ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

ННІ ІНОЗЕМНИХ МОВ

«Неоромантизм в літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. Типологія

та національні різновиди»

Виконала:
студентка 3 курсу
Швидка Вікторія Тарасівна

Черкаси-2023
 ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика неоромантизму в літературі.…………… 4
РОЗДІЛ 2. Типологія неоромантизму….….…………………………………...7
РОЗДІЛ 3. Національні різновиди неоромантизму……………………………11
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...15
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...16
 ВСТУП
Актуальність теми. Поняття неоромантизм було загальноприйнятим у
європейському літературознавстві на кінець ХІХ століття. Неоромантизм є
важливим етапом в історії літератури та мистецтва, що мав значний вплив на
розвиток культури того часу та на далі. Розуміння неоромантизму може
допомогти нам краще зрозуміти літературу того періоду, її характерні риси та
теми. Крім того, вивчення неоромантизму може допомогти нам краще
зрозуміти культурні та історичні контексти, в яких він розвивався, і тим самим
розширити нашу культурну грамотність. Також варто зазначити, що
неоромантизм має відображення в сучасній літературі та мистецтві, що робить
його тему актуальною і для сучасного дослідження.
Неоромантизм допомагає краще зрозуміти літературу та мистецтво того
періоду, а також розвивати нашу культурну грамотність та розуміння сучасної
культури.
Мета реферату: дослідження неоромантизму як художнього напрямку в
літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. Зокрема, мета полягає в дослідженні
характерних рис неоромантизму, його впливу на літературу та мистецтво того
часу, а також у визначенні національних різновидів неоромантизму та їх
особливостей.
Актуальність теми реферату зумовлена потребою проаналізувати концепцію
неоромантизму в літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Виходячи з мети я поставила перед собою наступні завдання:
1) Розглянути історичні передумови зародження неоромантизму та його
основні риси як художнього напрямку в літературі кінця ХІХ – початку
ХХ ст.
2) Дослідити вплив неоромантизму на розвиток літератури та мистецтва в
цей період, зокрема, на жанрову структуру, художні засоби, теми та ідеї.
3) Визначити особливості національних різновидів неоромантизму.
 РОЗДІЛ 1.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕОРОМАНТИЗМУ В ЛІТЕРАТУРІ
Неороманти́зм (від грецьк. νέος - молодий, новий і фр. romantisme) —
умовна назва естетичних тенденцій, що виникли в світовій культурі, зокрема
в літературі, живописі та музиці, на межі 19 — 20 століть. Течія раннього
модернізму.
Стильова тенденція неоромантизму, що виникла на межі XIX—XX ст.,
генетично пов'язана з класичним романтизмом, досвідом Вальтера Скотта,
Джорджа Гордона Байрона, Фенімора Купера, Едгара Алана По, Миколи
Гоголя та інших, але при цьому переосмислена в дусі «філософії життя»,
перейнята тенденціями fin de siècle, запереченням нормативної естетики
реалізму та натуралізму, позитивістської традиції картезіанства у мистецтві.
Інколи неоромантизм неправочинно співвідносять із декадансом. Вперше
поняття з'явилося у художніх колах наприкінці 80-их XIX ст.; французькі
критики вживали його, вказуючи на потребу подолання провінційності
побутопису, надання пріоритету чуттєвій сфері людини та вишуканому
естетизму, неповторній індивідуальності митця й «аристократизму духу».
Такими настановами керувалися німецькі та австрійські письменники, що
прагнули оновити літературу, позбавити її позитивістської добропорядності.
Як і попередники — представники романтизму XIX століття,
неоромантики заперечували прозу «міщанського» життя. Вони оспівували
мужність, подвиг, романтику пригод, часто обираючи тлом для своїх сюжетів
екзотичні країни. Характерний неоромантичний герой — непересічна сильна
особистість, нерідко наділена рисами «надлюдини», вигнанець, що
протистоїть суспільній більшості, шукач романтики та пригод.
