київське таємне студентське товариство, яке прагнуло підняти народ на боротьбу
проти самодержавства.
Олександр П, який прийшов до влади в 1855 p., розумів необхідність проведення реформ
у державі. Щоб не допустити відміни кріпосного права революційним шляхом («знизу»),
уряд розпочав підготовку до проведення аграрної реформи («зверху»). У 1857 р. було створе
но Головний та губернські комітети у селянській справі. До складу Головного комітету
увійшли й українські поміщики В. Тарновський та Г. Галаган. Думки щодо шляхів прове
дення аграрної реформи розділилися між більшістю поміщиків, прихильників кріпацтва,
та ліберальною меншістю. Селянство до підготовки реформи не допустили.
Головні принципи реформи були викладені в Маніфесті від 19 лютого 1861 р. та «Загаль
ному положенні про селян, звільнених від кріпосницької залежності». Згідно з документами
селяни-кріпаки переставали бути власністю поміщика і ставали вільними з моменту оголо
шення Маніфесту. Свій земельний наділ селянин мав викупати у поміщика. Із 13,5 млн на
селення України 10,5 млн були кріпаками та державними селянами. Українські губернії
були поділені на три групи, до складу яких входило Правобережжя, Лівобережжя і Південь.
Розмір земельного наділу й сума викупу селянина залежали від якості землі.
ІС Т О Р И Ч Н И Й Факт
Процедуру викупу земель взяла на себе держава. Державна скарбниця відразу надавала поміщи
ку 75-80 % від викупної ціни. Решту селянин мав сплачувати поміщику особисто. Викупна сума,
яку поміщики отримали від держави, вважалася позикою, яку держава «надала» селянам. За неї
вони щорічно мали сплачувати так званий «викупний платіж» у розмірі 6 % від наданої «позики»
протягом 49 р.
Викупні платежі українських селян були припинені в 1906 р. За цей період селяни сплатили за
землю до 300 % від її ринкової ціни. Ідея викупу виявилася вигідною і для держави, і для поміщиків.
Українським селянам термін обов’язкового викупу земель продовжили до 1881 р. їхні зе
мельні наділи на родючих чорноземах були меншими, ніж в центральних регіонах Росії. До
викупу землі селяни вважалися «тимчасово зобов’язаними» і продовжували відробляти
панщину й сплачувати оброк.
Аграрна реформа 1861 р. носила суперечливий характер і мала як позитивні, так і нега
тивні наслідки.
Позитивні: особисте звільнення селян, удосконалення форм землеволодіння, впрова
дження нових досягнень агротехніки, поглиблення спеціалізації районів та формування в
сільському господарстві товарно-грошових відносин. Селяни перетворилися на верству
власників, отримали можливість займатися торгівлею, ремеслом, промисловим виробни
цтвом тощо.
www.testosvit.com
121
Негативні: збереження поміщицького землеволодіння, «викупні платежі», значне збіль

шення малоземельних господарств, звільнення селян-кріпаків без землі, масові трудові мі
грації українських селян на Південь, Кубань, Північний Кавказ, до Сибіру та Америки в
пошуках вільних земель. Лише за 1861-1888 pp. на Південь переселилися понад 500 тис. се
лян (у тому числі 340 тис. - самовільно).
Висновки
Аграрна реформа 1861 р. звільнила селян від особистої залежності, прискоривши фор
мування ринкових відносин. Однак царський уряд розв’язав земельну проблему за рахунок
селян.
Для українського села в пореформений період стали характерними аграрне перенасе
лення та трудова міграція.
Реформи 1 8 6 0 -1 8 7 0 pp.
У 1860-1870-ті pp. реформаторська діяльність уряду продовжилася. У громадсько-полі
тичному житті країни було здійснено ряд реформ.
Військова від Спрямована на реорганізацію армії: заміна рекрутства загальною військо

1862 р. вою повинністю, скорочення терміну військової служби, відміна тілесних
покарань. Рівень освіти дозволяв окремим особам скорочення служби від
6 місяців до 4 років. Однак переозброєння армії розтягнулося на декілька
десятиліть.
Шкільна 1864 р. Створювалася єдина система початкової освіти з державних та приватних

шкіл, реформувалася середня школа, відновилася автономія університе
тів. Жінкам право навчання в університетах не було надано. Незважаючи
на формальну рівність усіх станів і віросповідань, у середній школі могли
вчитися лише діти дворян та заможних осіб.
Земська від Передбачала створення системи органів місцевого (земського) самовряду

1864 р. вання на рівні губернії та повіту. Земства опікувалися організацією освіти,
медичної допомоги, впровадженням нововведень у сільське господарство,
будівництвом шляхів тощо.
у земському самоврядуванні брали участь усі стани населення, які мали
земельну власність.
Судова 1864 р. Вводила замість закритих станових судів суди присяжних, змагальний
процес відбувався за участю адвоката і прокурора, створювалися губерн
ські суди в кожній губернії та три судові палати. Функції касації (повер
нення справ на повторний розгляд) покладалися на сенат.
Міська 1870 р. Спрямована на удосконалення самоврядування міських общин. Утворюва

лися безстанові органи міського самоуправління - міські думи. В обранні
брали участь всі верстви міського населення, які мали майно і сплачували
податки.
Протягом 1860—1864 pp. були здійснені фінансові реформи, направлені на удосконален

ня апарату фінансового управління, внесені зміни в бюжетну галузь та фінансовий кон
троль, створено Державний банк.
Закон про «Тимчасові правила друку», який вийшов у 1865 p., дещо пом’якшив існуючу
цензуру. Центральні періодичні видання могли звільнятися від цензури за умови внесення
певної грошової застави. Однак закон розповсюджував свою дію лише на Москву й Петер
бург, у провінції цензура зберігалася.
Висновки
Сучасники називали 1 8 6 0 -1 8 7 0 -т і pp. епохою «великих реформ», які сприяли онов
ленню суспільства. В економічній сфері вони заклали базу для індустріалізації — техніч
ного оновлення промисловості й сільського господарства на основі приватної власності
www.testosvit.com
122
Тема 15. Наддніпрянська Україна в другій половині X IX cm.
та поширення ринкових відносин. У соціальній сфері — сприяли розвитку судової систе

ми, місцевого самоврядування та освіти. Україна в ході реформ перетворилася на висо-
корозвинениіі аграрно-індустріальний регіон Росії.
Проте, розтягнувшись на півтора десятиліття і знявши напругу в суспільстві, більшість
з реформ виявилися непослідовними й залишилися незавершеними.
Модернізація суспільно-економічного життя

у другій половині X I X от. у Наддніпрянській Україні розпочинається модернізація
суспільно-економічного життя.
Словник
Модернізація - процес переходу від традиційного, аграрного суспільства до індустріального.
У широкому значенні термін «модернізація» означає зміни, покликані осучаснити умови життя
в усіх сферах суспільства.
В основному, модернізація відбувалася в сферах:
• політичній — централізація та уніфікація всіх галузей соціального життя, бюрократи
зація управління, встановлення демократії тощо;
• економічній — упровадження нової техніки і технологій, розподілу праці, розвитку
ринку;
• соціальній - формування підприємливої та активної людини - людини нового типу;
• духовній - утвердження нової системи цінностей, масого характеру освіти, зростання
культурного і правового рівня населення.
У пореформене десятиліття сільське господарство продовжувало залишатися провідною
галуззю економіки, а селянське питання — найголовнішим у політичному та соціально-
економічному житті. Наслідком збільшення чисельності вільних селян та одночасного змен
шення розміру селянського наділу (у 1900 р. на одну душу чоловічої статі припадало 2,6 де
сятин) стало «аграрне перенаселення» в українському селі.
Після реформи основна частина земель належала дворянам - поміш;икам. На Лівобережжі
й Правобережжі продовжувала існувати система поміщицького господарства, яка ґрунту
валася на оренді селянами поміщицьких земель на умовах відробітку на панських угіддях.
Це не дозволяло механізувати працю та впроваджувати прогресивну агротехнологію. Посту
пово землевласники Правобережжя починають пристосовуватися до умов ринку.
На Півдні України активно використовувалася вільнонаймана праця. Великі поміщиць
кі сільськогосподарські підприємства та селянські господарства фермерського типу орієн
тувалися на внутрішній та зовнішній ринки і були основними постачальниками зерна й тех
нічних культур, у господарствах почали використовувати багатолемішні плуги, сіялки, кін
ні граблі. В окремих з них застосовували парові молотарки. Сільськогосподарську техніку
ввозили переважно з-за кордону. Наприкінці X IX ст. у сільському господарстві України вже
працювало 700 парових двигунів. Нововведення дали можливість збільшити посівні площі
буряку й зернових. Мала місце спеціалізація регіонів України.
Рівень механізації південних районів України в 2—3 рази перевищував загальноросійсь-
кий показник, що приводило до підвищення продуктивності праці й товарності виробництва.
Набуває товарного характеру й тваринництво, поряд з м’ясним скотарством поширюється
молочне.
Розвивається традиційна цукрова промисловість. У другій половині X IX ст. Україна була
головним постачальником цукру на внутрішній ринок імперії та до країн Європи. Одним з
наслідків модернізації цукрової промисловості стає процес концентрації виробництва і ро
бочої сили. Виникає перший в Україні цукровий синдикат (1887), який об’єднав до 80 % усіх
цукрових заводів. Він став монополістом у своїй галузі, регулював ціни на внутрішньому
ринку та впливав на експорт.
Модернізаційні процеси охопили важку промисловість, зокрема металургійну та вугле
добувну галузі. Цьому сприяла протекціоністська політика уряду та іноземні інвестиції.
длрвник
Протекціонізм - економічна політика держави, спрямована на оберігання національного госпо
дарства від іноземної конкуренції шляхом введення ряду економічних заходів.
www.testosvit.com
123
ЗНО з історії' України. Повний ш кільний курс
У 1880 р. Донбас давав 43 % вугілля Російської імперії. Центрами металургійного ви

робництва були Правобережжя та південний промисловий район, де виплавлялося біль
ше 50 % чавуну імперії. Основними споживачами металу були підприємства Юзівського,
Кам’янського, Петровського та ін. українських машинобудівних заводів, на яких виробля
лося 6 0 - 9 0 % рейок країни.
Відбувалися структурні зміни в промисловості України. Занепадали або відходили на дру
гий план традиційні галузі промисловості (суконна, гуральництво), пріоритетними ставали
кам’яновугільна й гірничорудна галузі, сільськогосподарське та транспортне машинобудування.
Промисловий розвиток України супроводжувався інтенсивною розбудовою мережі
залізничних доріг та річкового флоту. Перша залізнична колія в Україні, «Одеса-Балта»,
була прокладена в 1865 р. Залізниці з’єднали основні промислові центри України, чим акти
візували індустріалізацію економіки, розвиток транспортного машинобудування, рейкового
виробництва та воєнних заводів.
Транспортна мережа стимулювала внутрішню і зовнішню торгівлі, укріпила економічні
зв’язки між південними й північними регіонами України. З’явилися великі торговельні
об’єднання з мільйонним обігом, активно діяла роздрібна торгівля, поширювалася діяль
ність фургонників, коробейників. Виникали товарні біржі для гуртових поставок. Україн
ські міста перетворилися на великі торговельні центри. Розвивалися ярмарки, найбільшим з
яких був Харківський. Становлення системи міжнародної торгівлі спочатку було пов’язане з
Одесою. У кінці X I X ст. її конкурентами стали Миколаїв та Херсон. Через них Україна екс
портувала зерно, цукор, марганцеву руду та вугілля.
Одним з ефективних шляхів входження України в світовий економічний простір було за
лучення іноземних капіталів. Сприятливі законодавство та митна політика відкрили прос
тір для проникнення іноземного капіталу в економіку України. Однак присутність іноземних
підприємців перешкоджала закріпленню національного виробника в найбільш прибуткових
галузях важкої промисловості. Крім того отримані надприбутки вилучалися з української
економіки, стимулюючи економічний розвиток країн Західної Європи.
У процесі індустріалізації в українській економіці мали місце:
• встановлення тісних економічних зв’язків із загальноросійським ринком;
• формування всеукраїнського ринку;
• здійснення активних міжнародних економічних стосунків через чорноморські порти;
• перебудови промисловості, темпи якої перевиш;ували загальноросійські.
Позитивні наслідки індустріалізації України могли бути значно більшими. Хоча Росія
розглядала українські землі як свою невід’ємну частину, а не як колонію у прямому сенсі
цього слова, вона неш:адно експлуатувала природні й людські ресурси, штучно гальмува
ла розвиток окремих галузей. Так, прокладання залізниць диктувалося не економічною до
цільністю, а військово-стратегічними потребами, ш;о призвело до втрат позицій України на
світовому ринку зерна. Напередодні Першої світової війни Україна давала 26 % загально
державного прибутку, проте майже половина цієї суми не поверталася в Україну, а йшла на
покриття потреб інших регіонів імперії.
Наслідком модернізаційних процесів в Україні стали зміни в структурі суспільства. По
ступово зникають такі прошарки, як козацтво та чумаки, і виникають нові верстви населення:
підприємці, робітничий клас, інтелігенція. Однак станові відмінності зберігалися до 1917 р.
Основні зміни в соціальній структурі нореформеного часу (за становими ознаками)
Селянство Основною верствою суспільства були селяни, які на Характерною ознакою поре-
1897 р. складали 84 % населення України. У поре- форменого періоду було пере
формений період відбувалося розшарування україн важання в українському селі
ського селянства на заможних середняків та сіль індивідуального селянського
ську бідноту. Останні складали майже половину се землеволодіння над общин
лянських господарств. Вони не витримували конку ним.
ренції і поповнювали групу сільських пролетарів
(тих, хто не мав у власності землі та знарядь праці).
Поступово формувався прошарок сільської буржуазії,
яка використовувала найману працю безземельних
селян та сезонних сільськогосподарських робітників.
www.testosvit.com
124
Дворянство Відбувалося розшарування дворянства. Зростала Хоча дворянство втратило до

кількість дворянських підприємств у сільському 40 % земель, воно продовжу
господарстві, промисловості, залізничній і банків вало залишатися головним
ській сферах. привілейованим станом, ко
ристуючись перевагами при
розподілі військових і цивіль
них посад.
Буржуазія Формувалася шляхом виділення з дрібних товаро Буржуазія була нечисленною

виробників представників торгового і лихварського частиною суспільства. Відсут
капіталу, які ставали промисловцями-підприєм- ність політичних реформ не до
цями. Основною базою були купецтво, частково мі пускала її до влади в країні.
щани і представники розбагатілого селянства.
Робітничий Наслідком аграрного перенаселення та розшаруван Характерною ознакою інду

клас (проле ня селян стала поява великої кількості найманих стріального суспільства була
таріат) робітників (пролетарів), які працювали на великих експлуатація найманих робіт
промислових підприємствах і залізничному тран ників буржуазією.
спорті. На українські губернії припадає майже п’ята
частина від усієї кількості робітників Росії.
Серед інших соціальних груп були інтелігенція, духовенство, купці, міщани, декласовані
елементи. Строкатість соціальної структури та відсутність прав і свобод вели до суспільних
загострень.
Індустріалізація дала поштовх до урбанізації. У містах активно розгортається промисло
ве та житлове будівництво. З’являються водогін, газові ліхтарі, кінниіі та електричний
трамваї, центральні вулиці мостяться бруківкою, озеленюються. Міські околиці бідноти
особливих змін не зазнали. Українці в містах складали не більше третини від загальної
кількості населення (найбільше було росіян і євреїв). Багато міст України перетворилися на
спеціальні ринки робочої сили, де землевласники наймали робітників. Селяни з низьким
рівнем грамотності були прив’язані до землі. Втративши її, вони не оселялися в містах, а
емігрували до нових сільськогосподарських районів. Цьому сприяла й цілеспрямована по
літика царського уряду.
Висновки
Індустріалізація України мала беззаперечні успіхи і привела до інтенсивного розвитку
окремих галузей легкої та важкої промисловостей. Однак у структурі загальноросійської
економіки Україна виступала джерелом сировини та ринком збуту дешевої російської про
дукції.
Суспільні рухи в Україні

Криза аграрного суспільства, ідеї «селянського суспільства» та некапіталістичного (нека-
піталістичної індустріалізації) шляху розвитку викликали до життя рух народництва.
Словник
Народництво - ідеологія і громадсько-політичний рух, що охопив вихідців з дворянства та різ
ночинної інтелігенції у 1860-1880-х pp. Воно виражало інтереси селянської демократії, поєднувало
радикальну антифеодальну програму з ідеями утопічного соціалізму.
Народники майже не цікавилися визвольними прагненнями поневолених народів. Національ
ні ідеї у народницько-демократичних рухах в Україні в 1880-1890-х pp. відстоювали М. Левицький,
Б. Грінченко, Т. Осадчий та ін.
Російські народники ставили за мету організацію російської селянської революції. їхні
методи були радикальними, але утопічними. Українські народники були більш поміркова
ними і прагматичними. Вони спрямовували зусилля на підготовку селян до аграрної рефор
ми, формування національної свідомості шляхом розвитку народної освіти і поширення
знань. У 1870-х pp. народники займалися пропагандою соціалістичних ідей та «ходінням в
народ», яке зазнало невдачі.
www.testosvit.com
125
У 1877 р. в Україні відбулася спроба народників створити таємну селянську революційну

організацію — так звану «Чигиринську змову». Вони сфабрикували «царську грамоту» і за
кликали селян Чигиринського повіту до боротьби за переділ землі та підготовку збройного
повстання. Однак «Чигиринська змова» була викрита, а її учасники заарештовані. Спроба
засвідчила неспроможність народників організувати селянський рух.
Із 1878 р. народники перейшли до терористичної діяльності й через три роки вбили Олек
сандра II. Після арештів і розправи над керівниками народницький рух втратив провідну
роль у суспільстві.
Різновидом суспільного руху було хлопоманство.
Словник
Хлопоманство (від польського «хлопи» - селяни) - народницько-культурна течія інтелігенції в
Правобережній Україні 1850-1860-х pp., яка прагнула зближення з народом. Рух перебував під впли
вом соціально-революційних ідей Заходу. Хлопомани були переконані, що політичним діям мало пе
редувати поширення культури та освіти.
Наприкінці 1850-х pp. студенти Київського університету створили таємний гурток, до
складу якого входили польська інтелігенція та студенти Наддніпрянської України. Гурток
ставив за мету зблизитися з селянством, відстоювати його соціальні інтереси та виховувати в
селянах патріотичні почуття. Гуртківців називали хлопоманами. Ідеологом хлономанства
був Володимир Антонович. Свою діяльність хлопомани розпочали з
поширення освіти серед українських селян, піднесення їхньої націо
нальної та суспільно-політичної свідомості. На рубежі 1860-1861 pp.
гурток розпався. Невелика група хлопоманів на чолі з В. Антоновичем
перейшла на позиції українофільства.
Антонович Володимир (1834—1908) - видатний український історик, ет

нограф, археолог, член угруповання хлопоманів. Був одним із організаторів
і головою Київської громади. Автор багатьох праць з історії України. До його
учнів належали Д. Багалій, М. Грушевський та ін. Видав 8 томів «Архіву Пів
денно-Західної Росії». Майже півстоліття стояв на чолі українського громад
сько-політичного життя, підтримував тісні зв’язки з Галичиною.
Розвиток громадівського руху

У 1 8 6 0 -1 8 8 0 -ті pp. має місце лібералізація суспільно-політичного життя. Була проголо
шена амністія членам Кирило-Мефодіївського братства, почали виникати гуртки, до діяльнос
ті яких царський режим ставився толерантно. Центром політичного життя став Петербург.
У той час українське народництво існувало в формі громад. Одна з перших українських
громад виникла в 1858 р. у Петербурзі. До її складу входили М. Костомаров, Т. Шевченко,
П. Куліш та ін. З метою поширення української мови громадівці, коштом українських зем
левласників, видавали підручники, словники, популярні твори українських письменників.
Значним явиш;ем в житті Петербурзької громади було видання журналу «Основа» (1861),
який виходив українською й російською мовами. В журналі друкувалися твори Т. Шевчен
ка, Марка Вовчка, С. Руданського, Л. Глібова та інших письменників. Він проіснував близько
двох років.
Висновки
Українська громада в Петербурзі через журнал «Основа» уперше сформулювала на
ціонально-культурну програму українського руху.
З кінця 1850-х pp. громади почали діяти в Полтаві, Харкові, Чернігові та інших містах.
У 1861 р. утворилася Київська громада. Її активні члени - В. Антонович, М. Драгомапов,
П. Чубинський, Т. Рильський та ін., вважали своїм основним завданням поширення куль
тури й пробудження національної свідомості народу. Вони брали активну участь у роботі
недільних шкіл, видавали українську популярну та наукову літературу, збирали матеріали
з етнографії й фольклору. Основним напрямком діяльності громадівців була освітянська ро
бота в недільних школах. У червні 1862 р. царським указом недільні школи були заборонені,
ш;об особи, які там працювали, не могли «завдати потрясінь державі».
126
www.testosvit.com
У 1863 р. царський міністр внутрішніх справ Валуєв заборонив друкування українською

мовою книг «навчальних і взагалі призначених для початкового читання народу», зазна
чивши при цьому, щ;о «ніякої окремої малоруської мови не було, немає і бути не може».
За виразом І. Огієнка, цією забороною на українську літературу, науку й культуру накла
ли важкі пута, а українську інтелігенцію відірвали від народу, заборонили їй промовляти
до нього рідною мовою. Після Валуєвського указу у національному відродженні настала
майже десятилітня перерва, яка тривала до початку 1870-х pp.
Відродження громадівського руху в Україні відбулося у 1869 р. Київська громада
1870-х pp., на відміну від громади 1860-х, перетворилася на таємну організацію. До початку
X X ст. вона була головним осередком національно-культурної роботи в Україні. Активними
учасниками відродженої Київської громади були досвідчені громадівці, до яких долучалася
українська творча інтелігенція - композитор М. Лисенко, драматург М. Старицький та ін.
Молода генерація гуртувалася навколо М. Драгоманова та Ф. Вовка. Друкованим органом гро
мад івців була газета «Київський телеграф».
У лютому 1873 р. в Києві було створено першу наукову установу в Україні — Південно-
Західний відділ Російського географічного товариства. Його членами-засновниками стали
історики в. Антонович, М. Драгоманов, етнограф П. Чубинський, етнолог та антрополог
Ф. Вовк та ін. Головою було обрано відомого мецената, великого землевласника з Чернігівщи
ни Г. Галагана.
Драгоманов Михайло Чубинський Павло Грінченко Борис

(1841-1895) - публіцист, істо (1839-1884) - етнограф, поет, (1863-1910) - письменник, ет
рик, літературознавець, фоль громадський діяч. Був членом нограф, історик. Активний
клорист, філософ, суспільно- Київської громади. Російська учасник громадівського руху.
політичний діяч, автор понад академія наук визнала його Голова Київської просвіти
2 тис. творів. найкращим тогочасним етно (1905-1909). Упорядкував і ви
Очолював ліве крило Київської графом та народознавцем. У дав чотиритомний «Словарь
громади, під час еміграції став 1863 р. опублікував вірш «Ще української мови» (1906-1909).
співзасновником «Женевсько не вмерла Україна», який був
го гуртка» - зародка україн покладений М. Вербицьким на
ського соціалізму. З 1889 р. музику і став національним
очолював кафедру загальної іс гімном України.
торії Софійського університету.
Відновлення діяльності Київської громади царський уряд сприйняв як новий вияв «мало
російського сепаратизму». У 1875 р. почалися напади на українофільство, які закінчилися
виходом в 1876 р. Емського указу. Було заборонено діяльність українських громад, припине
но випуск «Київського телеграфу», ліквідовано Південно-Західний відділ як науково-орга
нізаційний центр українофільства. Крім того, Емським указом заборонялося: видання
українською мовою оригінальних творів і перекладів, завезення україномовних книг із-за
кордону, постановка вистав, організація концертів і навіть написання текстів для нот україн
ською мовою. Указ унеможливлював легальну діяльність українського руху. Пізніше було
заборонено будь-які російські переклади українською мовою. Російський царизм не допус
тив українську мову до навчання та просвіти народних мас. Саме слово «Україна» заміню
валося на «Малоросія».
www.testosvit.com
127
Почалися переслідування громадівців. М. Драгоманов змушений був виїхати до Женеви

(Швейцарія), де разом з іншими українськими політичними емігрантами організував гурток
та «вільну українську пресу за кордоном». Програма діяльності гуртка передбачала, з одно
го боку, знайомство європейської громадськості з українським суспільним рухом, з іншого
— політичну роботу в Україні та поширення ліберальних і соціал-демократичних ідей. У
1878-1882 pp. гуртківці видавали журнал «Громада».
Після вбивства в березні 1881 р. російськими народниками царя Олександра II наступив
період реакції. Розправа з активними учасниками замаху (серед яких були й українці: А н
дрій Желябов, Софія Перовська - правнучка гетьмана Кирила Розумовського, Микола Ки-
бальчич - автор першого в світі креслення проекту космічного корабля, Дмитро Лизогуб та
ін.) привела до припинення діяльності народницького руху.
У 1880-х pp. українські громадівці об’єдналися навколо журналу «Киевская старина»
(1888—1906). У 1897 р. на з’їзді громадівців за ініціативи В. Антоновича й О. Кониського
було засновано Загальноукраїнську безпартійну демократичну організацію (ЗУБО), яка
мала на меті об’єднання всіх українських діячів в одну організацію. До Загальноукраїнської
безпартійної організації приєдналися всі громади, що існували в 20 містах України. Було
засновано видавництво «Вік». На початку X X ст. діяльність ЗУБО набуває політичного ха
рактеру.
Одночасно в Україні виникає «самостійницький рух». Студенти вищих навчальних за
кладів Києва і Харкова (Б. Грінченко, В. Боровик, І. Липа, М. Базькевич, М. Міхновський) в
1891 р. утворили громадсько-політичне об’єднання «Братство тарасівців». Основні засади
його діяльності були викладені в «Декларації віри молодих українців». Тарасівці виступали
за соборність українських земель, на захист української мови, за справедливе вирішення
економічних питань, добросусідські відносини з усіма народами України. «Братство
тарасівців» висувало політичні й економічні вимоги на відміну від культурницьких питань,
характерних для громадівського руху 1860-х рр, X I X ст. Вони поширювали свої погляди се
ред шкільної молоді, студентства, селянства та робітників. Братство проіснувало до 1898 р.
Більшість його членів були заарештовані й ув’язнені. Під впливом ідей братства в Східній
Україні була заснована перша політична партія — Революційна українська партія.
У 1899 р. на з’їзді студентських громад було утворено всеукраїнську студентську спілку
«Молода Україна» і вироблено «Програму української національної партії». Мета програми:
повернути всіх студентів-українців до служіння власному народові, донести до свідомості
широких верств, що «національно-політичне рабство» є «безпосереднім наслідком росій
ського абсолютизму».
Д ати
1863 р. - Валуєвський циркуляр.
1863—1864 pp. - польське національно-визвольне повстання.
1876 р. - Емський указ.
Висновки
Українські громадівці в 1860-х pp. уперше сформулювали національно-культурну про
граму українського руху.
Розробником української ідеології «поміркованого» українського націоналізму виступив
М. Драгоманов, який сформулював ідею цілісності східних і західних українських земель.
Наприкінці X I X ст. відбулася політизація українського національного руху.
Тема 16. Західноукраїнські землі
у складі Австрійської (Австро-Угорсько’О імперії
в другій половині XIX - на початку XX ст.
Після скасування кріпацтва в 1848 р. Західна Україна продовжувала залишатися відста
лим аграрним регіоном Австро-Угорщини. Розгляд Віднем західноукраїнських земель лише
в якості джерела сировини та ринку збуту австрійських товарів призводив до економічного
занепаду краю. У Галичині близько половини орної землі належало великим землевласникам.
Особливістю розвитку сільського господарства було збереження багатьох феодальних пере
житків. Певне економічне пожвавлення відбувається в 1860-х pp., намічається спеціаліза
ція районів, виникають кооперативи, розширюється внутрішній ринок.
Проте розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві супроводжувався
аграрним перенаселенням та соціальним розшаруванням селян. Неспроможність Австро-
Угорщини задіяти значну кількість робочих рук західноукраїнських земель призвела напри
кінці X IX ст. до масової трудової еміграції українців у СІЛА, Канаду та Бразилію. Значною
була й сезонна трудова еміграція до Західної Європи. Трудова еміграція породила зарубіж
ну українську діаспору.
Наприкінці X IX ст. розпочалася масова трудова еміграція з Галичини, Північної Буковини й За
карпаття. Основний її потік ішов до СІЛА. Серед перших переселенців переважали лемки та бойки. За
даними деяких дослідників, кількість українських емігрантів у США в 1897 р. складала 150-200 тис.
осіб. Значна кількість переселенців направилася в Канаду (близько 150 тис.). Першими переселенцями
з України в Латинську Америку стала родина М. Морозовича із Золочівського повіту, яка в 1872 р.
прибула до штату Парана (Бразилія). Згодом збільшення кількості українських емігрантів змусило
бразильський уряд обмежити в’їзд переселенців.
У 1870-1890-х pp. формується фабрично-заводське виробництво. З’явилися нафтовидо
бувна, дерево- та металообробні галузі, в яких панує австрійський і німецький капітал. Сиру
нафту переробляли на заводах Австрії та Угорщини. Збільшився видобуток бурого вугілля
та солі. Інтенсивно розвивалися борошномельна, спиртогорілчана, пивоварна та тютюнова
галузі. Були збудовані майстерні по ремонту паровозів та вагонів (Львів, Стрий), розширюва
лося виробництво будівельних матеріалів, лісова та лісопильна промисловості.
Розвиток торгівлі й формування ринкових відносин у Галичині вимагали активного
входження українських селян в торгово-економічне життя. Проникнення українців у
торгово-економічну сферу відбувалося мирним шляхом.
Українська буржуазія вкладала кошти в українські культурно-освітні товариства, які, в
свою чергу, готували тисячі висококваліфікованих освічених людей, що брали активну
участь у розвитку різних галузей економіки Галичини. Особливість українського життя в
Галичині полягала в нерозривній єдності економічної й культурно-освітньої діяльності.
Розвиток капіталізму сприяв формуванню промислового пролетаріату, у середовищі
якого була велика кількість сезонних та поденних робітників. Австрійське законодавство за
бороняло створення робітничих організацій та проведення страйків. Після прийняття кон
ституції в 1860 р. ситуація дещо змінилася.
У 1867 р. Австрія перетворюється на Австро-Угорську імперію, в результаті чого Галичина
й Буковина опинилися в австрійській частині, а Закарпаття — в угорській. За цих умов
розпочинається активна боротьба інтелігенції проти полонізації та мадяризації. Посилення
польських позицій в Галичині супроводжувалося активізацією суспільно-політичного руху.
Руська (русинська) інтелігенція, посилаючись на історію Київської Русі й Галицько-Во
линського князівства, вважала, що має право на рівні з поляками політичні та культурні права.
Вона шукала порятунку в орієнтації на Російську імперію і називала себе москвофілами.
£д^вник
Москвофільство - суспільно-політична течія в Галичині, Закарпатті та Буковині в кінці XIX - на
початку X X ст., яка ставила за мету приєднання Західної України до Росії. Ґрунтувалася на теорії
слов’янофільства і бажання українців вирватися з-під влади Австро-Угорщини. Москвофіли пропагу
вали «єдину і неділиму українську народність».
www.testosvit.com
5 П овний шкільний курс. ЗНО з історії Укграінн
129
Москвофіли (Д. Зубрицький, Г. Курченко, А . Добрянський) користувалися фінансово-еко-

номічною підтримкою російського режиму, який використовував їх як протидію українсько
му рухові. На москвофільські позиції перейшла більша частина старої руської інтелігенції,
в тому числі й Яків Головацький. Москвофіли заперечували права українського народу на
національне існування.
На початку 1860-х pp. зростання національної свідомості сприяло зародженню руху, пред
ставленого переважно молодою українською інтелігенцією (В. Шашкевич, Д. Танякевич,
Ф. Зіревич, К. Климкович). Це були народовці, які в своїй культурно-просвітницькій
діяльності доводили, що українці —це окремий народ, який займає територію від Кавказу до
Карпат. Народовці мали сильний вплив у студентських організаціях і діяли за зразком
Київської громади.
Словник
Народовці - діячі культурницького, пізніше політичного руху, який виник на початку 1860-х ро
ків серед інтелігенції Галичини. На противагу москвофілам сповідували національне відродження в
дусі демократизму. Пропагували народну мову в школі та літературі, заснували перший український
професійний театр у Львові, культурно-освітню організацію «Руська бесіда» на Буковині.
У 1868 р. у Львові народовці утворили товариство «Просвіта», яке мало на меті поширен
ня освіти та пробудження національної свідомості населення. Відкривши свої філії в усіх
повітових містах і містечках Галичини, «Просвіта» практично створила у краї національну
культурно-освітню та економічну мережу із центром у Львові. З метою підтримки селянства
на кошти меценатів і заможних підприємців розпочалася організація кооперативів «Народ
на торгівля», «Сільський господар». Через кооперативи селяни долучалися до нових форм
господарювання. Діяльність цих товариств сприяла підвищенню соціально-економічного та
культурного рівня українського населення.
Зближення народовців Галичини і громадівців Наддніпрянської України привело до
створення у Львові в 1873 р. Літературного товариства ім. Т.Г. Шевченка. На його основі в
1892 р. виникло Наукове товариство ім. Т. Шевченка, яке було побудовано як прообраз акаде
мії наук. Товариство видавало популярні українські книжки, відкривало читальні, охоп
люючи своїм впливом селянські маси. Поступово народовці стають провідною силою в русь
кому таборі.
У середині 1870-х pp. частина молодої інтелігенції Галичини критично поставилася до
діяльності обох течій (і народовців, і москвофілів). Вони бажали надати українському рухові
європейського характеру (М. Драгоманов, І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький) і повернули
ся до ідей соціалізму. Це була так звана радикальна течія, яка критикувала москвофілів,
народовців та існуючий лад.
На початку 1890-х pp. у народовський рух вливається нова група молодих діячів (Є. Олес-
ницький, К . Левицький, С. Федак та інші), які готові були співпрацювати з австрійськими
та польськими урядовими колами Галичини. Австрійський уряд, враховуючи загрозу по
ширення російського впливу, теж зробив спробу примирити поляків та українців. У 1890 р.
старше покоління народовців пішло на компроміс з польськими депутатами сейму. Було про
голошено «нову еру» в польсько-українських відносинах. За умовами угоди народовці
зобов’язувалися підтримувати політику польського уряду, отримавши натомість декілька
місць у парламенті. Крім того, польська сторона давала згоду на відкриття української кафед
ри історії у Львівському університеті, однієї української гімназії та введення двомовності в
інших гімназіях. Проте реалізація домовленостей, передбачених «новою ерою», не знайшла
підтримки у населення і в 1894 р. зазнала краху.
На Буковині національний рух розгортався під гаслами боротьби з румунськими вплива
ми. У 1869 р. буковинські народовці заснували культурно-освітнє товариство «Руська бесіда»
(Ю. Федькович, брати Воробкевичі).
На Закарпатті громадсько-політичне життя очолили москвофіли (І. Раковський), які по
ширювали свій вплив на інтелігенцію краю. У своїх творах І. Раковський доводив, що не
існує ні українського народу, ні української мови. Є лише єдиний російський народ і єдина
російська мова. У краї широко здійснювалася політика мадяризації, яку підтримувала час
тина греко-католицького духовенства. Закарпаття залишалося в найбільш занедбаному
www.testosvit.com
економічному й культурно-освітньому стані з усіх західноукраїнських земель.
130
Тема 16. Західноукраїнські зем лі у складі Авст рійської (Австро-Угорської) ім перії в другій половині XIX...
У 1890-х pp. у З ахідн ій У країн і розпочався процес створ ен н я п ол іти ч н и х партій. Існує
багато визначень терм іна «партія». У посібни ку наводиться одне з них.
Словник
Політична партія - це спільність ідеологічно й організаційно об’єднаних людей, які мають на
меті завоювання, утримання та використання державної влади для реалізації інтересів певних соціа
льних груп, верств чи інших спільностей.
Перші політичні партії Галичини
Назва Дата Напрям
Русько-україн- 1890 p., Львів, заснов Члени партії прагнули поєднати теоретичні засади
ська радикальна ники І. Франко, М. Пав соціалізму із захистом соціальних інтересів селян та
партія (РУРП) лик, С. Данилевич та ін. національних інтересів українців, боролися за демо
кратичні свободи.
Католицький 1896 р. Засновники - представники греко-католицького духо

русько-народ венства. Партія не мала значної кількості прихильни
ний союз - кон ків.
сервативна пар
тія
Українська на 1899 р. Лідери - Ю. Ро- Її члени ставили на перший план національну ідею,
ціонально-демо манчук, К. Левицький, кінцевою метою було проголошення державної неза
кратична партія І. Франко, М. Грушев- лежності та соборності України.
(НДП) ський та ін.
Українська соці- 1899 р,, Львів. Створена Легальна реформістська соціалістична партія, що мала
ал-демократична за участю Ю. Бачин- на меті встановлення в Україні республіканського
партія (УСД1І) ського, М. Ганкевича, устрою.
С. Вітика
Одним з керівників л івого крила національно-визвольного р у х у та засновників перш ої

україн ської п ол іти чн ої п а р тії — Р у ськ о-ук раїн ської р ад и к ал ьн ої п а р тії був І. Ф ранко - поет,
п и сьм ен н и к , гр о м а д сь к и й д ія ч , п ерш и й у к р а їн сь к и й п р о ф е сій н и й л ітер атор . У 1916 р.
він був висунутий на здобуття Н обелівської премії.
Бачинський Юліан Левицький Євген Павлик Михайло

(1870-1840) - політичний діяч, (1870-1825) - громадсько-полі (1853-1915) - громадсько-полі
публіцист. Член Української тичний діяч, публіцист. Обирав тичний діяч, публіцист, пи
радикальної партії. Видав кни ся головою Всеслов’янського сьменник. У молоді роки пере
гу «икгаіпа irredenta» (1895), в конгресу у Відні. Один з ініціа бував під впливом москвофілів.
якій дійшов висновку, що полі торів створення, належав до її У Женеві разом з М. Драгома-
тична самостійність України є правого крила - Української ра новим видавав журнал «Грома
необхідною передумовою її еко дикальної партії, яке заснува да». Став одним із засновників
номічної та культурної розбу ло Українську національно-де Української радикальної партії.
дови. мократичну партію. Пізніше - Автор численних оповідань.
член УнРади Галичини.
www.testosvit.com
131
Вагомою подією у національному житті галицьких українців був прихід в 1900 р. на га
лицький митрополичий престол Андрея Шептицького. З цього часу греко-католицька церк
ва остаточно переходить на українські національні позиції і стає потужним чинником
національного руху.
Андрей Шептицький (1865-1944) - західноукраїнський церковний і громад
ський діяч, доктор права, з 1900 р. митрополит Галицький.
Заснував своїм коштом Український національний музей у Львові (1905), зе
мельний банк, народну лікарню. Сприяв діяльності культурно-освітніх установ,
опікувався навчанням обдарованої молоді. За його ініціативою створено заповід
ники кедрових лісів на горі Яйце та степової рослинності біля Чортової гори на
Рогатинщині.
А. Шептицькому вдалося розв’язати суспільний конфлікт
у зв’язку з вимогою молодого покоління українських діячів обмежити вплив
церкви на національний рух, надавши йому більш світського характеру. Він
поставив участь греко-католицьких свяш;еників у громадському житті в залежність від дотри
мання ними принципів християнської моралі. Він звернув увагу свяш;еників на господарські
та культурні потреби українського суспільства Галичини. Це зміцнило моральний авторитет
церкви й позитивно відбилося на національному русі.
Д ати
1868 р. - створення у Львові товариства «Просвіта».
1873 р. - створення у Львові Літературного товариства ім. Т.Г. Шевченка (від 1892 р. - На
укове товариство ім. Т. Шевченка).
1890 р. - створення Русько-української радикальної партії.
1899 р. - створення УНДП.
Висновки
У політичному відношенні Галичина в цілому мала сприятливі умови для розвитку укра
їнського руху. Українці Галичини, хоча й обмежено, але користувалися демократичними
правами вибору до парламенту та сеймів, мали умови для розвитку української мови, літе
ратури, освіти й науки.
www.testosvit.com
132
Тема 17. Культура України в другій половині XIX
на початку XX ст.
Розвиток капіталізму, революційні події 1905—1907 pp., наростання українського полі
тичного руху сприяли піднесенню української культури і освіти. У Російській імперії уряд
пішов на розширення мережі початкових шкіл. Було запроваджено новий тип народних
шкіл, вищих початкових училищ, збільшилася кількість середніх навчальних закладів. Од
нак жодної школи на державному утриманні не існувало.
Значна частина населення України (близько 70 %) взагалі не вміла читати й писати. Праг
нучи знищити самосвідомість українського народу та його прагнення до державного від
родження, царський уряд проводив асиміляторську політику: в освітянських закладах
насаджувалася російська мова.
Аналогічним було становище з вищою освітою. На території України не було жодного
вишу з українською мовою викладання. Після революції 1905-1907 pp. уряд дозволив отри
мання вищої освіти вихідцями з нижчих станів, хоча доступ в університети дітям робітників
і селян практично був закритий. До позитивних змін можна віднести розширення мережі
училищ та інститутів (у тому числі 8 учительських).
Не менш складним був розвиток освіти в Австро-Угорщині. В українських землях влада
насаджувала школи з німецькою і польською мовами викладання, всіляко обмежувався до
ступ дітей простих людей до освіти. На початку X X ст. на Буковині діяла всього одна
українська гімназія, на Закарпатті не було жодного українського навчального закладу. Вищу
освіту могло отримувати лише обмежене коло осіб, плата за навчання залишалася високою.
Перед Першою світовою війною боротьба за національну школу в Галичині й Буковині дала
відчутні результати.
Розвиток української літератури та мистецтва
Панас Мир «Лихі люди», «Хіба ревуть Письменник революційно-демократичного спря

ний (1849- воли, як ясла повні?», «Повія». мування. У творі «Хіба ревуть воли, як ясла пов
1920) ні?» талановито змалював життя українського
села за 150 років.
Нечуй- «Микола Джеря», «Кайдашева Для його творів характерною була проблема на
Левицький сім’я», «Запорожці», «Маруся родності. На прикладі життя однієї родини зма
Іван (1838- Богуславка», «Старосвітські ба лював у «Кайдашевій сім’ї» цілу епоху.
1918) тюшки та матушки», «Афон-
ський пройдисвіт» та ін.
Коцюбинсь «Харитя», «Дорогою ціною», Змалював революційно-визвольну боротьбу в но

кий Михайло «Fata morgana», «Тіні забутих вих умовах, підтримував тісні стосунки з лібе
(1864-1913) предків», «Intermezzo», «Лялеч рально-народницькою інтелігенцією, таврував
ка», «Сміх», «По-людському» систему царського самодержавства.
та ін.
Марко Вовчок «Народні оповідання», «Інсти Основні твори позначені революційно-демократич

(1833-1907) тутка», «Ледащиця», «Маруся», ним спрямуванням. Викривала кріпосництво, за
«Кармелюк», «Невільниця» та суджувала провінційне панство, з теплотою зма
ін. льовувала простих людей.
Кобилянська «Земля», «Людина», «Він і во Основні проблеми творчості - емансипація жінки,
Ольга (1863- на», «Царівна», «Покора». обстоювання її права на працю і повноцінне духов
1942) не життя. Вона була однією з ініціаторок створення
першого Товариства руських жінок на Буковині.
Гнат Хотке- «Лихоліття», «На залізниці», 3 демократичних позицій відтворив події револю
вич (1877- «Камінна душа», «Довбуш», ції 1905-1907 pp. в Україні, яскраво змалював бо
1938) «Гірські акварелі», «Гуцуль ротьбу робітників проти царської влади за націо
ські образки» та ін. нальне і соціальне визволення.
www.testosvit.com
133
ЗНО з історії України. Повний шкільний курс
Українська література чутливо реагувала на події у світі. Голосно заявили про себе мо
дерністи А . Тесленко, Б. Лепкий. Вагомими були здобутки молодих поетів: А . Кримського
(збірка «Пальмове віття»), В. Самійленка («Ельдорадо», «На печі»), М. Вороного (збірки «Лі
ричні поезії», «В сяйві мрій»), Г. Чупринки («Огнецвіт», «Метеор», «Ураган») та ін. Кращі
традиції старшого покоління продовжили письменники О. Маковей, А . Крушельницький,
М. Яцків.
Леся Українка Франко Іван Карпенко-Карий Іван

(1871-1913) - українська поете (1856-1916) - геніальний (1845-1907) - драматург, актор,
са, митець з високими грома письменник і мислитель. Його режисер, театральний діяч, один
дянськими почуттями. Гостро талановиті твори були сповнені із основоположників нового ук
реагувала на явища навколиш віри в торжество справедливос раїнського театру. Створив об
нього середовища. Талановито ті, в перемогу українського на рази бунтарів проти соціально
висвітлюючи загальнолюдські, роду. го гноблення.
релігійні, філософські та істо Революційні події справили ве Автор творів: «Розумний і ду
ричні теми, вона залишалася личезний вплив на його твор рень», «Сто тисяч», «Хазяїн»,
тонким, проникливим ліриком. чість. Написав твори: «Вічний «Бондарівна», «Безталанна»,
Заснувала інтелектуальний на революціонер», «Каменярі», «То «Сава Чалий» та ін.
прям в українській літературі. варишам із тюрми», «Наймич
Написала твори: «Пісня про ка» «Марійка», «Мойсей», «Сійте
волю», «На руїнах», «Камінний більше», «Сухий пень» та ін.
господар», «Бояриня», «Лісова Під егідою ЮНЕСКО відзнача
пісня», «Давня казка» та ін. лися 130- та 150-річний ювілеї
від дня його народження.
Українська наука
Грушевський Михайло «Нариси історії українсько Автор майже 2 тис. праць у галузі україн
(1866-1934), історик. го народу», «Ілюстрована ської і світової історії, історіографії, літерату
історія України». ри, соціології, етнографії, археології, що зба
гатили національну та європейську науку.
Єфименко Олександра «Історія українського наро Перша жінка - доктор історичних наук в
(1848-1918), історик. ду», «Турбаївська катастро Росії.
фа», «Нариси історії Право
бережної України».
Аркас Микола (1853- «Історія України-Русі». За Автор першої історичної праці українсь
1909), історик, компо сновник товариства «Про кою мовою.
зитор. світа» у Миколаєві. Автор
опери «Катерина».
Хвойка Вікентій (1850- Розкопки, проведені вченим, увінчалися

1914), археолог. відкриттям світового значення. Учений був
першовідкривачем трипільської культури.
Рудницький Степан Засновник Українського Створив загальний курс «Географії Укра

(1877-1937), учений. науково-дослідного інститу їни», заклав фундамент нової науки -
ту географії і картографії. географічного українознавства.
www.testosvit.com
134
Тема 17. Культура України в другій половині X IX - на початку X X cm.
Пулюй Іван (1845- Був багатогранною люди Вніс вагомий внесок у дослідження про
1918), фізик. ною. Спільно з П. Кулішем цесів електричних розрядів у газах, моле
та І. Нечуєм-Левицьким кулярної фізики та електротехнічних змін
працював над перекладом них струмів.
на українську мову Псал
тиря і Євангелія.
Вернадський Володи Створив Радієвий інститут, Основоположник геохімії, біохімії, знань

мир (1863-1945), вче- заснував комітет з історії про біосферу та ноосферу - якісно вищий
ний-енциклопедист. знань, відділ живої речови ступінь розвитку людського суспільства.
ни. На його честь названо
мінерал вернадит.
М. Туган-Барановський «Соціальні основи коопера Автор праць з теорії вартості, розподілу

(1865-1919), економіст. ції», «Основи політичної еко суспільного доходу та кооперованих основ
номії». господарської діяльності. Один з перших,
хто усвідомив недосконалість як суто рин
кових, так і планових регуляторів.
Ігор Сікорський (1889- У 1912 р. заснував у Києві На початку X X ст. один з найвідоміших
1972), авіаконструктор. перший у світі Інститут ди авіаконструкторів світу. У 1911 р. сконстру
тячої психології. ював літак, на якому було встановлено
світовий рекорд швидкості, а в 1913 р. -
літак, на якому встановлено світовий ре
корд вантажопідйомності.
Нестеров Петро (1887- Відкрив в Одесі перший Розробив прийоми вищого пілотажу, вико
1914), авіатор. аероклуб. нав знамениту «мертву петлю».
Справжньою подією в культурному і науковому житті України став вихід чотиритомного

словника української мови Б. Грінченка. Практично одночасно вийшов тритомник А . Кримсь
кого «Українська граматика». Переконаним прихильником української мови, її впливу на
формування національної свідомості був В. Гнатюк, який підготував і видав 60 томів «Етно
графічного збірника», «Матеріали для української етнології».
МечниковІлля Заболотний Дмитро Яворницький Дмитро

(1845-1916) - разом з мікробіо (1866-1929) - мікробіолог та (1855-1940) - історик, археолог,
логом Гамалією заснували пер епідеміолог. Організував Інсти етнограф, фольклорист, письмен
шу в Росії та другу в світі бакте тут мікробіології та епідеміоло ник. Дослідник історії україн
ріологічну станцію. На запро гії. Брав участь у експедиціях ського козацтва. Найбільш ві
шення Л. Пастера прибув до до Індії, Аравії, Монголії, Пер домі праці «Історія запорозьких
Парижа, де організував лабора сії та ін. з вивчення чуми. За козаків», «До історії степової
торію при пастерівському ін ймався розробкою методів бо України», «Йван Дмитриевич
ституті. Лауреат Нобелівської ротьби з чумою. Сирко, славньїй кошевой ата-
премії. ман войска запорожского низо
вих казаков» таін.
www.testosvit.com
135
Архітектура та мистецтво
В архітектурі набув поширення стиль модерн. Спираючись на кращі зразки народної
архітектури, українські архітектори створили шедеври українського модерну (В. Кричевсь-
кий, К. Жуков - будинок Полтавського земства, І. Левицькиіі — будинок страхового товари
ства «Дністер», В. Максимов - Меморіальна Георгіївська церква під Берестечком на Волині,
Г. Най - перший в Україні критий ринок - Бессарабський у Києві, О. Лушпинський - Народ
ний дім у Дрогобичі).
Відомий архітектор Владислав Городецький працював у різних стилях. Широковідомі
його споруди в м. Києві: Музей старожитностей і мистецтва (нині Національний художній
музей) споруджено в стилі неокласицизму, так званий Будинок з химерами (власний буди
нок архітектора) - у стилі модерн, Миколаївський костел (тепер Будинок органної і камерної
музики) - у стилі неоготики, караїмська кенаса (тепер Будинок актора) - у формах
мавританської архітектури.
Образотворче мистецтво. Творчість художників цього періоду проникнута демократиз
мом, любов’ю до простого народу та його історії. Широковідомі твори І. Труша (портрети
І. Франка, Лесі Українки, В. Стефаника, М. Лисепка), М. Пимоиенка, К. Костанді, К. Тру-
товського, С. Васильківського. Шедеври українського живопису («Карусель», «Селянська ро
дина», «Праля», «Продавщиці квітів» та ін.) створені знаним у Європі художником О. Мураш-
ком. Заснована ним рисувальна школа була широко відомою в Росії.
Пимоненко Микола Мурашко Олександр Васильківський Сергій

(1862-1912) - український жи (1875-1919) - художник, засно (1854-1917) - майстер пейза
вописець, навчався і викладав вник Київської рисувальної жів, які вирізнялися тонким
у рисувальній школі О. Мураш школи. Його роботи позначені колоритом і ліризмом. Зробив
ка. Провідними темами його гостротою спостереження, яск вагомий внесок у розвиток мо
творчості є зображення україн равою декоративністю. нументального живопису.
ської природи та селян. Найвідоміші роботи: «Біля ка Найвідоміші роботи: «По Дін
Найбільш відомі твори: «Весіл фе», «Портрет дівчини в черво цю», «Ранок на Дніпрі», «Бій
ля в Київській губернії», «Сва ному капелюсі», «Карусель», запорожців з татарами», «Ранок
ти», «Проводи рекрутів», «Ярма «Неділя», «Автопортрет». Його (Отара в степу)», «Козачий та
рок», «Гопак», «Автопортрет» твори експонувалися у колек бір».
та ін. ціях та галереях Європи.
Відомим колекціонером, меценатом та громадським діячем був Б. Хаиенко. Одним з пер

ших він почав збирати твори давньоруського іконопису, значну увагу приділяв українському
декоративно-вжитковому мистецтву. Понад 40 років подружжя Ханенків збирало твори сві
тового мистецтва. Після смерті чоловіка дружина Б. Ханенка, виконуючи його волю, подару
вала зібрані пам’ятки мистецтва, бібліотеку та будівлю музею Українській А Н . Пізніше му
зей ім. Ханенків було перейменовано в Музей Західного і Східного мистецтв. Зараз йому
повернута назва «Музей мистецтв Богдана і Варвари Ханенків».
У 1907 р. М. Садовський засновує в Києві перший стаціонарний український театр. У тру
пу входили видатні актори - М. Заньковецька та Г. Борисоглібська. Зіркою світового мас
штабу стала співачка С. Крушельницька, яка співала на сценах провідних театрів світу. Про
тягом всього життя вона пропагувала своїм талантом творчість українських композиторів —
М. Лисенка, А . Вахнянина та ін.
www.testosvit.com
136
Тема 17. Культура України в другій половині X IX - на початку XX cm.
Заньковецька Марія Крушельницька Лисенко Микола Леонтович Микола

(1854-1834) - актриса, Соломія (1842-1812) - україн (1871-1921) - українсь
громадська діячка. Її (1872-1952) - співач ський композитор, піа кий композитор, дири
образи на сцені - без ка, яка мала виняткові ніст, громадський діяч, гент, громадський діяч.
правні, знедолені, без природні дані, опану основоположник укра Брав активну участь у
таланні. Зі сцени вона вала школу бельканто їнської симфонічної му розбудові української
боролася за жіноче (вокальний стиль, який зики. Заснував Київсь національної музичної
щастя. Боролася за від відзначався легкістю, ку музично-драматич культури.
міну обмежень, які іс віртуозністю та кра ну школу. Найбільш ві Відомі твори: «На ру
нували в українському сою звучання). З вели домі твори: гімн «Боже салчин Великдень»,
театрі. чезним успіхом співала великий, єдиний, нам «Щедрик», «Легенда»,
на сценах провідних Україну храни», «На- «Літні тони», «Льодо-
оперних театрів світу. талка-Полтавка», «Та лам» і багато ін.
Була чудовою інтер- рас Бульба», «Різдвяна
претаторкою народних ніч», «Енеїда», «Утопле
пісень. на», «Коза-дереза», «Пан
Коцький» та ін.
Учень М. Лисенка К. Стеценко написав ряд творів на вірші І. Франка, Лесі Українки.
Плідно працювали в царині музики Я. Степовий, Ф. Кошиць. В Галичині широковідомими
були композитори С. Людкевич, Д. Січинський, О. Нижаківський. Декілька збірок україн
ських обрядових пісень видав Ф. Колесса.
Багато представників інтелігенції захоплювалися вивченням фольклору, збиранням
оригінальних предметів старовини. Стало модним мати в міському інтер’єрі предмети
сільського побуту, чим представники інтелігенції намагалися висловити свою єдність з на
родом, з селянством, яке вважалося носієм національного духу.
З початку X X ст. все більшого значення набувають художні кустарні промисли. Кустарні
народні вироби надають міському інтер’єру не тільки національного забарвлення, а й пере
творюються в художні вироби, ш;о набувають суто естетичного значення.
Дати
1865 р. - відкриття Новоросійського університету.
Висновки
у кінці X I X ст. в науці та літературно-мистецькому житті ведеться пошук нових форм,
створюється український національний стиль. Невичерпною криницею для творчості про
відних діячів української культури цього періоду стала українська народна культура.
www.testosvit.com
137
Тема 18. Українські землі у складі Російської імперії
на початку XX ст.
Особливості економічного розвитку
На початку X X ст. в Наддніпрянській Україні продовжувався процес модернізації (онов
лення) політичних, соціально-економічних, виробничо-технологічних, культурних та інших
змін в суспільстві, який породив низку протиріч. Перехід від аграрного до індустріального
суспільства вимагав від держави значного капіталу для вкладення в розвиток промисловос
ті. Особливістю розбудови української промисловості було активне вливання французько
го, англійського, німецького та бельгійського капіталу. У вугільній та металургійній галу
зях він складав від 42 до 70 % . З одного боку, іноземні інвестиції сприяли активному
розвитку промисловості, з іншого — робили його вразливим і достатньо залежним від іно
земних інвестицій.
Іншою особливістю розвитку економіки було її державне регулювання. Власники вели
ких підприємств отримували від влади великі кредити, податкові пільги та державні замов
лення. Політика державного протекціонізму (підтримки) захищала галузі видобувної та ме
талургійної промисловості від іноземної конкуренції, але одночасно робила їх залежними
від державних замовлень.
Одне з провідних місць в економіці імперії займала Україна, де промислово розвиненими
регіонами були Схід та Південь. На цих територіях склалися чотири великі промислові ра
йони: Донецько-Придніпровський вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний.
Нікопольський марганцевий та Південно-Західний цукровий. Підприємства цих районів
виробляли значну частину промислової продукції Росії.
Основні показники виробництва промислової продукції
підприємствами України на початку X X ст.
(у відсотках до загального обсягу економіки Росії)
Вугілля 67,7
Кокс 99,5
Залізна руда 57, 2
Чавун 52
Сталь, прокат 45
Тогочасний розвиток промисловості Наддніпрянської України характеризувався певни

ми особливостями:
1. Мали місце високий рівень концентрації промислового виробництва (поглинання ма
лих і середніх підприємств, які не витримували конкуренції, більш потужними) та виник
нення монополістичних об’єднань.
Словник
Монополія - велике об’єднання підприємств, яке зосереджувало в своїх руках більшу частину
виробництва та (або) продажу певних товарів з метою домінування в окремих галузях господарства і
отримання максимально можливих прибутків.
Синдикат —одна з форм монополії, яка бере на себе здійснення всієї комерційної діяльності (визна
чення цін, збут продукції та ін. через єдину збутову контору) при збереженні юридичної й виробничої
самостійності підприємств, що входять до її складу.
Трест - одна з форм монополії, за якої підприємства, що входять до складу тресту (де виготовляла
ся однорідна продукція), повністю втрачають свою виробничу, комерційну та юридичну самостійність
і підпорядковуються єдиному центру управління.
На початку X X ст. у найважливіших галузях промисловості України утворювалися перші
монополістичні об’єднання - синдикати. Одним з перших утворився синдикат «Продамет»,
до складу якого входили контори Катеринослава, Юзівки, Маріуполя, Києва, Одеси. Синди
кат «Продвугілля» базувався на підприємствах Донецько-Придніпровського вугільного ба-
www.testosvit.com
138
Тема 18. Українські землі у складі Р осійської ім перії на початку XX cm.
сейну. З’явилися «Продвагон», «Продруда», «Трубопродаж», «Гвіздок» (пізніше «Проволока»)

тощо. Це були могутні монополістичні об’єднання, які контролювали виробництво і збут ме
талу й вугілля в імперії. Пізніше стали виникати трести й концерни, які значно звужували
самостійність підприємств, що гальмувало запровадження досягнень технічного прогресу і
розвиток господарства в цілому. Монополії змінили свободу конкуренції.
2. Іншою особливістю розвитку промисловості було різке зростання кількості робітників
на великих підприємствах - концентрація робочої сили. У таких промислових центрах, як
Катеринослав, Харків, Луганськ, Юзівка, Одеса, Київ працювали більш як 44 % робітників
України. Істотно збільшилася кількість кадрових робітників.
3. Відбувався процес концентрації банківського капіталу. Зосередження значних фінан
сових коштів в окремих акціонерних комерційних банках дало можливість контролювати
на Півдні більше половини капіталів підприємств вугільної й металургійної промисловос
ті та впливати на розвиток цих галузей. Об’єднання великих банків і впливових промис
лових монополістичних об’єднань сприяло формуванню фінансового капіталу. Одночасно
утворилася невелика група власників банків, які одночасно були власниками промислових
підприємств, - фінансова олігархія. Вона мала практично необмежений вплив на розвиток
економіки імперії, її внутрішню та зовнішню політику.
Процес індустріалізації України носив однобічний, нерівномірний характер і не зачепив
більшості українських земель. Однією з особливостей тогочасного промислового виробни
цтва в Україні був його сільський характер. Харчова та переробна галузі, засновані на від
ходах тваринництва (шкура, вовна, мило), довгий час залишалися провідними в українській
промисловості. Царський уряд розглядав Україну в якості аграрно-сировинного придатка.
Лише близько 15 % українських підприємств виробляли готову продукцію, решта були по
стачальниками сировини для північних російських підприємств. Ціни на російські товари
були набагато вищими, ніж на українську сировину.
Висновки
Процес модернізації сприяв появі нових форм монополістичних об’єднань. Вони породи
ли низку протиріч в розвитку окремих галузей промисловості, значно звузили самостій
ність підприємств, гальмували впровадження досягнень технічного прогресу та розвиток
господарства в цілому.
Розвиток господарства України носив однобічний характер. Техніко-економічна відста
лість заважала піднесенню конкурентоспроможності українських товарів на зовнішньому
ринку.
Стан сільського господарства
На початку X X ст. одним із головних регіонів постачання товарного хліба в імперії була
Україна. У 1904 р. вона дала понад 47 % від усієї кількості пшениці, яку виростили в євро
пейських губерніях Росії. Використання техніки і наймана праця на Півдні України значно
підвищували продуктивність праці та якість продукції. Поглиблювалася спеціалізація
окремих районів: Правобережжя стало основним регіоном по вирощуванню цукрового буря
ку, Лівобережна Україна — зерна і картоплі, Південь — зерна та тваринництва. У 1897 р. на
теренах України виник перший в імперії синдикат цукрозаводчиків. Це було монополістич
не об’єднання, яке розташовувалося в Південно-Західному промисловому районі і сконцен
трувало в своїх руках 71 % виробництва та продажу цукру в державі.
Індустріалізація пришвидшила процес майнового розшарування у селянському середо
вищі. Понад половину селянських господарств були бідняцькими, земельні наділи яких не
перевищували 5 десятин.
Середній розмір землекористування у поміщицьких

та селянських господарствах в Україні (у дес.)
Господарства Поміщицьке Заможне селянське Середняцьке Бідняцьке
кількість землі 334 15 ,8 7,2 3,7
www.testosvit.com
139
Відробіткова система породжувала кабальну залежність селян від поміщиків та перешко

джала впровадженню нових методів господарювання.
Покращанню становища селянства сприяв кооперативний рух. У Наддніпрянській Укра
їні він розпочався із створення ощадно-позичкових селянських товариств з крамницями, які
виникли на Київщині (ініціатор М. Левитський). В кооперативному русі його організатори
вбачали засіб підвищення національної свідомості селянства. Царський уряд це розумів і
перешкоджав поширенню кооперативного руху в Україні. Сільське господарство на початку
X X ст. за своїм розвитком значно відставало від промисловості. Високі податки, неконку
рентоспроможність переважної більшості селянських господарств робили аграрний сектор
надзвичайно вразливим. Особливо яскраво це виявилося під час кризових потрясінь 1 9 0 0 -
1903 pp.
Висновки
Ствердження капіталістичних відносин у сільському господарстві Наддніпрянської
України пришвидшило процес майнового розшарування селян, але не змогло розв’язати
аграрного питання. Село залишалося носієм соціальної напруги.
Український національно-визвольний рух

Український національний рух пройшов три основні етапи у своєму розвитку: етногра
фічний, культурницький і політичний:
Основні етапи Хронологічні межі Зміст діяльності
Етнографічний кінець XVIII - початок X IX ст. Збирання і вивчення стародавніх звича

їв, традицій, фольклору. Початок фор
мування української літературної мови.
Культурницький 1840-1880-ті pp. Створення громадських організацій;

просвітницька діяльність; початок фор
мування ідеології національного руху.
Політичний 1890-ті pp. - початок X X ст. Становлення політичних партій; фор

мування концепції національної істо
рії; початок національно-визвольної бо
ротьби.
На початку X X ст. активізувалася діяльність демократичної української інтелігенції.

Представники Харкова, Києва, Одеси, Полтави, Катеринослава багаторазово зверталися до
царського уряду з проханням зняти заборону української мови. Вони вимагали її широкого
використання в літературі та мистецтві, запровадження в закладах освіти. У цей час масові
культурно-просвітницькі заходи становили основний зміст національного руху. Значною
подією в культурному житті України було урочисте відкриття в 1903 р. пам’ятника Івану
Котляревському в Полтаві. У Києві українська громадськість відзначила 35-річчя творчості
композитора Миколи Лисенка, вшанувала 35-річчя літературної діяльності Івана Нечуя-Ле-
вицького. На вшануванні творчості видатних діячів української культури були присутні
наддніпрянські та галицькі українці. У 1904 р. українська громадськість розпочала кампа
нію за скасування Валуєвського циркуляру та Емського указу. Боротьба за мову, за можли
вість утворення легальних громадських організацій надавала національному руху полі
тичного характеру.
Перші політичні партії в Наддніпрянській Україні

Небажання російського самодержавства враховувати вимоги українських сил та політика
русифікації сприяли активізації українського національного руху. На початку X X ст. на те
риторії Наддніпрянської України виникають перші політичні партії, які стояли на позиціях
національної ідеології.
www.testosvit.com
140
Тема 18. Українські землі у складі Р осійської ім перії на початку X X cm.
Назва партії Рік заснування Лідери Мета діяльності
Революційна українська пар 1900 Д. Антонович, Самостійна Україна, з 1902 р. -

тія (РУП) Б. Камінський, автономія
М. Русов
Українська народна партія 1902 М. Міхновський, Незалежна Українська респу

(УНП), М. Шемета, бліка, пізніше - перехід на
виділилася із складу РУПу О. Макаренко федеративні засади
Українська соціалістична пар 1903 Г. Ярошевський, Спочатку підтримувала РУП,

тія (УСП) М. Меленевський з 1904 р. більшість її членів
увійшли до складу Польської
соціалістичної партії
Українська соціал-демокра- 1904-1905 М. Меленевський, Діяла як регіональна органі

тична спілка (УСДС), виділи О. Скоропис-Йолту- зація РСДРП(м)
лася із складу РУПу ховський
Українська демократична пар 1904 О. Лотоцький, Автономія територій, заселе

тія (УДП) Є. Чикаленко них українцями
Українська радикальна пар 1905 Б. Грінченко, Автономія України

тія (УРП) Є. Чикаленко,
С. Єфремов
Українська демократично-ра 1905 С. Єфремов, Автономія України

дикальна партія (УДРП), за Ф. Матушевський,
снована з членів УДП і УРП І. Шраг
Українська соціал-демократич- 1905 Д. Антонович, Національно-культурна авто

на робітнича партія (УСДРП) B. Винниченко, номія України
C. Петлюра, А. Порш
Група харківської радикально налаштованої молоді під керівництвом Дмитра Антонови

ча проголосила в 1900 р. створення Революційної української партії (РУП) — першої полі
тичної партії Наддніпрянської України. У перший період діяльності її програмою стала бро
шура Миколи Міхновського «Самостійна Україна». Проте серед членів партії не було єдності.
Вже в 1901-1902 pp. Микола Міхновський з групою однодумців вийшли із складу РУПу і за
снували нову, більш радикальну партію - Народну українську партію. Найближчою метою її
програми було досягнення незалежності України.
Міхновський Микола (1873—1924) - український політичний і громадський

діяч, лідер «самостійницької» течії в українському русі, один з організаторів
української армії та Української демократично-хліборобської партії (1919). Член
Центральної Ради, організатор першого українського козачого полку ім. Богдана
Хмельницького.
У 1904 р. з Революційної української партії відділилася група, яка
утворила Українську соціал-демократичну спілку («Спілка»). Пізніше на
засадах автономної секції вона увійшла до складу РСДРП (меншовиків).
У тому ж році утворилися дві ліберальні партії: Українська демократична
партія, яку очолили Євген Чикаленко і Олександр Лотоцький, та Україн
ська радикальна партія - Борис Грінченко й Сергій Єфремов. Партії проголошували ідеї
встановлення конституційної форми правління в Росії та автономії України відповідно. За
політичними поглядами вони були близькі до загальноросійського «Союзу визволення».
www.testosvit.com
141
Єфремов Сергій
Чикаленко Євген Петлюра Симон
(1876-1939) - політичний діяч,
публіцист, літературний кри (1861-1929) - український гро (1879-1926) - державний, полі
тик та історик літератури, ака мадський і культурний діяч, тичний і військовий діяч, пуб
демік Української академії на меценат, теоретик і практик у ліцист, редагував журнал «Ук-
ук. Один із лідерів ТУПу,^ очо галузі сільського господарства. раинская жизнь». Обіймав по
лював Українську партію со- Учасник громадівського руху, саду Генерального секретаря
ціалістів-федералістів, заступ один з лідерів ТУПу та Україн військових справ у Централь
ник голови Центральної Ради, ської демократичної партії. ній Раді. Був членом і головою
член Малої Ради, ідеолог і тео Член Центральної Ради, стояв Директорії. Керував боротьбою
ретик національного руху. У в опозиції до її соціалістичного проти червоних і денікінців. За
1930 р. засуджений у «справі курсу. З 1919 р. в еміграції. його ініціативою підписано Вар
СВУ» до 10 років ув’язнення. шавський договір. З 1920 р. в
еміграції.
У 1905 р. Революційна українська партія була перейменована на Українську соціал-

демократичну партію (УСДП) на чолі з В. Винниченком та С. Петлюрою, яка мала на меті
захист інтересів робітничого класу. Практично всі партії в цей період виступали за автоно
мію України у складі майбутньої федеративної Росії. Розкол українського політичного руху
на декілька партій послабив національно-політичні сили. Перші українські партії працю
вали у підпіллі і мали обмежене коло впливу. Оскільки на початку століття ініціативу масо
вої соціально-економічної й політичної боротьби перебирає на себе робітничий клас, кожна
із новоутворених партій претендувала на роль виразниці класових інтересів робітників.
Після російської революції 1905-1907 pp. розпочався період реакції — жорстокого приду
шення політичних, соціальних, національних, культурно-освітніх рухів. Український націо
нальний рух змушений був перейти до нелегальних методів боротьби, у 1908 р. створюється
міжпартійне політичне об’єднання Товариство українських поступовців. Воно обстоювало
конституційно-парламентський ш лях боротьби за «українську справу» і залишалося за
часи столипінської реакції єдиною легальною українською громадською організацією. Го
ловним завданням Товариство вважало українізацію освіти, церкви, захист прав українців
через Державну думу. Воно хотіло об’єднати провідні українські сили в боротьбі за політич
ні, економічні й культурні права українців. Лідерам ТУПу вдалося знайти порозуміння з
російськими думськими фракціями трудовиків і конституційних демократів (кадетів), які
погодилися підтримувати українців у боротьбі проти національного гноблення.
Висновки
На початку X X ст. національний рух виразно політизувався, почали створюватися полі
тичні партії. їхні програми були спрямовані на ліквідацію національного гноблення та за
провадження демократичних засад: від автономії до повної незалежності України. Розкол
українського політичного руху на декілька партій послабив національно-політичні сили.
Національний рух був діяльністю нечисленних груп національно свідомої інтелігенції,
яка не мала широкої підтримки в суспільстві.
Національно-визвольний рух України в роки російської револю ції 1 9 0 5 -1 9 0 7 pp.

На початку X X ст. завершилася фаза стихійного розвитку капіталізму. Внутрішній та
зовнішній ринки не могли поглинути надмірної кількості сировини і готової продукції. Ціни
на товари падали, скорочувалися обсяги виробництва, почалося масове безробіття, різко ско-
www.testosvit.com
142
Тема 18. Українські землі у складі Р осійської ім перії на початку XX cm.
ротився рівень заробітної плати. У 1 9 0 0 -1 9 0 3 pp. Наддніпрянську Україну охопила криза.

Найбільше постраждали підприємства, які працювали на зовнішній ринок. Однак підтрим
ка урядом великих підприємств призвела до згортання виробництва або банкрутства малих
та середніх.
Погіршення економічної ситуації активізувало соціальні рухи. Неврожай 1901 р. погір
шив становище селян. У 19 03-1 904 pp. відбулося понад 400 виступів, які супроводжували
ся погромами й підпалами поміш;ицьких маєтків. Криза 19 00 -1 9 0 3 pp. відчутно погіршила
становище пролетаріату. У 1903 р. відбулися десятки економічних і політичних страйків,
у яких взяли участь більш як 29 тис. робітників. Політична криза поглибилася поразкою
імперії в російсько-японській війні (1904—1905) та розстрілом мирної демонстрації у Пе
тербурзі 9 січня 1905 р. Невдоволення робітників, селян і армії вилилося в революцію.
Ряд істориків доводить, що революція 1905-1907 pp. не була «ні буржуазною, ні соціалістичною».
Вона була революцією «модернізаційного типу», завдання якої полягало в оновленні політичної сві
домості як основи переходу від аграрного суспільства до індустріального. У революції не було чіткого
протистояння ворогуючих сил. Її складовими силами були: селянство (найпотужніша сила), робітни
чий, ліберально-опозиційний та національний рухи. Самостійною силою виступали і представники
соціал-демократичного руху - руху радикально налаштованої інтелігенції та міщанства з національ
них окраїн.
Українці активно включилися в революційні події. Особливої сили набувають селянські
виступи 1905 р. У жовтні в селі Вихвостові на Чернігівщині селяни розгромили поміщиць
кий маєток, але заможники, боячись за своє майно, вчинили самосуд над п’ятнадцятьма ке
рівниками повстання. Ці події набули широкого розголосу і послужили основою для напи
сання М. Коцюбинським повісті «Фата моргана». У діях селян переважала стихійність та
роз’єднаність, більшість їхніх виступів завершувалася руйнуванням або спалюванням май
на поміщиків.
У липні відбувся потужний загальнополітичний страйк, до якого долучилися робітники
Києва, Харкова, Катеринослава та Півдня України. Поряд з економічними, страйкарі вису
вали політичне гасло «Геть самодержавство!». Найвищої точки революційна боротьба до
сягла в жовтні 1905 p., коли в Україні одночасно страйкували 120 тис. робітників. Жовтне
вий політичний страйк проходив під гаслами: «Геть царський уряд!», «Хай живе всенародне
повстання!». У Харкові боротьба робітників і студентів закінчилася спорудженням барикад.
Збройні сутички повсталих з поліцією й армією відбулися в Катеринославі та Одесі. У Києві,
Катеринославі, Кам’янському, Луганську, Горлівці, Єнакієвому виникають ради робітничих
депутатів — нові органи влади у боротьбі трудящих за свої права (перша рада виникла в Ка
теринославі). У радах співробітничали представники російських і українських партій соціал-
демократів та есерів.
Свої вимоги висувала і демократично налаштована частина інтелігенції та студентства.
Учасники мітингу 17 січня 1905 р. в Харкові виступали з вимогами скликання Установчих
зборів та закликами до загального страйку. Страйкарів підтримали армія і флот. У червні
1905 р. в Одесі відбулося повстання матросів на броненосці «Князь Потьомкін Таврійський».
Великим авторитетом серед повстанців користувалися українці Г. Вакуленчук і П. Матю-
шенко. Чорноморська ескадра відмовилася стріляти по бунтівному кораблю. Керівники по
встання вивели судно у відкрите море і направили його до берегів Румунії, де згодом здалися
місцевим властям.
17 жовтня 1905 р. цар видав маніфест, яким проголошувалися основні демократичні пра
ва і свободи людини: недоторканність особи, свобода слова, совісті, друку. Ідеї маніфесту
започаткували парламентаризм в Росії. Розпочалася підготовка до створення першого за
конодавчого органу в Росії - Державної думи. Фактично було скасовано дію Валуєвського
циркуляру та Емського указу. Українською мовою почали видаватися книги та 18 газет і
журналів, окремі вчителі в початкових класах переходили на українську мову навчання. По
новило роботу товариство «Просвіта». З листопада цар підписав маніфест про скасування
викупних платежів 1861 р.
www.testosvit.com
143
У листопаді 1905 р. повстали екіпажі 12 кораблів у Севастополі. Командування флотом

перебрав на себе леіітенант П. Шмідт. Виступ моряків було придушено, а керівників повстан
ня - страчено. У Києві відбулося повстання саперів київського гарнізону на чолі з поручиком
Б. Жаданівським. Заворушення в армії і на флоті свідчили про втрату царським режимом
підтримки практично всіх верств суспільства.
Найбільшого піднесення боротьба проти царизму досягла в грудні 1905 р. Збройні по
встання відбулися в Харкові, Катеринославі, Олександрівську (зараз м. Запоріжжя). Особли
вого розмаху вони набули в Донбасі. У м. Горлівка до страйкарів приєдналися селяни навко
лишніх сіл. Страйковий комітет створив три загони, які 17 грудня пішли у наступ на царські
війська. Після 6-годинного бою повстанці відступили. У 1906-1907 pp. робітничий рух пішов
на спад. Робітників підтримували селяни. У грудні 1905 р. жителі с. Великі Сорочинці на
Полтавш,ині не дали заарештувати свого односельчанина, вигнали з села представників цар
ських властей. Владу взяв у руки новостворений селянський комітет. Проти практично без
збройних селян було вислано військовий загін, повстання придушили. 1906-1907 pp. харак
теризуються спадом революційного руху. Селянський рух у 1905 p., на відміну від
робітничого, залишався роздробленим, а основна маса його учасників мала низький рівень
політичної свідомості.
Після поразки російської революції 1905-1907 pp. самодержавство посилило репресії проти
національних рухів. Відмінили дозвіл на викладання українською мовою в тих школах, де
мова була запроваджена під час революційних подій. Цензурою було заборонено вживання в
публікаціях слова «Україна», «український народ». Повсюди закривали товариства «Просвіта»,
забороняли продаж українських видань, проведення вечорів, концертів з використанням укра
їнської мови тощо. Члени національного та революційного руху переслідувалися.
Одночасно активізувалася діяльність російських шовіністичних організацій. Із 1908 р.
почали діяти Клуб російських націоналістів та його відділення в містах України. Вони дово
дили, що українці лише «гілка» єдиної російської народності. Таких поглядів дотримували
ся й об’єднання «Союз Михайла Архангела», «Союз руського народу». Практично всі росій
ські партії виступали за «єдину і неподільну Росію» і були проти будь-яких кроків України
щодо автономізації. Політика русифікації закріплювалася на законодавчому рівні. У 1908 р.
ПІ Державна дума відхилила проект закону про введення викладання українською мовою в
початкових школах, про запровадження судочинства українською мовою. У січні 1910 р. Сто-
липін своїм циркуляром заборонив на території імперії діяльність організацій та товариств
«інородців» (в тому числі й українців). Він заявив, що основне завдання «російської держав
ності» полягає в боротьбі з рухом, прозваним українським. Після вбивства П. Столипіна ан
тиукраїнська політика продовжувалася. У 1914 р. було заборонено святкувати 100-річчя з
дня народження Т. Шевченка, що вилилося в масові демонстрації студентства Києва.
Висновки
Досвід українського національного відродження кінця X I X — початку X X ст. продемон
стрував життєздатність процесу формування й розвитку української нації.
Діяльність українських парламентських громад в І та II Державних думах Росії

Основною темою, що обговорювалася на мітингах в період спаду революції, були вибори до
І Державної думи та ставлення селян до її діяльності. У серпні 1905 р. цар підписав указ про
створення Державної думи. Передбачалося, що вона не матиме права законодавчої ініціати
ви, а її рішення не впливатимуть на прийняття основних законів імперії. Уряд підпорядко
вувався особисто імператору. Дума не була повноцінним парламентським органом держави.
Вибори відбулися в лютому-березні 1906 p., під час яких враховувалися становий та майно
вий цензи. І Дума почала роботу у квітні 1906 р. Більшість її складу (34 %) становили кадети
(конституційні демократи). На противагу Думі було створено Державну раду, дорадчий орган
при цареві, який гальмував діяльність Державної думи.
У перший тиждень роботи депутати прийняли на адресу царя ряд вимог, у центрі яких
стояло аграрне питання. Його розв’язання вимагали депутати від селян, які об’єдналися у
фракцію трудовиків. Виник конфлікт між урядом та депутатами, і 9 липня 1906 р. імператор
розпустив І Думу (проіснувала 72 дні).
www.testosvit.com
144
Тема 18. Українські землі у складі Російської ім перії на початку XX cm.
У лютому 1907 р. розпочала роботу II Дума. Проте під час розгляду аграрного питання та
шляхів боротьби з революційним тероризмом між депутатами й урядом знову виникли непри
миренні розбіжності, через які з червня Микола II розпустив II Думу. Одночасно було прийня
то новий закон про вибори. Він урізав права і свободи, задекларовані маніфестом 19 жовтня
1905 p., та повертав країну до необмеженого самодержавства. Були змінені умови виборів до
Думи. Виборче право отримали лише 15 % населення. У I I Думі перевагу отримали депутати
від поміш;иків та буржуазії (представники правих партій на чолі з октябристами). Державна
дума стала контрольованим з боку царя органом. Такі кроки влади сучасники розцінили як
державний переворот і поразку революції 1905—1907 pp. У I I I (1907—1912) та IV (1912—1917)
Державних думах було значно менше представників робітників, селян та національних мен
шин з України - новий виборчий закон суттєво обмежував їхні права.
Українська громада в І i l l Державних думах

В Україні вибори до І Думи бойкотували майже всі ліві партії, за виключенням Україн
ської радикально-демократичної (УРДП). Щоб потрапити до складу І Думи, ця малочисельна
партія під час виборів співпрацювала з всеросійською партією конституційних демократів.
І Державна дума II Державна дума

(27 квітня - 8 липня 1906 р.) (20 лютого - З червня 1907 р.)
Всього депутатів (у т. ч. від 9 478 (102) 518 (102)

українських губерній)
Українська думська громада 44 47
Основні питання, які намага Аграрне, надання Україні націо Аграрне, надання Україні націо-
лися розв’язати депутати від нально-територіальної автоно нально-територіальної автоно
українських губерній мії, запровадження української мії, запровадження української
мови в школі, церкві мови в школі, церкві
Друкований орган Журнал «Український вісник» Газета «Рідна Справа - вісті з

Думи»
Найбільші фракції (у т. ч. від Кадети - 179 (38) Трудовики - 104 (40)

українських губерній) Трудовики - 97 (28) Кадети - 98 (11)
На початку травня 1905 р. у І Думі сформувалася українська громада в складі 44 чоловік.

