Professional Documents
Culture Documents
11119-Текст статті-31717-1-10-20200709
11119-Текст статті-31717-1-10-20200709
11119-Текст статті-31717-1-10-20200709
Хоменко Г. І. Жак Дерріда: свобода інтерпретації як (не)можливість. Стаття містить аналіз свободи
інтерпретації, що визнана проблемою справді унікальної революційної філософії посткатастрофальної
епохи – деконструкції Дерріда. Утверджувана нею негативність розглядається як слід множини філософій
негативності від Платона й Біблії до Моріса Бланшо і Яна Паточки, що підлягає логіці відповідальності
survie та supplement. Заперечення в дужках кваліфікується як знак апорійності – аналога межового
випробування на можливість життя до/питливої, звільненої від апріорних ідей та підпорядкованої виміру
différance думки, у якій відбувається недіалектичне подвійне заперечення (денегація) та рознесення
сенсу (диссемінація).
Ключові слова: (неможлива) можливість неможливого; безумство
неможливого/безвідповідальність приступного; вихід у-не-сенс; свобода
інтерпретатора/визволення чистого (буквального) сенсу; свобода як дар смерті.
Хоменко Г. И. Жак Деррида: свобода интерпретации как (не)возможность. Статья содержит анализ
свободы интерпретации, которую небезосновательно считают проблематичной позицией уникальной
революционной философии посткатастрофальной эпохи – деконструкции Деррида. Новая негативность
рассматривается как след множества философий негативности от Платона и Библии до Мориса Бланшо
и Яна Паточки, что соответствует логике ответственности survie и supplement. Отрицание в скобках
квалифицируется как знак апорийности – аналога лиминального испытания на возможность жить
неустанно вопрошающей мысли, освобожденной от априорных идей и подчиненной измерению
différаnce, структурированного недиалектическим двойным отрицанием (денегацией) и разнесением
смысла (диссеминацией).
Ключевые слова: (невозможная) возможность невозможного; безумие
невозможного/безответственность доступного; выход во-в-не-смысла; свобода
интерпретатора/освобождение чистого (буквального) смысла; свобода как дар смерти.
Khomenko H. I. Jacques Derrida: freedom of interpretation as (im)possibility. The article deals with the
analysis interpretation freedom which is recognized to be a problem of trully unique revolutionary philosophy of
the post-accidental era – Derrida’s deconstruction. Its confirmed negativity is regarded as a trace of plurality of
negativity philosophies from Plato and the Bible to Maurice Blancheo and Jan Patochka which subjects to the
logic of survei and supplement responsibility. Negation in brackets is qualified as an apocryphal sign – an
analogue of a boundary test for the possibility of curious / sensitive thought life; the thought which is free from
apriori ideas and subordinate to the difference measuring where non-dialectical double negation (denegation)
and meaning differentiation (dissemination) take place. It is noted that the turn in deconstruction to the language
influenced the manner of free / non-free philosophizing – interpretations on the edge of languages and words,
which results in the experience of inter-organizational interpretation, corresponding to ammetaphor; such
linguistic shift accompanies Derrida's interpretive experience in existential and political spaces, where
impossibility correlates with the gift.
Key words: (impossibile) possibility of impossibile; madness of impossible/irresponsibility of criminal;
exit into non-sense; the interpreter’s freedom /a pure (literal) meaning liberation; freedom as a death
gift.
7
У сучасній гуманістиці, напевно, важко знайти небувалою катастрофою, зактивізувала механізм
постать з таким винятково драматичним статусом, повороту до Дерріда, до його месійності
як Жак Дерріда (1930–2004). До краю напружену (messianicité) як альтернативи месіанічного
поліконфліктність на сцені філософії, розгорнуту авраамового часу, що і є лейтмотивом Дерріда.
