Дослідження

освітньої біографії
як біографічне навчання

Полтава-2023
Полтавська академія неперервної освіти ім. М. В. Остроградського

Дослідження
освітньої біографії
як біографічне навчання

Полтава 2023
УДК 37.013.73:303.686(075.4)
Д 70
Рекомендовано вченою радою
Полтавської академії неперервної освіти ім. М. В. Остроградського
(протокол № 1 від 27 лютого 2023 року)

РЕЦЕНЗЕНТИ:
Култаєва М. Д., завідувач кафедри філософії Харківського національного
педагогічного університету імені Г. С. Сковороди, доктор філософських наук,
професор, член-кореспондент НАПН України

Петренко І. М., завідувач кафедри педагогіки та суспільних наук ВНЗ

Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі», доктор історичних
наук, професор

Положишник Н. І., директор Ліцею № 31 Полтавської міської ради

Д 70 Дослідження освітньої біографії як біографічне навчання / за

наук. ред. Л. В. Литвинюк. Полтава : ПАНО, 2023. 182 с. URL :
http://pano.pl.ua/nml/elektronni-vydannia-poippo

У виданні висвітлено актуальність педагогічної біографіки у

післядипломній освіті педагогічних працівників з опорою на досвід Полтавської
академії неперервної освіти ім. М. В. Остроградського (ПАНО). Обґрунтовано
потенціал використання освітньої біографії педагогів у процесі здійснення
біографічного навчання. Подано освітні біографії педагогічних працівників,
укладені на основі розроблених рекомендацій.
Книгу підготовлено в рамках проєкту біографічного навчання вчителів
«Формування лідерської компетентності в школі засобами біографічних
досліджень у контексті освітнього краєзнавства», що здійснюється з 2012 року
кафедрою філософії і економіки освіти ПАНО.
Видання призначене для широкого кола педагогічної громадськості –
наукових працівників у галузі освіти, викладачів вищої школи та працівників
загальної середньої освіти, докторантів, аспірантів, магістрів і студентів закладів
вищої та післядипломної освіти.

Відповідальність за автентичність цитат, достовірність фактів і

посилань несуть автори публікацій.

© Литвинюк Л. В.,
© ПАНО, 2023

~2~
 ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………... 3
РОЗДІЛ 1. ОСВІТНЯ БІОГРАФІЯ У ПІСЛЯДИПЛОМНІЙ
ПЕДАГОГІЧНІЙ ОСВІТІ (Литвинюк Л.В.)…......………………………. 8
Біографіка у післядипломній педагогічній освіті………………………. 8
Освітня біографія як критична рефлексія ……………………………….. 30
Рекомендації з написання освітньої біографії…………………………... 45
РОЗДІЛ 2. БІОГРАФІЧНЕ НАВЧАННЯ: ГОРТАЮЧИ СТОРІНКИ 47
ОСВІТНІХ ІОГРАФІЙ……………………………………………………......
Освітня біографія вчителя початкових класів (Агафонова М. М.)……. 47
Як знайти шлях до себе (Будзан Б. П.)…………………………………….. 54
Учитися протягом усього життя (Бутко В. В.)………………………….. 64
Мій вибір, освіта, здобутки, перспективи (Возняк В. Є.)……………… 73
Я щаслива, що я вчитель (Городчаніна О. О.)……………………………. 80
Учительська справа є насамперед покликом душі
(Гриневич Л. М.)………………………………………………………………... 86
Навчаючи інших – вчуся сама або моя життєва дорога до успіху
(Дем’яненко Н. Б.)……………………………………………………………… 90
Усім однаково світять зорі, але в кожного є своя зоря
(Дем’яненко Т. С.)……………………………………………………………… 99
Я відшукала свій шлях у житті (Джепа О. Г.)…………………………… 106
Моя освітня траєкторія (Дорошенко Я. А.)………………………………... 110
Мій освітянський шлях (Дружиніна Н.О.)………………………………... 113
Моя освітня біографія (Ільченко А. М.)……………………………………. 118
Не можеш, значить не дуже хочеш (Клименко А. О.)…………………... 125
Моя вчительська біографія (Кукленко О. М.)……………………………. 133
Моя освітня траєкторія (Лагода Н. Ю.)…………………………………… 141
Освітня біографія у світлі праксиметричних методів
(Полтавська Л. П.)…………………………………………………………….. 144
«Моя школа» – пророчі слова трирічної дитини (Ракосій О. С.)……. 148
Шукаю істину в своїй душі (Смерчинська Т. М.)………………………... 153
Від мрії до дії (Таранець В. Ю.)…………………………………………….. 160
Аналіз індивідуальної освітньої траєкторії (Цапенко Н. М.)…………. 166
Архіпелаг освітніх острівців пам’яті (Шутов Д. О.)…………………… 172
ПІСЛЯМОВА………………………………………………………………….. 177
АВТОРИ………………………………………………………………………… 179

~3~
 ВСТУП

Біографічне навчання – спосіб формування свідомого,

відповідального, критичного ставлення особистості до минулого та
майбутнього, вирішення проблем вибору життєвих сценаріїв при
опорі на біографії як видатних людей, так і звичайних людей. Освітня
біографія – надважливий компонент загальної біографії особистості,
який не розкривається лише скупими рядками про освіту у резюме,
облікових листках особистості, cv та інших автобіографічних
документах. Це і вплив на людей і їхній життєвий шлях їхніх учителів,
їхні відкриття, мотиви, спогади про методи навчання і важливі для вас
книги, особиста взаємодія із закладами освіти і системою освіти
загалом. Оскільки одним із головних завдань сучасної освіти є
«навчитися вчитися», то вагомого значення набуває освітня біографія
кожного педагога як відповідь на питання «як навчався він навчатися і
що з цього досвіду він може передати своїм учням».
Цим і обумовлюється доцільність застосування біографічного
навчання у післядипломній педагогічній освіті, що відповідає як
життєтворчим потребам вчителів, так і породжує здатність
впровадження названого методу в загальній середній освіті.
У цій книзі досліджується потенціал освітніх біографій у
рамках концептуалізації біографічного навчання як контекстного
навчання з метою встановлення спектру методів здійснення
біографічного навчання у післядипломній педагогічній освіті.
Ця книга підготовлена в рамках авторського інноваційного
проєкту біографічного навчання вчителів «Формування лідерської
компетентності в школі засобами біографічних досліджень у контексті
освітнього краєзнавства», який упроваджується в Полтавській
~4~
академії неперервної освіти ім. М. В. Остроградського (ПАНО) з
2012 року. Метою проєкту є популяризація досягнень педагогів
Полтавщини в дослідженні освіти рідного краю та її історії, обміні
досвідом організації біографічних розвідок з освітнього краєзнавства,
розкритті основних компетентностей і особливостей культури
сучасного вчителя-лідера, вивченні й актуалізації освітніх практик із
формування лідерської компетентності учнів в інноваційному
суспільстві та розвитку лідерства педагогів, активізації наративних
практик і самодосліджень освітян.
Книга складається із двох розділів.
У першому розділі «Освітня біографія у післядипломній
педагогічній освіті» висвітлено застосування надбань біографіки в
біографічному навчання вчителів, шляхів упровадження та розвитку
біографістики у післядипломній педагогічній освіті з орієнтацією
переважно на досвід Полтавської академії неперервної освіти
ім. М. В. Остроградського. На основі зарубіжних теоретичних
досліджень і практики обґрунтовано потенціал і доцільність
застосування освітньої біографії як інструменту критичної
рефлексії у післядипломній педагогічній освіті. Подано
рекомендації з осмислення і написання педагогами власних освітніх
біографій.
У Другому розділі книги «Біографічне навчання: гортаючи
сторінки освітніх біографій» представлені 22 нариси освітніх
біографій педагогів. Серед них 20 укладено вчителями Полтавської
області – учасниками обласних спеціальних дослідницьких груп
«Філософія лідерства в освіті» та «Індивідуальна освітня траєкторія в
сучасній школі». Освітні біографії написано за методичними

~5~
рекомендаціями з їх створення, що подані у першому розділі. Вони є
спробою критичного аналізу педагогами власного біографічного
досвіду в контексті здобуття ними різних видів освіти, рефлексією
особистісного та професійного вдосконалення, здобутків і
незаповнених знаннєвих лакун, реалізованості цілей. Це спосіб
переосмислення минулих подій у конотації з сьогоденням, прийняття
самого себе та візія себе майбутнього, планування подальших кроків з
опорою на результати рефлексії.
Автори обрали різні форми для укладання текстів, що
репрезентують їхні освітні біографії, різні стилі, охопили різні періоди
життя. Одні педагоги у своїх розповідях розкривають найважливіші
для них періоди професійної діяльності, коли вдалося втілити у життя
заплановане та сягнути вершин. Освітні біографії інших
розпочинаються із моменту зародження мрії та бажання обрати
вчительську професію і відображають їхню історію до сьогодні. Дехто
ділиться планами щодо подальших кроків у педагогічній діяльності, а
деякі автори визначають більш широкий спектр своїх намірів, що не
обмежується професійними перспективами.
В освітніх біографіях розповідь ведеться від першої особи та є
результатом рефлексії над власним минулим або ж від третьої особи з
метою поглянути на своє життя та на себе очима сторонньої людини,
збоку, для об’єктивної оцінки.
Осмислюючи значущість написання своєї освітньої біографії,
педагоги відзначають, що їм вдалося відстежити, як формувалися в
них якості, важливі для досягнення успіху. Освітні біографії – це й
оцінювання власного шляху у професії з окресленням пріоритетів
своєї діяльності, роздумів про правильність професійного вибору

~6~
та майбутніх напрямів свого розвитку, розуміння ролі окремих
осіб у своєму особистісному та професійному зростанні. Для деяких
педагогічних працівників описані освітні біографії – мотиватор
життєтворчості і навіть міркування щодо права автора
автобіографічного тексту на донесення до читачів власних думок і
емоцій. У текстах педагоги закликають не боятися своїх помилок,
експериментувати та бути самокритичними.
Серед освітніх біографій подано також спогади освітньої,
державної та політичної діячки, Міністра освіти і науки України
(2016–2019) Л. М. Гриневич, «Учительська справа є насамперед
покликом душі» (назва ред.), презентовані у рамках проєкту
«30 незалежних» Українського інституту, агенції культурного
менеджменту Port.agency та за підтримки Міністерства закордонних
справ України, присвяченого відзначенню 30-річчя проголошення
незалежності України. Ці спогади Л. М. Гриневич розкривають
важливий компонент її освітньої біографії – яким чином Учительська
справа стала її справою життя і як сформувалася мотивація до
створення загальноукраїнської Системи зовнішнього незалежного
оцінювання знань випускників шкіл для вступу у заклади вищої
освіти.
У виданні представлено і начерк освітньої біографії
Б. П. Будзана, кандидата технічних наук, академіка Української
академії наук, заслуженого працівника освіти України, колишнього
ректора Міжнародного інституту менеджменту (МІМ-КИЇВ). Богдан
Павлович ділиться секретами власного успіху, радить, як шукати
таємничу «дорогу до себе» у професійному вдосконаленні, та визнає,
що слова великих мудреців і вчителів, котрі його навчали, є

~7~
«інтелектуальним і моральним ресурсом, прикладом того, як жити і
діяти так, як навчаєш».
Освітні біографії, хоч і представляються в біографічних
дослідженнях багатьох людей, та все ж цілісного аналізу цього
феномена немає. Хіба що книга широковідомого філософа освіти
О. Базалука «Герої України про освіту» (2014). Автор зробив спробу
дослідити значення освіти у житті видатних людей України у галузі
науки, культури, бізнесу, спорту, нагороджених орденом «Золота
Зірка» або орденом Держави. На основі спогадів Героїв України:
Леоніда Каденюка, Олени Юрковської, Анатолія Француза, Тамари
Прошкуратової та Тетяни Засухи під час особистого спілкування з
ними О. Базалуку вдалося з’ясувати вплив на їхнє формування як
особистостей їхніх батьків, близьке оточення, книг, учителів.
Наш збірник має на меті з’ясувати роль освіти не в житті героїв,
а у складному житті звичайних освітян, для яких написання своєї
освітньої біографії стало пошуком «шляху до себе» як основи
особистого життєконструювання.
Людмила Литвинюк

~8~
 РОЗДІЛ 1. ОСВІТНЯ БІОГРАФІЯ У
ПІСЛЯДИПЛОМНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ОСВІТІ

Литвинюк Людмила Вікторівна, завідувач

кафедри філософії і економіки освіти Полтавської
академії неперервної освіти
ім. М. В. Остроградського, кандидат педагогічних
наук

БІОГРАФІКА У ПІСЛЯДИПЛОМНІЙ
ПЕДАГОГІЧНІЙ ОСВІТІ1

Біографістика як «наукова дисципліна, що вивчає теорію,

методологію, методику, історіографію, практику та термінологічний
апарат історико-біографічних досліджень, джерелознавчі проблеми
біографій та різноманітні види біографічної продукції» [2] є вагомим
методологічним вказівником для післядипломної педагогічної освіти,
оскільки науково-педагогічні і педагогічні працівники постійно
звертаються до різноманітних біографічних матеріалів для
забезпечення змістовного навчального процесу підвищення
кваліфікації педагогічних працівників.
Місія післядипломної педагогічної освіти полягає в розвитку
професіоналізму педагогічних працівників, сприянні розробленню
вчителями їхньої власної філософії освіти та індивідуальних стратегій

1
Цей текст було вперше опубліковано у збірнику наукових праць Інституту біографічних
досліджень Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського «Українська біографістика =
Biographistica Ukrainica» – Литвинюк Л. В. Біографіка в післядипломній педагогічній освіті /
Л. В. Литвинюк // Українська біографістика. – 2020. – Вип. 19. – С. 121–134.
~9~
подальшої професійної діяльності, забезпеченні знаннями та
інноваційними технологіями для відповідності педагога вимогам
сьогодення, його спроможності віднаходити найефективніші шляхи,
щоб навчати і виховувати учнів. Це потребує постійно актуалізувати
біографії людей минулого і сучасності.
Тому для виконання місії післядипломної педагогічної освіти
перспективним є застосування методу біографічного навчання
(біографічного навчання) як однієї із форм особистісно зорієнтованої
та контекстної освіти, що спирається на широкий біографічний
контекст того чи іншого змісту, визначеного для оволодіння
здобувачами освіти.
Біографічне навчання – «свідоме “аутопоезисне” пізнавальне
осягнення активним суб’єктом смислу історій його життя і
рефлексивної організації його життєвого досвіду з метою
спрямування його дій на генерування персональної причетності,
ідентичності і комунікабельної, соціально життєвоспроможної
перспективи життєвого світу» [4, с. 17].
Відповідно, біографічне навчання передбачає не лише
ознайомлення із життєписами творців історії, науки і культури, інших
осіб, навчання на їх прикладах різних способів розвитку та зміни
соціального буття, а й формування відповідального та свідомого
конструювання власної біографії на основі рефлексії, аналізу
особистого біографічного досвіду та багатьох суб’єктів змісту освіти.
Аналіз використання надбань біографістики в контексті
впровадження біографічного навчання в різних сферах освіти,
зокрема, в освіті дорослих, здійснюється в багатьох зарубіжних
країнах, як-от у Німеччині, США, Франції, Швеції.

~ 10 ~
 Методологічні аспекти біографічного методу навчання
досліджують P. Alheit, B. Dausien, застосування біографічного
навчання в коледжах і закладах вищої освіти висвітлюється у працях
Е. Schluter, N. Burk, J. Davis, D. Dietrich, Р. Dominice, M. Dow,
F. Ferguson, A. Kass, Н. Махині, J.-A. T. Romano, К. Стоянова,
W. Underwood та інших.
Особлива увага приділена дослідженням біографічних наративів
A. Andersen, N. Amundson, E. Brady, C. Bujold, R. Cervero, M. Clark,
J. Cohen, R. Edwards, S. Fries–Britt, J. Johnson–Bailey, I. Karpiak,
M. Lewis, B. Merrill, N. Miller, M. O’Loughlin, S. Ortega, M. Rossiter,
S. Sawyer, L. Severy, D. Stewart, Smilde, E. Thrif, B. Turner Kelly,
C. Warren, L. West та інші. В Україні особливості біографічного
методу навчання досліджують М. Дроботенко, Ю. Ковбасенко,
Н. Шарошкіна та інші.
Але біографічне навчання в післядипломній освіті, практика
закладів післядипломної педагогічної освіти щодо проведення
біографічних досліджень ще не стали предметом зосередженої уваги
дослідників.
Наразі можемо говорити про створення в Україні певної
системи «педагогічної біографіки», яка в першому наближенні до її
пізнання може бути розділена щонайменше на два типи публікацій:
по-перше, праці про використання біографічних матеріалів у змісті
освіти і, по-друге, видання про біографічний досвід практичних
педагогів і педагогів-учених — від учителів шкіл до викладачів вищої
освіти, зокрема післядипломної педагогічної освіти.
Спочатку розглянемо внесок «педагогічної біографіки» для
розвитку змісту шкільної освіти.

~ 11 ~
 Подане вище визначення поняття біографічного навчання,
звісно, не вичерпує всі його аспекти як проєкту організації освіти та
явища в практиці здійснення освіти. Зосередимось на
найважливішому його ракурсі.
Біографічне навчання в післядипломній педагогічній освіті
передбачає перш за все отримання нового об’єктивного знання для
пізнання й розуміння педагогічної діяльності та її значущості для
людського життя загалом. Тому біографічне навчання є різновидом
дослідницького навчання (навчання на базі дослідництва), що полягає
в здобутті особою, котра навчається, суб’єктивно чи об’єктивно
нового знання внаслідок проведення навчальних або наукових
розвідок, «мікродосліджень», які стають умовами збагачення
особистісного педагогічного і біографічного досвіду особистості і
закладають певні моделі біографічного навчання, які
використовуватимуть учителі безпосередньо під час навчання учнів.
Першим кроком у цьому напрямі стала підготовка науково-
методичного посібника «Антологія краєзнавства на Полтавщині», у
якому авторський колектив розглядає можливості застосування
краєзнавчих біографічних матеріалів під час вивчення навчальних
предметів і в системі виховної роботи школи [Додаток, 2]. Зокрема,
досліджено й укладено літературні карти адміністративних районів
Полтавської області, мистецькі карти області, списки визначних
учених у галузі математики, котрі народилися на Полтавщині. Окрім
того, у науково-методичному педагогічному журналі «Постметодика»
опубліковано короткі біографічні відомості про 37 видатних педагогів
області, тих, хто був авторами педагогічних книг, підручників,
визначних організаторів освітньої справи [Додаток, 33].

~ 12 ~
 Наступним кроком у підготовці вчителів до впровадження
біографічного навчання учнів стало розроблення науково-
педагогічними та педагогічними працівниками Полтавської академії
неперервної освіти ім. М. В. Остроградського (до лютого 2022 року –
Полтавський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
ім. М. В. Остроградського) в 2018 році методичних рекомендацій
«Видатні вчені України та відомі науковці Полтавщини» на виконання
Указу Президента України «Про відзначення 100-річчя Національної
академії наук України» та доручення Полтавської обласної державної
адміністрації [Додаток, 8]. Методичні рекомендації учителям закладів
загальної середньої освіти містять інформацію про видатних учених
України та відомих науковців Полтавської області для використання в
освітньому процесі та позакласній роботі з української мови та
літератури, історії, математики, біології, географії, фізики,
інформатики, освітньої галузі «технології» (технологічний
компонент), основ здоров’я. Іменний покажчик видання складається з
96 імен.
Другим напрямом «педагогічної біографіки» є дослідження
біографій учителів.
Результати відповідних біографічних розвідок ПОІППО
представлені у збірках статей «Праця, що у творчість перейшла.
Переможці обласного туру всеукраїнського конкурсу «Учитель року».
1996–2003 рр.» та «Праця, що у творчість перейшла. Переможці
обласного туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року». 2004–2017
роки». Лише в другому виданні [Додаток, 28] подаються матеріали
про 67 учителів Полтавщини.

~ 13 ~
 Біографічні статті про педагогів створюються також для Книги
педагогічної слави України, матеріали до якої про Полтавську область
формують працівники ПОІППО. На цей час у ній представлено
життєвий шлях і професійні здобутки 31 педагога загальної середньої
освіти, 3 педагогічних працівників професійно-технічної освіти та 17
викладачів вищої освіти [Додаток, 14].
Біографічні знання про представників освітянської справи
поширюються на сторінках науково-методичного педагогічного
журналу «Постметодика», що впродовж 25 років є трибуною
педагогічної думки на Полтавщині. У часописі публікуються
біографічні статті про діячів освіти та культури до відзначення їхніх
ювілейних дат, які є нагодою підсумувати досягнуте та визначити
плани на майбутнє. Зокрема, у числі 4 журналу за 2017 рік уміщено 3
ювілейні статті: до урочистостей академіка НАПН України Віри
Романівни Ільченко, професора кафедри психології Полтавського
національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка
Володимира Федоровича Моргуна, до 70-річчя українського поета
Михайла Васильовича Шевченка.
Висвітлення життя з позиції його завершеності відбувається в
рубриці «Слово пам’яті» журналу «Постметодика». Кожен із
розміщених некрологів є спробою цілісного осягнення та
характеристики життя людини, яка відійшла у вічність, окреслення її
внеску в розвиток окремої галузі та суспільства загалом. У
«Постметодиці», зокрема, опубліковані некрологи про Івана
Андрійовича Зязюна, доктора філософських наук, професора, першого
Міністра освіти і науки України (1990–1992), директора Інституту
педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України (1993–2014),

~ 14 ~
академіка Національної академії педагогічних наук; Петра
Миколайовича Щербаня, кандидата педагогічних наук, завідувача
Полтавського облвно (1967–1977), професора Уманського державного
педагогічного університету ім. П. Г. Тичини (2008–2012); Євгена
Андрійовича Хорольського, завідувача відділу Полтавського
обласного відділу народної освіти, першого заступника начальника,
начальника обласного управління народної освіти (1977–1992);
Володимира Івановича Мирошниченка, кандидата педагогічних наук,
доцента, начальника управління освіти і науки, директора
Департаменту освіти і науки Полтавської обласної державної
адміністрації (2000–2014), завідувача кафедри педагогічної
майстерності ПОІППО (2017–2018); Анатолія Івановича Бардаченка,
першого заступника начальника управління освіти і науки
Полтавської обласної державної адміністрації (1989–2006),
начальника відділу загальної середньої і професійно-технічної освіти
Департаменту освіти і науки Полтавської облдержадміністрації (2006–
2014), методиста відділу роботи з персоналом ПОІППО (2014–2018);
Олександра Михайловича Кривулю, члена редколегії журналу
«Постметодика», доктора філософських наук, професора кафедри
теоретичної і практичної філософії Харківського національного
університету ім. В. Н. Каразіна, голову Харківського міського
товариства «Філософська освіта» та інших.
Ще одним напрямом «педагогічної біографіки» є репрезентація
здобутків і біографічних даних працівників системи післядипломної
педагогічної освіти.
Відзначення досягнень педагогічних і науково-педагогічних
працівників, котрі працюють у системі післядипломної освіти

~ 15 ~
Полтавської області, здійснено в збірнику «Лектори Полтавського
обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені
М. В. Остроградського» [Додаток, 18]. У ньому зібрано біографічний
матеріал про осіб, які проводять заняття зі слухачами курсів
підвищення кваліфікації в закладі.
Збірник містить резюме 103 педагогів післядипломної освіти.
Спогади співробітників ПАНО поряд з іншими документами
про історію інституту стали джерелами написання колективом авторів
книги про його 70-річну діяльність. Біографічний довідник цього
видання складається зі 143 статей [Додаток, 11]. Подібні книги були
опубліковані Кіровоградським обласним інститутом післядипломної
педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського [Додаток, 13],
Комунальним закладом «Запорізький обласний інститут
післядипломної педагогічної освіти» [Додаток, 15]. Стаття до 70-річчя
Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти
представлена в Календарі знаменних і пам’ятних дат Волині 2010
[Додаток, 29].
До 75-річчя діяльності інститутів післядипломної педагогічної
освіти підготовлено книжкові видання Інститутом післядипломної
педагогічної освіти Чернівецької області [Додаток, 10],
Житомирським обласним інститутом післядипломної педагогічної
освіти [Додаток, 12], Комунальним закладом «Запорізький обласний
інститут післядипломної педагогічної освіти» [Додаток, 16],
Хмельницьким обласним інститутом післядипломної педагогічної
освіти [Додаток, 32]. Про Волинський інститут післядипломної
педагогічної освіти подається стаття в Календарі знаменних і
пам’ятних дат Волині 2015 [Додаток, 17].

~ 16 ~
 Досвід біобібліографічної діяльності ПАНО представлений у
4 біобібліографічних покажчиках у серії «Персоналії післядипломної
педагогічної освіти Полтавщини», започаткованій інститутом у 2003
році [Додаток, 21; 27; 30; 31].
Під час укладання біобібліографічних покажчиків поставала
проблема вибору способу подання в них матеріалу серед 5 основних
варіантів, визначених вітчизняним дослідником О. М. Яценком:
1) біографічний матеріал + бібліографія творів + список
літератури про особу + додаткові матеріали (зображення, документи,
спогади, різні додатки тощо); 2) біографічний матеріал + бібліографія
творів + список літератури про особу (класичний варіант — найбільш
поширений); 3) біографічний матеріал + бібліографія творів; 4)
біографічний матеріал + список літератури про особу; 5) бібліографія
творів + список літератури про особу [3].
У біобібліографічному покажчику С. Ф. Клепка, доктора
філософських наук, заступника директора з наукової роботи та
міжнародного співробітництва ПОІППО [Додаток, 31] міститься
біографічний матеріал (Curriculum Vitae) та бібліографія творів
науковця (хронологічний список праць і список публікацій за типами
видання).
Біобібліографічні покажчики П. І. Матвієнка, кандидата
педагогічних наук, доцента, ректора інституту [Додаток, 21], та
І. В. Охріменка, кандидата педагогічних наук, завідувача кафедри
менеджменту освіти [Додаток, 27], укладені за схемою: біографічні
матеріали + бібліографія творів + додаткові матеріали (фотографії).
Біобібліографічний покажчик С. Ф. Клепка, виданий 2013 року
[Додаток, 30], містить слово від упорядників, біографічні матеріали,

~ 17 ~
науковий доробок Сергія Федоровича, представлений у списку
публікацій за хронологією, алфавітом і типами видань. До покажчика
також увійшли: перелік публікацій про науковця та рецензій на його
праці, спогади та побажання від колег і друзів, список співавторів
ученого та додаткові матеріали (фотографії).
Масштабний біографічний проєкт у післядипломній
педагогічній освіті планувався до відзначення 60-річчя від дня
заснування Державного вищого навчального закладу «Університет
менеджменту освіти» у формі поетапної публікації видання
«Університет менеджменту освіти: роки, події, люди» (1953–2013) у 7
томах. На жаль, нам невідомо, на якому етапі цей проєкт зупинився,
але варто навести з відомчого листа 2013 року інформацію про цей
задум [Додаток, 19]. У кожному з томів планувалося розмістити
біографічні матеріали:
Том 1. Вкарбовані в літопис імена. Хронікально-документальні
біографічні нариси про державних діячів, керівників урядів, міністрів
освіти України, осіб, які брали участь у розробці, затвердженні,
впровадженні установчих документів, нормативно-правових актів
діяльності навчального закладу, а також директорів та ректорів
навчального закладу в 1953–2013 рр. (із добірками документів,
матеріалів, фотографій, бібліографією видрукуваних праць).
Том 2. Тільки особистість творить особистість. Хронікально-
біографічні нариси про провідних лекторів, науковців, освітян-
організаторів науково-навчального процесу, проректорів, деканів,
завідувачів кафедр, керівників підрозділів (із добірками документів та
світлин, які висвітлюють життя та діяльність кожного героя нарису).
Повний список викладачів навчального закладу.

~ 18 ~
 Том 3. З минулих літ (Мовою документів). Збірник
законодавчих, нормативних актів, циркулярів, документів, що
визначали напрями діяльності та регулювали внутрішнє життя
навчального закладу.
Том 4. А було це так…Спогади співробітників і слухачів
навчального закладу у 1953–2013 рр.
Том 5. Об’єднані високим покликанням. Списки випускників,
слухачів за 1953–2013 рр. Біографічні нариси про відомих слухачів
навчального закладу, зразки посвідчень про проходження курсів
різних років, світлини, інші документи.
Том 6. На вістрі часу. Історико-документальна монографія.
Том 7. Консорціум – крок у майбутнє. Науково-аналітичний
виклад діяльності науково-методичного комплексу «Консорціум
закладів післядипломної освіти». Добірки копій установчих актів,
документів. Біографічні нариси про керівників навчальних закладів, їх
заступників, керівників підрозділів, провідних фахівців (із часу
заснування до сьогодення). Нариси про видатних діячів освіти,
держави, культури області, долучених до лекторської діяльності,
участі у конференціях, семінарах з обміну досвідом, відомих людей
краю, України, СРСР, іноземних гостей. Розповіді про знакових в
області, інших регіонах слухачів. Спогади ветеранів праці,
співробітників, слухачів, лекторів, враження (інтерв’ю) сучасників.
До підготовки матеріалів видання мали долучитися обласні
інститути післядипломної педагогічної освіти. Реалізація такого
масштабного проєкту, який представить систему післядипломної
педагогічної освіти України в обличчях її учасників, проаналізує як її
здобутки, так і проблеми, і недоліки, сподіваємось, ще попереду.

~ 19 ~
Певним кроком до його здійснення є інформаційне видання
«Державний вищий навчальний заклад «Університет менеджменту
освіти»: 65 років успіху!», яке головний заклад системи
післядипломної педагогічної освіти України опублікував у 2018 році
до 65-річчя своєї діяльності [Додаток, 9].
Інтегруючи здобутки біографіки, ПАНО з 2012 року реалізує
проєкт біографічного навчання вчителів «Формування лідерської
компетентності в школі засобами біографічних досліджень у контексті
освітнього краєзнавства». Мета проєкту полягає в популяризації
досягнень педагогів Полтавщини в дослідженні освіти рідного краю;
обміні досвідом організації біографічних розвідок з освітнього
краєзнавства; вивченні й актуалізації освітніх практик області з
формування лідерської компетентності учнів в інноваційному
суспільстві та розвитку лідерства педагогів; активізації
самодосліджень освітян.
Над розробленням біографічного методу в освіті в межах
проєкту працюють більше ста провідних освітян-краєзнавців
Полтавщини (науково-педагогічні працівники, вчителі, краєзнавці).
Обговорення актуальних питань біографістики, зокрема в освітньому
контексті, відбувається на науково-практичних семінарах,
конференціях. У межах проєкту розглянуто низку таких важливих
питань:
– стан дослідження біографій випускників шкіл; дослідження
біографії випускників шкіл і формування лідерської компетентності
учнів; стан дослідження біографій учителів; дослідження біографій
учителів і формування лідерської компетентності учнів;

~ 20 ~
 – методика дослідження життєпису вчителя; механізми передачі
біографічного досвіду; біографічний метод у післядипломній
педагогічній освіті; зарубіжний досвід біографічних розвідок;
здобутки педагогів Полтавщини в дослідженні вчительських династій;
– біографічно-комунікативні практики: спроба визначення і
класифікації; методи використання біографічного матеріалу в
освітньому процесі; біографічно-комунікативні практики в
самопроєктуванні життєтворчих шляхів; біографічно-комунікативні
практики в управлінні закладом освіти;
– укладання статей до енциклопедії «Полтавіка. Полтавська
енциклопедія» як біографічно-комунікативна практика в освіті;
практики дослідження біографій відомих людей краю;
– документ в освіті: визначення та класифікації; історія розвитку
біографічної документації у вітчизняній освіті; застосування
біографічних документів суб’єктів освіти в освітньому процесі;
– біографічні документи в управлінні закладом освіти:
вітчизняний і зарубіжний досвід; біографічні документи в роботі
шкільного психолога; методи роботи з біографічними документами в
пошуково-дослідницькій діяльності;
– біографія вчителя і біографія учня: межі взаємодії;
біографічний досвід педагога в освітньому процесі: аксіологічний і
етичний контексти; досвід і перспективи спільних біографічних
проєктів учнів і вчителів; біографічний досвід учителя і
самореалізація учня; використання біографій класиків педагогічної
науки в підготовці майбутніх учителів.
За цими питаннями відбулися різні заходи, оприлюднено їх
результати [Додаток, 3–7; 23–26].

~ 21 ~
 Досягнення біографістики були використані освітянами області
під час укладання біографічних статей у межах обласного історико-
краєзнавчого проєкту «Історія освіти і науки Полтавщини», що
здійснювався ПАНО спільно із Центром дослідження історії
Полтавщини Полтавської обласної ради впродовж 2015–2018 років із
метою підготовки до видання Шостого тому «Освіта і наука» обласної
енциклопедії «ПОЛТАВІКА. Полтавська Енциклопедія». Цей проєкт
сприяв формуванню корпоративної культури педагогічних
працівників області; зростанню уваги суспільства до історії освіти та
розвитку традицій учительства на Полтавщині, педагогічного досвіду
вчителів і вчительських династій.
Для підготовки та оформлення матеріалів названого видання
розроблено методичні рекомендації, до яких увійшли описи типових
схем статей, зокрема про педагога, діяча народної освіти, педагогічну
(науково-педагогічну) династію, а також зразки біографічних статей
[Додаток, 22]. Статті про педагога, діяча народної освіти, чиї життя та
праця пов’язані з Полтавщиною, укладалися за такою схемою:
оформлення гасла; інформація про родинне оточення, батьків; освіта;
трудова діяльність; основні праці з науково-педагогічних, методичних
і організаційних питань народної освіти та їх характеристика;
нагороди і премії; література; додатки (портрет) [Додаток, 22, с. 6–8].
У 2017 році вийшла друком Перша книга Шостого тому
названого видання (літери від А до К). Оскільки до цієї книги увійшли
відредаговані та скорочені матеріали майже 2000 авторів — освітян-
краєзнавців Полтавщини – і щоб не втратити різноманітні біографічні
подробиці, які вилучалися під час підготовки трьох книг Шостого
тому, інститут підготував і виставив на своєму сайті 31 електронну

~ 22 ~
книгу авторських матеріалів, у яких біографічні статті про освітян і
науковців представлено за районами Полтавської області [Додаток, 1].
На сьогодні опубліковано Другу (літери від К до П) та Третю (літери
від П до Я) книги.
Розробляючи методологічні та методичні основи біографічного
навчання у післядипломній педагогічній освіті, у ПАНО підготовлено
низку публікацій. Зокрема, у контексті формування в освітян і
суспільства загалом тезаурусної свідомості, розуміння повноти
людського життя розглянуто проблему тезаурусного підходу до
пізнання людської біографії та реалізації біографічного навчання в
післядипломній освіті. Евристичний потенціал цього підходу на
основі концепції М. Епштейна [1] висвітлено в розділі «Біографія як
тезаурус: до створення енциклопедичних статей про персоналії»
колективної монографії «Традиції та сучасні концепти
енциклопедичної справи в Україні», виданої Державною науковою
установою «Енциклопедичне видавництво» [Додаток, 20].
Звичайно, доробок Полтавської академії неперервної освіти
ім. М. В. Остроградського в галузі «педагогічної біографіки»
неоднорідний як за своєю структурою, так і за змістом у рамках
певних типів видань. Але ці напрацювання мають наукову (історичну,
філософську, педагогічну) цінність, зокрема в контексті формування
та розвитку життєтворчої компетентності особистості, підвищення
мотивації навчання та професіоналізму педагогічних працівників.
Отже, біографічні дослідження у післядипломній освіті
посідають досить вагоме місце у всій системі наукової і методичної
роботи. Працівники інститутів післядипломної педагогічної освіти
звертаються до результатів біографічних пошуків щодо визначних

~ 23 ~
особистостей, про яких потрібно так чи інакше повідомляти в
освітньому процесі сучасної школи; стосовно видатних і відомих
майстрів педагогічної справи; фіксуються біографічні дані сучасних
учителів, носіїв досвіду інноваційної чи ефективної педагогічної
діяльності; аналізується власний біографічний досвід.
Зосереджуючись на масиві біографічної інформації в системі
післядипломної педагогічної освіти, маємо зазначити, що вона
переважно має описовий чи інформаційний характер, причому в
«похвальному» чи глорифікованому тонусі, майже немає спроб
узагальнень і критичного аналізу біографічного досвіду як видатних
особистостей, так і різнорангових діячів педагогічної ниви. У зв’язку з
цим актуальними є завдання укладання «Шкільного біографічного
словника», у якому були б зібрані біографічні дані про тих людей, які
значимі для освоєння змісту загальної середньої освіти. Також на
увагу заслуговує створення енциклопедичного довідника «Педагоги
України», у якому доцільно зібрати інформацію як про найвідоміших
педагогів, так і про тих, які нині працюють, і інформація про яких
розсіяна по різних виданнях: книгах слави, у Міжнародному альманасі
«Золота Фортуна», «Кращі науково-педагогічні працівники ВНЗ»
тощо. Звичайно, такі книжки, що можливі насамперед в електронному
вигляді, потребують розроблення методологічної бази їх укладання,
поєднання даних багатьох уже наявних енциклопедій і довідників,
кооперації зусиль дослідників із різних галузей науки та секторів
освіти.
Але така праця є необхідною, вона затребувана в повсякденній
освітянській діяльності і є новим викликом для української
біографіки.

