Білет №15

1.Значення запровадження на Русі християнства.

У Х ст. християнство стало панівною релігією в Європі. На Русі про християнство також було відомо задовго
до релігійних реформ Володимира Великого: християнами були Аскольд і Дір. Достовірним є факт хрещення
княгині Ольги у 958 р. Але вирішальним для процесу християнізації нашої країни було введення цієї релігії як
державної в 988-990 рр. На Русі християнство позитивно вплинуло на розвиток освіти, мистецтва, літератури,
науки. На краще змінився світогляд руського народу. Церкви та монастирі стали осередками культури. Через
те, що Україна-Русь прийняла християнство з Візантії, в Київ приїхало багато грецьких священників,
письменних людей, які сприяли поширенню грамотності та знань про всесвіт та минулі цивілізації. Україна
почала процвітати: були написані перші книги, відкриті школи, запроваджено грошову систему. Велику роль у
підвищенні культурного рівня населення відіграли монастирі, де велося літописання, створювались бібліотеки,
школи, малювання, ікони. В Київській Русі існувало до 30 монастирів. Першим і найбільшим була Києво-
Печерська Лавра заснована у 1051 році. Назву «Печерський» монастир отримав від печер, де мешкали його
перші поселенці. Засновниками монастирі вважалися ченці Антоній та Феодосій. Тут працювали Нестор-
Літописець,, чернець-живописець Алімпій, чернець-лікар Агапіт. Запровадження християнства як державної
релігії (988-989 рр.) відіграло величезну роль в консолідації феодальної держави. Християнство відображало
ідеологію феодального ладу. Разом з позитивними якостями, релігія виправдовувала соціальну нерівність і
гноблення людей. Церква, яка згодом стала великим землевласником, надавала велику ідеологічну підтримку
державі, щоб стабілізувати становище правлячого класу. Прийняття християнства було важливим й для
підняття престижу Київської Русі. Церква допомагала підвищувати рівень культури, мистецтва, літописання та
архітектури. З поширенням християнства Візантійська література почала потрапляти у Русь. Таким чином
запровадження християнства допомогло поширенню писемності на Русі, наблизило Київ до європейських
держав.

2.У чому історичне значення 4 Універсалу Центральної Ради?

Кризовий період розвитку українського національного руху та зміна поглядів ЦР. В кінці грудня почався
загальний наступ радянських військ проти УНР. Більшовицького удару один за одним зазнали крупні
промислові центри України: Катеринослав, Олександрівськ, Полтава, Харків, Одеса. Чотирма фронтами
російсько-більшовицькі війська наступали на Київ (з півночі, північного сходу, від Чорного моря, від Полісся).
Цей наступ був добре завуальований: він ішов під егідою більшовицької «Харківської Республіки», зовні це
виглядало так, ніби українці б'ються поміж собою.

Українські селянські маси не були виховані в національному дусі, тим паче попадали під широкий
пропагандистський вплив більшовиків про поділ землі, тому були нейтральними, або навіть допомагали
російській армії, не розуміючи, що самі готовлять собі нову неволю.

ЦР, як відомо, регулярного війська не мала, бо всяке військо вважала «знаряддям пануючого класу над
працюючим народом», тому її військові сили, нашвидкоруч створювані під час більшовицького наступу, хоча
чисельно не були набагато меншими від російських, але були розкидані по всій Україні, неорганізовані проти
нової червоної гвардії, створеної з росіян, латишів, мадьярів тощо.Для все більшого кола українських політиків
ставало зрозумілим, що перебудувати Росію на федеративних засадах не вдасться, що прагнення до автономії в
складі Росії не виправдало себе. Зростало прагнення до повного розриву з російським центром. До цього
підштовхували і зовнішні обставини, пов'язані з прийняттям Брестського миру.Становище української делегації
в Бресті, де відбувалися мирні переговори, ускладнювалося тим, що III-й Універсал (листопад 1917 р.)
проголосив УНР, але в федерації з Росією. Тепер, у Бресті, Лев Бронштейн-Троцький та представники деяких
європейських держав посилалися на те, що підписувати її може лише суверенна, незалежна ні від кого держава.
Тоді ЦР вирішила прискорити проголошення самостійності України. 11 січня Мала Рада ЦР прийняла 4-й
Універсал, який на другий день в будинку Педагогічного музею на відкритому засіданні проголосив М.
Грушевський. Перш ніж зачитати текст Універсалу, Грушевський у короткому виступі наголосив на двох
мотивах прийняття рішення: «дати нашому правительству змогу довести справу миру до кінця і захистити від
усяких замахів нашу країну».Зміст IV Універсалу: 1) проголошувалася незалежність, суверенність УНР; 2)
стверджувалося, що Україна хоче жити в мирі з усіма сусідами, але жоден з них не має права втручатися в її
внутрішні справи; 3) урядові доручалося довести до кінця переговори з Центральними державами, укласти з
ними мир; демобілізувати армію, яка по укладенню миру буде замінена міліцією; 4) всю землю роздати селянам
без викупу на початку весняних робіт; 5) націоналізувати ліси, води і підземні багатства краю; 6)
проголошувалося, що держава бере під свій контроль усі банки; 7) ставилося завдання найближчим часом
скликати Українські Установчі Збори, що схвалять Конституцію УНР.Зразу після прийняття IV Універсалу
Генеральний Секретаріат було перейменовано на Раду Народних Міністрів, головою якої обрано В.
Винниченка.Історичне значення IV Універсалу полягає в тому, що він, проголосивши незалежною суверенною
державою УНР, завершив процес складного, суперечливого розвитку українського національно-визвольного
руху, який врешті-решт з великим запізненням відкинув ідеї автономії і федералізму. Прийняття Універсалу
означало остаточний розрив з імперським центром. Але, на жаль, цей кульмінаційний момент в історії
державотворення України було досягнуто не на хвилі піднесення українського національно-визвольного руху, а
в один з найкризовіших періодів його історії часів громадянської війни.