навколо «генія/шарлатана» [див.: 12], не можна не Безсумнівна неможливість без Дерріда
окреслити словами можливість/неможливість. Одна продемонстрована в авторитетному європейському
із найбільш очевидних ситуацій – експлікація ідеї виданні, яке стало повторенням наукової зустрічі в
філософії посибілізму, філософії можливості: Яґеллонському університеті (не в Україні – краю
Міхаїл Епштейн, апелюючи до методології Чорнобиля), сам вибір якого виглядає не так
модальностей, позиціонує її не так в аспекті реакцією на байдужість і безвідповідальність
модальності дійсного докантіанства чи модальності українців, як відповіддю інтелектуалів світу на
наказового посткантіанства, як модальності принцип дотичності в інтелектуальному досвіді
умовного/можливого Дерріда, гомогенного епосі філософа [див.: 22]. Дотичність і ателеологічність –
постпостструктуралізму, яку й названо епохою синоніми майже неможливого, ледь окресленого
після-Дерріда [див.: 20]. Однак потужному пафосу майбутнього, в якому сферичні картини об’явлення
неможливості Дерріда в умовах тріумфу філософії поступаються повороту до майбутнього як
можливості протидіє та ж гуманістична реальність, обіцяного минулого, у якому футурологія
що дістала назву постчорнобильської: підпорядкована законам осциляції й аналогічна
есхатологічно-апокаліптична перспектива, відкрита багатогранній привидології, – дають підставу для
того, щоб визначити філософію деконструкції
Дерріда як «мистецтво бути занепокоєним» [1:173].
© Хоменко Г. І., 2018
165
Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
Серія «Філологія». Вип. 78
Дерріда повертає філософії досвід свободи пізнання філософських текстах. Скажімо, у Платона він
як дистанціювання від апріорних знань, співвідносить її з подвійною інтерпретацією
безумовного права на свободу думки як негативності: перша, пов’язана із кваліфікацією
мультивекторне дослідження істини, безкінечне Добра як небуття, того, що трансцендує Буття,
до(за)питування обдарованого потребою спрямовує рух за межі того, що саме продукує,
неможливою безкінечністю мислення, антипода підкоряючись логіці над, sur, hyper; друга пов’язана
майстра впевнених сентенцій та кантівського із загадкою хори, яка є ні інтелегібільним, ні
відмежування свободи філософського пізнання від чуттєвим, легко трансформуючись і в те, і в інше,
університету, що наголошував він у своєму беручи участь в інтелегібільному» [див.: 6:282–
останньому інтерв’ю часопису «Mond» [див.: 288]. Однак платонівську ідею присутністі й
1:206]. Свобода пізнання аналогічна в Дерріда діалектики Дерріда висуває під питання на підставі
випробуванню ускладнен(ого)им мислення(м), істини неприсутності й недіалектики, відкритої в
супроводжуваному «неясностями, які залишаються біблійному сюжеті про Вавилонську вежу, на
у зв’язку з демаркацією власної позиції Дерріда, з основі якого й відбувається
його оцінками концепцій інших філософів, які архетипальне/алегоричне обґрунтування
уникають прямих дистинкцій …» [3:168]. (не)можливості свободи інтерпретації.
Саме тому досвід Дерріда не може бути На початку книги «Довкруг Вавилонських веж»
адаптованою методикою з чітко прописаним («Des tours de Babel», 1985) Дерріда повідомляє про
алгоритмом дій, рецептом орієнтації в текстах три форми інтерпретації, сформульовані у книзі
шляхом наслідування аксіоматики соссюрівської Романа Якобсона «Про переклад» («О переводе»,
невідповідності signans/signatum та вільної гри, не 1956): внутрішньомовна інтерпретація
підпорядкованої жодним правилам означального й (перейменування, rewording) передбачає переклад
означуваного і зведення такої довільності й лінгвістичних знаків за допомогою інших знаків
беззмістовності до тропологічного читання тексту, цієї ж мови; міжмовна інтерпретація – переклад
покликаного вигнати чисте значення як лінгвістичних знаків за допомогою іншої мови;
метафізичне марення: це приводить до згасання чи міжсеміотична інтерпретація або трансмутація,
навіть виродження деконструкції, що не коли лінгвістичні знаки перекладені за допомогою
залишається не поміченим університетськими системи нелінгвістичних знаків [див.: 4:22–23]. У її
інтелектуалами Європи [див.: 14; 17]. кінці подає версію внутрішньорядкової
Філософія Дерріда передбачає свободу від інтерпретації як інтерпретації (не)можливої
формульного, топічного мислення. Навіть загальна [див.: 4:77].
