Machine Translated by Google

закони

ст

Обов'язок дипломат в поважати закони та

Правила приймаючої держави: критичний огляд
м жнародної практики

Нехалудд н Ахмад

Факультет права та шар ату, Ісламський ун верситет Султана Шар фа Ал (UNISSA), Simpang 347, Jalan Pasar Gadong, Бруней;
ahmadnehal@yahoo.com

Отримано: 15 червня 2020 р.; Прийнято: 4 серпня 2020 р.; Опубл ковано: 30 серпня 2020 р

Анотац я: В дпов дно до статт 9В денської конвенц ї про дипломатичн зносини держава
перебування може «у будь-який час без пояснення свого р шення» оголосити персоною нон грата будь-
якого члена дипломатичного персоналу. Особа, оголошена таким чином, вважається неприйнятною
зазвичай повертається до своєї р дної країни. У раз нев дкликання приймаюча держава «може
в дмовитися визнати в дпов дну особу членом м с ї». Однак, незважаючи на кодиф кац ю
вищезазначених норм, яка значною м рою базується на ран ше снуючому м жнародному звичаєвому
прав , можлив сть дипломатичного захисту не позбавлена питань протир ч. Останн м часом, на
жаль, серед дипломат в зростає тенденц я зловживати своїм дипломатичним статусом, щоб вчиняти д ї,
заборонен законом, претендувати на мун тет в д судового процесу. У цьому документ розглядається
проблема зловживання мун тетом прив леями та його негативн насл дки для балансу м ж
мун тетом обов’язком поважати м сцев закони та правила. Ми анал зуємо к лька минулих випадк в оголошення пер
р зн країни.

Ключов слова: дипломатичне право; В денська конвенц я; дипломатичний мун тет; персона нон грата; стан
в дправлення ; приймаюча держава

1. Введення

Дипломатичний представник є символом двосторонн хв дносин м ж двома державами. Вони

користуються мун тетом мають прив леї. Кр м того, щоб користуватися таким мун тетом
прив леями, дипломатичн службовц також користуються принципом недоторканност , що означає, що
вони є недоторканними з боку державного апарату приймаючої держави (Ott 1987). Фундаментальною
концепц єю дипломатичного права є дипломатичний мун тет, який походить в д державного
мун тету. Права, обов'язки та прив леї дипломатичних представник в продовжували розвиватися
протягом стол ть. Концепц я дипломатичних агент в, як проживають в нш й країн , сягає 15-го
стол ття (Denza 2008), але роль дипломат в еволюц онувала з плином часу, коли дв дружн держави
обм нюються дипломатами (тобто це право держави на приймати та в дправляти дипломатичних
представник в до ншої держави). У 1815 роц на В денському конгрес м ж державами було досягнуто
сп льного розум ння цього питання. У кв тн 1961 року (23 UST 3227, 500 UNTS 95) було укладено
В денську конвенц ю про дипломатичн зносини, в як й цей предмет було додатково розширено (Denza
2008). В денська конвенц я про дипломатичн зносини (1961) м стить найб льш широко прийнятий
опис м жнародного права про дипломат ю. Конвенц я под ляє функц ї дипломатичних агент в на
ш сть категор й: представництво акредитуючої держави; захист громадян країни, що направляє, у держав ,
що приймає; ведення переговор в з приймаючою державою; пов домлення держави, що надсилає, про
умови та под ї в держав , що приймає; сприяння розвитку дружн хв дносин м ж двома державами; та
розвиток економ чних, культурних наукових в дносин м ж двома державами (Denza 2008).

Закони 2020, 9, 18; doi:10.3390/laws9030018 www.mdpi.com/journal/laws

Machine Translated by Google

Закони 2020, 9, 18 2 з 14

Приймаюча держава зобов’язана поважати, допомагати та захищати дипломата та не втручатися у виконання його оф ц йних

функц й. Дипломатичному агенту надається р зна недоторканн сть прив леї, а також мун тет в д юрисдикц ї держави перебування,

щоб дати йому можлив сть виконувати свої оф ц йн функц ї незалежно та ефективно та уникнути будь-якого втручання з боку держави

перебування (McClanahan 1989). ).

«Вираз стосовно ноземного дипломата, якого б льше не в тає уряд, при якому в н акредитований п сля того, як його вже прийняли

та приступили до виконання своїх обов’язк в, або до прибуття на територ ю приймаючої держави (Bledsoe and Boczek 1987). )." Це може

стосуватися ноземних дипломат в, як ншим чином захищен дипломатичним мун тетом в д арешту та нших звичайних вид в

судового пересл дування (McClanahan 1989). Пот м держава, що в дправляє, повинна в дкликати свого агента або, якщо в дкликання не

в дбулося, держава перебування може про гнорувати присутн сть дипломатичного агента або вислати дипломата з своєї територ ї

(Satow 1957).

Право приймаючої держави вимагати в дкликання дипломат в-порушник вп дтримали Гент л с, Гроц й Ваттель. Проте

незабаром стало зрозум ло, що це право було не лише теоретичною конструкц єю вчених, оск льки воно було п дтверджено загальною

практикою, зг дно з якою держава, що в дправляє, задовольнила запит держави, що приймає, щодо в дкликання в дпов дного дипломата.

Процес поводження з дипломатами, яких б льше не чекають, тепер повн стю визнано статтею 9 В денської конвенц ї:1

Приймаюча держава може в будь-який час без пояснення свого р шення пов домити акредитуючу державу про те, що глава

представництва або будь-який член дипломатичного персоналу представництва є персоною нон грата або що будь-який нший

член персоналу представництва не є прийнятним.

У будь-якому такому випадку акредитуюча держава, у в дпов дних випадках, в дкликає в дпов дну особу або припиняє її

виконання в м с ї. Особа може бути оголошена нон грата або неприйнятною до прибуття на територ ю держави перебування.

Якщо акредитуюча держава в дмовляється або не виконує протягом розумного пер оду свої зобов'язання. . . приймаюча

держава може в дмовити у визнанн в дпов дної особи членом представництва (Starke 1984).

Найпоширен шою реакц єю на неналежн д ї ноземних дипломатичних консульських посадових ос б є оголошення цих

посадових ос б персонами нон грата та видворення з країни, якщо дипломатична мова не спроможна. Хоча це традиц йно є засобом

правового захисту в д правопорушень, скоєних фактично висланим персоналом, це повн стю на розсуд приймаючої країни, к лька країн

використовували його для реагування на небажан д ї з боку ноземного уряду в ц лому (Starke 1984, pp. 400, 406). У деяких випадках це

використовувалося як символ чний жест як спос б для країни продемонструвати невдоволення д ями ншої країни або орган зац ї. Його

також використовували для висилки дипломат в, звинувачених у шпигунств , як це було у 2016 роц , коли Інд я вислала пакистанського

дипломата2 п сля того, як його заарештували та звинуватили в веденн шпигунської групи. Ця декларац я в основному використовувалася

в принцип «око за око» п сля зак нчення холодної в йни.3 У 2009 роц Венесуела та Ізраїль вислали дипломат в один одного п сля

наступу Ізраїлю на Сектор Газа.4 Сполучен Штати та Еквадор в дбувся под бний обм н видвореннями п сля того, як дипломатичн

телеграми були пов’язан з некомерц йною компан єю WikiLeaks, яка д литься секретами. Таким чином, ми представляємо описовий

анал з проблеми зловживання прив леями та мун тетами та її несприятливих насл дк в для балансу м ж такими мун тетами та

прив леями, наданими в дпов дно до В денських конвенц й, обов’язком поважати м сцев закони та правила, з посиланням на

к лька пом тн випадки.

1
В денська конвенц я про дипломатичн зносини. Доступно в Інтернет : https://legal.un.org/ilc/texts/instruments/english/conventions/
9_1_1961.pdf (дата перегляду: 7 червня 2020 р.).
2
Справа про шпигунство: Інд я оголосила сп вроб тника м с ї в Пакистан персоною нон грата. 2016. Інд йський експрес.
3 Патр кР велл, Рос я заявила, що видворить 60 американських дипломат в закриє американське консульство в Санкт-Петербурз в
рамках прямої помсти проти скоординованої хвил висилки десятк в рос йських дипломат в за наказом Сполучених Штат в та
нших країн на початку цього тижня через отруєння колишнього шпигуна у Великобритан ї. cbc news, 30 березня 2018 р. Дал йдеться
в новин .З ткнення через отруєння шпигун в є одним з найсерйозн ших з час в зак нчення холодної в йни, з безпрецедентним
розмахом вигнань. Доступно за адресою https://abc7chicago.com/3278922/ (дата доступу: 16 липня 2020 р.).
4
Ізраїль висилає посла Венесуели. BBC News Online. 28 с чня 2009. Процитовано 1 лютого 2009.
Machine Translated by Google

Закони 2020, 9, 18 3 з 14

2. Означення

Латинською мовою: небажана особа. Дипломат, якого б льше не в тає уряд, при якому вони були акредитован .У
дипломат ї персона нон грата (лат. «Людина, яку не ц нують»)
(Денза 2016).

Дипломати були оголошен персонами нон грата за зневажлив висловлювання на адресу уряду країни перебування,
порушення його закон в, втручання в його пол тику, втручання у внутр шн справи, використання образливих висловлювань
на його адресу, критику глави держави тощо. «Зазвичай доданий уряд приймаючої країни просить над слати дипломат в для
в дкликання дипломата-порушника. Цей запит зазвичай виконується (Gamboa 1973)».

У своєму Словнику м жнародного права Бледсо Бочек визначили цей терм н наступним чином:

Латинський терм н, який вказує на те, що дипломатичний агент держави є неприйнятним для держави перебування.
Це може в дбутися або до того, як особа буде акредитована, вказуючи на те, що запропонована особа є неприйнятною
для приймаючої держави не буде прийнята, або п сля процесу акредитац їув дпов дь на певну реальну чи
гадану неналежн сть з боку дипломатичного агента.5

3. Історичний розвиток поняття

Істор я дипломатичних в дносин та особистої недоторканност дипломатичних представник в сягає к лькох

стародавн х цив л зац й (Barker 2006). За час в Стародавньої Грец ї посл в називали «посланцями Бога» (Т мот 2013).
Римляни також вважали дипломатичний мун тет священним дуже наголошували на недоторканност посланник в.
Римляни в дпов дно розвинули колег ю фец ал в, нап врел г йний нап впол тичний орган для ведення зовн шн х
в дносин.7 Це правило вимагало що жорстоке поводження з ноземними посланниками вважатиметься злочином, що карається
смертною карою, що судов процеси мають бути в дкритими (Ольга 2012).

П д час сламського пер оду дипломатичний мун тет був започаткований самим пророком Мухаммедом (570–632),
коли в н мав справу з ншими народами та їхн ми представниками. Протягом вс єї стор ї сламської юрисдикц ї
дипломати отримували протоколи в д приймаючої громади. Мусульманськ адм н стратори щороку встановлювали певну
суму грошей для приймаючих м с й посланц в для впровадження сламських правил традиц й (Saleh 2009).
Мусульманськ л дери завжди намагалися ретельно дбати про в дб р дипломат в. Ось чому можна сказати, що
дипломатичний мун тет має важливе значення в мусульманському прав .
Пророк Мухаммед показав благородн приклади прийому та в дправлення делегац й, а також призначення протокол вз
метою збереження мирного середовища на навколишн х територ ях.8 У XVI стол тт справа Мендоси сприяла зм цненню
концепц ї дипломатичного мун тету (Дуглас Райсман 2007). У 1580 роц англ йський уряд звинуватив дона
Бернард но де Мендосу, спанського посла в Лондон , у злочин змови проти суверена за його участь у змов Трокмортона
(Stephen 2014). Метою змови було усунення Єлизавети І та зв льнення Мар ї, королеви Шотланд ї. Незважаючи на те, що
врешт -решт посла було вислано, це призвело до появи правила, зг дно з яким дипломат користується мун тетом в д
крим нальної юрисдикц ї з урахуванням права приймаючої держави д яти в порядку самозахисту в д насильницьких д й
дипломата (Barry 1979).

П сля цього пер оду концепц я droit d'ambassade ув йшла в моду (Linda and Frey 1999).
Вона визнавала право держав посилати приймати дипломатичних представник в. П сля ухвалення Вестфальського договору
1648 року виникла сучасна державна система (Costas 1996). Догов р мав на мет зберегти дом нуючий баланс сил у Європ ,
таким чином, вимагав ретельного мон торингу зовн шньої ситуац ї. У результат створення пост йних дипломатичних
представництв стало нормальною практикою (Sen 1965).

5
Супра. Бледсо, Роберт Болеслав, Бочек.
6
Вище, Дж. Крейг Баркер, с. 30
7
Там само, с.
33 8 Там само.
Machine Translated by Google

Закони 2020, 9, 18 4 з 14

Протягом наступних двох стол ть тривала гостра дискус я щодо обсягу дипломатичних прив леїв
та мун тет в . Це був центральний пункт для багатьох пров дних публ цист вм жнародного права,
включаючи Гуго Гроц я, Альбер куса Джент л са, Р чарда Зуша, Ван Б нкершука та Емера де Ваттеля.
Ц автори по-р зному пояснювали надання дипломатичних прив леїв та мун тет в. Їх твори зробили
великий внесок у розвиток дипломатичного права.
Для ефективного виконання дипломатичних функц й дипломати мають мун тет прив леї; ц
положення викладен уВ денському регламент 1815 року. Цей регламент все ще д йсний був
переглянутий В денською конвенц єю 1961 року, затверджуючи снуюч норми м жнародного
звичайного права щодо мун тету та прив леїв дипломатичних агент в (Starke 1984) В денська
конвенц я, який був усп шно п дписаний багатьма державами, є багатосторонн м договором може
розглядатися як продукт кодиф кац ї. Конвенц я оголошує будь-яку норму м жнародного звичаєвого
права , яка застосовувалася протягом дуже тривалого часу та м стить певн положення, що становлять
прогресивний розвиток м жнародного права в галуз дипломатичного права. Це узгоджується з думкою
або уявленням, висловленим Ієном Браунл , який зазначив, що норми м жнародного права, як регулюють
дипломатичн в дносини, базуються на державн й практиц , яка снує протягом тривалого часу та
п дтримується законодавством р шеннями нац ональних суд в (Brownlie 1979).
Існування принципу persona non grata розвинулося через м жнародне звичаєве право та
кодиф ковано у статт 9 В денської конвенц ї. В н призначений для побудови та створення
балансу, г дност та справедливост м ж принципом суверен тету та територ альної
юрисдикц ї, з одного боку, та принципом недоторканност та мун тету, з ншого (Ott 1987).
У пункт 1 статт 9 Конвенц ї стверджується, що «персона нон грата» має бути адресована голов
представництва. Якщо приймаюча держава вважає посла (чи будь-якого ншого дипломатичного агента)
неприйнятним, п сля того, як ця особа особисто образить приймаючу державу, приймаюча держава може
оф ц йно вимагати в дкликання дипломата (Eileen 2009). Незважаючи на те, що держава, що направляє,
повинна виконувати вимоги, у раз затримки або в дмови, держава, що приймає, може подати пов домлення
про персону нон грата в дпов дно до статт 9В денської конвенц ї про дипломатичн зносини.9 У б льш
серйозних випадках розб жностей щодо пол тики або д ї, держави можуть роз рвати дипломатичн
в дносини.10 У менш важливих випадках незадоволення посол може бути в дкликаний для консультац ї.
Пов домлення про статус персони нон грата не може використовуватися лише для зменшення к лькост
персоналу представництва (Sir Ivor 2017), що є окремим процесом, про який йдеться у статт 11 В денської конвенц ї про дипломати
Старий усталений фундаментальний принцип полягає в тому, що приймаюча держава не повинна
терп ти продовження присутност дипломата, який став неприйнятним. В дпов дно до вчених, ця
неприйнятн сть зазвичай випливає з норми, яка забороняє пол тичн нтриги проти країни, що направляє,
в цьому випадку держава, що приймає, може вислати дипломата з м н мальним попередженням. Єдине питання

9. Приймаюча держава може в будь-який час без пояснення свого р шення пов домити посилаючу державу про те, що глава представництва
або будь-який член дипломатичного персоналу представництва є персоною нон грата або що будь-який нший член персоналу представництва
м с я неприйнятна. У будь-якому такому випадку держава, що направляє, у в дпов дних випадках або в дкликає в дпов дну особу , або
припинить її функц ївм с ї. Особа може бути оголошена нон грата або неприйнятною до прибуття на територ ю приймаючої держави.

Якщо акредитуюча держава в дмовляється або не виконує протягом розумного пер оду свої зобов'язання зг дно з пунктом 1 ц єї статт ,
держава перебування може в дмовити у визнанн в дпов дної особи членом представництва. В денська конвенц я про дипломатичн
зносини 1961 року, укладена у В дн 18 кв тня 1961 року, набула чинност 24 кв тня 1964 року, United Nations, Treaty Series, vol. 500, стор.
95, ст. 9.
10
Розрив в дносин. Оф ц йний акт розриву дипломатичних в дносин з ншою державою, щоб п дкреслити несхвалення її д й або
пол тики. Загалом це нерозумний крок, тому що коли в дносини м ж державами найб льш напружен , саме тод п дтримка
дипломатичних в дносин є найважлив шою. Немає сенсу тримати дипломат в на м сц , коли справи йдуть в дносно добре, а пот м
забирати їх, коли вони найб льше потр бн . Пром жним кроком, який св дчить про серйозне невдоволення, але зупиняється перед
фактичною дипломатичною перервою, є в дкликання урядом свого посла на невизначений терм н. Це краще, н ж розрив в дносин,
оск льки його посольство продовжуватиме функц онувати; але знову ж таки, це в дноситься до заголовка р зання носа на зло обличчя.
Якщо потр бен драматичний жест такого роду, набагато краще негайно публ чно в дкликати посла для консультац й, а пот м так само
швидко повернути його на посаду. eDiplomat, Глосар й дипломатичних терм н в, 2016, <http://www.ediplomat.com/nd/glossary.htm>, добуто
23 травня 2018.
11
В денська конвенц я про дипломатичн зносини 1961 року, укладена у В дн 18 кв тня 1961 року, набула чинност 24 кв тня 1964
року, United Nations, Treaty Series, vol. 500, стор. 95, ст. 11.
Machine Translated by Google

Закони 2020, 9, 18 5 з 14

полягала в тому, чи може держава судити її чи його за злочин (Gentilis 1585; Hotman 1603; Grotius 2005).
Таким чином, вир шивши почати нтригу проти ншої держави, приймаюча держава могла просто заявити, що
посол посилаючої держави їй не подобається, зробивши висновок, що неприйнятн дипломати також можуть
бути неприйнятними або не з власної вини, або через недостатню здатн сть як виявляти, так нейтрал зувати
нтриги приймаючої держави. Можна стверджувати, що така норма є давньою, ун версальною та широко
поширеною (Kirgis 1987).
Хоча право оголошувати агента персоною нон грата не заперечувалося, вимога вказувати причини разом з
проханням про в дкликання була першим головним сп рним моментом, який розглянула Ком с ям жнародного
права, коли вона займалася кодиф кац єю дипломатичного та консульського права.
У той час як Ком с ям жнародного права прийняла запропоновану паном Тунк ним статтю 9 у 1958 роц ,
не згадувала про необх дн сть пояснювати причини, її коментар зазначали, що це було залишено на розсуд
держав (Ком с ям жнародного права (ILC) 1958, том II, стор. 91, пункт (6)). Однак на В денськ й конференц ї
саме французька делегац я запропонувала узгодити положення статт 4В денської конвенц ї про
дипломатичн зносини та ч тку необх дн сть не пояснювати причини у випадках в дмови надати агреман.
Стаття 9 (A/Conf.20/C1/L3; французька поправка). Розб жност в остаточному п дсумку були вир шен :
приймаюча держава б льше не повинна вказувати причини, коли вимагає в д посилаючої держави в дкликати
в дпов дного агента (стаття 9 В денської конвенц ї про дипломатичн зносини 1961 року та стаття 23
В денської конвенц ї 1963 року про консульськ зносини) .
Як п д час роботи Ком с їм жнародного права, так згодом на В денськ й конференц ї спалахнула друга
суперечка щодо снування обов'язку держави, що направляє, виконувати вимогу про в дкликання. Нарешт було
досягнуто згоди, що держава, що в дправляє, зобов’язана на м жнародному р вн в дкликати в дпов дного
агента або припинити його функц ї в рамках м с ї.
Якщо держава, що направляє, в дмовляється або не виконує це зобов’язання протягом розумного пер оду, держава,
що приймає, може в дмовити у визнанн в дпов дної особи членом м с ї (стаття 9 В денської конвенц ї про
дипломатичн зносини 1961 року та стаття 23 Конвенц ї про дипломатичн зносини 1963 року). В денська конвенц я
про консульськ зносини).

4. Поняття дипломатичного мун тету

На дипломатичного агента, який виконує р зн завдання в межах держави, поширюється принцип

недоторканност : тобто дипломатичний агент вважається недоторканним. Кр м дипломатичних службовц в,
принцип недоторканност також поширюється на прим щення представництва, арх ви та документи
представництва, домицил ї чи приватн помешкання, кореспонденц ю чи документи, а також майно
дипломатичних агент в. Насправд цей принцип вт лений включений у те, що називається мун тетом.12
Одним з стовп в сучасного м жнародного права є дипломатичний мун тет посл в.
В дпов дно до Гроц я, дипломатичн агенти, хоч ф зично присутн на територ ї країни, в як й вони
акредитован , повинн залишатися для будь-яких ц лей на територ ї країни, яку вони представляють . Це називається
екстеритор альна теор я, яка базується на вигадц . Ця теор я була в дкинута сучасними юристами. Однак снують
представницьк та функц ональн теор ї, як служать основою для надання дипломатичного мун тету
дипломатичним агентам. В денська конвенц яп дтримує ц дв теор ї щодо дипломатичного мун тету.

Сучасний дипломатичний мун тет був кодиф кований у 1961 роц В денською конвенц єю. Розд л7
Закону має назву «В денська конвенц я про дипломатичн в дносини має силу закону». Ц статт забезпечують
далекосяжний мун тет для дипломат в, член в їхн хс мей, їхн х агент в та їхнього майна в д спостереження,
обшуку, арешту, пред’явлення звинувачень або судового пересл дування.
Деяк з засоб в захисту, передбачених В денською конвенц єю, включають:

12
В денська конвенц я про дипломатичн зносини, ст. 22, 24, 29 30. Вище Айвор Робертс, Дипломатична практика Сатова. Див. також
Денза Е. Дипломатичне право: коментар до В денської конвенц ї про дипломатичн в дносини (4-е видання, Oxford University Press,
2016).
Machine Translated by Google

Закони 2020, 9, 18 6 з 14

4.1. Особиста безпека

Стаття 29 В денської конвенц ї говорить:

Особа дипломатичного агента є недоторканною. В н не п длягає жодн й форм арешту чи затримання. Держава
перебування повинна ставитися до нього з належною повагою та вживати вс х необх дних заход в для
запоб гання будь-якому нападу на його особу, свободу чи г дн сть.

13
Стаття 29 передбачає особисту безпеку дипломата. У справ Respublica v De Longchamps було зазначено,
що «особа державного служителя є священною та недоторканною. Кожен, хто пропонує будь-яке насильство щодо
нього, не т льки ображає Суверена, якого в н представляє, але також завдає шкоди сп льн й безпец та
добробуту нац й; в н винен у злочинах проти всього св ту» (Stechel 1972; Tuck 1999). М жнародне право
серйозно ставиться до будь-якого порушення особистої недоторканност , якою користуються посланц . У багатьох
державах прийнято закони, як суворо карають ос б, як порушують це правило захисту. Іноземна держава, в
як й акредитований дипломатичний представник, зобов’язана вжити негайних заход в для притягнення
порушника до в дпов дальност .14

4.2. Імун тет в д крим нальної юрисдикц ї

Пункт 1 статт 31 В денської конвенц ї передбачає, що дипломатичний агент користується мун тетом
в д крим нальної юрисдикц ї держави перебування. Це положення в дпов дає звичайним нормам
м жнародного права (Lewis 1990).15 В дпов дно до статт 41, обов’язком ус х ос б, як користуються
мун тетом прив леями, є поважати закони та правила приймаючої держави. Коли дипломатичний агент
вчиняє серйозне порушення закону (крим нального права), в н може бути оголошений персоною нон грата, але
н коли не може бути пересл дований державою перебування.
Через особисту недоторканн сть дипломатичний агент не може бути заарештований або затриманий за будь-
яких обставин.16 Пол ц я, звичайно, може добросов сно заарештувати таку особу, але, як т льки в домо, що
особа має право на особисту недоторканн сть, пол ц я повинн негайно зв льнити їх.

4.3. Імун тет в д цив льної юрисдикц ї

Дипломатичний агент не може бути пред'явлений до суду за борг або будь-який нший контракт або за правопорушення будь-якого роду.

Багато країн прийняли закони, як забороняють розгляд цив льних процес в проти дипломатичних представник в.
Це зв льнення в д цив льної юрисдикц ї продовжується, поки вони не покинуть ноземну державу.

Дипломатичний представник не може бути заарештований за свої борги. На їхнє майно також не може
бути накладено арешт або арешт в рахунок погашення його борг в. Вони не можуть бути викликан в суди
держави перебування як св дки. Стаття 31, параграф 1 В денської конвенц ї також передбачає, що
дипломатичн агенти користуються мун тетом щодо цив льної та адм н стративної юрисдикц ї
держави перебування. Імун тет в д цив льної юрисдикц їп длягає в дмов . Якщо особа, яка претендує
на прив леї, має нижчий ранг, н ж глава представництва , в дмова має бути в д вищого посланника його
уряду; однак, ймов рно, снує презумпц я , що, п дкоряючись юрисдикц ї, така особа д яла в дпов дно до вказ вок.

13
1 US 111 (1784). У ц й справ Шарль Жул ан Де Лоншам («Шавельє Де Лоншам») був звинувачений у словесному напад на
генерального консула Франц ї в Сполучених Штатах 17 травня 1784 року в будинку французького м н стра. Через два дн Де
Лоншам н бито «жорстоко страйкував; консул на публ чн й вулиц ». Суд в дмовився ув'язнити Де Лоншана на невизначений
терм н. Тому в н оштрафував його на 100 французьких крон, ув’язнив на два роки та змусив сплатити заставу як заставу за хорошу
повед нку протягом семи рок в.
14
Супра Штехель, І.
15
Льюїс К.Дж., Державний дипломатичний мун тет (3-е видання, Лондонський Ллойд, 1990) стор. 135. Наприклад, спанський
посол Мендоса був висланий у 1584 роц за п дозрою в змов проти англ йської королеви. Але в той же час французький посол
д'Обесп н, який потрапив п д аналог чну п дозру через три роки, продовжував д яти як посол королеви Єлизавети п сля
того, як французький король про гнорував прохання про його в дкликання, в н не був судимий за свої д ї.
16
Ц каво в дзначити, що у своїй заяв , в дпов даючи на запит сенатора про французьку пол тику щодо дипломатичного
мун тету, французький прем'єр-м н стр сказав, що дипломатичний агент не може бути заарештований або
затриманий, кр м випадк в un flagrant délit; тобто справа, яка не вимагає подальшого збору доказ в. Ц нн сть такого
роду заяви дуже сумн вна, ц арешти на м сц , за будь-яких обставин, явно порушують недоторканн сть
дипломатичного агента . Див. Journal OfficielSénat, (16 грудня 1999 р.) стор. 4137.
Machine Translated by Google

Закони 2020, 9, 18 7 з 14

4.4. Недоторканн сть прим щень представництв

Прим щення м с ї, включно з прилеглою територ єю, користуються мун тетом посилаючої держави , отже, захищен в д будь-

якого зовн шнього втручання. У статт 22 В денської конвенц ї зазначено наступне:

1. Прим щення представництва є недоторканними. Агенти приймаючої держави не можуть в'їхати

їх, за винятком згоди глави представництва.

2. Держава, що приймає, несе особливий обов'язок щодо захисту прим щень.

3. Прим щення, мебл та нше майно не п длягають обшуку, рекв зиц ї, арешту,
або виконання.

4.5. Арх ви, документи та оф ц йне листування

Статт 24 27 В денської конвенц ї передбачають недоторканн сть арх в в документ в представництва в будь-який час де

б вони не знаходилися, включаючи оф ц йне листування.

Кр м того, В денська конвенц я також передбачає, що дипломатичну пошту не можна в дкривати або затримувати в будь-який час. Однак

ситуац я нша у Сполученому Корол вств , де через зловживання дипломатичною поштою через продаж наркотик в сканування пошти

проводиться в окремих випадках, коли є вагом п дстави для п дозри, але лише за наявност член дипломатичної м с ї.

4.6. В дмова в д мун тету

Стаття 32 ч тко визначає, що нац я, що направляє, може в дмовитися в д права на дипломатичний мун тет.

Принцип недоторканност та мун тету дуже схож нерозд льн . Загалом кажуть, що мун тет дипломатичного агента базується

на принцип недоторканност , що означає, що суть принципу недоторканност така ж, як мун тет, яким користується дипломатичний

оф цер (Hardy 1968). Сам мун тет належить акредитуюч й держав , дипломатичний службовець не може скасувати св й мун тет або

в дмовитися в д нього без згоди акредитуючої держави. Це прерогативне право, яким волод є уряд країни його походження, воно

( мун тет) не є прерогативним правом в дпов дного дипломатичного агента.17

5. Насл дки оф ц йного оголошення «Persona Non Grata»

З огляду на те, що держава перебування не повинна вказувати причини для оголошення дипломатичного чи консульського агента

акредитуючої держави персоною нон грата, оголошення дипломатичного агента персоною нон грата, як насл док, є абсолютно дискрец йним.

Таким чином, приймаюча держава може використовувати його з р зних причин, чи то через повед нку самого агента, чи через д ї

акредитуючої держави.18 Дипломатичний агент може бути оголошений персоною нон грата в будь-який момент, нав ть до на їх в’їзд на

територ ю приймаючої держави.19 У так йг потез їм може бути в дмовлено у доступ на територ ю, вони не будуть над лен

прив леями чи мун тетами, пов’язаними з їхньою функц єю.20

На практиц приймаюча держава оф ц йно оголошує персоною нон грата р дко; зазвичай достатньо подати запит на видалення

дипломата чи консула. Дуже часто дипломатичний або консульський агент залишає або в дкликається до будь-якого оф ц йного

пов домлення (Satow 1957).

Держава, що в дправляє, не має права вислати агента п сля оголошення його персоною нон грата.

Оголошення персоною нон грата лише зобов'язує державу, що направляє, в дкликати в дпов дного агента. Т льки якщо держава, що

направляє, не в дкликає свого агента, держав , що приймає, дозволяється вважати агента звичайною ноземною особою без будь-якого

мун тету чи прив леїв. За р шенням М жнародного суду

17
Там же.
18
(Хард 1968).
19
В денська конвенц я про дипломатичн зносини, ст. 9, В денська конвенц я про консульськ зносини, ст. 23.
20
(Хард 1968).
Machine Translated by Google

Закони 2020, 9, 18 8 з 14

юстиц ї (ICJ), якщо держава, що направляє, не в дкликає в дпов дного агента, втрата дипломатичних
консульських прив леїв в дбувається «майже негайно».21 Це означає, що цю особу можна вислати, якщо
держава, що приймає, не в дкликає її або якщо вона не виконає цього. добров льно залишити країну за умови
дотримання конвенц йних звичаєвих правил поводження з ноземцями. Таким чином, видворення не є
автоматичним насл дком оголошення персоною нон грата. У будь-якому випадку, в дпов дному агенту має
бути запропоновано розумний час для виїзду з країни, при цьому вони залишаються за прив леями та
мун тетами, пов’язаними з їхньою функц єю.22
Досл дження Гарвардського ун верситету 1932 року пояснило под бн принципи, але додало, що «[якщо держава,
що направляє, в дмовляється або через розумний час не в дкликає члена м с ї, про в дкликання якого запитувала
держава, що приймає, держава, що приймає, може оголосити, що функц ї такої особи як члена м с ї були припинен ».23
Насправд держава перебування може в дмовитися прийняти або прийняти ноземного дипломата. Незважаючи на те,
що вони могли не зв льнити або припинити їх роботу, досл дження Гарвардського ун верситету в дображало широко
поширену на той час практику, коли бажання приймаючої держави в дкликати переважало над опором держави, що
надсилає (Denza 2016), що св дчить про те, що це в дображає звичаєве м жнародне право.

6. Не т льки дипломати

Статус персон нон грата отримали не лише дипломати. Актор Бред П тт був оголошений Китаєм персоною нон грата
п сля того, як знявся у ф льм 1997 року «С м рок в у Тибет », хоча заборону було знято в 2014 роц , коли в н
супроводжував свою тод шню дружину Анджел ну Джол вк нотур (Ryan 2016) .
Ізраїль оголосив Ґюнтера Ґрасса, н мецького прозаїка, поета та драматурга, який отримав Нобел вську
прем ю 1999 року, персоною нон грата у 2012 роц п сля того, як в н описав країну як загрозу св товому
миру (Sherwood 2012) .
20 травня 2009 року американський актор Алек Болду н був оголошений ф л пп нським урядом персоною нон-
грата п сля появи в еп зод «П знього шоу з Дев дом Леттерманом», де в н пожартував про «ф л пп нську чи
рос йську наречену поштою». Ф л пп нський сенатор актор Рамон Рев лья-молодший сказав, що його дружин
(Болду на) «не пощастить» що «будуть проблеми», якщо Алек Болду н поїде до країни (Orosa 2009).

У червн 2013 року спанська оперна сп вачка Монсеррат Кабальє була включена до списку персон нон грата.
в Азербайджан за в дв дування Наг рного Карабаху без дозволу Азербайджану.24

7. В дом судов справи, пов’язан з Persona Non Grata та анал зом

Доречним прикладом є вигнання королевою Англ ї Єлизаветою I дона Бернард но де Мендози,

спанського посла, як т льки стало зрозум ло його участь у змов про державну зраду (Denza 2008).

Дону Бернард но де Мендоса було наказано покинути протягом 15 дн вп сля того, як

розсл дування виявило його участь у план зам нити королеву королевою Шотланд ї Мар єю в 1583
роц . У центр ц єї змови були його дипломатичн листи м ж ним королем Іспан їФ л пом II. .
Вони використовували код, який могли розшифрувати лише Мендоза та король (Dalia 2002). Хоча ця
«участь», таким чином, не могла бути конкретизована, королева Єлизавета послала посланця до Іспан ї,
продемонструвавши, що вона має особист розб жност з Мендосою, але не з Іспан єю. Її
пов домлення полягало в тому, що вона в татиме ншого посла. Ця спроба зберегти дружн стосунки, природно, провали

21
Справа щодо дипломатичного та консульського персоналу Сполучених Штат в у Тегеран (Сполучен Штати Америки проти Ірану) Р шення в д 24 травня
1980 р., с. 86.
22
Ком с я з розгляду претенз й Еритреї та Еф оп ї, часткове р шення, дипломатична претенз я, претенз я Еритреї № 20, 19 грудня 2005 р., стор. 9.
23 Кл фтон Е. В лсон, Дипломатичн прив леї та мун тети: Свита та родини дипломатичного персоналу, М жнародне та пор вняльне право Щоквартальний
том. 14, No. 4 (жовтень, 1965), стор. 1265–95, Було зроблено к лька спроб кодиф кувати принципи дипломатичного права. Однак двома найважлив шими
документами до В денської конвенц ї про дипломатичн в дносини 1961 року були Гаванська конвенц я про дипломатичних службовц в 1928 року та
проект Гарвардської досл дницької конвенц ї про дипломатичн прив леї та мун тети 1932 року.

24
М н стерство закордонних справ Азербайджану, «Список небажаних ос б» Арх вовано з ориг налу (PDF) 6 серпня 2013 р. <https://web. archive.org/web/
20130806212103/http:/mfa.gov.az/files/file/Arzuolunmaz%20Shexslerin%20Siyahisi-2013.pdf> (переглянуто 2 серпня 2013 р.).
Machine Translated by Google

Закони 2020, 9, 18 9 з 14

роз бравшись з листуванням. Проте видворення дипломата з особистих причин, не пов’язаних з державою, що в дправляє, згодом стало

нормою дипломатичного звичаю (Ivor 2009; John 1999), можливо, як новий стандартизований метод спрямування нтриг на державу, що

направляє.

Практика, яку обстоював Емер де Ваттель (1714–1767), стала загальною п д час б льш спок йного пол тичного кл мату

дев’ятнадцятого стол ття. Справи про «видворення» зникали, а прохання про в дкликання задовольнялися стримано та без публ чного

запиту про причини, хоча факти часто ставали в домими та ф гурували в дипломатичних дов дниках. Сполучен Штати дотримувалися

ц єї практики, в дкликавши свого тимчасового пов реного у справах у Л м в 1846 роц ,п сля того, як в н назвав указ, оф ц йно

переданий йому М н стерством закордонних справ Перу, як «сукупн сть юридичних моральних деформац й, як не представляють

бачення похвальна л н я, але лише груб та викривлен нахили». Державний секретар прокоментував у своєму посланн пану Джеветту25

наступне:

«Якщо дипломатичн агенти визнають себе наст льки неприйнятними, що подають прохання про їх в дкликання в д уряду,

при якому вони акредитован , випадки д йсно мають бути р дк сними, коли такий прохання не сл д задовольняти.

В дмовитися в д нього означало б порушити саму мету, з якою їх в дправляють за кордон, а саме — розвивати дружн

стосунки м ж незалежними нац ями»26.

Однак справа дона Бернард но де Мендози (як обговорювалося вище) св дчить б льше про те, що країна, що надсилає,

повинна в дкликати свого посла, як т льки держава, що приймає, висловить п дозру щодо їх д яльност .

Іншою була позиц я Англ ї. У под бному випадку п д час процесу agréation27 (що означає «схвалення») в н вимагав аргументувати

запит на в дкликання та наводив право розглянути надан причини. Таким чином, п сля зв льнення сера Генр Булвера (1801–1872) у 1848

роц британський посол у Мадрид лорд Пальмерстон уперше сформулював британську практику з точки зору «г дност та нтерес в»

об’єднаної держави-посилання таким чином:

Герцог Сотомайор, розглядаючи це питання, здається, стверджує, н би кожен уряд має право домогтися в дкликання будь-якого

м н стра закордонних справ, коли з власних причин в н бажає його усунути; але це вчення, з яким я жодним чином не можу

погодитися. . . у такому випадку британський уряд має визначити, чи є чи н будь-яка справедлива причина для скарги на

британського дипломатичного агента, чи буде найкращим чином захистити г дн сть та нтереси Великої Британ ї,

в дкликаючи його або продовжуючи збер гати його на його посад (Moore and Wharton 1906).

Ц р зн нтерпретац ї процедури були очевидними в 1888 роц , коли лорд Сакв ль був британським м н стром у Вашингтон .

Сполучен Штати оголосили його персоною нон грата п сля того, як п д час вибор вв н спром гся опубл кувати лист з порадою

колишньому британському п дданому, як голосувати. Марк з Солсбер заявив наступне:

Звичайно, будь-який уряд має право п д власну в дпов дальн сть раптово припинити свої дипломатичн в дносини з будь-

якою ншою державою або з будь-яким конкретним м н стром будь-якої ншої держави.
Але вона не має права вимагати, щоб нша держава стала нструментом цього

провадження або погоджується з ним, якщо ця держава не переконається належним чином наданими п дставами справедливост

п дстав, на яких висувається вимога (Moore and Wharton 1906).

25 Альберт Галлат н Джеветт (27 листопада 1802–4 кв тня 1885) був американським тимчасовим пов реним у справах у Перу з 1845 по
1846 р. п д адм н страц єю президента США Джеймса К. Полка.
26
Moore (1905) том IV, стор. 484–553, особливо стор. 494 (Джеветт), 499 (Марколета), 502 (Катаказ ), 531 (Пуссен); Hackworth, Дайджест
м жнародного права, том IV, стор. 447–52, Satow (6-е видання 2009) стор. 15.8.
27
Держава, що направляє, повинна переконатися, що держава перебування отримала згоду на особу, яку вона пропонує акредитувати як
голову представництва в ц й держав . 2. Приймаюча держава не зобов'язана надавати посилаюч й держав п дстави для в дмови у
згод .В денська конвенц я про дипломатичн зносини 1961 року, укладена у В дн 18 кв тня 1961 року, набула чинност 24
кв тня 1964 року, United Nations, Treaty Series, vol. 500, стор. 95, ст. 4.
Machine Translated by Google

Закони 2020, 9, 18 10 з 14

У справ щодо дипломатичного та консульського персоналу Сполучених Штат в у Тегеран (справа про заручник в) у ICJ м н стр

закордонних справ Ірану стверджував, що захоплення посольства Сполучених Штат в затримання його дипломатичного та консульського

персоналу в дбулося через «пост йне втручання Сполучених Штат в». у внутр шн х справах Ірану, безсоромна експлуатац я нашої

країни та численн злочини, вчинен проти ранського народу, всупереч ус мм жнародним гуман тарним нормам». не може

виправдати повед нку Ірану, «оск льки дипломатичне право саме по соб забезпечує необх дн засоби захисту в д незаконної

д яльност член в дипломатичних або консульських представництв санкц й за неї».29 Суд також постановив, що стаття 9 передбачає

зас б захисту в д зловживання дипломатичними прив леями. Оск льки в н не передбачав жодного зобов’язання надавати причини, в н

взяв до уваги:

[Про] труднощ , як можуть виникнути на практиц п д час доведення таких зловживань у кожному випадку або, справд ,

точного визначення часу виконання дипломатичних функц й, прямо визнаних у статт 3(1)(d) Конвенц ї 1961 року, «з'ясування

вс ма законними засобами умов розвитку под й у держав перебування» може вважатися таким, що включає так д ї, як

«шпигунство» або «втручання у внутр шн справи». . . Стаття 9 була частиною «самодостатнього режиму», який передбачав

можлив зловживання з боку член вм с й вказував засоби протид ї таким зловживанням. Іран жодного разу не

оголошував жодного члена дипломатичного персоналу в Тегеран персоною нон грата, тому не «використовував засоби

захисту, надан в його розпорядженн дипломатичним законодавством, спец ально для боротьби з д яльн стю, на яку в н

зараз скаржиться»30.

Таким чином, М жнародний суд уникав розгляду питання про те, чи може приймаюча держава д яти проти злочинної д яльност

дипломат в у спрощеному порядку, про що вже стверджували вчен (Gentilis 1585; Hotman 1603; Grotius 2005).31 Це св дчить про те, що Суд

обережно ставився до використання повноважень судового розгляду. у цьому випадку. Таким чином, ранська влада, безсумн вно, вважала

безпечн шим у своїй громад затримати оф ц йних ос б США, н ж дозволити їм в льно продовжувати д ї, звинувачен М жнародним

судом.

У 1976 роц Єгипет оголосив л в йського посла персоною нон грата п сля того, як вони виявили, що в н розповсюджував лист вки

проти уряду президента Садата. Вони п дозрювали його в таємних операц ях проти Єгипту (Lord 1976). У 1980 роц Державний департамент

Сполучених Штат в отримав попередження про те, що в Сполучених Штатах можуть статися вбивства та викрадення тих, хто виступає проти

л в йського режиму полковника Каддаф . Так, двоє член вл в йської м с ї у Вашингтон були оголошен персонами нон грата за

неприйнятну повед нку, зобов’язавши залишити США протягом 48 годин. Чотирьох нших член вм с ї було виключено протягом

наступного м сяця. Народне бюро Л в ї заявило, що це не дипломатична м с я, тому стаття 9 В денської конвенц ї про дипломатичн

в дносини не застосовується. Тим не менш, в нв дкликав своїх зазначених посадових ос б (Державний департамент Сполучених Штат в

1980).

У 1980 роц британський уряд оголосив лондонського голову Народного бюро Л в ї персоною нон грата за його публ чн коментар

щодо насильницьких под й за участю л в йц в у Сполученому Корол вств .32 П сля розриву в дносин м жЛ в єю та Сполученим

Корол вством у 1984 роц Сполучене Корол вство Л в ї нтереси потрапили п д захист Сауд вської Арав ї. У 1995 роц голову

в дд лу нтерес вЛ в ї посольства Сауд вської Арав ї, який був л в йським дипломатом, попросили залишити через занепокоєння,

що в н брав участь у стеженн та залякуванн противник в режиму полковника Каддаф .33

28
Лист уряду Ірану до М жнародного суду в д 9 грудня 1979 р.
29 Дипломатичний консульський персонал Сполучених Штат в у Тегеран (США проти Ірану), 1980 ICJ Reports 3 (травень 24), с. 83.
30
Там само, стор. 81–87. Щодо в дпов д Ради Безпеки див. Nicolas Angelet, 'Le Droit des Ralations Diplomatiques et Consulaires dans la
Pratique Récent du Conseil de Sécurité, Revue Belge de Droit International, (том 32, 1999) стор. 149–77, 151–52, припускаючи, що що в дпов дь
Ірану є порушенням м жнародного права.
31 Корнел ус ван Б нкершук, De foro legatorum (1721), гл. XI перевидано в Корнел уса ван Б нкершука, Трактат про
Закон в йни (Van Bynkershoek 2007) chs XVII–XX.
32
Камерон I, Допов дь Ком тету закордонних справ Палати громад, (1985) том. 34, випуск 3, липень 1985 р., стор. 610–20, параграфи 61–69;
Велика Британ я, Парламент, Палата громад, Ком тет у закордонних справах, дипломатичн мун тети та прив леї: Урядовий зв т
про огляд В денської конвенц ї про дипломатичн зносини та в дпов дь на «Зловживання дипломатичними мун тетами та
прив леями», (том 9497 командних документ в, HM канцтовари, 1985) С. 31, 82.
33 The Times, 12 грудня 1995 р.
Machine Translated by Google

Закони 2020, 9, 18 11 з 14

Н меччина вимагала, щоб ракський дипломат покинув країну протягом 48 годин п сля того, як в н незаконно
мпортував автомат Калашникова, щоб погрожувати курдським демонстрантам б ля посольства Іраку в 1991 роц (Denza 2016).
Сполучене Корол вство оголосило персоною нон грата аташе в посольств Іраку п сля того, як в нз брав дан
розв дки для Головного управл ння розв дки Іраку про ракських студент в-дисидент в у Британ ї в 1995 роц .34
Тимчасового

пов реного у справах П вн чної Кореї та трьох нших дипломат в було оголошено персонами non grata урядом
Ф нлянд їп сля виявлення того, що Ф нлянд я використовувалася як перевалочний пункт для наркотик в, призначених
для нших країн Скандинав ї. Посла П вн чної Кореї в Норвег ї та Швец ї також було оголошено персоною нон грата з
под бних причин наступного дня.35 Сполучене Корол вство вимагало в дкликання л бер йського дипломата, якого
було виявлено в контрабанд зброї в порушення ембарго ООН на постачання зброї Л бер їп д час 1999. Дипломат
стверджував, що предмет, про який йде мова (броньований автомоб ль для президента Л бер ї), не мав наступальної
здатност .36 Уряд С нгапуру звернувся з проханням в дкликати
дипломатичного агента Сполучених Штат в за втручання у внутр шн справи С нгапуру в 1988 роц .В н був
намагаючись переконати антиурядових юрист в балотуватися на виборах.37 Того ж року Н карагуа вислала посла
Сполучених Штат в разом зс мома дипломатичними агентами за дестаб л зац юН карагуа шляхом розпалювання
повстання. І д їС нгапуру, Н карагуа прискорили помсту Сполучених Штат в шляхом вислання з Вашингтона.38 У 2008
роц Серб я вислала посл в Чорногор ї та Македон їув дпов дь на

визнання Косово державами, що посилають.39

У 2007 роц уряд Сполученого Корол вства видворив чотирьох дипломат в рос йського посольства у в дпов дь
на в дмову Рос ї видати рос янина Андр я Лугового, щоб його судили у Великобритан ї за вбивство Олександра
Литвинова шляхом отруєння його полон єм-210. Рос я також в дмовилася сп впрацювати з Великою Британ єю для
вир шення проблеми. М н стр закордонних справ Великої Британ ї Дев дМ л бенд назвав цей зах д у Палат
громад Британ ї «ч тким пропорц йним сигналом для рос ян».
В н не припустив, що четверо висланих дипломат в були причетними до вбивства (Jacques 2008).40 У заяв головуючої в
Європейському Союз щодо ц єї справи висловлено жаль, що Рос я не сп впрацювала. В н не схвалив висилку
Сполученим Корол вством рос йських дипломат в (Denza 2016).
У 2008 роц Серб я вислала посл в Чорногор ї та Македон їув дпов дь на визнання Косово
державами, що їх в дправили.41
Дев ан Хобрагаде (заступник Генерального консульства), нд йський дипломат, була оголошена
небажаною особою та вислана урядом Сполучених Штат в у грудн 2013 року, оск льки вона н бито була
причетна до п дробки в зових даних (або в зових документ в) для свого слуги, а також була звинувачена
надати неправдив в домост про зароб тну плату своєї домашньої прислуги. Уряд Сполучених Штат в
схопив затримав її перед тим, як її видворили. Уряд Сполучених Штат в звернувся до уряду Інд їз
проханням дозволу позбавити її дипломатичного мун тету з метою притягнення її до суду як обвинуваченої,
але уряд Інд їв дмовився задовольнити вимоги Сполучених Штат в. 12 березня 2014 року суддя Шира
Шайндл н постановила зняти вс звинувачення проти Хобрагаде , оск льки вона мала дипломатичний
мун тет на момент пред’явлення обвинувачення щодо звинувачень у шахрайств зв зами через те, що
вона працювала в Орган зац ї Об’єднаних Нац й до пред’явлення обвинувачення (Бут 2014). . Через два дн Хобрагаде

34 The Times, 26 жовтня 1995 р.

35 The Times, жовтень 1976 р., 16, 21, 22 23
36
Обозреватель, 25 липня 1999 р.

37 The Times, 12 травня 1988 р.

38 The Times, 13 16 липня 1988 року.
39
Прес-рел зи М н стерства закордонних справ, Белград, 9 10 жовтня 2008 р.
40
Hansard, HC Debs, 16 липня 2007 р., кол. 21–28; Айвор Робертс, Дипломатична практика Сатова, 6-е видання, Oxford University Press, Оксфорд,
2009, параграф 15.16.
41
Прес-рел зи М н стерства закордонних справ, Белград, 9 10 жовтня 2008 р.
Machine Translated by Google

Закони 2020, 9, 18 12 з 14

було повторно висунуто звинувачення за тими самими звинуваченнями.42 Малося на уваз , що Сполучен Штати могли
б зробити це, лише якби вони оголосили згаданого дипломата небажаною особою.
Неприйнятна д яльн сть у вигляд шпигунства та тероризму могла бути дозволена (або,
принаймн , потурати) державою-посилачем. За таких обставин зазвичай уряд, який направляє,
чиї дипломати повинн залишити, визнає свою невинн сть, стверджує, що вимога їх
в дкликати була невиправданою, зд йснює взаємне видворення.

8. Ефективн сть статт 9В денської конвенц ї 1961 року

Ефективн сть статт 9 можна зробити висновком з того факту, що практично немає випадк в, коли
приймаюча держава визнала за потр бне вдатися до своїх повноважень зг дно з пунктом 2 статт , щоб
в дмовити у визнанн в дпов дної особи як члена м с ї.43 Один таким винятковим був випадок
кубинського дипломата пана Імператор , який заявив про свою невинуват сть щодо висунутих проти
нього звинувачень Сполученими Штатами та публ чно висловив бажання захищати себе в суд
Сполучених Штат в . Проте п сля зак нчення терм ну, наданого йому для виїзду, в н був депортований
владою Сполучених Штат в до Канади.44 У б льшост випадк в, особливо коли дипломат був виявлений
у особистих порушеннях, вони залишають або в дкликаються без отримання держава робить будь-яке
оф ц йне пов домлення про в дкликання свого визнання як члена м с ї.45 Чи прохання про
в дкликання стає публ чним взагал , а також формальн сть мови, якою вона описується, залежить
б льше в д обставин пол тичного тиску на в дправляючої та приймаючої держави, н ж характеру
повед нки, яка спричинила правопорушення.
Важко прийти до твердого висновку щодо того, що таке «розумний пер од» для ц лей статт 9.
Практика показує, що, якщо приймаюча держава встановила граничний терм н для виїзду, в н був
набагато коротшим, н ж надано в випадку звичайного припинення функц й дипломата та застосування
статт 39. Пов домлення за 48 годин здається найкоротшим, яке можна виправдати як «розумне». Т ,
кого оголошують персонами нон грата або неприйнятними, як правило, залишають протягом будь-якого
терм ну.46 У 2006 роц французький суддя видав ордери на арешт дев’яти руанд йц в за
вбивство колишнього президента Руанди змусило Руанду в дкликати свого посла в Париж та

вимагати, щоб посол Франц ї в Руанд залишив країну протягом 24 годин, а нш французьк
дипломати – протягом 72 годин. Однак ц надзвичайно коротк терм ни були встановлен в контекст
повного порушення дипломатичних в дносин.47 У частковому арб тражному р шенн , винесеному у
дипломатичному позов , позов Еритреї 20 (Еритрея проти Еф оп ї), Посилання арб тражного суду
винесли у в дпов дь на твердження Еритреї , що пер оди у 25 та 48 годин, надан дипломатам, були
невиправдано короткими, але вони не порушували — за обставин спалаху воєнних д йм ж двома
державами — статтю 9, як це було на практиц , дозволити висланим дипломатам з брати свої с м’ї та майно перед в д’їздо

9. Висновки

Принцип дипломатичного мун тету є загальновизнаним принципом м жнародного права.

Загальнов домим фактом є те, що дипломат я є фундаментальним фактом м жнародного життя, без якого
м жнародне життя буде п д загрозою. Пом чено також зловживання дипломатами прив леями та мун тетом

42
Nayar, KP (10 лютого 2014). «ЮНУ до дипломатичного порятунку». telegraphindia.com. Калькутта, Інд я.
43 Дивним сумн вним винятком був дипломатичний мун тет в д судової справи, 61 ILR 498, де пров нц йний суд Гейдельберга
п дтримав мун тет в д судового пересл дування студента, чиє початкове пов домлення як члена панамської м с ї було в дхилено
урядом Н меччини. який п сля авар ї через, як стверджувалося, вод ння в нетверезому стан , також був оголошений персоною
нон грата. Суд зазначив, що якщо дипломат не був в дкликаний, його мун тет д яв до тих п р, поки приймаюча держава не
пов домила про це зг дно з статтею 9.2.
44
AJIL 2000 p. 534.
45 Hansard HC Debs 29 червня 1981 WA cols 284–6, надруковано в 1981 роц BYIL 435 на 436.
46
Richtsteig (2-е видання, 1994) стор. 14, 32; Денза Е. Дипломатичне право: коментар до В денської конвенц ї про дипломатичн в дносини
(4-е видання, Oxford University Press, 2016).
47 The Times, 25 листопада 2006 р.
48 135 ILR 519; RIAA Том XXVI 381.
Machine Translated by Google

Закони 2020, 9, 18 13 з 14

як урядами, становить одну з головних проблем для усп ху В денських конвенц й.

Верховенство права вимагає належного притягнення до в дпов дальност нав ть за злочини, вчинен дипломатами.
Проте багато раз в виявлялося, що проблема виникала через широке тлумачення мун тет в прив леїв, наданих
державами. Тому необх дно п дкреслити, що метою дипломатичного захисту є «забезпечення ефективного виконання
функц й дипломатичних представництв як представник в держав», а не тому, що дипломат є представником ншого
суверенного органу.
Було в дзначено, що саме законодавство про дипломатичний мун тет передбачає можлив сть зловживання ним
«визначає засоби, як є в розпорядженн приймаючої держави для протид ї будь-якому такому зловживанню». В основному
вони включають вар анти оголошення персоною нон грата та в дмови в д прив леїв та мун тет в з боку акредитуючої
держави. Хоча ц вар анти не дуже ефективн на практиц , стверджується, що ширше тлумачення вимог про в дмову не
сл д розглядати як вар ант протид ї загроз зловживання прив леями та мун тетом. У таких ситуац ях можна порадити,
що будь-який виняток з концепц ї дипломатичного мун тету сл д тлумачити вузько та в дпов дно до ц лей завдань
В денських конвенц й.

Оголошення персоною нон грата т сно пов'язане з принципом недоторканност та мун тету.
Не кожне оголошення персоною нон грата завершується висилкою, тому що нод п сля обговорення приймаюча держава
просто подає дипломату попередження щодо подальшого порушення її закон в.
Проте оголошення персоною нон грата зазвичай призводить до висилки в дпов дного дипломата, а також до встановлення
к нцевого терм ну для виїзду дипломата. Зазвичай це в дбувається, якщо було доведено, що вони вчинили серйозний
злочин, який може загрожувати безпец приймаючої держави. Таким чином, це максимальна санкц я, яка може бути
застосована до дипломата, д ї якого завдають шкоди держав перебування.

Ф нансування: це досл дження не отримувало зовн шнього ф нансування.

Конфл кт нтерес в: автор заявляє про в дсутн сть конфл кту нтерес в.

Список л тератури

Баркер, Дж. Крейг. 2006. Захист дипломатичного персоналу, 1-е вид. Лондон: Ашгейт, с. 63.
Барр , Коен. 1979. Закон про дипломатичн в дносини 1978' 28. Огляд права католицького ун верситету 28: 797–804.
Бледсо, Роберт Болеслав Бочек. 1987. Словник м жнародного права. Оксфорд: ABC-CLIO, стор. 112.
Браунл , Ян. 1979. Принципи м жнародного публ чного права, 3-е вид. London: The English Language Book Society та Oxford
University Press, с. 359.
Бут, В льям. 2014. Новий обвинувальний акт висунутий проти нд йського дипломата Дев'ян Хобрагаде у справ про шахрайство з в зами США.

Washington Post, 15 березня.

Костас, М. Констант ну. 1996. На шляху до дипломат ї, 1-е вид. М ннеапол с: Ун верситет М ннесоти.
Даля, М. Леонардо. 2002. «В др жте цього гнилого члена»: риторика єрес , гр ха та хвороби в деолог ї французької
католицької л ги. Католицький сторичний огляд 88: 247–62.
Денза, Ейл н. 2008. Дипломатичне право: коментар до В денської конвенц ї про дипломатичн зносини. Оксфорд:
Clarendon Press.

Денза, Ейл н. 2016. Дипломатичне право: Коментар до В денської конвенц ї про дипломатичн зносини, 4-е вид. Оксфорд:
Oxford University Press, с. 67.
Дуглас, Джонстон В. Майкл Рейсман. 2007. Історичн основи св тового порядку: Вежа та Арена, 1-е вид. Leiden: BRILL, с. 358.

Ейл н, Денца. 2009. В денська конвенц я про дипломатичн в дносини, Ауд ов зуальна б бл отека м жнародного
права ООН. Доступно в Інтернет : http://www.thehindu.com/thehindu/2003/06/10/stories/ 2003061000701000.htm (дата
перегляду 7 с чня 2020 р.).
Kirgis, Frederic L., Jr. 1987. Звичай на ковзн й шкал . Американський журнал м жнародного права 81: 146–51.
Гамбоа, Мельк адес. 1973. Словник м жнародного права та дипломат ї. Кесон-С т : Phoenix Press,
С. 210–11.
Джент л с, Альбер ч . 1585. De Legationibus. Londini: Excudebat Thomas Vautrollerius, том. II, chps. XIII, XVII, XVIII,
XIX, XXI.
Machine Translated by Google

Закони 2020, 9, 18 14 з 14

Гроц й, Гюго. 2005. Права в йни та миру, вип. 2 (Книга ІІ), 2005 р. вид. Інд анапол с: Фонд свободи, стор. 5–7.

Вперше опубл ковано 1625.

Хард , Майкл. 1968. Сучасне дипломатичне право. Манчестер: Manchester University Press.

Хотман, Жан. 1603. Посол. Лондон: Валентин С ммес, стор. 65–71.

Ком с ям жнародного права (ILC). 1958. Щор чник Ком с їм жнародного права (ILC), том II. Документи десятої сес ї, включаючи зв т

Ком с ї Генеральн й Асамблеї. Нью-Йорк: Публ кац я ООН, с. 91, пункт 6.

Айвор, Робертс. 2009. Дипломатична практика Сатова, 6-е вид. Оксфорд: Oxford University Press.

Жак, Гартман. 2008. Справа про екстрадиц ю Лугового: м жнародне публ чне право. Щоквартальник м жнародного та пор вняльного

права 57: 194–200.

Джон, А. Вагнер. 1999. Історичний словник Єлизаветинського св ту: Британ я, Ірланд я, Європа та Америка. Чикаго:

Fitzroy Dearborn Publishing, стор. 302–303.

Lewis, CJ 1990. Державний дипломатичний мун тет, 3-е вид. Лондон: Lloyd's of London Press, с. 135.

Л нда, С. Фрей Марша Л. Фрей. 1999. Істор я дипломатичного мун тету, 1-е вид. Columbus: Ohia State University Press, стор. 16.

Лорд, Гор-Бут, ред. 1976. Кер вництво Сатова з дипломатичної практики, 5-е вид. Англ я: Longman, стор. 21–24.

McClanahan, GV 1989. Дипломатичний мун тет: принципи, практика, проблеми. Лондон: Hurst & Company.

Мур, Джон Бассет Френс с Вартон. 1906. Зб рник м жнародного права, том. IV; Вашингтон, округ Колумб я: Урядова друкарня, с. 538.

Ольга, Теллеген-Купер. 2012. Закон рел г я в Римськ й мпер ї, 1-е вид. Бостон: BRILL, стор. 133.

Orosa, RL 2009. Зауваження Алека Болду на «Ф л пп нська наречена поштою» дратує сенатор в. Ф л пп нська з рка, 20 травня.

Доступно в Інтернет : https://www.philstar.com/entertainment/2009/05/20/469194/alec-baldwins-filipina-mail order-bride-remark-irks-senators

(переглянуто 22 травня 2020 р.).

Отт, Дев д Х. 1987. М жнародне публ чне право в сучасному св т . Лондон: Pitman Publishing, стор. 161–62.

Райан, Фергус. 2016. Бред П тт збирається просувати «Союзник в» у Китаї, поклавши край «заборон », що тривала два десятил ття (Chinafilminsider.com.

27 жовтня). Доступно в Інтернет : http://chinafilminsider.com/brad-pitt-set-promote-allied-china-ending-two decade-ban/ (дата доступу: 19

липня 2018 р.).

Салех, HM 2009. Дипломат яв сламському шар ат . Журнал юридичних пол тичних наук Т кр тського ун верситету 1: 128.

Сатов, Ернест. 1957. Кер вництво з дипломатичної практики, 4-е вид. Лондон: Longmans Green & Co, стор. 1–2.

Сен, Б сванат. 1965. Пос бник дипломата з м жнародного права та практики, 1-е вид. Гаага: Martinus Nijhoff, стор. 80.

Шервуд, Гарр єт. 2012. Ґюнтеру Ґрассу заборонили в'їзд до Ізраїлю через в рш. The Guardian, 8 кв тня. Доступно в Інтернет : https://

www.theguardian.com/world/2012/apr/08/gunter-grass-barred-from-israel (переглянуто 5 травня 2020 р.).

Сер Айвор, Робертс. 2017. Дипломатична практика Сватоу, 7-е вид. Оксфорд: Oxford University Press, стор. 10–18.

Starke, JG 1984. Вступ до м жнародного права, 9-е вид. Лондон: Butterworth & Co, стор. 211–214.

Штехель, Іра. 1972. Терористичне викрадення дипломатичного персоналу. Cornell International Law Journal Стаття 4 5.

Доступно в Інтернет : http://scholarship.law.cornell.edu/cilj/vol5/iss2/ (дата доступу: 12 с чня 2020 р.).

Ст вен, К. Нефф. 2014. «Історичн моменти в м жнародному прав : Посланник пекла — що з ним робити» (М жнародний судовий

мон тор). Доступно в Інтернет : http://www.judicialmonitor.org/archive_spring2014/historic.html (переглянуто 5 лютого 2020 р.).

В денська конвенц я про дипломатичн зносини. 1961. Доступно в Інтернет : https://legal.un.org/ilc/texts/instruments/

english/conventions/9_1_1961.pdf (дата доступу: 7 червня 2020 р.).

Т мот , Дж. Л нч. 2013. Теор ї дипломат ї. В Оксфордськ й енциклопед ї американської в йськової та дипломатичної стор ї.

Оксфорд: Oxford University Press, с. 330.

Так, Р чард. 1999. Права в йни та миру: пол тична думка та м жнародний порядок в д Гроц я до Канта,

Оксфорд: Oxford University Press.

Державний департамент США. 1980. Дайджест практики Сполучених Штат вум жнародному прав . Вашингтон, округ Колумб я:

Інститут м жнародного права, с. 326.

Ван Б нкершук, Корнел ус. 2007. Трактат про право в йни. Clark: Lawbook Exchange. chps. XVII–XX.

De foro legatorum. chp. XI. Вперше опубл ковано 1721.

© 2020 автора. Л ценз ат MDPI, Базель, Швейцар я. Ця стаття є статтею в дкритого доступу, яка
розповсюджується в дпов дно до умов Creative Commons Attribution

(CC BY) л ценз я (http://creativecommons.org/licenses/by/4.0/).