Мама

a) моє дитинство з нею

б) мама моїми очима зараз. Наше спілкування зараз
в) мамине ставлення до мене

а) Я стараюся обʼєктивно дивитися на речі і хочу знайти щось хороше у мамі з

періоду мого дитинства. Але радше постараюся згадати маленьку мене і як проходили
мої будні, живучи поруч із мамою.
На згадку зразу спадає те, що я ділила маму на «добру» і «погану». Процентне
співвідношення десь 20/80 (більше, «поганої» , на жаль).
Мама весь час була знервована з роботи, не хотіла, щоб до неї хтось підходив, щоб я
їй що-небудь розказувала, бо «я не хочу засмічувати свій мозок», коли я трішки
підросла, то вона просто силою виштовхувала мене зі своєї кімнати, коли мені щось
треба було від неї. В мами часто було безсоння, мігрені, погане самопочуття, її
дефолтами станом був стан на межі зриву і вона зривалася на нас. Кричала, могла
кинути в мене якусь річ, а ще вона любила словесно ображати. Казала, що я
overweighted, нагла і москалька (у мого тата є російське коріння) і це йшло крізь
все дитинство.
Все ж ми довіряли їй більше, бо боялися тата, терпіли це, бо треба було підтримки
хоч одного із дорослих.

Отже, мама більше зосереджувалася на своїх проблемах. Ще з першого класу включно

мама не робила нам сніданок, не прокидалася, щоб провести нас до школи, не робила
домашніх завдань із нами, не водила по гуртках (певний час вона платила студентці,
щоб вона нас водила, а потім ми вже самі ходили). Вона не знала чим я займаюся, хто
мої друзі, які у мене проблеми (це обов’язково треба було тримати від неї в
секреті!)
Коли мама зривалася, вона просто хотіла тебе знищити, в той момент вона ненавиділа
тебе і в ній уже говорили тільки нерви. Вона часто застосовувала фізичну силу.
Але! На відміну від тата, у мами було почуття провини, часто вона вибачалася за
скоєне («добра мама»), обіцяла все виправити, жалілась на нервовість і що це в неї
життя таке і дуже хотіла почути, що ми пробачили. Чим далі я росла, тим більш
нераціональною ставала поведінка мами і я почала її жаліти, оскільки бачу там
велику проблему, яка керує моєю мамою.
Мінус «доброї мами» полягає в тому, що вона все ще така сама нервова. Після того,
допустимо, як вона зірветься на тебе (фізично також), вона буде стукати в двері
годинами (у моїй кімнаті не було замку, на жаль, але я могла закритися у ванній),
або силою обіймати, навіть коли ти не хочеш, бо вона все ще була такою ж нервовою,
але гнів змінявся на милість.

Мама все-таки єдина з батьків, хто думав про те, щоб нам щось дати. Вона возила нас
в оперу, музеї, купувала книжки, віддала в музичну школу. До 6-7 років маму це
цікавило (хоча недостатньо, щоб самій прийти в ту саму музичку чи художку, чи на
який-небудь наш концерт, чи на батьківські збори). Вона їздила з нами на море,
купувала нам одяг (хоча більшість купувала бабуся), робила вилазки у Львів на
«культурну програму», ходила з нами на прогулянки до лісу в селі.
Це все і є добра мама для мене, (на цей раз добра без лапок). Вона по-своєму, все-
таки турбувалася, я звинувачую скоріше її невроз у найгірших її вчинках і в тому,
що вона нездатна була себе контролювати (в пункті б)

З часом, коли я переросла маму в рості і стала підлітком, я почала бачити її радше
як маленьку, безпорадну людину, коли вона була у своїй нервовій злості вчергове.
Тобто, я перестала боятися нервової мами, я вважала її жалюгідною і завжди давала
відпір. Я стала огризатися, завжди знала, що відповісти.

Я вважаю, що не була хорошою дочкою для мами. Завжди в лице казала їй, якою
жалюгідною її вважаю (мені соромно за це, коли я set my boundaries по телефону з
момою востаннє (розказувала на сеансі), що було дуже правильно, я все одно мала
нічний кошмар опісля, в якому я ображаю маму, як в підліткові роки і я плакала,
коли прокинулася).

Було дуже багато епізодів з мого дитинства, коли мама кардинально і сууупер
нераціонально зривалася, заливала водою мою кімнату, чекала, поки я вистрибну з
вікна, навіть кусалась.

Отже, якщо підсумувати, то до 16-17 років переважно мама не хотіла мене бачити,
або зривалася і кричала, до того часу всі хороші проблиски нашого спілкування
зникли остаточно, а потім я переїхала:)

У мене найгірші стосунки з мамою серед сестер, які, як і в ранньому дитинстві,

вважають її жертвою обставин і єдиним їхнім «родітілєм».

Мама дуже часто або сиділа в шубі та зимовому взутті в хаті, або повністю гола!!!
Повністю! Вона кожного дня купувала півкіло цукерок «молочна капля» і, лежачи в
ліжку, все зʼїдала. День у день. Навколо неї в її дуже красивій кімнаті завжди було
купа сміття, ось цих папірчиків. Ехх, я здається розумію зараз. Вона дійсно жила
дуууже нервовим життям, стараючись своїм розумом заробити нам гроші (тато був
Скруджом Макдаком і я обовʼязково скажу про його економічне насильство, бо це
дійсно варто окремої книги).

Які мамині вчинки найбільш болючі для мене?