У літературному неоромантизмі, персонажі можуть бути різними, від
романтичного героя, який прагне до відчуттів, емоцій та екзотичного світу до
антигероя, який намагається знайти своє місце у світі, але не може знайти
сенсу свого існування. Персонажі можуть бути неврівноваженими,
мрійливими та ексцентричними, здатними до великих жертв та поступок.
 У мистецькому неоромантизмі, персонажі часто зображуються у
відповідності зі своїми почуттями та емоціями, а також їх внутрішній світ
може бути відображений через мистецькі роботи, які вони створюють. Вони
можуть бути більш символічними та містичними, іноді уявними,
фантастичними, або ж бути відображенням архетипів, таких як ангел або
диявол.
У філософському неоромантизмі, персонажі можуть бути більш
розумовими, але також можуть мати сильну емоційну складову. Ці персонажі
зазвичай прагнуть до пізнання себе та світу, шукаючи сенсу життя та
духовного відновлення. Вони можуть бути філософами, містиками, або
інтелектуалами.
У політичному неоромантизмі, персонажі можуть бути націоналістами,
революціонерами, традиціоналістами або консерваторами, які прагнуть до
створення національної держави
Сюжетові неоромантичного твору притаманні напруженість, елементи
небезпеки, боротьби, таємничі або надприродні події.
Сюжет неоромантичного твору може бути різноманітним, оскільки цей рух
об'єднує в собі декілька напрямів. Проте, деякі загальні риси можуть бути
відзначені.
У літературному неоромантизмі, сюжет може бути спрямований на
показ внутрішнього світу героя, його переживання та емоції. Часто такий твір
має декілька сюжетних ліній, які можуть бути пов'язані темою кохання,
шуканням сенсу життя, боротьбою зі світом або самоідентифікацією. Сюжет
може бути також пов'язаний з мотивами фольклору та народних легенд.
У мистецькому неоромантизмі, сюжет може бути пов'язаний зі
створенням мистецьких творів, таких як живопис, література, музика, театр.
Сюжет може бути зосереджений на творчому процесі та інсайтах, які
випливають з цього процесу, або на відображенні внутрішнього світу митця
через його твори.
 У філософському неоромантизмі, сюжет може бути спрямований на
вивчення філософських питань та проблем. Твір може досліджувати питання
про природу людини, її місце у світі, взаємодію між індивідом та суспільством,
сенс життя та існування. Сюжет може бути також пов'язаний з
екзистенційними питаннями.
У політичному неоромантизмі, сюжет може бути пов'язаний з
політичними проблемами та питаннями. Твір може досліджувати ідеї
націоналізму, революції, консерватизму та інших політичних рухів.
Творам неоромантиків також був властивий:
 динамізм,
 драматизм,
 вольове начало,
 загострений патріотизм,
 увага до національно-суспільних проблем,
 різке заперечення комуністичного тоталітаризму,
 туга за героїзмом,
 уславлення активної людини.
Неоромантики заперечували прозу «міщанського» життя. Вони оспівували
мужність, подвиг, романтику пригод, часто обираючи тлом для своїх сюжетів
екзотичні країни. Характерний неоромантичний герой — непересічна сильна
особистість, нерідко наділена рисами «надлюдини», вигнанець, що
протистоїть суспільній більшості, шукач романтики та пригод. Представники:
Джозеф Конрад, Редьярд Кіплінг, Роберт Льюїс Стівенсон, Артур Конан
Дойль, Етель Ліліан Войнич, Джек Лондон, Томас Майн Рід, Стефан Ґеорґе,
Генрік Ібсен, Кнут Гамсун.
 РОЗДІЛ 2.
ТИПОЛОГІЯ НЕОРОМАНТИЗМУ
Романтизм відображає натуралістичні прагнення, пошуки
індивідуальності та відчуття свободи. Цей рух мав значний вплив на
літературу, мистецтво, філософію та культуру.