Активними членами громади були І. Шраг, В. Шемет, Д. Чижевський, М. Біляшівський та
ін. Хоча українська група депутатів була найчисленнішою серед представників неросійських
народів, їхньої кількості було недостатньо для самостійного існування фракції. Українські
депутати змушені були увійти до складу російських фракцій від партій кадетів і трудовиків.
Депутати-українці прийняли декларацію, в якій заявили, що вважають федерацію най
більш прийнятною формою державного устрою Росії. У складі майбутньої російської феде
рації Україна мала перебувати на засадах національно-територіальної автономії. При цьому
передбачалося існування українського сейму і відповідних адміністративних та контролюю
чих органів, які мали поширити свій вплив на управління фінансами та земельним фондом
автономії. Українські депутати-трудовики підтримували в І Думі проект націоналізації всіх
земель та їхнього розподілу між селянами за трудовою нормою. Серйозна увага приділялася
питанням освіти і духовного розвитку українців. Діяльність українських депутатів знаходи
ла підтримку в українському селі.
Велику допомогу українській думській громаді надавав М. Грушевський. Він співпрацю
вав з депутатами при складанні законопроектів, надавав допомогу в заснуванні друкованого
органу - «Український вісник».
У II Думі українська громада налічувала 47 осіб, які оголосили себе окремою думською
фракцією. У центрі її уваги залишалося питання про автономію України. Крім того, україн
ська фракція підготувала законопроекти про місцеве самоврядування, суди, охорону праці
тощо. Особливий акцент було зроблено на праві існування української мови в школі, особли
во на її початковому етапі. Мовне питання перетворювалося у вагомий політичний чинник.
www.testosvit.com
145
Через постановку цього питання українські депутати заявили, що в Росії існує український
народ, який вимагає для себе відповідних прав.
Українська парламентська фракція налагодила видавництво друкованого органу — «Рід
на Справа — вісті з Думи», який виходив двічі на тиждень.
У I I I Думі, сформованій на основі нового виборчого закону, домінували депутати від по
міщиків і буржуазії. Жоден з представників революційно налаштованих українських партій
до III Думи не потрапив. Селянство теж не змогло самостійно обрати своїх депутатів, тому
депутатів від України в I I I Думі виявилося небагато.
Українське життя мало цікавило депутатів. Навіть під час розгляду питання про право
народів на мови в школі воно було визнано за поляками і литовцями, а українці й білоруси
такого права не отримали. Аналогічна ситуація простежувалася і під час існування IV Думи.
Наслідки діяльності чотирьох Дум розвіяли парламентські ілюзії багатьох наддніпрян
ських українців.
Висновки
Діяльність української громади в І і I I Державних думах сприяла політизації національ
ного руху — поєднанню політичної й національної ідеї у свідомості українців.
Особливого звучання набуло мовне питання, розв’язання якого перетворювалося у ваго
мий політичний чинник. Через мовне питання український народ вимагав для себе полі
тичних прав.
Сподівання на організацію суспільного життя на засадах демократії та отримання Укра
їною права на автономію не виправдалися.
Причини аграрної реформи

На початку X X ст. становище селянства в Російській імперії істотно погіршилося: перена
селення, малоземелля, висока плата за оренду поміщицьких земель, численні податки,
низькі врожаї та невисокі ціни на селянську продукцію поставили на порядок денний аграр
ну реформу. Під час кризи 1900-1903 pp. відбулося значне скорочення внутрішнього ринку
та різке падіння світових цін на зерно.
У листопаді 1906 р. цар видав указ про селянське землеволодіння та землекористування,
який набув чинності у червні 1910 р. Голова уряду П. Столипін розпочав аграрну реформу, роз
раховану на 20 років. Вона передбачала зведення розпорошених земельних володінь сільської
громади в одне ціле з подальшою передачею общинної землі у приватну власність селянам та
можливістю її продажу. Селянам дозволялося виходити з общини. Одночасно проводилися
землевпорядні роботи, які сприяли ліквідації черезсмужжя селянських наділів, що робило
землекористувачів залежними одне від одного. Селянські господарства, які утворювалися в
межах села, стали називатися відрубами, за межами села —хуторами. У місцях, де землероб
ство мало другорядне значення, закон общину не руйнував. У такий спосіб уряд хотів зберег
ти поміщицькі землі та створити на селі прошарок заможних селян-фермерів, долучивши
село до ринкових відносин. Це дозволило б сформувати міцну опору самодержавства на селі
на поміщиків і заможних господарів. Для полегшення придбання землі було створено Селян
ський поземельний банк. На пільгових умовах він продавав землю селянам, надаючи креди
ти, по яких своєчасно розраховуватися змогли лише заможні селяни-позичальники. Пере
важна більшість селян не могла своєчасно сплатити борги по кредитах і втрачала землю, що
перебувала під заставою. У 1910 р. в Україні з’явилося понад 21 тис. селян-банкрутів.
Аграрна реформа несла великі ризики, і значна кількість селян з недовірою сприйняла
руйнування звичного укладу життя. Через низьку якість земель та відсутність звичної
підтримки з боку общини для багатьох селян вихід на хутір означав неминуче розорення.
У результаті до початку 1917 р. в імперії було утворено лише 10,5 % господарств, побудова
них на засадах особистої власності.
Висновки
П. Столипіну вдалося розпочати руйнацію селянської общини і відкрити шлях до запро
вадження ринкових відносин на селі, але не вдалося створити значний прошарок «міцних
господарів».
Тема 18. Українські землі у складі Російської імперії' на початку X X cm.
Реформа Столипіна в Україні

В Україні общинне землеволодіння не набуло такого поширення, як в інших регіонах ім
перії. Селянські громади були слабкими, а індивідуальне господарство переважало общин
не. Протягом 1907-1911 pp. в Україні із складу общини вийшли 226 тис. селянських госпо
дарств.
У господарствах заможних селян та поміщиків столипінська реформа сприяла застосу
ванню машин, що привело до підвищення врожаііності та товарності зернових. Щорічно з
України вивозилося 2 5 0 -3 0 0 млн пудів зерна (понад 40 % російського експорту). У тих губер
ніях, де українські селяни не виявляли бажання виходити з общини, урядовці насильниць
ким шляхом насаджували селянські відруби та хуторські господарства. При цьому не вра
ховувалися ні особливості регіону, ні селянські традиції. Відомим прикладом насильницьких
дій влади були події в селах Собаківка та Свинарка Уманського повіту Київської губернії.
Саме уманські урядовці, виконуючи указ царя, домоглися найбільшого результату за кіль
кістю новостворених відрубів та хуторів серед повітів європейської частини імперії. Місцева
адміністрація розглядала столипінський землеустрій як єдиний шлях підвищення ефектив
ності сільського господарства. За відмову підкорятися розпорядженням землемірів селян
арештовували або виселяли з губернії.
Новоутворені селянські господарства мали різні розміри. Більшість із них були бідняць
кими і мали у своєму розпорядженні 1 -3 десятини землі. Відсутність достатньої кількості
землі, її низька якість та неможливість використання техніки робили основну масу селян
ських господарств збитковими. Основна маса селян-бідняків ставали найманими робітника
ми. Вони працювали в господарствах поміщиків, заможних селян або подавалися до міста у
пошуках роботи. Власниками землі за роки реформи змогли стати лише 8 % селян, які во
лоділи 15 % общинної землі. Поміщиків аграрна реформа практично не зачепила. Перед Пер
шою світовою війною в їхніх руках залишалося понад 10 млн десятин землі.
Важливою складовою столипінської аграрної реформи була політика масового пересе
лення селян на неосвоєні землі східних губерній. Вона мала організований характер і повин
на була сприяти господарському освоєнню земель Сибіру, Казахстану, Середньої Азії та Да
лекого Сходу. Ділянки казенних земель переселенцям надавалися безкоштовно. Для
розробки важкоосвоюваних земель селянин міг отримати від держави позику до 300 рублів.
Більше половини переселенців з України переїхали до Томської та Акмолинської губерній.
Особливо багато селян виїжджали з Полтавської та Чернігівської губерній. Загалом до 1914 р.
з українських губерній виїхали майже півтора мільйона селян. Переселенці зіткнулися із
серйозними труднощами. Вони не мали реманенту для обробки ділянок цілинних та перело
гових земель і змушені були орендували у місцевих багатіїв вже оброблену землю або ставали
наймитами. Незвичні природні умови життя, відсутність реальної допомоги, ошуканство з
боку місцевих урядовців та висока смертність серед переселенців змусили кожного четвер
того українського селянина повернутися додому.
Дати
1900 р. - утворення Революційної української партії (РУП) - першої партії Наддніпрян
ської України.
Висновки
Аграрна реформа Столипіна створила нові можливості для капіталізації сільського гос
подарства. Найбільшого поширення вона набула в Україні, де суттєво зросла кількість ін
дивідуальних селянських господарств. Разом з тим вона не ліквідувала загрозу нових со
ціальних потрясінь, оскільки була направлена на захист інтересів поміщиків.
www.testosvit.com
147
ЬІ І <$> ДЛЯ ТВОЄЇ ОСВІТИ
.сот
Найбільша база підручників, навчальних посібників,
методичної та іншої додаткової літератури, рекомендованої
Міністерством освіти і науки.
Регулярне оновлення.
\у\у\¥.ІЄ5Іозуіі:.сот
Інтернет-портал пропонує комплексну он-лайн підготовку,
самоконтроль та тестування для проходження:
•ЗНО
• ДПА
• Підсумкових контрольних робіт
• Вступних іспитів
та все для полегшення процесу навчання.
и Иібргявог | | ТестО<шт.соп
ТестОсвіт^
.сот
ТестОсвіт^
КАТЕГОРІЇ
ДЛЯТВОЄЇ ОСВІТИ
• Он-лайн тестування
• Завантаження підручників
• Свіжі новини освіти
• Все для ЗНО та ДПА
• Нормативні документи МОН
• Каталог учбових закладів
• Інформація системи «Вступ»
• Программа для тестування
$ЦРР0КТ®ІЕ5Т08УІГ.С0М
www.testosvit.com
лл^т.1;е8І;о8УІі со т
Тема 19. Західноукраїнські землі в першій половині XX ст.
На початку X X ст. територія розселення українців в Австро-Угорщині становила близько
10 % від корінних етнічних і колонізованих українцями земель.
Українські землі в складі Австро-Угорської імперії
Основні регіони Місцеперебування за політико-адміністративним

Характер управління
проживання українців поділом Австро-Угорщини
Східна Галичина коронний край Галіція і Лодомерія загальне управління з Відня, контроль
здійснювала місцева польська адміні
страція
Північна Буковина коронний край Буковина управління з Відня
Підкарпатська Русь Угорське королівство управління з Будапешту
На початку X X ст. західноукраїнські землі були сировинним придатком Австро-Угор

ської імперії, у промисловості Галичини переважали видобувні галузі — розробка родовищ
нафти, озокериту, солі та первинна переробка сировини. Видобуток нафти в 1903 р. становив
1,1 млн т (5 % від світового). Лісопильна та деревообробна галузі постачали ліс для багатьох
країн Європи. Машинообробна галузь обслуговувала місцеві нафтопереробні заводи та сіль
ське господарство. Індустріалізація поширювалася лише на підприємства, які займалися ви
добутком нафти та озокериту. Дешева робоча сила і надприбутки приваблювали іноземний
капітал. На загал у Галичині, Закарпатті Північній Буковині майже не існувало великих
промислових підприємств. Політика правлячих кіл Австро-Угорської імперії щодо україн
ських земель мала колоніальний характер.
Становище селянства Галичини, Буковини та Закарпаття залишалося вкрай тяжким.
Відсутність орної землі та напівголодне існування спонукали селян до виїзду на заробітки в
західноєвропейські країни та Америку. За перше десятиліття X X ст. лише з Галичини виїха
ли більше 200 тис. селян.
На початку X X ст. у Галичині значно активізувався національний рух. Його складовими
були культурно-просвітні організації, політичні партії, кооперативний рух та воєнно-
спортивні організації. Піднесенню українського руху сприяли й наука, освіта, культура та
діяльність греко-католицької церкви.
Для підтримки селянства ще наприкінці X I X ст. у регіоні почав поширюватися коопера
тивний рух. Його координаторами стали ощадне товариство «Дністер», спілка «Сільський
господар» і Крайовий земельний банк. За їхньої допомоги було організовано до півтисячі кре
дитних організацій для продажу сільськогосподарської продукції. Фінансова підтримка
допомагала селянам використовувати техніку, добрива, організовувати збут сільськогоспо
дарської продукції, зміцнювати господарства та уберігати їх від розорення. Організаторами
кооперативного руху була інтелігенція. Широку підтримку кооперативному рухові надава
ла греко-католицька церква. Зосередження діяльності греко-католицьких священиків на
господарських і культурних потребах селян позитивно відбилося на національному русі.
Практично всю Галичину охопила мережа культурно-просвітніх організацій. У 1914 р. то
вариство «Просвіта» налічувало 75 відділень у 2 /3 населених пунктів Галичини. При них
засновувалися крамниці, молочарні, кооперативи, ощадно-позичкові каси. Велика увага
приділялася освіті українського села, де діяли до З тис. читалень. Були відкриті Торговельна
школа. Жіноча школа й Господарська школа, для здібної молоді призначалися стипендії та
влаштовувалися стажування в Європі. З метою подолання неграмотності видавалися «Про
світні листки», підручники для українських шкіл та ін. «Просвіта» дала початок багатьом
економічним, фінансовим та спортивним організаціям краю.
На Закарпатті відомим діячем русинофілів був греко-католицький священик А . Волошин.
Він проводив активну просвітницьку діяльність, видавав газети «Наука», «Село», серію де
шевих книжок з порадами щодо створення читалень та кооперативів. Напередодні 1914 р. у
регіоні діяли близько 420 кооперативів різних форм.
148
www.testosvit.com
Тема 19. Західноукраїнські зем лі в першій половині X X cm.
Серед молоді Галичини набули поширення спортивно-військові організації. Як осередок

українського пожежно-гімнастичного товариства у 1900 р. К. Трильовським була відкрита
перша «Січ» у Снятинському повіті. «Січі» були покликані відроджувати у молоді традиції
козацтва.
www.testosvit.com
149
Трильовський Кирило (1864-1941) - громадсько-політичний діяч, адвокат,
публіцист, видавець. Закладав бібліотеки та читальні «Просвіти». Заснував пер
шу «Січ» та її мережу в Снятинському і Коломиївському повітах. Організував пер
ший кооператив на Покутті - «Народна спілка». З 1914 р. очолював Бойову управу
Українських січових стрільців. Один з організаторів Селянської радикальної пар
тії. У Коломиї займався публіцистичною діяльністю, редагував ряд часописів, вів
адвокатську практику.
У 1913 р. мережа «Січей» охоплювала близько 80 тис. осіб. Це були масо
ві молодіжні організації, які пізніше стали основою українського війська.
«Січі» разом із фізкультурно-спортивним та протипожежним товариством
«Сокіл» (одним із засновників і організаторів спортивного та сокільсько-стрілецького руху
був Боберський Іван) стали важливим чинником українського руху, засобом формування
у молоді Галичини національної свідомості. У 1911 р. Петром Франком та Іваном Чмолою
було засновано юнацьке військово-спортивне товариство «Пласт». Взявши за аналог органі
зацію скаутів, вони надали українським пластунам національного характеру.
Існували молодіжні організації й на Буковині, де січовий рух швидко став масовим, ш;о
привело до утворення «Союзу січей» (1905).
Складовою національного руху в Галичині була українська наука. Її центром стало Нау
кове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ). Не маючи офіційного статусу академії, воно корис
тувалося високим авторитетом у наукових колах Європи. Товариство займалося видавничою
діяльністю, замовляло українські підручники, в школах та діловодстві було введено україн
ський фонетичний правопис. Важливом здобутком НТШ стало відкриття в 1904 р. при Львів
ському університеті першої в західноукраїнських землях кафедри історії України на чолі із
М. Грушевським.
Політизація національного руху

У Галичині склалися сприятливі умови для політизації національного руху. В Австро-
Угорській імперії не існувало заборони на друкування книжок та періодичної преси україн
ською мовою. Діяли українські освітні, наукові та культурні заклади. Учасники загальноукраїн
ського національного руху часто називали Східну Галичину «Українським П’ємонтом», за
аналогією з назвою регіону в Італії, який в X IX ст. став об’єднавчим центром італійського народу.
На західноукраїнських землях система парламентаризму існувала ще з X I X ст. Хоча й
непропорційно, але українці були представлені у Віденському парламенті. У кожній провінції
імперії був свій сейм, в якому працювали депутати-українці. Виборча система проголошувала
формальну рівність прав окремих народів, але в галицькому сеймі перевага надавалася
польській шляхті, що призводило до переважання польських депутатів над українськими.
Утворення політичних партій сприяло політизації українського національного руху. На
початку X X ст. у Галичині розгорнулася дискусія навколо питань запровадження загально
го виборчого права, територіального поділу між українцями і поляками та надання україн
ській частині статусу національної автономії. Однак австрійська влада підтримувала поль
ську аристократію, яка користувалася політичним і економічним контролем над краєм.
Під час чергових виборів до парламентів різних рівнів політична боротьба в суспільстві
загострювалася. У 1907 р. австрійський уряд здійснив реформу, направлену на впроваджен
ня загального виборчого права. Кількість українських депутатів у Віденському парламенті
збільшилася, хоча, як і раніше, залишалася непропорційною. Перебуваючи в опозиції, укра
їнці змогли добитися від австрійської влади ряду економічних та культурних поступок, але в
цілому офіційний Відень сприяв полонізації краю, стримуючи зростання українського руху.
Не менш важливим питанням було реформування виборчої системи в Галицький сейм.
Прийняття реформи в 1914 р. порушило перевагу поляків у крайовому сеймі, після чого
польські політики змінили тактику щодо українців. Незважаючи на розширення кількості
українських представників в Галицькому сеймі, більшість польських депутатів негативно
ставилися до національних потреб українців. Під час чергових виборів до сейму були вияв
лені численні зловживання, які різко загострили протистояння між українськими і поль
ськими політичними силами. Польський рух не бажав йти на поступки українцям. Дії поль
ської шляхти активно підтримувалися губернатором А . Потоцьким. У 1908 р. під час
www.testosvit.com
150
Тема 19. Західноукраїнські зем лі в першій половині X X cm.
чергового терористичного акту Потоцького було вбито. Конфлікт між двома політичними си
лами було залагоджено в 1914 р. Компроміс передбачав домовленості щодо освітніх і куль
турних питань.
Більш збалансовану національну політику проводив офіційний Відень щодо українців
Буковини, надаючи їм певні політичні та культурні переваги. У Віденському парламенті
депутати-буковинці, захищаючи національні інтереси, співпрацювали з українцями із Схід
ної Галичини. Український рух на Буковині мав свої особливості. Він характеризувався
компромісами у співпраці з владою та переважанням конституційних форм боротьби.
Австрійська влада перетворила Буковину в окрему провінцію. Це загострило румунсько-
українські протиріччя і призвело до серйозних розбіжностей у буковинському сеймі між
українськими та румунськими депутатами.
Найтяжчим у політичному відношенні було становище українців на Закарпатті, які пере
бували під пильним політичним контролем угорської аристократії.
Висновки
Початок X X ст., за словами тогочасного польського історика, можна назвати періодом
«українського завоювання» Галичини.
Західним українцям довелося виборювати здобутки національного руху в боротьбі з
віденською владою та крайовими адміністраціями. їхнє небажання йти на компроміс
з українськими політичними силами сприяло поступовій радикалізації українського руху
і переходу політичних партій в опозицію до існуючої влади.
www.testosvit.com
151
Тема 20. Україна в Першій світовій війні
Причини війни
у кінці X IX ст. в Європі почали формуватися два військово-політичні угруповання. Пер
шим виник Троїстий союз (1882), коли до угоди між Австрією та Німеччиною (1879) приєдна
лася Італія. Другий - Антанта (1907) сформувався після укладення Росією договору з Вели
кою Британією, яка вже мала договір із Францією (1904). Члени військових блоків прагнули
забезпечити собі перевагу в майбутніх переділах колоніального світу, розширити джерела
сировини та ринки збуту для своїх товарів. У стратегічних планах супротивників певне міс
це відводилося завоюванню українських земель. Найбільш далекосяжні плани мала Німеч
чина. Німецький генштаб планував поглинути український та інші народи Східної Європи
як «нездатні створити власні держави». Передусім їх цікавили «Донецький басейн з Одесою,
Кримом та Приазов’ям». Крім того, Україна розглядалася як плацдарм для проникнення на
Схід до Індійського океану.
Плани Австро-Угорщини торкалися Волинської та Подільської губерній. Росія претенду
вала на Східну Галичину, Закарпаття і Північну Буковину, вважаючи ці землі «ісконі русь
кими територіями».
Сторони намагалися використати українське питання і для розгортання сепаратистських
рухів в Австро-Угорській та Російській імперіях. Вони звинувачували одна одну в підривних
діях, оголошували український рух стратегічним ворогом, наголошували на його фінансу
ванні з-за кордону.
Приводом до війни стало вбивство спадкоємця австрійського престолу Франца Ферди-
нанда під час терористичного акту 28 червня 1914 р. Після вторгнення армії Австро-Угорщи
ни на територію Сербії країни Європи почали швидко втягуватися у воєнний конфлікт.
1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії. Ця дата вважається початком Першої світо
вої війни. Кожна з воюючих сторін запевняла громадськість, що веде справедливу і визволь
ну війну, зокрема звільнення українського народу від чужоземного гніту. Фактично ж Перша
світова війна була імперіалістичною, несправедливою і загарбницькою з обох сторін.
Воєнне протистояння імперій розкололо національно свідоме українство. Як і іншим на
ціональним меншинам, українцям треба було визначатися із ставленням до війни і влади
держав, в яких вони проживали. Українська політична еліта Наддніпрянської України
фактично поділилася на три табори. У Москві український соціал-демократ Симон Петлюра
опублікував статтю «Війна і українці», в якій висловлював повну підтримку політики цар
ського уряду - вести війну до переможного кінця і закликав українців виконати «свій
обов’язок громадян Росії». Лідер українських соціал-демократів Володимир Винниченко на
лагодив нелегальне друкування відозв із гаслами «Геть війну! Хай живе автономія Украї
ни». Рада Товариства українських поступовців на чолі з М. Грушевським пропонувала до
тримуватися нейтралітету.
Ряд політичних партій Галичини (націонал-демократична, соціал-демократична і ради
кальна) 1 серпня 1914 р. об’єдналися у Львові в «Головну українську раду» (ГУР). Її голов
ною метою було вироблення загального напрямку української політики під час війни та ство
рення українського військового формування. У своєму маніфесті ГУР висловлювала повну
підтримку Центральним державам і закликала до боротьби з царською Росією (підписали
К. Левицький, М. Ганкевич, М. Павлик). З подібною політичною відозвою до буковинських
українців звернувся Союз українських парламентарів і сеймових депутатів.
Левицький Кость (1859-1941) - громадський, політичний і державний діяч,
адвокат, публіцист, дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Спри
яв піднесенню українського кооперативного руху. Очолював Головну українську
раду та Загальну українську раду (1914), перший уряд ЗУНР - Державний секре
таріат (1918). Належав до Українського національно-демократичного об’єднання.
Став засновником і головою Української національної ради (1941), автор ряду іс
торичних праць.
Частина політичних емігрантів з Наддніпрянської України (А. Жук,
В. Дорошенко, Д. Донцов, М. Меленевський, О. Скоропис-Йолтуховський),
які прибули до Львова, теж вважали Російську імперію головним воро
152
www.testosvit.com
гом українства. Вони 4 серпня 1914 р. заснували позапартійний Союз визволення України
(СВУ), який виступав за перемогу Німеччини у війні. Союз сподівався, що після розгрому
Росії «вільним і незалежним краєм стане Україна в злуці з Австрією», що дасть можливість
добитися «державної самостійності України» у формі конституційної монархії.
Союз самочинно взявся представляти інтереси України на міжнародній арені. Його пред
ставники вважали за можливе приймати матеріальну допомогу від Центральних держав у
вигляді «майбутнього боргу, який майбутній український уряд повинен буде повернути».
Цим коштом видавалися значна кількість української літератури, часописів, газет у таборах
для військовополонених. Українські лідери національно-визвольного руху в Наддніпрян
ській Україні, зокрема М. Грушевський, через тісні контакти СВУ з Німеччиною й Австро-
Угорщиною ставилися до діяльності СВУ насторожено і навіть вороже.
Воєнні дії на території України

Росія почала війну 17 серпня 1914 р. із вторгнення у Східну Пруссію, де зазнала поразки
і відступила. Одночасно її наступ на Південно-Західному фронті (Галицька битва, серпень
1914 р.) завершився нищівною поразкою австрійських військ. Навесні 1915 р. російські вій
ська захопили Східну Галичину із Львовом, Перемишль, Північну Буковину із Чернівцями
і вийшли на основні перевали Карпат.
Під час відступу австро-угорська влада та командування армії вдалися до жорстоких ре
пресій щодо українського населення, звинувачуючи його у русофільстві. Українців зааре
штовували, відправляли до концентраційних таборів, страчували без суду і слідства.
Основні воєнні дії в 1914-1916 pp.
Країни -
учасниці Воєнні дії Дата Наслідки воєнних дій
воєнних дій
Німеччина Вторгнення у 17 серпня 1914 р. Розгром армій Самсонова і Ренненкампфа.

Східну Пруссію Призупинило наступ німецьких військ у
Франції.
Горлицька опе Травень-червень Німецькі війська захопили майже всю терито
рація 1915 р. рію Галичини.
Австро- Галицька битва 10 серпня 1914 р. Поразка від Росії.
Угорщина
Росія Галицька битва 10 серпня 1914 р. Перемога російських військ. Захоплення Схід
ної Галичини із Львовом, Перемишля, Північ
ної Буковини із Чернівцями і вихід на основні
перевали Карпат.
Брусиловський Червень 1916 р. Російські війська зайняли Чернівці, Коломию,
прорив Броди, Луцьк. Австро-угорська армія втратила
близько 1,4 млн чол. забитими, пораненими та
полоненими.
З приходом російської армії на території Галичини і Буковини було створено військове

генерал-губернаторство на чолі з графом Г. Бобринським, який «розпеченим залізом» взявся
викорінювати «мазепинство». Керована ним російська адміністрація почала закривати
українські школи, книгарні, громадські організації, костьоли. Почалася масова депортація
місцевих жителів у глибину Росії. Було вислано 34 греко-католицьких священиків, у тому
числі й митрополита А . Шептицького. Діяльність Бобринського на посту генерал-губернато
ра російський політик Мілюков у Державній думі розцінив як «європейський скандал». До
масових репресій проти західноукраїнського населення вдавалася під час свого панування
влада російського і австро-угорського окупаційних режимів.
У серпні 1914 р. у Львові Головна українська рада ініціювала звернення до уряду Австро-
Угорщини щодо створення національного українського бойового формування - легіону Ук
раїнських січових стрільців (УСС). Із 10 тис. добровольців, які прибули до м. Стрий, австрій
ське командування відібрало лише 2,5 тис. В основному це були учасники www.testosvit.com
воєнізованих
153
Сар№
•^
4р*Волтсьшй.
Р О С І Й С Ь К А
Шредьгааз
О
Сотмзрнеметі На/».6знь9
А В С Т Р О - У Г О Р Щ И Н А
Україна в Першій світовій війні. Галицька битва 18 серпня - 21 вересня 1914 р.
Державні кордони напередодні війни Дати здобуття міст рюсійськими військами
Центри губерній Р о с ій с ь к о ї імперії

Облога Перемишля
і коронних країв Аастро-Угорщини
О 21 вересни 1914 - 22 березня 1915 р.
Розгортаний військ у серпні 1914 р.
Лінія фронту станом на кінеиь 1914 р.
^ російських австро-угорських
Етнічна межа українців
Наступ російських військ
Протидія та відступ австро-угорських військ Державні кордони сучасної України
україн ськи х організацій «С окіл», «Січ», «П ласт». Бойове хрещ ення січові стрільц і прийняли
25 вересня 1914 р. на У ж оц ьк ом у перевалі. А в стр ій ц і не довіряли легіонерам. За наказом
австрійського ком андування легіон було поділено на розвідувальні загони (по 20 чол.), які
мали вести бойові дії в ти л у п ротивника. Однак наступ р осій сь к и х вій ськ зм усив австрійське
командування ки н ути в оборон ні бої весь легіон. П ротягом ж овтн я -л и стоп а д а 1914 р. січові
стрільці показали себе стій к и м и солдатами австрій ської арм ії. У к в іт н і-т р а в н і 1915 р. від
булися запеклі б о ї за гор у М ак івк у в Карпатах. П ісля ц их боїв ком ан дир дивізії, в лавах якої
перебували стрільці, генерал Ф лейш ман написав, щ о січові стріл ьц і м ож у ть «гордо глядіти
на свої подвиги, бо п овсякчасн о зал и ш и ться в історії слава їх н іх хоробр и х дій та золотий лав
ровий вінок в історії їх н ь о го народу». У листопаді 1915 р. січовики брали участь у ліквідації
прориву на Бережани.
Горлицька оп ерац ія, здійснена н ім ец ьким и вій ськ ам и у травн і—червні 1915 p., змусила
росій ськ і вій ська м айж е п овн істю залиш ити Галичину і закріп и ти ся на л ін ії К ам ’янець-
П оділ ьський -Т ерн оп іль-К рем ен ец ь-Д убн о.
У червні 1916 р. росій сь к і війська розпочали наступальну операцію , яка увій ш л а в історію
під назвою Б р уси л овськ ого прориву. На схи л ах гори Л и соп я (під Береж анам и) п ротягом двох
м ісяців точилися запеклі бої. П олк січових стрільців оп ин и вся в оточенні, близько тисячі з
них потрапили в полон, частина відступила в тил. П олк стрільц ів зм іг п овернутися на фронт
лише в лю том у 1917 р. Унаслідок Б русиловського прориву а в стр о-у гор сь к а арм ія втратила
понад 1,4 млп осіб вби ти м и і поран ен им и та військовополоненим и. В трати росій сь к ої армії
становили бл и зько 0,5 млн чол. Р осій ськ і війська зайн яли Ч ернівці, К олом ию , Броди,
Луцьк. На цьом у н аступ ал ьн і оп ер а ц ії П івден н о-З ахідн ого ф рон ту на тери тор ії України
припинилися. П ерш а св ітов а вій н а вперш е в істор ії стала п ози ц ій н ою вій н ою .
www.testosvit.com
154
У лютому 1917 р. на фронт дійшла звістка про революційні події у Росії. Прибуття вій
ськового міністра Керенського, який особисто мав підготувати новий наступ на Південно-
Західному фронті, результату не дало. 18 червня було віддано наказ про наступ, але ряд пол
ків відмовилися брати в ньому участь. Після роззброєння заколотників бойові дії на фронті
продовжувалися.
Наростання господарської кризи в Російській імперії

Війна суттєво підірвала продуктивні сили Російської імперії. До зими 1914-1915 pp. стра
тегічні запаси країни було вичерпано. Російська армія переживала гостру нестачу набоїв,
спорядження, харчів. До армії було мобілізовано близько половини працездатних чоловіків.
Виник дефіцит робочої сили в містах, який лише частково покривався некваліфікованою
працею жінок, підлітків, селян. Стрімко падала продуктивність праці. Протягом 1914-1916
pp. в Україні було закрито більше 1400 підприємств. Різко впали обсяги виробництва мета
лу і палива, необхідні для потреб оборони. В Україні різко скоротилися посівні плош;і, що
призвело до зменшення валового збору зерна на 27 % . Почала наростати продовольча криза.
Для подолання кризових явищ було створено Особливу нараду з оборони. Її відділення в
Києві, Харкові, Одесі та Катеринославі здійснювали державне регулювання підприємства
ми. Весною 1915 р. почали створюватися воєнно-промислові комітети, основною функцією
яких було сприяння постачанню діючої армії. На початку війни органи земського і міського
самоврядування створили власні організації на допомогу фронту - Союз земств і Союз міст,
які в 1915 р. об’єдналися в Союз земств і міст (Земгор). Однак всі ці заходи не дали очікува
них результатів. Майже припинилося виробництво товарів першої необхідності. Ціни на про
дукти харчування і предмети повсякденного вжитку стрімко зростали, реальна заробітна
плата знижувалася, робочий день сягав 14-16 годин на добу. Слабка промисловість і сільське
господарство не витримували воєнних перевантажень, що сприяло наростанню економіч
ної кризи.
Почалися стихійні виступи. У 1915 р. відбулося селянське заворушення у с. Нижня Сиро
ватка на Сумщині. На початку 1916 р. закінчився перемогою кількаденний страйк металур
гів селища Кам’янського Катеринославської губернії. Страйкували робітники Миколаєва,
Луганська, Харкова, Катеринослава, шахтарі Горлівсько-Щербинівського району. У жовтні
1916 р. у Львові відбулася масова демонстрація трудящих, які протестували проти вивозу
продуктів до Німеччини. Поширюються антивоєнні та антиурядові настрої серед україн
ського студентства та інтелігенції. Поглиблюється соціальна криза.
Дати
1 серпня 1914 р. - початок Першої світової війни.
Серпень 1914 р. - утворення Головної української ради, формування легіону Українських
січових стрільців, створення Союзу визволення України.
10 серпня 1914 р. - Галицька битва.
Червень 1916 р. - Брусиловський прорив.
Висновки
Перші роки війни привели до суттєвих змін в українському русі — війна породила рево
люційні очікування в українському суспільстві.
Національно-визвольна боротьба і суспільний рух в Україні поєднувалися із загально-
російською боротьбою проти самодержавства. Росія виявилася неготовою до війни через
відставання в модернізації суспільства. Визрівала загальнодержавна революційна криза.
www.testosvit.com
155
Тема 21. Українська революція
23 лютого (8 березня за н.с.) 1917 р. у Петрограді почалася демократична революція. У Дер
жавній думі відразу утворили перехідний орган влади - Тимчасовий комітет. Почали створю
ватися ради робітничих і солдатських депутатів. Чільне місце серед них посіла Петроград
ська рада робітничих і солдатських депутатів. Після входження до її складу представників
інших рад (в тому числі й українських) вона перетворилася на загальноросійську раду.
У день зречення Миколи П 15 (2) березня (тут і далі дати подано за новим стилем) Тимчасо
вий комітет за згодою Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів оголосив про
створення Тимчасового уряду - тимчасового органу виконавчої влади на чолі з князем Г. Льво-
вим. До складу уряду увійшли переважно представники партій кадетів (конституційних де
мократів) та октябристів. Тимчасовий уряд поширив свою владу на всю Росію (в т. ч. й Укра
їну), передавши виконавчу владу на місцях своїм представникам - комісарам. Виконувати
свої функції уряд мав до скликання Установчих зборів.
Про революційні події в Петрограді київська офіційна преса повідомила З березня. Падін
ня монархії активізувало громадсько-політичне життя в Україні. 17 березня 1917 р. в Києві
ряд громадських організацій об’єднався у комітет «Центральна Рада». 20 березня відбулися
вибори керівництва Центральної Ради. Головою обрали Михайла Грушевського.
Михайло Грушевський (1866-1934) - український історик, археолог, літе

ратурознавець, соціолог, публіцист, письменник, громадський, політичний і
державний діяч. Дійсний член ВУАН та АН СРСР. Голова Центральної Ради, за
сновник Української Народної Республіки, автор майже 2 тис. праць у галузі
української і світової історії, історіографії, етнографії, соціології, археології, які
збагатили європейську і національну науку.
У перші дні своєї діяльності Центральна Рада не мала чіткого плану
роботи. Організаційні питання взяло на себе Товариство українських по
ступовців. Товариство провело з’їзд, змінило свою назву на «Союз україн
ських автономістів-федералістів» і сформулювало подальшу мету: всіма
силами добиватися автономії України. Однак остаточне рішення ш;одо
прийняття автономії переносилося на розгляд і затвердження Всеросійських установчих збо
рів. Гасло «Україна для українців» М. Грушевський відкидав.
У перші місяці революції поряд із громадськими організаціями відновлювалося партійне
життя.
Березень 1917 р. Відновлення діяльності Української народної Самостійна соціалістична Укра

партії (УНП) їна
1917 р. Відновлення діяльності Української ради Автономія України у складі феде

кально-демократичної партії (УРДП) ративної держави
Липень 1917 р. Перейменування УРДП в Українську партію Ліберально-демократичне спря

соціалістів-федералістів (УПСФ) мування
Квітень 1917 р. Відновлення діяльності Української соціал- Автономія України, підтримка

демократичної робітничої партії (УСДРП) Тимчасового уряду за умови вико
нання ним революційних вимог
Квітень 1917 р. Проведення установчого з’їзду Української Автономія України, українізація

партії соціалістів-революціонерів (УПСР- армії, розв’язання аграрного пи
есери) - найбільшої за чисельністю партії. тання
Утворення Української селянської спілки
Травень 1917 р. Утворення Української демократично-хлібо- Політична самостійність України,

робської партії (УДХП) автокефалія релігійних конфесій.
Партія консервативного напряму
Грудень 1917 р. Утворення на базі УНП Української партії со- Самостійна соціалістична Укра
ціалістів-самостійників (УПСС) їна
www.testosvit.com
156
Гасло автономії України стало домінуючим в українському русі. Навколо нього

об’єдналися всі національні громадські та партійні сили. Провідна роль у Центральній Раді
належала соціалістичним партіям — українським соціал-демократам та українським есе
рам. Мета Центральної Ради - добиватися від Тимчасового уряду широкої автономії для
України. За словами В. Винниченка, шлях до неї пролягав через «самодіяльність, самотво-
рення, самоуправління».
Для підтвердження своїх повноважень Українська Центральна Рада (УЦР) 19 (6) квітня
1917 р. скликала Український національний конгрес. Він розглянув ряд питань: про прин
ципи федералізму, способи реалізації автономного устрою, забезпечення прав національ
них меншин тош;о. Конгрес підтримав ідею надання Україні національно-територіальної
автономії (надання автономії національній меншині, яка проживала на певній території).
Були проведені вибори нового складу Центральної Ради. їй надавалося право розширити
свій склад в майбутньому за рахунок представників національних меншин. Головою Цен
тральної Ради знову було обрано М. Грушевського, його заступниками — С. Єфремова та
В. Винниченка.
Розгорнулася робота по створенню в армії українських полків. У квітні 1917 р. у Києві за
участю М. Міхновського виникає військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка. Спроби
формування українських військових частин викликали в суспільстві неоднозначну реак
цію. Але ініціатори руху за створення національних частин сформували 1-й український
полк ім. гетьмана Б. Хмельницького.
Наступним після скликання Національного конгресу кроком у розгортанні українського
руху був І Український військовий з’їзд, який відбувся у травні 1917 р. Головним питанням
з’їзду було ставлення до війни.
З’їзд вирішив домагатися миру без анексій і контрибуцій. Було створено генеральний вій
ськовий комітет, який мав надати організованості стихійному процесу формування україн
ських частин. З’їзд ухвалив спеціальну постанову про автономію України та проголосив Цен
тральну Раду єдиним органом, покликаним «розв’язувати всі справи України» з Тимчасовим
урядом.
Після створення Центральної Ради для розв’язання поточних питань виникла потреба у
виконавчому органі влади. У квітні 1917 р. було сформовано Малу Раду, однак вона не могла
в повному обсязі здійснювати виконавчу функцію. Тому 28 червня 1917 р. було прийнято рі
шення про створення Генерального Секретаріату - першого в X X ст. українського уряду на
чолі з Володимиром Винниченком.
Володимир Винниченко (1880—1951) - політичний і громадський діяч,

письменник. Один із лідерів української революції, заступник голови Цен
тральної Ради, голова Генерального Секретаріату, з 1918 р. очолював Директо
рію. У 1919 р. виїхав за кордон. Автор тритомного твору «Відродження нації»,
багатьох оповідань, новел, романів, драм. Його твори ставилися у театрах різ
них країн світу.
За ініціативою Центральної Ради до Петрограда була направлена де
легація на чолі з В. Винниченком. Тимчасовому уряду була представ
лена Декларація Центральної Ради, в якій висловлювалося прагнення
України до автономії. Тимчасовий уряд не погодився на проголошення автономії до скли
кання Установчих зборів. Про звіт делегації та заборону військового міністра О. Керенського
на проведення чергового військового з’їзду було оголошено на селянському з’їзді, який від
крився 10 червня в Києві. Обурені делегати обрали Раду селянських депутатів, яка увійшла
до складу Центральної Ради. У червні 1917 р. відкрився II Військовий з’їзд. У день завершен
ня його роботи 23 (10) червня 1917 р. В. Винниченко оголосив текст І Універсалу.
Хоча Тимчасовий уряд не підтримав ідею проголошення автономії України, але І Всеро
сійський з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів запропонував уряду порозумітися з
Центральною Радою. До Києва прибула делегація у складі трьох міністрів - М. Терещенка,
І. Церетелі й О. Керенського. Під час переговорів членів російської делегації з Центральною
Радою і Генеральним Секретаріатом було вироблено основні засади компромісу. За його ре
зультатами було прийнято II Універсал, оголошений 16 (3) липня 1917 р. Він підкреслював,
що закон про автономний устрій України має затверджуватися майбутніми Установчими
www.testosvit.com
157
зборами, а не проголошуватися Центральною Радою. II Універсал не уточнював повнова

ження Генерального Секретаріату, не окреслював територію поширення влади УЦ Р і Секре
таріату. Рішення II Універсалу не виправдали сподівання ні української громадськості, ні
російського уряду. Але навіть у такому вигляді вони спричинили урядову кризу і формуван
ня другого коаліційного уряду на чолі з О. Керенським.
У липні 1917 р. Мала Рада затвердила Статут вищого управління України, який зали
шав за Тимчасовим урядом лише контрольно-наглядові функції. Всі урядові органи під
лягали владі Генерального Секретаріату, який формувався Центральною Радою і відповідав
перед нею. З проектом статуту українська делегація на чолі з В. Винниченком виїхала до
Петрограда. Тимчасовий уряд переглянув його положення і в серпні затвердив Тимчасову
інструкцію для Генерального Секретаріату. У ній український уряд оголошувався органом
Тимчасового уряду і не був відповідальний перед Центральною Радою. Його повноваження
поширювалися лише на п’ять губерній. Суд, військові й продовольчі питання, пошта і теле
граф вилучалися з його функцій. Повноваження Центральної Ради в Україні суттєво об
межувалися.
Інструкцію прийняли до відома, оскільки Центральна Рада не мала достатньої військо
вої сили для боротьби із Росією. Однак в українському суспільстві ідея творення національ
них форм життя набирала все більше прихильників.
Листопадовий переворот в Петрограді

У самій Росії ситуація стала критичною: війна, безсилля державної влади, господарська
розруха, соціальні конфлікти поглиблювали всеохоплюючу кризу. З’явилися прихильники
встановлення диктатури. На чолі заколотників став верховний головнокомандувач генерал
Л. Корнілов, який 9 вересня 1917 р. направив війська на Петроград з вимогою до Тимчасового
уряду передати йому усю повноту влади. Однак заколот було ліквідовано, що означало пораз
ку правих сил. Під час боротьби із заколотниками Росія була проголошена республікою
(1 вересня 1917 p.). Більшовики та інші ліві сили отримали можливість легальної діяльності.
Селяни, робітники та політичні партії перейшли до більш радикальних дій.
Із осені 1917 р. в Україні серед селян-власників, які перебували в опозиції до Центральної
Ради та більшовиків, почав ширитися рух Вільного козацтва (лідер генерал Павло Скоро
падський). До його складу входили напіввійськові формування селян, які виконували мілі
цейські, пожежні та просвітницькі функції.
У вересні 1917 р. в Києві працював з’їзд народів Росії. Делегати з’їзду ухвалили, що Росія
має бути федеративною республікою. Національним меншинам було запропоновано надати
право національно-персональної автономії, а розпорошеним національностям - право на екс-
територіально-персональну автономію. З’їзд підтримав постанову Центральної Ради про не
обхідність скликання Українських установчих зборів. Для реалізації цих ідей делегати з’їзду
сформували Раду народів. Звістка про підготовку Українських установчих зборів викликала
у Тимчасового уряду негативну реакцію. На початку листопада він віддав наказ про притяг
нення генеральних секретарів до кримінальної відповідальності. Напругу у відносинах між
Києвом і Петроградом зняло збройне повстання більшовиків.
За планом Леніна, більшовики мали відмовитися від підтримки Тимчасового уряду, по
сісти більшість у радах та перебрати владу у свої руки. З цією метою вони почали організову
вати збройні червоногвардійські загони, які в Україні були створені в Харкові, Катериносла
ві, Одесі та ін. містах. Ради контролювали десятки тисяч озброєних людей. Лише в Києві в
листопаді 1917 р. перебувало З тис. червоногвардійців. Готуючись до збройного повстання,
більшовики схвалили Примірний наказ селян про зрівняльний поділ поміщицьких земель,
змінили гасла з національного питання. Ленін висловився за утворення союзу вільних рес
публік. Більшовики вступили до Центральної Ради й утворили там свою фракцію. 7 листопа
да (25 жовтня за с. с.) 1917 р. більшовики здійснили переворот і скинули Тимчасовий уряд.
На II Всеросійському з’їзді рад робітничих і солдатських депутатів було утворено новий ро
сійський уряд - Раду народних комісарів (Раднарком) на чолі з В. Ульяновим (Леніним).
www.testosvit.com
158
Утворення Української Народної Республіки

Петроградські події розділили політичні сили Києва на три табори: загальноросійські
партії заявили про прихильність поваленому Тимчасовому уряду, більшовики підтримували
Раднарком, а Центральна Рада відстоювала власне право на владу в Україні. У листопаді
1917 р. УЦР дала згоду на утворення куріня Січових стрільців — віііськової частини, основу
якої склали військовополонені Дарницького та втікачі Царицинського таборів. Командиром
куреня, а згодом полку, став полковник Євген Коновалець. Курінь включав в себе піші сотні,
кулеметну та артбатареї і здійснював охорону резиденції Грушевського й урядового поїзда. У
1918 р. січовики стали однією з основних складових сил захисту УНР. Більшовики створили
революційний комітет і вступили в конфлікт із Київським військовим округом (КВО). За
підтримки робітників 10 листопада 1917 р. в районі заводу «Арсенал» (на Печерську) поча
лися запеклі бої, які закінчилися перемогою повсталих. Унаслідок у Києві одночасно поча
ли діяти дві влади: Центральної Ради і більшовиків.
Намагаючись перешкодити анархії. Центральна Рада вдалася до рішучих дій. На засідан
ні Малої Ради 20 листопада 1917 р. було прийнято III Універсал.
Він поширив владу Генерального Секретаріату на 9 губерній та розширив його функції.
Універсал проголосив широке коло соціально-економічних перетворень. Проте наділення
селян землею відкладалося до скликання Установчих зборів. III Універсал викликав бурх
ливу реацію з боку правих сил.
Висновки
Відродження української держави - проголошення Української Народної Республіки -
стало підсумком державотворчого процесу, який тривав від початку Української революції.
НІ Універсал розширив бачення прав автономної України у складі Росії.
Ультиматум Раднаркому
Фракція більшовиків Київської ради робітничих і солдатських депутатів у листопаді ви
ступила із заявою, в якій визнавала Центральну Раду крайовим органом влади в Україні,
але вимагала ії реорганізації на Всеукраїнському з’їзді рад робітничих і селянських депу
татів. Вони вважали, що влада на місцях мала зосередитися в руках рад. Одночасно велася
підготовка до захоплення влади в столиці.
У ніч на 13 грудня було ліквідовано загрозу більшовицького перевороту в Києві. Червоно-
гвардійські частини були роззброєні і вислані за межі УНР. Ситуацію між Раднаркомом і
Центральною Радою загострили дії Донського військового уряду під керівництвом генерала
О. Каледіна: Раднарком вів боротьбу з каледінцями, а Центральна Рада підтримувала з Дон
ським урядом мирні стосунки.
Напередодні відкриття І Всеукраїнського з’їзду рад 17 грудня 1917 р. Раднарком Росії
оприлюднив ультиматум до Української Центральної Ради. У ньому визнавалося право на
ціональної незалежності українського народу, але не визнавалося право Центральної Ради
«як повноважного представника трудящих і експлуатованих мас Української республіки».
В ультиматумі висувалися вимоги:
- відмовитися від спроб організації Українського фронту;
- не пропускати військові частини на Дон;
- пропускати більшовицькі війська на Південний фронт;
- припинити роззброєння радянських полків і червоногвардійців.
У разі невиконання умов ультиматуму між сторонами оголошувався стан війни. Україн
ська сторона відхилила ультиматум. Було прийнято рішення про припинення транспорту
вання хліба на північ та створення власної грошової системи.
У Києві 17 грудня 1917 р. зібрався І Всеукраїнський з’їзд рад робітничих, солдатських і се
лянських депутатів, на який більшовики покладали великі сподівання. Виявилося, що з-понад
2 тис. делегатів лише невелика частина підтримувала більшовиків. Тоді майже 130 представни
ків більшовицьких рад покинули Київ і виїхали до Харкова, де вирішили провести свій з’їзд.
Об’єднавшись з делегатами III з’їзду рад Донецько-Криворізького басейну, вони оголосили себе
І Всеукраїнським з’їздом рад, який працював 24-25 грудня 1917 р. З’їзд проголосив Україну
республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, визнавwww.testosvit.com
її федеративною
159
частиною Російської республіки. Була створена радянська Українська Народна Республіка, яка
існувала паралельно з УНР Центральної Ради, обрано Всеукраїнський центральний виконав
чий комітет (ВУЦВК), який затвердив перший український радянський уряд - Народний се
кретаріат. Схожість назв радянських вищих органів влади з назвою уряду Центральної Ради не
була випадковою. Використовуючи політичні методи боротьби, більшовики почали активно
проводити ідею поглинання Центральної Ради Всеукраїнським з’їздом рад та перетворення її
у Центральний виконавчий комітет рад України. Було утворено військово-революційний комі
тет (ВРК), який почав готувати нове збройне повстання в Києві. Конфлікти між українізовани
ми й збільшовизованими армійськими підрозділами дедалі частіше переростали в окремі бої.
На початку 1918 р. на території Української Народної Республіки склалася ситуація, за якої
існували два уряди. Кожен з них заявляв, щ;о саме він відстоює права українських робітників
та селян. Уряди почали скасовувати декрети й постанови один одного («війна декретів»), велася
і збройна боротьба. Із 6 грудня радянська Росія і УН Р знаходилися в стані війни. Це була пер
ша війна радянської Росії проти УНР. У Харкові більшовики почали зосереджувати групу
військ для початку наступу на Центральну Раду. В. Антонов-Овсієнко об’єднав тридцятитисяч-
не військо у три армійські групи під командуванням есера М. Муравйова.
Антонов-Овсієнко Володимир (1883—1938) - більшовицький військовий

діяч, дипломат, член комітету у військових і морських справах Раднаркому.
Головнокомандувач військ Півдня Росії (1917). Член Народного секретаріату,
верховний головнокомандувач військ радянської УНР (березень-травень 1918).
Командувач Українського фронту, член Ради Оборони УСРР.
У кінці грудня червоногвардійці почали просуватися у напрямку за
хідного Донбасу, зайняли ст. Лозову, Павлоград, Синельников, але одно
часно 6 січня оголосили про готовність вести переговори з Центральною
Радою. Винниченко від імені уряду 6 січня 1918 р. відправив до Петро
града умови, на яких УЦ Р погоджувалася на переговори: радянська Ро
сія мала припинити воєнні дії, вивести радянські війська з території УН Р та офіційно ви
знати Українську Народну Республіку. Радянська сторона назвала відповідь В. Винниченка
невизначеною і 7 січня продовжила громадянську війну.
Наприкінці січня 1918 р. почався наступ радянських військ па Київ. На його підтримку
29 січня київські більшовики почали повстання, центром якого став завод «Арсенал». За
вказівкою Центральної Ради січові стрільці взяли участь у придушенні повстання. Після
п’ятиденних боїв «Арсенал» було взято штурмом. Понад 200 робітників загинуло. Не менших
втрат зазнали січовики й гайдамаки. Фронт відкотився до Крут. Там 29 січня 1918 р. відбувся
бій, у якому декілька сот юнкерів, гайдамаків та студентів на декілька годин затримали 6-ти-
сячне радянське угруповання, що вело наступ на столицю. Одна рота (27 студентів і гімна
зистів) помилково відірвалася від своїх, потрапила у полон і була розстріляна більшовиками.
19 березня тіла загиблих з військовими почестями були поховані на Аскольдовому цвинтарі.
Центральна Рада не втримала Київ, і 7 лютого радянські війська увійшли в столицю. Од
ночасно червоногвардійські загони витіснили з території Донбасу частини генерала Каледі-
на, заволоділи Таганрогом, Новочеркаськом, Ростовом-на-Дону. Наприкінці січня радянську
владу було встановлено в Криму, згодом — у Миколаєві, Херсоні, Єлисаветграді.
Ці події спричинили утворення регіональних республік. Вже в кінці січня 1918 р. були
проголошені Одеська та Донецько-Криворізька радянські республіки. Раднарком останньої
очолив більшовицький лідер регіону Федір Сергєєв (Артем). Утворилися також Таврійська
та Донська республіки.
У січні 1918 р. у Петрограді зібралися Всеросійські установчі збори. Вони були розпущені
Раднаркомом радянської Росії, оскільки виявилося, що більшовики набрали лише 10 % від
загальної кількості депутатів і не могли впливати на хід рішень. Замість зборів було склика
но ПІ Всеросійський з’їзд рад, який затвердив існуючу державну владу в радянській Росії.
Центральна Рада зрозуміла неможливість перетворення Росії на демократичну федеративну
республіку і пішла на формальне відокремлення від більшовицького уряду. На закритому
засіданні Малої Ради 22(9) січня 1918 р. було затверджено IV Універсал, який оприлюднили
в ніч на 25 січня 1918 р.
www.testosvit.com
160
Документ Дата Фрагмент тексту Основний зміст
І Універсал 23(10) червня «Хай буде Україна вільною. Не од- - проголошення автономії Ук
1917 р. діляючись від усієї Росії, не розри раїни;
ваючи з державою російською, - УЦР - вищий крайовий ор
хай народ український на своїй ган влади;
землі має право сам порядкувати - створення української дер
своїм життям. Хай порядок і лад на жавної скарбниці;
Вкраїні дають виборні вселюдним, - уведення комісарів - пред
рівним прямим і тайним голосуван ставників УЦР у війську.
ням Всенародні Українські Збори
(Сойм). Всі закони, що повинні дати
той лад, ...мають право видавати
тільки наші Українські Збори».
II Універсал 16(3) липня «Ми, Центральна Рада, стоячи, як - доповнення складу Цен
1917 р. все, за тим, щоб не відривати Укра тральної Ради представника
їну від Росії та щоб разом з усіма її ми інших народів;
народами змагати до піднесення і - оновлення Генерального Се
розвитку цілої Росії та до єдності її кретаріату;
демократичних сил, з задоволен - розробка проектів законів про
ням приймаємо заклик правитель- автономію України для розгля
ства до єдності й сповіщаємо всіх ду Установчими зборами;
громадян України, що вибрана ук - продовження комплектуван
раїнським народом через його рево ня окремих військових частин
люційні організації Центральна виключно українцями.
Українська Рада незабаром буде
доповнена на справедливих осно
вах представниками інших народ
ностей, які живуть на Україні».
III Універсал 20(7) листопада «Народе український! Ти разом з - проголошення УНР;

1917 р. братніми народами України по - вимога негайного початку
ставив нас берегти права, здобуті мирних переговорів;
боротьбою, творити лад і будувати - скасування смертної кари;
все життя на нашій землі. І ми. - скасування права власності
Українська Центральна Рада, тво на землю;
єю волею, в ім’я творення ладу в - встановлення 8-годинного
нашій країні, в ім’я рятування робочого дня на підприєм
всієї Росії, оповіщаємо: віднині ствах;
Україна стає Українською Народ - надання національно-персо-
ною Республікою». нальної автономії національ
ним меншинам;
- призначення дня виборів і
скликання [22(9) січня 1918 p.]
Українських Установчих зборів.
IV Універсал 9(22) січня «Для того, щоб ні російське Пра- - продовження мирних пере
1918 р. вительство, ні ніяке інше не стави говорів із сусідніми держава
ло перешкод Україні в установлен ми;
ня того бажаного мира, для того, - проголошення монополії на
щоб повести свій край до ладу, зовнішню державну торгівлю;
творчої праці, закріплення рево - встановлення контролю над
люції і нашої волі, ми. Українська діяльністю банків;
Центральна Рада, оповіщаємо всім - реорганізація армії в народ
горожанам України: віднині Ук ну міліцію та ін.
раїнська Народна Республіка стає
самостійною, від нікого не залеж
ною, вільною, суверенною Держа
вою Українського Народу».
www.testosvit.com
6 Повний шкільний курс. ЗНО з історії України. 161
У IV Універсалі проголошувалося, що виконавчий орган матиме назву Ради народних

міністрів. Одночасно Мала Рада ухвалила «Закон про національно-персональну автоно
мію», де говорилося, що кожна нація, яка проживає в Україні, має право на самостійну орга
нізацію свого національного життя. В. Винниченко подав у відставку. Раду народних міні
стрів сформував В. Голубович.
Українська Центральна Рада у складних політичних, господарських та соціальних умо
вах, за відсутністю досвіду державотворчої діяльності, не змогла запропонувати україн
ському суспільству програму дій, яка б об’єднала усі верстви населення. Непослідовність у
розв’язанні соціально-економічних проблем, зволікання з аграрною реформою відштов
хнули основну масу селян і робітників. Відсутність зовнішньої підтримки, регулярної армії
та внутрішньополітичні розбіжності стали основними причинами Гї падіння.
Дати
Березень 1917 р. - утворення Української Центральної Ради.
Квітень 1917 р. - Всеукраїнський національний конгрес.
Червень 1917 р. - 1 Універсал УЦР.
Липень 1917 р. - II Універсал УЦР.
Листопад 1917 р. - III Універсал УЦР, проголошення УНР.
Січень 1917 р. - IV Універсал УЦР, проголошення незалежності УНР.
Висновки
IV Універсал став поворотним пунктом Української революції. Він проголосив кінцеву
мету визвольних змагань українців — утворення суверенної держави.
Прийняття IV Універсалу завершило складний і суперечливий процес українського руху
до відновлення національної держави.
www.testosvit.com
162
Тема 22. Український державотворчий процес
(1918-1920 pp.)
Брестський мир
Після вступу більшовиків у Київ Центральна Рада відійшла на Житомир, Коростень, Сар
ни. Рада народних міністрів затвердила державний герб (тризуб), призначила відкриття
Українських Установчих зборів на 2 лютого, розпочала створення Української автокефальної
церкви, запровадила 8-годинний робочий день. З метою зміцнення на місцях політичних,
економічних та культурних традицій молодої Української держави, повернення до історич
них та етнографічних традицій 2 березня було ухвалено закон про новий територіально-
адміністративний поділ (УНР поділялася на ЗО земель). Проте він не був упроваджений в
життя.
Раднарком Росії звернувся до воюючих країн з пропозицією розпочати мирні переговори у
Бресті-Литовському. Країни Антанти не відповіли, а Німеччина з союзниками погодилися.
Керівники УНР, розуміючи складність свого становища, теж намагалися укласти союзний
договір з Центральними країнами. Отримавши згоду, українська делегація на чолі з В. Голу-
бовичем виїхала до Бреста-Литовського. На пленарному засіданні 9 січня 1918 р. Голубович
заявив, що делегація УН Р самостійно представлятиме інтереси України. З цим погодилися
всі учасники переговорів, але юридичного визнання УН Р як самостійної держави не відбуло
ся. 9 лютого 1918 р. між УН Р і чотирма Центральними державами було підписано перший
сепаратний мирний договір, укладений в період Першої світової війни, який засвідчив мир
без анексій і контрибуцій. Сторони передбачали обмін військовополоненими та надлишкови
ми сільськогосподарськими продуктами і промисловими товарами. Всі розуміли, що Цен
тральна Рада перебувала в безнадійному становищі і потребувала військової допомоги. За її
надання вона зобов’язувалася постачати в Німеччину та Австро-Угорщину сільськогосподар
ську продукцію і промислову сировину. Союзники готувалися до окупації України.
Радянська делегація на чолі з Троцьким не підписала договору й покинула Брест-
Литовський. у відповідь німецькі війська висунули радянській Росії важкі умови миру і по
чали готуватися до наступу від Балтики до Карпат. У лютому 1918 р. німецькі та австро-
угорські війська (450 тис.) вступили на територію України. Центральна Рада повернулася до
Києва 7 березня. Прихід німецько-австрійських військ спричинив падіння авторитету Цен
тральної Ради. В умовах окупації вона втратила підтримку поміщиків і заможних селян, які
не сприймали її аграрної політики та національної державності. Хліборобський з’їзд визнав
аграрну політику УЦ Р руйнівною і вимагав поновлення приватної власності на землю. Не
підтримували політику Центральної Ради і промислово-фінансові кола. Грабіжницький оку
паційний режим різко погіршив становище незаможних селян. Поширювався партизан
ський рух, повсюди панували безладдя і хаос. Окупаційна влада брутально втручалася у вну
трішні справи Центральної Ради. Все це призвело до конфлікту між Центральною Радою і
окупаційною адміністрацією. Після підписання 23 квітня економічного договору між УНР та
Німеччиною і Австро-Угорщиною потреба в Центральній Раді відпала. Окупаційна адміні
страція схилялася до авторитарної влади.
28 квітня 1918 р. у зал засідань Центральної Ради вдерлися німецькі солдати й заарештува
ли двох міністрів. Останнє засідання Центральної Ради відбулося 29 квітня 1918 р. На ньому
було затверджено Конституцію УНР. Україна проголошувалася суверенною, демократичною,
парламентською державою, з поділом на законодавчу, виконавчу й судову влади. Конституція
гарантувала широкі громадянські свободи, особливі права національним меншинам. Дехто з
присутніх пізніше стверджував, що М. Грушевський був проголошений президентом Украї
ни, хоча в затвердженій Конституції УНР така посада не передбачалася.
Доба Центральної Ради продемонструвала сильні й слабкі сторони Української револю
ції. З одного боку, відбулося відродження нації, її політизація та проголошення незалежної
УНР. З іншого, виявився брак необхідного політичного й державного досвіду керівників Цент
ральної Ради, нерозуміння суверенної держави як самодостатньої мети. Для широких на
родних мас було характерним нерозуміння творення власної держави, нерозвиненість націо
нальної та політичної свідомості. www.testosvit.com
6* 163
Україна в серпні 1917 > лютому 1918 р.
Територія автономної України згідно з інсірукціею Територія, контрольована військами

Тимчасового уряду від 4 серпня 1917 р.
ТериторП', включені до складу УНР за Третім Універсалом
а
ОД£СШ
УНР на 18 лютого 1918 р.
Радянські республіки, створені

від 7 листопада 1917 р. РАДЯНСЬКА більшовиками на території України
Межа просування німецьких і австро-угорських військ РЕСтпепкА І підпорядковані радянській Росії
на грудень 1917 р.
Окупація Бессарабії Румунією
Осередки концентрацГГ загонів Червоної гвардГі та в січні 1918 р.
загітованих більшовиками частин Західного фронту
наприкінці 1917 р. Початок наступу німецьких, австро-
угорських та українських військ
Наступ радянських військ у грудні 1917 - лютому 1918 р > 18 лютого 1918 р. і межа територій,
окупованих ними на кінець лютого
Висновки
З поваленням Центральної Ради закінчився перший етап Української революції. Він ха
рактеризувався загостренням національних і соціальних проблем, стрімким розвитком
національно-визвольного руху, спробою України відновити свою державність.
Внутрішня і зовнішня політика Гетьманату

Значна частина суспільства прагнула замінити владу Центральної Ради на одноособову
диктатуру. Головним виразником цих ідей була Українська Народна Громада (УНГ), куди
входили представники землевласників, військових, козаків Вільного козацтва (очолював
Павло Скоропадський). Разом з партією Українських хліборобів-демократів (лідери М. Міх-
новський, В. Липинський) УН Г відкрито висловлювала думку про необхідність встановлення
військової диктатури. Остаточний вибір припав на генерала П. Скоропадського. Прийнятною
формою правління вважався гетьманат. Німецьке командування прихильно поставилося до
ідеї заміни влади. 29 квітня 1918 р. у Києві відбувся хліборобський конгрес, який одноголос
но обрав гетьманом України Павла Скоропадського. На другий день прибічники гетьмана
захопили державні установи. Гетьманський переворот відбувся малою кров’ю.
Скоропадський Павло (1873—1945) - державний і політичний діяч, воєна

чальник, гетьман України. Брав участь у Першій світовій війні, командував
полком, дивізією, корпусом. У 1917 р. українізував 40-тисячний Перший кор
пус. Із жовтня 1917 р. - почесний отаман Вільного козацтва. Один з організато
рів оборони Києва від більшовицьких військ. Один з лідерів Української Народ
ної Громади, яка обстоювала ідею сильної влади в Україні. З 1918 р. в еміграції.
Першим документом, підписаним гетьманом в Києві, була «Грамота
до всього українського народу» від ЗО квітня 1918 p., ш;о розпускала Цен
www.testosvit.com
тральну, Малу Ради та уряд УНР. Закон про тимчасовий Державний
Тема 22. Український держ авот ворчий процес (1918-1920 pp.)
устрій України закріплював належність законодавчої, судової та всієї «влади управління

виключно до Гетьмана». Україна перейменовувалася в Українську Державу.
Внутрішня і зовнішня політика Скоропадського
Зміни політич - утворення кабінету міністрів (голова Ф. Лизогуб);

ного та держав - відродження російського територіально-адміністративного устрою;
ного устрою - перетворення міської і повітової міліції в державну варту;
- удосконалення грошової системи, запровадження гривні;
- здійснення перевиборів до органів місцевого самоврядування;
Влада гетьмана підтримувалася в основному німецькими багнетами.
Внутрішня Мета: створення української національної армії чисельністю понад 300 тис. чол.
політика: - відновлення окремого загону січових стрільців під командуванням полковника
Є. Коновальця і начальника штабу А. Мельника (серпень 1918 p.);
створення - видання Універсалу про відродження козацького стану (жовтень);
збройних сил - реорганізація і укріплення державного флоту.
аграрна - проголошення права приватної власності;

політика - відновлення поміщицьких маєтків;
- конфіскація поміщиками селянського майна за допомогою військових команд.
промисловість - деградація промисловості;

- скасування 8-годинного робочого дня;
- масові звільнення робітників (400 тис. безробітних).
освіта І - відкриття понад 150 українських гімназій;

культура - встановлення для незаможних учнів близько 400 іменних стипендій;
- прийняття закону про обов’язкове вивчення української мови і літератури, іс
торії й географії України в усіх середніх школах;
~ створення державних українських університетів у Києві й Кам’янці-
Подільському, відкриття українських факультетів в уже існуючих вищих на
вчальних закладах;
- відкриття Національної бібліотеки України (серпень 1918 p.), Української Ака
демії наук (листопад 1918 p.), заснування Українського історичного музею. Націо
нального архіву. Українського національного театру (під керівництвом Саксаган-
ського), «Молодого театру» (під керівництвом Леся Курбаса).
Зовнішня - підписання прелімінарного (попереднього) договору про припинення війни між

політика Україною та Росією (12 червня);
- встановлення дипломатичних стосунків з Німеччиною, Австрією, Швейцарією,
Болгарією, Польщею, Фінляндією, Туреччиною;
- приєднання до України Маріуполя з околицями;
- укладення тимчасового торгового договору з Румунією (без розв’язання бессараб
ського питання);
“ проведення переговорів з Кримським крайовим урядом генерала Сулькевича
(щодо умов побудови крайової автономії в Криму);
- намагання приєднати землі Холмщини і Підляшшя.
Аграрна політика гетьмана викликала масовий спротив селян. Найбільших масштабів се
лянська війна набула в Київській та Чернігівській губерніях. У серпні 1918 р. спалахнуло
повстання на Катеринославщині в районі Гуляйполя, де повстанців очолив Н, Махне.
Махне Нестор (1888—1934) - український повстанський отаман, один із лідерів

анархістського руху в Україні. У 1917 р. на Катеринославщині розгорнув діяльність
як політик і військовий діяч. Боровся проти Центральної Ради, Скоропадського,
Директорії. Створив 80-тисячну Революційну повстанську армію України (махнов
ців). У 1920 р. уклав угоду з більшовиками для боротьби з Врангелем. У 1921 р. вів
боротьбу проти Червоної армії. Емігрував у серпні 1921 р.
www.testosvit.com
165
Директорія
Прихильники «єдиної і неподільної Росії» не вважали за можливе визнавати незалежну
Україну і підтримувати Скоропадського. Зовнішня ситуація ускладнювалася внутрішнім
становищем в Україні. В опозицію до гетьмана став Національно-державниіі союз (створе
ний у травні 1918 р.) на чолі з демократами-хліборобами. До опозиції приєднався Всеукраїн-
ськиіі союз земств (створений у квітні 1918 р.) на чолі з С. Петлюрою. Не складалися відно
сини гетьмана і з українськими політичними партіями, які він почав переслідувати.
Безкомпромісними у партизанській боротьбі були більшовики та основна частина україн
ських есерів. У серпні 1918 р. Національно-державний союз реорганізувався в Український
національний союз, який з вересня очолив В. Винниченко. Він ставив за мету утворення
самостійної Української держави парламентського типу.
Гетьман намагався зблизитися з Національним союзом, проти чого виступали міністри-
кадети та торговельно-промислові кола. Формування нового коаліційного кабінету міністрів
не задовольнило представників Національного союзу. Скоропадський опинився у скрутному
становищі й 14 листопада 1918 р. оголосив грамоту про федеративний союз з Росією (малася
на увазі небільшовицька Росія), чим сподівався привернути на свою сторону представників
Антанти. Цей крок засвідчив кінець існування незалежної України і не приніс Скоропад
ському бажаних результатів.
У той же день Національний союз оголосив повстання проти влади гетьмана, на чолі
якого стала утворена 14 листопада 1918 р. Директорія (В. Винниченко, С. Петлюра,
Ф. Швець, А . Макаренко і П. Андрієвський). У перші дні повстання на бік Директорії пере
йшли Січові стрільці, Сірожупанна дивізія, багаточисельні селянські загони. Перший пере
можний бій Директорії з військами гетьмана відбувся під Мотовилівкою. Україною поши
рювалася громадянська війна. Дуже швидко Директорія встановила контроль над значною
територією України і на початку грудня 1918 р. вступила в Одесу.
З листопада 1918 р. у Києві діяв Український революційний комітет, створений при ЦК
РСДРП. Більшовики готували міське повстання. Зусилля П. Скоропадського по утриманню
Києва не увінчалися успіхом. 14 грудня 1918 р. до столиці увійшли війська Директорії. Ско
ропадський зрікся влади і виїхав за кордон. Влада перейшла до уряду, який передав владні
повноваження Директорії.
Висновки
За сім з половиною місяців існування Гетьманату було досягнуто вагомих результатів, в
основному в культурно-освітньому житті. Ідеї Гетьманату не мали національного підґрунтя
і не знайшли широкої суспільної підтримки. Вони були реалізовані лише завдяки присут
ності німецьких військ й супроводжувалися жорстокою громадянською війною.
Утворення Західноукраїнської Народної Республіки

Після Паризької мирної конференції право націй на самовизначення набуло особливого
звучання, в тому числі й в Австро-Угорській імперії. Польська Регентська рада 7 жовтня
1918 р. видала Маніфест до польського народу, в якому проголосила утворення незалежної
Польської держави. Передбачалося включення Галіції та Лодомерії з усіма населеними укра
їнцями територіями до складу Польщі. Ця заява активізувала національно-визвольний рух
у Західній Україні. Відбулися масові виступи, які вимагали об’єднання всіх українських за
хідних земель у окремий коронний край з українськими сеймом і адміністрацією.
18 жовтня 1918 р. у Львові відбулися загальні збори українських суспільно-політичних
діячів Галичини й Буковини. Вони конституювалися як верховний орган народу під назвою
Українська Національна Рада (УнРада) на чолі з Є. Петрушевичем.
У прокламації від 19 жовтня 1918 р. УнРада проголосила утворення на українських ет
нічних землях Української держави. Польські політики теж готувалися відновити свою
владу на цих територіях. УнРада, випереджаючи польські наміри, спільно з утвореним Вій
ськовим комітетом на чолі із стрілецьким командиром Д. Вітовським, на ранок 1 листопада
1918 р. підняли повстання й зайняли Львів. На міській ратуші було встановлено синьо-
жовтий прапор. Австрійські й угорські війська, які перебували у Львові та інших містах
www.testosvit.com
краю, оголосили про свій нейтралітет. Через декілька днів українські військові частини
166
Петрушевич Євген Вітовський Дмитро

(1863-1940) - політичний та державний діяч, ад (1887-1919) - військовий і державний діяч, літе
вокат, Член національно-демократичної партії. ратор. Сотник УСС, керівник збройного повстан
Депутат австрійського парламенту у Відні. Голо ня у Львові, згодом - командувач збройних сил
ва Української національної ради (1918), прези УНР, державний секретар військових справ.
дент ЗУНР. Із 1919 р. - в еміграції. Загинув у авіакатастрофі.
Національної Ради контролювали всю територію Східної Галичини. У відповідь поляки

З листопада захопили вокзал і склади зброї. Революційні події переростали у війну.
5 листопада Національна Рада видала Маніфест, у якому задекларувала політичні права
і свободи громадян, 8-годинний робочий день, соціальний захист громадян похилого віку,
проведення аграрної реформи та ін. 9 листопада було сформовано виконавчий орган влади -
Тимчасовий Державний секретаріат, на чолі з К. Левицьким, а 13 листопада 1918 р. - про
голошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). Її президентом став Є. Петруше
вич. Законом визначалися кордони, прапор і герб майбутньої держави. УнРада гарантувала
правочинність законодавства Австро-Угорщини. Однак політичні партії були проти конфіс
кації поміщицької землі та передачі її селянам.
Безкомпромісні бої з польськими військами у Львові поставили перед ЗУНР питання по
шуків союзників. Делегати від ЗУНР 6 листопада 1918 р. прибули до Києва на переговори із
Скоропадським про «об’єднання всіх українських земель в одну єдину державу». Після усу
нення гетьмана від влади ЗУНР вела переговори з Директорією, які закінчилися позитивно.
1 грудня 1918 р. у Фастові підписується попередній договір між УН Р і ЗУНР. Урочистий Акт
злуки відбувся 22 січня 1919 р. в Києві. На Софійській площі В. Винниченко оголосив Декла
рацію про об’єднання УН Р і ЗУНР, що підлягала затвердженню Українськими Установчими
зборами. До її затвердження ЗУНР мала називатися Західна область УНР.
Узимку 1918-1919 pp. на Галичині починають з’являтися ради робітничих та солдатських
депутатів. Організовуються перші комуністичні гуртки у Львові, (Станіславі та Тернополі. На
їх основі у лютому 1919 р. у Станіславі створено Комуністичну партію Східної Галичини
(КПСГ), члени якої не визнали ЗУНР. У квітні 1919 р. комуністи підняли збройне повстання
в Дрогобичі. Об’єднана робітничо-селянська рада проголосила повалення влади УнРади, але
повстання було придушено. Одночасно з робітничим рухом виникає й селянський рух (осо
бливо під час поділу землі). Наприкінці червня - на початку липня 1919 р. польські війська
захопили всю територію Східної Галичини, нещадно придушуючи будь-який опір.
Після взяття Львова повстанці почали покидати місто, чим полегшили завдання полякам.
У місті спалахнули вуличні бої, які тривали до 22 листопада, коли українські війська змуше
ні були залишити Львів. Керівники УнРади почали створювати власну армію - Українську
галицьку армію (УГА), яку на початку грудня очолив генерал М. Омелянович-Павленко.
До весни 1919 р. вона нараховувала 125 тис. Спочатку бої мали локальний характер, і лише
в грудні утворився українсько-польський фронт. У лютому-березні УГА розпочала військову
операцію по визволенню Львова. Після успішного завершення її першого етапу до Галичини
прибула військова місія Антанти, яка запропонувала сторонам підписати перемир’я і вста
новити кордон по так званій «лінії Бартелемі». Українці відхилили цю пропозицію і продо
вжили війну, але ініціатива поступово перейшла до рук поляків. Важливу роль у цьому віді
грала 80-тисячна армія Ю. Галлера, яка була сформована в квітні 1919 р. у Франції на кошти
Антанти. Одночасно в середині травня румунські війська почали захоплювати південно-
східні частини Покуття.
www.testosvit.com
167
Вотдимир-
Волинсьом
г»
УКР А ЇН С Ь КА
НАРОДНА
Р Е С П У Б Л ІК А
О
Кремекещ»
Західноукраїнська Народна Республіка.