~ 24 ~
 ЛІТЕРАТУРА

1. Эпштейн М. Жизнь как тезаурус / М. Эпштейн // Гостиная. –

2008. – Вып. 11: Энергетика искусства (Беседа 3) – Режим доступа :
http://www.ulita.net/gost_vU_b3.htm
2. Ясь О. В. Біографістика / О. В. Ясь // Енциклопедія історії
України : Т. 1 : А–В / Інститут історії України НАН України ;
[редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.]. – Київ : Наукова думка, 2003. –
С. 295–296. – Режим доступу :
http://www.history.org.ua/?termin=Biohrafistyka
3. Яценко О. Персональна бібліографія, біобібліографія:
термінологічний аналіз / О. Яценко // Бібліотечний вісник. – 2014. – №
5. – С. 24–29.
4. Alheit P. The double face of lifelong learning: Two analytical
perspectives on a silent revolution / P. Alheit, B. Dausien // Studies in the
Education of Adults. – 2002. – Vol 34. – P. 3–22.
https://doi.org/10.1080/02660830.2002.11661458

ДОДАТОК

Окремі біографічні праці закладів післядипломної

педагогічної освіти

1. Авторські матеріали для шостого тому «Освіта і наука»

«ПОЛТАВІКИ – Полтавської Енциклопедії» : у 31 книзі [Електронний
ресурс] / Департамент освіти і науки Полтавської обласної державної
адміністрації, Центр по дослідженню історії Полтавщини Полтавської
обласної ради, Полтавський обласний інститут післядипломної
~ 25 ~
педагогічної освіти ім. М. В. Остроградського ; ред. рада : В. В. Зелюк
(голова редакційної ради), С. Ф. Клепко (заступник голови),
З. В. Резніченко ; члени редкол. Р. Л. Гавриш, Н. М. Требіна [та ін.]. –
Полтава : ПОІППО, 2018. – Режим доступу :
https://sites.google.com/view/navigatorpoltavikat6
2. Антологія краєзнавства Полтавщини : науково-методичний
посібник / за ред. П. І. Матвієнка; члени редколегії : Н. І. Білик,
А. М. Дяченко, В. Н. Жук. – Полтава : АСМІ, 2005. – 322 с. : іл.
3. Біографічний досвід учительських династій: зв’язок поколінь:
матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (27 березня
2015 р.) [наук. ред. Л. В. Литвинюк]. – Ч. 1. – Полтава : ПОІППО,
2015. – 93 с.
4. Біографічний досвід учительських династій: зв’язок
поколінь : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції
(27 березня 2015 р.) [наук. ред. Л. В. Литвинюк]. – Ч. 2. – Полтава :
ПОІППО, 2015. – 114 с.
5. Біографічні документи в освіті: теорія і практика: матеріали
Всеукраїнської науково-практичної конференції (25 квітня 2017 р.)
[наук. ред. Л. В. Литвинюк]. – Полтава : ПОІППО, 2017. – 148 с.
6. Біографічно-комунікативні практики в освіті : матеріали
Всеукраїнської науково-практичної конференції (19 квітня 2016 р.)
[наук. ред. Л. В. Литвинюк]. – Полтава : ПОІППО, 2016. – 178 с.
7. Біографія вчителя у біографії учня : матеріали Міжнародної
науково-практичної конференції (24 квітня 2018 р.) [наук. ред.
Л. В. Литвинюк]. – Полтава : ПОІППО, 2018. – 256 с.
8. Видатні вчені України та відомі науковці Полтавщини :
методичні рекомендації для закладів загальної середньої освіти

~ 26 ~
Полтавської області / [упор. В. В. Зелюк, І. О. Кіптілий]. – Полтава :
ПОІППО, 2018. – 88 с.
9. Державний вищий навчальний заклад «Університет
менеджменту освіти»: 65 років успіху! : інформ. вид. до 65-ї річниці
від дня створення / за заг. ред. М. О. Кириченка, В. В. Олійника,
О. М. Отич ; уклад.: О. М. Отич, І. Г. Отамась. – Київ : ЮСТОН, 2018.
– 84 с.
10. Інститут післядипломної педагогічної освіти Чернівецької
області: дати, події, постаті : з нагоди 75-ліття від часу заснування /
[упоряд.: Мороз Т. В., Федунович-Швед О. Т.]. – Чернівці : Наші
книги, 2015. – 287, [16] с.
11. Історія Полтавського обласного інституту післядипломної
педагогічної освіти імені М. В. Остроградського. 1940 – 2010 /
В. В. Зелюк (голова ред. кол.). – Полтава : ПОІППО, 2010. – 576 с. :
фотоіл. – До 70-річчя Полтавського обласного інституту
післядипломної педагогічної освіти імені М. В. Остроградського.
12. Історія та сьогодення Житомирського обласного інституту
післядипломної педагогічної освіти: шлях довжиною у 75 років / Упр.
освіти і науки Житомир. облдержадмін., Житомир. обл. ін-т
післядиплом. пед. освіти ; [редкол.: І. І. Якухно (голова) та ін.]. –
Житомир : Полісся, 2014. – 217, [11] с.
13. Кіровоградський обласний інститут післядипломної
педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського: постаті та роки: до
70-річчя від дня заснування / С. А. Болсун [та ін.] ; заг. ред.
Л. В. Корецька ; Кіровогр. обл. ін-т післядиплом. пед. освіти
ім. Василя Сухомлинського. – Кіровоград : ПОЛІМЕД-Сервіс, 2009. –
158 с.

~ 27 ~
 14. Книга педагогічної слави України. Полтавська область. 2010.
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kps-ua.net/
15. Комунальний заклад «Запорізький обласний інститут
післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради. 70. –
Історія та розвиток : учора, сьогодні, завтра / Запоріз. обл. ін-т
післядиплом. освіти. – Запоріжжя :
[б. в.], 2009. – 120 с.
16. Комунальний заклад «Запорізький обласний інститут
післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради.
Історія становлення та розвиток : колективна монографія /
[В. В. Пашков, А. І. Павленко, В. Я. Ястребова та ін.]; за ред.
В. В. Пашкова, А. І. Павленка, В. Я. Ястребової. – Запоріжжя : Акцент
Інвест-трейд, 2014. – 262 с.
17. Кот Н. 75 років від часу створення Волинського інституту
післядипломної педагогічної освіти (1940) / Н. Кот // Календар
знаменних і пам’ятних дат Волині на 2015 рік / упр. культури Волин.
ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-
упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк : Терези, 2014. –
С. 46–49.
18. Лектори Полтавського обласного інституту післядипломної
педагогічної освіти імені М. В. Остроградського : довідник [укладачі:
Т. О. Бондар, Л. В. Литвинюк]. – Полтава : ПОІППО, 2012. – 76 с.
19. Лист ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» від
22.04.2011 № 01-02 / 278.
20. Литвинюк Л. В. Біографія як тезаурус: до створення
енциклопедичних статей про персоналії / Л. В. Литвинюк // Традиції
та сучасні концепти енциклопедичної справи в Україні: колективна

~ 28 ~
монографія / за ред. д. і. н., проф. Киридон А. М. – К. : Державна
наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2018. – С. 105–116.
21. Матвієнко Павло Іванович : бібліографічний покажчик /
автор-упорядник Н. І. Білик. – Полтава : ПОІППО, 2006. – 56 с. : іл.
(Сер. «Персоналії післядипломної педагогічної освіти Полтавщини» ;
вип. 2).
22. Методичні рекомендації з підготовки та оформлення статей
до шостого тому «Освіта і наука» «ПОЛТАВІКИ – Полтавської Енци
клопедії» – 2-ге вид. ; випр. і доп. / [ред. З. В. Резніченко]. – Полтава :
ПОІППО, 2016. – 22 с.
23. Освітнє краєзнавство і формування лідерської
компетентності в сучасній школі: дослідження біографій учителів :
матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції [ред.
Л. В. Литвинюк]. – Полтава : ПОІППО, 2014. – 332 с.
24. Освітнє краєзнавство і формування лідерської
компетентності у сучасній школі [укладачі: Т. О. Бондар,
Л. В. Литвинюк]. – Полтава : ПОІППО, 2012. – 120 с.
25. Освітнє краєзнавство і формування лідерської
компетентності у сучасній школі: дослідження біографій випускників
: матеріали обласного науково-практичного семінару [ред.
Л. В. Литвинюк]. – Полтава : ПОІППО, 2013. – 148 с.
26. Освітнє краєзнавство: біографічні дослідження
[ред. Л. В. Литвинюк]. – Полтава : ПОІППО, 2016. – 362 с.
27. Охріменко Іван Володимирович : біобібліографічний
покажчик / автор-упорядник Т. В. Водолазська. – Полтава : ПОІППО,
2007. – 48 с. : іл. (Сер. «Персоналії післядипломної педагогічної освіти
Полтавщини» ; вип. 3).

~ 29 ~
 28. Праця, що у творчість перейшла. Переможці обласного туру
всеукраїнського конкурсу «Учитель року». 2004 – 2017 роки :
збірник статей / [упорядники: М. В. Кирилюк, І. В. Дика]. – Полтава :
ПОІППО, 2017. – 116 с.
29. Романчук Г. Д. 70 років Волинському інституту
післядипломної педагогічної освіти / Г. Д. Романчук // Календар
знаменних і пам’ятних дат Волині 2010. – Луцьк, 2009.
30. Сергій Федорович Клепко : біобібліографічний покажчик /
Міністерство освіти і науки України, Полтавський обласний інститут
післядипломної педагогічної освіти ім. М. В. Остроградського;
голов. ред. Л. В. Литвинюк; відп. ред. Т. О. Бондар; уклад. бібліогр.
пок. : Т. Є. Курєнкова, Л. А. Александрова; авт. вступ. ст. В. В.
Зелюк, – 121 с. – (Сер.: «Персоналії післядипломної педагогічної
освіти Полтавщини»; вип. 4).
31. Сергій Федорович Клепко : біобібліографічний покажчик /
О. В. Халчанська (заг. ред.), Н. А. Бабенко (упоряд.),
Л. А. Александрова (упоряд.). – Полтава : РВВ ПОІППО, 2003. – 32
с.
32. Хмельницький обласний інститут післядипломної
педагогічної освіти: історія, події, особи (до 75-річчя інституту) /
[редкол.: О. Ф. Попик (голова) та ін.]. – Хмельницький :
Зволейко Д. Г. [вид.], 2014. – 224, [24] с.
33. Шемет П. 37 видатних педагогів Полтавщини / П. Шемет,
В. Шульга, М. Пашко // Постметодика. – 1997. – № 2 (16). – С. 17–25.

~ 30 ~
 ОСВІТНЯ БІОГРАФІЯ ЯК КРИТИЧНА РЕФЛЕКСІЯ

У цьому параграфі книги розглядається питання написання

педагогічними працівниками освітніх (навчальних) біографій як
спроби аналізу особистого біографічного досвіду. Визначено
потенціал освітніх біографій у післядипломній педагогічній освіті в
контексті здійснення біографічного навчання.
Концепція біографічного навчання як навчання, спрямованого
на формування в особистості усвідомленого та відповідального
ставлення до власного життя, конструювання та реалізації
індивідуального біографічного проєкту, запропонована німецьким
соціологом Пітером Альхайтом (Р. Alheit) у 2002 році [12], продовжує
піддаватися аналізу науковою спільнотою з метою розвитку її
теоретичних положень задля розроблення практичних способів її
впровадження на різних ланках освітньої системи.
A. Hallgvist [15], проаналізувавши різні наукові підходи до
концепції біографічного навчання, зазначає, що зростає актуальність
використання в освіті дорослих індивідуальних історій життя,
оскільки все частіше спостерігається відхід від стандартних життєвих
траєкторій. Як указує A. Hallgvist, рефлексивно організовуючи
переживання, створюючи історії про свій життєвий шлях через
біографічне навчання люди дізнаються нові способи бачення свого
життя і, як результат, відкриваються нові варіанти дій [15].
Одним із методів утілення концепції біографічного навчання в
освіті дорослих є метод написання освітніх біографій, обґрунтуванню
ефективності якого приділяється значна увага зарубіжних дослідників.
Так, ще до наукового обґрунтування самої концепції біографічного
навчання у 1982 році було створено Міжнародне товариство освітньої
~ 31 ~
біографії (International Society for Educational biography (ISEB)) –
організація, що займається вивченням біографії у письменницькій,
навчальній, дослідницькій та інших професійних справах [16].
Необхідність у такій організації обґрунтовувалася редактором
L. Glenn Smith та керуючим редактором Patti S. Cale інформаційного
бюлетеня Vitae Scholasticae: The Bulletin of Educational Biography,
давнім інтересом до включення біографічних досліджень у
педагогічну практику. Із 1983 року Міжнародним товариством
освітньої біографії видається рецензований журнал «Vitae
Scholasticae: The Journal of Educational Biography», в якому
публікуються науково-дослідницькі статті, методологічні нариси,
рецензії на книги, оглядові нариси, а також статті рубрики «Роздуми
та застосування», де саме зосереджується увага на творчому
педагогічному, автобіографічному та методичному використанні
матеріалів журналу.
Актуальні дослідження освітньої біографії та практики її
використання, проведені членами ISEB, розглядаються на щорічних
конференціях, зокрема такі:
- гендерне життя, гендерна робота: жінки в освіті;
- чари, пророцтво і практична свідомість: теоретизація життя
та прожитого досвіду;
- запитування та трансформація: біографія у викладанні та
навчанні;
- постаті в наставництві та лідерстві;
- першовідкривачі змінюють освітній ландшафт;
- виховні історії розширення прав і можливостей;
- каталізатори підвищення свідомості;

~ 32 ~
 - ISEB має значення;
- ЗМІ, що відзначають життя: сімейні листи та цифрові тексти;
- читання колективної біографічної доповіді про школу як
«простежити постійне мерехтіння присутності та відсутності
разом»;
- сімейні історії та конструювання реалій;
- переосмислення інвалідності в освіті: перетин між наукою та
біографією;
- особисте трансформаційне навчання: інсайти з
автоетнографії паломництва миру;
- Крішнамурті як учитель-вихователь: навчання з діалогів з
учителями;
- написання освітньої біографії;
- нові технології та освітня біографія;
- переплетення життєвих наративів: жінки, стать та освіта;
- навчальна автобіографія як рефлексивна практика;
- сімейні артефакти: етика, провокації, відповідальність;
- майбутнє освітньої біографії;
- використання усної історії в освітній біографії, історії освіти
та якісних дослідженнях;
- робота з пам’яттю: позиціонування себе щодо соціального
світу.
Освітні біографії є предметом дослідження у працях
американських, грецьких, німецьких, південноафриканських,
польських, російських, швейцарських науковців.
Так, G. Siller [22] здійснено дослідження методології
біографічного підходу на основі аналізу освітніх біографій мігрантів.

~ 33 ~
K. R. Forray та A. Ohidy [14] на прикладі освітньої біографії угорської
циганки показали можливість відходу від наслідування традиційної
жіночої моделі.
A. Litawa [19] реконструйовано та інтерпретовано через освітню
біографію навчання дорослих, що відбувається на основі пристрасті
(захоплення).
У розвідці B. Leibowitz; K. Booi; S. Daniels; A. Loots; R. Richards,
I. Van Deventer [18] освітні біографії викладачів використовуються з
метою сприяння діалогу між педагогами та студентами для
взаєморозуміння та застосування трансформаційних підходів до
викладання та навчання.
Досліднику P. Dominice належить авторство першого
навчального посібника з використання освітніх біографій в навчанні
дорослих із метою визначення способів мислення людей і здобуття
ними освіти [13]. Тривалість запропонованого ним навчального
семінару щодо роботи над освітніми біографіями здобувачів освіти – 1
навчальний рік.
Практичний досвід застосування біографії в освітньому процесі
також представлений у працях B. Leibowitz; K. Booi; S. Daniels;
A. Loots; R. Richards [18], G. Koulaouzides [17], J. Markert [20]. У
дослідженні J. Markert [20] описуються планування, реалізація та
оцінювання навчально-педагогічного проєкту з розвитку освітньої
біографії студентів у рамках підготовки майбутніх учителів.
G. Koulaouzides спільно з A. Pazioni [21] розроблено дводенний
семінар-практикум з освітньої біографії, що передбачає встановлення
учасниками семінару зв’язку між їхнім освітнім досвідом і розумінням
ролі викладача в освіті дорослих.

~ 34 ~
 Отже, аналіз наукової літератури показав, що освітні біографії
розглядаються вченими у двох аспектах: як засіб пізнання й
удосконалення системи освіти і викладацької практики та як
інструмент саморефлексії й розвитку особистості.
Поняття освітньої біографії дослідниками тлумачиться по-
різному. О. Воля пов’язує його безпосередньо із професією особи і
визначає як «опис досвіду набуття знань, умінь, навичок (і
компетенцій) у сфері професійної діяльності» [4]. G. Koulaouzides
належить більш широке розуміння цього поняття: освітня біографія
тлумачиться як «усне чи письмове свідчення особи щодо суми її
навчального досвіду в системі освіти чи поза її межами» [17]. За
дефініцією K. Plummer, освітні біографії є тематичними документами
життя, де інформація організована навколо життєвих етапів або інших
категорій досвіду навчання особистості та висвітлює систему відліку
процесу навчання, за допомогою якого люди будують своє життя,
набувають своїх навичок [там само].
Освітню (навчальну) біографію / автобіографію трактуємо як
частину життєпису особистості, в якій описується вплив усіх освітніх
подій на її життя: історія виховання, навчання і самоосвіти,
перебування (навчання, робота) в закладах освіти тощо.
Освітня біографія є одним із способів комунікації людини зі
своїм минулим із метою критичного аналізу власної траєкторії у
формальній, неформальній та інформальній освіті. Як зазначає
G. Koulaouzides, «освітня біографія як процес критичної рефлексії
базується на припущенні, що пошук розуміння нашого життєвого
шляху може покращити навчання і потенційно може стати силою

~ 35 ~
трансформації як на індивідуальному, так і на соціальному рівнях»
[там само].
Оскільки процес написання освітньої біографії є поглядом у
минуле індивіда й ґрунтується на активізації людської пам’яті,
вважаємо за необхідне схарактеризувати поняття «(авто)біографічна
пам’ять», її структуру та конотації з іншими видами пам’яті, що
сприятиме розумінню механізму та змісту автобіографічних спогадів.
Зауважимо, що феномен людської пам’яті активно
досліджується у міждисциплінарній площині. Здійснюються спроби
класифікації пам’яті, встановлення її видів із розмежуванням
особливостей кожного з них та їх значення в історії соціуму. Різні
підходи до визначення видів пам’яті створили строкату
термінологічну картину, й питання розмежування окремих видів
пам'яті виявилося досить непростим. Як зазначає вітчизняна
дослідниця О. Яворська, в умовах міждисциплінарного дискурсу
відокремити поняття колективної, історичної, культурної,
індивідуальної, біографічної пам’яті за логічним принципом подекуди
неможливо [9].
У низці енциклопедичних видань, зокрема, у Великій
українській енциклопедії (ВУЕ) [3], Енциклопедії сучасної України
[5], відсутні дефініції біографічної чи автобіографічної пам’яті. В
енциклопедії «Британіка» наявне лише визначення поняття
«автобіографічна пам'ять». У наукових публікаціях поняття
біографічної та автобіографічної пам'яті вживаються як синонімічні,
розрізнення у використанні пов’язані із повідомленням про носія
пам’яті – себе (автобіографічна пам’ять) та іншого (біографічна
пам’ять).

~ 36 ~
 (Авто)біографічну пам'ять індивіда дослідники H. Williams,
M. Conway, тлумачать як пам’ять про конкретні епізоди, епізодичну
пам’ять, а також концептуальне, загальне та схематичне знання про
свою особисту історію: його автобіографічне знання [12]. Поєднання
епізодичної пам’яті та автобіографічних знань дають конкретні
спогади із життя. H. Williams, M. Conway визначають, що
автобіографічне знання складається з історії життя, періодів життя та
загальних подій. Історії життя розглядаються дослідниками як
абстрактні структури і містять загальні факти та оціночні судження
про людину, набір різноманітних її Я-образів. Періоди життя є
репрезентаціями людей, місць, дій, почуттів і цілей цього етапу,
містять оцінку та відображають прогрес у досягненні мети. Загальні
події (окремі та повторювані) «забезпечують записи складних і
розширених цільових дій. Це має значні наслідки для самого себе,
особливо концептуального Я, і того, як людина оцінює себе» [12,
с. 899].
Американський психолог У. Найссер серед функцій людської
пам’яті встановив, зокрема, такі:
 самовизначення: хто я такий? Що я встиг зробити, які почуття
переживав, з ким був знайомий – моє минуле визначає мене
(поряд із моїм сьогоденням та майбутнім);
 самовдосконалення: де я помилився? Чи міг я зробити
інакше? З чого все це почалося?
 планування майбутніх дій і запам’ятовування повсякденної
інформації [7].
(Авто)біографічна пам'ять забезпечує самовизначення індивіда,
можливості аналізу та розуміння процесу його розвитку, більш

~ 37 ~
чіткого усвідомлення себе сьогоднішнього на основі саморефлексії.
Особа, маючи певну ідентичність, спираючись на власне минуле,
визначає свої сильні та слабкі сторони, нереалізований потенціал,
імовірні перспективи та задуми щодо їх досягнення. Як зазначають
H. Williams, M. Conway, «автобіографічні спогади є змістом
особистості. Вони локалізують нас у соціально-історичному часі, вони
локалізують нас у наших суспільствах і соціальних групах, вони
визначають себе. У важливих аспектах автобіографічні спогади
дозволяють самому розвиватися і водночас вони визначають те, ким
ми можемо стати» [23, с. 33 ]. Вони дають нам змогу мати минуле,
теперішнє та майбутнє, у якому ми існуємо як особистості [12].
Основною функцією (авто)біографічної пам'яті є функція
самобезперервності (self-continuity function), тобто здатність
підтримувати стан відповідності особистості самій собі в умовах змін
навколишнього світу та самої неї. Як стверджує D. R. Addis, «це
відчуття безперервності виникає через інтеграцію минулих,
теперішніх і майбутніх ідентичностей. Процес створення життєвої
історії чи самооповіді є одним із способів встановлення зв’язків між
минулим і сьогоденням. Як правило, в саморозповіді індивід
залишається по суті тією ж особою, незважаючи на зміни в життєвих
ситуаціях або ролях» [10, с. 20].
(Авто)біографічна пам'ять індивіда є результатом взаємодії,
інтеграції, з’єднання різних видів пам’яті. Ці сполучення в кожного
носія пам’яті мають свою індивідуальну конфігурацію.
Родинна пам'ять допомагає встановити історію індивіда з
моментів до його народження та раннього дитинства, представляє
біографічний досвід членів сім’ї, розуміння системи виховання,

~ 38 ~
цінностей тощо. Епізоди родинної пам’яті закривають лакуни в
особистих спогадах суб’єкта, намагаючись надати цілісності його
біографічного наративу.
Наявні конотації біографічної, комунікативної та культурної
пам’яті. Комунікативна пам'ять, за концепцією Я. Ассмана, виникає
внаслідок усвідомлення особою себе як представника певного
соціального прошарку, групи, статі, покоління. Вона вибудовується на
усній комунікативній взаємодії 3–4 поколінь (80–100 років) і,
відповідно, являє собою спогади їх недавнього спільного минулого.
«Це ті спогади, які людина поділяє зі своїми сучасниками…Ця пам'ять
виникає в часі і проходить із ним, точніше, зі своїми носіями. Коли
носії, що втілюють її, помирають, вона поступається новій пам’яті» [2,
с. 52–53]. Зміст комунікативної пам’яті дослідник визначає як
історичний досвід у межах індивідуальних біографій, засобами – живі
спогади в органічній пам’яті, безпосередній досвід і усні оповіді.
Культурна пам'ять, на думку Я. Ассмана, «спрямована на
фіксацію моментів у минулому… Минуле швидше згортається тут у
символічні фігури, до яких прикріплюються спогади» [там само,
с. 54]. Культурна пам'ять – це «властивий кожному суспільству і
кожній епосі набір текстів, зображень і ритуалів, які постійно
використовуються і через «підтримання» яких група стабілізує та
передає далі власне бачення себе самої; це колективне знання
переважно (але не винятково) про минуле, на якому група засновує
усвідомлення власної єдності та своєрідності» [1, c. 12].
Звернення індивіда до культурної пам’яті спрямовує процес
формування його автообразу на основі причетності суб’єкта до

~ 39 ~
спільноти, для якої відповідні символічні фігури є значущими,
ціннісними, до яких він безпосередньо долучався.
У людському спогаді А. Ассман розрізняє два компліментарні
модуси: функціональну та накопичувальну пам'ять. У межах
функціональної пам’яті продукуються смислові конфігурації –
відбувається самоінтерпретація та самовизначення індивіда. Такі
смислові конструкції творяться у процесі розказування життєвих
історій – реконструкції життя, і виступають орієнтиром подальших
дій. «Для того, щоб пам'ять могла зберігати силу орієнтиру, її
елементи мають бути засвоєні, тобто відібрані за важливістю, зроблені
доступними та витлумачені в певній смисловій фігурі» [там само,
с. 146].
Накопичувальна пам'ять, за визначення А. Ассман, становить
заднє тло, резерв функціональної пам’яті та є латентною. Із
накопичувальної пам’яті виймаються окремі спогади для
вибудовування функціональною пам’яттю нових смислових
конструкцій.
(Авто)біографічна пам'ять індивіда містить як його власний
біографічний досвід, так і різноманіття біографічних сценаріїв інших
осіб, що отримані з різних джерел: чи то родинних розповідей, чи то
текстів певної культури, чи то взаємодії з іншими людьми. При
пізнанні інших індивід віднаходить спільні та відмінні риси з ними,
вибудовує на їх основі образи самого себе, обираючи взірці для
наслідування та перевершення.
У Професійному стандарті за професією «Вчитель закладу
загальної середньої освіти» до компетентнісного капіталу
педагогічного працівника зараховуються рефлексивна компетентність,

~ 40 ~
тобто «здатність здійснювати моніторинг власної педагогічної
діяльності і визначати індивідуальні професійні потреби» [8, с. 9] та
здатність до навчання впродовж життя, що передбачає визначення
«умов і ресурсів професійного розвитку впродовж життя» [там само,
с. 9]. Відповідно, післядипломна педагогічна освіта, вибудовуючи
підвищення кваліфікації педагогічних працівників на основі
компетентнісного підходу, покликана сприяти розвитку спроможності
вчителів до критичного самоаналізу власного педагогічного досвіду,
віднаходження потенційних і найбільш ефективних можливостей
особистого професійного вдосконалення.
Визначаючи переваги використання у післядипломній
педагогічній освіті методу написання освітньої біографії, зауважимо,
що у процесі аналізу педагогічними працівниками власного досвіду
навчання можливо схарактеризувати форму освітньої траєкторії та
фактори, що її обумовлюють, визначити ступінь активності
особистості в її розробленні та реалізації, планування відповідних
змін (наприклад, набуття певних компетенцій) і прогнозування
результатів, задоволення педагогами темпами та наслідками
індивідуального просування освітніми шляхами.
Опис освітньої (навчальної) біографії може вибудовуватися в
хронологічній послідовності за ключовими освітніми подіями
впродовж життєвого шляху вчителя чи окремого етапу, приміром,
найбільш продуктивного чи найменш результативного періоду щодо
набуття певних навичок чи компетентностей, упровадження
інноваційної ідеї тощо. Можливе, застосування тезаурусного підходу,
що передбачає вибудовування розповіді навколо певних біограм, за
визначенням М. Епштейна, – «накреслень, або письмових знаків

~ 41 ~
життя» [6], тобто за тематичним принципом, наприклад, «особистості,
які вплинули на мою освіту», «найефективніші методи мого
навчання», «моя робота над помилками», «прочитані книги і здобуті в
них знання», «стимули мого навчання», «успішні форми підвищення
кваліфікації» тощо.
Узагальнюючи теоретичний аналіз поняття і функцій освітньої
біографії, запропонуємо у наступному параграфі рекомендації (чек
лист) із рефлексії педагогами власної освітньої біографії та написання
її нарису.
ЛІТЕРАТУРА

1. Ассман А. Простори спогаду. Форми та трансформації

культурної пам’яті / пер. з нім. К. Дмитренко, Л. Доронічева, О. Юдін
/ А. Ассман. – Київ : Ніка-Центр, 2012. – 440 с.
2. Ассман Я. Культурная память. Письмо, память о прошлом и
политическая идентичность в высоких культурах древности /
Я. Ассман. — М. : Языки славянской культуры, 2004. – 368 с.
3. Велика Українська Енциклопедія [Електронний ресурс] –
Режим доступу : https://vue.gov.ua/
4. Воля Е. С. Образовательная биография в контексте
психологического исследования / Е. С. Воля // Психология
образования в XXI веке: теория и практика: материалы Междунар.
науч.-практ. конф., Волгоград, 14–16 сент. 2011 г. Волгоград : Изд-во
ВГСПУ "Перемена", 2011 – Режим доступа :
https://psyjournals.ru/education21/issue/55807_full.shtml
5. Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] –
Режим доступу : https://esu.com.ua/

~ 42 ~
 6. Эпштейн М. Жизнь как тезаурус / М. Эпштейн // Гостиная. –
2008. – Вып. 11: Энергетика искусства (Беседа 3) – Режим доступа :
http://www.ulita.net/gost_vU_b3.htm
7. Найссер У. Память день за днем / У. Найссер // Когнитивная
психология памяти. 2-е международное издание / под ред.
У. Найссера, А. Хаймен. – СПб : Прайм-еврознак, 2005. – С. 157–164.
8. Наказ Міністерства розвитку економіки,торгівлі та
сільського господарства України від 23.12.2020 № 2736 «Про
затвердження професійного стандарту за професіями «Вчитель
початкових класів закладу загальної середньої освіти, Вчитель закладу
загальної середньої освіти, Вчитель початкової освіти (з дипломом
молодшого спеціаліста)» [Електронний ресурс] – Режим доступу :
https://www.me.gov.ua/Documents/Detail?lang=uk-UA&id=22469103-
4e36-4d41-b1bf-288338b3c7fa&title=RestrProfesiinikhStandartiv
9. Яворська О. Конотаційний спектр поняття пам’яті /
О. Яворська // Проблеми гуманітарних наук. Серія «Філологія». –
Вип. 40 – 2017. – С. 126–135.
10. Addis D. R. Memory of myself: Autobiographical memory and
identity in Alzheimer's disease: A thesis submitted in partial fulfilment of a
Master of Arts.University of Auckland / D. R. Addis, 2001. – 125 p. URL :
wjh.harvard.edu
11. Alheit P. The double face of lifelong learning: Two analytical
perspectives on a silent revolution / P. Alheit, B. Dausien // Studies in the
Education of Adults. – 2002. – Vol 34. – P. 3–22.
https://doi.org/10.1080/02660830.2002.11661458

~ 43 ~
 12. Conway M. A. Autobiographical memory / M. A. Conway,
H. L.Williams // John H. Byrne et al., Learning and Memory: A
Comprehensive Reference– Oxford : Elsevier Ltd., 2008. – P. 893–909.
13. Dominice P. Learning from Our Lives: Using Educational
Biographies with Adults / P. Dominice. – SanFrancisco, Calif. : Jossey-
Bass; Chichester : Wiley, 2001. – 240 p. (the Jossey-Bass Higher and Adult
Education Series).
14. Forray K. The case Marianne: The educational biography of a
typical Roma female in Hungary / K. Forray, A. Ohidy // Hungarian
Educational Research –Journal. – 2019. – Volume 9: Issue 1. – Р. 79–87
URL : https://akjournals.com/view/journals/063/9/1/article-p79.xml
15. Hallqvist A. Biographical learning: two decades of research and
discussion / А. Hallqvist // Educational review (Birmingham). – 2014. –
(66), 4. – р. 497–513. URL : https://www.diva portal.org/smash/get/
diva2:643185/ FULLTEXT01.pdf
16. International Society for Educational Biography URL :
https://isebio.com/
17. Koulaouzides G. Educational biography as a means of critical
reflection 7th International Conference / G. Koulaouzides // The European
Proceedings of Social & Behavioural Sciences EpSBS : Future Academy. –
2016. – Р. 1741–1746.
18. Leibowitz B. The use of educational biographies to inform
teaching and learning in an African University / B. Leibowitz, K. Booi,
S. Daniels, A. Loots, R. Richards, I. Van Deventer // South African Journal
of Higher Education, 2010. URL :
https://www.researchgate.net/publication/270013393_The_use_of_

~ 44 ~
educational_biographies_to_inform_teaching_and_learning_in_an_African
_ University
19. Litawa A. O uczeniu się inspirowanym pasją na przykładzie
biografii edukacyjnej miłośnika sportu / A. Litawa // Edukacja Dorosłych.
– 2019. – 2. – Р. 63–75.
20. Markert J. Biografische Selbstreflexion in der
Lehramtsausbildung: Erarbe itung der eigenen Bildungsbiografie mittels
der systemischen Methode des Lebensfluss-Modells / J. Markert // HiBiFo
– Haushalt in Bildung & Forschung. –2019. – 4. – S. 118–132.
https://doi.org/10.3224/hibifo.v8i4.08
21. Pazioni A. Launching a process of self-reflection
througheducational biography / A. Pazioni, G. Koulaouzides // Proceedings
of the 2nd Conferrence of ESREA’s Network“Interrogating Transformative
Processes in Learning and Education: An International Dialogue”. Athens,
Greece: ESREA & Hellenic Adult EducationAssociation, 2016. – P. 251–
257.
22. Siller G. “Table of Contents.” / G. Siller // Bildungsberatung Und
Migration: Die Bedeutung Der Bildungsbiografie, 1st ed., 5–6 : Verlag
Barbara Budrich, 2014.
23. Williams, H. L. Networks of autobiographical memories /
H. L.Williams, M. A. Conway // P. Boyer & J. Wertsch (eds.), Memory in
Mind and Culture. – New York : Cambridge Psychology Press, 2009. –
Р. 33–61.