тенденція філософії – поворот до мови, що зазвичай Знаком (не)можливої свободи інтерпретації є в
трактується як форма релятивізації її Дерріда Вавилонська вежа – «образ і фігура не
універсалістских претензій, дістає в нього тільки нездоланної множинності мов»; «вона
протилежний зміст. За спостереженням Наталії виставляє напоказ незавершеність, неможливість
Автономової, «Дерріда виступає проти релятивізму виконати, поєднати, наситити, завершити що-
й проти трактування своєї концепції як небудь із розряду побудов, архітектурної
релятивистської» [1:29]. Напевно, замість складної конструкції, системи й архітектоніки» [4:10].
аподиктичної операції достатньо цитування чіткого Множина мов є свідченням неможливості
пасажу філософа: «І ті, хто хотів би розглядати адекватного взаємовираження та когерентної
деконструкцію як символ нігілізму епох контрструктури, і неповнота контрструктури
модернізму або постмодернізму, повинні насправді структурує деконструкцію. Неможливість
визнати в ній останнє свідчення – якщо не сказати адекватного «пере/ведення» слова з однієї системи
мучеництво – віри в умовах fin de siècle. Таке в іншу, його точного перейменування Дерріда
прочитання завжди виявляється можливим» зауважує у трансформації назви власної в звичайне
[6:255]. Тож спроба ототожнити деконструкцію з слово. Як власна назва Вавилон (Babel) означає
тією ситуацією нашого часу, яка аналогічна Град Божий, Град Святий: ще у «Філософському
завоюванню свободи від трансцендендально словнику» Вольтера етимологія слова
детермінованої структури світу, відмові від співвідноситься із «Ba-», що у східнослов’янських
ієрархізованої картини класичної епохи, мовах означає «Батько», та «Bel», що означає Бог.
наштовхується на акцент у тій же деконструкції Вавель/Вавілон – топос у називанні давніх столиць.
розрізнення й негації не як моди сезону чи Однак Вавилон – не тільки власна, але й загальна
знамення епохи: «"Початковий слід" розрізнення назва, яка має не менше двох сенсів: це не тільки
виявляється тим, що непоправно втрачається, але в змішування/плутанина мов, але й стан
самій своїй утраті приховується, зберігається, збентеження/зніяковіння
береться до уваги й затримується» [3:189]. («смешения/замешательства»), який переживають
Витоки свободи інтерпретації як архітектори перед порушеною структурою. За
(не)можливості Дерріда виявляє в найдавніших Дерріда, «певна сплутаність уже почала діяти на
166
Свобода творчості у літературі української діаспори
та українській постмодерній літературі
обидва значення слова „смешение”» [4:12]. Але нації), але водночас і обмежив саме цю
Вавилон сигналізує про щось більше, аніж про універсальність: прозорість заборонена,
подвійне «смешение»: «місто немов носить ім’я однозначність неможлива» [4:24–25]. Свобода
Бога-батька й батька міста, яке називається інтерпретації передбачає свободу інтерпретатора,
змішуванням. Немов Бог, сам Бог помітив своїм діяльність якого – визволення істини, «чистої
патронімом общинний простір, те місто, де одне мови», ув’язненої у твір,
одному вже не зрозуміти. […] Даючи своє ім’я, ім’я присутньою/неприсутньою в буквальності
за своїм вибором, даючи всі імена, батько розсіяного сенсу.