Типологія романтизму може бути представлена такими основними
напрямками:
Літературний романтизм - відображається у творах, які наголошують на
почуттях, емоціях та індивідуальності персонажів. Літературний романтизм
був популярним у поезії, прозі, драматургії та інших літературних жанрах.
Романтики прагнули виразити свої емоції, почуття та ідеали через мистецтво,
використовуючи фантазію та інтуїцію.
Літературний романтизм охоплював багато країн, включаючи Англію,
Німеччину, Францію. В кожній з цих країн романтизм виявився унікальним,
але в цілому він відображав прагнення до свободи від обмежень та розкривав
нові шляхи в мистецтві, літературі та культурі загалом.
Характерними рисами літературного романтизму були:
1. Сентименталізм та націоналізм - романтики прагнули виразити свої
почуття та емоції, а також прославляти свою культуру та історію.
2. Фантазія та інтуїція - романтики вірили у значення інтуїції та фантазії як
засобів для досягнення істини та краси.
3. Протистояння раціоналізму - романтики виступали проти наукового
методу та раціональної думки, вірячи у необхідність розуміння світу
через почуття та емоції.
4. Естетика - романтики розглядали мистецтво як засіб для вираження
почуттів та ідеалів, а також просували нові естетичні ідеали, зокрема,
пов'язані з природою та красою.
Мистецький романтизм - характеризується романтичним стилем в
мистецтві, який зосереджується на індивідуальному виразі та емоційному
відгуку. Мистецький романтизм відображається у живописі, скульптурі,
музиці та інших мистецьких формах. Цей рух змінив художні стандарти,
зробивши акцент на пошуки нових естетичних форм та стилів.
Основні риси мистецького романтизму включають:
1. Експресіонізм - це засіб вираження емоцій та почуттів через мистецтво.
2. Фантазійність та сентименталізм - романтики відмовлялися від
раціональної, класичної культури на користь уяви та почуттів.
3. Індивідуалізм - кожен мистецький твір був унікальним, відображаючи
індивідуальність митця.
4. Народний колорит та історія - багато мистців шукали вдихновлення у
народній культурі та історії своєї країни.
5. Краса природи - романтики були особливо захоплені природою та
використовували її як елемент своїх творів.
Мистецький романтизм проявлявся у різних мистецьких жанрах, таких як
живопис, література, музика та архітектура. Він відіграв важливу роль у
розвитку сучасної культури та мистецтва.
До відомих представників мистецького романтизму відносяться художники
Каспар Давід Фрідріх, Вільгельм фон Каульбах, композитори Фредерік
Шопен, Франц Шуберт, письменники Йоганн Вольфганг Гете та Віктор Гюго.
Філософський романтизм - зосереджений на пошуку істини та
глибокому розумінні людської природи. Філософський романтизм
відображається у філософських дискусіях, наукових дослідженнях та інших
аспектах духовного життя. Філософський романтизм відіграв важливу роль у
розвитку сучасної філософії, зокрема в термінології, підходах та концепціях,
які були розроблені в рамках цього руху.
Основні риси філософського романтизму включають:
1. Бачення світу як цілісного організму - філософські романтики вважали,
що світ складається зі взаємопов'язаних елементів, які утворюють єдину
цілість.
 2. Антропоцентризм - філософські романтики покладали особливий
акцент на роль людини в світі та її відносини з навколишнім
середовищем.
3. Суб'єктивізм - романтики вважали, що суб'єктивний досвід є більш
важливим, ніж об'єктивна реальність, і віддали перевагу емоційному
досвіду.
4. Ідеалізм - філософські романтики вважали, що ідеї та цінності мають
вирішальне значення в житті людини.
5. Віра в надприродне - романтики вірили в існування вищої сили або Бога,
який контролює життя людини.
Філософський романтизм відіграв важливу роль у формуванні нових ідей
та концепцій у філософії. До відомих представників філософського
романтизму належать Йоганн Георг Гаманн, Фрідріх Шлегель, Шелінг, Фіхте,
Гегель.
