Лексикологія

Лексикологія (від грецького lexikos — словесний, словниковий і logos — учення) — розділ

мовознавства, що вивчає лексику (словниковий склад мови).
Лексика – сукупність слів мови, її словниковий склад. Цей термін використовується також і
стосовно окремих пластів словникового складу (лексика побутова, ділова, поетична і т. ін.), і для
позначення всіх слів, використаних певним письменником (лексика Шевченка) або в якому-
небудь одному творі (лексика «Слова про Ігорів похід»).
Основна одиниця лексики — слово, яке сприймається як звук або сукупність звуків і має певне
смислове навантаження.
Лексичне значення — те, що означає слово, його зміст. Кожне повнозначне слово має одне
або кілька значень.
Лексичне значення мають усі слова, крім службових. Значення всіх слів, що є в мові,
пояснюють у тлумачних словниках.
І. Однозначні й багатозначні слова
Однозначним називається слово, що має одне значення
Назви людей за різними ознаками (школяр, менеджер, сусід, киянин),
назви страв (борщ, галушки, плов),
назви рослин (настурція, кедр),
терміни (іменник, присудок, біологія),
назви місяців і днів (березень, неділя) тощо.

Багатозначним називається слово, що має два і більше значень. Такі слова називають явища,
предмети, ознаки, у чомусь схожі між собою.

Крило літака за обрисами і призначенням нагадує крило птаха. Слово холодний має значення
жорстокий, злий, тому що холод, низькі температури зазвичай негативно на нас впливають.

ІІ. Пряме й переносне значення

Пряме значення слова — це його основне лексичне значення. Найчастіше пряме значення є
первинним, тобто тим, що вперше стало назвою.

Наприклад, слово гніздо означає “у птахів — влаштоване або пристосоване місце для кладки
яєць і виведення пташенят”: пташине гніздо.

Переносне значення слова — це його вторинне значення, яке виникло на основі прямого,
наприклад: сімейне гніздо.

Часто в переносному значенні вживаються назви тварин: лисицею називають хитру людину,
зайцем — боягуза, віслюком або бараном — дурня, ведмедем або слоном — незграбу, левом,
орлом — людину сміливу і відважну.
ІІІ. Групи слів за значенням
Сино́німи (грец. synonymos — «одноіменний») — це слова однієї частини мови, різні за
звучанням і написанням, що мають дуже близьке або тотожне лексичне значення.

Синоніми використовують для підвищення виразності мови, що дозволяє уникати

одноманітності.

Наприклад: проживати — мешкати, бажати — хотіти, башта — вежа.

Антоніми — це слова з протилежним лексичним значенням.

Антоніми використовують у поетичній та ораторській мові антоніми як засіб антитези — «Той
мурує, той руйнує…»

Наприклад: веселий — сумний, гарячий — холодний, високий — низький, білий — чорний,

повний — порожній; добро — зло, радість — горе, світло — темрява;

Омоніми — (від грец. homos — однаковий і грец. onyma — ім’я) — це слова, які однаково
звучать та пишуться, але мають різне значення.
Омоніми з’являються внаслідок:
● звукових змін у слові у процесі розвитку мови;
● смислових змін у слові у процесі розвитку мови;
● випадкового збігу звучання слова рідної мови та запозиченого з іншої мови;
● випадкового збігу звучання форми різних слів.

Наприклад: Балка (дерев’яний чи металевий брус) – балка (яр), за́ мок (укріплена будівля) –
замо́к (для замикання дверей, шухляд та ін.)

Пароніми – це слова схожі (не однакові) за звучанням, але різні за значенням і написанням.
Пароніми зазвичай належать до однієї частини мови, можуть об’єднуватися в ряди з різною
кількістю слів на основі подібності. Своєрідність паронімів у тому, що вони мають і
вимову, і написання подібні, проте не тотожні. Такі слова можуть відрізнятися однією чи
двома буквами у корені, різними префіксами та суфіксам

Виборний — виборчий.

Виборний — який визначається або обирається голосуванням: виборна посада.

Виборчий — пов'язаний із виборами, із місцем, де відбуваються вибори, з правовими нормами

виборів: виборча дільниця, виборчий бюлетень, виборче право.

Паронімами можуть бути іменники (адресат — адресант, адрес — адреса), прикметники

(авторитетний — авторитарний), прислівники (мимохідь — мимохіть), дієслова (позичати
— запозичати).
Пароніми є основою для створення жартів, загадок, каламбурів.

Прийомний син барона був баран (Ліна Костенко).

Незапозичена лексика
Серед успадкованих найдавнішими є слова індоєвропейського походження. Вони поширені у
певних фонетичних і словотворчих видозмінах майже в усіх європейських мовах. Це назви
частин тіла, явищ природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів: мати, син, брат,
око, зуб, ніс, дерево, кішка, день, сидіти, стояти, їсти.
Слова спільнослов’янського походження вживаються в усіх слов’янських мовах, зазнаючи
певних фонетичних змін: плем’я, чоловік, чоло, душа, дума, кінь, пес, ведмідь, пшоно, холодний,
гіркий, кислий, берег, сторона, борода. Назви абстрактних понять мають також
спільнослов’янське походження: диво, гріх, душа, правда, кривда, честь. Спільне
східнослов’янське походження мають слова, що є в українській мові спільними з російськими та
білоруськими: білка, собака, мішок, сорок, снігур, жайворонок, дешевий.
Власне українська лексика – це слова, які виникли в українській мові надзвичайно давно, з
появою тих понять, які вони позначають. До споконвічної лексики належать слова, що
позначають лічбу, назви місяців, дії, частини тіла, спорідненість, членів сім’ї, психічні стани,
якості людини, предмети, продукти, тварин тощо. Ось деякі із власне українських слів:

Мама, батько, білий, бог (пан), боятися, брат,вересень, весілля, вівторок, відьма, вісім, внук,
вогонь, вода, володіти, вулиця, два, двері, двір, день, десять, джерело, дзеркало, дивитися,
дід, дім, добрий, дочка, друг, дух, душа, жало, жаль, жати, жити, жито, жувати, завтра, заєць,
заздрити, закон, залізо, залоза, заповідати, звір, звук, зелений, земля, зерно, зима, злий,
злодій, злочин, знак, знати, золото, зріти, зуб, зять, ім’я, іти, їзда, їсти, їхати, квітень, кров,
лазити, липень, листопад, лице, лівий, лід, любити, лютий, мати (дієслово), мати (мама),
місяць, молодий, море, мудрий, м’ясо, нагорода, надія, намагатися, наука, небо, неділя,
ненавидіти, нести, нива, ніж, ніс, ніч, нога.

Запозичена лексика
Значна частина словникового складу сучасної української мови є запозиченою з інших мов.
При чому час, шляхи запозичення, асиміляція такої лексики є дуже різними. Деякі із запозичених
слів уже настільки зріднилися з українською мовою, що повністю підкорюються її правилам, інші
залишилися незмінними, хоч прийшли дуже давно. Точно власне українським чи запозиченим є
слово вам зможе сказати лише академічний етимологічний словник, адже інколи таке знайоме
слово як картопля чи пальто, насправді виявляється іншомовним.

Словниковий склад мови постійно поповнюється як словами, що створюються на основі

українських словотвірних засобів, так і запозиченими з багатьох мов: грецької (філологія, музей,
театр), латинської (клас, аудиторія, конституція), німецької (бутерброд, солдат), англійської
(аскетбол, дизайн), французької(кашне, пюре, пальто), італійської (соло, тріо, акорд) та інших.

Запозичення з різних мов відбулося за різних часів. Багато запозичених слів стали настільки
звичними для нас, що вже не відчувається їхнє чужомовне походження (панчохи, цукор, кавун),
інші навіть не набули здатності змінюватися за законами української граматики (меню, тріо,
кашне).

Більшість сучасних українських імен є також запозиченими.

Ознаки іншомовних слів

«АЕРОФІЛЬТР»

1) майже всі слова, що починаються на а,е, аорта, епоха, інтелект;

більшість на і

2) важкі для вимови збіги приголосних; штангенциркуль, монстр, джентльмен;

3) збіги голосних; аура, олеандр, амплуа;

4) усі слова зі звуком [ф] (крім фе, Фастів,
форкати)
5) немає чергування о, е, з і, немає випадних
о, е
6) багатоскладовий корінь
фактор, фільм, професор;
трон – трону, кіля, брелока;
профілактика, інтерпретація;

7) специфічні префікси й суфікси інваріант, симулянт, ідеаліст;

8) невідмінювані слова з кінцевим голосним хобі, боа, шасі, мадам, какаду.

Пасивна лексика
● Застаріла лексика
1. Архаїзми - це слова, які вийшли з активного вжитку, бо були замінені
іншими словами. НАПРИКЛАД: перст (палець), ланіти (щоки), зріти
(бачити), чата (варта), лицедій (актор), їство (їжа).
2. Історизми -це слова, які вийшли з активного вжитку, тому що зникли
названі ними предмети чи поняття. НАПРИКЛАД: жупан, війт, мушкет,
дворянин, поміщик, кольчуга, соха.
Назви предметів одягу, які носили колись, а тепер зовсім не носять (жупан, запаска, очіпок),
назви зниклих побутових понять (досвітки, світилка),
забутих знарядь праці (соха, ступа),
назви старовинної зброї (арбалет, рогатина, сагайдак),
старовинних мір (корець, локоть, аршин, верства),
монет (гривеник, шеляг, червінець),
назви колишніх професій (гутник, стельмах, бондар),
представників неіснуючих тепер соціальних груп населення (боярин, дворянин, батрак,
хлоп, поміщик, челядь, кріпак),
установ (земство, губернія, волость),
адміністративних посад (губернатор, соцький, урядник, гетьман, хорунжий, обозний).

● Неологізми — це нові слова (від грецьких neos — новий, logos — слово), вони
з'являються в мові у всі періоди її розвитку. Якщо архаїзми виходять з ужитку, то
неологізми поповнюють словниковий склад мови. Кожне нове слово, що з'являється в
літературній мові, є неологізмом доти, поки воно не стає загальновживаним,
загальнолітературним і перестає сприйматись як нове. Зазвичай не входять до
активного лексичного запасу й індивідуальні неологізми, створені окремими
письменниками.

Не дивися так привітно, яблуневоцвітно (П. Тичина). Зазимую тут і залітую, в цій
великій хаті не своїй у кутку відтихну, відлютую (М. Вінграновський).