~ 45 ~
 РЕКОМЕНДАЦІЇ З НАПИСАННЯ ОСВІТНЬОЇ
БІОГРАФІЇ

При описі Вашої особистої освітньої біографії доцільно

розкрити такі питання:
1. Самостійно визначте, з якого періоду життя варто розпочати
Вашу розповідь. Поясніть, чому Ви так вважаєте.
2. Що на Вашу думку структурує освітню біографію
(траєкторію): педагоги, які навчали, навчальні курси, що вивчали,
книги, компетентності, поняття? Що ще?
3. Які книги мали на вас вплив?
4. Які педагоги стали для Вас взірцем у Вашій діяльності?
5. Чи не жалкуєте Ви, що навчалися не в тому закладі освіти?
6. Чи порадите учням чи Вашим дітям наслідувати Вашу
освітню траєкторію?
7. Ваші найбільші досягнення (або / та поразки) у навчанні.
8. Як змінюється (змінювалося) Ваше життя під впливом
пов’язаних із освітою подій?
9. Як, на Вашу думку, впливало (може вплинути) пережите в
освіті на Ваше майбутнє? Чи змінює (змінить) новий досвід Ваші
життєві плани? Як саме?
10. Як Ви вчилися на своїх чи чужих помилках?
11. Наскільки важливими є перемоги у Вашому житті?
12. Розкажіть про те, що Ви найважливішого зрозуміли
протягом своєї освітньої кар'єри?
13. Якою мірою зацікавлювали Вас як учнів чи студентів
стратегії, які використовували Ваші педагоги.

~ 46 ~
 14. А які педагогічні стратегії (технології, методики) Ви
пробували використовувати, але які не зовсім спрацювали, і як ви
змінили курс; як настав у Вас «момент еврики», який змусив вас
переосмислити, як ви навчаєтеся або викладаєте певний предмет або
урок.
15. Як Ви були зацікавлені в основних напрямках педагогічних
стратегій та інновацій: проєктне навчання, соціальне та емоційне
навчання, технологічна інтеграція, професійний розвиток учителів,
комплексна оцінка та комплексні дослідження тощо.
16. Що (хто) мотивує Вас до навчання?
17. Визначте, якими методами здійснювалося Ваше навчання та
які з них виявилися ефективними для Вас. Чи надавали Ви цьому
значення в організації своєї освітньої діяльності?
18. Намагайтеся дати оцінку періодам Вашого навчання.
19. Назвіть вироблені Вами підходи до формування у собі
певних якостей.
20. Сформулюйте власні правила досягнення успіху.
21. Як би Ви загалом охарактеризували свою освітню
біографію? Повідомте, як підсумок, Вашу біографію з приблизно
80 слів із докладною інформацією про роль освіти у Вашому житті.
22. Запишіть, які думки виникли у вас після спроби описати
власну освітню біографію.
23. Чи можете Ви визначити метод, який Ви обрали для опису
своєї освітньої біографії?

~ 47 ~
РОЗДІЛ 2. БІОГРАФІЧНЕ НАВЧАННЯ: ГОРТАЮЧИ
СТОРІНКИ ОСВІТНІХ БІОГРАФІЙ

ОСВІТНЯ БІОГРАФІЯ ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ

КЛАСІВ

Агафонова Маргарита Миколаївна,

учитель початкових класів Федорівського ліцею
імені Г. Т. Берегового Ланнівської сільської ради

Я вірю в силу доброти!

Добро завжди сильніше злого.
Дає наснагу, щоб цвісти
І світлу обирать дорогу.
Шлях обрано:
1985 рік – і я студентка
Красноградського педагогічного училища.
1989 рік – в руках тримаю провідник
до сердець маленьких,
яких так ніжно люблять неньки.
Зі ста доріг – одна моя
до школи села Федорівка привела.
Так, 33-ий рік – я малечі керівник.
Клас – родина – моя мета!

~ 48 ~
І нехай існує істина стара:
Людина починається з добра!
А за шкільним лідером – майбуття!
Впевненість, розум, кмітливість, жага…
Ми – за активне життя!!!
Зустрічі, виступи, зйомки у кліпі
Відкриті уроки та творчі звіти –
Все допоможе лідером стати і
Плани в житті реалізувати!
Будьмо знайомі. Я, Агафонова Маргарита Миколаївна вперше
побачила світ 20 грудня 1969 року в селі Білухівка Карлівського
району Полтавської області. Неповну середню освіту отримала у місті
Карлівка у школі № 2. Оскільки школа була восьмирічна, то постало
питання, куди піти навчатися далі.
Роздумувала я зовсім недовго, адже поклик своєї вчительської
долі відчула ще в дитинстві. Бо дуже любила свою першу вчительку
Пащенко Галину Григорівну. Саме вона в дитячому серці запалила
вогник, який перейшов у полум’я крилатої мрії стати вчителем. А тато
і мама підтримали мене в цьому рішенні.
І ось я студентка Красноградського педагогічного училища, яке
успішно закінчила і отримала можливість втілювати мрію в життя.
Оволодіння ґрунтовними знаннями, які дали мені викладачі училища,
вивчення основ педагогіки і психології, навчання методики
викладання предметів у школі, ознайомлення з досвідом видатних
педагогів – усе наблизило мене до того заповітного моменту, коли я,
33 роки тому, переступивши поріг Федорівської школи в ролі вчителя,

~ 49 ~
змогла сказати: «Мрії здійснюються». Намагалася бути такою:
активною, творчою, завжди досягати успіху.
За роки становлення як педагога і особистості зрозуміла, що
навчання є невід’ємною частиною мого професійного життєвого
вибору. Тому у 2000 році продовжила навчання у Полтавському
педагогічному університеті ім. В. Г. Короленка, адже душею
прикипіла саме до молодших школярів та за покликом серця працюю
вчителем початкових класів у Федорівському ліцеї ось уже 32 роки.
Його стіни ніби зігрівають мене, вселяють віру в перемоги. А вони у
мене вже є: мої вихованці стали переможцями багатьох конкурсів,
змагань. У відгуках батьків відчуваю довіру, подяку за навчання.
Саме моя родина надихає мене на плідну та творчу працю, тому
ніколи не пожалкувала, що обрала не той освітній заклад, чи не ту
професію.
Але, крокуючи уже понад 30 років шкільними коридорами,
можу з упевненістю сказати, що бути вчителем – це не легко, але
можливо. Для цього потрібно постійно професійно розвиватися,
самоудосконалюватися і йти в ногу з сучасністю.
Моє завдання як вчителя – допомагати кожному, хто хоче
вчитися, зробити уроки цікавими та сучасним, знайти індивідуальний
підхід до учня, бо кожна дитина від природи має свої таланти та
здібності, які ми, вчителі, повинні вчасно помітити, розвивати та
удосконалювати.
Протягом своєї освітньої кар’єри я зрозуміла, що найважливіше
для вчителя – бути інноваційним, тому мене завжди цікавили
інноваційні освітні технології, наприклад, найефективніші для мене –
«Технологія розвитку творчої особистості Г. Альтшуллера», «Теорія

~ 50 ~
розв'язання винахідницьких завдань», яка формує вміння розв'язувати
проблеми різного рівня складності з використанням винахідницьких
завдань виховує наполегливість, самоповагу, самостійність мислення,
технологія розвитку критичного мислення яка допомагає учню не
тільки засвоїти певний обсяг знань, а й сприяє його розвитку
особистісних якостей, залучає учнів до творчого процесу їх пізнання,
дослідження проблем, формування власної думки та самореалізації,
використання методів ейдетики та мнемотехніки.
«Момент еврики для мене настав тоді, коли я переосмислила,
що будучи педагогом, дуже важливо пам’ятати пораду великого
Конфуція: «Скажи мені – я забуду, покажи мені – я запам’ятаю, але
дай мені зробити це разом з тобою – і я зрозумію!» Адже, саме в
інтерактиві та майстерності педагога запорука успіху впровадження
будь-якої ідеї.
Моя професійна діяльність протягом життя наповнювалася
дедалі глибшим творчим змістом: я намагалася використовувати як
традиційні, так і нові форми роботи, розробляти і впроваджувати
власні підходи до навчання й виховання учнів.
У мене з'явилася реальна можливість виявити себе справжнім
творцем освітнього процесу, реалізувати свій духовний потенціал.
Я розуміла, що нові завдання, поставлені перед сучасною
школою, вимагають перегляду змісту педагогічної освіти, бо в школі в
нових умовах потрібен передусім інтелігентний (знаючий,
розуміючий, культурний) вчитель, який володіє необхідним фаховим
знанням та вмінням, усвідомлює шлях до їх набуття, володіє
принципами й методами пізнання теорії й практики своєї педагогічної
діяльності.

~ 51 ~
 Тому намагаюсь бути сучасним професійним учителем Нової
української школи. Педагогом, робота якого спрямована на всебічний
розвиток учня як особистості, розвиток талантів, інтелектуальних,
творчих і фізичних здібностей, виховання відповідальних громадян.
Проводжу свої уроки та позакласні заходи так, щоб учень міг
отримати необхідні йому знання, які допоможуть відчинити двері у
щасливе майбутнє.
Тому зараз, як ніколи, я маю зацікавленість в основних
напрямках педагогічних стратегій та інновацій – проєктне та
соціальне навчання – бо це уміння комунікувати, співпереживати,
керувати своїми емоціями, працювати в команді, креативно й
критично мислити, вести за собою і виважено йти за лідерами.
Своє знайомство з проєктами я розпочала вже давно, під час
роботи над колективною творчою справою, яка захоплювала моїх
учнів, які любили фантазувати, складати казки та невеличкі
оповідання. І моя педагогічна практика довела, що проєктне начання є
дуже ефективним і актуальним підходом до викладання, бо воно
відбувається природним шляхом, ненав’язливо, адже ціль – не
вивчити, а виконати завдання, отримати результат, що дійсно мотивує
дітей.
У своїй роботі я керуюсь принципами системності, розвитку,
стандартизації та ефективності. Досвід методичної роботи як
керівника методичного об’єднання вчителів початкових класів
дозволяє продуктивно вирішувати широке коло питань і забезпечити
моделювання професійної діяльності.
Свої знання, ази педагогічної праці, родзинки роботи я передаю
не тільки колегам а також і в освітніх округах на сайті «Всеосвіта».

~ 52 ~
 Я пройшла курси на інтернет-порталі -EDERA-OSVITORIA,
онлайн-курси на платформі Prometheus, курси з цифрових технологій,
брала участь в районному конкурсі «Учитель року», засіданнях
районного дискусійно-педагогічного клубу «Світоч», вебінарах,
семінарах (онлайн), у тому числі Полтавської обласної мережі шкіл
лідерської освіти, фестивалях-конкурсах учнівської та студентської
творчості, конференціях, воркшопах для вчителів, опанувала освітні
платформи та програми.
Значними творчими здобутками, ефективністю роботи можна
відзначити роботу в проєктах, іграх і конкурсах «Колосок»,
«Геліантус», «Кенгуру».
Пролітали роки. Змінювалася освіта, та вона була головною у
нашому суспільстві і роль вчителя у ній завжди залишалася
ключовою.
Технічні засоби, звичайно, змінювали багато моментів у
навчанні, але найголовніше залишалося. Учитель і учень, їхній
контакт між собою.
Для мене освіта – це моє життя, пам’ять, це совість людська,
сила, терпіння, задоволення, тяжка праця. Це роки, наповнені
життєвими радощами, втратами, падіннями та підйомами. Це знання,
досвід та мудрість, виваженість, неординарний і критичний погляд на
життя, вміння комплексно бачити проблему і знаходити правильні
шляхи її вирішення. Це час і точні аргументи для вирішення тією або
іншої не лише наукової, а і життєвої проблеми. Це поле для
особистого творчого роздуму. Це однодумці. Це співпраця,
загартування і зміцніння. Це батьківська підтримка, турбота, нові
підходи й нестандартні рішення.

~ 53 ~
 Це уроки, курси, виховні години, засідання педради, конкурси,
проєкти, вебінари, семінари, сертифікати, і нарешті локдаун,
карантин, маски, антисептик.
А починалося все з крилатої мрії, першої вчительки,
батьківського благословення.
Після написання власної освітньої біографії у формі есе, я
зрозуміла, що моя професія – це можливість самореалізації, джерело
самовизнання, задоволення.
Я – щасливий учитель, бо знаю, що нещасна людина ніколи не
виховає щасливого учня.
Вчити себе самого – благородна справа, але ще більш
благородна – вчити інших; до речі, останнє куди легше (Марк Твен).

~ 54 ~
 ЯК ЗНАЙТИ ШЛЯХ ДО СЕБЕ

Будзан Богдан Павлович, академік

Української академії наук, заслужений працівник
освіти України, кандидат технічних наук

У моєму професійному житті, безпосередньо та віртуально, я

спілкувався та набирався знань і досвіду у багатьох видатних людей.
Особливе місце у цій Вищій школі життя займає наш великий
український філософ Григорій Савич Сковорода, трьохсотріччя від
дня народження якого, ми відзначаємо цього року. Хоча не вважаю
себе дослідником творчості Григорія Савича, все своє доросле життя
навчаюся у нього простоти у спілкуванні з людьми та по-філософськи
осмисленому сприйнятті світу.
Упродовж свідомого життя філософські погляди Григорія
Сковороди, як і настанови, сприйняті від багатьох інших мудреців,
надихали мене на шляху до власної самореалізації. Вони мали і мають
вплив на мене як науковця, викладача, менеджера, коуча і наставника
та й взагалі, як людини.
Мудрі слова великих також впливали на формування і
реалізацію моєї життєвої місії, суть якої полягає у творенні добра,
пізнанні світу через набуття знань і досвіду та передачі цих набутків
тим, із ким разом можемо робити наш світ кращим. Мені дуже
імпонує мудрість давніх і сучасних мислителів. Я збираю, як бджілка

~ 55 ~
– нектар із квітів, їхні ідеї, роздуми, життєві настанови, щоби
перетворити це інтелектуальне багатство на «смачний мед мудрого
слова», який передаю тим, хто готовий слухати і чути мене.
Проводячи лекції, майстер-класи чи коучингові сесії з різними
категоріями слухачів і спілкуючись з ними про вибір шляху до самого
себе та максимально можливої самореалізації, міркую над такими
двома запитаннями:
А хто ж був їхніми вчителями впродовж навчання і подальшого життя
та чи відчували вони, що їхні вчителі жили та діяли так, як навчали?
І друге питання до самого себе: чи вважаю я себе дійсно тим
вчителем, чи наставником (коучем), котрий так живе, як навчає?
Відповідь на перше питання можна знайти та відчути через
реакцію слухачів, суттю і сеансами їхніх запитань та інтелектуальним
рівнем дискусій, на які завжди стараюся їх надихнути. Цією реакцією
вони також навчали мене завжди відчувати відповідальність за те,
щоби своїм прикладом ніколи не втрачати гідного звання Учителя,
залишаючись вічним Студентом. Прикладом для мене служать
Франкові слова sеmper tiro (завжди учень).
Щодо відповіді на друге запитання, відзначу, що мені не раз
ставали в нагоді мудрі слова і настанови нашого українського
всесвітньо відомого філософа, просвітника-гуманіста, поета і педагога
Григорія Сковороди.
За геніальну здатність проникати в сутність речей його ще за
життя називали мудрецем, українським Сократом. Він першим у
центр філософських міркувань поставив людину та проголосив
пріоритет ідеї людської рівності й любові до «людей праці». Як
зазначають дослідники, у світовій філософській традиції аж до XVIII

~ 56 ~
століття не було рівних ідеям гуманізму Григорія Сковороди. Своєї
актуальності для нашої держави та її влади не втратили й такі, дотичні
до наших українських реалій, його слова: «Як глупота є мати всіх
пороків, у тому числі й пихи, так мудрість є справжня мати як інших
чеснот, так і скромності...».
Не буду кривити душею, коли скажу, що все життя намагаюся
бути sеmper tiro, завжди учнем: ніколи не зупинявся в пошуках
доброго мудрого учителя. Напевне, мені щастило, бо впродовж життя
зустрічалися такі вчителі, які давали не тільки знання, а й уміння
мудро скористатися ними.
У мене створився, можна сказати, збірний образ колективного
вчителя. Стисло окреслю, що я взяв у свій арсенал від тільки кількох,
напевне, найвпливовіших для мене вчителів у широкому сенсі цього
великого слова.
Із вдячністю тримаю у своїй пам'яті вчителів Вищелуб’янецької
семирічної школи на Тернопільщині, які навчали нас не тільки письма
й рахунку, але й передавали
любов до рідної України, її
історії та культури, вчили
берегти нашу рідну мову. З
теплотою згадую вчителя
математики Ярослава
Юрійовича Табаку і
вчительку географії Марію
Никифорівну Рахубко та
багатьох інших моїх
наставників у дитинстві…А

~ 57 ~
особливо, відзначу мою першу вчительку Марія Пилипівну
Процишину, котра віддавала мені, учневі початкових класів сільської
семирічки, теплоту свого серця.
З нею я підтримував багаторічні теплі стосунки аж до того часу,
коли вона відійшла у вічність. В уже літньому віці я інколи відвідував
свою першу вчительку, допомагав у вирішенні побутових питань та в
навчанні й виборі професії її онуків. Одного разу під час відвідин був
приємно спантеличеним подарунком Марії Пилипівни – вона своїми
руками вишила й подарувала мені сорочку. Не знав, як і дякувати за
такий несподіваний душевний презент, – за цим стояло більше, ніж
шиття: моя перша вчителька зі сльозами на очах сказала: «Богдане, ти
єдиний з вашого класу, хто пам’ятає мене і своєю підтримкою вже
багато років зігріває мою душу». Тут і мої очі стали вологими…
Основи моєї любові до природничих наук, зокрема математики,
– від Івана
Микитовича Сороки.
Навчав він мене цій
точній науці впродовж
завершальних трьох
років мого навчання у
Збаразькій середній
школі імені Івана
Фото 2. Сорока Іван Микитович, заслужений
учитель України, директор Збаразької середньої
Франка. Кожен урок
школи № 2 ім. І. Франка (1964–1971 рр.) Івана Микитовича був
відкриттям нових граней, здавалося б, «сухого» предмета та бажання
дізнаватися більше. На організованих позакласних заняттях для
відібраних ним учнів випускного класу царював азарт змагання у

~ 58 ~
розв’язуванні складних математичних задач. Мені це допомогло при
вступі до технікуму, а потім до університету (в ті часи – Полтавського
інженерно-будівельного інститут), де всі письмові та усні вступні
екзамени з математики та фізики я складав, отримуючи найвищі
оцінки. Знання математики зіграло також важливу роль при написанні
кандидатської дисертації, у якій для розробки складної системи
управління електротехнічним обладнанням використав Булеву
алгебру, про яку на наших заняттях побіжно згадував Іван Микитович.
Чим особливим відзначався для нас, підлітків, цей поважний
педагог? Високою культурою й стилем поведінки з нами, його
учнями, – вимогливістю на грані жорсткості, але й людяністю та
доброзичливістю. Це виглядає трохи смішно, але й до сьогодні
пам’ятаю той незвичний для нас запах його парфумів, які він привіз із
собою з фронту. З теплотою згадую його «школу» й ті уроки любові
до математики, які отримав від нього. Ними користуюсь і донині.
Нерідко його настанови допомагали мені й у дорослому житті.
Дозволю собі
навести ще одну,
яскраву на мій погляд,
історію, що підкреслює
зв’язок поколінь людей,
які сіють розумне,

Фото 3. Лекція професора Віталія Сігорського в добре, вічне. Під час

КПІ (1968 р.) навчання в Київському
політехнічному інституті глибоке враження справив на мене професор
Віталій Петрович Сігорський. 1968 року я прослухав його повний
університетський курс фізики у Великій фізичній авдиторії Інституту.
~ 59 ~
Пам’ятаю його лекції, артистичний виклад важливих положень
фізики, наочну демонстрацію окремих фізичних процесів. Цим
Віталій Петрович привертав увагу студентів і спонукав їх розуміти й
любити фізику. Для мене це було особливо важливо, бо поглиблювало
знання фізики, які отримав у школі та в технікумі.
Навесні 2019 року
сталася подія, яка
нагадала мені про мого
улюбленого вчителя.
Ректор КПІ професор
Михайло Згуровський
запросив прочитати
студентам та Фото 4. Лекція академіка УАН Богдана Будзана в
викладачам КПІ (2019 р.)

університету лекцію «Самореалізація сучасної людини в умовах

Четвертої індустріальної революції». На мій виступ прийшли майже
три сотні студентів, ректор, проректори та викладачі університету.
Дійство відбувалось у тій же авдиторії, де в далекому 1968 році я
слухав лекції Віталія Петровича Сігорського. Я дуже хвилювався,
переживав, щоб «тримати марку», бо виступати в такій славнозвісній
авдиторії, де п’ятдесят років тому за кафедрою був професор
Сігорський, вважав за велику честь. Про себе вирішив, що присвячую
свою лекцію пам’яті мого улюбленого вчителя.
Про багатьох із моїх вчителів і наставників я поділився своїми
враженнями у своїх книгах. Мені просто пощастило, бо переважна
більшість моїх учителів і наставників своєю відданістю професії були
для мене інтелектуальним і моральним ресурсом, прикладом того, як

~ 60 ~
жити і діяти так, як навчаю. На всіх своїх лекціях чи майстер-класах
завжди закликаю слухачів: «Пам'ятаймо своїх вчителів і віддамо їм
заслужену шану!»
А тепер кілька слів про те як нам варто шукати дорогу до себе,
щоби досягнути найвище можливої самореалізації у житті, в тому
числі на професійній освітянській ниві. Одразу зазначу, що
стимулюючий вислів Сковороди: «Не той дурний, хто не знає, але
той, хто знати не хоче» допомагав мені сформувати постулати мого
постійного самовдосконалення. З ними ділюсь, як із секретами успіху,
зі своїми слухачами на різних лекціях, коучингових і консультаційних
сесіях, у розмовах з колегами та друзями і, користуючись нагодою,
поділюсь з вами, шановні колеги.
У пошуках спорідненої справи на життєвих роздоріжжях мені
почасти допомагала глибока за змістом настанова Григорія
Сковороди: «Роби те, до чого народжений, будь справедливим і
миролюбним громадянином, і досить з тебе». З нею я пройшов шлях
від звичайного науковця, викладача менеджменту до президента
міжнародної бізнес-школи, коуча та бізнес-консультанта з розвитку
людського капіталу, автора монографії та чотирьох книг науково-
публіцистичних есеїв.
А заклик філософа «Хто соромиться визнати недоліки свої, той
з часом буде безсоромно виправдовувати своє невігластво, яке є
найбільшою вадою» я доповнив такими словами: «Якщо хочете
полегшити визнання своїх недоліків і зроблених помилок та навчитись
їх виправляти, знайдіть собі жорсткого, але справедливого та
доброзичливого критика». Таким для мене жорстким і сердечним
критиком і наставником протягом тривалого часу був мій близький

~ 61 ~
приятель, блискучий аналітик, заслужений економіст України Вадим
Іванович Снєжко, який недавно покинув цей світ.
Сьогодні моїм розумним і доброзичливим наставником в галузі
кращого пізнання глибини української літературної мови,
літературний редактор моїх книг та інших публікацій є кандидатка
педагогічних наук, авторка кількох шкільних підручників Антоніна
Іванівна Мовчун. Вона не тільки редагує чернетки моїх творів, але й
навчає мене краще володіти мовою нашого народу, нашої нації. Ми
стали, можна сказати, літературним дуетом – на основі наших
цінностей і любові до Батьківщини.
Дозволю собі поділитися з вами також своїми розмислами щодо
ставлення до нашої учительської праці. У свої викладацькій роботі
старюся щиро бути задоволеним своєю роботою як викладач, як
учитель чи як наставник або коуч. Адже якщо я вибрав для себе цю
стежинку «сіяти розумне, добрі і вічне», то виходжу на кафедру чи в
авдиторію, чи в шкільний клас з оптимізмом, бо знаю, що мої учні чи
студенти дивляться на мене. Мушу дати їм змогу відчути: я люблю те,
що роблю. Ось простий шлях робити це: доброзичливо посміхаюсь,
коли йду на зустріч зі своїми слухачами. І це стає «заразливим» та
мотивуючим. А коли починаю лекцію чи урок, то передусім бачу їхні
очі, а далі свій виступ будую за прикладом славнозвісної французької
співачки Едіт Піаф. На запитання журналіста, чому вона така успішна,
Едіт відповіла, що співає не для всіх, хто її слухає, а для кожного
зокрема. Тож «співаймо» для них, навчаймо кожного з тих, хто нас
слухає, кожного, як єдиного нашого учня. Адже, напевне, і Григорій
Савич Сковорода теж був доброзичливим, коли, мандруючи
світом, який так і не впіймав його, своїм розумним словом і своєю

~ 62 ~
доброзичливістю теж мотивував людей слухати й чути його
філософські проповіді.
Насамкінець поділюся з вами кількома надбаними на
освітянській ниві постулатами, які назвав максимами власного
самовдосконалення.
1. Якщо я чогось і досягнув у житті, то насамперед завдяки
постійним пошукам джерел, з яких черпав нові знання. Я нерідко
брався за незвичні для мене речі, інколи програвав, але на помилках
набував досвіду.
2. У процесі постійного самовдосконалення я зрозумів: якщо
робитиму правильні дії та вчинки, то досягну очікуваного результату.
Якщо навчуся точно визначати, чого я хочу, то буду дізнаватися, як
цього досягали інші.
3. Я зробив для себе велике відкриття: постійно навчаючись,
можу дізнатись про все, що треба знати для досягнення успіху у будь-
якій важливій для мене сфері. Знання зробило можливим усе.
4. Йдучи в авдиторію, відповідально ставлюся до того, що маю
сказати тим, хто готовий почути мене, кожне нове спілкування з ними
має бути змістовним та інтерактивним, а моє слово – викликати в них
зацікавленість і бажання взяти на озброєння мої знання та досвід.
5. Завжди тримаю в пам'яті стару істину, що мудрий учитель має
навчати своїх учнів не своєму минулому, а їхньому майбутньому.
Із вдячністю сприймаю філософію життя Григорія Сковороди й
горджуся, що український філософ входить до плеяди найбільших
світових мудреців. Його мудрість і гуманізм освітлюють мені та
мільйонам моїх сучасників дорогу до розуму, добра й гідності. І в

~ 63 ~
наші дні в умовах кривавої війни з рашистами весь світ і Україна
відзначають 300 років від його народження.
У травні 2022 року оскаженілі орки знищили його музей на
Харківщині, бо гуманізм і розум українського мудреця викликають у
них ненависть, адже мета їхнього вторгнення – знищити Україну та
український народ.
Але ми живемо з глибокою вірою в перемогу. Ми переможемо,
бо в українців є сила духу, є Збройні сили, у нас є віковічна культура,
а в ній живе мудрець Григорій Сковорода. Його глибока філософська
спадщина навчає тих, хто носить почесне звання Учителя, завжди
пам'ятати, що найкраще відповідати цьому високому статусу можна
тільки тоді, коли навчатимемо інших так, як живемо і діємо самі за
законами добра і правди. Адже лише той Учитель, хто живе так, як
навчає.

~ 64 ~
 УЧИТИСЯ ПРОТЯГОМ УСЬОГО ЖИТТЯ

Бутко Валентина Володимирівна, заступник

директора з навчально-виховної роботи Гадяцького
ліцею № 1 імені Олени Пчілки Гадяцької міської
ради

Педагогічна праця – це поєднання професіоналізму, високих

душевних якостей і творчості. Вважаю, що не кожна людина може
бути вчителем, тому що професія вимагає копіткої праці,
самопожертви, величезного терпіння, любові до дітей та постійного
самовдосконалення.
Ви скажете, що це звучить банально, але я з дитинства мріяла
стати учителем. Пам’ятаю, як спочатку навчала ляльок, а потім, у
початковій школі, – однокласників. Може, це сталося тому, що
спостерігала за роботою своєї мами, учителя початкової школи Пірко
Ніни Павлівни. Подобалось тримати в руках зошити, дивитись, як
мама створює роздавальний матеріал, спостерігати, як тато, Пірко
Володимир Петрович, допомагаючи матусі, вирізав літери із пластику,
щоб потім можна було обвести та використати на уроках та для
підписів куточка, тощо. Далі були цікаві та неповторні шкільні роки, я
була старостою класу. Удячна кожному вчителю рідної школи, але
найбільше запам’яталися уроки російської мови та літератури, які
нестандартно і з любов’ю проводила Оніщенко Марфа Яківна.
Відмінне знання текстів і нових творів сучасників, незабутні уроки
позакласного читання та літературні вітальні, розумна вимогливість і
~ 65 ~
безмежна любов до предмету – це все те, що вирізняло її уроки серед
інших і сприяло духовному збагаченню учнів. Справді, доки живуть
на світі вчителі та учні, доти світ перебуватиме у постійному
розвитку, який веде до оновлення, моральної досконалості. Школу
закінчила на відмінно, але оскільки в 9 класі мала одну оцінкою «4» з
геометрії, тому медалі не отримала.
Зі школи книга стала супутником мого життя. Адже вона
розкриває нам цікавий світ, допомагає мандрувати через століття і
краще розуміти сьогодення. Після закінчення навчального закладу, не
роздумуючи, обрала професію вчителя російської мови та літератури,
але у м. Києві не вступила, тому один рік працювала піонервожатою у
рідній школі. Але мрії не зрадила, і у 1979 р. стала студенткою
Полтавського державного педагогічного інституту
ім. В. Г. Короленка, після закінчення якого отримала диплом із
відзнакою та кваліфікацію «Учитель російської мови та літератури
середньої школи». Доля була прихильною до мене, адже дала
унікальну можливість у 1984 році розпочати трудову діяльність саме в
рідній школі, де працювала моя мама, навчалася я, яку закінчила у
2000 році із Золотою медаллю моя донька, Бутко Вікторія, – Гадяцькій
школі № 1.
Це колектив однодумців, школа, яка пройшла цікавий і творчий
шлях перетворення у ліцей інформаційно-технологічного та
економічного профілів навчання. Усі вчителі закладу на чолі з
директором школи Зозулею О. О. (до 2013 року) – непересічні
особистості. У закладі вивчали та упроваджували нові технології
навчання, зокрема особистісно орієнтоване навчання, інтерактивні та
проєктні технології, ІКТ, увели нове оцінювання, зокрема 10-бальне,

~ 66 ~
уже у 2000-х роках упроваджувалось профільне навчання. Спочатку
працювала вчителем-вихователем групи продовженого дня, далі –
учителем російської мови та літератури. Я розуміла, що справжній
учитель не перестає здобувати нові знання все життя, бо педагогіка –
це наука, яка не стоїть на місці, це постійний рух тільки вперед, у ногу
з часом. Купувала та опрацьовувала методичну літературу, художні
твори, виписувала «Роман-газету», «Літературну газету», численні
фахові журнали, а журнал «Огоньок» купувала у 2 екземплярах, адже
там друкувалось багато матеріалів про письменників із світлинами,
які вирізала, наклеювала та використовувала на уроках для візуалізації
навчання. Наступив такий момент, коли не вистачило стелажів для
розміщення книг.
Коли отримала пропозицію про можливість обійняти посаду
заступника директора з науково-методичної роботи, спочатку була не
готова відповісти позитивно, бо вважала, що потрібно ще багато
працювати над самовдосконаленням. Погодилася через 5 років, у 2004
році, та поставила перед собою мету – розкриття таланту як учня, так і
вчителя.
Щоб бути близьким до своїх учнів, щоб вони розуміли тебе,
обов'язково потрібно стежити за сучасними тенденціями. У цьому ми
були однодумцями із чоловіком, Бутко Олександром Івановичем, який
працює викладачем Державного навчального закладу «Гадяцьке вище
професійне аграрне училище» та завжди підтримує мене. Тому вклали
великі кошти та у 2000 році придбали сучасний комп’ютер, який давав
можливість не тільки працювати із текстовими документами, а і
створювати відеофільми. Постійно активно розвивались у цьому
напрямі. Спочатку це був тренінг для викладачів «Intel. Навчання для

~ 67 ~
майбутнього», на якому за 5 днів потрібно було створити проєкт та
захистити його, до цього майже не володіючи комп’ютером, після
закінчення якого я також стала тренером шкільного рівня, потім
відвідувала курси з ІКТ. Наступним етапом стало відвідування у 2008
році разом із чоловіком та директором школи міжнародної виставки
«Інноватика в освіті». Звичайно, за власні кошти. Знайомство із
роботою сучасних закладів освіти, інноваційними тенденціями,
методичними матеріалами – усе це давало поштовх для руху школи
вперед. Усього разом із чоловіком ми тричі відвідували цю виставку.
Придбавши матеріали, робила репрезентації у школі. Готувала
інформацію та сприяла участі закладу у Другій Міжнародній виставці
«Сучасні навчальні заклади – 2011», за результатами якої школа
нагороджена дипломом за інноваційну діяльність, а матеріали про
заклад розміщені в офіційному каталозі. Брала участь у міжнародному
семінарі з практичних методик у позакласній роботі «Хто твої сусіди»
(проєкт будинку Анни Франк, 2006 р.), у семінарі «Джерела
толерантності» (В. А. «Нова доба», будинок-музей Анни Франк,
український центр вивчення історії Голокосту, м. Київ), маю
відповідні сертифікати.
У цей час школа робила великі зусилля для налагоджування
міжнародного співробітництва, зокрема із Польщею. Я учасник двох
міжнародних програм обміну між польськими та українськими
школами. У 2007 році стала автором проєкту «Рушник єднання», який
отримав перемогу у міжнародному конкурсі, оголошеному польською
фундацією ПАУСІ, що дало змогу 15 гімназистам взяти участь у
польсько-українському обміні і відвідати Польщу протягом 6 днів.
Тоді, на моє прохання, польські друзі ознайомили з роботою 5 шкіл,

~ 68 ~
ми відвідали уроки. Усе це сприяло розвитку впевненості, розумінню
важливості руху вперед у напрямі комп’ютеризації школи та
впровадженні інноваційних підходів, адже на той час Польща була
членом ЄС, і всі заклади за декілька років були забезпечені сучасною
технікою. Зіставляючи освіту в Польщі та Україні, зрозуміла, що і у
нашій школі є цікаві напрацювання, реалізуються креативні ідеї, про
які потрібно говорити.
Упевнена, що справжній педагог повинен мати нестримне
бажання постійно розвиватися, удосконалюватись, розширювати
кругозір та шукати нові форми і методи викладання. Як учитель
зарубіжної літератури протягом 15 років працюю над упровадженням
проєктних технологій. Підготувала до друку 3 методичні посібники з
досвіду роботи, зокрема у 2020 – «Формування лідерських якостей
учнів шляхом реалізації проєктної технології на уроках зарубіжної
літератури». Доля дарувала мені можливість мандрувати,
використовую її не тільки для відпочинку, а і для нових знань та
розвитку. Реалізуючи проєкти, знайомлю учнів із власними
матеріалами, світлинами та відео, знятими під час перебування у музеї
В. Г. Короленка (Полтава), М. В. Гоголя (Гоголеве, Сорочинці),
М. Булгакова (Київ), Шолом-Алейхема (Хмельницький), Ф. Шопена
(Варшава), А. Міцкевича (Варшава), Луврі та Версалі, Соборі
Паризької Богоматері, або паризькому соборі Нотр-Дам де Парі
(Париж), Дрезденській картинній галереї (Німеччина), музеї Родена
(Париж), А. С. Макаренка (Кременчук) та багатьох українських
письменників. Поєднання матеріалів ліцеїстів і вчителя робить проєкт
особливо значущим, викликає зацікавленість. У 2017 році ділилась
досвідом роботи «Розвиток лідерських компетентностей на уроках

