Привіт! Я радий усіх вас бачити.

Мене звуть Петро і Сьогодні я збираюсь вам щось

сказати, я хочу з вами поділитися дечим. Але спочатку я хотів би щоби ви поділились зі
мною. Я хочу поставити вам запитання. Скажіть, будь ласка, чи траплялася у вашому житті
ситуація, коли ви читали певний біблійний текст, розділ чи можливо історію уже багато раз і
не бачили там нічого особливого. Це була проста історія, простий вірш, простий розділ.
Нічого особливого. Нічого не привертає вашу увагу. Але одного дня ви знову читаєте той
самий вірш, той самий розділ чи ту саму історію і вигукуєте: «Еврика»! Що за чудо! Чому я
не помічав цього раніше?! Ви починаєте розуміти глибину тексту. Ви перечитуєте його знову
і знову. Ви починаєте бачити іншу сторону цього тексту. На обличчі посмішка, в серці
радість і піднесення. Ви почуваєтесь як людина, яка несподівано знайшла скарб, або як
фермер, який працював на своєму полі і раптом знайшов золото. Скажіть, ви коли-небудь
опинялися в такій ситуації? Ви коли-небудь відчували щось таке?
Я маю кілька таких досвідів. І я хочу поділитися одним і з них з вами. Я хочу, щоб ви
допомогли мені згадати кілька історичних і біблійних фактів. Будь ласка, скажіть, що ви
знаєте про юдеїв і самарян? Що ви знаєте про відносини між юдеями та самарянами? Якими
були ці відносини? Добрі, погані, нейтральні? Що ви знаєте про це?
Так, дійсно, між самарянами та юдеями була ворожнеча. Не будемо заглиблюватись в
це питання і говорити про причини. Це інша тема. Я лише хочу наголосити, що юдеї не
хотіли мати нічого спільного з самаритянами. Вони не їли з ними, не пили, не відвідували їх і
не брали від них нічого, навіть безкоштовно. Вони навіть обходили Самарію. Юдеї могли
лише торгувати з ними, але це все.
І тепер я хочу попросити вас прочитати декілька віршів з Біблії. Будь ласка, відкрийте
ваші Біблії. Івана розділ 4 з першого по п’ятий вірші. Я думаю ви всі пам’ятаєте, що було
далі. Ісус зустрів самарянку. Я також впевнений, що ви пам’ятаєте чим закінчилася їхня
зустріч. Але я хочу поговорити не про це.
Подивіться на 3 вірш. Ісус покинув Юдею і пішов в Галілею. Юдея розташовується на
півдні. Галілея розташовується на півночі. І що цікаво Самарія розташовується між ними і
шлях з Юдеї до Галілеї через Самарію—це найкоротший шлях. Але юдеї ненавиділи
самаритян, тому вони не ходили через Самарію. Якщо вони хотіли дістатися Галілеї, вони
йшли не через Самарію, але вони обходили її. Це був довший і складніший шлях, але вони
вибирали його, тому що дуже ненавиділи самаритян.
І в четвертому вірші ми читаємо, що Ісус обирає цей короткий шлях. Можливо це
розумно, але це проти правил. Юдеї могли бути не задоволені Ним. В цьому вірші є певна
особливість. Я багато раз читав його, але ніколи не помічав цієї деталі. Ми читаємо: « Ісусу
було необхідно Самарію переходити». Тут вжито дієслово мати або мусіти. В іншому
перекладі сказано: «it was nessesary for Him to pass through Samaria».
 Згадайте життя Ісуса. Він показав для нас приклад як жити з Богом, як повністю
довіряти Йому, як дозволяти Йому направляти нас і вести по життєвій дорозі. Він постійно
молився і просив, щоб воля Отця була у Його житті. Я маю на увазі, що це була воля Божа,
що Ісус повинен був бути тоді у Самарії. Ісусу потрібно було переходити Самарію.
Я зрозумів це після одного випадку в моєму житті. Це була п’ятниця. Мій друг і я
після занять пішли в парк Бучі щоб зняти відео для дебюту. Ми не змогли зняти відео, яке
хотіли. Ми були розчаровані. Ми втратили дві години. Крім того почався дощ. Дивовижний
день. Чому ми такі щасливчики? Ми були не тільки розчаровані, ми були ще й мокрі. Ідемо
до дому сказав мій друг. Ми хотіли повертатися через центральний вхід. Ми завжди входили
і виходили через центральний вхід. В той день ми хотіли іти тим же шляхом. Проте був ще
один шлях. Я йшов по ньому лише один раз. І щось всередині говорило мені піти тим
шляхом. Ми були втомлені, тому ми довго не думали і пішли тим шляхом. По дорозі ми
зустріли дівчину з нашого університету. Вона також була мокра і плакала. Я запитав, що
трапилось? Вона розповіла про свої проблеми. Вона також сказала: «Ти говорив, якщо у мене
будуть проблеми, я можу помолитись до Бога і Він дасть відповідь. Я зробила, що ти
порадив. Але Бог не відповів. Даремно я тебе послухала». Я мовчав. Я розумів, що в той
момент вона не потребувала теологічних настанов. Вона потребувала співчуття, підтримки і
підбадьорення. Тому ми дали їй те, що вона потребувала. Коли ми прощались, дівчинка
посміхалася і виглядала більш щасливою. Я також запросив її на вечірнє богослужіння. Вона
прийшла. Після служіння я запитав: «Ти говорила, що просила про щось у Бога, але Він не
відповів. Що ти просила у Бога?». Вона посміхнулась. Вона вчиться в нашому університеті,
але вона не адвентистка, тому її наступні слова вразили і шокували мене. Вона сказала:
«Насправді Бог відповів. Ви були та відповідь».