виявляється біля джерел мови […] І ім’я Бога- Біблія кваліфікується Дерріда за справді
батька стає іменем самого цього джерела мов. Але зразковий текст, оскільки не тільки вміщує історію
це також і той Бог, що, керований гнівом, анулює джерела перекладу, постаючи сценою Вавилонської
дар мови, або, щонайменше, його заплутує, сіє ситуації, але й подією вавилонського тексту:
серед своїх синів збентеження й отруює цей Біблія – унікальний текст, який «потрапляє під
подарунок (Gift-gift)» [4:12]. закон, про який розповідає і який зразково
Вавилон Дерріда – місто/місце Бога, «Бога, що перекладає» [4:75]. Цей текст виробляє закон, про
деконструює» [4:17]: він карає тих, хто хотів жити який говорить, і сам його реалізовує, постаючи
під одним людським іменем, насильно нав’язує їм територією руйнування башт-зворотів і
своє ім’я, з чим починається деконструкція вежі як деконструкції всього довкруг них: «Те, що
універсальної мови, а генеалогічний зв’язок дістає відбувається у священному тексті, це подія виходу
розсіювання. Він «відразу і нав’язує, і забороняє в-не-сенс» [4:76]. Un pas de sens, що відповідає
переклад. Він його нав’язує, забороняє і примушує цьому виразу в оригіналі, – обігрування назви
до нього – але як до наперед відомого провалу […] книги Моріса Бланшо «Крок у-не» («Le pas audelá»,
Переклад стає тоді необхідним і неможливим […], 1973), яка фіксує дисемінацію значень
необхідним і забороненим» [4:17]. І проголошена французького pas: «крок» і «не». Конструкція un
ним війна відбувається вже всередині Його імені, pas/de sens, де un стосується pas, має значення
розділеного надвоє й полісемічного: «he war» не «крок сенсу, значеннєвий крок»; за умови, коли un
тільки зв’язує безкінечну множину сенсів, відноситься до структури pas de sens, вона може
продукованих його фонічним та семантичним бути зрозуміла як «немає сенсу» [див.: 4:84]. І саме
плетивом, але й постає топосом ця подія дозволяє помислити його як текст
безкінечного/неможливого перекладу, безкінечного поетичний або літературний, необхідність
перекладу/неприступності перекладу, бо в різних деконструювання «башт», зворотів/ідіом якого
мовах (в німецькій та англійській), має радикально передбачає інтерпретацію рознесення букв та
відмінні значення: Бог, що Є (Був) та війну. Такий пустот поміж ними. Для Дерріда вони не є
Бог передбачає переклад, але не піддається автономними атомами, а «радше осередками
перекладу. Слово «Вавилон» у його амбівалентній і економічного ущільнення, обов’язковими місцями
множинній причетності до слова «Бог» сигналізує проходження для дуже великої кількості позначок;
про лінгвістичну множинність як неусувну більш-менш нуртуючі плавильні тиглі» [11:62].
реальність, за якою – «необхідне й неможливе Парадокс (не)можливості сам Дерріда вважав
завдання перекладу, його необхідність як за симетрію проблематичності. Скориставшись
неможливість» [4:19]. софоклівським словом «проблема», французький
(Не)можливість інтерпретації, за Дерріда, філософ підкреслює абсолютну антиномію його
співвідноситься з вавилонською подією катастрофи значення. Це той, кого виставляють наперед для
всевладдя раціональності та раціональної самозахисту і за яким може сховатися інший, той,
однозначної прозорості: «Намагаючись „зробити хто дозволяє постійний обхідний рух, незліченну
собі ім’я”, заснувати відразу й універсальну мову, й кількість стратегічних вивертів і маневрів, ніколи
унікальну генеалогію, семіти хочуть навести на не вдаючись до фронтальних дій, ніколи не
розум (напоумити), і ця розумність може означати наступаючи в лоб [див.: 10:62–63]. Інтерпретація як
водночас колоніальне насильство (оскільки вони проблема постає знаком потреби в таємниці й
будуть універсалізувати тим самим своє наріччя) і секреті тексту, які водночас передбачають не тільки
спокійну прозорість людської спільноти. Навпаки, їх заміну, оперування субститутами, але й
коли Бог нав’язує й протиставляє їм своє ім’я, він уникнення відповідальності, рух в обхід
пориває з раціональною прозорістю, але обриває відповідальності. Сама можливість
також і колоніальне насильство або лінгвістичний деконструктивної інтерпретації є наслідком
імперіалізм» [4:24]. Примус до перекладу, клінамена, косини, непрямоти суджень,
встановлення «закону необхідного й неможливого сформульованих як відносно традиційних методик
перекладу»; «одним махом, своїм власним […] інтерпретації, так і об’єктів інтерпретації. Тут і
іменем він визволив універсальний розум (який уже виявляється, що проблема безвідповідальності
не буде підкорятися імперії якоїсь-то окремої розгортається у просторі людини, яка перебуває
167
Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
Серія «Філологія». Вип. 78
поміж недосяжним для пізнання меж істини (за межами істини)» («Aporias: Mourir –
трансцендентальним об’єктом і неспівмірною з ним s'attendre aux „limites de la verite”»; «Aporias: Dyng –
антропологічним набутком – мовою. Вдаючись до awaiting (one another at) the „limits of truth”», 1993).