~ 69 ~
зарубіжної літератури та позакласній роботі» на обласному семінарі
вчителів зарубіжної літератури, де використала для презентації
програму Prezi. Наразі маю можливість часто бувати у Німеччині, де
проживає моя донька Вікторія Шмідт, тому знайомлюсь із системою
освіти початкової школи цієї країни, адже внучка Віола навчається у
3 класі.
Після створення у школі кімнати-музею Олени Пчілки
пріоритетним вважаю питання національного виховання та
національної ідеї. Розробила комплексну систему виховання у школі
на прикладі життя та творчості Олени Пчілки, координую роботу
шкільного музею Олени Пчілки, працювала над створенням екскурсій,
експозицій. Дякую колегам за постійну співпрацю, за те, що
допомогли реалізувати ідею створення екскурсій на трьох мовах. Це
сприяло популяризації імені славетної землячки. Займалась
організацією та проведенням на базі закладу Всеукраїнських,
обласних, районних та міських семінарів, Зональної школи
новаторства, конференцій до ювілейних дат народження славетної
землячки. Працювала над реалізацією проєктів: «Олена Пчілка і
Гадяч», «Премія імені Олени Пчілки», «Життя та творчість Олени
Пчілки», «Вона прославила наш край», «Життєвий і творчий подвиг
Олени Пчілки». За велику просвітницьку роботу, популяризацію
життя та творчості Олени Пчілки у 2018 році заклад удостоєний
Літературно-мистецької премії імені Олени Пчілки. Створила
презентації, разом із чоловіком фільми. Виступала разом із колегами
режисером та керівником театрального колективу «Зелений Гай»,
який брав участь у Всеукраїнському фестивалі молодих театрів
(2018 р.). У книзі «Освітнє краєзнавство: біографічні дослідження»

~ 70 ~
надруковано дослідження «Приклад життя і творчості Олени Пчілки в
контексті сучасного національного виховання» [1, с. 301–304].
Відвідала музеї Олени Пчілки у Новоград-Волинському та у Луцьку.
А у 2020 виступила науковим керівником дослідження «Олена Пчілка
– приклад самовідданого служіння ідеї відродження українського
народу» учениці 10 класу Бакуменко Роксолани, яке надруковане у
збірці «Полтавщина – земля моя свята».
Розуміючи, що сайт – це головне джерело інформації про
школу, її цінності та принципи, у 2007 році разом із учителем
інформатики Костенко Л. О. стали науковими керівниками науково-
дослідницької роботи Гусаченко Катерини «Сайт закладу освіти», яка
стала переможцем обласного конкурсу МАН і є основою сайту школи,
який створено у 2008 році мовою HTML. На той час ми були серед
перших закладів, які мали сайт. Чотири рази поспіль він отримував
перемогу серед шкіл району. Протягом 13 років я займаюся контентом
сайту, організувала систематизацію матеріалів діяльності школи
шляхом друку новин сайту. Ініціювала створення сторінок
«Віртуальний методичний кабінет», де розміщую матеріали, які
потрібні для організації роботи вчителів, та «Музей», де є 15 закладок
з інформацією про славетну землячку.
Люблю та активно використовую комп’ютерні та мультимедійні
технології, цифрові ресурси, здійснюю контрольно-оцінювальну
діяльність в освітньому процесі з використанням інформаційно-
комунікаційних технологій. Перехід на дистанційне навчання,
зумовлений пандемією, став неочікуваним і доволі серйозним
випробуванням. Після тимчасової розгубленості довелось прийняти
цей виклик та швидко адаптуватись до нових реалій, адже мене було

~ 71 ~
призначено відповідальною за організацію навчання з використанням
дистанційних технологій. Допомогло мені те, що онлайн-зв’язок ми
використовували у спілкуванні з рідними давно, а у соціальній мережі
«Facebook» була зареєстрована з 2012 року. Але довелось багато
працювати над опануванням нових програм, залучати колег, і уже
перше навчання з використанням дистанційних технологій у нашому
ліцеї було організоване з використанням єдиного ресурсу – сайту
закладу. Знаю, що попереду ще багато завдань із опрацювання ІКТ, і я
готова до викликів сьогодення.
Протягом 6 років є членом обласної спеціальної дослідницької
групи «Філософія лідерства в освіті», участь у якій дає можливість
розкрити професійні здібності і напрацювання, поділитись власним
досвідом із колегами, узяти щось найцінніше для подальшого
зростання, за що я щиро вдячна усім, а особливо Литвинюк Л. В. та
Клепку С. Ф. Адже відвідування різноманітних семінарів, курсів та
майстер-класів – ще одна важлива складова професії вчителя.
У своїй діяльності на посаді заступника директора з навчально-
виховної роботи Гадяцького ліцею I-III ступенів №1 імені Олени
Пчілки Гадяцької міської ради Полтавської області особливу увагу
приділяю питанню професійного розвитку вчителів, прагну завжди
об’єктивно, доброзичливо оцінити працю колег, намагаюся
максимально використати різноманітні форми і методи заохочення,
стимулювати особливо цікаві починання педагогів школи. Активно
висвітлюю досягнення колег на сайті, власній сторінці в мережі
«Facebook» та у групі ліцею.
Вважаю, що освіта покликана навчити людину знайти своє
місце в житті, в соціумі, культурі, реалізувати свої мрії, і головною

~ 72 ~
тенденцією освітнього процесу є поступова заміна викладання на
пізнавальну діяльність.
Планую надалі разом із колегами на чолі з директором ліцею
Смірновою Т. Ю. працювати над оновленням змісту шкільної освіти
відповідно до вимог сьогодення, зокрема концепції STEAM, особливу
увагу звернути на упровадження робототехніки. А сьогоднішнім
учням – допомогти стати успішними професіоналами в майбутньому.
Маю нагороди: значок «Відмінник народної освіти УРСР»
(1991р.), Почесну грамоту Міністерства освіти і науки України (1995
р.). Моє життєве кредо «У серце ввійде те, що йде від серця».
Приємно, що і досі отримую справжню насолоду від освітнього
процесу та продовжую вчитися протягом усього життя.
Література
1. Освітнє краєзнавство: біографічні дослідження [ред.
Л. В. Литвинюк]. – Полтава : ПОІППО, 2016. – 362 с.

~ 73 ~
 МІЙ ВИБІР, ОСВІТА, ЗДОБУТКИ, ПЕРСПЕКТИВИ

Возняк Віталій Євстафійович, учитель

географії та біології Загальноосвітньої школи І–ІІІ
ступенів № 2 Горішньоплавнівської міської ради
Кременчуцького району Полтавської області

Я, Возняк Віталій Євстафійович, народився 20 грудня 1967 року

в селі Степове Нижньо-Сірогозького району Херсонської області.
Закінчив Степненську середню школу в 1985 році і вступив до
Мелітопольського державного педагогічного інституту (нині
державний педагогічний університет). Із 1986 по 1988 рік проходив
строкову військову службу в Казахстані (в/ч 57303Г м. Ленінськ (зараз
Байконур). У цей час мав можливість побувати там у музеї
космонавтики. Завершив навчання в 1992 році.
Почав працювати вчителем географії в Ново-Петрівській школі
Нижньо-Сірогозького району Херсонської області, потім чотири роки
працював у селі Тернівка Вільнянського району Запорізької області,
ще чотири роки – в Степненській ЗОШ І–ІІІ ступенів Нижньо-
Сірогозького району Херсонської області.
Із 2001 року працюю вчителем географії у Комсомольській
ЗОШ І–ІІІ ступенів № 2 з поглибленим вивченням математики (нині
Загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 2 Горішньоплавнівської
міської ради Кременчуцького району Полтавської області).
Моя освітня траєкторія складається із декількох етапів
самовдосконалення та підвищення професійної майстерності. Серед
~ 74 ~
них: дослідження інноваційних процесів у навчанні, педагогічне
співробітництво, саморозвиток, методична робота. Я хочу виділити
період своєї освітньої траєкторії із 2013 по 2021роки, оскільки цей
часовий проміжок збігається із початком моєї участі у спеціальній
дослідницькій групі (CДГ) «Філософія лідерства в освіті» кафедри
філософії і економіки освіти Полтавського обласного інституту
післядипломної педагогічної освіти ім. М. В. Остроградського. І саме
на цей час припадають найвагоміші мої досягнення.
У процесі дослідження інноваційних процесів у навчанні,
педагогічного співробітництва, саморозвитку брав участь: у шкільних,
міських, обласних семінарах, семінарах із формування лідерської
компетентності в школі, що проводилися кафедрою філософії і
економіки освіти ПОІППО із 2013 року; у засіданні круглого столу
«Експериментальна діяльність у навчальному закладі». Результати
проведення експериментальної діяльності регіонального рівня
«Методична система формування компетентності учнів з фізичної
географії», науковий керівник: Булава Л.М., кандидат географічних
наук, професор кафедри географії та краєзнавства Полтавського
національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка (2013);
обласного науково-практичного семінару «Вивчення географії в 8
класі в умовах переходу на нову навчальну програму (2016);
навчального тренінгу «Ефективні сучасні методи групової роботи з
учнями МАН у гуртках та секціях» (2016); міського науково-
практичного семінару керівних кадрів із теми «Реалізація основних
ідей Нової української школи через запровадження педагогіки
партнерства для створення успішного освітнього середовища» (2018);
«Всеукраїнського зльоту юних дослідників-природознавців» м. Київ

~ 75 ~
(2018); Всеукраїнського науково-освітнього семінару-практикуму за
темою: «Еколого-освітня діяльність як запорука збереження
біорізноманіття для сталого розвитку» м. Київ (2019); Всеукраїнської
науково-практичної онлайн-конференції «Біорізноманіття: теорія,
практика, формування здоров’язбережувальної компетентності у
школярів та методичні аспекти в закладах освіти» (2020);
ІV Всеукраїнського вернісажу-практикуму для сучасних керівників
закладів освіти, методистів, вчителів і викладачів за темою:
«Підприємливість і профорієнтація у функціонуванні сучасного
закладу освіти» (2021).
Участь моїх учнів в екологічних Всеукраїнських
просвітницьких конкурсах:
- Всеукраїнський конкурс учнівської та студентської молоді
«Парки – легені міст і сіл». На Всеукраїнському рівні: 2018 рік –
ІІІ місце.
- Всеукраїнський конкурс «Вчимося заповідувати»: 2019 рік –
ІІ місце на Всеукраїнському рівні та ІІІ місце на обласному рівні.
- Еколого-натуралістичний похід «Біощит в Україні». На
обласному рівні: 2017, 2018, 2020 роки – ІІ місце. На
Всеукраїнському рівні: 2017 рік – (3) І місця, 2018 рік – (2) І та (1)
ІІІ місця, 2020 – (2) ІІІ місця.
- Всеукраїнська акція «Ліси для нащадків»: 2017 рік – ІІІ місце на
обласному рівні; 2017, 2019 – ІІ місце, у 2018 – (5) І місць на
Всеукраїнському рівні, 2020 – І місце на Всеукраїнському рівні.
- Всеукраїнський конкурс «Мій рідний край – моя земля». На
обласному рівні: 2017 та 2018 роки – ІІ місце. На
Всеукраїнському рівні в 2017 – І місце.

~ 76 ~
 - Всеукраїнська акція «Юннатівський зеленбуд». У 2017 році
ІІ місце на обласному рівні.
- Обласна заочна фотоолімпіада «Пізнай свій рідний край!». У
2020 році – ІІІ місце Васильчук Н. В. у тематичній категорії
«Рослинний і тваринний світ» та ІІІ місце Кучеренко С. І. у
тематичній категорії «Краєвиди».
- Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя
Батьківщина – Україна», напрям «Географія рідного краю» – ІІІ
місце на обласному етапі.
- Всеукраїнська Інтернет-олімпіада «Крок до знань» в 2018 – (2) І
місця (Мортіков В. Є., Ігнатюк А.С.), 2019 – ІІ (Купрієнко Є. О.)
та ІІІ (Кучма Б. В.) місця, 2020 – І місце (Бородач В.І.), 2021 – 2
(ІІ) (Васильчук Н. В. Сагателян А. Г).
Мої учні – учасники Всеукраїнського конкурсу-захисту
науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук
України:
На ІІ етапі: 2013 рік – ІІІ місце (Бонь Д. В.), 2014 рік – І місце
(Бонь Д. В., секція охорона довкілля та раціональне
природокористування); 2015 – ІІ місце (Базавлук Є.В., секція охорона
довкілля та раціональне природокористування);
2016 – ІІІ місце (Базавлук Є. В., секція «Охорона довкілля та
раціональне природокористування»); 2017 рік – ІІ місце
(Мортіков В. Є., секція «Географія та ландшафтознавство»); 2018 рік –
ІІІ місце (Мортіков В. Є., секція «Географія та ландшафтознавство»),
ІІІ місце (Купрієнко Є. В., секція «Охорона довкілля та раціональне
природокористування»); 2019 рік – ІІ місце (Купрієнко Є. В., секція
«Охорона довкілля та раціональне природокористування»). 2020 рік –

~ 77 ~
ІІІ місце Купрієнко Є. В., секція «Охорона довкілля та раціональне
природокористування» та Кучма Б. В., секція «Кліматологія».
Участь моїх учнів у Всеукраїнській олімпіаді з географії:
На ІІІ етапі: 2013 рік – ІІІ місце (Бонь Д. В.), 2014 рік – І місце
та учасник IV етапу (Бонь Д. В.).
2016 рік – ІІ місце (Мортіков В. Є.), 2017 рік – ІІІ місце
(Мортіков В. Є.), 2018 рік – І місце та учасник IV етапу
(Мортіков В. Є.).
Участь школярів у Всеукраїнській олімпіаді з екології:
На ІІІ етапі: 2016 рік – ІІ місце Базавлук Є.В.) та ІІІ місце в
2018 році (Мортіков В.Є.).
Хотілося б досягнути більших здобутків на всеукраїнському
рівні.
Зростання професійної майстерності вчителя продовжується
безперервно протягом усього життя залежно від потреб суспільства.
Для сучасного фахівця важливо оволодіти навичками
управління знаннями, тобто навичками отримання знань, їх створення,
організації і ціннісного використання.
Найбільший вплив особисто на мене мали книги відомих
українських педагогів-практиків: «Педагогічна поема»
А. С. Макаренка, «Серце віддаю дітям» В. О. Сухомлинського та
«Людина як предмет виховання» К. Д. Ушинського. Особливо
вразило, що К. Ушинський ще наприкінці ХІХ століття велику увагу
приділяв дисципліні та моральному вихованню. У цих літературних
джерелах описано не тільки суху теорію, а й вирішення реальних
життєвих ситуацій на практиці в дії.

~ 78 ~
 А це для мене є головним, бо надто багато написано
педагогічної літератури людьми, які ніколи не переступали порогу
школи й не знають та не розуміють проблем сучасної школи. Тому
мене й цікавили літературні джерела практиків, а не теоретиків, яких у
нас дуже багато.
Першою з педагогічних книг, яку я прочитав, навчаючись у
10 класі (у 1985 році), була «Педагогічна поема» Антона Семеновича
Макаренка. Чесно кажучи, прочитавши назву, я подумав, що це буде
нудний твір опису педагогічної теорії. Але стиль написання мене
вразив і здивував, це був твір тогочасних реалій життя підлітків, із
їхніми проблемами, здобутками.
Навчаючись в інституті, ознайомився із твором Василя
Сухомлинського «Серце віддаю дітям». У цій книзі багато
приділяється формуванню мислення, яке має величезну роль не тільки
для засвоєння навчальної програми, а й застосовуванню цих знань у
вирішенні як стандартних, так і нестандартних завдань.
На вибір моєї професії мали вагомий вплив декілька
особистостей. Це, по-перше, учитель географії нашої школи Василь
Миколайович Проценко. Людина із великої літери, учасник штурму
Кенігсберга. Зрідка він нам розказував про події тих часів. Василь
Миколайович поєднував теоретичний матеріал із практичним
значенням і застосуванням цих знань на практиці. Він навчав розуміти
процеси, а не зубрити теоретичний матеріал.
Під час навчання в педінституті запам’яталася заступник декана
природно-географічного факультету Сорокіна Неля Семенівна, яка
знала не тільки свій предмет, а й кожного студента, його успіхи та
невдачі, вона могла знайти підхід до кожного.

~ 79 ~
 За час роботи в Загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів № 2
Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району
Полтавської області неоціненну допомогу надали методисти міського
кабінету: Барскова Надія Сергіївна, Дереча Людмила Миколаївна,
Дробецька Надія Герасимівна.
За весь час роботи в школі я зрозумів, що потрібно постійно
вчитися, освоювати нові технології, форми, методи й засоби
сприйняття інформації.
На наступні п’ять років планую продовжити підвищення
самоосвіти й подальше впровадження елементів інноваційних
технологій в освітній процес. Це – особистісно зорієнтоване
розвиваюче навчання, проєктні та здоров’язбережувальні технології,
критичне мислення та створення ситуацій успіху. А також
продовжити роботу в CДГ «Філософія лідерства в освіті».
Продовжу стимулювання творчого самовдосконалення
здобувачів освіти шляхом підготовки їх до участі у предметних
олімпіадах, всеукраїнському конкурсі-захисті науково-дослідницьких
робіт учнів-членів МАН України, творчих та екологічних конкурсах,
до складання ЗНО.

~ 80 ~
 Я ЩАСЛИВА, ЩО Я ВЧИТЕЛЬ

Городчаніна Ольга Олексіївна, завідувач

Тростянецької філії І–ІІ ступенів Щербанівського
ліцею Щербанівської сільської ради Полтавського
району Полтавської області

Випадкові люди дуже рідко затримуються в педагогічній

професії. Не кожна людина може бути вчителем, тому що ця професія
вимагає колосальної та кропіткої праці, саможертовності, величезного
терпіння, любові до дітей та непідкупного інтересу до своєї професії.
Робота, що пов’язана з викладанням, завжди вважалася дуже
складною, але в той же час шанованою діяльністю.
Кожна людина – це маленька частинка великого суспільства, в
якому ми живемо. І для того, щоб уміти жити в цьому суспільстві,
людина повинна бути досить освіченою.
Із ранніх років людина вчиться пізнавати навколишній світ. І
щоб зрозуміти, усвідомити і жити в ньому правильно, людині потрібні
розумні вчителі, вчителі, що розуміють її, цілком віддають свої
вміння, старання і турботу. Вони повинні направляти маленьку
людину на вірний шлях, допомогти їй не заблукати на дорогах життя,
виховати її. Саме такі люди, педагоги навчили мене не тільки
загальнодоступним речам, а й розумінню самої себе, своєї душі.
Народилася я в сім'ї колгоспників, Олексія Григоровича та
Катерини Іванівни. У родині панувало добро, злагода, любили
українську пісню, твори Тараса Шевченка. Перший вірш, що я
~ 81 ~
вивчила напам'ять, читала перед великим портретом Т. Шевченка,
який висів на стіні в обрамленні вишитого рушника. Батьки завжди
виписували багато газет, журналів, читали художню літературу. Саме
батькам я завдячую тим, що вони прищепили любов до книги,
читання. І це була перша сходинка до вибору професії.
Організаторські здібності, бажання служити людям, відданість
справі, доброту душі і працелюбство – саме ці риси успадкувала я від
своїх батьків. Батьки прищепили мені любов до праці, до людей, до
рідного краю.
У далекому 1967 році вступила до 1 класу Довгалівської
восьмирічної школи, де першокласників привітно зустріла перша
вчителька Шепель Олександра Петрівна, добра, розумна, вимоглива
людина, яка повела дітей у світ знань. У 1975 році, закінчивши
восьмирічку, перейшла на навчання у Великобагачанську середню
школу. Тут я зустріла вчителя, який остаточно вирішив долю вибору
моєї майбутньої професії. Страшнюк Галина Василівна – досвідчений
педагог зуміла донести в душу кожного учня красу творів світової
класики, на кращих образах літератури виховувала в серцях юнаків і
дівчат любов до батьківщини, повагу до старших, уміння вирішувати
складні життєві ситуації, а насамперед – бути Людьми.
У 1977 році вступила на філологічний факультет (російське
відділення) Полтавського державного педагогічного інституту імені
В.Г. Короленка. Навчання проходило цікаво, але в той же час
вимагало кропіткої праці, наполегливості. З вдячністю згадую своїх
наставників, які навчили премудростям освітянської праці:
Зязюна І. А., Пащенка В. О., Хоменко Н. В., Синицького В. В.,
Дяченка А. М., Кадетову Л. І., Ганича Д. І., Сидорову Г. Г. та ін.

~ 82 ~
 Напруженими та цікавими були педагогічні практики.
Незабутній слід в житті студентки-практикантки залишився від уроків
та настанов учительки Диканської середньої школи Горват Ольги
Григорівни, педагога від Бога, справжнього наставника молодих
учителів.
Швидко пролетіли роки навчання. У 1981 році розпочала
трудову діяльність у Першотравневій восьмирічній школі
Зіньківського району. Я переконана в тому, що на той час
Полтавський державний педагогічний інститут імені В. Г. Короленка
давав студентам досить гарну фахову підготовку, молоді вчителі
впевнено розпочинали трудову діяльність.
З вересня 1983 року по серпень 1984 року працювала вчителем
початкових класів Полтавської восьмирічної школи №15.
З вересня 1984 року розпочала трудову діяльність в
Тростянецькій середній школі на посаді вчителя російської мови та
літератури за місцем проживання. Колектив, який очолювала
директор Лавроненко Катерина Миколаївна, прийняв мене
доброзичливо, допомагав у роботі. Це був колектив однодумців,
якому під силу вирішення найскладніших завдань.
Життя вчителя схоже на калейдоскоп. Начебто й елементи одні
й ті самі: учні, вчитель, школа, а щодня нова картинка — особлива,
неповторна.
Школа – найдивовижніша лабораторія, що нагадує калейдоскоп
із розмаїттям загадкових візерунків, тому що в ній створюється
неповторне й чудове майбутнє…
У калейдоскопі шкільних подій завдання вчителя – дати дитині
можливість не лише отримати головне, а й відкрити щось самостійно;

~ 83 ~
спонукати учнів мислити, самостійно приймати рішення, навчити
робити наукові відкриття, самостійно здобувати знання, оскільки в
сучасному світі кожній людині доводиться знову і знову вчитися.
Учительське щастя… Що це таке? Це щастя працювати в школі,
це щастя вчити дітей і вчитися разом з ними, дарувати таємниці
відкриттів і радість пізнання, допомогти їм зрозуміти навколишній
світ. Це щастя пишатися своїми випускниками, що зуміли стати
гідними людьми.
Ось так у круговерті калейдоскопу шкільного життя проходила
моя трудова діяльність. Це, перш за все, уроки, позакласні заходи,
вечори, свята, екскурсії, походи, зустрічі… Обравши цю нелегку
дорогу, я розуміла, як багато ще треба зробити, щоб бути гідною своїх
вчителів, гідною поваги і любові учнів. Хвилювалася: адже треба, щоб
кожному учневі на уроці було цікаво, комфортно. Але поруч були
колеги. Ці надзвичайні люди! Я багато чого у них навчилась і
продовжую вчитися. Дорожчого від цих взаємин, які склалися у
колективі, нічого в світі немає! І в цьому теж моє учительське щастя.
Сьогодні я – творчий працівник, який перебуває в постійному
пошуку нових форм та методів навчальної діяльності. На уроках
використовую інтерактивні форми організації навчання, а також
намагаюся перетворити кожен урок на урок-мислення, урок-
спілкування, урок-дослідження.
Сучасна дитина досить цілеспрямована, добре розуміє, що для
досягнення чогось потрібні зусилля, знання. Тому я надаю великого
значення написанню учнями старших класів науково-дослідницьких
робіт. Це великі за обсягом роботи, які передбачають досконалий
розгляд якогось положення, підкріплення його особистими

~ 84 ~
дослідженнями, контролюю їх виконання, надаю учням консультації.
Але основне в таких роботах — це елемент самостійних досліджень, а
не просто списування готового.
Підсумок цієї роботи підбивається на науково-практичних
конференціях (саме я започаткувала проведення таких конференцій у
закладі), учні представляють свої роботи, захищають їх. Завдяки такій
роботі діти вчаться відстоювати свої погляди, свої переконання й при
цьому вимагають, щоб із ними спілкувалися як із рівними.
За роки своєї трудової діяльності я виховала не одне покоління
призерів конкурсів. Але і я сама брала участь у конкурсі «Учитель
року» (номінація «Зарубіжна література»), конкурсі «Творчий учитель
– обдарований учень», друкувала матеріали в журналі «Зарубіжна
література» видавництва «Основа». Постійно підвищую свій фаховий
рівень шляхом проходження курсової перепідготовки в Полтавському
обласному інституті післядипломної педагогічної освіти
ім. М. В. Остроградського, онлайн-курсів, участі в роботі методичної
комісії свого фаху.
Свою трудову діяльність я розпочала вчителем, з 2003 року
працювала заступником директора з навчально-виховної роботи, а з
2018 року – завідувачем Тростянецької філії І-ІІ ступенів
Щербанівського ліцею.
І я ні на мить не жалкую, що обрала цей шлях, а якби довелось
заново вибирати ким бути, не вагаючись сказала б – вчителем.
Відомий педагог Костянтин Дмитрович Ушинський писав:
«Якщо медикам ми ввіряємо наше здоров’я, то вихователям ввіряємо
моральність і розум дітей наших, ввіряємо їхню душу, а разом з тим і
майбутнє нашої вітчизни».

~ 85 ~
 Тисячі професій народжуються і вмирають. Та серед вічних
професій учительська посідає особливе місце: вона початок усіх
професій. Змінюються умови й засоби виховання, та незмінним
залишається головне призначення вчителя – навчити людину бути
Людиною.
Учні не вибирають собі ні першого вчителя, ні вчителів-
предметників. Але велике щастя зустріти такого педагога, який вчить
доброті та справедливості, навчає бути людиною. Доброго вчителя не
забувають і згадують все життя, розповідаючи про нього друзям і
онукам, по ньому звіряють своє життя, вважаючи його ідеалом добра і
справедливості. Саме з такими людьми звела мене доля, і я щаслива,
що я вчитель.

~ 86 ~
 УЧИТЕЛЬСЬКА СПРАВА Є НАСАМПЕРЕД
ПОКЛИКОМ ДУШІ

Гриневич Лілія Михайлівна, проректор з

науково-педагогічної та міжнародної діяльності
Київського університету імені Бориса Грінченка,
Міністр освіти і науки України (2016–2019),
кандидат педагогічних наук, доцент

Якщо в учня немає довіри до педагога – дуже складно утримати

увагу дитини, зрозуміти її сильні та слабкі сторони. Більшість
поведінкових проблем у дітей виникають через те, що створюється
психологічна «стіна» між вчителем і учнем. Дитина поводиться
агресивно, тому що ніхто не намагається її зрозуміти.
Проте, коли вдається зруйнувати цю стіну, і ти бачиш
зацікавлені очі учнів, радієш їхнім успіхам – це безцінно. Я намагаюся
не втрачати зв'язку з учнями протягом років.
Учительська справа є насамперед покликом душі. Люди, які
його не мають, страждають на цій роботі. Їм складно, адже це праця в
перманентному стресі.
Я з вчительської родини: бабуся, дідусь та батьки також були
педагогами. Мріяла стати видатною науковицею, вступила до
Львівського університету ім. Франка на факультет біохімії. Проте
після народження доньки я не повернулася в лабораторію, а обрала
сімейний шлях, стала вчителькою біології. Мені довелося пройти всі
ступені кар'єри шкільного працівника: бути заступником директора і
директором школи, працювати на різних рівнях управління освітою.

~ 87 ~
 Найскладніше в роботі вчителя – постійно тримати у полі зору
кожного учня, знаходити підхід для найрізноманітніших випадків та
особистостей
Вкрай важливо відчувати, що саме робота педагога є для тебе
природною, що ти отримуєш від неї радість. Про це писав ще
Григорій Сковорода, про ідею «сродної праці»
Після завершення стажування я дізналася про Міжнародний
фонд «Відродження», що у 2002 році розпочав проєкт із прозорості
вступу до вищих навчальних закладів. Вони оголосили конкурс на
посаду менеджера за цим напрямком, і я випробувала долю вдруге й
отримала цю роботу
На початку 2000-х років я працювала директором школи. У той
час система вступу до вищих навчальних закладів була надзвичайно
корумпованою. Оцінки екзаменаційної комісії могли бути досить
суб'єктивними, не було єдиної прозорої системи оцінювання.
Як директор, я простежувала подальший шлях моїх
випускників. Серед них була дівчина, що вже у шкільні роки не
просто мріяла стати журналісткою, а активно працювала та
публікувалася у деяких часописах. Вона була дуже талановитою,
школу закінчила з золотою медаллю. І втім, не змогла вступити на
факультет журналістики.
Розповідаючи мені про це, її мама плакала. І я разом з нею – це
був момент безпорадності, коли ти розумієш що нічого не можеш
вдіяти з несправедливістю. Того ж року відбувся конкурс на
стажування у Польщі – для вивчення польського досвіду реформи
освіти. Я вирішила взяти участь, щоб набратися досвіду і змінити
нашу освітню систему.

~ 88 ~
 Я очолювала проєкт «Центр тестових технологій» для розробки
системи зовнішнього оцінювання в Україні. Це стало для мене дуже
особистою історією, коли своїми діями ти можеш змінити не тільки
щось для себе та близьких, а й для всієї країни.
Перші пробні зовнішні оцінювання ми розпочали у 2003 році.
Найважче було знайти перші чотири заклади, що готові були
працювати за новою системою. Із кожним роком кількість
університетів зростала. Нам потрібно було доводити, що наша
технологія працює, оцінювання може та повинно бути чесним.
Нарешті, у 2006 році оцінювання стало державним, почало
фінансуватися з бюджету, відповідний указ був ухвалений
президентом.
З появою Інтернету та можливостей для самостійного навчання,
знання як такі відходять на другий план, і все вагомішими стають так
звані soft skills – особисті навички, моральні якості та цінності.
Виховувати їх у майбутніх поколінь – нове амбітне завдання. Саме
враховуючи це, ми працюємо над освітньою реформою.
Я зберігаю у власному архіві певні символи, важливі досягнення
кожного етапу. Як, наприклад, бланк першого незалежного
оцінювання 2006 року. Його можна порівняти з сучасними, і попри
зміни у оформленні та поліграфії – система оцінювання залишилася
незмінною. Це ще одне свідчення того, що вона працює.
Освіта – стратегічний ресурс країни. Сподіваюся, мені вдалося
долучитися до створення системи, що допомагає особистій і
професійній реалізації наших громадян, і водночас гуртує навколо
себе українське суспільство. Це дуже важливо для країни у стані
військового конфлікту.

~ 89 ~
 Пам'ятаю, ми спочатку не мали навіть приміщення. Тестували
понад 40 000 учнів, зберігання та обробку бланків облаштували у
напівпідвальному приміщенні шкільного спортзалу.
Наша система поєднала у собі об'єктивність оцінювання,
валідність тестів, неупередженість екзаменаторів, конфіденційність та
технологічність. Тестові зошити друкували на спеціальному папері з
водяними знаками. Розробили окрему систему шифрування та
транспортування робіт – у спеціальних пакетах із захистом від
відкриття. За багатьма опитуваннями, реформу визнали однією з
найуспішніших в Україні, її підтримала більшість громадян, хоча на
початку до неї було упереджене ставлення. Але реальність довела, що
технології і процедури працюють, якщо сумлінно їх дотримуватися.
Після Революції гідності, яка стала поворотним моментом в
українській історії, ми отримали серйозне вікно можливостей для
переосмислення цінностей суспільства. Тому що освіта – це про
цінності, не лише про знання. Закон про вищу освіту започаткував
цілу низку змін, як-от реформа «Нова українська школа», що наразі на
стадії впровадження. Це масштабний проєкт на роки і десятиліття,
проте вже сьогодні я щаслива, що ми рухаємося у правильному
напрямку.
У 2006 році запрацював український Центр оцінювання якості
освіти, який я створила та очолювала як перший директор, того ж
року пройшло перше оцінювання на державному рівні.

~ 90 ~
 НАВЧАЮЧИ ІНШИХ – ВЧУСЯ САМА АБО МОЯ
ЖИТТЄВА ДОРОГА ДО УСПІХУ

Дем’яненко Наталія Борисівна, директор

Остап'євського закладу загальної середньої
освіти І–ІІІ ступенів Решетилівської міської ради
Полтавського району Полтавської област

Ніщо не доводить настільки переконливу

здатність людини вести інших,
як вона робить день за днем,
щоб вести себе.
Томас Ватсон

Кожна людина по-своєму особлива, неповторна, унікальна. І той

шлях, який вона обрала, цілком залежить від її прагнень і можливостей.
Щоб не шкодувати про свій вибір, потрібно реально оцінювати свої
можливості і йти по життєвій дорозі впевнено та з посмішкою на
вустах.
Ось так, відкритою до дітей, колег, односельців, з посмішкою йду
по своїй життєвій дорозі і я – жінка, вчитель, керівник – директор
Остап'євського закладу загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів.
Свої лідерські якості я розпочала формувати ще в дитячому
колективі. Відмінницю навчання, активну учасницю всіх шкільних
заходів, олімпіад, художньої самодіяльності, учнівським колективом
обирають головою ради піонерської організації школи, якій було
~ 91 ~
присвоєно почесне звання односельця, моряка, командира Ялтинського
партизанського загону – М. П. Кривошти (про його життєвий шлях
читаємо на сторінках твору Іллі Бергасова «У горах Таврії»). Ми
вчилися на прикладах своїх земляків бути відповідальними,
організованими, цілеспрямованими. Пізніше, за активну життєву
позицію, успіхи в навчанні і громадському житті, мене було
премійовано путівкою до Всесоюзного піонерського табору «Артек»,
що на березі Чорного моря. У 70-х роках минулого століття це була
«кузня» активістів-лідерів. Ми, учні з різних республік колишнього
Радянського Союзу, разом навчалися, відпочивали, організовували
заходи, зустрічі, свята, їздили на екскурсії Кримським краєм.
Неповторні враження, досвід і друзі залишилися на все життя…
У школі доводилося проводити фрагменти уроків, виховних
заходів, до яких мене залучали вчителі. Мені це подобалося, тому що
вдавалося. Після закінчення навчального закладу, без вагань, склавши
лише один екзамен з української мови та літератури на «відмінно»,
оскільки мала атестат з відзнакою та була нагороджена золою медаллю,
я вступила до Полтавського державного педагогічного інституту ім.
В. Г. Короленка.
Із-за шкільної парти – на студентську лаву – педагогічний
факультет Полтавського педагогічного інституту. Студентські роки
стали для мене справжньою школою навчання і зростання. Назавжди
залишились в пам'яті цікаві заняття в клубі «Паросток» при кафедрі
педагогічної майстерності, зустрічі з відомими педагогами та ін. А
також активна робота у студентському самоврядуванні. Чи легко було
бути лідером комсомольської організації цілого факультету? Звичайно
– ні. Це були кінець 80-тих початок 90-тих років. Важкий період у

~ 92 ~
державі, ускладнений чорнобильськими подіями. Поєднувала навчання
з роботою в студентському будівельному загоні, який допомагав у
будівництві цілого селища в Яготинському районі Київської області
для переселенців із Чорнобильської зони, опікувалася студентськими
сім’ями, діти яких зазнали страшного впливу випромінювання та
потребували коштів на невідкладне лікування, організовувала вистави
для вихованців з дитячого будинку, опікувалася студентами, в яких
були складні життєві умови, обговорюючи ці питання з деканом та на
спільних щопонеділкових засіданнях ректорату. Брала участь у
спільних поїздках з обміну досвідом між вузами Полтавщини та
Польщі. Зокрема відвідала Слупський педуніверситет, школу з
навчанням українською мовою (діти вже тоді були у вишиванках,
співали українські пісні, що було дуже приємно чути і бачити).
Відвідала міста-супутники Гдиню та Гданськ, місто Варшаву. Це був
мій перший закордонний досвід. Спостерігала, як уже 90-ті роки у
школах Польщі вводилось інтегроване навчання, зокрема, і в
початкових класах, що зараз впроваджується у НУШ. І сьогодні щиро
завдячую настановам та життєвому досвіду, які ми отримали від декана
педфаку Н. С. Литвиненко, психолога не тільки за фахом, а й за
покликанням душі. Закінчивши з відзнакою інститут, повернулася у
1990 році до рідної школи вчителем початкових класів. Навчаючи
найменших, зростала професійно і сама. Поступово приходило
визнання: перемога у районному конкурсі «Класний керівник року»,
ІІ місце у районному конкурсі «Директор школи», якому передувало
призначення на посаду заступника директора, а згодом і директора
освітнього закладу.

~ 93 ~
 Ось уже більше десяти років я працюю на посаді керівника
навчального закладу. У закладах України директори шкіл, зазвичай, –
не тільки управлінці, але й господарники. Пригадую, як складно було
організувати виділення коштів з різних бюджетів для проведення
капітального ремонту даху школи, для облаштування нового ганку, для
проведення такої необхідної пожежної сигналізації та інше. Але лідер
не повинен зупинятися на досягнутому, а повинен іти вперед та
організовувати інших. Педагогічним колективом школи ми долучилися
до кількох проєктів, які організовував ПОІППО
ім. М. В. Остроградського, розуміючи, що це нам близьке та потрібне у
педагогічній діяльності. Зокрема, участь у проєкті «Розвиток
Полтавської мережі громадсько- активних шкіл» – «Остап’євська ЗОШ
І–ІІІ ступенів – громадсько-активна школа» (результат – створення
етнографічної кімнати «Світлиця», розбудова Козацької республіки в
учнівському середовищі та проведення щорічного зібрання військово-
патріотичного спрямування юних козаків і джур «Козацька ватра» із
залученням Товариства сприяння обороні України, полтавського
військово-спортивного центру «Воїн» (кер. О. Бариш), громадського
активіста, бандуриста із м. Лубни В. Мороза). Навчальний заклад був
учасником дослідно-експериментальної роботи ПОІППО «Науково-
методичні засади впровадження вітчизняної моделі медіа-освіти в
навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів
Полтавської області на 2013–2016 роки». Учні 10 класу вивчали
факультативний курс «Медіаграмотність», що є важливим
компонентом сучасного життя молоді. Співпрацюючи з Полтавським
обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти
ім. М. В. Остроградського, згідно з договором про входження

~ 94 ~
Остап’євської ЗОШ І–ІІІ ступенів до Полтавської обласної мережі шкіл
лідерської освіти, колектив школи є активним учасником семінарів,
організованих кафедрою філософії та економіки освіти (зав.
Литвинюк Л. В.) з теми «Формування лідерської компетентності в
школі: концепція та досвід впровадження». У вересні 2018 року на базі
Остап’євської ЗОШ І–ІІІ ступенів був організований семінар шкіл
лідерської освіти Полтавської області з обміну досвідом. Розуміємо, що
науковий супровід завжди допомагає у впровадженні проєктів. Тому
активно співпрацюємо з науковцями ПОІППО, зокрема
Л. В. Литвинюк, завідувачкою кафедри філософії та економіки освіти,
та методистами закладу. Беремо участь у семінарах з обміну досвідом
на базі інших закладів освіти Полтавщини та у заходах, організованих
ПОІППО. На засіданнях педагогічної ради школи розглядаємо питання
формування лідерської компетентності в учительсько-учнівському
колективі. Наші учні – переможці районних і обласних олімпіад,
конкурсів МАН. У 2018 році за результатами ЗНО заклад освіти посів
почесне 10 місце серед майже 400 навчальних закладів області! Ми
пишаємося досягненнями наших випускників. До речі, всі учні цього
випуску стали студентами закладів вищої освіти України. Учителі
нашої школи Кукленко О. М. та Дем’яненко Н. Б. є учасницями
інноваційного проєкту «Формування лідерської компетентності в
школі засобами біографічних досліджень у контексті освітнього
краєзнавства» та мають публікації у збірках матеріалів проєкту, на
форумі педагогічних ідей «Урок». Щоб іти в ногу з часом,
зацікавлювати учнів, постійно підвищую свій фаховий рівень, беручи
участь у семінарах, тренінгах, вебінарах і мотивую до такої діяльності
колег-вчителів.

~ 95 ~
 Коли розмірковую про те, чи відбулися зміни в моєму баченні
організації освітнього процесу в школі, то зупиняюся на наступному.
Звичайно, практична діяльність удосконалює педагогічну майстерність
кожного з нас. Але я дуже завдячую викладачам кафедри педагогічної
майстерності Полтавського державного педагогічного інституту
ім. В. Г. Короленка за ідею створення студентського клубу «Паросток».
Поглиблене вивчення педагогічної спадщини А. Макаренка та
В. Сухомлинського, можливість безпосередньо брати участь в уроках з
елементами випереджувального навчання С. Лисенкової, організація
творчих вечорів, пошук ефективних педагогічних методик та інше
спонукає мене до постійного руху вперед, до прагнення розуміти
дитячу сутність учнів, до прагнення знаходити і розвивати їх творчі
здібності. Прагну «не загубити» жодну дитину, допомогти у її
становленні як маленької особистості, взаємодію на засадах педагогіки
партнерства. Розумію, що спочатку треба зацікавити і мотивувати, а
потім наполегливо працювати над удосконаленням набутих знань та
над розвитком творчого потенціалу учня. Такий шлях має і свої
результати – перемоги моїх учнів на щорічних районних конкурсах
знавців української мови імені П. Яцика та входження у п’ятірку
кращих на обласному етапі, грамоти та подяки обласного, районного,
місцевого рівнів.
На разі змінилося бачення випускника школи. Над теоретичними
знаннями, які ми формували раніше, тепер мають перевагу формування
предметних компетентностей, розвиток критичного мислення, набуття
практичних навичок, уміння комунікувати, вчитися впродовж життя.
Як навчити цьому дітей, якщо самому не йти в ногу з часом? Тому
пропоную ці питання для обговорення з колегами-вчителями на

~ 96 ~
засіданнях педагогічних рад, шкільних методичних об’єднань тощо. А
це своєю чергою спонукає педагогів підвищувати свою фахову
майстерність, брати участь у творчих конкурсах, семінарах, тренінгах,
онлайн-навчанні та співпрацювати з колегами-науковцями. Адже, і в
Концепції НУШ наголошується, що до дітей має прийти людина-лідер,
яка може вести за собою, яка любить свій предмет, яка його фахово
викладає. Про це ж ідеться і в затвердженому у грудні 2020 року
Професійному стандарті вчителя закладу освіти, який має розвивати як
загальні (громадянську, соціальну, культурну, лідерську,
підприємницьку), так і професійні компетентності.
Не можна залишати поза увагою формування дитячого колективу
та їх міжособистісні відносини. Тому, маючи підтримку козацької
старшини Українського козацтва (Остап’є в минулому було сотенним
козацьким містечком Миргородського полку), запропонували дітям
створити свою дитячу Козацьку республіку з виборними курінними та
кошовим отаманами, з колективними творчими справами
патріотичного спрямування. Досвідом проведення щорічного літнього
військово-спортивного зібрання козаків і джур «Козацька ватра» уже
ділимося у фахових виданнях. Така діяльність згуртовує юних козаків,
формує патріотичні почуття, військовий вишкіл, виявляє їх лідерські
якості.
Як керівник прагну приймати виважені рішення, за приклад беру
такі риси: вимогливість, силу волі та життєву мудрість. Водночас
прислухаюся до порад і зауважень на свою адресу. Думаю, що колеги
та односельці вірять в мої сили, тому обирали депутатом
Великобагачанської районної ради, щоб на більш високому рівні

~ 97 ~
вирішувати проблеми як закладу освіти, так і всієї сільської громади.
Успіхам у своєму житті щиро завдячую також і своїй родині.
Стаж моєї педагогічної діяльності перейшов за 30-річний рубіж.
Протягом освітньої кар’єри прийшло розуміння, що лідерство вчителя –
це потужний потенціал для змін в освіті. Воно сприяє успіху учнів,
удосконалює діяльність закладу освіти. Я народилася в с. Остап’є,
здобула в місцевій школі загальну середню освіту, після закінчення
інституту повернулася в рідні місця. Жодного разу не пошкодувала, що
закінчила саме цей освітній заклад. У нього теж є своя історія, традиції,
рух уперед, пошук та інноваційна діяльність.
У золото одягає осінь природу. Стоїть серед цієї краси,
усміхається привітно вікнами Остап'євська школа, огорнута молодим
садком, вінком клумб, де майорять чорнобривці. Весело лунає шкільний
дзвоник, скликає дітлахів та їх наставників на уроки. Розпочинається ще
один трудовий день директора і вчителя. Навчаючи інших, я кожного
разу вчуся сама та прагну вести усіх до успіху, вказуючи шлях.
P.S. Реформи сьогодення в освіті спонукають кожного
педпрацівника, а особливо керівника закладу, «постійно тримати руку на
пульсі часу». У період пандемії актуальним постало питання організації
дистанційного навчання та використання цифрових технологій. Тому
тільки постійне навчання та вдосконалення умінь і навичок сприятиме
як розвитку закладу освіти загалом, так і самовдосконаленню.
Працюючи разом із колегами над розробленням «Положення про
внутрішню систему забезпечення якості освіти», впевнилася в тому, що
для успішного функціонування закладу освіти треба працювати над
усіма чотирма напрямками, які пропонує «Абетка для директора»:
освітнім середовищем, системою оцінювання освітньої діяльності учнів,

~ 98 ~
системою педагогічної та управлінської діяльності. Тому найближчим
часом маю на меті поглиблювати свої знання із організації управління
закладом, нормативним регулюванням процесу дистанційного навчання,
питаннями оцінювання, само- та взаємооцінювання в освітньому
процесі, а також мотивування вчителів до професійного розвитку. Адже,
створення у закладі освіти розвивального професійного середовища
сприяє підвищенню рівня професійної майстерності вчителів та
поліпшенню якості освітньої діяльності.
Важливими вважаю як отримані теоретичні знання, так і
практичні навички та обмін досвідом. У сучасних умовах активно
використовую онлайн-навчання (семінари, вебінари, майстер-класи) на
освітніх платформах Prosvita, Prometheus, EdEra, Всеосвіта, На Урок,
Країна мрій, цифрового видавництва MCFR та проєкти, які започатковує
кафедра філософії та економіки освіти (кер. Литвинюк Л. В.) щодо
впровадження філософії лідерства в освіті та розвитку Полтавської
обласної мережі шкіл лідерської освіти, активним учасником якої є і наш
заклад освіти. Саме ці семінари для мене, як керівника, є дуже важливі,
цікаві та пізнавальні.
Щоб попередити закриття закладу, для сільської школи в період
реформування важливо ще мати необхідний контингент здобувачів
освіти. Тому тільки постійний рух уперед і співпраця з громадою,
батьками учнів, створення комфортного освітнього середовища,
безпечних умов навчання, мотивація педагогів до професійного
розвитку та постійний аналіз управлінських процесів сприяє успішному
функціонуванню закладу освіти.
Цілі поставлені! Рухаємось уперед!

~ 99 ~
 УСІМ ОДНАКОВО СВІТЯТЬ ЗОРІ, АЛЕ В
КОЖНОГО Є СВОЯ ЗОРЯ

Дем’яненко Тетяна Сергіївна, директор

Малоперещепинського ліцею імені М. А. Клименка
Новосанжарської селищної ради Полтавської
області

Моя зірочка спалахнула 29 жовтня 1965 року в селі Проценки

Глобинського району Полтавської області. Народилася я у сім’ї
колгоспників. Мама, Гарькавенко Ольга Самійлівна, батько,
Гарькавенко Сергій Данилович – вихідці з сільських сімей. Пам’ятаю,
як у дитинстві, пізніми вечорами, чекали з роботи батьків. Тато до
пізнього вечора, а то і вночі працював трактористом, а мама
завідувала фермою, була ланковою. Тяжка колгоспна праця, домашнє
господарство… Тому в сім’ї були чітко розподілені обов’язки між
батьками і дітьми – мною та старшою сестричкою Людою. Ми дуже
старалися все зробити до приходу батьків, із гордість бігли «загадати»
тітонькам про наряд на наступний день, адже виконували прохання
мами-ланкової. Ось так непомітно ще з дитинства батьки виховували
у нас любов до праці, відповідальність, підтримку та гордість за свою
родину.
1973 рік – я – першокласниця! Із білими бантами та великим
букетом айстр із вранішньою росою, які нарізали на клумбі біля
будинку, я переступила поріг Проценківської початкової школи.
Зустріла нас перша вчителька Катерина Іванівна Шило. І хоча школа

~ 100 ~
знаходилась через дорогу від нашого дому, і вчительку знала, стало
якось лячно. Катерина Іванівна, схрестивши руки перед собою,
стримано, строго, вимогливо навчала разом три класи в одній кімнаті.
По її лагідному погляду було зрозуміло: якому класу ставилося
завдання. Перший – малював, другий – розв’язував приклади, третій –
читав… Веселі перерви – бігали, гралися…, а вчителька? Учителька
перевіряла зошити, а потім кликала на урок. Чомусь ми ніколи не
писали на дошці, але мали можливість вчити матеріал відразу за три
класи. Цікава методика!? Мені навчання давалося легко, я підказувала
старшим друзям, а вони допомагали мені з чорнилом, коли ненароком
розіллється. Так промайнуло три роки навчання з однією вчителькою
– однією сім’єю з трьох класів.
Далі навчання ускладнювалося. Четвертий клас – у
Святилівській середній школі, за 8 км від дому. Красива
двоповерхівка, стадіон, їдальня, бібліотека… Усе чуже і незвичне.
Моєю зірочкою, що світила мені, була моя Люда, така терпляча
сестричка. Це вона допомогла мені познайомитися з однокласниками,
зрозуміти режим і правила нової школи, познайомила мене зі своїми
товаришами. Вчитися стало важче, але я дуже старалася, щоб не
підвести сестричку, яка для мене у всьому була прикладом, і щоб
мама не хвилювалася, відвідуючи батьківські збори. Мама завжди все
відкладала і обов’язково їхала на збори з гордістю за старшу доньку.
Люда не тільки допомагала мені, вона ще й контролювала: як
навчаюся, з ким дружу…. Далі мама гордилася обома доньками.
Різні предмети, різні вчителі. Я не любила фізкультуру,
французьку мову, а от математика! Швидко, енергійно, впевнено і
твердо до класу зайшов Учитель?! Журнал, ручка з кишені,

~ 101 ~
знайомство…кожному учневі – приємне слово. Ми,
35 п’ятикласників, завмерли. «А я, Степан Олексійович, ми будемо з
вами вивчати математику….». Як же добре, що до нас зайшов Степан
Олексійович! Через два роки наш класний керівник, а пізніше –
директор школи. Цікаві уроки, розв’язування математичних і
життєвих задач, футбол, збір макулатури, брухту… Наш клас був
правофланговим. Відповідальною подією був вступ у піонери, вступ у
комсомол. Змагання, допомога товаришам, вболівання один за одного.
Пам’ятаю, як пов’язали піонерський галстук, а потім прикріпили
комсомольський значок! Мене обрано комсоргом класу! Із
відповідальністю і цікавістю виконувала обов’язки вожатої. Із
захопленням слухали молодші школярі мої розповіді про БАМ,
Героїв-комсомольців та інші цікаві матеріали. Збільшились
зобов’язання, відповідальність. Але математика – це було головне! Я з
ще двома однокласниками навчалася в Київській заочній
математичній школі. Доводилося багато працювати додатково,
консультації, спілкування з улюбленим вчителем – це дало позитивні
результати. Я навчилася бути відповідальною, знаходити ефективні
способи розв’язування задач і різних ситуацій. А ще отримувати
поразки та здобувати перемоги.
Лао Цзи говорив, що спочатку людина обирає шлях, потім шлях
обирає людину. Фініш навчання в 10 років дав старт вибору професії
та навчання у Полтавському державному педагогічному інституті
імені В. Г. Короленка. Я твердо для себе вирішила: «Буду, як Степан
Олексійович!» І ось я – студентка фізико-математичного факультету.
Адаптуватися у місті, за 200 км від рідного дому, коли лист поштою
надходить до батьків за три дні, поради від рідних, у зворотному

~ 102 ~
зв’язку, теж три дні, було нелегко. Із Полтавою я була знайома, адже
на канікулах у 9, 10 класах мене брала до себе сестра, яка навчалася у
Полтавському сільськогосподарському інституті. Яка ж вона мудра! Я
і не підозрювала, скільки Люда зробила для того, щоб підготувати
мене до самостійного життя, навчити орієнтуватися в соціумі. Так я
вчилася комунікувати з незнайомими людьми, старшими за віком,
однолітками.
Щасливі студентські роки… Дружна група М-2. Колоквіуми,
заліки, іспити… Усе вдавалося, нікого не залишали наодинці з
проблемами. Ми завжди разом долали негаразди. Проживання в
гуртожитку з найкращими подружками. Ми поєднували навчання з
працею, щоб придбати методичну літературу. Тяжко було після нічної
зміни на хлібзаводі працювати чотири пари. Досі відчуваю смак
свіжоспечених рогаликів, бубликів. А ще школою згуртування
студентського колективу була праця в колгоспі, де потрібно
працювати в полі, розв’язати задачі з матаналізу, за бажанням нашого
куратора Юрія Івановича Романенка, і встигнути на вечірню
прогулянку. Ось тут уже був розподіл обов’язків: одні розв’язують,
інші прибирають, бесіду ведуть із куратором, а хто вже й
відпочиває… Приємні спогади залишилися від екскурсійних
подорожей зі шкільних і студентських років: Київ, Запоріжжя, Канів,
Брест, Ленінград. І ось за плечима студентські роки, у руках диплом
учителя математики. Свою професійну діяльність розпочала у
Малоперещепинській середній школі. Педагогічний колектив
здебільшого складався з учителів поважного віку. Колектив молодих
учителів був ніби колектив у колективі. Нас об’єднувала професійна
діяльність. Але різними були погляди на життя, проведення вільного

~ 103 ~
часу. Учителі математики Янко Іван Іванович, Різник Лариса Іванівна
ділилися своїми професійними здобутками. Цікаво було працювати і з
учнями, і з їхніми батьками. Рік я попрацювала, викладаючи
математику, а на другий рік мене призначено класним керівником
п’ятого класу. Мені пощастило. У нас склався дружній колектив.
Прекрасні діти, добрі, розуміючі батьки. Ми ходили в походи, їздили
на екскурсії, робили ремонти. Найбільше запам’яталася екскурсія до
міста Київ. Переважна частина п’ятачків ще і в Полтаві не були, а тут
поїздом у Київ. Незабутні враження від спілкування, побаченого і
почутого. Саме такі форми роботи давали можливість згуртувати
дітей, учні вчилися спілкуватися, говорити і слухати інших, визнавати
правила колективу. Але у моїй професійній траєкторії сталися зміни –
я отримала посаду заступника директора з виховної роботи. Та я не
залишила своїх перших п’ятачків. Ми вчили математику – Царицю
наук. Як же часто я згадувала Степана Олексійовича, розуміючи його
вже з точки зору вчителя. Уроки, додаткові заняття та постійна
позакласна робота – конкурси, змагання, олімпіади. Пошукова,
дослідницько-краєзнавча робота, робота в архіві з дослідження
розвитку освіти в селі Мала Перещепина. Мені вдалося організувати
роботу з учнями, колегами і створити музей історії школи. Під час
зустрічей із директором Клименком Миколою Андрійовичем я
отримала зерна професійності, відповідальності, принциповості та
відданості своїй справі. Завжди з користю і приємністю відвідувала
семінари, конференції, заняття курсів, де вивчала досвід колег і
ділилася власним. Мій досвід як заступника директора з виховної
роботи вивчено й узагальнено відділом освіти.

~ 104 ~
 У 2018 році сяйво моєї зірочки дало поштовх до нових ідей,
вкотре змінюється моя життєва траєкторія. Я взяла участь у конкурсі
на посаду директора і перемогла. Неабияку роль у прийнятті рішення
очолити колектив Малоперещепинського закладу освіти відіграла
участь у роботі обласної спеціальної дослідницької групи «Філософія
лідерства в освіті», наукове сприйняття даного питання від Людмили
Вікторівни Литвинюк та Сергія Федоровича Клепка, спілкування,
обмін досвідом із колегами Полтавщини.
Швидко плине час, ніби вчора, а пройшло три роки. Ми
працюємо за моделлю «Школа успіху, радості, добра», маємо значні
результати. Партнерські відносини з учасниками освітнього процесу
сприяють розвитку творчих, креативних особистостей. Я дякую Богу,
що маю команду професіоналів – однодумців-лідерів. Колектив
поповнили молоді колеги, які готові до освітніх змін, новітніх
технологій. Справжнім лідером, продовжувачем моїх ідей є моя
учениця, яка старанно вивчала математику, була генератором ідей у
класі, а нині – заступник директора з виховної роботи, Джепа Оксана
Григорівна. Керекелиця Олена Сергіївна, творчий педагог-
організатор, багато працює над створенням комфортного освітнього
середовища. Приємно працювати з Медведєвою Юлією Василівною,
практичним психологом, Співак Альоною Василівною, учителем
інформатики, Бондаренко Оленою Юріївною, учителем початкових
класів, Скидан Ларисою Євгеніївною, учителем біології. Успіх
приходить до того, хто творчо і багато працює. Саме успішна праця і
забезпечує визнання, високі досягнення нашого закладу освіти.

~ 105 ~
 Я щаслива, що маю прекрасну доньку Іринку, яка працює
медичною сестричкою у дитячому відділенні, велику родину; чуйних,
щирих і відповідальних колег; добрих друзів.
Я завжди відкрита для спілкування. Відповідально ставлюся до
виконання громадських доручень, будучи депутатом
Малоперещепинської сільської ради, Новосанжарської районної ради,
Новосанжарської селищної ради.
Я вважаю, що жити потрібно так, щоб не соромно було
розповісти свою біографію. Потрібно гідно прожити своє життя,
аналізуючи свої вчинки, думати про їх наслідки, щоб не зганьбити
себе, не знеславити коріння свого роду.

~ 106 ~
 Я ВІДШУКАЛА СВІЙ ШЛЯХ У ЖИТТІ

Джепа Оксана Григорівна, заступник

директора з виховної роботи
Малоперещепинського ліцею імені
М. А. Клименка Новосанжарської селищної ради
Полтавської області

Мала Перещепина… Це особливе село, яке завжди зігріває мою

душу. Немає нічого кращого за рідні вулиці, за батьківську хату. Моя
маленька Батьківщина! Саме тут, 27 жовтня 1986 року, я з’явилася на
світ. Мої батьки – Савлук Григорій Іванович та Савлук (Павелко)
Валентина Миколаївна – агрономи. Тато все життя пов’язав з
сільським господарством. У мене досі залишилася звичка з дитинства,
проїжджаючи біля полів, роздивлятися сільськогосподарські
культури: що як зійшло, чи буде добрий цього року врожай. А от мама
пропрацювала більше 30 років секретарем Малоперещепинської
сільської ради. Вона знала кожного жителя села. Я частенько бувала в
неї на роботі, особливо в суботу, коли мама одружувала молодят. Яке
це було для мене свято! Красива наречена, весільні цукерки копієчки
«на щастя»...
1993 року я стала ученицею Малоперещепинської школи. Моя
перша вчителька – Шимко Надія Григорівна. Вона навчила мене
старанно писати, виразно читати, висловлювати свої думки, шанувати
старших, любити природу, піклуватись про менших. Мені подобалося
навчання, адже все виходило без особливих зусиль. І я успішно
закінчила початкові класи з похвальними листами. А далі – 5 клас,
~ 107 ~
новий класний керівник, нові вчителі. Шкільне життя вирує… Ми
постійно готуємо якісь свята, розваги, конкурси. І дякуючи класному
керівнику Андреєнко Аллі Олексіївні, яка ніколи не давала нам
готових сценаріїв, розвивалися мої творчі організаторські здібності.
Саме під час підготовки та проведення позакласних заходів ми
вчилися комунікувати, товаришувати, прощати, знаходити
компроміси, а це так важливо в житті. Не можу не згадати вчителя
української мови та літератури Хохулю Ніну Григорівну. Її уроки
назавжди залишились у моїй пам’яті. Глибоке знання мови і вміння
вкласти в кожного з нас цю мудрість. Про життя письменників вона
розповідала так, ніби це були її знайомі, а художні твори звучали в її
вустах чудовими поемами. А скільки часу ми провели з Ніною
Григорівною під час підготовки до конкурсів декламаторів. Ми
тренувалися і в школі, і в неї вдома. Саме вона навчила мене
майстерності володіння словом та розвинула ораторські здібності. Я
неодноразово перемагала в районних конкурсах декламаторів та була
учасницею обласних.
Уроки, свята, конкурси, змагання, олімпіади, подорожі… Так
проходило шкільне життя. І ось я з атестатом у руках та золотою
медаллю «За особливі успіхи в навчанні» на порозі дорослого життя.
Який шлях обрати? Буває таке, що людина з самого дитинства знає,
чого вона прагне, ким хоче стати. А буває й так, що потрібен час, щоб
себе знайти.
Після закінчення школи я вступила в Полтавський національний
технічний університет імені Юрія Кондратюка, який уже закінчила
моя старша сестра Люда. Приємне хвилювання від передчуття
самостійного життя, нові знайомства, життя в гуртожитку, іспити,

~ 108 ~
подорожі, пісні під гітару… Тут ти вже розумієш відповідальність за
своє життя: я роблю і я відповідаю за результат і наслідки. Швидко
пролетіли студентські роки! У 2009 році я отримала диплом за
спеціальністю «Екологія та охорона навколишнього середовища». Але
так склалися сімейні обставини, що після закінчення університету я
змушена повернутися у рідне село, де моя спеціальність зовсім не
актуальна. І знову я шукаю свій шлях у житті.
У 2010 році я почала працювати в Малоперещепинській ЗОШ І–
ІІІ ступенів на посаді оператора комп’ютерного набору. І вже по-
іншому подивилася на своїх вчителів, звернула увагу зовсім на іншу
сторону їх роботи, уже не очима учениці! Якщо після закінчення
школи я навіть не розглядала для себе фах вчителя, то тепер я
побачила, що це найблагородніша професія, в якій матеріал роботи –
людська душа. Це коваль чи механік може в житті не знадобитися, а
вчитель потрібен усім, бо до школи ходять всі!
Наступні етапи мого життя – одруження, народження доньки,
навчання в Полтавському національному педагогічному університеті
ім. В.Г. Короленка. І ось я вже з педосвітою у 2016 році починаю
працювати вихователем групи продовженого дня. У мене з’явилося
близько 30 маленьких, веселих, щирих та відкритих діток початкових
класів. Як же це добре вчити їх новому, відкривати для них цей
дивовижний світ!
Але ніщо не стоїть на місці! І моя професійна кар’єра почала
стрімко рухатися вгору: з 2018 року я працюю заступником директора
з виховної роботи. У своїй роботі завжди використовую інноваційні
методики й технології, сприяю застосуванню у виховній роботі
нестандартних форм проведення позакласних заходів.

~ 109 ~
 Колектив нашого Малоперещепинського закладу потужний та
досвідчений. Мені, як молодому спеціалісту, є на кого рівнятися.
Прикладом цілеспрямованості, впевненості, далекоглядності,
ініціативності є наш директор – Дем’яненко Тетяна Сергіївна. Це,
перш за все, умілий керівник, гарний психолог, людина, яка легко
знаходить спільну мову з учнями, батьками, працівниками та
громадськістю. Вона живе життям нашого закладу освіти,
переймається усіма проблемами та завжди їх вирішує. Тетяна
Сергіївна уміло організовує будь-яку роботу і є яскравим прикладом
для наслідування. З такими людьми завжди приємно працювати.
Ось так довго я шукала СВІЙ шлях! І, нарешті, знайшла його в
Малоперещепинському ЗЗСО І–ІІІ ступенів. Тепер я впевнено можу
сказати, що я щаслива жінка, бо маю улюблену роботу, чудову сім’ю,
дбайливих батьків. А попереду – ще багато планів, проєктів, ідей,
завдань та викликів. Тому важливо, щоб кожна людина знайшла себе
в житті, свій шлях. Адже займатися тим, що приносить духовне
натхнення – дійсно цікаво.

~ 110 ~
 МОЯ ОСВІТНЯ ТРАЄКТОРІЯ

Дорошенко Яна Артурівна, учитель

української мови та літератури Ліцею №17
«Інтелект» Полтавської міської ради

Народилася я 15 лютого 1994 року у м. Полтава.

Із дитинства знаходила спільну мову з меншими, розуміла їх,
підтримувала, тому давно знала, що в майбутньому неодмінно стану
педагогинею! Будучи ученицею, спостерігала за вчительською
професією, за калейдоскопом шкільних подій… Обрати спеціальність
саме вчителя української мови та літератури надихнула шкільна
вчителька – класний керівник, з якою готували відкриті уроки,
співали, танцювали. Вона могла як насварити, так і підбадьорити
жартом; українська мова завжди звучала чисто, милозвучно як на
роботі, так і вдома.
Саме тому 1 вересня 2012 року я вступила до Полтавського
національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка на
філологічний факультет. Навчалася старанно, адже хотіла поглинути
якомога більше знань, методик викладання. Зразком викладачки була
Сологуб Любов Олексіївна, яка практично навчила застосовувати
набуті знання, вміння та навички, її заняття завжди проходили цікаво
та незвично. Любов Олексіївна радила ставити себе на місце учнів,
щоб краще їх зрозуміти. Цією порадою я користуюся й досі.

~ 111 ~
 Після закінчення університету пішла працювати в Полтавську
школу № 15. На перших уроках відчувала тривогу, бо хотіла, щоб
кожному школяреві та школярці було цікаво та комфортно. Добре, що
поруч були колежанки, які поділилися мудрістю, порадами, багато
чого мене навчили! Я не забуду ніколи свого першого досвіду!
Сьогодні я працюю в Ліцеї № 17 «Інтелект». Постійно
перебуваю в пошуку нових форм і методів навчальної діяльності;
саморозвиваюся, адже хочу, щоб учні та учениці із задоволенням
приходили на мої уроки, краще запам’ятовували; даю можливість
дітям не тільки отримати головне, а й відкрити щось самостійно,
спонукаю мислити, розвиваю творчі здібності; вчу слухати одне
одного, застосовую формувальне оцінювання.
На уроках української мови та літератури використовую
інтерактивні форми організації навчання, прагну, щоб кожен урок був
нестандартним, як урок-гра, урок-подорож, урок-конкурс, урок-
презентація, урок-інсценування, урок захисту проєктів. Дякую своїм
колежанкам за натхнення та постійну мотивацію до пошуку нового!
Наразі мій педагогічний досвід всього чотири роки, але учні та
учениці вже показують гарні результати, посівши призові місця на
міському етапі Всеукраїнської учнівської олімпіади з української
мови та літератури, Міжнародного мовно-літературного конкурсу
учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка,
Всеукраїнського конкурсу учнівської та студентської творчості імені
Марії Фішер-Слиж «Змагаймось за нове життя!», присвячений Лесі
Українці, Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра
Яцика, Полтавської обласної премії імені І. П. Котляревського.

~ 112 ~
 Сучасний світ постійно змінюється, тому й потребує нових
підходів; так 2019–2021 навчальні роки змусили всіх
переформатуватися на дистанційне навчання, яке було ще недостатньо
розвиненим. Задля отримання школярами якісної освіти я брала
участь в онлайн-конференціях, слухала вебінари, дивилася
відеоуроки, проходила онлайн-курси, опановувала інструменти та
платформи для дистанційного навчання. Упевнена, що майбутнє за
змішаним навчанням!
Вважаю, що навчатися та вдосконалюватися необхідно
протягом усього життя. Нині важливо, щоб учителі та вчительки були
творчими особистостями із добре розвиненими гнучкими навичками,
готові до змін. Такі педагоги та педагогині будуть цікаві дітям нового
покоління.

~ 113 ~
 МІЙ ОСВІТЯНСЬКИЙ ШЛЯХ

Дружиніна Наталія Олексіївна, учитель

української мови та літератури Загальноосвітньої
школи І–ІІІ ступенів № 2 Горішньоплавнівської
міської ради Кременчуцького району Полтавської
області

Я, Дружиніна Наталія Олексіївна, народилася 03 квітня 1968 року

в селі Лютенські-Будища Зіньківського району Полтавської області. У
1975 році вступила до першого класу середньої школи. У 1985 році
закінчила 10 класів Стасівської середньої школи Диканського району. З
1985–1990 рр. навчалася в Полтавському державному педагогічному
інституті ім. В. Г. Короленка, за фахом – учитель української мови та
літератури.
Із 1990 по 2021 рік працюю вчителем української мови і
літератури в Загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №2
Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району
Полтавської області.
Я вважаю, що освітню траєкторію формують багато чинників. Це
і педагоги, і курси, і книги, і багато чого іншого. Але чи не
найголовнішим чинником є, напевно, самоосвіта вчителя і самі учні.
Адже спілкування з ними потребує не лише ґрунтовних знань зі свого
предмету, а й обізнаності з питань політики, культури, сучасних
досягнень у галузі науки і техніки, медицини тощо. Учитель сьогодні,
як ніколи, повинен бути ерудованим, уміти володіти своїми почуттями,
досягати емоційної рівноваги будь-коли. Це вимагає великої роботи
~ 114 ~
над собою, витримки, дисциплінованості. Сучасний учень занадто
вимогливий, він не допустить авторитарного ставлення до себе,
потребує особливої уваги, демократичного спілкування. Тому для
вчителя важливою рисою є педагогічний такт, педагогічна
спостережливість і мислення. Ці навички формуються щодня, скільки б
ти не пропрацював у школі. Як учитель виховує учня, так і учень
впливає на педагога. Дуже важливими, на мою думку, є для вчителя
знання з психології. Вони допомагають знайти отой особливий
індивідуальний підхід до здобувача освіти, формують педагогічну
майстерність учителя. Наразі в суспільстві підвищений інтерес до цієї
науки, тому дуже корисними й цікавими є різного роду соціально-
психологічні тренінги, професійні вчительські семінари. І, наостанок,
хочу зазначити, що сучасний учень потребує «сучасного» вчителя.
Тому надзвичайно важливо не тільки постійно підвищувати свій
професійний рівень, а й розвиватися як особистість. Займатися
улюбленою справою, активно відпочивати, спілкуватися з цікавими
людьми, подорожувати тощо. Внутрішня гармонія, інтелектуальний
розвиток педагога є важливою складовою у стосунках з учнями.
Особисті якості вчителя є для дитини і взірцем, і засобом виховного
впливу на нього.
Отже, треба стати таким учителем, якого захочеться наслідувати.
А це велика, копітка, щоденна робота над собою.
Читати я навчилася рано, ще й не було й п’яти. Хто і як мене
вчив, не пригадую. Перша книга, традиційно – Буквар – старий,
читаний-перечитаний багатьма до мене. Знову ж звідки узявся, не
пам’ятаю. Згадується епізод, коли я читаю Буквар і плачу, бо дуже хочу
їсти.