3.У чому суть кризи радянського суспільства ,що склалася у 1964-1985р?

Після усунення М.Хрущова суть консервативного курсу нового керівництва визначається єдиним словом -
"стабілізація", яке стало своєрідним символом брежнєвської епохи. Проте досягти цієї мети, як зазначають
дослідники цього періоду, відразу проводячи жорсткий консервативний курс, було неможливо, адже система
втратила два важливих стимули розвитку економіки: зі смертю Сталіна - страх перед репресіями, з усуненням
Хрущова - ентузіазм і романтичну віру. У 1965 р. почалася економічна реформа з метою прискорення науково-
технічного прогресу, інтенсифікації розвитку народного господарства СРСР.Сільське господарство: Реформа в
сільському господарстві передбачала:

o підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію;

- встановлення твердих планів закупівлі сільськогосподарської продукції. За здану понад план продукцію
встановлювалася надбавка 50% закупівельної ціни;

-перерозподіл національного доходу на користь сільського господарства;

-заходи, що сприятимуть розвитку соціальної сфери села.Однак, істотних змін в аграрній політиці не відбулося
- реформа лише дещо "обновила" колгоспну систему. Зміни не призвели до ліквідації відставання виробництва
сільськогосподарської продукції, створення достатку продовольства і сировини для промисловості. Для
забезпечення населення продовольством держава була змушена закуповувати хліб за кордоном.

До цього слід додати безгосподарське використання земель: відведення найродючіших фунтів під індустріальну
забудову, бездумні програми хімізації, меліорації та будівництва штучних водоймищ. Занедбаною залишалися
соціальна та духовна сфера на селі.

Промисловість Реформа в промисловості передбачала перехід від адміністративних до економічних методів

управління:

- переведення підприємств на госпрозрахунок;

-оцінку діяльності підприємств не за валовою, а за реалізованою продукцією;

-створення на підприємствах фондів матеріального стимулювання і т.ін.

Але, з іншого боку, здійснювалася централізація управління економікою: замість республіканських

раднаргоспів, створених Хрущовим, відновлювалася система управління через союзні та союзно-
республіканські міністерства. 95% підприємств України знову були підпорядковані Москві.

На першому етапі проведення реформи забезпечувалися відносно високі темпи розвитку промисловості.
Економісти називали восьму п'ятирічку (1966-1970 рр.) "золотою". В Україні основні виробничі фонди і
загальний обсяг промислового виробництва зросли в 1,5 рази, а національний дохід - на 30%.

Проте вже на поч. 70-х рр. з'явилися перші симптоми краху реформи.

Посилення кризових явищ.Причини провалу економічної реформи сер. 60-х рр.:

-реформа не торкалася основ адміністративно-командної системи, не мала комплексного характеру, не

змінювала структурної, інвестиційної політики;

-партійно-державний апарат не міг, та й не хотів відмовлятися від звичних методів управління економікою.

З поч. 70-х років темпи економічного зростання уповільнюються. Середньорічні темпи приросту валового
суспільного продукту та національного доходу в Україні становили відповідно:

- у 1966-1970 рр. - 6,7 і 7,8%;

-у 1971-1975 рр. - по 5,6%;

-у 1976-1980 рр.-3,4 і 4,3%;

-у 1981-1985 рр. - 3,5 і 3,6%.Низькою була якість вітчизняних товарів. У 1986 р. лише 15,9% промислових
виробів досягли вищої категорії якості.
Збільшився бюрократичний апарат. Щорічно апарат управління зростав на 300-350 тис.осіб, досягнувши у 80-х
рр. 18 млн. Лише у 1975-1985 рр. кількість союзно-республіканських і союзних Міністерств, відомств і
державних комітетів збільшилася приблизно на 20%. Консервативні правлячі кола боялися змін, бачили в них
загрозу своєму пануванню, тому виступали проти радикальних реформ. З'являється "культ сірості" в управлінні
державою.

Посилилися безгосподарність і безвідповідальність, усе більше заявляли про себе корупція, організована
злочинність і "тіньова" економіка.

Таким чином, у 70-80-ті рр. народне господарство вступило у смугу кризи.В Україні все помітніше виявлялася
притаманна колонії структура економіки, що характеризувалася перевагою паливних і сировинних галузей. На
споживчий ринок працювало менше 30% потужностей української промисловості (тоді як у розвинутих країнах
цей показник досягав 50-60% і більше).Економічний потенціал України нарощувався без урахування
екологічних факторів. На території нашої держави було збудовано та будувалося вісім АЕС. Україна, яка
складала 2,6% території СРСР, одержувала більше чверті всіх забруднень.

Рівень життя народу

Протягом 60-80-х рр. спостерігалося певне зростання добробуту народу, підвищення заробітної плати.

Проте цей добробут був відносним: за рівнем життя Україна на поч. 80-х рр. знаходилася серед країн, які
займали 50-60-ті місця у світі. Існував гострий дефіцит промислових і продовольчих товарів, черги стали
ганебною прикметою життя народу.

До того ж відносний добробут народу в 60-70-х рр. забезпечувався за рахунок розпродажу національних
природних багатств - нафти, газу, вугілля, лісу.

Десятки мільярдів карбованців не використовувалися для модернізації народного господарства в цілому, для
істотного покращення соціально-культурної сфери, а просто "проїдалися".

Населення не знало справжньої ціни свого "достатку", того, що він має нездоровий і тимчасовий характер.

Нафтовий "бум" 70-х рр. минув, і в бюджеті СРСР почали з'являтися багатомільярдні дефіцити.