Польсько-українська війна 1918 - 1919 pp.
Територія Західноукраїнської Народної Республіки Межа прос^ання УГА на 24 червня
13 листопада 1918 p.;
Лінія розмежування українських І польських
військ станом на 1 вересня 1919 р.
О задекларована фактична
Лінія польсько-українського фронту Кордони держав за Сен-Жерменсьюім

мирним договором 10 вересня 1919 р.
у листопаді 1918 р.
МІЖНАРОДНІ СПРОБИ ВРЕГУЛЮВАННЯ
у січні 1919 р. ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО КОИФЛІІСТУ
на початку квітня 1919 р.
Ліни розмежування сторін, запропоновані:
наприкінці травня 1919 р.
генералом БартелемІ {28 лютого 1919 р.)
Напрями наступу польських військ
міністром закордонних справ Великої
Межа румунської окупації на 24 травня 1919 р. Британії Керзоном (8 грудня 1919 р.)
Чортківська офензива Української Галицької
армГі 7 - 24 червня 1919 р. Сучасний кордон України
УГА відступила на південний схід і опинилася в трикутнику між польськими, румунськи

ми та більшовицькими військами. Звідси українці здійснили наступальну операцію, яка
увійшла в історію під назвою «Чортківська офензива». Бої продовжувалися три тижні. У цей
час Виш;а рада Антанти дала дозвіл на окупацію всієї Східної Галичини. Українські з’єднання
почали відступ і в середині липня 1919 р. об’єдналися з армією УН Р Директорії.
Висновки
Утворення ЗУНР і проголошення Злуки з УН Р показали, що український народ прагнув
єднання та продовження процесу державотворення.
П івнічна Буковина, Хотинш;ина, Закарпаття

На території Північної Буковини боротьбу за владу вели українські й румунські громади.
Одночасно тут виникають українські й румунські органи влади та політичні партії. У Чер
нівцях З листопада 1918 р. відбулося Буковинське віче, на якому лунав заклик: «Хочемо до
України!». У цей же день утворилася Комуністична партія Буковини як крайова організа
ція КП(б)У. у відповідь королівський уряд Румунії за допомогою військ захопив територію
Північної Буковини. Найвищого напруження боротьба за возз’єднання з Україною досягла
www.testosvit.com
168
Тема 22. Український державот ворчий процес (1918-1920 pp.)
під час Хотинського повстання 27—28 січня 1919 р. Місцеві підпільники і партизани захопи
ли Хотин, утворили Хотинську Директорію. Повстанці зайняли близько ста населених пунк
тів. Однак вистояти проти озброєних румунських військ не змогли, близько 50 тис. біженців
перейшли через Дністер на Поділля. У боях загинуло понад 15 тис. селян.
На території Закарпаття в листопаді-грудні 1918 р. виникають ради робітничих депута
тів, селяни ведуть боротьбу за землю. Скориставшись ситуацією, на початку 1919 р. сусідні
держави, Чехо-Словаччина і Румунія, захопили відповідно західну і південно-східну части
ни краю. Після встановлення радянської влади в Угорш;ині (березень 1919 р.) ради робітни
чих і солдатських депутатів на неокупованій території взяли владу в свої руки. Почалося
формування Русинської Червоної гвардії. Радянський уряд Угорщини визнав за україн
ським населенням право на національне самовизначення і возз’єднання з Україною. Проте
заможні кола Закарпаття, спираючись на національні партії, 8 травня 1919 р. у містах Ужго
род, Хуст і Пряшів прийняли постанови про приєднання Закарпаття до Чехо-Словацької
держави. Раніше аналогічне рішення винесла Паризька мирна конференція. За Сен-
Жерменським договором Закарпаття в 1919 р. перейшло до Чехо-Словаччини.
Висновки
У 1919 р. землі Закарпаття, Північної Буковини і Бессарабії не змогли протидіяти тиску
іноземних держав і були поглинені ними.
Відродження У Н Р
Директорія була створена як орган з керівництва антигетьманським повстанням і після
його перемоги мала передати владу новому складу Центральної Ради. Але з певних причин
цього не сталося. Після приходу до влади Директорія відновила республіканську форму
правління та назву держави - УНР. Були призначені нові вибори органів місцевого самовря
дування. Влада в повітах і губерніях мала належати радам робітників, селян та інтеліген
ції, без участі експлуататорів. Центральним органом мав стати Трудовий конгрес. Директо
рія відновила чинність усіх законів Центральної Ради УНР. Було ухвалено закон про
передачу поміпі;ицької землі селянам без викупу, але строки, порядок і умови викупу не
були визначені. Було задекларовано відданість інтересам робітничого класу, хоча фактично
робітничі організації заборонялися, страйки придушувалися, а профспілки розганялися.
Своїми рішеннями Директорія дуже швидко відштовхнула від себе основну масу своїх при
хильників.
Прихід Директорії до влади не зупинив громадянської війни. В країні панували сваволя
й анархія. Селяни-повстанці, після повалення гетьманського режиму, почали розбігатися
по домівках. Армія УН Р виявилася небоєздатною і легко піддавалася більшовицькій агіта
ції. З’явилися отамани (Д. Терпило, М. Григор’єв, Ю. Тютюнник, С. Савицький), дії яких
вийшли з-під контролю Директорії. Під радянськими гаслами вони розпочали збройну бо
ротьбу проти військ білогвардійців та Антанти на території від Бессарабії до Перекопу. До
них приєднався «батько» Н. Махно, загони якого контролювали територію Гуляйполя. На
Правобережжі та Чернігівш;ині страхітливих масштабів набули єврейські погроми. Десятки
тисяч людей в єврейських містечках загинули або залишилися без засобів до існування. Цей
період увійшов в історію під назвою «отаманщина». Директорія не в силах була навести лад
в державі.
Після анулювання радянською Росією Брестського мирного договору (13 листопада
1918 р.) розпочалася друга війна радянської Росії проти УНР. Червоноармійські частини,
керовані створеною в Москві Українською революційною військовою радою, З січня 1919 р.
увійшли в Харків. Туди прибув і Тимчасовий радянський уряд України на чолі з Г. П’я
таковим. Директорія потрапила у безвихідь і звернулася до Москви із заявою, що погоджу
ється на встановлення радянської влади в УНР за умови, якщо Росія визнає її незалежність,
погодиться на пропорційне представництво в радах робітників і селян та припинить наступ
на Україну. Розуміючи критичність становища УНР, Раднарком на запропоновані умови не
погодився і підкреслив, що воєнні дії проти Директорії веде радянський уряд України, а не
Росія. Воєнні дії продовжилися, у відповідь 16 січня Директорія оголосила війну проти ра
дянської Росії, у кінці січня 1919 р. відбулася перша сесія Трудового конгресу, який висло
www.testosvit.com
вив політичну довіру Директорії, але без диктатури пролетаріату. Через наступ більшовиків
169
конгрес достроково припинив свою роботу, у цей час північні райони України вже перейшли
під контроль червоногвардійців, і 5 лютого 1919 р. Перша повстанська дивізія увійшла в
Київ.
Під тиском більшовицьких військ Директорія переїхала спочатку до Вінниці, потім до
Проскурова, Рівного і Станіслава. За час переїзду склад уряду змінювався шість разів. Після
від’їзду з Києва у пошуках союзників Директорія звертається до Антанти. На початку люто
го в Бірзулі відбулася зустріч представників УПР і французького командування. Представ
ники Антанти в ультимативній формі вимагали реорганізації Директорії та її уряду й ви
лучення з їхнього складу представників соціалістичних партій. Франція мала намір взяти
під свій контроль українську фінансову систему та залізниці. В. Винниченко вважав такі
умови неприйнятними, подав у відставку і виїхав до Відня, а С. Петлюра вийшов із складу
УСДРП. Однак новостворений проантантівський уряд уже 14 березня пішов у відставку. Ста
новище на фронті погіршилося, і на початку травня, втративши Луцьк, уряд УПР і Директо
рія змушені були перебратися на територію ЗУНР.
Ситуація спонукала обидва українські уряди до об’єднання армій УН Р і ЗУНР, що доко
рінно змінило становище на Правобережній Україні.
Бобруйськ
і&ііі Луц«
жо^ И вне°/
"ЛЬВІВ оБроди }
.Коломиї
— ^ Чернівці <!'
НОВОЧЕРКАСЬК
Таганрог
Маріуполь
Р У м
' " V. ч ж 4S&SCА};£
: військо.ий
’'Р ’ Д
Р осії
^ О Керч
Брашов о- ге р и н о ^^
Кат<
[Феодосія (^Новоросійськ
Війна радянської Росії проти УНР. 1919 р. і/ о f
г
Територія соборної Української Народної
І 1 Республіки за Актом про злуку Українсько-радянський фронт на початку травня
^ ВІД 22 січня 1 91 9 р.
Межа просування радянських військ; МАХЯО

Райони антибільшовицьких повстань
у травні-червні; прізвища отаманів
— —• на початок січня
на 22 січня Гарнізони Антанти в січні-квітні 1919 р.
Територія, контрольована урядом УНР
на початок березня Наступ Червоної армії в січні-травні 1919 р.
Межа просування радянських військ Територія, контрольована урядом УНР

на середину березня наприкінці червня
Після того як окупаційні німецько-австрійські війська покинули територію України, Ан

глія і Франція направили їм на зміну власні війська. У листопаді 1918 р. флот Антанти
увійшов у Чорне море. Дуже скоро антантівські війська окупували Південь України та Крим.
Однак їхнє перебування тривало лише декілька місяців, оскільки громадянська війна в
Україні та обмежена кількість військового контингенту унеможливлювали контроль за Пів
днем України. У кінці березня інтервенти залишили Одесу.
www.testosvit.com
170
Висновки
Лідери Директорії не змогли подолати особисті розбіжності та запропонувати суспільству
реальну програму соціально-економічних реформ і боротьби з отаманщиною. Директорія
дуже швидко втратила довіру й підтримку мас і не змогла протистояти зовнішній! агресії.
Утвердження в Україні комуністичного режиму

На початку січня 1919 р. перед більшовиками постало питання про формування в Україні
органів радянської державності. Замість П ’ятакова главою Українського Тимчасового робіт
ничо-селянського уряду Москва призначила X . Раковського, який дістав від Леніна повно
важення на самостійність дій в Україні. Уряд відмовився від назви радянської держави -
У HP і 6 січня 1919 p ., за аналогією з радянською Росією, змінив її на Українську Соціалістичну
Радянську Республіку (УСРР). Тимчасовий уряд перетворився на постійний і отримав назву
Ради Народних Комісарів України (Раднарком).
Раковський Християн (1848—1941) - партійний та державний діяч, один із заснов

ників соціал-демократичних партій в Болгарії і Румунії, діяч міжнародного руху.
З 1918 р. - в Росії. У січні 1919 р. очолив український радянський уряд. У 1923-
1927 p p . на дипломатичній роботі у Франції і Великобританії. У 1928-1934 рр, -
на засланні. У 1936 р. заарештований і засуджений до 20 років ув’язнення.
Почалося формування нового апарату влади. У невеликих містах і волостях
діяли новостворені військово-революційні комітети (ревкоми), у сільській міс
цевості - комітети бідноти (комбіди). Із своїми політичними суперниками біль
шовики боролися за допомогою Надзвичайної комісії (Чека).
У березні в Харкові відбувся III Всеукраїнський з’їзд рад. Він прийняв 10 березня 1919 р.
першу Конституцію УСРР, яка проголосила закріплення влади за робітничим класом. Але
реально влада в Україні зосереджувалася в руках ЦК КП(б)У і Ради Народних Комісарів
УСРР, дії яких цілковито залежали від волі Центрального Комітету РКП(б). Найвища влада
в республіці за Конституцією належала Всеукраїнському з’їзду рад, у період між з’їздами -
Всеукраїнському Центральному Виконавчому Комітету - ВУЦ ВК. Головою ВУЦВК став
Г. Петровський.
Наукр^ий к<?м?ит?ір
III з’зд КП(б)У рекомендував Всеукраїнському з’їзду рад при опрацюванні Конституції УСРР взяти
за основу Конституцію РСФРР 1918 р. За російською конституцією під час виборів до рад різних рівнів
кількісна перевага надавалася робітничому класу над селянами і солдатами. Зокрема, під час виборів
до Всеросійського з’ їзду рад мала місце п’ятикратна перевага міського пролетаріату, що давало мож
ливість більшовикам контролювати діяльність з’їзду. В Україні перевага надавалася червоноармійцям.
Від сільської волості (незалежно від кількості населення) - 1 представник, від 10 тис. робітників -
1 представник і від 1000 червоноармійців - 1 представник.
Хоча в Україні зберігалися формальні ознаки незалежності, з принципових питань рес
публіка підпорядковувалася Москві. У травні 1919 р. ВУЦВК затвердив резолюцію про так
званий «воєнно-політичний союз» між УСРР і РСФРР. Він передбачав об’єднання:
• військових організацій і військового командування;
• рад народного господарства;
• залізничного управління і господарства;
• фінансів;
• комісаріатів праці.
Військовий комісаріат УСРР було розформовано, а Український фронт ліквідовано. У та
кий спосіб всі важливі об’єкти управління на території України були підпорядковані РСФРР.
У червні «воєнно-політичний союз» було запроваджено в дію. Формально статус незалежної
УСРР зберігався.
Політика «воєнного комунізму»

Одночасно більшовики почали впроваджувати в життя політику «воєнного комунізму» -
програму комуністичного будівництва. Вона була спробою переходу від ринкової економіки
www.testosvit.com
171
до виробництва і розподілу без приватної власності та товарно-грошових відносин. Перед

бачалося запровадження:
• продовольчої розкладки (необмеженого за розміром продовольчого податку на кожне до-
могосподарство, який фактично був конфіскацією зерна);
• заборони вільної торгівлі;
• карткової системи постачання міського населення;
• націоналізації усіх підприємств;
• мілітаризації праці;
• загальної трудової повинності.
В Україні продрозкладка почала діяти з 1919 р. Від неї звільнялися тільки господарства,
які засівали зерном менше 5 десятин. Здійснювалася продрозкладка комбідами, яким допо
магали продовольчі загони робітників з міст. Обурені селяни опиралися конфіскації хліба.
Одночасно з березня 1919 р. влада проголосила колективізацію селянських господарств.
Найголовнішим завданням земельної політики «був перехід від одноосібного господарства
до товариського». Селян примушували об’єднуватися в комуни, не наділяючи їх землею,
конфіскованою у поміщиків. У відповідь піднявся могутній селянський протест. Численні
повстанські загони встановили контроль над величезною територією. Чимало повстанців
було серед колишніх партизанських загонів, що входили до лав Червоної армії. У 1919 р.
із запланованих 140 млн пудів хліба владі до серпня вдалося вилучити з українського села
лише 8 млн пудів.
Стихійний рух селян влада назвала куркульським бандитизмом і «контрреволюцією».
Проти радянської влади одним із перших виступив отаман Зелений (Д. Терпило) на Київщи
ні. На Катеринославщині активно діяли загони Махна. Наймасштабнішим став заколот ота
мана Григор’єва. Проте антибільшовицькі сили об’єднатися не змогли і зазнали поразки. Для
боротьби з цим рухом використовували армійські підрозділи.
Висновки
Після утвердження радянської влади в Україні в першій половині 1919 р. почала здійсню
ватися програма радянських соціально-економічних перетворень. їх невідповідність інтере
сам селянства призвела до масштабних селянських повстань.
Денікінський режим Б Україні

Одночасно з весни 1919 р. Денікін оголосив себе головнокомандуючим збройними силами
Півдня Росії. Основними засадами його політики були:
• реалізація гасла «єдина, велика і неділима Росія»;
• боротьба з більшовизмом до переможного кінця;
• запровадження тимчасової військової диктатури;
• введення смертної кари за участь в більшовицьких організаціях і бунтах.
На початку травня денікінці зайняли Луганськ, а через деякий час - увесь Донбас, Харків
та Полтаву. На Правобережжі - Катеринослав, Миколаїв і ЗО серпня 1919 р. — Київ. Радян
ський уряд евакуювався із столиці. На окупованих територіях було встановлено денікінський
режим, який протримався від літа до осені 1919 р. За часів режиму в Україні були скасовані
всі надбання трудящих у соціально-економічній і національно-культурній сферах:
• відтворені царські закони;
• відтворене поміщицьке землеволодіння;
• введені непосильні податки для селян;
• закрито багато підприємств;
• заборонено викладання українознавства;
• закриті українські школи;
• розігнані профспілки.
Жителі окупованої території розпочали боротьбу проти денікінців. Вже восени на Донбасі ді
яли сотні партизанських загонів, в яких налічувалося понад 100 тис. осіб. Очолити цю боротьбу
прагнули різні політичні сили. Великим впливом серед повстанців користувалися більшовики,
боротьбисти й борбисти. Ще на початку липня 1919 р. у Кременчуці почало діяти Зафронтове
www.testosvit.com
172
бюро ЦК КП(б)У, яке взяло на себе керівництво діяльністю підпільних більшовицьких органі
зацій на окупованій денікінцями території. Партизани звільняли від денікінців окремі тери
торії й навіть великі міста: Новомосковськ, Полтаву, Кременчук. Особливо великого розмаху
набув партизанський рух на Херсонщині. Близько 20 тис. повстанців на базі села Баштанка
Миколаївського повіту утворили Баштанську республіку, яка протрималася два місяці. Після
придушення повстання у селі Висунськ утворилася ще одна республіка повстанців.
Важкі бої з денікінцями вела бригада Н. Махна, який на той час перебував у лавах Чер
воної армії. Проте Махно порушив накази Реввійськради РСФРР і повернув до Гуляйполя,
через що був оголошений поза законом. Разом з ним з Червоної армії перейшли й командири
його загонів. Під командуванням Махна опинилася ціла армія, близько 14 тис. чол., яка не
поступалася кращим з’єднанням денікінських військ. Отримавши від Петлюри боєприпаси,
махновці розгромили білогвардійські частини і взяли під контроль величезну територію від
Перекопа до Бердянська і Маріуполя, від Каховки до Синельникового.
Денікін мав на меті здобуття Москви. Власних сил не вистачало, і він звернувся по допо
могу до Польщі, Фінляндії та білогвардійського генерала Юдепича, який в цей час знаходився
в районі Петрограда. Дипломати Антанти усіляко сприяли такому союзу. Однак непоступли
вість Денікіна в територіальних питаннях відштовхнула керівництво Польщі й Фінляндії,
сил Юдепича виявилося недостатньо. Вже у жовтні 1919 р. радянські війська домоглися іс
тотної переваги над денікінцями, що спричинило їхній відступ на Ростов, Крим і Одесу. Чер
вона армія розвинула успіх і 12 грудня оволоділа Харковом, а 16 грудня — Києвом. Наступ на
Україну вівся трьома фронтами: 12 армія вийшла на Правобережжя з півночі й припинила
просування польських військ на межі р. Збруч, 13 армія - звільнила Маріуполь, 14 - Катери
нослав. 7 лютого 1920 р. червоноармійці Г. Котовського увійшли в Одесу.
Висновки
У тривалих і жорстоких боях денікінські сили були розгромлені, у третій раз війська
радянської Росії прийшли на територію України. Цього разу вони звільняли населені пунк
ти від денікінської окупації, але не нищили українську державність.
Українсько-польський союз
Одночасно з боротьбою у Донбасі більшовицькі війська вели бої з С. Петлюрою, який на почат
ку травня 1919 р. опинився на території ЗУНР. Керівництво УНР і ЗУНР змушено було розв’язати
питання щодо ліквідації в Україні одного з фронтів: або проти більшовиків, або проти Польщі.
Будь-яке рішення тягло за собою трагічні наслідки. У першому випадку Лівобережна Україна з
Києвом опинялася під контролем радянської влади і УНР переставала існувати, у другому - за
хідноукраїнські землі переходили під контроль Польщі і припиняла своє існування ЗУНР. Ситу
ація ускладнювалася позицією Антанти, яка підтримувала дії Польщі проти ЗУНР. До того ж
військові сили Петлюри і Петрушевича практично опинилися в пастці й перебували на межі зни
щення. Обставини змусили Є. Петрушевича передати свою армію (УГА) С. Петлюрі.
Об’єднання військових сил двох українських республік змінило ситуацію на Правобереж
жі України. Польські війська відійшли за державний кордон, і українські армії зосередили
ся на боротьбі проти радянських та денікінських військ. Після узгодження стратегічних за-
ндань, ЗО серпня 1919 р. передові частини Української Галицької армії (УГА) увійшли в Київ.
Але вже наступного дня УГА несподівано відступила і залишила Київ білогвардійським вій
ськам. Ці події, відомі під назвою «київська катастрофа», серйозно ускладнили становище
армії УНР, і вона почала відступати на західні землі. У вересні 1919 р. війська Петлюри пере
бували у так званому «трикутнику смерті» - на території, яку обмежували війська Польщі,
радянської Росії та Денікіна. Армія УНР відчувала нестачу боєприпасів, медикаментів, хар
чів, зимового одягу.
Загроза повної окупації України змусила Петлюру шукати порозуміння з Польщею, через
що уряд ЗУНР розірвав з ним стосунки. Армія УНР опинилася на незначній території в райо
ні Чорториї, продовжувати боротьбу регулярного війська стало неможливо. Регулярний
фронт було ліквідовано, і перейшли до тактики партизанської боротьби. 6 грудня 1919 р. ар
мія УНР під командуванням Омеляновича-Павленка розпочала Перший «Зимовий похід».
Війська пройшли територією Єлисаветградщини і вийшли в район Золотоноші на Черкащині,
www.testosvit.com
173
ЗНО з історії України. Повний ш кільний курс
подолавши близько 2,5 тис. кілометрів. У квітні 1920 р. частини армії УН Р пішли на Захід і
з’єдналися з українськими частинами, які брали участь у польсько-радянській війні.
Керівництво УНР емігрувало до Польщі, де Петлюра почав переговори з Пілсудським, а з
середини вересня —з Махнем. З останнім вдалося домовитися про спільні дії проти Денікіна.
Махно знищив гарнізони Денікіна на Півдні України, і наступ денікінців було відбито. В
жовтні почалися переговори УН Р з Раднаркомом про спільні дії проти денікінців. В цей час
командувач УГА генерал Тарнавський 6 листопада 1919 р. уклав таємну угоду про перехід
УГА на сторону Денікіна, чим підірвав боєздатність військ УНР.
Повстанський рух
Восени найважливішу роль у розгромі денікінського тилу відіграли загони Н. Махна.
5 серпня 1919 р. Махно віддав наказ про створення Революційної повстанської армії України
(махновців), яка складалася з 4 корпусів. Вищим керівним органом була військово-револю
ційна рада. Командарм Махно підпорядковувався раді. В її лавах воювало 40 тис. піхотинців
і 10 тис. кавалерії. Особовий склад пересувався на 12 тис. тачанок. 27 вересня 1919 р. махнов
ці, отримавши зброю від Петлюри, завдали денікінцям нищівного удару поблизу с. Перего-
нівка. Перемога відкрила їм шлях на Катеринославщину, яка була оголошена базою махнов
ських військ. До 14 жовтня махновці захопили величезну територію, здобувши серед іншого
Олександрівськ, Гуляйполе, Пологи, Чаплине, Авдіївку, Юзівку, Бердянськ і Маріуполь, Ні
кополь, майже всю Таврію, Генічеськ, Каховку. Могутню підтримку армія мала серед місце
вого селянства. Дуже скоро чисельність махновської армії сягнула 8 0 -1 0 0 тис. бійців. Мах
новський рух набув загальноселянського характеру. На підконтрольних територіях махновці
проповідували ідеї «вільного радянського ладу», маючи на увазі систему громадських органі
зацій і рад, які б представляли органи влади трудящих. Це була ідея самоврядування: зе
мельне питання розв’язувалося селянами, продовольче питання - шляхом взаємовигідного
товарообігу між містом і селом. Така програма робила махновщину широким соціальним ру
хом. Із середини жовтня 1919 р. почалися жорстокі бої махновців з денікінцями. Великою за
грозою для повстанців стала епідемія тифу, яка на початку грудня вразила 35 тис. бійців.
Радянсько-польська війна і Україна

Продовжуючи відстоювати інтереси УНР, С. Петлюра 21—24 квітня 1920 р. укладає з Піл
судським так звану Варшавську угоду. Вона складалася із загальної, торговельно-економічної
та військової конвенцій (угод) і містила:
• відмову від історичних прав на західноукраїнські землі;
• визнання існуючих кордонів;
• введення спільної валюти;
• утримання польських військ на території України;
• підпорядкування українських залізниць польському уряду.
Фактично Петлюра погоджувався на залежність від Варшави і пожертвував територією
ЗУНР. Лідери українського національного руху засудили дії С. Петлюри, а Варшавську уго
ду визнали юридично неправомочним актом.
Із 25 квітня 1920 p., на основі Варшавської угоди, почалася інтервенція польських військ,
разом з якими наступала й армія С. Петлюри. 6 травня 1920 р. було взято Київ. Проте успіх
інтервентів був короткочасним. Повстання на підтримку військ, на яке розраховував Петлю
ра, не відбулося. На початку червня 1920 р. радянські війська прорвали фронт, зайшли в тил
польської армії і 12 червня 1920 р. визволили Київ. Розпочався контрнаступ на Варшаву і
Львів. Однак радянські війська значно відірвалися від баз постачання і наступ почав згасати.
Через 10 днів основна частина радянських військ відійшла за Буг. У середині серпня розпо
чалися мирні переговори, які завершилися Ризьким мирним договором у березні 1921 р.
Висновки
Радянсько-польська війна була одним із завершальних етапів у становленні європей
ського устрою після Першої світової війни. Польща відстояла свою незалежність, до її скла
ду увійшли Західна Україна та Західна Білорусія. Петлюра відмовився від соборності укра
їнських земель і визнав залежність від Польщі. Радянська Росія набирала сили.
www.testosvit.com
174
Розгром Врангеля і махновців

Одночасно з польським фронтом Червона армія вела бої проти Врангеля. П. Врангель про
голосив себе наступником Денікіна, очолив білогвардійські війська, зосереджені в Криму, та
створив уряд Півдня Росії. У середині червня 1920 р. на Кримському півострові сконцентру
валося близько 40 тис. білогвардійців, які мали на меті захопити Донбас і здійснити удар в
тил Південно-Західного фронту. Антанта підтримувала активні дії Врангеля.
У серпні 1920 р. починаються наступальні дії білогвардійців проти радянських військ.
Вони зайняли Синельниково, створили загрозу Катеринославу, але були зупинені військами
Південного фронту на чолі з М. Фрунзе. На початку жовтня махновці зустрілися з Червоною
армією в районі Олександрівська і запропонували свої послуги в боротьбі з денікінцями, про
що була укладена воєнно-політична угода.
Основні сили Врангеля відійшли під захист знаменитого Турецького валу. Штурм Пере
копа червоногвардійці почали 7 листопада 1920 р. Вони прорвали оборону білогвардійців і
рушили на південь півострова. Рештки білогвардійської армії евакуювалися до Туреччини
морським шляхом (близько 150 тис. військових та біженців). Доля тих, хто повірив обіцян
кам Реввійськради фронту, припинив опір і залишився в Криму (в основному це була молодь
з виш;ою і середньою освітою), склалася трагічно. Чимало з них було безжально винищено.
У Польщі для надання допомоги П. Врангелю один із лідерів російських есерів Б. Савінков
почав формувати білогвардійські частини. До них приєдналася армія С. Петлюри. Разом з
білогвардійцями і козаками армія Петлюри почала просуватися на схід. Після припинення
радянсько-польської війни становище петлюрівців стало практично безнадійним, у бою під
Катюжанами дві петлюрівські дивізії зазнали поразки. 18 листопада 1920 р. червоноармій-
ці під командуванням В. Примакова і Г. Котовського вибили з Волочиська залишки військ
С. Петлюри, які змушені були перейти р. Збруч і зосередитися на території Польщі. Було
ліквідовано й опір білогвардійських загонів під командуванням С. Булак-Валаховича.
Після розгрому Врангеля 9 січня Всеукрревком оголосив Махна і махновців поза зако
ном. До осені 1920 р. Червона армія безрезультатно намагалася розгромити Махна. Однак в
умовах голоду, що наближався в Україні, активність селян стрімко спадала. У серпні 1921 р.
Н. Махно змушений був повернути на захід і опинився в Румунії. Останньою спробою в лис
топаді 1920 р. підняти антибільшовицьке повстання в Україні був рейд загону Ю. Тютюн
ника з території Польщі - Другий «Зимовий похід». Під час зіткнення з кіннотою Г. Котов
ського у листопаді 1921 р. понад 350 бійців загону були полонені й розстріляні.
Тютюнник Юрій (1891—1929) - військовий діяч, генерал-хорунжий армії УНР,

один з організаторів збройних сил УНР, член Центральної Ради. У грудні 1919 р.
призначений помічником командуючого армією УНР. Очолив збройний виступ на
територію УСРР у листопаді 1921 р. (Другий «Зимовий похід»), який завершився
невдачею. У 1924 р. перейшов на бік радянської влади, викладав у Харківській
школі червоних старшин. У 1929 р. заарештований і розстріляний.
Червона армія подолала опір білогвардійських та петлюрівських сил. Бої
на території України, що тривали практично без перерви з 1914 по 1920 p.,
припинилися. Громадянська війна завершилася.
Висновки
Національно-визвольна боротьба за відродження української державності зазнала по
разки. Головними причинами були: роз’єднаність дій між окремими лідерами УНР Цен
тральної Ради, Директорії, Гетьманату і ЗУНР та слабка підтримка суспільства.
Країни німецько-австрійського блоку і Антанти залишили Україну без політичної та вій
ськової підтримки, використавши і"ї вигідне геополітичне становище, природні й економічні
ресурси. Все це призвело до ліквідації незалежності України і окупації її західних земель.
Українська культура в 1 9 1 7 -1 9 2 0 pp.

Українська революція і громадянська війна прискорили розвиток культурного процесу
в Україні. Незважаючи на часту зміну політичних режимів, кожен з них здійснював певну
культурну політику. Дуже багато для розвитку національної культури зробив гетьман
www.testosvit.com
175
Скоропадський, Активно здійснював культурну політику й більшовицький уряд. Більшови

ки врахували величезний потяг мас до культури і використали його в політичній боротьбі.
Вони пов’язали ідеологію і культуру, чим обрали найкоротший ш лях для зміцнення своєї
влади.
В Україні почалася швидка розбудова мережі культурно-освітніх закладів. Відкривалися
хати-читальні, клуби, селянські будинки, народні університети. До кінця 1920 р. в Україні
діяли близько 15 тис. культурно-освітніх установ. Усі «буржуазні» газети були закриті. Ро
сійською й українською мовами видавалося 360 газет. Мільйонними тиражами виходила
пропагандистська продукція (плакати, прокламації, брошури тощо). Великого значення на
бувала монументальна пропаганда. З ідеологічних міркувань найбільше тиражувалися
пам’ятники К. Марксу і Т. Шевченку. В. Ленін вважав, що найважливішим з усіх мистецтв
для радянської влади є кіно.
Оскільки переважна більшість населення України була неписьменною, з весни 1920 р. в
Україні розгорнулася кампанія з ліквідації неписьменності (лікнепу). Втілення в життя По
ложення про єдину трудову школу передбачало відкриття шкільних закладів різних типів.
Семирічні школи поділялися на два ступені - перший (чотири класи) і другий (три класи).
Після закінчення другого ступеня можна було продовжити навчання у професійно-техніч-
них училищах і технікумах.
Суттєве збільшення навчальних закладів потребувало нових педагогічних кадрів. Оскіль
ки «буржуазних спеціалістів» не вистачало, засновувалися нові педагогічні інститути, техні
куми та учительські курси. У березні 1919 р. були введені нові правила вступу до вузів, які
передбачали надання переваги вихідцям із робітників та селян. Такі студенти не мали необ
хідних знань, і для них організовувалися робітничі факультети (робітфаки) та підготовчі
курси. Університетська освіта ліквідовувалася, скасовувалася вузівська автономія.
Розвиток науки зосередився в Українській академії наук. Плідно працювали відділи, які
досліджували культурне і духовне життя українського народу, всесвітню та вітчизняну істо
рію, географію, філософію, філологію, загальне мовознавство тощо. Розвивалися інститути
фізико-математичного, природничого та соціально-економічного профілю. Радянська вла
да, з одного боку, сприяла діяльності УАН, з іншого - піддавала політичним репресіям її
співробітників. Було заарештовано С. Єфремова, позбавлено громадянських прав В. Косин-
ського.
В цей час українська література збагатилася новими іменами. Більшість письменників і
поетів були безпосередніми учасниками буремних подій. Яскравим представником свого
часу був Олександр Олесь (Кандиба), який редагував київський журнал «Літературно-науко-
вий вісник». У 1919 р. разом з військами Директорії він дійшов до Західного фронту, перебу
вав в Будапешті та Відні, працював у Празі. Багато віршів поета покладено на музику. Воло
димир Сосюра спочатку служив у військах Петлюри, потім став червоноармійцем і вступив у
більшовицьку партію. Талант поета зміцнів у радянську добу, але звинувачення у «буржуазно
му націоналізмі» переслідували його все життя. Своїми новаторськими формами та глибиною
ліризму вражав читачів Павло Тичина. Його перші збірки «Сонячні кларнети», «Плуг», «Гарт»
знайшли відгук у серцях шанувальників творчості поета. Активну літературну діяльність
починають в цей час прозаїки А . Головко, О. Донченко, Іван Ле, Остап Вишня, С. Скляренко.
Бурхливо розвивалося театральне мистецтво. У березні 1919 р. у Києві відкривається те
атр ім. Т. Шевченка. У 1920 р. у Вінниці Гнат Юра заснував театр ім. І. Франка. Широковідо
мими були імена акторів Г. Борисоглібської, Л. Гакебуша, О. Мар’яненка.
У 1919 р. в Києві організовано симфонічний оркестр ім. М, Лисенка, з 1920 р. під ке
рівництвом М. Городовенка починає працювати Державна українська мандрівна капела
(«Думка»).
Плідно працювала Українська академія мистецтв, утворена в грудні 1917 р. Її першими
академіками стали М. Бойчук, М. Жук, М. Бурачек, В. Кричевський, О. Мурашко, Г, Нарбут.
Дати
Січень (лютий) 1918 р. - Брестський мир між УП Р та державами Четверного союзу;
29 квітня 1918 р. - державний переворот, прихід до влади П. Скоропадського.
14 листопада 1918 р. - утворення Директорії.
www.testosvit.com
176
Тема 22. Український держ авот ворчий процес (1918-1920 рр.)
Листопад 1918 р. - утворення ЗУНР.

22 січня 1919 р. - А кт злуки.
Квітень 1920 р. - Варшавська угода.
Березень 1921 р. - Ризький мир.
Висновки
Роки революції і війни призвели до багатьох втрат в українській культурній спадщині.
Разом з тим потяг до кращих зразків загальнолюдської культури був однією з характерних
рис тогочасного життя. Партія більшовиків, з одного боку, зумовила швидкий розвиток
культури, з іншого — прагнула використати культурне піднесення в інтересах зміцнення
своєї диктатури, здійснюючи ідеологічний вплив на мільйони людей.
www.testosvit.com
177
Тема 23. Українська СРР в умовах нової економічної політики
(1921-1928 pp.)
Після закінчення світової і громадянської воєн людські й матеріальні втрати України
були величезними. Чисельність населення скоротилася на 3 - 4 млн осіб. Обсяги виробництва
порівняно з 1913 р. зменшилися приблизно в 9 разів, валовий збір зерна - в 4 рази, вартість
карбованця зменшилася в 13 тис. разів.
На території колишньої Російської імперії виникло 13 нових держав. Країни Балтії, Поль-
ш;а і Фінляндія стали самостійними. В Україні, в числі інших республік, утворилася радян
ська форма державності. Партія більшовиків перетворила об’єднання радянських республік
в одну суворо централізовану країну. Жорсткі спроби більшовиків у 1918-1921 pp. побудува
ти централізовану економіку без ринку, товарно-грошових відносин та приватної власності
(політика «воєнного комунізму») мали негативні наслідки.
В Україні економічне становище було критичним. «Господарський розпад ніде не досягав
такого величезного розміру, як на Україні», - зазначала конференція КП(б)У в 1921 р. Наяв
ними були продовольча, транспортна і вугільна кризи. Рятуючись від голоду, робітники
йшли в села. Фінансову кризу радянська влада збиралася подолати шляхом скасування гро
шей. У 1920 р. Ленін підписав декрети про безгрошовий відпуск продуктів населенню за
картками, скасування плати за паливо, житло, комунальні та поштово-телеграфні послуги.
Реалізація більшовицької політики «воєнного комунізму» продовжувалася.
У лютому 1920 р. було створено Державну комісію з електрифікації (російськомовна абре
віатура ГОЕЛРО). Під електрифікацією малася на увазі технічна реконструкція господар
ства (проведення індустріалізації) на основі електрики. У грудні 1921 р. у Москві було за
тверджено план ГОЕЛРО, який передбачав спорудження ЗО електростанцій. Найбільшою з
них мала бути Дніпровська ГЕС в районі Олександрівська. Аналогічний план було схвалено
і в Україні. Для його реалізації створили Комісію з електрифікації (КЕУ).
Політика «воєнного комунізму» посилила економічну розруху, що викликало масове не
задоволення селян. Більшовики опинилися перед загрозою нової громадянської війни з се
лянством. Одночасно у Петрограді 28 лютого 1921 р. під гаслами скасування режиму дикта
тури комісарів та відновлення вільної торгівлі відбулося повстання моряків і робітників. Все
це сприяло прийняттю більшовиками рішення про заміну продрозкладки продовольчим
податком. Пропонувалося визначати загальну суму податку до початку посівної кампанії.
Після сплати податку селянам надавалася можливість використовувати залишок урожаю
на власні потреби, зокрема реалізовувати хліб на сільських і містечкових базарах.
Нова економічна політика в Україні розпочалася із встановлення продподатку з урожаю
1920 р. Її запровадження збіглося в часі з голодом 1921—1923 pp. Голод спричинили: посуха,
непомірні конфіскації зерна, скорочення виробництва продовольства та наявна розруха
в господарстві. Міжнародна громадськість першою звернулася до радянських органів з про
позицією надання допомоги продовольством голодуючому населенню країни (мандрівник
Ф. Нансен, Американська адміністрація допомоги (АРА - неурядова організація, утворена в
США для допомоги потерпілим від світової війни європейським країнам)). Лише врожай
1922 р. і розгортання харчових пунктів АРА припинили масову смертність населення. Голод
в південних українських губерніях протримався у 1922-му - і першу половину 1923 р. Укра
їнське село охопив антибільшовицький селянський рух, який загрожував перерости у гро
мадянську війну.
Ставлення частини українських більшовиків до впровадження продподатку та інших но
вовведень було негативним. Стягнення продподатку з урожаю 1920 р. продовжувалося мето
дами продрозкладки (тобто хліб забирали примусово). Однак X з’їзд РКП(б), який відбувся в
березні 1921 p., затвердив перехід до нової економічної політики — непу (назву було введено
пізніше). Одночасно із заміною продрозкладки продподатком мав відновитися грошовий
обіг в країні. Ленін вважав, що неп, при наявності диктатури пролетаріату, забезпечить пере
могу над капіталістичними елементами і збереже керівництво більшовиків в економіці. На
початку літа він припустив можливість торгівлі в масштабах всієї країни. У 1923 р. Ленін
переглянув погляди на кооперацію як капіталістичну форму господарювання і в статті «Про
кооперацію» зробив висновок: лад цивілізованих кооператорів при суспільній власності на
засоби виробництва - це лад соціалізму. Поступово замість «побудови комунізму» почали
вживати вислів «побудови соціалізму».
www.testosvit.com
178
Тема 23. Українська СРР в умовах н о во ї економічної політики...
У 1922—1924 pp. була проведена грошова реформа, в ході якої випущені забезпечені зо
лотом банківські білети - червінці. Зміцнення фінансів та визнання державою товарно-
грошових відносин вивели з підпілля підприємницьку діяльність.
Характерні риси запровадження непу в сільському господарстві

та промисловості (1921—1929)
Неп у сільському господарстві Неп у промисловості
Заміна продрозкладки продподатком Поширення приватної і змішаної форм власності

Вільна торгівля хлібом та іншими продуктами Залучення іноземного капіталу
Обмежений дозвіл на оренду землі і найманої Розширення самостійності державних підпри
праці ємств
Розвиток системи сільської кооперації Утворення ринку вільнонайманої робочої сили
Вільний вибір форм землекористування Ліквідація зрівнялівської оплати праці
Неп у промисловості
у 1917-1921 pp. націоналізовані промислові підприємства підпорядковувалися структурам
(главкам) Вищої ради народного господарства (ВРНГ). За відсутності товарно-грошових від
носин вироблена продукція не продавалася і купувалася, а здавалася і одержувалася за на
рядами. З переходом до непу починають утворюватися трести, які перебували на господарсько
му розрахунку (госпрозрахунок - форма господарювання, яка ґрунтується на беззбитковій
праці з одержанням прибутку). Від трестів, синдикатів та ін. вимагалося отримання прибутку.
Націоналізовувалися великі підприємства. Малі й середні здавалися в оренду або знаходили
ся у приватній власності. В Україні в оренду було здано 5200 підприємств. Відбувся перехід до
системи вільного найму робочої сили. Однак запозичені від капіталістичного господарювання зо
внішні форми виробництва (трести, банки, біржі та ін.) лише частково можна було назвати ринко
вими. Радянська влада жорстко контролювала і регламентувала процес розвитку господарства.
Висновки
Нова економічна політика змінила економічний шлях розвитку радянських республік.
Вона сприяла введенню товарно-грошових відносин, проведенню грошової реформи, стабі
лізації промисловості і сільського господарства. У середині 1920-х pp. було відновлено до
воєнний рівень промислового виробництва та виробництва зерна.
Утворення Союзу СРР і Україна

Відносини між радянськими республіками будувалися на основі двосторонніх та багато
сторонніх договорів. У кінці грудня 1920 р. представники Російської Федерації і УСРР під
писали договір про воєнний і господарський союз, аналогічні договори були підписані й з ін
шими національними республіками. Ці договори стали однією з форм об’єднання республік,
яке отримало назву «договірна федерація». На часі стало вдосконалення відносин між
радянськими республіками. Сформувалися дві думки щодо майбутніх відносин між Росій
ською Федерацією та іншими республіками. Національні республіки бажали для себе
більше самостійності й свободи, а центр, тяжіючи до унітарної форми майбутньої держави,
бачив їх лише автономіями у складі Російської Федерації. Процес «автономізації» респуб
лік, зокрема, підтримував нарком у справах національностей РСФРР Й. Сталін.
Договірна федерація Автономізація республік
—федеративна форма державного устрою; - унітарна форма державного устрою;

— зменшення централізації державного управ - посилення централізації державного управ
ління; ління;
— реальна суверенність та незалежність націо - перетворення республік на регіони Російської
нальних республік. Федерації;
- формальна суверенність та незалежність націо
нальних республік.
www.testosvit.com
179
У серпні 1922 р. було створено к ом ісію з п ідготови п роекту вдосконалення відносин між
республіками. У процесі обговорення ш л я х ів о б ’єднання респ убл ік м іж представникам и
респ убл ік і С таліним виник кон ф лікт. Л енін спробував зняти нап ругу і зап роп он ував п р о
ект єд и н ої держ ави не в скл аді Р осій ськ ої Ф едерації, а в «новом у сою зі - С ою зі Радянських
Р еспублік Європи і А зії». П ленум Ц К РКП(б) погодився з п роп ози ц іям и Леніна і прийняв
резолю ц ію про о б ’єдн ан н я р есп у бл ік у «С ою з Р адян ськи х С оц іал істи ч н и х Р есп ублік із за
л иш енням за к ож н ою з н и х п рава віл ьн ого ви ходу із ск л ад у С ою зу». 10 грудня в Х аркові
відкрився VII В сеукраїнськи й з’ їзд рад, який схвалив проект Д екларації про утворення
СРСР і запропонував ск л и к ати загальноросійський з’їзд рад. ЗО грудн я 1922 р. у М оскві зі
брався 1-й В сесою зний з’ їзд рад, як и й затвердив Д екларацію про у творен н я С ою зу Радян
сь к и х С оц іал істичн и х Р есп убл ік і сою зн ий договір. М айбутній С ою з передбачав, ш;о респу
бл іки добровільно передадуть центральним органам ряд св оїх повноваж ень. А саме;
• зовніш ню торгівл ю ;
• військово-м орські та інозем ні справи;
• залізничний транспорт;
• пош тово-телеграфний зв’язок.
Питання фінансів, п родовольства, праці і робітн и чо-сел я н ськ ої ін сп екц ії віднесли до
спільної ком петенції сою зн ого і респ убл іканського урядів. Реш та питань входили до кола
повноважень національних респ убл ік. Д еякі респ убл іка н ські к ерівн и ки , в том у числі й
Раковський, ви ступ и л и п р о ти н ад м ірн ої ц ен тр ал ізац ії влади та апаратних методів керів
ництва. Такі ви ступи не прой ш л и повз увагу Сталіна. П ізніш е X . Р аковськи й був репресо
ваний. У січні 1924 р. на II В се со ю зн о м у з’їзд і рад відбулося ю р и д и ч н е закріп л ен н я Радян
ського Союзу. З’їзд п ри йн яв п ерш у К он сти ту ц ію , яка закріпила право к ож н ої республіки на
вільний вихід із Союзу.
у травн і 1925 р. IX В се у к р а їн сь к и й з ’їз д рад затверд и в н ов и й т е к ст К о н с т и т у ц ії УСРР.
У ній закон одавчо за к р іп л ю в а л ося в ход ж ен н я рад я н ськ ої У країн и до ск л а д у СРСР, у т
ворення М о л д а в сь к о ї а в т о н о м н о ї СРР у ск л а д і У С РР та н овий ад м ін істр а ти вн о-тер и то
ріальний поділ р есп у бл ік и , згід н о з я к и м за м іст ь п ов ітів і в о л о ст е й було у тв ор ен о ок руги
і райони, з 1925 р. були л ік в ід о в а н і гу б е р н ії і в ста н ов л ен а т р и л а н к о в а си ст ем а у п р а в л ін
ня (цен тр—о к р у г—рай он ). У к р а їн сь к а р е сп у б л ік а була д р у г о ю за р о з м ір о м в Р ад я н ськ ом у
С ою зі.
Наукрвий коментар
Існують різні оцінки істориків щодо актів 1922-1924 pp. Частина з них вважає, що утворення СРСР -
велике досягнення, яке відповідало інтересам національних республік, у тому числі й України. Інші
історики вважають Союзний договір національною трагедією як українського народу, так і народів
інших національностей. Треті - намагаються уникати крайніх суджень, відмічаючи позитивні й не
гативні сторони цього компромісу.
У перш і п ісл явоєн н і рок и СРСР існ ував у ф орм і ф ед ерац ії н езал еж н и х держ ав. П роте
К ом ун істи чн а п артія н адій н о к он тр ол ю в а л а ф орм альн о н езалеж н і р есп убл іки , в том у чи с
лі й УСРР, забезп ечую чи ф ак ти ч н е існ уван н я ун ітарн ої ф орм и д ер ж авн ого у стр ою .
Боротьба за владу
Б ільш овики прийш ли до влади з наміром зруйнувати старі п орядки і створити новий
управлінський апарат. Ф ор м ал ьн о н осієм влади в держ аві була си стем а рад. Однак реально
через ради су сп іл ьств ом керувал а п артія: управлінські кадри призначали лиш е з членів
більш овицької партії, я к і п ідп орядковувалися залізній д и сц и пл ін і. Ц К РКП (б) опосередко
вано керував сусп іл ьни м ж и ття м країни. П оступ ово біл ьш ови ки створ и л и тоталітарний п о
літичний реж и м , як и й уособл ю вав вл аду групи п артій н и х л ідерів (п ар тій н и х олігархів). У
квітні 1922 р. було засновано п осаду генерального секретаря, я к у посів Сталін. На неї також
претендували Т роц ьки й, Каменєв і Зінов’єв. Для перемоги в боротьбі за лідерство Сталін за
ручився підтри м кою х а р к івськ ої партійної орган ізації - най більш ої серед ін ш и х республік.
Діставш и ц іл кови ту п ід три м к у КП(б)У, Сталін зум ів подолати св оїх суперників.
180
www.testosvit.com
Тема 23. Українська СРР в умовах н о во ї економічної попітики...
Розправившись з «новою опозицією», Г. Зінов’євим, Л. Каменевим, «об’єднаною опозиці

єю» і «правим ухилом», у 1 9 2 8 -1 9 2 9 pp. Й. Сталін здобув диктаторську владу в партії і дер
жаві, яка знаходилася в його руках до 1953 р.
Політика українізації
У квітні 1923 р. відбувся X II з’їзд РКП(б), який проголосив політику «коренізації». Вона
передбачала залучення представників корінних національностей до членства в партії та ро
боти в державних органах, застосування національних мов у партійній, радянській та адмі
ністративній роботі, в освіті, видавничій справі, пресі.
В Україні різновид коренізації називався українізацією. Щоб контролювати владу в Укра
їні, центр мав надати діяльності КП(б)У та українському уряду більш національного харак
теру. Підкреслювалося, ш;о політика українізації сприятиме розвитку української культури
і мови. Центром українізації став наркомат освіти на чолі з Олександром Шумським.
Результати українізації 1920-х pp. були значними. Приблизно на третину поповнився
склад інтелігенції України. Завдяки політиці українізації існувала перевага українців у
складі представників культури і освіти, збільшилася питома вага українців й у складі ке
рівного персоналу республіки. Кількість українців серед службовців виросла з 35 до 54 % .
Однак у цілому питома вага українців, які складали інтелігенцію та керівні кадри республі
ки, ще не відповідала їх частці в складі всього населення УСРР. А її інтелектуальний потен
ціал істотно поступався рівню інтелігенції дорадянського періоду. Серед нових кадрів було
багато так званих «висуванців», які мали пролетарське походження, але поки що не мали
відповідної кваліфікації. На українську мову навчання перейшли понад чверть інститутів,
більше половини технікумів та більше чотирьох п’ятих шкіл. Преважна частина книжок,
газет і журналів видавалися українською мовою. Різко зросла кількість українців серед
членів партії (до 52 %). На Кубані та в Казахстані, де компактно проживали українці, від
кривалися національні школи, видавалися газети, працювало радіомовлення.
Однак доводилося долати і спротив. Частина партійного апарату, російська бюрократична
верхівка трестів, синдикатів, пролетаріат, ієрархія Руської православної церкви не хотіли за
проваджувати українську мову. Не бажала навчатися «селянською» мовою і частина студентів.
Боротьба з націонал-комунізмом
Щоб зменшити наслідки українізації, Сталін і Каганович (генсек ЦК КП(б)У до липня 1928
р.) повели боротьбу з так званим «націонал-ухильництвом». Вони вважали, що окремі відпо
відальні працівники в Україні приділяли підвищену увагу національному питанню. Серед
ідейних виразників «націонал-ухильництва» були Микола Хвильовий, О. Шумський, М. Во-
лобуєв, погляди яких влада затаврувала як «хвильовизм», «шумськизм» і «волобуєвщину».
Хвильовий (Фітільов) Волобуєв Михайло Шумський Олександр Скрипник Микола

Микола (1903-1972) - еконо (1890-1946) - україн (1872-1933) - держав
(1893-1933) - письмен міст, професор Харків ський політичний і гро ний діяч, один із за
ник, публіцист. Один із ського машинобудів мадський діяч. Один із сновників Комуністич
засновників пролетар ного інституту. Обсто лідерів боротьбистів. ної партії (більшови
ської спілки письмен ював економічну само X з’їзд КП(б)У засудив ків), член першого уря
ників «Гарт» та літе стійність республіки. « н а ц іо н а л іс т и ч н и й ду радянської Украї
ратурної організації Стверджував, що Ук- ухил Шумського». Нар- ни. У березні 1918 р.
ВАПЛІТЕ. Вважав, що
www.testosvit.com
181
ЗНО з історп України. Повний ш кільний курс
для ВІЛЬНОГО розвитку раїна має підготувати ком освіти. Відповідав очолив Народний Се
української культури ся до вступу у світове і активно проводив по кретаріат. У 1927-
необхідно звільнитися господарство. У своїй літику українізації в 1933 pp. - Нарком осві
від російського впливу статті «До проблеми Україні, вважав, що ти. Активно сприяв ук
і переорієнтуватися на української економіки» вона відбувається дуже раїнізації вищої і се
європейські традиції. доводив, що Україна є повільними темпами, редньої школи, під
Свою ідею він сформу колонією європейсько вказуючи на схильнос готовці національних
лював в гаслах «Геть го типу, яка увійшла ті Кагановича до адмі кадрів. Протестував
від Москви!», «Дайопі до складу СРСР. ністрування. Звинува проти автократичного
Європу!». Затаврова Заарештований у 1933 р. чений у «націонал- режиму Сталіна. Був
ний як ідеолог «хви- і засуджений до 5 ро ухильництві» - «шум- звинувачений у ство
льовизму». На знак про ків таборів. У серпні ськізмі». У 1927 р. звіль ренні групи «націонал-
тесту проти арешту сво 1957 р. офіційно реабі нений з посади і на ухильників», які на
го приятеля М. Ялово літований. Викладав в правлений до Москви. чебто організували
го покінчив життя са інститутах Ростова-на- У 1933 р. звинувачений розгалужену контрре
могубством. Дону та Донецька. у приналежності до мі волюційну організа
фічної організації УВО, цію. Покінчив життя
засуджений до 10-річ- самогубством в 1933 р.
ного ув’язнення.
Влада почала наступ на українізацію, називаючи її націоналістичною контрреволю

цією. Для укріплення своїх позицій центр послав в республіку тисячі партійних працівників
на чолі з П. Постишевим. Вони займали керівні посади, витісняючи українців. Боротьба з
«націонал-ухильництвом» супроводжувалася насадженням русифікації.
Українське національне відродження

Політика українізації найбільш ефективно позначилася на сфері культурного будівни
цтва. Його важливим напрямом була ліквідація неписьменності. Все населення від 8 до 50
років, яке не вміло читати й писати, було зобов’язане навчитися грамоти російською або
українською мовами. При цьому основний наголос у роботі робився на ідеологію. У 1923 р.
було створено товариство «Геть неписьменність». Протягом 1920-х років кількість непись
менних тільки серед дорослого населення країни зменшилася до 43 % . Одним з найголовні
ших завдань стала підготовка кваліфікованих педагогічних кадрів, яка велася прискорени
ми темпами (у 1927 р. лише 22,9 % вчителів мали виш;у освіту).
Після ліквідації університетів (1920 р.) наукові дослідження в УСРР проводилися пере
важно в установах Української академії наук. У 1921 р. за нею закріпилася назва Всеукраїн
ської академії наук (ВУАН). Її президентом був обраний М. Василенко. Проте влада не ви
знала його повноважень, і в 1922 р. президентом обрали О. Левицького, а після його смерті, в
травні 1922 p., - В. Липського. ВУАН мала три секції: історико-філологічну, фізико-математич-
ну і соціально-економічну. Українська наука в багатьох галузях вийшла на світовий рівень.
1920-ті pp. характеризувалися бурхливим розвитком української літератури і мисте
цтва. Розмаїття літературних напрямів, виникнення і розпад численних письменницьких
груп були характерними особливостями того часу. У Харкові виникла спілка селянських
письменників «Плуг» (1922 p., С. Пилипенко, А . Головко, П. Панч та ін.) та пролетарських
письменників - «Гарт» (1923 p., В. Еллан-Блакитний, Микола Хвильовий, В. Сосюра та ін.).
Існувала група «непролетарських письменників»;
• неокласики - М. Зеров, М. Рильський, М. Драй-Хмара;
• футуристи - М. Семенко, Г. Шкурупій;
• символісти - П. Тичина, Ю. Меженко, Д. Загул.
У Києві утворилася група «Ланка», пізніше перейменована на МАРС (Майстерня револю
ційного слова). Вона об’єднувала Г. Косинку, Є. Плужника, В. Підмогильного. Після розпаду
«Гарту» у 1925 р. утворюється Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ). До її
складу увійшли П. Тичина, М. Бажан, В. Сосюра, Ю. Смолич, П. Панч та ін. Першим прези
дентом ВАПЛІТЕ був М. Яловий, а ідейним лідером - Микола Хвильовий.
У галузі образотворчого мистецтва плідно працювали М. Бойчук, Ф. Кричевський, Г, Нар
бут, А . Петрицький, М. Самокиш. У музичному мистецтві - П, Козицький, Б. Лятошин
ський, Г. Верьовка, М. Вериківський.
182
www.testosvit.com
Тема 23. Українська СРР в умовах н о во ї економічної політики...
І
Юра Гнат Курбас Лесь
(1887-1966) - видатний україн Бойчук Михайло
(1887-1937) - визначний укра (1882-1937) - художник-мону-
ський режисер і актор. У 1920 р. їнський театральний діяч та
був одним із засновників Укра менталіст. Професор Україн
режисер. Один із засновників ської академії мистецтв в Киє
їнського драматичного театру «Молодого театру», засновник і ві. У творчості поєднував тра
ім. І. Франка. Професор Київсь керівник театру «Березіль»;
кого державного інституту диції візантійського мистецтва
був звинувачений у націона з елементами українського ор
театрального мистецтва ім. лізмі, заарештований в 1933 р.
І. Карпенка-Карого. наменту та мозаїками і фреска
і розстріляний (1937). ми княжої доби. Заарештова
ний і розстріляний (1937).
Популярністю користувалися театральні колективи «Березіль» на чолі з Лесем Курбасом,

ім. І. Франка під керівництвом Г. Юри. Своїми фільмами «Звенигора», «Арсенал», «Земля»
здобув світове визнання О. Довженко.
Висновки
Творчість українських митців мала великий вплив на піднесення національної свідо
мості народу. Однак із середини 1920-х pp. партійне керівництво республіки докладає зу
силь для зміцнення ідеологічного контролю над культурою і мистецтвом, звинувачуючи
окремих діячів культури в буржуазному націоналізмі.
Переслідування церкви
Із запровадженням непу антирелігійна політика радянської влади посилилася. У лютому
1922 р. ВЦВК видав постанову, яка започаткувала кампанію по вилученню церковних цін
ностей. Розпочалися суди над духовенством, закривалися храми. Одночасно влада розгорнула
широку атеїстичну пропаганду. В другій половині 1920-х pp. Києво-Печерську лавру перетво
рили в антирелігійний музей.
Після проголошення Української автокефальної православної церкви її авторитет і кількіс
ний склад швидко зростали. Служба в храмах УАПЦ правилася українською мовою. Керівництво
церкви критично ставилося до радянської влади, що викликало відповідну реакцію. Патріарх
Московський і всея Русі Тихон оголосив УАПЦ незаконною і відмовився її визнавати. Наприкінці
1920-х pp. радянська влада наклала тяжкі податки на парафії УАПЦ, обмежила свободу пересу
вання єпископів. Під тиском влади митрополит В. Липківський був усунутий від керівництва
УАПЦ, звинувачений в українському буржуазному націоналізмі і заарештований. Новим митро
политом став Микола Борецький. Деякий період УАПЦ ш;е існувала, хоча доля її була вирішена.
Дати
1922 р. - входження УСРР до складу СРСР.
1921-1923 р. - голод в Україні.
1923 р. - початок політики українізації.
Висновки
Запровадження нової економічної політики означало відмову радянської влади від спро
би створити економіку, позбавлену торгово-грошових відносин. Держава визнала за при
ватними підприємствами право на існування. Товаровиробникам поверталося право на
вільний продаж своєї продукції.
www.testosvit.com
183
Тема 24. Україна в 1929-1938 pp.
Соціалістична індустріалізація
У середині 1920-х pp. промисловий потенціал України був майже повністю відновлений.
Однак економічно розвинутим залишався лише Донецько-Придніпровський район, де пере
важали видобувні галузі. За рівнем виробництва промислової продукції на душу населення
Україна, як і СРСР в цілому, в 5-1 0 разів відставала від розвинених країн світу. Намір керів
ництва партії модернізувати СРСР і наблизити його до рівня країн Заходу спричинив різкий
поворот у внутрішній політиці, у 1925 р. на X IV з’їзді партії було висунуто гасло «Курс на
соціалістичну індустріалізацію», яку передбачалося втілювати в життя за допомогою п’яти
річних планів. Замість «стихії ринку» влада прагнула запровадити централізоване дирек
тивне планування (директива - керівна вказівка, наказ). У партії виникла дискусія щодо
шляхів та темпів індустріалізації, яка відбувалася на тлі боротьби за владу в керівництві
партії. Навесні 1926 р. Г. Зінов’єв, Л. Каменєв і Л. Троцький запропонували програму при
скореного розвитку промисловості - «надіндустріалізації». Вона передбачала забезпечення
високих темпів розвитку промисловості за рахунок посилення податкового тиску на селян,
зниження закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію та підвиш;ення цін на про
мислові товари.
Й. Сталін звинуватив прихильників Л. Троцького («нову опозицію») в тому, ш;о «надінду-
стріалізація» приведе до зниження життєвого рівня робітничого класу, політичного розриву
з селянством і підриву сировинної бази самої індустрії. На партійному з’їзді в 1927 р. опози
ція зазнала поразки, а її лідери були виключені з партії. Троцького заслали до Казахстану,
а згодом вислали за межі СРСР.
З’їзд прийняв перший п’ятирічний план на 1 9 2 8 /1 9 2 9 -1 9 3 2 /1 9 3 3 pp. (у той час новий гос
подарський рік починався з жовтня). Протягом 1927 р. планові середньорічні темпи приросту
промислової продукції декілька разів змінювалися в бік підвищення. Під час боротьби з опо
зицією Й. Сталін виступав за продовження розвитку СРСР на базі непу, а після її розгрому
розпочав ліквідацію приватної власності. Ринкові відносини не давали можливості запро
вадити централізоване директивне планування та «командувати виробництвом». Крім того,
керівництво країни побоювалося загрози реставрації капіталізму.
Сталінський план індустріалізації мало чим відрізнявся від проекту «надіндустріаліза
ції» опозиції. Він теж забезпечувався ресурсом селянства, але змінювався спосіб вилучення
коштів. Замість підвищення податків влада використала політику «ножиць цін»: продаж
сільськогосподарських товарів за низькими цінами, а купівлю селянами державних про
мислових товарів —за підвищеними. У такий спосіб держава отримувала від селянства необ
хідні кошти і^не вдавалася до підвищення податків. Протягом п’ятирічки планові показники
з ініціативи Й. Сталіна декілька разів коригувалися (переважно у бік підвищення).
Проекти планів щодо темпів зростання промислової продукції (у %)
Проекти 1928/1929 1929/1930 1930/1931 1931/1932 1932/1933
Держплан, кінець 1929 p.:

Відправний варіант 21,4 18,8 17,5 17,1 17,4
Оптимальний варіант 21,1 21,5 22,1 23,2 25,2
У 1929 р. замість відправного варіанта був прийнятий оптимальний варіант, розрахова

ний на максимально сприятливі умови розвитку країни. Сталін навіть стверджував, що в
окремих галузях п’ятирічка може бути виконана за 1 ,5 -2 роки. Виконання плану стало за
коном. СРСР прагнув у стислі строки здійснити великі обсяги виробництва, щоб встигнути
створити оборонну промисловість для майбутньої війни. Поступово було введено централі
зоване планування. Новий господарський механізм ґрунтувався на вказівках центру, а не
на економічних законах. Майже вся економіка України контролювалася центральними ор
ганами влади.
www.testosvit.com
184
Виробниче змагання
Найголовнішим питанням на виробництві було підвищення продуктивності праці. У 1926 р.
у Донбасі з’явилися перші ударні бригади, які передбачали запровадження моральних сти
мулів виробництва.
Здійсненню індустріалізації сприяв масовий виробничий рух - соціалістичне змагання
фабрик і заводів, яке супроводжувалося численними патріотичними починаннями. Сотні
тисяч учасників виробничого змагання прагнули достроково виконати першу п’ятирічку. Ре
конструйовані підприємства та новобудови потребували великої кількості кваліфікованих
робітничих кадрів. Вихідці з села, які пройшли лише короткострокові курси, часто спричи
нювали аварії та випускали браковану продукцію. Керівництво партії вирішило організува
ти навчання нових робітничих кадрів безпосередньо в процесі виробництва. Передбачалася
добровільна безоплатна передача знань досвідчених робітників некваліфікованим. Улітку
1930 р. на шахтах Донбасу поширився рух під назвою «громадський буксир», який дістав на
зву ізотовського руху. Через нього держава без великих затрат і за короткий термін підготу
вала сотні тисяч кваліфікованих робітників.
Під час індустріалізації широко використовувалася праця сотень тисяч ув’язнених. Для цьо
го в 1930 р. було утворено Управління таборами ОДНУ, яке пізніше перетворилося на ГУЛаг
(Головне управління таборів). В його установах весною 1940 р. перебувало понад 1,5 млн в’язнів.
У 1932-1933 pp. політика комуністичного штурму припинилася. Форсування темпів ін
дустріалізації, намагання побудувати народногосподарську систему без товарно-грошових
відносин, відсутність принципу матеріальної заінтересованості поставили країну перед
економічною катастрофою.
У січні 1933 р. Сталін оголосив про дострокове виконання першої п’ятирічки - за 4 роки і
З місяці. Першим роком другої п’ятирічки почали вважати 1933 р. Однак насправді біль
шість планів п’ятирічки не були виконані.
Промислове виробництво в першій п’ятирічці
Завдання на Підвищене Рік фактичного

Фактично виро Фактично виро
Назва продукції останній рік завдання, вста виконання плано
блене в 1928 р. блене в 1932 р.
п'ятирічки новлене пізніше вих показників
Електроенергія,
млрд кВт /год 22 5,0 13,5 1955
Сталь, млн т 10,4 - 4,3 5,9 1955
Залізна руда, млн т 19,4 - 6,1 12,1 1934
Комбайни, тис. шт. 0 40 - 10 1937
Вовняні тканини,
млн м 270 _ 86,8 88,7 1957
Цукор-нісок, тис. т 2600 - 1283 828 1951
Середньорічні темпи приросту промислової продукції на другу п’ятирічку були знижені до

13-14 % . Це пом’якшило диспропорції, які виникли в народному господарстві. У 1935 р. тим
часово скасували граничну межу в заробітках. Зросла продуктивність праці. Соціалістичне
змагання набуло якісно іншої форми і базувалося не лише на моральних, а й на матеріальних
стимулах праці. Перехід від карткової системи до вільного продажу продовольчих товарів
сприяв нідвинценню матеріальної заінтересованості працівників.
У ніч на 31 серпня 1935 р. вибійник шахти «Центральна-Ірміне» в м. Ірміне (Луганська
область) Олексій Стаханов застосував прогресивний метод роботи, заснований на поділі
праці (поділ виробничих операцій між вибійником і кріпильником). Це дало можливість ви
рубати за зміну 102 т вугілля - в 14,5 раза більше норми. Стахановський рух охопив значне
коло послідовників. Однак рекорди стахановців відразу ж сприяли підвищенню планових
завдань та норм виробітку. У заробітній платі було відновлено граничну межу. Це призвело до
зривів виробничого процесу, що розглядалося як саботаж або шкідництво. Підприємства по
чали приписувати «досягнення», з’явилися «липові» рекордсмени. Замість очікуваного зрос
тання виробництва почався спад.
www.testosvit.com
185
Значних змін зазнала політика СРСР щодо України. За роки першої п’ятирічки в основні
галузі промислового виробництва України було вкладено втричі більше коштів. Це дало
можливість подвоїти виробничі потужності важкої промисловості. Державним планом пе
редбачалося майже вдвічі збільшити видобуток вугілля та майже втричі —виплавку чавуну.
І хоча планові показники не було виконано, перша п’ятирічка мала важливі наслідки для
України.
У 1932 р. стала до ладу перша черга Дніпровської електростанції, турбіни та генератори
якої, за твердженням фірми «Дженерал електрик», були найдосконалішими в світі. Були по
будовані заводи «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», «Дніпроспецсталь». Серед
новозбудованих або докорінно реконструйованих заводів були Харківський тракторний, Лу
ганський паровозобудівний, «Донсода», Горлівський азотнотуковий. Київський «Ленінська
кузня». Кіровоградський «Червона зірка».
Всього за роки першої, другої (1933—1937) та третьої (1938—1942) п’ятирічок в Україні по
будовано близько 7 тис. підприємств, у легкій і харчовій промисловості планові показники
до війни не досягли запланованих цифр.
У період другої та третьої п’ятирічок кількість інвестицій в Україну зменшилася, що було
пов’язано із планом створення в СРСР нової промислової зони на Уралі. Напружені плани
вимагали інтенсифікації праці робітників. Майже подвоїлася кількість робітників, серед
них питома вага жінок теж практично зросла вдвічі.
Для підтримання масового ентузіазму використовувалося соціалістичне змагання, рух
новаторів, стахановський рух. Тих, хто не виявляв ентузіазму, примушували працювати під
страхом адміністративних стягнень.
Успіхи п’ятирічок беззаперечні: з аграрної країни Україна перетворилася в індустріаль
ну. У 1938 р. питома вага великої промисловості у валовій продукції республіки зросла до
92,5 % . За рівнем розвитку важкої промисловості Україна випередила ряд розвинених захід
ноєвропейських країн. Розгорнувся процес урбанізації. Кожен третій житель республіки
жив у місті, що сприяло певною мірою українізації міст. Сформувалися національний робіт
ничий клас та технічна інтелігенція.
Разом з тим позитивні зрушення привели до відміни непу, введення адміністративно-ко
мандної системи в економіці, тиску на селян та нерівнозначного обміну між містом і селом.
На фоні індустріалізації розгортався пошук так званих шкідників, що спричинило репресії
в країні.
Репресії проти господарників і спеціалістів

Нерівнозначний обмін між містом і селом призвів до падіння життєвого рівня населення.
Однак влада оголошувала економічні труднощі очікуваними, неминучими і тимчасовими,
а будь-який опір «генеральній лінії на соціалістичну індустріалізацію» розцінювався як опор
тунізм. Цей період було названо «новим і останнім етапом непу». У роботі радянська влада
спиралася на армію, міліцію, внутрішні війська та органи державної безпеки. Останні від
1922 р. називалися Державним політичним управлінням (ДНУ), а пізніше - Головним управ
лінням державної безпеки (ГУДБ). ГУДЕ брало на облік усіх незадоволених владою. Система
тично проводилися арешти «учасників» неіснуючих контрреволюційних організацій. Вка
зівки про такі заходи Й. Сталін давав особисто.
У 1928 р. Сталін замовив чекістам так звану «шахтинську справу». Її членами називалися госпо
дарники та інженери м. Шахти, які працювали переважно в кам’яновугільній і металургійній про
мисловості України. Над «шахтинцями» провели показовий судовий процес.
Після «шахтинської справи» репресії проти господарників і спеціалістів поширилися на
всю країну. В Україні вони досягли значного розмаху. Керував «боротьбою з шкідниками»
голова ДПУ УСРР В. Балицький. У червні 1932 р. керівники провідних підприємств почали
скаржитися на гостру нестачу інженерно-технічних кадрів. Багаторічне переслідування спе
ціалістів з дореволюційними дипломами призвело до майже цілковитого винищення нечис
ленного прошарку інтелігенції. їхнє місце займали робітники або спеціалісти, спішно під
готовлені на курсах, у технікумах та вузах.
www.testosvit.com
186
Підсумки індустріалізації
До кінця 1930-х pp. індустріалізація перетворила СРСР із патріархально-селянської дер
жави в індустріальну. В Україні була створена значна індустріальна база. Більшість коштів
було вкладено в металургіііну галузь. Серед новозбудованих металургійних заводів були такі
гіганти, як «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь» та «Дніпроспецсталь». їх допо
внювали чотири реконструйовані металургійні заводи Дніпропетровська, Дніпродзержин-
ська, Макіївки та Комунарська (сучасне м. Алчевськ). У кам’яновугільній промисловості за
дві п’ятирічки стало до ладу 93 шахти. Значно зміцнилася машинобудівна галузь. Запорізь
кий завод «Комунар» став найбільшим у світі підприємством з виробництва зернових ком
байнів, Харківський завод «Серп і молот» почав випускати молотарки у кількості, що забез
печувала потреби сільського господарства всієї країни. Були введені в дію новозбудовані та
реконструйовані заводи: Краматорський машинобудівний, «Ленінська кузня» в Києві, Хар
ківський електромеханічний та ін. Важливу роль в технічній реконструкції вугільного Дон
басу відігравали Горлівський і Луганський заводи вугільного машинобудування. Почали да
вати електрику Зуївська і Штерівська ДРЕС, з 1932 р. - найбільша в Європі Дніпрогес.
За рівнем розвитку галузей важкої промисловості Україна випередила ряд західноєвро
пейських країн. Вона зайняла друге місце в Європі після Німеччини за виплавкою чавуну,
третє після Німеччини і Великої Британії — за виплавкою сталі, четверте в світі — за видо
бутком вугілля. За виробництвом металу і машин УРЄР випередила Францію, Італію і на
здогнала Англію.
Значна увага була приділена створенню хімічної галузі. Серед найбільших підприємств
постали Рубіжанський комбінат з виробництва анілінових барвників, Горлівський і Дніпро-
дзержинський азотнотукові комбінати тощо. Однак створити потужну хімічну галузь до ві
йни не вдалося. У харчовій промисловості виникли нові галузі - маргаринова, маслоробна,
комбікормова, хлібопекарська. У 1932 р. стали до ладу Херсонський консервний завод, цу
крові заводи, м’ясокомбінати тощо. Практично заново створювалася легка промисловість.
Темпи зростання валової продукції промисловості ( у %)
1913 р. 1928 р. 1932 р. 1937 р.

100 119 242 538
Індустріалізація змінила співвідношення між великою і дрібною промисловістю. Питома

вага валової продукції великої промисловості від 1925 по 1938 р. збільшилася майже у 1,5 раза.
Однак значне скорочення кустарів призвело до зменшення товарів народного споживання.
Як правило, промисловість розвивалася у великих містах і в Донецько-Придніпровському
районі. Донбас перетворився на всесоюзну «кочегарку» і постачав вугілля для промисловості
Центральної Росії. Українська металургія працювала на машинобудування російських
промислових центрів, що обмежувало можливості промислового розвитку інших регіонів
України. З перших років індустріалізації промисловість була поділена на групу «А» (вироб
ництво засобів виробництва) і групу «Б» (виробництво предметів споживання). Важка інду
стрія була основою військово-промислового комплексу (ВПК). Однак індустріалізація май
же не позначилася на стані легкої і харчової промисловості, а отже, і на добробуті людей.
Словник
Військово-промисловий комплекс (В П К ) — сукупність взаємопов’язаних та взаємозалежних про
мислових підприємств, науково-дослідних центрів, підрозділів збройних сил, державних установ і ор
ганізацій, які забезпечують військові потреби держави: виготовляють озброєння і все необхідне для
їхнього виробництва.
Форсування темпів індустріалізації призвело до відтоку фінансів із сільського господар
ства і катастрофічного розорення села.
Висновки
Індустріалізація перетворила Україну з аграрної в індустріальну країну, яка за рівнем
розвитку важкої промисловості випередила ряд розвинених західноєвропейських країн.
Сформувалися національні робітничий клас та технічна інтелігенція.
www.testosvit.com
187
Разом з тим позитивні зрушення призвели до ліквідації економічної самостійності України

і створення господарського механізму, заснованого на директивному плануванні.
Модернізація промислового виробництва не супроводжувалася істотним зростанням ма
теріального добробуту людей.
Суцільна колективізація сільського господарства

Високі темпи індустріалізації передбачалося забезпечити коштом селян. Селяни, неза-
доволені зниженням цін на сільськогосподарську продукцію, відмовилися везти хліб на
ринок, що спричинило хлібозаготівельні кризи 1927/1928 та 1928/1 92 9 pp. У першому ви
падку уряд підвищив хлібозаготівельні ціни, у другому - відповів «надзвичайними за
ходами». Були введені примусова продрозкладка, заборона торгівлі, карткова система в міс
тах. 1928 р. був неврожайним для України і вилучення зерна призвело до голоду в багатьох
районах.
Із мільйонами селян-одноосібників держава не могла забезпечити прискорені темпи інду
стріалізації. «Надзвичайні» примусові заходи не можна було застосовувати постійно. Тому
Сталін вирішив відлучити селян від приватної власності та ринку, змусити їх вирощувати
товарне зерно для держави, а не на продаж. З цією метою було вирішено примусово створити
колективні господарства.
Історичний фдкт
Процес створення колективних селянських господарств в Україні розпочався ще навесні 1918 р.
Спочатку було створено близько 50 господарств, наприкінці 1920 р. - 960, у жовтні 1927 р. - трохи
більше 1 % від усіх селянських господарств. Проте вони не були забезпечені технікою і в період непу
не відігравали особливої ролі в сільському господарстві.
У 1929 р. листопадовий пленум ЦК РКП(б) проголосив лозунг суцільної колективізації
сільського господарства. Наслідуючи рішення центру, ЦК КП(б)У, під керівництвом С. Ко-
сіора, прийняв рішення про прискорення темпів колективізації в Україні. Передбачалося
скорочення терміну впровадження колективізації до осені 1931 — весни 1932 р. Темпи ко
лективізації визначалися контрольними цифрами, які доводилися до місцевих партійних
організацій. Узимку 1930 р. селян почали силою заганяти в колгоспи. Усуспільнювалися
худоба й домашня птиця. У відповідь селяни почали різати свою худобу, що призвело до різ
кого скорочення поголів’я в республіці. Органи влади розгорнули кампанію по «ліквідації
куркульства як класу». До березня 1930 р. близько 3,2 млн селянських господарств були охо
плені колективізацією. Країна опинилася на межі селянської війни.
Сталін звинуватив у «перегинах» керівництво на місцях, заявивши, що колективізація
може відбуватися тільки добровільно. Відразу майже половина «колгоспників» повернулася
до ведення індивідуального господарства. Але тим, хто виходив з колгоспу, худобу й реманент
не повертали. Держава обкладала їх непосильними податками, в той час як колгоспники мали
податкові пільги.
У 1931 р. в Україні вдалося колективізувати лише 72 % селянських господарств, а вже в
липні 1935 р. — 93 % . У власності колгоспів з’явилися машинно-тракторні станції (МТС),
а посівні площі стали обробляти за допомогою машин. Колгоспна продукція державі постав
лялася, а не продавалася. У 1930 р. заборонили приватну торгівлю.
Одночасно держава організувала «розкуркулення» заможних селян. Згідно з постано
вою ЦК ВКП(б) від ЗО січня 1930 р. тих, хто підлягав розкуркуленню, поділили на три кате
горії. Репресованих відправляли в табори, тюрми, разом із сім’ями виселяли в північні райо
ни або за межі колгоспів на хутори. На кінець березня 1930 р. було «розкуркулено»
(репресовано) 61 887 господарств, у вересні - 75 тис. сімей, до червня 1931 р. - 23,5 тис. сімей.
Усього за роки суцільної колективізації було «розкуркулено» 2 0 0 тис. селянських госпо
дарств. Фактично ж розпалося майже вдвоє більше індивідуальних господарств - адже зна
чна частина селян, втікаючи від переслідувань, виїжджала на новобудови в міста або за межі
України.
7 серпня 1932 р. було прийнято постанову «Про охорону майна державних підприємств,
колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», яка перед
www.testosvit.com
188
бачала позбавлення волі строком на 10 років за крадіжку навіть півкишені зерна. Цей акт в
народі прозвали «законом про п’ять колосків»,
У 1932 р. суттєво зростають втрати врожаю, заготівлі практично були зірвані. Москва на
правляє в Україну хлібозаготівельну комісію з надзвичайними повноваженнями на чолі з
В. Молотовим. їй дозволялося проводити масові обшуки з конфіскацією будь-яких запасів
їжі. Конфіскація продовольства подавалася як кара за «куркульський саботаж», а «розкур-
кулювання» заможного селянства - як «виховний» захід. Комісія Молотова вивезла з окре
мих районів республіки майже все зерно, хоча це не допомогло виконати поставлений цен
тром план. За розпорядженням Кагановича [з 1933 р. очолював сільськогосподарський відділ
ЦК ВКП(б)], з’явилися «чорні дошки». Господарства, які були на них занесені, оточувалися
збройними загонами. Звідти вивозилися будь-які продовольчі та насіннєві запаси і забороня
лася будь-яка торгівля. Жителі населених пунктів, занесених на «чорні дошки», фактично
прирікалися на смерть.
На початку 1933 р. практично повсюди в Україні хлібних запасів не залишилося. Від
весни 1933 р. смертність від голоду стала масовою. Почався Голодомор. Згідно із статистич
ними даними смертність у містах мало відрізнялася від нормальної, але в селах вона була
жахливо високою.
Ндуковий коментар
Кількість померлих від голоду 1932-1933 pp. точно підрахувати неможливо. На початку 1990-х pp.
вчені-історики С. Кульчицький (Україна) і С. Максудов (США) спробували уточнити ці цифри. Прямі
й опосередковані демографічні втрати в УСРР в 1932-1934 pp., за оцінкою С. Кульчицького, сягали
4,4-5 млн осіб, за оцінкою С. Максудова - 5 ,5 -6 млн. Існують й інші підрахунки дослідників.
Рік оцінки Прямі втрати Сукупні втрати
І. Багряний 1946 Понад 5 млн

В.Кук 1952 5 - 7 млн
Д. Соловей 1954 4 - 5 млн
B. Кубійович 1959 2 - 3 млн 7,5
Т. Сосновий 1950 4 , 8 млн
Р. Конквест 1986 5 млн + 1 млн на Північному Кавказі
C. Кульчицький 1 9 9 0 -1 9 9 1 3 -3 ,5 5 млн
С. Максудов 2001 4 ,6 5 ,5 -6 млн
С. Віткрофт 2001 3 -3 ,5
В. Марочко 2007 6 млн
У 1933 р. Сталін відмовився від політики прискорених темпів колективізації. У січні було
скасовано продрозкладку, надано дозвіл на продаж продукції, виробленої понад встановле
ну норму. Подоланню кризи в сільському господарстві мали сприяти й політичні відділи, які
утворювалися в радгоспах та МТС. Селяни змирилися з необхідністю працювати в колектив
них господарствах і припинили їхній бойкот. Держава відступила від думки примусово за
ставити селян жити і працювати в комунах. Сталін зрозумів, ш;о необхідно запропонувати
селянам такі стосунки з державою, які б їх до певної міри влаштовували. У другій п’ятирічці
держава зробила конкретні кроки для зміцнення колгоспного ладу. Матеріальна заінтересо
ваність підвищила продуктивність праці у колективних господарствах. До кінця 1934 р. кри
зу колгоспного ладу було подолано. У середині 1937 р. в Україні існувало більше 27 тис. кол
госпів, які об’єднували 96 % селянських дворів. Із зростанням хлібопоставок відбулося деяке
підвищення життєвого рівня селян.
Висновки
Колективізація селянських господарств була найскладнішим етапом у створенні радян
ської командної економіки. Щоб здійснити суцільну колективізацію, держава знищила
найзаможніший прошарок селян. Голод змусив селян піти на поступки державі, а держа
ву — на деякі поступки селянам.
www.testosvit.com
189
ЗНО з іст орії України. Повніш ш кільний курс
Соціальна структура
Соціально-економічні перетворення перших п’ятирічок значно вплинули на соціальний
склад населення України. Найдинамічніше розвивався робітничий клас. Його склад зали
шався багатонаціональним, хоча він і поповнювався головним чином з України. Напередод
ні війни на перше місце за чисельністю вийшли робітники машинобудівної промисловості,
далі йшли шахтарі та металурги. Питома вага жінок у лавах робітничого класу потроїлася
і складала приблизно ЗО % . Для держави це була додаткова робоча сила, для жінок - додат
ковий заробіток. Під час другої п’ятирічки темпи зростання робітничого класу істотно за
гальмувалися.
За своїм становищем колгоспники у виробництві майже зрівнялися з робітниками і службов
цями. Вони не мали гарантованого мінімуму заробітної плати і були залежними від держави.
У державі існував розгалужений апарат службовців. Чисельність службовців зростала
швидше, ніж чисельність робітничого класу. Інтелігенція була віднесена до категорії служ
бовців.
Ж иттєвий рівень населення

У перші роки індустріалізації кількість товарів народного споживання скоротилася,
ціни поповзли вгору, а реальна заробітна плата робітників та службовців стала знижувати
ся. Узимку 1928-1929 pp. у містах України було запроваджено нормовану торгівлю хлібом за
картками (за низькими цінами). Незабаром карткова система поширилася на основні види
продовольчих і промислових товарів.
З 1930 р. усе зайняте у державному секторі населення, залежно від професій і соціального
стану, було поділено на шість груп постачання. До першої групи належали робітники під
земних професій та гарячих цехів Донбасу й Криворіжжя. Вони постачалися за найвиш;ими
нормами. До другої групи відносилися інші робітники промисловості та будівництва. Третя
група охоплювала робітників решти галузей народного господарства. Четверта група вклю
чала службовців, а п’ята й шоста - утриманців робітників та службовців. Керівні працівни
ки партійного і радянського апарату опинилися в привілейованому становищі. їм гаранту
валося постачання продовольчих товарів в достатній кількості та широкому асортименті.
Норми постачання продуктами харчування та промисловими товарами керівного складу

Мелітопольського районного партійного комітету від 8 січня 1932 р. (на місяць)
№п/п Назва На главу сім'ї На утриманців
1 Хлібні вироби 800 грамів на день 400 грамів на день

2 Крупи 2500 грамів 1500 грамів
3 Олія 400 грамів -
4 Консерви 3 коробки 3 коробки
5 Рибкрам 2000 грамів 1400 грамів
6 Цукор 1500 грамів 1500 грамів
7 Мило господарське 500 грамів 500 грамів
8 Мило туалетне 1 штука 1 штука
9 Промтовари: бавовняні і готові вироби, галоші,
трикотаж, цигарки, взуття, нитки на 10 крб. на 10 крб.
10 М’ясо 4400 грамів 2200 грамів
11 Чай 75 грамів 25 грамів
Одночасно із запровадженням карток було покладено початок державній комерційній

торгівлі за підвищеними цінами. Її послугами користувалися переважно високооплачувані
робітники й службовці. З метою вилучення значних коштів, які залишились в колишніх
непманів, були створені державні магазини системи «Торгзін» (торгівля з іноземцями). Там
«нетрудові елементи» за золото і валюту купували товари без обмежень, оскільки не мали
права на придбання харчів і промислових товарів за картками. На великих підприємствах
створювалися закриті робітничі кооперативи (ЗРК). Вони постачали робітникам продукти
харчування за картками, організовували заводські їдальні та приміські господарства, заго-
www.testosvit.com
190
товляли сільськогосподарську продукцію. Селяни поряд з працею в колгоспах розвивали

присадибне господарство. Воно стало вагомим джерелом грошових доходів селян, та в знач
ній мірі задовольняло потреби робітників і службовців у м’ясо-молочних продуктах, фруктах
і овочах.
У другій п’ятирічці становище у сільському господарстві стабілізувалося, норми видачі
продовольства за картками підвищилися. У 1935 р. було ліквідовано карткову систему по
стачання продовольства, наступного - розподіл промтоварів за нормованими цінами.
Висновки
Суспільні фонди споживання були суттєвим доповненням до індивідуальних доходів ро
бітників і службовців, з них сплачувалися пенсії, стипендії, різні види соціальної допомоги.
Фонди поступово зростали і в другій п’ятирічці перевищили за розмірами четверту частину
фонду заробітної плати.
Сталінська Конституція
У лютому 1935 р. відбувся V II з’їзд рад СРСР, на якому постало питання про необхідність
внесення змін до Конституції СРСР. Існуюча Конституція 1919 р. відповідала попередній
програмі партії і передбачала поділ населення на класи, наявність класової боротьби, нерівні
вибори тощо, у 1930-ті pp. керівництво СРСР заявило про перемогу соціалізму, на часі стало
внесення змін до існуючої Конституції.
у грудні 1936 р. VIII з’їзд рад СРСР затвердив нову Конституцію країни. В ній проголо
шувалося, що в СРСР побудовано соціалістичне суспільство. Селяни отримували рівні з ро
бітниками права обирати і бути обраними в усі органи влади. Конституція вміщувала стат
ті, які гарантували громадянам країни права і свободи. Партія проголошувалася керівним
ядром усіх громадських і державних організацій. Але зміни конституційних положень не
позначилися на системі влади в країні. Зафіксовані Конституцією демократичні норми не
узгоджувалися з наявним терором в країні. Конституція УРСР була розроблена за принци
пом Конституції СРСР і прийнята наприкінці січня 1937 р.
Репресії 1 9 3 4 -1 9 3 8 pp.
Голодомор 1933 р. збігся в часі з другою хвилею масових репресій, яка була направлена
насамперед проти членів партії. Голодомор заставив багатьох старих партійців шукати засо
би для виправлення становища в керівництві країною. У 1934 р. відбувся XVII з’їзд ВКП(б),
на якому ніхто з делегатів відкрито не критикував Сталіна. Але під час таємного голосування
проти генсека було подано голосів більше, ніж проти С. Кірова (керівника Ленінградської
партійної організації), в особі якого Сталін вбачав свого суперника. 1 грудня 1934 р. С. Кірова
було вбито. Причетність Сталіна до вбивства документально не була підтверджена, але воно
було використано ним як привід для розгортання репресій в країні. У кримінально-проце
суальні кодекси союзних республік внесли зміни, які давали право розглядати справи про
«терористичні організації» та «терористичні акти» без суду і слідства в десятиденний термін.
В Україні в лютому 1935 р. одним з перших був репресований заступник голови Раднаркому
Ю. Коцюбинський.
Коцюбинський Юрій (1896—1937) - державний, партійний і військовий діяч.