Я усвідомив, щоб мати зустріч з самарянкою, Ісусу було необхідно проходити
Самарію. Мені було необхідно бути в той час і втому місці.
Після того випадку я більш інтенсивно почав просити Бога про Божественні зустрічі. І
я хочу щоб ми всі просили Бога про такі зустрічі. Нехай Господь посилає людей, щоб ми
могли послужити їм і поділитися з ними любов’ю Ісуса.
Такі люди були, є і будуть. Згадайте хочаб історію про ефіоплянина, записану в Діях
апостолів в 8 розділі. Ефіопський вельможа їде в повозі, запряженому кіньми. На вулиці
спекотно, але цей чоловік дуже зосереджений і здається знаходиться в глибоких роздумах.
Він читає Писання, зокрема пророка Ісаю і уривок, в якому описується пророцтво про
Христа. Цей ефіоплянин відчуває, що дане пророцтво дуже важливе і всім серцем
намагається його зрозуміти, проте не розуміє. В той же день в Єрусалимі знаходиться
Филип, один з учнів Христа. В Діях апостолів 8:26-31 читаємо.... Филип пояснив
ефіоплянину значення тих текстів. Він возвеличив Христа, звернув погляд царедворця на
Ісуса як на Спасителя світу. І не тільки як на Спасителя всього світу, але і як на його
особистого Спасителя. Серце вельможі переповнилося радістю і коли вони проїжджали повз
воду ефіоплянин вигукнув: «Ось вода, що заважає мені христитись?»
Друзі, сьогодні такі люди навколо нас. Навколо люди, які хочуть знати істину, люди,
до яких необхідно проявити любов Господа. Це може бути ваш домашній, близький, друг,
колега по роботі, просто хтось випадковий, який сидить поруч чи стоїть навпроти. Сьогодні
всі Особи Божества і все небо зацікавлені і задіяні в спасінні грішних людей. Наш Господь
хоче, щоб і ми, які називають себе християнами, учнями і послідовникам Христа, були
активними учасниками цього процесу.
Бог Всемогутній. Для нього не склало би труднощів проголосити Євангеліє людству
без нашої участі. Звісно, Він використовує і такі методи. Проте у Своєму провидінні і
великій мудрості Творець передбачив саме людей основним каналом, через який Він хоче
досягати сердець інших людей.
Хоча якщо вникнути, то у цьому Божому задумі ми можемо побачити мудрість.
Ділячись з людьми істиною і Божою любов’ю ми самі утверджуємось і зростаємо у вірі, ми
зростаємо духовно, Господь таким чином формує наш характер, роблячи його подібним до
свого. Згадую одну почуту мною історію. Далека північ, гори, долини, ліси, снігу по коліна,
сильний вітер і сильна хуртовина, така сильна, що важко розрізняти об’єкти, що навколо.
Посеред цієї снігової пустелі іде чоловік, надія на порятунок згасає, сили вичерпуються. І ось
проходить ще трохи часу і він опускає руки, вважаючи що сил на боротьбу у нього вже нема
і це кінець він вирішує здатися. Проте несподівано для себе він натрапляє на іншу людину,
яка лежала в снігу. Її стан був набагато гірший, ніж у цього чоловіка. У його серці
пробуджується якесь бажання допомогти цій людині. Він не зрозуміло для мене як звалює її
собі на плечі і йде далі. В результаті вони обоє спаслися.
Не проходьте повз….не проходьте повз душ, які потребують прояву
любові.
Але тут є один важливий принцип—ми не можемо поділитися тим, чого у нас немає.
Якщо скажімо ваш сусід по квартирі попросить цукру, якого у вас нема, ви зможете його
йому дати? Риторичне запитання.
Не можливо ділитися любов’ю і істиною з іншими людьми, якщо Божа любов і істина
не наповнює наше власне серце.
В Об’вленні 3:20 Ісус говорить: «Ось я стою під дверима та стукаю: коли хто почує
мій голос та двері відчинить, Я до нього ввійду і буду вечеряти з ним, а він зо Мною»
Чому Христос, наш Спаситель, Творець, Бог всемогутній, Отець вічности стоїть і
стукає? Чому Він знаходиться на порозі? Можливо, тому що інколи ми не хочемо впускати
Його в наше серце? Христос хоче бути у нашому серці, він чекає, давайте і ми зробимо цей
вибір жити з Ним. Давайте робити цей вибір кожного дня. А потім разом із Спасителем
досягати сердець людей, які будуть зустрічатися на нашому життєвому шляху. Нехай
допоможе нам у цьому Добрий Господь. Амінь