рятівних аналогій, Дерріда знаходив дивну Апорія смерті стосується тут проблеми переходу,
спорідненість досвіду деконструкції з апофатичним яка співвідноситься із подвійним значенням
досвідом, досвідом негативних теологій: «Не французького прийменника aux: і як за, і як біля.
будучи методологічною технікою, можливою й Англійський прийменник at, хоча і є
необхідною процедурою, не являючи собою полісемантичним, має значення біля (для за існує
закономірності програми й прикладних правил, прийменник out). Така ситуація сигналізувала про
себто можливостей, що розгортаються, порушення досвіду культури логоцентризму, яка
деконструкція часто визначається як сам досвід висувала смерть за межі істини й позбавляла її
(неможливої) можливості неможливого, найбільш концептуалізації. Можливість різних інтерпретацій
неможливого неможливого – умова, яка відкривала для Дерріда неможливість однозначного
розділяється деконструкцією з даром, „так”, рішення, структуруючи межову ситуацію. Вона
„приходом”, рішенням, свідченням, таємницею і т. виходить за межі подвійного досвіду
п. і, можливо, зі смертю» [8:212–213]. Апофатика в смерті/небуття в негативних теологіях: у буддизмі
проблематичному просторі деконструкції хінаяни нірвана – чисте ніщо, абсолютне
сприймається за досвід подвійної недіалектичної неіснування; в махаяні ніщо освячене присутністю
негативності, делегації, яка і є справжньою Будди, а тому повне життя. «Слово „межа” означає,
відповідальністю: «Мова не-заперечення, мова з одного боку, критичне розуміння того, що є певна
відмови не є негативною: не тільки тому, що в ній межа наших суб’єктивних можливостей, з іншого
не заявлений модус дескриптивної предикації або боку, на межі сил доходиш до крайнього зусилля,
індикативної пропозиційності в простому віддаєш себе до рештка, – момент абсолютного
запереченні („це не є тим, що”); вона заперечує, дару. І, по-третє, межа завжди пов’язана з тим, що
приєднуючи; вона диктує вихід цієї негативності за або ти не дотягуєшся до неї, або ти її вже
свої межі; вона зобов’язує до досягнення перейшов: щоб говорити про межу, треба знати, що
неможливого, зобов’язує до просунення (Geh!) до ти вже за нею. І звідси постійний надлишок у думці
того, що неможливе. Знову пристрасть до місця, Дерріда, який пов’язаний із тим, що він так багато
або відносно місця. Французькою це буде звучати: пише. Тому й Нансі в своєму некролозі Дерріда
il a lieu de (що значить необхідно [il faut], для цього сказав, що за всім у нього стоїть сила надлишку»
є всі засади) просуватися до того, що досягнути [18:84], – так розуміє її Артем Магун.