Політичний романтизм - характеризується прагненням до національної
свободи, демократії та громадянських прав. Політичний романтизм
відображається у політичних рухах, літературі, мистецтві. Цей напрямок
характеризувався відмовою від раціоналістичного підходу до політики і
захистом ідеї національної єдності та самостійності.
Основні риси політичного романтизму включають:
1. Націоналізм - політичні романтики вважали, що національна
ідентичність має вирішальне значення в політиці та в житті людини.
Вони підтримували ідею національної самостійності та незалежності.
2. Релігійність - політичні романтики вірили в надприродну силу та
духовність, і це мали вплив на їхню політичну думку. Вони вважали, що
віра має вирішальне значення в житті людини і повинна мати своє місце
в політиці.
3. Антирозуміння - політичні романтики критикували розумовість та
раціональність у політиці і підтримували ідею спонтанності та
інтуїтивності.
 4. Романтичний ідеал - політичні романтики вірили в ідеалізований світ, де
існує гармонія між людиною та природою. Вони прагнули до створення
нового світу, що базується на гуманістичних та етичних цінностях.
5. Революційний настрій - політичні романтики підтримували ідею
національної революції та вірили, що вона приведе до змін у суспільстві,
які зроблять життя людей кращим.
До представників політичного романтизму належать Жозеф де Маістр, Франц
фон Баадер, Адам Міцкевич, Томас Карлейль та інші.
 РОЗДІЛ 3.
НАЦІОНАЛЬНІ РІЗНОВИДИ НЕОРОМАНТИЗМУ
Неоромантизм - це культурний рух, який розвинувся у кінці 19 століття
та періодично відроджувався в 20 столітті, який відображає естетичні та
культурні ідеали романтизму. Хоча неоромантизм не був однорідним рухом,
він розвинувся в різних національних контекстах та проявлявся у формі
національних різновидів.
Ось кілька національних різновидів неоромантизму:
Англійський неоромантизм - характеризується зверненням до ідеї
"золотого віку", коли було прийнято вважати, що англійська література та
культура були на найвищому рівні. Англійський неоромантизм проявився у
творчості Джона Кіплінга, Уолтера Патера та інших. Першим з проповіддю
неоромантизма виступив Роберт Льюїс Стівенсон (1850-1894), що
протиставляв мистецтво буржуазній дійсності. В пригодницьких романах
"Острів скарбів" (1883), "Викрадений" (1886),"Катріона" (1893) тощо він
створив захоплюючий світ, якому властиві гуманізм та демократизм. Джозеф
Конрад (1857-1924) - послідовник Стівенсона присвячував свої романи морю.
Редіард Кіплінг першим запровадив у літературу тип "людини дії" - солдата,
чиновника, місіонера, розробляючи колоніальну тематику у незвичному плані.
«Література червоної крові» відкрито проповідувала мораль наживи,
підтримувала криваве загарбання чужих земель, рабство негрів, винищення
індіанців, жорстоку експлуатацію, збагачення будь-якими засобами. Нове
мистецтво відчувало себе вільним від традицій та ідеалів американських
письменників XIX століття.
Стівенсон — англійський письменник, засновник і теоретик
неоромантизму, літературний критик, поет Після смерті Стівенсона було
видано 30 томів його творів. Талант письменника яскравий і багатогранний,
він працював у найрізноманітніших жанрах — романи, оповідання, подорожні
нариси, повісті, вірші, есе, п'єси. Простежуючи основні етапи становлення
стівенсонівського «романтизму» (це поняття все-таки варто брати в лапки,
щоби відрізняти його від власне романтизму, літературної течії початку XIX
ст.), передусім слід згадати перші дві книги Стівенсона: «Подорож всередину
країни» («An Inland Voyage», 1878) та «Мандри з віслюком у Севеннах»
(«Travels with a Donkey in Cevennes», 1879). У цих творах Стівенсон проявив
себе як вправний нарисовець і блискучий стиліст. На основі кумедних
непорозумінь, подорожніх пригод, випадкових зустрічей, не надто цікавих
подій він створив сповнені чару оповідки, у яких відчувається свіжість
сприйняття, «жива душа» автора. Стівенсону також належать романи
«Викрадений» («Kidnapped», 1886), «Катріона» («Catriona», 1893), «Чорна
стріла» («The Black Arrow», 1888), «Господар Баллантре» («The Master of
Ballantrae», 1889). У цих пригодницьких книгах автор часто використовує
історичний матеріал, але історія для нього лише фон, на якому він зображає
гострі драматичні ситуації та характери мужніх людей. Світову славу
Стівенсону приніс роман «Острів скарбів» («Treasure Island», 1883). Книга
належить до жанру пригодницької літератури .