Коли вона кинула мене маленьку посеред чужого міста без грошей і телефону і мені
довелося самій добиратися додому.

Те, що вона «поділила дітей» (Катя і Юстя тепер її діти, за них вона ручається,
хоча Катя на той момент вже незалежно собі жила в Києві пару років) відмовилася
від мене і мені довелося піти на «угоду з дияволом», підписавши контракт з татом
(ууу, я про це точно згадаю, коли про нього писатиму).

Оскільки я тепер «не її відповідальність» (мені було 17), то вона просто кинула
мене і в столицю я приїхала, маючи 8 гривень на карті, коли я їй дзвонила, вона,
звісно, кидала трубку. Мама це любить (а я це теж перейняла:(( )

б) Зараз я бачу маму, як людину, яка застрягла. Ще із самих ранніх моїх років вона
ненавиділа моє рідне місто (куди її привіз тато), ненавиділа цю роботу і шлюб з
татом і весь час жалілася. Ми, як діти, завжди спонукали маму до змін, до кращого,
вона багато обіцяла, але ніколи не виконувала. Мабуть, тому зараз мені так важливо
діяти, бо я не хочу бути там, де моя мама.
Мама невпевнена в собі, не знає що красива, не знає, що розумна. Ми мали це їй
казати. Разів 2 чи 3 на тиждень точно був такий перформенс.
Я вважала і вважаю, що це абсолютно неприйнятно ходити по хаті голою в присутності
дітей, але вона це робила:( частіше маму можна було побачити таку, ніж одягненою.
Я хочу вийти на нормальний рівень стосунків, а для цього, ти права, я хочу
докорінно маму змінити, я впевнена на 100 000 000%, що це покращить рівень її
життя.

Найбільш переломним моментом у спілкуванні з мамою став карантин, який ми із

сестрами провели у селі в бабусі (без мами чи тата на ті 3 місяці). Це був дуже
нехороший період для мене, я вперше стикнулася з тим, що не бачу сенсу виходити зі
своєї темної кімнати, була впевнена, що люди, які посміхаються, просто вдають,
нервово відрізала прядку волосся і… вперше задумалася про спілкування з мамою. Мене
переповнювали образи до неї, в голові весь час крутилися всі болючі ситуації, я
уявляла, що скажу їй, хотіла, щоб вона все зрозуміла, вибачилася і тоді…в мені
включився якийсь психологічний блок на неї. Мама дзвонила сестрам, вони вимагати
сказати їй хоч три слова, але в мене не виходило, я просто фізично не могла
відкрити рота і що-небудь їй сказати.
Так тривало, поки мама не приїхала в село через 3 місяці. Звичайно, вона захотіла
розібратися у причинах мого мовчання і я хотіла(дійсно хотіла) викласти весь той
монолог зі своєї голови, але я просто не могла ні слова сказати.
Вона або обіцяла знову все на світі, лиш би я заговорила з нею, або силою сиділа на
мені тримаючи мої руки, вимагаючи хоч слово (спойлер: не помогло).
Якщо схематично описати подальше спілкування:
Вернулася із карантину+ми жили як співмешканці весь 11 клас (сварки+взаємний ігнор)
—> переїхала в Київ (забила на неї) —> війна, переїзд в Голландію, поїздки в
Україну і намагання покращити спілкування зі всіма і стати кращою людиною.

в) Тут буде недовго. Як я вже згадувала вище, мама відділяла мене від Каті та Юсті.
З одного боку, і вона, і тато, думали, що я найрозумніша серед нас трьох і талант (
і це неправда, мої сестри дуже розумні). З іншого, мама вірила, що я зіпʼюся,
знаркоманюся і зі мною завжди все буде погано, я не дам раду собі в житті і моїм
сестрам доведеться за мною весь час приглядати (витягувати з притонів), в мене
шизофренія чи щось подібне. Вона не довіряла мені. Коли вона знову кудись їхала в
невідомому напрямку, вона залишала гроші лише Юсті і карту банківську мала лише
Юстя (бо я ж ненадійна, вітряна, зразу все потрачу, мені не можна довіряти). Мама
вважала мене маніпулятивною, дуже наглою, гострою на язик і абсолютно нежіночною.
Зараз дзвінок до неї, або від неї, це дзвінок з минулого, того абсолютно чужого
минулого, в яке я ніколи не хочу вертатися.
Я не зразу почала брати від мами трубку, але коли почала, теми наші обмежувалися
їжею та погодою. Згодом, коли мама зрозуміла, що трубку я братиму, вона почала
випалювати на мене всі свої упередження і те, що «я пішла по кривій, себе гублю,
розгублю таланти, ніким не стану», хочааа моєю двійняшкою, котра пішла моїми
стопами і зробила аналогічний крок зі зміною університетів вона, звісно, пишається.
Кожен крок Юсті — для мами продуманий та раціональний, кожен мій крок — точно
кимось навʼязаний, я ж ні на що не здатна.
Вона повірити не може, що у мене є стосунки, старається щось у них знайти, або «це
я Влада каблуком зробила і ніяк інакше», або « ти ж мене більше за Влада любиш?»,
або «от Влад — людина, вчиться і працює, не заважай йому». Це, до речі, було
сказано, як привітання на мій 19 День Народження як реакція на те, що Влад його
мені спланував як романтичне побачення (ми святкували в Києві). «Влад має вчитися,
не відволікай його собою на весь день», «мам, сьогодні субота», «..ееммм, ну, мої
студенти і в суботу вчаться». Кінець!