Філософія

Семінар №2
Простір і час як форма існування матерії.

Усі предмети, що нас оточують, мають певні розміри, протяжність у різних

напрямках, переміщуються один відносно одного або разом з Землею - відносно
космічних тіл. Так само всі об'єкти виникають і змінюються у часі.
Простір і час є загальними формами буття всіх матеріальних систем і процесів. Не
існує об'єкта, який перебував би поза простором і часом, як немає простору і часу
самих по собі, поза матерією, що рухається. Абсолютного простору як нескінченої
порожньої протяжності не існує. Всюди є матерія в тих чи інших формах (речовина,
поле), а простір виступає як загальна властивість матерії. Так само немає і
абсолютного часу, час завжди нерозривно зв'язаний з рухом, розвитком матерії.
Простір і час існують об'єктивно і незалежно від свідомості, але зовсім не від
матерії.

Поняття простору і часу є фундаментальними поняттями людської культури. Вони

настільки фундаментальні, що на певному ступені розвитку людського пізнання (або
незнання) їх розглядали як абсолютну субстанцію світу. Простір і час вважалися
основами Всесвіту і в античній натурфілософії або у християнській картині світу.
Для просторово-часових уявлень тих часів характерне неймовірне різномаїття
концепцій і моделей простору і часу: субстанційні, реляційні, дискретні, циклічні,
кінцеві тощо.

Простір - це форма буття матерії, яка характеризує її протяжність, структурність,

співіснування і взаємодію елементів в усіх матеріальних системах. Поняття простору
тісно пов'язано із структурністю матерії, її здатністю ділитися на частини. Дійсно,
сама можливість виділити у будь-якому об'єкті складові частини дозволяє говорити
про їх взаємне розташування, взаємну координацію, тобто говорити про простір.

Час - форма буття матерії, яка виявляє тривалість її існування, послідовність зміни
станів у розвитку всіх матеріальних систем. Поняття часу нерозривно пов'язане з
рухом (змінюваністю) матерії. Дійсно, змінюваність є зміна одного стану іншим, але
саме ця зміна станів і дозволяє говорити про час. Так, уже у давні часи порівняння
циклічних станів, повторень - зміна дня і ночі - з усіма іншими станами, з якими
мала справу людина, привело до поняття часу і винаходу приладдя для виміру його
проміжків.

Історично склались два підходи до простору і часу. Перший може бути названий
субстанціональною концепцією. Простір і час тлумачаться тут як щось самостійно
існуюче поряд з матерією, як її порожня місткість. Простір - це чиста протяжність,
а час - чиста тривалість, у які ніби то "занурені", "розміщені" матеріальні
об'єкти. Таким чином, простір і час уявлялись як арена, на якій відбуваються різні
події. Першим цей погляд висловив Демокріт, підкреслюючи, що існують атоми і
порожнеча, а свій розвиток і завершення субстанціальна концепція одержала у Ньютона
і у класичній фізиці в цілому.

Другий підхід можна назвати реляційною концепцією простору і часу. Намітки її можна
виявити ще у Арістотеля, але вперше з усією чіткістю вона сформульована Г.
Ляйбніцем. З точки зору реляційної концепції, простір і час - не особливі
субстанціальні сутності, а форми існування матеріальних об'єктів. Простір виявляє
співіснування об'єктів, час - послідовність їх станів. Реляційна концепція у
філософському плані була сприйнята і розвинута діалектичним матеріалізмом, а у
природничо-науковому плані - релятивістською фізикою і у наш час найбільш повно
відповідає рівню розвитку природознавства.