Син письменника М. Коцюбинського. У 1917 р. увійшов до складу Народного Се
кретаріату, командуючий Збройними силами радянської УНР. З 1934 р. - голова
Держплану і заступник голови Раднаркому СРР. У 1935 р. звинувачений у анти-
радянській діяльності. У 1937 р. розстріляний.
У лютому-березні 1937 р. репресії стали масовими і поширилися на
все суспільство. 2 липня 1937 р. з’явився наказ НКВС СРСР, який визна
чав, що за чотири місяці в країні необхідно репресувати 269 тис. «во
рогів народу». Чекістам дозволили застосовувати до допитуваних методи
фізичного впливу. Під тортурами люди зізнавалися навіть в неіснуючих
злочинах.
www.testosvit.com
191
Багато дослідників не змогли визначити мети репресій 1937-1938 pp. Вони не мали яскраво вираже
ного класового або національного забарвлення і здійснювалися більш-менш рівномірно (у кількісних
вимірах) по всій території країни. Репресії розгорнулися вже після проголошення «перемоги соціалізму»
1 не могли бути знаряддям «соціалістичного будівництва», як кампанія розкуркулення 1929-1931 pp.,
терор голодом 1932-1933 pp. та «генеральна чистка партії» 1933-1936 pp.
У цей період Україна постраждала більше, ніж інші регіони СРСР. Склад керівних органів
республіки було цілком змінено. В 1937 р. було репресовано 79 із 87 осіб вищого партійного
керівництва України. Не уникли ліквідації й організатори репресій попередніх років. У січні
1938 р. до партійного керівництва в Україні прийшов М. Хруш,ов, який вже в лютому 1938 р.
попросив збільшити кількість «ворогів народу», яких необхідно виявити в Україні, на ЗО тис.
Ірт<?ричний Факт
Дані комісії президії ЦК КПРС, яку очолював М. Швернік (1963), свідчать, що в 1937-1938 pp. було
арештовано 1 372 392 особи, з яких 681 692 було розстріляно. У межах України в цей період було за
арештовано 265 699 осіб. Розглянули справи 198 918 осіб: з них 123 421 були розстріляні, 68 823 - від
правлені у виправно-трудові табори, 4124 - ув’язнені в тюрмах, 1067 - засуджені до заслання і тільки
658 осіб - звільнені.
На Україну припала приблизно п’ята частина загальносоюзних арештів і розстрілів. У бе
резні 1939 р. відбувся X V III з’їзд ВКП(б), на якому вже ніхто не наважився стати в опозицію
до Сталіна. Старі кадри були майже повністю винищені, а їхнє місце зайняли віддані режиму
люди. Становище Сталіна в партії і державі зміцнилося.
Розвиток культури
Перед війною гасло «культурна революція» стало для влади одним з основних. Однак на
звати культурні здобутки революційними не можна. Створюючи умови для розвитку масо
вої культури і розкриття народних талантів, тоталітарний режим ці таланти знищував.
У 1930-х pp. продовжувалася робота з остаточної ліквідації неписьменності. У роки другої
п’ятирічки в Україні до лікнепу залучили 1,5 млн неписьменних. Тим, хто навчався в гуртках
лікнепу, надавалися пільги: робітникам на дві години скорочувався робочий день зі збережен
ням заробітної плати, селянам надавалися 25 % знижки при обов’язковому страхуванні майна.
Підручники для гуртків лікнепу випускалися мовами багатьох національностей. У 1936 р.
почали відкриватися школи для дорослих. В Україні навчилися читати і писати близько
2 млн осіб. Однак через небажання багатьох людей похилого віку вчитися повністю ліквіду
вати неписьменність не вдалося. Культурне життя набуло вкрай політизованих форм. Дер
жава прагнула обмежити внутрішній світ людини комуністичними цінностями. Багато над
бань загальнолюдської культурної спадщини були оголошені як «чужі пролетарській
ідеології». Регламентація культурної діяльності та її відірваність від здобутків зарубіжних
майстрів негативно позначалися на культурному процесі.
Стан ш кільної освіти

У липні 1930 р. ЦК КП(б)У прийняв постанову «Про введення обов’язкового загального
навчання в Україні», якою передбачалося охоплення школою всіх дітей і підлітків віком від
8 до 15 років. Розпочалася кампанія - всенародний похід за всеобуч (від російськомовного
поняття «всеобщее обучение»). у першу чергу вона передбачала комуністичне виховання
кожної дитини. Особливо дбали про звільнення дітей від духу селянського індивідуалізму,
у створюваних комунах дітей до 16 років відокремлювали від батьків, селили в окремих
приміщеннях, де їхнім вихованням керували спеціалісти-вихователі, щоб «менше впливало
на них оточення старих традицій, старого побуту». За офіційними даними, на початку другої
п’ятирічки в Україні 98 % дітей віком до 10 років було охоплено навчанням, а 95 % учнів по
чаткової школи продовжувало вчитися далі. У травні 1934 р. вийшла постанова «Про струк
туру початкової і середньої школи в СРСР», якою запроваджувалася єдина структура за
гальноосвітньої школи трьох типів: початкова (чотирирічне навчання), неповна середня
(семирічне) і середня (десятирічне). Зросла кількість семирічок та середніх шкіл. Велика
увага приділялася змісту навчальних програм і підручників. Особливо контролювалося
викладання історії. Як окремий навчальний предмет «Історія України» зникла. У 1933 р.
192
www.testosvit.com
Сталін оголосив головною небезпекою місцевий націоналізм, що стало сигналом наступу на

українізацію. Було зменшено кількість українських шкіл, скоротився відсоток українських
вчителів і науковців. Фактично відновилася політика русифікації.
Для підготовки кваліфікованих робітників почали створюватися школи фабрично-завод-
ського учнівства (ФЗУ), в яких термін навчання не перевиш;ував чотирьох років. У школи
ФЗУ учні могли вступати з початковою освітою і отримували професійну підготовку одночасно
з семирічною освітою. За роки двох п’ятирічок через систему ФЗУ пройшли понад 286 тис.
робітників, технікуми випускали спеціалістів середньої кваліфікації. У 1930 р. була створе
на мережа вищих навчальних закладів, які готували спеціалістів майже для всіх галузей
народного господарства та культури.
Систему короткострокової підготовки було скасовано. Вишівськими центрами стали 28 міст
республіки. За кількістю студентів Україна випередила такі країни, як Велика Британія,
Німеччина та Франція. У 1933 р. відновилася діяльність університетів у Києві, Дніпропет
ровську, Одесі й Харкові, зросли можливості для науково-дослідної роботи. Наприкінці 1935 р.
скасували обмеження, пов’язані з соціальним походженням абітурієнтів.
Розвиток науки
Головним осередком наукової діяльності продовжувала залишатися ВУАН. У 1936 р. її
було перейменовано в Академію наук УРСР. З 1930 р. президентом А Н УРСР став О. Бого
молець. У 1929 р. склад ВУАН оновився. Серед новообраних академіків були такі визначні
вчені, як О. Богомолець (патофізіологія), М. Вавилов, О. Палладій (біохімія), Є. Патон (елек
трозварювання), М. Холодний (біологія), Д. Яворницький (історія) та ін. Академія почала
працювати за планом.
З 1930 р. основним осередком наукової роботи стали науково-дослідні інститути. Україн
ські вчені досягли вагомих результатів. Зокрема, М. Крилов та його учень М. Боголюбов ство
рили нову наукову галузь — нелінійну механіку. Світового визнання набули фундаментальні
праці математиків Н. Ахієзера, С. Бернштейна, М. Кравчука, М. Крейна, Г. Пфейффера. Пра
ці Л. Ландау, Є. Ліфшиця та інших науковців свідчили про народження в Україні центру
теоретичної фізики світового класу. Під керівництвом О. Бродського та Л. Писаржевського
розвивалися важливі напрями хімії. Визначні відкриття в галузі біології зробили О. Бого
молець, І. Шмальгаузен, В. Юр’єв та ін. Із середини 1930-х pp. прискорився розвиток дослі
джень у галузі техніки. Праці Є. Патона та його учнів поставили на наукову основу теорію
зварювання і вивчення міцності зварних конструкцій. У 1934 р. були створені інститути
електрозварювання та гірничої механіки.
У лінгвістиці й літературознавстві вагомі здобутки одержали М. Возняк, О. Єфремов,
М. Зеров, А . Кримський. Проблеми історії України розробляли академічні кафедри й комісії,
очолювані Д. Багаліем, М. Василенком, М. Грушевським, М. Слабченком. Однак україно
знавчі дослідження влада постійно критикувала як націоналістичні. У 1930 р. відбувся
процес над неіснуючою «Спілкою визволення України» (СВУ). Головним звинувачуваним
був віце-президент ВУАН С. Єфремов. Переважна більшість підсудних належала до україн
ської наукової і творчої інтелігенції. їх судили за участь у діяльності політичних партій, які
вже давно зійшли з історичної сцени.
Наступним було «викриття» нібито діючої контрреволюційної організації — «Українсько
го національного центру» (УН Ц ), керівництво якою приписали М. Грушевському. У 1931 р.
вченого заарештували, і, під тиском ДПУ, він змушений був визнати свою приналежність до
УН Ц . Але через деякий час він відмовився від свідчень, після чого «справа» УН Ц зазнала
краху. Останні роки М. Грушевський прожив у Москві. У 1934 p., під час відпочинку в Кис
ловодську, він помер.
Література і мистецтво
Українізація відіграла значну роль у культурному розвитку України. Незважаючи на
ідеологічний тиск, література й мистецтво переживали піднесення. Цей час увійшов в істо
рію як доба культурного відродження України.
У 1930 p., з метою укріплення літературної ділянки «культурного фронту», профспілки
проголосили всесоюзний призов робітників-ударників. До українських літературних гуртків
було «призвано» близько 2 тис. робітників. При редакціях літературних журналів для них
www.testosvit.com
7 Повний ш кільний курс. ЗН О з історії У країни. і
193
утворювалася система консультативних бюро, видавалися посібники. У 1934 р. під керівниц

твом ЦК КП(б)У була оформлена Спілка письменників України. У творчі спілки також були
об’єднані художники, композитори, працівники мистецтва. Через творчі спілки ідеологічні
працівники регламентували мислення творчих людеіі, прагнучи стандартизувати зміст
культурного процесу за взірцем «соціалістичного реалізму». Контроль з боку влади негативно
вплинув на творчу долю багатьох митців.
У передвоєнному десятиріччі розквітнув талант багатьох українських майстрів мисте
цтва. Зокрема, у розвиток музичної культури великий внесок зробили композитори М. Вери-
ківський, К. Данькевич, П. Козицький, В. Косенко, Б. Лятошинський. Всесвітню славу за
воювали оперні співаки Б. Гмиря, М. Гришко, М. Литвиненко-Вольгемут, І. Паторжинський,
О. Петрусенко, Л. Ревуцький та ін. Продовжували плідно працювати корифеї української
сцени М. Садовський і П. Саксаганський. їхні традиції розвивали А . Бучма, О. Ватуля, В. До-
бровольський, Н. Ужвій, Ю. Шумський, Г. Юра, Лесь Курбас. Плідно працювали художники
старшого покоління - М. Бойчук, І. їжакевич, Ф. Кричевський, М. Самокиш, К. Трохимен-
ко, О. Шовкуненко та ін. У 1936 р. за сфабрикованими звинуваченнями чекісти заарештува
ли, а згодом розстріляли М. Бойчука й кількох його учнів.
У кіномистецтві 1930-х pp. як самобутній кінорежисер постав О. Довженко. Він увійшов в
історію світового та українського кіно як творець фільмів «Арсенал», «Земля», «Звенигора»
«Поема про море» та ін. Чарлі Чаплін називав його «великим митцем, мислителем і поетом».
Олександр Довженко (1894-1956) - один із основоположників українського

кіномистецтва, письменник, художник. Навчався в Академії мистецтв в Києві.
У 1922-1923 pp. - у приватному художньому училищі в Берліні. З 1926 р. пра
цював на Одеській і Київській кінофабриках та «Мосфільмі». Професор ВДІКу.
У 1958 р. на Всесвітній виставці в Брюсселі 117 відомих кінознавців
й кінокритиків із 20 країн світу відібрали 12 найкращих фільмів «усіх
часів і народів». Серед них було названо й фільм О. Довженка «Земля».
Твори митця мали яскраво виражений національний характер, за щ;о він
зазнавав переслідувань з боку влади.
Під час «ідеологічних чисток» 1930-х pp. було репресовано багато
представників української інтелігенції. За звинуваченням в «україн
ському буржуазному націоналізмі» півроку перебував в ув’язненні М. Рильський. Однак його
талант не піддавався регламентації. Збірки поета «Київ», «Літо», «Україна», «Збір винограду»
являли собою вершини української поезії міжвоєнного періоду. 1933 р. почався з арешту по
ета, прозаїка й драматурга М. Ялового.
За причетність до міфічної «Української військової організації» (УВО) звинуватили й за
судили до 10 років концтаборів гумориста Остапа Вишню (П. Губенка). Микола Хвильовий,
не бажаючи бути ув’язненим, застрелився. У грудні 1934 р. були розстріляні Г. Косинка, К. Бу
ревій, Д. Фальківський, репресовані М. Ірчан, родина Крушельницьких, М. Лозинський. По
трапили до концентраційних таборів М. Зеров, М. Драй-Хмара, В. Підмогильний, Є. Плуж-
ник та багато інших. Протягом 1934—1938 pp. за безпідставними звинуваченнями було репре
совано близько 500 письменників, 97 членів і кандидатів у члени Спілки письменників
України, що становило більше половини від ґї складу. Загинув у таборах Л. Курбас. Фільми
О. Довженка вилучили з прокату, а сам він змушений був переїхати до Москви. Заарештували
й розстріляли кілька сотень кобзарів та лірників, яких запросили на з’їзд до Харкова. Вони
були небезпечними для радянської влади, оскільки оспівували традиції визвольної боротьби
українського народу. В 1936 р. за сфабрикованими звинуваченнями заарештували і згодом
розстріляли відомого художника М. Бойчука. Письменники української діаспори назвали
1930-ті pp. добою «розстріляного відродження». Цей термін вживається й дотепер.
В исновки
Культурне будівництво 1930-х pp. характеризувалося надзвичайно високими темпами
розвитку. Одночасно сталінська національна політика завдала удару українській культурі,
знищивши національно-культурне відродження 1920-х pp. Різке послаблення інтелектуаль
ного потенціалу нації вирішальною мірою позначилося на її здатності чинити опір тоталітар
ній державі. Письменники діаспори назвали 1930-ті pp. добою «розстріляного відродження».
www.testosvit.com
194
Тема 25. Західноукраїнські землі в 1921 -1931 pp.
Польща
Згідно з рішеннями Паризької мирної конференції 1919 р. західноукраїнські землі були по
ділені між трьома країнами. Східна Галичина з центром у Львові тимчасово увійшла до скла
ду Польщі, а її територію почали називати Західною Україною. Румунія окупувала Буковину
з центром у Чернівцях, Хотинщину та Придунайський край у складі Бессарабії, до Чехо-
Словаччини відійшла Закарпатська Україна. У 1923 р. Рада послів Антанти визнала Східну
Галичину територією Польщі. Українські землі, що увійшли до складу Польщі, становили
третину її території. Міжвоєнна Польща була багатонаціональною державою, на якій україн
ці складали найчисленнішу національну меншину — 17,2 % населення всієї Польщі.
У 1925 р. утворилося Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), яке за
явило, що метою його діяльності є здобуття самостійної і соборної України. Польські полі
тичні сили розв’язання українського питання вбачали в наданні українцям національно-
культурної автономії. Радикально налаштовані партії вважали, що Україна е складовою
частиною Польщі, і добилися прийняття закону, який забороняв вживання в урядових уста
новах української мови, що істотно посилило напруженість у міжнаціональних відносинах.
Ще більше загострювала українське питання політика так званих осадників. Здійснюючи
політику колонізації, польський уряд сприяв розселенню поляків в західноукраїнських зем
лях, де вони, витісняючи українців, одержували кращі землі та посади. Розчарування від
політики європейських держав, введення непу та політика українізації в УРСР у 1920-х pp.
вплинули на зростання симпатій західних українців до СРСР. Багато представників західно
української інтелігенції з Польщі переїхали до УСРР (С. Рудницький, родина Крушельниць-
ких, М. Лозинський та ін.).
У 1926 р. у Польщі відбувся військовий переворот і до влади прийшов Ю. Пілсудський. У
країні дозволили існування політичних партій, серед яких було більше десятка українських.
Найбільшим впливом користувалося УНДО, яке закликало українців до утворення і розбудо
ви єдиного «національного фронту», проголошувало боротьбу за самостійну і соборну Украї
ну легальними методами. У зв’язку з наростанням загрози з боку нацистської Німеччини
УНДО вирішило піти на компроміс з польським урядом і зобов’язувалося не вести анти
урядову політику, а польський уряд брав зобов’язання припинити антиукраїнську політику.
Віце-маршалком польського сейму було обрано члена УНДО В. Мудрого. Але після смерті
Пілсудського в 1935 р. новий польський уряд посилив тиск на українців. Цю політику підтри
мувала більшість польських місцевих чиновників та колЬністи-осадники. Вони сприяли руй
нуванню православних храмів, змушували українських селян переходити в католицтво.
Поступово став набирати ваги український націоналізм. У 1920 р. в Празі була утворена
Українська військова організація (УВО), яка розгорнула збройну боротьбу проти польської
окупації. Її очолив командир українських січових стрільців Є. Коновалець. Організація ді
яла підпільно, віддаючи перевагу проведенню терористичних актів. Скоро члени організації
зневірилися в ефективності терористичних дій, значна частина її членів вийшла із складу
організації. У 1929 р. у Відні було створено Організацію українських націоналістів (ОУН),
на чолі якої став Є. Коновалець. Ідеологією ОУН тривалий час був інтегральний (чинний, ді
євий) націоналізм. Розчарування у демократичних традиціях старшого покоління, які при
вели до поразки Української революції, викликало до життя радикальні методи боротьби.
Один з ідеологів організації - Д. Донцов вважав попередніх духовних лідерів української на
ції «демократично м ’якотілими».
Члени Організації українських націоналістів виправдовували застосування будь-яких за
собів для досягнення мети. Передбачалося встановлення диктатури націоналістичної партії
на чолі з верховним провідником, який би мав необмежену владу. Не припускалося існуван
ня інших політичних партій. Церква мала бути відокремлена від держави. ОУН вважала
абсолютною цінністю — націю, а найвищою метою — Українську незалежну державу.
Члени ОУН систематично проводили терористичні акції, які не користувалися підтримкою в
суспільстві, у кінці 1930-х pp., після серії терактів та вбивства міністра внутрішніх справ Поль
щі Б. Перацького, серед ОУН почалися масові арешти. Сотні членів організації опинилися в кон
центраційному таборі в Березі Картузькій (в т. ч. С. Бандера, Р. Шухевич, М. Лебідь, Я. Стецько).
www.testosvit.com
7* 195
тт
Коновалець Євген Донцов Дмитро Мельник Андрій Бандера Степан

(1891-1938) - полков (1883-1973) - теоретик (1890-1964) - полков (1909-1959) - один з іде
ник армії УНР. Коман та ідеолог українського ник армії УНР, один з ологів українського на
дир куреня січових націоналізму. З 1939 р. лідерів ОУН, сотник ціонального руху. Під
стрільців. Один з орга в еміграції. У публіцис Легіону УСС, отаман готував Акт проголо
нізаторів Української тичних працях обґрун армії УНР (1918), вису шення відновлення
військової організації тував необхідність по нув ідеї створення сві Української держави.
(УВО, 1920). Голова літичної незалежності тового конгресу укра Голова Проводу ОУН.
Проводу ОУН. України. їнців.
Усі українські партії засудили терористичну діяльність ОУН.

Ще з 1919 р. в Польщі діяла Комуністична партія Східної Галичини (КПСГ), яка в 1923 р.
отримала назву Комуністичної партії Західної України (КПЗУ). Комуністи вважали єдиним
засобом національного визволення соціалістичну революцію і прагнули приєднання до
УСРР. Із метою легалізації своєї діяльності та поширення впливу КПЗУ в 1926 р. створила
Українське селянсько-робітниче об’єднання «Сельроб». Проте у 1926-1927 pp. у комуністич
ному русі Західної України стався розкол. Під тиском Комінтерну КПЗУ змушена була уві-
ііти до складу Компартії Польщі. На початку 1930-х pp. комуністи Польщі досягли найвищо
го впливу на маси. Часто вони намагалися підняти селян на збройну боротьбу.
Особливої сили набули виступи селян Ліського, Сокальського, Турківського і Доброми-
лівського повітів (1932), у яких взяли участь понад ЗО тис. осіб. Поліція дуже жорстоко роз
правилася з повстанцями. Розправи з селянами польський уряд називав пацифікацією
(умиротворенням). Діяльність «Сельробу» була заборонена. В 1938 р. Комінтерн розпустив
Компартію Польщі, а в і"і складі й КПЗУ.
У 1920— 1930-х pp. Західна Україна залишалася аграрною відсталою країною. Економіч
на занедбаність її була вражаючою. Підприємства належали в основному польському або іно
земному капіталу. Українці діяли тільки в сфері кооперації. Більшість найманих працівни
ків працювала в сільському господарстві. Економічна криза 1929 р. спричинила ще більше
падіння рівня життя робітників і селян та привела до масової еміграції українців.
Румунія
у Румунії було три українські громади, які проживали в:
• Північній Буковині;
• Хотинському, Ізмаїльському, Аккерманському повітах Бессарабії;
• Марамуреші (Мармароші).
На окупованих українських територіях Румунія проводила ще жорсткіший режим, ніж
Польща, запроваджуючи політику насильницької румунізації. Українців розглядали як
«румунів, що забули рідну мову». До 1927 р. усі українські школи та культурно-освітні закла
ди було закрито, назви населених пунктів - румунізовано. Румунізація торкнулася й церков
ної служби. Найбільших утисків зазнавали буковинці. Агресивна румунізаторська політика
викликала різкий спротив мас. Збройні загони повстанців діяли на всій території Бессарабії.
Найбільшої сили боротьба досягла 16 вересня 1924 р. в Татарбунарах. Комуністам вдалося
підняти на повстання близько 6 тис. селян. Поліція, жандармерія та армія жорстоко розпра
вились з його учасниками.
196
www.testosvit.com
Тема 25. З а хідноукраїнські зем лі в 1921 -1931 pp.
Комуністичні організації були об’єднані в Комуністичну партію Буковини, яка тривалий

час на правах автономної краііової організації входила до складу КП(б)У. Зброю і кошти по
встанці отримували через територію УСРР.
Комуністична партія Бессарабії (діяла на території Бессарабії) знаходилася під керівни
цтвом ЦК РКП(б). Пізніше і Компартію Буковини, і Компартію Бессарабії було включено до
складу Компартії Румунії. До 1928 р. румунська влада зберігала на Буковині та Бессарабії
воєнний стан, за якого легальна діяльність українських партій була практично неможлива.
У 1938 p., після відносної лібералізації суспільного життя, король заборонив діяльність всіх
політичних партій і встановив диктатуру військових.
В економічному відношенні Румунія була однією з найвідсталіших країн Європи. Новопри-
єднані українські території не мали можливості економічно розвиватися. У 1920-ті pp. дрібні
промислові підприємства українців на території Північної Буковини й Бессарабії закривали
ся. Економічна криза 1928 р. спричинила закриття ще майже половини українських підпри
ємств в Північній Буковині. Велика кількість робітників перетворилася на безробітних.
Аграрна політика румунської влади була направлена на збереження великого землеволо
діння. Високі викупні платежі робили землю недоступною для селян. Під час економічної
кризи ціни на зернові культури впали, щ;о привело до різкого скорочення посівних площ.
Встановлення високих податків робило діяльність селянських господарств збитковою, і
майже всі вони були закладені під заставу.
Чехо-Словаччина
Закарпатська Україна (офіційна назва Підкарпатська Русь) входила до складу Чехо-Сло-
ваччини і була окремим адміністративним краєм. Після адміністративної реформи 1928 р.
запроваджена назва Підкарпатський край (назва Закарпатська Україна була заборонена). За
карпатські українці називали себе русинами, кількість яких перевищувала О, 5 млн чоловік.
У 1920-1930-х pp. більшість з них жила в Закарпатті і на околицях Пряшева.
Чехо-Словаччина залишалася демократичною державою, і ставлення до українців тут
було набагато кращим, ніж в Польщі та Румунії. Під час аграрної реформи 1920-х pp. за ра
хунок земель колишніх угорських поміщиків українські селяни отримали додаткові наділи.
Проте в основній масі вони були невеликими. Кількість працівників, зайнятих у промисло
вості, не перевищувала 16 тис. чол. В цілому ж у розбудову краю вкладалися незначні кошти.
Політичне життя Закарпаття було досить активним. Найвпливовішою силою були украї
нофіли, які об’єднувалися в Українське національне об’єднання. Авторитетним лідером
українофілів був А . Волошин. В опозиції до українофілів були русофіли (А. Бескид). У регіо
ні активно діяв крайовий комітет Компартії Чехо-Словаччини, до складу якого входили
українські комуністи. Компартія визнавала право Закарпаття на приєднання до радян
ської України. У 1924 р. на виборах до парламенту комуністи отримали 40 % голосів вибор
ців, а в 1936 р. —26 % , що свідчило про велику підтримку мас.
Після Мюнхенської угоди (1938) закарпатські українці почали вимагати автономії для За
карпаття. 28 жовтня 1938 р. до влади прийшов кабінет міністрів Карпаторуської держави на
чолі з А . Волошиним. Разом з Чехією і Словаччиною Карпаторуська держава складали єдину
федеративну державу. Столиця Карпаторуської держави була перенесена до м. Хуст. Почала
ся українізація адміністрації, системи освіти, видавничої справи. Розгорнулася підготовча
робота по створенню власних збройних сил (Карпатська січ). Одночасно були заборонені всі
політичні партії, окрім Українського національного об’єднання (УПО).
У зовнішній політиці А . Волошин орієнтувався на Німеччину. "52^
Волошин Августин (1874—1945) - священик, державний і політичний діяч,

засновник і лідер Християнсько-народної партії в Підкарпатській Русі. З жовт
ня 1938 р. - голова кабінету міністрів Карпаторуської держави, з березня 1939 р.
- президент Карпатської України.
В цей час Угорщина домагалася від Німеччини дозволу на захоплення
території Закарпаття. Щоб заручитися підтримкою Угорщини в майбут
ній війні, Гітлер дав таку згоду. 15 березня 1939 р. Угорщина починає
www.testosvit.com
197
окупацію Закарпаття. Розуміючи, що Чехо-Словаччина не зможе надати дієвої допомоги

Карпатській Україні, сейм у Хусті 14 березня 1939 р. проголосив Карпатську Україну неза
лежною державою, її президентом обрали А . Волошина. Вже 17 березня угорські війська за
хопили Хуст. Захисники Карпатської України перейшли до партизанської боротьби, яка то
чилася до середини квітня 1939 р.
Висновки
Міжвоєнні Польща і Румунія були багатонаціональними державами. Правлячі кола цих
держав намагалися асимілювати українське населення і в різний спосіб роз’єднати україн
ські національні меншини, що проживали на цих територіях. Антиукраїнська політика при
вела до поступового зростання впливу українських націоналістів.
У Чехо-Словаччині становище українців було кращим. Розпад держави у 1939 р. дав по
штовх до утворення Карпатської України, яка була окупована Угорщиною.
Культура в Західній Україні

Українська освіта в Польщі та Румунії знаходилася у важкому становищі. Усі навчальні
заклади були полонізовані та румунізовані. У результаті неписьменність серед українського
населення зростала. Розбудовувати мережу приватних українських шкіл почала громад
ськість Західної України. Провідну роль в цьому відіграло товариство «Рідна школа». Воно
заснувало сотні бібліотек, видавало шкільні підручники, посібники, педагогічні журнали.
Без дозволу польської влади у Львові було створено два вищих навчальні заклади: україн
ський університет та вища політехнічна школа. Хоча вони діяли нелегально, дипломи сту
дентів цих закладів визнавалися у Німеччині та Чехо-Словаччині.
У Закарпатті влада не чинила перешкод для розбудови освіти. Була створена значна мере
жа українських шкіл. Працювали гімназії, учительські семінарії та вищий навчальний за
клад - Богословський ліцей.
Головним центром української культури в Східній Галичині залишалося Наукове товари
ство ім. Т. Шевченка у Львові. Воно утримувало велику бібліотеку, три музеї, два науково-до-
слідних інститути. У 1920-1930-ті pp. тут плідно працювали понад 200 науковців. Серед них
були М. Возняк, В. Гнатюк, І. Крип’якевич, С. Томашівський, Ф. Колесса та багато інших.
Новими іменами збагатилася західноукраїнська література. Помітну роль відігравав
львівський журнал «Літературно-науковий вісник», який з 1933 р. змінив назву на «Вісник».
В ньому плідно працювали В. Стефаник, М. Черемшина, Ю. Липа, Є. Маланюк, У. Самчук та
ін. Існувала група «пролетарських письменників», до яких можна віднести В. Бобинського,
О. Гаврилюка, Я. Галана, С. Тудора та ін. Найбільшим був табір письменників ліберальної
орієнтації, серед яких були молоді Ю. Шкрумеляк, І. Вільде, А . Чайковський та письменни
ки старшого покоління В. Стефаник, М. Черемшина та ін.
У мистецькому житті яскравими постатями були імпресіоніст І. Труш, експресіоніст
О. Новаківський та ін.
Дати
1929 р. - утворення ОУН.
1930 р. - проведення польською владою політики «пацифікації».
15 березня 1939 р. - проголошення незалежності Карпатської України.
Висновки
Культурний процес на західноукраїнських землях в період між двома світовими війнами
розвивався уповільненими темпами. Однак, незважаючи на полонізацію та румунізацію
українських закладів, національна культура, особливо на Галичині, зберігала і розвивала
свій потенціал. Вагомими були здобутки у літературному та мистецькому житті.
www.testosvit.com
198
Завдання 1 -1 8 мають по чотири варіанти відповіді,
серед яких лиш е один правильний. Виберіть правильний варіант
1. Причинами однобокого розвитку модернізації у східних і південноукраїнських землях
були:
А відсутність робочої сили
Б розгляд Петербургом українських земель як сировинного придатку та джерела сиро
вини А •Б' В Г
В віддаленість від Петербурга
Г небажання української буржуазії співпрацювати з центром
2 . Одна з форм монополії, яка бере на себе здійснення всієї комерцііїної діяльності (визна
чення цін, збут продукції та ін. через єдину збутову контору) при збереженні юридичної
іі виробничої самостійності підприємств, що входять до її складу, — це
А концерн
Б трест А В
в синдикат
Г асоціація
3. Небажання царя перетворити Державну думу в повноцінний парламент були спричине
ні;
А бездіяльністю депутатів
Б закликами депутатів до радикальних перетворень в державі А В Г
В дублюванням депутатами роботи царського уряду
Г закликами депутатів до повалення самодержавства
4. Про укладення якого договору пише історик: «Укладення сепаратного миру з Централь
ними державами вимагало від України, аби вона як державне тіло повністю відокреми
лася від Росії»?
А Ризького миру
Б Варшавського договору А Б В т':
В Брестського миру
Г Паризького мирного договору
5. Добровільне об’єднання депутатів парламенту, які гуртуються на окремій платформі,

мають свій організаційний центр, представників у структурних органах парламенту і
виступають за реалізацію власних рішень, — це депутатська
А община
Б громада Б В
А Г
В комісія
Г фракція
6. Серед основних складових українського руху в західноукраїнських землях були:

А польські політичні партії, молодіжні організації
Б культурно-просвітницькі організації «Просвіта», НТШ, румунські політичні партії
В австрійські державні установи, «Січі», українські політичні партії А Б В г
Г кооперативний рух, «Просвіти», українські політичні партії, «Січі»,
‘ наука
7. Наслідком прийняття Маніфесту від 17 жовтня 1905 р. для українців було:

А широке представлення українських політичних партій в ПІ і IV Думах
Б скасування дії Валуєвського циркуляру та Емського указу А Б В Г
В проголошення автономії України
Г повна заборона вживання української мови
www.testosvit.com
199
ЗНО з іст орії України. Повніш шкільний курс
8. Весною 1919 p., під час військової операції УГА проти польських вііїськ, військова місія
Антанти запропонувала сторонам підписати перемир’я і встановити кордон по так, зва
ній «лінії Бартелемі». Вкажіть якою буквою позначена на карті «лінія Бартелемі».
9. Про яку подію йдеться в уривку від жовтня 1918 p.: «З’їхалися до Львова кілька тисяч
селян, робітників, міщан, інтелігенції, всі видніші діячі Східної Галичини і Буковини,
представники академічної молоді і жіночих організацій... Прибули митрополит і обидва
єпископи. Велика зала Народного дому, всі сходи і площа перед входом були битком на
биті учасниками»?
А утворення Української Національної Ради
Б утворення Західноукраїнської Народної Республіки А Б В Г
В підписання А кту злуки між УН Р і ЗУНР
Г утворення Української галицької армії
10. Оцінку якій події дає український історик: «Діапазон думок дуже широкий: від визнання цієї
політики невдалим соціальним експериментом, що його свідомо втілювали в життя більшо
вики, до традиційного в науковій літературі радянської доби твердження про вимушеність її
запровадження в умовах громадянської війни та економічної блокади радянської Росії»?
А план ГОЕЛРО
Б «воєнний комунізм» А Б В г
В неп
Г індустріалізація
11. Позначте ім’я політика, про якого йдеться: «Український громадсько-політичний діяч,
співзасновник Української національно-демократичної партії, згодом її голова. Голова
Українського парламентського клубу у Відні. Перший голова уряду ЗУНР - це ...»
А Волошин А .
Б Левицький К. А Б В Г
В Вітковський Д.
Г Коновалець Є.
www.testosvit.com
200
12. Позначте рік відзначення 150-річчя від дня народження І. Франка під егідою ЮНЕСКО.
А 2006 р.
Б 1994 р. А Б В Г
В 2004 р.
Г 1996 р.
13. У якому році відбулися події, про які йдеться в документі: «Тепер ми констатуємо при
ємний факт, що об’єднаними силами німецьких, австро-угорських і українських частин
в країні встановлено порядок і спокій і вже ніщо не загрожує ані нашій державі, ані на
шим громадянам»?
А 1917 р.
Б 1918 р. А Б В Г
В 1919 р.
Г 1920 р.
14. Історик пише: «Важливу роль у формуванні національної свідомості українців відігра
ла історично-політична праця “ Історія Русів”, головною ідеєю якої було ствердження
права народу на...».
А конституційну монархію
Б автономію України А Б В Г
В самостійний державний розвиток
Г утворення конфедерації
15. Позначте дату заснування народовцями культурно-освітнього товариства «Просвіта».
А 1848 р.
Б 1868 р. А Б В Г
В 1861 р.
Г 1849 р.
16. Справжнім центром науки в Галичині стало утворене в 1873 р.

А Літературно-наукове товариство їм. Т. Шевченка
Б Наукове товариство ім. Т. Шевченка А Б В Г
В Руське педагогічне товариство
Г товариство «Просвіта»
17. Про яку реформу йдеться в документі: «Цим оголошується, що вам (будь-кому) дозволе
на безвідсоткова позичка в сумі 3 0 0 рублів на (вогнетривкі) будівництва (будівлі) з тією
умовою, щоб означена позичка була витрачена Вами виключно на ту необхідність, на
яку вона призначена, і щоб по закінченню трьох років протягом дев’яти років була по
вернута терміновими в рівних частинах щорічними внесками по ЗО рублів на рік почи
наючи з січня 1917 p., тобто щоб до 1 січня 1927 р. поповнена цілком»?
А нова економічна політика
Б Столипінська реформа А Б В Г
В реформа 1861 р.
Г реформа в Галичині 1848 р.
18. Позначте голову Державного Секретаріату, призначеного в листопаді 1918 р.
А Б В Г
Левицький К. Винниченко В. Раковський X. Волошин А. www.testosvit.com
201
У завданнях 1 9 -2 3 до кожної інформації, позначеної цифрами,

доберіть одну правильну відповідь з варіантів, позначених буквою.
19. Установіть партійну приналежність членів Директорії. ',;я , Б В Г Д
1 Швець Ф. А член УСДРП 1
2 Макаренко М. Б. член УПСР 2
3 Андрієвський П. В безпартійний 3
4 Винниченко В. Г соціаліст-самостійник
Д конституційний демократ 4
20. Установіть відповідність між стислими характеристиками історичних діячів та їхніми

іменами.
1 Громадсько-політичний діяч, історик, А Винниченко В.
голова Української Центральної Ради Б Павленко В.
Б В ,'Г д
2 Громадсько-політичний діяч, письменник, В Гру шевський М.
голова Генерального Секретаріату УЦР Г Ленін В. 1
3 Громадсько-політичний діяч, керівник Д Ніковський 2
жовтневого перевороту в Петрограді 3
4 Учасник бойових дій під час січневого
повстання в Києві, керівник КВО 4
21. Установіть відповідність між прізвищами історичних діячів

та партіями, до яких вони належали. А Б В Г Д
1 Франко І. А Революційна українська партія 1
2 Антонович Д. Б Українська партія соціалістів-федералістів 2
3 Міхновський М. В Русько-українська партія 3
4 Грушевський М. Г Народна українська партія
Д Українська соціал-демократична партія
4
22. Установіть відповідність між датами та історичними фактами.

1 1863 р. А видання Емського указу 1 А Б В Г д
2 1876 р. Б видання Валуєвського циркуляра 2
3 1892 р. В утворення «Молодої України» 3
4 1899 р. Г утворення «Братства тарасівців»
4
д утворення Кирило-Мефодіївського братства
23. Установіть відповідність прізвищ поетів творам, які вони створили. А Б В Г Д
1 Тичина П. А «Червона зима», «Поезії» 1
2 Сосюра В. Б «Сонячні кларнети», «Замість сонетів і октав» 2
3 Олесь О. В «Київ», «Літо», «Україна», «Збір винограду» 3
4 Рильський М. Г «Сміються, плачуть солов’ї...», «Айстри»
Д «Пісня про рушник», «З книги життя» 4
У завданнях 2 4 - 2 6 розташ уйте історичні події в хронологічній послідовності.
24. Розставте події в хронологічній послідовності.

А Прийняття першої Конституції УСРР
Б Утворення Раднаркому УСРР А Б В Г
В Утворення Народного Секретаріату
Г Утворення Української Держави
25. Установіть хронологічну послідовність історичних подій під час Першої світової війни.
А Галицька битва
Б Горлицький прорив
Af БГ В г
В Брусиловський прорив
Г Наступ російських військ у Східній Пруссії www.testosvit.com
202
26. Розташ уй те істор и ч н і д ок ум ен ти відп овідн о п осл ід ов н ості д о їх н ь о г о видання.

А М аніфест 17 ж овтн я («Ж овтневи й м аніф ест»)
Б М аніфест «Загальне полож ення про селян, звільнених від кріп осн ої залеж ності»
В «М аніф ест до у к р а їн ськ ого народу з ультимативними вим огам и А ■Б: В Т?‘
до У країнської Ради» ,
М аніф ест п ро зречення М иколи II
Завдання 2 7 - 3 0 мають по сім варіантів, серед яких лиш е три правильні.

Виберіть три цифри, що позначають правильні відповіді.
27. Н апередодні П ерш ої св іт о в о ї війни для ек он ом ік и У країн и були характерн і:
1 К онцентрація робочої сили
2 Ш видкий розви ток літакобудування
3 Утворення ф інансового капіталу
4 П отуж ний розви ток дрібн их і середніх підприєм ств
5 К онцентрація п ром и сл овості
6 Ш видкий розви ток сіл ьськ ого маш инобудування
7 Криза в сіл ьсь к ом у господарстві
28. О сновними п итан н ям и , я к і депутати від у к р аїн ськ и х губер н ій н ам а гал ася розв’язати
в І і II Д ерж авни х д у м а х , були:
1 Аграрне питання
2 Н аціонально-територіальної автоном ії
3 Н аціонально-персональної автоном ії
4 Запровадж ення у к раїн ськ ої мови в ш к ол і і церкві
5 П риєднання С хідн ої Галичини
6 Запровадж ення вип^ої освіти для ж ін ок
7 Запровадж ення загальної середньої освіти
29. Криза 1903—1907 pp. спричинила;

1 П огірш ення тіл ьк и становиш;а пролетаріату
2 Економічні страй ки робітн и ків
3 П ояву політичних гасел
4 П огірш ення становишіа робітн и ків і селян
5 Д обровільну передачу поміш;иками частини земель селянам
6 П рийняття закон у п ро скорочення р обочого дня до 8 годин
7 П рийняття закон у п ро скорочення робочого тиж н я
30. Під час революції 1905—1907 pp. в Україні відбулися події:

1 Видання У країн ського М аніф есту 25 ж овтн я 1905 р.
2 П овстання матросів на броненосці «П отьом кін »
3 П овстання саперів на чол і з Б. Ж аданівськи м
4 Розстріл м ирної дем он страц ії в Києві
5 Задоволення вим ог м ор я к ів під час повстання у Севастополі
6 П овстання у с. В еликі Сорочинці
7 Ф орм ування ук раїн ськ ої партії федералістів
www.testosvit.com
203
Тема 26. Україна під час Другої світової
та Великої Вітчизняної воєн (1939-1945 pp.)
П а к т М о л о т о в а —Р іб б е н т р о п а
Н априкінці 1930-х pp. су т т єв о зр осл а н ебезпека війн и в Є вропі. П олітика «ум иротворен
ня» агресора, я к у проводили уряди європейських демократичних країн, не давала позитив
них результатів. У вересні 1938 р. була підписана М ю нхенська угода, яка передбачала від
торгнення від Чехо-Словаччини третини її території. «Ч ехословацька криза» актуалізувала
«україн ське питан н я», яке було п ов ’язане з п одальш ою д ол ею З акарпаття. П рактично всі
провідні країни Європи, готу ю ч и сь до війни, мали власні плани. Серед н и х виділялися Ні
меччина та Радянський Сою з, м іж яким и, здавалося, існували непримиренні протиріччя.
Однак Німеччина ін іц ію вал а переговори з Радянським С ою зом і виявила готовн ість укласти
договір, п оступивш ись рядом територій (в т. ч. й західн оукраїн ськи м и землями).
23 серпня 1939 р. у М оскві, в п ри сутн ості Й. Сталіна, було підп исано Д оговір п р о ненапад
м іж СРСР та Н ім ечч и н ою , за я к и м сторони зобов’язували ся утр и м увати ся від будь-яких
агресивних дій стосовн о одна одної. До договору додавався сек ретн и й п р оток ол п р о розм е
ж ування «сф ери обоп іл ьн и х ін тер есів » у Ц ентральн о-С хідн ій Є вропі, як и й увій ш ов в істо
рію як пакт М ол отова—Р іббен тр оп а (за прізвиш;ами м ін істрів закордонн их справ СРСР та
Н імеччини відповідно). За п ротоколом розмеж увальна л ін ія пролягала по річкам Нарев, Віс-
ла і Сян. Варш авське передмістя Прага, розташ оване на правом у березі Вісли, як і більш ість
земель З ахід н ої У країн и, теж м а л о відійти до СРСР. У П івденно-С хідній Європі СРСР мав
інтерес до Бессарабії. П ідп и сан н я сек ретн ого п р оток ол у М ол отова—Р іббен троп а зм інило
розстан овку сил в Є вроп і і світі. Водночас було укладен о р ад я н ськ о-н ім ец ьк у торговельну
угоду. За нею СРСР зобов ’язувався постачати Н ім еччині п род укти харчування та матеріали,
які йш ли і для виробництва зброї.
Висновки
Ф орм ально рад я н ськ о-н ім ец ьк і д оговори мали на м еті відверн ен ня війни. А л е реально
вони не відвернули за гр ози н а ц и стсь к ої а гр е сії п р оти СРСР. При ц ь ом у Н ім еччина убезп е
чила себе від ведення вій н и на д ва ф ронти.
П о ч а т о к Д р у г о ї с в іт о в о ї вій н и
1 вересня 1939 р. п оч а л а ся Д руга світова війна. Через два ти ж н і основні сили польської
армії були розби ті н ім ец ьким и вій ськам и , але Сталін не п осп іш ав з наступ ом на Польщу. Він
відмовився від ок уп ац ії Л ю бл ін ськ ого і частини В арш авського воєводств на користь Н імеч
чини, але наполіг на переведенні Л итви з нім ецької «сфери ін тересів» в радянську. Радянські
війська новоствореного У країн ського ф ронту (ком андую чий С. Тим ош енко) мали на меті
«взяти під свій захи ст ж и ття і м айно населення Західної У країни і З ахідн ої Білорусії». 17 в е
ресн я 1939 р. вони п еретнул и к ордон С хід н ої Польш;і, а 22 в ересн я в ступ и л и до Львова.
М ісцеве населення вітало червоноармійців як ви звол и тел ів від п ол ьсь к ого гноблення, нази
ваючи цей час «зол оти м вереснем». З ахідн і кордони Р ад ян ськ ого С ою зу було перенесено на
2 5 0 —350 км. Велика Б ританія і Ф ранція погодилися з ф орм улю ванням радян ського нападу
на П ольщ у як «визвольного походу». П ольський уряд теж обм еж и вся протестам и. Таким чи
ном, СРСР поглинув п ол ови н у тер и тор ії П ольщ і, але зал и ш и в ся п оза євр оп ей сь к ою вій н ою
2 8 вересня 1939 р. м іж Н ім еччин ою і Радянським С ою зом було укладено договір п р о друж
бу і кордон, яким підтвердж увал ося вклю чення західн оукраїн ськи х земель до СРСР та уточ
нювалася лінія кордону м іж держ авами. У ж овтн і 1939 р. були проведені вибори до Н арод
них зборів З ахід н ої У країн и. Вони п рогол оси л и встан овл ен ня р а д я н ськ ої влади в краї
звернулися до В ерховн ої Ради СРСР з п рохан н ям вк л ю ч и ти зем лі З а хід н ої У країни до скла
ду УРЄР. Вж е н а ступ н ого м іся ц я це п рохан н я було задоволене.
Через рік, 28 червня 1940 p., СРСР зм усив Р у м у н ію п осту п и ти ся П івн ічн ою Буковиною
Бессарабією. Х оти н сь к и й п овіт Б есса р а бії разом з П івн ічн ою Б укови н ою були вклю чені в
кордони У РС Р як Ч ерн івец ька обл асть. Два південні повіти Б ессарабії теж увій ш л и в УРСР
як Ізмаїльська область. М ол давська А Р С Р у складі У РС Р була р озф ор м ов ан а. Половина її
території з переваж аю чим ук раїн ськ и м населенням залиш илася у складі УРСР, інш а поло
вина (П ри д н істров’я) р а зом з ш істьм а ц ен трал ьни м и п овітам и Б есса р а бії утвори л и нову
сою зн у респ убл іку — М ол давську РСР. www.testosvit.com
204
Гема 26. Україна під час Д р у г о ї світ о во ї т а В е л и ко ї В іт чи зн ян о ї воєн (1939-1945 pp.)
Іаріуполь"
, г -so 1-І
§)аиюв К р и м сь ки х , Краснодар
АРСР ' ^ О
^ ^ ч ^Сімферополь ' ' ' '
Україна в 1939 - 1941 pp. ^ І
Севасгополь_^\. Q
_
^БУХАРЕСТ. ^
Західний кордон СРСР у серпні 1939 р. Польські території, які за радянсько-німецькою

угодою ВІД 2 8 вересня 1 93 9 р. передані СРСР
Територія Української РСР і приєднані до УРСР (а) і БРСР (б)
інші радянські республіки Польські територГі, о к^о в а н і Німеччиною
Лінія розподілу Польїці та сфер впливу в
а б Території, відторгнуті від Румунії 28 червня 1940 р.
Європі між Німеччиною і Радянським Союзом,
1включені до складу УРСР (а) і новоутвореної
окреслена таємним протоколом до Пакту
Молдавської РСР (б)
Молотова-Ріббентропа 23 серпня 1939 р.
Напад Німеччини на Польщу. Дії німецьких Територія Придністров'я, вилучена зі складу
військ 1-17 вересня 1939 р. УРСР і передана Молдавській РСР
2 серпня 1940 р.
Межа просування німецьких військ
на 17 вересня 1939 р. Західний кордон СРСР станом на початок 1941 р.
ДГі радянських військ проти Польщі Межі і центри радянських республік
17-28 вересня і проти Румунії
в червні 1940 р. Межі і центри областей УРСР
у червні територія У РС Р зросла до 560 тис. кв. км , а населення збільш и л ося на 8,1 млн
осіб.
Висновки
П риєднання за х ід н о ї ча сти н и у к р аїн ськ и х зем ель д о У країн и м а л о виріш альн е значення
в ф орм уванні со б о р н о ї У країн и, як а через в ід су тн ість істор и ч н и х у м ов не могла відбутися
раніше.
Радянізація західноукраїнських земель

Червона армія прийш ла на Західну Україну, Бессарабію та П івнічну Б уковину з гаслами
возз’єднання україн ськи х земель з УРСР. Па території Західної У країни розпочалися докорін
ні зміни, пов’язані із зап ровадж ен н я м радян ських п оря д к ів (п роц ес рад я н ізац ії). У регіон
було направлено м айж е 86 тис. партійних та радянських керівників. Розвивалися пром ислові
підприєм ства, було ліквідовано безробіття, виріс рівень зарплати. Ті, х то не м іг працевлашту-
ватися, відрядж алися у сх ід н і області УРСР. До кін ц я 1939 р. п ом іщ и ц ьк і м аєтки були поді
лені між селянам и, я к і одерж али в користування понад мільйон гектарів землі, третина най-
бідніш их з них звільнялася від податків. А ле вступати до к ол госп ів селяни не поспіш али.
Місцеве населення отр и м а л о безкош товн і м едичн у допом огу, о св іт у та ж итло. Значно ви
росли кіл ьк ість ш к іл з ук раїн ськ ою м овою викладання та к іл ь к ість студентів-українців.
Преса виходила ук ра їн ськ ою мовою .
Однак соц іа л істи ч н і п еретвор ен н я зд ій сн ю вал и ся п ри м усово-н аси л ьн и ц ьки м и м етода
ми. До осені 1940 р. д о К а за хста н у було вислано ти х, х то у м а й бутн ьом уwww.testosvit.com
м іг чинити опір
205
владі. До ворогів було віднесено м ісцеву ін тел іген ц ію , в ій ськ ови х, свящ ен н ослуж и тел ів. На
території західн и х областей У країни органи держ авної безпеки заареш тували 65 тис. осіб.
Були розстріляні ти ся чі в ’язнів і польських військовополонених, зокрем а у Катині (Смолен
ська обл.) та ін. м істах. Ж о р ст к и м переслідуванням піддавалися члени ОУН, я к і розпочали
підпільну боротьбу.
Із серпня 1940 р. почалася націоналізація п ідприєм ств, тран спорту та засобів зв’язку в
П івнічній Б уковині. П отрібне обладнання завозилося із сх ід н и х областей УРСР. Одночасно у
п ом іщ и ків, церкви та зам ож н и х селян була конф іскована земля, я к у передали 60 тис. мало
земельних та безземельних селян. Понад 60 % сел ян ськи х господарств звільнилися від по
датків. У 1941 р. розпочалася кол екти візація, але основну ча стк у к ол госп н и ків складали пе
реселенці. А налогічно розгортал и ся події в П ридунайськом у краї.
Висновки
у 1 9 3 9 -1 9 4 0 pp. від бул ася істор и ч н а п одія — о б ’єдн ан н я у к р а їн ськ и х зем ель і входж ення
їх до складу^ УРСР. Однак п ози ти вн і зруш ення в соц іал ьн о-ек он ом іч н ом у і культурному
ж итті регіону зд ій сн ю ва л и ся у насильн и цьки й сп осіб та із за стосув а н н я м репресій.
Переддень війни
Н езваж аючи на прийняті д оговори, Н імеччина продовж увала готувати ся до війни з СРСР.
Був розроблений генеральний пл ан «О ст» — таєм ни й план у р я д у Н ім еччини з проведення
етнічних ч и сток та н ім ец ь к ої к ол он іза ц ії тер и тор ії С хідн ої Свропи п ісл я перем оги над СРСР.
Існувало декілька варіантів плану, 4-й і 5-й з них стосу в а л и ся У країн и і були розроблені в
грудні 1941 р. П ісля заверш ення війни передбачалося протягом ЗО років виселити 65 % на
селення У країни з акцентом на західн оукраїн ські землі. Вони мали бути онімеченими і ви
користаними я к некваліф ікована робоча сила.
Генеральний план «Ост» передбачав до 1972 р. винищення, депортацію або германізацію усіх жи
телів майбутньої Великої Німеччини - країни, яка повинна була утворитися на території від Північ
ного і Балтійського до Чорного морів. У липні 1942 р. Гітлер переніс свою ставку із Східної Пруссії під
Вінницю (ставка «Вервольф»). Сюди ж мали переселитися 45 тис. німецьких колоністів, які жили в
486 селах України. Місцеві жителі підлягали виселенню. У листопаді відбулася депортація населення
семи сіл (в районі Калинівки), щоб звільнити місця для перших німецьких колоністів з Волині. Але,
враховуючи ситуацію на Східному фронті, у квітні 1943 р. Гітлер розпорядився роботи припинити.
У грудні 1940 р. Генш таб зброй н и х сил Н імеччини розроби в «ди рек ти ву № 21» (план
«Б арбаросса»), яка передбачала напад і розгром СРСР за 4 - 6 ти ж н ів, так звану «бл и ск ави ч
ну війну» (бліцкриг). У додатку до плану зазначалося, щ о вій н а «п ови н н а вести ся з небува
л ою ж ор сток істю ». Значне м ісц е в п л ан ах н ац истів в ід в од и л ося У країн і, яка посідала п р о
відне місце в паливно-м еталургійній та м аш инобудівній галузях п ром и словості СРСР і мала
перетворити ся в аграрн о-си рови н н и й п ри даток Т р еть ого р ей х у (імперії).
Частка промислового виробництва України

в загальносоюзному масштабі (1940 p.), у %
вугілля чавун сталь залізна руда електроенергія
5 0 ,5 6 4 ,7 4 8 ,8 6 7 ,6 2 5 ,7
Ідеолог н ац истської партії А . Розенберг називав У країну «вузлом світової політики» - ви
гідне геополітичне становищ е У країни серед інш ого від к р и вал о н ац и стам ш л я х на Кавказ
та Індію. Г отую чи сь до «сх ід н о го походу», нім ці нарощ ували в ій ськ ову м огутн ість вермахту
(збройних сил): збільш ували к іл ьк ість танкових, м отори зован и х з’єднань, випуск новітніх
зразків зброї, розробл ял и н ову та к ти к у ведення війни, як а передбачала застосування тан ко
вих клинів, «котлів» тощ о.
www.testosvit.com
206
Тема 26. Україна під час Д р у г о ї світ о в о ї та В е л и ко ї В іт чи зн ян о ї воєн (1939-1945 pp.)
Підготовка до війни Німеччини та СРСР
Німеччина та ї ї союзники СРС Р

(на кордоні з СРСР) (в прикордонних округах)
Чисельність військ 4 млн 795 тис. З млн 488 тис.
Дивізії 190 170
Танки 3 668 13 379
Гармати 53 843 47 000
Авіація 2 850 19 500
З л ю того 1941 р. н ім ец ьк і частини почали розм іщ увати ся узд овж західн и х кордонів СРСР,
де активізувалася агентурна та диверсійна робота. Г отувалися до сп іл ьн и х дій і сою зн ики
Н імеччини: Італія, У горщ и н а, Р ум ун ія , Ф ін лян дія, С ловаччина. До нападу на СРСР Н імеч
чина мала практичний досвід ведення війни на європей ськи х ф ронтах і на червень 1941 р.
контролювала практичн о всю Європу. П очаток війни з СРСР було призначено на 22 червня
1941 р. Ведення н аступ у передбачалося у тр ь ох стратегічн и х н а п р я м к ах :
• «П івніч» - на Л енінград;
• «Ц ентр» - на М оскву;
• «П івдень» - на К иїв.
Радянський С ою з мав великий воєнно-економ ічний потенціал і теж готу в а в ся до м ож ли
в ої війни.
Частка асигнувань на оборону в державному бюджеті СРСР

(1929-1941 pp., у %)
1929-1932 pp. 1933-1937 pp. 1939 p. 1940 p. 1941 p. (план)
11,5 16,4 25,6 32,6 43
Були р озроблен і новітн і м оделі тан ків, л ітак ів, реак ти вн и х м ін ом етів, автом атів. Ш ви д
ко зростала чи сел ьн ість арм ії. У 1 9 3 9 -1 9 4 1 pp. було сф орм ован о 125 н ови х дивізій. За ч и
сельністю тан ків і л ітак ів Ч ервона арм ія м ай ж е вд в іч і п ер ев а ж а л а Н ім еччин у, Італію , Р у
м унію , Ф ін л ян д ію і Я п он ію разом у зя ти х . А л е вій ськ а були у к ом п л ек тов ан і застар іл ою
тех н ік ою та н ед осв ід ч ен и м и к а д р а м и . З разки н овітн ьої в ій сь к ов ої т ех н ік и не були зап у
щ ені у серій не в и р о бн и ц тв о . Д авалося взнаки й ви н и щ ен н я к ер ів н ого ск л ад у Ч ервон ої ар
м ії під час «В ел и к ого терору» (реп ресован о 44 ти с. чол. к ом а н д и р ськ ого скл аду), у Г У Л А Гу
перебували 1800 генералів. К ож ен третій з к ом ан д н о-н ачал ьн и ц ьк ого ск л ад у арм ії не мав
в ід п овід н ої освіти , значна к іл ь к ість червон оарм ій ців були неписьм енн и м и або м а л оп и сь
м енними. Однак ра д я н ськ а в оєн н а д ок тр и н а п еред бач ал а, щ о м а й б у тн я вій н а буде вести
ся на ворож ій те р и то р ії і «м а л о ю н а ш о ю к р о в ’ю ». М ож л и в ість обор он н и х дій не п ри пуска
лася. П ро незадовільний стан справ у З брой них си лах СРСР було відом о керівництву
Н імеччини.
У 1940 р. радянський у ря д запровадив на п ід п ри єм ствах і устан овах ряд ж ор стк и х захо
дів по зм іц н ен н ю тр у д ов ої ди сц и п л ін и . Р обочий день було п одовж ен о з 7 до 8 годин
П ’ятихвилин не запізнення загрож увал о позбавленням волі. З аборон явся сам овільний пере
х ід на ін ш у роботу. В ипуск н ея к існ ої п р од у к ц ії п ри рівн ю вався до ш кід н и ц тва. С творю ва
л ася єди на си стем а держ авн и х трудови х резервів, яка базувал ася на п ри м усовій м об іл і
за ц ії учн ів дл я р ем існ и ч и х ш к іл , зал ізн и ч н и х у ч и л и щ і ш к іл ф абр и чн о-зав одськ ого
навчання.
Одночасно СРСР зап ереч ував м ож л и вість війни з Н ім ечч и н ою . П ри пин и лася антина-
ц истська п роп аган да. У повідомленні ТАРС від 14 червня 1941 р. говорилося, щ о чутки про
www.testosvit.com
207
ЗНО з історії України. Повний ш кільний курс
наміри Н імеччини розірвати існ у ю ч і з СРСР договори не м аю ть ж одного п ід ґрун тя . Таке «за
спокоєння» дезорієнтувало радянське суспільство. На старом у кордоні, так званій «л ін ії Ста
ліна», система оборонних споруд роззброювалася і планомірно руйнувалася, а на новій лінії —
«л ін ії М олотова» — з ’я в л я л а ся ш ви дки м и темпами. П роте ж одна з «л ін ій» не була готова до
н адій н ого захи сту за х ід н о го кордон у СРСР. П очинаю чи з червня 1940 р. радянські резиден
ти доповідали к ерівн и ц тву СРСР п р о серй озн і наміри Н ім еччин и п оруш и ти договір п ро не
напад. Серед перш их повідомлень була й інф ормація ук раїн ськ ого худож н ика, розвідника
М. Глущенка. Радянське керівництво ці дані відкидало як дезінф орм ацію . П ропозиції вій
ськових керівників про приведення Збройних сил у бойову готовн ість Сталін розглядав як
паніку.
Висновки
Від вересня 1939 р. за х ід н оу к р а їн ськ і зем лі стали театр ом в оєн н и х дій. За кількісним и
показникам и Ч ервона арм ія зн ачно перевиш ;увала ін ш і ар м ії світу, але ї'ї якісн і показники
не відповідали ви м огам часу. М іл ітари зац ія економ іки та загостр ен н я п одій на н овом у кор
доні су ттєв о ускладн и ли в сі сф ери ж иття у к раїн ськ ого сусп іл ь ств а . Д ля СРСР та України
катастроф ічн і п од ії ста вал и н евідворотн и м и .
П о ч а т о к В е л и к о ї В ітч и з н я н о ї в ій н и
У ніч на 22 червня 1941 р. Сталін дав д озвіл на приведення в с іх п ри к орд он н и х округів в
бойову готовн ість, але без п рава відкри вати артилерійський вогон ь п о в ій ськ ах противни
ка, якщ о вони п еретнуть кордон. Одночасно у війська надійш ла директива, яка дозволила
проведення р ем он тн о-п роф іл акти чн и х робіт в авіаційних, артилерійських і тан кови х части
нах та звільнення бій ців на 2 0 -2 1 червня, командирів - до ран ку 22.
На світан ку 22 червн я 1941 р. Н ім еччин а та ї ї сою зн и к и без огол ош ен н я війни почали
наступ на трьох стратегічних напрям ках. Д ля керівни ц тва в оєн н и м и д ія м и на тери тор ії У к
раїни були створені П івден н о-З ахідн и й (ком ан дувач К и рп он ос) та П івденний ф ронти (Т ю -
ленєв). За ж ивою силою і техн ік ою вони відчутн о переваж али п ротивн ика (мали 5 625 танків
і 2 700 л ітаків п роти 1 3 0 0 тан ків і 8 5 0 л ітаків у групі арм ій «П івден ь»). А л е, користую чись
ефектом раптовості, п роти вн и к у перш і години війни завдав бом бового удару по аеродром ах
Південно-Західного фронту, ви вів із ладу 579 літаків та зруйнував аеродроми. Лиш е окремі
льотчики змогли в сту п и ти в бій з ворогом і 359 придатних до бою м аш и н перебазували в ти
лові аеродроми.
Спеціально для бой ов и х дій на тери тор ії СРСР н ім ец ьк е к ом а н д у в а н н я р озр оби л о н е
зви чай ну тактику. П оєдн ан н я тан кови х ди візій із брон ем аш ин ам и, бронетранспортерами,
середніми тан кам и та загон ам и м отоц и к л істів із груп ам и м от оп іх от и та артилерії давало
м ож л и вість ш ви дк о п р осу ва ти ся в глиб радя н ськ ої тери тор ії на 4 0 - 5 0 к м . У рай он і Л е с к о -
Г л и н н е-Т ал ьн и (післ я вій н и ця тери торія від ій ш л а до Польш,і) р ад я н ськ і воїни вели бої в
оточенні аж до п очатк у липня. 2 3 чер вн я почалася танкова битва у рай он і Л у ц ь к -Р ів н е -
Б роди, в якій брали у ч а сть 2 ти с. тан ків з обох сторін . Б и тва тр и в а л а ти ж д ен ь, СРСР втр а
ти в більш як 80 % та н к ів . За вкрай несприятливи х обстави н р ад я н ськ і воїни виявляли
м у ж н ість та відвагу. П еребуваю чи в оточенн і, 11 діб вела бої за ста в а В олодим ир-
В ол и н ськ ого п р и к ор д он н ого за го н у на чол і з лейтенантом О. Л оп атін и м . Із 73 захи сни ків
застави ж иви м и зал и ш и л ося тіл ьк и тр оє. На деякий час їм вдалося затрим ати п росування
ворога.
За три ти ж н і боїв із 170 дивізій дію чої армії на радян сько-нім ец ьком у фронті боєздатність
зберегли лиш е 70. В тративш и більш ість літаків і танків, частини Ч ервоної армії не могли
успіш но оборон яти ся. Б ійці радян ських військ потрапляли в оточення і полон. Були випад
ки, коли солдати без бою здавалися ворогу. Ч ервоноармійці, переваж но з трьохлін ійкам и, не
могли бороти ся на рівн их з нім ецьким и автом атниками. Н авіть під ударами невеликих груп
ворож их танків і авіац ії піддавалися паніці. На початку липня на південном у н апрям ку во
рог просунувся углиб на 3 6 0 -6 0 0 к м , захопивш и З ахідн у Україну, Білорусь, М олдавію , Л ат
вію та Литву, і вийш ов на п ід ступ и до Києва й Одеси. Червона армія відступала на Схід. Так
трагічно почалася війна м іж Радянським С оюзом і Н ім еччиною , я к у пізніш е назвали Вели
кою Вітчизняною.
www.testosvit.com
208
_____________________Тема 26. Україна під час Д р у г о ї світ о во ї та В е л и ко ї В іт чи зн ян о ї воєн (1939-1945 pp.)
У 1812 p., коли війна в Росії набула всенародного характеру, її стали називати Вітчизняною. У 1914 р.
робилися спроби Першу світову війну назвати Великою Вітчизняною, але назва не прижилася. Після
нападу Німеччини на СРСР у виступі по радіо 22 червня 1941 р. В. Молотов сказав: «Красная Армия и
весь наш народ поведут победоносную отечественную войну за Родину, за честь, за свободу.» Наступ
ного дня газета «Правда» надрукувала статтю О. Ярославського «Великая Отечественная война». Так
виникла ця назва.
Втрати сторін до середини липня 1941 р.
Жива сила і техніка СРСР Німеччина та ї ї союзники
Забито й поранено 850 000 100 000
Танки понад 6000 понад 1 500
Літаки близько З 500 950
Оборонні бої
Від 7 липня ц ен тр ом обо р о н н и х дій П івден н о-З ахідн ого ф рон ту був К иїв. Червоноармій-
ців підтримували сотн і ти ся ч киян з народного ополчення. Однак на обстан овку під Києвом
негативно вплинуло оточен н я і полон 6-ї і 12-ї армій П івд ен н ого ф рон ту в районі Умані
(108 тис. чол., разом з ком андувачам и І. М узиченком й П. П онедєліним). У творився великий
розрив м іж П івденним і П івденно-Західним фронтами, куди ринулися танкові групи проти
вника. Героїчна К и ївськ а обор он а (7 липня - 19 вересн я 1941 р.) відволікла значні сили п ро
тивника і сприяла зм енш енню ти ск у ворога на М оскву. У вересн і н ім ц і ф орсувал и Д ніпро,
обійш ли Київ з п івн очі й п івдн я. На арм ії П івденно-Західного ф рон ту насунулася загроза
оточення. Й. Сталін наказав утрим увати Київ до кінц я, інакш е керівни ц тво фронту «спіткає
кара як боягузів і дезертирів». Захи сн ики Києва стояли на смерть. Згода центру на виведення
військ з міста прийш ла тоді, коли в оточенні загин уло м айж е п івм іл ьй он а воїн ів, у том у чи с
лі й командувач ф ронту генерал-полковник М. Кирпонос. В орог втратив під Києвом більш як
100 тис. чол.
16 серп н я 1941 р. Ставка Верховного Головнокомандування видала н ак аз № 270, який п о
яснював поразки лиш е дезертирством і боягузтвом бійців та ком андирів. Н аказ закликав
знищ увати ти х бій ц ів і ком ан д и рів Ч ервон ої арм ії, я к і зд а в а л и ся в пол он, вваж ати їх де
зертирам и, а їхн і с ім ’ї залиш ати без держ авної підтри м ки . З м е т о ю п ідвищ ен ня дисципліни
12 вересня 1941 р. був виданий н аказ № 001919 п ро створ енн я у приф ронтовом у тилу за гор о
дж увальних за гон ів, я к і призначалися для «встановлення твердої дисципліни та припинен
ня втечі охоплених п ан ік ою військ».
Одночасно з боя м и за К и їв 5 серп н я ворож а армія (переваж но рум унська) повела наступ на
південний сх ід і південь У країни. Була орган ізован а обор он а Одеси. В орог розраховував взя
ти її за два дні. М уж ні захи сн и ки м іста оборонялися 73 дні і ночі, відтягн увш и на себе 300-ти-
сячне н ім ецько-рум унське угруповання. 16 ж овтн я Ч ервона арм ія зали ш и ла Одесу. На п о
чатку ж овтня радянські війська зазнали катастроф ічної поразки у П риазов’ ї. У середині
ж овтня б о ї розгорн ул и ся на п ід ступ а х до Х а р к ов а і в Д онбасі. Т р а гіч н ою виявил ася доля
К рим ського ф ронту, утворен ого в січні 1942 р. Війська ф рон ту тр и ч і робили спробу наступа
ти, але в травні зазнали н ищ івн ої поразки і покинули Керченський п івострів. Т ретя частина
бійців потрапила в полон, понад 10 тис. червоноармійців сховал и ся в А д ж и м уш кай ськ и х
каменоломнях і тримали обор он у декілька м ісяц ів, марно сп одіваю чись на допомогу. Після
ліквідації К рим ського ф ронту стан ови щ е захи сни к ів С евастоп ол я стал о безнадійним . О бо
рона С евастополя (30.10.1941 р. - 04.07.1942 р.) три вал а 2 50 д н ів. Одним з перш их прикла
дів масового героїзм у був нерівний бій чорн ом орц ів з н ім ец ьки м и тан кам и . М оряки загину
ли, але ворога не п роп усти л и . П ротягом перш ого півріччя 1941 р. СРСР втрати в м айж е увесь
довоєнний кадровий склад. П роте на кінець п ерш ого р ок у вій н и в тил ових районах СРСР
вдалося сф ормувати понад 4 0 0 н ови х дивізій.
www.testosvit.com
209
Тимошенко Семен Кирпонос Михайло Ковпак Сидір

(1895-1970) - маршал Радянсь (1892-1941) - генерал-полков- (1887-1967) - державний і гро
кого Союзу. З вересня 1939 р. - ник, Герой Радянського Союзу мадський діяч, двічі Герой Ра
командувач військ Українсько (1940). дянського Союзу. Один з пер
го, пізніше Північно-Західного Командувач військ Київського ших організаторів партизансь
фронтів. Народний комісар обо Особливого військового окру кого руху в Україні, командир
рони СРСР (1940-1941). Після гу, військ Південно-Західного великого партизанського з’єд
війни командував військами фронту (1941), організатор обо нання, яке здійснювало глибокі
декількох округів. рони Києва. рейди з Брянських лісів до Кар
пат. Після війни - Голова Вер
ховної Ради УРСР.
П ідсум ком п ерш ого етап у війн и стал а би тва за М оскву. Н ім ец ький пл ан «Т айф ун» перед
бачав взяття с тол и ц і СРСР д о 7 л и стоп ад а 1941 р. Однак активна оборона радянських військ
завершилася перемогою Червоної армії. П ід М осквою було розгром л ен о 38 нім ецьких дивізій,
ворога відки н уто на 100—2 0 0 км. Й. С талін нап олягав на п род овж ен н і н аступ ал ьн и х опера
цій, хоча Генш таб пропонував план активної стратегічної оборон и з подальш им контрнасту
пом. Однак за ін іц іати ви керівни ків П івденно-Західного ф ронту (С. Т им ош енко, М. Х рущ ов)
у травні 1942 р. в рай он і Х а р к о в а була проведена н аступ ал ьн а оп ерац ія, під час я к ої п отра
пили в оточен н я і були п о в н істю знинцені три радян ські арм ії. Б ої за Донбас у січн і-березн і
1942 р. результатів не дали.
22 липня 1942 р. радянські вій ська залиш или Ч ервон оарм ій ськ і С вердловськ - останні
населені пункти Л уган ськ ої обл а сті. У країн а була п овн істю окуп ован а.
За радянських ч а сів п ор азк и 1941—1942 pp. п оя сн ю в а л и ся ; р а п т о в іст ю нападу ворога,
н едосвідчен істю к ом а н д и рів та воєн ачал ьн и ків, я к і при йш ли на зм ін у реп ресован и м фа
хівц ям , і н еп ід готов л ен істю к раїн и д о бор отьби з противн иком , як и й у 1941 р. поставив під
свій контроль увесь воєн н о-екон ом ічн ий потенціал Європи.
Сьогодні зр озум іл о, щ о к рім зазначен их причин, існ увал и й ін ш і: репресивні заходи на
лаш тували проти влади певну ча сти н у населення. П роте біл ьш ість все ж таки зум іла відріз
нити захист Вітчизни від реж им у. М али місце й помилки уряду. 24 травня 1945 р. на прийомі
в Кремлі Й. Сталін зробив зізнання: «У наш ого уря д у було немало пом и л ок, були у нас момен
ти розпачливого становищ а в 1941-1942 рок ах, коли наш а арм ія відступала».
Висновки
На п очатку В ел и кої В ітч и зн я н ої війни Ч ервона арм ія ви я ви л а ц іл к ов и ту н еп ідготовл е
ність до війни. У перш і ти ж н і було втрачено значну ч а сти н у д ов оєн н ого к а д р ов ого і техн іч
ного скл аду п ри кордон н и х части н . П роте п р оти стоя н н я 1941—1942 pp. не лиш е зірвало план
«бл и ск ави чн ої вій н и», а й завд ал о в ор огов і в ід ч утн и х втр ат у ж и вій си л і та техн іц і.
М о б іл іза ц ій н і за х о д и
22 червн я в СРСР було огол ош ен о п ро м о б іл із а ц ію в ій с ь к о в о з о б о в ’я за н и х , хоч а в оєн
ний стан оголосили лиш е на європ ей ськ ій части н і країн и . М обіл ізац ій н ий план прийняли
ЗО червня. Того ж дня утвори л и вищ ий надзвичайний орган влади - Д ерж авний К ом ітет
Оборони на чол і із Й. С таліним . Із заявою про початок війни 22 червня 1941 р. виступив за
ступник голови РН К СРСР В. М олотов.
www.testosvit.com
210
_____________________Тема 26. Україна під час Д р у г о ї св іт о в о ї та В е л и ко ї В іт чи зн ян о ї воєн (1939-1945 pp.)
Сталін у перші дні вій н и розгу би вся . Л иш е З липня він виступи в по радіо і визнав, щ о
країна опинилася в ск р утн ом у становищ і. Він узяв на себе обов’я зк и наркома оборони, а на
початку серпня став Верховним головнокомандувачем.
Понад 2,5 млн ж и тел ів У країни було мобілізовано до лав Ч ервоної армії. Водночас близько
1,5 млн осіб д обр ов іл ьн о в ступ и л и д о загон ів н ародн ого оп ол чен н я та винищ увальних ба
тальйонів для охорон и тилових районів від ш п и гун ів і диверсантів. П онад 2 млн ж ителів
міст і сіл У країни п р а ц ю ва л и на будівн и цтві обор он н и х сп оруд, створю вали грош овий та
оборонний фонди країни, брали ш еф ство над пораненими в госп італ я х, родинами фронтови
ків, дітьми, я к і залиш илися без батьків.
П ер ев ед ен н я е к о н о м ік и на в о є н н і р ей к и
Від початку війни стало зр озум іл о, щ о СРСР не готов и й д о ш и р ок ом а сш та бн и х оборон
них дій. П ід за гр о зо ю о к у п а ц ії оп и н и л ася величезна тери тор ія СРСР, в том у числі - вся
Україна.
П ротягом стисл ого ча су необхідн о було п еревести ек он ом ік у к раїн и на воєн н ий лад. Уже
через тиж день після п очатку війни практично всі підпри єм ства викон ували замовлення
фронту. На оборон ни х п ідп ри єм ствах працю вали ж ін к и , студенти, п ідл ітки , пенсіонери. Се
лянам у надзвичайно скл адн и х ум овах вдалося зібрати врож ай 1941 р.
У ек он ом ічн ом у п р о ти сто я н н і д в о х держ ав перш им к р ок ом стал а успіш н а евакуація в
тилові райони най цін н іш ого обладнання, кваліф ікованих ф ахівц ів, д ія ч ів науки та культу
ри. У червні 1941 р. при РИ К була створена Рада у сп р а в а х ев а к уа ц ії та Радіоінф орм бю ро,
прийнято постанови п ро охорон у підприємств і установ, про реж и м р оботи робітників та сл уж
бовців в умовах воєн н ого часу. Головною м етою евакуац ії було створ ен н я ум ов ш ви дкого від
новлення в оєн н о-госп одар ськ ої бази для ведення війни. С кл адовою ч а сти н ою перебудови
господарства були евак уй ован і п ідп ри єм ства П ридніпровського пром ислового району, Доне
цького та К риворізького басейнів, Києва, Х аркова, Одеси та ін ш и х міст. За 45 діб під ворож им
вогнем було демонтовано і відправлено на сх ід обладнання заводу-гіганта «Запоріж сталь».
Головним чином з Л івобер еж н ої У країни було евакуй ован е н ай ц ін н іш е устаткуван н я 550
н айбільш их п ід п р и єм ств , худ оба , м айно р ад госп ів і м а ш и н н о-тр ак тор н и х станцій, науко
во-досл ідн и х устан ов, 70 ви ш ів. Н ерідко евакуація проходила п ід артобстрілам и і бомбарду
ванням з повітря. У м іста і села Р осій ськ ої Ф едерації, К азахстану, респ убл ік Середньої А зі
було евакуйовано 3,5 м лн ж и тел ів У країни. Уж е через тиж день п ісл я п очатку війни всі ева
куйовані п ідп ри єм ства ви к он ува л и зам овлення фронту. М аш и н обудівні підприємства ви
пускали або рем онтували танки, броньовані потяги, м іном ети. Р обітн ики , селяни і служ бов
ці були закріплені за робочи м и м ісц ям и , відп устки заборонялися. За самовільне залишення
підприємства працівників огол ош увал и дезертирами і засудж увал и на строк від 5 до 8 років.
Виконавчим органам надавалося право здійсню вати переведення робітн и ків на ін ш у роботу
без їхн ьої згоди.
До роботи залучалися пенсіонери, ж ін к и , діти. П р од ов ол ьств о серед робітн и ків і служ
бовців р озп од іл ял ося за к артк ам и . Р обітники отри м ували 80 0 г хліба, сл уж бовц і - 500 г, а
діти й утрим анці - по 400 г.
На селі за ск л ад н и х у м ов збирал и врож ай і ви кон ували держ авні п оставк и . Робота лягла
на плечі сел ян ок, я к і годували арм ію і країну. Тем пи зби р ан н я хл іб а в ти л ови х районах у
2 - 3 рази перевищ увал и д овоєн н і. П ісля здійснення держ авних п оставок і сплати податків
зерна майж е не залиш алося. С еляни гол одували . Те, щ о не м ож н а було вивезти, Раднарком
СРСР і ЦК ВКП(б) розпорядилися «безум овно знищ увати». Це було ніби логічно: щ об ворог не
зміг використати майно. А л е населення, яке залиш алося на випаленій землі, позбавлялося
засобів до існування.
Висновки
На тлі к ата стр оф іч н и х невдач п ерш ого періоду війн и евак уац ія , я к гіган тський маневр
продуктивними си ла м и к раїн и , виглядала усп іш н и м заход ом . Було д ося гн у то головної
мети — створено ум ови д л я ш в и д к ого відновлення в оєн н о-госп од а р ськ ої бази під час веден
ня війни з Н ім еччин ою .
www.testosvit.com
211
Встановлення окупаційного режиму («новий порядок»)

Н ацисти не визнавали за о к у п ов а н ою У країн ою п рава на держ авн е існуван ня. Ї ї тери то
р ію було поділено на ча сти н и . У країн а, як ц іл існ ість, п ерестал а існувати.
• Р ей хском ісаріат «У к р аїн а » (П равобереж ж я, більш а частина Л івобер еж ж я й південні
райони) мав цивіл ьну адм ін істрацію ;
• дистри кт (округ) «Г ал и чи н а» (Л ьвівська, Д рогобицька, С таніславська, Тернопільська
обл.) приєднали до п ол ьського «генерал-губернаторства»;
• «Т ран сн істрія » (Ч ернівецька, Ізм аїльська, Одеська обл. і ряд районів М иколаївської,
Вінницької та Х ер сон ськ ої обл.) увій ш л а до скл аду Р у м у н ії;
• «приф рон това зон а » (Ч ерн ігівська, Х арківська, Л уганська, С ум ська обл.) перебувала
під владою арм ій ського управління.
Україна в 1941 - 1942 pp.

