Теорія «поля журналістики» Пєра Бурдьє

Концепція "поля журналістики" П'єра Бурдьє. У сучасному західноєвропейському

журналістикознавстві особливою популярністю користується концепція "поля
журналістики" П'єра Бурдьє. П'єр Бурдьє (1930-2002) - видатний французький філософ і
соціолог, який старанно й послідовно вивчав сучасний стан мас-медіа на прикладі країн з
найбільш розвиненою системою масової інформацій й комунікації. В останній період свого
життя він належав до такого кола французьких інтелектуалів (Жак Дерріда, Поль де Ман,
Жан-Франк Ліотар), які не мали сталого місця праці, а запрошувалися одночасно до
багатьох провідних університетів не тільки Франції, але й світу. Книжка "Про телебачення
і журналістику", створена на підставі лекцій, прочитаних в одній з найвідоміших вищих
шкіл Франції - Колеж де Франс (у 1995-1996 роках), - узагальнила багаторічні дослідження,
висвітлила проблему активного впливу телебачення як комунікаційного каналу поширення
інформації на журналістику в цілому. А за цим постала й загальна картина інформаційного
світу, у якому людство живе сьогодні.
Сучасну гуманітарну науку П. Бурдьє збагатив загальним поняттям соціального поля. Він
вважав, що в суспільному житті співіснують численні поля: політики, економіки, банкової
діяльності і фінансів, культури, спорту та ін. "Поле є місце сил, -відзначив П. Бурдьє, -
усередині якого агенти займають позиції, що статистично визначають їх погляди на це поле
і їх практики, спрямовані або на збереження, або на зміну структури силових відношень,
що створюють це поле" (с. 108-109). Можливо, зрозу-мілішою його думка буде в
інтерпретації відомих авторів: Луїзи Філліпс і Маріанне Йоргенсон, які так сформулювали
думку Бурдьє: "поле - це відносно автономна соціальна сфера, що підпорядкована
визначеній внутрішній соціальній логіці" . Поле - це структурований соціальний простір:
поле сил і поле боротьби за зміну чи збереження цього поля. Слід прийняти до уваги
сукупність силових відношень, що складають структуру поля. Найбільш стійке поле таке,
яке має найбільш розгалужену структуру, а елементи структури істотним чином
відрізняються між собою. Існувати в полі, - у полі літератури, у художньому полі - значить
відрізнятися, відзначає П. Бурдьє. Подамо ще одне визначення сутності цього поняття,
осягнуте через популярний у сучасній філософії концепт гри: за Н. А. Шматко, "поле -
простір гри, що історично склався, із специфічними, властивими тільки цьому простору
інтересами, цілями і ставками, з особливими законами функціонування" . Найбільшою
потужністю наділене те поле, яке володіє ресурсами, що їх можна інвестувати в гру, щоб
отримати прибуток.
Особливу увагу філософ спрямував на вивчення поля журналістики. Поле журналістики,
за П. Бурдьє, утворилося в ХІХ столітті на основі опозиції між газетами, які пропонували
передусім новини сенсаційного характеру, і газетами, що публікували аналітичні матеріали
і коментарі, прагнули підкреслити свою відмінність від перших і голосно проголосити свою
"об'єктивність". Журналістське поле - це мікрокосм, підпорядкований своїм власним
правилам. Визначальна особливість поля журналістики - безкінечна боротьба за свободу
слова. Патрік Шампань, французький дослідник медіа сформулював цю думку
категорично: історія журналістики могла б називатися історією неможливої незалежності
або менш песимістично: нескінченною історією боротьби за незалежність, яка весь час
загрожена .
У полі мас-медіа спостерігаються два типи визнання: вузьке, серед рівних, колег,
професіоналів і широке або зовнішнє - з боку публіки, непрофесійних споживачів.
Журналістське поле особливо страждає від того, що панівним у ній є другий тип визнання.