неможливо. Туди – в напрямку до імені, в напрямку Зразок апоретологіки смерті Дерріда подає в
до того, що знаходиться в імені за його межами. До роботі «Дар смерті» («Donner la mort», 1992),
того щось, до того його або неї, хто залишається, – творячи її на межі містеріально-оргіастичного,
прибережи, спаси, залиши це ім’я [sauf le nom]. таумтургійно-платонівського та екзистенціально-
Просування до того, що досяжне, буде тому не християнського досвідів, топосом якої стає Мартін
помилкою, а безвідповідальним виконанням Гайдеґґер та Ян Паточка. Перечитування першого
програми. Єдино можливим рішенням буде супроводжується акцентом симетрії
просування – через безумство не вирішуваного й смерті/свободи/відповідальності: «Ця турбота про
неможливого – туди (wo, Ort, Wort), куди дійти смерть , це пробудження уваги до смерті, це
неможливо» [8:227]. спостереження за нею, ця свідомість, яка дивиться
Деконструкція – апоретичний підхід до смерті в обличчя, є іншою назвою свободи. Беручи
неможливого. Апоретологія/апоретографія стає до уваги істотні відмінності і ставлячись до них із
головним об’єктом інтересу деконструкції, пошаною, ми вважаємо можливим бачити в цій
дістаючи не тільки велику кількість еквівалентів, а структурі відношень поміж турботою про буття-
й пряме визначення деконструкції як певного до-смерті (приймаючи на себе eigentlich (власний,
апоретичного окреслення неможливого [див.: справжній, первісний – Г.Х.) і свободою, яку
21:36-37]. Апорія відповідає в Дерріда межі іменують відповідальністю, – структуру,
мислимого. «Це досвід доторку до того, що ще не аналогічну структурі Dasein Гайдеґґера»
пойменоване. Й мені здається, що Дерріда – єдиний [5(551):134–135]. Перепрочитання іншого є більш
у своїй епосі філософ, який практикує крайню радикальною інтерпретацією, оскільки сам Паточка
натягнутість думки. Він не боїться доторкнутися до не так реконструює досвід християнства, як
того, що може виявитися для думки безоднею без відхиляється від нього: «Паточка розмірковує й
дна, безоднею, в яку провалюєшся», – говорить роздумує над тим, про що християнство ще не
Олександр Скидан [18:84]. Хоча слово «апорія» роздумувало, а саме, чим воно, християнство,
присутнє чи не в кожній роботі Дерріда, однак повинно бути, але ним не є». У нього різні
підставу для такого судження дає насамперед книга християнські мотиви […] обертаються навколо
«Апорії. Умирання – очікування (один одного) біля дару як дару смерті, незбагненного дару смерті»
168
Свобода творчості у літературі української діаспори
та українській постмодерній літературі
169
Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
Серія «Філологія». Вип. 78
170
Свобода творчості у літературі української діаспори
та українській постмодерній літературі
171
Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
Серія «Філологія». Вип. 78
якір" або "Смерть, привид у масці, не має нічого під зовнішнього вигляду артефакту, що «навіть важче
своїм забралом". Ані чорна смерть, ані блискуча за формальний аналіз» [13:20]. Замість
смерть. Просто смерть. інтерпретації має бути оживлене чуттєве
У прощальному зверненні до своїх друзів не сприйняття твору, вартість якого – в прозорості,
йдеться ні про посмертні маски, ні про церемонію «відчутті прояснення речі самої по собі»; «зараз
підготовки до смерті. Між розривом і поверненням, важливо відновити наші відчуття. Ми повинні
між втратою Бога та відновленням іншого в собі, навчитися бачити більше, чути більше, відчувати
одне слово між adieu та au revoir у цих текстах більше»; «наше завдання полягає не в тому, аби
проявляється під болем і скорботою наративна й видушити з твору більше змісту, ніж там вже є.
онтологічна структура слова про смерть і дружбу: Наше завдання полягає в тому, аби прикоротити
одна людина має йти раніше за іншу» [19:192]. зміст так, щоб ми могли бачити твір взагалі»
(Не)можливість свободи інтерпретації [13:21]. І коли Зонтаґ зауважує, що «замість
Дерріда – унікальний досвід на фоні інших герменевтики нам потрібна еротика мистецтва», то
актуальних концепцій інтерпретацій. Скажімо, має на меті досягнення ефекту реальності в
формули «against interpretation» («проти коментуванні мистецтва шляхом заміщення показу
інтерпретації») С’юзен Зонтаґ. Висунувши того, що воно означає, на показ того, як воно є тим,
інтерпретацію у площину історії людської чим є [див.:13:21]. Доля інтерпретації в Зонтаґ – від
свідомості та герменевтики, вивільнивши її від радикального способу знищення тексту шляхом
значення «абсолютної вартості, жесту розуму, що відчитування (порятунку) важливого закладеного в
знаходиться в якійсь позачасовій сфері нього сенсу до руйнування тексту шляхом
потенціальних можливостей», Зонтаґ вдається до віднайдення якогось еквівалента, до знецінення
радикально чіткого окреслення своєї позиції: «…в тексту, який без розуміння й інтерпретації
наші з вами часи інтерпретація стала навіть ще позбавлений сенсу.