Редьярд Кіплінг - англійський поет і прозаїк, лауреат Нобелівської
премії (1907). Кіплінг увійшов у літературу, коли їй необхідне було оновлення.
У суспільстві росла потреба у новому герої, новій ідеї. Успіх Кіплінга
сприймався, як успіх улюбленця Діккенса. Він писав про звичайних людей,
але показував їх, зазвичай, у екстремальних ситуаціях. Перші свої книжки —
збірку пародій на поетів-вікторіанців «Відлуння», поетичну збірку
«Департаментські пісеньки» та книжку оповідань «Прості історії з гір» —
Кіплінг надрукував ще в Індії, але справжня слава прийшла до нього після
повернення на батьківщину 1889 року. Образна, часто грубувата розповідь,
щедро оздоблена діалектизмами й сленгом, якого в подібному обсязі не
вживав до Кіплінга жоден значний письменник, як і звернення до найширшого
читацького загалу, зробили книги віршів «Балади з казарми» (1892), «Сім
морів» (1896), «П’ять націй» (1903) надзвичайно популярними. 90-ті роки -
найплідніше десятиріччя у творчості Кіплінга. Воно було започатковане
виходом першого роману "Згасле світло" (1891). В Америці він пише
знамениті "Книги джунглів" (1895). (Інстинкт життя народжує Закон джунглів,
що регламентує порядок. Все у світі джунглів глибоко підкорене ієрархічному
порядку: всі повинні жити у сім'ї, зграї тощо. Зграя завжди має вожака, влада
котрого безсумнівна, вона забезпечує порядок і надає можливість виживати.
Кіплінг змальовує приклад суспільства без вожака, як живуть Бандер-Логи -
це анархія, через те вони такі страшні й свавільні, здатні на вчинки, котрі йдуть
всупереч Законам джунглів, ведуть, на думку автора, до самознищення.)
Французький неоромантизм - характеризується зверненням до
романтичного естетизму, який відображається у творчості митців, які ставили
свою мету зображення краси. Французький неоромантизм проявився у
творчості митців, таких як Поль Верлен, Степан Маларме та Артюр Рембо. У
творчості французьких неоромантиків відображається звернення до
романтичного естетизму, який ставив за мету зображення краси. Французькі
неоромантики були відомі своїми поезіями, прозою, живописом, музикою та
іншими видами мистецтва.
Серед видатних французьких неоромантиків можна назвати Поля
Верлена, Степана Маларме, Артура Рембо, Шарля Бодлера та Моріса
Метерлінка. У їх творчості були відображені емоції, фантазія, суб'єктивність
та інтроспекція.
Французький неоромантизм також пройняв філософську думку того
часу, зокрема, теорії феноменології та екзистенціалізму. Він відобразився у
роботах філософів, таких як Мартін Гайдеггер, Моріс Мерло-Понті та Жан-
Поль Сартр. Узагалі, французький неоромантизм був важливим етапом у
розвитку французької культури та мистецтва, який залишив позначення на
подальших естетичних рухах та течіях.
Німецький неоромантизм - характеризується зверненням до
національної культури та міфології. Німецький неоромантизм проявився у
творчості митців, таких як Ріхард Вагнер, Фрідріх Ніцше та Герман Гессе. У
творчості німецьких неоромантиків були відображені ідеали, пов'язані з
національною традицією та культурою, а також відчуття індивідуальності, які
засновані на особистому досвіді, фантазії та інтуїції. Їх творчість була
зосереджена на пошуку сенсу та значення у світі, а також на естетичних
ідеалах, пов'язаних з красою, природою та духовністю.