Західний кордон СРСР станом
на 22 червня 1941 р. С /у О Район «Поліської Січі» у червні-листопаді 1941 р.
Наступ німецьких військ Район радянського партизанського руху

'= 3 :3 !' у вересні 1941 - листопаді 1942 р.
у червні 1941 - листопаді 1942 р.
Окупаційний режим:
Оборонні бої радянських військ
рейхскомісаріат «Україна»
Лінії фронту:
~| дистрикт «Галичина» (у складі
на ЗО червня 1941 р. —І Генерального губернаторства)
—1 території, підпорядковані
на 10 вересня 1941 р. J німецькому військовому командуванню
на 31 січня 1942 р. інші території, окуповані Німеччиною
та Бессарабія і Північна Буковина,
на 18 листопада 1942 р.
5ІІ включені до складу Румунії
Райони оточень радянських військ Ш Трансністрія, зона румунської окупації
За передовими части нам и нім ец ької арм ії в У країну при йш ли загони і установи спеціаль
ного призначення для встановлення «н ового п оря д к у», який суп р овод ж увався масовим теро
ром і пограбуванням. У вересні 1941 р. було видано наказ, яки й п ідкресл ю вав, ш,о на ок у п о
ваних територіях «л ю дське ж и ття нічого не варте і вплив м ож е бути д ося гн уто тільки
надзвичайною ж о р сто к істю . ...За ж и ття одного нім ецького солдата смертна кара для 5 0 -100
ком ун істів». П очалася реал ізац ія програм и ген оциду щ одо у к р а їн сь к ого населення: м акси
мальне очипі,ення захоплених територій від м ісцевих ж ител ів, я к и х вваж али «недолю дка
www.testosvit.com
212
_____________________ Тема 26. Україна під час Д р у г о ї світ о во ї та В е л и ко ї В іт чи зн ян о ї воєн (1939-1945 pp.)
ми» по віднош енню до «надлю дей» арійської раси - нацистів. Н айперш е розправлялися з
партійно-радянським активом та полоненими. На території У країни були розташ овані понад
230 таборів, де загинули близько 1,5 млн в ій ськовоп ол он ен и х. Небаченою за ж ор сток істю і
наслідкам и була к ам п а н ія винищ ення єврей ського населен ня - Гол окост. Із 6 млн євреїв,
знищ;ених під час війни в різн и х країн ах, понад 1 млн становили радян ські євреї, я к і п р о
ж ивал и на тери тор ії У к раїн и й Б іл орусії. На ок ол и ц і К и єва, у Б а би н ом у Яру, п ротя гом
декількох днів було страчен о 52 тис. євреїв, україн ців, росія н та п редставників ін ш и х націо
нальностей. В подальш ом у розстр іл и відбувалися щ ов івтор к а і щ о п ’я тн и ц і. На тери торії
України відом о не менш е 25 0 м ісц ь м а сов и х р озстр іл ів у к р а їн сь к ого населення. Усього за
роки ок уп ац ії в У к раїн і загин уло бл и зько 4 млн ж ителів.
У Німеччині було створено м ін істер ств о у справах ок уп ован и х територій Сходу, яке керу
вало вивозом п р од овол ьства , ц ін н остей та р о б о ч о ї сили з У країн и. На початку 1942 р. серед
населення У країни розгорнулася агітац ія про виїзд на р об оту до Н ім еччини. Безробіття, г о
лод, спокусливі обіц я н ки зм усили в січн і—л ю том у дек іл ьк а т и ся ч д обр ов ол ьц ів виїхати до
Н імеччини. Л исти про ж ахл и ві ум ови існування заробітчан припинили виїзд на захід. У б е
резні прийш ло розп ор яд ж ен н я п р о вивіз додатково 527 тис. р обітн и ків , у вересн і — щ е 500
тис. українок у в іц і 15—35 років. На м а йбутн іх остарбайтерів влаш товувал и облави, брали в
заручники рідн их, спалю вали будинки ти х, х то тікав. За рок и о к у п а ц ії з тер и тор ії У країни
було вивезено 2 м л н 4 0 0 тис. осіб, щ о станови л о 4 8 % від у сіх п р и м у сов о вивезен и х на Захід
з тери торії СРСР. Ч астина з н и х загинула від непосильної праці, частина повернулася на
Батьківщ ину, а частина залиш илася на Заході.
Вж е 5 серпня 1941 р. з’явил ося розпорядж ення про з о б о в ’язан н я п рац ю вати в сім ж и те
лям окупован их с х ід н и х тери тор ій в ік ом від 18 до 45 рок ів (пізніш е в ік встановили від 14 до
65 років). Окупанти відновлю вали роб оту електростанцій, вел и к и х підп ри єм ств, налагодж у
вали видобуток стратегічної сировини. Із фабрик і заводів м асово вивозилося обладнання.
Крім того, до Н ім еччини відправлялися сіл ьськогосп одарська п р од ук ц ія , твори мистецтва і
навіть чорнозем та елітні дерева. Те, щ о не могли вивезти, - зн и щ увал и. П ід час відступ у на
цисти застосовували та к ти к у «спаленої землі».
У сіл ьськ ом у госп од а р стві н ім ц і зберегли к ол госп и , перейменувавш и їх в громадські г о с
подарства (громгоспи). В ідновлю валися переробні п ідприєм ства: сп и р тові, ц укрові й кон
сервні заводи, тю тю н ові фабрики.
Одним з основних завдань органів окупац ійн ої адм ін істрац ії було вилучен н я п родуктів
харчування, розміри я к и х залеж али лише від потреб Н ім еччини. В п р оц есі кол он ізац ії
україн ськи х тери торій стави л ося завдання м а кси м ал ьн о в и к ор и стати У країн у для п оста
чання си ровин и та п р од ук тів харчуван н я «новій Є вропі».
Через 3 - 4 м іся ц і ок у п а ц ії н ім ц і зап ровади л и п род овол ьч і картк и , я к и м и забезп ечувався
лише кож ен ш ости й м еш кан ец ь У країни. На лю дину в м іся ц ь п р и п ад ал о по 2 -3 к г борош на
та 2 -3 кг овочів. Тим, х то працю вав, давали щ е по 2 к г хліба.
Норми забезпечення робітників та їхніх утриманців продуктами харчування

в окупованому Донбасі /на один день/
продукти робітник утриманець
хліб 260 г 170 г
масло 7г 4г
м’ясо 10 г 6г
овочі 350 г 310 г
крупи 21г 14 г
Кваліф ікований робітн и к м іг заробити приблизно 380 крб. на м ісяц ь. П ісля сплати ком у
нальних послуг і медичного страхуван н я залиш алося бл и зько 260 руб. Н авіть за наявності
карток отримати харчі п рактичн о було немож ливо, їх купувал и на ри н к у за спекулятивними
цінами. www.testosvit.com
213
Ц ін и н а о с н о в н і п р о д у к т и х а р ч у в а н н я н а р и н к у
продукти Хліб 1 кг Сало 1 кг М’ясо 1 кг Масло 1кг Смалець 1 кг Яйце одне Сіль 1 склянка
ціна 200 крб. 6 тис. крб. 7 тис. крб. 5 тис. крб. 2 тис. крб. 20 крб. 250 крб.
Внаслідок голоду, холоду, виїзду на р оботу в Н імеччину, м асови х розстріл ів, епідемій че
ревного тифу, диф терії населен ня м іст ск ор оти л ося на 4 0 - 6 0 % . Так здійсню вався план зне-
люднення на тери торіях, я к і н ацисти розглядали як «ж и ттєви й п р ост ір н ім ец ьк ого народу»
(лебенсраум).
Р у х О п ор у і к о л а б о р а ц іо н із м
На окупованій тери торії розгорн увся Р ух Опору. А к ти в н о боролися з нацистами радян
ське підпілля і партизан и. Н ап ри кін ц і 1941 р. у творю ю ться партизанські загони О. Ф едоро-
ва, С. К овпака, О. С абурова та кіл ьк а десятків невеликих загонів на Х ар к івщ и н і й Донбасі.
Особливо активно діяли партизанські загони у приф ронтовій см узі. У червні 1942 р. був у тв о
рений У країнський ш таб п а р ти зан ськ ого р уху (У Ш И Р ) на чол і з Т. С трокачем . П ід керівниц
твом У Ш И Р здійсн ю вали ся рейди вел ики х партизанських з’єднань і загонів по тилах ворога.
Гітлерівські ок уп ац ій н і чиновники називали партизанську бор отьбу «регулярним другим
ф ронтом». Н ай біл ьш ого р о зм а х у б о р оть б а досягл а у 1944 р. Загалом на території України,
як свідчать сучасн і дані Головного управління розвідки М іністерства оборони У країни, д ія
ли понад 5 0 0 ти с. п арти зан ів і більш е 35 0 п ід п іл ьн и х орган ізац ій . Серед партизанів і
підпільників У країни були п редставники м айж е 60-ти національностей, з я к и х україн ці ста
новили 59 % .
Провідну роль серед н ац іон ал істични х сил відігравали О У Н -б (під керівництвом С. Банде-
ри) та ОУН-м (під керівництвом А . М ельника). ЗО червня 1941 р. у Л ьвові ОУН-б проголосила
«А к т відновлення У к р а їн ськ ої Д ерж ави», на чолі з Я. Стецьком. Це викл и кал о різко нега
тивну реакц ію Берліна та ареш ти п ровідн и х д іячів організації.
На П оліссі в другій половині 1941 - перш ій половині 1942 р. діял и загони «П ол іськ ої Січі»,
яка була утворена представникам и У Н Р в ем іграції. Згодом вони стали називати себе У кра
їн ськ ою п овстан ськ ою а р м ією (У П А ) на чолі з Т. Б ул ьбою -Б оровц ем . У П А переш кодж ала
відправці україн ського населення до Н імеччини, грабувала н ім ец ькі скл ади, повертала се
лянам продовольство, але не знищ увала німців. У л и п н і-сер п н і 1943 р. вій ськові підрозділи
Бульби-Боровця були роззброєн і збройним и загонами, створени м и ОУН-б, я к і очолив Р. Ш у-
хевич. До них ж е і перейш ла назва У П А . Єдине збройне ф орм ування, щ о не влилося в У П А ,
набуло назви «У країнська народна револю ційна армія» і п роіснувало до п ри ходу радянських
військ. На кінець 1944 - початок 1945 р. у скл аді У П А було понад 2 0 ти с. осіб. Військові під
розділи ОУН-м о б ’єдналися у ф орм ування під назвою «О бор он а У країни».
У березні 1943 р. за н ім ец ькою ін іц іати вою з місцевого у к р аїн ськ ого населення була ство
рена добровільна д и візія «СС Галичина».
СЛ9ВНИК
Колаборанти - особи, що добровільно співпрацювали в економічній, політичній, військовій чи
побутовій сфері з окупаційною владою у країнах, захоплених Німеччиною в період Другої світової
війни.
Одночасно У П А боролася з п о л ьсь к ою А р м іє ю К р ай овою (А К ). Керована польським уря
дом з Лондона, вона діяла на В олині з 1941 р. Обидві сторон и вдавалися до терористичних
акцій. В наслідок тр а гіч н и х п одій оби д ва народи зазнали в ел и к и х втрат: загинули тисячі
мирних ж ител ів, були зр уй н ован і д еся тк и сіл.
www.testosvit.com
214
Тема 26. Україна під час Д р у г о ї світ о во ї та В е л и ко ї В іт чи зн ян о ї воєн (1939-1945 pp.)
Теліга Олена
Сабуров Олександр Федоров Олексій (1907-1942) - україн
(1908-1974) - один з (1901-1989) - командир ська поетеса, політич
керівників партизан Чернігівського та Черні- ний діяч. У 1932 р.
ського руху під час Ве гів сько-В ол и н ськ ого вступила до ОУН. У
ликої Вітчизняної вій партизанських з’єд 1941 р. приїхала до Ки
ни, генерал-майор, Ге нань, що діяли в Укра єва. Організувала спіл
рой Радянського Сою їні, Білорусії та Орлов ку українських пись
зу. Командир парти ській області. менників, займалася
занського з’єднання у Двічі Герой Радянсько літературною та полі
Сумській області, в Пра го Союзу, генерал- тичною діяльністю. У
вобережній Україні. майор. 1942 р. заарештована і
розстріляна в Бабино
му Яру.
Представники довоєнних політичних партій Західної України (за винятком ОУН-м та

східних українців) у липні 1944 р. утворили Українську Головну Визвольну Раду (УГВР) -
представницький орган, одним із завдань якого було керування «всією національно-виз
вольною боротьбою українського народу аж до здобуття державності і створення органів не
залежної державної влади на Україні».
Висновки
Окупувавши Україну, нацисти почали здійснювати страхітливий план «знелюднення»
територій і онімечення населення. Терором, голодом, національним приниженням нацисти
прагнули підірвати фізичні та моральні сили українців.
Учасники Руху Опору, розгорнувши боротьбу на території всієї України, зробили свій
внесок у вигнання ворога.
Початок визволення України

Перемога радянських військ під Сталінградом та союзників під Ель-Аламейном у Північ
ній Африці стали початком перелому у Другій світовій війні. На Східному фронті розпочався
контрнаступ радянських військ від Ленінграда до Кавказу. 18 грудня 1942 р. почалося визво
лення Лівобережної України. Першим українським населеним пунктом, який було звільнено
від окупантів, стало село Півнівка на Ворошиловградщині (сучасна Луганська обл.). За його
визволення віддали життя 1066 червоноармійців. З кінця січня до початку березня 1943 р.
радянські війська провели Ворошиловградську та Харківську наступальні операції і просу
нулися на 100-260 км. Однак у результаті німецького контрнаступу змушені були відійти і до
кінця березня 1943 р. залишити Харків. Невдалою була й спроба Червоної армії прорвати обо
ронні укріплення по р. Міус («Міус-фронт», Ворошиловградщина) у лютому — липні 1943 р.
Остаточно переломила хід Другої світової війни Курська битва, яка відбулася у липні -
серпні 1943 р. У ній стійкість і мужність виявили воїни-українці: ЗО чол. з них було присво
єно звання Героя Радянського Союзу.
Серед нагороджених був і льотчик І. Кожедуб, який пізніше ще двічі ставав Героєм Радян
ського Союзу. На підтримку Курської битви відбулася операція радянських партизан під на
звою «Рейкова війна» (серпень-вересень 1943 p.). Битва мала вирішальне значення для по
дальшого визволення України.
www.testosvit.com
215
■
Севастополь^ Новоросй^сьОч,^
Україна в 1943 - 1944 pp.
Наступ радянських аійсмс
у грудні 1942 - жовтні 1944 р. ‘І і ї і ї ї Райони оточень німецьких військ
Контрудари німецьких військ
Лінії фронту: < 3 Райони дій радянських партизанів
на 31 грудня 1942 р.
на ЗО березня 1943 р. І І Райони дій УПА
на ЗО вересня 1943 р.
на 17 КВІТН Я 1944 р. Теркторії, визволені Червоною армією
на 28 жовтня 1944 р. впродовж 1943 - 1944 рр.
у серпні-вересні 1943 р. була проведена Донбаська операція, в результаті якої радянські

війська прорвали лінію фронту і визволили Донбас (в тому числі Харків удруге). Ініціатива
остаточно перейшла до Червоної армії.
У 1943 р. на території України зосередилася майже половина радянських військ. Під
тверджувалися слова О. Довженка, що «навколо України точиться добра половина усієї
війни». До листопада було здійснено Чернігівсько-Прип’ятську, Мелітопольську наступаль
ні операції. 20 жовтня 1943 р. Ставка Верховного Головнокомандування реорганізувала
Воронезький фронт у Перший Український; Степовий фронт у Другий Український, Півден
но-Західний фронт у Третій Український; Південний фронт у Четвертий Український.
Київська операція
У другій половині вересня 1943 р. радянські війська підійшли до середньої течії берегів
Дніпра, де, як вважали німці, вирішувалася доля Німеччини. Сталін наказав взяти столицю
Києва до 7 листопада. Удари по ворогу вирішено було завдавати з півночі і півдня - Великого
Букрина та Лютежа відповідно. На початку листопада в результаті складного перегрупуван
ня сил почався наступ радянських військ, а 6 листопада 1943 р. радянські війська увійшли
в Київ. Першими з боєм у центр міста пробилися танкісти під командуванням капітана
Д. Чумаченка. Червоні прапори в центрі міста підняли розвідники під командуванням капі
тана Н. Андреєва і лейтенанта Г. Саморукова.
Під час визволення української столиці загинули 417 тис. воїнів. Серед них були й мобілі
зовані та погано озброєні 16-17-літні юнаки з навколишніх сіл Київш;ини. «...У тій війні було
багато смертей, нічим не виправданих. Зустрічалися воєначальники і командири, які праг
нули досягти успіху за будь-якої ціни», - засвідчував пізніше генерал армії М. Лященко.
Практично одночасно з Київською операцією була проведена Житомирсько-Бердичівська
операція.
www.testosvit.com
216
Тема 26. Україна під час Д р у г о ї світ о во ї та В е л и ко ї В іт чи зн ян о ї воєн (1939-1945 pp.)
Кількість живої сили й техніки СРСР і Німеччини та її союзників

на Східному фронті узимку 1943-1944 pp.
Кількість солдатів і офіцерів Кількість гармат і

Танків і штурмових гармат Кількість літаків
на Східному фронті мінометів
СРСР 6,4 млн 95 900 понад 5200 10 200
Німеччина та
її союзники 4,9 млн 54 470 5400 понад З тис.
П ід час війни радян ською владою було здійснено ряд депортацій (тобто прим усового пере
селення на інш і території) етнічного населення районів, де процент колаборантів чи дезерти
рів вваж ався найвищ им. Так, 18 травн я 1945 p., згідно з постан овою ДКО, розпочалося м асо
ве п рим усове виселення з К ри м у у сх ід н і райони СРСР татар, а в к ін ц і червня — болгар,
греків, вірменів.
Завершальний етап війни

На заверш альн ом у етапі вій н и в 1 9 4 3 -1 9 4 4 pp. були усп іш н о проведені операції по визво
ленню України від окупан тів: К орсун ь-Ш евченківська, Ж и том и р о-Б ер д и ч ів ськ а, Л уцько-
Рівненська, Н ік оп ол ьськ о-К ри вор ізьк а, П роскурівськ о-Ч ерн івец ьк а, У м ансько-Б отош ан-
ська, Б ерезн ігувато-С н ігурівська, О деська, К рим ська, Л ьвівськ о-С ан д ом и рськ а, Я ссько-
К иш инівська, К арпато-У ж городська.
Завершальною стала Східно-Карпатська операція, яка почалася 8 вересня 1944 р. Бої трива
ли півтора місяця і завершилися 28 ж овтня 1944 р. визволенням України від німецької окупації.
Війська У к раїн ськ и х ф рон тів брали у часть у визволен н і пон еволен и х народів Європи.
Війська Д ругого У країн ського ф ронту 26 березн я 1944 р. вийш ли на держ авний кордон з Ру
м ун ією , у ж овтн і 1944 р. - на кордони П ольщ і, Ч ехосл овачч и н и , У горщ ини.
Воїни П ерш ого У к р аїн ськ ого ф рон ту брали участь у визволенні південних районів П оль
щ і, Берлінській та П разькій операціях. Д ругий У країн ськи й ф рон т брав участь у Я ссько-К и
ш инівській операції, визволяю чи М олдавію та Р у м у н ію , у В іденській та П разькій операціях,
у Будапеш тській, Д ебреценській операціях по визволенню У горщ ини. В ійська Т ретього
У країнського ф рон ту визволяли Болгарію, У горщ ину, брали участь у В іденській операції,
бойових діях по визволенню Ю гославії. Ч етвертий У країн ськи й ф рон т (був розф орм ован и й
16.05.1944 р. і вдруге створ ен и й 6.08.1944 р.) брав участь у П разькій та М оравсько-О страв-
ській операціях.
Закінчення Другої світової війни

Після висадки ам ери ка н ськ и х і ан гл ій ськи х арм ій в Н орм ан дії в червні 1944 р. нацистам
довелося воювати на д ва ф рон ти . Війна заверш ил ася Б ер л ін ською оп ер а ц ією , яка проходи
ла 16 квітня - 8 травня 1945 р. Серед ін ш и х у ній брали участь 1-й У країн ськи й ф лот і Д ні
провська воєн н а ф л отил ія.
8 травня м арш ал Г. Ж ук ов від ім ен і Р адя н ськ ого С ою зу п ід п и са в А к т беззастер еж н ої ка
пітуляц ії Н імеччини. Д нем П ерем оги в СРСР було огол ош ен о 9 травн я. В оєнні дії п родовж у
валися на Далекому Сході. 2 вересн я 1945 р. на бор ту крейсера «М іссу р і» генерал К. Д ере
в ’янко, українець за походж енням , від імені СРСР п ід п и са в А к т п р о беззастереж ну
к ап ітул яц ію Я пон ії. Д руга св ітов а війна заверш илася.
Україна була н ай важ л и віш ою діл я н к ою європейського театру воєн н и х дій. Її було відне
сено до держав, щ о найбільш е п остр аж д а л и від Д р у гої св іт о в о ї вій ни. Внесок у перемогу над
нацизмом, непоправні л ю дські втрати та величезні матеріальні зби тки надали Україні право
бути серед держ ав — засн овн иц ь і членів О рганізац ії О б’єд н а н и х Н ац ій (25 квітня 1945 р.
затвердж ено С татут ООН).
В ступ УРСР до ООН мав на меті посилення впливу СРСР у м іж н ародн ій політиці. А ле на
віть за таких умов Україна набувала ознак держ авності (хоча й формальних).
www.testosvit.com
217
Прийняття Декларації 1.01.1942 р. 26 держав (серед них - Радянський Союз) заявили,

Об’єднаних Націй Вашингтон що у складі антигітлерівської коаліції доведуть до
кінця розгром світового фашизму
Заснування ООН 25.06.1945 р. 51 держава світу, в тому числі й Україна, стали засно
Сан-Франциско вницями ООН
Перша сесія Генеральної 10.01.1946 р. Україна - член Економічної і Соціальної ради в числі
Асамблеї ООН Лондон майже двадцяти країн світу
В н е со к У к р а їн и в п е р е м о гу
Протягом 1941-1944 pp. воєнні д ії двічі пройш ли тери торією України, загинуло 3,9 мли м ир
них жителів, 10 мли утратили притулок. У Збройних силах перебувало близько 7 млн україн
ців, із яких кож ен другий загинув на фронті. У березні 1995 р. в М оскві відбулася міжнародна
наукова конференція на тем у «Л ю дські втрати в Другій світовій війні». На ній було оголошено,
щ о за роки війни в Збройних силах СРСР перебувало 34,5 млн осіб, загинуло 11,9 млн осіб. За
гальна кількість втрат СРСР у війні, вклю чаю чи смертність через воєн н і нестатки, досягла
37,2 млн осіб. Я кщ о виклю чити завищену смертність і обм еж итися тільки підтвердженими ви
падками загибелі військовослуж бовців та цивільних громадян, то циф ра втрат заниж ується до
26,6 млн осіб. В трати У країни підрахувати важ че. Книга п ам ’яті засвідчує, щ о на ф ронтах за
гинуло З млн ж ителів У країни. Сукупні втрати громадян У країни оц ін ю ю ть ся в 7 - 8 млн.
Надзвичайна державна ком ісія СРСР 13 вересня 1945 р. повідомила про матеріальні збитки
СРСР у війні, я к і становили 2 трлн 5 69 м лд крб. Загальна сум а втрат, я к и х зазнала У країна,
становила 1,2 трлн к рб. На тер и тор ії У країни було знищ ено: 714 м іст і селищ м іського типу,
понад 28 тис. сіл, 16,5 тис. п ром ислових п ідприєм ств, м айж е 33 тис. к ол госп ів, радгоспів,
МТС. В трати СРСР становили 4 0 % від су ку п н и х втрат у с іх р а зом у зя ти х учасн и ків Д ругої
світової війни, а м атеріал ьн і втрати У країни становили п ри бл и зн о 4 0 % від за гал ьн осою з
них втрат. Ц і цифри ви суваю ть У країну на одне з перш и х м ісц ь серед держ ав, які м атеріаль
но п остраж дал и від війни.
Н агородам и відзначено 2,5 м лн ук раїн ськ и х радянських солдатів. Із 1 1 6 3 3 Героїв Радян
ського С ою зу 2072 чол. були ук раїн ц і. Два україн ц і - Герої Р адян ського С ою зу були одночас
но повними кавалерами ордена Слави: І. Д раченко з Ч еркащ ини та П. Д убинда з Х ерсон щ и
ни. Український народ дав Збройним силам понад 300 п ол ководц ів та воєначальників.
В агомим був бой овий в н есок уча сн и ків р уху Опору.
Складовою частиною перемоги у війні була сам овід дан а п рац я тилу. У небувало короткий
термін до Сибіру, У ралу та К азахстан у було евакуйовано до 3,5 млн у к раїн ськ ого населення,
550 найбільш их заводів оборон ного значення та ін ш ого майна. Була створена вій ськово-п ро
мислова база, яка, спираю чись на досягнення н ауково-дослідн и х ін сти ту тів А Н УРСР, спри
яла ш видком у розви тк у екон ом іки країни.
Україні надавала допом огу і висловлювала співчуття україн ськ а д іасп ора. У 1944-1945 pp.
А соц іац ія україн ців Канади надіслала в Київ понад 500 млн доларів. Л іга американських
українців для лікарень Х аркова, П олтави і Львова надіслала 100 тис. доларів. Для україн
ськ и х дітей, потерпілих від війни, проводилися масові збори од я гу і взуття.
Висновки
На заверш альном у етапі війн и У країн а, разом з Р осій сь к ою Ф ед ер а ц ією та Б ілорусією ,
винесла на собі осн овн ий тягар бой ов и х дій п р оти н а ц и стсь к ої а гр есії. Важ кий ш л я х п рой
ш ов україн ський н арод д о перем оги. М учен иц тво й п одви ж н и ц тво народу дістал о м іж н а
родне визнання. У країн а стал а сп івза сн овн и ц ею і членом О р ган ізац ії О б’єдн аних Н ацій.
Н евідворотним став п р оц ес ф орм уван н я собор н ості У країни.
К у л ьту р н е ж и т т я в р о к и в ій н и
Від початку Д ругої світової війни п родовж ували р озви вати ся культурн і п роц еси в У краї
ні. Щ е до появи н ім ц ів освітн і та н аукові заклади були евакуйовані у глиб СРСР. Уж е в л ю
том у 1942 р. у К азахстані поновив свою діяльність Об’єднаний ук раїн ськ и й університет
www.testosvit.com
218
_____________________Тема 26. Україна під час Д р у г о ї св іт о в о ї та В е л и ко ї В іт чи зн ян о ї воєн (1939-1945 pp.)
(об’єднував К и ївський і Х а р к івськ и й університети). Д еякі ви ш і д іял и на правах факультетів

при місцевих ви щ и х навчальних закладах. У радянськом у ти л у (Саратовська, Н овосибір
ська, Пензенська обл. та ін.) діяли ш кол и і класи з україн ськ ою м овою навчання.
На другий день війни президент А Н УРСР О. Б огомолець зустр івся з ком андую чим Пів-
денно-Західним ф ронтом М. К ирпоносом і обговорив перш очергові заход и допом оги вчених
д ію чій арм ії. Н ауковц і У країни розробили і почали відправляти на фронт препарати для
лікування ран і п ерел ом ів к істок , к он сервован у к р ов, зап а л ю ва ч для п ал ьн ої сум іш і в
п ляш ках, тан ки Т-34.
Т и сяч і вчен и х, худ ож н и к ів, к ом п ози тор ів , п исьм ен н и ків були рядовим и бійцям и Черво
ної армії. У перші м іся ц і війни загин ув кож ен четверти й п исьм енник-ф ронтовик.
З’я в л я ю т ь ся п атр іоти чн і твори В. С осю ри, П. Т ичини, М. Р и л ьськ ого, А . М алиш ка, Л. Пер-
вом айського та ін., п очи н аю ть друкуватися статті, присвячені героїчн им сторінкам україн
ськ ого минулого, з 1942 р. у ти л у почал и ви давати ся ук р а їн сь к і га зети й ж урнали («Радян
ська Україна», «П равда У країни», «П ерець», «У країнська література» тош;о). У прифронтовій
см узі діяла ра д іоста н ц ія «Д н іп р о», в Саратові - радіостанц ія ім . Т. Ш евченка, в М оскві -
«Радянська У країна».
В умовах війни зростала роль засобів театр ал ьного м и стец тва. Були створені так звані
«театри м али х ф орм », ф ронтові театри, діяли понад 100 кон ц ертн и х ф ронтових бригад, ство
рю валися кін оф іл ьм и на істор и ч н у тематику, щ о п робудж ували патріотизм («Кутузов»,
«Богдан Х м ельн иц ьки й», «Олександр П архом енко» та ін.).
Н а окупованій н а ц и ста м и те р и то р ії проводилася п ол іти ка , сп р я м ов а н а на духовн у де
гр ад ац ію ук раїн ців. Р адян ська си стем а освіти була л іквід ован а, м ереж а ш кіл скорочена в 4
рази, запровадж ені чоти ри річн і ш кол и для дітей 9 -1 2 років. В и щ а осв іта скасовувалася.
Гітлер вважав, щ о «кращ е не вчи ти їх (українців) навіть писати».
У Галичині ук раїн ськ і н ац іон ал істи робил и сп роби відн ови ти культурне україн ське ж ит
тя. Виникали культурн о-освітн і товариства «П росвіта». Н ай частіш е їх пош ирю вали групи
ОУН, щ о проникали у центральні та схід н і області. П росвітн и цькі центри намагалися р оз
ш ирю вати свій вплив на гром адське ж иття, пропагувати сам остій н и ц ьк і ідеали. Однак ді
яльність «П росвіт» увій ш л а в конф лікт з пол іти кою окуп ан тів, почалися ареш ти просвітян,
загинули І. Рогач, О. О льж ич, О. Теліга.
Під час окупац ії було зр уй н ован о 151 музей, вивезено бл и зько 40 тис. ц ін ни х експонатів.
Воєнний період був ва ж л и в и м етап ом у розви тк у у к р а їн сь к ої л ітератури і м и стецтва. У кра
їн ськ і м и тц і закл и кал и д о бор оть б и з ворогом , ствер д ж у ю ч и ідеали гум ан ізм у.
Дати
23 серпня 1939 р. - радянсько-німецький договір про ненапад, пакт М олотова-Ріббентропа;
1 вересня 1939 р. - початок Д ругої світової війни;
17 вересня 1939 р. - в ступ Ч ервоної армії на тери торію З ахід н ої У країни;
листопад 1939 р. - С хідн у Галичину і В олинь вклю чено до ск л ад у У РС Р;
2 серпня 1940 р. - П івденну і П івнічну Б ессарабію та П івн ічн у Б укови н у включено до
складу УРСР;
22 червня 1941 р. - початок В еликої В ітчизняної війни;
ЗО червня 1941 р. - проголош ення А к та відновлення У країн ськ ої Д ерж ави;
грудень 1942 р. - початок звільнення У країни;
6 листопада 1943 р. - визволення Києва;
січень-лю тий 1944 р. - К орсун ь-Ш евченківська наступальна операція;
2 8 ж овтн я 1944 р. - визволення в сієї території України;
9 травн я 1945 р. - заверш ення В ели кої В ітчизняної війни. День перемоги;
2 вересня 1945 р. - заверш ення Д ругої світової війни.
Висновки
У країн ська культура зазнал а зн ачни х втрат п ід час Д р у гої св іт о в о ї війни. Н а окупован их
тери тор ія х було втрачен о багато культурн их ц ін н остей.
А л е ук раїн ськ а культура, наука й освіта не лиш е виж и ли, а й стал и активн им и чи н н ика
ми визвол ьн ого р у х у у б ор оть б і п роти л ю ди н он ен ави сн и ц ьк ої ід е о л о гії нацизму.
www.testosvit.com
219
Тема 27. Післявоєнна відбудова і розвиток України
в 1946 - на початку 1950-х років
З о в н іш н ь о п о л іт и ч н а д ія л ь н іст ь
На початку 1944 р. до К о н ст и т у ц ії СРСР і сою зн и х р есп у бл ік були внесені зм ін и , які до
зволяли республікам встановлю вати безпосередні дипломатичні відносини з урядам и інш их
країн. В У країні в 1944 р. був створений Н арком ат зак ор дон н и х сп рав. У країнські диплома
ти брали участь у р об оті П ар и зьк ої м и рн ої к он ф ерен ц ії 1947 р. та підписанні м и рн и х д огов о
рів з Італією , Р у м у н ією , У гор щ и н ою і Ф ін л ян дією . В 1948 р. - в р об оті Д ун ай ськ ої к он ф е
рен ц ії, яка виріш увала питання про реж и м торгового судноплавства на Д унаї. У 1950-х pp.
представники У країн ської РСР підписали д есятки м іж н ародн их угод і конвенцій, працю ва
ли в 16 м іж народних орган ізац іях, в том у числі в М іж народній організац ії праці (МОН),
ЮНЕСКО та ЕКОСОР ООН тощ,о. Серед пріоритетів м іж народної п ол іти ки була бор отьба за
м и р в усьом у світі.
у березні 1950 р. 20 млн у к р а їн ц ів підписали відозву до народів світу про заборону атомної
зброї, прийняту В сесвітн ім к он гр есом при хи л ьн иків миру, у вересні 1951 р. в К и єві п р а ц ю
вала Перш а У країн ська р есп у бл ік а н ськ а кон ф еренц ія п ри хи л ьн и к ів миру. М іж народна ди
пломатична діяльн ість надзвичайно ускладню валася «холодн ою вій н ою », яка розпочалася
відразу після закінчення світової війни.
Словник
«Холодна війна» - післявоєнне протистояння США і СРСР та їхніх союзників в політичній, ідеоло
гічній, економічній і військовій сферах, яке супроводжувалося гонкою озброєнь.
Іноді «хол одн у в ій н у » називали «тр етьою світовою війною ». Вона п оч а л а ся з промови
У. Черчілля в Ф ул тон і (СШ А) 5 березн я 1946 p., який констатував, ш;о на Європейський
континент оп усти л а ся «за л ізн а за в іса », за я кою все п ід к оря ється радян ськом у впливові і
«контролю з бок у М оскви, ш;о зростає».
Черчілль за п роп он ува в встан ови ти о собл и в і відн оси н и м іж В ел и к ою Б ри тан ією і СШ А,
щ о привело б до р еж и м у рівноваги в світі. «Х олодна війна» за гостр и л а відн осин и м іж к о
лиш німи членам и ан ти гітл ер ів ськ ої к оал іц ії. Через два роки поставки устаткуван н я із С Ш А
зменш илися у два рази.
А д м ін іс т р а т и в н о -т е р и т о р іа л ь н і зм ін и
Після війни почалося врегулю вання територіальних проблем . П и танн я п р о кордони між
У країн ською РСР та П ол ь ськ ою Р есп уб л ік ою було р озв ’язан о в л ю т о м у 1945 р. на Крим
ській конф еренції. В оно суп р овод ж ува л ося загостренням боротьби м іж загонами А рм ії Кра
йової та У Н А .
У 1944 р. було виріш ено п и тан н я щ одо Закарпаття, яке отри м ал о м ож л и вість в озз’єднатися
з У країн ою . Ріш ення про возз’єднання 29 червня 1944 р. прийняв І з’ їзд Н ародних депутатів
Закарпатської України (щ о легітим ізувало цей процес). О скіл ьки Закарпаття в 1944 р. входи
ло до складу Ч ехо-С ловаччини, то її уряд у червні 1945 р. п ідписав у год у п р о Закарпатську
Україну, яка була вк л ю ч ен а до ск л ад у УРСР.
Словник
Легітимація - визнання або підтвердження законності будь-якого права, повноваження.
10 л ю то го 1947 р. у П ариж і було укладено рад я н ськ о-рум ун ськ и й м ирний договір, який
підписала і Україна. Він за к р іп и в к ордон и м іж Р у м у н ією та УРСР, щ о існували станом на
28 червня 1940 р. П рин ципове значення д огов ор ів 1947 р. полягало в тому, щ о уряди Р у м у н ії
та Угорщ ини оф іц ій н о в ід м овл я л и ся від претензій на Закарпатську Україну, П івнічну Бу
ковину, Х оти н щ и н у, А к к ерм ан ськ и й та Ізмаїльський повіти Б ессарабії. Загальна територія
У країнської РСР дося гл а 577 ти с. кв. км.
Висновки
Внесок У країни в р о з гр о м н ац и зм у став осн ов ою дл я виріш ен ня «ук р а їн сь к ого питання».
В озз’єднання етн іч н и х зем ель в єд и н у держ аву було сп окон вічн и м баж ан н я м україн ського
_______________________ Тема 27. Післявоєнна відбудова і розвит ок України в 1946 - на початку 1950-х років
народу. Л егіти м ація н ови х к ордон ів п овоєн н и м и д огов ор ам и стал а а к том істор и ч н ої сп ра
ведливості.
У п овоєн н і роки ук р аїн ськ а ди п л ом атія сп ри яла н а бу ттю У к р а їн ою п р ести ж у і впливу
як члена ООН, хоча цей п р оц ес і п роходи в під ж ор стк и м к он тр ол ем з бок у загал ьн осою зн ого
центру.
Е к о н о м іч н и й р о з в и т о к У к р а їн и
У 1945-му - на п оча тк у 1950-х pp. народне госп од арство СРСР, порівняно з довоєнним
часом , розвивалося без істотн и х зм ін : д ом ін увал а пл ан ова ек он ом ік а, посилена адміністра-
тивно-ком андним ти ск ом . У той час як світова екон ом іка переходи л а в ст а д ію постін дустрі-
ального розвитку, радян ська р озви в а л а ся екстен си вн и м ш л яхом .
У країнська п р ом и сл ов ість п отр ебува л а ц іл к ов и того відн овл енн я. С ою зні капіталовкла
дення постійно зр остал и , але ї х не вистачало. Р еевакуація (повернення) ук раїн ськ и х підпри
ємств була визнана недоцільною. В У країну в п орядку реп ара ц ій було доставлене устатку
вання з Н імеччини, Р у м у н ії, У горщ ини. П роте воно значною м ірою було морально застаріле
і не розв’я зува л о п робл ем м од ер н іза ц ії виробн и цтва. Д оп ом огу за «п л ан ом М арш алла», яку
Сполучені Ш тати надали країн ам Європи (12,4 млрд доларів), С талін в ід хи л и в, висунувш и
теорію сам од остатн ості Р адян ського С ою зу (покладання ви кл ю чн о на власні ресурси). П о
ставки по ленд-лізу ш ви дк о п ри пи н ил и ся.
Словник
Ленд-ліз - система передачі в борг або в оренду озброєння, продовольства та інших матеріальних
ресурсів від СІЛА до країн-союзниць по антигітлерівській коаліції під час Другої світової війни.
Репатріація - повернення на батьківщину військовополонених і цивільних осіб, які опинилися за
її межами унаслідок війни, а також емігрантів з відновленням у правах громадянства.
Н агального р о з в ’я за н н я вим агал о й к а д р о в е п и тан н я . У 1944 р. на п ід п р и єм ств ах У кра
їни п р а ц ю ва л и л и ш е 6 0 % в ід д о в о є н н о г о ск л а д у к а д р ів , п ол ови н а з я к и х були ж ін ки .
П ісля війни к іл ь к ість п рац івн и к ів п оп ов н и л а ся 2 ,2 м ли д е м о б іл ізо в а н и х в о їн ів та 0 ,8 млн
р еп атрій ова н и х у к р а їн сь к и х гр о м а д я н . П евну к іл ь к ість к ад р ів м ол од и х робітн и к ів готу
вали училиш;а та ш к о л и ф абри чн о-заводськ ого навчан н я. Ш и р о к о в и к ор и стов у в а л а ся
п ри м усова безоп л а тн а п р а ц я в ій сь к о в о п о л он ен и х (160 ти с.), у в ’я зн ен и х Г У Л А Г у і тру
дових кол он ій . В есн ою 1945 р. ДКО п ри йняв п остан ов у п р о ск ор оч ен н я ви р обн и ц тва
озбр оєн ь. Д ем іл іта р и за ц ія ек о н о м ік и (к он в ер сія ) була за в ер ш ен а на к ін ец ь 1946 р. Але
СРСР не в ід м ови вся від м од ер н ізац ії ВП К та р озр обк и н ов и х ви дів озбр оєн ь (29 серпня
1949 р. неподалік С ем и п ал ати н ська в ід бу л о ся в и п р об у в а н н я п е р ш о ї в СРСР а том н ої бом
би). На к ін ец ь 1946 р. е к о н о м ік у У к раїн и в осн овн ом у було переведено на ви п уск мирної
п род ук ц ії.
У 1946 р. Раду Н ародних К ом ісарів У РС Р було перетворено в Р ад у М ін істрів. Скасовували
ся органи управління воєн н ого часу. У процесі відновлення ек он ом ік и було п ри й н я то четвер
тий п ’ятирічни й план (1 9 4 6 —1950). Основні зусилля направлялися на відбудову паливно-
енергетичного к ом п л ек су Д онбасу, який був оголош ен ий у дарн ою бу д овою . Там працювало
майже півмільйона осіб. За д острокове виконання п ’яти річки організовувалися «соц іа л іс
тичні зм агання та рухи». М оральні стим ул и п рац і дом ін увал и над м атеріальним и. Значна
увага приділялася від род ж ен н ю ел ектроен ергети ки. На Д н іп р ов ськ ій ел ектр остан ц ії ш;о-
дня працювало 50 тис. осіб. П ерш ий струм Д н іп рогес дав у березн і 1947 р. В ідродж увалася і
українська м етал ургія . На початку 1950-х pp. у галузі виплавлялося м айж е стільки металу,
скільки до війни.
Ціною величезних зусиль обся ги в а л ової п р од ук ц ії пром и сл овості У країни в 1946-1950 pp.
перевищ или рівен ь 1940 р. на 15 % . За ок рем и м и п ок азн и к ам и У країн а випередж ала розви
нуті європейські к раїн и . Були відбудован і ш ахти Д онбасу, Д н іп р ов ськ а ГЕС, металургійні
заводи ім. П етровського, «А зовстал ь», «Запоріж сталь». П р од у к ц ії маш инобудування випу
щено у 1,5 раза більш е, н іж в 1940 р. У 1950 р. У країн а знову п осід ал а п ровід н е м ісце серед
республік як п ал и вн о-ен ергети чн а база СРСР.
www.testosvit.com
221
Закарпаття, возз’єднане з Україною Територія Одеської області після

за договором між Чехооловаччи- приєднання до неї Ізмаїльської
ною і СРСР 29 липня 1945 р. області 15 лютого 1954 р.
Українські території, передані Кримська область, передана зі

Польщі за радянсько-польським складу РРСФР до УРСР 19 лютого
договором 16 серпня 1945 р. 1954 р.
Обмін територіями між УРСР і Територія Дрогобицької області до

Польщею згідно з радянсько- t І і| її приєднання доЛьвівської області
польським договором 15 лютого 21 травня 1958 р.
1951 р.
-■ Західний кордон СРСР у 1965 р.
, Черкаська область, утворена
7 січня 1954 р. - Кордони УРСР
Україна в 1945—1965 pp.
Частка промислової продукції України

у загальносоюзному виробництві (1950 р.)
чавун 47,8 %
сталь 30,6 %
прокат 33,2 %
залізна руда 53%
металургійне обладнання 38,4 %
Через два роки після затвердж ення четвертої п ’ятирічки виник «стал ін ськи й план пере
творення природи», розрахован ий на 15 років. З м етою забезпечення стал и х врож аїв він пе
редбачав будівництво водойм, п олезахисн их насадж ень та ін. у степ ови х і л ісостепових рай о
нах Є вроп ей ської части н и СРСР. Й ого прийняття негати вн о вплинуло на х ід виконання
четвертого п ’я ти річ н ого плану. З росл о незаверш ене будівн и цтво, за гостр и л и ся д и сп р оп ор
ції, хоча за повідомленнями преси п ’я ти річ ка була виконана д остр ок ов о.
В ід н о в л е н н я с іл ь с ь к о г о го с п о д а р с т в а
Війна завдала величезних зби тків сіл ьськом у господарству. У 1945 р. У РС Р змогла прода
ти державі лиш е третин у від довоєнної к іл ьк ості зерна. О собливо труднощ і загострилися на
весні 1946 р. М алосніж на зима зм інилася п осухою . Валовий збір зерна зм енш ився у 3,5 раза
порівняно з 1940 p., брак корм ів привів до значного скорочення п оголів’я великої рогатої х у
доби, коней, свиней. У д ругій половині 1946 р. україн ське село почало переж ивати новий го-
222
www.testosvit.com
________________________Тема 27. Післявоєнна відбудова і розвит ок України в 1946 - на початку 1950-х років
лод. Н адії на присадибні д іл ян ки не виправдовувалися —селяни не витрим ували податкового

тягаря. Вони не мали пенсійного забезпечення і свободи пересування (на мали паспортів). У
цей час із М оскви надійш ла вимога про «повне та своєчасне виконання держ авних планів
хлібозаготівель». До к ол госп ів направили уповноваж ених різн и х рівн ів (тільки в К иївській
обл. діяли 1550 уповноваж ених), відродж ували ся надзвичайні м етоди заготівл і зерна. П о
вторювалася трагічна си ту ац ія 1932-1933 pp.
В У країні відновили д ію «зак он у про 5 к ол осків» 1930-х pp. Восени 1946 р. розгорнулися
реп ресії, селян карали тисячам и . Репресивні ак ц ії торкнул и ся і організаторів хл ібозаготі
вель. К ож ен ш істн адц ятий голова к ол госп у був у в ’язнений. На всій тери торії України, окрім
західн и х областей, п очався страш н ий голод. До літа 1947 р. в У країні було зареєстровано по
над 1 млн людей, хвор и х на дистроф ію . За неповними даним и за 1946—1947 pp. у 16 обл астях
померли від гол оду бл и зьк о 8 0 0 тис. осіб. О собл и во в и со к о ю була см ер тн ість в Х арк івськ ій ,
Запорізькій, В орош и л овгр ад ськ ій , С талінській та О деській обл а стя х . Б агато лю дей загину
ло по дорозі на К убань, З ак авк аззя , С ередню А з ію , куди тікал и , р я тую ч и сь від голоду. К е
рівництво України безусп іш н о зверталося по д опом огу до у р я д у СРСР.
Окрім У країни, голод охопи в та к ож М олдавію , П равобер еж ж я Н и ж н ьої та Середньої
В олги, Р остовськ у область, Ц ентрально-Ч орноземний район. У цей ж е час СРСР зерно
експортував. У 1946 р. експорт зерна становив 10 % від усього заготовл ен ого т ого р ок у зерна
(1,7 млн т). При ц ьом у п оставк и здійсн ю вал и ся переваж но в к реди т і за цінам и , н иж чим и за
світові. У л ю том у 1948 р. з ’я в и в ся ук аз про відселення з у к р а їн сь к и х сіл (до Сибіру чи К а
захстану) ти х осіб, я к і «злісн о у х и л я ю ть ся » від праці в сіл ь сь к ом у господарстві. Л иш е в
квітні 1948 р. через А д м ін іс т р а ц ію д оп ом оги та відбудови О б’єд н а н и х Н ац ій (Ю Н РРА) р е с
публіка отри м а л а д опом огу у вигляді п родуктів харчуван ня, м еди кам ен тів і одягу на сум у
169 млн доларів.
Третій голод в У к раїн і був викл и кан ий , насам перед, руй н івн и м и н асл ідкам и війни та
сталін ським к ерівн и ц твом , яке н ехтувал о ін тер еса м и і ж и ття м м іл ьй он ів людей.
С оц іа л ь н а п о л іт и к а
П оступово н а л агод ж у ва в ся п обут людей, особл и во в м істах. У грудн і 1947 р. було від м ін е
но к арткову си стем у на продовольчі товари, здійснено гр ош ов у р еф ор м у (обм ін 10:1). Н асе
лення, особливо селяни, втратило значну частину своїх гр ош ови х заош;аджень. П ісля війни
ціни на п родуктові і п р ом и сл ов і товари сп очатк у різк о зр осл и , а п отім шіорічно зниж ували
ся. За основними п родуктам и харчування існували черги. Середня зар обітн а плата станови
ла 5 00 руб. на м іся ц ь (п рож и тк ови й м ін ім ум у М оскві в 1948 р. складав 1933 руб.). Населен
ня вело напівголодне існуван н я, серед городян п ош и рю ється городництво.
Ціни на окремі товари в 1945—1952 pp.
Назва товару Ціна в руб.
1 кг хліба 3-4
1 кг м’яса 28-32
1 кг вершкового масла 62
1 десяток яєць 11
1 костюм 3 вовни 1500
Одночасно добровіл ьно-п ри м усово здійсню валися ш;орічні держ авні позики, запровадився
високий податок на «м ал осім ей н их», скасувал и ся започатковані в рок и війни грош ові випла
ти фронтовикам за бой ові нагороди. У 1950-ті pp. становиш;е покраш;илося. Почалася газифі
кація населених п ун к тів, відбудовувалися міста, здійсн ю валося ж итлове будівництво, так
звані «сталінки», хоча основна маса м іського населення п родовж увала ж и ти в «ком уналках»,
бараках і підвалах. М еш кан ці м іст і сіл змогли к упувати недорогі, але добротні костю м и .
www.testosvit.com
223
пальта, годинники й радіоприйм ачі. Значна їх частина була вироблена у С хідній Н імеччині
(за рахунок репарацій), П ольщ і, Р у м у н ії, А встр ії.
Зростала м ереж а ш кіл , м ед и чн и х устан ов, к ул ьтурн о-освітн іх зак л адів. В У країні було
введено в д ію 2,6 тис. загал ьноосвітн іх ш кіл . У 1953 р. було здійснено п ерехід до о б о в ’я зкової
7-річної освіти . П рац ю вал и 163 вузи і більш як 5 80 серед н іх сп ец іал ьн и х н авчальних за
кладів. Серед дорослого населення З ахідної У країни практично було ліквідовано неписьмен
ність. В ідкрито у н іверси тет в У ж городі, м едін сти тути в Ч ернівцях та Івано-Ф ранківську, Ін
сти тут прикладного м истецтва у Л ьвові та ряд інш их.
Вчені зробили вел ики й в н есок у розви ток ядерної х ім ії, радіоф ізики, електроніки тощ,о.
У 1948-1951 pp. під керівництвом С. Лебедєва в Києві було створено перш у в СРСР ун івер
сальну обчислю вальну маш ину, яка п ротягом однієї секунди здійсню вала близько 8 тис.
арифметичних дій.
Висновки
П іслявоєнна ек он ом ік а У країн и розви вал ася екстен си вн и м ш л я х ом . У п ром и сл овості
в и к ористовувал ися в о сн овн ом у застаріл і техн ік а та техн ол огії. П он ад 70 % робітн и ків під
приєм ств в и к ор и стовувал и ручн у прац ю .
М ала м ісце соц іал ьн а сп р я м ов а н ість політи ки рад я н сь к ої влади. Однак витрати на с о
ціальну політику, освіту, н ауку і культуру су тт єв о п осту п а л и ся в и тратам на гон ку озброєн ь
та ф інансову д оп ом огу к ра їн а м «со ц іа л істи ч н ої орієн тац ії». Н а п очатку 1950-х pp. стало
зрозум іло, щ о ек он ом ік а країн и п отр ебу є ради кал ьни х реф орм .
Р а д я н із а ц ія з а х ід н о у к р а їн сь к и х зем ел ь
Після возз’єднання З ахідн ої У країни з УРСР у регіоні було ств ор ен о 6 областей: Волин
ська, Л ьвівська, Ровенська, Тернопільська, Д рогоби цька (об’єдналася із Л ьвівською в 1959 р.)
і С таніславська (від 1962 р. - Івано-Ф ранківська). Розпочалася р а д я н іза ц ія західн оук раїн
ських земель. Основною ї ї м е т о ю було ш видке вклю чення к раю в господарське і суспільне
ж иття республіки. У регіон почали направляти керівні кадри і сп еціал істів зі сходу (прибуло
понад 86 тис. осіб). Серед ти х, х то переселився, було багато росія н , щ о значно посилило п р о
ц ес русиф ікації. На п очатку 1953 р. у ви щ и х навчальних закладах західн и х областей пере
важна більш ість дисциплін читалася р осій ськ ою мовою .
П ерш очергової ваги набувала ін дустр іал іза ц ія . За четверту п ’я ти річ ку передбачалося пе
ретворити Л ьвів у п отуж н и й п ром и сл ови й центр. Був уведений в д ію найбільш ий на той час
в Європі та СРСР га зоп р овід Д а ш а в а -К и їв . У 1949 р. почалося бу д ів н и ц тв о ш а хт у Л ьвівсько-
В олинському вугіл ьн ом у басейн і.
А ктивно розвивалися я к традиц ій ні для краю галузі (наф товидобувна, газова), так і нові
(маш инобудівна, металообробна). Галузі, я кі виробляли товари н арод н ого сп ож и ван ня, роз
вивалися, як і на реш ті тери торії СРСР, дуж е повільно. На кінець четвертої п ’ятирічки Львів
п еретворився на п отуж н и й пром и сл ови й центр. В ипуск п ром и слової п р од ук ц ії у з рази пере
вищ ив довоєнний рівень.
Ін дустріал ізац ія за х ід н оу к р а їн сь к и х зем ель м ала суперечл и ви й характер. Значне зр о с
тання п ром и сл ового п отен ц іа л у су п р овод ж ув а л ося й ого розчи н ен н ям у загал ьносою зн ом у
н ародн огосп одарськом у к ом п л ек сі.
К о л е к т и в із а ц ія се л а
Набагато складніш е відбувалися зм ін и в сіл ьськ ом у госп од ар стві. Західна Україна була
відсталим регіоном, де існувало дрібнотоварне господарство. Л иш е третина селянських гос
подарств мала реманент. О собл и в істю си ту а ц ії к р а ю було п си х ол огічн е неприйняття сел я
нами кол екти вн и х ф орм госп од арю ва н н я . Із 1944 р. почали створю ватися перш і земельні
товариства, а з 1948 р. відбулася суціл ьн а кол екти візац ія . До середини 1950 р. у колгоспах
перебувало 98 % сел ян ськи х господарств. Селян п рим усово переселяли з хуторів, тих, хто
чинив спротив, відправляли до Сибіру та К азахстану (таких родин «к ур кул ів» було 1,5 тис.).
Н овостворені кол госп и були економічно слабкими, і з 1949 р. м іськ і підприєм ства й установи
встановлювали над ним и ш еф ство. Репресивна п ол іти ка п ар тій н о-р ад я н ськ и х органів ви
кликала невдоволення з бок у селян.
www.testosvit.com
224
________________________Тема 27. Післявоєнна відбудова і розвит ок України в 1946 - на почат ку 1950-х років
Висновки
у післ явоєн н ий період у відбудові госп од арства за х ід н и х обл астей У РС Р було д ося гн уто
певних усп іхів. Ш ви д к и м и тем п ам и зд ій сн ю вал и ся ін д у стр іа л іза ц ія та п ри м усова колек
тивізац ія краю . Р івен ь ж и ття населення су тт єв о не п ок р а щ и в ся і су п р овод ж ув а в ся ж ор ст о
кими реп ресіям и та п о в зу ч о ю р уси ф ік ац ією .
Репресії проти церкви

Р еп ресії ст о су в а л и ся і свящ ен н осл уж и тел ів, передусім У к р а їн сь к ої гр ек о-к атол и ц ьк ої
церкви (У Г К Ц ). П ісля см ерті А . Ш еп ти ц ьк ого (1944) радянська влада запропонувала УГК Ц
зл итися з Р о сій сь к о ю п ра восл а вн ою ц ерк вою (Р П Ц ). В и щ і ієр ар хи У Г К Ц відм ови л ися й
обрали своїм лідером Й. С л іп ого. Однак у квітн і 1945 р. його, з гр уп ою єп и ск оп ів, було зааре
ш товано й вислано на С хід. П ід ти ск ом держ ави та з ін іц іати ви церковного діяча Г. Костель-
ника у квітн і 1946 р. у Л ьвові було організовано собор , як и й ск асував Б ерестей ську ун ію
1596 р. Це привело до л ік в ід а ц ії ун іатськ ої церкви та п ід п ор я д к ув а н н я к ол и ш н ьої У ГК Ц
р осій сь к ом у п а тр іа рху А л е к с ію . Сам К остел ьни к у 1946 р. був уби ти й при загадкови х о б
ставинах. Д ії влади призвели д о р озк ол у серед вір ую чи х, і ц ер к ва на три вал и й час п іш л а в
п ідп ілл я.
у 1949 р. до РП Ц п ри єд н а л и ся гр ек о-к атол и к и З акарп аття. М укачівська єпархія Серб
ської православної церкви була передана Синодом під ю р и сд и к ц ію Р осій ськ ої православної
церкви.
П ід час війни в за хідн ом у регіоні відродилася У країн ська автокеф альна православна
церква (У АП Ц ). П ід ти ск ом держ ави та через репресії ієрархи У А П Ц теж о б ’єдн ал ися з РПЦ.
О бмеж увалася і д іял ьн ість п ротестан тськ и х о б ’єднань.
Ч ерез відверті р е п р е сії та п ода тковий тиск У Г К Ц і У А П Ц в за х ід н и х обл а стя х У РС Р були
ліквідован і. Д ерж ава встан ови л а ж орстк и й ідеол огічн ий к он тр ол ь над м ісц евим н асе
ленням.
Боротьба О УН і У П А
П ісля кап ітул яц ії Н ім еччин и С У Н -м згорнула бой ову д ія л ь н ість в західн и х областях
України. У П А під кон трол ем О У Н -б п род овж увал а б ор отьб у і перейш ла до терористичної та
диверсійної боротьби. У к раї виникла мереж а п ідп іл ьн и х «боївок ». У затяж ну криваву б о
ротьбу було втягнуто мало не все населення Західної У країни.
За оф іц ій н и м и дан им и, ОУН і У П А вчинили 14,5 тис. диверсій і терори сти чни х актів, в
яких загинуло не менш е ЗО тис. вій ськ овосл уж бовц ів, представн и ків влади та місцевих ж и
телів. К аралися не лиш е «зрадн и ки У країни», а й їх н і роди чі, м айно знищ ували. При цьому
керівники ОУН-б (зокрема С. Бандера) розраховували на «хол одн у вій н у» і робили ставку на
Англію та С Ш А . За допом огою спецслуж б ц и х країн на тери тор ію З ахідної України готува
лися і закидалися відповідні кадри. П ісля розгром у осн овн и х си л У П А (восени 1944 - навес
ні 1946 р.) закордонний провід ОУН прийняв ріш ення п р о виведен ня гр уп У П А з України.
Було здійснено рейди до Н ім еччини та А в стр ії через тери тор ію Словаччини. П ісля смерті
Р. Ш ухевича (березень 1950 р.) оун івський р у х в Західн ій У країн і п іш ов на спад, хоча окремі
боївки існували до середини 1950-х pp.
Операція «Вісла»
Одночасно (згідно з м іж д ерж авн ою угодою від вересня 1944 р.) відбувався процес насиль
ницького виселення у к р а їн ськ ого населення з П ольщ і до У країни (482 661 осіб) і поляків з
У РС Р до П ольщ і (понад 8 0 0 ти с. осіб). Ч астина ук раїн ськ ого населення не захотіла покидати
свої етнічні землі і залиш илася на польській території. СРСР відм ови вся від продовж ення
угоди, і польський у ряд виріш ив переселити реш ту у к раїн ц ів на за хідн і території, приєднані
від Н імеччини. У такий сп осіб польське керівництво х отіл о ліквід увати україн ське н ац іо
нальне питання: від к и н ути територіальні претензії у к раїн ц ів щ одо етнічни х територій, п о
збавити У П А п ідтри м ки населення і зни щ и ти її загони на тери торії П ольщ і. У квітні 1947 р.
була проведена операція «В ісла», під час я к ої ук раїн ц і (150 тис.) невеликими групам и (по 2 -
3 сім ’ ї) були депортовані на західн і кордони з подальш ою аси м іл я ц ією у польське середовище.
www.testosvit.com
8 Повний ШКІЛЬНИЙ курс. ЗНО з історії України.
225
За переселенцями встановлю вався ж ор стк и й адм ін істративн о-м іліцейський нагляд, їм забо
ронялося ж и ти в м істах, навчатися ук раїн ськ ою м овою , вступ ати до в и щ и х навчальних за
кладів. За допом огою вій ськ СРСР і Ч ехословаччини відбувся розгром У П А . Д ля «підозрілих
україн ців» польська влада створила табір у Я вож но. Ч ленів У П А судив польовий суд. З 1947
по 1950 р. вій ськові суди винесли 342 смертні вироки.
Висновки
з у сіх тери торій У країн и, щ о потерпіл и під час війни та ок у п а ц ії, у н ай гірш ом у станови
щ і оп ин и л ися зах ід н оу к р аїн ськ і зем лі. П роти стоя н н я руй н увал о п род ук ти вн і сили к р а ю і
спри чи ни л о загибель д е ся тк ів ти ся ч лю дей. В томлене б о р о т ь б о ю , я к а брала свій п очаток
від 1939 p., населення к р а ю п о сту п о в о п очал о зал учати ся до госп од а р сь к ого, культурного та
пол іти чн ого ж иття.
Розвиток культури
у березні 1947 р. Сталін, незадоволений діял ьн істю перш ого секретаря Ц К КП(б)У і одно
часно в 1944-1947 pp. - голови Р аднарком у (Ради М іністрів У РС Р) М. Х рущ ова, відправив
замість нього Л. К аган ови ча , я к ого обрали перш им сек ретарем КП(б)У. Він продовж ив в
Україні політику «ж да н івщ и н и ». А к ти в ізу єть ся кам п ан ія к ри ти к и та п ересл ідуван ь укра
їн ськ ої ін тел іген ц ії, яка не припинялася п ротягом війни. П ол іти чн і р е п р е сії були направле
ні на викорінення «рец и д и вів ук р а їн сь к ого н ац іоналізм у».
Щ е в 1943-19 44 pp. була піддана н ищ івн ій кри ти ц і к ін оп ов ість О. Д овж ен ка «У країна в
огні», у серпні 1946 р. було п ри йн ято ряд партійних постанов, я к і стосувал и ся ж урналів
«Нариси істор ії у к р а їн ськ ої літератури», «П ерець», «В ітчизна». Ід еол огічн и й терор ук раїн
ськ ої ін тел іген ц ії п очався з к ри ти к и письм ен н иків Ю. Я н овського, І. Сенченка, М. Риль
ського і «бурж уазн их націон алістів» - Д. К осарика, П. К арм анського, М. Р удн и ц ького та ін.
У серпні було п ри йн ято партій н у п останову «П ро незадовільну р о б о ту Ін сти ту ту істор ії Укра
їни А к ад ем ії наук У Р С Р », де вказувалося, щ о наукові праці Ін сти ту ту («К оротк и й к урс істо
рії України», «Н ариси істор ії У країни», «Історія У країни») «м істя ть у собі грубі помилки
бу р ж уазн о-н ац іон ал істи чн ого харак теру». На початку 1950-х pp. було при йн ято ряд поста
нов Ц К КП(б)У щ одо д ія л ь н о сті С пілки письм ен н и ків УРСР. Газета «Правда» 2 липня 1951 р.
нищ івно розкрити кувал а вірш В. С осю р и «Л ю біть У країн у». Із 1946 по 1951 р. піддано кри
тиці м узичне м и стец тв о та реп ертуар д ра м ати чн и х і оп ерн и х театр ів УРСР, зокрема опери
В. М ураделі «Больш ая друж ба», К. Д анькевича «Богдан Х м ел ьн и ц ьк и й », Г. Ж ук ов ськ ого
«Від усього серця».
У серпні 1948 р. почалися п ересл ідуван н я н ауковц ів, я к і не п оділяли консервативних п о
глядів росій ськ ого академ іка Т. Л исенка на розви ток біології («л и сен к івщ и н а»). Були звіль
нені з наукових установ п ровідн і у к ра їн ц і вчені-генетики М. Г ри ш к о, С. Герш ензон, Л. Дело-
не. Н априкінці 1948 р. розгорнулася к а м п ан ія п ересл ідуван н я «низькопоклонства перед
Заходом» та «к о см о п о л іт ів ». В ідом і літератори єврей ської національності І. Стебун, Є. Адель-
гейм, А . Гозенпуд були зви нувачен і в н и зькоп ок л он стві перед к у л ь ту р ою Заходу, антипатрі-
отизмі тощ о. Були за а р еш тов ан і д ія ч і науки, культури та м и стец тв а єв р ей сь к ої н ац іон ал ь
ності, діяльність я к и х була пов’язана з У країною . С талін о с о б и с т о ц ік а в и вся станом
ідеологічн ої роботи в УРСР.
Дати:
квітень 1945 р. - У країна стає співзасновницею ООН;
березень 1946 р. - «сам орозп уск » У ГК Ц ;
1 9 4 6 -1 9 4 7 pp. - голод в У країні;
квітень-липень 1947 р. - операція «Вісла».
Висновки
П ісля закін чен н я вій н и держ ава здій сн ю вал а тотальн и й ід еол огіч н и й ти ск на всі сфери
сусп іл ьного ж иття. О собл и во си льн и м він був в У країні, негати вно п озн ачи вш и сь на розви
тку науки, л ітератури і м и стец тва .
П роте це не зуп и н и л о р о зв и то к д ух ов н ого ж иття в респ у бл іц і. О сн овн ою м а со ю україн
ського населення т огоч а сн а культура сп ри й м ал ася з ін тер есом і р озум ін н я м .
www.testosvit.com
226
Тема 28. Україна в умовах політичної та економічної
лібералізації суспільства (1953-1964 pp.)
Зі см ертю Сталіна (березень 1953 р.) у Кремлі розпочалася бор оть б а за владу. Одним з її
активних учасників був Л. Берія. Він почав ш укати п ідтри м ки п артій ни х організацій респу
блік і, в перш у чергу, У країни. У червні 1953 р. Берія направляє до К иєва доповідну записку
щ одо си туац ії в за х ід н и х обл астях УРСР. В ній відзначалися серйозні прорахунки і недоліки
в діяльності респ убл іка н ськ ого партійного керівництва та органів МВС по керівництву за
хідним и областями У країни. П ленум Ц К КП (б)У обговорив інф орм ацію і підтримав позицію
Берії. На П ленумі (1953) за м ість Л. М ельникова перш им сек ретарем Ц К К П У було обрано
О. Кириченка (перш ого ук раїн ц я на ц ій посаді). Щ об закріп и ти п ози ц ії в У країні, Берія при
значив своїх одн одум ц ів П. М еш ика і С. М ільш тейна на п осади м ін істр а та заступника м ін і
стра внутріш ніх справ УРСР.
Обласні управління МВС одерж али таємний наказ здійсню вати негласний нагляд за пар
тійними керівникам и областей. Змовницькі наміри Берії стали відом і М. Х рущ ову, який теж
претендував на роль лідера країн и . Х рущ ову та його одн одум ц ям вдалося схи л и ти на свій бік
військових (в том у чи сл і й авторитетного Г. Ж укова) і заареш тувати Берію .
У вересні 1953 р. М. Х р у щ о в а обрал и перш им сек ретарем Ц К КП РС.
Після його приходу до влади в СРСР почався процес, який отримав назву «десталінізація».
Словник
Дест алінізація - лібералізація суспільно-політичного та економічного життя в СРСР, яка мала
місце в 1953-1964 pp.
Д есталінізація розпочалася в к ін ц і березня 1953 р. За а м н іст ією було звільнено 1,2 млн
в’язнів радян ських тю рем і концтаборів (які мали термін позбавлення волі до 5 p.), у квітні
вийшли на свободу заареш товані у «справі лікарів», у вересні ск а сов а н о д ію п озасудови х
органів. У 1954 р. були створені центральна і місцеві к ом ісії щ одо п ерегляду сп рав осіб, засу
дж ених в 1934—1953 pp., у 1955 р. - к ом ісія для вивчення м а со в и х реп р есій членів та канди
датів у члени ВКП(б), обран их на X V II з’їзді партії, та ін ш и х гром адян у період 1 9 3 5 -1 9 4 0 pp.
Процес перегляду справ д істав н азву «пол ітична реабіл ітац ія ».
У країна схва л ьн о зу стр іл а п очаток н ового п ол іти чн ого курсу. Р озп очався процес повер
нення чесн их імен безневинно репресованим громадянам. До 1959 р. в У Р С Р було реабіл іто
вано 2 млн 6 8 4 тис. осіб - 58 % від у сіх розгл ян ути х справ. Р еа біл іта ц ії не підлягали кола
бораціоністи, активні д ія ч і ОУН і У П А , ж ертви пол іти чн их репресій до 1934 p., а також ті,
хто був репресований за «україн ськи й бурж уазний націоналізм ». Н авесні 1959 р. у колоніях
і таборах СРСР перебувало 11 тис. у в ’язнених (зам ість 949 ти с. у 1954 p.).
У 1954 р. заверш и вся п роц ес со б о р н о ст і у к р аїн ськ и х зем ель. З нагоди святкування
300-річчя возз’єднання У країни з Р осією 26 квітн я 1954 р. П резидія Верховної Ради СРСР
прийняла Закон «П ро п ередачу К р и м ськ ої обл асті із ск л ад у РРФ С Р до ск л ад у У РС Р». Таке
рішення ґр у н ту в а л ося на територіальній бли зькості, сп іл ьн ості екон ом іки, тісн и х господар
ських та культурн их зв’я зк а х м іж Кримом і У країною . Крим ш в и д к о та органічно влився в
господарський ком плекс респ убл іки .
У л ю то м у 1956 р. розпочав р о б о ту X X з’їзд КПРС (назва К П РС існ ує з 1953 p.). Із доповід
дю на з’їзді виступи в Х рущ ов. Він зуп ин и вся на зн ачущ их для сусп іл ьства проблемах і за
значив, щ о третя св ітов а в ійна не є н ев ід в ор отн ою (щ о було д уж е важ л и во для суспільства в
умовах «холодної війни»). Х р у щ ов звернув та к ож увагу на розви ток сіл ьськ ого господарства,
збільшення товарів народного сп ож и ван ня та обся гів ж и тл ового будівництва.
На закри том у засідан ні з’ їзд у була зачитана доповідь «П р о культ о с о б и та й ого н асл ід
ки». Однак в ній за су д ж у в а л и ся л иш е зов н іш н і озн а к и т о та л іта р и зм у : «культ о со б и », «м а
сові реп ресії». П ол іти к а п а р т ії на в сіх етапах «соц іа л істи ч н ого і к ом у н істи ч н ого будівни
цтва» ви зн авал ася п р а в и л ьн ою . На з’ їзді всі делегати від У країн и виявили п ід три м к у дій
Х рущ ова.
У багатьох п а р т ій н и х о р га н іза ц ія х У к раїн и не були го т о в і д о к р и ти к и на адресу С талі
на. Щ об ун икн ути н евдовол ен н я м а с, у червні 1956 р. було п р и й н я то п артій н у постанову,
яка наголош увала, щ о культ о с о б и С таліна — це п р оя в й ого о с о б и с т и х н ед ол ік ів, а не орга
www.testosvit.com
227
ЗНО з Іст орії України. Повний шкільний курс
нічна вада р а д я н сь к о ї вл ади . П роте оп ір Х р у щ ов у наростав і п ри звів до р озк ол у серед пар-

тійн о-держ авн ого керівн и ц тва к раїн и . 18 червн я 1957 р. було здійсн ен о сп р обу відсторон и
ти Х рущ ова від влади (ін іц іа тор и К аганович, М олотов, М аленков та ін.). П роти борство
сторін тривало 4 дні. Х р у щ о в , сп и р аю ч и сь на арм ію і КДБ, у т р и м а в ся п ри вл аді. У часників
закол оту затаврували я к «а н ти п а р тій н у гр уп у » й від сторон и л и від влади. П одії червня
1957 р. поклали край «к о л е к т и в н о м у к ер ів н и ц тву » в п артії, п ро яке так багато говорив
Х р у щ ов . Відтепер він ста в в ож д ем і керував к р а їн ою п р а к ти ч н о од н оосіб н о, спираю чись
на кадри, я к и м довіряв о со б и сто . У зи м к у 1957 р. Х р у щ ов від к л и к а в О. К ириченка з У краї
ни і зробив його своїм п ерш и м за ступ н и к ом по партії. П ар тій н у ор г а н із а ц ію У країн и о ч о
лив М. П ідгорн и й.
Спроби адміністративно-господарських реформ

Н априкінці Д ругої світової війни у передових країнах Заходу почала р озгортати ся нау
к ово-техн ічн а р ев ол ю ц ія . Ін дустріал ьн е сусп іл ь ств о п оступ ово трансф орм увалося в
постіндустріальне. П ісля вивчення стану реалізац ії осн овн и х нап рям ків науково-технічного
прогресу в СРСР ви я в и л ося серй озн е відставанн я від п р ов ід н и х к р а їн св іту та країн-конку-
рентів у «холодній війн і». Х р у щ ов прийняв декілька п ринципових ріш ень, я к і визначили
характер соціальн о-екон ом ічн ого розви тк у СРСР на перспективу. Серйозна увага була приді
лена заверш енню робіт зі створення м іж континентальних ракет. У 1957 р. в СРСР уперш е в
світі було зап ущ ен о перш ий ш тучн и й суп утн и к Землі. У квітн і 1961 р. ракета доставила на
навколоземну орбіту р а д я н сь к ого к осм он а вта Ю . Гагаріна. У Д н іп роп етровську розбудову
вався найбільш ий у світі ракетобудівн ий комплекс - «П івденмаш ».
У 1957 р. за ін іц іати в ою Х р у щ ов а була проведена р еф ор м а п о д ец ен тр а л іза ц ії уп р авл ін
ня п р ом и сл ов істю . Вона передбачала л ік в ід ац ію загал ьносою зн и х та респ убл ікан ськ и х га
лузевих м ін істерств, розташ ова н и х у М оскві та К иєві. З ам ість н и х створю вал и ся ради на
родн ого госп од а р ства (ра д н аргосп и ), я к і зн аход и л и ся в р егіон а х і були бл и ж чи м и до
виробництва. Н а т е р и то р ії У країн и створили 11 (пізніш е 14) р ад н а р госп ів . Реформатори
вваж али, щ о зам іна цен тралізован ого управлін н я зм ож е подолати н ееф ективність пром и с
ловості. У 1962 р. для к оорд и н а ц ії дія л ьн ості н аявних радн аргосп ів у тв ор ю ється р есп убл і
канський радн ар госп (У Р Н Г). П роте р еф ор м а не надала са м о ст ій н о ст і п ід п р и єм ств а м , не
створила ринку за со б ів в и р обн и ц тв а і не зм ін и л а п л а н ов ої си стем и госп од а р ства . У ви щ о
му партійному керівни ц тві д ум к и стосовн о реф орми розділ и л и ся . Ч ин овники почали чи н и
ти сп ротив нововведенням. К рім т ого, виявилося, щ о р еф ор м а п р и зв од и ть до н екерован ості
п ром и сл овістю .
в ек он ом ік у п очали н ад ход и ти н еузгодж ен і ком ан ди з р ізн и х ц ентрів, я к і породж ували
анархію виробництва. Р егіон ал ьн і к ерівн и к и нехтували ін тер еса м и ін ш и х районів та р ес
публік. Н авесні 1963 р. У к раїн ськ а рада народного госп од арства була перетворена в сою зн о-
респ убл іканськи й орган.
Т ем пи р о зв и тк у п р о м и с л о в о ст і в У к раїн і вип ередж ал и середн і по СРСР. Ш ви д ко розви
валася ел ек тр оен ер гети к а . Були сп орудж ен і г ід р о е л е к т р о ст а н ц ії Д н іп р о в сь к о го к аск ад у:
Д ніп роп етровська, К рем ен чуц ька , К а х ов ськ а , з’я в и л ося багато д ер ж а в н и х рай он н и х елек
троста н ц ій (теплових) - ДРЕС. У Д он ба сі р озгор н у л ося м асш табне ш а х т н е буд івн и ц тво.
Р озвивалися Ш ебел и нське та Р ад чен к івськ е га зо в і р од ов и щ а . З м етою п ол іп ш енн я я к ості
стал і та збіл ь ш ен н я її к іл ь к о с т і м а р т е н ів сь к і п еч і ст а л и з а м ін ю в а т и с я н а к о н в е к т о р и .
У 1958 р. Х р у щ о в п остави в завдання п ри скор и ти р о з в и т о к х ім іч н о ї п р о м и сл о в о ст і. І вж е
із середині 1960-х р о к ів х ім іч н і п ід п р и єм ст в а У к раїн и д а в а л и п ’я т у ч а ст и н у п р од у к ц ії
х ім іч н ої п р о м и с л о в о ст і СРСР. П ри скорен и м и тем п ам и р о з в и в а л о ся м а ш и н обудуван н я :
почався серій н и й в и п у ск т е п л о в о зів (В орош и л овгр ад , Х а р к ів), ш в и д к існ и х авіал ай н ерів
Ту-104, Т у-124, А н -2 4 (Х а р к ів , К и їв). Уперш е п ід п ри єм ства в а ж к о ї п р ом и сл ов ості почали
випускати у ста тк у ва н н я дл я л егк ої і харчової п р ом и сл ов ості, зб іл ьш и л а ся к іл ь к ість т о
варів н арод н ого сп о ж и в а н н я . Однак у ц іл ом у в и р обн и ц тв о товар ів н ародн ого сп ож и вання
(товари груп и «Б ») с у т т є в о відстава л о від ви р обн и ц тва за собів в и р обн и ц тва (товари
групи «А »).
www.testosvit.com
228
Тема 28. Україна в умовах політ ичної та економічної лібералізації суспільства (1953-1964 pp.)
Питома вага виробництва засобів виробництва і предметів споживання
у валовій продукції промисловості ( %)
1913 р. 1940 р. 1960 р.
Продукція всієї промисловості 100 100 100
у тому числі:
виробництво засобів виробництва (група «А») 36 62 71,4
виробництво предметів споживання (група «Б») 64 38 28,6
Р е ф о р м и в с іл ь с ь к о м у г о с п о д а р с т в і
П очалася п еребудова уп р авл ін н я сіл ьськ и м госп од ар ством . В иробництво продовольства
можна було нарощ увати ін тен си вн и м веденням госп од ар ства або ек стен си вн и м - за рахунок
розш ирення п о сів н и х пл ощ . Х р у щ ов обрав другий.
• У 1954 р. почалося освоєн н я ціли н н их і перелогових земель П івнічного Казахстану, П ів
денного У ралу і А л таю . Н а ц іл и н і працю вали ю наки і дівчата з у сіх респ убл ік, у том у числі
75 тис. з У країни. У країн ські механізатори організували 54 ц іл и н н их радгоспи. У 1956 р. в
СРСР було зібрано н айбільш ий у р ож а й зернових, половину з я к ого дала цілина. Піднесення
виробництва тривало п ’ять рок ів. Незабаром виявилося, щ о ефект від освоєн ня цілинних і
перелогових земель к ороткотривал и й. П ісля 1958 р. сільське госп одарство стало занепадати.
У 1963 р. Радянський Сою з уперш е закупив зерно в Канаді й С Ш А і відтоді ім портував його
щорічно. К ол госп н о-радгосп н а систем а не могла задовольнити п отреби м іського населення в
продовольстві.
• У 1957 р. було п окладен о п оча ток к а м п а н ії з вилучен н я кор ів із п ід собн и х госп одарств.
Від цього п остраж дали кол госп н и к и і м іськ і спож ивачі: обся г п р од ук ц ії на базарах значно
зменш ився, а ціни на неї виросли.
• У травні 1958 р. к о л го сп а м було п род ан о техн ік у м аш и н н о-тракторн и х станцій (МТС).
Незважаючи на п іл ьгові умови, для багатьох к ол госп ів ви к уп ц іє ї техн ік и ви я в и в ся фінан
сово непосильним.
• Н априкінці 1950-х pp. було здійснено нове укрупн ен н я к о л госп ів . До 1960 р. кількість
колгоспів зменш илася з 19 тис. до 9, 6 ти с., щ о при вел о д о п ояви проблем «неперспективних
сіл». На фоні процвітання ок рем и х «передових» к ол госп ів рівень ж и ття кол госп н и ків в ц іл о
му погірш ився.
• у 1961 р. на 3-х млн га к ра щ и х земель розпочалася к а м п а н ія п о в и р ощ у ва н н ю кукуру
дзи. За аналогією зі С Ш А , планувалося використати к у к у р у д зу для відгодівл і та збільшення
поголів’я худоби. А л е н адії не виправдалися, було поруш ен о бал а н с зерн ови х, су тт єв о змен
ш илося ви р обн и ц тво п ш ен и ці. П ісля н еврож аю 1963 р. під час вип ічки хліба у пшеничне
борош но стали добавляти кукурудзян е, щ о викликало невдоволення в сусп іл ьстві. Стало зр о
зуміло, щ о «к ук уруд зя н а » к ам п ан ія п ровал и л ася.
Реформування соціальної сфери
Зміни в законодавстві
Дата Категорії населення Зміст
щодо:
Січень умов праці та від підлітки; для учнів, які навчалися, віком від 14 до 16 ро
1956 р . пусток підлітків; ків і особам від 16 до 18 років встановлювався
робочий день 7 годин;
оплата праці підлітків від 16 до 18 років здійсню
валася як за повний день;
Березень скорочення трива робітники скорочено на 2 години робочий день у передви

1956 р . лості робочого дня; і службовці; хідні та передсвяткові дні;
щорічного авансу колгоспники; уведено щомісячне авансування та додаткову
вання; оплату;
www.testosvit.com
229
Зміни в законодавстві
Дата Категорії населення Зміст
щодо:
Квітень скасування судової робітники і служ скасована судова відповідальність за самовільне

1956 р. відповідальності бовці; залишення робочого місця і прогул;
за самовільне за жінки; надано можливість розірвання трудового дого
лишення підпри вору за ініціативою працівника;
ємства; збільшувалася тривалість відпусток по вагіт
збільшення трива ності і пологах (з 77 до 112 календарних днів);
лості відпусток по
вагітності і поло
гах;
Травень праці неповноліт діти віком від 16 до встановлено 6-годинний робочий день;
1956 р. ніх; 18 років; скасовано плату за навчання у старших класах
молодь, яка навча та вищих навчальних закладах;
ється;
Липень державних пенсій; працюючі робітни знижено пенсійний вік для чоловіків - 60 років,
1956 р. ки; для жінок - 55 років;
збільшено середній розмір пенсій на 80 %;
Вересень скорочення робо працюючі робітни розпочато перехід із 8-годинного на 7-годинний