~ 115 ~
 Потім були казки. Українські народні (з тих часів запам’яталися
казки: «Золотий черевичок» та «Дідова дочка та бабина дочка»), Шарль
Перро, Андерсен, Гафт, Пушкін та ще багато інших. Світ казки вабив,
зачаровував і поглинав. Забувала часом поїсти, зробити загадану
роботу. Мабуть, саме в цю пору, коли жила в царстві, де Добро
перемагає Зло, і виникло бажання обрати таку професію, яка дасть
змогу тобі хоч трішки побути чарівником (а робота педагога – це
постійна творчість, вибір, фантазія; помиривши когось, підтримавши,
допомігши малій людині, відчувати себе хоч трошки феєю, якій під
силу зробити щось хороше).
Після казок були різні твори. З найперших пам’ятаю «Біда
навчить» Олени Пчілки та оповідання Михайла Коцюбинського для
дітей, над якими я дуже плакала, особливо над «Маленьким
грішником». Шкода було маленьких голодних діток, змушених тяжко
працювати, обділених любов’ю батьків, яких не бачили через соціальні
обставини (можливо, тут народилася моя любов до дітей).
З Шевченком мене познайомила моя бабуся. У неї в хаті висів
великий портрет Тараса в рамці і був невеликий за розміром сіренький
«Кобзар». Дитячі вірші з цієї книги я вчила з бабусею напам’ять. Із
серйозніших творів пам’ятаю «Наймичку», над якою я плакала тоді і
плачу й досі, читаючи місце твору, де наймичка, прощаючись із сином,
говорить, що вона його мати. Дуже захоплювали мене в той час твори
Івана Нечуя-Левицького, особливо подобалися «Кайдашева сім’я»,
«Старосвітські батюшки й матушки» та «Бурлачка». Якось потрапила
до рук збірка Миколи Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки».
Сказати, що вона дуже вразила мене, нічого не сказати. Ці оповідання,

~ 116 ~
напевно, розширили рамки мого світогляду, відкрили для мене новий
світ, містичний і незбагненний.
Вибір книг у час, коли я навчалася в школі, був незначний. Коли
хтось «діставав» якийсь твір, він передавався з рук в руки «на одну
ніч». Які автори творів спадають на думку? Олександр Дюма, Джек
Лондон, Агата Крісті, серед українських – Володимир Малик, Павло
Загребельний, Михайло Стельмах, брати Григір та Григорій
Тютюнники.
На вибір моєї професії визначний вплив мала вчитель української
мови та літератури Похилець Тетяна Володимирівна – справжній
професіонал своєї справи. Вона понад усе любила дітей, була людиною
досить вимогливою, але справедливою. Добре володіла теоретичним
матеріалом і вміло його використовувала на практиці.
У той час, коли я ходила до школи, комп’ютерів ще не було. Але
Тетяна Володимирівна вміла знаходити такі форми та методи навчання,
які були цікаві для нас. Це різноманітні картки, робота в групах,
проводилися конкурси, вікторини, учитель часто використовувала
метод гри. Нам, учням, дуже подобалися такі уроки, наповнені змістом,
пов’язані з реальним життям.
Хочеться згадати неперевершених викладачів педінституту
Загайка Петра Кузьмича та Лещенко Тетяну Олександрівну. Це
педагоги надзвичайно різнопланові, цікаві, ерудовані, з неабияким
почуттям гумору, справжні полтавці. Петро Кузьмич на той час, коли я
навчалася в інституті, був людиною доволі похилого віку, але це йому
не заважало бути на «одній хвилі» зі студентами. Він ніколи не
дозволяв собі когось раптом образити або принизити, хоча ситуації
були різні. Загайко П. К. краще пошуткує, посміється із своїми

~ 117 ~
вихованцями, і конфлікт вичерпано. Пригадую його цікаві лекції з
курсу «Давня українська література». Він любив творчість Григорія
Савича Сковороди, нашого земляка, життя якого було прикладом
безкорисливого служіння людям. Та й не дивно, бо до Шевченка не
було в Україні популярнішої за нього людини. Не можна не згадати ще
одного викладача педінституту – Лещенко Тетяну Олександрівну,
людину різносторонню, багатопланову, з високими моральними
якостями. У своїй роботі вона керувалася принципами любові та
поваги до студентів, до їхньої точки зору на певні життєві ситуації.
Тетяна Олександрівна викладала курс «Сучасна українська література».
Вона дуже любила свою справу, якою займалася.
Пригадую той час, коли полиці магазинів були порожніми.
Дефіцитом було все: одяг, взуття, продукти харчування і книги. Купити
гарну книжку було практично неможливо.
І коли одного разу Тетяна Олександрівна принесла на лекцію
історичний роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай», нашому
здивуванню не було меж. Твори цієї письменниці тоді не викладалися в
навчальних закладах і про неї майже ніхто не знав. Авторитетний
педагог нам читала цей роман уголос, а ми із захопленням і цікавістю
поринали в ті далекі часи, коли Полтава була маленьким козацьким
повітовим містечком.
Ці два викладачі відіграли в моєму житті неабияку роль. Вони
були і є взірцем для наслідування у ставленні до учнів. У складних
життєвих ситуаціях я часто задумуюся, як вчинили б на моєму місці
Петро Кузьмич і Тетяна Олександрівна.

~ 118 ~
 МОЯ ОСВІТНЯ БІОГРАФІЯ

Ільченко Алла Михайлівна, учитель

початкових класів, індивідуального навчання
Комунального закладу «Полтавська спеціальна
загальноосвітня школа № 39 Полтавської міської
ради Полтавської області», кандидат педагогічних
наук, доцент

Ільченко Алла Михайлівна – кандидат педагогічних наук,

доцент, учитель початкових класів і хореографії, вчитель
індивідуального навчання, спеціаліст вищої категорії, вчитель-
методист. Стаж педагогічної роботи у закладах вищої освіти ІІІ-ІV
рівня акредитації – 18 років, загальний стаж педагогічної роботи – 25
років.
У 1992 році вступила на психолого-педагогічний факультет
Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Г.
Короленка на спеціальність «Початкове навчання і хореографія», який
із відзнакою закінчила у 1997 році, отримала кваліфікацію вчителя
початкових класів і хореографії (Диплом з відзнакою ЛВ ВЕ
№ 0018676 від 7 липня 1997 р.).
Трудову діяльність розпочала, ще навчаючись на ІІ курсі як
керівник танцювального гуртка студентського клубу при
Полтавському сільськогосподарському інституті. Із вересня 1995 року
перейшла працювати викладачем хореографії в Полтавську міську
школу мистецтв.

~ 119 ~
 Бажання вдосконалюватися повноцінно за отриманою
спеціальністю визначило наступну сходинку професійного шляху і з
листопада 1996 року почала працювати вчителем початкових класів та
ритміки в Полтавській спеціальній загальноосвітній школі № 39, де
працює й понині вчителем індивідуального навчання.
Навчання дітей з особливими освітніми потребами вимагало
багато роботи над власним удосконаленням, вивченням і
впровадженням інноваційних освітніх технологій, оскільки, як
показала практика, традиційні методи навчання і виховання не давали
бажаних результатів. За роки роботи вчителем у спеціальній школі
проаналізувала чимало технологій навчання як вітчизняних, так і
зарубіжних відомих педагогів і зупинилася на педагогічній системі
італійського лікаря, педагога, психолога, філософа Марії Монтессорі.
Саме поєднання української системи навчання з елементами
педагогічної технології М. Монтессорі призвело до бажаних
результатів навчання та розвитку дітей з особливими освітніми
потребами й визначило подальший напрям професійного зростання
педагога.
У 2003 році закінчила дефектологічний факультет
Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова й
отримала кваліфікацію вчителя допоміжної школи.
У вересні 2003 року була запрошена працювати асистентом,
пізніше старшим викладачем на кафедрі соціальної педагогіки і
педагогіки початкового навчання, що з часом реорганізовувалася на
кафедру соціальної і корекційної педагогіки, кафедру спеціальної
освіти і соціальної роботи, психолого-педагогічного факультету
Полтавського національного педагогічного університету імені

~ 120 ~
В. Г. Короленка. Викладала навчальні дисципліни: «Розвиток,
навчання і виховання дітей з обмеженими можливостями»,
«Психопатологія дитячого віку», «Олігофренопедагогіка»,
«Патопсихологія», «Корекційна педагогіка», «Основи інклюзивної
освіти» та інші. Викладаючи в університеті, мала змогу ділитися
науковими здобутками і практичним досвідом із майбутніми
логопедами, практичними психологами, спеціальними педагогами і
набула досвіду роботи (організаційної, методичної, наукової,
навчальної) у закладі вищої освіти.
З 2004 року по 2007 року навчалася в аспірантурі при Інституті
спеціальної педагогіки Академії педагогічних наук України, де
перейняла досвід відомих науковців сучасності у галузі спеціальної
педагогіки: В. Бондаря, В. Синьова, М. Шеремет, В. Золотоверх,
С. Трикоз, А. Колупаєвої та інших. У 2007 році захистила
кандидатську дисертацію на тему: «Ідеї раннього розвитку і вільного
виховання дітей з обмеженими розумовими можливостями у
педагогічній спадщині М. Монтессорі» за спеціальністю 13.00.03 –
Корекційна педагогіка (Диплом ДК №042057 від 20 вересня 2007 р.).
Доктор філософії в галузі педагогіки за спеціальністю «Корекційні
педагогіка» (Додаток до диплому ДК №042057 від 30.12.2008 р.).
У 2007 році була прийнята на посаду старшого викладача
кафедри філософії, соціології та психології Полтавської державної
аграрної академії. З 2008 року переведена на посаду доцента кафедри,
яка пізніше була перейменована на кафедру філософії, психології та
педагогіки. З 2018 року – доцент кафедри гуманітарних і соціальних
дисциплін.

~ 121 ~
 У Полтавському державному аграрному університеті викладає
навчальні дисципліни: «Педагогіка вищої школи», «Педагогіка і
психологія вищої школи», «Вища освіта і Болонський процес»,
«Університетська освіта», «Етика та естетика», «Етика ділового
спілкування» та інші.
У червні 2009 року отримала вчене звання доцента (Атестат
12 ДЦ №022736 від 30 червня 2009 р.).
Наразі як вчитель спеціальної школи, викладач закладу вищої
освіти, науковець здійснює науково-дослідну роботу за напрямами:
інноваційні технології навчання в українській системі освіти;
спеціальна педагогіка і психологія: сучасні проблеми і перспективи.
Є членом ВГО «Українська асоціація корекційних педагогів».
Систематично бере участь у Всеукраїнських та Міжнародних
науково-практичних, методичних конференціях, семінарах; є автором
понад 70 наукових праць, серед яких 6 публікацій, що індексуються в
наукометричних базах, зокрема Index Copernicus (IC), Scopus, 33
наукових праць у фахових виданнях України, закордонних виданнях,
навчально-методичних розробок та курсів лекцій, зокрема:
1. Ільченко А.М. Особистісно зорієнтована технологія
навчання в процесі викладання соціально-гуманітарних дисциплін у
ВНЗ. Імідж сучасного педагога. Феномен творчого потенціалу
педагога. Екологічна компетентність. Психологічна компетентність.
Комунікативні компетенції. Інклюзивна освіта та навчання. 2015. № 3
(152). С.13–15.
2. Ільченко А.М. Зміст і напрями освіти дітей з особливими
потребами гуманістичної педагогіки М. Монтессорі. Актуальні
питання корекційної освіти (педагогічні науки): збірник наукових

~ 122 ~
праць: вип. 9, у 2 т. / за ред. В. М. Синьова, О.В. Гаврилова.
Кам’янець-Подільський : ПП Медобори-2006, 2017. С. 64–75.
3. Ільченко А.М., Подлєсна Г.В. Особливості організації
самостійної роботи здобувачів вищої освіти в процесі вивчення
соціально-гуманітарних дисциплін. Всеукраїнський науково-
практичний журнал «Директор школи, ліцею, гімназії». Спеціальний
тематичний випуск «Вища освіта України в контексті інтеграції до
Європейського освітнього простору». №6. Кн. 2. Том ІІІ (81). К. :
Гнозис, 2018. С.184–194.
4. Ільченко А.М., Подлєсна Г.В. Організаційно-методичні
засади підготовки майбутніх викладачів вищої школи до роботи в
інклюзивному освітньому середовищі. Humanitarium. Переяслав-
Хмельницький (Київ. обл.); Ніжин (Чернігів. обл.) : Лисенко М.М.,
2018. Том 43, Вип. 2 : Педагогіка. С. 34–45.
5. Ільченко А.М., Вовк М.О. Стан сформованості мотивації до
навчання у здобувачів вищої освіти. Всеукраїнський науково-
практичний журнал «Директор школи, ліцею, гімназії». Спеціальний
тематичний випуск «Міжнародні челпанівські психолого-педагогічні
читання». №2. Кн. 2. Том І (24). К. : Гнозис, 2019. С.219–226.
6. Подлєсна Г.В., Ільченко А.М. Психологічний аналіз
показників креативності у здобувачів вищої освіти. Всеукраїнський
науково-практичний журнал «Директор школи, ліцею, гімназії».
Спеціальний тематичний випуск «Вища освіта України у контексті
інтеграції до європейського освітнього простору». №24. Кн. 2. Том ІІІ
(85). К. : Гнозис, 2019. С. 239–249.
7. Ільченко А.М. Філософські засади становлення та розвитку
гуманістичної парадигми освіти. Філософські обрії: наук.-теорет.

~ 123 ~
журн. / Ін-т філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, Полтав.
нац. пед. ун-т імені В.Г. Короленка. Вип. 43. К. ; Полтава. 2020.
С. 123-133.
8. Anastasiia Bessarab, Volodymyr Sadivnychyi, Alla Ilchenko,
Galyna Ripka, Valentyna Shaposhnikova, Elvira Tainel. Development of
students’ research activity during studying at higher education institutions.
Studies of applied economics. special issue innovation in the economy and
society of the digital age. Vol 39, No 5 (2021).
Є співавтором навчально-методичних посібників, 5 колективних
монографій, затверджених Міністерством освіти і науки України,
Вченою радою закладу вищої освіти, зокрема:
1. Бондар В., Ільченко А. Психолого-педагогічні основи
розвитку дітей в системі М. Монтессорі: навчальний посібник.
Полтава : РВВ ПДАА, 2009. 252 с. (Рекомендовано Міністерством
освіти і науки України (лист № 1/11-6307 від 11.12.2008 року).
2. Ільченко А., Шейко С. Вища освіта і Болонський процес :
навчально-методичний посібник. Полтава : РВВ ПДАА, 2014. 316 с.
(Рекомендовано Вченою радою Полтавської державної аграрної
академії (протокол №18 від 15 квітня 2014 року).
3. Шейко С.В., Колодій О.С., Ільченко А.М. Глобалізація
освіти : чи можливо втримати пам'ять і не втратити майбутнього
(філософсько-економічний аспект). Актуальні питання сучасної
економічної науки : колективна монографія. / за ред. Аранчій В. І.,
Дорогань-Писаренко Л. О. Полтава : РВВ ПДАА, 2018. С. 58–66.
4. Ільченко А.М. Інноваційне освітнє середовище як умова
формування життєвої компетентності учнів з особливими освітніми
потребами : навчально-методичний посібник. Полтава, 2018. 68 с.

~ 124 ~
 5. Ільченко А.М. Теоретичні аспекти комунікативної
компетентності здобувачів вищої освіти в сучасній науковій
парадигмі. Мова і міжкультурна комунікація: теорія та практика :
колективна монографія / за наук. ред. Н. Сизоненко. К. : Вид-во Ліра-
К. 2020. С. 198–204.
Систематично підвищує професійну кваліфікацію і
майстерність:
• 2007 рік – Національний педагогічний університет імені М.П.
Драгоманова, інститут корекційної педагогіки та психології (12 СПК
426958 від 18.05. 2007 р.).
• 2014 рік – Національний університет біоресурсів і
природокористування України, ННІ післядипломної освіти. Тема:
«Інноваційна спрямованість педагогічної діяльності» (12 СПК 911514
від 28.02.2014 р.).
• 2015 рік – Полтавський обласний інститут післядипломної
освіти імені М.В. Остроградського. Тема: «Філософія освіти ХХІ ст.
Теорія і практика вдосконалення педагогічної майстерності.
Законодавство про освіту та охорона праці» (12 СПВ 151858 від
24.11.2015 р.).
• 2019 рік – Національний університет біоресурсів і
природокористування України, ННІ післядипломної освіти. Тема:
«Інноваційна спрямованість педагогічної діяльності» (СС
00493706/009324-19 від 5.04.2019 р.).
Неодноразово була нагороджена почесними грамотами за
активну науково-педагогічну діяльність, громадську активність та
професіоналізм в роботі, за вагомий внесок у справу навчання і
виховання учнів та студентської молоді.

~ 125 ~
 НЕ МОЖЕШ, ЗНАЧИТЬ, НЕ ДУЖЕ ХОЧЕШ

Клименко Алла Олександрівна, учитель

біології Пирятинського ліцею № 4 Пирятинської
міської ради Полтавської області

Я, Клименко Алла Олександрівна, народилася 21 липня

1984 року у м. Черкаси. Батько був робітником на м’ясокомбінаті, а
мати – вчитель початкових класів. Маю молодшого брата. У дитинстві
серед друзів була організатором, витівником, режисером,
постановником, автором цікавих ідей. І водночас «здоровим глуздом»,
тією людиною, яка відмовить від ризику та сумнівної авантюри. Але в
школі активністю не відрізнялася.
У початкових класах навчалася посередньо. Але в середніх та
старших класах, приклавши максимум зусиль, прислухавшись до
материного «ти все можеш», у 2001 році закінчила загальноосвітню
школу І–ІІІ ст. №3 м. Черкас із срібною медаллю «За успіхи у
навчанні». Своїми знаннями завдячую вчителям, бо кожен був
особливий, успішний, самодостатній, професійний, і кожний по-
своєму вплинув на мене та моє подальше життя. Учителі не тільки
дали мені знання, а й навчили думати, робити вибір, відповідати за
свої вчинки, критично мислити, мати власний погляд на ситуацію.
Мій класний керівник, учитель хімії, Захаріна Світлана
Наумівна (фото 1), – розумна, талановита, самодостатня та всебічно
розвинена особистість. Людина, яка має власну філософію життя та
~ 126 ~
цінності. Вона могла зацікавити своїм предметом, легко та зрозуміло
пояснити будь-яку тему.

Фото 1. Захаріна С. Н., класний керівник Клименко А. О.

Фізику викладав Шевчук Микола Іванович (фото 2). Я й досі
пам’ятаю його уроки, просте та зрозуміле пояснення фантастичного та
незрозумілого у світі фізичних явищ, як він щиро переймався тим, що
учні погано написали контрольну, як його очі всміхались, коли він
заходив у клас. На випускному вечорі, коли Микола Іванович
піднімався на сцену, зал аплодував йому стоячи. Це і є справжня
повага, любов та визнання його учнів. Особливою була вчителька
історії Дубровіна Ліна Леонтіївна. ЇЇ поважали та боялися всі, ну,
майже всі. Вона мала владний, досить різкий характер, гострий розум.
Ліна Леонтіївна була неперевершеним істориком та політиком, чудово
розбиралася в економічних питаннях. Навчила мене логічно думати,
аналізувати й критикувати, виділяти головне, наводити аргументи,

~ 127 ~
приймати рішення, обґрунтовувати свою точку зору, передбачати
можливі наслідки.

Фото 2. Шевчук М. І. (у центрі), справа Клименко А. О. (2001)

По-справжньому закоханою у світ літератури була вчителька

зарубіжної літератури Горбань Світлана Петрівна. Насправді, мені
неймовірно пощастило, тому що літературу викладала українська
письменниця, поетеса. На сьогоднішній день п’ятикратний лауреат
Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова», лауреат
Всеукраїнського конкурсу «Золотий Бабай», член Спілки
письменників України. Це людина, яка досягла успіху у тій справі, яку
обожнює.
Навіть нині, будучи вчителем біології, використовую елементи
прийомів і методів, які використовували у педагогічній діяльності мої
вчителі: постановка проблеми, порівняння, визначення, виявлення
спільних та відмінних ознак, узагальнення, висновки, певна інтонація
голосу, логічні акценти, повторення думки декілька разів.

~ 128 ~
 Із теплотою згадую своїх учителів фізкультури, тренерів із
плавання та легкої атлетики. Спорт загартував мій характер, навчив не
здаватися і докладати максимум зусиль для досягнення мети.
Щодо вибору майбутньої професії я довго вагалася. Під
впливом своєї вчительки історії та права, Ліни Леонтіївни, прагнула
отримати юридичну освіту, розв’язувати правові задачі, відстоювати
справедливість. Також розмірковувала над тим, щоб стати
психологом. Протягом року відвідувала курси з психології при
Черкаському національному університеті ім. Б. Хмельницького, але в
останній момент передумала і у 2001 році вступила на факультет
біології Полтавського національного педагогічного університету
ім. В. Г. Короленка.
У вузі на вибір спеціалізації (ботаніка) вплинула викладач,
кандидат біологічних наук, доцент Олійник Галина Павлівна (фото 3).

Фото 3. Олійник Г. П., завідувач кафедри біології Полтавського

національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка

~ 129 ~
 Освічена, кваліфікована, вимоглива, строга, але в той же час
чуйна людина, з чудовим почуттям гумору. Вона користувалася
повагою та безперечним авторитетом серед студентів і викладачів, які
звертались до неї за порадою чи допомогою. Галина Павлівна
відкрила неймовірно цікавий і неповторний світ рослин, розкрила
значення ботаніки як однієї з основних та важливих наук у біології.
Вона була моїм науковим керівником у написанні дипломної роботи,
наставником, людиною, на яку я рівнялася. Я прагнула бути схожою
на неї, мріяла стати вченим.
Маючи ґрунтовні знання зі школи, навчання в університеті
давалося легко. Зі мною на біологічному факультеті навчалися ще дві
однокласниці. Ми всі троє були успішними студентками та навчалися
на відмінно. Навчання було цікавим і захоплюючим, особливо
навчально-польова практика та подорожі заповідними містами
України (фото 4).

Фото 4. Польова практика студентів природничого факультету

Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка
(2003) Ліворуч – А. О. Клименко

~ 130 ~
 У 2004 році вийшла заміж, народила доньку Катерину. Спочатку
ми жили у Черкасах. А коли чоловік за направленням отримав роботу
у м. Пирятині, змушена була переїхати. Зміна місця проживання була
для мене шоком. Мені здавалося, що моє життя перевернулося, всі мої
плани та мрії рухнули, що я опинилася там, де не звикну жити
ніколи…Закінчувати університет довелося за екстернатною формою
навчання, але, як виявилося, це мало свої переваги. Маючи добрі
знання, змогла швидко опанувати необхідні дисципліни, скласти
заліки та екзамени. Закінчила Черкаський національний університет
ім. Б. Хмельницького у 2006 році з відзнакою.
Почала свою педагогічну діяльність у Пирятинській
загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів № 6, пропрацювавши в ній лише
1 місяць. Незабаром мені запропонували посаду педагога-організатора
у Пирятинській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів № 4. А через три
роки призначили на посаду заступника директора з виховної роботи.
Піднімаючись кар’єрними східцями, я зрозуміла, що будь-якої
мети можна досягти, варто лише розуміти, навіщо це тобі потрібно. І
якщо в моєму житті щось склалося не так, як хотілося, то справа не в
обставинах, просто я недостатньо сильно цього хотіла, значить не
достатньо доклала зусиль, значить не до кінця зрозуміла, навіщо це
мені потрібно.
У моєму житті освітяни зіграли важливу роль. Моя мати –
вчителька. Серед моїх найближчих родичів також є вчителі музики,
біології, фізкультури. Рівень освіти, освіченості є визначальним у
житті. Знання, розвиток пам’яті, уміння мислити, рівень емоційного
інтелекту, педагогічний такт, інноваційність, почуття гумору – це
лише невеликий перелік якостей педагога, які визначають рівень

~ 131 ~
майстерності. Оглядаючись назад, усвідомлюю, що і в школі, і в
університеті кожна людина, яка зустрічалася у моєму житті, а
особливо педагоги, вплинули на мене, сформували мене як
особистість. Я постійно навчаюсь і враховую досвід своїх рідних,
друзів, колег. Мені цікаві люди, які мають лідерські задатки, й ті, хто
допускає помилки. Захоплююся вчителями, які досягають успіху,
допомагаю тим, хто спіткається та падає. Мені імпонують колеги, які
є оптимістами і радіють життю. Я співчуваю тим, хто завжди чимось
незадоволений.
Після спроби написати власну біографію я ще раз
переосмислила свій життєвий шлях, свою діяльність, згадала
важливих людей у своєму житті, бо якою б справою мені не
доводилося займатися, успіх залежав від того, хто був поряд зі мною.
На сьогодні я учитель із 14-річним педагогічним стажем. Але завжди,
коли потрібно йти вперед, ставлю собі питання: «Наскільки сильно я
цього хочу?», «Навіщо це мені потрібно?», «Хто буде поряд зі
мною?». Адже переконана: якщо ти чогось не можеш, значить не дуже
хочеш!
Для того, щоб скласти плани на майбутнє я задумалася над
своїм призначенням, цілями, місією та цінностями свого життя. Яких
принципів варто дотримуватимуся складаючи план, щоб рух за
планом був у радість? Важливим джерелом ідей для планування життя
є мої бажання можливість переформулювати «не можу» («не хочу») в
«можу» («хочу»).
Реалізація плану на наступні 4–5 років передбачає конкретні
кроки, дії, аналіз результатів. Найближчим часом я хочу здійснити
подорож за кордон. Для цього мені варто планувати свої витрати,

~ 132 ~
відкладати гроші на свою мрію, відмовляючись від інших дрібних
бажань. Планую закінчити ремонт в будинку, щоб досягнуті цієї цілі,
необхідно залучити до цього свого чоловіка, а саме переконати його в
тому, що він також цього хоче. Протягом наступних років хочу
покращити свою фізичну форму, добре почуватися, тому внесу зміни
в свій харчовий раціон, дотримуватимуся режиму дня, систематично
відвідуватиму спортивні тренування. Хочу навчитися завжди
отримувати позитив (емоції, досвід, прибуток, відчуття задоволення,
власної реалізації тощо) від будь-якої роботи, навіть від нудної та
безглуздої.
Але найбільше моє бажання, щоб моя донька здобула вищу
освіту за спеціальністю, яка їй подобається, про яку мріє. У моїх
планах завжди є родина, друзі та колеги.
Щоб планувати потрібно вміти мріяти, а для того, щоб
реалізувати свої мрії та бажання треба бути наполегливою. План має
наповнювати волею рухатися вперед, рух за планом – це частина
життя, а не все життя. Адже в житті відбудеться на порядок більше,
ніж записано у плані.

~ 133 ~
 МОЯ ВЧИТЕЛЬСЬКА БІОГРАФІЯ

Кукленко Оксана Миколаївна, заступник

директора з виховної роботи Остап'євського закладу
загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів
Решетилівської міської ради Полтавського району
Полтавської області

Ловлю себе на думці, що маю чудову нагоду зупинитися,

поглянути на пройдений шлях. Оцінюю, ностальгую, рефлексую,
подумки перегортаючи власну книгу буття.
Учительська професія не була першим вибором у моєму житті.
До шести років я мрія бути лікаркою. Мала досвід перебування у
лікувальних закладах, тож впевнено наслідувала дії медсестри:
вимірювала усім температуру градусником-олівцем, накладала на
відкриті місця гірчичники-газетні папірці. Не боялася уколів,
приймання ліків, тож, щоб побороти страх у інших діток, процедури
починали з мене, ставлячи за приклад. У дитячих іграх я була лікаркою.
Та раптом мрія змінилася, коли я переступила поріг Рокитянської
середньої школи невпевненою першокласницею. З того часу і до
сьогодні я не бачила і не бачу себе в жодній іншій професії, крім
учительської. Практикувати хотілося вже з початкових класів, тож у
власному дворі я влаштовувала школу, збираючи вуличну дітвору.
Головними були класна дошка, перевернутий великий табурет, і
крейда. Намагалася вести класний журнал. У нашому дворі завжди
було гамірно, був своєрідний штаб, де збиралися і однокласники, і

~ 134 ~
вулична дітвора, організовуючи і розваги, і плануючи різні заходи (збір
металолому, походи, проведення свят). Не забувала пригощати своїх
«учнів». Вони завжди смакували шматками (так говорять у нашому
селі) домашнього спеченого хліба з полуничним варенням маминого
приготування. У спогадах дитинство спливає як гамірне дитяче
товариство, якому не було нудно.
Із посмішкою на вустах нині згадую свої пролиті сльози у 3 класі.
Мала низьку техніку читання. Зараз читання книг серед улюблених
моїх занять і швидкість поглинання друкованого тексту досить висока,
а тоді для дівчинки-відмінниці це була трагедія. Розумію нині, що я
занадто вболівала за виразність та інтонаційність читання, втрачаючи у
швидкості. Ті сльози пам’ятаю і досі.
Першою моєю вчителькою була Панова Валентина Миколаївна.
Спокійна, усміхнена, з м’якими рисами обличчя, дуже приваблива і
симпатична. Хотілося бути схожою на неї.
Шкільне життя було активним. Навчалася я на відмінно, була
головою шкільної піонерської організації, а потім і секретарем
комсомольського осередку школи. Була активною учасницею
художньої самодіяльності. Перебувала у складі фольклорного
колективу, який став переможцем районного, регіонального та
учасником обласного етапів конкурсу народознавчих колективів. Про
наш творчий гурт писала обласна газета «Зоря Полтавщини».
З юнацьких років не сприймала конформізму, намагалася завжди
висловлювати власну думку, діяти по справедливості. Мала, та, мабуть,
і продовжую мати комплекс відмінниці. За яку б справу не бралася,
намагаюся робити її як найкраще та відповідально. Участь у шкільних
виробничих бригадах була традиційною і обмежувалася прополкою

~ 135 ~
якихось огородніх культур у місцевому колгоспі. Наш клас пішов
іншим шляхом. Ми обрали бригадира, ланкову (авторку цих рядків),
актив. Пішли в колгоспну контору, зустрілися зі спеціалістами,
підписали угоду про вирощення столового буряка. З позицій
сьогоднішнього дня я розумію, що нам дали можливість пограти у
дорослу гру, та тоді нами все сприймалося дуже серйозно: і виконання
робіт (прополка, збір урожаю, завантаження), і ведення документації
(бригадир та ланкова мали можливість підписувати водіям путівні
листи-накладні). Я була запрошена на обласний зліт шкільних
виробничих бригад, зверталася до своїх ровесників та вперше мала
досвід виступу на обласному радіо. Це була плідна комунікація з
різними людьми, досвід організації власного колективу. Нині є, що
згадати.
Очолюючи шкільне учнівське самоврядування, намагалася
уникати формальностей. Часи перебудови впливали на нашу
активність, тож ми ходили до місцевого сільського голови і
домовлялися про співпрацю у благоустрої села, організації дозвілля
молоді.
Була також і редактором газети «Однокласник». Щотижня за
будь-яких обставин газета з’являлася у класі. Вітання, інтерв’ю,
роздуми-есе, вірші. За три роки зібралася величезна колекція листків
ватману, заповнених текстами та малюнками, зробленими власноруч
переважно в нічний час.
Вибір учительської професії лише міцнів з часом, а ось із
вибором предмету не все склалося одразу. Я бачила себе вчителькою
російської мови, бо мені подобався стиль викладання Слободянюк
Таміли Василівни. Та все змінив стрімкий час перебудови. Ми,

~ 136 ~
старшокласники, повинні були вивчати історію без шкільних
підручників, бо ті морально застарівали. Ясінько Михайло Іванович,
наш вчитель історії, відсилав нас до сільської бібліотеки за періодикою,
закликав читати повідомлення у пресі. Досліджувати новітню історію
було надзвичайно цікаво. Мої батьки виписували багато газет, які і
ставали об’єктами вивчення, бо в них з’являлися рубрики на кшталт
«Білі сторінки історії». Подобалося відчувати у собі особливий стан
дослідника, відкривача нових знань. Михайло Іванович спонукав до
дискусій, до висловлювань власної думки, до аналізу подій. Ця система
викладання мого учителя і утвердила мене у думці обрати саме історію
як фаховий предмет.
Моє шкільне життя було насиченим і активним. Були і олімпіади,
і спортивні змагання, і шкільний театр, і сандружина, і навчання
активу, і багато інших незабутніх заходів. Саме в своїй Рокитянській
середній школі я могла реалізовувати свої організаторські,
інтелектуальні, вокальні здібності та творчі бажання, тож обираючи
свій професійний шлях, вирішила, що залишаючись у шкільному
середовищі, тепер уже в якості вчителя, я продовжуватиму жити так же
цікаво, постійно буду в гущі подій. Дитяче середовище – особливе.
Воно потребує активності, креативності, певного альтруїзму, теплоти
та турботи. Діти не дають нудьгувати, з ними потрібно встигати йти у
ногу з часом, постійно вчитися. Такі риси мені імпонували, тож доля
впевнено повела мене широким вчительським шляхом.
На початку випускного класу мені запропонували долучитися до
факультету майбутнього вчителя, організованого Полтавським
педагогічним інститутом (це були своєрідні підготовчі курси для
майбутніх абітурієнтів). Раз у місяць тато віз мене на недільні заняття

~ 137 ~
до Полтави і я з неймовірним трепетом піднімалася сходами старого
корпусу педінституту в аудиторію №45. Під час однієї із зустрічей із
ректором інституту Зязюном Іваном Андрійовичем було оголошено
про програму «Довіра», яка передбачала, що оцінки, виставлені на
випускних шкільних іспитах вчителями, внесеними до списку
«Довіри», зараховуються як оцінки на вступних іспитах до
педагогічного інституту. Серед прізвищ названих учителів прозвучало і
прізвище мого вчителя – Ясінька Михайла Івановича. Він дуже
скептично відреагував на моє повідомлення. Зазначив, що візьме до
уваги цю інформацію, лише коли побачить відповідний документ. Тож
я була серед тієї частини вступників, які не складали іспити в
педагогічний інститут, бо маючи срібну медаль за результатами
навчання у школі, я повинна була складати один екзамен з історії, та
цю оцінку мені поставив мій учитель у школі. Таким чином у 1989 році
я стала студенткою Полтавського державного педагогічного інституту
імені В. Г. Короленка.
Ми навчалися у час перемін. Ми вступили до вузу у часи
Радянського Союзу, тож і вивчали повний курс історії цієї держави, а
закінчили навчання у роки становлення незалежної України, тож
державний іспит складали з історії України. У часі змін є свої
парадокси. З теплом та вдячністю згадую своїх викладачів
Авдєєву М. О., Воловика В. С., Ревегука В. Я., Гавриш Р. Л.,
Гавриша П. Я., Демиденко Т. П., Мельникова О. М., Тронько Т. В.
Особливе місце у моєму студентському житті займав камерний
вокальний колектив «1000 років музики». Нашим незмінним
керівником була Цебрій Ірина Василівна, тоді випускниця історичного
факультету педінституту, а нині його професор. Безмежно вдячна Ірині

~ 138 ~
Василівні за відкриття краси та неповторності мистецтва оперного
світу, за можливість долучитися до виконання класичних вокальних
творів, за досвід виступів на сценах закладів міста Полтави, зокрема, і
сольний концерт колективу «1000 років музики» у Полтавській
філармонії. Виступи додавали впевненості в собі, формувалися навики
спілкування з аудиторією. Мала перший досвід участі у зйомках
передачі про наш творчий колектив на полтавському телебаченні.
Саме тісне спілкування з мистецтвом та поради Цебрій І. В.
вплинули на вибір теми моєї дипломної роботи «Музично-театральне
мистецтво Полтавщини кінця ХVІІІ – початку ХХ століть». Близьким
стало краєзнавство, робота в полтавському архіві, в музеї музичного
училища імені М. В. Лисенка у Полтаві.
Після закінчення вузу мене радо зустріли у Попівській ЗОШ І-ІІ
ст. Попове – село, де народилася моя мама, добре згадували про мого
діда Адаменка Миколу Семеновича, регента місцевого хору. Добра
слава про діда допомогла мені, його онуці, завоювати довіру краян.
На другому році роботи у школі я стала переможницею
районного та учасницею (наймолодшою) обласного конкурсу класних
керівників – 1996. Корисний досвід, яскраві емоції та переживання,
можливість повірити в себе.
Прийшовши до школи, одразу занурилася в експериментальну
діяльність колективу із впровадження семестрового навчання,
використання структурно-логічних схем на уроках історії та
правознавства. Цей процес впровадження нової системи навчання
загартовував, давав можливість проявляти ініціативу, бути постійно під
увагою методичних служб, цікавості колег під час різноманітних
районних семінарів, нарад директорів. З вдячністю згадую роки

~ 139 ~
наставництва заступника директора школи Селезень Лідії Антонівни. Її
поради чи зауваження були дуже конструктивні та обґрунтовані,
атмосфера спілкування дружня і продуктивна. Я багато вчилася та
набиралася досвіду.
Зміни в особистому житті (я вийшла заміж і ми з чоловіком
створили власну щасливу родину), привели до зміни місця роботи. З
2001 року я працюю у школі села Остап’є, мальовничому козацькому
краї з неймовірною минувшиною. З 2007 року займаю посаду
заступника директора з виховної роботи. Вчитель вищої
кваліфікаційної категорії, старший учитель. Пріоритетні напрямки
виховної діяльності: «Впровадження кращих традицій козацтва в
учнівське самоврядування. Діяльність Козацької республіки»,
«Формування лідерської компетентності в учнів та вчителів. Участь у
Полтавській обласній мережі шкіл лідерської освіти».
Намагаюся бути лідером власного життя, формую та розвиваю у
собі відповідальність за власний вибір та його результати,
цілеспрямованість, творчість, наполегливість, пунктуальність та
своєчасність. Постійно навчаюся, беручи участь у різноманітних
семінарах, вебінарах, конференціях. Обожнюю книги. Люблю співати,
є солісткою народного хорового колективу «Живі джерела». Є
курінним Остап’євської сотні Великобагачанського куреня імені
Пилипа Орлика Миргородського полку Українського козацтва.
Переконана, що кожен громадянин України, а особливо вчитель історії,
має демонструвати активну життєву позицію, бути патріотом своєї
держави. Намагаюся не бути осторонь важливих подій України (була
учасницею подій на Майдані у грудні 2013 року, щорічних зібрань у

~ 140 ~
Холодному яру). Хочу бути корисною людям своєю вчительською
працею.
Учительська професія потребує постійного навчання, адже саме
життя вимагає нових знань та навичок, критичного аналізу постійного
інформаційного потоку, формування умінь оволодіння сучасним
технічним обладнанням. Досвід прожитих років вказує на
індивідуальний відбір ефективного способу отримання знань. Першим
джерелом самоосвіти є книга. Це і художня література, і твори
професійних істориків, і методичні посібники. В час карантинних
обмежень відкрилися нові можливості долучення до публічних онлайн-
лекцій. Серед пріоритетів «Історична правда», «Експертний корпус»,
«Мнемоніка», історичні вебінари І. Щупака. Учитель-історик повинен
постійно тримати руку на пульсі новітніх наукових досліджень в галузі
історії, появи нових методологій, як то локальна історія чи історична
психологія. Ці напрямки і є моєю теперішньою зацікавленістю. Інколи
сама собі заздрю, коли перебуваю серед слухачів дуже відомих
професійних лекторів-істориків, психологів, соціологів. Насолоджуюся
можливістю навчатися у продовж життя. Завжди мотивує до активізації
професійної діяльності досвід інших вчителів, спілкування із колегами
в рамках семінарів, конференцій, зустрічей, проведення майстер-класів.
Стан безперервного навчання – це природній стан кожного вчителя, це
гармонійний мотиватор світоглядного росту та пізнання довкілля,
професійного вдосконалення.
Хай моя вчительська біографія щасливо продовжується,
наповнюється плідним спілкуванням із дітьми, їх батьками, колегами,
яскравими шкільними подіями, досягненнями учнів, існуванням та
процвітанням школи в нашому селі.