Серед видатних німецьких неоромантиків можна назвати Іоганна
Вольфганга Гете, Фрідріха Шлегеля, Людвіга Тієґа, Ноґі Редлера та Йозефа
фон Айхендорфа. У їх творчості було відображено широкий спектр тем, від
культурних історій до традиційних казок.
Німецький неоромантизм також мав великий вплив на музичну культуру
Німеччини, зокрема, на роботи великих композиторів, таких як Ріхард Вагнер
та Йоганнес Брамс. Також він відіграв важливу роль у формуванні
філософської та літературної думки Німеччини, а також на загальну культурну
становище країни.
 ВИСНОВКИ
Неоромантизм - це літературний рух, який розквітав наприкінці ХІХ
століття і тривав у перші десятиліття ХХ століття. Він виник як реакція на
раціоналістичні принципи і матеріалізм, які превалювали віденськими
умовами епохи Просвітництва та раннього Відродження.
Неоромантизм був характеризований емоційним підходом до творчості,
пошуком естетичного задоволення, натхнення та ідеалізації. Цей рух був
сильно пов'язаний з романтизмом, але відрізнявся від нього у своїй прагненні
до більш глибокої індивідуальності, релігійності та містики.
Неоромантизм мав різні національні різновиди, які проявлялися у літературі
різних країн. Ось деякі з них:
1. Французький неоромантизм: представники цього напрямку включали
Моріса Метерлінка, Степана Малларме, Поля Верлена та Поля Валері.
Французькі неоромантисти відзначалися глибокими роздумами про сенс
життя, метафізику та містику.
2. Англійський неоромантизм: у Великій Британії цей рух репрезентували
поети, такі як У.Б. Йейтс, Джон Шей, Альфред Нойс та Вільям Батлер
Йейтс. Англійські неоромантисти використовували символіку,
міфологію та ірландську народну спадщину для створення поетичних
образів.
3. Німецький неоромантизм: у Німеччині він проявився у творчості поетів,
таких як Штефан Георг Ге, Райнер Марія Рільке та Генріх Манн.
Німецькі неоромантисти прагнули до глибокого відчуття, естетичного
споглядання світу та злиття з природою.
Ці різновиди неоромантизму відрізнялися у своїх літературних прийомах,
темах та емоційному забарвленні. Вони внесли великий вклад у розвиток
літератури кінця ХІХ та початку ХХ століття, а їхні ідеї і вплив можна
відстежити й у подальшій літературі.
 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Баган О. Естетика і поетика вісниківського неоромантизму: Автореф. дис.
канд. філол. наук. - Львів, 2002.
2. Волощук Є. Відкриті питання модернізму (на матеріалі німецькомовних
літератур) // Вікно в світ: Зарубіжна література: наукові дослідження, історія,
методика викладання. -- 2005. - № 1
3. Гаєвська О. Типологія неоромантизму Йосано Акіко, Лесі Українки та Уїли
Кесер. - К., 2005.
4. Геник-Березовська З. Про неоромантичну драму// Грані культур: Бароко.
Романтизм. Модернізм. - К., 2000.
5. Гундарева Т. Реалізм і неоромантизм в українській літературі початку XX
ст. (теоретично-методологічний аспект) // Проблеми історії та теорії реалізму
української літератури XIX - початку XX ст. - К., 1991.
6. Анікет А. Історія англійської літератури. - М., 1976.
7. Бєльський О.О. Неоромантизм і його місце в англійській літературі кінця
XIX а. / / З історії реалізму в літературі Англії. - Перм, 1980.
8. Урнов М.В. На рубежі століть. Нариси англійської літератури. - М., 1970.
9. Урнов М.В. Роберт Луїс Стівенсон (життя і творчість) Зібрання творів у
п'яти томах. Т. 1. - М., 1981.