Грецький роман — жанр грецької і римської літератури, що виник I—III ст. н. е.

, як останній спалах
еллінської літератури. Античні вчені не дали цьому новому жанрові певного сталого
найменування, називаючи його «оповіддю», «повістю», «оповіданням» і навіть «діянням» чи
просто «книгою». Назва «роман» з'явилася значно пізніше, в часи розвинутого Середньовіччя,
коли поширилася написана романською (а не латиною) мовою так звана «La come Romane»
(«романська казка», «романська оповідка»), тобто розповідь з обов'язковим любовним сюжетом.

На думку Б. Е. Перрі, романами варто було б вважати лише ті твори, які мають літературні та
мистецькі цілі, а не твори з пропагандистськими або інформаційними установками. Вчений
упевнений, що романом слід вважати довге прозаїчне оповідання, що доставляє читачам
задоволення або спонукає їх духовно вдосконалюватися. Метою роману є він сам, тобто оповідь
сама по собі, а не передача історичних, наукових чи філософських знань.

За тематикою античні романи зазвичай групують таким чином:

 історичні;
 міфологічні;
 шляхові;
 утопічні;
 любовні та пригодницькі;
 християнські;
 біографічні;
 комічні і сатиричні.

Новий жанр спирався на численні джерела: народноказкові історії про героїв, описи фантастичних
подорожей, людських почуттів і психологічних страждань, поширені в попередній літературі,
мотиви драматичних та ліричних творів. Проте характерно, що романісти відмовляються від
міфологічних сюжетів і будують оповідь на фактах реальної дійсності, шо й становлять тло для
драматичної історії кохання. Одна з головних цілей авторів романів — показати благородні вчинки
героїв, джерелом яких є постійна чистота помислів і почуттів закоханих юнака й дівчини. Друга
мета — розкрити велич цього всепереможного кохання, що допомагає героям пройти часом
тернистий шлях, перемогти душевний біль і страждання.

Давньогрецькі романи, незважаючи на певні конкретні розбіжності, разом із тим мали багато
спільних рис. У них завжди йшлося про історію закоханих юнака й дівчини, з якими, вже після
знайомства і навіть шлюбу, траплялися найдивніші заплутані пригоди. Герой і героїня в усіх
романах зображувалися надзвичайно вродливими, інші персонажі часто порівнювали їх з богами,
які зійшли на землю, в їх засліплюючу красу закохувалися з першого погляду, величезні натовпи
людей в шанобі схилялися перед ними. Герої незмінно зберігали вірність один одному, що
витримувала найтяжчі випробування. Вони наділялися лише позитивними якостями й чеснотами,
тому ставали героями ідеальними.

Грецький роман може бути віднесений до типу романів випробувань. Це випробування вірності і
любові героїв. Крім того випробовується їх благородство, сміливість, сила, іноді — розум. Герої
витримують ці випробування, молот подій нічого не розбиває, тільки підтверджує стійкість героїв.
Роман повторює думку, що прийшла з філософії стоїцизму і вже з'явилася в комедіях: можна
змінити умови життя людини, проте людських якостей відібрати неможливо.
Найвідоміші античні романи:

- Роман «Хереї та Калліроя»

- «Роман про Олександра»
- «Вавілоніка»
- «Неймовірні пригоди з іншого боку Тули»

Одним із найпоширеніших жанрів куртуазної літератури був лицарський роман. Творцями цих
романів були поети, яких називали труверами. Вони перебували на службі в замку магната, де
високо цінували талант і мистецтво складати романи. Трувери писали про подорожі та пригоди
лицарів, ідеалізуючи феодальний лад та дворянську верхівку. Сюжети творів запозичували з
античної літератури або з легенд і переказів народів Західної Європи. Головними героями таких
романів були мандрівні лицарі, що вершили подвиги в ім’я добра, честі та справедливості,
прославляючи ними панну свого серця.

Куртуазний роман виник у другій половині XІІ ст., проте залишився близьким до епосу. Тут
панували ті самі уявлення про честь, славу, сором і ганьбу, носієм яких виступав головний герой,
який здійснював подвиги заради захисту і підтримки слабких. Разом з тим, на відміну від епосу,
куртуазний роман створювався як заздалегідь підготовлена вигадка про різноманітні пригоди
лицарів, їхні зустрічі з велетнями.

Ідеалом, до якого прагнули герої, став образ куртуазного лицаря — синтез героїчної доблесті,
християнської любові, лицарської честі, галантних манер, вірності дамі серця, захисту слабких і
ображених.

Романи складалися з двох частин — попередньої і головної. У першій частині головний герой
доводив своїми подвигами, що він гідний звання лицаря і куртуазного героя. Лицар долав
перешкоди, здійснюючи подвиги. У подальшому розвиток сюжету полягав у відновленні
внутрішньої гармонії персонажа, поверненні до ідеалу, але на новій сходинці, яка була
вистраждана і збагачена досвідом мандрів, пригод і небезпеки.

Отже, куртуазний роман став своєрідним різновидом роману випробувань. Від епосу він
відрізнявся тим, що розкривав індивідуальну долю героя через його внутрішній світ. Зокрема,
герой роману робив певні помилки, його вчинки були спрямовані не на покращання дійсності, а
лише на усунення зла. Однак і світ ніяк не змінював героя, його моральних принципів та поглядів
на дійсність. Романи були сповнені драматизму, проте не мали навіть натяку на трагедійність
ситуації, не переростали у безвихідний конфлікт, оскільки між почуттям і обов’язком не могло бути
непримиримого антагонізму. Отже, ці романи були цілком оптимістичними.

Лицарський роман описував пригоди і почуття шляхетного закоханого лицаря, з яким пов’язані всі
події роману. У сюжеті значне місце посідали подвиги героя на честь Прекрасної Дами або заради
захисту скривджених. Провідну роль відігравав мотив кохання. Лицарський роман перейняв від
героїчного класичного епосу риси борця, захисника держави в боротьбі проти завойовників,
безмежну відданість спільній справі, вірність сюзерену. Однак, на відміну від епосу, в лицарському
романі з’явилися мотиви особистісних інтересів.

Джерелом лицарського роману була усна творчість європейських народів і народів Сходу, а також
антична література.