~ 141 ~
 МОЯ ОСВІТНЯ ТРАЄКТОРІЯ

Лагода Наталія Юріївна, учитель

англійської мови Загальноосвітньої школи І–ІІІ
ступенів № 2 Горішньоплавнівської міської ради
Кременчуцького району Полтавської області

Починаючи розповідь про мене, варто згадати раннє дитинство,

бо вже в той час я росла з думкою стати вчителем або лікарем. Із
вибором професії допомагав дідусь і мама, за що я їм вдячна. Хоча
традиційними для моєї родини були професії, пов’язані з медициною,
з часом я обрала педагогічну стежку. Перший педагогічний досвід я
отримала вдома, допомагаючи у навчанні молодшим сестрі та брату.
Шкільні роки минали у звичайній сільській школі. Яскравих
спогадів, пов’язаних з навчанням, не пригадаю. Найбільший вплив на
моє професійне становлення справила Пилипенко Валентина
Пилипівна, вчитель української мови та літератури
Єлизаветградківської загольноосвітньої школи І–ІІІ ступенів. Проте
багато гарного пов’язано з позаурочною діяльністю. Гра на
фортепіано, участь у ляльковому театрі та самодіяльному
танцювальному колективі, заняття вокалом, спроби різних видів
рукоділля – супроводжували мене з дитинства.
Винятково пощастило стати ученицею Кіровоградського
обласного загальноосвітнього навчально-виховного комплексу
гуманітарно-естетичного профілю (гімназії-інтернат-школи мистецтв).
Два роки насиченого, сповненого творчістю життя дали можливість
~ 142 ~
розвивати свої таланти і переосмислити вибір майбутньої професії.
Обдаровані педагоги завжди підтримували всі мої починання. Моє
оточення із амбітних та креативних людей стимулювало мій
саморозвиток.
Вибір Альма-матері став невипадковим, бо там я мала
можливість продовжити навчання як вчитель хореографії. Освіта в
Кіровоградському державному педагогічному університеті імені
Володимира Винниченка мала поступовий характер.
Педагогічну діяльність я розпочала у позашкільному
навчальному закладі – Центрі дитячої та юнацької творчості
Горішньоплавнівської міської ради Полтавської області як керівник
хореографічного гуртка. На превеликий жаль, мої очікування від
професійної діяльності вчителя хореографії не виправдалися.
Наступні шість років я цілком віддалася материнству. Подальша
моя професійна педагогічна діяльність була нерозривно пов’язана з
моїми синами. Заклад дошкільної освіти «Чебурашка» відчинив свої
двері для моїх дітей як вихованців та для мене як педагога. Цей
освітній майданчик дозволив усвідомити потребу подальшого
професійного розвитку. Саме тому разом зі старшим сином ми
розпочали новий етап свого життя у стінах Загальноосвітньої школи
І–ІІІ ступенів №2 Горішньоплавнівської міської ради Полтавської
області. Вагомий вплив на становлення мене як професіонала своєї
справи мали дві важливі особистості: директор закладу Олена
Володимирівна та практичний психолог Наталія Юріївна. Олена
Володимирівна завжди мотивувала та підтримувала у професійному
зростанні. Наталія Юріївна супроводжує мене у саморозвитку і до
тепер.

~ 143 ~
 Хочу зазначити, що синергійний ефект у моїй освітній
траєкторії дає неформальна освіта. Вдячна КООГ «Інститут
соціокультурного менеджменту» (Кропивницький, Україна), ГО
«Центр гуманістичних технологій «АХАЛАР»» (Чернігів, Україна),
Фонду «Освіта для Демократії» (Варшава, Польща)
та Лабораторії Громадянської Освіти «Пошук» Товариства
Лева (Львів, Україна) за досвід, навички, знання, ціннісні орієнтири та
соціальний капітал, які і досі стають у нагоді в моїй професійній
діяльності.
Варто згадати про подорож до м. Рацибуж у рамках обміну
культурами та молоддю з польським ліцеєм, яка змусила мене
переосмислити свій професійно-педагогічний світогляд. Відмінності в
методах навчання, ставленні до освіти розширили мої горизонти як
викладача. Досвід зарубіжних колег надихнув мене на впровадження
європейських підходів до освітнього процесу у моєму закладі освіти.
Тому я активно впроваджую тренінгові технології під час вивчення
іноземної мови.
Гортаючи сторінки своєї освітньої біографії сподіваюся в
майбутньому додати кілька нових сторінок успіху. Розумію, що це
дало мені можливість проаналізувати, пригадати та визначити важливі
орієнтири власної освітньої траєкторії.

~ 144 ~
 ОСВІТНЯ БІОГРАФІЯ У СВІТЛІ
ПРАКСИМЕТРИЧНИХ МЕТОДІВ

Полтавська Людмила Петрівна, заступник

директора з науково-методичної роботи
Карлівського ліцею імені Ніни Герасименко
Карлівської міської ради

«Моя особистість – не готова реальність, я творю свою

особистість, творю її тоді, коли пізнаю себе». Із цими словами одного
з найвидатніших філософів ХХ сторіччя М.О. Бердяєва не можна не
погодитися, особливо якщо ти – педагог. І вибрав професію
усвідомлено, як одну з найважливіших складових життєвої стратегії
розвитку.
Розуміння того, що вчителювання – життєве покликання,
прийшло ще в юному віці. Чітко знала, що до особистості педагога,
який наділений особливими професійними та суспільними функціями,
громадськість пред'являє підвищені вимоги. Знала, бо батьки все
життя віддали педагогічній роботі. Коновал Петро Петрович,
директор сільської школи, та Коновал Лідія Михайлівна, вчитель
англійської мови, схвалюючи мій професійний вибір, наголошували
на великій відповідальності педагога, зокрема на працездатності,
дисциплінованості, наполегливості, прагненні постійно підвищувати
якість своєї праці та бути лідером для дітей. Із вдячністю згадую свого
вчителя української мови та літератури Прощенко Зінаїду Іванівну,

~ 145 ~
яка мала звання «Заслужений вчитель України». На той час (кінець
80-х рр. ХХ ст.) в освіті не були поширеними терміни
«дитиноцентризм», «індивідуальна освітня траєкторія», «ключові
компетентності», але педагог створила можливості для особистісного
творення та реалізації мною власних цілей, розкрила мої здібності та
сприяла розвитку пізнавальних можливостей. Компетентність
педагогічного партнерства вважаю однією з найважливіших для
сучасного вчителя, бо стратегію рівноправної та особистісно
зорієнтованої взаємодії продуктивно застосовували педагоги, яких, на
жаль, немає вже серед нас, але для мене стали зразком у педагогічній
діяльності під час навчання у вузі та на початку професійної кар’єри:
Казирод Наталія Іллівна (кандидат філологічних наук); Герасименко
Ніна Василівна (колишній директор Карлівської гімназії імені Ніни
Герасименко).
«Сильним, досвідченим стає педагог, який уміє аналізувати
свою працю», – сказав В. О. Сухомлинський. За двадцять сім років
роботи вчителем та дванадцять – заступником директора з навчально-
виховної роботи завжди цікавилася та практично застосовувала різні
педагогічні стратегії та інновації, технології: від особистісно
зорієнтованої до дизайн-технології. Зрозуміла, як важливо
відстежувати зміни в системі сучасної освіти, враховувати їх у
проєктуванні своєї педагогічної діяльності та освітньому розвитку,
визначати індивідуальні професійні потреби. Але при цьому не
забувати найголовнішого – реалізовувати індивідуальні освітні
потреби учнів, учити їх жити в суспільстві, застосовувати знання для
вирішення різних життєвих ситуацій. Це найважливіше, що зрозуміла
протягом своєї професійної кар’єри. Повагу учнів не заслужиш, лише

~ 146 ~
озброївшись інноваційними технологіями, методиками. Потрібна ще й
нелегка праця душі. На певному етапі свого життя як учитель,
адміністратор вивела формулу успіху професії вчителя як життєвого
покликання: особистісне зростання та самовдосконалення, пов'язані з
наполегливою працею, дають досягнення реальних результатів.
Посадову кар’єру не ставила як самоціль, набагато важливішою була
професійна особистісна. Робота адміністратором, на мою думку, хоча
й є цікавою, витісняє в деякій мірі професійний зміст діяльності;
учительська ж – більш наповнена змістовністю, духовністю, особливо
якщо ти – учитель української мови та літератури. Хоча погоджуюсь
зі словами відомого американського мецената М. Філда: «Найвище
добро, яке може здійснити людина, – це вдосконалити свої
можливості, щоб бути здатною служити людству». Тому,
«виконуючи» професійну роль заступника директора, намагаюсь
якісно, відповідально, ефективно взаємодіяти з колегами;
використовувати такі стратегії, які сприяють саморозвитку,
психологічному комфорту та удосконаленню професійних
компетентностей педагогів.
Вдячна долі, що свого часу потрапила в спеціальну
дослідницьку групу «Філософія лідерства в освіті», створену ПОІППО
ім. М. В. Остроградського (керівник: Литвинюк Людмила Вікторівна,
завідувач кафедри філософії і економіки освіти, кандидат
педагогічних наук). Співпраця з лідерами-колегами шкіл Полтавської
області допомогла вдосконалити лідерську компетентність,
усвідомити її глибинну суть, змусити дати відповідь на запитання:
«Наскільки маю високу здатність до прийняття ефективних рішень у
професійній діяльності як у роботі вчителя, так і заступника

~ 147 ~
директора?», «Наскільки ефективно можу мотивувати учнів, колег до
досягнення спільної мети?» Досвід формування лідерської
компетентності як надзвичайно важливої складової професійно
важливих якостей покращив здатність взаємодіяти з колегами на
засадах підтримки та партнерства.
Кожен, хто працює в сучасній школі, розуміє: освітній заклад –
це своєрідна, особлива, важлива модель суспільства, у центрі якої
знаходиться дитяча особистість. Стрімкі зміни в освіті змушують
активізувати здатність до генерування нових ідей, ініціативності,
підприємливості, ураховуючи потреби суспільства та сприяючи
формуванню особистості учня, здатного до подальшої успішної
життєвої самореалізації. Успішний учитель – успішний учень. У цій
тезі я глибоко переконана.
Для опису своєї освітньої біографії використала один із
праксиметричних методів – аналіз ефективності результатів
діяльності; теоретичні методи – критичного аналізу, узагальнення та
систематизації. Такий підхід дав можливість ще раз осмислити етапи
мого становлення; проаналізувати ефективність професійних функцій;
визначити сильні та слабкі сторони власної педагогічної діяльності;
відповідність власних компетентностей меті сучасної освіти.
Ми живемо в цікавий історичний період для розвитку освіти.
Час змін. В освіті, свідомості вчителя, суспільства. Єврейське
прислів’я говорить: «Не навчайте дітей так, як навчали вас, – вони
народилися в інший час». Тому професійна діяльність допомогла
осягнути ще один важливий предмет – людинознавство. Освіта
спонукає мене вчити вчитися, особистісно зростати, упевнитися в
правильності життєвого покликання та вибору.

~ 148 ~
 «МОЯ ШКОЛА» – ПРОРОЧІ СЛОВА ТРИРІЧНОЇ
ДИТИНИ

Ракосій Оксана Сергіївна, директор

Федорівський ліцей імені Г. Т. Берегового
Ланнівської сільської ради

Кожен педагог рано чи пізно задумується над питанням, чи

могло моє життя скластися по-іншому, якби я не вступив до вишу, а
потім не прийшов до школи. У більшості випадків – це стандартний
набір: навчаючись у школі, мріє стати вчителем, потім вступає у
педагогічний університет, старанно навчається і приходить працювати
в школу. У моєму випадку такої послідовності не було. Навчаючись у
школі, ніколи не хотіла пов`язувати своє життя з освітою і на це були
причини. Нехай вибачать мене мої вчителі, від несправедливості, як
мені тоді здавалось, по відношенню до учнів, хоча тепер я розумію,
що це була недосконала система оцінювання (маю на увазі
п`ятибальну шкалу), і до невпевненості у своїх знаннях, які необхідні
для того, щоб вчити інших. Хоча навчалась я добре, мала відмінні
знання з гуманітарних наук і фізичної культури. Була призером і
переможцем у спортивних змаганнях. Мала гарний приклад учителя,
мого класного керівника, яка викладала зарубіжну літературу і уроки
якої я пам`ятаю до сих пір. Та все ж, за порадою мами, я вирішила
стати бухгалтером, хоча прекрасно розуміла, що мені це не

~ 149 ~
подобається, але ж мама виховувала мене сама, я бачила, що їй тяжко
і не стала перечити. Та тут в моє життя втрутився випадок, який
кардинально його змінив – у колгоспі не дали направлення на
навчання на бухгалтера, а без цього папірця годі було й сподіватися
вступити. Спостерігаючи, як хвилюється мама, мені також було
складно зрозуміти, що робити далі, та на випускному вечорі моя
однокласниця, яка закінчила школу зі срібною медаллю, сказала, що
вступатиме у педагогічний коледж на вихователя дошкільного
відділення, і я рішуче, бо чесно кажучи, мама ніколи мене не бачила в
ролі педагога, заявила, що хочу бути вихователем. І тут розпочались
підготування до вступних іспитів, я не мала право їх провалити, тому
щоденно по 4-5 годин вчила біологію та українську мову, і чим більше
я вчила, тим більше мені здавалось, що я нічого не знаю. Моя
невпевненість давала про себе знати.
Настав час складати іспити, звичайно, я їх склала і була
зарахована на навчання. І тут розпочалось найцікавіше: я відкрила для
себе зовсім інший світ – поринувши в який, я зрозуміла, що я можу
писати вірші, складати розповіді, проєктувати, вигадувати і
розробляти власні завдання – раніше не знала, що я це можу. Це
помітили викладачі, які мене підтримували, спрямовували, надихали.
Найбільше подобались уроки історії та біології. Але це все була
теорія, яку я знала на відмінно, а мене чекала практика – робота з
дітьми. Та й з цим завданням я справилась, виявилося, що я дуже
добре ладнаю з дошкільнятами. Та все ж я задумалась про вступ до
вишу на вчителя історії або біології. Та не судилося. Ідучи на
червоний диплом, на державному іспиті я отримую четвірку з

~ 150 ~
педагогіки, це був удар, який перекреслив моє бажання вступати. І
знов розчарування у професії педагога (вчителя).
Вирішила йти працювати за фахом. Пам`ятаючи мою роботу під
час проходження практики у місцевому дитячому садку, мені
запропонували в ньому попрацювати. Хоча після моєї невдачі у
коледжі було бажання ніколи не пов`язувати своє життя з освітою, та
маленькі діти швидко мене «вилікували». На жаль, підходила зима, а в
той час економили на всьому, і в колгоспі було вирішено закрити
дитячий садок, і я залишилась без роботи. І тут я поклалась знов на
вибір мами, яка знайшла мені роботу в інтернаті у м. Полтаві. Цей
етап свого життя, я згадую як такий, що не хотіла б ніколи
повторювати. Мені 19 років, моїм вихованцям 14–15 років, їх
перехідний вік, нездорові стосунки з батьками, зламані долі, зранені
душі. І як би я не намагалася знайти підхід, відігріти своїм теплом,
адже я проста дівчина з сільської місцевості, яка також знала, як жити
без батька, та, на жаль, мені цього не вдалося. Я вийшла заміж,
звільнилася і повернулася додому в рідне село. Та до сих пір постійно
повертаюся до питання, чому мені не вдалось налагодити з
вихованцями інтернату добрі стосунки, адже як гарно все складалось
із дітьми у дошкільному закладі і зараз з моїми учнями.
Одного дня завуч нашої школи запропонувала попрацювати
декілька місяців на посаді педагога-організатора. Я погодилась. І яке
було здивування моїх вчителів, коли у школу повернулась не та
невпевнена дівчина, а педагог, який хоче щось змінити, згуртувати
навколо себе дітей, якісно організувати їх дозвілля. І тут розпочалась
моя сходинка до успіху: конкурси, подяки, грамоти і в один момент
мені здалося, що я можу більше, і я вступила до вишу на вчителя

~ 151 ~
зарубіжної літератури та німецької мови. Допоки я здобувала вищу
освіту я поєднувала роботу педагога-організатора і вчителя зарубіжної
літератури. Це був дуже продуктивний час, адже я могла і навчати, і
виховувати через позакласну роботу. По закінченню вишу, за моїм
проханням, директор перевів мене на посаду вчителя зарубіжної
літератури та фізичної культури. Та пропрацювала викладачем лише 4
місяці і мене було призначено на посаду заступника директора з
навчально-виховної роботи. Саме ця посада виховала в мені лідерські
якості, я навчилась вірити в себе, у те, що я роблю, мене поважали
вчителі, які вчили мене, до моїх порад дослуховувались. Моя робота
приносила мені не лише задоволення, а й визнання – постійні виступи
на нарадах, презентації свого досвіду. За вісім років роботи
заступником директора я зрозуміла, що ніколи не можна вважати себе
чогось не вартим. Якщо ти сам у себе не віриш, то й навколишні
також цього не зроблять. Саме такі слова я завжди говорю своїм
учням. Крім того, я навчилася доводити свою думку, переконувати
інших. У 2017 році я вважала, що моє життя – це те, до чого я
прагнула – син закінчив школу, вступив до вишу, тому я думала, що
після відпустки у мене буде більше часу, щоб втілити деякі ідеї у
своїй роботі, будувала плани, але не судилося – директор звільнилася і
мені запропонували очолити заклад. Цей крок дався мені дуже важко,
через те, що керівник повинен мати, як я вважаю, такі риси, як
рішучість, вміння швидко приймати рішення, а мені це не
притаманно: я довго вагаюсь, обдумую і розчаровуюсь, коли інші
відносяться до справи не так як я. Та все ж погодилась, і ось уже
чотири роки я працюю на посаді директора. Звичайно, не все гладко,
інколи, як і в кожного, наступають хвилини, коли хочеться все

~ 152 ~
залишити, але ти цього не робиш, бо у твоєму житті є люди, які в тебе
вірять, підтримують, яким потрібна твоя віра в них, твоя підтримка.
Написання своєї освітньої біографії, спонукало заглибитися у
свої спогади, переосмислити певні події. Сказавши рідним, що
описую своє життя, мама пригадала випадок із мого дитинства, який
викликає посмішку. Мені тоді було три роки і щонеділі автобусом
мене возили в райцентр на каруселі. Маршрут автобуса пролягав біля
школи, я завжди займала місце біля вікна і проїздивши заклад, я
постійно говорила: «Моя школа, мамо подивись, моя школа». А
пасажири, чувши це говорили, що почекай, вона тобі ще набридне.
Невже будучи дитиною, я себе запрограмувала, адже з сорока трьох
років мого життя, тридцять два роки, я перебуваю у стінах рідної
школи – спочатку, як учениця, далі педагог-організатор, учитель,
заступник директора, а тепер – директор.
Мати плани на майбутнє – це здавалося б дуже потрібна річ, але
дивлячись на своє життя, мої плани не здійснюються, завжди стається
якась подія, яка кардинально змінює все. Спочатку я дуже тяжко це
переживаю, а потім, аналізуючи, бачу, що доля завжди повертає мене
у правильному напрямку. Та все ж я планую відвідати Німеччину,
разом з колективом взяти участь у конкурсі проєктів «Бюджет участі»,
облаштувати на території закладу «зелений клас», разом з учнівським
колективом створити осередок для батьків та опанувати декілька
комп’ютерних програм для полегшення своєї роботи і по закінченню
мого контракту повернутися на посаду вчителя або заступника.
Дивно, що свої плани я вибудувала (не свідомо) від найнереальнішої
до найпростішої.

~ 153 ~
 ШУКАЮ ІСТИНУ В СВОЇЙ ДУШІ…

Смерчинська Тетяна Михайлівна,

заступник директора з навчально-виховної роботи
Солоницького ліцею Козельщинської селищної ради

Коли просять розповісти про себе, завжди думаєш: «Та це ж так

просто – народилася, навчалася, пішла працювати…». І начебто все. А
чи цікаво читати про тебе іншим? Постав себе на місце читачів, і
розумієш – якось просто, сухо і «не заходить» твоя біографія читачам,
хоч як не крути. А от, якщо подивитися на себе з боку, очима
сторонньої особи, то здається, що і розказати є про що, і оцінюєш «оту
іншу» якось об’єктивніше, і не будеш же сваритися сама на себе, як
скажеш трохи ширше… Отож вирішила говорити про себе в третій
особі.
24 листопада 1969 року в селі Біликах Кобеляцького району у
сім’ї робітників цукрового заводу народилася дівчинка Тетянка. Сім’я
мала вже трирічного сина Олександра, тож донька внесла в родину ще
більше радості та щастя. Лагідна, весела, непосидюча дівчинка росла
допитливою і наполегливою. З дитинства любила читати та малювати, а
ще вміла вигадувати і розповідати казки. Тож, коли у 1977 році пішла у
1 клас, кращої оповідачки казок у школі не було, а тому брала участь
майже у всіх конкурсах розповідного жанру. Дівчинка вміла гуртувати
навколо себе однолітків, була комунікабельною. А ще мріяла про небо і
професію стюардеси…

~ 154 ~
 Стати вчителем – не було її метою і мрією з ранніх років. Вона
ніколи не уявляла себе жінкою в строгому костюмі, що стоїть біля
шкільної дошки і пояснює десяткам допитливих очей ази будь-якої
науки.
ЇЇ шкільні роки йшли, а вона все роздумувала, в якій же області
шукати своє покликання в майбутньому. Поступати, як більшість її
однокласників, в технічний вуз Тетяні не хотілося – точні науки не
приносили їй ні радості від вивчення, ні вражаючих результатів. Зате
такі предмети як російська та українська мови, література , історія
дівчині дуже подобалися.
У 7 класі, коли у шкільній програмі з'явилася хімія і біологія, вона
відразу ж закохалася в ці предмети.
І питання про те, куди поступати стало очевидним: звичайно ж в
медичний. Але час ішов, і чомусь завжди на уроках російської мови і
літератури Таня ловила себе на думці, що це вона стоїть перед учнями і
читає вірші Пушкіна, Лермонтова, прозу Гоголя і Толстого. А коли вони
з однокласниками брали участь у проведенні шкільних літературних
вечорів і свят, дівчина з надзвичайною насолодою розповідала уривки з
творів російських письменників, читала напам’ять вірші російських
поетів. І чомусь російська мова була для неї такою ж ніжною і
милозвучною, як і рідна українська. З віком прийшло розуміння
багатства російської літератури, Тетяна стала зачитуватися творами
класиків, а коли на уроках позакласного читання всі учні розбирали
твори зарубіжних письменників, вона зрозуміла, що без російської мови
та літератури не мислить майбутньої професії. Дівчину підтримала її
вчителька російської мови і літератури. Вона сказала слова, які та
запам’ятала на все життя : «І від лікаря, і від учителя залежить життя

~ 155 ~
людини». І Тетяна зрозуміла її слова. Дійсно, лікар врятує людське
життя у фізичному значенні, а вчитель дасть людині життя духовне.
І ось у 1987 році Тетяна стала студенткою Полтавського
державного педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка. Звичайно,
легко ніколи не було, але переконалась – шлях обрала свій.
Учительська сім’я Смерчинських народилася погожого літнього
дня 25 серпня 1990 року. Познайомилися молодята ще студентами
Полтавського педагогічного інституту. Сергій навчався на факультеті
загальнотехнічних дисциплін та фізичної культури, а Тетяна – на
факультеті російської філології. Працювати поїхали в село Солоницю
Козельщинського району Полтавської області. У школі вже працювали
чотири «сімейні підряди»: сім’я Чернушенків – Борис Іванович та Марія
Василівна, сім’я Безим – Петро Васильович та Ірина Анатоліївна, сім’я
Хилевичів – Дмитро Петрович та Олена Володимирівна, сім’я Манців –
Дмитро Устимович та Лідія Іванівна. Радо і привітно прийняли учителі
молодих колег у свій колектив, допомогли, підказали, навчили. І
почалася щоденна учительська праця…
Новоспечена вчителька зіткнулася з багатьма труднощами:
недостатня матеріальна база, недостатня кількість підручників у
шкільній бібліотеці, учні, що не бажають вчитися. З самого початку,
працюючи з класами, де навчається не більше 10 учнів, де є діти «слабі»
у навчанні, молода вчителька зрозуміла , що і підхід до них має бути не
звичним, традиційним, а таким же, як і вони – оригінальним, та якомога
оптимальнішим для них. Тому з перших днів своєї педагогічної
діяльності Тетяна була в пошуку цікавих, нестандартних, оптимальних
для учнів технологій навчання. Саме цей пошук і став причиною того,
що в своїй роботі вона працює над вирішенням проблеми «Активізація

~ 156 ~
навчально-пізнавальної діяльності школярів шляхом проведення
нестандартних уроків російської мови та зарубіжної літератури,
застосування нетрадиційних форм роботи на уроках», адже ця проблема
актуальна для будь-якого контингенту дітей. Вчителька створювала
умови для постійної активної взаємодії всіх учасників навчально-
виховного процесу, де учень і вчитель є рівноправними суб'єктами
навчання. І результат не заставив себе чекати.
Тетяна вперше бачила, як горять очі її учнів, і на душі ставало
якось тепло і радісно. Тепер вона не боялася заходити в клас, говорити з
дітьми, проводити уроки. Як їх і вчили, всі свої проблеми вчителька
залишала за дверима, а в класі вони з дітьми проживали свій урок, вона
вчила їх, а вони її. Знала одне: найстрашніше – це нудний і нецікавий
урок. Тому намагалася проводити цікаві, змістовні уроки. Віддача була
не завжди, та якщо хоч один учень говорив, що йому це цікаво, Тетяна
була впевнена, що день прожила недаремно, адже і сьогодні хоч в
одного учня вона змінила духовне життя.
Один із принципів вибраної нею педагогічної технології
(розвиток критичного мислення через читання і письмо) –
відстоювання власної точки зору учнями. Таким чином, Тетяна не
тільки закладає в дітях почуття власної гідності, але і розвиває мову,
логічне мислення, бажання вчитися і вдосконалювати свої знання,
навчає розуміти світ і жити в ньому за законами Добра,
Справедливості, Любові, Толерантності.
На уроках вона застосовує метод проблемності, вважаючи його
універсальним способом введення учня в структуру матеріалу.
А. Дистервег стверджував: «Поганий учитель підносить істину,

~ 157 ~
хороший вчить знаходити її». Створення проблемних ситуацій –
універсальний спосіб введення учня у структуру матеріалу.
Головними принципами роботи вчителя, вважає Тетяна, –
створення комфортної для учнів атмосфери і акцентування їх уваги на
досліджуваному матеріалі. Адже набагато охочіше діти йдуть на урок
до вчителя, який спілкується з ними спокійним, доброзичливим тоном.
А навчальний матеріал набагато легше засвоюється за допомогою
цікавих обговорень і презентацій, тематичних ігор і заходів. Для
продуктивної роботи в школі вчителю необхідно постійно працювати
над собою і вдосконалюватися, підвищувати свій педагогічний рівень.
Як говорить азербайджанський філософ Алі Апшероні: «Педагоги не
можуть успішно когось учити, якщо в цей самий час ретельно не
вчаться самі».
Усі вчителі в будь-якому віці залишаються учнями – ми вчимося у
навколишнього світу, у своїх учнів. Завжди потрібно пам'ятати про те,
що жодна педагогічна концепція не буде існувати без дотримання
основних правил для всіх вчителів – любові та поваги до своїх учнів.
Минали роки…
Так, багато Тетяниних однолітків зараз мають більш високі
зарплати і менше турбот на своїх посадах, але поки професія вчителя є
затребуваною – вона буде їй вірна. Адже немає більшої плати за свою
працю, ніж любов і повага твоїх учнів.
Пропрацювавши в школі 27 років, Тетяна все більше стала
розуміти, що систему освіти треба змінювати і реформувати.
У сучасному значенні Школи втрачена суть духовності й радості,
„школа” стала назвою закладу, який озброює підростаюче покоління
знаннями та вміннями. Сучасні учителі, вважає Тетяна, повинні

~ 158 ~
запропонувати молодому поколінню таку освіту, котра, з одного боку,
не буде суперечити внутрішньому образу кожної зростаючої людини, а
скоріше, навпаки, – сприятиме успішному його прояву і становленню; з
іншого ж – не суперечитиме й сучасним суспільним цінностям, а стане
ствердженням у суспільстві вищих людських якостей.
Зазираючи в майбутнє, учителька свої плани пов’язує з гуманною
педагогікою, бачить головне – у визначенні напрямку до гуманної
освіти і виховання залишається вчитель, його світогляд, духовна
культура, гуманістичне кредо, високі людські якості.
Сім’я Смерчинських і досі трудиться в рідній школі, в яку вони
ще молодими, тільки закінчивши інститут, приїхали працювати. Тетяна
Михайлівна – учитель зарубіжної літератури – нині працює
заступником директора з навчально-виховної роботи, має вищу
кваліфікаційну категорію, звання старшого вчителя. Активна,
цілеспрямована, енергійна завжди є прикладом для своїх учнів і колег,
багато працює, підносить престиж своєї школи на районних та обласних
семінарах і заходах. Сергій Іванович – учитель фізичної культури, має
вищу кваліфікаційну категорію. Він – керівник гуртка з настільного
тенісу, організатор у школі всіх спортивних змагань і свят. Особисто
бере участь у спортивних змаганнях із настільного тенісу, волейболу,
шахів. Чемпіон 2013, 2014, 2015 років у змаганнях із настільного тенісу
на «Краще спортивне село Полтавщини». Чемпіон у змаганнях із
настільного тенісу серед чоловіків за програмою ІХ обласної
спартакіади працівників загальноосвітніх навчальних закладів в
м. Полтаві 2015 р. Багаторазовий чемпіон Козельщинського району у
змаганнях із настільного тенісу. Визнаний кращим спортсменом із
настільного тенісу в селищі Нова Галещина.

~ 159 ~
 Подружжя має доньку Наталію, яка закінчила у 2018 році
Харківський юридичний університет ім. Ярослава Мудрого, і працює
помічником судді апеляційного суду.
25 серпня 2022 року виповнилося 30 років із початку педагогічної
діяльності сім’ї Смерчинських у Солоницькій загальноосвітній школі І–
ІІІ ступенів (нині Солоницький ліцей Козельщинської селищної ради).
Вони не шукали кращої долі чи зручнішого місця, а віддали рідній
школі 30 років…
У сучасній дійсності Чаша педагогічної мудрості дісталася
теперішньому поколінню вчителів. Вони можуть взяти з неї стільки
мудрості, скільки у змозі взяти, і можуть збагатити її настільки,
наскільки їх творчість спроможна відкривати нові грані. А покоління,
виховане ними, підніме суспільство на новий еволюційний ступінь,
збагатить його новими духовно-моральними, культурними і
науковими цінностями.