1956 р. чого дня; ки; робочий день (за галузями);
скорочення робо робітники уведено 6-годинний робочий день на підземних
чого тижня; і службовці; роботах та на виробництві з шкідливими умова
підвищення рівня робітники ми праці;
життя населення; і службовці; розпочато перехід на 5-денний робочий тиждень
із двома вихідними днями при 8-годинному ро
бочому дні;
підвищення в середньому на третину зарплати
низькооплачуваним робітникам і службовцям;
1960 р. скорочення робо робітники і служ скорочення робочого тижня до 41 години

чого тижня; бовці; (у 1956 р. - 48 годин).
Липень пенсійного віку по працівники зниження пенсійного віку для чоловіків - 65 ро
1964 р. старості та допо колгоспно-коопера ків, для жінок - 60 років.
моги членам кол тивного сектору.
госпу.
В агому роль у п ід ви щ ен н і ж и т т єв о го рівн я населен ня в ід ігр а в а л и гр ом ад ськ і ф онди

сп ож и ван ня. В они стал и дж ерелом безкош товн и х або п іл ьгови х соц іал ьн и х п ослуг: утри
мання дітей в д и тя ч и х устан овах і ш колах-інтернатах, отри м ан н я освіти , м едичного обслу
говування, к ори стуван н я квартирам и , оплати к ом ун ал ьн и х п ослуг, ком ун альн ого тран
спорту тощ о. У липні 1957 р. було п ри йн ято п остан ову п ро р о з в и то к ж и тл ов ого будівництва
в країні. За десять р ок ів в У країн і було побудовано більш як З млн квартир, ш;о істотно
п ом ’якш и л о ж итлову проблему. Так звані «хруш ;івки» не ви різнял и ся особл и ви м комф ор
том , проте дозволили ти ся ча м гром адян переселитися з бараків, п ідвалів та ком уналок в
окрем і квартири.
Разом з ти м д е р ж а в а п р о д о в ж у в а л а п р а к ти к у в а ти д обр ов іл ь н о-п р и м у сов е вилучення
гр ош о в и х су м у населення у ви гл я ді д е р ж а в н и х в н у т р іш н іх п ози к . П ри ц ь ом у старі облі
га ц ії держ ава погаш ала за р а х у н ок н ови х, я к і п р од овж увал о к у п у в а ти населення. П осту
пово н ак оп и ч и л а ся вел ика к іл ь к іс т ь непогаш ени х обл іга ц ій , за я к і держ ава не могла р оз
р ахувати ся з населенням . У ряд огол оси в 20-річн у в ід ст р о ч к у по п л атеж ах держ авного
боргу, ш;о п ри звело до зн ачни х м атеріал ьн и х втрат населення (особл и в о серед людей стар
ш ого віку).
Словник
Волюнтаризм - у політиці і суспільному житті - довільні вольові рішення, які ігнорують
об’єктивно існуючі закономірності.
www.testosvit.com
230
_____________ Тема 28. Україна в умовах політ ичної та економічної лібералізації суспільства (1953-1964 pp.)
Однак реформи відзначалися п осп іш н істю і н епослідовністю , ж одна з н их не була доведена

до логічного кін ц я. Д ії Х рущ ова носили відверто су б ’єктивн ий (волю нтаристський) характер,
викликали незадоволення партійного апарату і привели до його усунення від влади.
Л іб е р а л із а ц ія к у л ь т у р н о го ж и т т я
Загальну атмосф еру зм ін в сусп іл ьстві перш ими відчули п редставники творчої інтеліген
ц ії. У 1953 р. ж урнал «Новьій м ир» надрукував есе к ри ти ка В. П омеранцева «Об искренности
в литературе». Й ого п убл ік ац ія разом з п о в істю І. Е ренбурга «В ід л и га» викликали значний
інтерес. Розгорнулися д и ск у сії Ш ІО Д О ролі ін теліген ції в сусп іл ь ств і, м ож л и вості існування
літературних ш к іл , кон тр ол ю партії за твор чістю письм енників і худ ож н и к ів та ін.
Серед інтелігенції виразно виявлявся п отя г до сусп іл ьн и х зм ін , як и й отри м ав назву «від
лига» (за аналогією з однойм енною п овістю І. Еренбурга).
П ісля X X з’їзд у п а р тії читачам У країни повернули ім ена і твори письм ен н и ків «р озстр і
л ян ого відродж ення». З’явилася м ож л и вість читати твори М . Булгакова, І. Буніна, раніш е не
доступні твори А . де Сент-Екзю пері, А . К ам ю , Ф. Кафки, Е.М . Ремарка, Е. Х ем ін гуея та ін.
З 1958 р. відновилося видання ж урн ал у «В сесвіт».
Короткочасна «відл ига» сф орм увал а ціле покоління «ш істд еся тн и к ів» (за назвою десяти
ліття, в якому вони працювали). «Ш істдесятники» не йш ли на кон ф л ікт з властям и. Вони сп о
дівалися, щ о реф орм и в су сп іл ь ст в і приведуть до п обудови « со ц іа л із м у з л ю дськ и м об л и ч
чям ». Серед зачи н ател ів р у х у «ш істд еся тн и к ів» були Л. К о ст е н к о і В. С им оненко, В. Стус.
Костенко Ліна Симоненко Василь Стус Василь

(1930) - українська поетеса, сце (1935-1963) - поет, представ (1938-1985) - поет і громад
нарист, публіцист. Лауреат Дер ник дисидентського руху. Пра ський діяч. У 1965 р. виступив
жавної премії ім. Т. Шевченка цював журналістом. Автор збі проти хвилі арештів серед дія
(1987). Автор збірок «Вітрило», рок «Тиша і грім», «Земне тя чів української культури. У
«Мандрівки серця», «Зоряний жіння», «Поезії», «Лебеді мате 1972 р. заарештований і засу
інтеграл», історичних романів ринства» та ін. Виступав за на джений. Написав збірки віршів
«Маруся Чурай», «Берестечко» ціональне відродження, вільний «Зимові дерева», «Палімпсести»,
та багатьох інших. розвиток української літератури. «Свіча в свічаді».
Одночасно заявили про себе І. Драч, Д. П авличко, М. В інграновський та ін. До них приєдна
лася талановита молодь - поети Б. Олійник, В. К оротич, І. Калинець, В. Стус, прозаїки - Г. Т ю
тюнник, В. Ш евчук, Є. Гуцало, критики - І. Д зю ба, І. Світличний, Є. С верстю к, публіцист
В. Чорновіл та інш і. У 1960 р. у Києві почав діяти клуб «Супутник», який відразу став популярним
місцем зустрічі молоді. Подібні к луби виникли у Львові, Одесі, Д ніпропетровську, Черкасах.
Виходячи за рамки соціалістичного реалізму, почали пош уки нових форм митці України. Го
лосно заявили про себе худож ники Т. Яблонська, М. Г рицю к, Ю . Сінкевнч, В. Борисенко, Я. Чай
ка, М. Рябінін. П родовжували плідно працювати майстри пензля М. Д ерегус, О. Ш овкуненко,
В. Бородай та багато інш их. Замість пам’ятників Сталіну почали встановлюватися пам’ятники
Т. Шевченку, І. Франку. У 1962 р. було започатковано щорічну прем ію ім. Т. Г. Шевченка.
В цей період було реабіл ітова н о ім ена р еп р есов ан и х п оетів О. Олеся, М. В ороного. Пере
видаю ться твори забути х д іячів україн ської культури. З’я в и л и ся нові ж урнали «Прапор»,
«Радянське літературознавство». Вони значною м ірою впливали на форм ування світогляду
та загальнолю дських цін н остей молоді. Були створ ен і н ові сп іл к и — С пілка ж урн ал істів
України, С пілка п р ац івн и к ів к ін ем а тогр а ф ії У країни. П очалося видання «У країнського іс
торичного ж урн ал у», «У країнської радянської енциклопедії» тощ о. www.testosvit.com
231
Н а с т у п н а « ш іс т д е с я т н и к ів »
Початок н аступу на «ш істдесятн и ків» відбувся у 1 9 6 2 -1 9 6 3 pp., п ісл я зустрічей Х рущ ова з
творчою ін тел іген ц ією у М оскві. Він відвідав і різко розкрити кував виставку модерністського
мистецтва. Й ого брутальні, принизливі висловлювання на адресу окрем их митців поклали по
чаток цькуванню ти х, хто виходив за рамки «соц іал істи чн ого реалізм у». У Києві підхопили
кампанію переслідування митців. У серпні 1962 р. були піддані кри ти ц і молоді українські
письменники І. Д зю ба, І. Світличний, Є. С верстю к. В 1963 р. розкритикували творчість І. Дра
ча, М. Вінграновського, С. Г олованівського.
Висновки
П роцес л іберал іза ц ії к ультурн ого ж иття сп ри яв гр ом а д сь к ом у п р обу д ж ен н ю та н ац іо
н альном у в ідродж ен н ю У країн и. У ц іл ом у п роц ес «відл и ги » був ск л ад н и м і суперечливим ,
але він дав п ош товх до а к т и в іза ц ії твор ч ого п отен ц іал у у к р а їн ськ ого народу, сп ри яв підне
сен н ю націон альн ої гід н о сті, са м о св ід о м ості, збереж ен н ю та п р и м н ож ен н ю д ух ов н и х і м о
ральних сил народу.
О п о зи ц ій н и й р у х
У другій половині 1950 — 1960-х pp. на зміну «ш істдесятникам» приходять дисиденти — не
велика частина радя н ськ и х громадян, я к і стали відкри то кри ти кувати п ол іти ку уряд у СРСР.
Вони вимагали ш и рок и х гром адянських, релігійних і національних прав, активно боролися
за права лю дини. З ародж ую ться організації та групи, я к і діяли у к он сти туц ій н ом у руслі, п о
єднували п ідп іл ьн у р о б о ту з легальними засобам и боротьби.
Д іяльність д и си д ен тськ ого р у х у в У країні зап очаткувал а У країн ськ а робітни чо-сел ян-
ська сп іл ка (УРСС) на чолі з Л. Л ук’яненком , яка діяла на тери торії З ахідн ої У країни в 1 9 5 9 -
1961 pp.
Лук’яненко Левко (1928) - політичний і державний діяч, доктор права, один з

організаторів Української робітничо-селянської спілки, в 1961 р. засуджений до
15 років ув’язнення. В 1976 р. - член Української гельсінської групи, в 1978 р. за
суджений до 10 років таборів та 5 років заслання, посол України в Канаді (1992-
1993), засновник УРП та її почесний голова. Герой України (2005).
Вона ставила за м ету в и х ід У РС Р із ск л а д у СРСР та зд обуття незалеж-
ф V н о сті к он сти туц ій н и м ш л яхом . Члени сп іл к и п ротестувал и проти переслі-
ж ^ дування за переконання, незаконних ареш тів та зак р и ти х політичних су
дів, нищ ення пам ’яток істор ії та культури ук раїн ськ ого народу. Практично
всі члени сп іл к и були заареш товані і засудж ені до у в ’язнення за звинуваченням у «зраді
Батьківщ ини».
Р о з в и т о к о с в іт и і к у л ь ту р и
Із середини 1950-х pp. радянське керівництво п ідвищ ило у ва гу до р озв и тк у освіти і науки.
У 1958 р. було п ри йн ято сою зн и й зак он п р о ш колу, який передбачав надання батькам права
сам остійно обирати мову навчання для св оїх дітей. На п ракти ц і це означало р уси ф ік ац ію на
род н ої освіти. А н алогічн ий зак он було п ри й н я то в У РС Р у 1959 р. Він значно звуж ував сферу
застосування україн ської мови і передбачав вивчення у к р аїн ськ ої мови факультативно. П ро
ти уведення зак он у в д ію ріш уч е виступи л и гром адськість та п редставники творчої ін телі
генції України. На за х и ст у к р а їн сь к о ї м ови стали М. Р и л ьськи й, М. Б аж ай, Л. Д м итерко,
Н. Р ибак та ін. До п ротестів д ол учил и ся й окрем і п редставники ук раїн ськ ого республікан
ського керівництва, але си ту ац ія не зм інилася. Через деякий час у велики х м істах П івдня та
Сходу У країни залиш илася л иш е невелика частина у к р аїн ськ и х ш кіл .
Р о з в и т о к н ауки
П отуж ним центром р о зв и тк у науки в У країні стала А к а д ем ія наук УРСР. У липні 1955 р.
у М оскві відбувся пленум Ц К КП РС, як и й було присвячено проблем ам н ау к ово-техн ічн ого
прогресу, й о г о ріш ення су т т єв о збіл ьш и л и ф ін ан суван ня н аукови х устан ов, відкрили м ож
www.testosvit.com
232
_____________ Тема 28. Україна в умовах політ ичної та економічної лібералізації суспільства (1953-1964 pp.)
ливості науковцям сп іл кува ти ся із зарубіж ним и колегами. П ровідне місце в програм і розви
тку атом н ої енергетики зай н я в Х а р к івськ и й ф ізи ко-техн іч н и й ін сти тут, яким керував
І. Курчатов. Розгорнулися ш и р ок і д осл ідж ен ня в галузі ф ізи ки а том н ого ядра, став до ладу
атомний реактор. Ін ститут ім . Є. Патона перетворився на н ауково-технічни й комплекс, який
включав конструкторське бю ро і власне дослідне виробництво. У 1962 р. президентом А Н УРСР
обрали Б. Патона.
У суспільних н аук ах л іберал іза ц ія проходи л а під ж ор стк и м п артій н и м контролем . Х оча
й почали виходити ж урн ал и академічного проф ілю («У країнський історични й ж урнал», «Ра
дянське право» та ін.) та відк ри л и ся держ авні архіви р а д я н сь к ої д оби , але заборон ених тем
вчен і-сусп іл ьствознавц і торк а ти ся не могли.
П еріодом «в ід л и ги » ск о р и ста л а ся і твор ч а ін тел іген ц ія У к р аїн и . За св ою творчість
О. Д овж енко, В. С осю р а , О. Г ончар, М. С тел ьм ах були у д о ст о єн і Л ен ін ської прем ії СРСР.
Стрімко увійш ло в ук раїн ськ у літературу покоління «ш істдесятн и ків» (В. Симоненко, В. Стус,
Л. К остенко, І. Д рач, Д. П авл и чко, Р. Іван и чук та ін.). П ісля у в ’язнень та заслань до літера
турн ої д іял ьн ості п овертал и ся письм ен н и ки Н. Забіла, 3. Т ул уб, О. К овіньк а, Г. Х откеви ч
та ін. П исьм енники зак л и к ал и бор оти ся п роти р у си ф ік а ц ії н ац іон ал ьн о-культурн ого
ж иття.
В українськом у м узи чн ом у м и стецтві нового звучання набували м узи чн і твори тради ц ій
ного та н етр ад и ц ій н ого н а п ря м к ів. Н оваторством позначена творчість Л. Грабовського,
В. Годзяцького, В. Загоруєва. П опулярність здобули твори Б. Л я тош и н ськ ого, Ю. Мейтуса,
Григорія і П латона М айбород, С. Л юдкевича, ком п ози торів-п ісен н и ків О. Білаш а, І. Ш амо,
А . Філіпенка.
Велику увагу глядачів привертала творчість провідних м а й стр ів театр ал ьн ої сцени А . Буч-
ми, Н. Уж вій, Г. Ю ри, Ю. Ш ум ського та ін. Л ібералізація ж и ття дала п ош товх до розвитку
кіном истецтва. Світове визнання здобули кінореж исери С. П арадж анов, Ю. Іллєнко, М. Ма-
щенко, актори К. С тепанков, І. М и кол ай чук, Н. Н аум, М. Г ри нько та ін. П лідно працювали
кіностудії в Києві, Одесі та Я лті. У 1 9 5 0-19 60 -х pp. відвідуван ня кінотеатрів у 50 разів пере
вищ увало відвідування театру. Однак п ісл я 1962—1963 pp. в У Р С Р п оч а л ося гон ін н я на пред
ставників т вор ч ої ін тел іген ц ії.
Д а ти
Л ю тий 1954 р. - входж ен н я К рим ської області до складу УРСР.
1956 р. - X X з’ їзд КПРС.
1959 р. - утворення У країн ської робітн и чо-сел янської сп іл ки .
Н езваж аю чи на су вор и й ідеол огічн ий к он тр ол ь, дл я в с іх галузей л ітератури і м истецтва
періоду «відл иги» було харак терн е розкріп ачен ня д у х ов н ої д ум к и , я к е стал о м огутн ім чи н
ником п роц есу д ух ов н ого в ідродж ен н я нації.
www.testosvit.com
233
Тема 29. Україна в період загострення кризи радянської системи
Політико-ідеологічна криза радянського ладу
Д есталінізація внесла п озити вн і зм іни в суспільно-політичне ж и ття країни. Однак п осту
пово значна частина п артій н и х і радян ських працівників стала чи н ити опір владі. Проти
Х рущ ова почали готувати змову, і 14 ж овтн я 1964 р. у законний сп осіб він був увільнений від
обов ’язків перш ого сек р етар я Ц К КПРС. П ід час усунення М. Х р у щ ов а уперш е не виникло
відкритої боротьби за владу.
Н аступ н иком М. Х рущ ова ста в Л. Б реж нєв. Й ого п равлін н я х ар ак тер и зу вал ося крайнім
к он сервати зм ом і о тр и м а л о н азву «н еостал ін ізм ». П убліцисти дали періоду назву - «застій».
Система влади в СРСР нагадувала піраміду, на верш ині я к ої концентрувалася влада керівни
к ів партії й держ ави. Забезпечували виконання їхн ьої волі сотн і ти ся ч п рац івн и ків партій
н и х і радянських органів, ком сом ол у та ін ш и х організацій (номенклатура).
Словник
Номенклатура - перелік керівних посад, який підлягав затвердженню відповідним вищим пар
тійним органом. Таку назву отримали й чиновники-управлінці, які призначалися на ці посади.
П артійні органи с о ю з н и х р есп у бл ік ф орм альн о будували ся як са м остій н і, але реально
ж орстко підп орядковувал ися вказівкам центру. На чолі у країн ськ ої партійної організації
перебував П. Ш елест, я к и й з 1965 р. розп оч ав у к р а їн іза ц ію в респ у бл іц і. Через деякий час
три чверті керівни х посад у партійн о-радян ськом у апараті обій м али ук раїн ц і. П ідручники,
наукові ж урнали та л ітература стали д рук увати ся у к р аїн ськ ою м овою , вийш ла двотомна
«Енциклопедія кіберн етики», для я к ої розробили специфічну терм інол огію . Були затвердж е
ні нові правила п р и й ом у д о ви ш ів, щ о передбачали надання переваги абітурієнтам , щ о до
бре знають у к раїн ськ у мову. У 1970 р. вийш ла к н и ж к а Ш елеста «У країно наш а радянська»,
де, описую чи козац ьке минуле У країни, він признавався у св оєм у к озац ьк ом у походж енні.
Л. Брежнєв до певного ча су сп ок ій н о ставився до дія л ьн ості П. Ш елеста. Однак у березні
1972 р. на політбю ро Ц К КП РС перш ого секретаря Ц К К ом партії У країни ж ор стк о розкрити
кували. У травні 1972 р. П. Ш елест був усунути й з п осади . П ерш им секретарем Ц К К ом пар
тії України обрали В. ІЦ ербицького.
Шелест Петро Щербицький Володимир

(1908-1996) народився на Харківщині. Інженер- (1928-1990) народився на Дніпропетровщині.
металург, працював на заводах Маріуполя й Хар Працював на інженерно-технічних посадах у
кова. У 1940 р. - секретар Харківського міськкому Дніпродзержинську. З 1948 р. на партійній ро
КП(б)У. У 50-х pp. займав керівні посади в Київ боті, в 1955-1957, 1963-1965 pp. - перший се
ському міськкомі й обкомі Компартії України. кретар Дніпропетровського обкому КП(б)У.
З 1963 по 1972 р. - перший секретар ЦК Компартії У 1961-1963, 1965-1972 pp. - керівник україн
України. Після звільнення жив і працював у Мо ського уряду. З 1972 по 1989 р. - перший секре
скві. тар ЦК Компартії України.
ІЗ зм іною керівництва в У РС Р почалася к ам п ан ія бор оть б и з у к р а їн іза ц ією та націона

лізм ом . Багато к ерівн и х к ад р ів і н аук овц ів було звільнено з п оса д . Ц К К ом п а р тії У країни
перетворився у сл у х н я н о го в и к он авц я у сіх настанов М оскви.
www.testosvit.com
234
Тема 29. Україна в період загост рення кризи радянської системи
П р и й н я т т я К о н с т и т у ц ії СРСР 1977 р. і К о н с т и т у ц ії У Р С Р 1978 р.

За часів М. Х рущ ова була прийнята програма КП РС (1961), як а зазначала, щ о ком ун ізм у
СРСР буде п обудован о через 2 0 р ок ів. Від середини 1960-х pp. стало зрозум іло, щ о це зробити
н ем ож ливо. З метою вип равл ен н я ідеол огіч н ої недоречн ості партійне керівництво країни
вилучило програму партії з обігу, а зам ість терміна «к ом ун ізм » у 1967 р. увело нове поняття -
«розви нутий соц іа л ізм ». П оясню валося, щ о м іж соц іалізм ом і к ом ун ізм ом має бути щ е один
етап - «розвинутий соц іал ізм ».
У ж овтні 1977 р. була п ри йн ята нова К он сти туц ія СРСР — «к он сти ту ц ія розви н утого с о
ц іалізм у». П ринципово вона не відрізнялася від О сновного зак он у 1936 p., окрім статті 6, яка
п роголош увала: «К ерівною і сп рям овую чою силою радян ського сусп іл ьства, ядром його п о
літичної системи, держ авних і гром адських організацій є К ом ун істи чн а партія Радянського
Союзу». Ц я ста ття ф а к ти ч н о утверд ж увал а д иктатуру п артії. У квітн і 1978 р. була прийнята
К онституція УРСР, тек ст я к ої повторю вав основні полож ення К он сти ту ц ії СРСР. Статті 68 і
6 9 констатували, щ о У країн ська Р адян ська С оц іал істи ч н а Р есп убл ік а — суверенна радян
ська соц іа л істи ч н а д ерж ава, як а зберігає за с о б о ю п р аво в іл ьн ого в и х од у з СРСР.
Висновки \
П ісля п ри ход у до вл ади кон сервати вн и х си л п ол іти чн ий ти ск на У к раїн у п ом ітно п осл а
бився. Однак дуж е с к о р о п ол іти ку н івел ю ван н я н ац іон ал ьн и х особл и в остей республіки
було відновлено.
Ш оста стаття К о н ст и т у ц ії ю ри ди чн о закріп и ла н еобм еж ен у вл аду КП РС у держ аві. П ар
тія опинилася поза к р и ти к ою , щ о в пода льш ом у п ри звел о до н езв ор отн и х насл ідків.
М іж н а р о д н і в ід н о си н и
У березні 1966 р. в СРСР було схвалено к у р с на ж ор стк у зов н іш н ю політи ку; ставилося
завдання здобути воєн н о-стр а тегіч н и й паритет (рівн ість) в ій сь к ов ого п отен ц іал у В арш ав
ського д огов ор у і П АТО . Одночасно к ерівництво СРСР прагнуло зберегти кон тр ол ь над краї
нами С хідн ої й Ц ен тра л ьн ої Європи.
У січні 1968 р. новий лідер К ом партії Ч ехословаччини О. Д убчек розпочав економічну ре
форму ри нкового типу, скасував цензуру та лібералізував партійне ж и ття . Ц і події увійш ли
в історію я к «П разька весна». У відповідь 20 серпня 1968 р. вій ська п ’я ти країн Варш авського
договору окупувал и Ч ехословаччину, радянські війська вступ и л и в Прагу. Н овим керівни
ком КПЧ став Г. Г усак . У Братиславі в серпні 1968 р. відбулася нарада п ’яти країн - членів
ОВД, де уперш е п р озв у ч ал а «доктри н а Б реж нєва»: загроза реставрац ії капіталістичних п о
рядків у соц іал істи чн ій країн і дає підстави для будь-якої допом оги, в том у чи слі й вій сько
вої, з метою усунення небезпеки в інтересах всього табору соц іал ізм у. Д ії Р адянського С ою зу
викликали негативну р еа к ц ію як з бок у населення Ч ехословаччини, так і св ітов ої гр ом ад
ськості.
П о л іти к а р о з р я д к и
На початку 1970-х pp. в Європі відбулося послаблення м іж н ародн ої н апруж еності. Ц ьом у
сприяла діяльність канцлера ФРН В. Брандта, який розпочав нову сх ід н у п ол іт и к у - політи
к у компром ісів. Її результатом стало підписання низки д огов ор ів з СРСР, П ольщ ею , Ч ехосл о-
ваччи н ою і НДР, в я к и х ви зн авал и ся кордони, які ск л ал и ся п ісл я Д р у гої св ітов ої війни.
М іж СРСР і ФРН було укладено договір п р о в ід м ову від за ст осу в а н н я сили. ФРН і НДР вста
новили м іж с обою дипломатичні відносини.
П ротягом 1970-х pp. Р адян ськи й С ою з ви сту п ав з ін іц іа ти в ою п окращ ен н я м іж народн их
відносин, я к і були оголош ені «П р огр ам ою м иру».
Вона передбачала:
• заборону ядерної, хім ічн ої й бактеріологічної зброї;
• ядерне роззброєн н я в сіх держ ав, я к і володію ть ядерною зброєю ;
• припинення гон к и озброєн ь і скорочення ядерної та звичайної зброї;
• л іквідац ію воєн н и х вогн и щ і припинення регіональних кон ф ліктів;
• забезпечення колекти вної безпеки в Європі та ін ш и х регіонах світу;
www.testosvit.com
235
• забезпечення свободи й незалеж ності народів світу;
• поглиблення й укріплення співробітництва з усім а держ авами.
На п очатк у 1970-х pp. СРСР і С Ш А д ося гл и в о єн н о -ст р а т е г іч н о го п ари тету. У травні
1972 р. відбувся візит ам ериканського президента Р. Н іксона до М оскви. Л. Б реж нєв і Р. Нік-
сон підписали «О снови в заєм овід н оси н », де п ідкресл ю валося, щ о в ядерну добу осн овою для
взаєм овідн оси н є м и рн е сп івісн уван н я. Було укладено у год у п р о обм еж енн я стратегічн и х
озброєнь, встан овл ен о гран ичн у чи сел ьн ість м іж кон ти н ен тал ьн и х ракет, а також ракет, які
випускалися з п ід в од н и х човн ів. За період 1970-х pp. м іж двома держ авам и було укладено
понад два д есятки договорів і угод, більш ість з я к и х стосувалася обм еж ення озброєнь та за
стосування кон кретни х видів озброєнь.
Н айвищ им досягненням пол іти ки розрядки м іж народної н ап руж ен ості стало підписання
1 серпня 1975 р. в Гельсін кі керівникам и європейських країн, С Ш А і Канади Заклю чного
акта Н аради з безпеки і сп ів р обітн и ц тв а в Європі.
П редставники держ ав-учасниць заявили про застосування у відносинах:
• суверенної рівн ості та п оваги прав, я к і притаманні суверенітету;
• незастосування сили або загрози силою ;
• непоруш ності кордонів;
• територіальної ц іл існ ості держ ав;
• мирного врегулю вання спорів;
• невтручання у вн утріш н і справи;
• поваги прав лю дини і осн овн и х свобод, вклю чаю чи свободу д ум к и , совісті, релігії і пере
конань;
• рівноправності і права народів розпорядж атися св оєю долею.
Заклю чний акт л егіти м ізува в тери торіальн и й поділ Є вропи, як и й ск л а в ся в результаті
Д ругої св ітової вій н и, та в изн авав р а д я н іза ц ію сх ід н оєв р оп ей сь к и х країн . Керівники СРСР
вваж али, щ о визнання забезпечить їм довічний контроль над країн ам и «соціал істи чн ого та
бору». Статті про за х и ст прав лю дини, про свободу інф орм ації й пересування, уміщ ені в За
клю чном у акті, в ум овах тоталітарної си стем и залиш алися декларативними.
Війна в Афганістані
П оліти ц і «розр яд к и » завдала удару ін тервен ц ія СРСР в А ф ган істан , яка була грубим
п рорахун ком зовн іш н ьої п ол іти ки Л. Б реж нєва. У 1978 р. в А ф га н істан і в ід бувся в ій сь к о
вий переворот, в резул ьтаті я к о го за кол отн и ки огол оси л и про початок національно-
демократичної револ ю ц ії, я к а переросла у гр ом ад я н ську війну. На «неодноразове прохання
уряду друж н ього А ф га н іста н у» СРСР у кін ц і грудн я 1979 — сер ед и н і січ н я 1980 р. увів к он
тингент р а д я н ськ и х в ій сь к . У відп овідь м одж ахеди розпочал и п арти зан ськ у війну. Спочат
к у воєнні д ії рад я н ськ и х в ій ськ були у сп іш н и м и , але д у ж е ш в и д к о в си ту а ц ію втрути л ися
арабські країн и та С Ш А . М одж ахеди почали отри м увати су ч а сн у зброю , і війна набула за
тяж н ого характеру. За 10 р о к ів п еребуван н я на т е р и т о р ії А ф га н іст а н у в ій сь к ову сл уж бу
пройш ли 620 тис. р а д я н ськ и х воїн ів, у том у чи сл і до 150 ти с. у р од ж ен ц ів У країн и. С Ш А
звинуватили Р адян ськи й С ою з в ек сп ор ті р евол ю ц ії з м етою закріп л ен н я на П івдні та здій
снення к он тр ол ю над світови м и запасам и нафти. У від п овід ь в З а х ід н ій Є вроп і було р о з
м іщ ено ам ери ка н ськ і р а к ети се р е д н ь о ї д а л ь н ості, я к і за лічені хви л и н и могли д ося гти те
риторії СРСР.
Висновки
На початку 1980-х pp. вза єм н і звинувачення м іж СРСР і С Ш А за гостр и л и м іж народну
ситуацію , сп ри ял и а к т и в іза ц ії гон ки озброєн ь, щ о значно п огірш и л о соц іал ьн о-ек он ом ічн е
становищ е як в С ою зі, так і в У країні.
Спроби економічних реформ

Після приходу до влади н ове керівн и ц тво СРСР ск а сув а л о ря д р еф ор м Х рущ ова. Були
ліквідовані ради н ародн ого госп од а р ства , відновлена си стем а уп р авл ін н я п ром и сл овістю
через м ін істер ства, на рівн і районів о б ’єднали партійні та р ад я н ськ і органи влади тощ о.
www.testosvit.com
236
Відбулися зм ін и в сіл ьсь к о м у госп од арстві. Були збільш ені закуп івел ьні ціни на сіл ьськ о
господарську п р од ук ц ію , п ож вавил ося сільськогосподарське виробн и цтво, підвищ илася ма
теріальна заінтересованість селян, ск асувал и деякі обм еж ен н я щ од о п ри сади бн ого госп о
дарства. Однак су ттєв о зм ін и ти стан справ в ум овах існування к ол госп н о-р а д госп н ої системи
не вдалося. У 1965 р. з ін іц іати ви Голови Ради М іністрів СРСР О. К оси гін а п очал ася екон о
мічна реф орм а. Вона передбачала розш и ренн я госп од а р сь к ої са м о ст ій н о ст і підп ри єм ств,
посилення економ ічних стим ул ів праці. О цінку підприєм ств було запропоновано здійсню ва
ти за рівнем рентабельності, виконанням плану поставок тощ о. З ін ш ого боку, вона значно
підсилювала п ози ц ії центрального апарату. Здійснення реф ор м и в п р ом и сл ов ості відбува
л ося повільно і н еп осл ідовн о.
В У країні, на осн ові реком ен дац ій групи ек он ом істів під керівництвом харківського
професора О. Л іберм ан а, н ові м етоди госп од арю ван н я п очали зап ровад ж увати з ж овтня
1965 р. Вони активізували д іял ьн ість підприєм ств і дещ о стабіл ізувал и екон ом ічн и й розви
ток республіки. У період в о с ь м о ї п ’яти річки (1966-1970) в и р обн и ц тв о п р од у к ц ії збільш и ло
ся у два рази, п р од ук ти вн ість п рац і — на третину, вал ови й н ац іон ал ьн и й д охід - на 38 % .
Існує точка зору, щ о восьм а п ’ятирічка була н ай усп іш н іш ою з у сіх радян ських п ’ятирічок
(навіть я кщ о врахувати м ож л и ві приписки окрем их її показників).
Динаміка народного господарства України

(середньорічні темпи зростання за п’ятирічками, %)
Валовий Національний Капіталовкла Продуктивність Продукція Продукція сільського

П’ятирічки
продукт дохід дення праці промисловості господарства
восьма 6,7 6,7 6,8 6,1 8,4 3,2

(1966-1970)
дев ята 5,6 4,6 6.4 4,1 7,2 3,0
(1971-1975)
десята 3,4 3,4 2,1 3,0 3,9 1,6
(1976-1980)
одинадцята 3,5 3,7 3,1 3,8 3,5 0,5
(1981-1985)
Від початку 1970-х p p . розви н ен і країн и св іту почали ак ти вн о зап ровад ж увати автом ати
зацію , р о б о ти за ц ію , нові р е су р со зб е р іга ю ч і т ехн ол огії та ви к ор и стову в ати п рактичн о без
межні м ож л и вості к о м п ’ю тер и за ц ії. Р адянський С ою з теж д ося г певних у сп іхів в запрова
дженні науково-технічного прогресу, але вони стосувал и ся в осн овном у дослідж ень в галузі
косм осу та виробництва озброєн ь. У галузі ц и віл ьн ої п р ом и сл ов ост і н аук ово-техн ічн і р оз
робки за п рова д ж ува л и ся сл або. Я к щ о в перш ій половині 1980-х p p . у СІЛ А було майже
800 тис. електронних обчисл ю вал ьн и х маш ин, то в СРСР їх використовувалося близько
50 тис. Радянська ін д у стр ія п род овж ува л а розви вати ся за р ахун ок введення в д ію н ових ви
робничих п отуж н остей , д од а тк ов ого залучен н я у ви р обн и ц тв о р о б о ч о ї сили та сировини
(екстенсивним ш л я хом ). Основна маса техн іки була морально застарілою і непродуктивною.
П оступ ово в ек он ом іц і стал и п роя в л я ти ся кри зові тенден ц ії, о со б л и в о в У країні. «За
стій » характери зувався д ом ін ув ан н я м в а ж к ої п р ом и сл ов ості, як а працю вала в основному
на ВПК, н ееф ек ти вн істю к ол го сп н о -р а д го сп н ої си стем и , створ ен н я м за гр озл и в ої екологіч
н ої си туац ії, п а д ін н я м ж и т т єв о г о р ів н я н аселення. У к р а їн ськ е су сп іл ь ст в о , як і СРСР
в цілому, було охоплене си сте м н о ю к ри зою .
У десятій п ’ятирічці єди ною галуззю У країни, де систем атично вводилися нові п отуж н ос
ті, була електроенергетика, особл и во атомна. С вітова ен ергети чн а к ри за 1970-х pp. спричи
нила високі ціни на ен ергон осії. СРСР, експортую чи енергоносії д о країн Ради економічної
взаємодопомоги (РЕВ), отри м ав д еся тк и м іл ьярдів «н а ф тод ол арів». Однак вони не вклада
лися в розбудову екон ом іки, а використовувалися для зак у п ів л і ім п ор т н ої техн іки та п р од о
в ол ь ст в а . П о стій н о зб іл ь ш у в а л и ся ви трати на п отр еби в о єн н о-п р ом и сл ов ого ком плексу.
З метою збільш ення бю д ж ету зростали виробництво і реалізація горіл ки . Спож ивання алко
голю набувало загрозл и вих масш табів.
www.testosvit.com
237
На початку 1980-х pp. була здійсн ен а реф орм а уп р авл ін н я сіл ьськ и м госп од арством . На
розвиток аграрного сектору стало виділ яти ся значно більш е к ош тів, н іж у попередні роки.
У 1982 р. було п ри й н я то П родовол ьчу п рогр ам у СРСР. Д ля її реал ізац ії в сільське господар
ство додатково було вкладено мільярди рублів, але вони не дали відп овідного ефекту. П родо
в ол ьство довел ося зак уп овувати за кордоном .
Витрати із золотого запасу СРСР на закупівлю продовольства в 1963-1973 pp.
Роки 1963 1965 1967 1972 1973
Кількість золота в тонах 372 335 50 458 382
Д ерж ава стала залеж н ою від ім п орту продовольства. У 1981 р. обся г закупленого і завезе
ного в Радянський Сою з зерна становив 41 % від загального виробництва в країні.
П ріоритетним и н а п р я м к а м и розви тк у сіл ьськ ого господарства вваж ал и ся : електриф іка
ція, хім ізац ія , м ел іора ц ія та м еха н ізац ія. На селі у 3,6 раза зросл о сп ож и ван ня електро
енергії, збільш увалася к іл ь к ість сіл ьськогосп одарської техн ік и , мінеральних добрив. Однак
ц і заходи не вплинули на зр о ст а н н я о б ся гів п р и р осту п р од овол ьч и х товар ів. Технократич
ний підхід до виробництва призвів до тя ж к и х наслідків. На ун ік ал ьн и х чорнозем ах створю
валися ш тучн і моря, ступ ін ь розоран ості земель досягн ув 80 % (у С Ш А - 48 % , у Ф ранції -
25 % ). Н аслідком побудови зрош увал ьн и х систем, осуш уван н я боліт та необмеженого
застосування х ім ік а тів стало виведення сотень ти сяч гектарів чорнозем ів із господарського
обігу. Територія респ убл іки забрудню валася відходами від д ія л ьн ості видобувної пром исло
вості та металургії (у 10 разів більш е, н іж в ц іл ом у по СРСР). Е кологічн а обстан ов ка особл и
во п огірш илася після а в а р ії на Ч орн оби л ьській АЕС у 1986 р.
Висновки
Економічна реф орм а 1965 р. п оказал а, щ о зап ровадж ен н я ок р ем и х елем ентів ринку в
директивну радян ську ек он ом ік у нем ож ливе. Н а п очатку 1980-х pp. ад м ін істр а ти вн о-к о
мандна екон ом іка У країн и, я к і к раїн и в цілом у, вичерп ал а св о ї м ож л и в ості, була нееф ек
тивною , н ек он к у р ен тосп р ом ож н ою і стоя л а на п орозі гл и бок ої в се о х о п л ю ю ч о ї кризи.
С п е ц и ф ік а д е м о г р а ф іч н и х п р о ц е с ів
На початку 1959 р. в У країні були подолані демографічні наслідки Д ругої світової війни та
репресивної сталінської політики. П ереписи фіксували зростання чи сел ьн ості населення рес
публіки, яке в 1989 р. становило 51,7 млн осіб. У країнська РСР була д р угою за площ ею і насе
ленням республікою Радянського Союзу. За чисельністю населення вона перебувала на ш остому
місці в Європі після Р осії, Н ім еччини, Італії, В еликої Британії та Ф ранц ії. Однак з 1970-х pp.
сумарний природний п ри ріст н аселення респ убліки почав зм енш увати ся (в тис. осіб):
1959-1970 pp. 1970-1979 pp. 1979-1989 pp.
5258 2248 1862
Серед інш ого ц ь о м у сп ри ял и відплив молоді з села, висока зай н я тість ж ін ок у сусп ільно
м у виробництві, низький рівень ж итл ового будівництва, си стем и охорон и материнства і ди
тинства тощ о. Одночасно збіл ьш у в а л ася см ер тн ість населення. За ц и м п ок азн и к ом У країна
п осідал а третє місце в СРСР. З м ен ш увал ася середн я три вал ість ж и ття (до середини 80-х pp.
показник зменш ився з 70 до 68 років). П ереписи населення засв ід ч ув ал и в У країні з р о ст а ю
чу загрозу депоп ул яції (абсол ю тного скорочення чи сел ьн ості населення).
На зростан н я чи сел ьн ості населення в У країн і вп л и вал и і м іг р а ц ій н і п роц еси : сти х ій н і
та сп р я м ов у ва н і д е р ж а в о ю . Ц ентр п ідтри м ував с т и х ій н у м ігр а ц ію . З авдяки перевищ енню
к іл ь к ості ти х , х то п р и їж д ж а в в У РС Р на п остійне п рож и ван н я , ч и сел ьн ість к орін н ого на
селення ставала відн осн о м ен ш ою . О дночасно в и ш ук у в ал и ся м ож л и в ост і збільш ення орга
н ізованого п оток у переселенців з У країн и в ін ш і райони СРСР. У 1979 р. к іл ь к ість у к раїн
ц ів, які п рож и в а л и на т е р и т о р ії УРСР, ста н ови л а 7 3 ,6 % від загал ьної к іл ь к о ст і населення.
238
www.testosvit.com
Б агатон ац іон ал ьни й ск л ад н асел ен ня був певн и м га л ьм ом для р озгор та н н я н ац іон альн ого
руху.
В УРСР продовж увався процес руси ф ікац ії. В у сіх регіонах, за ви н ятком західного, істот
но збільш илася питом а вага росіян . В се більш е україн ц ів переходило на р осій ськ у м ову на
вчання і спілкуванн я, хоча, згідно з переписами населення, вони продовж ували здебільш ого
називати себе україн цям и. О скіл ьки у скл аді населення СРСР п оступ ово зм енш увалася пи
тома вага росія н , єдиним засобом попередж ення ц ього влада вваж ала аси м іл я ц ію українців
і білорусів з росіянам и. Н агол ош увал ося на єдн ості трьох слов’я н ськ и х народів - росіян,
україн ців і білорусів. Ідеологи почали впровадж увати в ж и ття кон ц еп ц ію «радянського на
роду я к нової історичної сп іл ьн ості», яка давала м ож л и вість розглядати радянський народ як
своєрідну наднацію.
Висновки
К ризові проц еси Б ек он ом іц і п ризводили д о н езадовіл ьн ого ста н у дем ограф ічн и х п роц е
сів. Н аростання к р и зов и х я ви щ в ук раїн ськ ій н ац ії п ри вод и л о до зан еп аду наїцональної
ідентичності.
Розвиток соціальної сфери

У добу «розви нутого соц іа л ізм у» приділялася увага п ол іп ш ен н ю п овсяк д ен н ого ж иття
населення. С ередн ьом ісячн а зар обітн а плата р обітн и ків і сл у ж б ов ц ів з 1960 п о 1980 р. зр о с
ла з 78 до 185 крб. Одночасно відбувал ося зближ ення оплати праці робітн и ків та інженерно-
технічних п рац івн и ків, щ;о призвело до різк ого падіння п р ести ж у інж енерної праці. П итом а
вага робітн и ків становила близько 60 % , з я к и х 4 0 -5 0 % п рацю вали вручну. За рівнем ж ит
тя населення, у порівнянні з ін ш и м и країнами світу, СРСР був поруч із сл аборозви н ути м и
країнам и (після п ’я ти д еся того м ісця). Всі респ убл іки зн аходилися практичн о на одному рів
ні розвитку (за виклю ченням респ убл ік П рибалтики). Така ста ти сти к а к ерівн и ц твом країни
ретельно п ри ховувал а ся .
У 1958 р. сел я н ам п очал и ви давати п аспорти , і вони могли зм іню вати місце прож ивання.
Оплата праці в період 19 6 5 -1 9 8 0 pp. в к ол госп ах виросла м айж е втр оє, а в радгоспах - більш
як удвоє і практично зрівнялася з оплатою праці в м істі. Р оки «застою » характеризувалися
стрім ким зростанням м ісь к ого населення. У рбан ізац ія сп ричинила зменш ення чисельності
працю ю чих у к ол госп ах з 6 до 4 млн чоловік, у той час як п род ук ти вн ість праці залиш алася
практично на місці.
Зміни в чисельності міського та сільського населення (у млн осіб)
1959 р. 1979 р. 1985 р.

міське населення 19,2 30,5 33,2
сільське населення 22,7 19,3 17,6
У сільській м ісц ев ості п р а ц ю в а л а третин а населення У країн и, я к а не м огла нагодувати

країну.
Із 1971 по 1985 р. в и р обн и ц тв о товар ів сп ож и ван н я від ста ва л о від п отр еб суспільства.
П оступово зникали різн і к атегорії товарів, зростала їхн я ціна, зн и ж увалася купівельна
спромож ність рубля, п о ш и р ю в а в ся деф іцит, п рестиж ним и ставали п роф есії, щ о мали від
ношення до його розподілу. Особливе місце займали п артій н і та р ад я н ськ і номенклатурні
працівники, я к і м али багаточисельні привілеї.
До 1985 р. 33 млн осіб пол іп ш и л и ж итлові ум ови. Однак сотн і ти ся ч громадян продовж у
вали стояти в чергах на отри м ан н я ж итла. За к іл ь к істю л ікарн ян их л іж ок і медперсоналу
СРСР займав перше місце у світі. Однак залиш ковий принцип ф інансування породж ував не
задовільне технічне оснащ ення лікарень.
Висновки
у середині 1980-х pp. к ом ан дн а ек он ом ік а в и я ви л а ся н ездатн ою задовол ьн яти м ате
ріальні п отреби су сп іл ьств а , щ о сп ри ял о зр оста ю ч ом у д еф іц и ту п р од у к ц ії п р ом и сл ов ості,
сіл ьськ ого госп од а р ства та зн и ж ен н ю рівн я соц іал ьн ого р озв и тк у населення.
www.testosvit.com
239
Дисидентський рух
Після приходу Брежнєва до влади «шістдесятники» мали надію на позитивні зміни в сус
пільстві.
У 1970-1980-х pp. виділялося три основні течії дисидентства: правозахисне, релігійне та націо
нально орієнтоване. Важається, що основними причинами його виникнення стали намагання влади
покласти край хрущовській «відлизі» у період «застою», розгортання світового правозахисного руху,
антикомуністичні виступи в країнах соціалістичного табору. В Україні дисидентство як форма висту
пу проти існуючого політичного режиму в державі було спрямовано на боротьбу за національні, релі
гійні та громадянські права. Об’єднуючим чинником трьох течій була боротьба за національні інте
реси українського народу.
Поворот до неосталінізму викликав протести частини «шістдесятників». У відповідь вла
да, не інформуючи громадськість, у серпні—вересні 1965 р. почала арешти. Під час прем’єрного
показу фільму «Тіні забутих предків», 4 вересня 1965 p., у Києві в кінотеатрі «Україна»
І. Дзюба повідомив глядачів про таємні арешти. Його підтримали Ю. Бадзьо, В. Стус, В. Чор-
новіл. Це був політичний протест, який набув широкого розголосу за кордоном. Шелест не
бажав загострювати ситуацію, і виступ молоді кваліфікували як антигромадський вчинок,
а їх самих просто звільнили з роботи. Представники інтелігенції (їх називали «підписанта-
ми») почали надсилати листи на адресу вищих партійних органів Москви і Києва з протес
тами проти репресій.
Судові процеси почалися в січні 1966 р. Спочатку слухання були відкритими, але процес
над художником П. Заливахою в Івано-Франківську уперше відбувся як закритий. Один із
машинописних текстів, вилучених у художника, експерти кваліфікували як антирадян-
ський націоналістичний твір невідомого автора. І хоча то був вірш Т. Шевченка «Воля», ху
дожника засудили до п’яти років перебування у таборах суворого режиму. У день відзначен
ня пам’яті Т. Шевченка біля пам’ятника поблизу Київського університету ім. Т. Шевченка
22 травня 1966 р. зібралося близько 150 осіб. Наступного дня кількість маніфестантів збіль
шилася. Після арешту кількох демонстрантів решта прийшла під будинок ЦК К П У з вимогою
відпустити заарештованих. Вимоги були задоволені. Однак більшість дисидентів не висту
пала проти радянської влади, а прагнула легальних форм діяльності і дотримувалася про-
радянських позицій.
Складовою частиною дисидентського руху був «самвидав» - поширення забороненої літе
ратури шляхом самодруку, і «тамвидав» - твори, які видавалися за кордоном і нелегально
завозилися на територію УРСР та СРСР. Центрами духовної опозиції та інакодумства в Укра
їні стали Київ та Львів.
У грудні 1965 р. через «самвидав» була поширена праця І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи
русифікація?», яку він надіслав до ЦК КПУ. Автор аргументовано доводив, ш;о національна
політика, яка здійснювалася в СРСР, не відповідає ленінському курсу. Автор висловлював
непримиренну позицію ш;одо русифікації, яка свідомо чи несвідомо проявлялася у почутті
вищості російської нації. У 1968 р. «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (без згоди автора)
була надрукована в Мюнхені. По книзі «Інтернаціоналізм чи русифікація?» була прийнята
партійна постанова, в якій автора звинуватили у намірах «послабити дружбу, розпалити
недовір’я і ворожнечу між українським і російським народами». У 1972 р. в А Н УРСР, інсти
тутах, видавництвах і творчих спілках почалися «чистки» від інакодумців.
Дзюба Іван (1931) - академік НАН України. З 1957 р. працював у видавництвах

«Дніпро», «Молодь» та журналах. Звільнявся за «ідеологічні помилки». У 1972 р.
заарештований, виключений із Спілки письменників, у 1973 р. - засуджений.
У 1980 р. поновлений у Спілці письменників. З 1982 р. - на творчій роботі. Автор
багатьох книг, серед яких «Інтернаціоналізм чи русифікація?», «Автографи відро
дження», «Бо то не просто мова, звуки». Лауреат премії ім. О. Білецького, Держав
ної премії України ім. Шевченка.
Значний резонанс у суспільстві мала стаття історика М. Брайчевського
«Приєднання чи возз’єднання?». У ній ішлося про оцінювання входжен
ня України до складу Російської держави за Переяславським договором
www.testosvit.com
240
1654 р. Розкриваючи обставини виникнення терміна «возз’єднання», Брайчевський показав

його невідповідність «приєднанню» та фактичному стану справ. Автора звільнили з роботи.
Великий вплив на розгортання дисидентського руху здійснила діяльність молодого
журналіста В. Чорновола. У збірці документів під назвою «Лихо з розуму» він дав пор
трети 20 «злочинців», які були таємно заарештовані і засуджені на початку 1966 р. У своїх
статтях він вимагав гласності під час вирішення долі несправедливо засуджених та обгово
рення гострих суспільних проблем. Був засуджений до трьох років ув’язнення. Відбувши
покарання, В. Чорновіл у 1970 р. очолив журнал «Український вісник». Його друкували і
поширювали підпільно, хоча редколегія підкреслювала, ш;о він є легальним конституцій
ним виданням.
Чорновіл В’ячеслав (1937—1999) - журналіст, літературний критик. Працював

у Донбасі, Львові, Києві. Звільнявся з роботи за участь у правозахисному русі.
У 1967 р. заарештований і засуджений до З років ув’язнення. У 1972 р. засуджений
до 6 років ув’язнення і З років заслання. Один із секретарів Української Гельсін
ської спілки, голова Львівської обласної ради (1990-1992), співголова Народно
го руху України (з 1992 p.). Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка,
Міжнародної журналістської премії. Народний депутат України.
У січні 1972 р. розпочалася нова хвиля арештів дисидентів, яка три
вала майже два роки. За ґратами опинилися В. Марченко, Є. Пронюк,
Є. Сверстюк, В. Стус та ін. Арешти підірвали опозиційний рух в Україні.
У серпні 1975 р. в СРСР був опублікований текст Заключного акта наради з питань без
пеки та співробітництва в Європі, прийнятий в Гельсінкі. Серед іншого він містив статті
щодо прав людини, неприпустимості переслідування громадян за політичні переконання.
З метою сприяння виконанню Гельсінських угод в листопаді 1976 р. виникла Українська
Гельсінська група (УГГ), до складу якої увійшли М. Руденко (керівник групи), О. Бердник,
П. Григоренко, Л. Лук’яненко (усього 10 осіб). У Декларації УГГ зазначалося, ш;о одним з
головних завдань групи є ознайомлення світової громадськості з фактами порушення прав
людини в Україні. Члени групи хотіли діяти легально. Офіційно влада не висувала членам
УГГ політичних звинувачень, але за допомогою недозволених прийомів (підкидали валюту,
зброю тош;о) арештовувала їх як «небезпечних рецидивістів». Упродовж 1977-1 985 pp. з 37
членів групи 23 чол. було ув’язнено, шестеро — позбавлено радянського громадянства.
Дисиденти мали різні погляди на характер змін в СРСР і не закликали до відокремлення
України від Союзу. Фактично вони не мали загальної цілісної програми, власних структур,
але становили реальну загрозу для існування радянського режиму.
Висновки
За кількістю учасників дисидентський рух кінця 1960 — початку 1970-х pp. був невели
ким, і арешти 1972—1973 pp. його суттєво підірвали. Однак через десять років він відновив
ся у правозахисній формі.
Освіта і наука
У 1984 р. відбулася реформа загальноосвітньої школи, яка затвердила єдиний тип серед
ньої школи - одинадцятирічку, замість восьмирічок утворювалися дев’ятирічки. Запрова
джувалося навчання дітей з шести років (за бажанням батьків). У професійно-технічних
училищах (ПТУ) учні отримували не тільки професію, а й середню освіту. В Україні та за її
межами знаними вчителями були В. Сухомлинський, В. Шаталов, М. Щетінін та ін. їхня
творчість давала можливість розвивати особистість дитини, відкривала вчителям нові гори
зонти. Незважаючи на формалізм та приписки, рівень знань українських учнів перевищував
аналогічні показники розвинутих країн Заходу.
У розвитку науки головну роль відігравали установи А Н УРСР. На початку 1980-х pp. чи
сельність науковців перевищувала 200 тис. осіб. В Україні виникли регіональні центри
управління наукою: Донецький (з центром у Донецьку), Північно-Східний (Харків), Придні
провський (Дніпропетровськ), Південний (Одеса) і Західний (Львів).
Швидкими темпами створювалися нові наукові установи, здійснювалися успішні дослі
дження в галузі фізики, електрозварювання, проблем матеріалознавства,www.testosvit.com
проблем лиття.
241
Велику наукову роботу здійснювали 25 інститутів аграрного профілю. З’явилися багатотом

ні видання «Історія міст і сіл України», «Історія української літератури», «Історія Україн
ської РСР», «Історія українського мистецтва» та ін.
Література і мистецтво
Письменники України плідно працювали над історичною та сучасною тематикою. У 1960 -
1980-х pp. були надруковані роман О. Гончара «Собор», повість Г. Снєгірьова «Ненько моя,
ненько» (про процес над «Спілкою визволення України»), роман у віршах Л. Костенко «Мару
ся Чурай», збірка В. Симоненка «Лебеді материнства» та ін. У 1990-ті читачам було повернуто
ім’я поетеси І. Ратушинської, засудженої за «антирадямську діяльність». Її книжку «Сірий
колір надії» у 1970-ті pp. було перекладено на європейські та японську мови.
Однак період «застою» позначився і на розвитку української літератури. Низка партій
них постанов зобов’язувала письменників посилити непримиренну боротьбу з проявами «на
ціональної обмеженості і місництва». Почали переслідуватися видатні діячі української
творчої інтелігенції. Роман О. Гончара «Собор» звинуватили «у спотворенні соціальної кар
тини», а секретар Дніпропетровського обкому партії взагалі назвав роман пасквільним.
У 1972 р. О. Гончар був усунутий від керівництва Спілкою письменників України. Із 1973 р.
почалося переслідування і виключення із Спілки О. Бердника, І. Дзюби, М. Лукаша, В. Чи-
чибабіна та ін., ув’язнений В. Стус помер у 1985 р.
Розвивалося українське кіномистецтво. Серед українських картин періоду «застою»
з’явилися фільми «Тіні забутих предків» (режисер С. Параджанов), «Вавилон X X » та «Білий
птах з чорною ознакою» (режисер і виконавець головних ролей М. Миколайчук). Останній
отримав головний приз Московського міжнародного кінофестивалю у 1971 р. Це були тала
новиті твори в жанрі «поетичного кіно». Але керівники комітету кінематографії при Раді
Міністрів УРСР стверджували, що поетичне кіно не розкриває духовний світ радянської лю
дини. Фільми С. Параджанова, І. Миколайчука вилучали з кінопрокату.
В Україні функціонувало близько дев’яти десятків театрів. Провідними майстрами теа
тральної та оперної сцени були В. Добровольський, О. Кусенко, А . Роговцева, Д. Гнатюк,
Є. Мірошниченко, Г. Ціпола, А . Солов’яненко, М. Стеф’юк та ін. Музичне мистецтво збагати
лося операми В. Губаренка, Г. Майбороди, Л. Колодуба, симфонічними творами А . Штогарен-
ка, А . Філіпенка. Однак партійні комітети швидко реагували на «сумнівний репертуар»
творчих колективів. Коли етнографічний ансамбль «Гомін» під керівництвом Л. Ященка по
чав активно відроджувати оригінальні українські колядки й купальські пісні, колектив роз
пустили. Його керівника звинуватили в проявах «буржуазного націоналізму» і виключили
з Спілки композиторів.
Творчість скульпторів-монументалістів і художників періоду «застою» була найбільш
обмежена рамками соціалістичного реалізму та ідеологічними канонами. За створення і
встановлення в Київському університеті вітража з протестуючим Т. Шевченком була виклю
чена із Спілки художників України А . Горська (працювала в галузі станкового і монумен
тального живопису, діяч дисидентського руху 1960-х pp.). Митці змушені були тиражувати
портрети Леніна, Брежнєва, радянські новобудови тощо. Однак деякі з них були витворами
справжнього мистецтва.
Дати:
квітень 1945 р. - Україна стає співзасновницею ООН;
березень 1946 р. - «саморозпуск» УГКЦ;
1946—1947 pp. - голод в Україні;
квітень-липень 1947 р. - операція «Вісла».
Висновки
Системна криза доби «застою» вплинула на розвиток українського культурного життя.
Реформа освіти забезпечила загальнообов’язкове середнє навчання. Загальний рівень
української освіти залишався високим, хоча ідеологізація певною мірою і знецінювала
вищу та середню освіту.
У збереженні національної самосвідомості громадян значну роль відігравали пи
сьменники, поети, митці театру і кіно. Засобами мистецтва вони протистояли русифіка
ції України.
www.testosvit.com
242
Тема ЗО. Розпад Радянського Союзу
та проголошення незалежності України
«Перебудова» і гласність
Після смерті Л. Брежнєва у 1982-1985 pp. на посаді Генерального секретаря ЦК КПРС пе
ребували Ю. Андропов і К. Черненко. У березні 1985 р. до влади прийшов 54-річний М. Гор
бачов. Він визнав наявність глибокої кризи в державі і намагався переконати в цьому сус
пільство і партійний апарат. У квітні 1985 р. відбувся пленум ЦК КПРС, на якому М. Горбачов,
говорячи про проблеми удосконалення управління господарським механізмом, уперше ви
користав термін «перебудова». Пізніше під перебудовою стали розуміти реформування всіх
сфер життя, яке здійснювалося під керівництвом ЦК КПРС. За короткий час СРСР зазнав
зрушень історичного характеру — від «застою» до масштабних перетворень. Лейтмотивом
перебудовної політики стала гласність.
Рловник
Гласність - максимальна відкритість н діяльності державних установ і свобода інформації.
У часи перебудови «гласність» означала послаблення цензури та зняття багаточисельних
перепон, які існували в інформаційному просторі радянського суспільства. Це була можли
вість повідомлення про недоліки в житті суспільства і держави через засоби масової інфор
мації, яка стала певним етапом на шляху до свободи слова. У резолюції X IX Всесоюзної
партконференції (1988) вказувалося, що «гласність не повинна завдавати шкоди інтересам
держави, суспільства і правам людини». Цей специфічний термін вживався на Заході без
перекладу.
М. Горбачов відновив процес десталінізації, який розпочав в першій половині 1950-х pp.
Хрущов. Об’єктом гласності перш за все стали так звані «білі плями» в історії. Почали дру
куватися матеріали про сталінські репресії, війну в Афганістані, економічні негаразди, при
вілеї номенклатури тощо. Підточували підвалини тоталітарного ладу й популярні радіо- і
телепрограми (наприклад, «Взгляд»). Суспільство стрімко політизувалося. До ужитку швид
ко увійшли нові терміни: «перебудова», «гласність», «нове мислення». На тлі лібералізації
комуністична ідеологія втрачала своє значення, зростала чисельність людей, які добровільно
виходили з лав КПРС.
Консервативні сили на чолі з секретарем ЦК КПРС Є. Лігачовим почали чинити спротив
перебудові. *
Словник
Консерватизм - ворожість і протидія перетворенням та прогресу, прихильність до старого, від-
жилого.
Спочатку боротьба між консерваторами і реформаторами відбувалася переважно в Москві,
але незабаром поширилася на республіки. Україна тривалий час перебувала під контролем
консерваторів, залишаючись так званим «заповідником застою». Українські консервато
ри прагнули обмежити доступ інформації до суспільства. У 1988 р. один із дописувачів по
пулярного журналу «Огонек» констатував, що існує «гласність № 1 у Москві, № 2 - у Києві,
№ З - у Черкасах і М 4 - у Миргороді або в Конотопі». «Багатоступінчаста» гласність диву
вала українців, хоча журнал «Огонек» та інші радикальні видання вільно поширювалися в
українських містах. Радянська гласність була проміжним етапом від несвободи до свободи
слова.
Восени 1989 р. М. Горбачов відвідав Київ, заявив, що «українці добре живуть», і усунув
партійного лідера В. Щербицького. Українську партійну організацію очолив В. Івашко.
«Нове мислення» і зовніш ня політика

У 1987 р. вийшла з друку книга М. Горбачова «Перебудова і нове мислення для нашої кра
їни і для всього світу». Вона мала на меті поширення серед світової політичної еліти нового
підходу радянського керівництва щодо міжнародної політики. Проголошувався пріоритет
загальнолюдських цінностей над класовими. Підкреслювалося, що основний принцип ново
го політичного мислення полягає в тому, що ядерна війна не може бути засобом досягнення
www.testosvit.com
243
політичних, економічних, ідеологічних чи будь-яких цілеіі. «у глобальному ядерному кон

флікті не буде ні переможців, ні переможених, але неминуче загине світова цивілізація».
У 1989 р. радянські війська були виведені з Афганістану. Нормалізувалися радянсько-
китайські відносини. У 1990 р. підписано угоду про скорочення звичайних озброєнь в Євро
пі. В односторонньому порядку СРСР зменшив чисельність Збройних сил на 500 тис. вій
ськовослужбовців. Найбільш серйозні зміни відбулися на Європейському континенті.
Радянський Союз розпочав вивід військ з військових баз, розташованих в Центральній та
Східній Європі. М. Горбачов не перешкоджав прагненню народів східноєвропейських країн
здобути реальний суверенітет. У 1990 р. він дав згоду на об’єднання Німеччини. Європа
стрімко набувала іншого вигляду.
Перехід у взаєморозрахунках країн - членів Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) на
вільноконвертовану валюту призвів до припинення існування цієї організації. Це істотно по
гіршило економічне становище Радянського Союзу і змусило звернутися за фінансовою до
помогою до «сімки» західних країн. Кредити потрібні були СРСР для імпорту зерна та по
ставок новітніх техніки і технологій. У 1991 р. була ліквідована діяльність Організації
Варшавського договору (ОВД).
Керівники західних країн вітали історичні зміни радянської зовнішньої політики, але
розпад СРСР не входив в їхні плани. Про це відверто заявили прем’єр-міністр Великої Бри
танії М. Тетчер і президент СШ А Дж. Буш під час перебування в Києві.
Висновки
Прихід до влади М. Горбачова відбувся у період загострення кризи радянської системи.
Під її впливом нове керівництво держави пішло на значно більшу лібералізацію політично
го режиму, ніж це було в 1950-ті pp.
Реформи почалися під гаслами перебудови, нового мислення й гласності. Вони приско
рили розклад тоталітарного режиму. Однак існуюча радянська система реформуванню не
піддавалася. Центральна влада почала втрачати контроль над суспільними процесами.
Економічна політика доби «перебудови». Провал «прискорення»

Стрижнем перебудови у сфері економіки стало «прискорення». У червні 1985 р. у Москві
почала працювати Всесоюзна нарада з питань науково-технічного прогресу. Її організатори
були переконані, що запровадження у виробництво сучасної техніки й технології, децентра
лізація управління економікою та активізація «людського фактору» забезпечать необхідне
прискорення темпів економічного розвитку. Однак чіткої програми реалізації запропонова
них завдань вироблено не було.
На підтримку політики прискорення Україна провела всесоюзний семінар з досвіду робо
ти промислових підприємств республіки з питань ресурсозбереження. Однак поруч з пози
тивним досвідом виявилося, що багато українських підприємств використовує застаріле
імпортне устаткування, а командна економіка не може пристосуватися до вимог перебудо
ви. Негативні дані про економіку України не стали надбанням засобів масової інформації.
Про масштаби економічної кризи як в республіці, так і в Союзі партійне керівництво ще не
мало справжнього уявлення.
Консерватори і реформатори по-різному уявляли собі «прискорення». Щоб продемон
струвати переваги політики доби «перебудови» над періодом «застою» та підтримувати інтерес
суспільства до реформ, у державі періодично організовувалися масові кампанії.
У травні 1985 р. почалася кампанія з подолання пияцтва і алкоголізму. Пияцтво було
серйозною соціально-економічною проблемою, яка призводила до зниження якості праці,
моральної та фізичної деградації осіб, залежних від спиртного, скорочення їхнього життя.
Але боротьба з пияцтвом велася непродуманими методами і мала негативні наслідки. У За
карпатті та Криму були вирубані виноградники, у тому числі унікальних сортів, що підірва
ло українську виноробну галузь. Через зменшення обсягів реалізації горілки, вина й пива
державний бюджет втратив мільярди рублів. Поширилося самогоноваріння, цукор та деше
ві цукерки стали дефіцитом. Міліція вилучала у населення тисячі самогонних пристроїв,
але споживання спиртних напоїв практично не зменшувалося. Уперше постали проблеми
наркоманії та токсикоманії.
www.testosvit.com
244
______________________________ Тема ЗО. Розпад Радянського Союзу та проголош ення незалежності України
Одним із наслідків економічної кризи було поширення тіньової економіки, у травні 1986 р.
почалася кампанія боротьби з нетрудовими доходами. Почали переслідуватися люди, які
надавали різноманітні побутові послуги (ремонт житла, пошиття одягу тощо). Нетрудовим
прибутком часто вважався будь-який вияв приватної ініціативи. Держава обстоювала моно
польне право на постачання населенню товарів і послуг, хоча реалізувати його була не в
змозі. Консерваторів лякали ринкові відносини.
Під тиском реформаторів було прийнято протилежний в економічному відношенні Закон
«Про індивідуальну трудову діяльність». Новий закон не передбачав переведення радян
ської економіки на ринкові засади, а лише вдосконалював директивне управління підпри
ємствами. Він дозволяв підприємницьку діяльність тим, хто об’єднувався в кооперативи,
які діяли переважно в сфері послуг та громадського харчування. Хоча на прибутки україн
ських кооперативів накладався податок у 65 % , наприкінці 80-х pp. в них працювало близь
ко 700 тис. осіб. Вони виробляли товари на суму до 5 млрд рублів. Перебуваючи в системі
командної економіки, кооперативний сектор працював за законами ринку. Однак партійні
комітети продовжували втручатися в управління виробництвом. У жовтні 1986 р. на політ-
бюро ЦК Компартії України було оголошено, що за вісім місяців міністерства та відомства
республіки видали 666 тис. різноманітних наказів та інструкцій.
Висновки
Сподівання керівництва країни на подолання кризи засобами «вдосконалення» дирек
тивного управління народним господарством не виправдалися. У 1987 р. розмови про при
скорення темпів економічного розвитку припинилися. Повзуча криза широко охопила гос
подарський організм і загрожувала самому існуванню держави.
Спроба радикальної економічної реформи

Після провалу спроб забезпечити зростання радянської економіки директивними метода
ми М. Горбачов у 1987 р. розпочав радикальну економічну реформу. Її основна ідея поляга
ла у поєднанні самостійності підприємств із централізованим директивним плануванням.
Це була спроба провести докорінні перетворення в промисловості, не припускаючи прива
тизації державних підприємств.
Підприємства переводилися на самоуправління і самофінансування. Вони дістали мож
ливість планувати виробничу діяльність у межах, дозволених міністерствами: укладати
контракти з постачальниками і споживачами, встановлювати прямі зв’язки з іншими під
приємствами, у тому числі - з іноземними фірмами. Проте надана самостійність дала зворот
ний результат. Значна частина підприємств стикнулися з відсутністю звичних постачальни
ків сировини й товарів, стала ухилятися від виробництва дешевої продукції та необґрунтовано
підвищувати ціни на власну продукцію. Кожне третє підприємство стало збитковим. Це при
звело до розбалансування економіки та різкого зменшення виробництва товарів широкого
вжитку. Економічна реформа провалилася.
Одночасно була зроблена спроба удосконалення системи господарювання в сфері сіль
ського господарства. З метою посилення контролю за вирощуванням, зберіганням і перероб
кою продукції запровадили додатковий орган - Держагропром. Але його існування лише
збільшило кількість чиновників та загострило продовольчу проблему.
Весною 1988 р. було прийнято положення про надання можливості окремим сім’ям брати
землю в оренду (до 50 років) і розпоряджатися виробленою продукцією на свій розсуд. Біль
шість місцевих керівників сприйняла появу орендарів - фермерів як загрозу своїй безконт
рольній владі над селом і гальмувала поширення орендних відносин. Селяни, як правило,
теж не сприймали фермерський рух. Самостійне господарювання вимагало вмінь і коштів,
яких у них не було.
Розвал командної економіки

Традиційно в економіці України переважали галузі, що виробляли продукцію групи
«А». Дві третини з них орієнтувалися на потреби воєнно-промислового комплексу і майже
цілком залежали від асигнувань центру. Нестача коштів прискорювала моральне і фізичне
старіння промислового потенціалу УРСР.
www.testosvit.com
245
Невдала реформа 1987 р. підсилила економічну та фінансову кризу. У 1988 р. у союзному

бюджеті утворився дефіцит майже у сто мільярдів руб., що становило десяту частину вало
вого національного продукту. Брак фінансів стали відчувати навіть галузі, які працювали
на ВПК. Уряд почав друкувати гроші, не підкріплені товарною масою. За 1988 р. грошові до
ходи українських громадян збільшилися на 7 млд руб. Однак через гострий дефіцит товарів
народного споживання 6,3 млд руб. лежали на ощадних книжках.
Улітку 1989 р. глава уряду СРСР М. Рижков розпочав нові економічні реформи. Урядова
комісія на чолі з віце-прем’єр-міністром Л. Абалкіним запропонувала ідею роздержавлення
економіки та переходу до ринку з одночасним підвищенням цін на товари широкого вжитку.
Передбачався поступовий перехід до ринкових відносин під контролем держави. Весною
1990 р. програма була опублікована, але уряд не наважився ії реалізувати. Чутки про май
бутню реформу призвели до зникнення з прилавків магазинів майже всіх товарів. Особливо
гостро це відчула Україна.
Одночасно з урядовою комісією діяла група економістів під керівництвом академіка
С. Шаталіна, яка готувала значно радикальнішу програму переходу до ринку протягом 500
днів. Однак М. Горбачов не наважився підтримати «шокову» програму перебудови економі
ки. На 1991-1995 pp. було розроблено традиційний п’ятирічний план.
Основні етапи економічної реформи 1985—1990 pp.
1985-1986 pp. Спроба реформувати радянську економіку за рахунок науково-технічного прогресу
1987-1989 pp. Спроба реформування економіки за рахунок усунення директивних методів управ
ління при збереженні централізації керівництва
1989-1990 pp. Спроба реформування економіки за рахунок роздержавлення і переходу до ринку

під жорстким контролем держави
1991 p. Поглиблення економічної кризи
Е кономічне стан ови щ е в У країн і р ізк о за гостр и л ося . Я к щ о 1990 р. в респ убл іці інф ляція
становила 10 % на рік, то в другій половині 1991 р. - 25 % на тиж ден ь. В ум овах стрім кого
знецінення рубля поширилися натуральні (бартерні) обміни. Щоб розплатитися з боргами,
підприємства не хотіли отримувати знецінені рублі, а направляли продукцію передусім тим
виробництвам, звідки одержували сировину, матеріали, енергоносії.
Нормою стали невиконання планів, порушення контрактів, укладених самими ж підпри
ємствами. Місцеві власті вимагали у першу чергу задовольняти потреби регіону, де розташо
вувалися підприємства, а потім виконувати свої зобов’язання за планами і контрактами.
Погіршення життєвого рівня населення

Командна економіка не могла забезпечити високого життєвого рівня населення. У передо
вих країнах Заходу на потреби населення спрямовувалося дві третини валового національ
ного продукту, а в Радянському Союзі - не більше третини. Таке співвідношення стійко три
малося впродовж десятиліть.
Поглиблення економічної кризи наприкінці 1980-х pp. відсунуло СРСР на 77-ме місце у
світі за рівнем споживання товарів та послуг на душу населення. В Україні продовольче
становище було кращим. Однак на кінець 1980-х pp. дефіцитом стало майже все. З осені
1990 р. в Україні було запроваджено продаж продовольчих і промислових товарів за карт
ками споживача з купонами. Знецінення рубля призвело до істотного падіння реальної за
робітної плати, стипендій і пенсій. На цьому тлі істотне збільшення заробітної плати праців
никам радянських, комсомольських і профспілкових органів, міністерств та відомств з
жовтня 1989 р. викликало обурення в суспільстві та подальше падіння авторитету влади.
Висновки
За роки «перебудови» реформи лише посилили кризу. Спроби замінити директивне управ
ління, нерішучість реформаторів та спротив консерваторів ринковим перетворенням призве
ли до господарського паралічу, який негативно позначився на життєвому рівні населення.
www.testosvit.com
246
Розгортання національно-визвольного руху

Керівники Радянського Союзу були впевнені, що в державі національного питання не іс
нує. Під час візиту до Києва в 1985 р. М. Горбачов називав Радянський Союз Росією, а Харків -
російським містом. У своєму родоводі він знаходив українські корені і був щиро перекона
ний, що в Україні національне питання відсутнє. Проте після масових заворушень в Алма-Аті
(1987 р.) Горбачов змушений був визнати, що в СРСР припускалися помилки в сфері націо
нальних відносин, а їхнє замовчування призвело до негативних наслідків. Одночасно він за
значав, що національне питання в СРСР буде розглядатися «лише з інтернаціоналістських
позицій». Кремль, як і раніше, хотів тримати управління національним життям республік у
своїх руках.
Особливо гостро небезпеку цілковитої залежності від московського центру відчула Укра
їна. 26 квітня 1986 р. на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався вибух, який
призвів до найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Під час побудови Чорно
бильської АЕС президент А Н СРСР академік А . Александров запевняв, що її «реактори на
стільки безпечні, що їх можна встановлювати на Красній площі або, за бажанням, під влас
ним ліжком». Однак ще в 1983 р. керівництво України надіслало на адресу ЦК КПРС
інформацію про недоліки в роботі українських АЕС. В ній зазначалося, що на початку року
Чорнобильська, Рівненська та Південно-Українська АЕС змогли працювати лише з наванта
женням 2 -2 ,5 млн кВт (проектна потужність 4,8 млн кВт).
Окремі проектні прорахунки, низька надійність частини обладнання, недостатня кваліфіка
ція обслуговуючого персоналу та ін. привели до погіршення радіаційної обстановки і серйоз
них перебоїв у електропостачанні народного господарства. Однак відповіді не надійшло.
Звертатися до суду не було сенсу через відсутність законодавства щодо атомної енергетики в
СРСР.
Керівництво СРСР і УРСР не відразу зрозуміло масштаби лиха. Горбачов назвав керівни
ків України «панікерами» і наказав провести в Києві масову першотравневу демонстрацію,
хоча рівень радіації загрозливо зростав. Лише на дев’ятий день після вибуху була оприлюд
нена інформація про шкідливість радіоактивних викидів. На прес-конференції з приводу
аварії на ЧАЕС голова Державної комісії з усунення наслідків аварії Щербина цинічно зая
вив, що «наука потребує жертв».
Завдяки гласності масштаби Чорнобильської катастрофи стали відомі широкій громад
ськості. Від катастрофи постраждала 1/12 частина території республіки.
До зони обов’язкового відселення потрапили 92, а до гарантованого державою добровіль
ного відселення - 835 населених пунктів. Десятки тисяч людей, які перебували в зоні аварії,
передчасно пішли з життя. Екологічні наслідки Чорнобиля й сьогодні не піддаються точ
ній оцінці. Руйнівна дія радіонуклідів на генофонд народу триватиме ще довгі роки. За
влучним висловом публіцистів. Чорнобильська катастрофа стала «рубежем нової екологіч
ної епохи».
Висновки
Чорнобиль зіграв роль каталізатора суспільно-політичних процесів в Україні. Населен
ня гостро відчуло небезпеку рішень, за які центр не ніс жодної відповідальності.
Виникнення «неформальних» організацій

У 1987 р. у Києві почав діяти Український культурологічний клуб (УКК). Окрім вечорів,
присвячених проблемам культури, екології, «білим плямам» в історії, члени клубу одними з
перших порушили питання про Голодомор 1932-1933 pp., висунули вимогу звільнення всіх
політичних в’язнів, уперше від 1971 р. провели несанкціонований мітинг, присвячений шев
ченківським дням.
у жовтні у Львові виникли Товариство Лева, студентське об’єднання «Громада» та ін. Чле
ни «неформальних» організацій обговорювали проблеми національного відродження, за
ходи щодо охорони навколишнього середовища і пам’яток культури. Відновив роботу «Укра
їнський вісник» на чолі з В. Чорноволом. Улітку 1987 р. відновила діяльність Українська
Гельсінська групу (УГГ) на чолі з Л. Лук’яненком, яка в липні 1988 р. була перейменована в
Українську Гельсінську спілку. www.testosvit.com
247
У 1989 р. у Львові було створено Товариство української мови ім. Т. Шевченка. Восени
створена екологічна асоціація «Зелений світ» на чолі з письменником Ю. Щербаком. У 1989 р.
почало працювати Українське історико-просвітницьке товариство «Меморіал», покликане
відновлювати історичну істину, увічнювати пам’ять жертв тоталітарного режиму. Швидко
виникали організації «Меморіалу» на місцях, які часто ставали в опозицію до провладних
структур.
У 1989 р. було прийнято Закон «Про мови в Українській РСР». У ст. 2. Закону було запи
сано, що державною мовою Української Радянської Соціалістичної Республіки є українська
мова.
Закон підкреслював, ш;о в республіці створюються необхідні умови для розвитку і вико
ристання мов інших національностей. Вільний вибір мови навчання був невід’ємним правом
громадян. Однак прийнятий закон не передбачав механізмів контролю за виконанням.
Уперше за багато десятиліть в Україні відбувся масовий шахтарський страйк. У липні
1989 p., на знак солідарності з шахтарями Кузбасу, припинила роботу одна з дільниць шахти
«Ясинуватська-Глибока» S Макіївці. До страйку приєдналися півмільйопа шахтарів Донець
кого і Львівсько-Волинського вугільних басейнів. їхні вимоги носили економічний, а не по
літичний характер.
Було утворено страйкові комітети, які і після завершення страйку збереглися для контро
лю за виконанням зобов’язань влади щодо поліпшення умов матеріального життя шахтарів.
Усі господарські керівники мали обиратися на виборах трудових колективів.
У листопаді в Києві відбувся масовий мітинг, присвячений екологічним проблемам.
У ньому взяли участь близько 20 тис. осіб. У Львові, Києві, Вінниці й Хмельницькому про
йшли мітинги, на яких учасники виступали проти закриття шкіл з українською мовою на
вчання, витіснення рідної мови зі сфери державного управління, судочинства, книговидав
ництва, засобів масової інформації тощо. Процес «перебудови» переставав бути керованим.
У вересні 1989 р. в Києві відбувся установчий з’їзд Народного руху України за перебудову.
Його програма орієнтувала на підтримку реформаторських сил у КПРС. Владі важко було
боротися із зростаючим впливом Руху.
Апогеєм суспільно-політичної активності перебудовної доби стала акція «живий лан
цюг», організована Народним рухом України 21 січня 1990 р. Ш^об відзначити Акт злуки
УНР і ЗУНР (22 січня 1919 p.), сотні тисяч громадян вийшли на трасу Л ьвів-К и їв і взяли
ся за руки. Власті не змогли перешкодити акції такого масштабу. Мільйони громадян Укра
їни дізналися про замовчуваний радянською владою факт возз’єднання українських земель
у 1919 р.
Висвітлення «білих плям» в історії України

На розгортання національно-визвольного руху вплинуло висвітлення невідомих сторінок
історії (так званих «білих плям»). Найбільше вразила людей інформація про голод 1932—
1933 pp. в Україні. Узимку 1982—1983 pp. українській діаспорі США і Канади вперше вдало
ся привернути увагу світової громадськості до сталінського терору голодом. У Гарвардсько
му університеті почали збирати свідчення людей, які пережили трагедію 1932-1933 pp.
Англо-американський історик Р. Конквест в 1986 р. опублікував книгу «Жнива скорботи».
Конгрес США утворив комісію з розслідування українського Голодомору.
В умовах, що склалися, В. ІЦербицький в грудні 1987 р. визнав факт голоду, який раніше
заперечувався. Після цього українські вчені дістали можливість працювати над цією темою.
В 1990 р. вийшов збірник «Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою доку
ментів», який містив багато сенсаційних документів.
З метою розробки програми розвитку історичних досліджень та поліпшення вивчення
історії України була створена координаційна комісія. Вона запропонувала виокремити курс
історії УРСР у середній і вищій освіті в самостійну навчальну дисципліну, розширити чи
сельність шкіл з поглибленим вивченням історії, організувати в університетах підготовку
фахівців з історії України, розробити та видати нові підручники, хрестоматії і книги для чи
тання. Уперше вітчизняною історією була названа не історія СРСР, а історія України. Було
вирішено перевидати основні праці М. Грушевського, Д. Яворницького, М. Драгоманова,
В. Винниченка.
www.testosvit.com
248
Лібералізація державної політики щодо церкви