складнішою. Бо сучасний запал інтерпретації часто Дерріда зі своєю (не)можливою інтерпретацією
підказується не пошаною до складного тексту (яка не тільки інший, але одинокий, «штучний».
може приховати агресію), а відвертою Короткий реєстр послідовників, представлений
агресивністю, явною зневагою до всього, що Йєльською школою деконструкції (Полем де
лежить на поверхні. Старий стиль інтерпретації був Маном, Джеффрі Хартманом, Хіллісом Міллером,
непослідовним, але шанобливим, він споруджував Гарольдом Блумом тощо) чи відомими
іще один смисл поверх буквального. Сучасний деконструкторами у Франції (Жаном-Люком Нансі,
стиль інтерпретації розкопує і в ході розкопок Філіппом Лаку-Лабартом) – можливий доказ того,
руйнує; він копає „позаду” тексту, аби знайти що деконструкція занадто вже неповторна, не
підтекст, який є справжнім. Найвідоміші й придатна для наслідування. А може, це занадто
найвпливовіші сучасні доктрини – Маркса і вузьке коло захоплених Дерріда, тих, хто відчуває й
Фройда – фактично зводяться до ускладнених усвідомлює унікальність його інтелектуальних
систем герменевтики, до агресивних та непоштивих екзерсисів, – тільки знак щеплення свободи, такого
теорій інтерпретації. […] Зараз такий час, коли смертельно ризикованого, але такого необхідного в
проект інтерпретації є переважно реакційним, умовах епідемії смертельної докси? Може, Дерріда,
задушливим. Як вихлопні гази й фабричні дими, які що «зберігає гідність складності – як імунітет
забруднюють міську атмосферу, так і виверження проти зовнішнього вторгнення», складності, яка
різних інтерпретацій мистецтва сьогодні отруюють «не дозволяє бути йому розібраним на лозунги», бо
нашу чуттєвість. У культурі, класичною вже й «те що розбирається, радше приводить до
дилемою якої є гіпертрофія інтелекту за рахунок помилкових думок, аніж щось пояснює» [1:23],
енергії та чуттєвості, інтерпретація стає помстою структурує історією (не)можливої свободи власною
мистецтву з боку інтелекту» [13:13–14]. долею? Може, для пізнання проблеми Дерріда
Інтерпретація як досвід філістера, який «приборкує треба повторити його жест фінального цитування,
художній твір», робить його «поступливим, скориставшись останнім інтерв’ю (там
зручним» [13:15], найчастіше зустрічається в вінрозмірковує про сучасність, яка не дозволяє тієї
літературі, аніж в якійсь іншій галузі мистецтва. стабільної віри в пере-життя, заданої впевненістю у
Скажімо, у площині інтерпретації Кафки вона ритмі відродження, яким жили попередні
виявляє «три армії ґвалтівників»: ті, що бачать у покоління; тепер прискорення способів
його творах соціальну алегорію, ті, що бачать архівування, зношення й деструкція змінюють
алегорію психоаналітичну, ті, котрі прочитують термін наслідування, надають осмисленню пере-
релігійну алегорію. Перспективу втечі від життя найбільш неочікуваних форм, співвідносних
інтерпретації відкриває абстрактне мистецтво, яке з роздвоєністю можливого): «…з одного боку,
для захисту від інтерпретації вибудовує скажу з нескромною посмішкою, що мене ще й не
експерименти із формою: замість змісту почали читати, що хоча, звичайно, існує немало
передбачається акцент на формі, на описі хороших читачів (усього в світі, напевно, декілька
172
Свобода творчості у літературі української діаспори
та українській постмодерній літературі
Література
173