~ 160 ~
 ВІД МРІЇ ДО ДІЇ

Таранець Віра Юріївна, заступник

директора з виховної роботи Комунальний заклад
«Полтавська загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів
№ 11 Полтавської міської ради Полтавської
області»

Я, Таранець Віра Юріївна, заступник директора з виховної

роботи, учитель англійської мови Комунального закладу «Полтавська
загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 11 Полтавської міської ради
Полтавської області», маю 20-річний педагогічний стаж. Це великий
талан у моєму житті. Ви спитаєте чому? Тому що справдилася мрія з
дитинства – бути вчителем.
Зростання людини як особистості – процес тривалий,
багатогранний, на який впливають люди, події, власні думки.
Виховуючись у звичайній багатодітній родині
військовослужбовця, плекала мрію бути вчителем, людиною, яка
змінює світ, оточення; людиною, яка надихає на вчинки; людиною,
яка має велике серце й готова ділитись найпрекраснішим із дітьми.
Народилась на Слобожанщині (село Чепіль Балаклійського
району Харківської області). Саме дитинство відіграло одну з
найголовніших ролей для здійснення мрії. Змалечку була
дисциплінованою, організованою дівчинкою, яка полюбляла порядок.
Діти, які мене оточували, ставали учасниками процесу навчання, хоча
їм було лише 4, 5, а кому й 6 років. Мої рідні брат і сестра завжди з
усмішкою на обличчі згадують наше дозвілля – це ігри «ми на уроці»
~ 161 ~
або «в магазині». Сестра згадує, що «ми ще не вміли тримати ручку в
руках, але в кожного з нас був аркуш паперу. Віра зачитувала
«вигаданий диктант», а ми всі «писали», хоча в дійсності цього
робити не вміли». Отже школа, навчання чітко вимальовувались у
моїй дитячій уяві.
У вересневий день 1986 року здійснилась дитяча мрія дівчинки
Віри – вона нарешті йде до школи, щоб поринути у світ нового та
цікавого. Перше знайомство з наукою та освітою відбулося в
Балаклійській середній школі № 4. У даному закладі навчалась з 1 по
8 клас. Була відмінницею в навчанні, активною учасницею
громадського життя школи. Прикладом для наслідування була
вчитель російської мови та літератури Попова Лариса Олександрівна
– творча, креативна, з нестандартним мисленням особистість. Коли
навчалась у школі, то мені пощастило потрапити у відомий
міжнародний дитячий табір «Артек». І знову я не була осторонь усіх
організованих заходів. Це був величезний досвід спілкування з дітьми
інших країн, учителями-новаторами.
У 1993 році вступила до Балаклійської середньої
загальноосвітньої школи-ліцею на філологічний факультет за
спеціальністю «українська мова та література, іноземна мова». Цей
заклад був заснований у 1992 році, можна сказати, що ми були
експериментальними групами новаторського на той час навчального
закладу. Навчання дуже відрізнялося від навчання в звичайній школі.
Відчували себе студентами, нас називали ліцеїстами; замість уроків,
були пари; навчалися щосуботи, а не п’ять днів на тиждень, і в ці дні
викладали спецкурси викладачі Харківських вузів-партнерів
(Харківський авіаційний інститут, Харківська аграрна академія,

~ 162 ~
Харківський державний педагогічний університет імені
Г. С. Сковороди); навчалися не два семестри, як звичайні учні, а –
шість; кожного півріччя складали іспити з предметів за спеціальністю,
і якщо учень не складав – його відраховували зі школи-ліцею.
Навантаження було неймовірно інтенсивним, що перестала
відвідувати найулюбленіший гурток з туризму, у якому займалась
5 років і мала певні здобутки. Саме в ліцеї моя думка стати вчителем
була остаточною. Зірковий педагогічний колектив прищеплював
любов до навчання та щоденної праці. Директор Причиненко Раїса
Іванівна була другою матір’ю для всіх ліцеїстів, власним прикладом
заохочувала учнів досягати поставленої мети. Для багатьох
випускників школа-ліцей стала стартовим майданчиком для
успішного й самостійного життя. І я не була винятком. Закінчила
заклад лише з однією четвіркою. У навчальному закладі побачила
оголошення про набір студентів на факультет іноземної мови і обрала
східну мову та улюблену англійську мову.
У 1996 році вступила до Харківського державного педагогічного
університету ім. Г. С. Сковороди на факультет іноземної мови за
спеціальністю «англійська мова, китайська мова». Навчання в даному
вузі було цікавим і водночас корисним та насиченим. Величезним
досвідом для мене, студентки, було те, що китайську мову викладали
китайці, які вивчали українську, російську мови, світову літературу в
Україні. Живе спілкування з носіями мови було неоціненним та
важливим досвідом. Викладачі Чхен Хо, Ліо Ши та Го настільки нас
заохочували до навчання власним прикладом, організованістю та
наполегливістю, що ми не мали змоги схибити. Особливо було
цікавим знайомство з культурою та традиціями Китаю, історією цієї

~ 163 ~
держави, правилами сучасного життя нації. Читаючи твори
китайських письменників та філософів, запам’ятала вислів Конфуція:
«Багато чого не зробиш, поки не вивчишся». Можна сказати, що ці
слова стали девізом під час навчання в університеті. Тому
неоціненною для нас, студентів, була можливість навчання в Китаї
впродовж одного року за програмою обміну студентів. І я з першого
курсу поставила собі за мету – обов’язково скласти іспит на знання
китайської та англійської мови для навчання в Китаї. Для мене,
дівчинки з невеличкого містечка на Харківщині, це була нездійсненна
мрія, яка стала реальністю. Упертість, наполегливість та
цілеспрямованість виявились пріоритетними в той час. Було
неймовірно складно, іноді ночами вивчала орфографію й значення
китайських ієрогліфів, але водночас це було цікаво, корисно. Хочу
сказати, що процес вивчення ієрогліфів організовує людину, виховує
вимогливість, організованість та працелюбність, змушує
переосмислювати сенс життя. Яке було щастя, коли після тривалого
навчання мрія здійснилася: викладач китайської мови Го визначив
мене як одну із найстаранніших студенток, у якої виявилась найкраща
вимова та знання китайської мови. Залишилось погодитися з умовами
навчання й сплатити гроші за ціну авіаквитка. Але доля все вирішила
за мене: я закохалася і зробила вибір – одружитися. Це був черговий
виклик, який залишив незабутній слід у моєму житті. На четвертому
курсі вийшла заміж.
У 2001 році після закінчення університету переїхала до селища
Велика Багачка Полтавської області. Працювала вчителем англійської
мови в Попівській ЗОШ І–ІІІ ступенів Велико-Багачанського району
Полтавської області. За один рік роботи в даній школі доля звела мене

~ 164 ~
з талановитими, молодими, сучасними вчителями на чолі з
директором-новатором Макойдою П. Ф. та заступником директора з
навчальної роботи Лідією Петрівною, яка була мудрим наставником.
Працюючи в сільській школі, намагалась спрямувати учнів до
самовдосконалення, бо це є одним з головних факторів успіху. Адже
якщо хочеш бути успішною людиною, ти все для цього зробиш. Як
говорить китайська мудрість: «Учитель лише відкриває двері. Увійти
потрібно самому». Але так як школа знаходилась за 35 км. від місця
проживання і долати щодня таку відстань було не дуже зручно, я
змушена була шукати місце роботи ближче до Великої Багачки.
У 2002-2005 рр. працювала в Довгалівській школі на чолі з
директором Фелоненко Р. Г.
У зв’язку з переведенням чоловіка до іншого підрозділу, а саме
до м. Полтави, у серпні 2005 року довелося шукати роботу в одній із
Полтавських шкіл. І так доля мене звела з директором Полтавської
загальноосвітньої школи Олійниченко Валентиною Олександрівною.
Із першої хвилини знайомства вона привабила професіоналізмом і
вимогливістю. Мені пощастило потрапити до успішної школи. І знову
на думку спали слова Конфуція: «Щиро віруй і люби вчитися, бережи
до смерті свої переконання і вдосконалюй свій шлях».
У 2008 році за ініціативи директора школи брала участь у
міському турі Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2008» в
номінації «Англійська мова», де посіла ІІІ місце. У 2014–2015 н .р.
подавала документи для участі в міському турі Всеукраїнського
конкурсу «Учитель року – 2015» в номінації «Класний керівник», але
не пройшла далі відбіркового туру.

~ 165 ~
 Переломним моментом у моїй професійній діяльності стала
робота в рамках шкільного проєкту «Шлях до професіоналізму», а
саме ведення портфоліо та плану самоосвіти вчителя «Крок до
успіху», що змусило все переосмислити й працювати по-новому.
Переді мною постало питання: Як досягнути успіху? Як це зробити? У
2013 році долучаюся до участі в спеціальній дослідницькій групі
«Філософія лідерства в освіті». Переді мною знову «challenge» виклик
– дослідження проблеми формування лідерської компетентності учнів
на уроках англійської мови, розроблення міні-модулів. Після першого
засідання ознайомилася з навчальним посібником-довідником
«Формування лідерської компетентності в школі», авторами якого є
Клепко С. Ф., д. філос. н., доцентом, проректором із наукової роботи
ПОІППО, та Литвинюк Л. В., к. пед. н., доцентом кафедри філософії і
економіки освіти ПОІППО. У довіднику представлено нову сучасну
концепцію конструктивного екологічного лідерства, що покликана
формувати лідерів учителів і лідерів учнів, здатних вести за собою
інших і бути лідерами для самих себе. Спілкування з однодумцями,
обмін досвідом з учителями області надихнуло до пошуку нової
форми роботи, вивчення нових освітніх технологій, до формування
нових цілей. І робота закипіла: відбулася переоцінка власної
діяльності, виховувала в собі риси характеру.
Гортаючи сторінки власної освітньої біографії, хочу сказати, що
не жалкую про жоден момент свого життя. Усе пережите загартувало,
додало сил та впевненості в собі. Погоджуюсь з думкою, що
описувати свій власний досвід та досягнення набагато складніше, ніж
розказати про іншу людину, так як ти сам оцінюєш себе, свою
діяльність, свої злети та падіння.

~ 166 ~
 Звичайно зупинятися на досягнутому зарано. Життя вирує і хто
як не вчитель є генератором нових ідей, мотиватором до змін і
розвитку. Щоб досягнути успіху, необхідно мати бажання до пошуку
ефективних методів, впровадження нових ідей, постійно розвиватися,
бути готовим до навчання впродовж всього життя. Тому продовжуємо
діяти.
АНАЛІЗ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ОСВІТНЬОЇ
ТРАЄКТОРІЇ

Цапенко Наталія Миколаївна, учитель

початкових класів Ліцею №17 «Інтелект»
Полтавської міської ради

Кожна особистість неповторна, різниться своїми потребами,

інтересами, мотивами, вирішення яких передбачає підбір
індивідуальних способів, форм, підходів до підвищення професійного
рівня. «За визначенням Андрія Хуторського, індивідуальна освітня
траєкторія – це персональний шлях реалізації особистісного потенціалу
в освіті. Просування за індивідуальною траєкторією можливе за умов:
визначення змісту з урахуванням власних потреб; постановки власних
цілей у вивченні конкретної теми; вибору оптимальної форми, темпу
навчання, що найбільш відповідають індивідуальним особливостям
суб’єкта навчання; рефлексивного усвідомлення отриманих
результатів; оцінювання та корегування своєї діяльності».

~ 167 ~
 Результат реалізації індивідуальної освітньої траєкторії – це
безперервний саморозвиток особистості самого педагога і його вплив
на розвиток особистості учня. Ось такий вплив на вибір моєї професії
мала моя вчителька Снігерьова Е. Ю. Дивлячись на її професійні якості
та вміння спілкуватися з дітьми, я вирішила – маю стати педагогом!
Після закінчення восьмого класу Лубенської середньої школи № 6
спробувала випробувати долю та скласти екзамени до Кременчуцького
педагогічного училища. Чому саме зупинила вибір на ньому, бо на той
період це був заклад, який давав гарні теоретичні та практичні знання.
Багато вчителів нашої школи з любов’ю та теплотою відгукувалися про
училище та його викладачів. «Зробіть перший крок, віруючи. Вам не
потрібно бачити всі сходи – просто зробіть крок на першу сходинку», –
сказав Мартін Лютер Кінг-молодший, і я його зробила, ставши
студенткою Кременчуцького педагогічного училища
ім. А. С. Макаренка!
Студентські роки залишаються в нашій пам'яті назавжди.
Студентське життя – це не тільки складання іспитів і заліків.
Студентські роки – це той час у житті людини, коли відбуваються
найяскравіші відкриття, а бажання рухатися вперед змушує домагатися
більших успіхів. Ця прекрасна пора, про яку мріє, мабуть, кожний
школяр, за всіх часів вона була і є символом молодості, веселощів і
першої любові. Це доросле й повноцінне життя, яке ще не увійшло в
колію буденності. Це торжество юності і здоров'я, усвідомлення того,
що всі шляхи на світі відкриті для рішучих і цілеспрямованих
підкорювачів неможливого. Саме цей період є найбільш важливим для
накопичення знань, підвищення ерудиції, саморозвитку. Я з великою
ностальгією згадую своє навчання в училищі. Незабутні, веселі дні!

~ 168 ~
 Отримавши гарний багаж знань, я прийшла працювати до
Лубенської середньої школи № 4 на посаду вихователя групи
продовженого дня. Група продовженого дня (ГПД) є однією із форм
виховання дітей і допомагає організувати найсприятливіші умови для
їхнього відпочинку, навчання і виховання. Робота в ГПД потребує
високого рівня професійної підготовки педагога. Тому доречними є
слова академіка О. Александрова, який стверджував, що совість
професіонала зводиться до виконання латинського вислову, який в
перекладі означає: «Те, що робиш, роби добре». А щоб робити добре,
безперечно, вихователю ГПД необхідна ґрунтовна методична
підготовка. Я намагалася досконало виконувати свої обов’язки,
зверталася за допомогою до більш досвідчених вихователів і вчителів,
займалася самоосвітою щодо роботи вихователем ГПД.
Після декретної відпустки набрала свій перший клас у
Лубенській восьмирічній школі № 5. Це було всього 18 учнів, але з
яким захопленням вони переступали поріг школи та робили маленькі та
великі відкриття кожного дня! Я хотіла бути улюбленим учителем цій
малечі, турбувалась про те, щоб моїм вихованцям було що пізнавати та
над чим мислити, намагалася дати не тільки міцні знання, а й вчила
творчості та людяності.
Іноді зміни – це те, що нам потрібно найбільше. Не варто боятися
змін. Інакше ваші мрії так і залишаться мріями. Працюючи з дітьми, я
зрозуміла, що мені недостатньо отриманих знань із методик
викладання предметів. Тому вирішила отримати вищу освіту та подала
документи до Полтавського національного педагогічного університету
ім. В. Г. Короленка. І, закінчивши його з відзнакою, почала працювати
у своїй рідній школі – ліцеї № 6 м. Лубен. Знову перший клас та

~ 169 ~
оченята, які бачать в тобі не тільки вчителя, а й помічника, порадника,
частково друга.
Кар’єра педагога – це безперервне навчання в умовах динамічних
змін, здатність адаптуватися до змін. І переїзд до Полтави став для
мене великою зміною як у житті, так і професійній діяльності. Тут я
мала змогу певний час працювати у Полтавській спеціальній
загальноосвітній школі № 39, де розширила свій педагогічний досвід,
працюючи з дітьми, які мають особливі освітні потреби. Великої
майстерності потребувала підготовка до уроків, виховних заходів, адже
треба було дітей, насамперед, підготувати до життя, формувати у них
цілісну систему відносин із навколишнім світом, спираючись на
індивідуальний та диференційований підхід до учнів, використовувати
інтенсивну корекційну педагогіку та інноваційні педагогічні технології.
Знання лише тоді й живуть, коли розвиваються й поглиблюються.
Повних 6 років пропрацювала у Полтавській ЗОШ І–ІІ ступенів
№ 8 ім. Панаса Мирного. Мала два випуски дітей. У сучасних умовах
професійне зростання педагога передбачає не тільки підвищення рівня
його майстерності через курси підвищення кваліфікації, а передусім
неперервну організацію самоосвіти, самореалізації та
самовдосконалення з урахуванням як індивідуальних професійних
цілей, потреб, мотивів, інтересів, так вимог і цілей освітньої організації.
«Не бійся, що не вийде. Бійся, що не спробуєш!». Цей афоризм
змусив мене зробити наступний крок та взяти участь у конкурсі
«Учитель року – 2011». На ньому я познайомилася з іншими
учасницями, зрозуміла, що справжнього вчителя можна уявити собі
тільки в постійному вдосконаленні. А вдосконалення найкраще
втілювати через самоосвіту, яка значною мірою пов’язана з

~ 170 ~
організацією індивідуальної траєкторії освіти, оскільки кожна
особистість є неповторною, з власними потребами, цілями, інтересами,
мотивами, задоволення яких вимагає індивідуальних способів, форм,
підходів.
Найважчий крок – крок за межі звичного. Мене зацікавила
пропозиція працювати у Полтавській гімназії № 17. Тим самим змусила
зробити рішучі зміни у своїй професійній діяльності, вже 9 років я
переступаю поріг гімназії. У ній я постійно поповнюю знання, відвідую
лекції, тренінги, беру участь у семінарах, конференціях, спілкуюся з
іншими людьми, обмінююся знаннями та досвідом із колегами, беру
участь у творчих групах, переглядаю вебінари, публікую свої
методичні розробки на педагогічних сайтах. Щоб жити повним життям,
треба перебувати в постійному русі, і тільки тоді один день буде не
схожий на інший.
Життя все більше вимагає постійного оновлення знань. Із
великим задоволенням почала працювати над цікавою темою
«Активізація пізнавальної активності учнів через упровадження
елементів Lego-технологій». І вирішила поділитися своїм досвідом на
конкурсі «Учитель року – 2017». Він дав мені впевненість, що я
працюю у правильному напрямку, після конкурсу у нашій гімназії
почала працювати творча група з цієї теми. Де учасники діляться
досвідом, проводять цікаві дискусії та тренінги, просто спілкуються.
Те, що ти шукаєш, теж шукає тебе. З великим задоволенням
брала участь у 2016 році у проєкті «Віртуальна школа» під патронатом
благодійного фонду Magneticone.org. У 2017 році пройшла конкурсний
відбір на отримання гранту від Благодійного Фонду LEGO Foundation
серед загальноосвітніх, позашкільних закладів освіти державної

~ 171 ~
(комунальної) форми власності. Із 2019 року є учасницею «Майстерні
казок Олександра Зімби». Із великим задоволенням пройшла вебінар на
платформі mozaWeb та освоїла сучасну освітню програму mozaBook.
Планую взяти участь від компанії EdPro в літньому конкурсі «Урок в
mozaBook» для учителів усіх шкільних предметів.
Новим викликом у педагогічній діяльності стала НУШ, яка
повністю змінила мої погляди щодо підходів до навчання та змісту
освіти. У 2018 році набрала 1 клас НУШ і зрозуміла, що учитель НУШ
– це умотивований учитель. І моя мета – сприяти своєму професійному
та особистому зростанню, а також підвищувати соціальний статус.
Щоб навчати по-новому, я отримала свободу дій – обирати навчальні
матеріали, імпровізувати та експериментувати. Учитель, який отримав
свободу навчати, має отримати й свободу навчатися.
В. Сухомлинський вважав, що джерелом і рушійною силою
самоосвітньої діяльності педагога є потреба в знаннях: «Знати більше,
ніж я знаю сьогодні». Учений зазначав, що суттєвими причинами, які
породжують цю потребу, є вимоги, які висувають до педагогів
керівники, колеги по роботі, батьки, а особливо учні. Педагог
наголошував: «Учень повинен бачити в учителеві розумну, знаючу,
думаючу, закохану в знання людину. Чим глибші знання, чим ширший
кругозір, ширша всебічна наукова освіченість учителя, тим більшою
мірою він не тільки вчитель, а й вихователь». В. Сухомлинський був
переконаний, що самоосвітня діяльність має починатися із
самопізнання. Тому вчитель має постійно оновлюватися, розвиватися
індивідуально. Не бійтеся своїх помилок. Експериментуйте, шукайте і
будьте самокритичні.

~ 172 ~
 АРХІПЕЛАГ ОСВІТНІХ ОСТРІВЦІВ ПАМ’ЯТІ

Шутов Дмитро Олександрович, директор

Кременчуцької гімназії № 24 Кременчуцької
міської ради Кременчуцького району Полтавської
області

Право на думку треба заслужити?! Це питання постає першим у

роздумах автора на початку розповіді про себе. Річ у тім, що
можливість публічного донесення інформації від свого імені в
ідеальному варіанті, повинна відбивати закладене автором ціннісне
наповнення: бути прикладом, закликом чи повчанням, бути корисною
для читача як максимум, врешті-решт, передавати якусь емоцію та не
бути простим графоманством – як мінімум. Чи кожен повинен мати на
це право?.. Чи можна вважати автобіографію публічним декларуванням
власної думки?.. Чи кожен повинен мати право доносити власну думку
публічно?..
Щоб зробити своє враження про людину достатньо, як
пропонується одним відомим сучасником – Є. Понасєнковим,
подивитись на її біографію. Біографія, в певному сенсі, може стати
вагомим джерелом для наукового дослідження чи, наприклад, для
створення психологічного портрету особистості. Автобіографія ж,
будучи суб’єктивним поглядом автора на етапи власного життя, є не
менш вагомим джерелом, яке може передати від першого імені
найважливіше – емоцію, яку автор тексту вважає найціннішим «кодом
від свідомості» (який, на жаль, а може і на щастя, дослідник ніколи не
зможе повністю розгадати (до того ж і правда може не сподобатись),

~ 173 ~
оскільки наштовхнемося на безліч «змінних», які здійснювали вплив на
свідомість суб’єкта пізнання, і які ми не зможемо відтворити ні в якій
лабораторії: різні епохи, різні канони життя, побуту та відношення до
людини в цілому, інша мораль – все інше). Саме емоції – продукти
органів чуття, як геном первісного людського «Я», як реакції на
подразники зовнішнього світу («вибухи нейронів»), котрі для роду
homo були раніше ніж власне процес мислення, на думку автора, були і
залишаються формотворчим середовищем для соціалізації особистості
зсередини та впливають на її життєтворення протягом всього життя.
Природу не пошити в дурні!
Підходячи до пропонованого завдання – складення освітньої
автобіографії, автор наголошує на необхідності сприйняти цей виклад
радше як опис, розповідь про ключові етапи із власної освітньої
соціалізації, про емоції, які стали в ній своїми «змінними».
Вважаємо доцільним будувати розповідь з часу початку відліку
емоційним сюжетам, острівцям пам’яті, що почали формуватись у свій
архіпелаг – із періоду початку соціалізації в першому колективі –
дитсадку. Народившись у Кременчуці на початку «перебудови», автор
під час зростання, звісно ще не усвідомлюючи цього, споглядав
відгомін культурного пласту згасаючої «наддержави». Пам’ятаються
зображення «у три профілі», прапорці з атрибутикою класу «селян та
робітників», які на кожному святі виховательки клали в маленькі
дитячі ручки та просили тримати догори. Пригадується вміння гарно
читати, товариські стосунки з однолітками, епізоди зі святкових
заходів, елементи одягу та мелодії, що тоді були популярними, але при
цьому, і небажання йти до дитсадку як закладу. Вдома ж краще!
З 1992 по 2003 рр. свої двері як перед своїм учнем автору
відкривав Кременчуцький ліцей № 4. Скоро відбудеться 20-річчя від
закінчення, але і досі пам’ятаються імена та обличчя вчителів, грізний

~ 174 ~
голос директора (І. І. Нікіфоров, на жаль, нещодавно пішов від нас),
епізоди та емоції зі шкільного життя в такі яскраві 90-ті роки, роки без
Інтернету та ПК, роки порошкових напоїв, гумки Stimorol та фантиків
«Turbo». Чи міг тоді уявляти автор, що невдовзі він постійно
споглядатиме навколо себе біготню малечі, постійно чутиме дзвоники
на урок та бачитиме вже «класичні» емоції від випускників та їхніх
батьків? Звісно ж – ні. Ну як, наприклад, цьому могли посприяти слова
вчительки історії про її тяжкі робочі будні та, власне, поради не йти у
вчителі нікому?! Єдине про що можна було сказати впевнено, так це
про вже згрубілу від отриманих «змінних» власну небайдужість до
людей – емпатію, відчуття емоцій інших та ентузіазм їм допомагати
при нагоді. Склавши непогано випускні іспити та отримавши на руки
свідоцтво про загальну середню освіту, треба було вирішувати, який
заклад стане alma mater для сором’язливого невисокого, з кучериками
хлопця на найближчі 5 років? Оскільки була можливість здавати
документи одразу в три заклади, то вибір був серед технічної,
економічної та, за порадою батьків (колись у мами була мрія стати
вчителькою зарубіжної літератури), педагогічної спеціальностей.
Була обрана Полтава – Полтавський державний педагогічний
університет імені В. Г. Короленка. Історичний факультет ПДПУ, зі
славним минулим, скоро перестав мати конкурентів. Чи то підсвідомо,
на вибір вплинула цікавість до історії з ранніх років (постійні дитячі
пошуки чогось «дивовижного» у шухлядах старого бабусиного комоду,
«колекціонування» стародавніх монет, «артефактів» і т. ін.), чи то
мамин, омріяний про вчителювання, погляд, – на вибір знову вплинула
емоція та соціальний стереотип, що «…з істориків раніше обиралось
керівництво!». Невідомим було одне – як стати вчителем?..
Перше, що вразило в день знайомства з ПДПУ – це запах старого
паркету, «столітні» дзеркала, які могли стати реквізитами для фільмів

~ 175 ~
про Хоґвардс та круті в підйомі дерев’яні сходи на другий поверх, що
видавали неповторний скрип. Корпус істфаку знаходиться в будівлі,
яка нещодавно відсвяткувала 100 років від заснування, тому «історики»
сприймали це як даність та «привілей лише для них». За роки навчання
ми знайомились із різними дисциплінами, по кожній з яких була
окрема форма звітності та контролю засвоєння, до якої автор цього
тексту намагався готуватись відповідально. Пригадується атмосфера
читальних залів, постійні пошуки «того самого» джерела для
підготовки до семінару, запах друкарської фарби від «вічно»
працюючого копіру та різна публіка серед студентства. У певному
сенсі ПДПУ був зрізом всього нашого суспільства: були люди з різних
куточків України, були «неформали» в шкіряному «екіпіюванні» та з
пірсингом, ті, хто був постійно у вишиванці, ті, хто продовжував
династію вчителів, були просто бажаючі не йти до армії – обивателі,
котрі, проживаючи у гуртожитку, що поряд із навчальними корпусами,
своїм дозвіллям закладали новий стереотип про сучасного студента.
Мотивація здобувачів освіти була різноманітною. Взагалі, лише
невеликий відсоток серед студентів одразу налаштовувався на
педагогічну діяльність по закінченню навчання. Як не прикро це
усвідомлювати, та університет уже не мав такої престижності серед
молоді, яка була колись. Самих полтавців в ПДПУ на початку 2000-х
рр. навчалось усього декілька відсотків. Більшість обирала або інші
навчальні заклади «духовної столиці», або від’їздила до Харкова.
Пригадуються події «помаранчевої революції», де знову проглядався
весь спектр суспільних поглядів і поглядів студентів істфаку: одні
заробляли завдяки перевдяганню у різну партійну символіку під час
«агітацій», інші щиро вірили у свої переконання та були безкорисними,
гордо носили ідейно обрані кольори.

~ 176 ~
 П’ять років теоретичного навчання і навчальної практики, і –
випуск 2008-го року! Раз по раз запитують чи не жалкує автор про
обрання «вузу» та спеціальності. Відповідь коротка – ні, не жалкує!
Можна лише подякувати викладачам, які професіоналізмом і харизмою
демонстрували приклад і давали знання, були не байдужими до
студентства та до своєї справи. Серед тих, яких хотілося б автором
виділити, на жаль, вже полишили нас: Ревегук В. Я., Киридон П. В. та
Год Б. В.
Не так давно відзначалось 10 років педагогічної діяльності.
Кожен рік формував свій підтекст у відношенні автора до себе у
професії, колективі колег, учнівському класі. Відбулось «входження» у
професію, яка, будь за що, обіцяє: спілкування із цікавими людьми, як
вчителями, так і учнями; розуміння необхідності постійно розвиватись,
як особистісно, так і професійно, бути в «тонусі» завжди; формувати та
відстоювати благородність професії в сучасному соціумі, але – це вже
інша емоція…
Автобіографія повинна передбачати моральне право її творця на
можливість донесення своїх емоцій, своєї думки до читача. У цьому
визначається повага до нього, до суспільства та, власне, авторська
гідність. Слово повинно вартувати чогось!
Це моя думка і я маю на неї право! Пам’ятаючи свою власну
освітню траєкторію, життєвий шлях, я з упевненістю можу сказати про
неухильне дотримання власних принципів і переконань, особистої
позиції та імперативу сумління.

~ 177 ~
 ПІСЛЯМОВА
Освітні біографії педагогів, представлені у цьому виданні,
укладалися ще в мирний час. Кожний із авторів нарису своєї біографії
подавав її як «буденне свято», якщо можна так висловитися, тобто
описуючи біографічні факти свого повсякденного буття водночас
висловлював радість і задоволеність своїм життям, перебіг чи ритм
якого, здійснені вибори у ньому залежали переважно від нього самого.
Війна круто повернула біографії українських людей: неочікувана
і неспровокована російська агресія з метою знищення нашої країни, її
народу і держави поставила мирний розвиток життєписів під небезпеку
кардинальної зміни або навіть наглого насильницького їх зупинення.
Як витримає потенціал освітніх біографій наших учителів цю загрозу?
Звичайно, період життя під час цієї жахливої війни неодмінно
позначиться на освітніх біографіях педагогів щодо відповідності
певних їхніх якостей і компетентностей умовам воєнного часу чи
нестачі потрібних знань і рис, незвичного застосування наявних
здібностей і виявлення нових, переосмислення та зміни пріоритетів,
ставлень, цінностей тощо. Українські педагоги розкажуть про те, чому
навчилися, як і в яких умовах відбувався освітній процес, що
найбільше стало у нагоді у професійній діяльності, які довелося
пережити відчуття, чию підтримку, які з’явилися ідеї.
Для морального та психологічного відновлення, віднаходження
опертя для розбудови подальшого власного життя допомогою
освітянам має стати їхня здатність до критичної рефлексії свого
біографічного досвіду. А їхні життєписи – ключами для розуміння
сьогоднішніх подій, сили духу та незламності українського народу,
який на фронті та в тилу боронить свою землю, відстоює власну
свободу. Біографії педагогів – ілюстрації мислення та дій в умовах
перманентної небезпеки та непередбачуваності, здатності

~ 178 ~
переборювати страх, регулювати емоційні стани, долати душевні
травми.
Єдиним обмеженням щодо біографічного самопізнання індивіда
може бути завершення його життя, а границі біографічних досліджень
узагалі чи в якомусь конкретному випадку на сьогодні не визначено. Ці
розвідки є основою індивідуального життєконструювання,
протистояння теперішнім і майбутнім потрясінням, забезпечення
життєстійкості особистості та національної стійкості суспільства
загалом.
Представлені освітні біографії мають інтерес для української
системи освіти. І вчителі шкіл, і викладачі університетів, закладів
післядипломної педагогічної освіти можуть побачити своїх учнів,
студентів і слухачів у динаміці та в результативності їхньої діяльності.
Усім педагогам потрібно рельєфно уявляти суб’єктів своєї професійної
діяльності і відповідальності. Ознайомлення з їхніми біографіями
надасть ідеї для розвитку вітчизняної освіти.
В одній із поданих у цій книзі освітніх біографій педагогів доречно
згадали думку азербайджанського філософа Алі Апшероні: «Педагоги не
можуть успішно когось учити, якщо в цей самий час ретельно не вчаться
самі». Власне, у цих словах і відображена сутність біографічного
навчання наших учителів – авторів розміщених у книзі текстів.
Написання ними своїх освітніх біографій стало біографічним навчанням
у рамках післядипломної педагогічної освіти, під час укладання
біографій вони ретельно навчалися самі…
Дякую авторам цієї книги за відверту рефлексію свого життєвого
шляху, за аналіз учнівського та педагогічного досвіду, за відкриття
взятих ними уроків та окреслені перспективи. Сподіваюсь, їх приклад
надихне й інших педагогів проаналізувати свої освітні біографії.
Людмила Литвинюк
~ 179 ~
 АВТОРИ

АГАФОНОВА МАРГАРИТА МИКОЛАЇВНА, учитель

початкових класів Федорівського ліцею імені Г. Т. Берегового
Ланнівської сільської ради
БУДЗАН БОГДАН ПАВЛОВИЧ, академік Української
академії наук, заслужений працівник освіти України, кандидат
технічних наук
БУТКО ВАЛЕНТИНА ВОЛОДИМИРІВНА, заступник
директора з навчально-виховної роботи заступник директора з
навчально-виховної роботи Гадяцького ліцею № 1 імені Олени Пчілки
Гадяцької міської ради
ВОЗНЯК ВІТАЛІЙ ЄВСТАФІЙОВИЧ, учитель географії та
біології Загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів №2
Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району
Полтавської області
ГОРОДЧАНІНА ОЛЬГА ОЛЕКСІЇВНА, завідувач
Тростянецької філії І–ІІ ступенів Щербанівського ліцею
Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської
області
ГРИНЕВИЧ ЛІЛІЯ МИХАЙЛІВНА, проректор з науково-
педагогічної та міжнародної діяльності Київського університету імені
Бориса Грінченка, Міністр освіти і науки України (2016–2019),
кандидат педагогічних наук, доцент
ДЕМ’ЯНЕНКО НАТАЛІЯ БОРИСІВНА, директор
Остап'євського закладу загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів
Решетилівської міської ради Полтавського району Полтавської
області
~ 180 ~
 ДЕМ’ЯНЕНКО ТЕТЯНА СЕРГІЇВНА, директор
Малоперещепинського ліцею імені М. А. Клименка Новосанжарської
селищної ради Полтавської області
ДЖЕПА ОКСАНА ГРИГОРІВНА, заступник директора з
виховної роботи Малоперещепинського ліцею імені М. А. Клименка
Новосанжарської селищної ради Полтавської області
ДОРОШЕНКО ЯНА АРТУРІВНА, учитель української мови
та літератури Ліцею №17 «Інтелект» Полтавської міської ради
ДРУЖИНІНА НАТАЛІЯ ОЛЕКСІЇВНА, учитель української
мови та літератури Загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 2
Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району
Полтавської області
ІЛЬЧЕНКО АЛЛА МИХАЙЛІВНА, учитель початкових
класів, індивідуального навчання Комунального закладу «Полтавська
спеціальна загальноосвітня школа № 39 Полтавської міської ради
Полтавської області», кандидат педагогічних наук, доцент
КЛИМЕНКО АЛЛА ОЛЕКСАНДРІВНА, учитель біології
Пирятинського ліцею № 4 Пирятинської міської ради Полтавської
області
КУКЛЕНКО ОКСАНА МИКОЛАЇВНА, заступник директора
з виховної роботи Остап'євського закладу загальної середньої освіти
І–ІІІ ступенів Решетилівської міської ради Полтавського району
Полтавської області
ЛАГОДА НАТАЛІЯ ЮРІЇВНА, учитель англійської мови
Загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 2 Горішньоплавнівської
міської ради Кременчуцького району Полтавської області

~ 181 ~
 ЛИТВИНЮК ЛЮДМИЛА ВІКТОРІВНА, завідувач кафедри
філософії і економіки освіти Полтавської академії неперервної
освіти ім. М. В. Остроградського, кандидат педагогічних наук
ПОЛТАВСЬКА ЛЮДМИЛА ПЕТРІВНА, заступник
директора з науково-методичної роботи заступник директора з
науково-методичної роботи Карлівського ліцею імені Ніни
Герасименко Карлівської міської ради
РАКОСІЙ ОКСАНА СЕРГІЇВНА, директор Федорівського
ліцею імені Г. Т. Берегового Ланнівської сільської ради
СМЕРЧИНСЬКА ТЕТЯНА МИХАЙЛІВНА, заступник
директора з навчально-виховної роботи Солоницького ліцею
Козельщинської селищної ради
ТАРАНЕЦЬ ВІРА ЮРІЇВНА, заступник директора з виховної
роботи Комунальний заклад «Полтавська загальноосвітня школа І–ІІІ
ступенів № 11 Полтавської міської ради Полтавської області»
ЦАПЕНКО НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА, учитель початкових
класів Ліцею №17 «Інтелект» Полтавської міської ради
ШУТОВ ДМИТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ, учитель історії та
правознавства Кременчуцької гімназії № 27 Кременчуцької міської
ради Кременчуцького району Полтавської області

~ 182 ~
 Науково-практичне видання

Дослідження освітньої біографії

як біографічне навчання

За науковою редакцією кандидата педагогічних наук

Л. В. Литвинюк

Дизайн обкладинки: А. В. Дружиніна

Розміщено на сайті
Полтавської академії неперервної освіти ім. М. В. Остроградського
http://pano.pl.ua/nml/elektronni-vydannia-poippo

~ 183 ~