Піднесення національно-визвольного руху яскраво виявилося в релігійній сфері. У захід
них областях, де рівень релігійності населення був особливо високим, розпочалася боротьба
за легалізацію Української греко-католицької церкви (УГКЦ), яку підтримав Папа Рим
ський Іоанн Павло П.
Намагання влади приборкати активність греко-католиків спричинило голодування шес
ти єпископів і священиків у центрі Москви. У Верховній Раді СРСР народні депутати Р. Бра
тунь, О. Гончар і Б. Єльцин поставили питання про легалізацію УГК Ц . У Західній Україні на
заклик захисту релігійної свободи відгукнулися близько 150 тис. осіб. Жителі Львова увече
рі 17 вересня 1989 р. провели акцію пам’яті, виставивши на підвіконня палаючі свічки. У
1990 р. католикам східного обряду повернули Львівський собор Святого Юра. УГКЦ була
легалізована.
У лютому 1989 р. у Києві виник ініціативний комітет з легалізації Української автоке
фальної православної церкви (УАПЦ). У серпні свяш;еник і віруючі церкви Святих Петра і
Павла у Львові відмовилися підпорядковуватися Російській православній церкві (РПЦ). Од
нак цей рух не набрав масового характеру.
На Сході й Півдні України церковні служителі залишалися вірними московському патрі
арху. Держава, користуючись правом власності на храмові споруди, надавала підтримку ав
токефальній церкві лише на Заході України, чим розпалювала конфлікт між громадами
УГКЦ й УАПЦ.
У січні 1990 р. у Москві зібрався архієрейський собор РПЦ Московського патріархату,
який виділив православні єпархії, громади й монастирі на території УРСР в окрему адміні
стративну одиницю — екзархат з власним синодом. Він став називатися Українською право
славною церквою (УП Ц ) і дістав певну самостійність в управлінні.
У листопаді 1991 р. постало питання про надання Українській православній церкві авто
кефалії (незалежна, має самоуправління). Московський патріарх відповів відмовою. За релі
гійними канонами церква, ш;о відокремлюється без згоди патріарха, позбавляється благодаті.
Більшість ієрархів та віруючих Української православної церкви залишилася у підпорядку
ванні Московського патріархату. Меншість утворила Українську православну церкву Київ
ського патріархату.
Мета і наслідки конституційної реформи М . Горбачова

X IX партійна конференція (1988) прийняла радикальні рішення ш;одо реформування по
літичної системи. М. Горбачов висунув проект конституційної реформи, яка передбачала
передачу всієї повноти влади радам. Партійні органи мали залишити за собою лише ідеоло
гічні функції. Раніше секретарі партійних комітетів мали право втручатися в діяльність ра
дянських органів влади, не несучи відповідальності за наслідки свого втручання. У партій
ному апараті давно сформувалися відносини особистої відданості, які перетворили його в
замкнену організацію, позбавлену зв’язку з громадянами. Запровадження реформи для
претендентів на керівні посади означало випробування виборами. М. Горбачов сподівався
через реформу запровадити повновладдя рад, подолати бюрократизм, наблизити владу до
реальних проблем суспільства. Повновладдя рад мало повернути виборцям їхні права на
формування органів влади. Горбачов був упевнений, ш,о КПРС і надалі залишиться провід
ною політичною силою суспільства, а партійні працівники очолюватимуть радянські органи
влади.
Реформою було запропоновано відновити діяльність З’їзду народних депутатів СРСР - ви
щого представницького органу влади в державі (збирався кілька разів на рік). Із свого скла
ду він мав обирати депутатів Верховної Ради СРСР - парламент, який працював на постій
ній основі. Одночасно конституційна реформа Горбачова поставила на порядок денний
питання повернення національним республікам прав, які знаходилися в компетенції цент
ру. У союзних республіках почав розгортатися національно-визвольний рух.
Наприкінці березня 1989 р. в Україні відбулися вибори народних депутатів СРСР. Уперше
не обмежувалася кількість кандидатів, висунутих на одне місце. Реформатори сподівалися,
що КПРС через вибори посилить свій вплив на суспільство. Але несподівано значна кіль
www.testosvit.com
кість партійних і господарських керівників не була обрана. Проте від України народними
249
З Н О зіст ори України. Повний ш кільний курс
депутатами СРСР стали 231 чоловік, більшість з яких були консерваторами. З’їзд народних
депутатів СРСР розпочав роботу у травні 1989 р. Після з’їзду виникла перша політична опо
зиція в СРСР - Міжрегіональна депутатська група. Серед опозиції було не менше 20 % де
путатів від України.
У березні 1990 р. у республіці проіішли вибори до Верховної та місцевих рад УРСР. Сорок
«неформальних» організацііі об’єдналися в передвиборчий Демократичний блок, члени
якого були налаштовані на реформи. Під час виборів партапарат переміг у всіх областях,
крім Львівської, Тернопільської й Івано-Франківської.
Новообрана Верховна Рада УРСР почала працювати як парламент —на постійній основі.
Сформувалися два блоки: парламентська більшість — «група 238» («За суверенну радянську
Україну») на чолі з О. Морозом і опозиційна «Народна рада» - лідер І. Юхновський. Робота
Верховної Ради транслювалася по радіо й телебаченню і мала значний вплив на українське
суспільство. Головою парламенту було обрано першого секретаря ЦК Компартії України
В. Івашка. У червні на його прохання він був усунутий від партійної посади.
У 1990 р. засоби масової інформації заиолонила інформація про злочини сталінської
доби, про реальне становище в СРСР у сфері матеріального добробуту, охорони здоров’я,
культури, екології, про систему привілеїв працівників партапарату тощо. Це суттєво піді
рвало авторитет КПРС в суспільстві.
У березні 1990 р. М. Горбачов був обраний з’їздом народних депутатів президентом СРСР.
Хоча це зміцнило його становище в державі, але він змушений був відмовитися від статті
шостої Конституції СРСР про керівну і спрямовуючу роль КПРС у державі. Комуністична
ідеологія перестала бути визначальною. Протягом року 251 тис. осіб вийшло із лав Компар
тії України.
Висновки
Політична реформа Горбачова не запроваджувала багатопартійності, не порушувала
влади партійного апарату, але знищувала диктатуру державної партії. Вона створювала
умови для забезпечення народного волевиявлення під час виборів до рад всіх рівнів.
Після демократичних виборів комуністи зберегли контроль над радами, але стали за
лежними від волі виборців.
Суверенізація України
Після виборів Верховна Рада України перетворилася на центр влади в республіці. Про
тистояння депутатів парламенту свідчило про втрату комуністами монополії на владу. Але
опозиція була недостатньо сильною, щоб взяти владу в свої руки. Розпочалася боротьба за
зменшення залежності від центру. У 1990 р. у зв’язку з відставкою В. Іваш
ка Головою Верховної Ради був обраний Л. Кравчук.
Кравчук Леонід (1934) - політичний і громадський діяч. З 1960 р. працював

у партійних органах, з 1970 р. - в апараті ЦК Компартії України, завідуючий
ідеологічним відділом, секретар ЦК КПУ з ідеологічних питань, другий секретар
ЦК КПУ. У 1990 р. обраний Головою Верховної Ради України. Від 1991 до 1994 р. -
перший всенародно обраний президент України.
Зміна керівництва парламенту полегшила боротьбу опозиції за утвер
дження національного суверенітету республіки.
Словник
Національний суверенітет - повновладдя нації, її реальна можливість визначати характер свого
національного життя аж до політичного самовизначення та утворення самостійної держави.
16 липня 1990 р. Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет
України. Декларація розглядала державний суверенітет України «як верховенство, само
стійність, повноту і неподільність влади республіки в межах і"і території та незалежність і
рівноправність у зовнішніх відносинах». Від імені народу України могла виступати тільки
Верховна Рада. Економічна самостійність передбачала створення власної фінансової, мит
ної й податкової систем. Передбачалося, що Україна самостійно формуватиме державний
бюджет, а за необхідності — запровадить національну валюту. www.testosvit.com
250
Розрізняють кілька видів суверенітету. Суверенітет державний - верховенство влади держави на
її території та незалежність держави у зовнішніх зносинах. Суверенітет є необхідною політичною та
юридичною ознакою держави. Внутрішній аспект суверенітету полягає у можливості для держави
розпоряджатися своєю територією і ресурсами, а також примушувати громадян (підданих) і всіх, хто
перебуває на території держави, до виконання її приписів.
Декларація проголошувала курс на забезпечення національно-культурного відроджен
ня українського народу, його історичної свідомості й традицій, функціонування української
мови у всіх сферах суспільного життя. Усім національностям, що проживали на території
республіки, гарантувалося право на вільний національно-культурний розвиток. Підкреслю
валося право республіки на власні збройні сили, внутрішні війська та органи державної без
пеки. Висловлювався намір України стати нейтральною, позаблоковою державою, яка буде
дотримуватися трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної
зброї.
Україна почала встановлювати самостійні зв’язки з іншими союзними республіками.
У листопаді 1990 р. в Києві було підписано договір про співробітництво між Україною та
Росією. До кінця року двосторонні угоди були укладені з республіками Балтії, Білоруссю,
Узбекистаном і Казахстаном.
Висновки
16 липня 1990 р. було прийнято Декларацію про державний суверенітет України — полі-
тико-правовий акт, який містив низку найважливіших положень з утвердження незалеж
ної демократичної української державності.
Початок формування багатопартійності

На початку 1990 р. в суспільстві активно обговорювалося питання про запровадження ба
гатопартійності. Значна частина партійних працівників розуміли, що багатопартійність -
це шлях політичних сил до влади. Бони вважали за необхідне або заборонити виникнення
нових партій, або оновити комуністичну партію. Проте спинити процес було уже неможли
во. У 1989—1990 pp. у республіці виник ряд політичних партій.
Восени 1989 р. у Львові утворилася Українська національна партія (УН П ) радикально-
націоналістичного спрямування, яка проголосила метою відновлення УН Р доби Централь
ної Ради. У квітні 1990 р. виникли Українська християнсько-демократична партія (УХ Д П )
і об’єднання Державна самостійність України (ДСУ). На основі Української Гельсінської
спілки сформувалася Українська республіканська партія (УРП ) — перша офіційно зареє
стрована некомуністична партія. З метою перетворення КПРС у партію парламентського
типу група комуністів-реформаторів утворила так звану «Демократичну платформу». Піз
ніше її члени створили Партію демократичного відродження України (ПДВУ). У грудні було
засновано Демократичну партію України (ДемПУ). Її гаслами були здобуття суверенітету,
роздержавлення засобів виробництва і перехід до ринку.
На кінець 1990 р. сформувалися три групи партій різного спрямування: ліві, праві й
центр. До лівих відносилася Компартія України, до правих, радикально-націоналістичних,
УН П , УХД П , ДСУ. Центр був представлений Демпартією України, Демократичним союзом.
Об’єднаною соціал-демократичною партією України. Загальна чисельність некомуністич-
них партій в 1991 р. складала всього 3 5 —45 тис. осіб. Найбільш масовою організацією став
Народний рух України за перебудову, який охоплював до 6 0 0 тис. осіб. Рух проголосив на
мір боротися за демонтаж існуючого ладу, побудову ненасильницьким шляхом незалежної
демократичної Української держави. У зв’язку з цим із назви організації зникли слова «за
перебудову».
Політично активною частиною суспільства була молодь. На початку жовтня 1990 р. у Киє
ві розпочалося голодування студентів. Серед іншого вони вимагали проведення нових вибо
рів до Верховної Ради, націоналізації майна КПРС і ВЛКСМ в Україні, відставки голови Ради
міністрів УРСР, проведення військової служби громадян України винятково у межах респу
бліки тощо. Реального результату студенти досягли лише з кадрового питання. Невдовзі го
ловою уряду було затверджено В. Фокіна. www.testosvit.com
251
Висновки
у 1 9 8 9 -1 9 9 0 pp. в Україні виник ряд політичних партій. Компартія України втрачала
монопольну владу в суспільстві. Спинити процес створення багатопартіііної системи було
неможливо.
Підготовка нового Союзного договору
У 1990 р. Горбачов, з метою зміцнення влади, провів реорганізацію союзних органів. За
мість Ради міністрів утворився Кабінет міністрів під безпосереднім керівництвом президента
СРСР. Запроваджувалася посада віце-президента. Питанням № 1 стало збереження СРСР.
Консервативні сили докладали зусиль для збереження радянської держави. Вони погоджу
валися лише на «оновлення» або «удосконалення» існуючого Союзу. Четвертий з’їзд народ
них депутатів СРСР ухвалив рішення про збереження Союзу РСР як оновленої федерації та
збереження її назви - Союз Радянських Соціалістичних Республік. У листопаді 1990 р. Гор
бачов направив союзним республікам проект нового Союзного договору. Одночасно з проголо
шенням кожної республіки суверенною державою, проект містив положення про верховен
ство законів Союзу над законами союзних республік. Це та інші положення проекту
суперечили Декларації про державний суверенітет України.
Республіки ж вимагали перетворення СРСР на справжню федерацію або конфедерацію.
Ситуація загострилася узимку 1991 p., коли центр силою зброї захотів придушити спроби
прибалтійських республік стати незалежними. У відповідь на вимогу республік було створе
но спеціальний комітет по розробці нового Союзного договору, у березні М. Горбачов виніс
на всенародний референдум питання про майбутню долю СРСР. Запитання формулювалося
надзвичайно складно, наперед передбачаючи позитивну відповідь більшості учасників рефе
рендуму: «Чи вважаєте ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Респу
блік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою гаран
туватимуться права і свободи людини будь-якої національності?». У цих умовах Л. Кравчук
запропонував одночасно із загальнодержавним референдумом провести в Україні республі
канське опитування з питання: «Чи згодні ви з тим, ш;о Україна має бути у складі Союзу ра
дянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?»
По суті позитивна відповідь на одне запитання виключала позитивну відповідь на інше. Од
нак за результатами референдуму 17 березня 1991 р. на запитання союзного бюлетеня про
збереження СРСР позитивно відповіли 70,2 % осіб, а на запитання республіканського бюле
теня - 80,2 % . Таким чином, не вступаючи в пряму конфронтацію з Верховною Радою СРСР,
парламентарі України здобули підтримку народу і добилися схвалення Декларації про дер
жавний суверенітет України.
Після референдуму розпочалися складні переговори керівників дев’яти республік з пре
зидентом СРСР М. Горбачовим про зміст нового Союзного договору. Останній варіант перед
бачав, ш;о Радянський Союз мав залишитися федерацією республік, а не співдружністю су
веренних конфедеративних держав. Горбачов, як і раніше, намагався зберегти державну
цілісність країни, наголошуючи, ш;о конфедерація приведе до розпаду країни.
Попереднє підписання договору планувалося на останню декаду серпня. Союзний дого
вір мав бути компромісом між республіками і центром. Проте в ніч на 19 серпня 1991 р. най
ближче оточення М. Горбачова утворило Державний комітет з надзвичайного стану (росій
ська абревіатура — ГКЧП), ізолювало президента на кримській дачі і зробило спробу взяти
всю повноту влади в свої руки. Це був державний переворот, мета якого полягала у повернен
ні країни до стану 1985 р.
Уранці 19 серпня командуючий сухопутними військами СРСР генерал В. Варенников при
був до Києва. У той же день питання про ГКЧП обговорювалося на засіданні президії Верхо
вної Ради України. Конструктивного результату не дійшли. Наступного дня було прийнято
рішення про невизнання дії постанов ГКЧП на території України. Однак ряд обласних ви
конкомів, контрольованих Компартією України, визнали повноваження ГКЧП.
У Москві дії змовників наштовхнулися на опір. Його очолив Б. Єльцин, який тимчасово
взяв на себе функції президента СРСР. Основна частина армії, військ КДБ і МВС виявила не
бажання брати участь у розв’язуваній заколотниками громадянській війні. На третій день
організатори перевороту визнали свою поразку.
www.testosvit.com
252
А к т проголошення незалежності України

24 серпня 1991 р. відбулася позачергова сесія Верховної Ради УРСР. На ній більшість і опозиція
голосами 346 депутатів прийняли Акт проголошення незалежності України, в якому зазначалося:
«Виходячи з смертельної небезпеки, що нависла була над Україною в зв’язку з державним
переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, - продовжуючи тисячолітню традицію державотво
рення в Україні,
- виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнарод-
но-правовими документами,
- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Україн
ської Радянської Соціалістичної Республіки урочисто ПРОГОЛОШУЄ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ
УКРАЇНИ та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ.
Територія України є неподільною і недоторканною.
Віднині на території України мають чинність виключно Конституція України і закони
України.
Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.
Верховна Рада України.
24 серпня 1991 року».
Одночасно на сесії було прийнято рішення про підняття над Верховною Радою національ
ного синьо-жовтого прапора. Депутати затвердили дату всенародного референдуму на під
тримку Акта проголошення незалежності України - 1 грудня 1991 р. Під час референдуму
мали відбутися й вибори президента України.
ЗО серпня указом Президії Верховної Ради України діяльність Комуністичної партії була
заборонена. Однак це не означало припинення діяльності комуністів у політичному житті.
26 жовтня 1991 р. в Києві відбувся установчий з’їзд Соціалістичної партії України (СПУ),
яку очолив о. Мороз.
1 грудня 1991 р. відбулися референдум і вибори президента України. У бюлетень був вклю
чений текст Акта від 24 серпня 1991 р. На запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошен
ня незалежності України?» позитивну відповідь дало 90,3 % населення України. У голосуван
ні під час виборів президента України за Л. Кравчука проголосували 61,8 % громадян. Він став
першим в історії всенародно обраним президентом України. Через тиждень після українського
референдуму 8 грудня 1991 р. президент Російської Федерації Б. Єльцин, президент України
Л. Кравчук і голова Верховної Ради Білорусії С. Шушкевич зібралися під Мінськом і заявили,
що СРСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє існування. Була
підписана угода про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). До СНД могли при
єднатися як члени колишнього Союзу РСР, так і інші країни, які поділяли принципи цієї уго
ди. 21 грудня на зустрічі в Алма-Аті до СНД приєдналися ще вісім союзних республік.
Дати
Квітень 1985 р. - початок «перебудови».
26 квітня 1986 р. - вибух на Чорнобильській АЕС.
Вересень 1989 р. - виникнення Народного Руху України (Народний рух України за перебудову).
16 липня 1990 р. - ухвалення Верховною Радою Декларації про державний суверенітет
України.
24 серпня 1991 р. - ухвалення Верховною Радою Акта проголошення незалежності України.
1 грудня 1991 р. - Всеукраїнський референдум і вибори президента України.
Висновки
Демократичні вибори поглибили національно-визвольний рух, спрямований на сувере-
нізацію України. У липні 1991 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний
суверенітет України.
Після втрати КПРС монополії на владу в республіці розпочався процес формування
багатопартійності.
Заколот консервативних сил прискорив розпад КПРС і СРСР. Ухвалення Верховною Ра
дою 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України завершило процес сувере-
нізації. Україна здобула незалежність.
www.testosvit.com
253
Тема 31. Україна в умовах незалежності
Вихід на міжнародну арену
У 1991—2 0 0 0 pp. Україна мала найбільші успіхи на міжнароднії! арені. 12 вересня 1991 р.
український парламент прийняв Закон «Про нравонаступництво України». Україна прого
лосила себе правонаступницею прав і обов’язків УРСР за міжнародними договорами, які не
суперечать законам республіки. Він встановлював, що державним кордоном України є ко
лишні кордони УРСР у складі Радянського Союзу. Проголошувалося, що всі громадяни, які
на момент проголошення незалежності України постійно проживали на її території, прого
лошувалися громадянами України. Усім громадянам гарантувалося забезпечення прав
людини відповідно до міжнародно-правових актів.
Після проведення референдуму 1 грудня 1991 р. розпочався процес міжнародного визнан
ня України. Першими 2 грудня її визнали Польща й Канада. Протягом місяця незалежність
України визнали 68 країн світу, в тому числі всі держави «великої сімки». Міністерство за
кордонних справ України розпочало створення мережі посольств. Гостро постало питання
дипломатичних кадрів, матеріально-технічної бази посольств і консульств, країнознавчих
науково-дослідних центрів тощо. У 2001 р. вже діяли 84 посольства та консульства. Країни
Заходу поставилися до появи в Європі нової держави, яка володіла третім (після Росії і СІЛА)
ракетно-ядерним потенціалом, з певною пересторогою.
У січні 1992 р. Україна стала членом Наради з безпеки та співробітництва в Свропі (зараз
ОБСЄ - Організація з безпеки та співробітництва в Європі, у березні - приєдналася до Пів
нічноатлантичної ради зі співпраці (Рада євроатлантичного партнерства)).
У липні 1993 р. Верховна Рада затвердила «Основні напрями зовнішньої політики Украї
ни», за якими для України пріоритетними були:
• розвиток міждержавних двосторонніх відносин;
• розширення участі в європейському регіональному співробітництві;
• співробітництво в рамках Співдружності Незалежних Держав;
• діяльність в ООН та інших міжнародних організаціях.
Відносини з Росією
Одним із першочергових завдань зовнішньої політики України було врегулювання взає
мин з Російською Федерацією. Уряд Б. Єльцина за допомогою Співдружності Незалежних
Держав (СНД) прагнув зберегти за Москвою функції керівного центру республік колишнього
СРСР. Про це свідчили заяви президента Б. Єльцина про право Росії повернутися до держав
них кордонів з республіками, які проголосили незалежність, мера Москви Г. Попова про
претензії Росії на Крим та Одеську область в 1991 p.. Верховної Ради Росії 1992 р. про юри
дичну недійсність передачі Кримської області Україні. Єльцин наголошував, що основним у
«кримському питанні» є проблема Чорноморського флоту. У 1993 р. російський парламент
прийняв безпрецедентне рішення про надання Севастополю статусу міста Російської Феде
рації. Непоступлива позиція України та реакція міжнародної спільноти змусили президен
та Б. Єльцина заявити про юридичну неспроможність такого рішення. Багато років зали
шався нерозв’язаним статус Чорноморського флоту.
У рамках СНД почали створювати наднаціональні органи, здатні розв’язувати принци
пові проблеми внутрішньої й зовнішньої політики держав — членів Співдружності без узго
дження з республіканськими органами влади. Президент України і Верховна Рада підтри
мували курс на співробітництво в рамках Співдружності. Однак Україна уважно слідкувала
за тим, щоб СНД не переріс у наддержавний орган — різновид СРСР. Бона не підписала Ста
тут СНД і входить до складу цієї організації на засадах асоційованого члена.
Переговори про укладення двосторонньої угоди між Україною і Росією тривали від 1991 р.
і завершилися 31 травня 1997 р. підписанням Договору про дружбу, співробітництво і парт
нерство (на 20 років). У ньому сторони визнавали територіальну цілісність одна одної і під
тверджували непорушність існуючих між ними кордонів, у квітні 1999 р. договір був рати
фікований російською стороною.
www.testosvit.com
254
Відносини з іншими країнами

Україна прагнула співробітництва з країнами СНД. У вересні 2 0 0 3 р. президенти чоти
рьох країн (Україна, Росія, Казахстан і Білорусь) підписали угоду про створення Єдиного
економічного простору. Головним для України на той час був пошук «джерел ресурсного за
безпечення сталого економічного зростання, утвердження інноваційної моделі розвитку, під
вищення конкурентоспроможності економіки, наближення соціальної сфери до європей
ських стандартів».
Для утвердження України як незалежної держави життєво необхідним було співробітни
цтво з країнами Заходу. США й провідні країни Західної Європи виявили себе прихильника
ми української незалежності. Але для НАТО поява в Східній Європі держави, яка володіла
потужним ядерним потенціалом, було вкрай небажаною. Україна зробила вагомі зовнішньо
політичні кроки в напрямку утвердження свого без’ядерного статусу. Після розвалу СРСР
республіка успадкувала 1656 ядерних боєзарядів (17 відсотків від загальносоюзної кількос
ті), що викликало занепокоєння у провідних країн світу. У 1994 р. Україна як без’ядерна
держава приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Утилізація ядер
них озброєнь ставила на порядок денний питання про надання Україні гарантій національ
ної безпеки. У грудні 1994 р. в Будапешті керівники США, РФ і Великої Британії підписали
Меморандум про гарантії безпеки України. Вони зобов’язалися поважати незалежність, су
веренітет та існуючі кордони України, утримуватися від загрози або силових дій проти тери
торіальної цілісності чи політичної незалежності України, від економічного тиску, спрямова
ного на підкорення України своїм власним інтересам. Окремі документи щодо гарантій
безпеки України підписали глави Китаю і Франції. Останню ядерну боєголовку з України в
Росію було вивезено влітку 1996 р. Цей крок відкрив шляхи до зміцнення взаємовідносин зі
світовим співтовариством.
у вересні 1995 р. Україна стала 37 членом Ради Європи. Це надало Україні можливість
долучитися до безпосереднього вироблення спільної політики європейських держав, сприяти
створенню загальноєвропейської єдності та культури. У липні 1997 р. у Мадриді було підпи
сано Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантич
ного договору (НАТО). Вона визначала співробітництво в галузі:
• політичних питань та питань, що стосуються безпеки, зокрема розвитку євроатлантич
ної безпеки та стабільності, включно з безпекою України;
• запобігання конфліктам, підтримання миру, врегулювання конфліктів та здійснення
гуманітарних операцій;
• політичних та оборонних аспектів нерозповсюдження ядерної, біологічної та хімічної
зброї;
• контролю над озброєнням та роззброєнням;
• експорту озброєнь та передачі супутніх технологій;
• боротьби з контрабандою наркотиків і тероризмом.
Підписання Хартії про особливе партнерство українські громадяни сприйняли неодно
значно. За соціальними опитуваннями 2008 р. 57,7 % громадян негативно ставилися до
вступу України в НАТО. Україна ратифікувала Європейську конвенцію по боротьбі з теро
ризмом та Міжнародні конвенції по боротьбі з фінансуванням тероризму і боротьбі з бомбо
вим тероризмом. Вона направила свої військові контингенти на Близький Схід для допомоги
міжнародній коаліції у стабілізації ситуації в Іраку. Важливим кроком по забезпеченню на
ціональних інтересів України та зміцненню європейської безпеки стало укладення широко
масштабного договору з Румунією. Румунські політики висували до України територіальні
претензії щодо Північної Буковини, Хотинщини і Південної Бессарабії. Після багаторічних
переговорів румунська сторона погодилася з існуючою системою повоєнного європейського
устрою. Між двома державами 2 червня 1997 р. було підписано Договір про відносини добро-
сусідства й співробітництва із взаємним визнанням існуючих кордонів.
Європейська інтеграція
Перед незалежною Україною постало питання про стратегічні вектори економічної й по
www.testosvit.com
літичної інтеграції. Україна прагнула одночасно просуватися і до Європи, і до Москви. Шлях
255
до Москви давався легше. Держави мали майже однакові проблеми переходу до ринкової еко
номіки. Просування в бік Європи було більш складним. Від 1993 р. більшість українських
товарів мали або безмитний доступ на ринок ЄС, або мінімальне мито. Наступного року Укра
їна уклала з ЄС Угоду про партнерство і співробітництво. Але відкриття кордонів автоматич
но не забезпечувало вирівнювання умов життя населення.
Восени 2000 р. в Астані (Казахстан) було утворено Євразійське економічне співтовари
ство (ЄврАзЕС). Члени ЄврАзЕС (Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан й Таджикистан)
зобов’язалися проводити узгоджену податкову, валютно-фінансову, торговельну й митну
політику, у межах країн — членів співтовариства мав забезпечуватися вільний рух товарів
і послуг, капіталу і робочої сили. Україна в ЄврАзЕС обмежилася статусом спостерігача.
У травні 2002 р. Президент України звернувся до Верховної Ради з ш;орічним посланням
«Європейський вибір», у якому відзначив переміщення реалізації євроінтеграційного курсу
у сферу практичних рішень. Була розроблена десятирічна програма економічного й соціаль
ного розвитку держави. Вона передбачала утвердження зони вільної торгівлі, митного сою
зу, валютної інтеграції та повноправне членство України в Європейському Союзі.
У цей час Європейський Союз оголосив про намір розширитися за рахунок переважної
більшості країн Центрально-Східної Європи. Аналіз процесу розширення ЄС виявив плюси і
мінуси євроінтеграційного процесу, які враховує Україна. У 2 0 0 4 -2 0 0 9 pp. економічні й со
ціальні показники України не дозволяли ставити питання про вступ до Євросоюзу. У листо
паді 2010 р. Європарламент визнав право України подати заявку на членство в ЄС. Йдучи до
Євросоюзу, Україна не відкидає регіонального співробітництва з країнами СНД. Ставиться за
мету оптимізація відносин з Російською Федерацією, конструктивна взаємодія з Казахста
ном, Білоруссю, Туркменістаном та іншими країнами СНД.
Україна активно співпрацює з ООН та багатьма міжнародними організаціями.
Наявність значної корупції та низки серйозних соціальних проблем в Україні не наближа
ють перспективи входження України до європейської спільноти. Обережна позиція Європей
ського Союзу, спроба зближення з НАТО та певна протидія з боку Росії спричинили розкол у
поглядах української політичної еліти на шляхи реалізації зовнішньої політики. Не готове до
різких змін у зовнішній політиці і населення України. В Україні все частіше лунають голоси
на користь «багатовекторної» зовнішньої політики, виходячи з власних інтересів України.
Висновки
З появою незалежної України геополітична ситуація в Європі змінилася. З приєднанням
до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї склалися сприятливі обставини для вхо
дження України в світове співтовариство.
На початку третього тисячоліття в зовнішніх відносинах Україна стала на шлях євроін-
теграції та подальшого регіонального співробітництва з Росією та країнами СНД.
Досягнення і прорахунки державотворчого процесу

З прийняттям Декларації про державний суверенітет проблема державотворення пере
йшла в практичну площину. Через тиждень перед будинком Київської міської ради на Хре
щатику, а 4 вересня 1991 р. над будинком Верховної Ради було піднято синьо-жовтий пра
пор. Прийняттям Акта проголошення незалежності України державотворчі процеси
активізувалися. На початку 1992 р. український парламент затвердив державну символіку
України: у січні - державний гімн «Ще не вмерла Україна» (композитор М. Вербицький) і
державний прапор України, у лютому — Малий державний герб України - тризуб Володими
ра Великого. Вибір символіки мав принципове значення, оскільки визначав напрям держа
вотворчого процесу. Українська діаспора визнала недоцільність подальшого збереження
атрибутів державної влади (клейноди гетьмана І. Мазепи). Президент Державного центру
УНР в екзилі (у вигнанні) М. Плав’юк 24 серпня 1992 р. передав їх і Грамоту про припинення
повноважень центру УН Р президенту України Л. Кравчуку.
8 жовтня 1991 р. було прийнято Закон «Про громадянство України», який не допускав
подвійного громадянства. 19 жовтня 1993 р. Верховна Рада прийняла Воєнну доктрину.
Вона наголошувала, що Україна не вбачає в сусідніх країнах супротивників і не є потенцій
ним противником жодної з держав.
www.testosvit.com
256
Закон «Про державний кордон України» від 7 листопада 1991 р. на території України збері
гав конфігурацію державного кордону СРСР з Польщею, Угорщиною, Словаччиною та Румуні
єю й перетворював адміністративний кордон з Молдовою, Білоруссю і Росією на державний.
Україна почала створювати власні Збройні сили. 6 грудня 1991 р. було прийнято Закон
«Про Збройні сили України». Було створено Міністерство оборони, яке очолив К. Морозов.
У жовтні 1993 р. Верховна Рада прийняла воєнну доктрину, в якій наголопіувалося, що Укра
їна не вбачає у сусідніх державах супротивників і не є потенційним противником жодної дер
жави. Розбудова української армії відбувалася в складних умовах. Маючи на меті збереження
контролю над колишньою Радянською армією. Російська Федерація створила наднаціональ
ну структуру - Об’єднане командування країн СНД. Україна не увійшла до його складу.
Після заборони діяльності КПРС утворилася так звана партія влади. Це були колишні
керівники партійних і радянських органів, які мали досвід керівної роботи, пройшли вибори
і очолювали різні структури в галузях економіки та культури. Хоча вони були безпартійни
ми, але суттєво впливали на розвиток суспільно-політичних процесів в Україні. Серед депу
татів Верховної Ради таких представників була більшість, і вони не погоджувалися на значне
підсилення влади Президента в країні. Протистояння привело до дострокових виборів пар
ламенту та президента України в 1994 р. За їхніми результатами до Верховної Ради не по
трапили 138 з 188 народних депутатів попереднього скликання. Вибори президента України
(червень-липень 1994 р.) завершилися обранням Л. Кучми. Головою Верховної Ради став
О. Мороз, прем’єр-міністром — В. Масол.
Висновки
Незважаючи на жорстку боротьбу в парламенті, процес державотворення в Україні про
сувався доволі успішно. Проте провідна роль партії влади у творенні державності України
гальмувала здійснення реформ та перехід до демократичного устрою.
Процес трансформації державної влади

Процес формування державної влади незалежної України відбувався складно. Прийнят
тя закону про заснування посади президента України в липні 1991 р. призвело до невизначе
ності повноважень президента й Верховної Ради. Конституційно не визначеними залишали
ся відносини між президентом України і прем’єр-міністром.
у лютому 1992 р. було засновано консультативний орган при президенті — Державну
думу, яка проіснувала лише дев’ять місяців. У березні 1992 р. Верховна Рада прийняла закон
про представників президента на місцях. Встановлювалося, що в областях, районах і містах
Київ та Севастополь представник президента є найвищою посадовою особою виконавчої вла
ди - главою місцевої адміністрації. Відносини між представниками президента і головами
обласних та районних рад залишалися невизначеними.
Протистояння президента й Верховної Ради на тлі всеохоплюючої кризи закінчилося достро
ковими виборами. Весною 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради, які вперше проводилися
за мажоритарною системою на багатопартійній основі. Половину місць у парламенті здобули по
запартійні кандидати. Більшість народних депутатів попереднього скликання не була переоб
рана. Головою Верховної Ради обрали О. Мороза. Прем’єр-міністром залишився В. Масол. Після
виборів формувалися три гілки демократичної влади: законодавча, виконавча й судова.
Улітку 1994 р. відбулися дострокові президентські вибори. У другому турі перемогу отри
мав Л. Кучма.
Кучма Леонід (1938) - державний і політичний діяч. Від 1960 р. працював

в КБ <сПівденне» (де конструювалися міжконтинентальні ракети стратегіч
ного призначення). Пройшов шлях від інженера до генерального директора.
У 1986-1992 pp. - генеральний директор ракетобудівного концерну «Півден
ний машинобудівний завод». У 1992-1993 pp. - прем’єр-міністр України,
президент УСПП. У 1994-2004 pp. - президент України. Лауреат Державної
та Ленінської премій УРСР.
Через розбалансованість виконавчої вертикалі влади навіть вдалі
рішення, натрапляючи на перешкоди, викликані політичною бороть
бою, важко втілювалися в життя. www.testosvit.com
осу
9 Повний шкільний курс. ЗНО з історії України. І
Політичне структурування суспільства

Протягом 1991-1993 pp. в Україні утворилися три ліві партії: Соціалістична партія (СПУ),
Селянська партія України (СелПУ) і відновлена Комуністична партія України (КПУ). Через
деякий час частина соціалістів на чолі з Н. Вітренко відокремилася від СПУ й утворила
Прогресивно-соціалістичну партію (ПСПУ).
У грудні 1992 р. завершилося перетворення Народного руху на політичну партію. Незаба
ром у Народному русі стався розкол. Значна частина його членів вирішила відмовитися від
опозиційності й почала співпрацювати з владою. Решта згуртувалася навколо В. Чорновола і
продовжила опозиційну діяльність.
Формувалися партії центристського типу. їхній розвиток був показником розпаду так
званої партії влади, яка утворилася після заборони КПРС. Це були фахівці з різних галузей
економіки та культури з досвідом організаційної роботи. Вони прийшли до влади через вільні
вибори і були в основному безпартійними. Представники партії влади заклали фундамент
нової української політичної еліти. У січні 1995 р. відбувся установчий з’їзд Соціал-демократич-
ної партії України (об’єднаної), у лютому 1996 р. утворилася Народно-демократична партія.
Процес партійного будівництва в 1991—1996 pp.
Назва партії Рік створення
Соціалістична партія України (СПУ) 1991 р.
Народний рух України (НРУ) 1992 р.
Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ) 1992 р.
Селянська партія України (СелПУ) 1992 р.
Комуністична партія України (КПУ) 1993 р.
Соціал-демократична партія України (об’єднана) 1995 р.
Народно-демократична партія України (НДПУ) 1996 р.
Навесні 1994 р. на виборах до Верховної Ради три ліві партії - КПУ, СПУ і СелПУ -
об’єднали зусилля і створили більшість. Головою парламенту став О. Мороз.
Конституція 1996 р.
Конституційний процес розпочався від прийняття Декларації про державний суверенітет
в Україні. У червні 1991 р. Верховна Рада України затвердила основні положення майбутньої
Конституції та створила комісію по розробці тексту Основного закону. Члени комісії намага
лися використати найкращий досвід історії українського народу та зарубіжних країн. Справа
просувалася дуже повільно, і в державі продовжувала діяти Конституція УРСР 1978 p., до
якої було внесено багато поправок.
Конституційний процес набрав сили лише після утворення в 1994 р. конституційної комі
сії з двома співголовами - Л. Кучмою і О. Морозом. Але на заваді її роботі постало питання
про поділ функцій між трьома гілками влади. Президент Л. Кучма хотів мати максимальні
повноваження і встановити президентську форму правління в державі, а голова Верховної
Ради О. Мороз пов’язував майбутнє країни тільки з парламентською формою правління.
У травні 1995 р. Л. Кучма ініціював прийняття конституційного закону «Про державну вла
ду та місцеве самоврядування», який би певною мірою виконував функції Конституції. Але
закон не був прийнятий. Виникла криза влади, яка в червні завершилася укладенням Кон
ституційного договору між президентом і Верховною Радою України строком на один рік (до
прийняття Конституції України). З прийняттям договору припинялася або змінювалася дія
багатьох положень Конституції 1978 p.: обмежувалися повноваження парламенту та місце
вих рад, розширювалися функції виконавчої влади.
У лютому 1996 р. парламент приступив до розгляду проекту Основного закону. Після
www.testosvit.com
трьох місяців його обговорення серед народних депутатів виникли розбіжності з питань: роз
258
поділу повноважень між гілками влади, приватної власності на засоби виробництва, націо
нальної символіки, статусу Республіки Крим та російської мови в державі. У парламенті
знову виникла гостра політична криза. Для її подолання була сформована узгоджувальна
комісія, яка усунула розбіжності. Під час постатейного узгодження проекту Конституції в
парламенті, засідання якого тривало майже добу, основним доповідачем був народний депу
тат Сирота. На ранок 28 червня 1996 р. народні депутати ухвалили Конституцію України
(314 голосів). День 28 червня 1996 р. проголошено державним святом.
За Конституцією України президент і парламент мали сильні повноваження. Верховна
Рада визначалася єдиним законодавчим органом влади, Кабінет Міністрів — вищим орга
ном у системі органів виконавчої влади. Президент ставав главою держави, гарантом дер
жавного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав та
свобод людини і громадянина. Конституція утворювала новий інститут в системі органів
державної влади — Конституційний Суд.
Конституція 1996 р. упорядкувала політичне життя українського народу в перехідну добу.
Вона мала ряд компромісних формулювань та логічних неузгодженостей, окремі статті до
пускали різне тлумачення. Проте недосконалість тексту не зменшувала історичного значен
ня Основного закону в житті держави й суспільства.
У грудні 2004 р. Верховна Рада прийняла конституційний закон, який вніс зміни і допов
нення до тексту Конституції України. Вони стосувалися перерозподілу функцій президента,
Верховної Ради і Кабінету Міністрів України. Україна з президентсько-парламентської рес
публіки перетворилася на парламентсько-президентську. У 2010 р. конституційна реформа
2004 р. була скасована. Політичне життя держави стало регулюватися Конституцією 1996 р.
Виборчі перегони 19 98—2010 pp.

У жовтні 1997 р. Верховна Рада прийняла закон про парламентські вибори 1998 p., який
змінив мажоритарну систему виборів на пропорційно-мажоритарну. Вона передбачала, що в
одномандатному виборчому окрузі один депутатський мандат будуть виборювати декілька
претендентів, у багатомандатному загальнодержавному окрузі переможцем визначатиметь
ся партія або блок партій за партійними списками. До Верховної Ради вважалися обраними
партії або блоки партій, які набирали більше 4 відсотків голосів. Кількість їхніх депутат
ських мандатів була пропорційна кількості поданих за них голосів виборців.
Перед парламентськими виборами 1998 р. в Україні налічувалося більше п’ятидесяти
партій. До виборів були допущені ЗО партій або блоків. За результатами виборів лише 8 з них
було обрано до Верховної Ради. Незадоволення виборців економічною діяльністю влади при
звело до перемоги лівих сил у парламенті. Жодна політична сила не мала більшості. Склад
парламенту суттєво відрізнявся від попереднього. Більшість народних депутатів становили
бізнесмени. У цілому у Верховній Раді не склалися сприятливі умови для конструктивної
законотворчої роботи: депутати переходили від фракції до фракції і не могли сформувати
більшість, у 1 9 9 8 -2 0 0 0 pp. головою Верховної Ради був обраний О. Ткаченко, у 2 0 0 0 -
2002 pp. - О. Мороз.
У жовтні 1999 р. почалися президентські вибори, яким передувала жорстка політична
боротьба. Через втечу колишнього прем’єр-міністра П. Лазаренка за кордон об’єднання «Гро
мада» втратило політичний вплив і розкололося. На його основі в 1999 р. виникла партія
«Батьківщина», яку очолила Ю. Тимошенко. Після трагічної загибелі лідера Народного руху
України В. Чорновола у березні 1999 р. на основі Руху виникли дві окремі партії: Народний
рух України і Український Народний Рух, які очолили Г. Удовенко й Ю. Костенко відповідно.
Зміцнилася роль СДПУ(о). Президент Кучма заявив про свій намір балотуватися на другий
термін. У ході виборчої кампанії він наголошував на необхідності внесення поправок до іс
нуючої Конституції. На його думку, це мало сприяти конструктивному співробітництву трьох
гілок влади та утворенню більшості в парламенті.
У другому турі виборів (листопад 1999 р.) президентом України вдруге було обрано Л. Куч
му. За його поданням у грудні 1999 р. на посаду прем’єр-міністра України Верховна Рада за
твердила главу Національного банку В. Ющенка. Головою Верховної Ради України обрали
І. Плюща. Верховна Рада прийняла новий порядок обчислення скликань (наприкінці люто
го 2 0 00 р. почала працювати п’ята сесія Верховної Ради третього скликання). Найбільшою
www.testosvit.com
259
фракцією у парламенті були комуністи. Фракції правих партій розділилися: частина з них
підтримувала президента, частина - уряд.
Між президентом і Верховною Радою склалися напружені відносини, і 16 квітня 20 00 р.
Президент видав указ про проведення загальнодержавного референдуму, на якиіі мали б ви
нести питання про недовіру Верховній Раді та внесення відповідних поправок до Конститу
ції. Кроки президента не підтримали фінансово-промислові групи та окремі фракції у Верхо
вній Раді, певний спротив існував і з боку прем’єр-міністра.
Опозиція звернулася за роз’ясненнями до Конституційного Суду. Суд заборонив розгляд
питань про виявлення недовіри Верховній Раді та про ухвалення Конституції країни на Все
українському референдумі.
Референдум було проведено 16 квітня 20 00 р. До бюлетеня було включено 4 питання.
А саме про;
• право розпуску Верховної Ради президентом, якщо вона протягом місяця не утворить
парламентської більшості або протягом трьох місяців не затвердить бюджету;
• скасування депутатської недоторканності;
• зменшення кількості депутатів з 450 до 300 чол.;
• заснування верхньої палати парламенту як представника інтересів регіону.
За результатами референдуму населення країни підтримало президента, але втілити в
життя рішення референдуму виявилося неможливим - у Верховній Раді не було конститу
ційної більшості (300 чол.) для його підтримки. Відкинути результати референдуму депута
ти теж не могли.
Гостра політична криза, яка виникла в суспільстві, відволікла увагу від результатів рефе
рендуму. Вона була пов’язана з таємними магнітофонними записами розмов Л. Кучми у його
власному кабінеті, які зробив офіцер президентської охорони. Розгорівся так званий «касет
ний скандал», до якого виявилися причетними ряд українських політиків. Його висвітлюва
ли практично всі засоби масової інформації світу.
У цей час Кучма відправляє прем’єр-міністра Ющенка у відставку, що привела до створен
ня опозиції, основними лідерами якої були В. Ющенко і Ю. Тимошенко.
Наступні вибори в парламент відбулися в березні 2002 р. за пропорційно-мажоритарною
системою (змішана система). Окрім депутатів-мажоритарників, до парламенту за пропор
ційною системою пройшли три партії - СПУ, СДПУ(о), «Батьківщина» і політичні блоки, які
подолали чотиривідсотковий бар’єр: «Наша Україна», «За єдину Україну». У парламенті від
булося зменшення впливу лівих сил. Основна лінія суперництва пролягла між фракціями
«Наша Україна» і «За єдину Україну», Головою Верховної Ради став В. Литвин. Уряд очолив
В. Янукович.
У цей час Л. Кучма ініціював проведення конституційної реформи, яка передбачала ви
бори до парламенту на пропорційній основі та перехід до парламентсько-президентської
республіки. У відповідь опозиція (БЮТ, КПУ, СПУ) у вересні 2002 р. почала акцію «По
встань, Україно!».
У листопаді 2002 р. прем’єр-міністром України став В. Янукович, який почав швидко на
бирати політичної ваги. Глава президентської адміністрації В. Медведчук вступив у конф
ронтацію з урядом Януковича. Політичне протистояння між провідними політиками та по
літичними партіями набувало загрозливих масштабів і могло зруйнувати рівновагу між
існуючими гілками влади. В цих умовах у березні 2003 р. Кучма звернувся до нації з пропо
зицією необхідності проведення референдуму про внесення змін і доповнень до Конституції
України, у відповідь опозиція знову вийшла на вулиці. Її дії фактично перетворилися в кам
панію підготовки до президентських виборів 2004 р.
Влада шукала шляхів для продовження перебування Кучми при владі. У Верховній Раді
було здійснено спробу розглянути проект обрання президента України безпосередньо пар
ламентом. Це поглибило парламентську кризу і фактично блокувало роботу Верховної
Ради. Рішення Конституційного Суду, який ЗО грудня 2003 р. дозволив Л. Кучмі балотувати
ся на третій термін, загострило політичну кризу.
Події осені—зими 2 0 0 4 р. увійшли в історію під назвою «помаранчева революція». Восе
ни 2004 р. почалися президентські перегони, в яких узяли участь 23 претенденти. Основна
260
www.testosvit.com
боротьба розгорілася між опозицією - В. Ющенком («Наша Україна») та провладним канди

датом В. Януковичем («Партія регіонів»). Кампанія велася із застосуванням «брудних техно
логій» і багаточисельних фальсифікацій. Програми кандидатів мало чим відрізнялися одна
від одної. Фактично виборці мали обирати не за партійними програмами, а між особистостя
ми. Вибори 31 жовтня 20 04 р. не виявили переваги жодного з кандидатів, але майже навпіл
розкололи Україну. Другий тур виборів розпочався 21 листопада 20 04 р. Система підрахун
ку голосів спричинила недовіру до Центральної виборчої комісії та результатів голосування,
В. Ющенко закликав своїх прихильників вийти на вулицю. На другий день на майдані Не
залежності стояли десятки тисяч чоловік, почався безперервний мітинг. 24 листопада ЦВК
оприлюднила результати виборів, за якими перемога була на боці В. Януковича. Склалася
ситуація, коли кожна сторона, вважаючи себе правою, не хотіла поступатися. Вихід з полі
тичної кризи багато політиків вбачали у переговорах між претендентами на посаду президен
та. Такі переговори відбулися 26 листопада у Маріїнському палаці в Києві за участі міжна
родних посередників від Польщі, Російської Федерації, Литви, Євросоюзу та ОБСЄ. Сторони
заявили, що під час ведення переговорів будуть утримуватися від застосування сили. Пере
говори йшли важко і неконструктивно. 2 грудня 2004 р. В. Ющенко звернувся з позовом до
Верховного Суду про визнання недійсною постанови ЦВК щодо результатів виборів у 10 ре
гіонах України (у зв’язку з порушенням виборчого законодавства). Верховний Суд ухвалив
рішення про скасування результатів другого туру голосувань. Повторне голосування було
призначене на 26 грудня 20 04 р.
8 грудня 2004 р, парламент прийняв закон про дострокове припинення повноважень ЦВК
та зміни до закону про вибори. Були внесені зміни до Конституції, які мали перетворити
Україну з президентсько-парламентської республіки в парламентсько-президентську.
У 2004 р. під час президентських виборів політична ситуація в Україні різко загострила
ся. Кандидат у президенти від «Нашої України» В. Ющенко не визнав результати другого
туру виборів. Влада не змогла контролювати ситуацію в країні, народ вийшов на вулиці.
У листопаді в Києві на майдані Незалежності почалася безстрокова акція протесту, яку на
звали «помаранчевою революцією». Верховний Суд України підтримав вимоги В. Ющенка.
Після повторного голосування другого туру президентом України в січні 2005 р. став
В. Ющенко.
Ющенко Віктор (1954) - громадський і державний діяч. Від 1975 до 1993

року працював бухгалтером в колгоспі, в банках Києва на різних посадах.
У 1993-1999 pp. очолював Національний банк України. У 1999-2001 pp. -
прем’єр-міністр України. У 2005-2010 pp. - президент України.
За поданням президента прем’єр-міністром країни парламент за
твердив Ю. Тимошенко. Але вже 8 вересня, в результаті вимог свого
оточення, президент відправив її у відставку. Місце глави уряду зайняв
Ю. Єхануров.
Друга половина 2005 - перша половина 2006 р. характеризувалися
урядовою кризою у відносинах з Росією, продовженням падіння довіри
до президента в суспільстві.
Весною 2006 р. відбулися позачергові вибори до парламенту, під час яких депутати упер
ше обиралися за пропорційною системою. До складу Верховної Ради України увійшли Пар
тія регіонів. Комуністична і Соціалістична партії, блоки «Наша Україна», Юлії Тимошенко
(«БЮТ») . Головою Верховної Ради був обраний В. Литвин. Уряд очолила Ю. Тимошенко -
лідер партії «Батьківщина». За результатами виборів президентський блок «Наша Україна»
втратив значну кількість голосів, «помаранчева влада» практично зазнала поразки. У пар
ламенті нового скликання «Наша Україна» і БЮТ не змогли домовитися про створення пар
ламентської коаліції та співпрацю. Її створили Партія регіонів, СП У та КПУ. Головою ВР
став О. Мороз, прем’єр-міністром парламент затвердив В. Януковича. БЮТ і «Наша Украї
на» пішли в опозицію.
З переобранням Верховної Ради криза у парламенті продовжувала розвиватися. Коаліція
хотіла створити конституційну більшість (300 чоловік) в парламенті, але шляхи її створення
www.testosvit.com
261
викликали загострення політичної боротьби між президентом та парламентом. Протисто

яння закінчилося в кінці березня 2007 р. указом президента про розпуск Верховної Ради та
призначенням позачергових виборів, які були призначені на ЗО вересня. За результатами
виборів до парламенту пройшли Партія регіонів, БЮТ, «Наша Україна - Народна самооборо
на» (НУ-НС), КПУ та «Блок Литвина». Після переговорів було створено коаліцію, до складу
якої увійшли БЮТ і «НУ-НС». Партія регіонів пішла в опозицію. Головою уряду у лютому
2008 р. стала Ю. Тимошенко.
Парламент працював непродуктивно. На заваді стали протистояння не тільки між опо
зицією і провладними фракціями, а й в самій коаліції (між БЮТ і Н У-Н С). У вересні 2008 р.
члени «Нашої України» офіційно вийшли із складу коаліції. У суспільстві заговорили про
дострокові вибори.
Виборчі перегони 1990-2010 pp.
Березень 1990 р. вибори до Верховної Головою Верховної Ради обраний В. Івашко (1990),
Ради України Л. Кравчук (1990-1991)
Грудень 1991 р. Вибори президента За результатами Всеукраїнського референдуму пер

України шим президентом незалежної України було обрано
Л. Кравчука
1994 р. (мажоритарна Позачергові вибори Головою Верховної Ради України обраний 0. Мороз
система) до Верховної Ради
України
Літо 1994 р. Дострокові вибори Президентом України обрано Л. Кучму

президента України
1998 р. Вибори до Верхов Головою Верховної Ради України обрали І. Плюща,

ної Ради України 0. Ткаченка (1998-2000), 0. Мороза (2000-2002).
Верховна Рада прийняла новий порядок обчислення
скликань - наприкінці лютого 2000 р. почала працю
вати п’ята сесія Верховної Ради третього скликання
Листопад 1999 р. Вибори президента Президентом України удруге було обрано Л. Кучму.
України
Березень 2002 р. (про- Вибори до Верхо До парламенту пройшли депутати-мажоритарники

порційно-мажоритарна вної Ради України та партії: «Батьківщина», СПУ, СДПУ(о) і політичні
система - змішана). блоки; «Наша Україна», «За єдину Україну». Голо
вою парламенту обрали В. Литвина
2004-2005 pp. Вибори президента Після повторного голосування другого туру прези
України дентом України став В. Ющенко (січень 2005 р.)
Весна 2006 р. (пропор Вибори до Верхов До складу Верховної Ради увійшли Партія регіонів.
ційна система) ної Ради України Комуністична партія та блоки «БЮТ», «Наша Украї
на» і «Блок Литвина». Головою парламенту обрано
0. Мороза.
2007 р. Позачергові вибори До складу Верховної Ради увійшли Партія регіонів,

до Верховної Ради Комуністична партія та блоки «БЮТ», «Наша Украї
на» і «Блок Литвина». Головою парламенту обрано
А. Яценюка, якого потім змінив В. Литвин.
Січень-лютий 2010 р. Вибори президента Президентом України був обраний В. Янукович.

України
Осінь 2012 р. Вибори до Верхов Восени 2012 р. відбулися вибори до Верховної Ради
ної Ради України України (пропорційно-мажоритарна система - змі
шана).
Янукович Віктор (1950) - державний і громадський діяч. Пройшов шлях від

робітника-автоелектрика до глави (з 1997 р.) Донецької обласної державної ад
міністрації. Тричі очолював уряд України (2002, 2006, 2009). У лютому 2010 р. об
раний президентом України.
Висновки
у перші роки незалежності України політичне структурування суспільства відбувалося
з великими труднощами. З утворених десятків партііі лише три виявилися масовими — Ко
муністична, Соціалістична, Народниіі рух.
П’ятирічний конституційниіі процес завершився в 1996 р. прийняттям Конституції
України. В Україні сформувалися три демократичні гілки влади, урівноваження яких є га
рантією демократії.
Економічна політика в період трансформації

На початку 1990-х pp. незалежна Україна успадкувала від радянських часів економічну
кризу, яка зумовлювалася низкою об’єктивних причин:
• наявність застарілої техніки, особливо в добувній галузі та металургії, що позначалося
на якості продукції, перевитратах сировини, палива та погіршенні екології;
• розрив регіональних господарських зв’язків українських промислових підприємств,
який призвів до втрати споживачів в Росії та інших країнах СНД і падіння майже на третину
обсягів виробництва;
• залежність від дорогих енергоносіїв - нафти й газу та відсутність енергозберігаючих
технологій, що спричинили стрімке зростання собівартості продукції.
Не останню роль у поглибленні кризи відігравала відсутність у керівників України по
літичної волі. З вересня 1991 р. роль грошової одиниці виконував купоно-карбованець.
У 1992 p., під час виходу з рубльової зони, не була проведена грошова реформа. Економічна
криза посилилася. У базових галузях промисловості (вугледобувній та металургійній) засто
совувалася застаріла техніка. Підприємства практично всіх галузей перевитрачали сирови
ну й електроенергію, що підвищувало ціну на кінцеву продукцію. За радянських часів ціни
на енергоносії (нафта, газ) були в десятки разів нижчі за світові, що породжувало практич
ну відсутність на виробництві енергозберігаючих технологій. Після здобуття незалежності в
Україні суттєво підвищилися ціни на російські енергетичні носії. Це збільшило собівартість
продукції українських підприємств. Вона виявилася неконкурентоспроможною на зовніш
ньому ринку. Припинення традиційних зв’язків з колишніми республіками позначилося на
падінні обсягів виробництва. Переважна більшість продукції вироблялася у вигляді напів
фабрикатів та комплектуючих виробів. Ці фактори призвели до скорочення національного
доходу.
Відсутність стартового капіталу і значний розрив господарських зв’язків зробили процес
переходу до ринкової економіки в Україні набагато важчим, ніж в Росії. Мали місце й про-
рахунки молодої української держави:
• зруйнованість української вертикалі виконавчої влади;
• знаходження управління економікою в стадії переходу від директивної до ринкової;
• недосвідченість управлінської еліти, несміливість прийняття рішення по переходу до
ринкової економіки;
• відсутність політичної волі для проведення ринкових реформ.
Ринкові реформи в Україні почалися як відповідь на ринкові реформи в Росії. У 1992 р.
у Російській Федерації почалася лібералізація цін, що призвело в Україні до зростання цін
на газ у 100 разів, на нафту - у 300 разів. Небаченими темпами почалося знецінення
грошей - гіперінфляція (у 1993 р. - у 103 рази). У 1994 р. в обіг була введена 500-тисячна
купюра, реальна вартість якої була близько 4 доларів. Боротьба з інфляцією призвела до за
тримок виплат заробітних плат, пенсій, стипендій. Наслідком цих факторів стали зростання
www.testosvit.com
263
«тіньової економіки» (її обороти в 1994 р. сягали 40 % від ВВП) та корупції в управлінському
апараті, відплив вітчизняних капіталів за кордон. За свідченням експертів Міжнародного
валютного фонду, економічна ситуація в Україні в 1994 р. була наіігірніою серед колишніх
республік СРСР (за винятком воюючих).
Словник
Міжнародний валютний фонд - спеціалізована установа ООН. Створений в 1944 р. для підтримки
валютних курсів шляхом надання середньотермінових валютних займів. Правління - у Вашингтоні,
відділення в Парижі і Женеві.
Головним питанням розвитку економіки було реформування відносин власності. У 1994 р.
уряд підготував і направив на розгляд Верховної Ради проект документа «Про основні засади
економічної та соціальної політики», де уперше було окреслено шляхи широкої приватизації
в країні. Передбачалося, що радикальні зміни у відносинах власності здійснюватимуться на
основі посилення регулюючого впливу держави. Однак Верховна Рада проект не підтрима
ла. Шляхи для прозорої схеми приватизації важкої промисловості були перекриті. Почався
процес утворення нерегульованих законом монополістичних об’єднань, очолюваних так
званими олігархами. Об’єкти приватизації привласнювалися за низькими цінами, що за
вдавало державі величезних збитків. До 2004 р. понад 82 % загального обсягу промислової
продукції вироблялося на недержавних підприємствах.
Масштаб економічної криза являв загрозу державній незалежності України. У 1994 р.
Верховна Рада схвалила стратегію економічних реформ, проголошених президентом Л. Куч
мою. Вони розпочалися з лібералізації цін та валютного курсу. Держава відмовилася від не-
вмотивованого втручання в економічні відносини. Національний банк розпочав політику
приборкання інфляції, але досяг цього лише за рахунок штучного затримання виплат за
робітної плати, пенсій та інших соціальних видатків. Курс купоно-карбованця стрімко па
дав.
Запровадження фіксованого курсу купонів щодо долара і рубля призвело до зростання «ті
ньової економіки» і відпливу вітчизняних капіталів за кордон.
Наприкінці 1994 р. вітчизняні власники мали в державі 2 -4 млрд доларів СІЛА, а за кор
доном - 10-20 млрд.
Щоб врятувати бюджет, в Україні було встановлено найвищу в світі ставку податку з гро
мадян — 90 відсотків від одержаного прибутку.
Експерти Міжнародного валютного фонду засвідчили, що економічна ситуація в Україні
в 1994 р. була гіршою, ніж в будь-якій пострадянській країні, за винятком воюючих. Щоб
сплатити борги, уряд здійснював нові запозичення. Країна опинилася в борговій ямі. Випла
ти за основною масою боргових зобов’язань припадали на 20 0 0 -2 0 0 1 pp.
Восени 1996 р. в обіг була запроваджена національна грошова одиниця — гривня. Іс
тотним недоліком грошової реформи став завищений курс гривні щодо долара та інших
іноземних валют. Під час запровадження гривні мінімальна зарплата в Україні становила
15 грн. (8,5 дол.).
Після дефолту 1998 р. в Росії (коли держава практично відмовилася гарантувати встанов
лений нею обмінний курс своєї грошової одиниці) українська гривня знецінилася майже
удвоє. Оскільки українське господарство було залежним від долара (відповідно й від цін на
світовому ринку), то дуже швидко піднялися ціни на товари народного споживання. В 1998 р.
мінімальна заробітна плата в Україні була 55 грн. (26,6 долара), що означало істотне падін
ня життєвого рівня населення країни. На початок 2002 р. гарантований мінімум заробітної
плати досяг 140 грн. (25,7 дол.).
У 1994 р. Л. Кучма почав налагоджувати стосунки з Росією. Відкрилися можливості для
відновлення втрачених економічних зв’язків, почалися пошуки конкретних шляхів для вза
ємовигідної співпраці на рівноправній основі. Після розв’язання проблеми приєднання
України до Договору про нерозповсюдження ядерних озброєнь істотно поліпшилися стосун
ки із США. Були укладені угоди про фінансову допомогу економічним реформам в Україні.
До осені 1994 р. Україна була єдиною з країн СНД, яка не отримувала кредитів від фінан
сових міжнародних організацій. Вважалося, що вона не здійснює ринкових реформ. Тільки
з 1995 р. Україна почала отримувати зарубіжні кошти у вигляді кредитів. Більшість з них не
www.testosvit.com
264
йшли на розвиток виробництва, оновлення техніки та запровадження нових технологій, а

проїдалися. Вважалося, що у такий спосіб можна уникнути спаду виробництва та безробіт
тя. Однак ця політика сприяла поглибленню економічної кризи. У 1996-1998 pp. Україна не
змогла здійснювати чергові платежі по боргах і опинилася перед фактом відмови від надання
позик іноземними кредиторами. У 1999 р. уряд зумів домовитися про реструктуризацію (по
довження терміну виплат) боргів. Припинився спад в основних галузях виробництва, було
прийнято бездефіцитний бюджет. Україна почала жити без щорічних зарубіжних кредитів.
Ціле десятиліття (1991—1999) в Україні тривало зниження процесу виробництва. Пози
тивні результати реформування були досягнуті лише в 2 0 0 0 р. У 2001 р. приріст інвестицій
зріс на 17, 2 % , а інфляція знизилася до 6 % . Скорочувалося безробіття, випереджаючими
темпами йшло підвищення заробітної плати. У 2003 р. порівняно з 1999 р. ВВП зріс практич
но на третину. Такими були перші підсумки реформ.
Перші кроки на ш ляху економічної стабілізації

У першій половині 2 0 0 0 р. спад виробництва в основних галузях промисловості припи
нився. Уряд домігся своєчасного прийняття бездефіцитного бюджету, домовився з кредито
рами про реструктуризацію боргів. Приріст валового внутрішнього продукту в 2001 р. ста
новив 9 відсотків, обсяг випуску промислової продукції зріс на 14 відсотків. Прискорення
темпів економічного зростання супроводжувалося скороченням безробіття та випереджаю
чими темпами підвищення реальної заробітної плати. Збільшилися валютні резерви Націо
нального банку України.
Головним напрямом змін в економіці було реформування відносин власності. На початок
2000 р. у приватну власність перейшло понад 65 тис. підприємств і організацій. На недержав
них підприємствах вироблялося понад 70 відсотків загального обсягу промислової продукції.
Приватизація здійснювалася без відповідних законодавчих актів. За 10 років (1992—
2002) державний бюджет отримав від неї лише 5,410 млн гривень (1,1 млрд доларів США).
На початку X X I ст. вітчизняна промисловість виробляла близько 40 % товарів та послуг і
забезпечувала 80 % експортних ресурсів країни. На світовому ринку Україна виступала го
ловним чином у якості продавця сировини й напівфабрикатів. Не були подолані диспропор
ції між добувним і обробним секторами, між застарілою й високотехнологічною продукцією
постіндустріальної доби.
Через світову кризу стан української промисловості в 2 0 0 8 р. порівняно з початком ново
го століття погіршився. Вона залишалася технологічно відсталою, соціально неефектив
ною. Зростала залежність від імпорту наукоємних товарів та послуг.
Перше місце за питомою вагою у промисловій продукції займала металургія. Галузь спря
мовувала на експорт три чверті своєї продукції, хоча й відставала за техніко-технологічними
показниками від зарубіжних виробників. Частка машинобудування сягала до 13 % . Однак
за обсягом виробництва машинобудування не досягло рівня УРСР. На світовому ринку
Україна могла конкурувати лише за виробництвом підприємств ВПК. У 2010 р. Україна уві
йшла в першу п’ятірку світових продавців озброєння.
Перспективною галуззю української промисловості залишається електроенергетика.
Проте 90 % енергоблоків на теплових електростанціях потребують модернізації. Електрика
АЕС втричі дешевша. За її рахунок утримується низька ціна за електрику для населення та
низки інших споживачів. Але українські АЕС цілком залежать від ядерного палива, що по
ставляється Росією.
Стан сільського господарства

Сільське господарство в Україні реформувалося значно повільніше, ніж промисловість.
Серед європейських країн Україна мала найвищий показник землезабезпеченості: на душу
населення припадало понад півгектара орної землі. Однак за постачанням населення продо
вольством конкурувати з країнами Західної Європи вона не могла. У 1990 р. понад 4,5 млн
працівників села не могли нагодувати місто. Однак, працюючи у вільний час на присадиб
них ділянках, вони через базари забезпечували споживача необхідними сільгосппродукта-
ми. у Земельному кодексі УРСР (1990) були закладані основні положення реформи аграр
них відносин, однак вони носили декларативний характер.
www.testosvit.com
рос
1 0 Повний шкільний курс. ЗНО з істор ії України.
ЗНО з історп України. Повний ш кільний курс
С л о вн ик
Декларативний характер - 1) такий, що заявляє про будь-які питання з метою ознайомлення;
2) про документ - такий, що носить загальний характер і вимагає додаткового законодавчого вре
гулювання.
Верховна Рада не мала чіткого курсу реформування аграрних відносин у державі. Депу-
тати-аграрії прагнули зберегти існуюче становище на селі, реформатори - провести аграрну
реформу, у березні 1991 р. було об’явлено про земельну реформу. Для її втілення в життя
прийняли ряд законів, серед яких були «Закон про селянське (фермерське) господарство»
та «Закон про форми власності на землю». Останній поряд з державною формою власності
передбачав існування колективної і приватної власності як рівноправних. Але на тлі гучних
заяв про земельну реформу в 1992 р. продовжували домінувати колгоспи і радгоспи. Однак
до 1994 р. відбулося перетворення колгоспів в асоціації та колективні господарські товари
ства (КСП) - 8,8 тис. колгоспів (94 % загальної кількості).
У 1994 р. Л. Кучма видав указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної ре
форми у сфері сільськогосподарського виробництва», який передбачав розв’язання трьох
питань земельної реформи: ^
• приватизації (роздержавлення) землі;
• ринку землі;
• оцінки землі.
Після роздержавлення землі (перехід землі у колективну власність) ставало можливим
її паювання (одержання кожним селянином свого земельного наділу). За 1994-2002 pp. зе
мельні паї (середній розмір 4,2 га) отримали 7 млн осіб. У 2004 р. 6,7 млн селян оформили
приватну власність на землю. У кожному колективному сільськогосподарському підприєм
стві (КСП) землі були різної якості, що ускладнювало виділення паю селянинові та викли
кало соціальну напругу.
Фермерське господарювання розвивалося уповільненими темпами. Виділення земель

них ділянок фермерам гальмувалося, місцеве керівництво часто відмовляло їм у практичній
допомозі. Серед самих селян було мало бажаючих стати фермерами. У них не було коштів для
закупівлі техніки для ведення фермерського господарства, та й вона не вироблялася в країні.
Крім того, більшість сільського населення були переважно людьми похилого віку. Обсяг ви
робництва сільськогосподарської продукції постійно зменшувався. Кредити, які колгоспи і
радгоспи щорічно брали у держави, приводили до здорожчання продукції. Сільське госпо
дарство було одним із головних чинників підвищення інфляції в державі.
Соціально-економічні процеси на селі оцінювалися неоднозначно. З одного боку, розпад
колгоспного ладу відкрив селянам можливості переходу на нові умови господарювання. З
іншого - в колективних сільськогосподарських підприємствах (КСП) продуктивність праці
проти радянської доби скоротилася більше ніж удвічі. У грудні 1999 р. з’явився указ Пре
зидента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сек
тору економіки», який мав сприяти завершенню аграрної реформи. Замість колгоспів і рад
госпів з’являлися нові приватні формування. Реформа зберігала земельну і майнову
цілісність КСП, але змінювала умови їхнього господарювання. Ставали можливими декіль
ка варіантів праці селян:
• Селяни, власники земельних паїв, могли працювати в КСП за договором найму. Свої
паї на засадах оренди вони могли передавати керівникам КСП, які ставали засновника
ми агрофірми. Керівники агрофірм брали на себе зобов’язання виплачувати власникам
паїв орендну плату за користування їхньою землею.
• Селяни могли працювати в агрофірмі за договором найму. За бажанням вони могли об
межитися орендною платою від КСП за їхні паї та зосередити трудові зусилля на при
садибній ділянці.
• Селяни могли використати земельний пай для заснування фермерського господарства.
Указ президента давав можливість селянам обрати найбільш зручну форму господарю
вання. Водночас на селі створювалися господарства ринкового типу, покликані сільськогос
подарську продукцію постачати місту й давати на експорт. Реалізація указу призвела до
www.testosvit.com
266
остаточної ліквідації колгоспно-радгоспного ладу і сприяла зростанню виробництва валової

сільськогосподарської продукції: за 2 0 0 0 р. - на 9,2 % , за 2001 р. - на 10 % . У 2 0 0 1 ,2 0 0 8 pp.
було зібрано рекордні врожаї зернових. Проте залишилися нерозв’язаними питання щодо
забезпечення державного захисту приватної власності на землю, страхування сільськогос
подарського виробництва тощо.
У 2002 р. було уведено в дію Земельниіі кодекс, статті якого гарантували право приватної
власності на землю, рівність прав її набуття громадянами і юридичними особами, форми й
умови володіння, користування та розпорядження землею. У 2 0 0 7 р. більшість селян (59 %)
господарювала лише на присадибних ділянках. Але маііже половина селян (48,7 %) вважа
ла, що реформи на селі сприяли розвалу виробництва, падінню життєвого рівня й культури
сільського населення. Члени КСП, які не були залучені до числа засновників, часто не сприй
мали таку реорганізацію позитивно. Переважна більшість селян стала найманими працівни
ками, які одночасно виступали і як орендодавці. Україна стала країною з надзвичайно розви
нутою орендою землі у сільському господарстві. Але домогосподарства, сільськогосподарські
виробничі кооперативи та приватні підприємства не були власниками землі і, як юридичні
особи, не могли одержувати кредити під заставу землі. Здійснювати ж ефективне господарю
вання без банківських кредитів під заставу землі було практично неможливо.
У Земельному кодексі, прийнятому в жовтні 2001 p., визнавалося право власності на зем
лю. Але законодавці запровадили мораторій на купівлю-продаж землі. Інститут соціології
НАН України здійснив моніторинг громадської думки щодо купівлі-продажу землі.
Результати опитування щодо купівлі-продажу землі (у %)
Роки Дозволити купівлю-продаж Не дозволити купівлю-продаж Важко відповісти
2000 3 2 ,3 4 7 ,9 1 9 ,8
2008 2 9 ,2 5 3 ,8 17 ,0
У перше десятиріччя третього тисячоліття сформувалося сільськогосподарське виробни

цтво перехідного типу. За даними Держкомстандарту України, продукція, що виробляється
на селянському подвір’ї, все ще переважає продукцію, вироблену в агрофірмах. Проте вели
кі підприємства мають позитивну динаміку розвитку і в найближчому майбутньому завою
ють внутрішній ринок.
Основні показники виробництва продукції рослинництва іі тваринництва

в середньому за рік (у млрд грн. в цінах 2005 р.)
2001-2005 pp. 2006-2008 pp.
Підприємницькі структури 3 0 ,7 4 0 ,1
Господарства населення 5 6 ,3 5 5 ,8
Всі господарства 8 7 ,0 9 5 ,9
Питома вага підприємницьких структур 3 5 ,3 4 1 ,8
Наша країна має великі перспективи як світовий експортер продовольства, зокрема

пшениці. Високі конкурентні позиції України на світовому агропродовольчому ринку зумов
лені наявністю потужного потенціалу земельних ресурсів, у цілому сприятливих кліматич
них умов та відносно дешевою робочою силою.
Здобуття статусу країни з ринковою економікою

У грудні 2005 р. Європейський Союз надав Україні статус країни з ринковою економі
кою. Через два місяці аналогічне рішення прийняло міністерство торгівлі США. Про наяв
ність в державі ринкової економіки свідчили п’ять чинників:
• вільна конвертованість національної грошової одиниці;
• непорушність права приватної власності;
• забезпечення захисту прав іноземних інвесторів;
www.testosvit.com
10* 267
• невтручання держави у механізм ціноутворення;
• організація відносин між працівниками і працедавцями на договірній основі.
У листопаді 2006 р. США скасували дію поправки Джексона-Веніка відносно України,
чим зняли обмеження у фінансових і торговельних стосунках. Україна могла розраховувати
на режим найбільшого сприяння в торгівлі. Країни з ринковою економікою об’єднуються
в Світову організацію торгівлі (СОТ), яка для своїх членів лібералізує умови торговельно
го обміну (ліцензії, мита, квоти тощо). За декілька років національне законодавство було
узгоджено з її вимогами. У травні 2 0 0 8 р. Україна стала 152-м членом Світової організації
торгівлі.
На подальший розвиток України суттєво вплинули економічна й політична кризи. Остан
ня набула небезпечного характеру в зв’язку з президентськими виборами 2010 р. Опинив
шись перед загрозою дефолту, уряд почав зловживати «ручним управлінням» бюджетними
коштами.
С л о вн ик
Дефолт - стан у кредитних відносинах, коли позичальник не виплачує свої борги або платежі.
Існує різниця між поняттями дефолт -^невиконання фінансових обов’язків, неплатоспроможність -
неможливість виплачувати зобов’язання та банкрутство - визнана господарським судом фінансова не
спроможність.
Відомства, організації й установи не могли розпоряджатися коштами на власних рахун
ках, а підприємства-експортери не отримували відшкодування стягнутого з них податку на
додану вартість. У відповідь власники підприємств за допомогою корумпованих чиновни
ків стали приховувати реальні обсяги виробничої діяльності. Почав розростатися тіньовий
сектор економіки. Обсяг неоподаткованого ВВП досяг 460 млрд грн. Держава отримувала не
більше третини належних податків.
У 2009 р. міжнародна організація (The Heritage Foundation) за індексом економічної свобо
ди оцінила Україну 49-ма балами (із 100 можливих), що поставило її серед так званих деспо
тичних держав, разом з Білоруссю (45) і Туркменистаном (44 бали). Перші місця займали
вільні країни з найбільш лібералізованим економічним життям: Гонконг (90 балів), Сінгапур
(87), Австралія (83). Враховувалися такі показники, як ліберальна податкова політика, про
зорість у формуванні й використанні коштів державного бюджету, наявність або відсутність
«тіньової» економіки, свобода від корупції, захист прав власника тощо.
Європейський і євразійський вектори економічної інтеграції

У лютому 2003 р. в Москві відбулася зустріч президентів Росії, України, Казахстану і Бі
лорусі. Було заявлено про початок переговорного процесу щодо формування єдиного еконо
мічного простору (ЄЕП). На першому плані майбутнього об’єднання стояло формування мит
ного союзу. У перспективі це закривало перед Україною створення зони вільної торгівлі з
країнами Європейського Союзу з наступним набуттям членства в об’єднаній Європі. Крім
того, він унеможливлював самостійний вступ України до Світової організації торгівлі.
У цей час Верховна Рада схвалила програму діяльності уряду, в якій підкреслювалося, що
основним завданням уряду е створення належної бази для набуття Україною членства в ЄС і
вступу до СОТ. Було відзначено також, що підписання угоди про утворення ЄЕП зупинить
процес входження України до Світової організації торгівлі. Проте на Ялтинській зустрічі у
вересні 2003 р. угода про утворення ЄЕП була підписана, а пізніше ратифікована парламен
том.
У довгостроковій перспективі утворення ЄЕП не відповідало інтересам України. Але з
точки зору поточної ситуації для України й Білорусі воно мало велике значення. Країни
могли користуватися дешевими енергоносіями з Російської Федерації й Казахстану.
Однак Україна не поспішала з реалізацією угоди. У січні 2005 р. новообраний Президент
України В. Ющенко вказав на необхідність додаткових переговорів з російською стороною й
одночасно звернувся до Європейського Союзу з проханням відкрити для України перспекти
ву входження в європейський економічний простір. Керівництво ЄС пішло назустріч, але об
межилося пропозиціями «європейської політики сусідства», яка передбачала співробітни
цтво з Україною в галузі політики, безпеки, економіки й культури. У 20 04 р. членами ЄС
www.testosvit.com
268
стали 10 країн, у тому числі три колишні республіки СРСР — Литва, Латвія і Естонія.
У 2007 р. до них приєдналися Болгарія і Румунія. 27 країн Союзу утворили найпотужнішу
в світі економічну структуру. Зі вступом в силу Лісабонського договору з грудня 2009 р. в ЄС
виник союзний центр, очолюваний президентом.
У березні 2010 р. у засобах масової інформації розпочалася дискусія про вибір Україною
європейського чи євразійського економічного простору. Вона показала, що обидва напрямки
інтеграції можуть здійснитися. Інститут соціології Н АН України досліджував ставлення
громадської думки щодо приєднання України до союзу Росія-Білорусь і Європейського Сою
зу в 2000 і 2008 р. (у % ). Для багатьох опитуваних ці ідеї не виключають одна одну.
До союзу Росія-Білорусь До Європейського Союзу

Основні варіанти відповіді
2000 р. 2008 р. 2000 р. 2008 р.
скоріше негативно 3 7 ,0 24,2 9,6 18,8
скоріше позитивно 40,8 60,2 56,0 4 4 ,1
важко сказати 22,2 15,4 34,4 36,9
Висновки
Успадкована від радянських часів криза народного господарства в незалежній Україні
рік від року поглиблювалася. Це пояснювалося як об’єктивними обставинами, так і прора-
хунками українського керівництва.
Зайнята боротьбою за владу, українська політична еліта не приділяла достатньої уваги
розвитку економіки і не змогла розв’язати більшість складних проблем переходу до ринку.
Переважна частина населення України опинилася за межею бідності.
Розвиток соціальної сфери

Найбільш проблемною в Україні залишається система соціального захисту. В радянські
часи люди значно втрачали в заробітній платі, але користувалися суспільними фондами
споживання. З них оплачувалися чергові відпустки, пенсії і стипендії громадян, безкоштов
не навчання, медичне обслуговування, отримувалося безплатне житло, здійснювалася сим
волічна плата за комунально-житлові послуги. Хоча безплатність і безадресність різноманіт
них послуг істотно погіршували їхню якість.
Система соціальної допомоги і пільг була створена ще в радянські часи, але найбільше
розвинулася в кризові 1990-ті pp. Затверджуючи програму реформ у 1991 p., парламентарі не
передбачили її наслідки у сфері задоволення матеріальних потреб суспільства. Дефіцит бю
джету і зростаюча інфляція змушували шукати нові шляхи захисту доходів населення.
Чинне законодавство передбачало десятки різних пільг, які поширювалися на значну час
тину населення. Однак серед тих, хто отримував допомоги всіх видів і форм, до 70 % не на
лежали до категорії бідняків. Держава змушена була приймати додаткові зобов’язання і че
рез популістські гасла, які висувалися в ході виборчих кампаній. Пільги додатково
підтримувалися державним бюджетом, який поповнюється за рахунок податків роботодав
ців та працюючих громадян.
Однак в умовах ринкової економіки держава переставала бути одноосібним власником
засобів виробництва, що значно скоротило частину коштів, які йшли на обслуговування со
ціальних видатків. Щоб витримувати тягар соціальних виплат, держава обкладала виро
блені товари й надані послуги податком на додану вартість (ПДВ).
Протягом 1998-2003 pp. відбулося реформування системи державного соціального стра
хування. Були створені чотири види страхування з відповідними фондами:
• від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
• на випадок безробіття;
• з тимчасової втрати працездатності;
• пенсійне.
www.testosvit.com
269
ЗНО з іст орїі України. Повний шкільний курс
Бюджети фондів були відокремлені від державного бюджету. Нерозв’язаним залишилося

лише питання про утворення фонду медичного страхування. А саме:
• перехід усієї системи охорони здоров’я на контрактну модель державних замовлень
медичних послуг;
• надання бюджетним установам охорони здоров’я статусу державних або комунальних
некомерційних підприємств;
• здійснення фінансування закладів охорони здоров’я з державного бюджету залежно від
обсягу й структури надання медичних послуг;
• розроблення механізму оплати медичних послуг за договором.
Медичні послуги вважаються безплатними, хоча реально це не відповідає дійсності.
У 1999 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про прожитковий мінімум». Він є основним со
ціальним стандартом і застосовується для встановлення розмірів мінімальної зарплати та
мінімальної пенсії за віком, для визначення розмірів соціальної допомоги різним категоріям
громадян. Прожитковий мінімум — це фундамент, на якому стоїть вся система соціального
захисту населення. Однак встановлені розміри прожиткового мінімуму недостатньо врахо
вують інфляційні процеси. У жовтні 2000 р. був прийнятий Закон «Про державні соціальні
стандарти та державні соціальні гарантії». Згідно із законом, мінімальна заробітна плата
визнавалася основною державною соціальною гарантією, а її розмір мав бути не меншим
від прожиткового мінімуму.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб та мінімальна заробітна плата

в Україні в 2000-2006 pp. (в гри.)
Прожитковий мінімум Мінімальна заробітна плата у відсотках

Роки Мінімальна заробітна плата (в грн.)
для працездатних осіб (в грн.) до прожиткового мінімуму
2000 100 2 8 7 ,6 3 4 ,8
2001 118 3 3 1 ,1 3 5 ,6
2002 1 5 2 ,5 3 6 5 ,0 4 1 ,8
2003 1 8 6 ,7 3 6 5 ,0 5 1 ,2
2004 2 1 0 ,3 3 7 5 ,9 5 6 ,0
2005 3 0 0 ,3 4 5 3 ,0 6 6 ,3
2006 3 6 4 ,6 4 9 5 ,0 7 3 ,3
У соціальному захисті населення найважливішою була проблема пенсійного забезпечен

