Чимало біографічних даних Вергілія (70 - 19 р. до. н.е.

) зберіг для історії

його друг, епічний і трагічній поет Варій. Вергілій народився на околиці
Мантуї в селянській сім'ї, початкову освіту здобував у Кремоні, Мілані, а
потім у риторичній школі Рима. Адвокатська кар'єра Вергілія не
склалася, бо вже в молоді роки він захоплювався літературою. Його
поетичною школою був неотеризм - поезія Камілла, і він складав ліричні
вірші в новому стилі. Друге джерело впливу - епікурейська школа, що
поширилася в ті роки. Головною рисою епікурейства була проповідь
втечі в приватне життя і задоволення малим, відхід від громадського й
політичного життя. Саме близькість до епікурейства позначилася на всій
наступній творчості Вергілія.

Давні біографи зображують Вергілія простою, сором'язливою і

сумирною людиною, цілком відданою роботі над віршами. Він залишив
нам три твори: “Буколіки, або Еклоги”(42 - 39 р. до н.е.), “Георгіки” (38 -
30 р. до н.е.) і поему “Енеїда” (29 - 19 р. до н.е.). Останній твір,
щоправда, незакінчений, і побачив світ вже після смерті автора. Кожен
із названих творів написаний під впливом обставин особистого життя
поета або суспільного життя епохи; є наслідуванням цілком певного
грецького поета й водночас їхній зміст і значення більші й ширші, ніж
привід і задум написання.

Збірка “Буколіки” був складена Вергілієм як поєднання “вченого” й

сентиментального олександризму з ідеалом тихого життя на лоні
природи. Поезії збірки написані під впливом буколічних ідилій
Феокріта. Свого часу в збірці Феокріта містилося 10 “буколічних” творів.
Збірка Вергілія складається з такої ж кількості віршів (еклог).

Приводом до написання “Буколік” став епізод з життя самого поета. У

42 р. до н.е. під час конфіскації його у батька забрали маєток, і лише
завдяки впливовим друзям Вергілію повернули рідний дім. Ця
перенесена в умовний світ майбутнього автобіографічна ситуація
виражена в I і IX еклогах.

У I і V еклогах звучить виразна політична тенденція: прославлення роду

Октавіана Августа, ототожнення його з богом. Перша написана у формі
розмови двох селян. Один сумує, бо в нього відібрали землю, другий
радіє, що бог його врятував. На запитання: “Хто ж бог твій і де він?”
Вергілій називає богом “владику Риму”. Попри таку ідейну за
ангажованість, загальна риса цієї збірки - віддаленість від живої
дійсності за тематикою і характерами образів (стилізовані, нереальні
образи пастухів, казкова країна Аркадія).

Більшість пастухів у цих поемах - тільки маски, під якими виступають на

сцену реальні особи і насамперед - сам поет. В ідеалізований світ
вривається відгомін політичних подій, які потрясли основи римської
сенатсько-аристократичної республіки. А приводом до написання
«Буколік» став епізод з життя самого поета. У 42 р. до н.е. під час
конфіскації у його батька забрали маєток, і лише завдяки впливовим
друзям Вергілію повернули рідний дім. Ця перенесена в умовний світ
майбутнього автобіографічна ситуація виражена в 1 і 9 еклогах, де
відобразилась сучасна авторові дійсність - розорення північно-
італійського селянства внаслідок реквізицій землі для ветеранів.
Так, перша еклога цілком присвячена історії з відібранням і тимчасовим
поверненням Вергілієві його маєтків. Тітір - це сам поет, який недавно
повернувся з Рима і повний вдячності «богові» (тобто Октавіанові,
майбутньому Августові), який здійснив його «молитву»: повернув йому
його землю. Політичний характер має також четверта еклога, де
виражено марення про наближення «золотого віку», ери миру і
соціальної справедливості, коли всі люди будуть рівні і щасливі, вільні
від злиднів і чвар, а природа сама даруватиме щедрі врожаї. Нову зміну
в житті поет пов'язує з народженням якоїсь чудесної дитини, «божого
сина» з племені Юпітера. Ця еклога, яка вже в античності викликала
суперечки, і досі не зовсім ясна. Вона виникла під впливом релігійних
концепцій (єгипетських, єврейських), породжених нестерпним
соціальним гнітом, коли доведеному до розпачу трудовому народові
пророки для заспокоєння його пророкували прихід нової щасливої доби
і рятівника в особі «божого сина». Такі месіанські ідеї знайшли
сприятливий ґрунт серед населення Італії, втомленого довготривалими
братовбивчими війнами, яке прагнуло миру та соціального рівноправ'я.
Еклога звернена до сучасника Вергілія Асінія Полліона, консула, одного
з покровителів поета: в урочисто-туманному стилі оракула автор
провіщає настання нової ери. Нова епоха у Вергілія пов'язана з
народженням якогось хлопчика, майбутнього владаря світу, який
наділений людськими й божественними рисами; він несе з собою
кінець «залізного віку» і початок «золотого». Ця еклога привертала
увагу коментаторів творчості Вергілія як у давнину, так і в Новий час.
Уже в античності намітилися дві основні лінії тлумачення - історична й
міфологічна. Історична пояснювала, що в еклозі Вергілій звертається до
майбутнього сина Асінія (за іншим припущенням істориків, «чудесне»
дитя - це очікувана дитина Октавіана Августа від шлюбу із Скрибонією,
що скріпив союз імператора з сенатом). А, згідно з міфологічною лінією
тлумачення, давні християни вважали, що у вірші напророчена поява
Христа і, починаючи з доби Середньовіччя, Вергілій вшановувався
церквою як символ вищої мудрості. До речі, утопічно зображена в
еклозі «золота доба» дуже нагадує текст Біблії, і, насамперед, через це
Вергілія згодом назвали «християнином до Христа»: