Курс «Травматичний досвід і ПТСР: інструментарій для психотерапевта»

Модуль 1. Про травму та травматичний досвід

1.2 Афективні й поведінкові реакції та зміни, що асоціюються з травматичним

досвідом

Зміни у психічному стані постраждалих від травматичних подій залежать від:

● їхнього попереднього досвіду;
● доступності засобів підтримки;
● реакції оточення та спільноти.

Більшість реагування негайного типу у момент самої «травматичної події» – закономірна

та природна реакція на нетипові обставини та умови.

Природні реакції нервової системи:

● «Бий (Атакуй)»;
● «Втікай»;
● «Завмри».

Прояви природних стратегій для виживання:

● збентеження;
● фізичне або емоційне збудження;
● тривога;
● виснаження;
● смуток;
● заціпеніння;
● дисоціація;
● притуплення реакції на зовнішні подразники;
● сплощення афектів.

Більшість згаданих реакцій соціально прийнятні та очікувані, оскільки проявляються в

переважної більшості постраждалих. Водночас люди більше знають або чули про них і
тому готові сприймати їх як нормальні, психологічно ефективні та, головне,
самообмежені. Самообмежені реакції завершуються, їх завершення пов’язане з
відсутністю прямої загрози.

Індикатор серйозніших змін – те, що такі тривалі реагування залишаються з особою,

коли загрози вже немає й зовнішні обставини цілком безпечні.
Індикатори клінічно значущих стилів опанування травматичного досвіду у
відтермінованій перспективі:
● відчуття постійної втоми;
● порушення сну та жахливі сновидіння;
● страх повторення чи тривожне очікування через постійну фіксацію на спогадах;
 ● стійкий пригнічений настрій;
● уникнення емоцій, відчуттів або діяльності, пов’язане з травмою.

Важливо з розумінням оцінювати індивідуальний стиль опанування травматичного

досвіду кожної конкретної людини.
Частина людей, які зазнають впливу травматичних обставин, демонструватимуть
субклінічні симптоми дистресу, що не відповідають діагностичним критеріям гострого
стресового розладу або ПТСР
Джерело: Управління з питань зловживання психоактивними речовинами та психічного
здоров’я США

Розлади, пов’язані з травматичним стресом, включають певну сукупність симптомів і

критеріїв. Їх поширеність впродовж життя спостерігається по країнах світу в межах 3-7%
дорослого населення в цілому, у той час, як серед груп осіб, які зазнали безпосереднього
впливу травматичних подій чи обставин, показник поширеності може бути вищим.

Розглянемо ключові прояви психоемоційного дистресу, що асоціюється з

травматичним досвідом на фізичному, емоційному та когнітивному рівнях.
Емоційні реакції під час травматичної події найбільш ймовірно супроводжуватимуться
● гнівом,
● страхом,
● пригніченим настроєм (смутком)
● почуттям сорому,
однак їхні прояви суттєво залежатимуть від соціокультурних особливостей та досвіду
індивіда.

Емоційна дисрегуляція – коливання емоційного фону від відчуття занадто великої

(приголомшеної) кількості емоцій до станів емоційного пригнічення та оніміння.

Симптоми емоційного оніміння можуть призвести до помилкового сприйняття, що вплив

та наслідки травми не серйозні.

Люди, які пережили травму й зіткнулися з власною смертністю, відчувають, що їхні

припущення та віра в те, що світ безпечний і справедливий, а інші люди здебільшого
«хороші» й «зі мною цього не станеться», були зруйновані. Саме тому за умов надмірного
використання ресурсу на підтримання пильності емоційна регуляція починає пасувати.
Гнів як закономірна реакція стає помітним.

Гнів:
● спосіб вираження почуття напруженості;
● декому легше визнати гнів, ніж страх;
● відображає почуття несправедливості, спричиненого травмою.