ня. Щоб наповнити пенсійний фонд, у державі мала бути достатня кількість осіб, які спла
чують пенсійний збір. Крім того, повинні зростати заробітна плата та інші доходи населен
ня, з яких відраховують пенсійні внески. За існуючих несприятливих демографічних
процесів кількість платників до пенсійного фонду скорочується. Близько чверті працюючо
го населення не сплачує внески до пенсійного фонду. До їхнього числа відносяться зайняті в
особистих селянських господарствах (близько 3,7 млн осіб працездатного віку) і ті, хто отри
мує зарплати в конвертах, працюючи в тіньовому секторі економіки.
Із січня 2004 р. поряд із солідарною пенсійною системою (коли кошти пенсійного забез
печення створюються працею покоління, яке перебуває у працездатному віці) почала розви
ватися накопичувальна система. Від квітня 2006 р. встановлено мінімальний розмір пенсії
за віком у розмірі 359 грн. У 1990 р. середня пенсія становила 34,9 % середньої заробітної
плати, у 2006 р. - 46,0 % . Останнім часом розв’язані питання про систему пенсійних пільг,
забезпечення гендерної рівності у питанні про вік виходу на пенсію, достроковий вихід на
пенсію тощо.
www.testosvit.com
270
Демографічні процеси
Складовою системної кризи початку 1990-х pp. була демографічна криза. На початку
1993 р. чисельність населення України становила 52,2 млн осіб. Перепис населення 2001 р.
зареєстрував уже 48 457 тис. На початку 2010 р. у країні проживали 45 962 тис. осіб. Змен
шення чисельності населення було спричинене депопуляцією, яка властива всім високороз-
винутим країнам світу. Хоча там здобутки в охороні здоров’я сприяють підвищенню питомої
ваги населення старшого й похилого віку, але приводять до зменшування рівня народжува
ності. В Україні від’ємні показники природного приросту населення формуються через під
вищену смертність в усіх вікових групах та низьку народжуваність.
Особливо помітною депопуляція була в сільській місцевості, де в 20 09 р. проживало
14,5 млн осіб (31,5 % від загальної чисельності населення). На зменшення кількості сільсько
го населення впливали різні фактори: урбанізація, падіння народжуваності й підвищення
смертності населення. Депопуляція стала основною причиною зникнення населених пунк
тів. За даними Мінагропрому, в Україні за період 1991—2 0 0 0 pp. щороку у середньому зни
кало 18, а в 2001—2 0 0 9 pp. — 20 сіл. Зупинити цей процес може підвищення рівня зайнятості
та доходів сільського населення.
Подолання тенденції до скорочення населення вимагає, щоб в українських сім’ях наро
джувалося двоє-троє і більше дітей. Сучасна ж модель сім’ ї передбачає наявність 1-2 ді
тей. Існують сім’ ї, які з різних причин дітей взагалі не мають. На початку 2 0 00-х pp. по
чалося підвищення народжуваності, особливо в містах. Певну роль у підвищенні
народжуваності відіграли державні заходи. Від квітня 2005 р. почав діяти Закон України
«Про одноразову допомогу при народженні дитини». У 2 0 0 7 р. виплата одноразової допо
моги при народженні дитини складала 8 5 0 0 грн. На слідуючий рік Гі розміри були збіль
шені й диференційовані за черговістю народження дитини. На першу дитину виплачува
лася допомога в розмірі 12 240 грн., на другу - 25 тис. грн., на третю і наступних
дітей - 50 тис. грн. Однак практика показала, що ефект від разової допомоги нетривалий.
Відтворення населення більше залежить від розміру позитивної різниці між рівнем опла
ти праці й рівнем цін.
У структурі населення України жіноче населення переважає чоловіче. У 2010 р. частка
жінок становила 54 % , а чоловіків - 46 % . Ця перевага сформувалася за рахунок жінок
старшого віку. Чисельність жінок у дітородному віці, яка впливає на рівень народжуваності,
скорочується. Цей чинник стане особливо помітним тоді, коли в дітородний вік увійдуть
жінки, народжені в кризових 1990-х pp. Державна допомога сім’ям, які народжують дітей,
стає все актуальнішою. Проте вона має не перебороти (це неможливо), а пом’якшити неспри
ятливі тенденції в народжуваності.
Боротьба з демографічною кризою передбачає обмеження передчасної смертності. Украї
на має успіхи у збереженні життя новонароджених. В 2010 р. показник дитячої смертності
скоротився у півтора раза, хоча все ще поступається рівню ЄС, США і особливо — Японії.
Характеристики смертності населення визначаються через показник очікуваної тривалос
ті життя існуючого покоління. Він залежить від двох чинників - біологічного й повсякден
ного. Обидва діють на користь жінок: біологічний чинник - внаслідок самої природи жіночо
го організму, а повсякденний - через підвищену смертність, викликану несприятливими
умовами праці, палінням, зловживанням алкоголем та іншими ознаками нездорового спо
собу життя, які більше властиві чоловікам.
Середня очікувана тривалість життя скорочується серед чоловіків і жінок. Українці жи
вуть в середньому на 16 років менше, ніж японці, і на 9 років менше, ніж європейці.
Серед жінок середня тривалість життя в Україні дорівнювала в 2008 р. 74 рокам. Розрив
між тривалістю життя жінок і чоловіків складав 12 років. У розвинених країнах теж існує
гендерний розрив, але він не перевищує 6 -7 років. Певною мірою такі показники можна по
яснювати ускладненнями перехідного періоду в державі. Витрати на охорону здоров’я в
Україні в 14 разів менші в розрахунку на душу населення, ніж в Європейському Союзі.
Збільшення асигнувань на охорону здоров’я і поліпшення їхнього використання - першочер
гове завдання держави. Одночасно зусилля мають бути зосереджені на профілактиці захво
рювань, людей потрібно навчати берегти своє здоров’я.
www.testosvit.com
271
Учені вважають, що здоров’я визначається на 20 % успадкованими генами, на 20 % - еко
логією, на 50 % - способом життя, на 10 % - іншими чинниками. Скорочення середньої три
валості життя в Україні викликане передчасною смертністю від нещасних випадків, вироб
ничих травм, нездорового способу життя, інфекційних хвороб, епідемії СНІДу тощо. За
показником тривалості життя Україна посідає передостаннє місце в Європі.
Соціально-економічний розвиток держави має бути направленим на поліпшення якості
життя, оптимальний розвиток процесів відтворення населення України.
Висновки
Економічна криза згубно позначилася на соціальній сфері. Більшість населення Украї
ни опинилася за межею бідності. Зникли заощадження, нагромаджені протягом життя.
Проблемним питанням став соціальний захист населення.
Несприятливі економічна та екологічна ситуації вплинули на демографічні показники.
В Україна розпочалася депопуляція.
Створення ефективної соціальної політики в умовах ринкової економіки фактично не
стало завданням жодної влади.
Освіта
Звільнення від ідеологічного диктату, скасування цензурних заборон, вільний доступ до
здобутків національної й світової культури сприятливо позначилися на розвиткові націо
нальної освіти. Освітній потенціал, успадкований від радянської доби, залишався високим:
93 відсотки зайнятого населення мали середню або вищу освіту. За освітнім рівнем жінки не
поступалися чоловікам.
Проте процес формування ринкових відносин вимагав реформування освіти, адаптації ви
пускників освітніх закладів до життя в умовах конкуренції. У 1991 р. Верховна Рада при
йняла Закон «Про освіту». Він визначав загальноосвітню школу як основу духовного і соці
ально-економічного розвитку держави. У 1993 р. була затверджена національна програма
«Освіта (Україна X X I століття)». Вона передбачала глибокі зміни в освітній галузі: демократи
зацію та забезпечення безперервності освіти, багатоваріантність навчальних планів, програм
і підручників, гуманізацію й індивідуалізацію навчально-виховного процесу. У травні 1999 р.
було прийнято Закон України «Про загальну середню освіту», який від вересня 2001 р. за
початкував у загальноосвітніх навчальних закладах поступовий перехід до 12-річиого на
вчання.
Початок X X I століття змінив філософію освіти, що стосувалося перш за все її змісту та
якості. У 2004 р. була прийнята постанова, яка затвердила «Державний стандарт базової і
повної загальної середньої освіти». Він визначав вимоги до освіченості учнів та гарантії дер
жави у її досягненні. Постало завдання сформувати суспільно компетентну особистість,
конкурентоздатну та всебічно адаптовану до нових умов життя, людину, яка розуміє націо
нальний інтерес і може ефективно його відстоювати. Орієнтуючись на потреби і здібності
дитини, передбачалося запровадження в старших класах профільної школи та оновлення ма
теріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів. У серпні 2010 p., через світо
ву економічну кризу, держава змушена була повернутися до 11-річної освіти. Хоча сучасну
освіту до певної міри підтримує суспільство, галузь потребує значних державних коштів.
Реалізація Комплексної програми комп’ютеризації шкіл стала відповіддю на сучасні ви
клики освіті. Звичним для шкільного життя стало використання комп’ютерів, запроваджу
ються нетбуки. Українські школярі брали участь у міжнародних конкурсах і олімпіадах, де
займали призові місця. Високий освітній рівень учнів забезпечували педагоги-професіонали.
За розвитком вищої освіти Україна не поступалася розвинутим європейським країнам.
У 1992 р. було відкрито Національний університет «Києво-Могилянська академія» (НаУКМА).
В його відродженні велику роль відіграли українці західної діаспори. У 1995 р. навчальні
плани і програми університету були схвалені експертами ЮНЕСКО як новаторські. Під ке
рівництвом Н аУКМ А сформувалася мережа колегіумів в областях України. Колегіуми є но
вим типом загальноосвітньої школи, пристосованим певною мірою до реалій сучасного жит
тя. У 2000 р. в Україні діяло 298 університетів, навчальних академій та інститутів, із яких
www.testosvit.com
272
206 - державні. Близько 60 % студентів навчалося за рахунок бюджетних асигнувань, решта -

за контрактом. Поступово кількість студентів-бюджетників збільшується. Виш;а школа ак
тивно використовувала зарубіжний досвід підготовки спеціалістів. Близько 80 вишів здій
снювали пряме співробітництво з понад 400 іноземними вищими навчальними закладами.
У травні 2005 р. Україна увійшла до Болонського процесу.
Ірторичний ф акт
У 1985 р. 515 європейських університетів (у тому числі 17 українських) підписали в університеті
м. Болонья (Італія) Велику університетську хартію. Її метою була консолідація зусиль освітньої, науко
вої громадськості та урядів у підвищенні конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої
освіти. Так розпочався Болонський процес. Через 10 років 29 міністрів європейських країн підписали
угоду про створення єдиної європейської системи вищої школи. Вона передбачала надання студентам
можливості переходу до інших вишів та забезпечувала визнання дипломів на території Європи. Євро-
союз створює студентам умови для можливості вчитися й вивчати мови за межами своєї країни.
Україна зобов’язалася внести відповідні зміни до національної системи освіти. Побудо
вана двоступенева модель вищої освіти (бакалаври і магістри). Щороку з метою навчання,
стажування та підвищення кваліфікації за кордон виїжджають до 50 тис. учнів, студентів,
учителів і науковців. Установлені контакти з ЮНЕСКО, Радою Європи, Британською радою
та іншими міжнародними організаціями. Впровадження в українську освітню галузь прин
ципів Болонської системи покликане підвищити якість освіти та забезпечити рівень євро
пейського стандарту. Заклади вищої освіти працюють за новим переліком спеціальностей,
який в цілому відповідає попиту на кадри спеціалістів. Особливою популярністю серед моло
ді користуються спеціальності, пов’язані з престижною і добре оплачуваною працею.
Розширилася мережа навчальних закладів недержавного сектору. Проте окремі приват
ні виші не завжи надають якісні освітні послуги, що змусило Міністерство освіти і науки,
молоді та спорту України припинити діяльність частини вишів та їхніх філіалів. У системі
освіти України діє 48 тис. закладів та установ, в яких навчається майже 10 млн учнів і сту
дентів та працює понад 1,5 млн вчителів і викладачів.
Наукові дослідження
На початку 1990-х pp. Україна мала розвинутий науковий потенціал. У сфері науки і
наукового обслуговування налічувалося близько 1300 наукових установ, де було зайнято
450 тис. осіб. Половина науковців зосереджувалася у вищих навчальних закладах. Економіч
на криза істотно вплинула на сферу науки. У 1997 р. кількість зайнятого персоналу скороти
лася наполовину. На роботу за кордон виїхало близько 6 тис. молодих за віком фахівців з
перспективних спеціальностей - генетиків, фізиків-теоретиків, фізіологів, біохіміків. Однак
мережа наукових закладів, за винятком сфери прикладної науки, майже не скоротилася.
У радянські часи істотна частка наукових досліджень здійснювалася в інтересах воєнно-
промислового комплексу, що забезпечувало стабільне фінансування. За роки незалежної
України виділення бюджетних коштів на розвиток науки скоротилося в 10 разів. Це не мо
гло не позначитися на загальному стані вітчизняної науки. У 2008 р. середній вік наукових
працівників Н АН України перевищував 50 років.
Незважаючи на істотні втрати, фундаментальні науки забезпечують високий рівень до
сліджень. Розгорнуто перспективні роботи в галузі енергетики, екології, геології, клітинної
біології, генної інженерії. Під керівництвом Національного космічного агентства інститути
НАН в координації з установами Росії, США та інших країн проводять різноманітні дослі
дження, пов’язані з освоєнням космічного простору.
Вагомий внесок у державотворчий процес внесли вчені-гуманітарії. Має місце плідне спів
робітництво з ученими західної діаспори.
У 1994 р. Академія наук одержала статус національної. Понад 800 установ НАН України,
об’єднаних у п’ять регіональних центрів і Кримське відділення, охоплюють своїм впливом всі
області. У 1990-ті pp. в Україні засновані Академія наук вищої школи, Академія правових
наук, Академія мистецтв тощо. У 1993 р. створена Міжнародна асоціація академій наук
(М ААН) - єдина структура, яка зберігає і розвиває зв’язки з науковцями країн СНД.
Від початку 20 00-х pp. поряд із розв’язанням завдань науково-прикладного характеру
зросла увага до фундаментальних досліджень. Розгортаються перспективні дослідження
www.testosvit.com
273
в галузі енергетики, екології, геології, клітинної біології, генної інженерії, у сфері фізико-
хімічних проблем, у співпраці з установами Росії, США та інших країн проводяться дослі
дження з питань освоєння космосу. Українські вчені внесли вагомий внесок в розв’язання
проблем, пов’язаних із закриттям Чорнобильської АЕС.
Великі зрушення відбулися в розвитку гуманітарних наук. Вагомим був внесок науковців
у розбудову державотворчого процесу. Створено понад чотири десятки нових напрямів гума
нітарних досліджень. Дуже плідним є співробітництво українських вчених з вченими захід
ної діаспори. Відродженню української науки сприяє й діяльність Української наукової асо
ціації.
Висновки
Після здобуття незалежності Україна прагнула зберегти високий рівень освіти і науки.
Разом з тим значне скорочення фінансування галузей призвело до суттєвого зниження
якості освітніх послуг та ефективності наукових розробок, відтоку молодих науковців пер
спективних спеціальностей за кордон.
Нові закономірності культурного розвитку

Після проголошення незалежності України перед українською культурою відкрилися
нові перспективи. Однак культурний процес носив суперечливий характер. З одного боку,
відсутність ідеологічних догм та скасування цензурних заборон, звільнення від ідеологічних
еталонів «соціалістичного реалізму» відкрили вільний доступ до культурних здобутків
українського народу та народів світу. З іншого - в умовах ринкової економіки відбулося різ
ке зменшення фінансування закладів освіти, науки, культури, а наявність економічної кри
зи зробила багато з них нежиттєздатними. У 1990-х pp. закладам культури практично не
було допомоги з боку держави, меценатів та спонсорів. Все це призвело до скорочення мережі
культурно-освітніх установ та втрати кваліфікованих кадрів.
Перше десятиліття незалежної України виявилося переломним у розвитку української
культури. Розпочалося відродження історичної пам’яті, повернення забутої або забороненої
радянською владою культурної і мистецької спадгцини. Активізувалося культурне життя в
регіонах, розвивалася народна творчість.
У 1992 р. було затверджено «Основи законодавства України про культуру» та ряд зако
нів, які регулювали розвиток окремих напрямків національного культурного життя. Разом з
тим значне зменшення державного фінансування призвело до істотного скорочення мережі
культурно-освітніх установ та відпливу кваліфікованих кадрів із цієї сфери. За 1990-2002 pp.
кількість бібліотек скоротилася на 20 % . Хоча за той же період на третину зросло число музеїв,
однак кількість відвідувань зменшилася майже удвічі. Менше половини сільських населе
них пунктів мали клуби і будинки культури. Ситуацію загострила економічна криза 2008 р.
У жовтні 1994 р. вийшов указ Президента України, який встановлював порядок визна
чення статусу «національний» для найбільш відомих осередків культурного життя. Він за
хистив і зберіг найцінніші заклади культури від руйнування. Під охороною держави пере
бувають понад 123 тис. пам’яток історії та культури. У 1996 р. виник Всеукраїнський фонд
відтворення пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. О. Гончара.
Заклади культури в ринкових умовах не можуть функціонувати повноцінно без держав
ної підтримки. Ряд уславлених творчих колективів опинилися на межі ліквідації. Відродити
національні культурні традиції прагнули фонди, асоціації та товариства, які з’явилися про
тягом 2001-2012 pp. Велику роботу проводив Фонд культури, багато років очолюваний Б. Олій
ником. Вагомий внесок у національне культурне відродження зробила західна українська
діаспора з Канади, США, Австралії та ін., активну діяльність розгорнув українсько-амери-
канський фонд «Відродження».
Відхід від комуністичної ідеології переважної більшості працівників літератури й мисте
цтва призвів до переоцінки суспільних цінностей. Багато письменників стали політиками.
Деякі з них продовжували успішно поєднувати творчість з громадською і державною діяль
ністю, наприклад І. Дзюба, І. Драч, Є. Сверстюк, Ю. Щербак. Найбільш популярним жанром
письменництва стала художня публіцистика. Письменники пропагували історичні традиції
українського народу, зверталися до спадщини попередніх поколінь, які відігравали вели
www.testosvit.com
274
чезну роль у спрямуванні державотворчого процесу. Українські читачі отримали можли

вість ознайомитися з творчістю М. Зерова, О. Олеся, В. Стуса, літераторів української діаспо
ри - 1. Багряного, В. Барки, О. Ольжича, У. Самчука, О. Теліги та ін. Друкуються забуті твори
М. Грушевського, В. Винниченка, М. Куліша, М. Хвильового, Є. Маланюка, Є. Плужника.
З’являються твори, наповнені високим громадянським змістом; І. Драча, Д. Павличка, П. Мов-
чана, І. Дзюби, Р, Лубківського, С. Плачинди, Ю. Щербака та ін. Традиційними стали націо
нальні конкурси на кращу книжку, щорічний книжковий ярмарок у Львові тощо. Майже
кожна область мала свій літературно-художній часопис. З’явилися десятки поетичних збі
рок, сотні прозових творів.
Нової якості набула українська художня література. Провідною письменницькою органі
зацією залишилася Національна спілка письменників України. Поряд із нею в 1990-ті pp.
розпочали діяльність нові письменницькі об’єднання «Пропала грамота», «Лу-Го-Сад», «Бу-
Ба-Бу», «500» та інші. Пізніше з’явилися асоціація «Нова література», літературне об’єднання
«Нова генерація» тощо. Популярними стали літературно-мистецькі свята: міжнародне
Шевченківське свято «В сім’ї вольній, новій...», «Лесині джерела...», міжнародний фестиваль
ім. Б. Чичибабіна та ін., засновано десятки літературних премій. Сучасна українська літера
тура представлена багатьма іменами, серед яких помітне місце посідають Ю. Андрухович, В.
Герасим’юк, О. Забужко, Ю. Покальчук, С. Жадан, І. Римарук та ін.
Кризовий економічний стан та мовні проблеми у суспільстві призвели до різкого скорочен
ня попиту на українську літературу, хоча останнім часом кількість українських прозових
творів та поетичних збірок почала збільшуватися.
Суперечливі процеси суспільства відбилися й на стані та тиражах періодичної преси.
Справжній розквіт переживало театральне мистецтво. З’являються нові студії, збільшу
ється кількість театрів. Творча самостійність художніх колективів сприяє збагаченню тема
тики театрального мистецтва. Незважаючи на жорстку конкуренцію телебачення, не змен
шується популярність театру. Розвиток театрального мистецтва пов’язаний з новаторською
діяльністю таких режисерів, як І. Борис, Р. Віктюк (тепер працює в Москві), С. Данченко,
А. Жолдак, Е. Митницький, М. Резнікович та ін.
Розвивається українське образотворче мистецтво. Твори художників популяризуються
через виставки, галереї, кількість яких неухильно зростає. Держава шукає різні форми со
ціального захисту художників. Указом президента України в 1996 р. були засновані стипен
дії для видатних діячів культури, мистецтва, науки та освіти. Серед перших стипендіатів
були М. Дерегус, Д. Лідер, Д. Нарбут, М. Примаченко, Т. Яблонська. Все більше уваги при
вертають твори художників-концептуалістів, які намагаються сприймати «світ ідей», а не
оточуюче середовище. Помітне місце в їхній творчості займає інсталяція — просторова ком
позиція, яка сконструйована з різних матеріалів і побутових предметів. У 2010 р. у «Мистець
кому арсеналі» Києва відбувся VART-kyivcontemporari, який перетворився в потужну мис
тецьку подію. На виставці було представлено актуальне мистецтво галерей і вулиць. Творчість
українських митців знаходить своїх прихильників за межами України.
Складні часи переживає музичне мистецтво. Особливо це позначається на колективах, у
яких налічуються десятки митців, - оперних трупах, оркестрах, хорових капелах. Світова
практика показує, що такі колективи не можуть існувати без постійної підтримки з боку дер
жави. Попри всі труднощі вдалося не тільки зберегти прославлені колективи, а й сформува
лися нові. Серед них - Одеський філармонічний оркестр. Київський камерний музичний те
атр, ансамбль солістів «Київська камерата» та ін.
Музична культура України пропагує свої здобутки через фестивалі і конкурси. Традицій
ними стали фестивалі «Музичні прем’єри сезону», «Харківські асамблеї», «Оксамитові се
зони Криму». У Львові проводиться фестиваль оперного мистецтва ім. С. Крушельницької.
Молодих виконавців приваблюють міжнародні конкурси ім. В. Горовиця у Києві, ім. С. Люд-
кевича у Львові, ім. Д. Січинського в Івано-Франківську та ін.
Пісенна творчість пропагується на фестивалях «Червона рута», «Пісенний вернісаж» та
ін. З метою відтворення та збереження фольклорної спадщини діє фестиваль української на
родної творчості «Берегиня».
у значно гіршому становищі опинився український кінематограф. Українське кінови
робництво представлено двома студіями художніх фільмів (у Києві та Одесі) і студією хроні
www.testosvit.com
275
ЗНО з історії' України. Повний шкільний курс
кально-документальних фільмів. Раніше за рік створювалися до п’ятидесяти повнометраж

них художніх фільмів і телесеріалів, до п’ятисот короткометражних кінострічок. Зараз
держава виділяє на кіновиробництво дуже скромні кошти. Хоча відкриваються комфортні
кінопалаци, на загал кінопрокат і кіномережа згортаються. Від 1990 до 2002 р. кількість кі
нотеатрів зменшилася в 5, а кількість відвідувачів в них - в десятки разів. Це пояснюється як
економічною кризою, так і потужним наступом телебачення.
В останні роки в Україні бурхливо розвивається Інтернет, однак майже половина корис
тувачів припадає на Київ.
Разом з відкриттям доступу до цінностей світової культури в Україну ринула низько
пробна масова культура, яка пропагує бездуховність, насилля, вседозволеність. Відсутність
імунітету до «надбань» антикультури створило серйозну загрозу для духовного здоров’я на
ції. Прищеплювати населенню гарний смак, вміння і бажання сприймати високу культуру
могла б інтелігенція. Проте через низький рівень матеріального забезпечення статус інтелі
генції в суспільстві суттєво знизився.
Висновки
Економічна криза негативно вплинула на розвиток українського культурного життя. Од
нак культура і мистецтво поступово пристосовуються до нових умов існування.
Релігійне життя
Надзвичайною інтенсивністю характеризувалося релігійне життя незалежної України.
Стрімко зростали різноманітні конфесії, течії та релігійні напрямки. За 20 років їхня кіль
кість збільшилася у п’ять разів і нараховувала до сотні напрямків. Парафіяни, які регуляр
но відправляють релігійні обряди, становлять близько третини населення України. Понад
половину з них належить до православних церков. В Українській православній церкві Мос
ковського патріархату в 2010 р. діяли 11,7 тис. громад. Українська православна церква Ки
ївського патріархату налічувала понад 4,3 тис. громад, а Українська автокефальна право
славна церква - 1,2 тис. парафій. Між православними конфесіями точилася боротьба за
лідерство, сфери впливу та церковне майно.
За 1990-ті pp. повністю відновила довоєнну чисельність парафій Українська греко-като-
лицька церква, яка налічувала 3,6 тис. громад. З 1996 р. папа римський Іоанн-Павло II задо
вольнив прохання греко-католиків, поширивши юрисдикцію глави УГКЦ на територію всієї
України. Засновано Києво-Вишгородський екзархат з єпископською кафедрою у Вишгороді.
В Україні діє римо-католицька церква (РКЦ), підпорядкована Польській католицькій церкві.
В її складі - близько 900 парафій, переважно в західних областях. В останні роки зростали
протестантські течії християнства. Вони налічували понад 1 тис. громад, хоча за кількістю
членів істотно поступалися православним.
Українці були і залишаються поліконфесійним народом. Проте жодна релігія не може
бути визнана державою як обов’язкова. Майбутнє українського суспільства - у релігійному
плюралізмі, мирному співіснуванні різних віросповідань.
Дати:
6 грудня 1991 р. - заснування Збройних Сил України.
Липень 1994 р. - обрання Президентом України Л.Кучми.
1995 р. - Україна стає членом Ради Європи.
28 червня 1996 р. - ухвалення Конституції України.
Грудень 2004 р. - обрання Президентом України В.Юш;енка.
Січень 2010 р. - обрання Президентом України В. Януковича.
Висновки
у збереженні національної самосвідомості громадян значну роль відігравали письмен
ники, поети, митці театру й кіно. Творчість митців, позбавившись «замовного» характеру,
стала більш розкутою, зросли можливості для розкриття і розвитку здібностей молоді.
У боротьбі з низькопробною культурою, яка ринула в незалежну Україну, утверджується
національна культура.
Важливе місце в духовному житті суспільства займала релігія.
www.testosvit.com
276
Завдання 1-18 мають по чотири варіанти відповідей,
се р е д яких лише один правильний.
1. Основною метою депортацій, які широко використовувалися в 1914 р. на території Га

лицько-Буковинського генерал-губернаторства, було...
А завезення кваліфікованої робочої сили
Б викорінення українського національно-визвольного руху А Б В Г
В обмін населення з центральних регіонів
Г розселення росіян
2. Головною причиною неготовності Росії до Першої світової війни було...
А слабкість командування
Б неготовність тилу до забезпечення потреб армії А Б В Г
В незадовільна організація війська
Г суттєве відставання в модернізації та мобілізації суспільства
3. Після завершення німецькими військами Горлицького наступу у травні 1915 р. на Схід
ному фронті відбулася подія:
А Брусиловський прорив
Б бій за гору Маківка А Б В Г
В Галицька битва
Г облога фортеці Перемишль російськими військами
4. Прочитайте слова історика і позначте його ім’я: «Україна не тільки для українців, а для
всіх, хто живе в Україні, а живучи, любить її, а люблячи, хоче працювати для добра
краю і його людності, служити їй, а не оббирати, не експлуатувати для себе».
А Винниченко В.
Б Антонович В. А Б В Г
В Грушевський М.
Г Міхновський М.
5. Наслідком невизнання Центральною Радою повстання більшовиків у Петрограді 8 лис
топада (25 жовтня) 1917 р. було...
А повстання під керівництвом більшовиків у Києві
Б встановлення в Києві диктатури військових (КВО) А Б В Г
В перехід київських робітників на бік Центральної Ради
Г наступ військ Тимчасового уряду на Київ
6. Про який з універсалів пише історик: «У цілому ж Універсал став актом великої істо
ричної ваги: після 2 5 0 років неволі український народ офіційно задекларував відро
дження власної держави»?
А Третій Універсал
Б Перший Універсал А :б ;. В г
В Другий Універсал
Г Четвертий Універсал
7. Унаслідок проведення земельної політики Скоропадський здобув підтримку...
А середняків і малоземельних селян
Б малоземельних селян А Б В г
В багатих землевласників
Г багатих землевласників і малоземельних селян
www.testosvit.com
277
8. Позначте термін, який відповідає визначенню: «Примусове захоплення і приєднання

однією державою території чи частини території, що належить будь-якій державі; за
вжди є порушенням міжнародного права — це...»
А окупація
Б анексія А Б В Г
В возз’єднання
Г внутрішня колонізація
9. У 1921—1922 pp. керівництво КП(б)У здійснювало вихід з господарської кризи за раху
нок
А робітників
Б селянства А Б В Г
Б робітників та службовців
Г селян та службовців
10. 11 липня 1941 р. почалася оборонна операція

А Донбаська
Б Московська А Б В Г
Б Київська
Г Смоленська
11. У процесі післявоєнного визначення західного кордону СРСР відбулося відселення

українського населення, в тому числі в ході операції «Вісла». Він реалізовувався за по
годженням з керівництвом Радянського Союзу і здійснювався урядом
А Румунії
Б Польщі А Б В Г
В Чехо-Словаччини
Г Угорщини
12. Позначте термін, який відповідає визначенню: «Перелік керівних партійних, радян
ських і господарських посад, який підлягав затвердженню відповідними партійними
органами, а також чиновники-управлінці, які призначалися на ці посади, — це...»
А список
Б склад Б В Г
А
В номенклатура
Г реєстр
13. У 1921 р. радянська влада поставила питання про переведення державної промисловос
ті на комерційний розрахунок. Для підприємств це означало
А систематичне отримання фінансової допомоги від держави
Б здійснення витрат в межах отриманих доходів А Б В Г
В залишення всіх прибутків на підприємстві (протягом 10 років)
Г вилучення всіх прибутків підприємств на користь держави
14. Національну валюту (гривню) в Україні було запроваджено в

А 1991р.
Б 1996 р. А Б В Г
В 1995 р.
Г 1993 р.
15. У 1987—1989 pp. в Україні виник ряд організацій, серед яких політичне спрямування
мала (мав)
А «Товариство Лева»
Б «Зелений світ» А Б В Г
В Українська Гельсінська група
Г Український культурологічний клуб
www.testosvit.com
278
16. Позначте портрет історичної особи за поданою характеристикою: «Закінчив факультет

журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка. У 1 9 6 0 -1 9 6 5 pp. —
співробітник молодіжних газет, автор книжки «Лихо з ііозуму». Неодноразово засудже
ний за правозахисну діяльність. Один з організаторів Української Гельсінської спілки,
снівголова Народного руху України. Народниіі депутат України з 1992 р.».
А
І
Євген Сверстюк
Б -'Шт'
В’ячеслав Чорновіл
в
^ ІванДзюба
1
г
^ Ж ^
Левко Лук’яненко
17. Довгий час перебуваючи у складі Політбюро ЦК КПРС, Горбачов у 1985 р. не знав ре
А Б В Г
ального стану радянської економіки, тому що

А не мав доступу до інформації про реальний стан радянської економіки
Б не мав економічної освіти А Б В Г
В не цікавився реальними справами в економіці
Г про глибину системної кризи в СРСР не знав ніхто
18. Позначте термін, який відповідає визначенню: «Метод відображення в мистецтві світу,
людини й життя в світлі соціалістичних ідеалів — це...»
А монументальне мистецтво
Б романтичне кіно А Б В Г
В соціалістичний реалізм
Г драматургія
У завданнях 19-23 д о кожного з чотирьох рядків інформації, позначених цифрами,

підберіть один правильний варіант, позначений буквою.
19. Позначте відповідність документів про освіту датам їхнього прийняття.
1 Закон України «Про освіту»
2 «Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти»
3 Національна програма «Освіта» («Україна X X I століття»)
4 Закон України «Про загальну середню освіту» А Б В Г д
А 1999 р. 1
Б 1993 р. 2
В 1991р. 3
Г 2004 р.
Д 1998 р. 4
20. Установіть відповідність між датами та історичними подіями.
1 Вступ Червоної армії на територію Польщі
2 Приєднання трьох повітів Бессарабії до УРСР
3 Договір про ненапад між СРСР і Німеччиною
4 Торгівельно-кредитна угода між СРСР і Німеччиною А Б В Г д
А 28 червня 1940 р. 1
Б 17 вересня 1939 р. 2
В 22 червня 1941 р. 3
Г 23 серпня 1939 р.
Д 19 серпня 1939 р. 4
www.testosvit.com
279
21. Позначте відповідність історичних осіб посадам, які вони посідали

в 1965-1 971 pp. А Б В Г Д
1 Брежнєв Л. А Президент СРСР 1
2 Косигін О. Б Голова Ради Міністрів СРСР 2
3 Шелест П. В Перший секретар ЦК К П У 3
4 Щербицький В. Г Голова Ради Міністрів УРСР
Д Генеральний секретар ЦК КПРС
4
22. Позначте відповідність термінів їхнім визначенням.

1 Конституція
2 Влада
3 Політика
4 Пропаганда
Сфера діяльності, спрямована на досягнення, утримання й реалізацію влади індиві
дами й соціальними групами
Б Основний закон держави, який визначає суспільний і державний устрій, порядок,
принципи утворення і повноваження законодавчих, виконавчих, судових органів вла
ди; права, свободи і обов’язки громадян
В Діяльність, що передбачає поширення, поглиблене роз’яснення
А Б В г Д
будь-яких поглядів, ідей, теорій та забезпечує закріплення
в свідомості громадян певних цінностей 1
Здатність і можливість здійснювати свою волю, чинити 2
вирішальний вплив на діяльність і поведінку людей за допомогою 3
авторитету, права, насильства
4
д Перетворення, зміни, нововведення будь-якого змісту
23. Позначте відповідність регіональних центрів управління наукою
в АН УРСР їхнім назвам А Б В Г д
1 Харків А Південний 1
2 Львів Б Північно-Східний 2
3 Одеса В Придніпровський 3
4 Дніпропетровськ Г Західний
Д Північний
4
У завданнях 2 4 -2 7 розташ уйте п о д іїу правильній послідовності.
24. Позначте хронологічну послідовність подій, які мали місце в сфері освіти і культури в
період 1 9 9 2 -2 0 0 5 pp.
А Створення Міжнародної асоціації академій наук
Б Приєднання України до Болонського процесу А Б В г
В Відкриття університету «Києво-Могилянська академія»
Г Присвоєння Академії наук статусу Національної
25. Установіть хронологічну послідовність запровадження

А колективізації
Б плану ГОЕЛРО
А Б В Г
В індустріалізації
Г непу
26. Позначте хронологічну послідовність подій, які відбулися в 1965—1990 pp.

А Початок реформи промисловості
Б Початок дев’ятої п’ятирічки
А Б В Г
В Початок найуспішнішої з радянських п ятирічок
Г Початок семирічки
www.testosvit.com
280
27. Позначте хронологічну послідовність подііі культурного життя

А Вихід у світ роману О. Гончара «Собор»
Б Час вилучення з прокату фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків»
В Вручення головного призу Московського міжнародного кінофестивалю А Б В Г
фільму «Білий птах з чорною ознакою»
Вихід у світ книги віршів В. Симоненка «Лебеді материнства»
Завдання 2 8 -3 0 мають по сім варіантів відповідей, Із яких лише три правильні.
28. В економіці західноукраїнських земель на початку X X ст. мали місце:

1. Стрімке проникнення в промисловість іноземного капіталу
2. Розвиток нафтової, лісової та деревообробної галузей промисловості
3. Розвиток килимарського виробництва та взуттєвої галузі
4. Переважання розвитку промисловості
5. Переважання розвитку сільського господарства
6. Насичення краю товарами місцевих виробників
7. Активний розвиток торгівлі
29. Український національно-визвольний рух у своєму розвитку пройшов три основні

етапи:
1. Економічний
2. Суспільний
3. Етнографічний
4. Політичний
5. Культурницький
6. Революційний
7. Консервативний
ЗО. Інтервенція Антанти в листопаді 1918 р. на півдні України мала на меті:

1. Прикрити Україну від дій більшовицьких сил
2. Установити зв’язок із угрупованнями Краснова і Денікіна
3. Підтримати гетьмана Скоропадського
4. Узяти до своїх рук справу організації українських збройних сил
5. Відновити монархію
6. Підпорядкувати Україну Франції
7. Роззброїти армії Директорії
www.testosvit.com
281
Пробний тест (аналогічний до ЗНО)
Завдання 1 -4 2 мають по чотири варіанти відповідей,
се р ед яких лише один правильний.
1. Археолог пише про них: «Вони виготовляли досконалі знаряддя праці із каменю і кіст
ки, застосовуючи методи віджиму та непрямої ударної обробки заготовки. Вони вина
йшли списометалку, пізніше — лук і стріли. Досконалі знаряддя, зброя і приііоми по
лювання забезпечували майже невичерпне джерело їжі. Вони першими із людей
створили мистецтво. їхні поховання свідчили про наявність віри в потойбічне існуван
ня». Ц е ...
А неандертальці
Б кроманьйонці
А ■Б.': В г
В людина уміла
Г австралопітеки
2. Місцями основних стоянок людей кам’яного віку були:

А Королеве, Кіїк-Коба, Деркул
Б Товста Могила, Кайманова Могила, Королеве
А Є В Г
В Середній Стіг, Білогрудівський ліс. Чорний ліс
Г Солоха, Чортомлик, Товста Могила
3. У «Повісті минулих літ» літописець каже, що серед слов’ян «наставав рід на рід і стали
вони воювати між собою» і мовили вони: «Пошукаємо собі князя, котрий би володів
нами і судив по праву». Це був князь із роду Рюриковичів, який прийшов із Новгорода
до Києва у 882 p.:
А Синеус
Б Олег
А Б В Г
В Ігор
Г Трувор
4. Основною метою повстання полян в 945 р. було:

А утвердження в Києві династії деревлянського князя Мала
Б зниш;ення полюддя
А Б;- В
В об’єднання всіх слов’янських князів навколо полянського князя
Г намагання полянського князя Мала оженитися на княгині Ользі
5. Європеїзація давньоруського суспільства та прилучення Київської Русі до культурного

й державного життя Європи за правління Володимира Великого стали можливими
внаслідок:
А проведення адміністративної реформи
Б проведення судової реформи
А Б В Г
В карбування власної монети
Г запровадження християнства як державної релігії
6. У якому році відбулася подія, описана літописцем: «Прибули... до Любеча князі й ка
зали один одному: “ Пощо ми губимо Руську землю, самі проти себе зваду маючи? А...
нашу землю розносять і раді є, що межи нами війна. Відтепер... обережім Руську зем-
лю”»?
А 988 р.
Б 1113 р.
А Б В Г
В 1097 р.
Г 1054 р.
www.testosvit.com
282
7. Про якого діяча йдеться: «Став першим гетьманом Великого князівства Литовського,
очолював русько-литовські сили. Провів близько 60 битв із татарами, в більшості з яких
отримав перемогу. Його коштом було споруджено та реставровано бага
то храмів у Острозі, Турові, Вільно, Києві та інших містах. Особливо опі А ;б -. в г
кувався Києво-Печерським монастирем, де були поховані його предки»?
Костянтин Острозький Дмитро Вишневецький Петро Могила Петро Сагайдачний
8. Позначте подію, яка відбулася в 1625 р.

А облога Жванця на Поділлі
Б повстання під проводом Марка Жмайла А ;Б:- В г
В битва під Пилявцями
Г повстання під проводом Тараса Федоровича
9. Підписання Гадяцької угоди в 1658 р. було кроком до
А укріплення зв’язків з Москвою
Б примирення з Польщею А Б В Г
в встановлення дружніх стосунків із Швецією
Г укріплення військових зв’язків із Кримським ханством
10. Про проникнення капіталістичних відносин у сільське господарство Південної України

в першій половині X I X ст. свідчили
А належність землі поміщикам, кріпацтво
Б початок використання найманої праці, передання землі в оренду
заможним селянам А Б В Г
В існування військових поселень, існування натуральної ренти
Г існування панщини до 6 днів, розшарування селянства
11. У другій половині 1830-х pp. до складу Малоросійського генерал-губернаторства входи
ли губернії
А Катеринославська, Таврійська, Миколаївська
Б Київська, Волинська, Подільська А Б 'В'" ґ
В Чернігівська, Полтавська, Харківська
Г Київська, Харківська, Миколаївська
12. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства була першою в Україні спробою

А переходу до терористичної діяльності
Б об’єднання інтелігенції і робітників А \Б,' В Г
в переходу від культурницького до політичного етапу визвольної боротьби
Г дворян-автономістів об’єднатися з Польщею
13. Реформи 18 60 -1 8 7 0 -х pp. у Російській імперії відкрили можливість для

А повалення абсолютної монархії
Б посилення впливу консервативних сил www.testosvit.com
283
А Б В Г
В падіння ролі дворянства
Г економічного розвитку країни
14. У 1868 р. в західноукраїнських землях народовці заснували

А «Січ»
Б «Просвіту» А Б В Г
В «Сокіл»
Г «Пласт»
15. Першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм» створив

А СтеценкоК.
Б Лисенко М. А Б В Г
В Гулак-Артемовський С.
Г Сокальський П.
16. Одна з особливостей повстанського антикомуністичного руху в Україні в 1919 р. поляга

ла в
А постійному зв’язку із загонами Червоної армії
Б прив’язаності повстанських загонів до рідних місць А Б В Г.
В есерівському керівництві
Г наявності серед повстанців значної кількості робітників
17. Одним з наслідків Ризького мирного договору 1921 р. було...

А невизнання Польщею УСРР
Б визнання Варшавського договору між Польщею та урядом УН Р
всіма українськими політичними партіями А Б В Г
В передача Польщі західноукраїнських земель
Г приєднання західноукраїнських земель до РСФРР
18. Запровадження продподатку, комнезамів, «тродів» та ін. було характерне для внутріш
ньої політики
А Української Держави
Б Директорії А Б В г
В Центральної Ради
Г Радянської держави
19. Основною причиною збільшення кількості жінок на виробництві в 1920—1930-х pp. були
А встановлення тендерної рівності
Б реалізація права жінок на працю А Б В Г
В дефіцит робочих рук в містах
Г виплата жінкам значно меншої зарплати
20. Наслідком колективізації в Україні стало

А поширення селянського індивідуального господарства
Б забезпечення колгоспів сільськогосподарською технікою А Б В г
В підвищення продуктивності праці колгоспників
Г підпорядкування колгоспів державній владі
21. Позначте рису, невластиву сталінському тоталітарному режиму, який утвердився в СРСР
у 1930-х pp.
А репресії та терор
Б одержавлення усіх форм власності А Б В Г
В підконтрольність інтересів держави інтересам особистості
Г монополія ВКП(б) на владу
www.testosvit.com
284
22. Позначте документ, з якого узято витяг: «Усе населення Республіки у віці від 8 до 50
років, що не вміє читати або писати, зобов’язане навчатися грамоті... Навчання це про
водиться в державних школах».
А Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки (1919 р.)
Б декрет Тимчасового робітничо-селянського уряду України «Про організацію влади на
місцях» (1919 р.)
В постанова РНК УСРР «Про боротьбу з неписьменністю» (1921 р.) А Б В Г
Г декрет Ради Народних Комісарів УСРР «Про скасування плати
за навчання в школах» (1919 р.)
23. Позначте термін, який відповідає такому визначенню: «Добровільне об’єднання неза
лежних країн з метою досягнення певних цілей. При цьому країни зберігають свій суве
ренітет і незалежність, передають частину владних повноважень спільним органам
влади для координації дій — це...».
А суверенітет
Б незалежність А Б''': в г
В федерація
Г конфедерація
24. Про якого діяча йдеться: «Із травня 1918 р. — один з лідерів боротьбистів, виступав про
ти Директорії. У 1919 р. — нарком освіти в уряді Раковського, у 1920 р. — нарком вну
трішніх справ, з 1920 р. — представник УСРР у Польщі. У 1924—1927 pp. — нарком освіти
УСРР, активно проводив політику українізації»?
Микола Микола Олександр Християн А Б ■т

Хвильовий Скрипник Шумський Раковський
25. До якої частини України належали Донбас, Харківська, Сумська і Чернігівська області
за часів існування окупаційного режиму?
А рейхскомісаріат «Україна»
Б «Трансністрія» А Б В Г
В дистрикт «Галичина»
Г прифронтова зона
26. Одна з видатних військових операцій по оточенню і знищенню великого угрупування

противника, яка відкрила Червоній армії в 1944 р. шлях на Правобережжя, — це
А Київська
Б Луцько-Рівненська А Б В г:.;
В Корсунь-Шевченківська
Г Донбаська
www.testosvit.com
285
І - ;■ ї'ОВоронеж л
. «'Чернігів
1 ’* ‘1 - .,
° H ta * r* 4 j '^ О \ б «л г о р о я і ;
ч .
Харків*^
рЦ ерий . ■- - 1 ч
■■:■= , . | > Л р »С И :Л: .
%тш /
■ -. к р в ,^ * '.
І ''
X , . Д йіропш рйіьк О \^ворощ иж )«р<
Кірокіград і Горяіака \ І
f { - .-.% О L Г С галіно,^-^ : -
КривийИг^ .Запоріжжя , ТагіїрогД ,0"'
ІЧ ернИ віаа: ^ Ростов-
о...
„ > Микшай ;{"«Мвлггополь Маріуполь
■ f^;ak.>e • '* 7 ,^ ^ МОРЕ

. сь„
Кер
Браиюво
о ^Ь;:-_.^«'Гкрааюдаі^
М У
С— 0" ь й ) ^ о £ Т ”° М о Р
27. Остаточне визволення України від окупантів відбулося в
А серпні 1944 р.
Б жовтні 1944 р. А Б В Г
В листопаді 1944 р.
Г травні 1944 р.
28. Позначте період лібералізації суспільного життя в Україні
А 1964-1985 pp.
Б 1953-1964 pp. А Б В Г
В 1945-1953 pp.
Г 1985-1991 pp.
29. Під час післявоєнної відбудови народного господарства України відбулося випереджаю
че зростання
А сільського господарства
Б важкої промисловості А Б В Г
В харчової промисловості
Г легкої промисловості
30. «Холодна віііна» розпочалася в 1946 р. після промови в Фултоні
А ТруменаГ.
Б де Голля А Б В Г
В Сталіна Й.
Г Черчілля У.
31. Історик пише: «Незважаючи на позитивний вплив відбудовчого процесу в галузі еконо
міки і культури, значна частина населення західноукраїнських земель не підтримувала
радянську владу». Це відбувалося через
А занедбання сільського господарства
Б занедбання промислового розвитку А Б ' В Т'.^-
В низький рівень розвитку медицини і освіти
Г репресії стосовно місцевого населення
www.testosvit.com
286
32. Прочитайте уривок із доповіді на X X з’їзді КПРС і позначте, про яке явище йшла мова:
«Центральний Комітет партії почав суворо і послідовно здійснювати курс на роз’яснення
недопустимості... звеличування однієї особи, перетворення її на якусь надлюдину, наді
лену надзвичайними якостями, на зразок бога».
А суб’єктивізм
Б волюнтаризм А Б В Г
В культ особи
Г авторитаризм
33. Позначте поняття, яке відповідає визначенню: «Заперечення релігійної ідеології, спрос
тування релігійних поглядів як таких, що не відповідають дійсності, — це...».
А автокефалія
Б атеїзм А Б В Г
В католицизм
Г політеїзм
34. «Нове мислення» Горбачов застосовував у сфері

А сільського господарства
Б розбудови промисловості А Б В Г
В зовнішньої політики
Г освіти і культури
35. Поява неформальних організацій в УРСР у 1 9 8 9 -1 9 9 0 pp. була наслідком

А досліджень «білих плям» в історії України
Б дозволу Генерального секретаря ЦК КПРС А Б В Г
В лібералізації політичного життя в УРСР
Г дозволу відділу з ідеологічних питань ЦК К П У
36. Демократичні вибори 1 9 9 0 -1 9 9 1 pp. посилили

А кризу демократичних сил в УРСР
Б національно-визвольний рух, спрямований на суверенізацію України А Б В Г
В роль Компартії України в суспільстві
Г позиції Ради Міністрів України
37. Позначте термін, який відповідає такому визначенню: «Поняття, що означає процес
зближення чи поєднання окремо існуючих систем або функцій, — це...».
А без’ядерний статус
Б хартія А Б В Г
В інтеграція
Г меморандум
38. Позначте дату Чорнобильської трагедії

А 26 квітня 1985 р.
Б 26 квітня 1986 р. А Б В Г
В 26 червня 1985 р.
Г 26 червня 1986 р.
39. 16 липня 1990 р. відбулося...

А утворення Народного руху України
Б проголошення незалежності України А Б В Г
В голодування студентів в Києві
Г прийняття Декларації про державний суверенітет
www.testosvit.com
287
40. Прийняття Акта проголошення незалежності України відбулося..

А 16 липня 1990 р.
Б 24 серпня 1991 р. В г-
А Б
В 16 липня 1989 р.
Г 24 липня 1985 р.
41. У травні 2 0 0 8 р. Україна увійшла до складу

А ООН
Б СОТ Б В Г
А
В СНГ
Г Ради Європи
42. Позначте термін, який відповідає такому визначенню: «Відмова держави гарантувати
встановлений обмінний курс своєї грошової одиниці, тобто фактично - банкрутство
держави, — це...»
А ліцензія
Б реструктуризація А : в
б Г;
В дефолт
Г мито
У завданнях 4 3 -4 8 до кожного з чотирьох рядків інформації, позначених цифрами,

підберіть відповідно один правильний варіант, позначений буквою.
43. Установіть відповідність між літературними шедеврами X II —X V II ст. та датами їхнього

створення
А Б В Г' д
1 Остромирове євангеліє А 1113 р.
2 «Повість минулих літ» Б 1056-1057 pp.
X
3 «Слово о полку Ігоревім» В 1556-1561 pp. 2
4 Пересопницьке євангеліє Г 1187 p. 3
Д 1097 p. 4
44. Установіть відповідність прізвищ діячів культури X V III ст. питанням, над якими вони
працювали
1 Г. Сковорода
2 Є. Мухін
3 І. Фальковський
4 Ф. Прокопович А Б В Г Д
А організатор щеплення проти віспи 1
Б закликав до самопізнання і морального очищення 2
В застосовував у спостереженнях мікроскоп і телескоп 3
Г проводив дослідження в теоретичній астрономії
Д автор підручників з акушерства і ботаніки 4
45. Установіть відповідність Універсалів Центральної Ради змісту їхніх основних поло
жень
1 III Універсал
2 І Універсал
3 II Універсал
4 IV Універсал
А «Щоб певна частина грошей, які збираються в Центральну казну з нашого народу,
була віддана нам, представникам свого народу, на національно-культурні потреби
його». www.testosvit.com
288
«Українська Центральна Рада, обрана Українським народом через його революційні

організації, незабаром поповниться на справедливих основах представниками інших
народів, що живуть в Україні».
В. «На території Народної Республіки України від сього дня встановлюється по всіх під
приємствах вісім годин праці».
«Зо всіма сусідніми державами, як-то: Росія, Польща, Австрія, Румунія, Туреччина
та інші, - ми хочемо жити в згоді і приязні, але ні одна
з них не може втручатися в життя Самостійної Української с А Б В Г д
Республіки».
1
д «На час до вирішення справи про місцеве самоврядування
Установчими Зборами у справах місцевого самоврядування 2
Україною вищим органом тимчасового уряду є Генеральний 3
Секретаріат, которого призначає тимчасовий уряд
4
по пропозиціях Центральної Ради».
46. Установіть відповідність термінів і понять їхнім визначенням

1 Дефіцит
2 Інфляція
3 Директива
4 Реформа
знецінення грошової одиниці, викликане надлишковим, порівняно з обсягом виробле
них товарів та послуг, випуском в обіг грошової маси
Б перевищення втрат над надходженнями чого-небу”ь (грошей, "::а Б В г д
капіталів, продуктів, сировини тощо) 1
В перетворення, зміни, нововведення будь-якого змісту 2
Г розпорядження, керівна вказівка вищого органу
3
д відмова держави гарантувати встановлений обмінний курс
своєї грошової одиниці, фактичне банкрутство держави 4
47. Установіть відповідність між історичними подічми та датами А Б В г д

1 Заснування Державної Думи з Україні А 1986 р. л
2 Аварія на Чорнобильській АЕС Б 1989 р. 2
3 Утворення Співдружності Незалежних Держав В 1990 р. 3
4 Перші вибори до Верховної Ради УРСР Г 1992 р.
4
на альтернативній основі Д 1991р.
48. Позначте відповідність українських дисидентів їхні/"^ професіям А Б В Г д

1 П. Заливаха і*. д^рналіст 1
2 В. Чорновіл Б художник 2
3 М. Брайчевський В військовий
3
4 П. Григоренко Г історик
Д юрист 4
у завданнях 49-51 розташ уйте п о д іїу правильній послідовності.
49. Установіть послідовність приходу до влади князів Галицько-Волинського князівства

А Юрій І Львович
Б Данило Галицький А Б В г
В Лев
Г Любарт
www.testosvit.com
289
50. Позначте послідовність історичних подііі

А Оголошення землі об’єктом реформи
Б Запровадження національної валюти (гривні)
В Скасування США дії поправки Джексона-Веніка щодо України
А Б В Г
Г Надання Європейським Союзом Україні статусу країни з ринковою
економікою
51. Установіть хронологічну послідовність утворення політичних партій та організацій

Східної Галичини в період 1 9 1 9 -1 9 2 9 pp.
А Комуністична партія Західної України (КПЗУ)
Б Українська військова організація (УВО) А .Б В г,.
В Організація українських націоналістів (ОУН)
Г Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО)
Завдання 5 2 -5 5 мають по сім варіантів відповідей, із яких лише три правильні.

52. Основними причинами грецької колонізації були:
1 Необхідність заснування греками нових міст
2 Перенаселення Греції в І тис. до н. е.
3 Нестача орної землі та зерна
4 Внутрішня політична боротьба в Греції
5 Пошуки золота для побудови в Афінах храму Зевсу
6 Відкриття греками покладів залізної руди в Північному Причорномор’ї
7 Випробування нових кораблів
53. За часів правління князя Ярослава Мудрого...

1 Держава досягла найвищого розквіту
2 Відбулося зміцнення централізованої ролі Києва
3 Київським митрополитом уперше став русич
4 Підсилилася боротьба за Київський стіл
5 Сини Ярославичі об’єдналися в боротьбі проти батька
6 Печеніги захопили Київ
7 Київська Русь розпочала боротьбу із Францією
54. Наслідками Північної війни (1700-1721) для Гетьманщини були:

1 Посилення зловживань російської цивільної адміністрації
2 Підсилення авторитету гетьмана
3 Економічний занепад
4 Укріплення економічного становища козацької старшини
5 Посилення зловживань російської військової адміністрації
6 Укріплення торгових зв’язків з Росією
7 Піднесення міжнародного авторитету Гетьманщини
55. Напередодні Першої світової війни захоплення українських земель входило в плани
країн:
1 Австро-Угорщини
2 Англії
3 Франції
4 Німеччини
5 Росії
6 Італії
7 Іспанії
www.testosvit.com
290
П е р е в ір т е в ід п о в ід і
Ключі (відповіді) до тестових завдань, вміщених на с. 97

1 - В; 2 - А ; З - Б; 4 - В; 5 - В; 6 - Г; 7 - А ; 8 - В; 9 - Б; 10 - А ; 11 - В; 12 - Б; 13 - Б; 14 - Б
15 - А ; 16 - А ; 17 - Б; 18 - В; 19 - 1Б, 2А , ЗГ, 4В; 20 - 1Б, 2В, ЗА, 4Д; 21 - 1Б, 2А, ЗД, 4В
22 - 1Б, 2В, ЗА, 4Д; 23 - 1Б, 2Г, ЗА, 4В; 24 - ЇВ, 2А, ЗГ, 4Б; 25 - 1Б; 2А ; ЗВ; 4Г; 26 - 1Б; 2В
ЗГ; 4А; 27 - З, 4, 5; 28 - 2 , З , 5; 29 - 2, 5, 6; ЗО - 1, З, 5.

ЇВ; 2А; ЗБ; 4В; ; 5 В; 6 Г; 7А; 8Б; 9Б; 10 А ; 11В; 12 Б; 13 Б; 14 Б; 15 А ; 16 А ; 17 Б; 18 В;
19-1Б, 2А, ЗГ, 4В; 20 - 1Б, 2Б, ЗА, 4Д; 21 -1Б , 2А , ЗД, 4В; 22 -1 Б , 2В, ЗА, 4Д; 2 3 - 1Б, 2Г,
ЗА, 4Д; 24 - Ї В , 2А , ЗГ„4Б; 25 - 1Б, 2А. ЗВ, 4Г; 26 -1Б , 2В, ЗГ, 4А ; 27 - 3,4,5; 28 - 2,3,5; 29 -
2,5,6; ЗО - 1,3,5.

1 - Б; 2 - Г; З - А ; 4 - В; 5 - А ; 6 - А ; 7 - В; 8 - Б; 9 - Б;
10 - В; 11 - Б; 12 - В; 13 - Б; 14 - Б; 15 - В; 16 - Б; 17 - Г; 18 В;
19 - ЇВ ; 2 Г ; З Б ; 4 А ; 20 - 1 Б; 2А ; З Г; 4 Д;
21 - ІД; 2Б; ЗВ; 4Г; 22 - 1Б; 2Г; ЗА; 4В;
23 - ЇВ; 2Г; ЗА; 4В; 24 - А 2; Б4; В1; ГЗ;
25 - А 4; Б1; ВЗ; Г2; 26 - А 2; Б4; ВЗ; Г1;
27 - А 2; Б1; ВЗ; Г4; 28 - 1 ,2 , 5; 29 - 3 , 4, 5; ЗО - 1, 2 ,4 .
Ключі (відповіді) до пробного тесту, вміщеного на с. 282

I - Б; 2 - А ; З - Б; 4 - А ; 5 - Г; 6 - В; 7 - А ; 8 - Б; 9 - Б; 10 - Б;
II - Г; 1 2 - В; 13 - Г; 14 - Б; 15 - В; 16 - Б; 17 - В; 18 - Г; 19 - В; 20 - Г;
21 - В; 22 - В; 23 - В; 24 - В; 25 - Г; 26 - В; 27 - Б; 28 - Б; 29 - Б; ЗО - Б;
31 - Г; 32 - В; 33 - Б; 34 - В; 35 - В; 36 - Б; 37 - Г; 38 - В; 39 - Б; 40 - В;
41 - Б; 42 - Г; 43 - В; 44 - Б; 45 - Г; 46 - Б; 47 - Б; 48 - В;
49 - 1Б, 2А, ЗГ, 4В; 50 - ЇВ, 2А , ЗБ, 4Г;
51 - 1Б, 2А, ЗГ, 4В; 52 - 1Г, 2А , ЗД, 4В;
53 - 1Б, 2А, ЗГ, 4В; 54 - АЗ, Б1, В2, Г4;
55 - А 1, Б2, В4, ГЗ; 56 - А 1, Б2, В4, ГЗ;
57 - 2 , 3 , 4; 58 - 1 ,2 , 3; 59 - 1 , 3, 5; 60 - 1 ,4 , 5.
Ключ до тесту. 1 - Б; 2 — А ; З -Б ; 4 - А ; 5-Г; 6-В; 7 - А ; 8 - Б; 9 - Б; 10- Б;

11 - Г; 12- В; 13 - Г; 14 - Б; 15 - В; 16 - Б; 17 - В; 18 - Г; 19 - В;
20 - Г; 21 - В; 22 - В; 23 - В; 24 - В; 25 - Г; 26 - В; 27 - Б; 28 - Б; 29 -Б ;
ЗО - Г; 31 - Г; 32 - В; 33 - Б; 34 -В ; 35 - В;
36 - В; 37 - В; 38 - Б; 39 - Г; 40 - Б; 41 - Б; 42 - В;
43 - 1 Б, 2 А , З Г, 4 В; 44 - 1 Б, 2 А , З Г, 4 В; 4 5 - 1 В, 2 А , З Б, 4 Г; 46 - 1 Б, 2 А , З Г, 4 В;
47 - 1 Г, 2 А , З Д, 4 В; 48 - 1Б, 2 А , З Г, 4 В;
49 - АЗ, Б1, В 2, Г 4; 50 - А 1, Б 2, В 4, Г 3;
5 1 -А 1 ,Б 2 ,В 4,Г З ;
52 - 2 , 3 , 4; 53 - 1 , 2 , 3; 54 - 1, З, 5; 55 - 1 , 4 , 5.
www.testosvit.com
291
Хронологічна таблиця
'! • > ■
1 млн р. до н.е. - поява людини на території сучасної України
1 млн — X тис. до н.е. - палеоліт
X -V I тис. років до н.е. - мезоліт
VI —IV тис. років до н.е. - неоліт
IV -III тис. років до н.е. - енеоліт
II—І тис. років до н.е. - доба бронзи
І тис. років до н.е. - доба заліза
IV — середина III тис. років до н.е. - розселення племен трипільської
культури на території України
V -V I I ст. - Велике розселення слов’ян
882 р. - об’єднання північних і південних руських земель Олегом
945 р. - повстання древлян проти Ігоря
988 р. - запровадження християнства
1019—1054 pp. - правління Ярослава Мудрого в Києві
1097 р. - Любецький з’їзд
1113 р. - укладення «Повісті минулих літ»
1187 р. - створення «Слова о полку Ігоревім», перша згадка назви «Україна» в писемних
джерелах
1199 р. - утворення Галицько-Волинської держави
1223 р. - битва на річці Калці
1 2 3 8 -1 2 6 4 pp. - правління Данила Галицького
1240 р. - захоплення Києва монголами
1056—1057 pp. —створення Остромирового євангелія
1362 р. - битва на р. Сині Води
1385 р. - Кревська унія
1449 р. - створення Кримського ханства
1471 р. - остаточна ліквідація Київського князівства
1489 р. - перпіа згадка про козаків у писемних джерелах
1556 р. - заснування князем Д. Випіневецьким на о. Мала Хортиця першої Січі.
1556—1561 pp. - створення Пересопницького євангелія
1569 р. - Люблінська унія, утворення Речі Посполитої
1572 р. - утворення реєстрового козацтва
1596 p .- Берестейська церковна унія
1621 р. - Хотинська війна
1625 р. - Куруківська угода
1632 р. - утворення Києво-Могилянського колегіуму
1637-1638 pp. - повстання під проводом Павла Бута (Павлюка), Якова Острянина, Дмитра Гуні
1648 р. - битви під Жовтими Водами, Корсунем та Пилявцями
1649 р. - Зборівська битва, укладення Зборівського договору
1651 р. - Берестецька битва
1652 р. - Батозька битва
1654 р. - укладення українсько-російського договору в Преяславі. Березневі статті
1658 р. - Гадяцький договір
1659 р. - Переяславський договір
1667 р. - Андрусівський договір
1681 р. - Бахчисарайський мирний договір
1686 р. - укладення «Вічного миру»
1709 р. - Полтавська битва
1710 р. - ухвалення Конституції Пилипа Орлика (Пакти і конституції прав і вольностей
Війська Запорозького)
1722-1727 pp. - діяльність Першої Малоросійської колегії
1734 р. - заснування Нової (Підпільненської) Січі
1764р. - ліквідація гетьманства
1768 р. - Коліївп^ина
292
www.testosvit.com
Хронологічна таблиця
1775 р . - остаточна ліквідація царським урядом Запорізької Січі

1781 р. - ліквідація полково-сотенного устрою на Лівобережній Україні
1783 р . - царський указ про закріпачення селян на Лівобережній та Слобідській Україні.
Захоплення Росією Криму
1798 р. - вихід друком «Енеїди» Котляревського
грудень 1825 — січень 1826 р. - повстання Чернігівського полку
1805 р. - відкриття університету в Харкові
1830-1831 pp. - Польське повстання
1834 р. - відкриття університету в Києві
1833-1837 pp. - діяльність «Руської трійці»
1846-1 847 pp. - діяльність Кирило-Мефодіївського братства
1848 р. — скасування кріпосництва в Галичині
18 48-1 849 pp. - національно-визвольний рух на українських землях під час революції в
Австрійській імперії
1853-1 856 pp. - Кримська війна
1861 р . - скасування кріпацтва в Російській імперії
1860-1870-ті pp. - реформи адміністративно-політичного управління в Росії
1863 р . - Валуєвський циркуляр
18 6 3 -1 8 6 4 pp. - Польське повстання
1865 р. - відкриття Новоросійського університету
1868 р. - створення у Львові товариства «Просвіта»
1873 р. - створення у Львові Літературного товариства ім. Т. Шевченка (НТШ) (від 1892 р. -
Наукове товариство ім. Т. Шевченка)
1876 р. - Емський указ
1890 р . - створення Русько-української радикальної партії
1900 р. - утворення РУП , першої політичної партії Наддніпрянської України
серпень 1914 р . - початок Першої світової війни. Утворення Головної української ради, фор
мування Легіону Українських січових стрільців, створення Союзу визволення України (СВУ)
серпень - вересень1914 р . - Галицька битва
травень-червень 1916 р. - «Брусиловський прорив»
березень 1917 р . - утворення Української Центральної Ради
червень 1917 р. - Перший Універсал Центральної Ради
липень 1917 р . - Другий Універсал Центральної Ради, збройний виступ
самостійників
вересень 1917 р. - З’їзд народів Росії у Києві
листопад 1917 р. - Третій Універсал Центральної Ради. Проголошення УНР
січень 1918 р . - Четвертий Універсал Центральної Ради. Проголошення незалежності УНР
січень (лютий) 1918 р. - Брестський мир
29 квітня 1918 р . - державний переворот і прихід до влади П. Скоропадського
листопад 1918 р . - проголошення ЗУНР
14 листопада 1918 р. - утворення Директорії
22 січня 1919 р. - А кт злуки УН Р і ЗУНР
грудень 1919 - травень 1920 р . - Перший «Зимовий похід» військ УНР
квітень 1920 р. - Варшавська угода
березень 1921 р . - Ризький мир
листопад 1921 р. - Другий «Зимовий похід» військ УНР
1921-1928 pp. - нова економічна політика
1921-1923 pp. - голод в Україні
грудень 1922 р. - входження УСРР до складу СРСР
1923-1933 pp. - політика «українізації»
1925 р. - курс на індустріалізацію
1928 р. - «Шахтинська справа»
1 9 28-1 938 р . - період радянської модернізації в Україні
1929 р. - утворення ОУН
листопад 1929 р. - проголошення курсу на суцільну колективізацію
1930 р . - судовий процес над СВУ
www.testosvit.com
293
1930 р . - польська «пацифікація» у Східній Галичині

1932 р. - пуск Дніпровської ГЕС
1932—1933 p p . - голодомор в Україні
1934 р. - перенесення столиці України з Харкова до Києва
1937 р. - завершення колективізації в Україні
15 березня 1939 р. - проголошення незалежності Карпатської України
I вересня 1939 р. - початок Другої світової війни
17 вересня 1939 р. - перехід Червоною армією польського кордону
листопад 1939 р. - включення Західної України до складу УРСР
серпень 1940 р. - включення Бессарабії і Північної Буковини до складу УРСР
22 червня 1941 р. - напад Німеччини на СРСР. Початок Великої Вітчизняної війни
ЗО червня 1941 р. - прийняття Акта проголошення Української держави у Львові
22 липня 1942 р. - повна окупація території України загарбниками
грудень 1942 р. - початок визволення України
6 листопада 1943 р. - визволення Києва
січень-лютий 1944 р. - Корсунь-Шевченківська наступальна операція
I I травня 1944 р . - прийняття постанови Державного комітету оборони про виселення та
тар з Криму
жовтень 1944 р . - звільнення України від окупантів
квітень 1945 р . — Україна - співзасновниця ООН
9 травня 1945 р. - День Перемоги, завершення Великої Вітчизняної війни
березень 1946 р. — саморозпуск УГКЦ
19 46-1 947 p p . - голод в Україні
квітень—липень 1947 р. - операція «Вісла»
лютий 1954 р. - входження Кримської області до складу УРСР
1956 р, - X X з’їзд КПРС
1959 р. - утворення Української робітничо-селянської спілки
1965 р. - початок економічних реформ («косигінські реформи»)
вересень 1965 р. - акція протесту дисидентів в столичному кінотеатрі «Україна»
1976 р. - утворення Української Гельсінської групи
1985 р. - початок «перебудови»
26 квітня 1986 р. - вибух на Чорнобильській АЕС
липень 1989 р. - загальноукраїнський страйк шахтарів
вересень 1989 р. - виникнення Народного руху України за перебудову
жовтень 1989 р. - прийняття Верховною Радою Закону УРСР «Про мови в Українській РСР»
1989-1991 p p . - формування багатопартійної системи в Україні
березень 1990 р. - перші альтернативні вибори до Верховної Ради УРСР
16 липня 1990 р. - прийняття Верховною Радою Декларації про державний суверенітет
України
24 серпня 1991 p . - прийняття Верховною Радою УРСР Акта проголошення незалежності
України
1 грудня 1991 р. - Всеукраїнський референдум. Обрання президентом України Л. Кравчука
6 грудня 1991 р. - заснування Збройних сил України
8 грудня 1991 р. - створення Співдружності Незалежних Держав (СНД)
січень —лютий 1992 р. - затвердження державної символіки України
липень 1994 р. - обрання президентом України Л. Кучми
1995 р. - Україна - член Ради Європи
28 червня 1996 р. - прийняття Конституції України
вересень 1996 р. - запровадження національної валюти (гривні)
липень 1997 р. - підписання Хартії про особливе партнерство між Україною і Організацією
Північноатлантичного договору (НАТО)
грудень 2004 р. - обрання президентом України В. Ющенка
грудень 2005 р. - надання Україні статусу країни з ринковою економікою
травень 2008 р. - Україна - член Світової організації торгівлі (СОТ)
січень 2010 р. - обрання президентом України В. Януковича
ЗМ ІСТ
Як користуватися довідником........................................................................................................ З
В с т у п ................................................................................................................................................. 7
Тема 1. Стародавня історія У країни............................................................................................................ 7
Тема 2. Виникнення та розквіт Київської Р усі........................................................................................... 17
Тема 3. Київська Русь за часів роздробленості. Галицько-Волинська держава..................................... 28
Тема 4. Політичний устрій, соціально-економічний, культурний розвиток
Київської Русі та Галицько-Волинської держави в IX-XIV от..................................................... 33
Тема 5. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та інших держав
(друга половина XIV - перша половина XVI с т .)........................................................................... 38
Тема 6. Українські землі в другій половині XVI ст..................................................................................... 49
Тема 7. Українські землі в першій половині XVII ст.................................................................................. 60
Тема 8. Початок Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст....................... 66
Тема 9. Українські землі наприкінці 50-х - у^О-ті роки XVII ст.............................................................. 74
Тема 10. Українські землі наприкінці XVII - в першій половині XVIII ст..................... 81
Тема 11. Українські землі в другій половині XVIII ст.................................................................................. 87
Тестові завдання до пройденого м ат еріалу............................................................................................. 97
Тема 12. Українські землі у складі Російської імперії наприкінці XVIII —в першій половині XIX ст. . 103
Тема 13. Західноукраїнські землі наприкінці XVIII - у першій половині XIX с т ................................... 112
Тема 14. Культура і освіта України кінця XVIII - першої половини XIX ст.............................................. 116
Тема 15. Наддніпрянська Україна в другій половині XIX ст....................................................................... 121
Тема 16. Західноукраїнські землі у складі Австрійської (Австро-Угорської) імперії
в другій половині XIX - на початку XX ст...................................................................................... 129
Тема 17. Культура України в другій половині XIX - на початку XX ст...................................................... 133
Тема 18. Українські землі у складі Російської імперії на початку XX ст................................................... 138
Тема 19. Західноукраїнські землів першій половині XX ст......................................................................... 148
Тема 20. Україна в Першій світовій війні...................................................................................................... 152
Тема 21. Українська революція...................................................................................................................... 156
Тема 22. Український державотворчий процес (1918-1920 pp.)................................................................... 163
Тема 23. Українська СРР в умовах нової економічної політики (1921-1928 pp.)....................................... 178
Тема 24. Україна в 1929-1938 рр..................................................................................................................... 184
Тема 25. Західноукраїнські землі в 1921 -1931 рр......................................................................................... 195
Тема 26. Україна під час Другої світової та Великої Вітчизняної воєн (1939-1945 рр .)........................... 204
Тема 27. Післявоєнна відбудова і розвиток України в 1946 - на початку 1950-х р ок ів ........................... 220
Тема 28. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства (1953-1964 рр.) 227
Тема 29. Україна в період загострення кризи радянської системи............................................................ 234
Тема ЗО. Розпад Радянського Союзу та проголошення незалежності України.......................................... 243
Тема 31. Україна в умовах незалежності...................................................................................................... 254
Пробний тест (аналогічний до ЗИО).............................................................................................................. 282
Перевірте відповіді............................................................................................................................................. 291
Хронологічна таблиця...................................................................................................................................... 292
www.testosvit.com
295
Н авчальне видання
ЛЕБЕДЄВА ЮЛІЯ ГЕННАДІЇВНА
Історія України
Довідник для підготовки до ЗНО
Повний ш кільний курс
Рекомендовано
М ініст ерством освіти і науки,
молоді та спорту України
Головний редактор Н. Заблоцька

Редактор Ю. Раєвський
Художній редактор Л. Кузнецова
Технічний редактор Ц. Федосіхіна
Коректори А Кравченко, С. Романичева
Комп’ ютерна верстка С. Лобунець
Формат 84x108/^^.
Ум. друк. арк. 31,08. Обл.-вид. арк. 27,97.
Тираж 10023 нр. Вид. № 1242.
Зам. № 12-11-2102.
Видавництво «Генеза», вул. Тимошенка, 2-л, м. Київ, 04212.

Свідоцтво суб’ єкта видавничої справи
серія ДК № 3966 від 01.02.2011.
Віддруковано з готових позитивів у

ТОВ «ПЕТ», вул. Ольмінського, 17, м. Харків, 61024.
Свідоцтво суб’єкта видавничої справи серія ДК № 3179 від 08.05.2008.
www.testosvit.com
Високий рівень готовності до тестування
забезпечать нові серії посібників
видавництва «ГЕНЕЗА»
%
О Т
Твій репетитор.
Комплексне видання
універсальний посібник, у якому
подано оптимальний обсяг
теоретичного і практичного матеріалу
Повний к
шкільний курс Р
увесь матеріал з предмета,
необхідний для ґрунтовної
підготовки до з н о
Тренувальні
тести
тренінг-підготовка до ЗНО
за типовими тестами
Посібник для підготовки

до ДПА та ЗНО
зно унікальна методика
одночасної підготовки
до ДПА та з н о
ЗНО за ЗО днів
експрес-курс для швидкої та ефективної
підготовки до тестування
ГОЛОГРАФІЧНА МАРКА ГАРАНТУЄ

ОРИГІНАЛЬНІСТЬ І ЯКІСТЬ ЦЬОГО ВИДАННЯ.
ЗАХИЩЕНО ЗАКОНОМ УКРАЇНИ З питань реалізації звертатися: IS B N 9 7 8 - 9 6 6 - 1 1 - 0 2 0 3 - 2
«ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО ТА СУМІЖНІ ПРАВА»
ТОВ «Центр навчально-
Б У Д Ь -Я К А П ІД Р О Б К А методичної літератури»,
Т А К О П ІЮ В А Н Н Я тел.: (044) 408-73-81,408-75-66,
П Е РЕ С Л ІД У Ю ТЬС Я З А К О Н О М ! 408-38-21,497-95-62
Про виявлені підробки повідомляйте e-m ail: books@cnml.com.ua;
за телефоном (0 4 4 )4 2 6 -8 5 -9 3 . sales@cnml.com.ua
В и н а го р о д у га р а н ту єм о ! Іт ернет-магазілн: www.cnml.com.ua 9 789661 102032

Lebedieva Iug Istoriia Ukrayini Dovidnik Dlia Pidgotovki Do

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

You might also like

Lebedieva Iug Istoriia Ukrayini Dovidnik Dlia Pidgotovki Do

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Lebedieva Iug Istoriia Ukrayini Dovidnik Dlia Pidgotovki Do

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Ю .Г.

Рекомендовано М ініст ерст вом освіти і науки, молоді та спорту України

© Лебедєва Ю.Г., 2013

Завдання № 1, з вибором однієї правильної відповіді з чотирьох варіантів

Завдання № 2, спрямоване на перевірку уміння працювати з текстовим джерелом

Завдання № З, спрямоване на перевірку уміння працювати з фотодокументами

Завдання № 4 і № 5 досить складні і потребують більшої концентрації уваги.

Завдання № 4, на встановлення правильної відповідності

Завдання вимагає співвіднести події й факти з роками, в яких вони відбувалися.

Завдання № 5, на встановлення правильної послідовності

Бахчисарайський договір укладений між Московською державою і Туреччиною в 1681 р.

Завдання № 6, з вибором трьох правильних відповідей з шести варіантів

Періоди Назва періоду Хронологічні межі

I Давня історія України з найдавніших часів до IX ст.

Тема 1. Стародавня історія України

Назва періоду Хронологічні межі (умовно)

палеоліт I млн - X тис. років до н.е.

Поява первісної людини на території України. Ранній палеоліт

Хвойка Вікентій В’ячеславович (1850-1914) - український археолог. До­

Трипільська культура з’явилася на початку IV тис. до н. е. Вона поширилася з Покуття,

Довготривале проживання населення трипільської культури на значній території Східної

Археологічна культура Територія розселення Господарство Суспільне життя Духовний світ

Ранній залізний вік

Археологічна Територія розсе­ Господарське Суспільний Духовний

Ч о р н о л іс ь к а Правобережна Орне землеробство Побудова систе­ Існування вели­ Поховання

Скіфи-кочівники Причорноморські степи Правобережжя, частина Лівобережжя до р. Молочної

Царські скіфи Степовий Крим, Приазов’я до р. Дону

Скіфи-землероби Лісостепове Лівобережжя

Розквіт сарматського суспільства припадає на І от. н. е.

Античні поліси-держави (міста-держави) Північного Причорномор’я

Жителі міст-полісів сповідували політеїстичну релігію. Культи відправлялися у капи­

Велике переселення народів

Східнослов’янські племінні союзи

Назва союзу Територія розселення

поляни Середнє Подніпров’я від р. Тетерів до річок Ірпінь і Рось

тиверці Дністровсько-Прутське межиріччя до Південного Бугу

Господарське життя. Давні слов’яни займалися землеробством (вирощували просо, яч­

Утворення держави - Київська Русь

У V II I -I X ст. склалися реальні політичні передумови для утворення на основі Полян­

Основні теорії щодо етнічної приналежності Київської Русі

• формування українського, російського і білоруського етносів розпочалося до виникнен­

Суспільний устрій Київської Русі у І Х - Х ст.

Руські купці з Києва до Константинополя діставалися за 3 0 -4 0 днів. Возили хліб, реміс­

Володимир Великий (?-1015). У 978 р. у боротьбі за батькову спадщину став

Запровадження християнства. У 988 р. Володимир запровадив християнство як держав­

Ярослав Мудрий (978—1004) - князь новгородський і київський. Прагнучи

рота з надбрамною церквою Благовіщення Богородиці.

Закладення собору Святої Софії демонструвало рів­

З іменем Ярослава пов’язують створення першого писемного зведення законів Київської

Любецький з’їзд та його рішення

Подія Мета прийнятих ухвал Новизна принципу отчинності

Піднесення могутності Київської Русі

Володимир Мономах (1053—1125). Онук візантійського імператора і Яро­

Головні причини роздробленості Київської Русі:

аг; 'л - Л І liiiHcuice

: ’ & ^ ? г7 о “? їя з = з ^ п Т а а Г °- галицько-волинське князівство

У 1153 р. галицький стіл перейшов до Ярослава. Князь намагався уникати конфліктів

Ярослав Осмомисл (1130-ті pp. — 1187). Князь галицький на прізвисько

Роман Мстиславич (7-1205). У 1199 р. об’єднав Галицьке й Волинське кня­

Хвойка Вікентій В’ячеславович (1850-1914) - український археолог. До

Археологічна Територія розсе Господарське Суспільний Духовний

Ч о р н о л іс ь к а Правобережна Орне землеробство Побудова систе Існування вели Поховання

Жителі міст-полісів сповідували політеїстичну релігію. Культи відправлялися у капи

Господарське життя. Давні слов’яни займалися землеробством (вирощували просо, яч

У V II I -I X ст. склалися реальні політичні передумови для утворення на основі Полян

• формування українського, російського і білоруського етносів розпочалося до виникнен

Руські купці з Києва до Константинополя діставалися за 3 0 -4 0 днів. Возили хліб, реміс

Запровадження християнства. У 988 р. Володимир запровадив християнство як держав

Закладення собору Святої Софії демонструвало рів

Володимир Мономах (1053—1125). Онук візантійського імператора і Яро

Роман Мстиславич (7-1205). У 1199 р. об’єднав Галицьке й Волинське кня

Внутрішня політика Данила характеризувалася відбудовою розорених міст, споруджен

Нестор (бл. 1055 - бл. 1113) - видатний український письменник, філо

Формуються різні архітектурні школи. У монастирському бу

Муроване церковне будівництво поступалося дере

Господарство. До X V I ст. татари займалися кочовим скотарством та примітивним земле

тяглові селяни за користування землею виконували відробіткову повинність зі своєю тягло

Раби, челядь та холопи поступово перетворювалися на залежних селян. Селяни сплачува

Інколи магістрат поділявся на колегії. Засідав магістрат у спеціальному приміщенні - ра

Дрогобич Юрій (Котермак) (бл. 1450—1490). Український учений, доктор фі

Почалася реформа, яка передбачала переміряння селянських наділів та закріплення нор

Підтримує козацтво і частина шляхти Литовського князівства, яка не змогла підтверди

Упродовж існування Запорізькі Січі різнилися плануванням, системою укріплень, кон