Конкуренція в ньому вимірюється невидимими силовими лініями, на які вказують такі
ознаки, як частка ринку, що припадає на різноманітні канали; авторитет у замовників
реклами, наявність престижних журналістів та ін. Журналістське поле постійно піддається
випробуванню вердиктом ринку або безпосередньо через санкції з боку клієнтів, або
опосередковано через механізм рейтингу. Проте конкуренція між журналістами не
відчувається і не мислиться як чисто економічна боротьба за отримання прибутку,
насправді вона пов'язана з позицією даного медіа в символічних відносинах.
Четверта влада, якою визнають сьогодні журналістику, насправді "влада" (в лапках), тобто
символічна, несправжня влада. Вона нікому нічого не може реально наказати. Проте через
механізм громадської думки журналістика володіє величезною силою впливу на всі сфери
суспільного життя і владу в тому числі.
Існують також символічні революції, що виробляються творчою інтелігенцією, ученими,
видатними релігійними і, рідше, політичними пророками. Але такі революції, попри їх
символічність, спрямовані на ментальні структури, тобто змінюють наше бачення і
мислення. Загрозу такої символічної революції з цілком негативними ментальними
наслідками несе з собою телебачення, яке на наших очах змінює засадничі функції
журналістики. Телебачення виступає як справжній інструмент підтримання символічного
порядку. Символічний вплив телебачення полягає в його все загальності, у привабленні
уваги до потенційно цікавих для всіх подій.
Особливо великий вплив має телебачення, будучи інструментом, який дозволяє
теоретично торкнутися всіх громадян. На телебаченні панує "ефект реальності": воно
примушує повірити в те, що показує. І мало-помалу телебачення, яке за ідеєю є
інструментом відображення реальності, перетворюється на інструмент створення
реальності, ми все більше і більше наближаємося до простору, у якому соціальний світ
описується й диктується телебаченням. За допомогою телебачення досягається то же ефект,
що й від демонстрації в 50000 чоловік, запевняє П. Бурдьє.
Своєю здатністю доступу до найширшої аудиторії телебачення поставило друковану
журналістику і культурний світ у цілому в жахливе становище. Поруч з ним жовта преса,
від якої моторошно, - це дрібнички. Число глядачів вечірнього випуску новин, вказує П.
Бурдьє, більше, ніж сукупне число читачів усіх ранкових і вечірніх газет Франції, разом
узятих. Для дослідника це значить, що телебачення цілком відповідає ментальним
структурам більшості телеглядачів. Але чи йде панування телебачення на користь людству,
суспільству в цілому?
Тут П. Бурдьє переходить до розгляду залежності телебачення від інших соціальних полів
і приходить до висновку, що поле телебачення (а через нього і поле журналістики, частиною
якого воно є) володіє однією особливістю: воно набагато більше залежить від зовнішніх
сил, ніж інші поля виробництва культурної продукції: математичне, літературне, юридичне,
наукове та інші поля. Таким чином, встановлюється ціла вертикаль залежностей: "усі поля
виробництва культурної продукції піддаються структурному тискові поля журналістки" (с.
74); поле журналістики перебуває під тиском поля телебачення, а поле телебачення
перебуває під тиском поля економіки.
Причому через можливість точного підрахунку публіки кожної конкретної передачі чи
програми вплив економіки весь час посилюється. Всередині самого поля журналістики йде
невпинна конкуренція за присвоєння публіки, а також за присвоєння того, що повинно
привабити публіку.
Чим краще ми розуміємо, як функціонує певне поле (соціальне середовище), тим ясніше
стає, що людьми, які його складають, маніпулюють у такій же мірі, як і ті, що нібито самі
маніпулюють. Іншими словами: маніпулюючі насправді так само маніпульова-ні. Без
знання про те, хто господар тієї або іншої телекомпанії, яка доля її замовників у бюджеті і
які розміри отримуваної фінансової допомоги, ми не можемо нічого зрозуміти в її
фінансуванні.